Поняття, принципи і система цивільного права

За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоров'я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. Питання про поновлення у дієздатності розглядає суд в окремій справі за місцем проживання громадянина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ст. 256 ЦПК України, опікуна, а також з власної ініціативи суду (ч. 3 ст. 260 ЦПК України). Цивільна дієздатність фізичної особи поновлюється, а опіка припиняється за позовом опікуна або органу опіки та піклування, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (ст. 42 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України з цього приводу роз'яснює, що у справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Громадянина може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення стану його здоров'я або видужання (п.7 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України). Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. На підставі рішення суду встановлена над громадянином опіка скасовується.

4.4 Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою

Інформація

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Суд може визнати фізичну особу безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про її місце перебування (ч.1 ст.43). Для визнання фізичної особи безвісно відсутньою потрібна наявність таких умов:

1) відсутність особи у місці її постійного проживання;

2) неотримання протягом одного року відомостей про місце його перебування.

Рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім є підставою для встановлення опіки над його майном. У ст. 44 ЦК України передбачається, що опіку над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, встановлює не орган опіки та піклування, а нотаріус, який за останнім місцем проживання особи описує належне їй майно. При цьому за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

У ст. 44 ЦК встановлюється, що опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов'язана утримувати.

Чоловік або дружина безвісно відсутнього набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрації актів цивільного стану (ст. 107 Сімейного кодексу України).

Якщо фізична особа, визнана безвісно відсутньою, з'явилася або виявлено її місце перебування, суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання і скасовує попереднє рішення (ст. 265 ЦПК України, ст. 45 ЦК).

На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвісно відсутнього.

Судове рішення про скасування визнання безвісно відсутнім є юридичною підставою для припинення виплати пенсій відповідним громадянам.

Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернувся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Але ті правовідносини, які були припинені на підставі раніше винесеного рішення, не відновлюються.

Оголошення фізичної особи померлою. Відповідно до п. 1 ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена померлою у судовому порядку. При цьому не вимагається, щоб попередньо її було визнано безвісно відсутньою. Підставами оголошення померлою є: відсутність фізичної особи в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про неї;

Трирічний термін скорочується:

а) до шести місяців, якщо особа пропала безвісти за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку ( наприклад, при зникненні літака, що летів над океаном);

б) до двох років, якщо особа пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями.

Особа оголошується померлою тільки в судовому порядку. Часом смерті особи, оголошеної померлою, вважається день набуття законної сили рішення суду про оголошення особи померлою, якщо особа пропала безвісти при обставинах, які загрожували її смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, або у зв'язку з воєнними діями, суд може оголосити її померлою від дня її вірогідної смерті (ч.3 ст.46 ЦК).

Юридичним наслідком оголошення фізичної особи померлою є припинення або перехід до спадкоємців усіх прав та обов'язків, які належали їй, як суб'єкту права, тобто це такі самі наслідки, які тягне за собою смерть людини (припиняються зобов'язання, пов'язані з особою, оголошеною померлою; припиняється шлюб; певні особи набувають право на одержання пенсій).

За ст. 47 ЦК України правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину, накладає на нього заборону відчуження.

Внаслідок того, що оголошення особи померлою має підставою лише припущення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування.

Ця обставина спричинює ряд правових наслідків, які настають після скасування судом рішення про оголошення громадянина померлим.

Перший наслідок - поновлюється особисто-правовий статус громадянина.

Другий з них стосується майна, яке збереглося на момент появи громадянина і яке перейшло безоплатно до інших осіб після оголошення відсутнього померлим. Власник, який з'явився, може вимагати повернення свого майна від цих осіб. Третій наслідок полягає у можливості повернути майно від осіб, до яких воно перейшло за відплатними правочинами. Ці громадяни зобов'язані повернути майно власнику, який з'явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, вони знали, що фізична особа , оголошена померлою, перебуває серед живих, завдані при цьому збитки компенсуються особами, у яких майно набувалося за відплатним правочином.

Слід звернути увагу, що поверненню належить тільки майно, що його виявлено в натурі. Пункт 3 ст. 48 ЦК уточнює, що у разі неможливості повернути майно у натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна. Закон не дозволяє повернення вартості речей, які були придбані безоплатно, а потім відчужені за гроші. Наприклад, якщо спадкоємці громадянина, оголошеного померлим, продали отриманий у спадщину будинок, то від покупця, який не знав, що оголошений померлим є живий, не можна вимагати повернення цього будинку, але не можна стягнути і його вартість зі спадкоємців.

Четвертий вид наслідків стосується майна, яке в порядку спадкування перейшло до держави. Якщо майно є в наявності, то воно повертається власникові; якщо ж воно було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення особи померлою, їй повертається сума грошей, виручених від реалізації цього майна.

4.5 Фізична особа - підприємець

Інформація

Ст. 42 Конституції України передбачає право кожної людини займатися підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України). Ч. 2 ст. 42 Конституції України передбачає, що підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади й органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Ст. 50 ЦК установлює, що право на здійснення не забороненої законом підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, крім того право на здійснення підприємницької діяльності має також неповнолітня фізична особа відповідно до ч. З ст. 35 ЦК. У цьому випадку неповнолітня особа здобуває повну цивільну дієздатність ( ст. 35 ЦК).

