Конституційно-правова відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування в Україні
Дослідження суб’єктів, об’єктів, суб’єктивної та об’єктивної сторін конституційних деліктів у сфері місцевого самоврядування. Процесуальні особливості конституційно-правової відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування в Україні.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | диссертация |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.04.2019 |
| Размер файла | 296,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Суспільно небезпечним визначають діяння, яке спричинило або реально могло спричинити шкоду охоронюваним суспільним відносинам. На нашу думку, при характеристиці конституційних деліктів не має принципового значення розмежування понять «суспільна небезпечність» та «суспільна шкідливість», адже ці поняття багато в чому співпадають. Головними критеріями визначення ступеня суспільної небезпечності мають виступати значимість правовідносин, які стали об'єктом посягання, тяжкість спричиненої шкоди, форма вини, мотивація, спосіб вчинення правопорушення, особа правопорушника тощо [293, с. 101].
Разом з тим, суспільна небезпечність традиційно виділяється як ознака злочину, тобто є притаманною кримінальній відповідальності. При характеристиці інших видів правопорушень переважно ведуть мову про їх суспільну шкідливість. Відповідно, цілком виправданим є виділення ознаки суспільної шкідливості щодо конституційних деліктів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Суспільна шкідливість діянь у сфері місцевого самоврядування полягає в тому, що вони посягають на загальні засади конституційного ладу (адже Конституція України гарантує місцеве самоврядування як одну із засад конституційного ладу), на порядок проведення місцевих виборів та референдумів, тобто на загальні засади безпосередньої демократії, на права і свободи людей, які реалізують своє конституційне право на територіальну самоорганізацію, на встановлений порядок місцевого управління. В цілому такі конституційні делікти підривають загальні конституційні засади організації та здійснення такої форми публічної влади як місцеве самоврядування.
Разом з тим ступінь суспільної шкідливості різних видів конституційних деліктів відрізняється між собою і залежить від об'єкту посягання конкретного конституційного делікту та відтворюється під час порівняння різних санкцій.
Протиправність діяння полягає в тому, що воно заборонено під загрозою настання негативних наслідків, передбачених санкціями правових норм. Ознака протиправності відмежовує діяння від тих, навіть неправомірних діянь, за вчинення яких не передбачена законом будь-яка юридична відповідальність.
Протиправність конституційних деліктів у сфері місцевого самоврядування є юридичним вираженням, відтворенням небезпечності правопорушення і виражається в порушенні конкретних конституційно-правових норм. Поняття конституційно-правових норм ми в даному випадку тлумачимо широко і розуміємо як норми Конституції України та законів України, так і нормативно-правових актів різних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Протиправність діяння полягає в тому, що воно заборонено під загрозою настання негативних наслідків, передбачених санкціями цих правових норм і відтворюється в порушенні посадовою особою, органом місцевого самоврядування заборони закону, у невиконанні суб'єктом певного юридичного обов'язку, або у зловживанні своїм правом.
Найбільш дискусійною ознакою конституційного делікту є його винність. Ряд науковців вказують, що саме конституційному делікту притаманне можливе настанні негативних наслідків для суб'єкта без його вини. Зокрема, В. О. Виноградов зазначає, що вина не завжди є обов'язковою умовою настання конституційної відповідальності. Допускається конституційна відповідальність за невинуваті, а лише об'єктивно протиправні діяння. Як правило, форма вини не вказується в нормах конституційного права і для більшості конституційних деліктів не є чітко визначеною [43, c. 113]. Подібної позиції дотримується й Д. Т. Шон, який зазначає, що по відношенню до конституційної відповідальності вимога обов'язкової наявності вини у вчиненні конкретного правопорушення звузила б діапазон її застосування і спотворила соціальне призначення даного виду відповідальності [288, c. 38]. Це особливо яскраво проявляється у сфері місцевого самоврядування Наприклад, відкликання депутата виборцями є можливим і без вини останнього. Тому ще раз необхідно вести мову про доцільність розмежування підстав конституційно-правової відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування за конституційно-правові делікти та з політико-правових підстав, якими, наприклад, є втрата довіри виборців. І якщо обов'язковою ознакою делікту є його винність, то у другому випадку варто вести мову про загальну оцінку громадою діяльності депутата без співвідносно з винністю його діяння.
Ознака караності своє безпосереднє вираження одержує у застосуванні до правопорушників спеціальних правових санкцій, тобто це конкретна міра відповідальності правопорушника за скоєні ним діяння.
Конституційне правопорушення органів та посадових осіб місцевого самоврядування характеризується наявністю специфічних санкцій за його вчинення, які притаманні тільки конституційно-правовій відповідальності (дострокове припинення повноважень органів та посадових осіб, відкликання депутата місцевої ради тощо).
Також варто зазначити, що фактично всі без виключення автори -- прихильники виділення конституційно-правової відповідальності по аналогії з іншими видами юридичної відповідальності виділяють наступні елементи конституційного правопорушення (делікту): об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона [110; 169; 229].
Для більш повної характеристики конституційних деліктів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, їх слід класифікувати за певними критеріями. Найбільш доречною, на нашу думку, буде класифікація за суб'єктами вчинення конституційних деліктів, до яких віднесемо наступні органи та посадових осіб: місцеві ради, сільських селищних, міських голів, депутатів місцевих рад, органи самоорганізації населення.
