Поняття, принципи і система цивільного права

Держава Україна як особливий суб'єкт цивільного права, територіальна громада і Автономна Республіка Крим як суб'єкти цивільно-правових відносин

У цивільних правовідносинах, крім фізичних та юридичних осіб, можуть брати участь також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч.2 ст.2 ЦК У).

Держава, порівняно з іншими суб'єктами цивільних правовідносин наділена низкою особливостей:

Вона є владним суб'єктом публічних відносин;

Наділена суверенітетом на всій її території;

Є суб'єктом, який бере участь у цивільних правовідносинах безпосередньо через відповідні державні органи чи інших уповноважених осіб, які діють від імені держави;

Має відокремлене від інших суб'єктів майно;

Несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями;

Наділена праводієздатністю.

Територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Ознаки:

наділені спеціальною правоздатністю;

повинні діяти в інтересах осіб, які складають відповідну територіальну громаду;

діє в особі відповідних органів чи їх посадових (службових осіб);

набуває і здійснює цивільні права і обов'язки через органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні та обласні ради) у межах їхньої компетенції встановленої законом;

несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном.

Правовий статус Автономної Республіки Крим визначається розділом 10 Конституції України та іншими законами України, а також Конституцією АРК. АРК слід визнавати як автономне утворення, що є специфічним суб'єктом цивільних правовідносин. Специфіка полягає в тому, що АРК визнається особливим суб'єктом політико-правових відносин, що відповідно накладає відбиток на участь у цивільному обороті.

Правові форми участі держави, територіальної громади, АРК у цивільних правовідносинах

Держава	Територіальна громада	АРК
бере участь у особистих немайнових правовідносинах є суб'єктом речових правовідносин (власник майна, створює юридичні особи публічного чи приватного права) має виключні повнова-ження щодо набуття у власність скарбу, що є пам'яткою історії та культури, викупленої пам'ятки історії та культури, реквізованого та конфіскованого майна укладає договір поставки для державних потреб, договори купівлі-продажу державного майна шляхом приватизації може бути емітентом та утримувачем цінних папе-рів несе цивільно-правову відповідальність набуває окремих прав інтелектуальної власності, може бути спадкоємцем за заповітом бере участь у зовнішньому обороті	є суб'єктом речових правовідносин (наділена правом комунальної влас-ності) набуває права власності на безхазяйну річ, знахідку, бездоглядну домашню тварину, право власності на спадщину, яка визнана судом відомерлою ради мають право на переважне придбання комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпе-чення комунально-побуто-вих та соціально-культур-них потреб територіальних громад є учасником низки договорів та інших цивільних зобов'язань, здійснюючи емісію цінних паперів має можливість створювати юридичні особи несе цивільно-правову відповідальність є суб'єктом зовнішньо-економічної діяльності	є суб'єктом немайнових прав може створювати юри-дичні особи приватного права і публічного права може виступати суб'єктом речових правовідносин з приводу майна, яке перебуває у її власності може виступати суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності

? Виконайте

Практичне завдання

Визначення організацій як юридичних осіб, застосування ознак юридичної особи до конкретних організацій. Розв'язування практичних ситуацій.

? Питання для самоперевірки

Назвіть ознаки юридичної особи.

Які види юридичних осіб ?

Які організаційно-правові форми юридичних осіб ?

В чому полягає відмінність підприємницьких товариств від непідприємницьких ?

Яка процедура створення юридичної особи ?

В чому суть цивільної правоздатності і дієздатності юридичних осіб ?

Назвіть особисті немайнові права юридичної особи.

Які органи і представники юридичної особи ?

Дайте визначення філії та представництва юридичних осіб.

Які способи припинення юридичної особи ?

Порядок припинення юридичної особи.

Назвіть види господарських товариств.

Що таке виробничий кооператив ?

Назвіть форми участі держави, територіальної громади та АРК в цивільних правовідносинах.

6. ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ.

Прочитайте

Л - 1-2, 27-28, 46, 119, 121, 124-125, 131-133, 138, 152, 164, 170, 179,190

6.1 Поняття і види об'єктів цивільних прав

Інформація

Під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини. Об'єкт цивільних прав (правовідносин) - це те, заради чого суб'єкти вступають у правовідносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення своїх законодавчих прав та інтересів. Ст. 117 ЦК У відносить до об'єктів цивільних прав речі, включаючи гроші і цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, роботи та послуги, результати творчої діяльності, службову та комерційну таємницю, особисті немайнові блага, та інші матеріальні та нематеріальні блага.

