Протягом року проведено роботу підготовки змін до Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» в частині регулювання процесу переміщення культурних цінностей на основі найкращих світових стандартів та практик.

Триває робота над концепцією Закону «Про повернення (реституцію) культурних цінностей». У цьому контексті утворено Міжвідомчу робочу групу з питань розшуку і повернення викрадених та втрачених культурних цінностей.

Міністерством культури України реформовано 13 премій для видатних діячів культури, літератури і мистецтва, у тому числі у сфері театрального, образотворчого, традиційного народного мистецтва, а також у сфері охорони нематеріальної культурної спадщини.

У грудні Мінкультури проведено мистецький проект «Музичний парнас», на якому було презентовано творчість лауреатів музичних премій цього року.

Міністерством культури розроблено Указ Президента «Про призначення стипендій для молодих майстрів народного мистецтва на 2017 рік», який підписано у квітні 2017 року. Прийняття Указу сприяє заохоченню молодого покоління майстрів до збереження та відродження традиційного народного мистецтва, забезпеченню ефективної роботи з його розвитку.

31 жовтня 2017 року відбулось засідання Комісії з питань призначення стипендій Президента України для молодих майстрів народного мистецтва. За результатами роботи Експертної Комісії при Мінкультури відібрано 80 претендентів на здобуття стипендій Президента України для молодих майстрів народного мистецтва у 2018 році.

Також прийнято розпорядження Президента України № 143/2017 від 06.07.2017 «Про присудження грантів Президента України молодим діячам у галузі театрального, музичного, циркового, образотворчого мистецтва, а також молодим письменникам і майстрам народного мистецтва для створення і реалізації творчих проектів.

Розроблено Указ Президента України «Про стипендії Президента України для молодих письменників і митців у сфері музичного, театрального, образотворчого, хореографічного, естрадно- циркового та кіномистецтва», яким від 2018 року започатковуватимуться 250 щорічних стипендій для молодих митців (віком до 35 років).

Триває робота над проектом Державної цільової програми підтримки та розвитку народних художніх промислів на 2018-2022 роки.

У 2017 році прийнято Закон України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» який увібрав у себе найкращі та найефективніші механізми та інструменти підтримки кінематографії, успішно випробувані в Європейських країнах.

Так, 2017 рік став рекордним за кількістю стрічок, які здобули успіх у широкому прокаті, зокрема, такі фільми як «Червоний», «Ізі», «Мир вашому дому» та ін. А фільми «Сторожова застава» та «Кіборги» вже у перший вікенд побили касові збори, обігнавши іноземні фільми, а також зібрали 8184 869 грн і 10628 глядачів («Сторожова застава») та 8186 701 грн і 106305 глядачів («Кіборги»).

Аж три фільми, вироблені в ко-продукції з Україною, цьогоріч потрапили у лонг-ліст премії Оскар 2018 Американської кіноакадемії ? українсько-словацький кримінальний трилер «Межа», укрансько-литовська воєнна драма «Іней» та український драматичний фільм «Рівень чорного».

Також голосно про себе заявивила на світових фестивальних майданчиках українсько-італійська драма «Гніздо горлиці».

У 2017 році національний кінематограф продовжує стрімко розвиватись:

? кількість фільмів за державної підтримки, що прийняті у 2017 році ? 33 (з них анімаційні ? 2);

? кількість підписаних контрактів/договорів на виробництво фільмів за державної підтримки ? 32;

? кількість українських фільмів, що вийшли у широкий прокат ? 21.

За сприяння Міністерства культури України у 2017 році український кінематограф було представлено на понад 30 міжнародних форумах, серед яких:

? 70-ий Канський міжнародний кінофестиваль (Франція);

? Міжнародний фестиваль короткометражного кіно в Клермон-Феррані» (Франція);

? Міжнародний кінофестиваль в Торонто (Канада);

? Одеський міжнародний кінофестиваль;

? Київський Міжнародний кінофестиваль «Молодість»;

? ? Міжнародний кінофестиваль анімаційних фільмів «КРОК»;

? Дні українського кіно у Брюсселі;

? Дні українського кіно в Празі;

? Дні українського кіно в Ризі;

? Дні українського кіно в Страсбурзі;

? Дні українського кіно в Лівані.

Мінкультури вперше виступило засновником конкурсу-фестивалю творчої молоді, який відбуватиметься у форматі бієнале в культурних інституціях різних міст України. Метою організації та проведення Бієнале є підтримка творчої молоді, сприяння реалізації молодих талановитих митців у сфері сучасного візуального мистецтва, збереження та примноження інтелектуального потенціалу України, популяризація сучасного мистецтва серед широких верств населення.

2017 року організаторами Бієнале визначено Національний художній музей України та НММК «Мистецький Арсенал». Міжнародне журі оцінювало роботи 67 художників і мистецьких колективів, які репрезентували своє мистецтво на виставці «Сьогодні, що так і не настало».

Європейський парламент прийняв резолюцію, якою визначено цирки частиною європейської культурної спадщини, та закликав держави-члени ЄС вживати дії для подальшого визнання цирку невід'ємним елементом культурного надбання.

Українське циркове мистецтво є складовою світового мистецького простору з багатими традиціями, художніми відкриттями, унікальними ноу-хау та авторськими розробками, спеціальною освітою, які визнані в усьому світі. Українські циркові артисти та їхні номери постійно стають призерами спеціалізованих міжнародних конкурсів та фестивалів. Відповідно, цього року Мінкультури затверджені пріоритетні напрями розвитку циркової справи в Україні з метою подальшого розвитку циркової справи в Україні, створення умов для ефективного функціонування в Україні циркової справи та забезпечення розвитку національного циркового мистецтва та посилення його конкурентоздатності.

Державне підприємство «Державна циркова компанія України» в 2017 році стало членом Європейської циркової асоціації.

Міністерством культури України у 2017 році започатковано Загальноукраїнський проект культурної інтеграції «Український Схід» задля формування міцної національної мовно-культурної ідентичності та патріотизму.