Підприємництвом може займатися особа, що досягла 16 років, якщо мається відповідна згода батьків (усиновлювачів). Така особа здобуває повну цивільну дієздатність з моменту її державної реєстрації як підприємця. Необхідною умовою для здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація особи як підприємця. В цей час вона проводиться у виконкомах міської ради чи в районних міст Києва і Севастополя державної адміністрації за місцем діяльності чи проживання особи, якщо інше не передбачене законодавством України.

Державна реєстрація фізичної особи-підприємця засвідчує факт набуття нею статусу підприємця. Порядок проведення державної реєстрації передбачений ст.58 Господарського кодексу та Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”. Така реєстрація проводиться за заявою фізичної особи державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста, районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи-підприємця. Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.

Окремі види підприємницької діяльності підлягають ліцензуванню. Згідно зі ст. 1 Закону України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» органом ліцензування є орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, чи спеціально уповноважений орган рад для ліцензування визначених видів господарської діяльності. Згідно із ст. 9 зазначеного Закону підлягають ліцензуванню 60 видів господарської діяльності. У випадку, якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Підприємницькою діяльністю можуть займатися не тільки фізичні особи, а й комерційні юридичні особи.

У зв'язку з цим до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються правила, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з закону або із суті правовідносин.

Цивільно-правова відповідальність фізичної особи

Ст. 52 ЦК встановлює, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з його діяльністю, усім своїм майном, за винятком майна, на яке відповідно до закону не можна звернути стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває в шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з його діяльністю усім своїм особистим майном і часткою в праві спільної сумісної власності подружжя, яка буде належати їй при розділі цього майна.

Банкрутство фізичної особи-підприємця

Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Однією з ознак підприємництва є те, що підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик ініціативна господарська діяльність. Унаслідок цього підприємець несе ризик за зобов'язаннями, які пов'язані з його підприємницькою діяльністю. Він може залишитись без коштів, необхідних для виконання своїх зобов'язань перед кредиторами, у тому числі сплати обов'язкових платежів. У цьому випадку згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від 30 червня 1999 р. і ст. 53 ЦК він може бути визнаний банкрутом. Під банкрутством розуміється визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити вимоги кредитів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства (банкрутом) є боржник, нездатність якого виконати свої грошові зобов'язання, встановлено господарським судом (ч. ч. 3 і 4 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Справи про визнання особи банкрутом підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходження боржника (п. 1 ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Згідно з ч. 2 ст. 1 цього Закону має бути встановлено, що боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, нездатний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання сплати обов'язкових платежів протягом 3-х місяців після настання терміну їхньої сплати. Заява про порушення справи про банкрутство фізичної особи-підприємця може бути подана в господарський суд фізичною особою-підприємцем, чи його кредиторами, за винятком кредиторів, вимога яких виникли внаслідок заподіяння шкоди життю або здоров'ю громадян, кредиторів, що вимагають стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру. Ці кредитори можуть заявити про свої вимоги, коли вже виникла справа про банкрутство, у процесі його розгляду (п. 2 ст. 47 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Після завершення розрахунків із кредиторами фізична особа-підприємець звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, заявлених після визнання підприємця банкрутом, за винятком вимог про відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, вимог про стягнення аліментів, а також інших вимог особистого характеру, що не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання фізичної особи-підприємця банкрутом або були погашені чи частково не заявлені після визнання особи банкрутом (п. 2 ст. 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

4.6 Опіка та піклування

Інформація

Завдання опіки та піклування

Ст. 55 ЦК передбачає, що опіка і піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав і інтересів малолітніх фізичних осіб, а також повнолітніх осіб, що за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки.

Стосовно до неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є виховання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також захист особистих і майнових інтересів цих дітей., Обов'язок опікуна і піклувальника виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток передбачено і ст. 249 СК.

Стосовно повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлюється для захисту особистих і майнових прав повнолітніх осіб, що за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, а також піклуватися про створення їм необхідних побутових умов, здійснювати піклування і забезпечувати їхнє лікування.

Під опікою і піклуванням слід розуміти правовий інститут, тобто сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані зі встановленням опіки і піклування, здійсненням функцій опіки і піклування і припиненням опіки і піклування. Під опікою і піклуванням слід також розуміти систему засобів, спрямованих на забезпечення діяльності органів опіки і піклування з виховання малолітніх і неповнолітніх дітей, а також захисту прав і законних інтересів недієздатних і обмежено дієздатних. Нарешті, під опікою і піклуванням слід розуміти правовідносини щодо здійснення опіки і піклування у першу чергу між опікуном (піклувальником) і підопічними, а також правовідносини між органами опіки і піклування й опікунами і піклувальниками.

Орган опіки та піклування

Перелік органів опіки і піклування передбачено п. 1.3 і п. 1.4 Правил опіки і піклування, затверджені Державним комітетом України у справах сім'ї і молоді, Міністерством освіти України, Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством праці і соціальної політики України 25 травня 1999 р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р. за № 387/36 88.

Опіка і піклування згідно з п. 1.3 зазначених Правил опіки і піклування, установлюються державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських у містах, сільських, селищних рад.

Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається на відповідні відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських рад у містах. Безпосередньо, ведення справ щодо опіки і піклування у виконкомах районних (міських) рад покладається: стосовно неповнолітніх - на відділи управління; стосовно осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, - на відділи охорони здоров'я; стосовно дорослих дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров'я - на органи соціального захисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов'язану з призначенням опіки (піклування), здійснюють ряд організаційних і контрольних функцій.