За критерієм їх оборотоздатності (вчинення угод та інших не заборонених законом дій щодо об'єктів, спрямованих на їх передачу у межах цивільного обороту) об'єкти цивільних прав поділяються на:

об'єкти, які обертаються вільно. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної або юридичної особи;

об'єкти, обмежені в обігу - це об'єкти, які можуть належати кільки окремим учасникам цивільного обороту, або обіг таких об'єктів, їх придбання або відчуження може здійснюватися лише на підставі відповідного дозволу;

об'єкти, вилучені з обігу - це ті, які не можуть бути предметом угод та іншим чином переходити від одного суб'єкта до іншого в межах цивільного обороту.

Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно

Згідно із ст.179 ЦК У речі - все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини, це предмети матеріального світу в своєму природному стані або предмети, створені в результаті людської діяльності, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов'язки.

Ст. 180 ЦК У особливим об'єктом права визнані тварини, на яких поширено правовий режим речі.

Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види:

I. Речі рухомі та нерухомі.

Рухомі - це ті, які можна вільно переміщувати у просторі.

Нерухомі - це земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане (жилі будинки, насадження, підприємства як майнові комплекси), а також повітряні і морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти.

Об'єкти нерухомості мають особливий правовий режим, який полягає у тому, що законодавство встановлює особливий порядок набуття права власності на них, їх відчуження тощо; правочини з ними, а також права на них підлягають спеціальній державній реєстрації відповідними органами.

Державну реєстрацію права власності, зокрема на жилі і нежилі будинки, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами, квартири у багатоквартирних будинках, здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації, які виконують функції Реєстратора.

II. Речі вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті та не вилучені з цивільного обороту.

III. Речі індивідуально-визначені і родові.

Індивідуально-визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками:

а) єдині у своєму роді (наприклад, Софіївський собор);

б) відрізняються від інших кількома ознаками (наприклад, будинок Верховної Ради);

в) виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад із партії авторучок, холодильників).

Родовими називаються речі, яким належать єдині родові ознаки речей даного роду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом, а це означає, що вони є юридично замінними.

Правове значення такої класифікації полягає в тому, що існує ряд договорів, предметом яких можуть бути лише індивідуально-визначені речі (оренда, підряд, купівля-продаж).

IV. Речі головні та їх приналежність.

Юридичне значення даного поділу полягає в тому, що приналежність в усіх випадках наслідує долю головної речі, якщо в договорі чи законі не встановлене інше. Це означає, що, наприклад, за договором купівлі-продажу жилого будинку до набувача разом із предметом договору переходять і господарські будівлі.

І приналежність, і основна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а її приналежність - залежне, допоміжне і слугує найкращому використанню головної речі (наприклад, скрипка і футляр, картина і рама до неї).

V. Речі споживані та неспоживні.

Споживними є такі речі, які в результаті одноразового свого використання повністю знищуються (продукти харчування, паливо) або перетворюються на іншу річ (сировина). До споживчих речей належать також гроші, оскільки використовувати їх можна, лише витрачаючи.

Неспоживними речами є такі, які при тривалому використанні зберігають своє призначення, їх зношування відбувається поступово (наприклад, взуття, верстати, машини).

Цей поділ речей має своє правове значення. Оскільки предметом деяких договорів (оренди, майнового найму, прокату) можуть бути лише неспоживні речі, то за умовами договору власникові має бути повернута та сама річ. Інакше розв'язується питання про предмет договору позики, яким можуть бути споживні речі (гроші, речі, визначені родовими ознаками).

VI. Речі подільні і неподільні.

До подільних речей належать речі, які внаслідок поділу в натурі не змінюють свого призначення (наприклад, продукти харчування). Неподільними вважаються такі речі, які при поділі втрачають своє цільове призначення (ст. 183 ЦК У). Подільність речей набуває правового значення стосовно поділу спільної власності. Так, якщо спільна власність є частковою, кожний з її учасників має право вимагати виділення своєї частки зі спільного майна. Якщо виділити частку в натурі неможливо без нерозмірної шкоди для господарського призначення майна, учаснику, що виділяється присуджується грошова компенсація.

VII. Продукція, плоди і доходи.

У ст. 189 нового ЦК України записано, що продукцією, плодами і доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Плоди - це результат органічного розвитку самої речі (приплід тварин, майбутній урожай). Доходи - це те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатації і цивільному обороті (орендна плата, дивіденди, плата за житло). Відповідно до ст. 189 ЦК У плоди, приплід тварин, доходи, що приносять речі, належать власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою.

Майно. Крім поняття речей у цивільному праві застосовується також і поняття “майно”. Термін “майно” застосовується неоднозначно. Під майном розуміють річ чи конкретну сукупність речей. Саме про таке майно йдеться у нормах, які визначають предмет договорів купівлі-продажу, оренди, дарування, позики. Під цим терміном розуміють також сукупність прав, які належать конкретній особі. Терміном “майно” позначають сукупність майнових прав і обов'язків (наприклад, під спадковим майном розуміють усі майнові права та обов'язки спадкодавця, які переходять до спадкоємця).