Конституційні делікти Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Відповідно до п. 28 ст. 85 Конституції України у разі порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України за наявності відповідного висновку Конституційного Суду України Верховна Рада України може достроково припинити повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим та призначити позачергові вибори до неї.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, він може зупинити дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з мотивів невідповідності їх Конституції України та законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (ч. 2 ст. 137 Конституції України). Прийняття Конституційним Судом України рішення щодо невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України може стати підставою для дострокового припинення її повноважень Верховною Радою України.
Отже, з аналізу названих статей випливає, що конституційні делікти Верховної Ради Автономної Республіки Крим полягають у можливості порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України,у тому числі шляхом прийняття неправомірних рішень. Саме це сталося у лютому-березні 2014 року коли Верховна Рада Автономної Республіки Крим всупереч положенням Конституції України та Конституції Автономної Республіки Крим приймала рішення щодо проведення так званого «референдуму» чим безпосередньо скоїла конституційно-правовий делікт, що призвело до прийняття Постанови Верховної Ради України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим» від 15 березня 2014 року № 891-VІІ. Згідно цієї Постанови: «Відповідно до пункту 28 частини першої статті 85 Конституції України, абзацу п'ятого частини першої статті 22 Конституції Автономної Республіки Крим, частини шостої статті 4 Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», враховуючи висновок Конституційного Суду України у Рішенні № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року у справі про проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим щодо порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України, Верховна Рада України постановляє:
1. Достроково припинити повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
2. Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування внести пропозиції щодо призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим» [194].
Слід зазначити, що у зв'язку з прийняттям нового законодавства щодо місцевих виборів, проведення антитерористичної операції, створення військово-цивільних адміністрацій, запобігання корупції змістовно конституційні делікти стосовно органів та посадових осіб місцевого самоврядування значно розширені, що призвело до суттєвих змін розділу ІV Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які будуть розглядатись послідовно до відповідних деліквентів.
Конституційні делікти сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради. Відповідно до ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» [200] повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті ради можуть бути достроково припинені у разі вчинення нею наступних конституційних деліктів:
- прийняття радою рішення з порушенням Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом;
- непроведення радою сесій без поважних причин у строки, встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»;
- невирішення радою питань, віднесених до її відання.
Рішення про дострокове припинення повноважень ради приймається на місцевому референдумі або шляхом прийнятття Верховною Радою України рішення про дострокові вибори до відповідної ради.
Питання про проведення місцевого референдуму може бути порушене сільським, селищним, міським головою, а також не менш як однією десятою частиною громадян, що проживають на відповідній території і мають право голосу.
Також у ч. 2 ст. 78 Закону передбачає, що окрім вищезазначених підстав повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму і в інших випадках, перелік яких у даній статті не наводиться.
Відповідно до ст. 75 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [200] органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Відповідно до ч. 2 цієї статті територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень. Вбачається, саме ці підстави є тими іншими випадками дострокового припинення повноважень місцевих рад шляхом проведення місцевого референдуму, проте їх слід закріпити у ч. 2 ст. 79 Закону.
Стаття 78 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» [200] суттєво змінена наступними приписами:
Стаття 78. Дострокове припинення повноважень ради
1. Повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках: …
3) передбачених Законом України «Про військово-цивільні адміністрації».
{Частину першу статті 78 доповнено пунктом 3 згідно із Законом № 650-VIII «Про місцеві вибори» від 17 липня 2015 року} [205].
2. Повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті ради за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, та в інших випадках можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму. Порядок проведення місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень ради визначається законом про місцеві референдуми.
{Частина друга статті 78 із змінами, внесеними згідно із Законом № 995-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності військово-цивільних адміністрацій» від 04 лютого 2016 року} [188].
4. За наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, рішення суду про визнання актів ради незаконними, висновків відповідного комітету Верховної Ради Верховна Рада України може призначити позачергові вибори сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради. Питання про призначення Верховною Радою України позачергових виборів сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради може порушуватись перед Верховною Радою України сільським, селищним, міським головою, головою обласної, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації.
{Частина четверта статті 78 із змінами, внесеними згідно із згаданим Законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності військово-цивільних адміністрацій» № 995-VIII від 04 лютого 2016 року}.
5. Повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради за наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої цієї статті, достроково припиняються з дня набрання чинності актом Президента України про утворення відповідної військово-цивільної адміністрації.
{Статтю 78 доповнено новою частиною згідно із згаданим Законом № 995-VIII від 04 лютого 2016 року}» [200].
Конституційні делікти сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради. Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради вважаються достроково припиненими у разі: набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього (п. 3); порушення ним вимог щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлених цим Законом (п. 4). У таких випадках повноваження відповідного голови припиняються без прийняття радою спеціального рішення про це.
У разі якщо, сільський, селищний, міський голова порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень (ч. 2 ст. 9), його повноваження можуть бути достроково припинені за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради. Рішення про проведення місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови приймається сільською, селищною, міською радою як за власною ініціативою, так і на вимогу не менш як однієї десятої частини громадян, що проживають на відповідній території і мають право голосу [200].
Згідно з ч. 3 ст. 79 Закону також визначалось, що повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму і в інших випадках [200]. У Законі не передбачено їх конкретного переліку. Вважаємо, що підстави дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови передбачені ч. 2 ст. 79 є досить вичерпними і не потрібно встановлювати ще інші додаткові підстави дострокового припинення його повноважень або ж принаймні слід їх конкретизувати. В іншому випадку це може призвести до серйозних зловживань у муніципально-правовій сфері, підміни заходів конституційно-правової відповідальності заходами політичної відповідальності. На такій позиції стоїть і Конституційний Суд України, який своїм рішенням положення частини третьої ст. 79 щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови за рішенням відповідної ради «в інших випадках», тобто з підстав, не передбачених частиною другою ст. 79, визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) [221].
