Реалізація конституційно-правових норм про права людини щодо сексуальних меншин: порівняльно-правове дослідженняshchodo-seksualnih-menshin-_porivnyalno-pravove-doslidjennya_-_d_

На нашу думку, вищезазначені держави демонструють логічний та обгрунтований підхід щодо встановлення балансу між світською нейтральністю держави, дотриманням міжнародних стандартів прав людини та позицією церкви про одностатеві союзи.

Станом на січень 2016 р. лише сім держав-членів Європейського Союзу жодним чином не визнають одностатеві союзи - Болгарія, Італія, Латвія, Литва, Польща, Румунія і Словаччина. При цьому за положеннями конституцій Білорусі (ст. 32), Болгарії (ст. 46), Хорватії (ст. 62), Угорщини (ст. L), Латвії (ст. 110), Литви (ст. 38), Молдови (ст. 48), Монтенегро (ст. 71), Польщі (ст. 18), Сербії (ст. 62), Словаччини (ст. 41) та України (ст. 51) шлюб визначається добровільним союзом виключно між чоловіком та жінкою.

Таким чином, на сьогодні всі держави, де одностатеві відносини не переслідуються за законом, Л. Липець пропонує умовно поділити на три групи: держави, де офіційно визнані одностатеві шлюби; держави так званого «Соломонового рішення», які, не легалізуючи одностатевий шлюб, ввели реєстрацію співмешкання двох осіб однієї статі; держави, де одностатеві шлюби заборонені [91, с. 36].

На нашу думку, в даному випадку під державами, які заборонили одностатеві шлюби, однак відповідно до законодавства яких одностатеві відносини не є криміналізованими, мається на увазі ряд держав, що на конституційному рівні визначили поняття шлюбу виключно як союзу чоловіка і жінки.

Втім, згідної позиції С. П. Шеремета, неможливість укладення одностатевих шлюбів у межах певної юрисдикції недоцільно визнавати їх забороною. Так, громадяни держави, законодавство якої визначає шлюб як «сімейний союз жінки та чоловіка» саме через відсутність відповідної заборони можуть укласти шлюб з особами тієї ж статі в інших юрисдикціях, де є така можливість, наприклад за законодавством Канади, Данії, США тощо [241].

Ми погоджуємось із позицією С. П. Шеремета, а також вважаємо, що запропоновану Л. Липець класифікацію держав, у яких одностатеві відносини не переслідуються за законом, доречно доповнити четвертою групою і, зокрема, віднести до неї групу держав, які на конституційному рівні визначають шлюб виключно союзом чоловіка і жінки, однак прийняли відповідне законодавство про одностатеві зареєстровані партнерства.

Так, з 2009 р. інститут зареєстрованого партнерства для одностатевих пар запроваджено в Угорщині, при цьому за нормою чинної Конституції Угорщини шлюб визнається добровільним союзом виключно між чоловіком і жінкою (ч. 1 ст. L) [304].

Аналогічна норма за результатами конституційного референдуму 2013 р. міститься у Конституції Хорватії (ст. 62) [378], проте в 2014 р. хорватським парламентом було прийняло закон «Про одностатеве партнерство», відповідно до якого гомосексуальним парам, що зареєстрували партнерство, надається весь відповідний обсяг прав подружжя, окрім права на усиновлення, за винятком усиновлення біологічної дитини партнера [383].

За чинним законодавством України шлюб розглядається виключно союзом жінки і чоловіка. Так, ст. 51 Конституції України передбачається, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. За ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Державне невизнання в Україні відповідно до чинного законодавства певних форм споріднення, зокрема зареєстрованих партнерств, тягне за собою недосяжність для таких типів сімей отримання тих прав, які не регулюються прямо сімейно-шлюбним кодексом, але базуються на ньому. Загальна система державного регулювання сімейних відносин та відносин споріднення порушує принцип універсальності прав людини та встановлює нерівність у доступі до певних прав, адже ряд сімейних прав надаються лише певній частині населення (гетеросексуальним подружжям) [89, с. 35]. За відсутності будь-якої форми визнання одностатевих союзів гомосексуальні пари чинним українським законодавством не визнаються родичами або членами сім'ї і не мають ніяких прав та переваг, що випливають з такого статусу. Зокрема, це стосується житлових прав, права на спадщину без заповіту і обов'язкову частку в спадщині, права на частку в спільно нажитому майні та ін. [97, с. 32].

Саме українське законодавство містить положення, дискримінаційні щодо ЛГБТ, так ст. 74 і ст. 91 Сімейного кодексу України, які надають певні подружні права сімейним парам, що фактично живуть разом, хоча не перебувають в офіційному шлюбі - але тільки у випадку, якщо ці пари різностатеві. ЛГБТ-пари позбавлені елементарних прав подружжя - права консультуватися з лікарем і приймати важливі рішення у лікарні у випадку недієздатності партнера, права на відвідування у лікарні або місця позбавлення волі. Державні інституції (як-от охорона здоров'я, освіта) надають перевагу лише певним типам стосунків як законної підстави для отримання відповідної послуги [79, с. 48].

Проте згідно проекту Розділу ІІ Конституції України, підготовленого Робочою групою з прав людини станом на 15 липня 2015 р. зі ст. 28 «Право на шлюб» було вилучено визначення шлюбу як союзу жінки і чоловіка.

Передумовою легалізації в Україні зареєстрованого цивільного партнерства є також положення Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 р., затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року від 23 листопада 2015 р. № 1393-р. [160].

Так, згідно п. 105 Забезпечення комплексності та узгодженості законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації, упровадження відповідних та своєчасних позитивних дій на національному та місцевому рівні у сфері запобігання та протидії дискримінації, забезпечення ефективного та своєчасного реагування держави на нові виклики Плану дій, одним із заходів, спрямованих на створення ефективної системи запобігання та протидії дискримінації, є розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар з урахуванням майнових і немайнових прав, зокрема володіння та наслідування майна, утримання одного партнера іншим в разі непрацездатності, конституційного права не свідчення проти свого партнера. Строком виконання даного пункту плану, тобто подання на розгляд Кабінету Міністрів України відповідного законопроекту, визначено II квартал 2017 р.

