Поняття, принципи і система цивільного права

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстрокове за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням. Реєстрація найменування місця походження товару здійснюється за заявкою одного чи кількох юридичних або фізичних осіб до Установи. Якщо найменування вже зареєстроване, будь-яка особа, яка перебуває в тому самому географічному місці, що і перший заявник, і виробляє товар з тими самими властивостями, може подати до Установи заявку на надання йому права користування зареєстрованим найменуванням. Реєстрація в установленому порядку є підставою для видачі відповідного свідоцтва.

Правова охорона надається географічному зазначенню походження товару, щодо якого виконуються такі умови:

1) воно є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

2) воно вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви;

3) у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик;

4) позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором;

хоча б основна складова позначуваного цією назвою товару вироблялася та/або перероблялася в межах зазначеного географічного місця.

13.11 Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю

Інформація

Відповідно до ст. 505 ЦК комерційна таємниця - це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Законодавство визначає перелік тих видів інформації, що не можуть становити комерційну таємницю. До такої інформації, зокрема, належать:

1) установчі документи;

2) документи, що дають право здійснювати підприємницьку діяльність;

3) відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність та інші відомості, необхідні для перевірки правильності обчислення, сплати податків та інших обов'язкових платежів;

4) документи про платоспроможність;

5) відомості про чисельність, склад працівників, їхню заробітну плату та умови праці;

6) документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів, а також відомості про забруднення навколишнього природного середовища, порушення антимонопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду здоров'ю населення.

Термін дії охорони прав на комерційну таємницю за ЦК України обмежується лише строком існування сукупності ознак комерційної таємниці. Права на комерційну таємницю діють доти, поки зберігається фактична монополія особи на конфіденційну інформацію, що лежить в основі комерційної таємниці. Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації та виконання інших формальностей, а також сплати державних зборів чи мита. Водночас комерційна таємниця має відповідати таким вимогам:

1) інформація, що становить комерційну таємницю, не відома іншим особам;

2) відсутній вільний доступ до інформації на законній підставі;

3) вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.

Суб'єкти прав на комерційну таємницю та їх права. Комерційною таємницею вважається лише та інформація, що стосується підприємницької діяльності. Тому суб'єкти підприємницької діяльності є суб'єктами прав на комерційну таємницю.

Відповідно до ст. 506 ЦК України суб'єктами прав на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначили інформацію комерційною таємницею.

Відповідно до п. 1 ст. 506 ЦК України майновими правами на комерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Право на комерційну таємницю означає для власника такої інформації право її засекречування від широкої публіки та право вимагати від інших осіб утримання від використання незаконних методів для одержання інформації, що становить комерційну таємницю. Водночас, якщо інформація, що становить комерційну таємницю, отримана іншою особою на законних підставах, хоча б і без дозволу власника прав на неї, така особа не може вважатися порушником.

Для охорони прав на комерційну таємницю власник прав може вживати будь-які способи захисту конфіденційності інформації. Зокрема, до трудових договорів і контрактів з працівниками може включатися окрема умова про зберігання конфіденційності певної інформації і відповідальність за її порушення. Можливе також оформлення спеціального зобов'язання щодо нерозголошення комерційної таємниці. Крім того, застосовуються різні технічні засоби охорони приміщень, захисту телефонних переговорів від прослуховування тощо, але в межах чинного законодавства. Охороною комерційної таємниці вважається також страхування ризику розкриття конфіденційності інформації, що становить комерційну таємницю.

За ЦК України комерційну таємницю мають охороняти також державні органи. Зокрема, за ст. 507 цього Кодексу органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання, а також від розголошення інформацію, що є комерційною таємницею і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки.

? Питання для самоперевірки

Дайте поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності.

Які об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності ?

В чому суть захисту права інтелектуальної власності судом ?

Назвіть джерела авторського права.

Які об'єкти і суб'єкти авторського права ?

Що таке співавторство ? Охарактеризуйте види співавторства.

Назвіть особисті немайнові і майнові права автора.

Що таке суміжні права ?

Розкрийте захист авторського права і суміжних прав.

Дайте поняття наукового відкриття.

Що таке винахід, корисна модель, промисловий зразок ?

Яким чином оформити права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки ?

Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми.

Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію.

Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

14 ЗОБОВ'ЗАЛЬНЕ ПРАВО ТА ЗОБОВ'ЗАННЯ. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ДОГОВІР.

Прочитайте

Л - 1-2, 84, 106, 117, 121, 123, 125, 127, 131-133, 141

14.1 Поняття та система зобов'язального права

Інформація

Зобов'язальне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у зв'язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або безпідставним придбанням майна.

Зобов'язальне право поділяється на дві частини:

загальні положення про зобов'язання ;

окремі види зобов'язань.

Систему зобов'язального права визначає кн. 5 Цивільного кодексу України “Зобов'язальне право”, де до загальних положень належить розділ І “Загальні положення про зобов'язання”, а розділ ІІІ “Окремі види зобов'язання” регулює окремі види зобов'язань (постачання, купівля-продаж тощо).

Поняття й елементи зобов'язання

Зобов'язання - це вид цивільних правовідносин. На підставі ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші, надати послугу) або утримання від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Елементи:

а) суб'єкт - кредитор і боржник;

б) об'єкт

- юридичний - це поведінка особи, яку вправі вимагати кредитор;

- матеріальний - це предмет виконання (речі, гроші, майно);

в) зміст - це суб'єктивні права і обов'язки учасників.

Підстави виникнення зобов'язань

Ч.2 ст.509 серед підстав виникнення зобов'язань називає договір та інші підстави, передбачені ст.11 ЦК У, отже зобов'язання можуть виникати:

з договорів та інших правочинів;

з адміністративних актів;

внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої діяльності;

внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

внаслідок інших дій громадян та організацій;

внаслідок подій з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Система цивільних зобов'язань

Система зобов'язань має такий вигляд:

Зобов'язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, міна, контрактація, довічне утримання);

Зобов'язання з безплатної передачі майна в користування (майновий найм, найм жилого приміщення);

Зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка);

Зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

Зобов'язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експлуатація);

Зобов'язання з перевезень (залізничних, морських, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

Зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

Зобов'язання зі страхування (майнове та особисте);

Зобов'язання за спільною діяльністю (діяльність громадян і організацій);

Зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічне обіцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення);

Охоронні зобов'язання (зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна).

14.2 Сторони в зобов'язанні. Третя особа. Заміна кредитора і боржника. Валюта зобов'язання. Недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.

Інформація

Суб'єкти (учасники, сторони) - це кредитор і боржник. Кредитор - це особа управомочена вимагати від боржника виконання певних дій. Боржник - це особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певні дії, або утримання від вчинення певної дії. Суб'єктами зобов'язань можуть бути: фізичні і юридичні особи, держава й інші публічні утворення.



Моделі зобов'язання

Один кредитор Один боржник (наприклад, зобов'язання із заподіяння шкоди)		Декілька кредиторів Декілька боржників (сім'я з трьох осіб продає належну на праві спільної власності квартиру і три особи купляє)

Кожна із сторін має одночасно і права і обов'язки, є одночасно і кредитором і боржником (договір купівлі-продажу)

На підставі ст. 511 ЦК У зобов'язання не може створювати обов'язків для третіх осіб, які не є його учасниками. У випадках встановлених договором, зобов'язання може породжувати певні права для третіх осіб (укладання договору на користь третьої особи);

В період дії зобов'язання припускається заміна приймаючих в ньому участь осіб із збереженням самого зобов'язання:

І. Заміна кредитора - цесія (уступка права вимоги; колишній кредитор - цедент, новий кредитор - цесіонарій );

ІІ. Заміна боржника - переведення боргу.

В обох випадках один із учасників зобов'язання вибуває із зобов'язання, а до нового, який вступає на його місце, переходять права та обов'язки колишнього.

Підстави заміни кредитора визначено у ст. 512. Ними є:

передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином. Правочин щодо заміни кредитора вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання;

правонаступництва (наприклад, реорганізація юридичних осіб);

виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем.

виконання обов'язку боржника третьою особою.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згоди боржника на заміну кредитора не потребується, йому необхідно повідомити про заміну в письмовій формі.