За наявності рішень суду про визнання розпоряджень чи дій сільського, селищного, міського голови незаконними, висновків відповідного комітету Верховної Ради Верховна Рада України може призначити позачергові вибори сільського, селищного, міського голови.
Стаття 79 зазначеного Закону ревізована положеннями згаданого нового законодавства:
«Стаття 79. Дострокове припинення повноважень сільського, селищного, міського голови
1. Повноваження сільського, селищного, міського голови, вважаються достроково припиненими у разі: …
31) набрання законної сили рішенням суду про притягнення його до відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права займати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
{Частину першу статті 79 доповнено пунктом 31 згідно із Законом № 4711-VI від 17 травня 2012 року; із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14 травня 2013 року; у редакції Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року} [196].
{Пункт 4 частини першої статті 79 виключено на підставі згаданого Закону № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року};
4) відкликання з посади за народною ініціативою.
{У частину першу статті 79 включено пункт 4 згідно із згаданим Законом «Про місцеві вибори» № 595-VIII від 14 липня 2015 року}.
Повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути достроково припинені також у випадку, передбаченому Законом України «Про військово-цивільні адміністрації».
{Частину другу статті 79 доповнено абзацом другим згідно із згаданим Законом № 995-VIII від 04 лютого 2016 року}.
{Частина друга статті 79 із змінами, внесеними згідно із згаданими Законами № 650-VIII від 17 липня 2015 року, № 995-VIII від 04 лютого 2016 року}.
5. Сільський, селищний, міський голова може бути відкликаний з посади за народною ініціативою в порядку, визначеному Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» з особливостями, передбаченими частинами шостою-десятою цієї статті, не раніше як через рік з моменту набуття ним повноважень.
{Статтю 79 доповнено частиною згідно із Законом «Про місцеві вибори» № 595-VIII від 14 липня 2015 року}.
11. Повноваження сільського, селищного, міського голови припиняються достроково, а відповідна особа звільняється з посади:
31) з підстав, зазначених в абзаці другому частини другої цієї статті, -- з дня набрання чинності актом Президента України про утворення відповідної військово-цивільної адміністрації населеного пункту (населених пунктів);
{Частину одинадцяту статті 79 доповнено пунктом 31 згідно із згаданим Законом № 995-VIII від 04 лютого 2016 року};
5) у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, -- з дня прийняття відповідною радою або вищим керівним органом відповідної політичної партії рішення про дострокове припинення повноважень сільського, селищного, міського голови.
{Частину одинадцяту статті 79 доповнено пунктом 5 згідно із Законом «Про місцеві вибори» № 595-VIII від 14 липня 2015 року}» [200].
Конституційні делікти депутатів місцевих рад. Стаття 5 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року [216] регламентує підстави дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради. Так, згідно з ч. 1 ст. 5 Закону повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі: його відкликання виборцями у встановленому цим Законом порядку; обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом несумісне з виконанням депутатських повноважень; обрання його депутатом іншої місцевої ради; набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі. У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, повноваження депутата місцевої ради можуть припинятися достроково також за рішенням відповідної ради.
Окремої уваги заслуговує питання відкликання депутата місцевої ради. Оскільки згідно із ч. 2 ст. 2 Закону депутат місцевої ради є представником інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини -- виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування, виборці мають право його відкликати у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх повноважень [216].
Відповідно до ст. 37 Закону підставами для відкликання виборцями обраного ними депутата місцевої ради можуть бути: 1) порушення депутатом місцевої ради положень Конституції і законів України, що встановлено судом; 2) пропуск депутатом місцевої ради протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів; 3) невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради основним принципам і положенням його передвиборної програми [216].
Конституційні делікти органів самоорганізації населення. Однією з форм участі громадян -- членів територіальних громад у вирішенні питань місцевого значення є створення ними органів самоорганізації населення -- будинкових, вуличних, квартальних комітетів, комітетів мікрорайонів, комітетів районів у містах, сільських, селищних комітетів.
Чинним законодавством передбачена можливість дострокового припинення їх повноважень у разі вчинення конституційних деліктів. Так, згідно ч. 1 ст. 80 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження органу самоорганізації населення припиняються достроково у разі: невиконання рішень сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, її виконавчого комітету, загальних зборів громадян або невиконання своїх повноважень [200]. Рішення про дострокове припинення повноважень органу самоорганізації населення приймається загальними зборами громадян, що утворили даний орган, або відповідною радою. Частина 2 ст. 28 Закону України «Про органи самоорганізації населення» передбачає, що прийняття органом самоорганізації населення рішень, що суперечать Конституції і законам України, актам законодавства, Положенню про цей орган та іншим рішенням ради, її виконавчого органу, розпорядженням сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі її створення) ради, а також рішенням зборів (конференції) жителів за місцем проживання, місцевого референдуму, може бути підставою для припинення діяльності органу самоорганізації населення або позбавлення його повноважень [208].