У сільській місцевості й у селищах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети селищних і сільських рад (п. 1.4 зазначених Правил опіки і піклування).

Фізичні особи, над якими встановлюється опіка та піклування

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст.58 ЦК).

Особи до 14 років (малолітні) мають незначну дієздатність: вони можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності (див. коментар до ст. 31 ЦК). Інші правочини від їх імені й у їх інтересах вчиняють їхні батьки, усиновлювачі, опікуни. Тому, якщо в малолітніх, тобто в осіб до 14 років, немає батьків (усиновлювачів) чи батьки не в змозі здійснювати над цими особами піклування, над ними встановлюється опіка. Опіка також установлюється над фізичними особами, що визнані недієздатними. Недієздатна особа не має права вчиняти будь-який правочин. Правочини від імені недієздатної особи й у його інтересах вчиняє опікун (див. коментар до ст. 41 ЦК). Тому, у випадку визнання особи недієздатною, над нею встановлюється опіка.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст. 59 ЦК).

Особи у віці від 14 до 18 (неповнолітні) володіють неповною цивільною дієздатністю. Більшість правочинів вони вчиняють за згодою своїх батьків (усиновлювачів), піклувальників (ст. 32 ЦК). Тому, якщо неповнолітні позбавлені батьківського піклування, над ними встановлюється піклування. Піклування також установлюється над особами, обмеженими в цивільній дієздатності. Особи, обмежені в цивільній дієздатності мають менший обсяг цивільної дієздатності в порівняної з обсягом дієздатності осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх). Тому у випадку обмеження дієздатності фізичної особи над нею установлюється піклування.

Права і обов'язки опікуна, піклувальника

Ст. 67 ЦК передбачає права й обов'язки опікуна стосовно підопічного. Опікун зобов'язаний піклуватися про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати догляд і лікування. Опікун малолітнього зобов'язаний піклуватися про його виховання, навчання, розвиток. У ч. 1 ст. 249 СК передбачено, що опікун (піклувальник) зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечувати одержання дитиною повної загальної середньої освіти.

Опікун малолітнього зобов'язаний піклуватися про його виховання, фізичний, духовний розвиток. Органи опіки і піклування зобов'язані здійснювати регулярний контроль за здійсненням опікуном його прав і обов'язків щодо виховання підопічного. Опікуни (піклувальники) зобов'язані щорічно, не пізніше 1-го лютого наступного року, подавати в органи опіки і піклування звіт про свою діяльність за минулий рік (п. 4.11 Правил опіки і піклування).

Права й обов'язки опікуна і піклувальника виникають на підставі рішення суду й адміністративного акта (ст. 60 і 61 ЦК). Опікун малолітнього зобов'язаний піклуватися про виховання, навчання і розвиток дитини. Опікун повинен проживати разом з підопічним (п. 4.3 Правил опіки і піклування).

Праву опікуна і піклувальника щодо виховання підопічних дітей відповідає обов'язок усіх третіх осіб не порушувати це право опікунів і піклувальників, тобто воно носить абсолютний характер. Відповідно до цього опікуни і піклувальники вправі вимагати в судовому порядку повернення їм дітей, що знаходяться в них під опікою і піклуванням, від будь-яких осіб, що незаконно утримують у себе дітей (ч. 2 ст. 67 ЦК, п. 4.1 Правил опіки і піклування).

Опікун є представником підопічного. Він діє від його імені й у його інтересах. Опіка установлюється над недієздатними і малолітніми фізичними особами, що позбавлені батьківського піклування (ст. 58 ЦК). Малолітні особи можуть самостійно вчиняти тільки дрібні побутові правочини (ст. 31 ЦК). Недієздатна особа взагалі не має права вчиняти правочини (ст. 41 ЦК). Тому від імені й в інтересах малолітньої особи опікун вчиняє правочини, що виходять за межі дрібних побутових правочинів, а від імені особи, визнаної недієздатною, вчиняє будь-які правочини. Опікун не має права вчиняти від імені підопічного правочини, які зазначені в ст. 68 ЦК.

Опікун також зобов'язаний вживати заходів для захисту прав і інтересів підопічного.

Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток.

Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов.

Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно до статей 32 та 37 ЦК.

Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Піклування установлюється над неповнолітніми фізичними особами, тобто особами у віці від 14 до 18 років, що позбавлені батьківської опіки, і фізичними особами, обмеженими в дієздатності. Неповнолітні особи мають неповну цивільну дієздатність. Особи ж, обмежені в дієздатності, мають менший обсяг цивільної дієздатності в порівнянні з обсягом цивільної дієздатності неповнолітніх осіб. Піклувальник над неповнолітнім зобов'язаний піклуватися про створення йому необхідних побутових умов, про його виховання, забезпечення і розвиток (ч. 1 ст. 69 ЦК). Частина 1 ст. 249 СК передбачає обов'язок опікуна і піклувальника дітей виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Піклувальник над особою, яка обмежена у цивільній дієздатності, зобов'язаний піклуватися про її лікування, створення необхідних побутових умов (ч. 1 ст. 69 ЦК). Неповнолітні особи самостійно вчиняють тільки правочини, зазначені в ч. 1 ст. 32 ЦК. Інші правочини неповнолітні можуть вчиняти за згодою своїх батьків (усиновлювачів) чи піклувальників (ч. 2 ст. 32 ЦК). Особа, обмежена в цивільній дієздатності, може вчиняти тільки дрібні побутові правочини (ч. 2 ст. 37 ЦК). Через це ч. 2 ст. 69 ЦК передбачає, що піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітніми особами й особами, обмеженими в цивільній дієздатності, правочинів, яких вони не можуть самостійно вчиняти. Піклувальник також зобов'язаний вживати заходів для захисту цивільних прав та інтересів підопічного (ч. 3 ст. 69 ЦК).

