Політико-правові засади етнополітичної стабільності держави в умовах глобальних викликів

Україна вдалася до низки ендогенних політичних та правових механізмів стабілізації етнополітичної ситуації - зокрема налагодження діалогу з населенням тимчасово окупованих територій, визнання і закріплення його прав (визнання кримських татар корінним народом), децентралізації влади, визнання права російської мови на особливий статус (шляхом відмови від скасування Закону України «Про засади державної мовної політики»). Однак ендогенних механізмів виявилося недостатньо. Тому Україна звернулася до міжнародної спільноти з проханням про допомогу, запровадження санкцій та обмежень проти РФ та засудження збройної агресії РФ в Україні. Спочатку міжнародна спільнота за участі України намагалася вести переговори з РФ, однак країна продемонструвала, що не має наміру виконувати жодних угод. Перші, так звані Женевські домовленості, досягнуті 17 квітня 2014 року у результаті чотиристоронніх переговорів представників Росії, США, ЄС та України, Росією виконані не були. Канцлер Німеччини А. Меркель зазначила, що тоді як Україна зробила цілу низку кроків для реалізації Женевської угоди, російської підтримки цього документу, яка вплинула б на сепаратистів в Україні, не спостерігалося [310]. Нагадаємо, що Женевські угоди передбачали перші кроки щодо деескалації напруженості, стабілізації ситуації, зокрема утримання від насильства, звільнення захоплених будівель в Україні, роззброєння незаконних формувань, амністію протестувальників, що не вчинили тяжких злочинів.

Оскільки переговори виявилися неефективним механізмом впливу на РФ, західні держави вдалися до міжнародно-правових санкцій. Актуальність вивчення міжнародних санкцій як механізму забезпечення етнополітичної стабільності обумовлюється відсутністю ґрунтовних наукових робіт з цієї проблематики. Міжнародне право визначає їх як засоби, що застосовуються міжнародними організаціями або державами до держав, які здійснили міжнародні правопорушення [220, c. 329]. Міжнародно-правові санкції є формою міжнародно-правової відповідальності, дозволеного примусу в міждержавних стосунках. За допомогою санкцій відновлюють порушені права та домагаються відшкодування завданих збитків. Санкції можуть застосовуватися лише у відповідь на правопорушення і цим вони відрізняються від неправомірного застосування сили в міжнародних відносинах і правомірних превентивних примусових заходів. Їх мета полягає у відновленні порушеного механізму міжнародно-правового регулювання. Держави запроваджують санкції індивідуально, колективно і за допомогою міжнародних організацій. У зв'язку з етнополітичним конфліктом в Україні було запроваджено всі форми санкцій.

США, ЄС, Канада, Японія та інші держави запровадили перший рівень санкцій - персональні санкції проти конкретних осіб через їх дії, спрямовані на шкоду територіальній цілісності, суверенітету й незалежності України. Це були очільники самопроголошених керівних органів («урядів», «парламентів») сепаратистських угруповань на Донеччині й Луганщині. З моменту оголошення санкцій були встановлені обмеження на в'їзд до Євросоюзу і заморожено можливі активи цих осіб на його території. Однак перший рівень санкцій не мав відчутного ефекту - адже вищезгадані особи є переважно маргіналами або кадровими військовими РФ, що не подорожують до країн Заходу та не тримають активів там. Вимоги Заходу були такими: гарантоване двостороннє припинення вогню під контролем ОБСЄ, повернення під контроль Києва всього кордону з Росією і звільнення всіх заручників.

З часом санкції першого рівня були поширені на оточення російського Президента В. Путіна. Під їх дію потрапили глава ФСБ РФ, секретар Ради безпеки РФ, екс-прем'єр-міністр М. Фрадков, лідер партії «Єдина Росія», Президент Чечні та інші. Оскільки Російська Федерація не виконала вимог міжнародної спільноти та продовжувала дестабілізувати ситуацію в Україні, Рада Європейського Союзу перейшла до другого рівня санкцій - затвердила розширений список, під дію якого потрапили не лише фізичні, а юридичні особи, що несуть відповідальність за дії проти територіальної цілісності України. Аналогічно вчинили і США. Після збиття сепаратистами малазійського пасажирського літака 17 липня 2014 року за допомогою російської зброї США оголосили про посилення санкцій проти Росії. Вони були поширені на низку компаній оборонного сектора, а також на «Новатек», «Роснефть», «Внешэкономбанк», «Газпромбанк» [346]. Президент США Б. Обама обґрунтував посилення санкцій тим, що Росія не зробила жодних кроків із деескалації конфлікту на Сході України.

Оскільки поставленої мети - стабілізації етнополітичної ситуації в Україні, припинення військового втручання РФ - ці екзогенні механізми міжнародного впливу не досягли, 29 липня 2014 року Євросоюз ухвалив рішення про введення санкцій третього рівня, спрямованих на обмеження секторального співробітництва з Російською Федерацією, що стосуються енергетичного, фінансового секторів, продукції військового та подвійного призначення. За словами Х. Ромпея та Ж. Боррозу, посилення санкцій було покликане ускладнити російським державним фінансовим установам доступ до ринків капіталу ЄС, накласти ембарго на торгівлю зброєю, встановити заборону на експорт товарів подвійного призначення для військових користувачів. Президент Європейської Комісії та Президент Європейської Ради підкреслили у спільній заяві, що «санкції надсилають лідерам РФ потужний сигнал: дестабілізація України, або будь-якої іншої європейської країни коштуватиме чимало вашій економіці» [357].

ЄС і США планували посилення санкцій проти Росії, якщо вона не припинить підтримувати сепаратистів та дестабілізувати ситуацію в Україні. Більшість держав Заходу впевнені в ефективності санкцій проти держави, що порушує суверенітет на недоторканність інших держав. Зокрема, Президент США припустив, що домовленість про перемир'я була досягнута в Мінську (Білорусь) виключно завдяки санкціями проти Росії [237]. Західні політики переконані, що без санкцій, без підтримки міжнародної спільноти масштаби дестабілізації ситуації, вторгнення Росії в Україну були б набагато більшими. Втрати російської економіки від санкцій оцінюються в $200 млрд. за три роки. Це ціна, яку Росія платить за дестабілізацію в Україні та підтримку сепаратизму.

