Поняття, принципи і система цивільного права

2) право на плату - таке положення є цілком виправданим. Заінтересованість управителя у наданні якісних послуг з управління майном ґрунтується, як правило, на оплатності таких дій.

3) право на відшкодування необхідних витрат, яких він зазнав при управлінні майном. Відрахувати вказану суму він має право безпосередньо з доходів від використання майна за умов, якщо це прямо передбачено договором.

Управитель зобов'язаний:

1) здійснювати управління майном відповідно до умов договору;

2) управляти майном особисто, крім випадків, коли передача управління іншій особі зумовлена договором або цього вимагають інтереси установника управління чи вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління (статті 1038, 1041 ЦК України);

3) отримати згоду установника управління на відчуження майна, переданого в управління, або укладання щодо нього договору застави (ст. 1037 ЦК України).

Управитель майна зобов'язаний інформувати своїх контрагентів про те, що він є не власником майна, а лише управителем. Якщо такої вказівки немає, у тих правочинах щодо майна, що вчиняються у письмовій формі, управитель зобов'язується перед третіми особами особисто (ст. 1038 ЦК України).

26.9 Відповідальність за договором управління майном

Інформація

Сторони договору управління майном відповідають за його здійснення. Слід зазначити, що окрема ст. 1043 ЦК України присвячена лише відповідальності управителя. Відповідальність інших суб'єктів визначається на підставі аналізу відповідних норм.

Так, управитель, який не виявив при управлінні майном належної дбайливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, пов'язані з втратою або пошкодженням майна з урахуванням його природного зносу, а вигодонабувачеві - упущену вигоду.

Завдані збитки мають бути відшкодовані управителем, якщо він не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.

Відповідальність управителя може бути субсидіарною, тобто такою, коли він змушений буде відповідати додатково власним майном за таких умов:

1) за боргами, що виникли внаслідок здійснення управління при недостатній вартості предмета управління для задоволення вимог кредиторів;

2) у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови добросовісності третіх осіб. У цьому разі установник управління має право на відшкодування завданих збитків. Відповідальність установника настає у разі не попередження управителя майном про наявність застави щодо предмета управління.

26.10 Припинення договору управління майном

Інформація

Договір управління майном можна припинити як на загальних підставах за згодою сторін або в судовому порядку на вимогу однієї сторони, так і на підставі спеціальних умов, зазначених у законі (ст. 1044 ЦК України):

1) загибелі майна, переданого в управління;

2) заяви однієї зі сторін про припинення договору внаслідок спливу його строку;

3) смерті фізичної особи - вигодонабувача або ліквідації юридичної особи - вигодонабувача, якщо інше не встановлено законом чи договором;

4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5) смерті фізичної особи, що є управителем, визнання її недієздатною, обмеженою у дієздатності, безвісно відсутньою або банкрутом;

6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7) відмови установника управління від договору з іншої причини, за умови виплати управителю плати, передбаченої договором;

8) визнання фізичної особи - установника управління банкрутом.

У разі відмови однієї сторони від договору вона має повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлено інший строк. Наслідком припинення договору є передача майна, що було передане в управління, установникові управління, якщо інше не встановлено договором (пункти 2, 3 ст. 1044 ЦК України).

? Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення договору доручення.

2. Назвіть сторони, предмет і форму договору доручення.

3. Які права і обов'язки сторін за договором доручення ?

4. В яких випадках припиняється договір доручення ?

5. Дайте поняття договору комісії.

6. Хто є сторонами в договорі комісії ?

7. В якій формі укладається договір комісії ?

8. Визначте права і обов'язки сторін в договорі комісії.

9. Що таке субкомісія ?

10. Які види договору комісії ?

11. В яких випадках припиняється договір комісії ?

12. Дайте визначення договору зберігання.

13. Назвіть сторони, предмет, об'єкт договору зберігання.

14. В якій формі і на який строк укладається договір зберігання ?

15. Які права і обов'язки сторін за договором зберігання ?

16. Яку відповідальність несуть сторони у зобов'язаннях зберігання ?

17. Що таке зберігання за законом і зберігання на товарному складі ?

18. Які спеціальні види зберігання ?

19. Дайте визначення договору управління майном.

20. Що складає зміст договору управління майном ?

21. В яких випадках управління майном ?

27. ДОГОВОРИ ЗА РОЗПОРЯДЖЕННЯМ МАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Прочитайте

Л - 1-2, 46, 115, 117, 120, 124, 131-134

27.1 Загальні положення про авторські договори. Види авторських договорів.