Станом на 2017 р. ряд громадських організацій підготували декілька законопроектів про цивільні партнерства. Однак, безпосереднім виконавцем згідно Плану дій відповідних заходів по виконанню даного пункту виконано не було. На нашу думку, збільшення учасників-підписантів Меморандуму про співпрацю між Уповноваженим та представниками громадянського суспільства в рамках реалізації Національної стратегії у сфері прав людини, а також якісний моніторинг імплементації Національної стратегії та Плану дій для найбільш повної реалізації стане тією рушійною силою, яка сприятиме реальному виконанню передбачених положень [218, с. 88].

Запровадження інституту зареєстрованого цивільного партнерства як для гетеро-, так і для гомосексуальних пар, а також надання нотаріусам права їх реєструвати вбачається ідеальним компромісом між необхідністю як забезпечення прав десятків тисяч одностатевих пар із одного боку, так і страхом частини суспільства перед одностатевими шлюбами - з іншого [61]. Легалізація зареєстрованих партнерств вбачається також потужним позитивним економічним фактором [6].

Таким чином, внесення відповідних змін до чинного законодавства і запровадження тієї чи іншої форми реєстрації одностатевих союзів в Україні, спрямоване на подолання законодавчої прогалини щодо визнання гомосексуальних партнерів офіційно членами сім'ї, сприятиме наданню одностатевим парам ряд прав і переваг, які на сьогодні надані виключно гетеросексуальним подружжям.

Станом на 2017 р. чинне законодавство України визначає, що усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі. Однак ч. 2 ст. 7 Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої), ратифікованої 15 лютого 2011 р., закріплює, що держави можуть поширювати дію цієї Конвенції на одностатеві пари, які одружені або перебувають у зареєстрованому партнерстві [211, с. 108].

Іншою прогалиною чинного законодавства, яка не відповідає принципам реалізації прав і свобод людини і громадянина щодо сексуальних меншин, є не включення мотиву вчинення злочину на грунті нетерпимості за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності до переліку обставин, які обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 67 ККУ), що призводить до не врахування даного мотиву при кваліфікації скоєних з мотивів ненависті до ЛГБТ злочинів на практиці та нівелювання гарантії притягнення осіб, винних у вчиненні злочину на зазначеному грунті.

Передумовою подолання даної прогалини в перспективі є положення Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 р., затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року від 23 листопада 2015 р. № 1393-р.

Так, згідно п. 105 Плану дій, одним із заходів, спрямованих на створення ефективної системи запобігання та протидії дискримінації, є розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення покарання за злочини, скоєні з мотивів нетерпимості за такими ознаками, як раса, колір шкіри, релігійні переконання, сексуальна орієнтація, транссексуальність, інвалідність, мова, (зміни до пункту 3 статті 67, частини другої статей 115, 121, 122, 126, 127, 129, статті 293), узгодження понятійного апарату Кримінального кодексу України в частині кваліфікації різних форм та проявів нетерпимості, уніфікації термінології з використанням терміну «нетерпимість».

Аналізуючи проблеми реалізації конституційно-правових норм про права людини щодо ЛГБТ в Україні, на нашу думку, першочергово варто відмітити недосконалість нормативно-правової бази і наявність на сьогодні ряду прогалин, що перешкоджають реалізації представниками сексуальних меншин прав і свобод людини і громадянина, гарантованих кожному за чинним законодавством. Проте зазначимо, що положення проекту Розділу ІІ Конституції України, підготовленого Робочою групою з прав людини Конституційної Комісії станом на 15 липня 2015 р., а також прийнятого Кабінетом Міністрів України Розпорядження Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року від 23 листопада 2015 р. свідчать про посилення уваги українського законодавця до питання про реальне забезпечення недискримінації ЛГБТ при реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Важливість реалізації зазначених положень підтверджується не тільки міжнародними стандартами прав людини та європейськими тенденціями захисту ЛГБТ від дискримінації, а і загальнотеоретичними критеріями виміру дієвості правового регулювання.

Зокрема, критерієм оцінки цінності правового регулювання є його реальна позитивна значимість для функціонування та розвитку окремої особи, соціальних груп чи суспільства в цілому. Цінність правового регулювання - це його здатність бути засобом для задоволення загальнолюдських, соціально справедливих, обґрунтованих потреб та інтересів суспільства, та окремої особи, що виступає засобом вирішення важливих проблем сучасності, оновлення суспільства, надає суспільству рис упорядкованості, цивілізованості. Право є виразником ідеї справедливості, рівності інструментом досягнення соціального миру та злагоди, зняття напруги в суспільстві [197, с. 11-12].

Суспільні відносини змінюються швидше за норми права, у цьому зв'язку завжди залишаються інтереси, що не закріплені на законодавчому рівні, але підлягають забезпеченню з боку держави як такі, що не суперечать правовим принципам [199, с. 30].

На підставі вищезазначених тез можна стверджувати, що саме вміння законодавця врегулювати на відповідному рівні ті суспільні відносини, що об'єктивно потребують такого регулювання, спираючись на сьогоденні потреби особи, соціальних груп та суспільства загалом, міжнародні стандарти прав людини, тенденції розвитку антидискримінаційного законодавства зарубіжних держав, свідчить про ефективність його діяльності.