Росія намагалася протидіяти міжнародному тиску, використовуючи власні важелі в ЄС та переконуючи в неефективності санкцій, адже вони означають також втрати і збитки для економік країн Заходу. Зокрема, депутат Європейського парламенту від Латвії А. Мамикін звернувся до президента Європейської Комісії з проханням анулювати санкції проти Росії. Політик апелював до того, що ситуація з санкціями веде у глухий кут, адже лідери західних країни запроваджують їх ціною добробуту власних громадян [356]. На неефективність санкцій вказав також прем'єр-міністр Угорщини, назвавши їх самообманом. Політик вважає, що конфлікт в Україні можна вирішити лише шляхом переговорів або збройного протистояння [286]. Надати ж військову підтримку Україні країни Заходу відмовилися, намагаючись запобігти ескалації військового конфлікту між Україною та Росією.

Окрім ЄС та США санкції ввели Канада, Японія, Норвегія, Швейцарія, Австралія, Нова Зеландія, загалом - 41 країна. Наразі офіційна позиція Західних держав одностайна - санкції проти Росії збережуться до повного виконання Мінських угод. У випадку ескалації етнополітичного конфлікту на Сході України за втручання Російської Федерації західні партнери України готові до посилення санкцій проти держави-агресора. Україна категорично проти перегляду або послаблення санкції проти Росії. «Для того, щоб (Євросоюзом) розглядалася можливість повного зняття санкцій з Росії та повернення до політики «відносин як зазвичай», потрібно не лише завершення окупації та дестабілізації Росією Криму та Донбасу, але також згода Росії на повну компенсацію всіх збитків, нанесених Україні, у відповідності до міжнародно визнаної практики», - наполягає МЗС України [161].

В позиційному документі зовнішньополітичного відомства України, підготовленому до засідання Ради ЄС у закордонних справах та направленому всім главам МЗС країн ЄС стверджується, що оскільки до запровадження санкцій призвело порушення Росією міжнародного права, тому підставою для їх зняття має бути відновлення чіткого дотримання міжнародного права з боку РФ. Натомість поступки щодо санкцій означатимуть готовність ЄС на поступки у питаннях дотримання міжнародних принципів - суверенітету, територіальної цілісності та непорушності кордонів. Україна вважає, що це призведе до заморожування конфлікту на Донбасі та відкладення кримської проблеми на тривалий термін.

Санкції ЄС та США критикуються як неефективні, вважаються надзвичайно вузькими та вибірковими, а тому не здатними вплинути на прийняття рішень у Москві. Не випадково міністр закордонних справ Росії С. Лавров запевнив, що санкції не змусять Кремль відмовитися від свого нинішнього курсу. МЗС Росії підтвердило, що міжнародні обмежувальні заходи не змінять «принципову позицію Росії». Утім, західні та українські політики в цілому переконані, що санкції проти Росії працюють, однак необхідно посилити політичний та дипломатичний тиск на Москву. Авторитетний політолог і радник кількох президентів США, З. Бжезинський, вважає, що якби не санкції ЄС та США Росія цілком би ліквідувала незалежність України та відтворила б подібний сценарій в інших державах пострадянського простору, зокрема в країнах Балтії. За його словами, наразі на кону стоїть стабільність Європи, недоторканість кордонів і право кожної держави на вільний вибір [414]. Про дієвість санкції свідчить те, що прем'єр-міністр Росії офіційно визнав, що російська економіка таки зазнала значних втрат через запроваджені Заходом санкції. «Економічні санкції працюють. Російська економіка страждає, страждають і громадяни Росії від цих змін в економіці. Незмінною залишається поведінка Росії», - також вважає Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ та політики сусідства Ф. Могеріні [422].

Лідери західних країн неодноразово підкреслювали, що обмежувальні заходи проти Росії викликані грубими порушеннями міжнародного законодавства, анексією Криму і участю Росії у бойових діях на Сході України і прогнозують їх збереження. Тим часом російський Президент переконаний, що політика Росії стосовно України не порушує міжнародне право, а санкції - це не що інше, як спроба Заходу стримати розвиток Росії, а не реакція на анексію Криму. Тому В. Путін взагалі закликав відмовитися від використання санкцій у світовій економіці [294]. Російські громадяни не надто переймаються міжнародними санкціями проти Росії, як засвідчують опитування громадської думки. Зокрема, 58% опитаних не хвилює міжнародна ізоляція Росії у зв'язку з її позицією по Україні; 56% росіян із приводу політичних і економічних санкцій Заходу щодо РФ не переживають. Лише 41% це певною мірою турбує. «Велика частина людей не стежить за курсом долара і не залучена до економічного порядку денного. Громадяни бачать, що ціни на продукти ростуть, але не завжди пов'язують це із санкціями або зовнішньою політикою Росії», - пояснюють соціологи Левада-центру [95]. Згідно з даними соцопитування, 48% респондентів відзначають, що санкції США і ЄС призвели до незначного погіршення економічної ситуації в Росії; 18% переконані, що санкції взагалі на російську економіку не впливають; тоді як 29% опитаних вважають, що санкції значно нашкодили економічній ситуації в країні.

На суб'єктивний характер цих настроїв вказують дані економічних аналітиків. За підрахунками МВФ Російська економіка може втратити на санкціях до 9% ВВП. «Тривале збереження санкцій може призвести до кумулятивних втрат в обсязі виробництва в середньостроковій перспективі до 9% ВВП, враховуючи, що зменшення накопичення капіталу і передачі технологій веде до послаблення продуктивності, яка й так знижується», - наголошується в у звіті МВФ за підсумками щорічних консультацій з Росією [415]. Для мінімізації негативного впливу санкцій Фонд рекомендував Росії зменшити втручання держави в економіку, поліпшити захист прав власності та стимулювати конкуренцію. МВФ підтвердив свій прогноз щодо скорочення російської економіки на 3, 4% в поточному році, передбачивши незначне зростання в 2016 році на 0, 2%. Однак РФ не поспішає виконувати рекомендації як МВФ зокрема, так і Заходу в цілому.

