Механізм цивільно-правового регулювання сервітутних відносин в Україні

У практичній діяльності судових органів також враховуються різноманітні критерії визначення адекватного та справедливого розміру плати за сервітут. Наприклад: визначення розміру плати на основі розподілу витрат на утримання приміщень спільного користування пропорційно розміру площі, яка належить учасникам сервітутних правовідносин [232]; визначення розміру плати з урахуванням суми компенсації земельного податку та суми амортизації ділянки дороги під сервітутом, пропорційно розміру обтяженої земельної ділянки [201]; обчислення розміру плати за земельний сервітут з урахуванням нормативів втрат сільськогосподарського виробництва ріллі у відповідному регіоні пропорційно площі частини земельної ділянки, обтяженої сервітутом [241]; визначення розміру плати виходячи з ставок портового збору [213] тощо. Крім того, в судовій практиці також зустрічаються випадки визначення розміру плати за сервітут за аналогією до орендної плати [237; 206]. Однак, навряд чи такий підхід відповідає принципам справедливості та розумності, оскільки жодним чином не враховує специфіку сервітуту як речового права на чуже майно.

Висновки до Розділу 3

Таким чином, проведене дослідження засвідчило, що сфера сервітутного користування характеризується розгалуженою системою юридичних фактів - підстав виникнення та припинення сервітуту та сервітутних правовідносин відповідно. Обов'язковим юридичним фактом завжди виступає державна реєстрація виникнення та припинення сервітуту. Як наслідок, сервітут виникає та припиняється за наявності сукупності юридичних фактів - юридичних (фактичних) складів, які в залежності від способів встановлення сервітуту мають свої характерні особливості. Проведено детальний аналіз окремих юридичних фактів у структурі відповідних юридичних (фактичних) складів та пов'язаних з ними теоретико-прикладних проблем.

Всі існуючі погляди у частині пояснення наявності у сфері сервітутного користування окремих зобов'язальних (відносних) елементів можуть бути систематизовані у три групи, а саме: 1) концепція визнання сервітуту не речовим, а зобов'язальним правом; 2) концепція «змішаних правовідносин»; 3) концепція паралельного співіснування при сервітуті одночасно і речових, і зобов'язальних правовідносин, без їх змішування. Конструкція змішаних правовідносин не є вдалою для обґрунтування наявності у сфері сервітутного користування окремих зобов'язальних елементів, адже охарактеризувати структурні елементи змішаних правовідносин у єдності неможливо.

Сервітутні правовідносини є універсальним елементом механізму цивільно-правового регулювання, оскільки охоплюють собою два аспекти процесу цивільно-правового регулювання: статичний аспект - наявність правового зв'язку між конкретними суб'єктами з приводу конкретного об'єкту через належні їм конкретні суб'єктивні цивільні права та юридичні обов'язки; динамічний аспект - фактична реалізація поведінкової моделі цивільно-правової норми у відповідності до реальної життєвої ситуації.

Встановлено, що сервітутні правовідносини не є однорідними і складають систему, в яку включаються дві групи правовідносин, а саме: речові сервітутні правовідносин, що є основними; та зобов'язальні сервітутні правовідносини. Останні, в свою чергу, розпадаються на дві підгрупи в залежності від забезпечення ними процесу виникнення чи реалізації сервітуту. На основі цього здійснено характеристику структурних елементів зазначених груп правовідносин по кожному з їх різновидів. Вітчизняне законодавство відзначається непослідовністю та нечіткістю у визначенні суб'єктного складу сервітутних правовідносин. Підтримано підхід розширеного тлумачення змісту терміну «володілець» у сфері сервітутного користування як будь-якого титульного володільця за умови, що конструктивні властивості його володіння не суперечать правовій природі сервітуту. Здійснено аналіз на предмет можливості орендаря виступати в якості сервітуарія та сервітутодавця, а також механізми забезпечення інтересів власника нерухомого майна. Обґрунтовано недоцільність визнання рухомих речей об'єктами речових сервітутних правовідносин. У частині визначення змісту сервітутних правовідносин проаналізовані існуючі погляди щодо розуміння сервітуту як суб'єктивного цивільного права, що дало змогу сформувати власне визначення.

Проаналізовано особливості реалізації суб'єктивних прав та обов'язків у сфері сервітутного користування. Розуміння сутності актів реалізації суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, змісту сервітутних правовідносин, має базуватися на співвідношенні з процесом реалізації. Так, якщо реалізація - це загальний процес, то акт реалізації - це окрема частина цього процесу. Особливістю процесу реалізації суб'єктивних цивільних прав та обов'язків у сфері сервітутного користування є його різнорідний характер, зумовлений наявністю сукупності неоднакових за правовою природою прав та обов'язків, а відтак й неоднорідністю правовідносин.