Проблеми реалізації конституційно-правових норм про права людини щодо ЛГБТ в Україні свідчать також про недостатню ефективність інституціонального/організаційного механізму забезпечення реалізації суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина сексуальними меншинами й захисту від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Україна не має всебічної національної політики в галузі рівності та недискримінації, хоча існують державні стратегії, розроблені стосовно певних груп, уразливих до дискримінації. Виміряти їхню успішність важко, тим не менш той факт, що відповідно стратегії розробляються, вказує на певну готовність із боку уряду для досягнення прогресу в даних галузях [112, с. 319].

Затверджена Указом Президента України № 501/2015 від 25 серпня 2015 р. Національна стратегія у сфері прав людини, що визначає основні напрямки захисту прав людини державою, жодним чином не торкається проблеми дискримінації сексуальних меншин. Проте Національна стратегія у сфері прав людини на період до 2020 р., План заходів з реалізації якої затверджено Розпорядженням від 23 листопада 2015 р. № 1393-р передбачає ряд заходів на створення ефективної системи запобігання та протидії дискримінації ЛГБТІ.

В грудні 1997 р. Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» було запроваджено відповідний інститут, сферою діяльності якого є здійснення на постійній основі парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції.

За весь час діяльності даного інституту з 1997 р. Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання прав і свобод людини і громадянина за підсумками 2012 р. стала першою доповіддю українського омбудсмана, в якій акцентовано увагу на проблемі забезпечення ефективної боротьби зі злочинами на грунті ненависті за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. На проблемі дискримінації за зазначеними ознаками акцентовано увагу і в Стратегії діяльності у сфері запобігання та протидії дискримінації в Україні на 2014-2017 роки, затвердженої наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 15 листопада 2013 р. № 23/02-13.

Згідно Закону Уповноважений має досить широкі повноваження, однак фактично виступає лише як посередник між людино і державою, а звернення людини до Уповноваженого переважно є засобом привернути увагу суспільства і держави до порушення прав конкретної людини. Така ситуація є наслідком того, що чинне законодавство не надає Уповноваженому розглядати справи по суті, приймати рішення по скасуванню незаконного рішення, не надає йому права притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб при порушенні ними прав і свобод людини. Отже, можна зробити висновок, що в цілому на сьогоднішній день, незважаючи на досить широкі повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, реальні важелі контролю Уповноваженого є значно обмеженими. Тому актуальним є надання йому повноважень стосовно реального впливу на державні органи і установи та на службових осіб за порушення прав і свобод людини і громадянина [14, с. 29].

За умов актуальності проблеми дискримінації ЛГБТ та відсутності в Україні спеціального органу, діяльність якого виключно спрямована на захист прав меншин, доцільним для наслідування вважаємо досвід Швеції, в якій з 1999 р. по кінець 2008 р. діяв інститут омбудсмана з питань дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.

Іншою проблемою є неефективність діяльності правоохоронних органів внаслідок низького рівня освіти та матеріально-технічного забезпечення, корупції, свавілля, відмов приймати заяви та провадити слідство [50, с. 22]. За словами правозахисників, представники ЛГБТ-спільноти нечасто звертаються до міліції, а якщо звертаються, то їхні заяви приймаються вкрай рідко. Про такі випадки не інформують засоби масової інформації, а отже охопити їх фрагментарним моніторингом практично неможливо. Так, роль українських правоохоронних органів, які не лише відмовляються від розслідування, але й самі активно порушують права зазначеної соціальної групи шляхом шантажу, погроз, застосування фізичного насильства викликає стурбованість [50, с. 47].

За узагальненням першого всеосяжного звіту про становище ЛГБТ в Україні незалежної міжнародної організації Equal Rights Trust у партнерстві з Правозахисним ЛГБТ Центром «Наш світ», дискримінація ЛГБТ з боку правоохоронних органів коливається від зловживань владою, переслідувань, шантажу і здирництва до нездатності захистити від дискримінаційного насильства [112, с. 380-381].

На вирішення даної проблеми ВБО «Точка опори» було висунуто пропозицію до МВС України по створенню окремого підрозділу в структурі Національної поліції, який буде розслідувати злочини на грунті ненависті до меншин та вразливих груп (ромів, ЛГБТ-спільноти, іноземців тощо), напади на різні групи, в тому числі за ознакою сексуальної орієнтації [185].

Відповідні пропозиції та процес впровадження європейських стандартів роботи спряли створенню в 2016 р. у відділі міжнародної комунікації Головного слідчого управління Національної поліції України Національного контактного пункту від України з питань злочинів, учинених на грунті ненависті, що вже представив узагальнення стану розслідування кримінальних проваджень, розпочатих за фактами нетерпимості протягом 2015 р.

Однак, аналіз узагальнених даних дає підстави стверджувати, що проблему злочинів, вчинених на грунті ненависті до ЛГБТ, фактично проігноровано, адже за Національним контактним пунктом за 2015 рік до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 161 ст. ККУ був внесений 1 злочин за ознакою сексуальної орієнтації [224].

При цьому самі активісти ЛГБТ-руху наголошують, що поширеними і типовими є численні порушення прав, дискримінація та фізичне насильство, ігнорування практично всіх їхніх пропозицій до органів влади [208, с. 253]. Актуальною проблемою залишається фактична відсутність права на захист при порушенні права на мирні зібрання або втручанні у таке право з боку третіх осіб, що підтверджується численними нападами на мирні акції ЛГБТ та частою неможливістю забезпечити публічну безпеку з боку держави [209, c. 78].

На нашу думку, для створення і удосконалення роботи відповідного підрозділу обґрунтованою є орієнтація на діяльність відділу Pink in Blue Police, що діє в межах Департаменту поліції Амстердаму (Нідерланди) і співпрацює з рядом громадських ЛГБТ-організацій антидискримінаційного спрямування, протидіючи злочинам на грунті ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Відсутність у чинному законодавстві України положень, спрямованих на захист такої соціальної групи як ЛГБТ від дискримінації, переслідування, і актів насильства і нетерпимості, зокрема не передбачення сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності у переліках ознак Конституції України і Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», за якими забороняється дискримінація, а також не закріплення в переліку обтяжуючих покарання обставин п. 3 ч. 1 ст. 67 Кримінального кодексу України і диспозиціях ряду статей КК скоєння правопорушення з мотиву ненависті до ЛГБТ призводить до не врахування судами даного мотиву як обтяжуючої відповідальність обставини при призначенні покарання.