Починаючи з травня 2017 року Міністерство культури надало фінансову підтримку заходам, спрямованих на підтримку військовослужбовців, населення в зоні АТО та тимчасово переміщених осіб на суму понад 1 млн. грн.

Міністерство культури України протягом 2017 року організавано та проведено низку заходів у сфері державно-конфесійних відносин:

? Круглий стіл «Християнсько-мусульманський діалог: сучасний стан та перспективи розвитку в Україні» (5 квітня 2017 р., м. Київ),

? Круглий стіл «Релігійна свобода і світоглядний плюралізм в незалежній Україні» (12 травня 2017 р., м. Київ),

? Перша Міжнародна міжконфесійна конференція «Роль релігійних цінностей у зміцненні соціальної стабільності та поширенні культури мирного співжиття й подоланні ненависті» (17-18 жовтня 2017 р., м. Київ),

? Урочиста академія з нагоди 500-річчя Реформації у Національному академічному театрі опери і балету ім. Т. Г. Шевченка (30 жовтня 2017 р., м. Київ).

Протягом року підготовлено ряд заяв Міністерства культури України щодо резонансних подій релігійно-суспільного життя України, зокрема заяви щодо висловлювань та дій сепаратистського й антиукраїнського характеру окремих священнослужителів Української православної церкви, щодо призупинення діяльності релігійних організацій Свідків Єгови у Російській Федерації, щодо порушення прав релігійної спільноти УПЦ Київського патріархату на території окупованого Криму тощо.

Впродовж року у Мінкультури проведено ряд зустрічей з представниками релігійного середовища України. Серед найважливіших ? зустріч із керівником Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської ? п'ятидесятників, старшим єпископом Михайлом Паночко та зустріч з Апостольським нунцієм в Україні Клаудіо Гуджеротті.

Департаментом був розроблений проект постанови Кабінету Міністрів України «Про зміну складу Комісії з питань забезпечення реалізації прав релігійних організацій». Зазначена постанова була прийнята Урядом 7 червня 2017 р. за № 389.

Протягом 2017 року Мінкультури забезпечувалась активна співпраця з міжнародними організаціями, зокрема із Комітетом ООН з ліквідації расової дискримінації, Офісом Верховного Комісара ОБСЄ у справах національних меншин, Європейським центром з питань національних меншин (ЕКМІ), спільно із якими, а також у рамках залучення інструменту технічної допомоги та обміну досвідом Єврокомісії ТАІЕХ, було проведено ряд заходів (семінарів, круглих столів, науково-практичних конференцій).

Проведено три засідання міжурядових двосторонніх комісій:

? Двосторонньої українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури;

? Міжурядової німецько-української комісії із співробітництва у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні;

? Змішаної Українсько-Румунської міжурядової комісії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин.

Вперше в історії незалежної України Мінкультури забезпечено організацію і проведення спеціального тематичниого моніторингового візиту в Україну місії експертів ad hoc Комітету Ради Європи з питань ромів «CAHROM», мета якого ? обмін досвідом у сфері впровадження національних Стратегій щодо ромської національної меншини.

Українська держава має багату культурну спадщину, а також низку галузей, що за характером діяльності можна вважати «творчими». Сфера культури відіграє важливу роль для населення України, а також займає певне місце у світовій культурній спадщині. У частині регулювання сфери культури провідну роль відіграє уряд, оскільки створює необхідні передумови для збереження та розвитку національних культурних цінностей та благ, які слугують важливим підґрунтям для розвитку суспільства в цілому і виховання кожної окремої особистості. Розвиток сфери культури та належне державне регулювання цієї сфери стимулюють ефективну взаємодію між різними соціальними групами. Крім того, завдяки цьому створюється додатковий імпульс для подальшого соціально-економічного та політичного розвитку держави.

Аналіз динаміки кількості закладів культури та мистецтва за період з 1990 р. до 2017 р. свідчить про скорочення кількості театрів на 9,8 %, клубних закладів ? 31,6 %. Найсуттєвіше скорочення кількості таких закладів відбулось у частині бібліотек ? 32,6 % та демонстраторів фільмів ? 95,9 %. Така тенденція є свідченням підвищення ролі інформатизації суспільства, а також поширенням продуктів кінематографії та літературного мистецтва у вільному доступі в мережі Інтернет, що нівелює наразі роль кінотеатрів та бібліотек.

Схожа тенденція спостерігається й під час аналізу динаміки відвідування закладів культури та мистецтва в Україні. За період з 1995 р. до 2017 р. зменшується кількість відвідувань театрів, концертних залів, музеїв, кінотеатрів, що підтверджує зрушення цінностей населення з духовних до більш матеріальних, зміщення пріоритетів у бік виживання, а не соціокультурного розвитку, спочатку з отриманням незалежності України у 1990-ті рр., потім після фінансової кризи 2008 р. та до сьогодні . Причинами такого становища справ є переважно брак коштів (цей чинник посилюється також в умовах постійного зростання цін на відвідування культурно- мистецьких заходів, коли, наприклад, індекс споживчих цін на послуги культури та відпочинку на кінець 2017 р. становив 137,9, що більше за аналогічний показник за такими групами, як транспорт і зв'язок, освіта, охорона здоров'я, ресторани та готелі) та брак часу населення на культурно-розважальні заходи, що є переважно свідченням не дуже високого рівня добробуту громадян в державі. Україна в цьому аспекті належить до країн, де спостерігається прямий зв'язок між економічним складникам та рівнем культури нації.

За результатами опитування, проведеного німецьким культурним центром «Гете-Інститут» в Україні, метою якого було виявлення диференціації задоволення потреб у послугах сфери культури у великих і малих містах, головними причинами, з яких мешканці маленьких міст не відвідують культурні заходи, є брак цікавих подій (34 %), коштів (28 %) та часу (25 %). Водночас більшість респондентів у великих містах (51 %) посилаються насамперед на брак часу і лише 14 % - на відсутність цікавих заходів. Це підкреслює більшу концентрацію та різноманіття заходів і подій у великих населених пунктах порівняно з малими. За своїм характером найбільш поширеними культурно-мистецькими заходами у великих містах є концерти, у маленьких ? виставки.

