Кредитні відносини у цивільному праві України

Як вказують науковці, «за основу при визначенні змісту поняття чужих коштів слід брати семантичне значення слова «чужий» - належний комусь іншому, не власний, не свій. Але подальше тлумачення цього слова повинно полягати не у зверненні до положень ЦК про власність, а до розуміння терміна «чужі грошові кошти» у ЦК України. Цей термін вживається у частині 3 статті 692 ЦК України до випадків, коли покупець прострочив оплату товарів на користь продавця. При цьому покупець буквально коштами продавця не користується: він користується товаром, який отримав від продавця на підставі договору купівлі-продажу, але не оплатив, тобто прострочення покупцем оплати товару кваліфікується як користування чужими грошовими коштами. Таке ж розуміння користування чужими грошовими коштами підтверджується посиланням на частину 5 статті 694 ЦК України, а також на статтю 536 вказаного Кодексу, а в частині 3 статті 695 ЦК України на частину 5 статті 694 вказаного Кодексу» [417]. У свою чергу, на думку О. І. Шаповалової, під користуванням чужими коштами (ст. 536 ЦК України) слід розуміти «грошові кошти, якими боржник володіє неправомірно, внаслідок правопорушення, на які настало право вимоги іншої особи (прострочена кредиторська заборгованість боржника)» [810, с. 6].

Однак слід визнати, що серед науковців немає єдності в розумінні співвідношення даних процентів. Одні цивілісти вважають, що поняття користування чужими коштами є широким поняттям, і відповідно охоплює як правомірне, так і неправомірне користування чужими коштами [373; 641, с. 330-332; 113, с. 550-551; 309, с. 4; 122], відповідно такі проценти, якщо їх розмір не встановлений договором, мають сплачуватися у розмірі 3 % річних, тобто згідно з частини 2 статті 625 ЦК України [795, с. 161; 781, с. 17]. Інші цивілісти, позицію яких ми підтримуємо, вважають, що проценти, як плата за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України) і проценти як форма цивільно-правової відповідальності (ст. 625 ЦК України) за прострочення виконання грошового зобов'язання не є тотожними поняттями [419, с. 37-38; 706, с. 60; 809, с. 88-91; 426, с. 83; 358, с. 9], що само по собі виключає можливість застосування у вказаному випадку процентної ставки, встановленої у статті 625 ЦК України. Існують й інші думки щодо цього, що дало право українському цивілісту О. В. Шаповаловій аргументовано казати про те, що «зазначене питання в науці цивільного права залишається полемічним» [810, с. 12].

Однією з причин даної наукової полеміки є те, що, регулюючи відносини комерційного кредиту, у договорі купівлі-продажу як загальну норму закон установив, що проценти нараховуються протягом часу прострочення виконання боржника, наприклад продавця (ч. 3 ст. 693 ЦК України) або покупця (ч. 5 ст. 694 ЦК України). Частина 2 статті 625 ЦК України також установлює обов'язок боржника, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити йому, у тому числі 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором [791].

На нашу думку, незважаючи на збіжність моменту початку нарахування процентів за комерційним кредитом за статтями 625, 693, 694 ЦК України, зазначені проценти мають різну правову природу. Проценти, передбачені статтями 693, 694 ЦК України, в силу прямої вказівки закону є процентами за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України). На відміну від цього проценти, зазначені у статті 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання. Відповідно порушення боржником грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу з умовами комерційного кредиту (відстрочення або розстрочення платежу) є підставою для вимоги кредитора (продавець) щодо сплати покупцем вказаних процентів. Однак, якщо йдеться про невиконання продавцем обов'язку щодо передання товару за договором купівлі-продажу з умовами попередньої оплати або авансу, проценти за статтею 625 ЦК України в такому випадку стягненню не підлягають.

Згідно з існуючою в Україні судовою практикою стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України. За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену чаcтиною 3 статті 693 ЦК України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України) (п. 1) [575].

Таким чином, оскільки ЦК України не містить норми, яка б безпосередньо встановлювала процентну ставку за користування чужими грошима, як це робить законодавство деяких інших країн (ст. 73 а) [854], якщо в договорі не встановлена процентна ставка для комерційного кредиту, немає підстав для плати процентів за статтею 536 Кодексу. У свою чергу, як пише А. Г. Карапетов, законні проценти не підлягають нарахуванню та сплаті й на невиплачений вчасно аванс (передоплату) [289]. Аналогічну позицію в цьому питанні займає С. В. Ленський [361, с. 89].

Відповідно до цього: а) процентна ставка, встановлена у частині 2 статті 625 ЦК України, не може розглядатись як процентна ставка за правомірне користування чужими коштами; б) на відміну від кредитного договору, за договорами, що містять умови комерційного кредиту, що надається у грошовій формі (попередня оплата, аванс), немає підстав для одночасного стягнення процентів за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України) та процентів як міри цивільно-правової відповідальності (ст. 625 ЦК) [791]. Зазначену позицію поділяє і судова практика [535].

Говорячи про період нарахування процентів за комерційним кредитом, слід зазначити таке. Якщо процентна ставка за комерційним кредитом встановлена договором, такі проценти мають нараховуватися та сплачуватися з моменту, визначеного договором або законом. Якщо ж законом або договором такий момент не визначений, можна вважати, що такий обов'язок виникає з моменту, коли товар мав бути переданий до дня фактичної передачі товару покупцю або повернення йому попередньої оплати (попередня оплата, аванс), або з моменту, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати (відстрочення, розстрочення).