Останнім часом у сучасній вітчизняній муніципально-правовій науці ставиться питання про можливість визнання самостійним суб'єктом конституційно-правової відповідальності у місцевому самоврядуванні територіальної громади та встановлення щодо неї специфічних конституційно-правових санкцій. Зокрема пропонується ввести у правовий механізм функціонування місцевого самоврядування поняття «банкрутства» територіальної громади та встановити спеціальну процедуру оголошення або самооголошення «банкрутства місцевого самоврядування» [19, c. 388-390]. У літературі зазначається, що несприятливі наслідки неумілості, пасивності, утриманства при вирішенні населенням питань місцевого значення виступають у вигляді низького рівня соціальних благ (на рівні гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України), нездорового й некомфортного середовища, високого рівня криміналізації суспільства тощо.
Держава в особі спеціальних органів (наприклад адміністративних судів) повинна з'ясувати чим було викликано «банкрутство територіальної громади», чи була надана їй своєчасна й належна допомога. Якщо з'ясується, що «банкрутство» породжене суто суб'єктивними факторами (необміркованими рішеннями, пасивністю, то на певний період до проведення чергових місцевих виборів) на території даної місцевої громади запроваджується централізоване (агентське) управління.
Пропозиції запровадження такого специфічного заходу конституційно-правової відповідальності як банкрутство суб'єктів конституційного права: муніципальних утворень і навіть суб'єктів федерації раніше висловлювалися М. О. Красновим [113, c. 14-15].
Основна ідея відповідальності територіальної громади полягає не у накладенні на неї санкцій, а у наданні певної допомоги, в першу чергу з метою виходу із фінансової кризи. Разом з тим, мова все ж йде про відповідальність Пов'язано, це в першу чергу з тим, що в разі оголошення муніципалітету банкрутом (а переважно це має місце у США), у цій громаді призначається судовий виконавець. Встановлення режиму судових виконавців фактично означає введення прямого штатного правління в муніципальній одиниці із згортанням демократичних процедур: діяльність виборних посадових осіб муніципалітету призупиняється або припиняється. У випадку коли виборні посадові особи продовжують функціонувати, з їхнього відання вилучаються усі фінансові питання. За такого режиму також не застосовуються демократичні процедури при прийнятті рішень. Однак вважається, що такі заходи визнаються у цілому правомірними, оскільки демократичний порядок прийняття рішень, звичні демократичні процеси зазнали фіаско у здатності забезпечити нормальне функціонування даної муніципальної одиниці [287, c. 42].
Питання про можливість запровадження такої практики в Україні є досить спірним і потребує свого додаткового вивчення.
Отже, на підставі аналізу чинного законодавства України, слід констатувати відсутність чіткої законодавчої регламентації складів конституційних деліктів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, що вимагає внесення необхідних змін і доповнень до законодавства України з метою окреслення підстав їх конституційно-правової відповідальності.
2.2 Склад конституційно-правових деліктів у сфері місцевого самоврядування
Характеристика будь-якого правопорушення в теорії права пов'язується з аналізом його необхідних елементів, тобто складу правопорушення. Вважаємо доречним у складі конституційного делікту виділяти чотири традиційних елементи: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона [97, c. 341]. Зупинимось детально на кожному з цих елементів.
Визначальною ознакою, що відрізняє відповідальність у сфері місцевого самоврядування є особливий суб'єктний склад такої відповідальності. Суб'єктами у контексті нашого дослідження виступають органи та посадові особи місцевого самоврядування, які зобов'язані завдяки своєму статусу забезпечувати вирішення питань місцевого значення в межах своєї компетенції, а в разі здійснення конституційного правопорушення понести несприятливі правові наслідки перед територіальною громадою або державою.
Охарактеризуємо органи місцевого самоврядування, які потенційно можуть виступати суб'єктами конституційно-правової відповідальності.
Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» розмежовує поняття представницьких органів місцевого самоврядування (як виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення); виконавчі органи рад (як органи, які відповідно до Конституції України та Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами) та органи самоорганізації населення -- (як представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста).
Пріоритетне місце в системі органів місцевого самоврядування займають представницькі органи, тобто місцеві ради. Світовий досвід демонструє, що виборні органи є головними носіями самоврядних повноважень, головною формою самоорганізації територіальних громад [99, c. 495]. Представницька демократія є більш професійною, ніж безпосередня демократія і у відповідності зі ст. 5 Конституції України -- народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. А, відповідно, ради, як представницькі органи, є органічним елементом системи народовладдя і виступають однією з форм участі громади в управлінні суспільними і державними справами.
Представницькі органи місцевого самоврядування -- сільські, селищні, міські, районні, обласні ради -- є виборними, колегіальними органами загальної компетенції, що складаються з обраних безпосередньо населенням відповідної територіальної громади осіб, наділенні публічно-владними повноваженнями з метою вирішення питань місцевого значення в інтересах територіальної громади, утримується за рахунок коштів місцевих бюджетів та діють у визначених законом правових та організаційних формах [112, c. 238].
Створення представницьких органів є похідним від права громади на самоврядування. Але, оскільки територіальна громада не в змозі здійснювати більшість функцій з управління місцевими справами безпосередньо, вони виконуються представницьким органом -- радою, яка є єдиним органом, що уособлює територіальну громаду та може виступати від її імені.
Висновок про первинність громади у відносинах «громада -- рада» в свій час ще зробив Ю. Панейко, який зазначав, що основним, системоутворюючим суб'єктом місцевого самоврядування виступає саме територіальна громада, що склалася шляхом природного розселення фізичних осіб у межах населених пунктів [170, c. 126]. Членами територіальної громади є фізичні особи, які об'єднані фактом проживання у певному населеному пункті. На відміну від інших суб'єктів місцевого самоврядування територіальна громада має право приймати юридично значимі рішення з будь-яких питань, віднесених до відання місцевого самоврядування. Похідність рад від природного права громади на самоврядування породжує і відносини підпорядкування, а отже і відповідальності. Оскільки ради формуються виключно населенням, відповідальність за свою діяльність вони несуть безпосередньо перед населенням.