Правочини, які здійснюються з дозволу органу опіки та піклування

Опікун і піклувальники діють під контролем органів опіки і піклування. Тому ч. 1 ст. 71 ЦК передбачає, що опікун не має права без дозволу органа опіки і піклування відмовлятися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і (або) державної реєстрації, у тому числі договори про чи поділ, обмін житлового будинку, квартири; укладати договори стосовно іншого цінного майна. Піклувальник має право давати згоду на здійснення зазначених правочинів тільки при наявності дозволу органу опіки і піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК).

Опіка над майном

Опіка встановлюється не тільки над особистістю недієздатних і малолітніх фізичних осіб, а й у випадках, передбачених законом, опіка встановлюється над майном. Так, згідно з ч. 1 ст. 74 ЦК, якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органами опіки і піклування за місцем перебування майна. Ст. 74 ЦК передбачає також можливість встановлення опіки над майном і в інших, передбачених законом випадках. Ці випадки передбачені в ст. 44 ЦК. Згідно зі ст. 44 ЦК опіка призначається над майном особи, визнаною безвісно відсутньою, і над майном фізичної особи, місце перебування якої невідомо. Опікун, що здійснює опіку над майном особи, стосовно якої встановлено опіку або піклування, здійснює управління цим майном в інтересах підопічного. Він зобов'язаний піклуватися про збереження цього майна, може здійснювати за рахунок цього майна витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного. Ряд правочинів із цим майном він у відповідності до ст. 71 ЦК може здійснювати тільки з дозволу органів опіки і піклування, а правочини з майном підопічного, передбачені ч. 1 ст. 68 ЦК, він узагалі не може здійснювати, тобто він не може здійснювати правочини з цим майном стосовно себе і свого чоловіка (дружини), а також стосовно своїх близьких родичів.

Звільнення опікуна та піклувальника

Опікуни і піклувальники призначаються тільки за наявності їхньої згоди, вираженої в письмовій заяві, тобто обов'язки опікуна і піклувальника виконуються добровільно. Тому продовження опіки (піклування) проти волі опікуна чи піклувальника є недоцільним. Ч. 1 ст. 75 ЦК передбачає, що орган опіки і піклування за заявою особи звільняє його від повноважень опікуна чи піклувальника. Така заява опікуна піклувальника має бути розглянута протягом одного місяця. У п. 5.1 Правил опіки і піклування передбачено, що опікуни і піклувальники за їхнім проханням можуть бути звільнені від виконання своїх обов'язків, якщо орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного визнає, що таке прохання викликане поважною причиною. Згідно з ч. 1 ст. 75 ЦК до винесення рішення про звільнення особи від повноважень опікуна чи піклувальника, чи до закінчення місячного терміну, якщо заява не розглянута, особа залишається опікуном або піклувальником.

Частина 2 ст. 75 ЦК передбачає, що орган опіки і піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлене піклування. Рішення органів опіки і піклування про відмову в заяві, про звільнення від обов'язків опікуна чи піклувальника у відповідності до ст. 55 і 124 Конституції України, може бути оскаржене безпосередньо в суді.

Частина 3 ст. 75 ЦК передбачає, що суд, за заявою органів опіки і піклування, може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у випадку невиконання цією особою його обов'язків, а також у випадку поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу органа соціального захисту.

Припинення опіки, піклування

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦК підставою для припинення опіки є передача малолітнього батькам чи усиновлювачам. У цьому випадку відпадає підстава для продовження опіки, тому що згідно зі ст. 58 ЦК опіка встановлюється над малолітніми фізичними особами, що позбавлені батьківського піклування. У випадку передачі малолітнього батькам чи усиновлювачам, орган опіки і піклування приймає про це відповідне рішення. Підставою припинення опіки є також досягнення підопічним чотирнадцяти років. Особа, що виконує обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення про це (ч. 2 ст. 76 ЦК.). Підставою припинення опіки також є поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, що була визнана недієздатною (ч. 3 ст. 76 ЦК). У цьому випадку рішення суду про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, що вступило в законну силу, є підставою для рішення органа опіки і піклування про припинення опіки (ч. 4 ст. 260 ЦПК).

П. 5.4 Правил опіки і піклування передбачає також, що опіка припиняється у випадку смерті опікуна або підопічного. У цьому випадку не потрібно рішення органа опіки і піклування.

Згідно зі ст. 77 ЦК підставою для припинення піклування над особою є: досягнення особою повноліття; реєстрація шлюбу неповнолітньої особи; надання неповнолітньому повної дієздатності; поновлення дієздатності фізичної особи, дієздатність якої була обмежена. У всіх цих випадках піклування припиняється незалежно від волі піклувальника. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, що позбавлені батьківської опіки, і фізичними особами, обмеженими в дієздатності (ст. 59 ЦК). Тому, коли фізична особа стає цілком дієздатною, підстави для продовження піклування припиняються. Відновлення дієздатності особи, дієздатність якої була обмежена, відбувається за рішенням суду (ч. 2 ст. 260 ЦПК). У цьому випадку рішення суду, що вступило в законну силу, про відновлення дієздатності особи є підставою для рішення органа опіки і піклування про припинення піклування (ч. 4 ст. 260 ЦПК).