Росія у відповідь запровадила симетричні санкції проти України та країн Заходу, що стосуються обмеження постачання багатьох видів продукції. За прогнозами українського прем'єр-міністра Україна може втрачати $7 млрд. на рік у зв'язку із агресивною економічною політикою Росії. Прем'єр-міністр повідомив, що Україна готує нові позови проти Російської Федерації про відшкодування збитків, спричинених агресією щодо України в межах плану дій «Відновлення України». План передбачив також запровадження санкцій проти російських громадян і підприємств, які підтримують агресію Росії проти України [12].

Україна також використала санкції як екзогенний механізм впливу на Росію, яка є головним чинником етнополітичної стабільності в Україні. Взагалі, як зауважує О. Шевчук, оскільки політика санкцій стає інструментом зміщення балансу сил на регіональному і глобальному рівнях, чинником формування ієрархії у світовому порядку ХХІ столітті, через це вчасне і виважене реагування вітчизняним МЗС на експлуатацію санкційної політики провідними світовими акторами дозволить Україні виступати активним суб'єктом у цих процесах й надаватиме українському чиннику системоформуючого характеру у сучасних міжнародних координатах [389, c. 425]. Що в свою чергу допоможе якнайкраще відстоювати власні національні інтереси і запобігати ймовірним ризикам, - підкреслює дослідник. В свою чергу Ю. Седляр стверджує, що переосмислення західного досвіду здійснення політики санкцій дозволить Україні у подальшому прогнозувати виклики як внутрішньополітичного, так і зовнішньополітичного характеру, а значить робитиме з України конкурентоспроможного і стабільного гравця на світовій сцені [325, c. 5].

Утім, Україна застосувала санкції для протидії дестабілізації пізніше від міжнародної спільноти, лише після введення третього рівня санкцій Кабінет Міністрів підготував Проект Закону України № 4453а від 08. 08. 2014 «Про санкції», що був проголосований Верховною Радою. У Законі зазначається, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, а також запобігання порушенню чи відновленню порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватись спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Нормативно-правовим актом впроваджуються 29 видів санкцій, серед яких найважливішими є: блокування активів; обмеження торговельних операцій; припинення транзиту ресурс та перевезень територією України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів; заборона участі у приватизації; заборона або обмеження ретрансляції теле- та радіоканалів, припинення діяльності засобів масової інформації, в тому числі, в мережі Інтернет; припинення дії торговельних угод; заборона діяльності партій, рухів та інших громадських об'єднань та фондів; припинення дії міжнародних договорів [131].

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про санкції» рішення про застосування, скасування та внесення змін до санкцій приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента і є обов'язковим до виконання. Політико-правовий аналіз документу свідчить про посилення ролі Ради національної безпеки та оборони, однак слід враховувати, що саме РНБО стала координаційним центром врегулювання конфлікту, ведення АТО, стабілізації етнополітичної ситуації в державі. Згідно з профільним Законом РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, на який покладено функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час та в умовах воєнного або надзвичайного стану, та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України [138].

Пропозиції щодо застосування санкцій вносяться Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України. Санкції можуть застосовуватись з боку України щодо іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, громадян України, юридичних осіб, створених за законодавством України, а також інших суб'єктів (ст. 1). Застосування санкцій не виключає інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Відповідно до ст. 3 нормативно-правового акту підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, її економічній самостійності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Перші санкції України проти Росії обмежували в'їзд до України окремих фізичних осіб, лише восени 2015 року проти держави-агресора, її громадян та юридичних осіб, причетних до дестабілізації ситуації в Україні були застосовані реальні санкції. 16 вересня Президент України Указом №549/2015 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) « ввів у дію новий етап санкції, прийнятих рішенням РНБО від 2 вересня. На відміну від попередніх санкцій, які обмежували в'їзд в країну окремих громадян, санкції стосуються 388 фізичних і 105 юридичних осіб. До переліку фізичних осіб потрапили громадяни Росії, України, представники самопроголошених ДНР і ЛНР, а також громадяни низки європейських країн та Ізраїлю. Серед офіційних осіб РФ - міністр оборони С. Шойгу, начальник Генштабу генерал В. Герасимов, командувач ВДВ В. Шаманов, голова Думи С. Наришкін, голова Конституційного суду В. Зорькін, глава Чечні Р. Кадиров, дитячий омбудсмен П. Астахов і низка депутатів Держдуми [366]. Крім того, до санаційного переліку увійшли ідеологи російської пропаганди в ЗМІ: гендиректор інформагенції «Росія сьогодні» Д. Кисельов, голова холдингу «Червона зірка» О. Піманов, головний редактор журналу «Експерт» В. Фадеєв і низка російських журналістів. А також академік РАН С. Глазьєв, співак Й. Кобзон, академік В. Пивоваров, актриса В. Теличкіна [367]. Санкції передбачають блокування активів, тимчасові обмеження користування належним їм майном, запобігання вивезенню капіталів за межі України, а також візові обмеження [366].

До переліку юридичних осіб потрапили російські авіакомпанії - «Аерофлот» та «Трансаеро». 25 вересня Уряд України заборонив польоти російських авіакомпаній до України, а також транзитні польоти через український повітряний простір з товарами військового призначення, російськими військовими та невідомими вантажами. У санкційний список також потрапили телекомпанії «НТВ», «Перший канал», телеканали «РТР-Планета» та «Росія-24; громадські організації, наприклад, «Всевелике війско Донське», батальйони «Зоря», «Кальміус», «Смерть», а також рух «Новоросія».

В 2016 році міжнародна спільнота дійшла висновку про те, що міжнародні санкції є єдиним альтернативним інструментом тиску на Росію через її дестабілізаційні дії в Україні, тому вирішила їх продовжити. Зокрема Рада ЄС у продовжила економічні санкції проти Росії ще на півроку до 1 січня 2017 року, оскільки Російська Федерація не продемонструвала необхідного прогресу у виконанні Мінських угод. Президент України наголосив, що міжнародні санкції спрямовані спонукати Росію виконувати взяті на себе в межах Мінських угод зобов'язання. «Це потужна мотивація для того, щоб росіяни сідали за стіл переговорів і виконували, в першу чергу, безпековий компонент Мінських угод: відведення артилерії, важкого озброєння, звільнення заручників, забезпечення безперешкодного доступу Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ по всій окупованій Росією території», - заявив глава держави [400]. Влада України переконана, що якби не зусилля в цьому напрямку партнерів України, ситуація на Донбасі була значно гіршою.