Зазначимо, що серед цивілістів щодо цього питання існують й інші думки. Наприклад, російський цивіліст В. М. Кратенко вважає, що отримання процентів за користування комерційним кредитом по закінченню строку для оплати товарів (за межами встановленого відстрочення, розстрочення платежу) суперечить суті інституту комерційного кредитування, який не віднесений законом до заходів цивільно-правової відповідальності [334]. Однак норми ЦК України, що регулюють застосування комерційного кредиту в договорі купівлі-продажу, як загальне правило передбачають нарахування процентів за комерційним кредитом протягом усього строку прострочення платежу (ч. 5 ст. 694, ч. 3 ст. 695) або строку прострочення передання товару (ч. 3 ст. 693) [791]. Що ж до судових органів, то останні, з урахуванням норм статті 599 ЦК України, вважають законним нарахування процентів і після набрання законної сили рішення суду про стягнення боргу з боржника (п. 7) [573].

Як пише В. В. Вітрянський, «сутність спеціальних правил, що регулюють відносини комерційного кредиту, що виникають з договорів купівлі-продажу, зводиться до перенесення (порівняно з умовами договору позики, що застосовуються до комерційного кредиту) моменту, з якого підлягають нарахуванню проценти за користування грошовими коштами: вказані проценти нараховуються не з моменту отримання продавцем суми попередньої оплати або покупцем - товарів, проданих у кредит, а з того моменту, коли відповідна сторона договору купівлі-продажу не виконала свого зобов'язання, не зачіпаючи правову природу процентів, що отримуються як плата за користування комерційним кредитом [136, с. 324]. Відповідно покупець за договором купівлі-продажу товару в кредит з відстроченням або розстроченням платежу має оплачувати комерційний кредит від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Зазначене правило є диспозитивним, оскільки сторони можуть встановити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (ч. 5 ст. 694 ЦК України). Аналогічний диспозитивний підхід демонструють і норми частини 3 статті 693 Кодексу, що регулюють продаж товару на умовах повної або часткової попередньої оплати.

Як і у випадку з кредитним договором, проценти за комерційним кредитом нараховуються на суму комерційного кредиту. База нарахування процентів за комерційним кредитом у купівлі-продажу різниться залежно від виду комерційного кредиту. Якщо комерційний кредит надається у вигляді авансу або попередньої оплати, проценти нараховуються на суму такого авансу або попередньої оплати (ч. 3 ст. 693 ЦК України). Якщо ж комерційний кредит надається у вигляді відстрочення або розстрочення платежу, проценти нараховуються на суму коштів, сплата якої відстрочена або розстрочена. Договором може бути передбачено нарахування процентів на суму, яка відповідає ціні товару проданого в кредит, починаючи з дати передачі товару продавцем (ч. 5 ст. 694 Кодексу). Враховуючи, що проценти є платою за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 Кодексу), нарахування процентів може бути встановлено і в інших договорах з умовами комерційного кредиту.

Розмір процентної ставки за фінансовим кредитом залежить від різних чинників, зокрема тих, що переліченні у статті 1056-1 ЦК України. При цьому для забезпечення фінансової стійкості банків закон обмежує мінімальні процентні ставки за кредитами банків рівнем собівартості таких банківських послуг (ч. 3 ст. 346 ГК України [170], ст. 53 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [553]). Що ж до розміру максимальних процентних ставок за фінансовим кредитом, то вони прямо обмежуються лише в окремих випадках, передбачених публічно-правовими нормами [566]. На відміну від цього розмір процентних ставок за комерційним кредитом законодавством не обмежується, тобто до відносин сторін у цьому випадку діє такий принцип цивільного законодавства, як принцип свободи договору. Як резюмує О. В. Степанюк, цей принцип означає «можливість встановлення в договорі умов про проценти; можливість самостійного визначення сторонами розміру процентної ставки; право учасників за своєю волею та в своїх інтересах установити порядок нарахування та сплати процентів» [691, с. 4]. При цьому на думку економістів, середня вартість комерційного кредиту завжди, як правило, нижча ставки банківського процента за кредитами [342; 825; 328, с. 25-30]. Як вважає В. Д. Лагутін, «така ситуація у випадку продажу товарів з відстроченням або розстроченням оплати зумовлюється тим, що продавець (виробник), надаючи комерційний кредит у межах укладеного договору, надає його не просто для отримання прибутку у вигляді процента, а насамперед для того, щоб прискорити реалізацію продукції» [354, с. 124].

Норми статті 1056.1 ЦК України, які можуть застосовуватись щодо відносин комерційного кредиту в порядку аналогії закону, встановлюють можливість застосування в Україні двох типів процентних ставок за кредитним договором: фіксованої або змінюваної (ч. 5 ст. 1056.1 ЦК України). Зрозуміло, що застосування змінюваної процентної ставки у відносинах комерційного кредиту можливе лише у випадку, коли комерційний кредит надається у грошовій формі (попередня оплата, аванс). Однак на практиці змінювана процентна ставка у відносинах комерційного кредиту фактично не застосовується. Це обумовлено тим, що наявні в Україні індекси, що використовуються у формулі визначення змінюваної процентної ставки, містять лише данні щодо вартості кредитних ресурсів на фінансових ринках. В зв'язку з цим у цих відносинах комерційного кредиту як правило застосовується фіксована процентна ставка.

Говорячи про типи процентних ставок, слід зазначити, що норми статті 1057 ЦК України не відсилають до норм статті 1056.1 ЦК України, які регулюють проценти за кредитним договором, включаючи типи процентних ставок (фіксована та змінювана) за кредитним договором, що можна пояснити тим, що останні були внесені до ЦК України вже після набрання ним законної сили (2008 р.). Зазначене є недоліком ЦК України.