П. 5.5 Правил опіки і піклування передбачає також, що піклування припиняється внаслідок смерті підопічного або піклувальника. У цьому випадку рішення органа опіки і піклування не потрібно.

Надання помічником дієздатній фізичній особі допомоги в здійсненні її прав і виконанні обов'язків

Згідно з ч. 1 ст. 78 ЦК дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника. Помічником зазначеної особи може бути тільки дієздатна фізична особа (ч. 2 ст. 78 ЦК). Помічник дієздатної особи, що потребує допомоги, за заявою цієї особи реєструється органом опіки і піклування і йому видається відповідний документ.

Частина 3 ст. 78 ЦК передбачає, що помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштових відправлень, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги. Слід вважати, що оскільки особа, що потребує допомоги, є цілком дієздатною, то помічник може здійснювати зазначені дії тільки за згодою цієї особи. Помічник також має право здійснювати дрібні побутові правочини відповідно до наданих йому повноважень. Ці повноваження йому надає дієздатна особа, помічником якої він є. Помічник дієздатної особи, також як і опікуни і піклувальники, не зобов'язаний утримувати цю особу. Тому, якщо помічник дієздатної особи витратить свої кошти на утримання зазначеної особи, то він може вимагати від дієздатної особи відшкодування понесених витрат, якщо доведе, що ці витрати були необхідні. Помічник представляє дієздатну особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування й в організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення (ч. 5 ст. 78 ЦК). Слід вважати, що оскільки помічник призначений дієздатній особі, то він може представляти цю особу в зазначених органах тільки за згодою цієї особи, тобто при наявності спеціального доручення. Помічник може також представляти фізичну дієздатну особу, помічником якої він є, у суді на підставі окремої довіреності. Частина 6 ст.78 ЦК передбачає, що послуги помічника є платними, якщо інше не передбачено угодою сторін, тобто встановлено презумпцію платності надання послуг помічником. Помічник призначається органом опіки і піклування тільки за заявою дієздатної особи, що потребує допомоги. Тому він може бути відкликаний, а його повноваження можуть бути анульовані в будь-який час дієздатною особою, помічником якої він є.

Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування

Частина 1 ст. 79 ЦК передбачає право зацікавлених осіб, у тому числі родичів підопічного, оскаржити дії опікуна в органи опіки і піклування або до суду. Слід вважати, що зацікавлені особи мають право оскаржити дії не тільки опікуна, а й піклувальника. Таке право зацікавлених осіб відповідає ст. 55 Конституції, що передбачає право на судовий захист, і ст. 124 Конституції, яка встановлює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Рішення органів опіки і піклування можуть бути оскаржені у відповідному органі, якому підлеглий орган опіки і піклування, чи в суді. Рішення органів опіки і піклування у відповідності до ст.ст. 55 і 124 Конституції можуть бути безпосередньо оскаржені в суді. Однак це положення не виключає можливості зацікавлених осіб оскаржити рішення органів опіки і піклування у вищому органі або у суді (ч. 2 ст. 79 ЦК, ст. 248-4 ЦПК, п. 1, 4. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права і свободи громадян». Нині вищими органами, яким підлеглі органи опіки і піклування, є обласні, Київська і Севастопольська міська адміністрація і виконавчі комітети вищих рад.

? Виконайте

Практичне завдання

Усвідомлення змісту та значення цивільної правоздатності і дієздатності фізичних осіб, а також правових способів практичної реалізації правоздатності і дієздатності з використанням прикладів судової практики. Розв'язування практичних ситуацій.

? Питання для самоперевірки

Дайте визначення фізичної особи.

Поняття цивільної правоздатності, момент її виникнення і припинення.

Ім'я фізичної особи.

Як визначається місце проживання фізичної особи ?

Поняття цивільної дієздатності фізичної особи.

Назвіть види цивільної дієздатності.

Охарактеризуйте цивільну дієздатність малолітніх і неповнолітніх.

Яка особливість цивільної відповідальності неповнолітньої особи ?

Охарактеризуйте повну цивільну дієздатність.

В яких випадках можна обмежити цивільну дієздатність ?

Підстави визначення фізичної особи недієздатною.

Назвіть порядок, умови і правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою.

Дайте поняття фізичної особи-підприємця.

В чому суть цивільно-правової відповідальності фізичної особи-підприємця ?

Який порядок визнання банкрутом фізичної особи-підприємця ?

Назвіть завдання опіки та піклування.

Які органи здійснюють опіку та піклування в Україні ?

Над якими особами встановлюються опіка та піклування ?

Які права і обов'язки опікуна, піклувальника ?

Який порядок встановлення опіки над майном ?

В яких випадках припиняється опіка і піклування ?

В чому полягає суть надання помічником дієздатній фізичній особі допомоги в здійсненні її прав та виконання обов'язків ?

Який порядок оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування?