Здійснення сервітуту як суб'єктивного речового права відбувається в основному шляхом вчинення фактичних дій - конкретних дій по обмеженому користуванню нерухомим майном. Грошове зобов'язання в сфері сервітутного користування завжди так чи інакше обумовлене появою сервітуту та існує паралельно з речовими сервітутними правовідносинами. При припиненні сервітуту припиняється й зобов'язання щодо внесення плати за обмежене користування чужим нерухомим майном на підставі сервітуту. Обмеження розсуду учасників сервітутних правовідносин у можливості вибору між одноразовими та періодичними платежами навряд чи буде сприятливим для широкого та активного застосування конструкції сервітуту на практиці, а також забезпечення пріоритетності договірного способу встановлення сервітуту. Розмір плати за сервітут може обчислюватись у кожному конкретному випадку по-різному. В основу його обґрунтування слід застосовувати виключно ті критерії, які якнайповніше враховують особливості сервітутного користування та загалом не суперечать принципам справедливості і розумності.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявилось у комплексному дослідженні механізму цивільно-правового регулювання в окремій сфері цивільних відносин - сфері сервітутного користування, вирішення деяких теоретичних та практичних проблем на шляху підвищення рівня ефективності правового регулювання сервітутних відносин в Україні. Одержані результати оформлені у вигляді конкретних положень, пропозицій та рекомендацій, серед яких найбільш важливими є такі висновки:

1. Вчення про механізм цивільно-правового регулювання генезисно сформувалося на основі загально-правової проблематики механізму правового регулювання і фактично є її «галузевим» продовженням, що зумовлює необхідність обов'язкового врахування загальнотеоретичних здобутків у даній сфері. Генезу вчення про механізм цивільно-правового регулювання схематично можна представити у вигляді поетапного виникнення та розвитку окремих методологічних підходів до розуміння його (тобто механізму) сутності, а саме: інструментального (або спеціально-юридичного), діяльнісного, системного та комплексного (або інтегративного). Констатовано факт застосування у цивілістиці виключно інструментального підходу, який також обрано для опанування проблематики механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин. Існуючі у юридичній літературі критичні зауваження щодо категорії «механізм цивільно-правового регулювання» доцільно спрямовувати не на повну відмову від його використання, а на вироблення якісно нових за змістом та характером положень у межах загального вчення про механізм правового регулювання, які згодом можуть бути оформлені в самостійний науково-обґрунтований методологічний підхід.

2. Специфіка механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин зумовлена характером самого процесу цивільно-правового регулювання та особливістю сервітутних відносин. Механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин притаманні загальні та спеціальні ознаки. Спеціальними ознаками є: 1) особлива правова природа суспільних відносин, на які завдяки зазначеному механізму здійснюється забезпечення регулятивного впливу цивільно-правової норми; 2) обумовленість необхідністю забезпечення балансу інтересів учасників сервітутних відносин; 3) розгалуженість норм законодавчого регулювання сервітутних відносин, що складають нормативну основу даного механізму; 4) обмежений характер саморегулювання сервітутних відносин безпосередньо їх учасниками; 5) органічне поєднання імперативних та диспозитивних властивостей у характеристиці його елементів; 6) складна структура юридичних фактів як складового елементу даного механізму; 7) абсолютно-відносний характер сервітутних правовідносин як складового елементу даного механізму; 8) специфіка захисту сервітуту як суб'єктивного цивільного права.

3. Стадії - це явище, що притаманне виключно процесу цивільно-правового регулювання, а не його механізму. Стадіями процесу цивільно-правового регулювання сервітутних відносин визнано: 1) стадію забезпечення загально-регулятивної дії цивільно-правової норми, спрямованої на регулювання сервітутних відносин; 2) стадію настання конкретних життєвих обставин, з якими цивільно-правова норма пов'язує виникнення, зміну або припинення сервітутних правовідносин; 3) стадію виникнення конкретних суб'єктивних цивільних прав та юридичних обов'язків, що складають зміст сервітутних правовідносин; 4) стадію реалізації суб'єктивних цивільних прав, юридичних обов'язків та досягнення мети цивільно-правового регулювання. Факультативною стадією є стадія захисту суб'єктивних цивільних прав та законних інтересів учасників сервітутних правовідносин.

4. Елементи механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин визначено за критерієм їх відповідності певній стадії процесу цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, а саме: 1) основні елементи - цивільно-правова норма та різні форми її вираження, юридичний факт, сервітутні правовідносини, акти безпосереднього здійснення/виконання суб'єктивних цивільних прав та обов'язків; 2) факультативний елемент - засоби захисту цивільних прав та законних інтересів суб'єктів сервітутних правовідносин.

5. Принципи (засади) правового регулювання сервітутних відносин є одним із регулятивних інструментів, що завдяки своїй всезагальності пронизує всі інші елементи механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, забезпечує їх ефективну взаємодію і діє на всіх стадіях процесу цивільно-правового регулювання. Вони визначають найбільш загальні межі реалізації прав та обов'язків учасників сервітутних відносин і тому вимагають свого дотримання не лише у випадку наявності прямої вказівки закону. Принципи цивільно-правового регулювання є одночасно й принципами цивільного права, але не всі принципи цивільного права можуть мати статус принципів цивільно-правового регулювання. Запропоновано принципи (засади) правового регулювання сервітутних відносин поділяти на загальні та спеціальні.

6. Сфера сервітутного користування через характер відповідних відносин вимагає широкого запровадження в їх регулюванні різноманітних правових обмежень. Переважна більшість норм глави 32 ЦК України є імперативними. Причини цього вбачаються у власне речовій природі сервітуту та необхідності забезпечення балансу інтересів учасників сервітутних правовідносин, що вимагає стабільності нормативного матеріалу та передбачення відповідних охоронно-захисних правових гарантій.

Для вироблення у державі єдиної концепції речових прав та зміцнення принципів правового регулювання речових відносин, відмінних від відносин права власності, доцільне передбачення конституційних гарантій реалізації та захисту речових прав на чуже майно (включаючи й сервітут), шляхом доповнення положень Конституції України, в яких закріплено гарантії реалізації та захисту права власності як основного речового права, формулюванням «інші речові права» (наприклад, ст. 41 Конституції України).