Таким чином, для стабілізації етнополітичної ситуації, врегулювання етнополітичного конфлікту, що виник внаслідок військового втручання Російської Федерації, Україні за підтримки міжнародної спільноти довелося вдаватися як до ендогенних, так і екзогенних механізмів стабілізації етнополітичної ситуації. Оскільки переговори виявилися неефективними з огляду на невиконання РФ домовленостей, а військова допомога з боку країн Заходу могла бути розцінена як участь у воєнному конфлікті, то головним екзогенним механізмом стабілізації ситуації стали міжнародно-правові санкції проти держави-агресора. Їх ефективність залишається предметом дискусій, однак невідомо, якою б була поведінка держави-порушниці норм міжнародного права і наскільки масштабним був би розмах етнополітичної дестабілізації у випадку їх незастосування [19, c. 370]. Не випадково, російський Президент повідомив президента Європейської Комісії про те, що міг би взяти Київ за два тижні, якщо захотів би [151].

Висновки до 6 розділу

Етнополітичний конфлікт за участю зовнішнього чинника, який супроводжується анексією території, міжетнічною ворожнечею, проявами сепаратизму, спричинив порушення етнополітичної стабільності на локальному, державному та регіональному рівнях, і ступінь дестабілізації етнополітичної ситуації прямо залежить від форми (стадії) перебігу конфлікту, його масштабів, кількості учасників тощо. Запобігти виникненню конфлікту покликана зважена і водночас гнучка етнонаціональна політика держави. Втім вона була консервативною, характеризувалася повільним вирішенням проблем, хоча й вважалася ефективною з огляду на відсутність конфліктних ситуацій на етнічному ґрунті. Дестабілізаційний потенціал етнополітичних конфліктів спонукає державу до кардинального перегляду засад етнонаціональної політики, зокрема в частині мирного врегулювання етнополітичного конфлікту, напрацювання політики реінтеграції.

Анексія Криму стала яскравим прикладом неефективності державної етнонаціональної політики в регіоні. Етнополітична ситуація тут була перманентно нестабільною внаслідок дії низки етнополітичних чинників (етнічний склад, історична належність регіону, втручання Росії), однак держава практично не вживала заходів щодо корекції етнополітичних процесів. За всі роки незалежності України Крим не став українським в етнополітичному розумінні: не було заблоковано інформаційний, пропагандистський, фінансовий вплив з боку Росії; процеси формування української політичної нації на основі громадянської належності гальмувалися; не здійснена реабілітація депортованих осіб, зокрема кримських татар. Це стало причиною конфліктності міжетнічної взаємодії, етнополітичної нестабільності, підживлюваної постійним втручанням РФ. Анексія Криму вказує на необхідність постійного моніторингу діяльності сусідніх держав щодо своїх національних меншин на території України. Етнополітична нестабільність не трансформувалася б у сецесію півострова, якби Росія не взяла «активну участь» у цьому процесі.

РФ також сприяла проявам сепаратизму на Сході України, надаючи неофіційну військову та фінансову підтримку сепаратистськи налаштованим місцевим елітам, однак офіційно заперечуючи свою участь у дестабілізації ситуації в Україні. Незважаючи на те, що державі вдалося успішно протидіяти поширенню технологій етнополітичної дестабілізації на решту території, Автономна Республіка Крим та частина Донецької й Луганської областей залишаються окупованими. Функціонування на Сході України самопроголошених, квазідержавних утворень є постійним джерелом етнополітичної нестабільності в державі.

Для протидії етнополітичній дестабілізації на Сході Україна використовує політичні й правові механізми, які були класифіковані як ендогенні (внутрішні) та екзогенні (зовнішні). Як ендогенні класифіковано реінтеграційні проекти, зокрема налагодження діалогу з населенням тимчасово окупованих територій, визнання і закріплення його прав, децентралізації влади; як екзогенні - запровадження санкцій та обмежень проти держави-агресора, дипломатичний тиск, переговори. Держава як етнополітична система може за рахунок внутрішніх ресурсів стабілізувати ситуацію всередині. Забезпечення етнополітичної безпеки передбачає корекцію, нейтралізацію негативних тенденцій, які потенційно чи реально загрожують етнополітичній стабільності та розвитку. Однак у випадку зовнішнього втручання цих заходів виявляється недостатньо, тому потрібно залучати зовнішні ресурси протидії. Саме така ситуація склалася в Україні внаслідок сепаратизації регіонів за втручання РФ.

Оскільки переговори виявилися неефективними з огляду на невиконання РФ домовленостей, а військова допомога з боку країн Заходу могла бути розцінена як участь у воєнному конфлікті, то головним екзогенним механізмом стабілізації ситуації стали міжнародно-правові санкції проти держави-агресора. Міжнародно-правові санкції є формою міжнародно-правової відповідальності, за допомогою якої відновлюють порушені права та домагаються відшкодування завданих збитків.

Тільки комплексний підхід і поєднання ендогенних та екзогенних політико-правових механізмів може забезпечити ефективність у протидії масштабній, зовнішньо інспірованій етнополітичній дестабілізації.

Висновки

1. Перші згадки про сутність і значення феномена етнополітичної стабільності, спроби обґрунтування причин етнополітичної дестабілізації можна датувати передісторичною добою. Незважаючи на те, що мислителі Стародавнього Китаю, Риму та Греції не використовували поняття «етнополітична стабільність», вони осмислювали, аналізували причини етнополітичної нестабільності (конфліктогенну природу етнічної гетероген-ності держави, війни між протодержавами), її руйнівні наслідки для держав і пропонували власні проекти (моделі) побудови стабільної держави. Це свідчить про те, що без забезпечення стабільності не мислили розвитку тогочасних етнополітичних систем (що розумілися як поліси-держави, імперії) вже у стародавні часи.

2. Теорія політичних систем, системний аналіз, синергетика, метод системної декомпозиції дали змогу виявити, що стабільність є складним етнополітичним феноменом, складовою діалектичної взаємодії, бінарного зв'язку «етнополітична стабільність/нестабільність», присутнього в будь-якій політичній, у тому числі етнополітичній, системі й водночас однією з її властивостей, форм (станів) існування, котра знаходила оформлення впродовж історичного поступу найчастіше у вигляді держави як різновиді самоорганізації етнополітичного організму.

