Оскарження рішень третейських судів у порядку цивільного судочинства

Вищевикладене підтверджується ч.6 ст.457 ЦПК України, згідно з якою за наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду суд має право постановити ухвалу про відмову в задоволенні заяви і залишення рішення третейського суду без змін або про повне або часткове скасування рішення третейського суду. У цьому зв'язку автор вважає помилковою практику деяких судів, які, відмовляючи в задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, вказують лише на залишення його без змін. Приклади такого формулювання можна знайти в ухвалах: Рівненського міського суду Рівненської області (цивільна справа №569/6495/16-ц про скасування рішення Третейського суду при Товарній біржі «Західноукраїнська» від 27 квітня 2016 року по справі №01/1/16) [224], Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області (цивільна справа №607/11192/16-ц про скасування рішення судді постійно діючого третейського суду при асоціації «Правова ліга» від 22 липня 2016 року ОСОБА 4 у справі №8/2016) [228], Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області (цивільна справа №686/8630/16-ц про скасування рішення третейського суду від 21 січня 2016 року постановленого третейським судом у складі третейського судді Касянюк А.М.) [230].

Остаточна ухвала в досліджуваній категорії справ повинна постановлятись у повній відповідності з нормами чинного матеріального і процесуального законодавства, з повним і всебічним дослідженням обставин, викладених у заяві про скасування рішення третейського суду та достовірним їх встановленням на підставі вивчення доказів, що відповідають вимогам належності і допустимості. При її прийнятті суд повинен керуватись не лише положеннями законів чи інших нормативно-правових актів, які вказує заявник та інша сторона справи у своїх запереченнях, а всім обсягом норм права, які регулюють спірні правовідносини, регламентуючи підстави до задоволення або відмови в задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду.

Крім того, важливою складової ухвали суду про скасування рішення третейського суду або про відмову в цьому, на думку автора, повинні бути висновки суду щодо відповідності третейської угоди чи третейського застереження вимогам, установленим ст.12 Закону України «Про третейські суди», оскільки недодержання правил, передбачених даною статтею, має наслідком недійсність третейської угоди. Дослідження даного питання повинно здійснюватись судом незалежно від того, чи посилаються сторони спору на цю обставину, що слугуватиме важливим чинником щодо досягнення правової визначеності у спірних правовідносинах між сторонами.

З урахуванням цього для усунення правової невизначеності і формулювання чітких та зрозумілих правил постановлення остаточної ухвали у справах досліджуваної категорії з метою однозначного їх застосування національними судами, на нашу думку, слід внести зміни до ст.460 ЦПК України. Автор вважає за доцільне вилучити словосполучення «для ухвалення рішення» з частини першої вищевказаної норми, яке вносить певний дисонанс у розуміння її змісту, деталізувавши натомість порядок постановлення ухвали та її обов'язкові складові. У цілому ж, статтю 460 ЦПК України автор пропонує викласти в наступній редакції:

«Стаття 460 Ухвала суду у справі про оскарження рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.

1. За наслідками розгляду справи про оскарження рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу суд постановляє ухвалу за правилами, встановленими цим Кодексом.

2. Ухвала постановляється іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Залежно від складності справи та значного обсягу фактів, що були досліджені в судовому засіданні, складання повного тексту ухвали може бути відкладено на строк не більше п'яти днів із дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини ухвали суд має проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи.

3. Зміст ухвали повинен відповідати вимогами, встановленим статтею 260 цього Кодексу. В ухвалі суду мають бути також зазначені:

1) відомості про рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, що оскаржується, місце його прийняття;

2) найменування і склад третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, що прийняв рішення, яке оскаржується;

3) ім'я (найменування) сторін третейського (арбітражного) спору;

4) обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, а також висновки суду щодо встановлення під час розгляду справи їх наявності чи відсутності;

5) висновок суду щодо факту укладення третейської (арбітражної) угоди та її відповідності вимогам чинного законодавства;

6) вказівка про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу повністю або частково чи про відмову в задоволенні вимог заявника повністю або частково;

7) висновок суду щодо розподілу судових витрат.

4. Ухвала суду про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу або про відмову в його скасуванні може бути оскаржена в порядку та у строки, визначені цим Кодексом для оскарження рішення суду.

Запропонований проект редакції статті 460 ЦПК України, на нашу думку, сприятиме єдності судової практики та недопущенню тих недоліків, які були виявлені в наведеному вище аналізі судових ухвал.

Правовий вплив будь-якої ухвали суду на правовідносини між сторонами може здійснюватись лише після набрання нею законної сили. До вказаного моменту цей процесуальний документ існує лише як результат розгляду і вирішення цивільної справи, але не як обов'язковий до виконання владний припис органу судової влади.

Слід зазначити, що в попередній редакції ЦПК України регламентувався порядок набрання законної сили лише рішенням суду, про що свідчили положення статтей 223 «Набрання рішенням суду законної сили» та 233 «Законна сила заочного рішення». Окремі статті, присвячені питанню набрання законної сили ухвалою суду, застосовувалися лише щодо ухвал суду апеляційної (ст.319 ЦПК України) та касаційної (ст.349 ЦПК України) інстанцій. У той же час частиною 5 ст.389-11 попередньої редакції ЦПК України було врегульовано питання набрання законної сили ухвалою суду про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Р.О. Гаврік робить висновок, що законна сила судового рішення визначається як його якість, що характеризує судове рішення як акт правосуддя і забезпечує реалізацію владного веління, що міститься в рішенні, та визначеність у встановлених судовим рішенням правовідносинах. Зміст законної сили, на думку вченого, полягає в її статичності, яка виражається в остаточності судового рішення, та динамічності, що характеризується його обов'язковістю [28, с. 42].