Будь-який акт цивільного законодавства має відповідати моделі загальногалузевого механізму цивільно-правового регулювання, відображеній у приписах розділу І ЦК України «Основні положення».

Положення глави 16 ЗК України переважно змістовно дублюють норми глави 32 ЦК України, незважаючи на різницю у текстуальному оформленні. Нині глава 16 ЗК України не передбачає специфічних земельно-правових особливостей регулювання сервітутів.

7. У сфері сервітутного користування договір про встановлення сервітуту має подвійне значення, оскільки виступає одночасно як юридичний факт, та окремо як своєрідний регулятор поведінки учасників сервітутних правовідносин. Договір про встановлення сервітуту містить модель майбутнього сервітуту як суб'єктивного речового права, розроблену та узгоджену його сторонами з урахуванням конкретних обставин та у межах, визначених законом.

Договір про встановлення сервітуту - це договір, що опосередковує виникнення речового права - сервітуту. Характерними особливостями договору про встановлення сервітуту є такі: 1) він не передбачає передачі самого нерухомого майна у користування; 2) за ним не відбувається передачі майнового права (сервітуту); 3) цей договір сам не породжує сервітуту, але є однією з правових підстав його виникнення. Укладення договору про встановлення сервітуту породжує зобов'язальні сервітутні правовідносини, а державна реєстрація - сам сервітут та речові сервітутні правовідносини. Договір про встановлення сервітуту, як окремий правовий регулятор в механізмі цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, постає як засіб правового саморегулювання, що є різновидом індивідуально-правового регулювання. Договір про встановлення сервітуту є правовим регулятором, але не має нормативного характеру і не включається у нормативну основу механізму цивільно-правового регулювання.

За договором про встановлення сервітуту одна сторона (власник [володілець] нерухомого майна) зобов'язується надати на умовах оплатності чи безоплатності другій стороні (сервітуарію) можливість здійснення обмеженого певним способом та у певному масштабі користування належним їй на праві власності (іншому визначеному законом правовому титулі) нерухомим майном, а також сприяти та/або не перешкоджати оформленню такої можливості в право (сервітут), а друга сторона (сервітуарій) зобов'язується здійснювати таке користування з моменту виникнення у неї відповідного права (сервітуту) в спосіб та у межах визначених договором та законом.

8. Сервітут як речове право на чуже майно виникає та припиняється на підставі різних за змістом юридичних (фактичних) складів, які є складними. Державна реєстрація виступає особливим юридичним фактом, що завжди завершує процеси виникнення, зміни та припинення сервітуту.

При вирішенні питання про поіменованість чи непоіменованість договору слід дотримуватися змістовного підходу - обов'язкова наявність спеціального регулювання такого договору. Тому договір про встановлення сервітуту визнано непоіменованим. Положення ч. 1 ст. 402 ЦК України щодо можливості встановлення сервітуту законом слід тлумачити у напрямку визнання закону виключно як способу встановлення окремих конструкцій сервітутних прав, виникнення та реалізація яких повинна пов'язуватися з конкретними юридичними фактами. Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом не підлягає державній реєстрації, що є своєрідним винятком з обов'язковості державної реєстрації незалежно від виду сервітуту. При встановленні сервітуту за заповітом спадкоємець та потенційний сервітуарій не беруть участі у розробці майбутньої моделі сервітуту, але їх волі мають пряме значення для його виникнення та проявляються пізніше - з моменту відкриття спадщини. Спадкоємець та потенційний сервітуарій, виражаючи волю на прийняття спадщини, фактично здійснюють своєрідне приєднання до раніше розроблених спадкодавцем умов сервітуту. Відмінність ст. 1246 ЦК України від ч. 2 ст. 1238 ЦК України полягає в тому, що у першому випадку сервітут встановлюється самим заповідачем у заповіті, тоді як у другому - обов'язок встановлення сервітуту покладається на спадкоємця, що реалізується укладенням договору про встановлення сервітуту між останнім та відказоодержувачем.

Положення ч. 3 ст. 402 ЦК України слід розуміти як таке, що проголошує пріоритет договірного порядку встановлення сервітуту. При встановленні сервітуту за рішенням суду не потрібне додаткове укладення договору про встановлення сервітуту.

Розірвання договору про встановлення сервітуту за взаємною згодою сторін не суперечить чинному цивільному законодавству. Сам факт розірвання договору (без державної реєстрації) не припиняє дію сервітуту. Припинення сервітуту в судовому порядку з підстав, передбачених ч.ч. 2 та 3 ст. 406 ЦК України та п. «д» ч. 1 і п. «б» ч. 2 ст. 102 ЗК України, одночасно означає й розірвання договору про встановлення сервітуту.

9. У сфері сервітутного користування наявні дві групи правовідносин: речові та зобов'язальні сервітутні правовідносини. Наявність останніх пояснюється об'єктивною неможливістю всебічного законодавчого регулювання різноманітних питань супутнього характеру, пов'язаних з реалізацією сервітуту та необхідністю забезпечення балансу інтересів учасників сервітутних правовідносин. Зобов'язальні сервітутні правовідносини за механізмом виникнення передують речовим сервітутним правовідносинам, але носять додатковий характер і не можуть бути реалізовані без наявності самого сервітуту. У період між фактом укладення договору про встановлення сервітуту та фактом державної реєстрації сервітуту існують зобов'язальні сервітутні правовідносини, спрямовані на забезпечення процесу виникнення сервітуту як суб'єктивного речового права.