У частині видавничої діяльності з 1995 р. до 2017 р. спостерігається тенденція до зменшення тиражування книг та брошур в 1,9 рази. Але при цьому збільшилася частка україномовних книг з 47,1 % до 66,7 %. Річний тираж періодичних та продовжуваних видань за цей же період зріс у 9,7 рази, а середній разовий тираж газет - у 1,9 рази.

Загалом сфера культури в Україні перебуває на стадії модернізації та оновлення відповідно до європейських цінностей та прагнень щодо інтеграції у світову спільноту, а також вимагає певних зрушень у напрямі реформування. У цьому контексті останніми роками було реалізовано такі ключові напрями реформи у сфері культури: реформа пам'яткоохоронного законодавства; створення стимулів для кіновиробництва; фінансування культурно-мистецьких заходів; запровадження контрактної системи в театрах і закладах культури.

Сучасний стан державного управління сферою культури в Україні характеризується трансформаційними процесами та адаптацією до європейських стандартів. Найбільш ефективними на сьогоднішній день у зарубіжних державах зарекомендували себе такі підходи, які втілюють в собі принцип політичного невтручання у прийняття рішень та розподіл коштів у межах галузі, просувається принцип децентралізації, застосовується досвід управління на основі консультативно- дорадчого підходу. В Україні ж, навпаки, рішення у сфері культури приймають переважно централізовано відповідні державні структури. Також вимагає диверсифікації механізм фінансування сфери культури в Україні, який реалізується в основному лише через бюджети різних рівнів, що є недостатнім. Для порівняння, у зарубіжних країнах практикується фінансування сфери культури шляхом впровадження специфічних податків, надання гарантій по кредитах суб'єктам сфери культури, пошук додаткових джерел фінансування.



ВИСНОВКИ

В даній роботі зроблено всебічний си-стемний та критичний аналіз конституційно-правового регулювання духовно-культурних відносин в Україні. Визначено загальнотеоретичний аспект духовно-культурних відносини як предмету конституційно-правового регулювання; розкрито особливості правового регулювання духовно-культурних відносин у контексті еволюції конституційної держави; проаналізовано досвід регулювання духовно-культурних відносин у зарубіжній конституційно-правовій практиці; обґрунтувано основні конституційні засади духовно-культурної системи в Україні; розкрито конституційно-правове регулювання культурних прав і свобод людини і громадянина в Україні; з'ясовано конституційно-правовий статус інститутів громадянського суспільства у духовно-культурній сфері; визначено роль держави у формуванні та розвитку духовно-культурних відносин в Україні.

Основні висновки та результати, які витікають із дослідження, зводяться до наступного:

Виявлено, що духовно-культурні відносини в суспільстві ? це відносини між людьми, між людиною, суспільством і державою в сфері духовнокультурних благ. Такі відносини регулюються державою в найменшій мірі. Тільки тоталітарні режими претендують на повний контроль над цією сферою життя суспільства. У демократичному суспільстві людина самоцінна та автономна і внутрішній світ належить тільки їй. Завдання держави і права зводиться до того, щоб створити максимально комфортні умови для духовно-культурного розвитку особистості людини. Предмет цих відносин включає всі духовно-культурні явища ? науку, мистецтво, освіту, релігію та інші області суспільної свідомості.

Показано, що конституційні принципи правового регулювання духовно-культурних відносин: право на освіту (основне навчання обов'язкове та безкоштовне); можливість батьків виховувати дітей відповідно до власних переконань; свобода створення фізичними та юридичними особами навчальних закладів; свобода творчості і викладання; сприяння розвитку культури, наукових і технічних досліджень; заборона ідеологічного контролю за творчим процесом і цензури щодо творів літератури, мистецтва і науки; охорона історичного та художнього спадщини народів; гарантування свободи совісті та віросповідання. Правове регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою практично тих же самих еле-ментів і в тій же послідовності, що і при правовому впливі, але з додаванням дуже важливого юридичного інструментарію ? суб'єктивних прав і обов'язків. Тому правове регулювання за своїм обсягом менше понят-тя правового впливу і є його різновидом.

З'ясовано, що духовна культура характеризується детермінацією поведінки та професійної діяльності особистісними ідеалами, смислами та цінностями Краси, Добра та Істини (вищих естетичних, етичних і пізнавальних категорій). Процес розвитку духовної культури передбачає свідому актуалізацію та використання глибинних ціннісних ресурсів таких базових підструктур особистості, як здатність до плідного спілкування, творча спрямованість, дієвий гуманістичний, діловий характер, розвинута самосвідомість, життєва мудрість і професійна компетентність, продуктивний інтелект, динамічна і працездатна психофізіологічна основа особистості. Духовна культура на своєму вищому рівні становлення виступає як здатність особистості свідомо формувати, засвоювати, зберігати, примножувати та творчо реалізовувати цінності Краси, Добра та Істини. Розвитку духовної культури сприяє створення у суспільстві умов для свободи людей, реалізації їх творчих можливостей, піднесення цінності особистості, її честі та гідності. Правове регулювання духовно-культурних відносини являє собою систему юридичного інструментарію, за допомогою якого державна влада впливає на відносини з метою надання їм бажаного розвитку. Держава встановлює межі регульованих відносин, які залежать від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів (особливості цих відносин, державна зацікавленість), видає нормативні акти, що передбачають права і обов'язки суб'єктів, приписи про належне і можливе в їх поведінці.

Таким чином, здатність до регулювання духовно-культурних відносин виступає однією з центральних характеристик механізму правового регулювання, яка дозволяє розглядати його в якості системного утворення. Саме цю якість, на її думку, слід вважати інтегративною, системоутворюючою і якісно новою ознакою правового механізму динамічної системи. Системність механізму правового регулювання визначає його цілеспрямований характер, але разом з тим спонтанний характер. Особливості функціонування механізму права як системи обумовлені його операційною замкнутістю, рефлективністю і мінливістю під впливом навколишнього середовища. Число і характеристики компонентів, що складають правовий механізм, не є постійною величиною і в результаті його функціонування можуть змінюватися. Вивчення статичних станів утворень і структур механізму, які безперервно змінюються, призводить до зменшення обсягу знань про нього як цілісне утворення. У механізмі правового регулювання духовно-культурних взаємовідносин беруть участь норми різних галузей права, але пріоритетне місце, на наш погляд, займають конституційно-правові норми.