По іншому складаються відносини відповідальності щодо виконавчих органів в системі місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [200] одним з елементів системи місцевого самоврядування також є виконавчі органи місцевих рад. Виконавчі органи не виступають як уособлення територіальної громади і можуть виступати тільки від імені ради, що їх утворила. Вони є формою роботи ради, коли поряд з іншими формами (робота депутатів, постійних комісій) забезпечують здійснення останньою своїх функцій. Тобто, можна погодитись з тезою, що організація місцевого самоврядування здійснюється за принципом субсидіарності [242, c. 52].
Таким чином, має місце похідність функцій та повноважень від громади раді, а від останньої -- виконавчим органам ради, але ні в якому разі не навпаки. Таким чином, існує прямий функціональний зв'язок між представницькими та виконавчими органами при збереженні їх самостійності. Обумовлено це механізмом управління, який передбачає існування різних за своєю будовою органів. Так, для ради властивою є установча функція, а також нормотворча та контрольна [29, c. 175]. Виконавчі органи здійснюють виконавчо-розпорядчі, оперативні, організаційні й інші функції [257, c. 27]. Виконавчі органи є підсистемою, яка входить до системи місцевої ради, є їй підконтрольною та підзвітною. Інакше кажучи, законодавчо закріплене найменування «виконавчі органи місцевих рад» потрібно розуміти буквально, тобто це органи, які створюються радою для здійснення виконавчих функцій. Тобто як зазначається в літературі, вони є так звані «органи органів» місцевого самоврядування [105, c. 90; 148, c. 161].
Така вторинність природи виконавчих органів обумовлює те, що відповідальність вони несуть не безпосередньо перед громадою, а перед радою, яка їх створює.
Самостійним суб'єктом відповідальності в системі місцевого самоврядування виступає сільський, селищний, міський голова.
Законом (ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [200]) сільському, селищному, міському голові надано статусу головної посадової особи територіальної громади. Рішення Конституційного Суду України визначає сільського, селищного, міського голову передусім як посадову особу виконавчого органу ради та самої ради (справа про місцеве самоврядування) [221]. Подвійність правового статусу сільського, селищного, міського голови обумовлює те, що він несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень перед територіальною громадою, перед якою він є підзвітним, підконтрольним і відповідальним, а з іншого боку голова є відповідальним і перед відповідною радою з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади.
З іншого боку, з огляду на те, що сільський, селищний, міський голова обирається безпосередньо населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці деякі автори надають цій посаді властивостей, що взагалі не є для неї характерними. Так, є думка, що голова, як загальнообрана особа, не може бути звільнена з посади чи переобрана радою та її виконавчим органом. Тим самим в систему функціонування органів місцевого самоврядування «закладено своєрідний принцип противаг, коли колективні органи та індивідуальні посадові особи залежать тільки від волевиявлення громадян» [9, c. 18].
Дане питання розглядалося Конституційним Судом України (справа про місцеве самоврядування). При розгляді справи Суд дійшов висновку, що у системі місцевого самоврядування України має місце певна субординація її елементів -- територіальної громади, ради, її виконавчих органів зі збереженням відповідного розмежування їх прав та повноважень. Спосіб формування сільської, селищної, міської ради й обрання сільського, селищного, міського голови однакові, проте їх статус різний. Голова очолює виконавчий орган ради, інтегрований в його структуру, а тому має відповідати перед радою за наслідки роботи виконавчого органу та за власну діяльність [221].
Отже, сільський, селищний, міський голова несе відповідальність і перед територіальною громадою, яка його обирає , і перед радою в частині забезпечення діяльності її виконавчих органів.
Окремим суб'єктом відповідальності в системі місцевого самоврядування закон визначає також органи самоорганізації населення (ст. 80 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [200]). Згідно ст. 1 цього ж закону органи самоорганізації населення -- представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста.
Органи самоорганізації населення займають особливе місце в системі місцевого самоврядування, що обумовлено їх природою. З одного боку, вони виступають формою участі населення у вирішенні питань місцевого значення і здійснюють передані їм повноваження відповідних сільських, селищних, міських рад, що дозволяє характеризувати їх як владні структури, які мають певні спільні риси з органами місцевого самоврядування. З іншого боку, органи самоорганізації населення працюють на громадських засадах (винятки можуть бути зроблені лише для їх керівників) і їх можна розглядати як специфічну форму самоорганізації громадян за місцем проживання -- в межах мікрорайонів, вулиць, кварталів тощо, що говорить про їх близькість до громадських організацій [112, c. 240].
Таким чином, органи самоорганізації населення характеризуються як окремими рисами органу публічної влади, так і рисами громадської організації, а доцільність їх існування обумовлена двома факторами: по-перше, прагненням створити ще одні можливості для розгортання місцевої демократії, залучення членів територіальної громади до безпосередньої участі у вирішенні окремих питань місцевого значення (і тим самим наблизити процес прийняття рішень щодо надання відповідних громадських послуг до їх споживачів); по-друге, намаганням розвантажити органи місцевого самоврядування від вирішення тих питань місцевого значення, що можуть бути успішно вирішені самим населенням.