5. ЮРИДИЧНІ ОСОБИ. ДЕРЖАВА, ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ ТА АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ ЯК СУБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Прочитайте

Л - 1-3, 5, 12-23, 117, 121-122, 125, 127, 131-133, 167-167, 189, 198

5.1 Поняття та ознаки юридичної особи

Інформація

Згідно ст.80 ЦК України юридична особа - це організація створена і заснована у встановленому законом порядку.

Ознаки :

організаційна єдність. Юридична особа - не окремий громадянин, а колективне утворення, певним членом організований колектив людей (організація);

наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене:

а) від майна членів трудового колективу даної організації;

б) від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади;

в) від майна інших організацій, у тому числі вищестоящих органів

виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім'я). Від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями і громадянами;

здатність нести самостійну майнову відповідальність (відшкодування збитків, сплати неустойки);

здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

Юридична особа стає стороною - позивачем або відповідачем у розгляді цивільного спору.

Види юридичних осіб

На підставі ч.2 ст.81 ЦК залежно від порядку створення юридичні особи поділяються:

юридичні особи приватного права - створюються за ініціативою приватних осіб. Порядок утворення таких юридичних осіб регулюється нормами Цивільного кодексу та іншими нормативними актами;

юридичні особи публічного права - створюються розпорядчим способом, тобто на підставі розпорядження державного органу (органу місцевого самоврядування, управління, актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим тощо). Порядок утворення таких юридичних осіб передбачений окремими законодавчими актами і Конституцією України.

Організаційно-правові форми юридичних осіб

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств або установ, та в інших формах встановлених законом. Господарські товариства - це одна з організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності. Згідно із ст.113 ЦК господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

На підставі ст.84-85 товариства поділяються:

підприємницькі товариства - здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного розподілу його між учасниками (господарські товариства або виробничі кооперативи).

не підприємницькі товариства - не мають на меті одержання прибутку і характеризуються відсутністю розподілу отриманого прибутку між своїми учасниками (релігійні громади, релігійні організації, навчальні заклади).

Установою на відміну від товариства є організація в управлінні якою не беруть участі її засновники; створюється вона шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Підприємницькі товариства

На підставі ст.84 ЦК У товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками називаються підприємницькими. Вони можуть бути організованими тільки як господарські товариства або виробничі кооперативи. Ознаками підприємницького товариства є:

мета - отримання прибутку;

можливість розподілу цього прибутку між учасниками товариства;

організація такої юридичної особи як господарського товариства або виробничого кооперативу.

Непідприємницькі товариства

Згідно із ч.1 ст.85 ЦК У непідприємницькими є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви, тощо) інші релігійні організації (монастирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади) - на підставі Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»; політичні партії та громадські організації - на підставі Закону України «Про об'єднання громадян»; благодійні організації - на підставі Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»; торгово-промислові палати - на підставі Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»; профспілки - на підставі Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Створення юридичної особи

На підставі ст.87 ЦК У для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Підставою для створення підприємства є рішення власника (власників майна) чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або трудового колективу. Таке рішення повинно бути зафіксоване письмово і підкріплене відповідними установчими документами, підписаними всіма учасниками.

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації і з цього моменту набуває правоздатності. Згідно ст.4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” під державною реєстрацією юридичних осіб слід розуміти засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, передбачених Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок реєстрації юридичної особи визначається ст.58 Господарського кодексу та Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ”.

Цивільна правоздатність і дієздатність юридичних осіб

Як суб'єкт майнових та особистих немайнових відносин юридична особа поділяється цивільною праводієздатністю. Цивільна правоздатність юридичної особи згідно із ст. 91 ЦК У виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Юридична особа може мати такі самі права і обов'язки, як і фізична особа, за винятком тих прав і обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини - це суть принципу загальної або універсальної правоздатності юридичних осіб .

У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов'язки : право на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність, ділову репутацію.

Цивільна дієздатність (ст. 92 ЦК). Юридична особа набуває цивільних прав і приймає на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів. Органи юридичної особи формують і виражають її волю, тому саме через ці органи, за їх допомогою, їхніми діями, юридична особа здобуває цивільні права і бере цивільні обов'язки (загальні збори, виконавчий орган - правління, дирекція та ін.). Юридична особа бере участь у цивільному обороті через своїх працівників діями яких вона не тільки здійснює свої права і обов'язки, а також набуває і припиняє їх. Дії цих працівників згідно з законом вважаються діями самої юридичної особи.



	Особисті немайнові права юридичної особи
	Право на найменування
	Право на виробничу марку
	Право на знаки для товарів і послуг
	Право на честь гідність і ділову репутацію
	Право на таємницю кореспонденції
	Право на інформацію
Органи і представники юридичної особи

Згідно зі ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган , та особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Органи юридичних осіб залежно від їх видів можуть бути єдиноначальними або колегіальними. Управління підприємством здійснюється згідно з його статутом, на основі поєднання прав власника з господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Ці права можуть делегуватися раді підприємства (правлінню) або іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника і трудового колективу.

Керівник підприємства наймається (призначається) власником або уповноваженим ним органом, з ним складається контракт (договір). Керівник підприємства самостійно розв'язує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Вищим органом таких видів господарських товариств, як акціонерне, з обмеженою або додатковою відповідальністю, є загальні збори акціонерів (учасників). Виконавчим органом є правління або дирекція, які діють як колегіальні органи юридичної особи. Правління (дирекція) обирається загальними зборами. Повноваження правління (дирекції) визначається Законом України “Про господарські товариства” та статутом відповідного товариства.