В основі духовно-культурних відносин лежать як загальні принципи основ конституційного ладу, так і особливі принци-пи, характерні для інституту основ суспіль-ного ладу, зокрема сфери регулювання духовно-культурних відносин. Серед остан-ніх заслуговують на увагу принцип конституційності, законності; принцип демократиз-му; принцип вільного розвитку своєї особистості; принцип взаємної відповідальності осо-би та держави; принцип гуманізму; принцип політичної, економічної й ідеологічної бага-томанітності (плюралізму); принцип етніч-ної багатоманітності суспільства та політич-ної єдності українського народу; принцип від-ділення церкви і релігійних організацій від держави, а школи від церкви; принцип соці-альної справедливості; принцип гарантованості суспільного ладу та ін.

Конституційні принципи регулювання духовно-культурних відносин ? це вихідні, керівні, незаперечні положення й ідеї концептуального характеру, що задекла-ровані у нормах Конституції України та до-повнені законодавчими і підзаконними акта-ми відповідно до змісту основоположних норм міжнародних нормативно-правових актів у духовній (культурній) сфері, які визначають зміст конституційно-правового регулювання з метою забезпечення ефективного функціонування духовно-етичних та ідеологічних відносин. Розкриття змісту основних конституцій-них принципів регулювання духовно-культурної сфери суспільних відносин дозволяє виявити особ-ливості саме конституційного регулювання оз-начених відносин і проаналізувати наслідки розбалансованої дії окремих принципів для держави та суспільства.

В умовах різних політичних режимів конституції проголошують різні принципи духовного життя. Положення багатьох конституцій нових держав Європи та Азії з цих питань бідні, хоча «електронна демократія сучасності» [4, с. 10] вимагає більш детального регулювання. У конституціях Росії, Казахстану, Таджикистану, Білорусі, Узбекистану, Молдови, Туркменістану, Болгарії, Македонії, Польщі, Киргизстану, Литви, Грузії, Словаччини, Вірменії, Словенії, Хорватії, Естонії йдеться про ідеологічний різноманітті, заборону встановлювати державну або офіційну ідеологію, про розпалюванні соціальної, расової, національної та релігійної ворожнечі, якщо таку намагаються здійснювати громадські об'єднання, проголошується духовна і культурна свобода, свобода переконань і вираження своїх думок.

Однак в деяких конституціях прямо говориться про заборону певної ідеології. Наприклад, в статті 13 Конституції Польської Республіки сказано про неприпустимість існування організацій, які в своїх програмах «звертаються до тоталітарних методів і прийомів діяльності нацизму, фашизму і комунізму». Питання про конституційний заборону певної ідеології є спірним, однак дії з пропаганди ідеології, суперечить принципам людяності, заборонити, безумовно, можна. Відсутність відповідних норм у основних законах ряду нових держав Європи та Азії (наприклад, в Російській Федерації) заважає зробити тут судові дії проти деяких екстремістських організацій і тоталітарних, бузувірських сект.

Величезною проблемою є конституційне регулювання основ організації та діяльності електронних засобів масової інформації. Люди в світі читають все менше (особливо книг), і головним засобом впливу на свідомість стає телебачення та соціалні мережі. В основних законах нових держав Європи та Азії ці питання не регламентовані. Для повноцінного духовно-культурного розвитку особистості людини, його ідентичності, як громадянина, зі своєю державою велике значення має етнолінгвістична політика держави.

Відомо, що вибір мови як засіб спілкування відноситься до числа природних прав людини і народу, посягання на які з боку держави неприпустимо. У світлі європейського досвіду державною мовою є та мова, на якому народ зобов'язує говорити свою державу. Такий підхід характерний і для тих країн Європейського Союзу, в яких поняття «державна мова» констітуцііровано. У цих країнах дане поняття, що носить природно-правовий характер, є засобом не обмеженої, а розширення і захисту мовних прав етносів. Яскравим підтвердженням останнього служить практика надання статусу державної мови не одному, а кільком мовам.

Важливим інститутом духовно-культурному житті суспільства є релігія. Як система світоглядних уявлень і вірувань, релігія є об'єднуючим людей фактором і навіть чинником державотворчим. Вона накладає відбиток на багато інститутів не тільки духовно-культурної, а й політичного життя суспільства. Природно тому, що конституційне право не може ігнорувати релігію.Взаємодія релігії і конституційного права найчастіше здійснюється у вигляді конституційно-правового регулювання відносин між державою і церквою. При цьому в новітніх основних законах зазвичай фіксується свобода віросповідання, в тій чи іншій формі проголошується відділення церкви від держави.

У зарубіжних конституціях новітнього часу містяться чимало норм, які закріплюють конституційно-правові засади засобів масової інформації (ЗМІ). Базовими положеннями конституційно-правового статусу ЗМІ є свобода масової інформації, заборона цензури, широкі права журналістів і неприпустимість зловживання свободою масової інформації.

Відносини з освоєння досягнень культури регулюються способом позитивного зобов'язування держави щодо створення умов, необхідних для оптимального розвитку духовно-культурної сфери людської особистості. Для цього в національних конституціях нормативно закріплюються найважливіші принципи, на базі яких забезпечується доступність отримання кожною особою духовно-культурних благ.

Актуальні завдання націє- і державотворення в Україні вимагають формулювання загальнонаціональної ідеології, яка б визначила напрями розвитку нації і держави, головні морально-духовні цінності, на які має орієнтуватися суспільство у своєму поступі. Нова ідеологічна система має об'єд-нати Україну, покласти край політичним суперечкам, сприяти соціальній інтеграції і консенсусу. Без ідеологічного самовизначення українського суспільства вести мову про глибокі реформи і системну модернізацію країни, будь-яку стабілізацію суспільного життя є неможливим, як неможливим є і вихід із кризи та подальший розвиток Української держави.