Етнополітична стабільність є властивістю, функцією, ознакою етнополі-тичної системи, якій притаманні такі характеристики, як здатність до самоорганізації та еволюції, відкритість, нелінійність, динамічність, ієрар-хічність, наявність позитивних та негативних зворотних зв'язків, покликаних стабілізувати етнополітичну систему. Етнополітичну систему визначено як найбільш оптимальну дослідницьку систему координат для вивчення сутності явища етнополітичної стабільності. Етнополітична стабільність є невід'ємною властивістю етнополітичної системи, яка має складну структуру і виконує низку функцій, зокрема організаційно-інституційну, регулятивну, комунікативну, стабілізаційну, що є обов'язковою умовою еволюції системи.

3. Більшість характеристик політичної стабільності притаманні й етнополітичній стабільності. Водночас остання, як свідчать сучасні етнополітичні процеси в Україні та сусідніх державах, є ширшим етнополітичним феноменом, адже, крім політичної (в тому числі зовнішньополітичної), містить етнічну складову, що справляє суттєвий стабілізаційний або дестабілізаційний вплив на етнополітичну систему.

4. Вузьке розуміння етнополітичної стабільності - це стабільність безпосередньо етнополітичної системи, яка утворюється внаслідок перетину, взаємодії політичної та етнічної складових. Широке поняття етнополітичної стабільності охоплює внутрішнє середовище етнополітичної системи - поліетнічне суспільство та зовнішнє середовище, в якому функціонує етнополітична система. Узагальнене визначення етнополітичної стабільності держави: властивість, стабільний стан етнополітичної системи, що забезпечує збереження її внутрішньої структури, функціонування та розвиток в умовах внутрішніх та зовнішніх викликів.

5. Етнополітична стабільність держави не означає незмінності, непорушності, законсервованості етнополітичної структури і відносин. Абсолютизація цих характеристик значно посилює статичну складову стабільності й ослаблює динамічну, яка забезпечує імплементацію позитивних змін, формування відповідних інституцій зі стихійних форм участі структур громадянського суспільства в державному управлінні та прийнятті політичних рішень, що забезпечує стабільний демократичний розвиток держави і суспільства.

6. Етнополітичну стабільність набагато складніше забезпечити в умовах демократії, адже демократичні форми участі етносуб'єктів у політиці часто дестабілізують етнополітичну ситуацію. Незважаючи на позірну легкість формування етнополітичної стабільності в авторитарних режимах (за допомогою недемократичних методів), статична стабільність є одночасно внутрішнім чинником неминучого руйнування етнополітичної системи, що обумовлено її жорсткістю та незмінністю. Це дає підстави виокремити два типи етнополітичної стабільності залежно від політичного режиму - гнучкий (в умовах демократії) та жорсткий (в умовах авторитарних режимів).

7. Поєднання теорії політичної стабільності та етнополітичної практики (вивчення етнополітичної ситуації в окремих державах) дає можливість класифікувати етнополітичну стабільність за такими критеріями: 1) дина-мікою змін в етнополітичній системі та рівнем її відкритості - статичну, динамічну, абсолютну; 2) за ступенем дестабілізації - локальну, регіональну та загальнодержавну; 3) за суб'єктом формування - мобілізаційну та автономну. Останній вид запропоновано удосконалити з огляду на неповну відповідність критеріям наукової чіткості, запровадивши термінологічну діаду - «вертикальна мобілізаційна та горизонтальна автономна етнополі-тична стабільність». Динамічна, горизонтальна автономна етнополі¬тична стабільність має низку переваг, її функціонування можливе лише у відкритій, демократичній етнополітичній системі.

8. Поява поняття і терміна «етнополітична стабільність» значною мірою зумовлена актуалізацією нових загроз, викликів для безпеки держави, суспільства і людини, що походять з етнополітичної сфери. В українській етнополітології найбільше уваги феномену етнополітичної стабільності держави приділяється саме у дослідженнях етнополітичної безпеки. Виокремлення підсистеми етнополітичної безпеки у системі національної безпеки викликане необхідністю більш ефективного забезпечення етнополітичної стабільності та протидії чинникам дестабілізації (етнічним конфліктам, проявам сепаратизму та ін.) Етнополітична стабільність постає невід'ємним елементом забезпечення безпеки й одночасно результатом функціонування інституту безпеки.

9. Особливості забезпечення етнополітичної стабільності у національній безпеці та етнонаціональній політиці Молдови, Грузії, України зумовлені таким чинником етнополітичної нестабільності, як етнополітичний конфлікт (у замороженій стадії або стадії ескалації), що супроводжується сецесією територій, зовнішнім військовим втручанням. Україна, Молдова та Грузія забезпечення стабільності багато в чому пов'язує з євроатлантичною інтеграцією та розвитком демократії. Російська Федерація використовує зовнішню етнополітичну та військову агресію для досягнення етнополі-тичної стабільності всередині власної країни. Модель етнополітичної стабільності Грузії, України та Молдови може бути визначена як динамічна, горизонтальна автономна, гнучка етнополітична стабільність, характерна для поліетнічних демократичних держав, а Російської Федерації - як статична, вертикальна мобілізаційна, характерна для авторитарних режимів.

10. Російська Федерація на нинішньому етапі розвитку є головним джерелом етнополітичної нестабільності на пострадянському просторі. Держава заохочує сепаратистські рухи, підтримує відцентрові тенденції у пострадянських країнах з метою утримання їх під своїм геополітичним контролем та недопущення їх інтеграції в ЄС і НАТО. При цьому жорстко стабілізується ситуація всередині країни, придушуються будь-які прояви політичної та етнополітичної нестабільності, в тому числі за допомогою недемократичних механізмів та застосування сили. Роль громадянського суспільства в ініціюванні суспільно-політичних трансформацій у Російській Федерації мінімальна, основні зміни ініціюються та санкціонуються владою, функції держави, особливо правоохоронних органів, гіпертрофовані. Така модель стабільності гальмує гармонійний розвиток держави і суспільства, спричиняє відтік інтелектуалів, опозиції, призводить до накопичення невдоволення, етнополітичної мобілізації.