Гроші і цінні папери

Гроші є особливою категорією об'єктів цивільного права, оскільки виконують роль загального еквіваленту і відповідно до цього їм властивий цілий ряд специфічних особливостей.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня (ст. 192 ЦК У).

Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер речей полягає в тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаним у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. Гроші можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків.

Поряд з цим у ряді випадків гроші можуть виступати самостійним об'єктом певних договорів, зокрема позики, дарування, банківської позички.

Валютні цінності - певні види майна, які визначаються законом такими. Так, відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” до валютних цінностей належить валюта України, іноземна валюта, монетарні метали.

Валютою України визначаються грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України , а також грошові знаки, які вилучені з обігу або такі , що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. До валютних цінностей належать також кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України, платіжні документи (акції, облігації, купони до них, бони, векселі(тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки , інші фінансові і банківські документи, виражені у валюті України.

Іноземною валютою визнаються відповідні іноземні грошові знаки, монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на розрахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України, а також зазначені вище платіжні та інші документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Монетарними металами вважаються золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів.

Цінні папери. Цінні папери є необхідним атрибутом ринкової економіки. Значення даних об'єктів у сучасних умовах значно підвищилося, оскільки в багатьох випадках вони полегшують перехід грошей, товарів від одних суб'єктів до інших.

Відповідно до ст. 194 ЦК У і ст.3 Закону України “Про цінні папери і фондовий ринок” цінними паперами визнаються документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Частина 5 ст.3 даного закону встановлює, що в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

пайові цінні папери:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати.

боргові цінні папери:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов'язання України;

д) ощадні (депозитні) сертифікати;

е) векселі.

іпотечні цінні папери:

а) іпотечні облігації;

б) заставні;

г) сертифікати ФОН.

приватизаційні цінні папери.

похідні цінні папери.

товаророзпорядчі цінні папери.

Цінний папір - це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права. Цінний папір повинен бути складений у визначеній законом формі та мати всі необхідні реквізити, перелік яких встановлюється законодавством конкретно щодо кожного виду цінних паперів. Класифікацію цінних паперів можна проводити за кількома підставами.

ЦК України виділяє такі групи та види цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах (ст. 195 ЦК України).

Підприємство як єдиний майновий комплекс

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство є самостійним господарюючим статутним суб'єктом, який має права юридичної особи та здійснює науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). ЦК вживає термін “підприємство” як особливий вид нерухомості, для якого встановлений спеціальний правовий режим, пов'язаний з посвідченням складу підприємства, його передачею, забезпеченням прав кредиторів і т.д.

Підприємству як об'єкту цивільних прав притаманні наступні ознаки:

Це єдиний майновий комплекс, що включає всі види майна, призначені для здійснення діяльності, - земельні ділянки, будинки, спорудження, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на фірмове найменування, товарні знаки і знаки обслуговування й інші виключні права.

Це тільки майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

Здійснення правочинів з підприємством (наприклад, продаж) не тягне припинення виробничої чи іншої підприємницької діяльності, що здійснювалася попереднім власником, тобто об'єктом є майновий комплекс, який функціонує за призначенням.

При здійсненні правочинів з майновим комплексом юридичної особи воно не припиняє свою діяльність як суб'єкта цивільного права.

Підприємство може бути об'єктом різних правочинів - купівлі-продажу, застави, оренди, спадкування й інших, як у цілому та і в частині.

6.2 Особисті немайнові права фізичної особи та їх види

право цивільний особа юридичний

Інформація

На підставі ст.269 ЦК У особисті немайнові права - це юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній фізичній особі за законом і характеризуються немайновістю та особистісністю. Їх основні ознаки:

дане право належить кожній особі;

дане право належить особі довічно;

дане право належить особі за законом;

дане право є немайновим;

дане право є особистісним.

У ЦК У всі особисті немайнові права, залежно від цільового призначення, поділяються на види:

Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи	Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
Право на життя (ст. 281 ЦК У) Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю (ст. 282 ЦК У) Право на охорону здоров'я (ст. 283 ЦК У) Право на медичну допомогу (ст. 284 ЦК У) Право на інформацію про стан свого здоров'я (ст. 285 ЦК У) Право на таємницю про стан здоров'я (ст. 286 ЦК У) Право на опіку і піклування (ст. 292 ЦК У) Право на безпечне для життя і здоров 'я довкілля (ст. 293 ЦК У) Право на свободу (ст. 288 ЦК У) Право на особисту недоторканність (ст. 289 ЦК У) Право на донорство (ст. 290 ЦК У) Право на сім'ю (ст. 291 ЦК У)	Право на ім'я (ст. 294 ЦК У) Право на використання імені (ст. 296 ЦК У) Право на зміну імені (ст. 294 ЦК У) Право на повагу до гідності та честі (ст. 297 ЦК У) Право на недоторканість ділової репутації (ст. 299 ЦК У) Право на індивідуальність (ст. 300 ЦК У) Право на особисте життя та його таємницю (ст. 301 ЦК У) Право на інформацію (ст.302 ЦК У) Право на особисті папери (ст. 303 ЦК У) Право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК У) Право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 309 ЦК У) Право на недоторканість житла (ст. 311 ЦК У) Право на вибір роду занять (ст. 312 ЦК У) Право на свободу пересування (ст. 313 ЦК У) Право на свободу об'єднання (ст. 314 ЦК У) Право на мирні зібрання (ст. 315 ЦК У)