Так, зокрема, відповідно до вироку по справі про вбивство гомосексуала № 646/5385/15-к провадження № 1-кп/646/387/2015, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, а також відношення особи до вчинених злочинів, його ініціативи та мети для знайомства з потерпілим, кількості тілесних ушкоджень, що ним були спричинені та наслідків злочину, суд обирав покарання у вигляді позбавлення волі ближче до мінімуму, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, а саме 8 років позбавлення волі. При цьому судом було визнано відсутність обтяжуючих обставин [17].

Таким чином, в даному випадку вчинення злочину з мотиву ненависті до ЛГБТ було фактично визнано обставиною, що пом'якшує, а не обтяжує покарання. Безумовно дана практика не відповідає міжнародним стандартам прав людини та практиці Європейського суду з прав людини.

Ще у червні 2014 р. Рада Європейського Союзу закликала активізувати зусилля по боротьбі з крайніми формами нетерпимості, такими, як расизм, антисемітизм, ксенофобія і гомофобія. У травні Комісар з прав людини Ради Європи Н. Муйжнієкс закликав до проведення систематичної підготовки співробітників поліції, прокурорів і суддів, а також прийняття ефективних заходів, що стосуються упередженості в правоохоронних органах [24].

Все частіше держави-учасниці ОБСЄ передбачають у своєму національному законодавстві проти злочинів на грунті ненависті також такі ознаки, як сексуальна орієнтація, стать та інвалідність [50, с. 19].

Наразі закони, які захищають населення від агресивних гомофобних актів, вже діють у пострадянських державах - Молдові та Грузії. Спираючись на позитивний досвід зарубіжних держав, українські правозахисні організації рекомендували включити до Національної стратегії у сфері прав людини стратегічну мету протидії дискримінації та злочинам ненависті проти ЛГБТ [49].

Щодо діяльності конституційного суду, даний орган, не будучи законодавчим, тим не менше приймає найважливіші встановлення, які згодом трансформуються в повноцінні правові норми, а також роз'яснює і тлумачить законодавчі положення, надаючи їм більш вірний і зрозумілий сенс [199, с. 127]. Однак Конституційним Судом України відповідне тлумачення ч. 2 ст. 24 Конституції України, чи входить сексуальна орієнтація в перелік «інші ознаки», надано не було.

В цілому взаємодія між різними державними інституціями в Україні оцінюється як далека від ідеальної, адже деякі з відповідних інституцій ще не знайшли оптимальних шляхів та методів роботи щодо захисту ЛГБТ від дискримінації. Результати їхньої діяльності критикуються міжнародними організаціями та українськими правозахисниками, зокрема Українською Гельсінською спілкою з прав людини, американською правозахисною організацією Human Rights First, Європейською Комісією проти расизму та нетерпимості, ОБСЄ та ін. Одним із факторів, що спричиняють відсутність консолідованої та ефективної державної політики боротьби із дискримінацією та злочинами на грунті ненависті до ЛГБТ є очевидний брак відповідних офіційних даних [243, с. 23].

Варто наголосити, в конституційний механізм забезпечення та захисту прав людини, крім органів державної влади та їх посадових осіб, на яких безпосередньо лежить обов'язок забезпечення і захисту прав й свобод людини, входять також інститути громадянського суспільства, які не маючи повноважень щодо застосування заходів державного примусу або безпосереднього санкціонування конкретних рішень державної влади, покликані: а) сприяти реалізації громадянам їхніх прав; б) здійснювати контроль за діяльністю органів державної влади в частині забезпечення конституційних прав людини; в) здійснювати організаційну, інформаційну, консультативну та іншу допомогу в процесі захисту прав людини і громадянина [171, с. 12].

Через кілька років після декриміналізації добровільних одностатевих стосунків в Україні з'явились перші громадські організації на захист прав ЛГБТ. Проте визначення громадськими організаціями групи ЛГБТ як цільової могло фактично стати перешкодою для реєстрації, тому більшість організацій даного спрямування метою діяльності за статусом визначали боротьбу з ВІЛ/СНІД. На 1 грудня 2009 р. 23 організації представляло інтереси ЛГБТ спільноти, на початок 2013 р. згідно із даними Державної реєстраційної служби України їх кількість зросла до 40, втім ступінь організованості ЛГБТ-спільноти є обмеженим, ряд організацій є дрібними і мають малий радіус дії, що обумовлюється їхньою недовгою історією [243, с. 55].

17 січня 2011 р. Міністерством юстиції України було легалізовано національну неурядову спілку Рада ЛГБТ-організацій, котра станом на 1 жовтня 2013 р. об'єднала більшість (27 з 42) ЛГБТ-організацій України з метою забезпечення повної громадянської рівності та соціального комфорту для ЛГБТ.

Протягом останніх років спостерігається тенденція до зростання кількості ЛГБТ-організацій за рахунок як легалізованих органами юстиції громадських і благодійних ЛГБТ-організацій, так і донорських організацій, що підтримують інституційний розвиток ЛГБТ-спільноти та ЧСЧ-сервісу, неформальних ЛГБТ-об'єднань, ЧСЧ-сервісних організацій [27].

Однак незважаючи на декриміналізацію добровільних одностатевих відносин, обов'язків України приєднання до міжнародних стандартів у галузі прав людини, прийняття та удосконалення внутрішньодержавного антидискримінаційного законодавства, реєстрація громадських об'єднань та суб'єктів інформаційної діяльності, метою діяльності яких є представництво ЛГБТ-спільноти й організованого ЛГБТ-руху України, на практиці ускладнюється всупереч положенням чинного законодавства про порядок державної реєстрації відповідних суб'єктів.