На підставі ст. 515 ЦК У цесія забороняється у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Ст. 520 ЦК У передбачає обов'язкову угоду кредитора на заміну боржника, бо саме від особи боржника залежить можливість реального й належного виконання зобов'язання. На заміну боржника у зобов'язанні розповсюджуються правила щодо форми правочину відносно заміни кредитора.

Відповідно до ст. 524 ЦК У грошове зобов'язання має бути виражене у гривнях (грошова одиниця України).

Іноземна валюта як засіб платежу може використовуватися в Україні лише у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом (наприклад, у сфері зовнішньоекономічної діяльності).

Ст. 525 передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

14.3 Поняття, значення та функції договору в цивільному праві

Інформація

На підставі ч.1 ст. 626 ЦК У цивільно-правовий договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;

договір це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Значення договору:

впливає на динаміку цивільних правовідносин;

визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання;

є формою опосередкування товарно-грошових відносин;

в договірному порядку створюються певні комерційні структури: господарські товариства, спільні підприємства з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін.

визначає умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо.

зростає роль договорів, спрямованих на забезпечення потреб організацій та громадян у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація міна тощо);

не зменшується роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату та ін.) за допомогою яких опосередковуються відносини з тимчасового володіння і користування майном;

зростає значення договорів підрядного типу і про надання різного роду послуг громадянам та організаціям (побутовий підряд, про надання посередницьких послуг, на рекламу тощо);

підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми передачі права на використання цих результатів технічної творчості.

	Функції договору
	Ініціативна - полягає в тому, що як результат погодження волі сторін договір є водночас актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності учасників договору.
	Програмно-координаційна - означає, з одного боку, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників один щодо одного, а з другого - засобом координації цієї поведінки сторін на засадах рівності, диспозитивності та ініціативи.
	Інформаційна - виявляється в тому, що завдяки чітко сформульованим умовам договір містить певну інформацію щодо наявних прав та обов'язків у сторін, яка в разі спору може бути врахована юрисдикційним органом для правильної кваліфікації взаємовідносин сторін і прийняття законного та обґрунтованого рішення з цього спору.
	Гарантійна - зводиться до залучення для стимулювання належного виконання зобов'язань системи забезпечувальних засобів, які також набувають договірної форми (застави, завдатку, поруки, гарантії, неустойки тощо).
	Захисна - полягає в тому, що завдяки договору включається в дію механізм захисту порушених прав шляхом примусу до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, застосування заходів оперативного впливу.

Свобода договору в цивільному праві

Свобода договору в цивільному праві включає декілька аспектів:

свободу в укладенні договору, неприпустимість примусу щодо вступу у договірні відносини;

можливість вільного вибору особою, яка бажає укласти договір, майбутнього контрагента;

можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) договору, який вони укладають;

можливість сторін вільно визначати умови (зміст) договору, який вони укладають.

Система цивільно-правових договорів

Зміст і тлумачення договору

Зміст договору - це сукупність передбачених у ньому умов
Істотні умови	Звичайні умови	Випадкові умови
Визначені такими за законом, необхідні для договорів даного виду щодо яких сторони досягли згоди	Передбачаються у законі чи іншому нормативному акті і стають обов'язковими для сторін внаслідок факту укладення договору	Це ті, які погоджені сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством

На підставі ст. 637 ЦК У тлумачення договорів здійснюється відповідно до загальних правил, встановлених для тлумачення правочинів (ст.213 ЦК У). Як специфічний засіб тлумачення договорів можуть використовуватися типові умови (типові договори), навіть у тому випадку, коли сам договір не містить посилання на них.

Стадії укладення договору (оферта, акцепт). Момент укладення договору

Укладення договору як спільного юридичного акта його учасників, погодження між ними умов договору відбувається у два етапи:

1) внесення пропозиції однією стороною укласти договір (оферти);

2) прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Офертою визнається лише така пропозиція про укладення договору, яка, по-перше, містить істотні умови договору; по-друге, підтверджує намір оферента вважати себе зобов'язаним за договором у разі її прийняття, і, по-третє, адресована певній особі чи особам. Наприклад, реклама як пропозиція, що не містить конкретного адресата, не може вважатись офертою. Не розглядаються як оферти і різного роду комерційні пропозиції, навіть направлені конкретному адресату, оскільки вони не містять істотних умов договору. Оферта може бути направлена із зазначенням терміну акцепту або без такого застереження. За загальним звичаєм ініціатором оферти виступає активна сторона договору, яка має здійснити виконання за договором, однак це не означає, що з офертою не може виступити замовник.

Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не зазначено у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) має бути повною і безумовною. Акцепт має однозначно висловити свою згоду із запропонованими умовами договору.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), що засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Вчинення таких конклюдентних дій є одночасно і прийняттям пропозицій про укладення договору, і його виконанням.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Якщо у пропозиції укласти договір зазначено строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу. Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов'язань.

Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направлено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням.

Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією.

За згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням.

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію. Саме цьому форма протоколу розбіжностей, яка існувала раніше як одна із стадій укладення договору і погодження його умов, на наш погляд, зараз втратила своє практичне значення, оскільки учасники цивільного обороту не пов'язані нині зобов'язанням укласти договір саме з тим контрагентом і на тих умовах, які вказувалися раніше в актах планування.

Важливим питанням укладення договору є момент, з якого договір вважається укладеним. Відповідно до ст. 640 ЦК України договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Моментом укладення угод на відкритих торгах вважається удар молотка ліцитатора.

Вирішення переддоговірних спорів

Відповідно до ст. 649 ЦК України судовому розгляду підлягають лише розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом. Зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах

Певні особливості має процедура укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо, яка визначається відповідними актами цивільного законодавства, локальними нормативними актами конкретної біржі, правилами торгів тощо. Основною особливістю біржових угод слід вважати те, що договори на біржі, як правило, мають право укладати лише члени біржі, які за дорученням інших осіб також можуть укладати угоди. Проведення відкритих торгів, аукціонів також регламентується положеннями чи правилами про проведення окремих видів торгів, аукціонів, конкурсів тощо. Окрема процедура, що передбачає попереднє проведення тендеру, встановлена і для укладення договорів, замовниками за якими виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм установи та організації, а також установи і підприємства, уповноважені Кабінетом Міністрів України або органами місцевого самоврядування здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, і спрямованих на задоволення державних потреб відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Зміна і розірвання договору

У процесі виконання договору можуть виникнути обставини, що потребують внесення змін до договору або навіть його розірвання. Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ст. 652 ЦК України).

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 ст. 652 ЦК України, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після її виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Діловій практиці також відома і пролонгація дії договору на новий строк. Застереження про порядок пролонгації договору може міститись і в самому тексті договору, а також здійснюватись шляхом укладення додаткової угоди до договору.

? Виконайте

Практичне завдання

Усвідомлення значення цивільного договору. Розгляд судової практики. Вирішення практичних ситуацій.

? Питання для самоперевірки

Дайте поняття зобов'язального права.

Назвіть елементи зобов'язання.

Які підстави виникнення зобов'язань ?

Охарактеризуйте сторони в зобов'язанні.

Дайте поняття договору в цивільному праві.

Що означає свобода договору ?

Що складає зміст договору ?

Які стадії укладення договору ?

Яким чином вирішуються переддоговірні спори ?

Який порядок зміни і розірвання договору ?

15. ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Прочитайте

Л - 1-2, 5, 117, 121, 123-125, 127, 131-133, 173, 181, 188

15.1 Поняття та принципи виконання зобов'язань

Інформація

Виконання зобов'язання - це здійснення боржником дії (або утримання від дії), яка є об'єктом зобов'язального правовідношення.

Виконання зобов'язання здійснюється за загальними правилами або принципами виконання зобов'язань. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 527 ЦК України закріплює обов'язковість виконання зобов'язання належними сторонами.

Отже, поняття належного виконання зобов'язання охоплює виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета та належним способом.

Якщо при виконанні зобов'язання порушується хоча б одна із вищевказаних вимог, таке виконання вважається неналежним. А коли боржник взагалі не вчинив дії (або не утримався від дії), яка складає предмет зобов'язання, або допустив порушення таких умов, що надають кредитору право відмовитися від прийняття виконання і останній реалізував це право, має місце невиконання зобов'язання.