Відповідно слід запропонувати внести зміни до частини 2 статті 1057 ЦК України, виклавши її у такій редакції:

«2. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056-1 цього Кодексу…», далі - за текстом [33, c. 517].

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання зі сплати процентів за комерційним кредитом мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимогами цивільного законодавства [791]. Відповідно нараховані проценти за комерційним кредитом мають сплачуватися у строк (термін), установлений сторонами в договорі (наприклад, щонеділі, щомісяця, щокварталу, одноразово). Однак зазначена умова договору за законом не є істотною, якщо на її погодженні не наполягає одна із сторін договору. Тому, якщо строк сплати процентів договором з умовами комерційного кредиту не встановлений, нараховані проценти мають бути сплачені в порядку, передбаченому частиною 2 статті 530 ЦК України. Зазначимо, що субсидіарне застосування до цих відносин норм статті 1048 ЦК України не можливе, оскільки зазначені норми не відповідають суті зобов'язань комерційного кредиту. Це по-перше.

По-друге, як відплатний слід розглядати комерційний кредит, що наданий однією стороною договору другій стороні, якщо договірна ціна товару (роботи, послуги) встановлена сторонами з урахуванням наявності в договорі умов комерційного кредиту. В зв'язку з цим слід підтримати В. В. Вітрянського, який вважає, що «надання комерційного кредиту в такому разі компенсується зустрічним наданням, яке має вираз у ціні за товари, роботи, послуги, що виключає можливість отримання окремої плати за користування комерційним кредитом у вигляді процентів» [139, с. 13]. На думку дослідників-економістів, «зазначена умова відплатності для комерційного кредиту є однією з найбільш поширених» [342], оскільки «умови розрахунків є одним з основних чинників, що впливають на ціну товарів (робіт, послуг)» [66, с. 387].

Отже, йдеться про «знижку» та надбавку (націнку), легальне визначення яких наведено у статті 1 Закону України «Про ціни та ціноутворення» [617]. Прикладом такого відплатного комерційного кредиту є купівля-продаж товару за ціною, що була встановлена сторонами з урахуванням знижки, наданої покупцеві, у зв'язку із установленням у договорі умов авансу або попередньої оплати товару покупцем. І навпаки, у разі, якщо при купівлі-продажу товару має місце відстрочення або розстрочення платежу, ціна товару може бути встановлена з застосуванням надбавки до ціни товару, за якої продавець продає товар на умовах його оплати безпосередньо після його отримання або прийняття товаророзпорядчого документа. Відповідно можна підтримати Л. О. Новосьолову яка вважає, що проценти в такому випадку не нараховуються, оскільки це суперечить суті такого зобов'язання [426, с. 123].

По-третє, комерційний кредит може бути відплатним і через сплату кредитодавцю встановленої в договорі грошової винагороди, яка є відмінною від процентів. Зазначене зумовлено тим, що на відміну від правового регулювання фінансового кредиту правове регулювання комерційного кредиту передбачає максимальний ступінь свободи волі суб'єктів таких правовідносин. Відповідно, хоча норми глави 71 ЦК України не передбачають іншої, ніж проценти, форми відплатності комерційного кредиту, однак вони імперативно й не забороняють останніх. Тому в силу норм статей 3, 627 ЦК України щодо свободи договору сторони договору з умовами комерційного кредиту мають право встановити в договорі відмінну від процентів форму оплати комерційного кредиту, наприклад, встановити сплату кредитодавцю винагороди у вигляді сплати одноразової фіксованої грошової винагороди за надання комерційного кредиту [34, с. 225-226].

З урахуванням аналізованого щодо відплатності комерційного кредиту можна дійти таких узагальнюючих висновків:

а) комерційний кредит, що надається за договором купівлі-продажу, є відплатним у разі встановлення в такому договорі процентної ставки за комерційним кредитом та обов'язку отримувача комерційного кредиту сплачувати кредитору проценти: а саме обов'язку для продавця за попередньої оплати товару - сплачувати проценти, нараховані на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця; для покупця при продажу товару із відстроченням або розстроченням платежу - сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем;

б) комерційний кредит також є відплатним у разі встановлення в договорі купівлі-продажу процентної ставки за комерційним кредитом і сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, в силу обов'язку продавця за попередньої оплати товару - сплачувати проценти, нараховані на суму попередньої оплати процентів відповідно до частини 3 статті 693 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати; та в силу обов'язку покупця за продажу товару із відстроченням або розстроченням - сплачувати проценти відповідно до частини 5 статті 694 ЦК України, нараховані на прострочену суму, починаючи від дня, коли товар мав бути оплачений і до дня його фактичної оплати. Зазначені проценти будуть нараховуватись та сплачуватись лише у разі прострочення виконання зобов'язання боржником. Ці проценти в силу прямої вказівки на статтю 536 ЦК України слід розглядати як проценти за користування чужими коштами, стосовно яких у відносинах купівлі-продажу Кодексом встановлено особливі правила їх нарахування та сплати. Нараховуватися та сплачуватися вказані проценти будуть лише за умови невиконання або неналежного виконання отримувачем комерційного кредиту основного зобов'язання за договором з умовами комерційного кредиту, тобто за наявності факту прострочення виконання зобов'язання;

в) комерційний кредит є відплатним у разі, якщо ціна товару (роботи, послуги) за основним зобов'язанням була встановлена сторонами з урахуванням наявності в договорі купівлі-продажу умов комерційного кредиту (застосування знижки, надбавки при встановленні ціни) або якщо договір купівлі-продажу передбачає сплату отримувачем комерційного кредиту замість процентів непроцентної грошової винагороди у фіксованій сумі [23, с. 138-139; 33, с. 518-519].