Сьогодні Україні потрібна нова іде-ологія, яка має враховувати поліетнічність, поліконфесійність країни і базуватися на розумінні кожного етносу й кожної конфесії як «співтворців» Української держави, принципах толерантності та порозуміння, єдності в багатоманітності, діалогу культур, що сприятиме формуванню української політичної нації, стабільному розвитку держави. Без її розробки та втілення в життя нація не може стати повноцінною і віднайти своє місце в історії людства. Потрібно знайти таку систему цінностей, які б були сприйняті та підтримані усіма суспіль-ними групами, що створить умови для визначення національної ідеї, формування цілісної національ-ної свідомості.

Отже, українське суспільство стане на шлях демокра-тії лише тоді, коли громадяни будуть озброєні так званою інтегративною ідеологією, придатною для демократії, яка стане мобілізаційним фактором у становленні громадянського суспільства. Тоді і Конституція стане ефективним інструментом забезпечення демократії в Україні шляхом збере-ження самобутності й самовідтворення української нації та забезпечення самоцінності й незалежності її саморозвитку від колишнього радянського спадку та необхідності повноцінно утвердитись в колі європейських народів.

Права, свободи та обов'язки людини і громадянина є центральним елементом, основою конституційно-правового статусу особи. Саме в правах, свободах та обов'язках юридично оформляються стандарти поведінки громадянина, що визнаються і гарантуються державою. Закріплення в конституції, інших актах чинного законодавства прав та свобод людини і громадянина, їх обсяг, види та зміст нині є однією з пріоритетних проблем цивілізації. Водночас становлення та розвиток таких прав ? суттєва ознака ступеня демократизації усіх політичних та суспільних інститутів, зрілості громадянського суспільства, показник, що характеризує певну державу як правову чи навпаки.

Культурні права і свободи людини та громадянина в теорії права визначаються як можливості доступу людини до духов-них цінностей свого народу та всього людства. Культурні права і свободи осо-би безпосередньо пов'язані із змістом по-няття культури, яке визначається як су-купність матеріальних і духовних цінно-стей, створених людством протягом всієї історії, яка є формами діяльності людей і сприяє розвиткові особистості та сус-пільства в цілому. Систему культурних прав і свобод людини і громадянина становлять такі різновиди прав, як: право на освіту; пра-во на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними вида-ми інтелектуальної діяльності; право осо-би на вільний і всебічний розвиток та ко-ристування рідною мовою.

Міжнародно-правові акти закріплюють обов'язок держав заохочувати й розвивати ефективне здійснення культурних та інших прав і свобод, які випливають із гідності, властивої людській особистості, і є суттєвими для вільного й повного розвитку.

Гарантії конституційних прав і свобод людини та громадянина виступають важ-ливою проблемою внутрішнього та зовніш-нього правового розвитку, а їх забезпечення ? це той критерій, за яким оцінюється досяг-нутий рівень демократії в конкретній дер-жаві. Водночас права та свободи людини і громадянина є однією з найважливіших сус-пільних цінностей, головним об'єктом біль-шості конституційно-правових відносин. Ефективність їх виконання, використання та дотримання, врешті їх реальність зале-жать від рівня їх захищеності, гарантованості. З розвитком України як демократичної, соціальної, правової держави зростає потреба в удосконаленні національ-них і міжнародних юридичних механізмів утвердження та забезпечення конституцій-них прав і свобод людини. Закономірно, що саме права та свободи людини, їх гарантії визначають нині гуманістичний вимір поступу Української держави і громадянсько-го суспільства, їх потенційні та реальні пер-спективи стосовно подальшого розвитку на шляху до утвердження демократії та верхо-венства права .

Відповідно до Конституції України, пере-лік культурних прав людини та громадянина в Україні включає право на освіту (ст. 53), свободу літературної, художньої, наукової й технічної творчості (ст. 54), на свободу світогляду та віросповідання (ст. 35) тощо.

До основних національних норматив-но-правових актів, що закріплюють прин-цип захисту та охорони культурних прав людини і громадянина, відносяться на-ступні: Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р., із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 08.12.2004 р. №2222-ІУ (статті 10,11,12, 53); Цивільний кодекс України, прийнятий Вер-ховною Радою України 16.01.2003 р. №435-ІУ (стаття 300); Декларація про державний суверенітет України, прийня-та Верховною Радою УРСР 16.07.1990 р. №55-ХІІ (розділ УІІІ); Декларація прав національностей України, прийнята 01.11.1991 р. №1771-ХІІ; Закон України «Про куль-туру» від 14.12.2010 р. № 2778-VI; Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 р. № 2145-VIII; Закон України «Про вищу освіту» від 01.06.2014 р. № 1556-VII; Закон України «Про дошкільну освіту» від р. №2628-ІІІ; Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 р. № 651-лІУ; Закон України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 р. № 1841-ІІІ; Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 р. № 103/98-ВР; Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. № 3687-ХІІ; Закон України «Про охорону прав на промислові зраз-ки» від 15.12.1993 р. № 3688-ХІІ; Закон Ук-раїни «Про авторське право і суміжні пра-ва» від 23.12.1993 р. № 3792-ХІІ; Закон Ук-раїни «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуаль-ної власності про авторське право» від 20.09.2001 р. №2733-ІІІ; Закон України «Про на-ціональні меншини в Україні» від 25.06.1992р. № 2494-ХІІ (стаття 6); Указ Президента України «Про Національну доктрину роз-витку освіти» від 17.04.2002 р. № 347/2002;; Указ Президента України «Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу» від 14.09.2000 р. № 1072/2000; Указ Президента України «Про невідкладні за- ходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» від 04.07.2005 р. №1013/2005; Указ Президента Украї-ни «Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні» від 09.10.2001 р. № 941/2001; Постанова Вер-ховної Ради України «Про державну підтримку газет, що видаються мовами на-ціональних меншин» від 06.02.2003 р. №528-ІУ; Постанова Верховної Ради Ук-раїни «Про стан і перспективи розвитку загальної середньої освіти в Україні» від 09.01.2007 р. № 5 36-У; Постанова Верхов-ної Ради України «Про схвалення Реко-мендацій парламентських слухань «Про стан і перспективирозвитку вищої освіти в Україні» №1755-ІУ від 04.06.2004 р.; Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про Концепцію Державної програми розвитку освіти на 2006 ? 2010 роки» від р. №396-р; Наказ Міністерства освіти і науки України «Про проведення педагогічного експерименту з кредитно- модульної системи організації навчально-го процесу» від 23.01.2004 р. №48; Наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Програми дій щодо реалі-зації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004 ? 2005 роки» від 23.01.2004 р. № 49; Рішення Колегії МОН України «Підви-щення ефективності вищої освіти і науки як дієвого чинника розвитку та інтеграції в європейське співтовариство» від 27.02.2004 р. №3/1-4; Рішення Колегії МОН України «Забезпечення якості вищої освіти ? важлива умова інновацій-ного розвитку держави і суспільства» від р. (протокол № 3/1?4) та інші.