Безумовно, першоосновою створення цих органів є ініціатива громадян, їх добровільне волевиявлення. Але при цьому слід пам'ятати, що відповідно до ст. 14 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [200] сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою мешканців створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Тобто факт створення таких органів пов'язаний і з волевиявленням громадян, і волевиявленням відповідної ради, яка сама по собі вже є представницьким органом. Що свідчить про вторинність природи органів самоорганізації населення. Ця ознака обумовлює і особливість відповідальності, яку несуть органи самоорганізації населення. З одного боку вони відповідальні перед населенням, яке їх створило. Але специфіка полягає в тому, що суб'єктом відповідальності у цьому випадку є не вся територіальна громада, а лише її частина. З іншого боку органи самоорганізації населення відповідальні перед радою в частині виконання переданих ним функцій та повноважень місцевої ради.
Отже, ми визначили що до системи органів, які є суб'єктами відповідальності в системі місцевого самоврядування варто відносити -- місцеві ради, сільського, селищного, міського голову та органи самоорганізації населення. Разом з тим, вважаємо доречно окремим суб'єктом виділяти і посадових осіб місцевого самоврядування. Розглянемо поняття цих суб'єктів з точки зору природи їх відповідальності.
Правове регулювання статусу посадової особи місцевого самоврядування здійснюється Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Так, ст. 2 визначає, що «Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету» [214]. Посадами в органах місцевого самоврядування, відповідно до ст. 3 є: «виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України». Виникає питання, чи всі з перерахованих посадових осіб є суб'єктами конституційно-правової відповідальності.
Для цього, на нашу думку, необхідно розмежовувати поняття «посадова особа місцевого самоврядування» та «службовець органу місцевого самоврядування». В свою чергу, усі посадові особи у місцевому самоврядуванні поділяються на 1) виборні (депутати; сільські, селищні, міські голови; особи, які обираються на посади радою); 2) службовці органів місцевого самоврядування (особи, які призначаються на посади в органах місцевого самоврядування на конкурсній основі чи за іншою процедурою). Виключення складають технічні працівники та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування з огляду на пряму вказівку закону.
На підставі вищевикладеного, ми приходимо до висновку, що підстав для віднесення депутатів і виборних посадових осіб місцевого самоврядування до категорії службовців органів місцевого самоврядування немає. Що стосується сільських, селищних, міських голів, то завдяки подвійності свого статусу, про що зазначалось вище, вони виступають і посадовими особами місцевого самоврядування, і службовцями органу місцевого самоврядування.
При розгляді питання про суб'єктів конституційно-правової відповідальності важливо враховувати, що такими суб'єктами можуть визнаватись лише органи та посадові особи, які мають «прямий зв'язок з населенням», тобто які або складаються з обраних територіальною громадою членів, або є такі виборними особами. Дані органи та посадові особи повинні мати власну виняткову компетенцію і бути підзвітні населенню територіальної громади. І це принципово важливо у зв'язку з тим, що, на наш погляд, невиборні органи і службовці органів місцевого самоврядування, безумовно, несуть юридичну відповідальність за здійснення своїх повноважень, проте суб'єктами конституційно-правової відповідальності не виступають. В окремих випадках, така відповідальність може носити опосередкований характер. Наприклад, дострокове припинення повноважень сільського, селищного, міського голови може потягнути і припинення повноважень складу виконавчого комітету ради, який очолював голова.
Таким чином, проведений аналіз дає підстави стверджувати що суб'єктами конституційно-правової відповідальності у сфері місцевого самоврядування виступають представницькі органи (місцеві ради), органи самоорганізації населення та виборні посадові особи місцевого самоврядування (депутати та сільські, селищні, міські голови).
Безпосередньо з суб'єктом відповідальності пов'язаний наступний елемент складу конституційного правопорушення -- його суб'єктивна сторона -- внутрішнє (суб'єктивне, вольове) відношення особи до свого діяння, яке не відповідає належній поведінці як учасника конституційно-правових відносин і його наслідкам. Суб'єктивна сторона відображає внутрішню сутність правопорушення, ті процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта під час вчинення конституційного правопорушення. Характерними ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета вчинення конституційного делікту.
Основною ознакою суб'єктивної сторони конституційного делікту є вина. Традиційно вина визначається юридичною наукою як психічне відношення особи до скоєного у формі умислу або необережності (самовпевненості або недбалості).
Питання про вину як підставу юридичної відповідальності є одним з самих спірних питань в теорії відповідальності. Багато дослідників, визначаючи вину як одну з безумовно необхідних умов настання відповідальності, проте, погоджуються з можливістю існування як виключення або правової аномалії і безвинну відповідальність. О. С. Іоффе дійшов висновку, що відповідальність може мати місце і незалежно від вини, але за чітко визначених умов [77, c. 43]. Неможливо заперечувати існування випадків, коли законодавець притягає до відповідальності без вини, що, безумовно, жодною мірою не суперечить принципам загальної законодавчої практики.
Є. І. Колюшин [90, с. 27] та С. А. Авак'ян [3, с. 20] теж вважають, що у деяких випадках конституційно-правова відповідальність може наставати і без вини. Як приклад вони наводять відкликання депутата виборцями. На думку деяких авторів, допустима відповідальність за об'єктивно протиправні діяння, без встановлення вини суб'єкта правопорушення [288, c. 39; 12, c. 34; 74, c. 27; 132, c. 14]. Інші вважають, що немає безвиновної відповідальності [116, c. 50; 93, c. 63; 255, c. 65; 61, c. 108]. Так, Н. М. Батанова зазначає, що без вини немає конституційно-правової відповідальності [23, c. 108].
