Поняття, принципи і система цивільного права

Предметом договору є послуги, пов'язані з перевезенням вантажу.

Форма договору - проста письмова.

Клієнт зобов'язаний надати експедитору доручення для підтвердження його повноважень, якщо це необхідно, оскільки транспорт-но-експедиційна угода є різновидом угод про представництво інтересів.

Для виконання договору експедитор може залучати третіх осіб, залишаючись при цьому відповідальним перед клієнтом за належне та своєчасне виконання транспортно-експедиційного договору.

Для виконання договору клієнт зобов'язаний надати експедитору інформацію про вантаж, його властивості та умови здійснення перевезення. Це необхідно для того, щоб експедитор належним чином організував перевезення - отримав передбачені законодавством дозвільні документи, вибрав оптимальний маршрут та виконав усі інші взяті на себе зобов'язання (ст. 933 ЦК України).

Невиконання цього обов'язку клієнтом надає експедиторові право відкласти термін виконання перевезення, запросити додаткову інформацію, вимагати від клієнта надання інформації при її ненаданні, а також відшкодувати збитки, завдані експедиторові таким неналежним виконанням.

Клієнт або експедитор мають право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку з розірванням договору (ст. 935 ЦК України).

23.8 Договір буксирування

Інформація

На морському та внутрішньоводному видах транспорту переміщення суден, плотів або інших плавучих об'єктів може здійснюватися шляхом буксирування їх, тобто застосування до них зовнішньої тяги, а також методом штовхання. Частіше об'єктами буксирування є баржі з різними вантажами та плоти з лісопродукцією. Володільці плотів - це організації, що сплавляють ліс, а суден і барж - організації чи громадяни, яким вони належать на праві власності або повного господарського відання. Буксирувальниками виступають пароплавства (при здійсненні буксирних операцій у портах) та порти, які мають права юридичної особи.

Буксирування здійснюється в основному на договірних засадах. Договір не укладається тільки тоді, коли буксир і судно (об'єкт), яке буксирується, мають один порт приписки.

За договором буксирування власник одного судна зобов'язується за винагороду буксирувати інше судно чи інший плавучий об'єкт на певну відстань або протягом відповідного часу, або для виконання якогось маневру (ст. 222 Кодексу

торговельного мореплавства, ст. 126 Статуту внутрішнього водного транспорту). Отже, договір буксирування взаємний та сплатний. На морському транспорті договір буксирування може укладатися як в усній, так і в письмовій формах. Так, договір портового буксирування укладається в усній формі (ст. 229 Кодексу торговельного мореплавства). Проте угоди про покладення обов'язків з управління буксируванням на капітана судна-буксира можна доводити виключно письмовими доказами.

Договори про річкове буксирування завжди укладають у письмовій формі (ст. 128 Статуту внутрішнього водного транспорту). При пред'явленні плоту або судна до буксирування його володілець подає накладну, а пароплавство видає йому квитанцію. Буксирування плотів морським шляхом здійснюється за коносаментом.

За договором про буксирування кожна сторона повинна завчасно привести своє судно (об'єкт) у такий стан, при якому можливе буксирування. Володілець буксира не відповідає за недоліки свого судна, якщо доведе, що вони не могли бути виявлені за умови належного піклування (приховані недоліки). Пароплавство повинно перевірити придатність судна чи плоту до буксирування. Це має бути підтверджено сторонами в технічному акті (ст. 132 Статуту внутрішнього водного транспорту). Буксирувальник зобов'язаний буксирувати судно або інший плавучий об'єкт на певну відстань чи протягом відповідного часу для виконання якогось маневру, відповідно друга сторона за це сплачує винагороду.

Питання відповідальності за шкоду, заподіяну суднам і майну, що на них перебуває під час буксирування, вирішується залежно від того, капітан якого судна керує буксируванням. Отже, за відсутності іншої угоди сторін відповідає володілець того судна, капітан якого керував буксируванням, якщо він не доведе відсутності своєї вини (статті 225 і 226 Кодексу торговельного мореплавства).

? Виконайте

Практичне завдання

Розбір судової практики з питань відповідальності сторін за договорами перевезень. Вирішення практичних ситуацій.

? Питання для самоперевірки

Назвіть види перевезень.

Які нормативні акти регулюють перевезення ?

Дайте поняття договору перевезення вантажу.

Що складає зміст договору перевезення вантажу ?