11. Накопичений у Молдові та Грузії досвід урегулювання етнополі-тичного конфлікту, реінтеграції територій, інституційного та правового супроводу цих процесів, механізми забезпечення етнополітичної безпеки та етнополітичної стабільності доцільно запозичити й використати для стабілізації етнополітичної ситуації в Україні. Політика реінтеграції повинна стати невід'ємною складовою державної етнонаціональної політики. Реінтеграція невизнаних сепаратистських утворень та анексованого півострову - одне з головних завдань внутрішньої політики України, що прагне зберегти територіальну цілісність, і важлива передумова досягнення етнополітичної стабільності держави.

12. В ході етнополітичного конфлікту Україна суттєво переглянула правове забезпечення та практичне наповнення політики безпеки та стабільності, зокрема етнополітичної. Стратегія національної безпеки України 2015 р. більше концентрується на протидії зовнішнім небезпекам та викликам етнополітичній стабільності, на відміну від попередніх редакцій, які концентрувалися на внутрішніх загрозах. Аналіз окремих точкових заходів посилення інформаційної підсистеми національної безпеки, зокрема протидії пропаганді й дезінформації, засвідчив, що саме виклики інформаційної сфери сформували ґрунт для етнополітичної дестабілізації, сепаратизації та анексії територій. Наразі держава потребує створення сучасної й ефективної системи забезпечення національної безпеки, яка комплексно враховує дестабілізаційну дію етнополітичних чинників, що використовуються у гібридній війні проти України.

13. Етнополітичний конфлікт за участю зовнішнього чинника, який триває в Україні з 2014 р. і супроводжується анексією частини території, міжетнічною ворожнечею, проявами сепаратизму, належить до основних чинників порушення етнополітичної стабільності на локальному, державному та регіональному рівнях. Ступінь дестабілізації етнополітичної ситуації прямо залежить від форми (стадії) перебігу конфлікту.

14. Етнополітична дезінтеграція України є прямим наслідком етнополі-тичної нестабільності, на що вказує анексія Автономної Республіки Крим та формування квазідержавних утворень ЛНР та ДНР. Попри визначальну роль зовнішнього фактора не останню роль в етнополітичній дестабілізації відіграла консервативна модель державної етнонаціональної політики України, яка характеризувалася пасивністю і стриманим вирішенням нагальних проблем, створюючи передумови для використання етнополітичної нестабільності як політичної технології. Функціонування на Сході України самопроголошених, квазідержавних утворень є постійним джерелом етнополітичної нестабільності в державі.

15. Для протидії етнополітичній дестабілізації на Сході Україна використовує політичні й правові механізми, які були класифіковані як ендогенні (внутрішні) та екзогенні (зовнішні). Як ендогенні класифіковано реінтеграційні проекти, зокрема налагодження діалогу з населенням тимчасово окупованих територій, визнання і закріплення його прав, децентралізації влади; як екзогенні - запровадження санкцій та обмежень проти держави-агресора, дипломатичний тиск, переговори. Тільки комплексний підхід і поєднання ендогенних та екзогенних політико-правових механізмів може забезпечити ефективність у протидії масштабній, зовнішньо інспірованій етнополітичній дестабілізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Абдулаев М. И. Учение Канта о праве и государстве / М. И. Абдулаев // Правоведение. - 1998. - № 3. - С. 148 - 154.

Абдуллаева Р. А. Идеи стабильности в трудах ученых Нового времени / Р. А. Абдуллаева // Успехи современного естествознания. - 2014. - № 11 (часть 1). - С. 122-124.

Абхазо-российские отношения [Електронний ресурс] / Sputnik Абхазия. - Режим доступу: http: //sputnik-abkhazia. ru/trend/dogowor_29102014/.

Агентство Fitch понизило рейтинг России до минимального [Електронний ресурс] / Русская служба ВВС. - Режим доступу: http: //www. bbc. co. uk/russian/rolling_news/2015/01/150109_rn_fitch_russia_rating.

Аксёнов: мы гарантируем, что Крым больше никогда не будет украинским [Електронний ресурс] / Крым. Реалии. - Режим доступу: http: //ru. krymr. com/content/article/26903171. html.

Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду / Н. В. Беліцер, С. В. Бугаєв, Я. О. Варивода та ін. - К. : УНЦПД, 2004. - 312 c.

Античная философия: Энциклопедический словарь / отв. ред. М. А. Солопова. - М. : Прогресс-Традиция, 2008. - 896 с.

Антонов В. Суспільство як об'єкт національної безпеки Української держави / В. Антонов // Держава і право. - 2013. - Вип. 60. - С. 79 - 84.

Антонюк О. В. Етнополітичний менеджмент: теоретичне обґрунтування та емпірична реальність / О. В. Антонюк // Персонал. - 2007. - № 6. - С. 21 - 27.

Антонюк О. В. Основи етнополітики / О. В. Антонюк. - К. : МАУП, 2005. - 426 с.

Арістотель Політика [Електронний ресурс] / пер. з давньогрецької О. Кислюк / Ізборник: першоджерела та інтерпретації. - Режим доступу: http: //litopys. org. ua/aristotle/arist. htm.

Арсеній Яценюк представив План дій «Відновлення України» [Електронний ресурс] / Урядовий портал. - Режим доступу: http: //www. kmu. gov. ua/control/uk/publish/article? art_id=247573239&cat_id=244276429.

Асланов С. А. Взаємозв'язок етнополітичної стабільності та характеристик політичної системи / С. А. Асланов // Evropskэ politickэ a prбvnн diskurz (Чехія). - 2015. - Т 2. - Вип. 3. - С. 181-185.

Асланов С. А. Витоки етнополітичної стабільності у політичних трактатах Стародавнього Китаю / С. А. Асланов // Політологічний вісник. - 2015. - Вип. 77. - С. 213 - 221.

Асланов С. А. Витоки етнополітичної стабільності у політичних трактатах античності / С. А. Асланов // Держава і право. - 2015. - Вип. 67. - С. 73 - 84.

Асланов С. А. Витоки концептуалізації етнополітичної стабільності: вчення Конфуція / С. А. Асланов // Матеріали міжнар. наук. -практ. конф. «Актуальні питання та проблеми розвитку сучасної цивілізації: історичні, соціологічні, політологічні аспекти» (м. Херсон, 17-18 квітня 2015 р.). - Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2015. - С. 145-147.