З урахуванням цього, за відсутності вищевказаних ознак відплатності комерційний кредит, постачання товарів, виконання робіт, надання послуг за договором, що містить умову про аванс, попередню оплату, відстрочення або розстрочення оплати не слід розглядати як такий, що укладений на умовах надання комерційного кредиту.

З огляду на відсутність у статті 1057 ЦК України норм щодо відплатності комерційного кредиту вважаємо за доцільне для уточнення ознак відплатності комерційного кредиту запропонувати доповнити частину 1 даної статті положеннями такого змісту:

«Комерційний кредит є відплатним, якщо інше не встановлено законом. Сторони договору з умовами комерційного кредиту мають право встановити в договорі обов'язок отримувача комерційного кредиту сплачувати проценти, інші непроцентні платежі у розмірі, встановленому у договорі, або передбачати в договорі вартісні елементи ціни комерційного кредиту у вигляді знижки чи надбавки (націнки) до ціни товарів, робіт, послуг. Договір з умовою про аванс, попередню оплату, відстрочення або розстрочення оплати, що не містить вказаних ознак відплатності комерційного кредиту, не є договором, укладеним на умовах комерційного кредиту» [33, c. 519-520].

6. Умова про цільове використання кредиту не віднесена законом до істотних умов кредитного договору. Однак сторони можуть надати кредитному договору цільовий характер за домовленістю сторін. На відміну від цього комерційний кредит нерозривно пов'язаний з договором, однією із умовою якого він є, та відповідно з економічної точки зору завжди має цільове використання. Однак з юридичної точки зору комерційний кредит, як правило, не має самостійної цілі, оскільки виникає на підставі відплатного договору, який має притаманну йому мету (наприклад, набуття права власності на майно, отримання результатів робіт, споживання послуг тощо). Таким чином, цільове використання комерційного кредиту, як правило, не має правового значення, в зв'язку з чим немає підстав для застосування до комерційного кредиту норм частини 3 статті 1056 ЦК України щодо відмови кредитодавцю за кредитним договором право відмовитись від подальшого кредитування у разі порушення позичальником обов'язку цільового використання кредиту. З огляду на це не можна погодитись з науковцями, які вважають, що комерційний кредит може мати окрему мету в розумінні статті 1056 ЦК України [361, с. 64-66; 794].

7. В кредитному договорі під розміром кредиту розуміють суму грошових коштів та/або іноземної валюти, яку кредитодавець зобов'язаний надати позичальнику. Оскільки комерційний кредит не є окремою договірною конструкцією, а є лише умовою відплатного договору, під розміром комерційного кредиту слід розуміти ціну майна, робіт, послуг, отриманих без оплати або з частковою оплатою однією із сторін договору з умовами комерційного кредиту (відстрочення, розстрочення оплати), або суму коштів, сплачену однією стороною договору з умовами комерційного кредиту іншій стороні, до моменту отримання зустрічного виконання (попередня оплата, аванс).

Як відомо, розмір фінансового кредиту може обмежуватися прямо або опосередковано. Наприклад, розмір фінансового кредиту може прямо обмежуватися законом. Так, розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20 % капіталу кредитної спілки (ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки» [592]), а розмір кредиту, наданого страхувальнику - фізичній особі, що уклала договори страхування життя, не може перевищувати викупної суми на момент видачі кредиту (ст. 31 Закону України «Про страхування» [613]).

На відміну від викладеного розмір комерційного кредиту законодавством не обмежується. Водночас з економічної точки зору розмір комерційного кредиту завжди обмежується розміром так званого товарного капіталу особи, що надає комерційний кредит (наявна маса товарів, робіт, послуг, призначених до реалізації у натуральній формі), та обсягом наявних у сторін фінансових ресурсів. При встановленні розміру комерційного кредиту можуть враховуватися платоспроможність боржника, характер відносин між сторонами договору з умовами комерційного кредиту, наявність забезпечення, якість продукції (товару, робіт, послуг), рівень конкурентної боротьби між виробниками та інші чинники [33, c. 521].

8. Строк (термін) надання кредиту є істотною умовою для договору про споживчий кредит (ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» [611]). На відміну від цього для кредитних договорів, що укладаються кредитодавцями у господарських відносинах, зазначена умова не є істотною умовою кредитного договору. Отже, якщо в кредитному договорі не встановлений строк (термін), у який кредит (його частина) надається позичальнику, такий строк визначається за правилами статті 530 ЦК України. Стосовно договорів з умовами комерційного кредиту такі умови теж не є істотними, внаслідок чого такий строк також визначається за правилами статті 530 ЦК України (наприклад, ч. 1 ст. 693 ЦК України). Винятком з цього є договори з розстроченням платежу, для яких істотними умовами є порядок, строки та розміри платежів (ч. 1 ст. 695 ЦК України) [33, c.521].

9. Під строком фінансового кредиту можна розуміти період у часі між датою отримання кредиту позичальником та датою його повернення кредитодавцю. Умова строковості кредитного договору відповідає принципу строковості кредитування та означає, що кредит має бути повернутий позичальником кредитодавцю у визначений договором строк (термін). Однак строковість зобов'язання комерційного кредиту суттєво відрізняється від строковості зобов'язання фінансового кредиту. Така відмінність зумовлена тим, що притаманний кредитному договору обов'язок позичальника повернути у встановлений договором строк (термін) кредит кредитодавцю не відповідає суті зобов'язання комерційного кредиту. Тому на відміну від кредитного договору в договорах з умовами комерційного кредиту під строком (терміном) комерційного кредиту слід розуміти не строк (термін), зі спливом якого (момент з настанням якого) кредит має бути повернутий кредитодавцю, а строк (термін), у який (з настанням якого) має бути виконаний зустрічний обов'язок однієї із сторін договору щодо оплати другій стороні договору товару (робіт, послуг), що передані (виконані, надані) до їх оплати (відстрочення, розстрочення оплати), або строк (термін), у який (момент з настанням якого) має бути виконаний зустрічний обов'язок однієї із сторін договору щодо передання (виконання, надання) товарів (робіт, послуг) другій стороні, оплата яких була здійснена наперед (попередня оплата, аванс).