Охарактеризуйте укладення та оформлення договорів перевезення вантажу.

Розкрийте виконання договорів перевезення вантажу.

Дайте характеристику договору перевезення пасажира і багажу.

Який порядок пред'явлення претензій та позовів, що випливають із договорів перевезення ?

Дайте поняття договору чартеру (фрахтування).

Розкрийте суть договору транспортного експедирування.

Охарактеризуйте договір буксирування.

24. СТРАХУВАННЯ

Прочитайте

Л - 1-2, 5, 65-66, 121, 125, 131-134

24.1 Соціально-економічна суть страхування та його правове регулювання

Інформація

Соціально-економічна суть страхування полягає в тому, що за рахунок внесків, здійснюваних юридичними особами і громадянами, створюються страхові фонди, що використовуються для компенсації шкоди особам, які постраждали внаслідок стихійних лих, нещасних випадків або інших, передбачених у законі подій.

Згідно ст.1 ЗУ «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків ) визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Залежно від об'єктів, страхування поділяється:

Особисте - страхування майнових інтересів, пов'язаних із життям, здоров'ям, працездатністю, пенсійним забезпеченням застрахованої особи або страхувальника.

Майнове - страхування майнових інтересів, яке пов'язане із володінням, користуванням і розпорядженням майном.

Страхування відповідальності - пов'язане із відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або майну громадянина, або шкоди заподіяної юридичній особі.

	Страхування
Обов'язкове (встановлюється актами законодавства України)		Добровільне (здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком)

Правове регулювання:

Цивільний кодекс (ст. 979-999)

Господарський кодекс (ст. 352-355)

Закон України “ Про страхування”

Правила окремих видів страхування

24.2 Поняття договору страхування

Інформація

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно із якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву про свій намір укласти договір. Факт укладення договору засвідчується видачею страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Договір страхування має містити (ст. 16 Закону України “Про страхування”):

назву документа;

назву та адресу страховика;

прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи;

зазначення предмета договору страхування;

розмір страхової суми;

перелік страхових випадків;

розмір страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

строк дії договору і порядок зміни чи припинення;

інші умови;

підписи сторін

Обов'язки страховика

Страховик зобов'язаний:

ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові;

у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також відшкодування шкоди. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору;

відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

не розголошувати відомостей про страхувальника та його становище, крім випадків, встановлених законом.

Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страховика.

Обов'язки страхувальника

Страхувальник зобов'язаний:

своєчасно вносити страхові платежі ( внески, премії) у розмірі, встановленому договором;

при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним;

вживати заходів щодо запобігання збитками, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страхувальника.

24.3 Сторони страхового зобов'язання. Основні страхові поняття.

Інформація

	Сторони страхового зобов'язання
Страховик		Страхувальник

Страховики - це юридичні особи, які створені в формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю з метою здійснення страхової діяльності в Україні на підставі ліцензії (Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”). Моторне (транспортне) страхове бюро - об'єднує страховиків, які займаються страхуванням відповідальності власників транспортних засобів (Морське страхове бюро, Авіаційне страхове бюро).

Страховики здійснюють свою діяльність через страхових посередників: страхових агентів та брокерів.

Страхувальники - дієздатні групи або юридичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до з-ва України та які страхують свій майновий інтерес і вносять страхові платежі.

Учасником зобов'язання за особистим страхуванням є застрахована особа, в житті якої може трапитися подія, що породжує обов'язок страхової організації виплатити їй страхову суму (страхування дітей, страхування до шлюбу).

Страхові агенти - групи чи юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів, одержання страхових платежів…).

Страхові брокери - групи або юридичні особи, що зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності на страховому ринку від свого імені і на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні.

Страховий інтерес - ймовірні збитки, які можуть настати внаслідок певної страхової події (загибель майна, смерть чи втрата працездатності).

Страховий ризик - ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування.

Страховий випадок - передбачена законодавством або договором подія, з настанням якої виникає обов'язок страховика виплатити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові.

Страховий платіж (внесок, премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором.

Страхова оцінка - це визначення вартості майна з метою його страхування.

Страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату відшкодування при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - це грошова сума, яку виплачує страховик за умови майнового страхування при настанні страхового випадку.