Під терміном «володілець», який використовується законодавцем в межах глави 32 ЦК України та глави 16 ЗК України, слід розуміти титульного володільця - особа, володіння якої засновано на певній правовій підставі. За загальним правилом орендар повинен безперешкодно визнаватись особою, що має право вимагати встановлення сервітуту. Власник орендованої земельної ділянки може обмежити право орендаря вимагати встановлення сервітуту в договорі оренди шляхом абсолютної заборони або шляхом необхідності одержання попередньої згоди власника.

У зобов'язальних сервітутних правовідносинах в залежності від характеру правового зв'язку сервітуарій та власник обтяженого нерухомого майна можуть одночасно виступати і уповноваженою і зобов'язаною особами. Титульний володілець може бути сервітутодавцем за договором про встановлення сервітуту лише при умові уповноваження його на це законом, договором з власником або за письмовим дозволом власника, отриманим безпосередньо після звернення потенційного сервітуарія до титульного володільця з вимогою про встановлення сервітуту.

Об'єктом речових сервітутних правовідносин є нерухома, індивідуально визначена та чужа річ. Об'єктом зобов'язальних сервітутних правовідносин з приводу встановлення сервітуту є дії по державній реєстрації сервітуту. Об'єктом зобов'язальних сервітутних правовідносин з приводу реалізації сервітуту є різноманітні дії, характер яких різниться в залежності від змісту таких правовідносин. Зміст сервітутних правовідносин є різним в залежності від їх природи. Зміст зобов'язальних сервітутних правовідносин має динамічний характер, оскільки залежить від конкретної ситуації сервітутного користування.

10. Для сфери сервітутного користування притаманна властивість одночасного використання всіх форм (актів) безпосередньої реалізації прав та обов'язків - використання (здійснення), виконання, дотримання. Правозастосування обов'язкове виключно стадії виникнення сервітуту, крім випадків, пов'язаних із захистом прав та законних інтересів у сфері сервітутного користування.

Головною особливістю процесу реалізації суб'єктивних цивільних прав та обов'язків у сфері сервітутного користування є його різнорідний характер, зумовлений наявністю сукупності неоднакових за правовою природою прав та обов'язків, а відтак і неоднорідністю правовідносин. Як наслідок, характер реалізації юридичного змісту речових сервітутних правовідносин суттєво відрізняється від характеру реалізації юридичного змісту зобов'язальних сервітутних правовідносин, незважаючи на те, що реалізаційні процеси відбуваються в рамках загальної конструкції сервітутних правовідносин та певною мірою переплітаються між собою.

Під здійсненням сервітуту як суб'єктивного цивільного права слід розуміти вчинення сервітуарієм дій, спрямованих на використання можливостей, що випливають з обмеженого певним способом, у певному просторовому масштабі та за іншими критеріями користування чужою нерухомою річчю, визначених договором чи заповітом або рішенням суду та законом.

Здійснення сервітуту відбувається переважно через фактичні дії сервітуарія, що одночасно є способами обмеженого користування при сервітуті. Фактичні способи здійснення сервітуту класифіковано на дві групи: 1) поіменовані - ті, що визначені на рівні ч. 1 ст. 404 ЦК України та ст. 99 ЗК України або будь-яким іншим законом у розвиток відповідних положень; 2) непоіменовані - ті, що законодавчо не передбачені, але не суперечать суті сервітуту та загальним засадам цивільного законодавства.

Правова природа сервітуту обумовлює значне обмеження власного розсуду сервітуарія на стадії безпосередньої реалізації сервітуту. Виконання грошового зобов'язання при сервітуті носить акцесорний характер по відношенню до процесу здійснення сервітуту як суб'єктивного речового права, що виявляється в неможливості, за загальним правилом, його виконання до моменту виникнення самого сервітуту як суб'єктивного речового права, а також у повному обсязі після його припинення.

11. За результатами проведеного наукового дослідження висловлено окремі пропозиції щодо вдосконалення Цивільного кодексу України у частині регулювання сервітутних відносин, зокрема:

- внести зміни до абзацу другого частини другої статті 402, виклавши його у такій редакції: «Сервітут підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно».

- доповнити главу 32 положенням, змістовно направленим на відображення принципу найменшої обтяжливості сервітуту, аналогічно приписам частини четвертої статті 98 ЗК України, без прив'язки до конкретного об'єкту сервітуту.

- доповнити статтю 405 положенням такого змісту: «Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом виникає в силу закону за наявності передбачених ним умов та не потребує державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно». При внесенні відповідних змін, подібний виняток з принципу обов'язковості державної реєстрації слід врахувати й на рівні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

- внести зміни до частини шостої статті 406, виклавши її в такій редакції: «Земельний сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на обтяжену ним земельну ділянку та на земельну ділянку, на користь якої його було встановлено. Особистий сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності виключно на майно, щодо якого він встановлений, крім випадків передбачених законом». Виняток має стосуватися особистого сервітуту, передбаченого ст. 405 ЦК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова А. А. Эффективность механизма правового регулирования : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Красноярск, 2006. 24 с.

2. Абрамова А. А. Эффективность механизма правового регулирования : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01. Красноярск, 2006. 206 с.

3. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву. Москва : Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. 192 с. (Ученые труды / Всесоюзный институт юрид. наук НКЮ СССР; вып. III).

4. Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. Москва : Юрид. лит., 1961. 271 с.

5. Алексашина Ю. Б. Договір в приватному праві як регулятор суспільних правовідносин : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2012. 217 с.

6. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. Москва : Юрид. лит., 1966. 187 с.

7. Алексеев С. С. Общая теория права : курс в 2-х т. Москва : Юрид. лит., 1982. Т. II. 360 с.