Вищевказані вимоги повністю притаманні й ухвалі, що постановляється в досліджуваній нами категорії справ, оскільки вона є остаточною і обов'язковою ддя виконання тими суб'єктами, яких вона стосується, а тому відсутність спеціальної норми в ЦПК України щодо набрання такою ухвалою законної сили тривалий час залишалася прогалиною процесуального законодавства. Обгрунтованість такої позиції підтверджується включенням до ст.460 ЦПК України у редакції від 03.10.2017 року частин 4 та 5, що визначають порядок набрання законної сили ухвалою суду, яка постановляється за наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду.

Особливістю даного виду ухвали є те, що вона не заміняє собою рішення третейського суду, яким поставлено остаточну крапку у спорі між сторонами, оскільки не містить висновків щодо майнових прав і обов'язків сторін третейського розгляду. Даний процесуальний документ може слугувати або ж офіційним визнанням держави, в особі компетентного суду, факту здійснення судом третейської юрисдикції своїх повноважень відповідно до чинного законодавства, або ж навпаки - офіційним підтвердженням наявності процесуальних порушень у діях даного органу. Отже, у випадку відмови в задоволенні заяви, поданої в порядку статей 454, 455 ЦПК України, ухвала державного суду виконує роль акту легітимації рішення третейського суду, а в разі визнання доводів заявника обґрунтованими - документом, що анулює виконану третейським судом роботу щодо врегулювання цивільного спору.

Стаття 51 Закону України «Про третейські суди» досить чітко визначає наслідки набрання законної сили ухвалою суду, якою подана заява задовольняється, а рішення третейського суду скасовується. Зі змісту ч.5-6 даної статті вбачається наявність двох видів наслідків, які, у свою чергу, залежать від підстав, з яких скасовано рішення суду третейської юрисдикції.

Так, згідно з ч.5 ст.51 Закону України «Про третейські суди» та ч.3 ст.458 ЦПК України скасування компетентним судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених цією статтею.

Вищевказана норма свідчить про визнання державою того факту, що третейське судочинство як альтернативний спосіб вирішення майнових спорів є інститутом, який може конкурувати з державними судами, повинен отримати довіру громадськості та широке визнання у практиці договірних відносин. З іншого боку, можливість повторного звернення свідчить і про утвердження законодавчого принципу диспозитивності, вираженого в повазі до вільного волевиявлення сторін спору на укладеної ними третейської угоди. Не виключено, що звернувшись повторно до третейського суду, особи зможуть у подальшому досягти врегулювання виниклої суперечки шляхом укладення мирової угоди, що, як зазначалось у попередніх розділах роботи, є найбільш бажаним результатом вирішення будь-якої справи. Цьому значною мірою може послужити і вже здійснений розгляд заяви про скасування рішення третейського суду, у ході якого учасники мали можливість з іншого боку оцінити свої шанси на отримання бажаного результату.

У разі, якщо рішення третейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди або через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди, або рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, відповідний спір не підлягає подальшому розгляду у третейських судах [137].

Неможливість повторного звернення до третейського суду в означених вище випадках є цілком логічною оскільки:

1) у випадку визнання третейської угоди недійсною нівелюється основний документ, який передбачав саму можливість звернення до третейського суду взагалі та містив дані про предмет спору, вирішення якого покладалось на обраний сторонами суд третейської юрисдикції;

2) прийняття третейським судом рішення у спорі, який не передбачений третейською угодою, або ж вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди, свідчить про відсутність досягнутої правовим шляхом згоди її сторін на втручання такого суду у відносини, що існують між ними, а тому діяльність останнього в даній ситуації виходила за межі наданих сторонами повноважень;

3) якщо рішення третейського суду було прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, це свідчить про посягання останнього на монополію державних судів у здійсненні правосуддя та самовільне присвоєння не властивих йому повноважень.

Вищевказані наслідки є характерними для правовідносин у сфері третейського судочинства, які виникають між сторонами третейського розгляду та третейським судом. Щодо цивільних процесуальних правовідносин, які виникають між сторонами третейської угоди та компетентним державним судом, постановлення ухвали в порядку ст.460 ЦПК України перешкоджає даним особам повторно звернутись до суду із заявою про скасування рішення третейського суду з тих самих підстав.

Якщо ж розглянути питання наслідків набрання законної сили ухвалою суду в більш глобальному вимірі, то її постановлення будь-яким компетентним судом несе в собі певне практичне значення і для держави в цілому як політико-територіальної організації, що має соціальну і правову зорієнтованість своєї діяльності в силу ст.1 Конституції України, а також для судової інстанції, яка його ухвалила, зокрема. На державному рівні даний процесуальний документ слугує доказом виконання конституційної гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадянина, закріпленої у ст.55 Основного Закону України. Для конкретного суду його ухвала є підтвердженням компетенції судді, який її постановив, а також належного виконання покладених на судову владу завдань у силу Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що пролягають у забезпеченні кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Сьогодні правова система нашої держави зробила можливим вихід ухваленого судового рішення та постановленої ухвали за межі внутрішньодержавного відання і останнім часом досить часто даний судовий документ стає предметом офіційного правового аналізу і дослідження за межами України іноземними юрисдикційними установами. Такий стан справ зумовлений закріпленим законодавчо і в міжнародних нормативних документах правом особи, права чи інтереси якої зачіпаються певним рішенням суду, оскаржити його до Європейського суду з прав людини або ж до іншої міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною. У цьому випадку можна стверджувати, що будь-яке судове рішення, ухвалене державним судом, здатне вплинути на міжнародний імідж країни, оскільки від його «правової якості», підтвердженої або спростованої компетентним міжнародним судовим органом, залежить і ставлення до такої держави інших суб'єктів міжнародного права.