Так, в 2014 р. Державна реєстраційна служба України порушила семиденний термін розгляду з дня отримання реєстраційної заяви від ВБО «Точка опори» щодо реєстрації інформаційного агентства «Національний ЛГБТ-портал України» та звернулась до Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі для встановлення факту розповсюдження відповідним суб'єктом інформації, яка підриває суспільну мораль, що не передбачається встановленою чинним законодавством процедурою [90].

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва суду від 11 лютого 2015 р. № 826/18158/14 за позовом Всеукраїнської благодійної організації «Точка опори» бездіяльність Державної реєстраційної служби України було визнано протиправною та зобов'язано відповідача розглянути реєстраційну заяву позивача в строк, визначений Законом України «Про інформаційні агентства» та «Положенням про державну реєстрацію інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності» [142].

Пізніше 2015 р. Державною реєстраційною службою України відповідно до наказу Державної реєстраційної служби України від 24 березня 2015 р. № 226 було відмовлено у реєстрації Національному ЛГБТ-порталу України на підставі використання абревіатури «ЛГБТ» і ненадання засновником змістовного тлумачення даного скорочення, що не дозволило здійснити реєстрацію суб'єкта інформаційної діяльності, після чого ВБО звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України щодо скасування відповідного наказу про відмову в державній реєстрації ТОВ «Інформаційне агентство «Національний ЛГБТ портал України» та зобов'язання відповідача як суб'єкта владних повноважень прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву позивача та зареєструвати у встановленому законом порядку ТОВ «Інформаційне агентство «Національний ЛГБТ портал України».

У постанові від 31 серпня 2015 р. колегія суддів Окружного адміністративного суду Києва звернула увагу, що «ненадання змістовного тлумачення скороченої назви інформаційного агентства не є підставою для відмови у державній реєстрації… Крім того, в матеріалах справи відсутні докази розповсюдження Національним ЛГБТ-порталом України інформації, яка підриває суспільну мораль. Таким чином, відмова у державній реєстрації інформаційного агентства «Національний ЛГБТ портал України» здійснена за відсутності підстав» [143].

Згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію інформаційного агентства як суб'єкта інформаційної діяльності № 450-312 р. від 5 лютого 2016 р. «Національний ЛГБТ портал України» зареєстровано як інформаційне агентство.

Аналізуючи вищезазначене, приходимо до висновку, що елементами ефективної реалізації конституційно-правових норм про права людини щодо сексуальних меншин є як механізм конституційного визначення прав людини та гарантій їх забезпечення, в тому числі розробка і вдосконалення антидискримінаційного законодавства відповідно до міжнародних стандартів прав людини, так і ефективність механізму організаційного забезпечення прав людини, що включає в себе систему органів державної влади, на яку покладається безпосередній конституційний обов'язок забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також діяльність інститутів громадянського суспільства.

Попри законодавче закріплення принципу рівності прав кожного без дискримінації, реальний ефективний механізм забезпечення проголошеного в аспекті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності є скоріш ціллю та перспективою на майбутнє. У цьому зв'язку для розбудови даної моделі та реального утвердження рівності необхідним видається не лише наявність законодавства, що закріплює перелік прав і свобод людини та громадянина без встановлення привілеїв чи обмежень за рядом ознак, в тому числі за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, а й позитивних обов'язків держави у сфері запобігання та протидії дискримінації і порядку поновлення порушеного права, а також припинення перешкоджань реєстрації громадських об'єднань і суб'єктів інформаційної діяльності, що представляють сексуальні меншини.

Висновки до розділу 3

Новітні умови сьогодення, зумовлені здобутками наукових досліджень, історичним процесом демократизації держав, розробкою обсягу широко визнаних міжнародних документів у сфері прав людини, формуванням міжнародних стандартів прав людини і тенденцією удосконалення державами внутрішнього антидискримінаційного законодавства, сприяють всеосяжному утвердженню принципів рівності без привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками, включаючи сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність, і поваги до прав кожного.

Весь обсяг прав і свобод, передбачений як міжнародно-правовими документами у галузі прав людини, так і сучасними конституціями сформувався в результаті еволюції уявлень про природні права, поглядів про правову рівність людей, історичного становлення певних стандартів, що стали нормою сучасного демократичного суспільства. Зумовлений динамічним характером прав і свобод людини, даний процес відбувається і сьогодні. Cучасні умови глобалізації й мультикультуралізму сприяють розширенню каталогу прав людини, зафіксованого в міжнародно-правових документах, і формуванню нових поколінь прав людини, до переліку яких можна віднести право на захист від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та сексуальної ідентичності, право на сексуальне самовизначення, право на сексуальну орієнтацію, право на сексуальну ідентичність тощо.

Підтримавши майже всі основні акти з прав людини міжнародного значення, визнавши юрисдикцію Європейського суду з прав людини, проголосивши себе демократичною, соціальною і правовою державою, Україна поступово, проте також долучається до загальносвітових тенденцій демократизації, мультикультуралізму та становлення правового захисту прав ЛГБТ.

Враховуючи позитивний потенціал зарубіжних країн у процесі вдосконалення антидискримінаційного законодавства і функціонування інститутів, спрямованих на захист прав і свобод людини та громадянина, а також запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав та свобод за ознакою сексуальної орієнтації й гендерної ідентичності, обгрунтованими вважаємо наступні пропозиції:

1. Виконати всі рекомендації Універсального періодичного огляду, що прямо стосуються ЛГБТ. Розглянути питання про використання Джокьякартських принципів застосування міжнародного права прав людини щодо сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності як керівництва для сприяння розробки Україною політики в даній сфері. Забезпечити безпосередню реалізацію через конкретні заходи положень Джокьякартських принципів, Декларації принципів толерантності, Декларації принципів рівності.