8. Алексеев С. С. Теория права. 2-е изд., перераб. и доп. Москва : БЕК, 1995. 311 с.

9. Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ : Лист Верховного суду України від 01.07.2013 р. URL: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1207B66D24762C1DC2257D0E004CC419 (дата звернення : 05.04.2018).

10. Ананьев А. Г. Сервитутное правоотношение : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Москва, 2005. 26 с.

11. Ананьев А. Г. Сервитутное правоотношение : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Рязань, 2005. 200 с.

12. Афанасьев И. В. Сервитут в системе ограниченных вещных прав : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Москва, 2015. 194 с.

13. Ахмедов А. Я. Непоименованные договоры в гражданском праве России : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Саратов, 2014. 199 с.

14. Бажанова В. О. Здійснення права власності подружжя : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2016. 207 с.

15. Бандорин А. Е. Механизм правового регулирования предпринимательской деятельности в России (вопросы теории и практики) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Саратов, 2011. 30 с.

16. Басай О. В. Загальні засади (принципи) цивільного законодавства України : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03. Одеса, 2014. 36 с.

17. Басай О. В. Загальні засади (принципи) цивільного законодавства України : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03. Одеса, 2014. 300 с.

18. Басай О. Співвідношення понять «ідеї права», «принципи цивільного права» та «загальні засади цивільного законодавства». Юридичний вісник. 2012. № 1. С. 88-94.

19. Батлер Е. А. Непоименованные договоры : некоторые вопросы теории и практики : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Москва, 2006. 25 с.

20. Белов В. А. Гражданское право : учебник для бакалавриата и магистратуры : в 4 т. 3-е изд., перераб. и доп. Москва : Юрайт, 2016. Т. І : Общая часть. Введение в гражданское право. 622 с.

21. Белов В. А. Гражданское право : учебник для академического бакалавриата и магистратуры : в 4 т. 2-е изд., перераб. и доп. Москва : Юрайт, 2016. Т. II : Общая часть : в 2 кн. Кн. 2 : Факты. 497 с.

22. Белов В. А. Объект субъективного гражданского права, объект гражданского правоотношения и объект гражданского оборота : содержание и соотношение понятий. Объекты гражданского оборота : сб. ст. / отв. ред. М. А. Рожкова. Москва : Статут, 2007. С. 6-77.

23. Бервено С. М. Проблеми договірного права України : монографія. Київ : Юрінком Інтер, 2006. 392 с.

24. Бігняк О. Захист корпоративних прав : співвідношення категорій «форми захисту», «способи захисту» та «засоби захисту» (сучасні погляди та концепції). Юридичний вісник. 2013. № 2. С. 43-48.

25. Білоцький О. В. Речові права на чуже житло : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2011. 214 с.

26. Бобрик В. І. Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Харків, 2004. 20 с.

27. Боднар Т. В. Договірні зобов'язання у цивільному праві : (Загальні положення) : навч. посіб. Київ : Юстініан, 2007. 280 с.

28. Боднар Т. В. Договірні зобов'язання як категорія цивільного права. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2004. Вип. 60/62. С. 73-75. URL: http://papers.univ.kiev.ua/1/jurydychni_nauky/articles/bodnar-t-contractual-obligations-as-a-category-of-civil-law_17949.pdf (дата звернення : 07.04.2018)

29. Боднар Т. В. Особливості виконання грошових зобов'язань у цивільному праві України. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2004. Вип. 60/62. С. 110-113. URL: http://papers.univ.kiev.ua/1/jurydychni_nauky/articles/bodnar-t-specific-features-of-the-fulfillment-of-pecuniary-obligations-in-civil_17958.pdf (дата звернення : 07.04.2018)

30. Боднар Т. В. Теоретичні проблеми виконання договірних зобов'язань (цивільно-правовий аспект) : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2005. 34 с.

31. Бондаренко Н. Л. Принципы гражданского права Республики Беларусь, их реализация в нормотворческой и правоприменительной деятельности : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03. Минск, 2007. 251 с.

32. Бошно С. В. Норма права : понятия, свойства, классификация и структура. Право и современные государства. 2014. № 4. С. 49-60.

33. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. 2-е изд., испр. Москва : Статут, 2000. Кн. 1 : Общие положения. 848 с.

34. Брагинский М. И. К вопросу о соотношении вещных и обязательственных правоотношений / М. И. Брагинский. Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика : Сборник памяти С. А. Хохлова / отв. ред. А. Л. Маковский. Москва : Междунар. центр финансово-эконом. развития, 1998. С. 113-130.

35. Булеца С. Б. Здійснення та виконання суб'єктивних цивільних прав та обов'язків у медичних правовідносинах / С. Б. Булеца. Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. Одеса : Юрид. літ., 2008. Вип. 43. С. 111-115.

36. Бухалов А. В. Договор как источник частного права : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Санкт-Петербург, 2011. 24 с.

37. Вавилин Е. В. Осуществление и защита гражданских прав. 2-е изд., перераб. и доп. Москва : Статут, 2016. 416 с.

38. Вавилин Е. В. Субъективное гражданское право и его реализация. Власть Закона. 2015. № 1 (21). С. 43-51.

39. Вакуленко Н. А. Органы внутренних дел в социальном механизме действия права : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Ростов-на-Дону, 2004. 31 с.

40. Валеев М. М. Вещи как объекты гражданских правоотношений : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Екатеринбург, 2003. 23 с.

41. Василевская Л. Ю. Вещные сделки по германскому праву : методология гражданско-правового регулирования : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03. Москва, 2004. 578 с.

42. Васильев В. В. Гражданско-правовая норма как фундаментальный элемент системной структуры гражданского права. Пробелы в российском законодательстве. 2012. № 2. С. 52-55.

43. Вдовин И. А. Механизм правового регулирования инвестиционной деятельности : Исторический и теоретико-правовой анализ : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01. Санкт-Петербург, 2002. 388 с.

44. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. Київ ; Ірпінь : Перун, 2005. 1728 с.

45. Войтович Е. П. Судебная практика в механизме гражданско-правового регулирования : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03. Новосибирск, 2006. 167 с.

46. Волос А. А. Принципы обязательственного права : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Саратов, 2015. 223 с.

47. Волочай Ю. А. Приобретение права собственности на недвижимое имущество по договору : сравнительный анализ законодательства России и Германии. Москва : Статут, 2013. 224 с.

48. Гайдук А. С. Гражданско-правовой принцип неприкосновенности собственности : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Рязань, 2003. 26 с.

49. Гартина Ю. А. Гражданско-правовое регулирование земельных сервитутов в Российской Федерации : вопросы теории и практики : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Москва, 2009. 24 с.

50. Гейнц Р. М. Правове регулювання змішаного і непойменованого договорів : спільні та відмінні риси. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право. 2012. Вип. 19 : Т. 2. С. 35-38.

51. Гетьман Є. А. Кодифікація законодавства України : поняття, особливості, види : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Харків, 2010. 20 с.

52. Гиль Е. В. Механизм гражданско-правового регулирования возмещения вреда жизни или здоровью сотрудников полиции. Психопедагогика в правоохранительных органах. 2012. № 2 (49). С. 73-75.

53. Головня І. Я. Відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності як підстава припинення права власності на земельну ділянку : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Одеса, 2015. 230 с.

54. Голубєва Н. Ю. Правова природа загальних засад цивільного законодавства України / Н. Ю. Голубєва. Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. Одеса : Юрид. літ., 2008. Вип. 38. С. 18-22.

55. Горбась Д. В. Здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб : поняття, способи, межі : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2009. 20 с.

56. Гордєєв В. В. Фактичний склад : поняття, зміст і критерії класифікації / В. В. Гордєєв. Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. 2012. Вип. 55. С. 46-52.

57. Горєв В. О. Свобода договору як загальна засада цивільного законодавства України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2007. 20 с.

58. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. Москва : Юрид. лит., 1972. 256 с.

59. Гражданское право : учебник : в 3 т. / под. ред. Ю. К. Толстого. 7-е изд., перераб. и доп. Москва : Проспект, 2013. Т. 1. 784 с.

60. Гражданское право. Часть первая : учебник / отв. ред. В. П. Мозолин, А. И. Масляев. Москва : Юристъ, 2007. 719 с.

61. Гревцов Ю. И. Правовые отношения и осуществление права. Ленинград : Изд-во Ленинградского ун-та, 1987. 128 с.

62. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. Москва : Статут, 2000. 411 с.

63. Гриняк А. Б. Структура механізму правового регулювання підрядних договірних відносин. Вісник Академії адвокатури України. 2012. Число 2 (24). С. 89-95.

64. Гузь Є. В. Рухоме майно як об'єкт цивільних правовідносин : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Харків, 2015. 20 с.

65. Демин А. А. Договор и договорное регулирование в гражданском праве Российской Федерации : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Нижний Новгород, 2014. 211 с.

66. Демичев Д. М. Гражданско-правовой договор в системе источников права / Д. М. Демичев. Проблемы гражданского права и процесса : сб. науч. ст. / отв. ред. И. Э. Мартыненко. Гродно : ГрГУ, 2009. С. 207-216.

67. Дерюгина Т. В. Осуществление субъективного права как использование возможностей, заключенных в содержании права. Новая правовая мысль. 2012. № 6. С. 20-26.

68. Дерюгина Т. В. Принципы осуществления гражданских прав : монография. Москва : Книгодел, 2010. 188 с.

69. Дерюгина Т. В. Теоретические проблемы в сфере осуществления субъективных гражданских прав : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03. Волгоград, 2010. 38 с.

70. Діковська І. А. Принципи правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов'зань : теоретичні та практичні аспекти : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2014. 34 с.

71. Договірне право України. Особлива частина: навч. посіб. / за ред. О. В. Дзери. Київ : Юрінком Інтер, 2009. 1200 с.

72. Ермашов Д. В. Механизм правового регулирования миграционных отношений : теоретический аспект : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Москва, 2011. 32 с.

73. Жилінкова І. Особливості здійснення суб'єктивних цивільних прав. Вісник Академії правових наук України : зб. наук. праць. Харків : Право, 2012. № 1 (68). С. 100-107.

74. Загальна теорія держави і права : (основні поняття, категорії, прав. конструкції та наук. концепції) : навч. посіб. / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. Київ : Юрінком Інтер, 2008. 400 с.

75. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / за ред. В. В. Копєйчикова. стер. вид. Київ : Юрінком Інтер, 1999. 317 с.

76. Загальна теорія держави і права : підручник / за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. Харків : Право, 2011. 584 с.

77. Заїка Ю. О. Українське цивільне право : навч. посіб. 2-е вид., змін і доп. Київ : Правова єдність, 2008. 368 с.

78. Земельний кодекс України : Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-III. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Дата оновлення : 07.03.2018. URL : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/ed20180307/page (дата звернення : 12.03.2018).

79. Зинченко С. А. Гражданские правоотношения : подходы, проблемы, решения : монография. Ростов-на-Дону : СКАГС, 2011. 236 с.