Прикладом цього слугує статистична інформація, наявна на офіційному сайті Європейського суду з прав людини, за якою станом на 31.12.2016 року в минулому році в ЄСПЛ перебувало на розгляді 18150 скарг проти України, що у відсотковому відношенні склало 22,8%від всієї кількості поданих заяв [265]. При цьому вищевказаний показник збільшується щороку, про що свідчать, наприклад, статистичні дані за 2014 рік. Зокрема, станом на 31 грудня 2014 року в Європейському суді перебувало на розгляді 13650 заяв проти України і, як слушно зазначила Т. І. Фулей, це найбільша частка однієї країни. Для порівняння, в зазначеному році в Італії на розгляді перебувало 10100 заяв (14,4%), Росії - 10000 (14,3%), Туреччині - 9500 (13,6%), Румунії - 3400 (4,9%) [234, с. 7].

Про підвищену увагу міжнародної спільноти до змісту і якості національних судових рішень свідчить і Висновок №9 (2006) Консультативної ради європейських суддів (скорочено - КРЄС) щодо ролі національних суддів у забезпеченні ефективного застосування міжнародного та європейського права, ухвалений на 7-му засіданні КРЄС, яке відбувалось у Страсбурзі з 8 по 10 листопада 2006 року. У п.7 п.«а» цього документа наголошено, що в контексті зростаючої інтернаціоналізації суспільств міжнародне та європейське право, а також судова практика мають усе більший вплив на національне законодавство та судову практику, а тому судді мають бути готові до ознайомлення та участі в міжнародній еволюції юридичної практики, повинні знати та вміти застосовувати міжнародне та європейське право, зокрема щодо прав людини [21, с. 510].

Таким чином, правові наслідки набрання ухвалою суду у справі про оскарження рішення третейського суду можуть існувати у трьох окремих площинах: 1) площині правовідносин у сфері третейського судочинства; 2) площині цивільних процесуальних правовідносин; 3) площині процесуальних відносин, одним із суб'єктів яких виступає міжнародна судова установа.

Висновки до розділу 3

1. Відкриття провадження у справах про оскарження рішень третейських судів є окремою стадією цивільного процесу з огляду на наявність мети даної стадії, структури, визначених часових рамок її реалізації та прояву на даній стадії принципів судового захисту, рівності громадян перед законом і судом, змагальності.

2. Відповідно до ч.8 ст.454 ЦПК України однією з підстав відмови у відкритті провадження у справі про оскарження рішення третейського суду є оскарження рішення з підстав, не передбачених законом. Таким чином, суд вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для скасування рішення третейського суду поза стадією судового розгляду, що суперечить нормі ч.3 ст.457 ЦПК України. Вважаємо доцільним уточнити норму ч.8 ст.454 ЦПК шляхом виключення з її змісту словосполучення: «а також у разі якщо рішення третейського суду оскаржено з підстав, не передбачених законом».

3. Вважаємо за доцільне доповнити частину 2 ст.456 ЦПК України абзацом 2 наступного змісту: «підготовка справи про оскарження рішення третейського суду до розгляду здійснюється за правилами, встановленими для підготовки до розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цією главою».

4. Завдання судового розгляду справ про оскарження рішень третейських судів полягає не в перевірці правильності застосування третейським судом норм матеріального і процесуального права, а встановленні наявності чи відсутності порушень вимог закону під час укладання сторонами третейської угоди, формування складу третейського суду, розгляду ним справи, вирішенні її у точній відповідності з третейською угодою та щодо інтересів осіб учасників такої угоди.

5. Під час розгляду справи про оскарження рішення третейського суду державний суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, тому він повинен дослідити наявність чи відсутність всіх, визначених законом підстав для скасування третейського рішення, передбачених законом. Вважаємо доцільним доповнити ЦПК ст.459-1, що містила б перелік підстав для закриття провадження у справі про оскарження рішення третейського суду, а також доповнити ч.2 ст.460 пунктом 4 у наступній редакції: «чи мали місце підстави, зазначені в ч.2 ст.458 цього Кодексу, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення», у зв`язку з чим п.4 вважати п.5.

6. Наявна неоднозначна судова практика щодо форми процесуального документа, яким закінчується розгляд справ про скасування рішень третейських судів. У низці випадків судами ухвалюється рішення, замість постановлення ухвали за правилами, встановленими для ухвалення рішення. В інших випадках постановляється ухвала, у резолютивній частині якої визначається строк для її оскарження, передбачений законом для оскарження ухвал із процесуальних питань, що суперечить вимогам ч.3 ст.460 ЦПК України. Така неоднозначність, на нашу думку, викликана нечітким формулюванням норм ЦПК, які регулюють вказані питання. З цих підстав вважаємо, що стаття 460 ЦПК України потребує викладення в новій редакції, що конкретизувала б вимоги щодо порядку постановлення ухвали у справах про скасування рішення третейського суду, її змісту, строків апеляційного оскарження та порядку набрання законної сили.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукової проблеми, що полягає у вирішенні проблемних питань провадження у справах про оскарження рішень третейських судів у порядку цивільного судочинства. Проведене дослідження дало можливість сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення третейського та цивільного процесуального законодавства України. Найбільш вагомими науковими результатами роботи, крім положень наукової новизни, є такі висновки.

1. Третейське судочинство на українських характеризується сталим та тривалим розвитком, що обумовлений наявною необхідністю суб'єктів правовідносин у альтернативних засобах вирішення спорів, і є органічно притаманним правовій системі України.

2. Особливості рішення третейського суду обумовлені правовою природою третейського судочинства, таке рішення розглядається як правозастосовний акт прийнятий на погоджених сторонами умовах та порядку, яким вирішується спір між сторонами по суті та містить припис зобов'язаному суб'єкту. Йому притаманні ознаки законності та обґрунтованості, підконтрольності державному суду, виконуваності, обов'язковості для сторін, остаточності, преюдиційності, виключності.