У кооперативних організаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають голову, а у великих кооперативах - також правління. Правління (голова) кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, що не віднесені до виключеної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

Виступаючи від імені юридичної особи, орган виражає її волю, волю всього колективу, тому дії органів - це дії самої юридичної особи.



Філії та представництва юридичних осіб

Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності не лише при приєднанні до неї інших юридичних осіб, а й шляхом відкриття філій і представництв. Філія юридичної особи - це структурно і територіально відокремлена її частина, яка за своїм місцезнаходженням виконує всі або найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову.

Представництво - теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише деякі функції від імені юридичної особи поза її місцезнаходженням (укладає договори, дає згоду на оплату рахунків). Філії і представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філії або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної особи.

Відповідно до ст.95 ЦК України юридична особа може відкривати філії і представництва у порядку встановленому законодавчими актами. Зокрема , створення філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів підприємств, об'єднань, організацій та установ здійснюється у тому самому порядку, що його встановлено для створення цих організацій.

Припинення юридичної особи

Юридична особа може припинити свою діяльність в результаті передання свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або внаслідок ліквідації.

Відповідно до ст.105 ЦК У учасники ЮО, суд або орган, що прийняв рішення про припинення ЮО, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що ЮО перебуває у процесі припинення. Учасники ЮО або орган, що прийняв рішення про припинення, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісією з припинення ЮО (ліквідаційну комісію, ліквідатора) і встановлюють строки та порядок припинення ЮО. На комісію з припинення ЮО покладається обов'язок розмістити у друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення діяльності такої ЮО і про порядок та строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк може бути не менше двох місяців з дня публікації повідомлення. Комісія має вжити всіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомити їх про припинення ЮО. Кредитори мають право вимагати від ЮО припинення або дострокового виконання зобов'язань, або відшкодування збитків. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами комісія з припинення ЮО складає передавальний акт (у разі злиття або приєднання) або розподільчий бланк (у разі поділу).

Злиття, приєднання, поділ ЮО розглядається як припинення первісної ЮО з правонаступництвом, тобто права та обов'язки ЮО переходять до новостворених суб'єктів цивільно-правових відносин.

Ліквідація ЮО також є формою припинення її діяльності, але при ліквідації немає правонаступництва.

ЮО ліквідується у таких випадках:

за рішенням її учасників або органу ЮО, уповноваженого на це установчими документами;

у зв'язку із закінченням строку, на який було створено ЮО;

досягненням мети;

у зв'язку з визнанням судом недійсною державної реєстрації ЮО;

за рішенням суду у разі здійснення діяльності без належного дозволу чи діяльності, забороненої законом.

Порядок ліквідації ЮО визначається у ст. 111 ЦК У. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс , який містить відомості про склад майна ЮО, а також пред'явлені кредиторами вимоги та результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками ЮО або органом, який прийняв рішення про ліквідацію. Для виплати грошових сум кредиторам ЮО, що ліквідується, встановлена спеціальна черговість, яка визначена у ст. 112 ЦК У. Після затвердження розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний бланк, а майно ЮО, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам.

ЮО вважається ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч.3 ст. 110 ЦК У , якщо вартість майна ЮО є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, ЮО ліквідується в порядку, встановленому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

	ВИДИ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ
	Повне товариство - товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить
	Командитне товариство - товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном (повними учасниками)
	Товариство з обмеженою відповідальністю - товариство засноване однією або кількома особами , статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом
	Товариство з додатковою відповідальністю - товариство, засноване однією або кількома особами , статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом
	Акціонерне товариство - товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості
	Виробничий кооператив - добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків ...

Подобные документы

• Фізичні особи як суб’єкти цивільного права

  Цивільна правоздатність – здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки; ознаки, виникнення та припинення. Поняття, види та диференціація дієздатності; обмеження та визнання особи недієздатною. Безвісна відсутність; визнання особи померлою.
  
  курсовая работа [49,6 K], добавлен 14.05.2012
  

• Основні ознаки фізичної особи як суб'єкта цивільного права

  Поняття фізичних осіб у цивільному праві. Значення імені фізичної особи та її місця проживання. Цивільна правоздатність та дієздатність фізичної особи, їх сутність та законодавче обмеження. Характеристика правового статусу громадянина-підприємця.
  
  курсовая работа [50,1 K], добавлен 26.10.2014
  

• Юридична особа як суб’єкт цивільного права

  Цивільна правоздатність й дієздатність юридичної особи. Філії і представництва юридичної особи. Порядок створення і процедура реєстрації юридичних осіб й правові аспекти припинення їх діяльності. Перелік видів організаційно-правових форм приватного права.
  
  курсовая работа [70,2 K], добавлен 16.05.2015
  

• Фізична особа як суб’єкт цивільного права. Особисті немайнові права фізичної особи

  Правоздатність та дієздатність фізичної особи. Поняття та ознаки особистих немайнових прав що забезпечують природне існування людини та соціальне буття громадян. Гарантія та загальні і спеціальні способи захисту прав у цивільному законодавстві України.
  
  контрольная работа [21,1 K], добавлен 05.05.2015
  

• Юридичні особи як суб’єкти цивільного права

  Поняття і ознаки юридичної особи в цивільному праві, її правоздатність. Підстави виникнення її прав та обов'язків. Порядок створення і припинення юридичних осіб. Характеристика комерційних і некомерційних організацій. Види господарських товариств.
  