На думку О. О. Кутафіна, специфічною ознакою конституційно-правової відповідальності є те, що вона наступає як за правопорушення, так і при їх відсутності. Проте інша специфічна ознака цієї відповідальності у тому, що вона припускає наявність вини і в умовах, коли формально правопорушення відсутнє [123, c. 441].
У літературі також висловлюється думка, що вину за конституційним правом не можна розглядати тільки через категорії її психічних форм (умисел і необережність). Пропонується на перше місце поставити такі соціально-політичні критерії як політичні переконання, інтереси справи тощо [26, с. 66]. Зазначені критерії ближче до політичної, ніж до конституційно-правової відповідальності, але їх можна віднести і до ознак суб'єктивної сторони конституційного правопорушення. Видається, що і умисел, і необережність повністю притаманні природі вини конституційно-правової відповідальності, і вона не потребує введення будь-яких інших критеріїв, що не мають до того ж чіткого правового визначення [5, c. 21].
Характер суб'єктивної сторони конституційно-правових деліктів залежить, також, від виду суб'єктів, які несуть конституційно-правову відповідальність. Тому для характеристики вини важливо, що суб'єкти конституційно-правових деліктів розділяються на індивідуальних і колективних [75, c. 82].
Розглянемо спочатку особливості вини індивідуальних суб'єктів. Стосовно них вина, за загальним правилом, розглядається як психічне ставлення особи до конституційного правопорушення, яке нею вчиняється, та його наслідків. Підкреслюючи велике значення соціально-політичних і інших критеріїв в оцінці вини суб'єкта конституційно-правового делікту, не можна недооцінювати відношення особи до протиправних діянь і їх можливих суспільно-небезпечних або шкідливих наслідків.
Форма вини, як вже зазначалось, у конституційно-правових нормах, як правило, не зазначається [70, c. 47]. Щодо органів та посадових осіб місцевого самоврядування вказується, наприклад, загальне встановлення -- органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність у разі порушення ними Конституції або законів України. Таке порушення може мати місце як внаслідок умисного, так і не умисного прийняття протиправного рішення.
Разом з тим, формулювання ряду конституційно-правових деліктів припускає, що деякі з них можуть бути вчиненні лише у формі умислу. Наприклад, така підстава відкликання депутата, як «пропуск депутатом місцевої ради протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів». Важко собі уявити що пропуск засідань ради без поважних причин може мати місце з необережності.
У деяких зарубіжних країнах існують приклади закріплення форми вини на законодавчому рівні. Так, Згідно п. 2 ст. 6 Закону Краснодарського краю «Про порядок відкликання депутата Законодавчих Зборів Краснодарського краю» підставою для відкликання депутата є невиконання депутатських обов'язків у формі систематичного, без поважних причин і умисного ухилення депутата від здійснення своїх прав і обов'язків» [70, c. 49]. Проте, це радше виключення, ніж загальне правило.
Значно складніше визначити вину колективних суб'єктів конституційно-правових деліктів (в контексті нашого дослідження -- органів місцевого самоврядування). Розробляючи проблему відповідальності колективних суб'єктів права, деякі юристи категорично заперечують саму можливість виділення вини колективних суб'єктів. На їх думку, вина будь-якої організації -- юридичної особи завжди знаходить свій вираз у вині конкретного індивідуума -- працівника або керівника, та проявляється через його психологічне ставлення до дій, що вчиняються [52, c. 421-422]. Організація апріорі не може мати відповідного психологічного ставлення, а отже зміст вини цієї організації, на думку відповідних авторів, пов'язується з змістом вини осіб, які складають цю організацію.
Інші науковці вину колективних суб'єктів розглядають безвідносно до психічного відношення правопорушника, а як суб'єктивну підставу відповідальності, що виявляється в можливості вибору (варіантності) поведінки колективом, тобто як керівником одноосібно, так і з урахуванням участі в ухваленні і виконанні рішення декількох осіб. Проте варто зазначити, що можливість вибору -- це вже сукупність усвідомлень, тобто інтелектуальна складова вини, або сукупна, тобто колективна усвідомленість правильності або шкідливості відповідних дій. Лише необхідно зважати, що це непроста сукупність вини окремих фізичних осіб.
Як справедливо відзначає Т. Д. Зражевська, у жодному випадку не слід автоматично переносити на колектив поняття вини фізичних осіб, а необхідно розробити питання про особливий зміст вини колективу [75, c. 78].
Тому не варто ототожнювати винність індивідуальних та колективних суб'єктів конституційних деліктів, тому що суть їх вини є різною. Психологічні характеристики «умисел» і «необережність» є непридатними для встановлення винності колективного суб'єкта в здійсненні конституційно-правового делікту. Колективний суб'єкт -- це не просто окремі індивіди, а об'єднання громадян в організований колектив, в якому кожен виконує покладені на нього обов'язки. Формування волі колективного утворення не зводиться до простої суми індивідуальних воль, а виступає зовні як діяльність єдиного організованого колективу [139, c. 213-218].
Слід сказати, що при визнанні вини колективного суб'єкта конституційного права конституційно-правова відповідальність покладається саме на колективний суб'єкт, а не на окремих членів колективу або керівників, які при цьому можуть паралельно нести особисту відповідальність за власні протиправні і винні діяння, пов'язані з виною колективного суб'єкта. Разом з тим чинне законодавство передбачає випадки, коли за протиправні і винні діяння своїх членів, здійснюваних ними в межах своїх службових обов'язків, відповідальність несуть колективні суб'єкти, відповідаючи за них як за свої власні діяння.