3. Закон України «Про третейські суди» не містить уніфікованої термінології щодо обсягу справ, які можуть розглядатись третейськими судами. Статтею 6 вказаного закону визначається підвідомчість справ третейським судам, в той же час норма статті 27 встановлює можливість для третейського суду самостійно вирішити питання щодо наявності у нього компетенції для розгляду конкретної справи. У цьому зв'язку більш доцільним для означення повноважень третейського суду, щодо розгляду ним справ, вбачається термін «третейська юрисдикція».

4. З метою підвищення ефективності захисту прав та інтересів учасників правовідносин у сфері третейського судочинства запропоновано впровадження інститутів третейського заперечення на рішення суду ad hoc та матеріальної відповідальності третейських суддів постійно діючих третейських судів у разі скасування їх рішень компетентними державними судами з визначених законом підстав. Подолання зловживань у сфері третейського судочинства за рахунок обмеження кола справ, які можуть розглядатись третейськими судами визнається невиправданим.

5. Передумови права на подання скарги зумовлюють виникнення права на оскарження рішень третейських судів, і в подальшому їх скасування державним судом. Тоді як під умовами реалізації права на оскарження рішень третейських судів в державному суді необхідно розуміти наявність таких фактів процесуального характеру, які визначені процесуальним законом і дають можливість особі реалізувати своє право на подання скарги.

6. Визначення ч.3 ст.51 Закону України «Про третейські суди» підстав скасування рішень третейських судів створює умови для захисту прав та законних інтересів учасників третейського розгляду, та дозволяє визначити обсяг повноважень компетентного суду щодо розгляду таких справ. З метою усунення неоднозначного трактування підстав оскарження третейських рішень запропоновано:

а) доповнити ч.5 ст.12 Закону України «Про третейські суди» переліком умов, які повинні бути включені до третейської угоди, у тому числі, щодо визначення спірних правовідносин та грошової оцінки спору чи вказівки на спірне майно;

б) доповнити п.3 ч.3 ст.51 вказаного Закону переліком підстав недійсності третейської угоди;

в) при визначенні відповідності третейського суду вимогам закону особливу увагу приділяти питанню відсутності у них зацікавленості у результатах вирішення спору;

г) вказати, що скасування компетентним судом рішення третейського суду з підстав вирішення ним питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі можливе у разі, якщо такі особи не були стороною третейської угоди, така підстава не може застосовуватись у разі відсутності особи, яка укладала третейську угоду, на засіданні третейського суду;

д) ст.ст.454, 455, 456, 457 ЦПК України привести у відповідність до змістовного і правового значення щодо питання процесуального звернення до суду, замінивши слово «заява» в даних нормах на слово «скарга» у відповідному відмінку;

е) уточнити шляхом доповнення норми ч.2 ст.51 Закону України «Про третейські суди» після слів: «сторонами, третіми особами» словами: «їхніми представниками при наявності такого права зазначеного у документі, що засвідчує їх повноваження» та ч.4 ст.51 Закону України «Про третейські суди» після слів: «сторонами, третіми особами» словами: «їхніми представниками»;

є) розширити перелік підстав для скасування рішень третейських судів, шляхом доповнення ч.3 ст.51 Закону України «Про третейські суди» та ч.2 ст.458 ЦПК України пунктом 6 у наступній редакції: «6) справу розглянуто третейським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання третейського суду».

7. На підставі аналізу норм розділу VIII ЦПК України та судової практики у справах про оскарження рішень третейських судів доведено доцільність внесення наступних змін та доповнень до чинного Цивільного процесуального кодексу:

1) уточнити норму ч.8 ст.454 ЦПК шляхом виключення з її змісту словосполучення: «а також у разі якщо рішення третейського суду оскаржено з підстав, не передбачених законом»;

2) доповнити частину 2 ст.456 ЦПК України абзацом 2 наступного змісту: «підготовка справи про оскарження рішення третейського суду до розгляду здійснюється за правилами, встановленими для підготовки до розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цією главою».

3) доповнити ЦПК ст.459-1 що містила б перелік підстав для закриття провадження у справі про оскарження рішення третейського суду. Доповнити ч.2 ст.460 пунктом 4 у наступній редакції: «чи мали місце підстави зазначені в ч.2 ст.458 цього Кодексу, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення», а п.4 вважати п.5.

Результати, одержані у ході виконання дисертаційного дослідження, можуть бути застосовані для розв'язання інших проблем пов'язаних із практикою реалізації альтернативних засобів вирішення спорів, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, зокрема медіації, міжнародного комерційного арбітражу. Можливими напрямами продовження наукових досліджень за тематикою дисертації можуть бути проблемні питання провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів, а також визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов С.Н. Советский гражданский процесс. Учебник. Москва: Госюриздат, 1952. 420 c.

2. Авдюков М.Г. Судебное решение. Москва: Госюриздат, 1955. 192 с.

3. Аналіз стану здійснення судочинства у І півріччі 2016 року (за даними судової статистики). Верховний Суд України - офіційний веб-сайт

4. Балашов А.Н., Зайцев А.И., Зайцева Ю.А. Третейское судопроизводство в Российской Федерации: учеб. пособие. Москва: Юстицинформ, 2008. 223 с.

5. Балух В.С. Третейська угода як основа третейського розгляду цивільно-правових спорів у радянський період. Форум права. 2013. №1. С. 41-46.

6. Барабанов О.Н. Третейский суд в итальянском городе XV в.: судебная практика Бартоломео Боско. Причерноморье в средние века. Москва. 2000. Вып.4. с. 209-218

7. Баранов С.Ю. Возбуждение дела по Гражданскому процессуальному кодексу и Кодексу административного судопроизводства Российской Федерации: действие следственного начала. Ученые записки Казанского университета. Серия «Гуманитарные науки». 2016. Т. 158. Кн. 2. С. 567-575.

8. Басай О.В. Загальні засади (принципи) цивільного законодавства України: дис. … д-ра. юрид. наук. Одеса, 2014. 422 с.