Доведено, що з метою підвищення ефективності застосування способів дозволу, зобов'язання та заборони під час врегулювання змісту й умов реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина потрібно: під час упорядкування взаємовідносин держави й особи й передусім під час установлення підстав і меж правомірного обмеження державними органами чи їх посадовими особами змісту або реалізації конкретних конституційних прав ширше застосовувати засіб дозволу якраз на такі можливості, адресуючи дозвіл конкретно визначеним суб'єктам; у ході застосування засобу зобов'язання як однієї з форм закріплення гарантій реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина чітко й однозначно визначати адресатів зобов'язувальних норм права; під час визначення змісту конкретних конституційних прав та свобод доцільно використовувати не лише засіб дозволу на певні діяння, а й засіб заборони, за допомогою якого потрібно визначати діяння, від яких варто безумовно утримуватися під час реалізації певного права чи свободи.

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що в нашій дер-жаві вже існує достатній законотворчий доробок в сфері гарантування, захисту та охорони культурних прав людини і гро-мадянина, проте ще не спостерігається практичної реалізації задекларованих положень в діяльності державних органів влади та їх посадових осіб. Україна по-винна обрати запропонований міжна-родною спільнотою шлях, спрямований не лише на декларування принципу га-рантування і дотримання культурних прав особи та всіх без винятку їх різно-видів, а й здійснення важливих перспек-тивних кроків щодо практичної реалі-зації визначених на найвищому консти-туційному і законодавчому рівні право-вих положень і вимог. Конституційні культурні права та свободи людини і громадянина стосуються реалізації прав та свобод суб'єктів у культурній і духовній сферах. Розвиток культури особи та народу загалом значною мірою залежить саме від наданих державою можливостей розвивати, задовольняти та втілювати в життя свої культурні потреби. Регламентація конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в сучасній Україні здійснюється на трьох взаємодоповнюючих нормативних рівнях: конституційному, законодавчому та міжнародному.

Конституційно-правове регулювання інститутів громадянського суспільства, виступаючи одним із різновидів правового регулювання має свої характерні властивості: реалізується конституційно-правовим засобами, спираючись на норми найвищої юридичної сили (норми Конституції як Основного закону). Важливим ресурсом забезпечення успішної реалізації державної політики реформ та запорукою національної консолідації українців є культурний потенціал суспільства. Не зважаючи на важливість значення культури для розвитку особистості, утвердженні європейських цінностей та консолідації суспільства, доводиться констатувати, що й досі у політиків та управлінців поширене поверхове сприйняття культурної сфери, розуміння її як другорядної. Існуюча недооцінка важливості ефективної культурної політики як консолідуючого механізму для українського суспільства є одним з дезінтеграційних чинників, що набуває особливої гостроти в умовах агресії зі сторони Російської Федерації, а відтак зберігає потенціал загроз національній безпеці держави. Не зважаючи на значущість культури у формуванні світогляду громадян, реформи у галузі впроваджуються повільно. До цього часу на різних стадіях розробки залишаються законопроекти, схвалення яких сприяло б динамічному розвитку культурної політики. Найбільш актуальними напрямами реформування культурної політики є наступні: створення інституційної та правової бази державної культурної політики; модернізація управління державними та муніципальними закладами культури; забезпечення альтернативних джерел фінансування культури; активізація культурного процесу у регіонах.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ПЕРШОДЖЕРЕЛ

1. Акуленко В. Культурні права людини, громадянина і народу / В. Акуленко // Пам'ятки України: історія та культура. - 2003. - № 3. - С. 2 - 11.

2. Алексеев П.В. Философская концепция Франка // С.Л. Франк. Духовные основы общества - М., Республика, 1992. ? 424 с.

3. Алексеев С. С. Общая теория права: Курс в 2 т. ? М., 1982. ? Т. 2? С. 310?312.

4. Алексеев С. С. Об объекте права и правоотношения // Вопросы общей теории советского права: сб. статей / С. С. Алексеев; под ред. проф. С.Н.Братуся. ? М. : Государственное изд?во юрид. л?ры, 1990. ? 407 с.

5. Алексеев С. С. Право: азбука ? теория ? философия: Опыт комплексного исследования / С. С. Алексе-ев. ? М. : Статут, 1999. ? С. 43.

6. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. ? М. : Юрид. лит., 1996. ? 187 с. ? С. 38.

7. Алексеєнко А.П. Природа духовності. ? Харків: «Факт», 2004. ? 238 с.

8. Актуальні проблеми державно?церковних відносин в Україні. ? К. : [б. в.], 2001. ? 242 с.

9. Андріїв В. Соціальна сутність права як регулятора суспільних відносин // Підприємництво, господарство і право. ? № 10. ? 2007. ? С. 44?47. ? С. 45.

10. Арістова І. В. Соціальна функція держави як визначальна ка-тегорія права соціального забезпечення України / І. В. Арісто-ва // Форум права. ? 2006. ? № 2. ? С. 18?21.

11. Григорьев А. С. Механизм индивидуального правового регулирования общественных отношений : монография. ? М.: Юрлитинформ, 2012. ? 144 с. ? С. 16.