...Подобные документы
Місцеве самоврядування - право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ в інтересах місцевого населення. Служба в органах місцевого самоврядування в Україні.
реферат [36,3 K], добавлен 02.05.2008Стан правового регулювання та практики організації служби в органах місцевого самоврядування. Визначення змісту правового статусу посадових осіб місцевого самоврядування. Обов'язки посадових осіб. Правовий режим служби в органах місцевого самоврядування.
доклад [35,5 K], добавлен 29.01.2014Сільські, селищні, міські територіальні громади та їх повноваження. Органи місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Головні повноваження осіб, які працюють в органах місцевого самоврядування.
контрольная работа [34,4 K], добавлен 03.12.2012Поняття місцевого самоврядування. Організація роботи органів місцевого самоврядування: скликання та правомочність сесій, порядок прийняття рішення Ради, забезпечення додержання законності і правопорядку, здійснення контрольних функцій і повноважень.
реферат [36,0 K], добавлен 29.10.2010Проблема взаємодії відповідальних органів місцевого самоврядування та підзвітними ним керівниками в період трансформаційних процесів у економіці України. Концепція ієрархічних структур М. Вебера та її використання в сучасній організації управління.
реферат [19,3 K], добавлен 04.07.2009Історія розвитку місцевого самоврядування в Україні, етапи реформування місцевої влади. Правова основа діяльності місцевих Рад народних депутатів. Поняття державних органів місцевого самоврядування. Конкуренція між посадовими особами в регіонах.
реферат [45,2 K], добавлен 11.12.2009Аналіз поняття муніципального права; ознаки, система, органи і посадові особи місцевого самоврядування, його матеріально-фінансова та організаційно-правова основа. Порядок формування, організація роботи органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
курсовая работа [58,5 K], добавлен 11.11.2010Поняття місцевого самоврядування, основні засади організації та здійснення, історія становлення і розвитку в Україні. Характеристика ознак місцевого самоврядування та структура органів. Необхідність утвердження місцевого самоврядування у містах.
контрольная работа [48,9 K], добавлен 16.12.2012Історія розвитку місцевого самоврядування в Європі, закладення теоретичних основ вчення про нього та прийняття міжнародних документів. Становлення місцевого самоврядування в Україні з урахуванням досвіду демократичних держав, його конституційні засади.
статья [34,5 K], добавлен 20.08.2013Поняття та конституційні принципи місцевого самоврядування, їх закріплення в чинному законодавстві. Місцеве самоврядування в Україні як частина організації управлінської діяльності в державі. Система й організаційно-правові форми місцевого самоврядування.
реферат [53,7 K], добавлен 29.10.2010Поняття та основнi концепції органів місцевого самоврядування. Принципи місцевого самоврядування в Україні, а також система, функції. Прохождення служби в органах місцевого самоврядування. Посади в органах місцевого самоврядування. Статті Закону України.
курсовая работа [42,2 K], добавлен 08.11.2008Особливості конституційної конструкції та моделі місцевого самоврядування в Україні. Проблеми реалізації права територіальної громади на місцеве самоврядування на законодавчому рівні. Неконституційні чинники впливу на розвиток місцевого самоврядування.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 25.09.2014Загальна характеристика основних проблем місцевого самоврядування в Україні. Аналіз формування органів самоврядування через вибори. Несформованість системи інституцій як головна проблема інституційного забезпечення державної регіональної політики України.
реферат [23,1 K], добавлен 01.10.2013Повноваження та головні сфери діяльності виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Структура та основні елементи системи місцевого самоврядування. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування, джерела коштів та їх розподіл.
контрольная работа [17,9 K], добавлен 23.03.2011Фактори, що визначають стан місцевого самоврядування, їх проблематика. Економічна основа. Повноваження, делегування повноважень. Особливості української моделі місцевого самоврядування. Концептуальне та законодавче визначення оптимальної децентралізації.
реферат [40,1 K], добавлен 04.04.2008Дослідження адміністративно-правової форми субординаційної взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Подальше виявлення найбільш оптимальної моделі взаємодії цих органів у процесі здійснення управління на місцях.
статья [28,4 K], добавлен 18.08.2017Необхідність посилення політичного статусу місцевого самоврядування як низового рівня публічної влади. Обґрунтування пріоритетності реформи місцевого самоврядування по відношенню до галузевих реформ. Впровадження нових конституційних норм у даній сфері.
статья [35,1 K], добавлен 24.01.2014Особливості місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим. Особливості оренди комунального майна (правова основа, суб’єкти та об’єкти орендних відносин, порядок укладання та істотні умови договору оренди). Повноваження місцевого самоврядування.
реферат [25,3 K], добавлен 08.11.2008Дослідження особливостей взаємодії органів місцевого самоврядування з правоохоронними органами у сфері протидії рейдерству на основі аналізу чинного законодавства та наукових досліджень. Вироблення ефективних пропозицій щодо протидії рейдерству в Україні.
статья [26,1 K], добавлен 19.09.2017Публічно-правова природа місцевого самоврядування. Дослідження основних теорій походження місцевого самоврядування (вільних громад, громадської, державницької, а також радянської, теорії муніципального соціалізму, дуалізму та соціального обслуговування).
реферат [33,5 K], добавлен 20.04.2010