Говорячи про фінансовий кредит, слід зазначити, що норми публічного права визначають останній як кошти, що надані на визначений строк (ч. 3 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [614], пп. 14.1.258 п. 14.1 ст. 14 ПК України [470]). Таке законодавче визначення фінансового кредиту зумовлено тим, що кредитні операції банків здійснюються, переважно за рахунок залучених коштів (ч. 1 ст. 345 ГК України [170]), внаслідок чого для підтримання ліквідності кредитних установ особливе значення має взаємна узгодженість проведення за строками (термінами) їх активних та пасивних операцій. Відповідно, хоча умова про строк (термін) прямо і не зазначена у статті 1054 ЦК України як істотна умова кредитного договору, її слід розглядати як таку, оскільки вона є необхідною для такого договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

На відміну від кредитного договору умова про строк (термін) комерційного кредиту згідно з законом не є істотною умовою цивільного договору з умовами комерційного кредиту. У разі якщо договір не встановлює строку (терміну) виконання зобов'язання комерційного кредиту, його виконання має відбутись у строк (термін), установлений статтею 530 ЦК України. Отже, якщо строк (термін) виконання зобов'язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України). Говорячи про строк виконання зобов'язань комерційного кредиту, слід мати на увазі, що деякі цивілісти вважають, що за відсутності в договорі строку виконання зобов'язання комерційного кредиту слід застосовувати не семиденний строк, установлений загальними нормами зобов'язального права, а тридцятидений строк, установлений для повернення позики [426, с. 129; 319].

Зазначена позиція була піддана обґрунтованій критиці В. В. Вітрянським [115]. На нашу думку, застосування норм статті 1049 ЦК України в даному випадку є неможливим, оскільки зазначені норми суперечать суті зобов'язання комерційного кредиту. Це прямо підтверджується і нормами статті 693 цього Кодексу, які встановлюють, що за договором купівлі-продажу з умовами попередньої оплати, попередня оплата сплачується у строк, установлений договором, а якщо такий строк договором не встановлено, у строк, визначений відповідно до його статті 530. Тому навіть у випадку, коли на відміну від норм, що регулюють купівлю-продаж майна (товару) та містять прямі посилання на статтю 530 ЦК України, а у нормах Кодексу, що регулюють інші договори, таке посилання відсутнє, немає підстав для застосування строку, встановленого в його частині 1 статті 1049 ЦК України.

Цивільне законодавство України, як і у випадку з фінансовим кредитом, не встановлює обмежень щодо строку (терміну) комерційного кредиту. На практиці, як і у випадку з фінансовим кредитом, комерційний кредит є, як правило, короткостроковим (до 1 року), оскільки обслуговує процес реалізації товарів (робіт, послуг), стимулюючи та прискорюючи їх збут. Однак, як і у випадку з фінансовим кредитом (фізичні особи резиденти можуть одержувати кредити від нерезидентів на строк не менше ніж на півроку) (п. 16 гл. 1 розд. I) [504], у деяких випадках строк комерційного кредиту напряму залежить від обмежень, установлених нормами публічного права. Наприклад, у відносинах із закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти замовники мають встановлювати умови попередньої оплати з урахуванням граничних строків, установлених постановою КМУ від 23 квітня 2014 р. № 117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» [500].

Сторони зовнішньо-економічних договорів також вимушені встановлювати строки комерційного кредиту, з огляду на граничні строки розрахунків, що встановлені нормативно-правовими актами НБУ (ст. 13 Закону України Про валюту і валютні операції» [555]). [33, c. 523]

10. Повернення кредиту є умовою кредитного договору, яка передбачає, що кредитні кошти, отримані позичальником, мають бути повернуті останнім кредитодавцю. На думку С. К. Соломіна, саме обов'язок повернення наданої грошової суми і відрізняє банківський кредит від інших категорій товарно-грошових правовідносин [674, с. 44]. На думку багатьох науковців, умова повернення кредиту виражає сутність однойменного принципу кредитування, оскільки характеризує його правову глибинну природу [692, с. 6]. Однак зазначена умова повернення фінансового кредиту не відповідає суті комерційного кредиту, оскільки гроші або товар, отримані однією із сторін договору з умовами комерційного кредиту, за загальним правилом поверненню не підлягають. Тому про повернення комерційного кредиту можливо казати лише в окремих випадках (наприклад, унаслідок розірвання договору з умовами комерційного кредиту, визнання такого договору недійсним). За звичайних же умов про повернення комерційного кредиту можна казати лише з економічної точки зору, розуміючи під ним зустрічне виконання контрагентом (боржник) зобов'язання (передача майна, виконання роботи, надання послуги, сплата коштів), виконання якого було відстрочене договором з умовами комерційного кредиту [33, c. 523-524].

11. Виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором може бути забезпеченим або не мати забезпечення (бланковий кредит). Однак фінансові кредити певних видів небанківських фінансових установ можуть бути надані лише за наявності забезпечення (п. 1.2 гл. 1) [501], а можливість надання бланкових кредитів банків зумовлюється дотриманням останніми економічних нормативів (ст. 49) [553]. На відміну від цього, хоча комерційному кредиту теж притаманні певні ризики: ризик можливої зміни ринкової ціни товарів (робіт, послуг); ризик невиконання договірних зобов'язань; ризик настання неплатоспроможності (банкрутства) боржника та ін., останній лежить у межах приватно-правового регулювання, та відповідно може надаватися незалежно від наявності забезпечення. Відтак зобов'язання комерційного кредиту може бути забезпеченим або не мати забезпечення, що залежить від умов договору та закону.

Зобов'язання за договором з умовами надання комерційного кредиту можуть забезпечуватись традиційними видами забезпечення виконання зобов'язань (глава 49 ЦК України). При цьому слід звернути увагу на особливості правового регулювання застави за договорами купівлі-продажу. При порівнянні норм ЦК України, що регулюють договір купівлі-продажу, з умовами відстрочення або розстрочення оплати (статті 694, 695 ЦК України) бачиться, що, надаючи покупцю комерційний кредит, продавець несе певний ризик того, що покупець не зможе оплатити придбаний ним у розстрочку товар. Тому для забезпечення прав продавця частина 6 статті 694 ЦК України встановлює, що з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавець набуває право застави на такий товар. Зазначені норми застосовуються й до договору з розстроченням платежу (ч. 3 ст. 695 ЦК України). Отже, зазначена застава є заставою, що виникає на підставі закону (ст. 574 ЦК України) та забезпечує виконання покупцем зобов'язання з оплати товару. Така застава є обтяженням рухомого майна набуває пріоритету з моменту його реєстрації в порядку визначеному статтею 15 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

У зв'язку з цим постає питання, чи забезпечує така застава, наприклад, виконання зобов'язання зі сплати процентів за комерційним кредитом? Як бачиться з чатини 6 статті 694 ЦК України, право застави на товар існує у продавця з моменту надання продавцю проданого в кредит товару, і до його повної оплати. Тому для з'ясування цього питання слід звернутися до норм статті 692 «Оплата товару» ЦК України. Згідно з частиною 2 даної статті покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. В свою чергу поняття «ціна товару» визначається нормами статті 691 ЦК України, які не містять положень, згідно з якими проценти за комерційним кредитом були б складовою частиною ціни товару. Відповідно слід вважати, що зобов'язання покупця зі сплати процентів за отриманий комерційний кредит зазначеною заставою не забезпечується, що можна розглядати як один з недоліків ЦК України.

Інша ситуація складається у випадку, якщо відплатність комерційного кредиту у відносинах купівлі-продажу має вираз у вигляді надбавки до ціни товару. У разі якщо продаж товару на умовах відстрочення або розстрочення платежу відбувся за ціною, яка враховувала торговельну надбавку, встановлену продавцем за продаж товару на зазначених умовах оплати товару, застава товару, що виникає на підставі частини 6 статті 694 ЦК України, забезпечуватиме і комерційний кредит.

Незважаючи на викладене, сторони будь-якого договору з умовами комерційного кредиту можуть забезпечити виконання зобов'язань за ним шляхом укладення договору застави, який може бути укладений сторонами як окремий договір, або шляхом включення умов договору застави до змісту договору з умовами комерційного кредиту, внаслідок чого останній стає змішаним договором (ст. 628 ЦК України).

Водночас, попри наявність забезпечення (застава), немає підстав для застосування до відносин комерційного кредиту норм статті 1057.1 ЦК України. Оскільки дана стаття Кодексу встановлює правові наслідки недійсності кредитного договору, а комерційний кредит є умовою інших відплатних цивільно-правових договорів, немає підстав для її застосування до відносин комерційного кредиту, тим більше, що стаття 1057 ЦК України не містить відсилання до цієї статті [33, c.525].

12. У разі безпідставного ненадання кредитодавцем кредиту за кредитним договором кредитоотримувач набуває право на відшкодування збитків та стягнення неустойки, якщо така встановлена договором. З приводу ж захисту прав отримувача комерційного кредиту слід зазначити таке. Згідно з частини 1 статті 693 ЦК України у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення його статті 538 [791]. Таким чином, продавець визнається суб'єктом зустрічного виконання. Отже в такому разі відповідно до частин 3 і 4 статті 538 ЦК України сторона, на якій лежить обов'язок зустрічного виконання, має право припинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В свою чергу в разі невиконання продавцем обов'язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 ЦК України (ч. 3 ст. 694 ЦК України). Відповідно в разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу. На відміну від цього, якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 ЦК України. В такому випадку за загальним правилом покупець має право витребувати цю річ у продавця та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання. Таке право втрачається, якщо така річ вже передана третій особі у власність або користування. Якщо ж така річ ще не передана, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого виникло раніше, а коли це не можливо визначити - кредитор, який першим пред'явив позов [791]. Зазначене не виключає права покупця вимагати відшкодування збитків, заподіяних порушенням продавцем договору (статті 22, 623 ЦК України), або сплати неустойки, якщо така встановлена договором [33, c. 526].

Висновки до Розділу 4

1. Комерційний кредит слід розуміти як : а) зобов'язання з надання кредиту, як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, яке не має окремої договірної форми; б) умова оплатного цивільно-правового договору, відмінного від кредитного договору, яка передбачає надання комерційного кредиту у грошовій або товарній формі.

2. Згідно закону комерційний кредит може мати товарну форму (надання речей, які визначені родовими ознаками) та грошову форму (надання грошових коштів). При цьому під видами комерційного кредиту слід розуміти договірні зобов'язання, пов'язані з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, на умовах авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг.