80. Іваненко Д. Д. Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері державної реєстрації прав на земельні ділянки в Україні та Німеччині : порівняльно-правовий аспект : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. Суми, 2016. 205 с.

81. Івашова І. П. Цивільно-правове регулювання користування житлом : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2015. 18 с.

82. Ігнатенко В. М. Питання класифікації недоговірних зобов'язань / В. М. Ігнатенко. Проблеми законності : респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. Харків : Нац. юрид. акад. України, 2008. Вип. 99. С. 75-80.

83. Игнатенко В. Гражданско-правовой механизм внедоговорных регулятивных отношений (его стадии). Legea si viata. 2014. № 4/2 (268). С. 90-93.

84. Иоффе О. С. Обязательственное право. Москва : Юрид. лит., 1975. 880 с.

85. Иоффе О. С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. Ленинград : Изд-во Ленинградского ун-та, 1949. 144 с.

86. Исаков В. Б. Фактический состав в механизме правового регулирования. Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1980. 128 с.

87. Исаков В. Б. Юридические факты в советском праве. Москва : Юрид. лит., 1984. 144 с.

88. Казанцев М. Ф. Концепция гражданско-правового договорного регулирования : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03. Екатеринбург, 2008. 41 с.

89. Казанцев М. Ф. Свобода гражданско-правового договорного регулирования как проявление свободы договора. Пробелы в российском законодательстве. 2008. № 1. С. 142-144.

90. Казимирчук В. П. Социальное действие права в условиях развитого социализма : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01. Москва, 1977. 31 с.

91. Калабеков Ш. В. Договор как универсальная правовая конструкция : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Москва, 2004. 32 с.

92. Калиничев А. В. Земельный сервитут в российском законодательстве : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Москва, 2007. 25 с.

93. Карпова С. И. Нормы гражданского права (юридико-технический аспект) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Москва, 2005. 25 с.

94. Карташов В. Н. Юридическая деятельность : понятие, структура, ценность / под ред. докт. юрид. наук. проф. Н. И. Матузова. Саратов, 1989. 218 с.

95. Кархут О. Я. Механізм правового регулювання суспільних відносин у сфері освіти : теоретико-правовий аспект : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2014. 21 с.

96. Кашанина Т. В. Индивидуальное регулирование в правовой сфере. URL : https://tigp.wordpress.com/2011/03/31/индивидуальное-регулирование-в-прав/ (дата звернення: 15.04.2018).

97. Кашанина Т. В. Корпоративное право : учебник. 5-е изд., перераб. и доп. Москва : Юрайт ; Высшее образование, 2010. 899 с.

98. Кикоть Г. Проблема класифікації юридичних фактів у сучасній теорії права. Право України. 2003. № 7. С. 29-34.

99. Кикоть Г. В. Юридичні факти в системі правовідносин : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2006. 19 с.

100. Клименко С. В. Здійснення фізичними особами права власності на житло : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2011. 20 с.

101. Климова А. Н. Принципы гражданского права : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. : 12.00.03. Москва, 2005. 24 с.

102. Ковалик Г. І. Сервітути у римському праві та їх рецепція у праві України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Львів, 2016. 237 с.

103. Кодифікація приватного (цивільного) права України / за ред. А. Довгерта. Київ : Український центр правничих студій, 2000. 336 с.

104. Колодій А. М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання) : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01; 12.00.02. Київ, 1999. 36 с.

105. Колодий А. Н. Принципы правового регулирования и их реализация в деятельности милиции : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Киев, 1991. 17 с.

106. Коновалов А. В. Владение и владельческая защита в гражданском праве. 2-е изд., доп. Санкт-Петербург : Юридический центр Пресс, 2002. 337 с.

107. Конституция Республики Польша URL : http://legalns.com/download/books/cons/poland.pdf (дата звернення: 15.04.2018).

108. Копылов А. В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском гражданском праве. Москва : Статут, 2000. 255 с.

109. Корчевна Л. До критики поняття «механізм правового регулювання». Право України. 2003. № 1. С. 117-119.

110. Коструба А. В. Правоприпиняючі юридичні факти у правовідносинах сервітуту. Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». 2011. Том 24 (63). № 2. С. 96-103.

111. Коструба А. В. Юридические факты в механизме правопрекращения гражданских отношений : монография. Киев : Ин Юре, 2014. 416 с.

112. Кот О. О. Проблеми здійснення та захисту суб'єктивних цивільних прав : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2017. 550 с.

113. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. Москва : Госюриздат, 1958. 183 с.

114. Кривицький Ю. В. Механізм правового регулювання в сучасній теорії права. Часопис Київського університету права. 2009. № 4. С. 74-79.

115. Кривицький Ю. В. Норма права як предмет дискусій в юридичній науці. Економіка. Фінанси. Право. 2009. № 7. С. 34-38.

116. Кривицький Ю. В. Спеціалізовані норми права в механізмі правового регулювання : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2010. 260 с.

117. Кузнецова Н. С. Гражданско-правовая ответственность : понятие, условия, механизм применения / Н. С. Кузнецова. Альманах цивилистики : сб. статей. Вып. 3 / под ред. Р. А. Майданика. Киев : Алерта ; КНТ ; Центр учебной литературы, 2010. С. 30-48.

118. Кузнєцова Н. Договір у механізмі регулювання цивільно-правових відносин. Право України. 2012. № 9. С. 12-18.

119. Кузнецова О. А. Нормы-принципы российского гражданского права. Москва : Статут, 2006. 269 с.