Інформація

Авторський договір - це угода автора чи його правонаступників з іншими особами про вчинення відповідно до закону будь-яких дій з приводу володіння, користування та розпорядження твором. Це двостороння і консенсуальна угода, яка укладається у письмовій формі. Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.

Сторони - фізичні і юридичні особи; сам автор - тільки фізична особа, а також спадкоємці та інші правонаступники, до яких авторські права перейшли відповідно до закону; юридична особа - організація чи підприємство, яке має можливість використати твір у той чи інший спосіб.

Авторський договір повинен відповідати встановленим вимогам:

він має передбачати способи використання твору (конкретні права, що передаються за договором);

важливою умовою є строк його здійснення, виконання що передбачаються угодою сторін;

винагорода за використання твору чи передачу майнових прав визначається угодою сторін у вигляді відсотка від доходу за відповідний спосіб використання твору.

Умови авторського договору, що суперечать положенням Закону України “Про авторське право і суміжні права” або погіршують права автора порівняно із зазначеним законом, є недійсними.

Види авторських договорів

Найпоширенішими є авторські договори про використання творів:

1. Видавничий договір - це договір на підставі якого автор чи його правонаступник передає або зобов'язується передати видавництву твір наукової чи літературної творчості, а видавництво бере на себе зобов'язання цей твір опублікувати, тобто випустити у світ (видавничий договір на літературні твори, на твори образотворчого мистецтва, на музичні твори, договори на видання творів у перекладі).

2. Договір про депонування рукопису - належним чином оформлений твір передається певній організації для зберігання з метою ознайомлення з твором будь-кого, хто цього бажає така форма інформації є “депонування”. Об'єкт договору - реферати статей, огляди, монографії, збірки наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад, симпозіумів вузькоспеціального характеру, які буває недоцільно видавати звичайним друкарським способом.

3. Постановочний договір, за яким автор передає або зобов'язується створити і передати видовищній організації драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а організація-постановник зобов'язується здійснити в обумовлений договором строк постановку і публічне виконання твору (випустити його у світ) та виплати авторові обумовлену договором винагороду.

4. Сценарний договір - це договір, за яким автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- або організації радіомовлення сценарій для фільму або телерадіопередачі в обумовлений сторонами строк, а студія зобов'язується сплатити авторові обумовлену авторові винагороду.

5. Договір художнього замовлення - угода, за якою автор зобов'язується створити і передати замовникові в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний прийняти виконану роботу і оплатити її вартість.

6. Договір про використання твору декоративно-прикладного мистецтва - угода, за якою автор зобов'язується передати або створити і передати твір декоративно-прикладного мистецтва промисловому підприємству, яке зобов'язується виплатити авторові обумовлену договором винагороду і випустити твір у світ на промисловій основі.

7. Договір про створення аудіовізуального твору. Аудіовізуальним твором є твір, який складається з набору пов'язаних між собою зображень, що створюють відчуття руху, із супровідним звучанням або без нього, який можна бачити, а за наявності супровідного звучання - чути (кінематографічні та інші твори, виражені засобами аналогічними кінематографічним, - такі, як телевізійні способи фіксації зображень із супровідним звучанням на магнітних плівках, платівках, дисках тощо). Особливість зазначеного договору полягає в тому, що контрагентом у ньому можуть бути дві особи - організація, що здійснює виробництво твору, або продюсер.

8. Договір про передачу (відступлення) виключних майнових авторських прав - це консенсуальна угода, за якою автор чи його правонаступники передають свої майнові права на твір іншій особі на невизначений строк.

9. Договір про передачу права на використання твору. За цим договором передається виключне право автора на використання твору певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам; або не виключне право на використання твору іншій особі використовувати твір певним способом і у встановлених межах.

10. Авторський договір про видання твору своїм коштом. Видавництво бере на себе обов'язок видати замовлений і оплачений автором твір в обумовлений договором строк.

11. Договори про використання об'єктів суміжних прав. Об'єктами суміжних прав є виконання творів, фонограми, відеограми та програми мовлення. Виконавці, виробники фонограм, відеограм та організації мовлення мають виключні права на зазначені об'єкти. Їх використання іншими особами може мати місце лише на підставі відповідного договору користувачів з володільцями суміжних прав.

12. Договори про управління майновими правами авторів. Об'єкт - майнові права авторів та їх правонаступників. Сторони - автори та їх правонаступники; організації, що їх створюють для управління майновими правами авторів та їх правонаступників на колективній основі.

27.2 Загальна характеристика ліцензійного договору

Інформація

На підставі ст.1109 ЦК У ліцензійний договір - це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу.