3. Попередня оплата це завдаток (одна із функцій якого є платіж) або аванс, якому також притаманна функція платежу. Якщо у договорі не встановлено, що сума, сплачена кредитору в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, платіж, що здійснюється боржником до передання товару (виконання робіт, надання послуг), слід розглядати як аванс, незалежно від того, чи припиняється внаслідок такого платежу борг боржника повністю або частково. Доцільно вилучити з ЦК України поняття «попередня оплата», де воно застосовується разом із поняттям «аванс», та замінити його поняттям «аванс» там, де воно застосовується самостійно.

4. Комерційний кредит характеризується таким: а) суб'єктний склад зобов'язання комерційного кредиту визначається нормами ЦК України, що регулюють цивільно-правовий договір, який містить умови комерційного кредиту; б) матеріальним об'єктом зобов'язання комерційного кредиту можуть бути грошові кошти (гривня); у відносинах, що виникають на підставі зовнішньоекономічного договору та в інших випадках, встановлених валютним законодавством України іноземна валюта; речі, що визначаються родовими ознаками, а за домовленістю сторін договору і речі, що визначаються індивідуальними ознаками; в) відсутністю окремої договірної конструкції; г) оплатність комерційного кредиту може виражатись не тільки у сплаті процентів, а також через встановлення ціни товару (роботи, послуги) за основним зобов'язанням через надання комерційного кредиту у вигляді знижки або надбавки, або встановлення в договорі сплати винагороди непроцентного характеру; д) комерційний кредит не має самостійної цілі, оскільки виникає на підставі відплатного договору, який має притаманну йому мету. Тому цільове використання комерційного кредиту не має правового значення, у зв'язку з чим до нього не можуть бути застосовані норми частини 3 статі 1056 ЦК України; е) під розміром комерційного кредиту слід розуміти ціну майна, отриманого без оплати або з частковою оплатою однією із сторін договору з умовами комерційного кредиту (відстрочення, розстрочення оплати), або суму коштів, сплачену однією стороною договору з умовами комерційного кредиту іншій стороні, до моменту отримання зустрічного виконання (попередня оплата, аванс); є) у договорі з умовами комерційного кредиту під строком (терміном) комерційного кредиту слід розуміти не строк (термін), зі спливом якого (момент з настанням якого) комерційний кредит має бути повернутий кредитодавцю, а строк (термін), у який (з настанням якого) має бути виконаний зустрічний обов'язок однієї із сторін договору щодо оплати другій стороні договору товарів (робіт, послуг), що передані (виконані, надані) до їх оплати (відстрочення, розстрочення оплати) або строк (термін), у який (момент з настанням якого) має бути виконаний зустрічний обов'язок однієї із сторін договору щодо передання (виконання, надання) товарів (робіт, послуг) іншій стороні, оплата яких була здійснена наперед (попередня оплата, аванс); ж) умова щодо повернення кредиту не відповідає суті комерційного кредиту. Про таке повернення можливо казати лише в окремих випадках (наприклад, унаслідок розірвання договору з умовами комерційного кредиту, визнання такого договору недійсним).

ВИСНОВКИ

У роботі наданні теоретичні узагальнення та новітне вирішення наукового завдання, яке полягає у дослідженні проблем правового регулювання кредитних відносин у цивільному праві України. Основні висновки дисертаційного дослідження полягають у наступному:

1. Кредит у цивільному праві України слід розуміти як: а) зобов'язання з надання фінансових послуг, що виникає на підставі кредитного договору або змішаного договору, який містить елементи кредитного договору; б) матеріальний об'єкт зобов'язання, що виникає на підставі кредитного договору; в) зобов'язання комерційного кредиту, яке не має окремої договірної форми та встановлено сторонами як умова в оплатному цивільно-правовому договорі, який є відмінним від кредитного договору або змішаного договору, який містить елементи кредитного договору.

2. Кредитні відносини в цивільному праві слід розуміти як - зобов'язальні правовідносини, які є відмінними від позикових правовідносин, та є такими, що виникають на підставі кредитного договору, змішаного договору, якій містить елементи кредитного договору, а також на підставі іншого оплатного цивільно-правового договору, що містить умови комерційного кредиту.

3. Кредитний договір - це поіменований, консенсуальний, двосторонній, оплатний, строковий, формальний, міновий договір, який не належить до публічних, фідуціарних договорів, та відноситься до договорів з надання фінансових послуг.

Це самостійний вид цивільно-правового договору. Наявність норм ЦК України, які встановлюють субсидіарне застосування до кредитного договору норм Кодексу щодо договору позики, є прикладом особливого юридичного способу регулювання правовідносин, коли при регулюванні має місце відсилання до регламентації подібних та схожих правовідносин у встановленому законом порядку, що є одним із прийомів законодавчої техніки. Норми параграфу 2 Глави 71 ЦК України мають комплексно регулювати кредитні відносини, що надасть змогу відмовитись від субсидіарного застосуванні норм, що регулюють договір позики.

4. Форма кредитного договору - це спосіб вираження узгодженої волі сторін договору, який потребує фіксації волевиявлення сторін. Під письмовою формою кредитного договору слід розуміти договір: а) зміст якого зафіксовано в одному або кількох документах (у тому числі електронних): на папері; на папері з нотаріальним посвідченням (з використанням нотаріальних бланків); за допомогою технічного засобу зв'язку без фіксації його змісту на папері; б) який підписано сторонами.

5. Порядок укладення кредитного договору - це урегульований законодавством спосіб дій кредитодавця та позичальника, спрямований на виникнення договірних зобов'язань та визначення змісту кредитного договору.