Співстрахування - спосіб поділу ризику між двома чи більш страховиками шляхом віднесення на кожного з них заздалегідь обумовленої частки можливих збитків і належної страхової премії (ст.986 ЦК У). Співстрахування допускається по договорах як майнового, так і особистого страхування.

24.4 Договір перестрахування

Інформація

Відповідно до ч.1 ст.987 ЦК У за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Відмінністю договору перестрахування від договору співстрахування є те, що перший страховик не зобов'язаний сповіщати страхувальника про укладені ним договори перестрахування. За таким договором перестрахувальник і перестраховик зобов'язані тільки один перед одним; останній не несе ніякої відповідальності перед першим страхувальником, оскільки той не є ні стороною в договорі перестрахування ні вигодонабувачем за цим договором. Відповідальною особою перед першим страхувальником залишається страховик за основним договором.

24.5 Припинення договору страхування, його недійсність

Інформація

Згідно зі ст.997 ЦК У дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі: закінчення терміну дії, виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі, несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни.

Договір може бути достроково припинений у випадку, коли перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика; ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених ст. ст. 994, 995, 996 ЦК У; ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Сторонами договору може бути передбачено дострокове припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника або страховика.

Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених Цивільним кодексом України (ч.1 ст.998).

Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо:

його укладено після настання страхового випадку;

об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

24.6 Види обов'язкового і добровільного страхування

Інформація

Добровільне страхування (ст. 6 Закону України “Про страхування”):

- страхування життя;

страхування від нещасних випадків;

медичне страхування (безперевне страхування здоров'я);

страхування здоров'я на випадок хвороби;

страхування засобів залізничного, водного, повітряного транспорту;

страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

страхування майна;

страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту;

страхування інвестицій;

страхування кредитів;

інші види добровільного страхування.

Обов'язкове страхування (ст.7 Закону України “Про страхування”):

медичне страхування;

страхування спортсменів вищих категорій;

особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

авіаційне страхування цивільної авіації;

страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

страхуваня відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподяна третім особам;

страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень, цукрових буряків с/г підприємствами усіх форм власності;

страхування об'єктів космічної діяльності;

страхування майнових ризиків за угодами про розподіл продукції;

інші види страхування, передбачені п.1-42 Закону України “Про страхування”.

? Питання для самоперевірки

Розкрийте соціально-економічну суть страхування та його правове регулювання.

Назвіть сторони страхового зобов'язання.

Охарактеризуйте основні страхові поняття.

Дайте визначення договору перестрахування.

В яких випадках припиняється договір страхування ?

В яких випадках договір страхування визнається недійсним ?

Назвіть види обов'язкового і добровільного страхування.

25. ДОГОВІР ПОЗИКИ. КРЕДИТНО-РОЗРАХУНКОВІ ВІДНОСИНИ

Прочитайте

Л - 1-2, 26, 106, 117, 121-122, 125, 131-135, 171

25.1 Поняття договору позики, права й обов'язки сторін. Форма договору. Новація боргу в позикове зобов'язання.

Інформація

ЦК України визначає договір позики як цивільний договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК України).

За загальним правилом договір позики є відплатним, оскільки позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, але може бути і безвідплатним, якщо це встановлено договором або законом (ст. 1048 ЦК України).

Закон встановлює лише два випадки, за яких позика вважається безвідсотковою:

1) коли договір позики укладений між фізичними особами на суму, що не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками (ст. 1048 ЦК України).

Договір позики є одностороннім тому, що за умови його реальності позикодавець має право лише вимагати повернення предмета позики та сплати відсотків у відплатному договорі, а в позичальника є лише обов'язок повернути позикодавцю все отримане за договором та сплатити відсотки, якщо договір позики відплатний.

Сторонами договору позики є позикодавець та позичальник. Оскільки кошти або речі за договором позики передаються позичальнику у власність, позикодавець має бути їх власником, а сторони договору повинні мати для його укладення цивільну дієздатність. Законом встановлені певні обмеження щодо кола юридичних та фізичних осіб, які можуть бути позикодавцем грошових коштів.

Позикодавцем за договором позики грошових коштів, що надаються за рахунок власних коштів, можуть бути фінансові установи та юридичні особи, які не є фінансовими установами, якщо можливість та порядок надання окремих фінансових послуг такими юридичними особами визначена законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими у межах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Позикодавцем за договором позики можуть бути і фізичні особи - підприємці, якщо це прямо передбачено законом (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Однак у законодавстві України на цей час норми, які дозволяли б вищевказаним особам надавати грошові кошти в позику, відсутні. За договором безвідсоткової позики, предметом якої є грошові кошти, позикодавцем може бути фізична особа, яка не є підприємцем, оскільки така операція не має підприємницького характеру.