9. Белінська О.В. Медіація - альтернативне вирішення спорів. Вісник Вищої ради юстиції. 2011. №1(5). С. 158-173.

10. Бондаренко-Зелінська Н.Л. Підготовка цивільних справ до судового розгляду як стадія цивільного процесу: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2007. 23 с.

11. Борисова В.Ф. Возбуждение гражданского судопроизводства: автореф. дисс. … канд. юр. наук. Саратов, 2009. 26 с.

12. Борхардт Ю. Экономическая история Германии. Ленинград: Книга, 1924.

13. Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж: учебное пособие для высших юридических заведений. Санкт-Петербург, 2001. 368 с.

14. Бут І.О. Розгляд цивільно-правових спорів третейськими судами в Україні: дис. … канд. юрид. наук. Одеса, 2016. 229 с.

15. Бут І.О. Розгляд цивільно-правових спорів третейськими судами в Україні: автореф. дис.… канд. юрид. наук. Одеса, 2016. 23 с.

16. Вангородська Н.А. Третейський суд в Україні у Х-ХVІІІ ст.: автореф. дис. … канд. юр. наук. Київ, 2011. 21 с.

17. Васьковський Е.В. Курс гражданского процесса. Москва: Изд. бр.Башмаковых, 1913. Т. 1. с. 704.

18. Вершинин А.П. Выбор способа зашиты гражданских прав. Санкт-Петербург: Специальный юридический факультет по переподготовке кадров по юридическим наукам Санкт-Петербургского государственного университета, 2000. 384 с.

19. Викут М.А. Взаимодействие публичного и частного права в гражданских процуссуальных правоотношениях. Теоретические и прикладные проблемы реформы гражданской юрисдикции. Межвузовский сборник научных трудов / под ред.: В.В. Яркова, Г.А. Жилина, И.М. Зайцева и др. Екатеренбург: Гуманитарн. ун-т,1998. с. 33-40.

20. Виноградова Е.А. Правовые основы организации и деятельности третейского суда: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Москва, 1994. 37 с.

21. Висновок №9 (2006) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо ролі національних суддів у забезпеченні ефективного застосування міжнародного та європейського права. Європейські та міжнародні стандарти у сфері судочинства. Київ, 2015. С. 509-517.

22. Вицын А.И. Третейский суд по русскому праву. Историко-догматическое рассуждение. Москва: Типография В. Готье, 1856. 96 с.

23. Войтович Е.П. Гражданский процесс: учебное пособие. Новосибирск: издательство СибАГС, 2014. 229 с.

24. Волков А.Ф. Торговые третейские суды. Историко-догматическое исследование. Санкт-Петербург: Типография Редакции периодических изданий Министерства Финансов, 1913. 292 с.

25. Воложанин В.П. Основные проблемы защиты гражданских прав в несудебном порядке: автореф. дис. … д-ра юр. наук. Свердловск, 1975. 32 с.

26. Воронков Г.В. Определение суда первой инстанции в советском гражданском процессе: учебное пособие. Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1967. 118 с.

27. Гавриленко В.А. Третейское разбирательство споров как гарантия защиты прав и интересов субъектов предпринимательской деятельности: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Санкт-Петербург, 2006. 31 с.

28. Гаврік Р.О. Законна сила судових рішень у цивільних справах: дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2011. 224 с.

29. Гайдулін О.О. Способи протидії зловживанню процесуальним правом: ефективність та пріоритети. Цивільне право та цивільний процес: актуальні питання.

30. Гапеев В.Н. Сущность арбитражной формы защиты права: автореф. дис. … канд. юр. наук. Ростов-на-Дону, 1971. 17 с.

31. Гендзехадзе Е.Н. Третейский суд в СССР: дис. … канд. юр. наук. Москва, 1954. 302 с.

32. Гимазов Р.Н. Процессуальные аспекты взаимодействия арбитражных и третейских судов: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Саратов, 2006. 34 с.

33. Голубев Н.Н. Международные третейские суды XIX века: Очерки теории и практики. Москва: Унив. тип., 1903. 316 с.

34. Гордон В.М. Основание иска в составе изменения исковых требований. Москва: Юрид. лит. (ретроспектива), 1980. 327с.

35. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991 р. №1798-XII. Дата оновлення: 03.08.2017.

36. Гражданский процесс: Учебник. / Под ред. д.ю.н., проф. А.Г. Коваленко, д.ю.н. проф. А.А. Мохова, д.ю.н., проф. П.М. Филиппова. Москва: Юридическая фирма «КОНТРАКТ»; «ИНФРА-М», 2008. 448 с.

37. Гражданское процессуальное право Украинской ССР / М.И. Штефан, Е.Г. Дрижчаная, Л.К. Радзиевская и др. Киев: Вища школа, Издательство при Киевском университете, 1989. 320 с.

38. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства: Учебник для вузов. Москва: Норма, 2007. 752 с.

39. Григоров А.А. Правовая природа и процедура внешнеторгового арбитража в СССР: автореф. дис. канд. юр. наук. Ростов-на-Дону, 1971. 26 с.

40. Гурвич М.А. Право на иск: учебное пособие. Москва: Изд-во Академии наук СССР, 1949. 215 с.

41. Гусаров К.В. Загальні та третейські суди в системі цивільної юрисдикції. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. 2003. №3. С. 289-295.

42. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. / Пер. с фр. В.А. Туманова. Москва: Международные отношения, 1996. 400 с.

43. Декреты советской власти: в 2 т. / Институт истории академии наук СССР. Москва: Государственное издательство политической литературы, 1959 г. Т. 1 25 октября 1917 г. - 16 марта 1918 г. 626 с.

44. Довганчук С.М. Принцип арбітрування у третейському процесі. Часопис Академії адвокатури України. 2009. №5.

45. Дубровина М.А. Международный коммерческий арбитраж в Швейцарии: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Москва, 2001. 26 с.