2. Доповнити Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» статтею, згідно якої відмова церкви або релігійних організацій у проведенні обряду вінчання на підставі сексуальної орієнтації та/або гендерної ідентичності не визнається порушенням чинного антидискримінаційного законодавства, одночасно прямо включивши ознаки сексуальна орієнтація і гендерна ідентичність до переліку захищених ознак п. 2 ст. 1 відповідного закону.

Позитивний приклад такої регламентації демонструється британським законодавством. Так, згідно п. 2.8 ч. 2 The Registrar General's Guidance for the Approval Of Premises as Venues for Civil Marriages and Civil Partnerships, світські органи реєстрації актів цивільного стану Англії і Уельсу зобов'язані реєструвати відповідні партнерства за умови чинності законодавства про одностатеві зареєстровані партнерства і відмова у реєстрації визнається проявом дискримінації згідно чинного законодавства, однак, на церкви не покладено обов'язок проводити церемонії вінчання одностатевих пар;

3. Запровадити інститут омбудсмана з питань дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності за прикладом відповідного інституту, що ефективно діяв у Швеції з 1999 р. по кінець 2008 р., внаслідок необхідності виконання відповідною посадовою особою парламентського контролю щодо запобігання дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності при реалізації кожним своїх прав і свобод.

4. Важливим напрямком вдосконалення правових гарантій захисту прав інтерсекс-людей є забезпечення права самостійно приймати рішення щодо доцільності та обсягу медичних втручань, спрямованих на корекцію статевої належності, здійснення їх виключно за інформованої добровільної згоди. «Корекційне» хірургічне втручання, спрямоване на «нормалізацію» статі новонародженої інтерсекс-особи, може призвести до незворотної зміни статевої належності та стерилізації, здійснюваної без повної інформованої згоди батьків і, що ще більш важливо, без згоди самої інтерсекс-особи, що порушує права на самовизначення і фізичну цілісність.

5. Запропоновано законодавчо врегулювати процедуру відшкодування збитків жертвам примусових стерилізацій та кастрацій як вимоги юридичного визнання гендеру, включаючи захист та реабілітацію жертв, відповідно до резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи 1945 (2013) Припинення практики примусової стерилізації та кастрації.

Висновки

У Висновках сформульовано найістотніші результати дисертаційного дослідження, наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання стосовно реалізації конституційно-правових норм про права людини щодо сексуальних меншин без дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації в умовах конституційної реформи і вдосконалення антидискримінаційного законодавства України відповідно до міжнародних зобов'язань у сфері прав людини в контексті євроінтеграційних процесів.

Здійснене дослідження дало підстави сформулювати такі висновки:

1. Попри критику деякими вченими вживання термінів «сексуальні меншини» та «ЛГБТ», ці дефініції залишаються найбільш поширеними збірними поняттями на позначення людей з мінорними за статистикою варіантами сексуальної орієнтації. Також вживаними є розширені акроніми «ЛГБТІ», «ЛГБТК», «ЛГБТІК», «ЛГБТКІА», «ЛГБТ+» для підкреслення належності інтерсексів, квірів, асексуалів тощо до відповідної спільноти.

2. Сексуальна орієнтація становить природну властивість людської особистості, що визначає постійний еротичний (чуттєвий) потяг до представників конкретної статі. Усі три види сексуальної орієнтації - гетеросексуальна, гомосексуальна та бісексуальна - це варіанти нормативної сексуальності людини.

3. Відсутність сексуальної орієнтації у переліку ознак, за якими згідно з ч. 2 ст. 24 Конституції України забороняється дискримінація, породжує ситуацію правової невизначеності щодо захищених чинним законодавством ознак. Таким чином, закріплення на законодавчому рівні прямої заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації становить важливу гарантію реалізації фундаментальних прав та свобод людини і громадянина.

4. Запропоновано внести зміни до ч. 2 ст. 24 Конституції України та викласти її в такій редакції: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

5. Аналіз зарубіжного досвіту конституційного регулювання заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації демонструє, що в ряді держав пряме закріплення відповідних захищених ознак стало наслідком глибоких перетворень всередині країни, зумовлених утвердженням демократичних цінностей людської гідності, рівності та свободи, з урахуванням минулого досвіду дискримінації й переслідування представників сексуальних меншин.

6. Обґрунтовано ідею поновлення та трансформації інституту Урядового уповноваженого з питань сім'ї у зв'язку з необхідністю імплементації Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року щодо розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар з урахуванням майнових і немайнових прав, зокрема володіння та наслідування майна, утримання одного партнера іншим в разі непрацездатності, конституційного права не свідчити проти свого партнера.

7. Обґрунтовано ідею запровадження інституту омбудсмана з питань дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності за зразком відповідного інституту, який ефективно діяв у Швеції у 1999-2008 рр., що зумовлено необхідністю виконання відповідною посадовою особою парламентського контролю щодо запобігання дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації при реалізації кожним прав і свобод.

8. З метою встановлення відповідного балансу між світською нейтральністю держави і позицією церкви в межах її повноважень Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» слід доповнити ст. 41 та викласти в такій редакції: «Дія цього Закону не поширюється на відносини між релігійними організаціями та фізичними особами. Відмова церкви або релігійних організацій в межах своїх повноважень у проведенні відповідних церковних обрядів на підставі сексуальної орієнтації та/або гендерної ідентичності не визнається порушенням законодавства про запобігання та протидію дискримінації».

9. Основні міжнародно-правові акти про права людини такі, як Загальна декларація прав людини, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, на момент їх прийняття не передбачили пряму заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. При цьому переліки ознак основних актів з прав людини міжнародного значення, за якими забороняється дискримінація, є відкритими. Проте сучасні тенденції у сфері прав людини, закріплені у міжнародних актах з прав людини і практиці Європейського суду з прав людини та внутрішнього антидискримінаційного законодавства держав світу, що постійно вдосконалюється, свідчать про однозначну заборону дискримінації за даною ознакою та сприяння захисту права сексуальних меншин на особисте і сімейне життя, права на приватність тощо.