Нажаль, у Цивільному Кодексі не знайшли законодавчого відбитка такі принципи виконання зобов'язання:

принцип реального виконання - стягнення неустойки (штрафу, пені) та збитків не позбавляє боржника від виконання зобов'язання в натурі;

принцип ділової співпраці та взаємодопомоги учасників - кожна із сторін повинна всіляко сприяти іншій стороні у виконанні нею обов'язків;

принцип економічності виконання - зобов'язання повинно бути виконано самим економічним для кредитора способом.

15.2 Суб'єкти виконання зобов'язання. Часткові, солідарні, регресні зобов'язання.

Інформація

Коли суб'єктами зобов'язання є тільки дві особи, то одна з них, яка є кредитором, може вимагати виконання зобов'язання у повному обсязі тільки від тієї особи, яка виступає як боржник.

За загальним правилом зобов'язання має бути виконане кредиторові боржником особисто. Але у випадках, встановлених законом або договором, та коли це випливає із звичаїв ділового обороту чи суті зобов'язання, суб'єкти зобов'язання та суб'єкти його виконання можуть не збігатися, оскільки відповідно до ст. 528 ЦК України виконання зобов'язання може бути покладено боржником на іншу особу. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Але коли остання не виконає зобов'язання або виконає його неналежним чином, це зобов'язання повинен виконати сам боржник. Крім того, інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 ЦК України.

Кожна зі сторін має право вимагати доказів того, що зобов'язання виконується належним боржником або приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Коли суб'єктами зобов'язального правовідношення є лише дві особи - кредитор і боржник, то цілком ясно, кому надавати виконання. Але на практиці трапляються зобов'язання з множиною осіб у зобов'язанні.

У ст. 540 ЦК України закріплений частковий порядок виконання зобов'язань із множиною осіб: якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати зобов'язання у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (ст. 541 ЦК України).

Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку тому із них, хто у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає у рівній частці на всіх солідарних боржників. Відносини за взаємними розрахунками між боржниками після того, як один із них виконав солідарний обов'язок, також мають зобов'язальний характер і називаються регресними зобов'язаннями.

За регресним зобов'язанням кредитор (регредієнт) зобов'язаний перед третьою особою до виконання, вправі віднести його повністю або частково за рахунок боржника (регресата), дія чи бездіяльність якого обумовили залучення кредитора до такого виконання.

Характерними ознаками регресного зобов'язання є: 1) його похідний характер щодо основного зобов'язання; 2) один або всі його учасники є також суб'єктами основного зобов'язання; 3) виконання одним із них основного зобов'язання або навіть саме його виникнення обумовлюється дією чи бездіяльністю осіб, з якими внаслідок цього і встановлюється регресне зобов'язання.

Регресні зобов'язання можуть виникати не лише внаслідок виконання солідарного обов'язку одним із боржників, а також і в інших випадках, встановлених законом.

15.3 Місце, строк (термін) і спосіб виконання зобов'язання

Інформація

Місце виконання зобов'язання - це місце, де боржник має вчинити дії, що складають об'єкт зобов'язального правовідношення, а кредитор має прийняти запропоноване йому боржником належне виконання.

Визначення місця виконання зобов'язання має велике практичне значення, оскільки від цього залежить, хто і в яких розмірах несе витрати, пов'язані з виконанням.

Згідно зі ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено за згодою сторін, виконання провадиться:

1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;

2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання;

5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Строк (термін) виконання - це момент чи проміжок часу, коли має бути вчинена дія, що складає об'єкт зобов'язального правовідношення.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони мають виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Спосіб виконання зобов'язання перебуває у прямій залежності від предмета виконання. Зобов'язання може виконуватись: 1) у формі однократного акта; 2) у формі кількох відокремлених у часі дій. Крім того, чинне цивільне законодавство передбачає можливість виконання зобов'язання внесенням боргу у депозит нотаріуса.

Відповідно до ст. 529 ЦК України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Тоді належним визнається лише виконання в повному обсязі у формі однократного акта. На практиці кредитор може і не реалізувати це право. Тоді часткове виконання, здійснене за його згодою, буде вважатися належним виконанням. Про згоду кредитора прийняти часткове виконання можуть свідчити: пряма заява, конклюдентні дії (приступивши до використання частково виконаного, кредитор вважається тим, хто прийняв виконання, навіть якщо він заявив про свою відмову від нього).