46. Дузінкевич Т. І. Повноваження суду першої інстанції цивільної юрисдикції: дис. … канд. юрид. наук. Івано-Франківськ, 2015. 279 с.

47. Зайцев А.И. Третейское судопроизводство России (проблемные аспекты): автореф. дис. … канд. юрид. наук. Саратов, 2004. 26 с.

48. Зейдер Н.Б. Судебное заседание и судебное решение в советском гражданском процессе: учебное пособие. Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1959. 98 с.

49. Зейдер Н.Б. Судебное решение по гражданскому делу. Москва: Издательство «Юридическая литература», 1966. 192 с.

50. Зуєва Л.Є. Принципи господарського процесу: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Одеса, 2012. 20 с.

51. Иванов О.В. Права граждан при рассмотрении гражданских дел. Москва: Юридическая література,1970. с. 96.

52. Ивуть Н.И. Возбуждение гражданского дела в суде первой инстанции: понятие и сущность. Управление в социальных и экономических системах: Материалы ХXIV международной научно-практической конференции (Минск, 14 мая 2015 г.).- Минск: Минский университет управления. 2015. С. 147-149.

53. История государства и права зарубежных стран: Учебник для вузов: В 2 ч./ Под общ. ред. д.ю.н., проф. О.А. Жидкова и д.ю.н., проф. Н.А. Крашенинниковой. - 2-е изд., стер. Москва: Норма, 2004. Ч.1. 624 с.

54. Каллистратова Р.Ф. Государственный арбитраж: проблемы совершенствования организации и деятельности: автореф. дис. … д-ра юр. наук. Москва, 1972. 36 с.

55. Коваль М.В., Литвин Н.А. Порядок оскарження рішення третейського суду. Науковий вісник Національного університету ДПС України. 2010. №2(49). С. 183-189.

56. Ковальова С.Г. Судоустрій і судочинство на Українських землях Великого князівства Литовського: монографія. Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. 200 с.

57. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 06.07.2005 р. №2747-IV

58. Козирева В.П., Гаврилішин А.П.Проблеми третейського судочинства в Україні. Юридичний вісник. №4(21). 2011 р. с. 67-71

59. Козлова Н.В. Полномочия суда первой инстанции в исковом производстве: дис. … канд. юрид. наук. Саратов, 2000. 161 c

60. Конституція України: станом на 02.03.2016 року

61. Короєд С.О. Третейське судочинство: питання трансформації у досудову форму захисту прав. Судова апеляція. №2(35). 2014. с. 63-67.

62. Котвяковский Ю.А. Отдельные вопросы взаимодействия третейских судов с системой общих судов Украины. «Legea si Viata» Международный научно-практический правовой журнал. 2016 г. №6. с. 55-59

63. Котвяковський Ю.О. До питання про законність та обґрунтованість рішення третейського суду. Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні: матеріали Міжнародної науково - практичної конференції. (Ужгород, 17-18 лютого 2017 р.). Ужгород. 2017 р. с. 68-70

64. Котвяковський Ю.О. До питання про підстави відмови у видачі виконавчого документа на рішення третейського суду. Актуальні питання теорії та практики застосування сучасного вітчизняного та міжнародного права: матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. (Київ, 10-11 черв. 2016 р.). Київ. Центр правових наукових досліджень., 2016. C. 63-65.

65. Котвяковський Ю.О. До питання про підстави оскарження рішення третейського суду. Право і суспільство. Дніпро. №5-2. 2017 р. с. 64-68.

66. Котвяковський Ю.О. Окремі питання підвищення ефективності третейського судочинства в Україні. Порівняльно-аналітичне право: електрон. наук. фахове вид. 2016 р. №6

67. Котвяковський Ю.О. Окремі питання преюдиційності рішень третейських судів. Актуальні питання вітчизняної юридичної науки: матеріали четвертої Всеукраїнської науково-практичної конференції. (Суми, 13-14 квітня 2017 р.). Суми. 2017 р. с. 102-105.

68. Котвяковський Ю.О. Окремі питання щодо вдосконалення законодавства про третейські суди в Україні. Актуальні питання вітчизняної юридичної науки: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Суми, 11-12 квітня 2014 р.). Суми. 2014. с.15-17.

69. Котвяковський Ю.О. Особливості забезпечення позову у третейському судочинстві. Актуальні питання вітчизняної юридичної науки: матеріали третьої Всеукраїнської науково-практичної конференції. (Суми, 14-15 квітня 2016 р.) Суми. 2016. с. 84-86.

70. Котвяковський Ю.О. Особливості розвитку третейського судочинства на українських землях у XVII - XIX ст.Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». №1. 2015. с. 176-180.

71. Котвяковський Ю. О. Особливості третейського розгляду цивільних та господарських справ. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2016. Випуск 1. Том 1. С. 123 - 127.

72. Котвяковський Ю.О. Порівняльна характеристика рішень з цивільних справ судів загальної юрисдикції та третейських судів. Розвиток юридичної науки на сучасному етапі: матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (Тернопіль, 5 червня 2013 р.). Тернопіль. 2013. с. 17-20.

73. Котвяковський Ю.О. Проблемні питання щодо підстав оскарження рішень третейських судів. Матеріали Українсько-польської науково-практичної конференції. (Дніпропетровськ, 15 листопада 2013 р.). Дніпропетровськ. 2013. с. 208-209.

74. Котвяковський Ю.О. Проблемні питання щодо формування доказової бази третейського розгляду. Матеріали Щорічної науково-практичної конференція викладачів, аспірантів та студентів СНАУ. (Суми, 20-21 квітня 2016 р.).м. Суми. 2016. с. 355

75. Котвяковський Ю.О. Проблемні питання щодо формування складу третейського суду. Актуальні питання вітчизняної юридичної науки: матеріали другої Всеукраїнської науково-практичної конференції. (Суми, 16-17 квітня 2015 р.). Суми, 2015. с. 27-29.