10. Джокьякартські принципи, що містять перелік двадцяти дев'яти принципів із рекомендаціями державам по реалізації кожного для запобігання і протидії дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, які охопили широкий спектр стандартів у сфері прав людини і їхнє застосування щодо сексуальних меншин, не були прийняті в якості міжнародного стандарту. Проте на їх положення посилаються органи ООН, національні суди, а багато урядів держав світу зробили їх керівним інструментом для впровадження своєї політики в цій сфері. За результатами Універсального періодичного огляду Україні рекомендовано розглянути питання про використання Джокьякартських принципів як важливого інструменту для визначення зобов'язань держав по дотриманню, захисту і реалізації прав людини для всіх людей.

11. Міжнародні неурядові та національні громадські організації відіграють ключову роль у забезпеченні інформованості громадян щодо порушень прав і свобод людини та громадянина за ознакою сексуальної орієнтації, активно долучаючись до процесу пошуку шляхів вирішення важливих проблем, особливо тих, що стосуються прогалин антидискримінаційного законодавства і поширеності злочинів на ґрунті ненависті.

12. Запропоновано привести п. 3 ч. 1 ст. 67 Кримінального кодексу України у відповідність до міжнародних стандартів прав людини та Конституції України, доповнивши і виклавши його в наступній редакції: «1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються: … 3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі, гомофобії, трансфобії або розбрату» з метою забезпечення гарантованості притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні злочину на ґрунті нетерпимості до сексуальних меншин, із врахуванням при кваліфікації злочину відповідного мотиву і обтяжуючої обставини, що призводитиме до призначення міри покарання, яка відповідатиме тяжкості злочину.

13. Реєстрація громадських об'єднань та суб'єктів інформаційної діяльності, метою діяльності яких є представництво ЛГБТ-спільноти й організованого ЛГБТ-руху України, на практиці ускладнюється всупереч положенням чинного законодавства України про порядок державної реєстрації відповідних суб'єктів, що є неприпустимим. Припинення відповідних перешкоджань становить необхідну умову функціонування громадянського суспільства.

Список використаних джерел

1. Аврамова О. Є., Жидкова О. С. Четверте покоління прав людини: постановка проблеми. Право України. 2010. № 2. С. 101-107.

2. Альтернативна доповідь щодо виконання Україною Міжнародної конвенції ООН про ліквідацію усіх форм расової дискримінації / Українська Гельсінська спілка з прав людини. 2011. URL: http://helsinki.org.ua/publications/alternatyvna-dopovid-schodo-vykonannya-ukrajinoyu-mizhnarodnoji-konventsiji-oon-pro-likvidatsiyu-usih-form-rasovoji-dyskryminatsiji/ (дата звернення: 01.05.2013).

3. Аналіз процедури «зміни (корекції) статі» в Україні та міжнародної практики / Інтернет-ресурс громадської організації «Інсайт». 2012. 33 с. URL: http://www.insight-ukraine.org/wp-content/uploads/2014/10/analiz-site.pdf (дата звернення: 06.12.2012).

4. Арабчук Я. І. Толерантність як процес управління соціалізацією особистості. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. 2012. № 48. С. 134-140.

5. Асмолов А. Г., Солдатова Г. У., Шайгерова Л. А. О смыслах понятия «толерантность». URL: http://ciet.org.ua/docs/sbornik/204-208_asmolov.doc (дата звернення: 08.06.2015).

6. Балабанова В. ЛГБТ-ВВП: чому рівні права можуть допомогти ще й економіці. Platforma. URL: http://opinion.platfor.ma/lgbt---vvp/ (дата звернення: 08.05.2016).

7. Бандурка А. Толерантність чи терпимість? Українська правда. URL: http://www.pravda.com.ua/columns/2012/03/3/6959888/ (дата звернення: 12.11.2016).

8. Батанов О. В. Права меншин в умовах глобалізації: проблеми становлення та реалізації. Часопис Київського університету права. 2013. № 4. С. 7-12.

9. Беженцы и лица, ищущие убежища. Фактологический бюллетень «Свободны и равны» / підготов. за підтримки орг. ORAM - Організації з питань біженців, притулку і мігрантів. URL: https://unfe.org/system/unfe-56-UN_Fact_Sheets_Refuge_Asylum_Russian.pdf (дата звернення: 25.11.2016).

10. Безвізовий діалог між Україною та ЄС. План дій з лібералізації візового режиму від 22.11.2010 р. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/984_001 (дата звернення: 01.12.2013).

11. Бреус С. М. Міжнародно-правові стандарти і зарубіжний досвід у сфері гендерної ідентичності. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2014. № 3. С. 83-87.

12. Будник О. Б. Етновиховне середовище педагогічного навчального закладу: теоретико-методологічний аспект. Педагогіка і психологія професійної освіти. 2012. № 5. C. 175-184.

13. В Україні росте кількість користувачів Інтернету: дослідження, 09.04.2014 р. / Інтернет-ресус «British Broadcasting Corporation Україна». URL: http://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2014/04/140409_or_internet_usage (дата звернення: 07.07.2015).

14. Васецький В. Ю. Забезпечення прав та свобод людини шляхом удосконалення інституту юридичної відповідальності держави перед особою. Часопис Київського університету права. 2009. Вип. 3. С. 25-30.

15. Васильєва Г. В. Психологія гомосексуальної ідентичності. Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Серія: «Психологічні науки». 2013. Т. 2. Вип. 10. С. 56-59.