Позикодавцем за договором позики, предметом якого є речі, можуть виступати юридичні особи приватного права, наприклад, зернові склади (ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна»), якщо інше не встановлено законом, або їх установчими документами, а також фізичні особи.

У випадках, визначених законодавством, позикодавцем за договором позики, предметом якого є речі, може бути юридична особа публічного права, наприклад, Державний комітет України з державного матеріального резерву (ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»).

У випадках, визначених законом, позичальником за договором позики, предметом якого є грошові кошти, можуть бути юридичні особи публічного права, наприклад, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради (ст. 73 Бюджетного кодексу України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо її сума за договором становить не більше десяти встановлених законом розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у разі, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми позики (ст. 1047 ЦК України).

Як виняток, в усній формі може бути укладений договір позики, сторонами якого є фізичні особи у разі, якщо сума позики, що передається за договором, не перевищує десяти встановлених законом розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

За домовленістю сторін договір позики може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Укладення договору позики між сторонами та його умови можуть посвідчуватися розпискою позичальника або іншим документом, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (наприклад, квитанція, акт тощо).

Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).

Предметом позики можуть бути грошові кошти у готівковій формі (банкнот або монет) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках банків); національна валюта України або іноземна валюта.

Виходячи з предмета договору позики та беручи до уваги його реальність та односторонність, зміст договору складає обов'язок позичальника повернути позикодавцю позику.

Згідно із законом позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду і такої самої якості, що були раніше передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Разом з тим строк не є істотною умовою договору позики, оскільки у разі, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом ЗО днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ст. 1049 ЦК України).

Сторони договору позики мають право самостійно визначати строк повернення предмета позики.

Визначаючи у договорі порядок повернення позики, сторони можуть передбачити її повернення частинами (з розстроченням), якщо це дозволяють властивості предмета позики, або одноразово.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, що може оформлятися розписками, актами, накладними, квитанціями, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківській рахунок (ст. 1049 ЦК України).

Загальні норми зобов'язального права надають позичальнику право на дострокове виконання зобов'язань щодо повернення предмета позики, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 531 ЦК України).

Іншим обов'язком позичальника за договором позики є обов'язок сплати відсотків, якщо інше не встановлено договором або законом. їх розмір та порядок сплати встановлюються сторонами у договорі на власний розсуд.

Відсотки за позикою можуть сплачуватися позичальником за встановленим у договорі графіком або одноразово, наприклад, разом з поверненням суми позики. Проте зазначені умови не є істотними для договору позики, оскільки у разі їх відсутності у договорі позики вони визначаються законом. Так, у разі відсутності у договорі розміру відсотків за позикою він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).

Позичальник також зобов'язаний на вимогу позикодавця, у разі невиконання ним обов'язків, встановлених договором щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, достроково повернути позику та сплатити відсотки, належні йому відповідно до ст. 1048 ЦК України (ст. 1052 ЦК України).

Найбільш поширеними видами забезпечення виконання зобов'язання позичальника за договором позики є застава, порука та гарантія (ст. 546 ЦК України).

Закон встановлює можливість виникнення позикового зобов'язання не лише внаслідок укладення сторонами договору позики, а й завдяки новації боргу з договорів купівлі-продажу, найму майна або іншої підстави (ст. 1053 ЦК України).

Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться за домовленістю сторін з додержанням загальних вимог зобов'язального права до новації.

Не допускається новація щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом (ст. 604 ЦК України). Згідно з вимогами закону новація має здійснюватися сторонами з дотриманням форми, встановленої для договору позики (ст. 1047 ЦК України).

25.2 Кредитний договір

Інформація

Кредитний договір - це цивільний договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки (ст. 1054 ЦК України).

До кредитних правовідносин застосовуються правові норми інституту позики: щодо відсотків (ст. 1048 ЦК України), щодо обов'язку позичальника повернути позику (ст. 1049 ЦК України), щодо наслідків порушення договору позичальником (ст. 1050 ЦК України), щодо забезпечення виконання зобов'язання позичальником (ст. 1052 ЦК України).