76. Котвяковський Ю.О. Розвиток третейського судочинства за судовою реформою 1864 року. Матеріали Щорічної науково - практичної конференції викладачів, аспірантів та студентів Сумського національного аграрного університету, (Суми, 21-24 квітня 2015 р). В 3 т. Т І. Суми. 2015. с. 330.

77. Котвяковський Ю.О. Розвиток третейської юстиції в Україні. Матеріали науково-практичної конференції, присвячена пам'яті професора О.А. Пушкіна (Харків, 25 травня 2013 р.). Харків. 2013. с. 617-620.

78. Котвяковський Ю.О. Третейська угода як передумова компетенції третейського суду. Актуальні проблеми правової науки і державотворення в Україні в контексті правової інтеграції: матеріали Х Міжнародної науково - практичної конференції. (Суми, 20-21 травня 2017 р.) Суми. Видавничий дім «Ельдорадо». с. 43-45.

79. Котвяковський Ю.О. Третейське судочинство: історико-правовий аспект. Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку: Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції (Суми, 18-19 травня 2013 р.). Суми. 2013. с. 133-136.

80. Котвяковський Ю.О. Третейський суд в період Античності та Середньовіччя у Західній Європі. Порівняльно-аналітичне право: електрон. наук. фахове вид. 2014 р. №2.

81. Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу України: [станом на 1 жовтня 2010 р.]. Харків: Фактор, 2010. 786 с.

82. Кравчук Г.А. Арбитрабельность споров в контексте статьи 12 Хозяйственного процессуального кодекса Украины. Материалы ІІ Международных арбитражных чтений памяти академика Побирченко И.Г.: Сборник докладов. МКАС при ТПП Украины. Киев: 2015. С. 15-21.

83. Кудрявцева Е.В. Оспаривание решений третейских судов. Заметки о современном гражданском и арбитражном процессуальном праве. Москва: Городец, 2004. С. 166-177.

84. Куйбіда Р., Сироїд О. Посібник із написання судових рішень. Київ: «Дрім Арт», 2013. 224 с.

85. Куницына И.В. Третейское судопроизводство как вид юридического процесса. Вопросы экономики и права. - 2010. №12. С. 6-10.

86. Курило М.П. Єдність цивілістичного процесу: проблеми теорії і практики: автореф. дис ... д-ра юрид. наук. Київ, 2014. 35 с.

87. Курило М.П. Судові рішення в різних галузях процесуального права: можливості уніфікації. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. Одеса. 2013. №6-1. Том 2. С. 57-60.

88. Курило М.П. Цивільне процесуальне право України та уніфікація на його основі інших процесуальних галузей права: теорія і практика: монографія. Суми: Сум. нац. аграр. ун-т, 2013. 401 с.

89. Курочкин С.А. Государственные суды в третейском разбирательстве и международном коммерческом арбитраже. Москва: Волтерс Клувер, 2008. 296 с.

90. Курочкин С.А. Третейское разбирательство гражданских дел в Российской Федерации: теория и практика. Москва: Волтерс Клувер, 2007. 272 с.

91. Курс цивільного процесу: підручник / за заг. ред.: В.В. Комарова. - Харків: Право, 2011. 1352.

92. Латышев В.В. Очерк греческих древностей: Пособие для гимназистов старших классов: в 2-х ч.Вильна: Типография А.Г. Сыркина, 1880-1889. Ч.1: Государственные и военные древности. 1880. 288 с.

93. Лебедев М.Ю. Развитие института юрисдикции и его проявление в третейском суде: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Саратов, 2005. 30 с.

94. Лебедев С.Н. Международный торговый арбітраж. Избранные труды по международному коммерческому арбитражу, праву международной торговли, международному частному праву, частному морскому праву. / сост. А.И. Муранов. Москва: Статут, 2009. С. 45-184.

95. Лунц Л.А., Марышева Н.И. Курс международного частного права: Международный гражданский процесс. Москва: Юридическая литература, 1976. 263 с.

96. Майка М. Б. Сутність та зміст законної сили ухвали суду в цивільному процесі. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». Ужгород. 2016. Випуск 37. Том 2. С. 16 - 19.

97. Маймескулов Л.М., Тихоненков Д.А., Россіхін В.В., Власенко С.І. Історія держави і права зарубіжних країн: підруч.для студ. вищ. навч.закл. / за заг. ред. Л.М. Маймескулова. Xарків: Право, 2011. 520 с.

98. Малешин Д.Я. Гражданская процессуальная система России. Монография. Москва: Статут, 2011. 496 с.

99. Маляренко А.В. Про упередженість як підставу дисциплінарної відповідальності суддів. Часопис цивільного і кримінального судочинства. - 2012. - №1 (4). С. 81 - 89.

100. Мацегорін О.І. Поняття та зміст захисту цивільних прав. Часопис Київського університету права. 2011. №3. с. 143-147.

101. Михайлова Е.В. К проблеме подведомственности дел третейским судам. Третейский суд. 2011. №6. С. 107-110.

102. Москалевич Г.Н. Основные подходы к определению стадий гражданского судопроизводства. Вестник-экономист ЗАБГУ: электронный научный журнал. 2015. №10. С. 1-15.

103. Музиченко П.П.Історія держави і права України: Навч.посіб. 4-те вид., стер. Київ: Т-во "Знання", КОО, 2003. 429 с.

104. Нагнибеда В.И. Юрисдикция, компетенция и полномочия международного коммерческого арбитража: теоретико-прикладной анализ понятий. Электронный научный журнал «Наука, общество, государство». 2013. №3 (3). С. 1-10.

105. Непочатых Е.П. Развитие представлений о понятиях «компетенция» и «компетентность». Научные ведомости. Серия «Гуманитарные науки». 2013. Выпуск 19. №20 (163). С. 243-251.