6.3 Захист особистих немайнових прав

Інформація

Право на захист особистих немайнових прав - це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

вимагати не порушення цих прав;

вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;

вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.

Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати:

І. Загальні способи захисту прав: відшкодування майнової та моральної шкоди.

ІІ. Спеціальні способи:

поновлення порушеного особистого немайнового права (ст.276 ЦК У);

спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту (ст.277 ЦК У);

заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст.278 ЦК У).



Размещено на http://www.allbest.ru/

? Питання для самоперевірки

Дайте поняття об'єктів цивільних прав.

Які види об'єктів цивільних прав ?

Яка класифікація речей ?

Що таке майно ?

Охарактеризуйте підприємство як єдиний майновий комплекс.

Визначте поняття грошей і цінних паперів як об'єктів цивільних прав.

Дії, послуги, результати інтелектуальної творчої діяльності, інформація, особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.

Що таке особисті немайнові права ?

Які ознаки особистих немайнових прав 7

Охарактеризуйте особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Дайте характеристику особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Якими способами можна захистити особисті немайнові права ?

7. ПІСТАВИ ВИНИКНЕННЯ, ЗМІНИ ТА ПРИПИНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН. ПРАВОЧИНИ

Прочитайте

Л - 1-2, 5, 106, 121, 123-125, 131-133, 141, 158

7.1 Поняття підстав виникнення цивільних правовідносин

Інформація

Підставою виникнення, змін і припинення цивільних правовідносин є юридичні факти. Юридичними фактами є:

життєві обставини, що належать до сфери природи (народження і смерть особи, перебіг часу);

обставини, що належать до соціальної сфери життя (дії і вчинки людей, адміністративні акти, рішення суду);

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків і перш за все виникнення, зміна і припинення цивільних правовідносин.

Юридичні факти, їх класифікація. Події. Дії.

Різноманітні юридичні факти залежно від притаманних їм ознак підлягають відповідній класифікації.

І. За критерієм волі всі юридичні факти залежно від вольового чи не вольового характеру юридичного факту поділяються на дії та події.

Під діями розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти (наприклад, укладення цивільного договору, прийняття спадщини, прийняття акта органу державної влади), з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. На відміну від дії, подія є явищем об'єктивної реальності, яка відбувається незалежно від волі людини (наприклад, стихійне лихо, народження фізичної особи, її смерть та ін.). Так, смерть фізичної особи може породити правові наслідки у вигляді правовідносин спадщини, а така подія, як загибель корабля під час бурі, є юридичним фактом, що породжує право страхувальника отримати страхове відшкодування від страховика. Однак не у всіх випадках події можуть виникати без участі вольової дії особи.

ІІ. Залежно від наявності вольового моменту у виникненні подій вони поділяються на абсолютні та відносні. Абсолютними подіями є явища, що виникають і розвиваються без участі вольових дій учасників цивільних відносин, наприклад, стихійне лихо (повінь, землетрус, снігові замети, бурі та ін.). На відміну від абсолютних, відносні події виникають за волею людей, але в подальшому розвиваються незалежно від їх волевиявлення. Наприклад, пожежа, що знищила житловий будинок, може виникнути не тільки від удару блискавки, а й внаслідок вольових дій його мешканців (підпал, дії, що порушували правила протипожежної безпеки, та ін.).

Наближені до відносних подій такі юридичні факти, як строки. Строки - це відрізки часу, що мають свій початок, встановлену тривалість перебігу і закінчення. В одних випадках настання або закінчення строку автоматично породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, в інших - настання або закінчення строку спричинює цивільно-правові наслідки у сукупності з певною поведінкою суб'єктів.

У свою чергу, всі дії в науці цивільного права поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є дії, що відповідають вимогам цивільного законодавства, тобто прямо передбачені законом або такі, що не суперечать йому, і відображають правомірну з точки зору закону поведінку учасників цивільних відносин.

Правомірні дії поділяються на: юридичні акти, угоди (правочини), адміністративні акти, судові рішення.

Юридичними актами є правомірні дії, спрямовані на досягнення певного цивільно-правового результату, що породжують правові наслідки лише у випадку, коли вони були вчинені з наміром викликати їх. Правочини - вольові дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Адміністративні акти (акти державних органів та органів місцевого самоврядування; наприклад, видача ордеру на жиле приміщення, житлово-експлуатаційну організацію укласти з особою, яка отримала ордер, договір найму жилого приміщення). Судові рішення - встановлюють цивільні права та обов'язки (визнання права власності).