12. Бабкін В. Д. Державна влада і політична опозиція / В. Д. Бабкін // Правова держава. - К., 1996. - Вип. 7. - С. 193-199.

13. Бабкін В. Д. Україна на шляху до громадянського суспільства та правової держави / В. Д. Бабкін // Громадянське суспільство і підприємництво в Україні: проблеми і шляхи становлення. - К., 1996. - С. 27-36.

14. Банчук М. Громадянське суспільство в Україні: поняття і реальність / М. Банчук // Людина і політика. - 2003. - № 1. - С. 42-49.

15. Баглай М. В. Конституционное право: Учебник для вузов. ? 4?е изд., изм. и доп. / М. В. Баглай. ? М.: Норма, 2003. ? 816 с.

16. Балашов Л.Е. Философия : учебник / Л.Е. Балашов. ? 2?е изд., с изм. и доп. ? М., 2005. ? 672 с.

17. Батіщева О. С. Державне управління розвитком національної культури в умовах глобалізації: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.01 «Теорія та істо-рія державного управління» / О.С. Батіщева. ? Л., 2007. ? 20 с.

18. Белякович Н.Н. Права человека и политика: философско?правовые основы / Н.Н. Бе? лякович. ? Мн. : Амалфея, 2009. ? 412 с.

19. Бердяев Н.А.Философия свободного духа. ? М.: Республика, 1994. ? 480 с.

20. Берченко Г. В. Конституційні засади громадянського суспільства в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Берченко Григорій Валерійович; Нац. ун?т „Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». ? Х., 2012. ? 20 с.

21. Беспаленко П. Н. Духовная безопасность в системе национальной безопасности современной России: проблемы институционализации и моде-ли решения: автореф. ... д?ра полит. наук. ? Ростов н/Д., 2009. ? 60 с.

22. Бех І.Д. Виховання особистості. ? К.: Либідь, 2003. Книга 1. ? 278 с. Книга 2. ? 342 с.

23. Білозьоров Є. В. Правові гарантії прав і свобод людини та громадянина у сфе-рі діяльності міліції: [монографія] / Є. В. Білозьоров. ? К.: Аванпостприм, 2009. ? 190 с.

24. Бобровник С. В. Правове регулювання суспільних відносин та реалізація права // Правова держава. Вип. 7. ? К., 1996. ? С. 103-108

25. Бобылев А. И. Механизм правового воздействия на общественные отношения // Государство и право. ? 1999. ? № 5. ? С. 106.

26. Богуш А.М. Дефініції «духовність» і «моральність» в аспекті національного виховання в Україні //Морально?духовний розвиток особистості в сучасних умовах: Зб. наук. праць. - К., 2000.- Кн. 1. ? С. 18?23.

27. Боняк В. О. Конституційне право людини і громадянина на освіту в Україні: [монографія] / В. О. Боняк. - Дніпропетровськ : Дніпроп. Держ. Ун-т внутріш. Справ ; Ліра ДТД, 2008. - 180 с.

28. Бобылев А. И. Механизм правового воздействия на общественные отношения // Государство и право. ? 1999. ? № 5. ? С. 106.

29. Братусь Б.С. Должное неизбежно связано с сущим. // Человек. ? 1998. ? №4. ? С.67?75.

30. Букреев В. И. Этика права: От истоков этики и права к мировоззрению: учеб. пособ. / В. И. Букреев, И. Н. Римская. ? М.: Юрайт, 1998. ? С. 35. ? 336 с.

31. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [ уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел]. ? К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2002. ? 1440 с.

32. Витченко Л.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений: автореф. дис. ... канд. юрид. наук/ А.М.Витченко. ? Саратов, 1999. ? 19 с.

33. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. ? Дрогобич: КОЛО,? 2003. ?528 с.

34. Вовк Д. О. Право і релігія: загальнотеоретичні проблеми співвідношення: моногр. / Д. О. Вовк. ? Х.: Право, 2009. ? С. 64?65.

35. Воловік В.І. Ідеологія: сутність і зміст поняття // Науково?практична конференція «Ідеологія в сучасному світі», 19?20 жовт.2016 р.: матеріали доповідей.? К.: Видавничо?поліграфічний центр «Київський університет», 2016. ? 223 с.

36. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку / Гаджиев К.С. ? М.: Логос, 1997. ? 541 с.

37. Гегель Г. В. Феноменология духа: собр. соч.: [в 14?ти т.] / Г.В. Гегель: ? М.: Соцэкгиз, 1999. ? Т. 4. ? 440 с.

38. Гегель. Работы разных лет: в 2 т. / сост., общая ред. и вступ. статья А.В.Гулыги. ? М.: Мысль, 1990. ? Т 1. ? С. 49.

39. Георгіца А. З. Конституційне право за-рубіжних країн. ? Чернівці, 2000. ? 424 с.

40. Гойман В. И. Действие права (методологический анализ) / В. И. Гойман. ? М.: Академия МВД России, 1992. ? 182 с. ?С. 56.

41. Головатий М. Ідейні засади розбудови Української України: стан та проблеми / М. Головатий // Персонал. ? 2007. ? С. 12?18.

42. Гончаренко О.М. Права людини в Україні: навч. посіб. / О.М.Гончаренко. ? К.: Знан-ня. ? 207 с.

43. Гончаренко С.У. Освіта / С.У. Гончаренко // Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; [головний ред. В.Г. Кремень]. ? К. : Юрінком Інтер, 2008. ? 1040 с.

44. Горбачова О.С. Відображення проблеми консолідації української нації в статутних документах загальноукраїнських громадських організацій (кін. 80?х? поч. 90?х рр. ХХ ст.) / О. Горбачова // Часопис української історії. ? 2006. ? Вип.4. ? С. 118?123.

45. Гражданское общество. Истоки и современность / науч. рук. проф. И.И.Кальной. ? СПб: Юриди-ческий Центр Пресс, 2000. ? 256 с.

46. Гревцов Ю. И. Энциклопедия права : учеб. пособ. / Ю. И. Гревцов, И.Ю.Козлихин. ? СПб. : Изд?во СПбГУ, 2008. ? 772 с. ? С. 149.