16. Васильченко О. П. Конституційно-правовий механізм забезпечення принципу рівності прав і свобод людини та громадянина в Україні. Адміністративне право і процес: наук.-практ. журнал. Київ: Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2015. № 1. С. 26-33.

17. Вирок Іменем України. Справа № 646/5385/15-к № провадження 1-кп/646/387/2015 від 10.11.2015 р. Червонозаводський районний суд м. Харкова. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/53359580 (дата звернення: 12.12.2015).

18. Відкрите звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до депутатів Верховної Ради України щодо законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір)». URL: http://www1.ombudsman.gov.ua/ index.php?option=com_content&view=article&id=2055:2012-10-03-13-29-59&catid=14:2010-12-07-14-44-26&Itemid=75 (дата звернення: 09.11.2016).

19. Відкритий лист щодо положень нової Конституції України 05.07.2015 р. URL: http://love-contra.org/index.php/docs/issue/1426/ (дата звернення: 08.07.2015).

20. Власова Т. І. Гендер та влада в сучасному політичному дискурсі України. Українознавчий альманах. 2011. Вип. 6. С. 72-74.

21. Вовк Д. О. Від одностатевих союзів до полігамії: дві сторони рішення Страсбурзького суду. Європейська правда. URL: http://www.eurointegration.com.ua/articles/2015/07/24/7036246/ (дата звернення: 24.07.2015).

22. Вовк Д. О. Як українські суди балансують релігійну свободу: аналіз в контексті світськості. Право і громадянське суспільство. URL: http://lcslaw.knu.ua/index.php/arkhiv-nomeriv/3-8-2014/item/178-yak-ukrayinski-sudy-balansuyut-relihiynu-svobodu-analiz-v-konteksti-svitskosti-vovk-d-o (дата звернення: 04.05.2015).

23. Вороной А. Чи є Україна світською державою. День Kiev.ua. 2004. URL: http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/chi-ie-ukrayina-svitskoyu-derzhavoyu (дата звернення: 04.05.2015).

24. Всемирный доклад 2014: Европейский Союз. Human Rights Watch. URL: http://www.hrw.org/ru/world-report/2014/country-chapters/122287 (дата звернення: 20.05.2015).

25. Галамба М. М. Сутність, види та методи спеціальних інформаційних операцій. Юридичний журнал. URL: http://www.justinian.com.ua/ article.php?id=2524 (дата звернення: 09.09.2016).

26. Глоба Б. Цугцванг по-українськи, або жодних прав для ЛГБТ / Інформаційне агентство «Національний ЛГБТ-портал України». 2013. URL: https://lgbt.org.ua/life/opinion/show_911/ (дата звернення: 01.12.2013).

27. Горєлов Д. М. Стан та проблеми ЛГБТ-руху в Україні. Аналітична записка / Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. URL: http://www.niss.gov.ua/articles/1206/ (дата звернення: 09.12.2015).

28. Грабовська І. М. Досвід становлення суспільства паритетної демократії в сучасній Україні: досягнення, проблеми, перспективи. Ґендерна освіта - ресурс розвитку паритетної демократії: зб. матеріалів наук.-практ. конф. (м. Тернопіль, 27-29 квіт. 2011 р.). Київ: Програма розвитку ООН, 2011. С. 25-28.

29. Грабовська І. М. Європейськість України у гендерному вимірі. Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: «Українознавство». 2009. № 13. С. 12-14.

30. Грабовська І. М. Феміністська теорія та практика, жіночі студії і ґендеристика як складові цивілізаційного поступу України. Українознавчий альманах. 2012. Вип. 8. С. 269-271.

31. Гражданское партнерство: «недобрак», или промежуточная степень? / Інтернет-ресурс Всеукраинской общественной организации «Гей-альянс Украина». URL: http://upogau.org/ru/ourview/ ourview_583.html (дата звернення: 11.12.2015).

32. Гудима Д. А. Захист прав «квірів» у практиці Європейського суду з прав людини. URL: http://www.c50.com.ua/sites/default/files/filez/gudima_-_zahist_prav_kviriv.pdf (дата звернення: 02.02.2016).

33. Гупаловська В. А., Чорноба І. А. Толерантність як особистісна властивість. Вісник Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Харків, 2013. Вип. 45: Психологія. С. 45-54.

34. Де починаються права людини: уроки історії і сучасні підходи / упоряд. О. Войтенко. Київ: ТОВ «Майстер книг», 2013. 304 с.

35. Джокьякартские принципы. Принципы применения международно-правовых норм о правах человека в отношении сексуальной ориентации и ґендерной идентичности. URL: http://www.yogyakartaprinciples.org/ principles_ru.pdf (дата звернення: 04.08.2015).

36. Директива Ради 2000/78/ЄС від 27.11.2000 р., що встановлює загальні рамки рівності оправного поводження у сфері зайнятості і професійної діяльності. URL: http://minjust.gov.ua/file/32391 (дата звернення: 13.04.2014).

37. Договір про заснування Європейської Спільноти. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_017 (дата звернення: 28.02.2014).

38. Доклад Комиссара Совета Европы по правам человека Томаса Хаммарберга «Пришло время признать, что права человека применимы и к иной сексуальной ориентации, и к иной гендерной идентичности» / Совет Европы. 2008. URL: https://www.coe.int/t/commissioner/Source/Viewpoints/ VP080514_RU.doc (дата звернення: 01.09.2016).

39. Дорошева О. М. Міжнародно-правовий статус «осіб під переслідуванням» та напрями його вдосконалення. Митна справа. 2013. № 6. С. 319-324.

40. Дотримання громадянських прав трансґендерних людей: дослідження. 2012. URL: http://www.insight-ukraine.org/wp-content/uploads/2014/ 10/Дослідження.pdf (дата звернення: 18.10.2015).

41. Дрьоміна-Волок Н. В. Принцип недискримінації у практиці Європейського суду з прав людини. Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». 2013. Т. 13. С. 321-332.