6. Рамковий договір - це договір, що визначає загальні умови зобов'язальних відносин сторін, які у разі укладення в подальшому між ними основних договорів, що містять застереження про застосування до них умов рамкового договору, можуть застосовуватись до відносин сторін, які не врегульовані основним договором. У разі укладення кредитного договору (основний договір) усі його істотні умови узгоджуються сторонами при його укладанні, а до відносин сторін, що не врегульовані таким договором, підлягають застосуванню загальні умови, які містяться в рамковому договорі.

7. Стандартні (загальні) умови договору - це заздалегідь сформульовані суб'єктом підприємницької діяльності умови з розрахунку на багаторазове використання в договорах, про які одна сторона договору (сторона, яка використовує стандартні умови) повідомила іншу сторону при укладенні договору.

8. Істотними умовами кредитного договору є предмет договору (включаючи вид кредиту за способом його надання, розмір кредиту, валюту кредиту); умови щодо розміру процентів, типу процентної ставки, порядку сплати процентів, у випадку застосування змінюваної процентної ставки умови щодо порядку її обчислення та максимальний розмір процентної ставки за кредитом, що може бути застосований; строк, на який надається кредит, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Інше може бути встановлено законом.

9. Кредитний договір характеризується особливістю суб'єктного складу сторін. Кредитодавцем за вказаним договором може бути: український банк, який отримав банківську ліцензію; іноземний банк, який має, акредитовану в Україні філію; фінансова установа, яка має ліцензію на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; страхова компанія, яка здійснює страхування життя та має ліцензію на здійснення страхової діяльності; юридична особа публічного права, яка не є фінансовою установою, якій законом надано право на надання кредитів. Інші суб'єкти цивільного права позбавлені можливості надавати кредити за кредитним договором і можуть виступати лише в ролі позичальника.

10. Матеріальним об'єктом зобов'язання, що виникає на підставі кредитного договору, є грошові кошти (гривня) та/або іноземна валюта (в готівковій або безготівковій формі).

11. В законодавстві України доцільно надати визначення наступних понять: а) «кредитний ліміт» - як умова договору, що встановлює максимальну суму грошових коштів, які надаються кредитодавцем позичальнику в якості кредиту або максимальний розмір одноразової заборгованості позичальника перед кредитодавцем за кредитним договором, умовами якого допускається часткове або повне погашення кредиту протягом строку кредитування; б) кредитний ліміт за кредитом «овердрафт» - як умова договору, що визначає максимальну суму грошових коштів, у межах якої банк зобов'язується здійснити переказ коштів з рахунку позичальника, за ініціативою позичальника, в порядку визначеному законом, або здійснити видачу позичальнику з рахунку грошових коштів готівкою, за відсутності коштів на рахунку позичальника або понад залишок коштів на його рахунку.

12. Особливістю кредиту овердрафт є те, що такий кредит може бути наданий: а) лише кредитодавцем - банком; б) підставою надання овердрафту, на відміну від інших видів кредиту, є змішаний договір, який містить умови договору банківського рахунку та кредитного договору; в) надання кредиту овердрафт може відбуватись не тільки за умови відсутності грошових коштів на рахунку клієнта, а й у випадку, якщо наявної на рахунку суми коштів недостатньо для здійснення платежу; г) під рахунком, за яким надається овердрафт, слід розуміти лише поточний рахунок клієнта; д) під платежем з рахунку клієнта у банку-кредитодавці, за відсутності на ньому коштів, слід вважати не тільки ініціювання клієнтом переказу безготівкових коштів, а й ініціювання зняття з рахунку клієнта коштів готівкою, зокрема, за допомогою електронного платіжного засобу та банківського автомата самообслуговування; е) надання кредиту овердрафт супроводжується виникненням на поточному рахунку клієнта банку від'ємного залишку або дебетового сальдо, що є різницею між надходженнями і витратами за певний проміжок часу; є) дебетове сальдо, яке дорівнює сумі наданого овердрафту за рахунком клієнта підсумовується банком, як правило, на кінець операційного дня банку, якщо інше не встановлено договором.

13. Умови щодо цільового використання кредиту наразі не мають належного правового регулювання в ЦК України. В законі відсутні норми, які б: а)зобов'язували позичальника за договором, що укладений з умовою про цільове використання кредиту, забезпечити кредитодавцю можливість здійснення контролю за цільовим використанням кредиту протягом строку дії кредитного договору; б) встановлювали як окрему підставу для дострокового повернення кредиту невиконання позичальником обов'язку забезпечити кредитодавцю можливість здійснення контролю за цільовим використанням кредиту. У зв'язку з викладеним запропоновано внесення відповідних змін до частини 3 статті 1056 ЦК України.

14. Норми частин 1 - 3 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», які надають споживачу необмежене право на дострокове повернення споживчого кредиту, не повною мірою сприяють дотриманню балансу інтересів споживачів та кредитодавців, а також не сприяють підтриманню ліквідності кредитних установ, яким закон не надає право на дострокове повернення залучених ними коштів. Відповідно з цим обгрунтовано доцільність: а) обмеження розміру мінімальної суми часткового дострокового повернення споживачем споживчого кредиту; б) обумовлення реалізації споживачем права на дострокове повернення споживчого кредиту обов`язковим наданням кредитодавцю попереднього повідомлення про дострокове повернення споживчого кредиту, якщо інше не встановлено договором або законом; в) надання права сторонам встановити в договорі право кредитодавця на отримання справедливої та обґрунтованої компенсації можливих витрат, безпосередньо пов'язаних з достроковим поверненням кредиту, за умови якщо дострокове повернення проводиться щодо періоду, в який діяла фіксована річна процентна ставка за споживчим кредитом.