Під неправомірними діями розуміють дії суб'єктів цивільних відносин, які суперечать актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. До неправомірних дій слід віднести: завдання шкоди (делікти); дії, вчинені в порушення договірних зобов'язань; зловживання правом, безпідставне збагачення та ін. Неправомірними є також дії, що суперечать нормам інших галузей права (наприклад, кримінального або адміністративного).

ІІІ. Залежно від характеру наслідків юридичні факти поділяються деякими авторами на:

правостворюючі, з якими закон пов'язує виникнення цивільних правовідносин;

провозмінюючі, з якими закон пов'язує зміну існуючих цивільних правовідносин (наприклад, зміна сторін у правовідношенні);

правоприпиняючі, з якими закон пов'язує припинення існуючих цивільних правовідносин (наприклад, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи, домовленість сторін, знищення речі, прощення боргу, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін.);

правоперешкоджаючі, що перешкоджають виникненню, зміні та припиненню правовідносин, наприклад, визнання фізичної особи судом недієздатною веде до неможливості вчинення нею правочинів, оскільки останні від її імені та в її інтересах вчиняє опікун (ст. 41 ЦК України);

правовідновлюючі, поява яких веде до відновлення існувавших раніше правовідносин (наприклад, поява фізичної особи, яка була оголошена судом померлою). Остання має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, за винятками, встановленими законом (ст. 48 ЦК України).

7.2 Поняття та види правочинів

Інформація

Цивільне законодавство України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Види правочинів:

Односторонні правочини і договори (двосторонні та багатосторонні правочини).

Односторонні - для виникнення, припинення або іншої видозміни цивільних прав і обов'язків достатньо волевиявлення однієї сторони (наприклад, виявлення спадкодавця при складанні заповіту).

Дво- чи багатосторонні правочини мають назву «договори». Договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, договір купівлі-продажу, оренди, договір про спільну діяльність).

Правочини оплатні та безоплатні.

Оплатні - правочини характерні наявністю зустрічного майнового еквівалента (наприклад, договір купівлі-продажу).

У безоплатних угодах обов'язок здійснити матеріальні витрати має тільки одна із сторін (наприклад, договір дарування).

Правочини консенсуальні та реальні.

Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків достатньо досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов. З цього моменту правочин вважається укладеним і у його сторін виникають цивільні права і обов'язки (наприклад, договір купівлі-продажу).

Для реального правочину необхідна домовленість сторін, і передача речі (наприклад, договір позики).

Правочини каузальні та абстрактні.

Каузальні - це правочини, де вказано підстави їхнього укладення (більша частина договорів).

Абстрактні - правочини, в яких не вказано двох підстав їхнього здійснення (видача векселя).

Правочини строкові та безстрокові.

У безстрокових - терміни та строки не застерігаються. Такий правочин негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін (договір оренди, укладений на невизначений термін).

Строкові - це правочини, у яких визначено момент виникнення у його сторін прав і обов'язків, тривалість їхнього існування, момент припинення.

Умови чинності правочинів

1. Щодо змісту правочину. Зміст не повинен суперечити цивільному законодавству та моральним принципам суспільства.

2. Щодо цивільної дієздатності суб'єктів правочину. Правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності. Порушення цієї вимоги тягне визнання правочину недійсним.

3. Щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб'єкта правочину. Якщо воля суб'єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню (насильство, погроза, обман), то такі правочини визнаються недійсними.

4. Щодо форми правочину. При укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми (грошової або нотаріальної). Порушення вимог щодо форми правочину - визнання правочину недійсним.

5. Щодо реальності правочину. Правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків. Тому правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, є недійсним, як фіктивний, тобто вчинений лише для виду.

6. Щодо дотримання спеціальних умов. Наприклад, правочин, що вчиняється батьками або усиновлювачами, не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей.

Форми правочину. Державна реєстрація правочину.

Форма правочину - це спосіб вираження волі осіб, які беруть участь у ньому. Ст. 205 ЦК У передбачає такі форми:

а ) усна;

б ) письмова (проста чи з нотаріальним посвідченням);

в ) шляхом мовчання.

А. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення. Це правочини на невелику суму, або з приводу яких рідко виникають спори:

це правочини фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує дванадцятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

правочин з будь-яким суб'єктивним складом незалежно від суми, що виконуються безпосередньо під час його укладення (наприклад, договір купівлі-продажу за готівку).

Не допускається усне вчинення правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Б. Письмова форма - фіксація змісту правочину в одному або кількох документах (договір підписаний усіма учасниками; кілька документів - листи, телеграми; використання телетайпного, електронного або інших технічних засобів зв'язку).

Обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідальному документі. П. 4 ст. 207 ЦК У.

У письмовій формі належить вчиняти:

а ) правочини між юридичними особами;

б ) правочини між фізичними і юридичними особами, крім тих які виконуються в момент вчинення;

в ) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, громадян, крім тих, які тих, які виконуються в момент вчинення;

г ) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова.

Нотаріальне посвідчення правочину означає, що його зміст, час і місце здійснення, наміри суб'єктів правочину, його відповідальність закону та інші обставини офіційно зафіксовані нотаріусом і розглядаються як встановлені і достовірні.

Необхідність вчинення правочину в нотаріальній формі передбачена стосовно майна, що має зазначену цінність. Так, наприклад, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України включає перелік правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню. Серед них:

договори про заставу нерухомого майна транспортних засобів;

договори відчуження (купівля-продаж, дарування житлового будинку, нерухомості);

договори купівлі-продажу майна державних підприємств;

шлюбний договір;

заповіти.

В. Ч. 3 ст. 206 ЦК допускає можливість вираження волі в правочині шляхом мовчання.

На підставі ст. 210 державній реєстрації підлягають лише ті правочини, щодо яких така вимога прямо встановлена у законі (наприклад, ст. 657 ЦК У).

Реєстрація має дві головні мети:

проводиться облік цивільних прав, які виникли з такого правочину;

має місце своєрідний додатковий контроль законності змісту правочину, дотримання порядку його укладення.

Правочин, який підлягає державній реєстрації, вважається вчиненням лише з моменту його державної реєстрації.

Фіктивні й удавані правочини

На підставі ст.234 фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Ознаки:

наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін;

відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині.

Фіктивний правочин може бути укладений у протизаконних цілях (наприклад, фальшиве дарування майна - без наміру передати право власності іншій особі, але з метою приховати його від кредиторів). Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно із ст.235 ЦК У удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Сторони, здійснюючи удаваний правочин, маскують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони мали насправді на увазі (наприклад, правочин видачі довіреності на автомобіль з правом його продажу може приховувати правочин купівлі-продажу цього автомобіля).

Фіктивні і удавані правочини є нікчемними і самі по собі жодних юридичних наслідків не породжують.



НІКЧЕМНІ І ОСПОРЮВАНІ ПРАВОЧИНИ	Нікчемними є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (ч.2 ст.215 ЦК). він вважається недійсним з моменту його укладення, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду
	правочин, що порушує публічний порядок (ст.228 ЦК ); односторонній чи двосторонній правочин, щодо якого недодержано вимоги про нотаріальне посвідчення (ст.219-220 ЦК ); правочин вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) або опікуна (ст.222 ЦК); правочин вчинений особою над якою встановлена опіка, без дозволу органів опіки і піклування (ст.224 ЦК); правочин вчинений недієздатною фізичною особою за відсутності його схвалення опікуном (ст.226 ЦК)
	Оспорюваним є правочин, недійсність якого прямо не випливає із закону, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом (ч.3 ст.215 ЦК)
	правочин, вчинений фізичною особою, яка обмежена у дієздатності за межами її цивільної дієздатності, без згоди піклувальника (ст.223 ЦК); правочин вчинений дієздатною фізичною особою, яка не усвідомлює значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст.225 ЦК); правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) (ст.227 ЦК); правочин, який вчинений під впливом помилки (ст.229 ЦК)

? Виконайте

Практичне завдання

Усвідомлення поняття цивільно-правового правочину й умов його дійсності. Розгляд на підставі конкретних прикладів із судової практики найбільш типових випадків недійсності правочинів. Вирішення завдань.

? Питання для самоперевірки

Які підстави виникнення цивільних правовідносин ?

Охарактеризуйте юридичні факти.

Дайте поняття подіям і діям.

Які види правочинів ?

Назвіть умови чинності правочину.

В якій формі можуть укладатися правочини ?

В яких випадках правочини підлягають державній реєстрації ?

Які правочини є фіктивними, а які удаваними ?

Що таке нікчемні і заперечувані правочини ?

8. ПРЕДСТАВНИЦТВО І ДОВІРЕНІСТЬ

Прочитайте

Л - 1-2, 106, 121, 123, 125, 131-133

8.1 Поняття, значення та сфера застосування представництва. Підстави представництва.

Інформація

Представництво - це правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана за повноваженням вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. В силу представництва виникають правовідносини:

між тим кого представляють і представником;

між тим кого представляють і третьою особою;

між представником і третьою особою.

Представниками і тими кого, представляють, можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Особою, яку представляють - будь-яка правоздатна особа. Представниками можуть бути фізичні особи, які мають достатній обсяг дієздатності. Юридичні особи мають право виконувати функції представника у будь-яких випадках, якщо це не суперечить їхній правоздатності, визначеній законом та їх установчими документами.