Сторонами у договорі - ліцензіаром і ліцензіатом - можуть виступати фізичні і юридичні особи та держава, інтереси якої представляє Держпатент України. Ліцензіар - це власник запатентованого або незапатентованого винаходу. Ліцензіат - фізична або юридична особа, яка відповідно до ліцензійного договору отримала дозвіл (ліцензію) на використання винаходу. Особливості участі у ліцензійному договорі є те, що і з боку ліцензіара, і з боку ліцензіата можуть брати участь кілька осіб.

Структуру ліцензійного договору визначає його зміст, який передбачає погоджені сторонами умови. Істотні умови ліцензійного договору поділяються на дві групи:

об'єктивні істотні умови - такі, які є такими за законом або необхідні для договорів даного виду (сторони і предмет договору, вид ліцензії, вартість ліцензії, винагорода; строк чинності договору; реєстрація ліцензійного договору в патентному відомстві);

суб'єктивні істотні умови - це ті, які на вимогу будь-якої сторони мають бути узгоджені між сторонами. Якщо з будь-якої такої умови не досягнуто згоди, договір чинності не набирає.

На підставі ч.3 ст.1109 ЦК У у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Ліцензія може бути надана як на право виробництва, так і на право збуту ліцензійної продукції; одночасно може бути встановлене кількісне обмеження як щодо виробництва так і щодо продажу.

Строк ліцензійного договору

На підставі ч.1 ст.1110 ЦК У ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на 5 років.

Часто в ліцензійному договорі застерігають можливість автоматичного продовження терміну його дії на певний строк за взаємною згодою сторін за умови, що жодна із сторін не попередить іншу сторону про відмову від угоди за 6 місяців до закінчення терміну її дії.

Типовий ліцензійний договір

Ст.1111 ЦК У визначає, що типові ліцензійні договори затверджують уповноважені відомства або творчі спілки. Зміст типового ліцензійного договору визначається вільним волевиявленням сторін. Відповідно до національного законодавства типовий ліцензійний договір вважається дійсним, якщо він складений у письмовій формі і підписаний сторонами; набирає чинності щодо будь-якої іншої особи лише після його реєстрації в державному патентному відомстві.

Ліцензійний договір може містити умови, непередбачені типовим ліцензійним договором. Якщо умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, погіршують його становище порівняно зі становищем, передбаченим законом або типовим договором, то такий договір призначається нікчемним і умови його змінюються відповідно до вимог, встановлених типовим договором.

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності

Виключне право це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передач організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам.

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності - це угода, за якою одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та визначених договором умовах (ст.1113 ЦК У).

27.3 Договір комерційної концесії (франчайзингу)

Інформація

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або надання послуг (ч.1 ст.1115 ЦК).

На підставі договору здійснюється оплатна передача виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності, комерційну інформацію (ноу-хау), знаки для товарів і послуг, фірмове найменування для використання іншим суб'єктом в його підприємницькій діяльності.

Договір комерційної концесії є консенсуальним, взаємним і оплатним. Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації, тобто комплекс виключних прав, які використовують у підприємницькій діяльності. Ст.1117 ЦК У зазначає, що сторонами в договорі є фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Концесійний договір повинний бути укладений у письмовій формі і підлягає державній реєстрації в органі, який здійснив реєстрацію право володільця.

? Питання для самоперевірки

Охарактеризуйте авторські договори.

Назвіть види авторських договорів.

Дайте поняття ліцензійного договору.

Який строк ліцензійного договору ?

В чому суть договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності ?

Дайте визначення договору комерційної концесії.

28. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЗА СПІЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Прочитайте

Л - 1-2, 5, 117, 121, 131-134

28.1 Поняття та види зобов'язань за спільною діяльністю, їх правове регулювання

Інформація

У процесі задоволення своїх економічних та інших інтересів у суб'єктів цивільних правовідносин виникає необхідність у кооперації, тобто у спільній діяльності, змістом якої може бути об'єднання майна, трудових зусиль, організація співпраці тощо для досягнення загальної мети.

Характерні риси зобов'язань за спільною діяльністю:

1. Це спільна діяльність для досягнення будь-якої загальної мети, що не суперечить законові;

2. Ці зобов'язання об'єднують більше двох учасників;

3. Майно об'єднується у спільну власність;

4. Наявність у сторін загального інтересу;

5. Такі зобов'язання мають чіткий організаційний характер;

6. Суть спільної діяльності потребує від сторін вступати у відносини з третіми особами;

7. Ці зобов'язання мають тривалий характер із зазначенням строку або з невизначеністю строку їх дії;

8. Вони мають особистий характер.

Види зобов'язань за спільною діяльністю:

1. Спільна діяльність, що не передбачає створення юридичної особи , в цьому разі відносини оформляються у договорі про спільну діяльність;

2. Спільна діяльність із створенням юридичної особи. Тут слід укласти установчий договір.