Асланов С. А. Гібридна війна в Україні як етнічний конфлікт / С. А. Асланов // Зб. тез міжнар. наук. -практ. конф. «Людське співтовариство: актуальні питання наукових досліджень» (м. Дніпропетровськ, 20-21 лютого 2015 р). - Дніпропетровськ: НО «Відкрите суспільство», 2015. - С. 84-89.

Асланов С. А. Дестабілізація етнополітичної ситуації в Автономній Республіці Крим / С. А. Асланов // Актуальні проблеми політики. - 2014. - Вип. 52. - С. 163-172.

Асланов С. А. Ендогенні та екзогенні механізми стабілізації етнополітичної ситуації в Україні: міжнародно-правові санкції / С. А. Асланов // Держава і право. - 2014. - Вип. 65. - С. 362 - 370.

Асланов С. А. Етнічний конфлікт як чинник етнополітичної нестабільності (на прикладі гібридної війни в Україні) / С. А. Асланов // Держава і право. - 2014. - Вип. 66. - С. 314-322.

Асланов С. А. Етнополітична стабільність крізь призму теорії політичних систем / С. А. Асланов // Політологічний вісник. - 2015. - Вип. 78. - С. 440 - 449.

Асланов С. А. Етнополітична стабільність у етнополітичній системі / С. А. Асланов // Актуальні проблеми політики. - 2015. - Вип. 55. - С. 116-123.

Асланов С. А. Етнополітична стабільність у політичних трактатах античності / С. А. Асланов // Матеріали міжнар. наук. -практ. конф. «Науково-теоретичні аспекти вирішення глобальних проблем сучасності» (м. Дніпропетровськ, 17-18 квітня 2015 р.). - Дніпропетровськ: НО «Від-крите суспільство, 2015. - С. 90 - 93.

Асланов С. А. Етнополітична стабільність: етнічні аспекти феномена / С. А. Асланов // Science and Education a New Dimension: Humanities and Social Sciences (Угорщина). - 2014. - № II (4). - Issue 23. - Р. 51-55.

Асланов С. А. Етнополітична стабільність: особливості теорії та практики / С. А. Асланов // Держава і право. - 2014. - Вип. 64. - С. 426-433.

Асланов С. А. Етнополітична стабільність: теоретико-методологічні засади дослідження / С. А. Асланов // Держава і право. - 2015. - Вип. 68. - С. 78-89.

Асланов С. А. Етнополітична стабільність: теоретичні засади / С. А. Асланов // Зб. тез міжнар. наук. -практ. конф. «Суспільні науки: сучасні тенденції та фактори розвитку» (м. Одеса, 23-24 січня 2015 р.) - Одеса: Причорноморський центр досліджень проблем суспільства, 2015. - С. 114-117.

Асланов С. А. Етнополітичний конфлікт (гібридна війна на Сході України) як наслідок регіональної етнонаціональної політики / С. А. Асланов // Віче. - 2015. - № 14. - С. 2 - 4.

Асланов С. А. Классификация типов этнополитической стабильности / С. А. Асланов // Legea si Viata (Молдова). - 2015. - № 7/3 (283). - С. 2-5.

Асланов С. А. Классификация типов этнополитической стабильности: вертикальная мобилизационная и горизонтальная автономная / С. А. Асланов // Право и политика: научно-методический журнал (Кир-гизія). - 2015. - № 1. - С. 66-69.

Асланов С. А. Невизнані квазідержавні утворення як фактор етнополітичної нестабільності в Україні / С. А. Асланов // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. - 2015. - Вип. 1. - С. 207-216.

Асланов С. А. Особливості дестабілізації етнополітичної ситуації в Україні: заборона ідеологій / С. А. Асланов // Держава і право. - 2014. - Вип. 63. - С. 324-331.

Асланов С. А. Особливості дестабілізації етнополітичної ситуації в Україні / С. А. Асланов // Матеріали міжнар. наук. -практ. конф. «Рівень ефективності та необхідність впливу суспільних наук на розвиток сучасної цивілізації» (м. Львів, 27-28 лютого 2015 р.). - Львів: ГО «Львівська фундація суспільних наук», 2015. - С. 61-65.

Асланов С. А. Особливості застосування нових політико-правових механізмів етнополітичної дезінтеграції: гібридна війна в Україні / С. А. Асланов // Порівняльно-правові дослідження. - 2014. - № 1. - С. 45-53.

Асланов С. А. Особливості застосування теорії систем до вивчення етнополітичної стабільності / С. А. Асланов // Матеріали міжнар. наук. -практ. конф. «Фактори та умови модернізації предмета досліджень представників суспільних наук» (м. Дніпропетровськ, 5-6 червня 2015 р.). - Дніпропетровськ: НО «Відкрите суспільство, 2015. - С. 93-97.

Асланов С. А. Політико-правові засади державної етнонаціональної політики: автореферат дис.... канд.. політ. наук: 23. 00. 05 / С. А. Асланов. - К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2010. - 20 с.

Асланов С. А. Про деякі особливості застосування регіональних політико-правових механізмів етнополітичної дезінтеграції: гібридна війна в Україні / С. А. Асланов / Матеріали міжнар. наук. конф. «Політичні кризи в державах та регіонах Європи: внутрішні передумови та зовнішні виклики у ХХ - на початку ХХІ століття» // Науковий вісник Ужгородського нац. ун-ту. Серія Політологія, соціологія, філософія. - 2015. - Вип. 1 (18). - С. 127-128.

Асланов С. А. Ризики етнополітичної нестабільності: спроби етнополітичної дезінтеграції України / С. А. Асланов // Політологічний вісник. - 2014. - Вип. 74. - С. 322 - 331.

Асланов С. А. Роль етнополітичної стабільності в національній безпеці України / С. А. Асланов // Політологічний вісник. - 2014. - Вип. 73. - С. 326 - 334.

Асланов С. А. Роль етнополітичної стабільності у політичному вченні Аристотеля / С. А. Асланов // Матеріали міжнар. наук. -практ. конф. «Пріоритети розвитку суспільних наук в ХХІ столітті» (м. Одеса, 10-11 квітня 2015 р.). - Одеса: Причорноморський центр досліджень проблем суспільства, 2015. - С. 109-113.