Суть представництва полягає в діяльності представника щодо реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку представляють. Мета представництва - здійснення представником правочинів та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Правочини, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки у іншої особи - особи, яку представляють.

Сфера застосування: потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, немає за законом можливості вчиняти юридичні дії (наприклад, у разі відсутності дієздатності); коли у особи немає або фізичної можливості здійснити такі дії (наприклад, внаслідок хвороби, відсутності в місці постійного проживання), або бажання особисто реалізувати належні їй права та обов'язки; здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності (праця продавців, касирів, представництво в судах).

Представництво може виникати на підставі:

Договору (договірне представництво);

Закону (законне представництво);

Акта органу юридичної особи;

Інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства.

Повноваження представника

Щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для того, кого представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження. Повноваження представника складаються з можливості діяти від імені особи, яку представляє і можливості вимоги. Згідно із ч.1 ст.238 ЦК представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Не допускається укладення через представника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто тією особою, яку він представляє (заповіт, реєстрація шлюбу, усиновлення).

Усі юридичні дії представник зобов'язаний здійснювати в інтересах того, кого представляє.

Передоручення

Представник зобов'язаний особисто вчинити дію, передбачену наданим йому повноваженням. Він може передоручити її здійснення іншій особі, якщо таке передоручення передбачено договором або дозволене тим, кого представляють, якщо це зумовлене метою охорон інтересів особи, яку він представляє (ст.240 ЦК).

Передоручення здійснюється шляхом видачі довіреності представником своєму заміснику або шляхом внесення змін у договір (доручення). Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі доручення на одержання зарплати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції, яка може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні. Строк, на який вона видається, не може перевищувати терміну дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє та подати їй необхідні відомості про замісника. Невиконання цього обов'язку покладає на особу яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Представництво за законом

Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. На підставі ст.242 ЦК батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, законним представником у випадках встановлених законом, може бути інша особа. Особливістю цього виду представництва є те, що особа яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.

Комерційне представництво

Комерційне представництво - це вид добровільного представництва. Особливість - в суб'єктному складі. Комерційними представниками можуть бути юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які засновані у встановленому законом порядку та фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності. Комерційний представник може:

Приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені юридичні дії від імені і за рахунок особи, що представляється.

Приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені юридичні дії від свого імені, але за рахунок особи, що представляється.

Приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені фактичні дії.

Підставою комерційного представництва може бути цивільно-правовий або трудовий договір. Оформляється комерційне представництво договором або довіреністю.

8.2 Довіреність, її види

Інформація

Представництво, яке ґрунтується на договорі може здійснюватися за довіреністю (ст.244 ЦК). Довіреність - це письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третіми особами.

Види довіреності:

Загальна (генеральна) - уповноважує представника на здійснення право-чинів та дій різного характеру (наприклад, довіреність на управління майном та ведення справ учасників договору спільної діяльності)	Спеціальна - підтверджує повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу (наприклад, довіреність керівнику філії на укладення правочинів)	Разова - підтверджує повноваження на здійснення одного правочину або юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання заробітної плати)

Зміст, форма і строк дії довіреності

Довіреність здійснюється тільки в письмовій формі. Вона є іменним документом, а тому в ній обов'язково повинно бути вказано, хто і кому видав довіреність. Вимоги до довіреності:

Вона може бути вчинена лише у письмовій формі.

Вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єкти, місце, дату видачі, тощо.

У довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представникові тим, кого представляють.

Згідно ст.245 ЦК форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Постільки довіреність - це письмовий документ, то вона завжди має письмову форму. Така форма може бути простою письмовою або нотаріально посвідченою. Нотаріальне посвідчення довіреності потрібне, зокрема, на здійснення правочинів нотаріальна форма для яких обов'язкова (наприклад, правочини купівлі або продажу жилих будинків); при видачі довіреності при передорученні. Довіреність нотаріусами посвідчується у порядку, встановленому Законом України “Про нотаріат” та іншими законодавчими актами.

Строк дії довіреності, який встановлюється у ній, не може перевищувати трьох років. Якщо термін дії у довіреності не вказаний, вона зберігає силу аж до її припинення (ст.247 ЦК). У кожній довіреності обов'язково має бути вказана дата її видачі. Недотримання цієї вимоги законом спричиняє за собою недійсність довіреності, як документа, що підтверджує повноваження представника.