Нормативно-правове регулювання: Гл.77 ЦКУ, Господарський кодекс, Закони України “Про господарські товариства”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про страхування” тощо.

28.2 Форми та умови договору про спільну діяльність

Інформація

Згідно із ст. 130 ЦКУ за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Такі договори можуть бути як двосторонніми так і багатосторонніми, тобто без обмеження кількості учасників сумісної діяльності. Сумісна діяльність може бути організована для здійснення як короткострокових так і довгострокових комерційних проектів, таких як придбання в сумісне користування дорогих об'єктів основних фондів; створення або виготовлення об'єктів основних фондів з метою їх подальшого сумісного використання чи продажу; сумісне ведення виробничої або торговельної діяльності та інше.

Договір про сумісну діяльність є консенсуальний, взаємний та безоплатний. Учасники - юридичні та фізичні особи, іноземні інвестори у відповідності до Закону України “Про режим іноземного інвестування”. Особливість договору про спільну діяльність за участю іноземного інвестора полягає в тому, що він підлягає державній реєстрації відповідно до Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора.

Спільна діяльність може здійснюватися для досягнення мети на основі об'єднання вкладів учасників або без об'єднання вкладів учасників (гроші, інше майно, трудова участь). На підставі ст.1131 договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору є: умови про предмет та мету договору, взаємні права та обов'язки учасників сумісної діяльності, обов'язки кожного з учасників; розмір та порядок внесення учасниками грошових та майнових внесків у спільну діяльність, координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус майна, порядок наступного спільного використання майна і покриття витрат на його утримання, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результаті спільних дій, строк дії договору та умови його припинення.

28.3 Поняття та юридична характеристика договору простого товариства

Інформація

Найпоширенішим договором про спільну діяльність є договір простого товариства. На підставі ст.1132 ЦКУ за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Сторони договорів простого товариства можуть мати на меті як отримання прибутку, так і досягнення іншого результату, зокрема, соціального ефекту. У зв'язку з цим договори простого товариства поділяють на підприємницькі і такі, що передбачають немайнову мету (благодійну, наукову, освітню).

Вклади учасників:

гроші, будь-яке рухоме і нерухоме майно (земля, будівлі, споруди, обладнання), грошові вимоги, права інтелектуальної власності та ін.;

трудова участь - це обумовлена договором сукупність практичних дій учасника, що полягає в безпосередньому виконанні трудових функцій для досягнення результату (мети спільної діяльності);

знання, ділові зв'язки, ділова репутація вартість яких оцінюється сторонами.

Висновок: якщо договором не обумовлена вартість вкладів, то вони вважаються рівними.

Спільне майно:

внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція є спільною частковою власністю учасників. Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору;

користування спільним майном здійснюється за спільною згодою учасників, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду;

учасники договору володіють, користуються і розпоряджаються майном яке перебуває у їх спільній частковій власності за згодою між собою.

Ведення спільних справ:

спільні справи учасників ведуться за їх загальною згодою;

може бути створена рада з числа працівників, яка приймає рішення не більшістю голосів, а за загальною згодою;

якщо керівництво сумісною діяльністю сторони доручили одному з учасників договору, то на останнього може покладатися і ведення спільних справ усіх учасників договору. Якщо йдеться про співробітництво між юридичними особами, то такий учасник називається головною організацією;

учасник, якому доручено керівництво спільною діяльністю діє в межах повноважень, що визначається у підписаному іншими учасниками договору доручення або довіреності про надання йому повноважень для представництва перед третіми особами;

Відповідальність учасників:

відповідальність за договором із третіми особами настає пропорційно внеску кожного в загальне майно (часткова відповідальність). При недостатності загального майна - відшкодовується з особистого майна учасників;

по загальних зобов'язаннях незв'язаних з договором (спільне заподіяння шкоди), учасники такого товариства відповідають солідарно;

якщо договір простого товариства був спрямований на здійснення підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно по всіх зобов'язаннях.

Припинення договору простого товариства:

визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмежено дієздатним;

оголошення учасника банкрутом;

смерті фізичної особи учасника або ліквідації юридичної особи учасника;

відмови учасника від подальшої участі у договорі або розірвання договору на вимогу одного із учасників;

спливу строку договору простого товариства;

виділу частки учасника на вимогу його кредитора;

досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

28.4 Установчі договори

Інформація

Спільна діяльність суб'єктів може спрямовуватись на створення нового самостійного суб'єкта права - юридичної особи. Особливість і специфіка установчого договору полягають в тому, що він не тільки регулює взаємовідносини за спільною діяльністю, а й визначає правовий статус юридичної особи, є складовою частиною установчих документів. Установчі договори є дво- та багатосторонні та консенсуальні. Закон України “Про господарські товариства” передбачає два основні різновиди установчих договорів: ті, що діють водночас зі статутом юридичної особи (акціонерні товариства, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю), та ті, які є єдиним установчим документом ( повне і командитне товариство ).