47. Громадські об'єднання в Україні / за ред. В.М. Безчастного. ? К., 2007. ? 415 с.

48. Грудцына Л. Ю..Государственно-правовой механизм формирования и поддержки институтов гражданского общества в России:Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук. Специальность 12.00.02 ? Конституционное право; Муниципальное право /Л. Ю. Грудцына; Науч. конс. Н. А. Михалева. ? М.,2009. ? 54 с.

49. Гуренко М. М. Зародження та ста-новлення ідеї гарантій прав і свобод люди-ни і громадянина у ліберальній теоретико?правовій думці: [монографія] / М. М. Гуренко. ? К., 2000. ? 167 с.

50. Декларація Мехіко щодо політики у сфері культури : Доку-мент ЮНЕСКО від 6 серпня 1982 року [Електронний ресурс]. ? Режим доступу до документа: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/995_730

51. Деркач А.Л. Государственно?церковные отношения / А.Л. Деркач. ? К.: Издат. отдел УПЦ, 2009. ? 320 с.

52. Дрожжина С. В. Культурна політика як проблема сучасного соціокультурного процесу : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філос. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія і філософія історії» / С.В. Дрожжина. ? Донецьк, 2004. ? 17 с.

53. Дуда Н.М. Світові релігії : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. ІІІ?ГУ рівнів акредитації / Н.М. Дуда, О.О. Тарасенко ; Нац. лісотехн. ун?т України ; каф. соціо-логії та культурології. ? Львів : ЗУКЦ, 2008. ? 200 с.

54. Євтух В.Б. Міжетнічна інтеграція: постановка проблеми в українському контексті / В.Б.Євтух, В.П.Трощинський, Л.О. Аза. ? К., 2003. ? 451 с.

55. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В.Д. Базилевича. ? [7?ме вид., стер.]. ? К. : Знання?Прес, 2008. ? 719 с.

56. Економічний енциклопедичний словник [Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устенко О.А., Юрій С.І.] : у 2 т. / за ред. С.В. Мочерного. ? Львів : Світ, 2005. ? Т. 1. ? 616 с.

57. Емельянов Г. П. Социально-культурные права и свободы и их гарантии / Г. П. Емельянов // Конституция СССР: проблемы государствоведения и советско-го строительства : материалы науч.?коорд. конф. (Звенигород, 16 ? 18 январ. 1979 г.) / Отв. ред. Б. Н. Топорнин. ? М.: Изд?во Ин?т государства и права АН СССР, 1980. ? С. 93- 96.

58. Забужко О. На порозі гуманітарної катастрофи. Культурна політика і державна незалежність / О. Забужко // Дзеркало тижня. ? 2005. ? №47. ? 3 грудня.

59. Заворотченко Т. М. Конституцій-но?правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02/ Заворотченко Тетяна Мико-лаївна. ? К., 2002. ? 220 с.

60. Загальна декларація прав людини: міжнародний документ від 10.12.1948р. [Електронний ресурс]. ? Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки..

61. Загальна теорія держави та права : [підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл.] / [М.В. Цвік, О.В. Пе? тришин, Л.В. Авраменко та ін.]. ? Х.: Право, 2009. ? 584 с.

62. Загальнотеоретичне правознавство, верховенство права та Україна. Збірник наукових статей. Гол. ред: А. Мелеше? вич. ? К.: Дух і літера, 2013. ? 608 с.

63. Задихайло О.А. Організація управління культурою в Україні (адміністративно?правовий аспект): автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністра-тивне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О.А. Задихайло. ? X., 2006. ? 19 с.

64. Заключительный акт Совещания по безопасности и сот-рудничеству в Европе, подписан в г. Хельсинки 01.08.1975. Сб. действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. Вып. XXXI. Москва: [Б. и.], 1977. ? С. 544?589.

65. Зеньковский В.В. Проблемы воспитания в свете христианской антропологии.?М.: Изд?во Свято ? Владимирского братства, 1993. ? 224 с.

66. Зинченко В.П. Моргунов Е.Б. Человек развивающийся. ? М.: Триада, 1994.? 300 с.

67. Знаков В.В. Духовность человека в зеркале психологического знания и религиозной веры // Вопросы психологии . ? 1998. ? № 3. ? С. 105?114.

68. Ігнатченко І. Г. Форми та методи державного управління куль-турою в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І.Г Ігнатченко. ? X., 2009. ? 20 с.

69. Історія держави і права зарубіжних країн: правові джерела: навч. посіб. / Упо? ряд. Г. І. Трофанчук. ? К. : Юрінком Інтер, 2008. ? С. 179.

70. Иоффе О. С. Вопросы теории права / О. С. Иоффе, М. Д. Шаргородский. ? М. : Госюриздат, 1961. ? 381 с. ? С. 57?59.

71. Ильин И.А. Собрание сочинений: В 10 т. ? М. ? 1994. ? Т.3. ? 592с.

72. Каган М.С. О духовном //Вопросы философии. ?1985. ? № 9. ? С. 92?95.

73. Калпинская О.Е. Право на образование и механизм его реализации в системе МВД России: теоретико?прикладной аспект : дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / О.Е. Калпинская. ? СПб., 2005. ? 193 с.

74. Карлова В. Проблеми формування загальнонаціональної ідеології в Україні // Вісник Національної академії дер-жавного управління при Президенті України Філософія, методологія, теорія та історія державного управління. ? N° 4, 2010. ? С. 17?24.

75. Карлова В. В. Державна політика у сфері культури: сутність та особливості реалізації в сучасних умовах : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. наук з держ. упр.: спец. 25.00.01 «Теорія та історія державного управління» / В. В. Карлова. ? К, 2003. ? 20 с.

76. Карпунчев В.П. Прогалини в адміністративно?правовому регулюванні статусу релігійних об'єднань в Україні / В.П. Карпунчев // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. ? 2010. ? № 4. ? С. 26?35.

77. Карлова В. В. Вплив засобів масової інформації на формування української національної свідомості [Електронний ресурс] / В.В.Карлова // Державне управління: теорія та практика. ? 2007. ? № 2.

...