Припинення представництва за довіреністю

Припинення представництва за довіреністю		Закінчення її терміну
		Скасування довіреності особою, яка її видала
		Припинення юридичної особи, що є представником або особою, яку представляють
		Смерть фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють, недієздатною
		Визнання фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють, обмежено дієздатною
		Визнання фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють, безвісно відсутнім
		Передоручення

Скасування довіреності

Особливим випадком припинення довіреності є її скасування особою, яку представляють (ст.249 ЦК). Довіреність може бути в будь-який час скасована особою, що видала її, а особа, якій була видана довіреність, може в будь-який час відмовитися від неї. Скасування довіреності має юридичне значення для представника і третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були сповіщені про це. Скасування довіреності тягне припинення повноважень представника. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, зобов'язана сповістити про скасування особу, якій довіреність видана, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

? Виконайте

Практичне завдання

Складання довіреностей. Розв'язування практичних завдань.

? Питання для самоперевірки

Дайте визначення представництва.

В чому значення і яка сфера застосування представництва ?

Назвіть підстави представництва.

Які повноваження представника ?

В чому суть передоручення ?

Охарактеризуйте представництво за законом і комерційне представництво.

В чому полягає суть представництва за довіреністю ?

Що таке довіреність ?

Назвіть види довіреності.

В якій формі укладається довіреність ?

Який строк дії довіреності ?

Випадки припинення представництва за довіреністю.

Порядок скасування довіреності.

9. СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

Прочитайте

Л - 1-5, 121, 123, 125, 131-133

9.1 Поняття та юридичне значення строків і термінів у цивільному праві

Інформація

Строком визнається визначений період часу, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч.1 ст.251 ЦК У). У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Термін - це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення (ч.1 ст.252 ЦК У). Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію яка має неминуче настати.

Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, що встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу, є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок (наприклад, спадкодавець помер 20.03, то строк для прийняття спадщини починається з 21.03).

Закінчення строку:

Строк, який визначений роками спливає у відповідний місяць та число останнього року строку.

Строк, який визначений пів роком кварталом, місяцями закінчується у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний чи святковий день, то строк закінчується в перший за ним робочий день.

Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями припадає на день, якого немає в місяці, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Порядок вчинення дій в останній день строку

Ст.255 ЦК У закріплює загальні правила вчинення дій в останній день строку. Така дія може бути вчинена до закінчення останнього дня строку, тобто до 24 години. Якщо така дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції (закінчується робочий день, банківські операції, тощо).

Якщо боржник не встиг вчинити цю дію до закінчення відповідних операцій, то він може здати відповідну заяву чи повідомлення до установи зв'язку до 24 години цього дня, отримати документ, який посвідчує цю дію, і в такому разі строк не вважається пропущеним.

9.2 Види строків у цивільному праві

Інформація

Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:

І. За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (терміни), які визначаються:

а) законом;

б) адміністративним актом;

в) правочином (договором);

г) рішенням суду.

ІІ. За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин у встановлені строків:

а) імперативні, що не підлягають зміні за згодою сторін;

б) диспозитивні, що визначаються за угодою сторін.

ІІІ. За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу:

а) загальні;

б) окремі.

ІV. За способом їх встановлення:

а) строки, що обчислюються роками, місяцями, тижнями, днями і годинами;

б) строки, що визначаються календарною датою;

в) строки, що визначаються вказівкою на подію, яка обов'язково має настати, або моментом витребування кредитора.

V. Строки захисту цивільних прав:

а) гарантійні;

б) оперативного захисту;

в) претензійні;

г) позовної давності;

д) процесуальні.

9.3 Поняття, значення і види позовної давності

Інформація

Позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого цивільного права чи інтересу шляхом подачі позовної заяви до суду (ст.256 ЦК У).

Інститут позовної давності полегшує встановлення судами об'єктивної істини у справі і тим самим сприяє винесенню правильних рішень. Позовна давність сприяє стабілізації цивільного обігу, усуненню невизначеності у відносинах його учасників; слугує зміцненню договірної дисципліни, стимулює активність учасників цивільного обігу щодо здійснення їх прав, а також посилює взаємний контроль за виконанням зобов'язань.

Види	Тривалість	Вимоги, на які поширюється
Загальна позовна давність	3 роки	На всі цивільні правовідносини за винятком спеціально обумовлених в законі
Спеціальна позовна давність	1 рік	Про стягнення неустойки (штрафу, пені) Про спростування недостовірної інформації поміщеній в засобах масової інформації. Про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності У зв'язку з недоліками проданого товару. Про розірвання договору дарування. У зв'язку з перевезенням вантажу, пошти. Про оскарження дій виконавця заповіту.
	5 років	Про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.
	10 років	Про застосування наслідків нікчемного правочину.

Зміна тривалості позовної давності

Стаття 259 ЦК У закріплює можливість сторін за взаємною згодою збільшити строк позовної давності. Виходячи із змісту ч.1 ст. 259 ЦК У можна зробити висновок про можливість збільшення сторонами як загального (в 3 роки), так і спеціальних (як скорочених так і збільшених відносно загального) строки позовної давності. Про таке збільшення сроків позовної давності сторони повинні укласти договір, для якого передбачається проста письмова форма.

...