Зміст установчих договорів встановлюється відповідними законами та сторонами. Так ЗУ “Про господарські товариства” встановлює, що установчі документи мають містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір, порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття ними рішень, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Укладаючи установчий договір сторони закріплюють свою волю на створення юридичної особи певного виду. Це становить предмет договору. Зобов'язання учасників установчого договору складаються з виконання необхідних дій, спрямованих на передачу майна юридичній особі, яка створюється, здійснення організаційних заходів щодо її державної реєстрації та подальшу участь у діяльності юридичної особи. В договорі може міститися зобов'язання учасників не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію.

Установчий договір набуває чинності з моменту його підписання. З цього моменту між сторонами виникають відносини зі створення юридичної особи та діяльності в її межах, тобто зобов'язання за спільною діяльністю.

Установчий договір (і створена ним юридична особа) припиняє свою дію після закінчення строку, на який він укладався, або після досягнення мети, поставленої при її створенні, за рішенням вищого органу юридичної особи про припинення її діяльності, на підставі рішення суду та з інших питань.

? Питання для самоперевірки

Дайте загальну характеристику зобов'язань за спільною діяльністю.

Якими нормативними актами регулюються зобов'язання за спільною діяльністю ?

Охарактеризуйте договір простого товариства.

Які права і обов'язки учасників договору простого товариства ?

Що належить до спільного майна учасників договору простого товариства ?

Яку відповідальність несуть учасники за невиконання обов'язків в договорі простого товариства ?

Охарактеризуйте установчі договори.

29. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ІЗ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ

Прочитайте

Л - 1-2, 49, 85-86, 88, 92, 117, 121, 131-134, 138, 175-176

29.1 Поняття й елементи зобов'язання із заподіяння шкоди

Інформація

Однією з підстав виникнення зобов'язань згідно із ст. 1166 ЦК У є заподіяння шкоди іншій особі. Цей вид зобов'язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Зобов'язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди називають деліктними. Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних відносин.

Деліктне зобов'язання - це зобов'язання, в якому особа, що протиправно і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну, чи майну організації, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі.

Структурні елементи :

1. Суб'єкти - будь-які учасники цивільних правовідносин. Кредитор - це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин України (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, малолітній, іноземець та особа без громадянства); організація, незалежно від того чи користується вона правами юридичної особи, чи ні. Боржник - це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. У деяких випадках боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна, за поведінку заподіювача (ст.1197 ЦК У). Громадянин виступає як боржник за умови, що він є деліктоздатним, тобто здатним відповідати за свої дії. Деліктоздатність настає з 14 років. Організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи. Боржником може бути також держава, територіальна громада.

2. Об'єкт - відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому. Воно полягає у поновленні майнової сфери потерпілого в натурі або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров'я та заподіяння смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсації або інших витрат.

3. Зміст - право кредитора та обов'язок боржника. Обов'язком боржника є вчинення дій, за допомогою яких майнова сфера була б поповнена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право кредитора - одержати таке відшкодування.

Деліктна відповідальність: поняття та зміст

Законодавство і практика передбачають деліктні (позадоговірні) способи захисту правовідносин:

- речово-правові;

- зобов'язально-правові.

Речово-правові засоби застосовуються, якщо порушення майнового права пов'язано з втратою тих чи інших повноважень і не поєднується зі знищенням або пошкодженням об'єкта права - майна . До них належать:

право вимоги майна в натурі з чужого незаконного володіння шляхом подання віндикаційного позову;

право вимоги усунення будь-яких порушень права, не поєднаних із позбавленням володіння через пред'явлення негаторного позову;

право вимоги визнання майнового права за допомогою позову про визнання.

Зобов'язально-правові засоби: відшкодування збитків шляхом пред'явлення позову, відшкодування заподіяної шкоди.

Цивільно-правова відповідальність - являє собою оснований на імперативній нормі цивільного права обов'язок правопорушника (заподіювача) перетерпіти міри державного примусу, що включають у себе осудження його поведінки або стимулювання його до соціально необхідних дій у вигляді позбавлення благ особистого чи майнового характеру з метою поновлення порушення правовідносин чи поновлення майнового стану потерпілого за наявності умов, зазначених у законі.