Кредитний договір є відплатним і двостороннім.

Сторонами кредитного договору є кредитодавець та позичальник. Як і надання позики, надання кредиту є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), у зв'язку з чим коло осіб, які можуть бути кредитодавцем обмежені законом. Згідно зі ст. 1054 ЦК України кредитодавцем за кредитним договором може бути банк або інша фінансова установа (юридична особа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик).

Згідно із законодавством України кредитодавцем за кредитним договором може бути і нерезидент, кваліфікований як банківська установа, згідно із законодавством країни перебування нерезидента або нерезидент, що має статус небанківської фінансової установи, міжнародна фінансова організація та інші кредитори-нерезиденти (ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств »).

У випадках, визначених законом, кредитодавцем за кредитним договором може бути і юридична особа публічного права, наприклад, Національний банк України (ст. 42 Закону України «Про Національний банк України»).

Позичальником за кредитним договором може бути резидент: фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, юридична особа приватного права та нерезидент, наприклад, нерезидент - банківська установа (п. 10 «Положення про кредитування», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246).

У випадках, визначених законодавством, позичальником за кредитним договором може бути юридична особа публічного права, наприклад, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради (статті 15, 73 Бюджетного кодексу України).

Законодавство України містить і деякі обмеження щодо можливості укладення кредитних договорів певними категоріями позичальників, наприклад, не може бути стороною у кредитному договорі благодійна організація (ст. 19 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»).

На відміну від договору позики, предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти у готівковій формі (банкноти або монети) або у безготівковій формі (записи на рахунках банків). Предметом кредитного договору може бути національна валюта України та іноземна валюта.

Кредитний договір укладається у простій письмовій формі, яка потребує від сторін фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку (статті 207, 1055 ЦК України).

Згідно з вимогами законодавства, у тому числі ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», кредитний договір повинен містити: назву договору, назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності - кредитодавця; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи-позичальника та її адресу або найменування, місцезнаходження юридичної особи-позичальника; найменування фінансової операції - надання кредиту; розмір (сума) кредиту, ціль, на яку наданий кредит; відсоткову ставку за кредитом, умови надання кредиту, строк повернення кредиту; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, визначені законодавством та згодою сторін; підписи сторін.

Оскільки кредитний договір є консенсуальним, його зміст складає обов'язки кредитодавця надати позичальникові визначену сторонами суму кредиту в порядку, визначеному договором, на визначений сторонами строк, а позичальника - повернути кредит і сплатити відсотки у порядку та строки, визначені договором.

25.3 Комерційний кредит

Інформація

Комерційний кредит. Договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом (ст. 1057 ЦК України).

Особливістю комерційного кредитування є те, що на відміну від надання кредиту, надання комерційного кредиту не вимагає окремого юридичного оформлення і здійснюється при виконанні зобов'язань за іншим самостійним цивільним договором, у змісті якого є умова щодо надання одній зі сторін авансу, попередньої оплати товарів, робіт, послуг, або наданні іншій стороні відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт, послуг. У зв'язку з цим до комерційного кредиту застосовуються правові норми статей 1054-1056 ЦК України, що регулюють кредитні відносини, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання (ст. 1057 ЦК України).

Комерційне кредитування має місце у випадках, коли час виконання зустрічних зобов'язань сторін за договором не збігається. Розповсюдженими випадками комерційного кредиту є застосування при оплаті товарів, робіт, послуг авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення платежу, можливість яких у деяких випадках прямо передбачена законом (статті 693, 694, 873 ЦК України).

Комерційне кредитування відрізняється від надання кредитів за кредитним договором і суб'єктним складом. Оскільки надання комерційного кредиту згідно із законом не належить до фінансових послуг, надання комерційного кредиту може здійснюватися між особами, цивільна правосуб'єктність яких дозволяє останнім укладення відповідних цивільних договорів (купівлі-продажу, підряду та ін.). Останнє є притаманним у сфері зовнішньоекономічних відносин, оскільки суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів як у діючій на території України валюті та в іноземній валюті, як у межах, так і за межами України (ст. 17 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

25.4 Договір банківського вкладу. Види банківських вкладів

Інформація

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та відсотки на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст. 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу є реальним договором, відплатним, публічним.