Відмова від часткового виконання має бути виражена або у фактичному його неприйнятті, або, якщо це неможливо (наприклад, коли товар вже доставлений транспортною організацією), у заяві про відмову. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор, якщо цього вимагає боржник, повинен видати останньому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. При цьому боржникові повертаються всі боргові документи, які він видав кредиторові, а в разі неможливості їх повернення кредитор повинен вказати про це у своїй розписці. У разі відмови кредитора повернути борговий документ, видати розписку на підтвердження виконання зобов'язання боржник має право затримати виконання, а кредитор у цьому разі вважається як такий, що прострочив його прийняття.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання зобов'язання. Цей факт свідчить про припинення останнього, оскільки сторони вчинили дії, що складали предмет виконання зобов'язання.

Спеціальним способом виконання є внесення боргу у депозит нотаріуса. Відповідно до ст. 537 ЦК України боржник має право виконати зобов'язання внесенням належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса у разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їх боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Нотаріус повідомляє кредитора про внесення боргу в депозит у порядку, встановленому законом.

15.4 Поняття та види забезпечення виконання зобов'язань

Інформація

	Види (способи) забезпечення зобов'язання
Це передбачені законом або договором спеціальні заходи майнового характеру, що стимулюють належне виконання зобов'язань боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог (інтересів) кредитора
	Неустойка		Застава
Відповідно до ст. 549 ЦК У неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штраф - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання . Пеня - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.	Відповідно до ст.572 ЦК У в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержа-ти задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Заклад - це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі
	Порука			Гарантія
Відповідно до ст.553 ЦК У за договором поруки поручитель поручається перед кредитором іншої особи (боржника) за належне виконання нею свого обов'язку	Відповідно до ст.560 ЦК У за гарантією банк, інша кредитна (фінансова) установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого зобов'язання.
	Завдаток			Притримання
Відповідно до ст.570 ЦК У завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на під-твердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.	Відповідно до ст.594 ЦК У кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання

? Питання для самоперевірки

Назвіть принципи виконання зобов'язань.

Які суб'єкти виконання зобов'язання ?

В якому місці повинно бути виконане зобов'язання ?

Строк (термін) і спосіб виконання зобов'язання.

Охарактеризуйте часткові, солідарні і регресні зобов'язання.

Дайте поняття способів забезпечення виконання зобов'язання.

Назвіть способи забезпечення виконання зобов'язання.

16. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ. ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ.

Прочитайте

Л - 1-2, 117, 121, 123-125, 131-133, 138, 157

16.1 Поняття та значення цивільно-правової відповідальності, її види

Інформація

Цивільно-правова відповідальність - це правовідношення, що виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового і немайнового характеру у боржника, які забезпечуються державним примусом і тягнуть за собою засудження правопорушення і його суб'єкта. Відшкодування збитків, сплата неустойки і втрата завдатку є додатковими до основного обов'язку, бо основний обов'язок боржника полягає у передачі майна, виконанні робіт, наданні послуг тощо і він виконується на еквівалентній та сплатній засадах. Сплачуючи неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючи кредиторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже, на боржника покладаються невигідні майнові наслідки порушення зобов'язання.

Правовою підставою застосування до правопорушника цивільної відповідальності є норма права. Фактичною підставою для застосування міри цивільної відповідальності є скоєння цивільного правопорушення.

Специфічними рисами цивільної відповідальності, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності, є такі.

майновий характер. Застосування цивільно-правової відповідальності завжди пов'язане із втратами майнового характеру у майновій сфері боржника (відшкодуванням заподіяної шкоди, сплатою неустойки (штраф, пеня).

цивільно-правова відповідальність завжди є відповідальністю одного учасника цивільно-правових відносин перед іншим - це відповідальність правопорушника перед потерпілим. Це обумовлено тим, що цивільне право регулює відносини між рівноправними та автономними суб'єктами, а отже, порушення обов'язків одним суб'єктом завжди тягне за собою порушення прав іншого учасника правовідносин.

особливістю цивільної відповідальності є можливість перевищення розміру відповідальності у порівнянні з розміром заподіяної шкоди або збитків (наприклад, застосування штрафної неустойки, завдаток).

