Реалізація конституційно-правових норм про права людини щодо сексуальних меншин: порівняльно-правове дослідженняshchodo-seksualnih-menshin-_porivnyalno-pravove-doslidjennya_-_d_

В результаті тривалих дискусій 7 липня 2015 р. Конституційна Комісія виключила сексуальну орієнтацію з передбаченого проектом нової Конституції України переліку захищених ознак.

Так, ст. 42 проекту розділу ІІ Конституції, підготовленого Робочою групою з прав людини станом на 15 липня 2015 р., сформульовано відповідним чином: «Користування правами та свободами, визнаними в цій Конституції та законами України, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії або переконань, політичних та інших поглядів, належності до корінних народів та національних меншин, майнового стану, місця проживання, обмеженої працездатності, віку або за іншою ознакою» [168].

Втім незважаючи на виключення сексуальної орієнтації з переліку ознак, за якими забороняється дискримінація, передбаченого проектом Розділу ІІ Конституції, котрий було підготовлено Робочою групою з прав людини Конституційної Комісії, аналізуючи ст. 42 даного проекту, об'єктивно можна констатувати позитивний факт розширення відповідного переліку до шістнадцяти захищених ознак у порівнянні з переліком ст. 24 чинної Конституції України.

Отже, на підставі вищезазначеного узагальнено, що гомосексуальну та бісексуальну орієнтації офіційно визнано нормативними варіантами людської сексуальності. На сучасному етапі розвитку антидискримінаційного законодавства доцільність включення сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності до переліку ознак, за якими Конституцією України прямо забороняються привілеї чи обмеження, продовжує бути одним з актуальних питань сучасної науки конституційного права України.

В якому б ракурсі не досліджувалась ідея забезпечення правового захисту прав сексуальних меншин, ця проблема залишається відкритою для наукового дискурсу. Зокрема, доцільним вважаємо не тільки розробку ефективних підходів до вдосконалення конституційного регулювання захисту меншин від дискримінації, а й опрацювання коректної термінології на позначення людей з мінорними за статистикою варіантами сексуальної орієнтації та/або гендерної ідентичності. У підсумку це безпосередньо сприятиме утвердженню принципів рівності та недискримінації, на яких грунтується вітчизняне законодавство з прав людини та практика його реалізації.

1.2 Проблеми конституційного регулювання заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації

В контексті формування українського антидискримінаційного законодавства і діяльності Конституційної Комісії по підготовці робочих варіантів змін до розділу II «Права, свободи та обов'язки людини та громадянина» Конституції України, цікавим видається дослідження загальносвітових тенденцій розвитку захисту прав людини і законодавчого закріплення недискримінації сексуальних меншин.

Інтерпретація прав людини щодо сексуальної орієнтації в логіці прав меншин у сучасному світі є вкрай неоднозначною й залежить від конкретної політичної та соціально-культурної ситуації в конкретній державі. Однак загалом проблема сексуальних меншин у конституційному праві традиційно розглядається саме в такому контексті й не викликає будь-яких сумнівів як з погляду своєї практичної актуальності, так і науково-пізнавального значення [220, с. 78]. При цьому ряд держав світу вже закріпили заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації на конституційному рівні.

Першою конституцією світу, що прямо передбачила заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації стала Конституція Південно-Африканської Республіки 1996 р. [362].

Під час розробки розділу II Конституції, який має назву «Біль про права» і визнається Основним Законом наріжним каменем демократії в Південній Африці, що містить права всього народу держави і затверджує демократичні цінності людської гідності, рівності та свободи, враховуючи минулий досвід дискримінації й переслідування гомосексуалів у державі та слідуючи демократичним тенденціям рівності і поваги до прав людини, південно-африканський законодавець прямо визначив у ч. 3 ст. 9 Конституції, що держава не може несправедливо дискримінувати прямо або опосередковано будь-яку людину з однієї або кількох підстав, включаючи расу, стать, вагітність, матеріальний статус, етнічне або соціальне походження, колір, сексуальну орієнтацію, вік, неправоздатність, релігію, совість, переконання, культуру, мову та походження.

Важливу роль у забезпеченні громадянам конституційного захисту від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації у ПАР відіграли також рішення Конституційного Суду Південно-Африканської Республіки. Зокрема, рішенням по справі National Coalition for Gay and Lesbian Equality and another v minister of justice and others 1998 р. Конституційний Суд ПАР визнав нечинними три закони, які передбачали відповідальність за содомію, на підставі того, що вони не відповідають чинній Конституції та передбаченому їй праву на рівність [331].

Суд підкреслив, що криміналізація гомосексуальних відносин є незаконною не тільки виходячи з права на недоторканність приватного життя, а й принципу рівності і права на повагу до людської гідності, зазначивши, що в конкретних обставинах право на рівність та повагу до гідності є тісно пов'язаними, як і право на повагу до гідності та право на приватність.

Що стосується подальших розробок антидискримінаційного законодавства, окрім Білю про права Конституції ПАР 1996 р., в квітні 2000 р. було також прийнято Закон «Про сприяння рівності та запобігання дискримінації», що заборонив дискримінацію з боку держави, приватних організацій та фізичних осіб, а також визнав незаконними розпалювання ненависті та переслідування [343].

Даний закон передбачив перелік антидискримінаційних ознак, аналогічний тому, що міститься в Конституції ПАР, в тому числі й сексуальну орієнтацію, а також встановив критерії визнання судами інших характеристик такими, які є забороненими для дискримінації ознаками.

Другим Основним Законом, що передбачив заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, стала Конституція Республіки Островів Фіджі 1997 р., яка ч. 2 ст. 38 закріпила, що «людина не може бути несправедливо дискримінованою, прямо або непрямо, за ознаками його або її: реальних чи гаданих особистих характеристик, в тому числі раси, етнічного походження, кольору шкіри, місця походження, статі, сексуальної орієнтації, народження, рідної мови, економічного становища, віку чи інвалідності; поглядів або переконань, за винятком тих, які спрямовані на заподіяння шкоди чи обмеження прав і свобод інших осіб; або за будь-якою іншою ознакою, забороненою даною Конституцією» [363].

Після втрати чинності даної Конституції у 2013 р. було введено в дію нову Конституцію Республіки Фіджі, яка містить аналогічне положення щодо недопущення дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, при цьому перелік антидискримінаційних ознак у порівнянні відповідним положенням минулої Конституції було розширено.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 26 Конституції, «людина не може бути несправедливо дискримінованою, прямо або непрямо, за ознаками його або її: реальних чи гаданих особистих характеристик, в тому числі раси, культури, етнічного або соціального походження, кольору шкіри, місця походження, статі, гендеру, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності та її вираження, народження, рідної мови, економічного, соціального стану чи стану здоров'я, інвалідності, віку, релігії, совісті, сімейного стану чи вагітності, чи поглядів або переконань, за винятком тих, які спрямовані на заподіяння шкоди чи обмеження прав і свобод інших осіб; або за будь-якою іншою ознакою, забороненою даною Конституцією» [275].

Прогресивним кроком, на нашу думку, є виокремлення в даній Конституції такої захищеної ознаки, як гендерна ідентичність. Термін «гендер» (англ. gender від лат. gens - рід), уведений у науковий обіг сексологом Дж. Мані у ході досліджень соціальних ролей певних груп (трансвеститів, трансгендерів) у сучасному суспільстві, у суспільних науках (соціології, антропології) вживається у значенні «соціальна стать», під якою розуміють соціально детерміновані ідентичності, ролі та сфери діяльності чоловіків і жінок, що залежать не від біологічної статі, а від соціальної організації суспільства [238, с. 274].

Таким чином, поняття «стать» та «гендер» не є тотожними. Тобто, у кожної людини є дві статі, і не завжди соціальна стать відповідає біологічній, що було враховано фіджійським законодавцем.

Іншим яскравим прикладом закріплення права на гендерну ідентичність є Закон Аргентини «Про гендерну ідентичність», у ст. 2 якого «гендерна ідентичність» визначається як внутрішнє та індивідуальне сприйняття людиною своєї статі, яке може збігатися так і не збігатися із біологічною статтю, яка була визначена при народженні включаючи особистий тілесний досвід. У випадках невідповідності біологічної та соціальної статей особа може реалізувати право на власну гендерну ідентичність шляхом здійснення відповідних тілесних модифікацій фармакологічними, хірургічними чи іншими добровільно обраними засобами [305].

Як відмічає С. М. Бреус, згідно з даним Законом, реалізація особою права на гендерну ідентичність не тягне за собою наслідків у формі зміни прав та обов'язків, що мала особа до відповідних змін. Право на зміну статі та імені в офіційних документах зберігається як до хірургічного вручання, так і після (на основі психологічної експертизи). При цьому особи не повинні бути обмеженими у праві на вступ у шлюб ні до, ні після зміни статі (заборона дискримінації у сімейних правовідносинах), а також не допускається дискримінація у соціальній сфері [11, с. 86].

Варто зазначити, для реального дотримання принципу рівності важливу роль відіграє не тільки законодавче закріплення і декларування владою прав та свобод, але й безпосередньо їх реалізація на практиці.

Так, незважаючи на запровадження у 1997 р. передбаченої Конституцією Республіки Островів Фіджі заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, відповідних змін до діючого законодавства певний час внесено не було. Зокрема, не було виключено ст. 175 Кримінального кодексу Фіджі, яка передбачала відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом або за статеві зносини чоловіка з чоловіком у вигляді позбавлення волі до чотирнадцяти років з або без тілесного покарання, а також ст. 177, яка передбачала відповідальність за публічне або приватне вчинення будь-якого акту грубої непристойності особою чоловічої статі щодо іншої особи чоловічої статі, або заклик до вчинення акту на вчинення акту грубої непристойності, або замах у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років з або без тілесних покарань [338].

Дані положення були запозичені ще з англійського законодавства вікторіанської епохи (зокрема, розділу 11 Акту 1885 р. про поправки до кримінального законодавства, так званої «Поправки Лабушера» [278], яка закріплювала відповідальність чоловіків за вчинення «грубої непристойності» - на практиці стаття застосовувалась за відсутності достатньої доказової бази для обвинувачення в «содомії») у зв'язку з перебуванням Фіджі у статусі британської колонії з 1874 р. до здобуття незалежності у 1970 р.

В результаті зазначеної колізії і всупереч принципу ієрархічності правових джерел після 1997 р. у Республіці Фіджі все ж були випадки притягнення до відповідальності осіб за гомосексуальність, що, за оцінкою міжнародної правозахисної неурядової організації Human Rights Watch, було визнано порушенням як міжнародних принципів у галузі прав людини, так і власної конституції [295]. Адже переслідування за ознакою сексуальної орієнтації не відповідало не тільки ч. 2 ст. 38 Конституції Республіки Островів Фіджі, що закріпила заборону дискримінації за даною ознакою, а й ч. 1 ст. 37, що проголосила право на недоторканність особистого життя.

Варто зазначити, що в контексті даного дослідження право на приватність розуміється насамперед як право особи жити як хочеться, не побоюючись розголосу, право на повагу до приватного життя включає в себе і право на встановлення і підтримання відносин з іншими людьми, особливо в емоційній сфері, з метою розвитку і реалізації власної особистості [11, с. 84].

Колізію було подолано пізніше із переглядом законодавства та прийняттям Декрету про кримінальні злочини 2009 р. [277], що використовується для кваліфікації дій, вчинених з лютого 2010 р., в якому положення щодо відповідальності за гомосексуальність відсутні. Таким чином, у Республіці Фіджі добровільні гомосексуальні стосунки було остаточно декриміналізовано 2010 р.

1998 р. Республіка Еквадор стала третьою державою світу, що передбачила Конституцією заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Ч. 3 ст. 23 «Рівність перед законом» Конституції Республіки Еквадор 1998 р. (втратила чинність) визначила, що «всі люди є рівними і мають рівні права, свободи і можливості без дискримінації за ознаками народження, віку, статі, етнічної приналежності, кольору шкіри, соціального походження, мови, релігії, політичних переконань, економічного стану, сексуальної орієнтації, стану здоров'я, інвалідності або іншими ознаками» [271].

З набуттям чинності нової Конституції Еквадору 2008 р. перелік ознак, за якими на конституційному рівні забороняється дискримінація значно розширився. Так, відповідно до ч. 2 ст. 11, «ніхто не повинен зазнавати дискримінації за ознаками етнічної приналежності, місця народження, віку, статі, гендерної ідентичності, культурної ідентичності, громадянського стану, мови, релігії, ідеології, політичної приналежності, правового стану, соціально-економічного стану, міграційного статусу, сексуальної орієнтації, стану здоров'я, ВІЛ-інфікованості, інвалідності, фізичної відмінності або будь-якої іншої відмінної особливості, особистої чи колективної, тимчасової чи постійної, яка може спрямовуватись або призвести до обмеження або анулювання визнання, використання чи здійснення прав» [270].

Португальська Республіка стала четвертою державою світу та першою європейською державою, що заборонила дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації на конституційному рівні. 24 липня 2004 р. в офіційному виданні «Diбrio da Repъblica» було опубліковано конституційний закон № 1/2004, яким були внесені відповідні зміни до чинної Конституції [256].

Таким чином, стаття 13 «Принцип рівності» Конституції Республіки Португалія офіційно проголошує: «1. Всі громадяни мають однакову суспільну гідність та рівні перед законом. 2. Ніхто не може мати привілеї, отримувати вигоду, зазнавати утисків, бути позбавленим будь-якого права або звільненим від будь-якого обов'язку на підставі походження, статі, раси, мови, місця народження, релігійної приналежності, політичних або ідеологічних переконань, освіти, економічної ситуації, соціальних обставин або сексуальної орієнтації» [274].

Конституція частково визнаної Республіки Косово, прийнята 2008 р., згідно ст. 24 також містить пряму заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації [276].

Згідно ст. 14 Конституції Болівії, прийнятої 2009 р., в переліку ознак, за якими забороняється дискримінація, окрім статі, кольору шкіри, віку, походження, національності, громадянства, мови, віросповідання, ідеології, політичних поглядів і переконань, економічного або соціального статусу, роду занять, рівня освіти, інвалідності, вагітності, прямо передбачено такі ознаки як сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність [260].

2011 р. відповідні зміни були внесені до Політичної конституції Мексиканських Сполучених Штатів, чинної з 1917 р. З 2001 р. статтю, що закріпила перелік захищених ознак, було доповнено ознакою вподобань, а з урахуванням поправки від 2011 р. ст. 1 Конституції забороняє дискримінацію за ознакою сексуальних вподобань [272].

Ст. 23 одного з проектів нової Конституції Непалу, який не біло підтримано, містила положення про пряму заборону дискримінації за ознакою сексуальної ідентичності [273]. Однак прийнята 2015 р. Конституція Непалу закріпила положення про необхідність особливого захисту з боку держави ряду соціальних груп, в тому числі гендерних і сексуальних меншин (ч. 3 ст. 18, ч. 1 ст. 42) [360].

Пряму заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації закріплено некодифікованою конституцією Нової Зеландії. Так, відповідну заборону містить Акт про права людини 1993 р. як документ, що є одним з джерел конституційного права держави (ч. 1 ст. 21) [302].

Аналогічно ст. 4 Акту про рівність 2010 р. Великої Британії до переліку захищених ознак включає сексуальну орієнтацію, а також зміну статі [291].

В світлі загальносвітових тенденцій мультикультуралізму, глобалізації й подолання соціального виключення сексуальних меншин питання становлення правового захисту прав людини за ознаками сексуальної орієнтації та сексуальної ідентичності привертає увагу законодавців держав мусульманської культури.

Зокрема, в 2013 р. Комітет конституційного примирення, розробляючи проект нової Конституції Турецької Республіки, дійшов висновку, що заборона дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації повинна бути передбачена положенням нового Основного Закону [373]. Включення даної ознаки до проекту Конституції відбулось в контексті можливості посилення співробітництва Туреччини з Європейським Союзом.

Втім, за свідченням ЛГБТ-активіста Kaos GL, який протягом двох років відстоював необхідність конституційного захисту сексуальних меншин від дискримінації, «навряд чи включення даної статті до нової конституції призведе до будь-яких відчутних змін для ЛГБТ-спільноти, адже переважна більшість турецького суспільства дотримується традиційних гомофобних поглядів» [381].

12 серпня 2013 р. Комісія конституційного примирення, до складу якої входили члени чотирьох основних парламентських партій, погодилась надати сексуальним меншинам конституційний захист від дискримінації, проте пізніше проект конституції було скасовано.

В межах співпраці з Європейським Союзом Республікою Албанією було ратифіковано Протокол 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 2007 р. підписано декларацію ООН з питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, а 24 лютого 2010 р. Президент Республіки Албанія Б. Топі підписав Закон № 10 221 «Про захист від дискримінації», що забороняє дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Дія прийнятого закону охоплює всі важливі сфери життя, зокрема відносини у сфері зайнятості, надання товарів і послуг, освіти, охорони здоров'я, банківських послуг, транспортних послуг, а також сфери розваг і соціального захисту [312].

Албанською ЛГБТ-спільнотою дана новела законодавства була визнана потужним і міцним правовим інструментом для захисту від будь-якої форми дискримінації, перемогою демократії і прав людини для всіх албанців [382].

В процесі міжнародного співробітництва зближення України з Європейським Союзом також виникла необхідність у вдосконаленні вітчизняного антидискримінаційного законодавства та прийнятті відповідного профільного закону про запобігання та протидію дискримінації.

Так, у прийнятому 2012 р. Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» законодавець закріпив визначення дискримінації як ситуації, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Парадоксальним видається той факт, що станом на 2017 р. поняття «сексуальні меншини» міститься лише в Законі України «Про телебачення і радіомовлення», відповідно до ч. 4 ст. 57 якого вимоги до розповсюдження інформації про різні групи населення (включаючи сексуальні меншини) визначає редакційний статут телерадіоорганізації, в той час як у профільному антидискримінаційному Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» взагалі не згадується відповідна соціальна група.

Коментуючи текст профільного закону, експерти Європейської комісії проти расизму та нетерпимості та Коаліції з протидії дискримінації в Україні звернули увагу на неповний перелік захищених ознак, зокрема відсутність в ньому таких ознак як сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність; окремі проблемні моменти формулювань визначення прямої та непрямої дискримінації, утиску та підбурювання до дискримінації; відсутність чіткого механізму застосування закону та встановлення відповідальності за дискримінацію тощо. Однак законопроект було проголосовано у другому читанні до того, як Європейська комісія проти расизму та нетерпимості надіслала свої висновки незважаючи на те, що Комітет Верховної Ради з прав людини було попереджено про очікувану експертизу [145, с. 217]. Тобто, відповідні зауваження враховано не було.

Таким чином, під час розробки та прийняття профільного антидискримінаційного закону законодавцем не було приділено належної уваги питанню проблем реалізації прав людини і громадянина сексуальними меншинами [213, с. 33].

На недоліки Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» було також вказано незалежною міжнародною організацією The Equal Rights Trust, стурбованою тим, що антидискримінаційний Закон не встановлює критерії, за якими інші ознаки можуть бути визнаними як захищені від дискримінації. Відсутність таких критеріїв створює ризик судових позовів з боку тих, хто шукає захисту за ознаками, що не потребують або не заслуговують на захист, і, навпаки, нерозуміння з боку груп або фізичних осіб сфери дії та можливостей потрібного захисту [43, с. 11].

Як зазначає М. Д. Ходаківський, причина вимоги включення ознаки «сексуальна орієнтація» до чинних актів дискримінаційного законодавства України може бути суто формальною. Нині українські гомосексуали мають право вимагати притулок і статус біженця в державах Європейського Союзу, посилаючись на те, що в Україні вони не можуть знайти собі роботу через свою орієнтацію. Після прийняття поправки представники української ЛГБТ-спільноти втратять будь-яку можливість отримати притулок в Європі через переслідування на батьківщині. Таким чином, вимоги з боку ЄС пояснюються турботою не стільки про українські сексуальні меншини, скільки про власний бюджет [233, с. 302].

Не погоджуючись з даною позицією, звернемось до рішення Суду Європейського Союзу від 7 листопада 2013 р., згідно якого особи, що шукають притулок в Європейському Союзі, не можуть бути вислані і примусово повернуті до держав, з яких вони прибули, на підставі можливості повернутися у відповідну державу, приховуючи або виявляючи стриманість щодо своєї орієнтації. При розгляді питання щодо надання притулку уповноважені органи досліджують всі відповідні факти про державу походження особи, включаючи її законодавство та, що важливо, його реалізацію на практиці [307].

Таким чином, на нашу думку, внесення таких ознак як «сексуальна орієнтація» та/або «гендерна ідентичність» до переліку захищених згідно чинного законодавства України не призведе до автоматичної втрати можливості українських ЛГБТ отримувати притулок або статус біженця в Європейському Союзі. Адже, незважаючи на те, що в Україні ще 1991 р. було декриміналізовано гомосексуальність, і наша держава не відноситься до переліку держав, в яких діють закони про кримінальну відповідальність за гомосексуальні відносини, рівень гомофобії в суспільстві та злочинів на грунті ненависті проти ЛГБТ залишається стабільно високим, що підтверджують звіти українських громадських організацій.

З 2011 р. проекти моніторингу злочинів на грунті ненависті проти ЛГБТ, спрямовані на підвищення видимості порушень прав людини на підставі сексуальної орієнтації та/або гендерної ідентичності та надання юридичної допомоги постраждалим, було реалізовано громадськими організаціями Центр «Соціальна дія» (проект «Без кордонів»), «Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ» та Всеукраїнською громадською організацією «Гей-альянс Україна».

Так, громадська організація «Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ», яка координує роботу мережі активістів з моніторингу дотримання прав людини щодо ЛГБТ майже у всіх регіонах України, щорічно видає звіти, котрі відображають якісні та кількісні показники злочинів, скоєних на грунті гомофобії та трансфобії, аналіз чинного законодавства і рекомендації з впровадження реформ. За даними звіту «Обличчя ненависті. Злочини та інциденти на ґрунті гомофобії і трансфобії в Україні у 2014-2016 роках», зі злочинами ненависті/інцидентами стикнулися: у 2014 р. - 109 чоловіків, 14 жінок; у 2015 р. - 142 чоловіки, 9 жінок, 1 особа іншої статі, у 2016 р. - 104 чоловіки, 10 жінок, 2 особи іншої статі [121, с. 4].

На підставі вищезазначеного, приходимо до висновку, що Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» потребує доопрацювання згідно рекомендацій Європейської комісії проти расизму та нетерпимості, а також міжнародних неурядових організацій.

Низка проектів нормативно-правових актів, розроблених з врахуванням міжнародних стандартів прав людини, прямо передбачили серед ознак, за якими забороняється дискримінація, таку ознаку як сексуальна орієнтація, а саме: проект Трудового кодексу України № 1108 (текст законопроекту до другого читання 02.10.2008 р.) [169], проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні» № 2342 [148], проект Закону «Про внесення змін до Кодексу законів про працю (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу) № 3442 (відповідний закон прийнято і повернуто із підписом від Президента 23 листопада 2015 р.) та ін. Проте на стадії обговорення викликали значний суспільний резонанс і гостро критикувались, випливаючи з аргументів їхнього пропагандистського характеру і відсутності в ратифікованих Україною міжнародних актах понять «сексуальні меншини», «сексуальна орієнтація», «гендерна ідентичність» [56].

Однак, як наголошує С.П. Шеремет, запровадження терміну «сексуальна орієнтація» до вітчизняного законодавства відбулось значно раніше за пропозиції зазначених законопроектів [242].

Так, Порядок добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію (протокол), затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України № 415 від 19 серпня 2005 р., у розділі 4 передбачив, що консультуючий зобов'язаний «оцінити сексуальну поведінку підлітка, при цьому не акцентуючи увагу на його сексуальну орієнтацію» [166]. Тобто, датою запровадження даного поняття є дата набрання чинності Порядку, а саме 3 грудня 2005 р.

15 серпня 2006 р. Міністерством юстиції України та Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини Ю. Є. Зайцевим були затверджені Методичні рекомендації щодо здійснення експертизи нормативно-правових актів (їх проектів) на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проблема дискримінації за рядом ознак, в тому числі і за ознакою сексуальної орієнтації, визначена згідно з р. 2 п. 3.33 додатку до Рекомендацій - Тематичного покажчика за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї [104].

Ще раніше до законодавчої бази було введено термін «гомосексуальні стосунки». Так, згідно з п. 1.3 додатку 3 «Перелік захворювань, протипоказань до донорства і форм ризикованої поведінки» до Порядку медичного обстеження донорів крові та (або) її компонентів, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України № 385 від 01 серпня 2005 р., гомосексуальні стосунки згідно з п. 1.3. Додатку 3 відносяться до форм ризикованої поведінки, що становлять абсолютне протипоказання до донорства крові [141].

1 листопада 2010 р. набрали чинності Стандарт надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ-інфекції серед осіб з високим ризиком інфікування ВІЛ статевим шляхом і Стандарт надання соціальних послуг з догляду і підтримки людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, затверджені спільним наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження стандартів надання соціальних послуг представникам груп ризику» № 3123/275/770 від 13 вересня 2010 р. (станом на 07 жовтня 2016 р. втратив чинність) [191].

Пп. 3.3.1 пункту 3.3 «Етапи надання послуг» Стандарту надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ-інфекції серед осіб з високим ризиком інфікування ВІЛ статевим шляхом передбачив, що «надання соціальних послуг здійснюється за умов усвідомленої згоди (усної чи письмової), добровільності та конфіденційності (а в окремих випадках при збереженні анонімності)… Первинне оцінювання фізичного і соціально-психологічного стану отримувача послуг є обов'язковим перед початком надання послуг (з урахуванням наявності залежності від психоактивних речовин, сексуальної орієнтації)».

Стандарт надання соціальних послуг з догляду і підтримки людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, містив аналогічну норму (пп. 3.3.1 п. 3.3 «Етапи надання послуг) [190].

Відповідно до додатку 14 до Положення про проходження медичного огляду в Службі зовнішньої розвідки України, затвердженого наказом Служби зовнішньої розвідки № 57 від 28 лютого 2011 р., «розклад хвороб, станів, фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, передбачає: розлади зрілої особистості і поведінки у дорослих, статевої ідентифікації, надання сексуальної переваги, пов'язані із статевим розвитком та орієнтацією» [161].

На підставі вищезазначеного можна стверджувати, що Служба зовнішньої розвідки України вважає сексуальну орієнтацію ознакою, з якою можуть були пов'язані певні хвороби і розлади. Слід наголосити, що дане положення не відповідає Міжнародній статистичній класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я Десятого перегляду (МКХ-10), введеній в дію на території України наказом Міністерства охорони здоров'я України № 503 від 29 серпня 2008 р., адже за МКХ-10 гомосексуальна орієнтація визнана нормативним варіантом сексуальності людини.

Щодо судової практики, поняття «сексуальна орієнтація» вживається в ухвалах судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України. Так, в ухвалі від 18 липня 2000 р. про призначення покарання за статтею 95 Кримінального кодексу України зазначається, що вчинене потерпілим (вбитим) «…не могло не викликати у нього (засудженого) як у особи з нормальною сексуальною орієнтацією тяжкої образи, що принижувала його людську гідність і травмувала психіку» [231]. Таким чином, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України оперує терміном «нормальна сексуальна орієнтація», протиставляючи її гомосексуальній.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі «Про належне забезпечення рівності трудових прав громадян при розгляді спорів, що виникають у сфері трудових відносин» № 10-644/0/4-14 від 07 травня 2014 р. надав роз'яснення, відповідно до якого недопустимим є порушення рівності трудових прав громадян не лише на підставі ознак, зазначених у ч. 2 ст. 24 Конституції України, ст. 2¹ Кодексі законів про працю України, п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», а й за ознаками віку, кольору шкіри, іншими фізичними ознаками (вага, зріст, вади мовлення, вади обличчя), сімейного стану, сексуальної орієнтації тощо на підставі того, що при розгляді спорів, що виникають у сфері трудових відносин, судам необхідно враховувати, що перелік ознак, за якими не може бути привілеїв або обмежень у реалізації трудових прав громадян, не є вичерпним [163].

На нашу думку, доцільним є доповнення даного переліку такою ознакою, як гендерна ідентичність. Адже, як свідчить практика, в Україні дискримінаційні дії роботодавців за ознакою гендерної ідентичності є досить поширеними [204, с. 183].

На думку Уповноваженого Верховної Ради з прав людини В. В. Лутковської, попри те, що викладені у листі роз'яснення Вищого спеціалізованого суду не носять обов'язкового характеру, їх наявність є значним позитивом, оскільки при ухваленні рішень суди нижчих інстанцій матимуть на увазі, що при неврахуванні висловлених Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ позицій їх рішення будуть скасовані на стадії апеляції або касації [245, с. 319].

Певною мірою в процесі євроінтеграції Україна розпочинає вирішувати питання щодо протидії дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Орієнтуючись на європейську правову демократичну практику, в результаті поступової економічної інтеграції та поглиблення політичного співробітництва і для зміцнення подальшого стратегічного партнерства з Європейським Союзом Україна взяла на себе окремі зобов'язання продовжити внутрішні перетворення на основі зміцнення демократії, верховенства права та поваги до прав людини.

Ще 2005 р. відповідно до Плану дій «Україна - Європейський Союз» наша держава зобов'язалась забезпечити повагу до прав людини та основних свобод у відповідності до міжнародних та європейських стандартів, сприяти дотриманню та забезпеченню виконання основних конвенцій та відповідних факультативних протоколів ООН та Ради Європи, посилити навчання суддів прокурорів та інших посадових осіб задіяних у сфері судочинства, державного управління, міліції та виправних закладів, зокрема, щодо захисту прав людини тощо [134].

6 серпня 2008 р. було видане розпорядження Кабінету Міністрів України № 1072-р «Про затвердження заходів щодо виконання у 2008 році Плану дій Україна - ЄС». Так, згідно п. 20 розділу II Проблемні питання, визначені Європейською Комісією у звіті про здійснення Європейської політики сусідства стосовно України, одним з пріоритетних напрямків затверджених Заходів що до виконання у 2008 році Плану дій Україна - ЄС є запобігання випадкам виявлення працівниками міліції агресії щодо осіб, які належать до сексуальних меншин, а відповідний даному пріоритетові захід визначено як «забезпечення постійного моніторингу дотримання працівниками міліції прав осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, залучення у разі потреби для цього засобів громадського контролю» [158].

За схваленим на саміті Україна - Європейський Союз (22 листопада 2010 р., м. Брюссель, Королівство Бельгія) Безвізовим діалогом між Україною та ЄС. Планом дій з лібералізації візового режиму Україна взяла на себе зобов'язання провести низку реформ, які охопили і антидискримінаційне законодавство [10].

Відповідно до пункту 2.4.3. «Права громадян, включаючи захист меншин», нашій державі необхідно забезпечити ухвалення всеохоплюючого антидискримінаційного законодавства, що рекомендовано моніторинговими органами ООН та Ради Європи для забезпечення ефективного захисту від дискримінації, активно дотримуватись конкретних рекомендацій органів ООН, ОБСЄ/БДІПЛ, Ради Європи/ЄКРН та міжнародних правозахисних організацій у виконанні антидискримінаційної політики, захисті меншин та боротьби зі злочинами, скоєними на грунті нетерпимості, а також ратифікувати відповідні документи ООН та Ради Європи про боротьбу з дискримінацією, що становлять перший етап Плану дій, тобто напрацювання законодавчої бази.

Другий етап Плану, реалізація якого забезпечить життєздатність відповідних реформ, включає необхідність ефективної імплементації законодавства та антидискримінаційної політики, імплементації відповідних документів ООН та Ради Європи, ефективної імплементації Плану дій щодо боротьби з дискримінацією, кампанії щодо підвищення обізнаності громадськості з питань протидії дискримінації, проведення спеціальних навчань для посадових осіб правоохоронних органів, прокурорів та суддів, які потенційно залучені до розслідування злочинів, скоєних на грунті нетерпимості.

22 квітня 2011 р. було видано Указ Президента України «Про Національний план з виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України», в якому визначено ряд заходів, спрямованих на безпосередню реалізацію зазначених реформ в контексті взятих нашою державою зобов'язань з метою створення умов для запровадження безвізового режиму короткострокових поїздок громадян України до держав-членів Європейського Союзу та забезпечення виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України [164].

Отже, співпрацюючи з Європейським Союзом, Україна підтримує тенденції загальносвітового розвитку та еволюціонує в напрямку дотримання міжнародних стандартів прав людини. Імплементуючи антидискримінаційні норми до власного законодавства, український законодавець поступово рухається до визнання прав і протидії дискримінації тих соціальних груп, які становлять меншість, що є світовою тенденцією в сфері прав людини.

Як влучно зазначає І. М. Грабовська, «сьогодні рівність як рівноправність утверджується основним постулатом прав людини згідно принципам ООН. Ми живемо в епоху, коли для цивілізованих держав світу ідея рівності набула абсолютної цінності» [29, с. 13].

Однак, як зауважує М. Д. Ходаківський, законодавство України не містить визначення ні сексуальної орієнтації, ні сексуальної ідентичності, ні гендерної ідентичності, що зумовлює труднощі у їх застосуванні в контексті дискримінації, проте ці поняття, особливо термін «сексуальна орієнтація», є досить вживаними у міжнародно-правових документах, ратифікованих Україною [233, с. 298].

При цьому наголосимо, що ратифіковані Україною міжнародні договори, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства.

28 липня 2011 р. для України набрала чинності Угода між Україною та Іспанією щодо врегулювання та упорядкування трудових міграційних потоків між двома державами, підписана 12 травня 2009 р. Стаття 6 розділу III «Умови праці та соціальні права працівників» даної Угоди закріплює, що «працівники користуються правами і пільгами, які надаються законодавством Приймаючої Держави, при цьому не допускається жодна форма дискримінації за ознакою раси, статі, сексуальної орієнтації, сімейного стану, релігії, переконань, профспілкової належності, походження або соціального стану» [226].

Отже, наша держава взяла на себе зобов'язання не допускати дискримінації за рядом ознак, в тому числі і за ознакою сексуальної орієнтації, підданих Іспанії, які працюють в Україні згідно з умовами Угоди.

13 липня 2012 р. в Україні набрала чинності Конвенція Ради Європи про підроблення медичної продукції та подібні злочини, що загрожують охороні здоров'я, яку було ратифіковано Верховною Радою України 7 червня 2012 р. У статті 2 Конвенції прямо забороняється дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації: «Виконання положень цієї Конвенції Сторонами. Зокрема вжиття заходів для захисту прав жертв, забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: статі, раси, кольору шкіри, мови, віку, релігійних, політичних або будь-яких інших переконань, національного або соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, сексуальної орієнтації, стану здоров'я, інвалідності або іншого статусу» [71].

Так, відповідно до логіки, заборона дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації стосується осіб, які за Конвенцією є жертвами, тобто фізичних осіб, які страждають від несприятливих фізичних або психологічних впливів у результаті використання підробленого медичного продукту або медичного продукту, виготовленого, поставленого або розміщеного на ринку без дозволу або без дотримання вимог відповідності, описаних у статті 8 Конвенції [242].

14 червня 2012 р. Верховною Радою України було ратифіковано Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, якою також передбачено перелік, що включає сексуальну орієнтацію як ознаку, за якою не допускається дискримінація при виконанні положень Конвенції, зокрема вжиття заходів для захисту прав жертв, Сторонами [70].

Таким чином, на сьогодні лише вищезазначені категорії населення України є єдиними прямо захищеними законодавством від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.

Тобто, фактично в українському законодавстві залишається правова невизначеність, адже такі групи як: діти, які стали жертвами сексуального насилля, жертви підробленої медичної продукції та громадяни Королівства Іспанія, які працюють на території України, захищені від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. В той час законодавство не встановлює заборону дискримінації за даною ознакою в цілому, що призводить по суті до дискримінації інших громадян [72].

Варто наголосити, вимога недискримінації за ознакою сексуальної орієнтації повністю відповідає європейським стандартам прав людини.

Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права у своїх положеннях, що гарантують недискримінацію, містять переліки ознак, за якими не може бути привілеїв чи обмежень. Зазначені переліки прямо не вказують на такі ознаки, як сексуальна орієнтація і гендерна ідентичність, проте завершуються формулюванням «інше становище» або «інша обставина».

Однак виходячи зі змісту норм міжнародного права, згідно яких всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах, сексуальна орієнтація та сексуальна ідентичність також є забороненими для дискримінації ознаками. Це підтверджено Комітетом з прав людини, який визначив, що заборона дискримінації в ст. 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права включає в себе дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації [327].

Термін «сексуальна орієнтація» міститься і в установчих документах Європейського Союзу. Так, ст. 13 Договору про заснування Європейської Спільноти закріплюється право Ради як інституції Європейської Спільноти, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, вжити заходів потрібних заради боротьби проти дискримінації на підставі ряду ознак, в тому числі й сексуальної орієнтації [37].

Ряд актів міжнародного значення в переліку ознак, за якими забороняється дискримінація, прямо передбачають такі ознаки як сексуальна орієнтація, що охоплює собою поняття сексуальної ідентичності, та гендерна ідентичність.

31 березня 2010 р. Комітет Міністрів Ради Європи (за підтримки держав-членів, в тому числі й України) прийняв Рекомендацію державам-членам «Про заходи з боротьби проти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності» CM/Rec(2010)5 [346].

Відповідно до п. 14 ч. 3 Додатку до Рекомендації, держави-члени повинні вживати належних заходів на національному, регіональному та місцевому рівнях для забезпечення того, аби право на свободу мирних зборів, закріплене у ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, могло бути ефективно реалізованим, без дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності. А згідно із п. 15 ч. 3, держави-члени повинні забезпечити, щоб правоохоронні органи вживали належних заходів для захисту учасників мирних демонстрацій на захист прав людини для лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів від будь-яких спроб незаконного зриву або перешкоджання ефективному здійсненню їхнього права на свободу вираження поглядів і мирних зборів. Підтримавши даний документ, наша держава визнала заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.

29 квітня 2010 р. Парламентською Асамблеєю Ради Європи було ухвалено два засадничі антидискримінаційні документи - Резолюцію 1728 (2010) Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності та Рекомендацію 1915 (2010) Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Резолюцією Парламентська Асамблея наголосила, що сексуальна орієнтація є принциповим компонентом самоідентифікації кожної людини, додавши, що у всіх державах-членах Ради Європи гомосексуальність була виключена з числа кримінально караних діянь. Будучи стурбованою порушенням прав на мирні зібрання та свободи висловлювань сексуальних меншин в ряді держав-членів Ради Європи, а також спрямованими на розпалювання ненависті виступами деяких політичних і релігійних лідерів та інших громадських діячів, Парламентська Асамблея закликала держав-членів до вирішення цих проблем, забезпечивши повагу основних прав ЛГБТ та в повній мірі використовуючи у законотворчій і правозастосовній практиці Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи «Про заходи з боротьби проти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності» CM/Rec(2010)5 [175].

Рекомендація 1915 (2010) Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності визнала необхідність розробки чіткої позиції поваги та недискримінації, а також визначила рекомендований перелік дій Комітету Міністрів і наступні кроки Ради Європи, спрямовані на боротьбу з дискримінацією за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності [176].

17 червня 2011 р. Україна підтримала прийняття і долучилась до держав-підписантів Резолюції Комітету з прав людини ООН A/HRC/17/L.9/Rev.1 «Права людини, сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність», з положень якої випливає необхідність здійснення дослідження, спрямованого на документальне підтвердження практики дискримінації та наявності дискримінаційних законів, а також пошук дієвих механізмів міжнародного захисту прав людини від таких порушень [174].

Згідно Рекомендації CM/Rec(2012) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 р., щодо суддів або кандидатів на посаду судді не має бути жодної дискримінації на підставі статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, належності до національної меншини, власності, неспроможності, народження, сексуальної орієнтації або інших ознак [177].

Таким чином, ряд документів, ухвалених на рівні авторитетних міжнародних інституцій, вказують на необхідність заборони дискримінації на підставі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Аргумент, що відповідні міжнародні документи є рекомендаційними, а не зобов'язальними для України, по-перше, ігнорує поняття м'якого права в міжнародному праві, і, по-друге, демонструє суто маргінальну позицію: допоки нас не зобов'язали, а лише рекомендують запроваджувати відповідні стандарти, ми їх запроваджувати не будемо [225].

Весь обяг прав і свобод, передбачений міжнародно-правовими документами у галузі прав людини, сформувався в результаті уявлень про природні права, еволюції поглядів про правову рівність людей, історичного становлення певних стандартів, що стали нормою сучасного демократичного суспільства. Подальший розвиток ідей, поглядів, підходів до питання про права людини відбувається і сьогодні [215, с. 50]. Важливо, щоб Україна не залишалась осторонь сучасних тенденцій у сфері захисту прав людини.

Україна, будучи державою-членом Ради Європи, взяла на себе зобов'язання протидіяти дискримінації та підтримала майже всі основні документи міжнародного значення в сфері прав людини, а також стала на шлях формування власного ефективного антидискримінаційного законодавства у світлі загальносвітових тенденцій глобалізації та мультикультуралізму. А отже, закріплення на законодавчому рівні прямої заборони дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності стало б логічним у контексті подальшого розвитку законодавства України про запобігання та протидію дискримінації на засадах міжнародних стандартів прав людини.

Аналізуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що поняття «сексуальні меншини», «сексуальна орієнтація» і «сексуальна ідентичність» не є новими для міжнародного законодавства та законодавства України. Відповідно, обгрунтованою є необхідність приведення у відповідність положень Конституції України та Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» до ратифікованих Верховною Радою України чинних міжнародних договорів у аспекті закріплення такої захищеної ознаки як сексуальна орієнтація, що відповідатиме основним міжнародно-правовим актам про права людини.

Висновки до розділу 1

Аналіз викладеного вище дозволяє зробити наступні висновки:

1. Найбільш поширеними загальними збірними термінами, що на сьогодні використовуються для позначення осіб негетеросексуальної орієнтації та/або нецісгендерної ідентичності є поняття «сексуальні меншини» та «ЛГБТ». При цьому термін «ЛГБТ» є менш широким за змістом, однак останнім часом здобуває більшого поширення в якості самоназви в межах відповідної соціальної групи, на підставі чого видається найбільш нейтральним, коректним і обґрунтованим до вживання незважаючи на те, що обидва терміни є такими, що можуть піддаватися критиці в науковій літературі.

2. Аналізуючи світовий досвід закріплення на конституційному рівні прямої заборони дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, можна простежити, що в ряді держав пряме закріплення відповідних захищених ознак стало наслідком глибоких перетворень всередині країни, обумовлених утвердженням демократичних цінностей людської гідності, рівності та свободи, враховуючи минулий досвід дискримінації й переслідування представників ЛГБТ-спільноти.

Після проголошення Україною курсу на розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, здійснення демократичних реформ, інтеграцію до Європейського Союзу, вважаємо обґрунтованою необхідність закріплення на конституційному рівні прямої заборони дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, а також подальше удосконалення українського антидискримінаційного законодавства.

3. Обгрунтовано, що закріплення сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності як захищених ознак у законодавстві України відповідає як основним міжнародно-правовим актам про права людини, так і ратифікованим Верховною Радою України чинним міжнародним договорам, а також практиці Суду Європейського Союзу і Європейського суду з прав людини.

4. Проведений у даному розділі порівняльний аналіз конституційного законодавства України, Південно-Африканської Республіки, Республіки Фіджі, Республіки Еквадор, Республіки Португалія, частково визнаної Республіки Косово, Багатонаціональної Держави Болівія, Мексиканських Сполучених Штатів, Федеративної Демократичної Республіки Непал, Нової Зеландії, Великої Британії, на предмет регламентації прямої заборони дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності та сексуальної ідентичності, а також дослідження значення понять «сексуальні меншини», «сексуальна орієнтація», «сексуальна ідентичність» і «гендерна ідентичність» у теорії та практиці сучасного конституційного права, дозволяє внести пропозицію доповнити переліки ознак, за якими згідно ч. 2 ст. 24 Конституції України і ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не може бути привілеїв чи обмежень, такими ознаками, як сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність, без закріплення у переліку захищених ознак сексуальної ідентичності як терміну, що охоплюється більш широким за змістом поняттям сексуальної орієнтації.