120. Кузнецова О. А. Специализированные нормы российского гражданского права : теоретические проблемы : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03. Екатеринбург, 2007. 430 с.

121. Лапач В. А. Система объектов гражданских прав : теория и судебная практика. Санкт-Петербург : Юридический центр Пресс, 2002. 544 с.

122. Латыев А. Н. Вещные права в гражданском праве : понятие и особенности правового режима : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Екатеринбург, 2004. 211 с.

123. Лескова Ю. Г. Саморегулирование как негосударственное правовое регулирование. Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. 2011. № 8 (14). С. 132-137.

124. Литвиненко І. В. Підходи щодо встановлення земельного сервітуту за судовими рішеннями. Містобудування та територіальне планування : наук.-техн. зб. Київ : КНУБА, 2012. Вип. 46. С. 343-346.

125. Лісовий кодекс України : Закон України від 21.01.1994 р. № 3852-XII. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Дата оновлення : 18.12.2017. URL : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3852-12/paran149#n149 (дата звернення : 14.03.2018).

126. Лопатина Е. В. Сложности в применении судами принципов гражданского права. Пробелы в российском законодательстве. 2010. № 3. С. 89-91.

127. Лунц Л. А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. Изд. 2-е, испр. Москва : Статут, 2004. 350 с.

128. Луць А. В. Свобода договору в цивільному праві України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2001. 18 с.

129. Луць В. До питання про сутність і зміст цивільно-правового договору. Приватне право. 2013. № 1. С. 118-128.

130. Люшня А. В. Проблема применимости негаторного иска для защиты сервитутов в российском праве. Законодательство. 2006. № 1. С. 17-20.

131. Мазур В. Договір у механізмі цивільно-правового регулювання сервітутних відносин. Jurnalul juridic naюional: teorie єi practicг. 2017. № 3 (25). С. 70-75.

132. Мазур В. В., Клименко О. М. Перспективне планування законотворчої діяльності як передумова забезпечення ефективності правового регулювання цивільних відносин (на прикладі сервітутних відносин). Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2015. № 3. С. 20-25.

133. Мазур В. В. Конституційні гарантії реалізації речових прав на чуже майно. 20-річчя Конституції України: національна традиція та європейські стандарти конституціоналізму : матеріали наук.-практ. конф. (м. Київ, 22 червня 2016 р.). Київ : Інститут законодавства Верховної Ради України, 2016. С. 172-177.

134. Мазур В. В. Механізм цивільно-правового регулювання: теоретико-методологічний аспект. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право. 2016. Вип. 36: Т. 1. С. 108-113.

135. Мазур В. В. Механізм цивільно-правового регулювання як правова категорія. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2015. № 6. С. 51-57.

136. Мазур В. В. Окремі проблемні аспекти правового регулювання встановлення та реалізації сервітуту в Україні. International Scientific Conference «Modern Jurisprudence of the European Union : the interaction of law, rulemaking and practice» : conference proceedings (Lublin, Republic of Poland, April 17, 2018). Lublin : Fundacja Instytut Spraw Administracji Publicznej, 2018. P. 156-159.

137. Мазур В. В. Особливості реалізації прав та обов'язків у сфері сервітутного користування. Приватне та публічне право. 2018. № 2. С. 48-53.

138. Мазур В. В. Перспективне планування законотворчої діяльності як передумова забезпечення ефективності правового регулювання сервітутних відносин. Законодавча діяльність Верховної Ради України : стратегія планування в умовах європейської інтеграції : матеріали круглого столу (м. Київ, 28 січня 2015 р.). Київ : Інститут законодавства Верховної Ради України, 2015. С. 203-206.

139. Мазур В. Понятие и признаки механизма гражданско-правового регулирования сервитутных отношений в Украине. Legea si Viata. 2016. № 2/2 (290). С. 94-98.

140. Мазур В. В. Принцип неприпустимості позбавлення права власності у регулюванні сервітутних відносин. Інтеграція юридичної науки і практики як основа сталого розвитку вітчизняного законодавства : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 25-26 листопада 2016 р.). Дніпро : Дніпропетровський гуманітарний університет, 2016. С. 76-79.

141. Мазур В. В. Принципи правового регулювання сервітутних відносин у структурі механізму цивільно-правового регулювання. Право і суспільство. 2017. № 3: Ч. 2. С. 56-61.

142. Мазур В. В. Проблема визначення структури механізму цивільно-правового регулювання. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2016. № 2. С. 75-80.

143. Мазур В. В. Система сервітутних правовідносин. Право і суспільство. 2018. № 1: Ч. 2. С. 62-68.

144. Мазур В. В. Справедливість, добросовісність та розумність як принципи цивільно-правового регулювання сервітутних відносин. Conceptul de dezvoltare a statului de drept оn Moldova єi Ucraina оn contextul proceselor de eurointegrare : conferin?a interna?ionalг ?tiin?ifico-practicг. (Chi?inгu, Republica Moldova, 4-5 noiembrie 2016) / com. org. : V. Bujor (pre?.) [et al.]. Chi?inгu : Iulian, 2016 (Tipogr. «Cetatea de Sus»). P. 149-152.

145. Мазур В. В. Стадії процесу цивільно-правового регулювання як критерій визначення структури його механізму. Efektivnн nбstroje modernнch vмd - 2016 : materiбly XII Mezinбrodni vмdecko-praktickб konference (Praha, 22-30 kvмtna 2016 roku). Dнl 6. Prбvnн vмdy. Praha : Publishing House «Education and Science» s.r.o. stran. 12-18.

...