  курсовая работа [38,0 K], добавлен 15.11.2010
  

• Суб’єкти цивільного права

  Загальні положення щодо суб’єктів цивільного права. Правоздатність та дієздатність фізичних осіб. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною; визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою, правові наслідки.
  
  курсовая работа [66,3 K], добавлен 30.11.2010
  

• Юридична особа як суб’єкт цивільного права. Поняття створення та припинення юридичної особи

  Поняття і ознаки юридичної особи. Способи його створення. Процедура визнання юридичної особи банкрутом. Поняття та сутність припинення юридичних осіб. Банкрутство як підстава ліквідації. Реорганізація юридичних осіб. Їх ліквідація при визнанні банкрутом.
  
  курсовая работа [51,8 K], добавлен 18.04.2010
  

• Поняття та ознаки юридичної особи

  Перелік ознак юридичної особи. Види організаційно-правових форм юридичних осіб, їх види залежно від способів об'єднання осіб або майна, виконання публічних функцій. Порядок створення і припинення юридичних осіб за цивільним законодавством України.
  
  контрольная работа [32,0 K], добавлен 06.09.2016
  

• Основи цивільного права України

  Цивільне право України: поняття і система. Форми власності в Україні. Суб'єкти цивільно-правових відносин. Основні ознаки юридичних осіб. Цивільно-правові договори. Поняття і види.
  
  контрольная работа [15,3 K], добавлен 26.09.2002
  

• Предмет цивільного права

  Цивільне право як галузь права. Цивільний кодекс України. Поняття цивільного суспільства. Майнові й особисті немайнові відносини як предмет цивільно-правового регулювання. Юридичні ознаки майнових відносин. Методи, функції та принципи цивільного права.
  
  курсовая работа [85,9 K], добавлен 18.12.2010
  

• Цивільна правоздатність

  Цивільна правоздатність як здатність громадянина мати цивільні права і обов'язки. Характерні ознаки правоздатності: існування як природної невід'ємної властивості фізичної особи, її рівність для усіх фізичних осіб. Поняття цивільної дієздатності.
  
  контрольная работа [46,9 K], добавлен 13.10.2012
  

• Цивільна дієздатність юридичних осіб

  Поняття та класифікація органів юридичної особи. Цивільна дієздатність юридичної особи. Комплексне дослідження інституту юридичної особи та аналіз проблем теоретичного та практичного характеру, пов'язаних зі статусом юридичної особи та її дієздатності.
  
  курсовая работа [54,8 K], добавлен 02.01.2014
  

• Суб’єкти цивільного права

  Дієздатність та правоздатність фізичної особи. Визнання її недієздатною. Процедура та наслідки визнання громадянина безвісно відсутньою; оголошення його померлим. Поняття та правосуб’єктність юридичної особи. Створення та припинення її діяльності.
  
  курсовая работа [30,4 K], добавлен 16.04.2016
  

• Цивільне право

  Дія актів цивільного законодавства України, підстави їх виникнення та здійснення. Загальні положення про юридичну особу, про особисті немайнові права фізичної особи. Поняття та зміст права власності. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення.
  
  контрольная работа [53,7 K], добавлен 05.04.2011
  

• Проблема визначення поняття "організаційно-правова форма юридичної особи"

  Дослідження неузгодженості та суперечності Цивільного та Господарського кодексів, проблеми їх співвідношення та необхідності визначення сфери дії кожного з них щодо поняття "організаційно-правової форми юридичної особи". Змістовна характеристика поняття.
  
  статья [221,0 K], добавлен 18.11.2014
  

• Фізична особа як об'єкт правовідносин

  Поняття та зміст цивільної правоздатності фізичної особи. Підстави та правові наслідки обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання її недієздатною. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою.
  
  курсовая работа [34,1 K], добавлен 30.11.2014
  

• Теорія держави і права

  Поняття та види функцій права. Поняття, ознаки та основні елементи системи права. Предмет та метод правового регулювання як підстави виділення галузей в системі права. Поняття та види правових актів. Поняття, функції, принципи та види правотворчості.
  
  шпаргалка [144,6 K], добавлен 18.04.2011
  

• Дієздатність фізичної особи

  Підстави обмеження цивільної дієздатності фізичної особи за законодавством Європейських країн та України, її місце у юридичній науці та цивільному праві. Цивільно-правові аспекти характеристики обмежено дієздатних осіб як учасників цивільних відносин.
  
  курсовая работа [44,3 K], добавлен 19.08.2014
  

• Особисті немайнові права особи в умовах особливого періоду

  Проблеми дотримання, гарантування прав, свобод і законних інтересів фізичної особи. Закріплення юридичних можливостей індивіда у конституційно-правових нормах. Зміст і гарантії забезпечення свободи пересування людини та громадянина в сучасній Україні.
  
  статья [18,4 K], добавлен 19.09.2017
  

• Цивільно-правова охорона особистого життя фізичної особи

  Поняття особистих немайнових прав та їх значення в сучасному цивільному праві. Цивільно-правові аспекти втручання в особисте життя фізичної особи. Міжнародні стандарти захисту особистого життя фізичної особи. Міжнародні організації з захисту прав людини.
  
  дипломная работа [113,7 K], добавлен 08.11.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам