Реалізація конституційно-правових норм про права людини щодо сексуальних меншин: порівняльно-правове дослідженняshchodo-seksualnih-menshin-_porivnyalno-pravove-doslidjennya_-_d_

Публікації. Основні положення і практичні висновки дисертаційного дослідження викладено у 23 наукових працях, а саме: 10 статтях у фахових виданнях України з юридичних наук, 3 статтях у зарубіжних періодичних виданнях з юридичних наук, 10 тезах доповідей у матеріалах всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференцій.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 259 сторінок, з них 207 - основний текст, 46 (386 найменувань) - список використаних джерел, 6 - додатки.

1. Концептуальні засади дослідження прав людини в аспекті сексуальної орієнтації

1.1 Понятійний апарат дослідження правового захисту сексуальних меншин від дискримінації

До другої половини XX ст. не існувало загальноприйнятого терміну для позначення людей, чия орієнтація відрізнялась від гетеросексуальної, і який би не мав негативного забарвлення. Запропонований ще в 1860-х роках нейтральний термін англійського походження «третя стать» («third gender») не прижився в науковій літературі в контексті гомосексуальних осіб [318, с. 62] і наразі переважно використовується на позначення інтерсексів (осіб, організм яких характеризується наявністю біологічних ознак обох статей), агендерів (осіб, які вбачають себе поза межами бінарної гендерної системи) чи гендерквірів (бігендерів або гендерфлюїдів, чия гендерна ідентичність плинна, ситуативна).

Найбільш поширеними і широкими загальними збірними термінами, що використовуються для позначення людей з мінорними за статистикою варіантами сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності, є поняття «сексуальні меншини» та «ЛГБТ».

Вперше термін «сексуальні меншини» було вжито 1967 р. у праці видатного шведського психіатра Л. Уллерстама «Еротичні меншини: шведський погляд» для характеристики сукупності людей, які своєю сексуальною поведінкою, орієнтацією, способом життя вирізняються від «гетеросексуальної більшості». Його було запроваджено за аналогією з поняттям «етнічні меншини» на позначення групи громадян, які потребують захисту державою своїх інтересів поряд з інтересами більшості [375, с. 9].

Варто зазначити, ряд сучасних вчених та громадських діячів визнають застосування даного терміну на позначення лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерів некоректним, адже через свою невизначеність він може включати до себе людей з надто розмаїтими сексуальними вподобаннями, що не стосується сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності [79, c. 15].

Як зазначає А. Дігін, називаючи себе відповідним чином, представники даної спільноти підкреслюють гетеросексуальність більшості людей, що в результаті психологічно і морально сприймається як єдиний і поширений варіант норми, а це в свою чергу сприяє патологізації інших варіантів орієнтації та гендерної ідентичності й в результаті визнанню їх ненормальними. Так, наголошуючи на однорідній сексуальній більшості, термін «сексуальні меншини» ставить лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів у певну опозицію по відношенню до суспільства [284].

Втім на сьогодні поняття «сексуальні меншини» залишається поширеним і використовується зарубіжними державними установами, міжнародними організаціями (в тому числі ООН та спеціалізованими установами), вживається у рішеннях Європейського суду з прав людини, є широко вживаним у науковій літературі про права людини.

З 90-х років XX ст. в англійській мові виник акронім для позначення спільноти лесбійок (Lesbian), геїв (Gay), бісексуалів (Bisexual) і трансгендерів (Transgender) - ЛГБТ. Абревіатура була прийнята як самоназва людей, які об'єднуються на основі їхньої негетеросексуальної орієнтації та нецісгендерності, більшістю громадських організацій та ЗМІ в США і деяких інших англомовних державах, а пізніше в більшості держав світу.

Проте, як підкреслює К. Баркер, абревіатура «ЛГБТ», що здобула поширення як тотожне «сексуальним меншинам» поняття, теж може піддаватися широкій критиці, адже не відображає в повній мірі весь спектр ідентичностей [258, с. 10].

Незважаючи на те, що обидва терміни «сексуальні меншини» та «ЛГБТ» є такими, застосування яких критикується окремими вченими, вони залишаються найбільш поширеними збірними поняттями на позначення даної спільноти. Пізніше було запропоновано розширені акроніми «ЛГБТІ», «ЛГБТК», «ЛГБТІК», «ЛГБТКІА», «ЛГБТ+» на підкреслення приналежності інтерсексів, квірів, асексуалів тощо до відповідної спільноти.

Загальновизнаними, загальноприйнятими і абсолютно нейтральними термінами для гомосексуальних людей в українській мові є «гей» для чоловіка та «лесбійка» для жінки. Слово «гомосексуаліст», яке донедавна було найпоширенішим для позначення людей негеторосексуальної орієнтації, вважається некоректним (навіть дискримінаційним, адже апелює до минулого, пов'язаного з криміналізацією гомосексуальної чоловічої поведінки) [79, с. 14]. Прийнятними термінами-синонімами є також «гомосексуальний чоловік» і «гомосексуальна жінка».

Іншим невдалим і некоректним терміном, який часто застосовується щодо ЛГБТ є «нетрадиційна орієнтація». Недоцільність вживання даного поняття обумовлюється тим фактором, що будь-яка сексуальна орієнтація не належить до традицій, а, по-друге, всі варіанти сексуальної орієнтації відзначаються не тільки з самого початку відомої історії людства, але й навіть у тваринному світі. А отже, більш коректним є вживання термінів «гомосексуальна орієнтація» та «бісексуальна орієнтація» [79, с. 15].

Менш поширеним, однак також коректним терміном на позначення орієнтації гомосексуалів та гомосексуалок на противагу «нетрадиційній», залишається «негетеросексуальна орієнтація».

Абревіатурою ЛГБТІ охоплено поняття «інтерсекс», що використовується на позначення людей з мінорними за статистикою біологічними характеристиками. За А. Кравчуком, поширений раніше термін «гермафродит» щодо людей з невизначеною статтю, які поєднують біологічні ознаки обох статей та часто мають особливу, окрему гендерну ідентичність, наразі вважається застарілим та політично некоректним. Правильним терміном на позначення зазначених осіб, як стверджує дослідник, є «інтерсексуал» [79, с. 16].

На нашу думку, в контексті осіб із сукупними біологічними характеристиками як чоловічої, так і жіночої статей, варто вживати саме термін «інтерсекс» або «інтерсекс-особа», адже виокремлення даної спільноти здійснюється саме на підставі біологічних ознак, а не сексуальності.

На підставі вищезазначеного узагальнимо, що коректними термінами-самоназвами і такими, використання яких вбачається доцільним у даному дослідженні на позначення осіб, що вирізняються своєю сексуальною орієнтацією, гендерною ідентичністю та/або біологічними характеристиками, вважаємо наступні терміни: «гомосексуал», «гей», «гомосексуалка», «лесбійка», «гомосексуальний чоловік», «гомосексуальна жінка», «трансгендер», «трансгендерний чоловік», «трансгендерна жінка», «інтерсекс», «інтерсекс-особа». При цьому підкреслимо, що весь спектр ідентичностей та компонентів людської сексуальності не обмежується виключно тими, які висвітлено в даному дослідженні.

Поширеним є і англійський сленговий термін «квір» (англ. «queer» - дивний, чудний, незвичний, ексцентричний), що спочатку використовувався як гомофобна образа чи на позначення гомосексуальності, а зараз, за Д. Гудимою, переважно вживається як для позначення ЛГБТ і людей поза традиційними гендерними ідентичностями, так і гетеросексуалів, що виявляють поведінку, яка виділяє їх з гетеросексуального поля. Тобто, «квірами» називають тих, хто відкидає традиційні гендерні ідентичності, сексуальну стратифікацію суспільства чи, відчуваючи себе утисненим гетеронормативністю домінуючої культури, протистоїть їй [32].

За більш широким підходом термін «квір» накладається на будь-якого культурного «Іншого». Даний термін можна побачити не тільки в дослідженнях, присвячених гендеру і сексуальності, але й у дискурсах раси, націоналізму, тілесності. У культурно-політичному сенсі даний термін може використовуватися як маркер не тільки сексуальної або гендерної ідентичності, а й як будь-якої ідентичності, що принципово відрізняється від культурно-соціальної більшості [195, с. 83, 84].

У науковому дискурсі поняття «квір» почало використовуватися з кінця 1980-х рр., коли американська дослідниця Т. де Лауретіс уперше застосувала цей термін у своїй статті «Квір-теорія: лесбійська і гомосексуальна сексуальність: Вступ», наголосивши, що настав час переглянути існуючі моделі гендерної та сексуальної ідентичності, які базуються на статевих опозиціях «чоловічого» і «жіночого» і сексуальних опозиціях «гетеросексуального» і «гомосексуального» бажання [57].

У середині ХХ ст. термін «квір» у найкращому випадку використовувався як сленгова позначка гомосексуалів і в найгіршому -- як гомофобний вислів щодо людей з альтернативними типами сексуальної ідентичності. Але Т. де Лауретіс вивела це слово із суто побутового вживання, перетворивши на категорію, яка має тісні зв'язки з такими соціокультурними концептами як «сексуальність», «суб'єктивність», «бажання», «гендер», «інакшість» тощо [195, с. 84].

Дослідниця легітимувала термін «квір», позначивши ним людей, яких не можна було однозначно віднести до чоловічої або жіночої статі: транссексуали, бісексуали, трансвестити, «фріки» (люди, які носять незвичний, епатажний одяг), акцентувала увагу на цілісному вивченні сексуальності, в межах якої одностатева любов і плюральна ідентичність не розглядалися як одна з помилок природи, генетична патологія або педагогічний недогляд [194, с. 63].

Як зазначає І. Шувалова, якщо термін «квір», який почав застосовуватись як збірний для ЛГБТ в англомовному середовищі, мав швидше негативне навантаження та спочатку вживався як брутальна лайка, то пізніше він був перетворений спільнотою на так зване слово гордості [57].

Втім, на думку А. Кравчука, нещодавнє запозичення з англійської мови поняття «квір», яке означає будь-яку сексуальну поведінку, що відрізняється від гетеросексуальної, може сприйматися залежно від контексту і як цілком нейтральний термін, і як дуже образливий, є характерним до вживання у досить вузькому специфічному науковому колі або середовищі ЛГБТ-спільноти, обізнаної з науковими дослідженнями, а тому поки що навряд чи буде зрозуміле пересічним мешканцям України. У цьому зв'язку А. Кравчук рекомендує вживати найбільш нейтральні, однозначні, загальноприйнятні терміни - «гомосексуал(ка)», «лесбійка», «гей», «бісексуал(ка)», «трансгендер(ка)» [79, с. 15].

Не погоджуючись з вищезазначеною позицією, наголосимо, що протягом останнього десятиліття термін «квір», або «гендерквір» переважно вивається на позначення агендерів (осіб, які вбачають себе поза межами бінарної гендерної системи), бігендерів (осіб, що поєднують чоловічу та жіночу гендерні ролі) або гендерфлюїдів, чия гендерна ідентичність ситуативна, тобто виключно в контексті варіацій саме гендерної ідентичності. Рідше під словом «квір» передбачається необмежена кількість груп «інших», що вирізняються своєю сексуальною поведінкою. А тому терміни «гомосексуал(ка)», «лесбійка», «гей», «бісексуал(ка)» не можуть бути тотожному йому, адже передбачають виокремлення за ознаками сексуальної орієнтації.

Внаслідок трансформації й популяризації поняття «квір» з 1996 р. в зарубіжній науковій літературі набув поширення акронім «ЛГБТК» (англ. LGBTQ), в якому буква «к» позначає слово «квір». Зокрема, дану абревіатуру на позначення сексуальних меншин використовує Американське управління служби лікування наркозалежності та психічних розладів (SAMHSA) [290]. Вживаною у цьому контексті є також ширша за змістом абревіатура «ЛГБТІК» (відповідно, на позначення лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, інтерсексів та квірів).

У даному дослідженні на позначення відповідної соціальної групи використовуються переважно такі збірні терміни, як «сексуальні меншини» та «ЛГБТ». Узагальнюючи вищезазначене, можна зробити висновок, що обидва можуть піддаватися критиці в науковій літературі. Втім, будучи менш широкими за змістом, акронім «ЛГБТ» та його похідні є, на нашу думку, більш конкретними і нейтральними в сучасних умовах.

Для подальшого узагальнення місця понять «сексуальна орієнтація», «сексуальна ідентичність» та «гендерна ідентичність» в конституційному праві України й зарубіжних держав у контексті даного дослідження важливо розкрити їх глибинний зміст і співвідношення.

Так, Джокьякартські принципи як єдині принципи застосування міжнародно-правових норм про права людини стосовно сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності визначають сексуальну орієнтацію як здатність тієї чи іншої особи до глибокої емоційної, приязної та сексуальної прихильності до осіб іншої статі або до тієї ж статі або до обох статей, а також до вступу з такими особами в інтимні і статеві відносини [35].

За Американською психіатричною асоціацією, «сексуальна орієнтація» (франц. orientation) (від лат. sexus -- стать) є терміном, що вживається для позначення романтичного, емоційного чи сексуального потягу людини до інших осіб [254].

Згідно спеціалізованій літературі сексуальна орієнтація включає усвідомлення спрямованості статевого потягу, емоційне ставлення до нього та відповідну поведінку [132, с. 134].

Як зазначає М. Д. Ходаківський, сексуальна орієнтація -- одна з природних властивостей людської особистості, яка полягає у спрямованості психоемоційної сфери людини, її еротичного (чуттєвого) потягу та сексуальних потреб на представників виключно або майже виключно протилежного гендеру (гетеросексуальність), виключно або майже виключно свого гендеру (гомосексуальність) або на представників обох гендерів (бісексуальність) [233, с. 298].

Таким чином, сексуальна орієнтація є природною властивістю людської особистості, одним з компонентів сексуальності, яка визначається як постійний еротичний (чуттєвий) потяг до представників конкретної статі або обох статей.

Термін «гомосексуалізм» (нім. homosexualitat) на позначення постійного еротичного потягу до представників своєї статі вперше було використано в 1869 р. в памфлеті у формі відкритого листа до міністра юстиції Німеччини у відповідь на дебати з приводу прийняття нового Кримінального кодексу Північно-Германського Союзу і збереження в ньому статті з Кримінального кодексу Пруссії, яка передбачала кримінальну відповідальність за статеві зносини між особами однієї статі. Автор памфлету К. М. Кертбені (1824-1882 рр.) був одним з числа вчених, діяльність яких сприяла активному розвитку уявлень про сексуальну орієнтацію як невід'ємну і незмінну властивість особистості [106, с. 16].

На сьогодні застосування терміну «гомосексуалізм» вважається некоректним. Саме вживання дедалі більше стає одним із своєрідних проявів дискримінації вже на семантико-лінгвістичному рівні. В оригінальному німецькому терміні «homosexualitдt», з якого було перекладено український та російський терміни, суфіксу - itдt відповідає український -ість, а не -ізм, так само в англійських термінах «homosexual» і «homosexuality» суфіксам --al та --ity відповідають українським --ал та --ість; термін «гомосексуалізм» в європейських мовах (крім польської) не використовується. Отже, вже на рівні словотворення у термін закладається своєрідний негативний семантичний контекст [109].

Втім, відтворюючи поняття «homosexual», український законодавець, посадові особи та ЗМІ майже завжди використовують термін «гомосексуаліст», уживаний за радянських часів, коли дане явище було криміналізоване. Як відмітила Т. О. Марценюк, дані перекладацько-термінологічні проблеми є наслідком браку досліджень явища гомосексуальності та правового статусу сексуальних меншин в Україні [98, с. 12].

На підставі вищезазначеного приходимо до висновку, що використання терміну «гомосексуалізм» є неприпустимим. Даний термін не використовується в якості самоназви, не є семантично нейтральним і його вживання не є науково обгрунтованим [202, с. 103]. З точки зору як лінгвістики, так і етики більш правильно говорити про явище гомосексуальності або гомосексуальну орієнтацію.

Важливо наголосити, що гомосексуальність як природна властивість людської особистості на різних етапах розвитку людства та у конкретних соціумах сприймалась неоднозначно. Однак із загальносвітовою активізацією розвитку наукових досліджень гомосексуальність в більшій мірі ні в якому разі не розглядається ворожою і протилежною щодо потягу стосовно осіб іншої статі; обидва способи побудови відносин - гомосексуальний і гетеросексуальний - визнаються природними, а різниця існує лише у сприйнятті їх суспільством [222], на що і спирається загальносвітова тенденція захисту прав меншин.

На підставі результатів наукових досліджень 1973 р. Американська психіатрична асоціація виключила гомосексуальність з переліку психічних хвороб, тричі підтвердивши дане рішення [69; 253, с. 27].

В 1990 р. після перегляду Міжнародної статистичної класифікації хвороб та проблем, пов'язаних зі здоров'ям, розробленої Всесвітньою організацією охорони здоров'я, гомосексуальність було вилучено з переліку кодів розладів. Так, відповідно до Міжнародного класифікатора хвороб десятого перегляду (МКХ-10), інша сексуальна орієнтація, аніж гетеросексуальна, не становить хвороби або поведінкового розладу [101].

Отже, з точки зору офіційної медицини всі три види сексуальної орієнтації (гетеросексуальна, гомосексуальна, бісексуальна) є нормативними варіантами сексуальності людини.

Незважаючи на те, що питанню недискримінації сексуальних меншин присвячено роботи таких українських вчених, як: Д. Гудима, О. Культенко, Т. Марценюк, Б. Панкевич, А. Солоненко та ін., можна констатувати відсутність наявного у законодавчому полі України визначення терміну «сексуальна орієнтація», а отже правове значення даного поняття не є дослідженим в повній мірі у контексті антидискримінаційного законодавства [219, с. 128].

Відносно новими для сучасної науки конституційного права України, конституційного права зарубіжних держав і міжнародного права прав людини є також поняття «сексуальна ідентичність». В контексті даного дослідження важливим видається узагальнення визначень сутності власне ідентичності в першу чергу за науково-філософським підходом.

У цьому зв'язку посилаємось на позицію Г. Тайфеля, відповідно до якої особистості властиве членувати будь-яку реальність, категоризувати, вішати ярлики, ідентифікувати її. Особистості здійснюють і соціальну категоризацію. Сукупність усіх соціальних ідентифікацій, що використовується особистістю при своєму самовизначенні, і називається соціальною ідентичністю [235, с. 24].

Ідентичність - це набір персональних характеристик, що роблять індивіда унікальним. Ставлення та сприйняття людиною самої себе, а також усвідомлення окремих складових власної особи як природно та внутрішньо притаманних; риси пов'язані з ідентифікацією індивіда з нормами й очікуваннями соціального середовища, в яке він занурений [34, с. 19].

Мати ідентичність означає: відчувати себе незмінним незалежно від ситуації; відчувати зв'язок власної безперервності і визнання цієї безперервності іншими людьми; сприймати минуле, сьогодення і майбутнє як єдине ціле, будувати свій життєвий план, чинити опір сьогоденню на основі минулого [15, с. 56].

Ідентичність можна визначити як когнітивну систему, яка виконує роль регуляції поведінки, і має дві підсистеми: лінгвістичну (самовизначення у термінах фізичних, інтелектуальних, етичних) і соціальну (належність до раси, статі, національності) [15, с. 57].

Досліджуючи питання ідентичності, можна використовувати поняття «ідентифікація» для аналізу групових явищ. Так, «ідентифікація» дозволила З. Фрейду описати механізм формування приязні щодо членів «своєї» групи та неприязні щодо членів «чужих» груп. Тобто, ворожість «чужих» є зворотним боком згуртованості «своїх»: й групова ворожість, й інгрупова згуртованість невикорінні [235, с. 21].

Отже, як узагальнює Н. О. Копилова, ідентичність є основою самовизначення людини як усвідомлення особистістю своєї належності до тієї або іншої соціально-особистісної позиції або групи [76, с. 35].

Як синонім терміну «ідентичність» застосовується поняття «самоідентичність», що розглядається як тотожність Я у часі та просторі, яке стійко переживається та передбачає автентичність самосприймання, високий рівень інтеграції часткових динамічних і суперечливих образів Я в єдину систему, завдяки чому оформлюється і зберігається стійке, узагальнене і цілісне індивідуально особистісне самовизначення, що підтримується і поділяється спільністю значущих інших [85, с. 325]. Виділяють різні види ідентичностей: професійну, вікову, етнічну, національну, релігійну, статеву, гендерну, сексуальну тощо [201, c. 605].

Варто зазначити, проблема ідентичності є питанням не лише філософії, психології, культурології, а й політики та права. Як пояснює Д. Шевчук, це пов'язано із загальним явищем політизації ідентичності, що призводить до своєрідної ревізії сучасної демократії та лібералізму під кутом того, чи допускають вони плюралізм. Політизація ідентичності полягає у появі різноманітних соціальних груп, які наполягають на відмінності власної ідентичності й зумовлюють зміни в політичному житті [240, с. 309].

Так, історія і сучасність свідчать, що різноманітні меншини (національні, релігійні, сексуальні та ін.) мають значний вплив на політику, починаючи брати все більш активну участь у політичному й соціальному житті, наполягаючи на співмірності власної ідентичності з ідентичністю більшості [240, с. 308].

Таким чином, в певній мірі поточний стан розробки і ефективності правових гарантій захисту ЛГБТ та інших меншин від дискримінації і їх вільний доступ до активної участі в політичному житті держави є показником стану дотримання прав людини і демократичності в державі в цілому.

Повага до іншої ідентичності, визнання її права на існування та мирне співіснування неоднорідних ідентичностей в межах одного соціуму є основою сучасної концепції прав людини. Сучасні глобалізаційні процеси, як підкреслює І. О. Кресіна, посилюють фрагментацію і локалізацію світу, етнополітичну суверенізацію та культурну сегментацію, що ставить на порядок денний питання про мультикультуралізм сучасного суспільства і толерантність як мистецтво жити разом, поважати іншу думку, іншу мову, іншу релігію, інші традиції тощо [80, с. 31].

Саме право вбачається тим регулятором соціальної взаємодії, що спрямоване на утвердження рівності, толерантності та поваги до честі й гідності кожного, і є спроможним не тільки заохочувати та пропагувати мультикультуралізм, плюралізм і захист прав кожного, а й здійснити поновлення порушеного права у межах і порядку, визначеному законом, і притягнути відповідного порушника до відповідальності за вчинене правопорушення. Будучи сформованим у державно організованому суспільстві як основний нормативний регулятор суспільних відносин, право передбачає природно-правову і позитивно-правову іпостасі праворозуміння. Саме з ідеї природного права, яке є правом людини на життя і свободу виходячи із самої біологічної основи існування, й випливає вимога рівності, справедливості, недискримінації, в тому числі й за ознакою сексуальної орієнтації.

Повага до прав і свобод людини, рівність та плюралізм є найвищими критеріями розвиненості людської цивілізації. При цьому рівень сприяння захисту і реалізації захисту саме вразливих верств населення є найкращим показником реального здійснення принципів непорушності й гарантованості прав та свобод людини і громадянина, ступеню захищеності прав громадян в цілому, а також толерантності суспільства. Важливо наголосити, що ЛГБТ, будучи соціальною групою з відмінною сексуальною та/або гендерною ідентичністю, не вимагають надання їм окремих нових прав, а наголошують на проблемі дискримінації, закликаючи до реального втілення принципу рівності, декларованого як актами з прав людини міжнародного значення, так і конституціями держав світу, в тому числі й Конституцією України.

При цьому процес сприйняття конкретним соціумом інших ідентичностей та визнання їх права на існування, що супроводжується формуванням і удосконаленням певного обсягу антидискримінаційного законодавства держави, може супроводжуватись пошуком нового співвідношення права і моралі, а також загостренням відповідних протиріч.

Так, в кінці XX ст. - на початку XXI ст. держави вступили у новий етап свого розвитку, який характеризується глибинними змінами всіх сторін людського буття. У світовій науці ці процеси описуються як глобалізація, формування постіндустріального світу, інформаційного суспільства, перехід на ноосферний шлях розвитку. При цьому глобалізація в культурній сфері відображає два крайні суперечливі процеси: з однієї сторони, вона відкриває більш широкий доступ до цінностей різноманітних культур, сприяє їх взаємозбагаченню, а з іншої сторони, глобалізація сприяє уніфікації культурного і духовного. Глобалізація не тільки відкриває нові горизонти для розвитку людства, а й загострює невирішені раніше соціальні суперечності, приносить світові нові виклики [102, с. 90].

Відповідна тенденція глобалізації в даній сфері оцінюється вченими неоднозначно. Зокрема, в науковій літературі зустрічаються позиції щодо загрози для існування людського роду загалом як причини визнання негетеросексуальної ідентичності та становлення правового захисту прав людини за відповідними ознаками [239, с. 96].

Як відмічає Н. О. Копилова, протягом людської історії головним механізмом опори та регулювання усіх сфер людського життя, в тому числі в питаннях ідентичності, був механізм традиції. Однак зі зміною культурної ситуації традиція поступово перестає бути безумовною опорою для культури й основним інструментом регулювання людської діяльності. На тлі цього відбувається криза людської ідентичності, що раніше вважалася чимось «природним», закладеним з народження [76, с. 35].

Варто зазначити, в умовах глобалізації сучасній культурі притаманне розмивання меж, і канони фемінності й маскулінності вже не є чимось непорушним і універсальним, що призводить до необхідності здійснення особистістю свого вибору щодо власної ідентичності та її репрезентації [76, с. 42].

Такі поступові культурні трансформації в суспільстві, зміни у структурі гендерних ролей, процес уніфікації статей супроводжуються посиленням толерантності по відношенню до гомосексуальних стосунків. Гомофобія в сучасному світі починає сприйматись як відчуття власної неповноцінності, підсвідомий страх одностатевих зносин. Найбільш толерантне ставлення до гомосексуальності починає виявлятись у людей із вищою освітою незалежно від статі, за демографічними показниками - у жінок та молодих чоловіків. При цьому відповідні тенденції не супроводжуються збільшенням чисельності людей, що ідентифікують себе геями та лесбійками, а сама сексуальна ідентичність перестає бути основною нормативною ознакою маскулінності та фемінності [239, с. 98].

Таким чином, можна стверджувати, що сучасна культура характеризується тенденцією мультикультуралізму, активізацією процесу пошуку своєї ідентичності, в тому числі сексуальної, а також активізацією ЛГБТ-рухів проти дискримінації та соціального виключення.

Для встановлення співвідношення між взаємопов'язаними поняттями «сексуальна орієнтація», «сексуальна ідентичність» і «гендерна ідентичність» доцільним видається узагальнення підходів до визначення їх сутності.

Так, О. Д. Питлюк-Смеречинська розуміє сексуальну ідентичність одним з п'яти компонентів людської сексуальності, що визначається як самоідентифікація індивіда з людьми, які мають ту чи іншу сексуальну орієнтацію, самовідчуття як індивіда з даною сексуальною орієнтацією [132, с. 135]. Вона являє собою психологічну приналежність до групи осіб певної сексуальної орієнтації.

Е. Е. Гроллман, розкриваючи сутність сексуальної ідентичності, звертає увагу на те, що вона не завжди відповідає сексуальній орієнтації конкретної особи. Загалом, більшість гетеросексуально орієнтованих людей ідентифікують себе як «гетеросексуали», а гомосексуально орієнтовані - як «гомосексуали», «геї», «лесбійки». Проте значна кількість людей не ототожнює свою сексуальну орієнтацію з сексуальною ідентичністю. Наприклад, замість ідентифікації себе як «бісексуали», деякі особи ідентифікують себе як «пансексуали» (від дав.-гр. РЬн, pan -- все і лат. sexus -- стать), відмовляючись від традиційного підходу щодо визнання двох статей (жіночої і чоловічої) та двох гендерів (жінки і чоловіки) в світлі існування інтерсексів, трансгендерів, небінарних осіб, а також тенденції визнання на міжнародному рівні і закріплення у національних законодавствах держав можливості зміни (корекції) особою статевої належності. Також зростає кількість людей, які ідентифікують себе асексуалами, тобто такими, що не відчувають сексуального потягу до представників жодних груп осіб. У цьому зв'язку цьому, можемо визначити сексуальну ідентичність як обрану одними людьми мітку, позицію для вираження і демонстрації поглядів щодо своєї сексуальної орієнтації іншим особам [300].

Так, люди з гомосексуальною орієнтацією з метою психологічного комфорту можуть репрезентувати себе в соціумі як бісексуали, а бісексуальні особи з особистих мотивів (психологічний комфорт, створення гетеросексуальної родини та ін.) - гетеросексуалами.

В контексті теорії ідентичності суб'єктів негетеросексуальної орієнтації другої половини XX ст. всі гендери та всі сексуальні орієнтації вважаються рівноправними та рівноцінними, а сексуальні ідентичності - функціями соціальних уявлень, репрезентацій. Отже, сучасній культурі все більш характерні стирання відмінностей, неочевидність традиційних гендерних схем [75, с. 224].

Щодо компонентів гендерної ідентичності, в науковій літературі їх визначають по-різному, відносячи до них такі складові: статеву, статеворольову і сексуальну ідентичність; різноманітні гендерні характеристики (базова статева ідентичність, психологічні характеристики маскулінності та фемінінності, гендерні стереотипи, гендерні уявлення, сексуальні уподобання, сексуальна орієнтація, особливості соціального досвіду та виховання, пов'язані з опануванням соціальних ролей) [85, с. 327].

Акцентуємо увагу на тому, що станом на 2017 р. законодавство жодної з держав світу в переліку ознак, за якими забороняється дискримінація, не передбачає таку захищену ознаку як сексуальна ідентичність. Проте, акти законодавства ряду держав, зокрема, Конституція Республіки Фіджі, Закон Аргентинської Республіки «Про гендерну ідентичність», Закон Республіки Албанія «Про захист від дискримінації» та ін. містять положення про заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та/або гендерної ідентичності.

На нашу думку, за логікою законодавців поняття «сексуальна ідентичність» охоплюється поняттям сексуальної орієнтації як більш широким за змістом, на підставі чого виділення у переліку захищених ознак окремо такої ознаки не видається доцільним. Дана позиція вбачається обґрунтованою на підставі того, що сексуальна орієнтація в тому числі передбачає самовизначення, усвідомлення і репрезентацію себе в соціумі як представника певної сексуальної орієнтації.

Відмітимо, що чинне законодавство не включає право на сексуальну ідентичність, як і право на сексуальну орієнтацію, до переліку особистих прав людини. Проте є закріпленим антидискримінаційний характер національного законодавства [54, с. 203]. Згідно ч. 3 ст. 270 Цивільного кодексу України перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

На даній підставі вважаємо доцільним включення прав на сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність до переліку особистих немайнових як таких, що передбачають надану особі міру можливої поведінки, яка полягає в її можливості самовизначення, самоідентифікації себе представником гетеросексуальної або гомосексуальної орієнтації і як цісгендерної або нецісгендерної особи. Дані права є природними, такими, що набуваються через народження, і не можуть відчужуватися за жодних підстав. При цьому права на повагу до сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності тісно пов'язуються з правом людини на повагу до її гідності, що передбачається ст. 28 Конституції України, а також права на приватність.

В контексті права на приватність, на нашу думку, доцільно віднести дані про сексуальну орієнтацію до переліку даних про особу, що визнаються конфіденційною інформацією. Таким чином, поширення інформації про сексуальну орієнтацію особи має здійснюватись виключно за бажанням (згодою) відповідної особи [217, с. 24].

Будучи одним з можливих варіантів ідентичності та існуючою протягом всієї історії людства практикою, гомосексуальність, навіть будучи офіційно визнаною медициною варіантом психічної норми і декриміналізованою, й досі неоднозначно сприймається українським суспільством та залишається підставою дискримінації.

Це пов'язується із представленням у спільнотах гетеросексуальної гендерної ідентичності загальнопоширеним соціальним зразком, а гомосексуальної ідентичності соціальним зразком, представленим переважно у межах специфічних гомосексуальних субкультур [222].

При цьому зі змісту всіх основних актів з прав людини міжнародного значення, підтриманих Україною, випливає, що сама по собі ідентичність не може бути підставою дискримінації.

У цьому зв'язку, як роз'яснує Д. Шевчук, проблема реалізації політики ідентичності повинна вирішуватись у такий спосіб, щоб представники меншин мали можливість бути Іншими у суспільстві. Крім того, треба її реалізувати так, щоб «бути Іншим» стало основою не для ксенофобії, а для ксенології, коли ця «Іншість» не експлуатується більшістю [240, с. 310].

Проте незважаючи на проголошений Україною курс на демократію і законодавче закріплення положень, що гарантують рівність всіх людей у їх гідності та правах, сучасні тенденції демократизації та мультикультуралізму все ж стикаються з дискримінацією за ознакою ідентичності та традиційними стереотипами.

Однак, провівши ряд реформ, спрямованих на реалізацію принципу рівності як обов'язкової умови успішного функціонування сучасної демократії, наша держава так і не розробила ефективного механізму реалізації прав людини. Зокрема, державна політика в сфері рівності й гендерної рівноправності має декларативний характер, вона не націлена на реалізацію в житті. Більше того, відбувається поворот у державній політиці - від визнання норм рівності до їх замовчування. Очевидно також, що формальні інститути рівноправності не узгоджуються з неформальними правилами поведінки представників державної влади - і законодавчої, і виконавчої [20, с. 74].

Іншою проблемою є активізація радикальних і екстремістських рухів, які пропагують нетерпимість до ЛГБТ. Так, наприклад, згідно маніфесту Всеукраїнської громадської організації «Громадський рух людей з майбутнім «Любов проти гомосексуалізму» проголошується, що «сексуальні меншини використовують гасла демократії лиш для того, щоб знищити демократію і встановити так звану гомодиктатуру, а отже люди традиційної орієнтації змушені захищатися від засилля гомосексуальної пропаганди», і пропонується робити це не лише мирним шляхом, а й з застосуванням насилля [95].

Щодо побоювання про встановлення так званої «гомодиктатури» громадський активіст З. Кісь зауважує, що закон повинен забороняти дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації, а не за ознакою належності до ЛГБТ-спільноти, і зазначена різниця є дуже суттєвою, адже теоретично гетеросексуальна людина також може постраждати від дискримінації на підставі своєї сексуальної орієнтації. Зокрема, якщо гетеросексуалу відмовлять у працевлаштуванні попри його найкращу кваліфікацію тому, що більшість працівників - геї, то в цьому випадку він також зможе відстояти свої права, чому є реальні приклади з судової зарубіжних держав… Таким чином, передбачена законодавством пряма заборона дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та сексуальної ідентичності стане найкращим запобіжником проти встановлення «гомодиктатури» та «обмеження прав» гетеросексуалів - адже останні матимуть такі самі механізми захисту, як і перші [60].

У цьому зв'язку важливо наголосити, що передбачення в антидискримінаційному законодавстві заборони дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності призводитиме не до надання сексуальним меншинам певних особливих соціальних пільг, а саме до безперешкодної реалізації тих прав, які вони мають на рівні з іншими громадянами відповідно до міжнародних стандартів прав людини та чинного законодавства України.

Незважаючи на те, що Конституція України проголосила рівність усіх людей у своїй гідності та правах, а також визнала права і свободи людини невідчужуваними та непорушними, український законодавець у переліку ознак, за якими не може бути привілеїв чи обмежень, прямо не передбачив такі захищені ознаки як «сексуальна орієнтація», «сексуальна ідентичність», «гендерна ідентичність». Проте, виходячи зі змісту статті, даний перелік не є вичерпним. Адже ч. 2 ст. 24 чинної Конституції забороняє привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Варто зазначити, що не внесення до переліку захищених ознак сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності породжує ситуацію правової невизначеності, в умовах якої виникає потреба в роз'ясненні даної норми Конституції України.

У цьому зв'язку 8 січня 2014 р. Всеукраїнська благодійна організація «Точка опори», цілями діяльності якої є підвищення толерантності суспільства до ЛГБТ та в цілому, а також забезпечення кожному представнику спільноти доступу до базової підтримки, звернулась до Конституційного Суду України з конституційним зверненням щодо тлумачення ч. 2 ст. 24 Конституції України та надання офіційного тлумачення, чи входить ознака «сексуальна орієнтація» в даний перелік категорії «інші ознаки» [72].

В конституційному зверненні наголошується на тому, що національне законодавство не надає ефективних механізмів захисту гомосексуальних громадян від дискримінації. Ознака «сексуальна орієнтація», крім деяких винятків, фактично відсутня в національному законодавстві, що в поєднанні з неефективними механізмами захисту від дискримінації та недовірою громадян до правоохоронних і судових органів робить для ЛГБТ захист прав і свобод людини та громадянина неможливим.

Серед аргументів важливості наявності правового обґрунтування і офіційного тлумачення було зазначено практичну необхідність у роз'ясненні, адже українське антидискримінаційне законодавство з'явилось досить недавно. І через відсутність чіткого визначення «сексуальна орієнтація» в системі антидискримінаційного права України громадяни з гомосексуальною орієнтацією не звертаються до правоохоронних органів, так як впевнені, що національне законодавство не захищає їх від дискримінації. Також дотепер поняття дискримінації не має однозначного визначення в українському законодавстві. Внутрішньодержавні документи та міжнародні угоди про права людини розходяться у визначенні списку ознак, за якими заборонена дискримінація. Так, в ст. 1 профільного Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» повністю повторюється ч. 2 ст. 24 Конституції України, а в ряді міжнародних угод, ратифікованих Україною, прямо передбачається захист від дискримінації за ознакою «сексуальна орієнтація».

Іншим аргументом на користь офіційного тлумачення в конституційному зверненні зазначається активізація в Україні протягом останніх років праворадикальних рухів, які вдаються до систематичних погроз, утисків, фізичного насилля по відношенню до ЛГБТ-спільноти. На сьогоднішній день, незважаючи на те, що ст. 24 Конституції України та низка інших законодавчих та нормативно-правових актів встановлюють заборону дискримінації за відкритим переліком ознак, немає однозначного офіційного тлумачення цих норм як таких, що передбачають захист від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Разом із тим відсутні й належні правові гарантії реалізації права на свободу від дискримінації. Так, ст. 161 Кримінального кодексу України фактично єдина встановлює відповідальність за дискримінацію, проте через свою диспозицію не може бути ефективним засобом захисту… Через відсутність відповідного законодавства злочини проти ЛГБТ неможливо кваліфікувати як скоєні на ґрунті ненависті [72].

Отже, наша держава, взявши на себе зобов'язання прийняти всеохоплююче антидискримінаційне законодавство у контексті співробітництва з Європейським Союзом, стикнулась з гострою суспільною дискусією стосовно переліку захищених ознак, за якими чинним законодавством забороняється дискримінація, і, на думку членів Всеукраїнської благодійної організації «Точка опори», саме Конституційний Суд мав поставили крапку зазначеній дискусії, давши чітке тлумачення ч. 2 ст. 24 Конституції України, чи входить сексуальна орієнтація в перелік «інші ознаки».

Однак Конституційний Суд України своєю ухвалою відмовив у відкритті конституційного провадження за конституційним зверненням Всеукраїнської благодійної організації «Точка опори» щодо надання відповідного тлумачення на підставі пунктів 1, 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України»: відсутність встановленого Конституцією України, цим законом права на конституційне звернення; невідповідність конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України «Про Конституційний Суд України» [230].

Таким чином, подолання правової невизначеності щодо повного переліку ознак, за якими на конституційному рівні забороняється дискримінація, і належність до даного переліку таких ознак, як сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність залишається невирішеним і актуальним питанням сучасного конституційного права України.

Звернення як із пропозиціями захисту на конституційному рівні як сексуальних меншин, так і традиційних сімейних цінностей надходять до спеціального допоміжного органу при Президентові України - Конституційної Комісії. У зв'язку з тим, що відповідні пропозиції стосуються прав людини, вони скеровуються членам робочої групи Конституційної Комісії з питань прав людини і громадянина для опрацювання, обговорення під час засідань та вирішення питання можливості їх урахування при внесенні змін до Основного Закону України [244].

Станом на 4 червня 2015 р. Робоча група з прав людини Конституційної Комісії, що здійснює роботу над розробленням змін до розділу II «Права людини» Конституції України, представила запропоновані для публічного обговорення напрацювання, які передбачають внесення даної антидискримінаційної ознаки до Основного Закону. Зокрема, ст. 35 «Заборона дискримінації» було запропоновано сформулювати таким чином: «Користування правами та свободами, визнаними в цій Конституції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії або переконань, політичних та інших поглядів, належності до корінних народів та національних меншин, майнового стану, походження, обмеженої працездатності, віку або сексуальної орієнтації» [116].

Варто зазначити, даний перелік захищених ознак видається нам більш повним та наближеним до міжнародних стандартів прав людини, однак потребує подальшого вдосконалення, адже не передбачає прямої заборони дискримінації за ознакою гендерної ідентичності.

Зважаючи на той факт, що формулювання певних статей майбутньої Конституції були змінені та звужені в процесі роботи, Коаліція з протидії дискримінації в Україні звернула увагу членів робочої групи Конституційної Комісії на невідповідність зазначеного переліку тому переліку ознак, який міститься в Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», некоректний підбір формулювань для визначення певних ознак, що може призвести до ускладнень в трактуванні Конституції пізніше, та на неврахуванні кількох важливих ознак, які мають бути експліцитно вказані в Конституції, якщо Україна йде шляхом розвитку визнання важливості дотримання та захисту прав людини, зокрема сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Так, за пропозицією Коаліції з протидії дискримінації в Україні перелік ознак в ст. 42 рекомендується викласти в такій редакції: раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, стану здоров'я, генетичних характеристик, етнічного та соціального походження, належності до національних меншин чи корінних народів, членства у профпілках, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, мовними або іншими ознаками. Важливим вбачається також приведення у відповідність переліку ознак, за якими забороняється дискримінація, передбаченому Конституцією України, Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та Кодексом законів про працю України [146, с. 121].

За час своєї роботи Конституційна Комісія отримала також ряд пропозицій змін до Конституції України від українських громадських та міжнародних неурядових правозахисних організацій.

Так, у липні 2015 р. громадською організацією «Асоціація ЛГБТ «Ліга» було підготовлене звернення до Голови Конституційної Комісії В. Гройсмана щодо проблеми відсутності захисту представників спільноти ЛГБТ на законодавчому рівні як повноцінних громадян України у зв'язку з відсутністю явної заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності у Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», а також відповідних положень кримінально-процесуального законодавства про злочини на грунті нетерпимості до представників спільноти ЛГБТ. Стверджуючи, що з моменту скасування у 1991 р. кримінального переслідування громадян України за гомосексуальні стосунки, наша держава не зробила жодного кроку для забезпечення прав людини сексуальних меншин, члени громадської організації звернулись до Голови Конституційної Комісії з вимогою включення до проекту розділу II Конституції України у ст. 42 «Заборона дискримінації» ознаки «сексуальної орієнтації» та «гендерної ідентичності» у якості окремих ознак, за якими забороняється дискримінація громадян України, а також виключення з проекту розділу II Конституції України «мораль» як чинник, який може використовуватися різними сторонами для обмеження прав і свобод громадянина України, таких як право на повагу до приватного й сімейного життя (ст. 27 розділу II проекту Конституції) та свобода мирних зібрань та об'єднань (ст. 32 розділу II проекту Конституції).

У серпні 2015 р. очільники міжнародних правозахисних організацій Freedom House, Amnesty International та Human Rights Watch надіслали Президентові України П. Порошенку листа, закликаючи забезпечити захист лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерних та інтерсекс-людей, а також міцне закріплення принципів рівності й недискримінації в українському законодавстві, адже ЛГБТІ в Україні постійно зазнають дискримінації та насильства, за які дуже рідко наступає відповідальність. При цьому проект нової Конституції України не містить чіткої заборони дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Автори листа наголошують, що виключення ознак сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, які містились в початковому проекті Основного Закону, зводить нанівець важливу нагоду подати чіткий сигнал для суспільства, що насильство і дискримінація щодо ЛГБТІ є неприйнятними, а також нівелює можливість створити правові підстави для боротьби з таким насильством та дискримінацією. Виключення сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності з антидискримінаційного законодавства в 2012 році, із проекту Національної стратегії з прав людини, а також із нового проекту Трудового кодексу, так само є змарнованими можливостями [306].

Коментуючи спільну заяву з Amnesty International та Human Rights Watch про необхідність захисту сексуальних меншин в Україні, президент міжнародної неурядової організації Freedom House, що проводить дослідження стану демократії та дотримання основних прав людини, М. П. Лагон додав: «Масштабні реформи і розробка нової Конституції - найкращий момент для того, щоб гарантувати кожному в Україні можливість користуватись однаковими правами без дискримінації чи відмінностей. Напад на київський Марш рівності … так само, як інші недавні напади на ЛГБТІ, став можливим, бо противники прав для ЛГБТІ вірили, що не понесуть покарання за застосування насильства. Президент Порошенко повинен наполягати на чітких антидискримінаційних положеннях в новій Конституції, включаючи заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності» [374].

Проте одночасно ряд пропозицій до Конституційної Комісії щодо внесення змін до Конституції України містять вимогу навпаки не допустити появи в Основному Законі терміну «сексуальна орієнтація».

Зокрема, у зверненнях релігійних громад та комітету Всеукраїнської громадської організації «Громадський рух людей з майбутнім «Любов проти гомосексуалізму» до Президента України, Голови Конституційної Комісії, Прем'єр-міністра України, народних депутатів України та голів парламентських фракцій стверджується, що нова дефініція «сексуальна орієнтація» є штучною та протиправною, а внесення відповідних змін до Конституції України є неприпустимим враховуючи глибоке християнське коріння українського народу та міцні сімейні традиції. При цьому спроби зміни українського законодавства розцінюються нав'язуванням аморальних сімейних цінностей та нової, неприродньої норми щодо дискримінації [86].

Так, згідно відкритого листа голови Всеукраїнської громадської організації «Рух «Любов проти гомосексуалізму» Р. В. Кухарчука, «враховуючи глибоке християнське коріння українського народу та міцні сімейні традиції, внесення таких норм до Конституції є неприпустимим. Подібні спроби викличуть потужний суспільний протест, який призведе до поглиблення розколу в державі і поширення конфліктів… З огляду на вищезазначене, вимагається: захистити традиційні сімейні цінності українців та не допустити видалення з Конституції визначення шлюбу як союзу одного чоловіка і однієї жінки; не допустити появи в Конституцію штучної і протиправної дефініції «сексуальна орієнтація» [19].

Внесення в нову Конституцію України доповнень до існуючих підстав заборони дискримінації пропонується здійснювати на засадах принципу перестороги. Адже, як зазначає М. О. Медведєва, «спосіб життя ЛГБТ є явищем новим, до кінця не вивченим, а також непередбачуваним в соціальному, психологічному, фізіологічному, генетичному плані. Тому вважаємо за доречне застосовувати до способу життя ЛГБТ принцип перестороги, визнаний в праві ЄС та міжнародному екологічному праві. …Якщо існують підстави вважати, що певна технологія або діяльність може завдати шкоди довкіллю, здоров'ю чи життю людей, і при цьому існує наукова невизначеність щодо природи і розміру такої шкоди, заходи з попередження та відвернення цієї шкоди є необхідними і цілком виправданими, що означає правомірність заборони такої діяльності чи продукції. Про шкоду від способу життя ЛГБТ говорять психологи, педагоги, медики, то чому в одних випадках ми застосовуємо принцип перестороги, а в інших - ні?» [100].