106. Неугодніков А.О. Співвідношення компетенції та юрисдикції адміністративних судів України. Актуальні проблеми держави і права. 2005. Вип.26. С. 259-262.

107. О дополнениях и изменениях Гражданского процессуального кодекса Р.С.Ф.С.Р.: Постановление Всероссийского центрального исполнительного комитета от 16 октября 1924 года.

108. О третейских судах: Закон Республики Беларусь от 18 июля 2011 г. №301-З Дата оновлення: 15.11.2016

109. О третейском суде: Декрет Всероссийского центрального исполнительного комитета от 16 февраля 1918 года.

110. Об арбитраже: Закон Республики Казахстан от 8 апреля 2016 года №488-V ЗРК. Дата оновлення: 27.02.2017

111. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т. Издание третье, исправленное. Москва: ТОН - Остожье, 2000. Т. 1. 528 с.

112. Побирченко И.Г. Хозяйственные споры и формы их разрешения: автореф. дис. … д-ра юрид. наук. Харьков, 1971. 44 с.

113. Полное собрание законов Российской империи. Российская национальная библиотека.

114. Положення про витрати, пов'язані з вирішенням спору в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків

115. Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами: Затверджено постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 р. №121.

116. Положення про третейський суд: додаток №2 до Цивільного процесуального кодексу УРСР від 18.07.1963 р. Цивільне процесуальне законодавство України. Збірник нормативних актів / за заг. ред. В.Т. Маляренка. Київ: Юрінком Інтер, 2004. С. 263-265.

117. Положення про третейські витрати та збори Третейського суду (додаток до Регламенту постійно діючого Третейського суду при Корпорації «БОГДАН»).

118. Попов М. А. Теоретические и практические проблемы российской модели регулирования деятельности третейских судов: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Санкт-Петербург, 2002. 24 с.

119. Популярна юридична енциклопедія / В.К. Гіжевський, В.В. Головченко, В.С. Ковальський (кер.) та ін. Київ: Юрінком Інтер, 2003. с.439.

120. Посібник зі статті 6 Право на справедливий суд (цивільна частина). Рада Європи, Європейський суд з прав людини

121. Постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р., судова справа №6-831цс15

122. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства під час розглядусправ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 р. №2.

123. Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №1 від 12 лютого 2016 року «Про підсумки роботи судів цивільної і кримінальної юрисдикцій у 2015 році та завдання на 2016 рік.

124. Притика Ю.Д. Правові засади формування і функціонування третейських судів в Україні. Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Науковий часопис. 2003. №2(6). С. 161 - 170.

125. Притика Ю.Д. Теоретичні проблеми захисту прав учасників цивільних правовідносин в третейському суді: автореф. дис. … д-ра. юрид. наук. Київ, 2006. 30 с.

126. Притика Ю.Д., Амборський А.В. Щодо поняття і складових арбітрабельності: теоретичний аналіз. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». Том. 2. 2016. Випуск 1. С. 10-13.

127. Притика Ю.Д. Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів. Цивільний процес України: підручник / за заг. ред. д.ю.н. проф. М.М. Ясинка. - Київ: Алерта, 2014. с. 744.

128. Притика Ю.Д. Теоретичні проблеми захисту прав учасників цивільних правовідносин в третейському суді: дис. д-ра юрид. наук. Київ, 2006. 632 с.

129. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992 р. №2343-XII Дата оновлення: 04.06.2017.

130. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів: Закон України від 03.10.2017 р. №2147-VIII Дата оновлення: 03.10.2017.

131. Про доступ до судових рішень: Закон України від 22.12.2005 р. №3262-IV Відомості Верховної Ради України. 2006. №15, ст. 128.

132. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства під час розглядусправ у суді першої інстанції: постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 // Вісник Верховного Суду України. - 2009. - №8. - С. 3-12.

133. Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. №4002-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1994. №25. Ст.198.

134. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки: Указ Президента України від 20 травня 2015 року №276/2015. Офіційний вісник України: офіційне видання. 2015 №41. Ст.1267

135. Про судове рішення у цивільній справі: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. №14. Вісник Верховного Суду України. 2010. №1 (113). С. 4-10.

136. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 р. №1402-VIII. Дата оновлення: 15.12.2017.

137. Про третейські суди: Закон України від 11.05.2004 р. №1701-IV. Дата оновлення: 05.10.2016.

138. Пушкарь Е.Г. Исковое производство в советском гражданском процессе. Львов: Вища школа, 1978. 199 с.

139. Рабенко С.Л. Третейське судочинство як альтернативна юрисдикційна форма захисту прав суб'єктів господарювання. Часопис Київського університету права. 2012. №2. С. 362-366.

140. Регламент Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Спілка українських правників»

141. Регламент Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз»

142. Регламент Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Українські Фондові Торговці»

143. Регламент Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків.

144. Регламент Постійно діючого третейського суду при Корпорації «БОГДАН».

145. Регламент Постійно діючого третейського суду при Торгово-промисловій палаті України.

146. Реєстр постійно діючих третейських судів. Офіційний сайт Головного територіального управління юстиції у Сумській області.

147. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.11.2015 р., судова справа №495/6670/15-ц.

148. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.02.2014 р. судова справа №127/25067/13-ц

149. Рішення Господарського суду Запорізької області від 25.03.2008 р., судова справа №02-7/1742-8/515/07.

150. Рішення Господарського суду м. Києва від 11.06.2009 р., судова справа №45/144

151. Рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2009 р., судова справа №364/1-27.

152. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06.10.2016 р., судова справа №755/13525/16-ц.

153. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13.07.2015 р. судова справа №755/16790/14-ц

154. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26.01.2016 р., судова справа №755/21207/15-ц.

155. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06.10.2016 р., судова справа №755/13525/16-ц.

156. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21.06.2011 р., судова справа №2-325/11

157. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 року №9­зп/1997

158. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) від 10 січня 2008 р. №1-рп/2008.

...