Особливістю договору банківського вкладу (депозиту) є те, що прийняття банком вкладу, за винятком оформлення вкладу наданням вкладнику ощадного (депозитного) сертифікату, супроводжується відкриттям вкладнику іменного вкладного (депозитного) рахунка. Закон визначає як рахунок, який відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений відсоток (дохід) відповідно до умов договору (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Порядок відкриття та режим функціонування вказаного рахунка імперативно визначається Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 5272.

У зв'язку з зазначеним до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті договору банківського вкладу (ст. 1058 ЦК України).

Кількість вкладних (депозитних) рахунків, які можуть відкривати вкладники у банках, законодавством України не обмежується.

Сторонами договору банківського вкладу є банк та вкладник. Як залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення прийняття банківських вкладів є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Приймати банківські вклади у національній та іноземній валюті має право банк (універсальний або спеціалізований) та банківська корпорація, інші фінансові установи, які повинні мати ліцензію.

Вкладником за договором банківського вкладу (депозиту) можуть бути резиденти України (юридичні та фізичні особи) і нерезиденти України (юридичні особи - інвестори, юридичні особи, що мають в Україні представництво, та фізичні особи).

Предметом договору банківського вкладу можуть бути грошові кошти у готівковій формі (банкноти або монети) або у безготівковій формі (записи на рахунках банків), валюта України або іноземна валюта.

Вклад вноситься юридичними особами перерахуванням коштів з їхніх поточних рахунків і після закінчення строку зберігання повертається на їхні поточні рахунки. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з вкладного (депозитного) рахунка юридичної особи забороняється.

Фізичні особи можуть вносити вклад готівкою або перерахуванням з власного вкладного (депозитного) рахунка в іншому банку чи з власного поточного рахунка.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі (ст. 1059 ЦК України), що передбачає від сторін фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку (ст. 207 ЦК України).

За домовленістю сторін договір банківського вкладу може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Вклади поділяються на два види: вклад, що надається банку на умовах його видачі на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до вимог чинного законодавства та враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір банківського вкладу має містити: назву договору, назву, адресу та реквізити банку; прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-вкладника, адресу або найменування, місцезнаходження юридичної особи-вкладника; найменування фінансової операції - надання вкладу (депозиту); суму вкладу, вид вкладу; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, визначені законодавством та згодою сторін; підписи сторін, а в разі відкриття вкладного рахунка фізичній особі (резиденту) - ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податку. Ідентифікаційний код може бути відсутній у договорі, якщо депозитний рахунок відкривається фізичній особі, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні державні органи і в паспорті якої зроблено відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Оскільки договір банківського вкладу є реальним, його зміст складає обов'язок банку повернути вкладнику вклад та сплатити відсотки за ним або доход в іншій формі. Порядок нарахування відсотків на вклад та його повернення регламентовано законом, згідно з яким відсотки на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (ст. 1061 ЦК України).

Істотною умовою договору банківського вкладу є визначення імені фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад (ст. 1063 ЦК України). Остання набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає із прав вкладника, або вираження нею бажання іншим способом скористатися такими правами (наприклад, вимога щодо отримання вкладу, поповнення вкладу, оформлення довіреності на розпорядження вкладним рахунком, застава майнових прав за ним). До набуття особою, на користь якої зроблено банківський вклад, прав вкладника ці права вкладника належать особі, яка зробила вклад.

Укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошей на її рахунок за вкладом підтверджується ощадною книжкою.

Договір банківського вкладу також може бути оформлений ощадним (депозитним) сертифікатом (надалі - «сертифікат»). На відміну від ощадної книжки, сертифікат застосовується для оформлення вкладів як громадян, так і юридичних осіб.

Згідно із законом ощадний сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та відсотків, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав (ст. 1065 ЦК України).

Як форма договору банківського вкладу, сертифікат є цінним папером (ст. З Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

25.5 Договір банківського рахунку. Розірвання договору банківського рахунку. Банківська таємниця

Інформація

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК України).