особливістю цивільно-правової відповідальності є застосування рівних за обсягом мір відповідальності за однотипні правопорушення, що забезпечує послідовну реалізацію принципу рівноправності учасників цивільно-правових відносин.

Значення цивільно-правової відповідальності відображається в її функціях:

Попереджувально-виховна функція відповідальності спрямована на попередження правопорушень. Міри цивільно-правової відповідальності стимулюють боржника (приватна превенція) та інших (загальна превенція) учасників цивільних відносин до належного виконання своїх зобов'язань.

Репресивна функція означає покарання правопорушника, яке виражається у додаткових несприятливих зобов'язаннях, що забезпечуються примусовою силою держави.

Компенсаційна функція проявляється у ліквідації несприятливих наслідків у потерпілого (кредитора) за рахунок порушника (боржника).

Сигналізаційна функція має велике значення для інших партнерів боржника, оскільки може служити сигналом про можливість недоліків у поведінці боржника, які можуть виявитися у нових право-стосунках при заподіянні правопорушення.



	Види відповідальності
Договірна - наступає у разі порушення договірного зобов'язання			Субсидіарна - настає тоді, коли в зобов'язанні беруть участь два боржники, один з яких основний, інший - додатковий
Позадоговірна (деліктна) - має місце у випадку заподіяння правопорушення боржником, який не був з кредитором у договірних відносинах			Повна - шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала
Часткова - передбачає, що кожний з боржників несе перед кредитором відповідальність тільки у тій частці, яка припадає на нього відповідно до закону або договору			Обмежена - сторони мають право передбачити у договорі умови про зменшення збитків, про додаткові підстави звільнення боржника від відповідальності
Солідарна - дозволяє кредитору притягнути до відповідальності будь-кого з боржників у повному обсязі або частково			Підвищена - наступає на умовах і в обсязі, передбачених законом (наприклад, ст.551, 1200 ЦК У)

16.2 Умови цивільно-правової відповідальності

Інформація

Юридичні підстави цивільної відповідальності встановлені у законодавстві, а фактичною підставою є склад цивільного правопорушення. До складу правопорушення, як правило, входять об'єкт, суб'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторони.

Об'єктом правопорушення є суспільні правовідносини, що регулюються цивільним правом.

Суб'єктом є правопорушник. Крім правопорушника, безпосереднім заподіювачем шкоди може бути й інша особа. Наприклад, боржник відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання третіми особами, які повинні були виконати зобов'язання, якщо законодавче не встановлено, що відповідальність несе третя особа, яка безпосередньо виконувала зобов'язання.

До об'єктивної сторони відносять: 1) шкоду, заподіяну правопорушенням; 2) протиправність поведінки правопорушника; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою.

Суб'єктивну сторону складу правопорушення складає вина правопорушника, яка в окремих випадках опосередкована іншими суб'єктивними обставинами (ціль, мотив, емоції та ін.).

Умовами цивільно-правової відповідальності є наявність: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки (шкоди); 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. Перші три умови - протиправність, шкода, причинний зв'язок є об'єктивними і належать до такого елемента складу правопорушення, як об'єктивна сторона, а четверта - вина - є суб'єктивною підставою цивільно-правової відповідальності і належить до суб'єктивної сторони у складі правопорушення.

У випадках, передбачених законом або договором, відповідальність наступає при неповному (урізаному) складі правопорушення. Відповідно до деяких норм права вина не вважається необхідною умовою відповідальності (наприклад, у випадках, встановлених законодавством, відповідальність за завдану моральну шкоду настає незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, ст. 1167 ЦК України). У зв'язку з цим іноді виникають підстави для тверджень про існування відповідальності без вини. Питання про можливість відповідальності без вини є предметом наукових спорів учених-юристів і поки що остаточно не вирішено.

Протиправна поведінка - це поведінка відповідальної особи, що не відповідає вимогам закону, договору, яка тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи, дістала вираження у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання або в заподіянні позадоговірної шкоди життю, здоров'ю чи майну іншої особи тощо. Протиправність у цивільному праві обов'язково порушує і об'єктивне, і суб'єктивне цивільне право. Поведінка визнається протиправною незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведінки.

...