Особливості не договірної відповідальності та її функції

Позадоговірній відповідальності властиві риси договірної відповідальності - це завжди юридичний обов'язок примусового характеру, який викликає у правопорушника негативні майнові наслідки.

Особливості позадоговірної відповідальності:

настає за порушення юридичного обов'язку, що має абсолютний характер, входить в абсолютні правовідносини, змістом яких є необхідність утримування від порушення суб'єктивного права чи особистого блага. Позадоговірна відповідальність - це завжди новий юридичний обов'язок, який покладається на правопорушника замість невиконаного;

за змістом є майновою, бо її зміст становить відшкодування шкоди в натурі або повне відшкодування заподіяних збитків. В деяких випадках може бути немайновою - спростування відповідним способом відомостей, відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

регулюється імперативними нормами, а тому встановлені ними правила не можуть бути змінені за згодою сторін;

особи, які спільно заподіяли шкоду несуть солідарну відповідальність перед потерпілим;

шкода відшкодовується повністю, незалежно від об'єкта посягання;

груба необережність є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування і не є підставою для звільнення відповідальної особи від відшкодування.

Функції:

відновна - має на меті поновити майнову сферу потерпілого або відновлення особистих немайнових відносин;

виховна - спрямована на запобігання новим правопорушенням;

правовідновна (компенсаційна) - можливість відновлення (компенсації) порушеного права шляхом передачі потерпілому стягнених з правопорушника грошових сум або майна. Тут за допомогою позадоговірної відповідальності усуваються несприятливі для потерпілого майнові наслідки, спричинені правопорушенням.

Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. Необхідні елементи складу:

шкода;

протиправна поведінка;

причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою;

вина.

Фактичною підставою є вчинення правопорушення. У цій формі виражена формула генерального делікту: хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати.

Шкода - зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом.

Види :

а) майнова - має певну економічну цінність і виражається в грошах;

б) моральна - не має економічного змісту і визначається як моральні або фізичні страждання, заподіяні внаслідок порушення особистих немайнових прав громадянина або організації чи їхніх майнових прав.

Протиправність поведінки - це невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Протиправність виступає у формі дії і бездіяльності. Протиправна дія - це поведінка, що заборонена законом. Протиправна бездіяльність - особа не вчиняє ніяких дій (ст. 53 Кодексу торговельного мореплавства зобов'язує капітана судна надавати допомогу будь-якій поміченій у морі особі, якій загрожує загибель. Невиконання цього обов'язку є протиправною бездіяльністю).

Отже , згідно із ст. 1166 ЦК У відшкодовується шкода завдана як неправомірними рішеннями, діями, так і бездіяльністю особи.

Чинне законодавство передбачає випадки, коли заподіяння шкоди вважається правомірним:

здійснення прав та виконання обов'язку;

згода потерпілого на заподіяння йому шкоди. Така згода має значення за умови, що вона є добровільною та її здійснення не порушує інтересів інших осіб. Проте не має юридичного значення згода потерпілого на ушкодження здоров'я, заподіяння смерті, така дія завжди буде протиправною;

виключається протиправність заподіяння шкоди дією, яку вчинено у стані необхідної оборони. У разі перевищення межі необхідної оборони шкода, заподіяна посягаючому підлягає відшкодуванню;

правомірними вважаються дії, якими завдано шкоди у стані крайньої необхідності. Умовами правомірності заподіяння шкоди є: неможливість за певних обставин усунути небезпеку, що загрожує іншим особам.

Причинний зв'язок виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком його поведінки.

Вина - психічне ставлення особи до вчинювальної нею протиправної дії чи бездіяльності та її можливих наслідків. Форми: умисел і необережність. Для першої форми вини - умислу характерним є усвідомлення особою суспільної небезпеки своєї поведінки, передбачення її наслідків, бажання такої поведінки або небажання, але свідоме її допущення. Для другої форми вини - необережності характерно, що особа, яка вчиняє правопорушення, передбачала можливість настання негативних наслідків своєї поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості таких наслідків, хоч повинна була або могла їх передбачити. Цивільне законодавство розрізняє просту і грубу необережності.

При грубій необережності особа порушує елементарні правила поведінки, а тому ступінь шкідливих наслідків дуже великий. При простій необережності, навпаки, протиправність полягає у порушенні складних правил, у зв'язку з чим ступінь передбачення наслідків досить малий.

На відміну від кримінального права, де існує презумпція (припущення) невинуватості, в цивільному законодавстві передбачено протилежне правило: “той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, коли доведе, що шкоду заподіяно не з його вини”.

Відшкодування моральної шкоди

Згідно із ст. 1167 ЦК відшкодування моральної шкоди можливе за:

наявності такої шкоди;

протиправної поведінки заподіювача;

наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою;

наявності вини.

На підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Протиправна поведінка особи, яка завдала моральної шкоди, може полягати у : завданні каліцтва або іншого ушкодження здоров'я; протиправної поведінки щодо членів сім'ї чи близьких родичів потерпілого; знищенні чи пошкодженні майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Проте особа (фізична або юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини.

При завданні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була завдана потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Відповідальність особи, яка завдала шкоди без вини, може мати місце лише у випадках:

якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або життю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

якщо шкоди завдано фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписи про невиїзд, незаконного накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, незаконного затримання.

29.2 Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Інформація

На підставі ст. 1187 ЦКУ джерело підвищеної небезпеки - це діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для осіб, що цю діяльність здійснюють та інших осіб. (Наприклад, літак, автомобіль небезпечні неможливістю їх миттєвої зупинки; будівництво - тією ж неможливістю зупинки техніки; предметами, піднятими на висоту, або заглибленими і заподіянням саме механічних ушкоджень (каліцтво); хімічні, радіоактивні, вибухові і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки, собаки бійцівських порід, танки, артилерія, ракети та ін.).

В керівних роз'ясненнях Пленуму ВСУ, а саме в постанові від 27.03.92 р. “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність завдання шкоди через неможливість повного контролю за нею людиною, а також діяльність по використанню, транспортуванню, збереженню предметів, речовин та інших о6'єктів виробничого, господарського або іншого призначення, які мають такі ж самі властивості.

Характерні ознаки:

Неможливість повного контролю зі сторони людини;

Наявність шкідливих властивостей;

Велика ймовірність завдання шкоди.

Не визнається джерелом підвищеної небезпеки: домашні тварини; зберігання каністри з бензином в гаражі власника автомашини; діяльність зі зброєю та ін.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для виникнення відповідальності:

наявність шкоди;

протиправна дія заподіювача шкоди;

наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою.

Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає і за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела. Це особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання, або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Суб'єктом права вимоги є особи, яким заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки (пасажири транспортних засобів, відвідувачі зоопарків, пішоходи та ін. особи).

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності у двох випадках: якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого.

29.3 Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства прокуратури або суду

Інформація

Певною специфікою наділене протиправне діяння, яким може бути завдана шкода у цьому делікті. Дане протиправне діяння, передбачене як умова настання відповідальності, містить у собі виключний перелік протиправних діянь. Зокрема це:

незаконне засудження;

незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою;

незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;

незаконне затримання;

незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Суттєвою специфікою цього делікту є те, що шкода, завдана фізичним та юридичним особам органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду, відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ч. 1 ст. 1176 ЦК України). При цьому завдана ними шкода відшкодовується державою Україна в особі відповідних фінансових органів за рахунок майна, у тому числі грошових коштів, які належать їй на праві власності (ст. 326 ЦК України).

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється згідно із Законом про відшкодування шкоди правоохоронними та судовими органами.

При цьому у разі, коли держава відшкодувала шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, вона наділяється правом зворотної вимоги до цієї особи лише у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ч. З ст. 1191 ЦК України).

29.4 Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою

Інформація

За правилами ст.1172 ЦК У обов'язок відшкодувати шкоду покладається на особу, яка її не завдала. Передбачаються три випадки, коли такий обов'язок покладається:

на юридичну або фізичну особу - в разі виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків;

на замовника в цивільно-правовому договорі - в разі виконання підрядником завдання замовника;

на підприємницькі товариства або кооперативи - в разі здійснення підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Особою, яка завдала шкоди, відповідно є працівник, підрядник, учасник (член) підприємницького товариства або кооперативу. Відповідачем є юридична або фізична особа, замовник, підприємницьке товариство або кооператив, а безпосередній заподіював шкоди притягується як третя особа.

29.5 Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування

Інформація

Суб'єктами відповідальності за ст.1173 ЦК У є органи державної влади або місцевого самоврядування. Особливостями деліктної відповідальності є:

наявність владно-адміністративного, тобто обов'язкового, одностороннього характеру дій органів державної влади, місцевого самоврядування;

завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених суб'єктів;

настання відповідальності незалежно від вини цих органів.

Дії органів влади або місцевого самоврядування можуть бути у формі адміністративних актів (також нормативних), а також безпосередніх дій при застосуванні примусових заходів (примусове вилучення, застосування фізичної сили, зброї, тощо); у формі бездіяльності - нездійсненні вказаними органами своїх обов'язків.