На підставі цього договору банк має право використовувати грошові кошти, що знаходяться на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Водночас з метою захисту прав клієнта закон забороняє банку визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Під рахунком слід розуміти поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

Сторонами договору банківського рахунка є банк та клієнт. Банк може укладати договори банківського рахунка в національній валюті України та іноземній валюті за наявності у нього банківської ліцензії Національного банку України (ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») та письмового дозволу (п. 5.3 «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275) на здійснення операцій з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

Відповідно до імперативних вимог нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють відкриття банківських рахунків в Україні, клієнтом за договором банківського рахунка можуть бути: юридичні особи - резиденти; юридичні особи - нерезиденти, які мають в Україні постійні представництва; юридичні особи - нерезиденти інвестори; спеціалізовані установи Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних фінансових установ; фізичні особи - резиденти - громадяни України; фізичні особи - резиденти - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні; фізичні особи - нерезиденти - громадяни України, які постійно проживають за межами України; нерезиденти - іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України строком до одного року відповідно до відкритої візи або документів, що підтверджують законність їх перебування на території України згідно з чинним законодавством; фізичні особи - нерезиденти - інвестори.

Клієнтом банку також можуть бути юридичні особи публічного права (зокрема міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, інші органи державної влади). У свою чергу, клієнтом за договором банківського рахунка може бути інший банк (резидент або нерезидент).

Предметом договору банківського рахунка є грошові кошти: національна валюта України або іноземна валюта, що є на рахунку клієнта.

Як і договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК України), договір банківського рахунка укладається сторонами у простій письмовій формі.

Відповідно до вимог чинного законодавства та банківських правил договір банківського рахунка може бути укладений сторонами підписанням одного документа або укладенням подання заявником заяви на відкриття рахунка (оферта) та зазначення на заяві згоди керівника банку на його відкриття (акцепт).

Договір банківського рахунка може бути укладений сторонами завдяки фіксації його змісту в кількох документах, зокрема в листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку (ст. 207 ЦК України). Останнє в цілому не є притаманним банківській практиці. У разі, якщо сторони домовились про таке, договір банківського рахунка може бути укладений сторонами у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Враховуючи вимоги чинного законодавства, у тому числі ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», до змісту договору банківського рахунка, останній має містити: назву договору, назву, адресу та реквізити банку; прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи клієнта, адресу або найменування, місцезнаходження юридичної особи - клієнта; найменування фінансової операції; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови відкриття та функціонування рахунка; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, передбачені законодавством та згодою сторін; підписи сторін, а у разі відкриття поточного рахунка фізичній особі (резиденту) - ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків.

За договором банківського рахунка банк зобов'язаний відкрити клієнту або визначеній ним особі рахунок та вчиняти за ним операції, передбачені для рахунків цього виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Закон передбачає, що умови відкриття рахунка та особливості його функціонування мають бути визначені сторонами у договорі банківського рахунка (ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Однак треба мати на увазі, що відкриття рахунка клієнту може відбутися лише за умови здійснення банком ідентифікації клієнта, у тому числі отримання від нього документів, потрібних для відкриття рахунка, перелік яких імперативне визначений нормативно-правовими актами Національного банку України.

Обслуговуючи клієнта за договором банківського рахунка, банк зобов'язаний зберігати банківську таємницю. Згідно зі ст. 1076 ЦК України банк гарантує клієнту таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Під останньою слід розуміти інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, що стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

2) операції, що були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Зазначена інформація може бути надана лише самому клієнту або його представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть надаватися виключно у випадку і порядку, встановлених ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно з цією статтею Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України - на їх письмову вимогу щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - підприємця за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України - на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - підприємця за конкретний проміжок часу;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу згідно із законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів щодо стану рахунків конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, що містить банківську таємницю, має:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання інформації;

4) містити посилання на норми закону, згідно з якими державний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки про рахунки у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунка у заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками померлих власників рахунків.

Порядок розірвання договору банківського рахунка визначений ст. 1075 ЦК України. Згідно із нормами зазначеної статті договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У свою чергу, банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у таких випадках:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3) в інших випадках, установлених договором або законом (наприклад, у разі, коли розірвання договору пов'язується з недотриманням клієнтом грошових оборотів за рахунком, розмір яких визначений сторонами у договорі).

Розірвання договору банківського рахунка є підставою для закриття рахунка клієнту. Рахунок клієнта може бути закритий і в інших випадках, визначених законом, зокрема за наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації фізичної особи - підприємця, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи безвісно відсутньою (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

Як наслідок розірвання договору банківського рахунка у банку виникає обов'язок видати клієнту залишок грошових коштів або за його вказівкою перерахувати їх на інший рахунок у строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

25.6 Договір факторингу: поняття, сторони, права, обов'язки, відповідальність сторін

Інформація

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України).

...