Асланов С. А. Роль зворотного зв'язку у забезпеченні етнополітичної стабільності (на прикладі теракту в Charlie Hebdo) / С. А. Асланов // Матеріали міжнар. наук. -практ. конф. «Сучасні виклики для суспільних наук в умовах глобалізації» (м. Одеса, 15-16 травня 2015 р.). - Одеса: Причор-номорський центр досліджень проблем суспільства, 2015. - С. 98-101.

Асланов С. А. Синергетика як методологія дослідження етнополітичної стабільності / С. А. Асланов // Матеріали міжнар. наук. -практ. конф. «Суспільні науки: історія, сучасність, майбутнє» (м. Київ, 8 травня 2015 р.). - К. : ГО «Київська наукова суспільнознавча організація», 2015. - С. 93-96.

Асланов С. А. Теоретичні засади дослідження етнополітичної стабільності / С. А. Асланов // Матеріали міжнар. наук. -практ. конф. «Сучасні виклики для суспільних наук в умовах глобалізації» (м. Львів, 29-30 травня 2015 р.). - Львів: ГО «Львівська фундація суспільних наук», 2015. - С. 112-114.

Асланов С. А. Типы этнополитической стабильности: классификация / С. А. Асланов // Матеріали міжнар. наук. -практ. конференції «Нові завдання суспільних наук у ХХІ столітті» (м. Київ, 19-20 червня 2015 р.). - Київ: ГО «Київська наукова суспільствознавча організація», 2015. - С. 103-106.

Асланов С. А. Формування невизнаних квазідержавних утворень як фактор етнополітичної нестабільності в Україні / С. А. Асланов // Трибуна. - 2014. - № 1 (4). - С. 32-34.

Асланов С. А. Этнополитическая стабильность: типология явления / С. А. Асланов // Матеріали міжнар. наук. -практ. конф. «Суспільні науки: виклики і сьогодення» (м. Одеса, 12-13 червня 2015 р.). - Одеса: Причорноморський центр досліджень проблем суспільства, 2015. - С. 118-120.

Баланда А. Л. Соціальні аспекти національної безпеки України / А. Л. Баланда // Державна безпека України. - 2006. - № 1 (5). - С. 21 - 26.

Балацько Л. С. Національна безпека України: загрози та виклики [Електронний ресурс] / Л. С. Балацько // Дипкорпус. - 2009. - № 21. - Режим доступу: http: //dipcorpus-info. at. ua/news/2009-04-21-1.

Безопасность межконфессиональных и межэтнических отношений [Електронний ресурс] / Магистратура Института государственной службы и управления. - Режим доступу: http: //migsu. rane. ru/education/magistratura/bmmo.

Белоногов А. Другой ООН у нас нет / А. Белоногов // Международная жизнь. - 2003. -№6. - С. 70.

Борис Грызлов о своем назначении и будущем Донбасса: «Мы можем серьезно продвинуться в реализации Минских соглашений» [Електронний ресурс] // Коммерсант. - Режим доступу. - http: //www. kommersant. ru/doc/2895197.

Бочарова С., Малышева Е. Правительство поддержало идею приравнять велосипедистов к митингующим [Електронний ресурс] / С. Бочарова, Е. Малышева / РБК. - Режим доступу: http: //top. rbc. ru/politics/25/08/2015/55dc5ecc9a79478d7560a090.

Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса / Ю. В. Бромлей. - М., 1983. - 405 c.

Букет Є. Знаки тоталітарного мотлоху [Електронний ресурс] / Є. Букет / Слово просвіти. - Режим доступу: http: //slovoprosvity. org/2015/01/23/знаки-тоталітарного-мотлоху/.

В Одесі любителі Росії створили Народу раду Бессарабії [Електронний ресурс] / ТСН. - Режим доступу: http: //tsn. ua/ukrayina/v-odesi-lyubiteli-rosiyi-stvorili-narodnu-radu-bessarabiyi-419913. html.

В уряді Грузії з'явилася посада міністра примирення [Електронний ресурс] / Дзеркало тижня. - Режим доступу: http: //dt. ua/WORLD/v-uryadi-gruziyi-z-yavilasya-posada-ministra-primirennya-134966_. html.

В. Путин пообещал поддержку крымским татарам [Електронний ресурс] / ОРТ. - Режим доступу: http: //www. otr-online. ru/temi/22348. html? type=news&id=27836.

Вавринчук М. П. Етнополітична безпека у системі національної безпеки України на етапі сучасного державотворення: монографія / М. П. Вавринчук. - К. : Правова єдність, 2009. - 288 с.

Вавринчук М. П. Етнополітична нестабільність в Україні, стратегія вирішення / М. П. Вавринчук // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2004. - № 4. - С. 426 - 433.

Варій М. Й. Психологічні основи національної безпеки / М. Й. Варій / Психологія: навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К. : Центр учбової літератури, 2009. - 288 с.

Варій М. Й. Розуміння національної безпеки / М. Й. Варій / Психологія: навч. посібник. - К. : Центр учбової літератури, 2009. - 288 с.

Василик М. Политическая стабильность и политический риск / М. Василик // Политология. - М. : Гардарики, 2007. - 384 с.

Верховна Рада призупинила акредитацію для близько 100 російських ЗМІ [Електронний ресурс] / iPress. - Режим доступу: http: //ipress. ua/news/verhovna_rada_pryzupynyla_akredytatsiyu_dlya_blyzko_100_rosiyskyh_zmi_ 112173. html.

Висновок Головного науково-експертного управління щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо відповідальності за пропаганду ідей нацизму) « №2024 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. - Режим доступу: http: //w1. c1. rada. gov. ua/pls/zweb2/webproc4_1? pf3511=3162.

Виступ Прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана під час представлення Програми діяльності Кабінету Міністрів України на засіданні Верховної Ради України 14. 04. 2016 [Електронний ресурс] / Урядовий портал. - Режим доступу: http: //www. kmu. gov. ua/control/uk/publish/article? art_id=248960681&cat_id=244276429

Віталій Портников: В Росії не буде Майдану [Електронний ресурс] / Вголос. - Режим доступу: http: //vgolos. com. ua/articles/vitaliy_portnykov_v_rosii_ne_bude_maydanu_155307. html? print.

Вітман К. М. Грузія у пошуку алгоритму вирішення етнополітичних конфліктів на своїй території / К. М. Вітман // Політологічний вісник. - 2008. - Вип. 34. - С. 199 - 208.