Право на відшкодування завданої шкоди може належати як фізичній особі, так і юридичній. Завдана шкода відшкодовується не безпосередньо органами державної влади, органами влади АРК або органами місцевого самоврядування, а за рахунок державного бюджету, бюджету АРК та органів місцевого самоврядування.

29.6 Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності

Інформація

Правила ст.1175 ЦК У передбачають такі особливості відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси фізичних і юридичних осіб:

шкода завдається фізичній або юридичній особі в результаті прийняття вказаними органами нормативно-правового акта;

нормативно-правовий акт повинен бути визнаний судом незаконним і скасованим;

відповідальність настає незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Заподіяна шкода відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування.

29.7 Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування

Інформація

На підставі ст.1174 ЦК У шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

29.8 Відшкодування шкоди, завданої малолітньою, неповнолітньою, недієздатною фізичною особою, особою цивільна дієздатність якої обмежена, особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними

Інформація

Малолітні особи визнаються повністю неделіктоздатними, однак, шкода, завдана ними, підлягає відшкодуванню. Так, відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК України).

Аналогічний порядок поширюється і на заклади, які за законом здійснюють щодо малолітніх осіб функції опікуна (ч. 3 ст. 1178 ЦК України). При цьому відповідальність даних осіб базується на загальних умовах відповідальності із заподіяння шкоди.

Крім цього, законодавець встановлює відповідальність навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою, а також особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору (ч. 2 ст. 1178 ЦК України), за шкоду, завдану малолітньою особою під час перебування під наглядом цих закладів чи осіб, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Протиправність діяння буде полягати у тому, що ці особи неналежно виконували покладений на них згідно із законом чи договором обов'язок здійснювати виховання та (чи) нагляд за малолітнім.

Що стосується причинно-наслідкового зв'язку, то в цьому разі має бути встановлено, що шкода, завдана малолітнім, є заподіяною саме внаслідок неналежного виховання та (чи) нагляду з боку осіб, які відповідають за це діяння.

Вина усіх зазначених осіб, які несуть відповідальність за даний вид делікту, презюмується, тобто особа вважається винною, якщо вона не доведе, що шкода завдана не з її вини, тобто що вона не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення нею від здійснення виховання та/чи нагляду за малолітньою особою.

Неповнолітні особи наділені неповною цивільною дієздатністю, вони визнаються повністю деліктоздатними (ст. 33, ч. 1 ст. 1179 ЦК України), а значить, такими, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність.

Ч. 1 ст. 1179 ЦК України встановлює, що у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується субсидіарно її батьками (усиновлювачами) або піклувальником а у випадку, якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, то і цим закладом (ч. 2 ст. 1179 ЦК України).

Субсидіарність даної відповідальності полягає в тому, що основна вимога про відшкодування завданої шкоди пред'являється до неповнолітнього, і лише у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, як співвідповідачі будуть факультативно притягуватися до відповідальності батьки й інші вказані особи.

Недієздатна фізична особа є неделіктоздатною, тобто такою, що не здатна нести відповідальність за завдану нею шкоду. Згідно з ч. 1 ст. 1184 ЦК України шкода, заподіяна недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (психіатричні лікарні, диспансери, клініки, інтернати тощо). Питання про можливість притягнення до відповідальності за шкоду батьків (усиновлювачів) недієздатної особи має вирішуватися позитивно лише у разі, коли вони визнані опікунами.

Оскільки на недієздатну особу неможливо здійснювати виховний вплив, бо вона не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то основним протиправним діянням, за яке наступає відповідальність зобов'язаних суб'єктів, є невиконання покладеного на них обов'язку здійснювати нагляд за недієздатною особою.

Вина опікунів або закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатною особою, презюмується, тобто вони відповідають за завдану нею шкоду, якщо не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини. При цьому обов'язок відшкодувати шкоду опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, не припиняється у разі поновлення у цивільній дієздатності особи, яка була визнана недієздатною у порядку ст. 42 ЦК України.

Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатною особою, опікун та заклад, що зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатною особою, позбавляються зворотного права вимоги (регресу) до недієздатної особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК України).

Інколи фізичні особи, які є повністю деліктоздатними, або повністю, неповністю та обмежено дієздатні особи можуть завдати шкоди в стані, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могли керувати ними (дієздатна особа). Цей стан може бути наслідком тимчасової втрати свідомості, афекту, психічної чи іншої хвороби, сп'яніння тощо. У зв'язку з тим, що у зазначених діях особи, як правило, немає вини, то за загальним правилом шкода, завдана фізичною особою, яка у момент її заподіяння не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується (ч. 1 ст. 1186 ЦК України). Однак за певних обставин ця шкода все ж таки може підлягати відшкодуванню.

...