Обмеження прав і свобод людини і громадянина в Україні

АНОТАЦІЯ

обмеження права свобода людина

Андрієвська О. В. Конституційно-правові обмеження прав і свобод людини і громадянина в Україні. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12. 00. 02 «Конституційне право; муніципальне право» (081 - Право). - Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київ, 2018.

Актуальність даної теми дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю виявлення в сучасних умовах особливостей конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина з метою наповнення зазначеного поняття новим змістом, виходячи, зокрема, з вагомих теоретичних наукових напрацювань з дослідження прав і свобод людини і громадянина, їх реалізації, міжнародно-правових стандартів у відповідній сфері відносин.

Окрім іншого, зазначена робота направлена на комплексне дослідження теоретико-прикладних проблем конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в умовах вітчизняних демократичних реформ сьогодення, які направлені на оновлення національної правової системи та створення умов ефективного розв'язання проблем прав і свобод людини і громадянина, зокрема й тих, що пов'язані із встановленням та застосуванням меж їх реалізації.

Дисертація присвячена аналізу конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні. Здійснено комплексний науковий аналіз теоретичних і практичних проблем конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні, зокрема, таких питань, як формулювання авторського визначення поняття «конституційно-правові обмеження прав і свобод людини і громадянина»; розкриття ознак конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина; удосконалення положень щодо інституту конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина та його ознак, а також становлення і розвиток зазначеного інституту; виявлення особливостей вітчизняного конституційно-правового регулювання обмежень прав і свобод людини і громадянина крізь призму міжнародних стандартів у цій галузі, а також тенденцій зарубіжного досвіду конституційного регулювання встановлення відповідних обмежень; визначення особливостей закріплення конституційно-правових обмежень окремих прав і свобод людини і громадянина, а також обґрунтування висновків та пропозицій щодо вдосконалення конституційно-правового регулювання обмежень прав і свобод людини і громадянина у вітчизняному законодавстві.

Виходячи з поставленої мети в дисертаційному дослідженні розв'язуються такі завдання: з'ясувати основні концептуальні підходи до визначення поняття «конституційно-правові обмеження прав і свобод людини і громадянина»: запропонувати авторське визначення поняття конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина та окреслити ознаки, що їх характеризують; охарактеризувати конституційно-правові обмеження прав і свобод людини і громадянина як інститут конституційного права; простежити основні тенденції становлення та розвитку інституту конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина; висвітлити особливості механізму конституційно-правового регулювання обмежень прав і свобод людини і громадянина й охарактеризувати його основні структурні елементи; визначити підстави та форми конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина; проаналізувати зарубіжний досвід конституційного регулювання обмежень прав і свобод людини і громадянина з метою надання пропозицій щодо вдосконалення положень чинного законодавства України; запропонувати напрями вдосконалення конституційно-правового регулювання обмежень прав і свобод людини і громадянина.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному конституційно-правовому дослідженні проблем, пов'язаних як із нагальними на сучасному етапі для вітчизняного суспільства і держави демократичних перетворень завданнями забезпечення реалізації фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, так і захистом їх від неправомірних обмежень, вироблення науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення конституційно-правового регулювання відповідних обмежень.

У рамках дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну й виносяться на захист уперше: запропоновано авторське визначення поняття конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина як конституційно-правового інституту; на основі аналізу історичних аспектів становлення та розвитку інституту конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина запропоновано авторське бачення основних етапів його еволюції; на основі системного аналізу структурних елементів визначено особливості механізму конституційно-правового регулювання обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина; виявлено тенденції конституційного регулювання обмежень прав і свобод людини в зарубіжних державах, детальна регламентація підстав, цілей та мети обмежень прав і свобод людини і громадянина; встановлення заборони щодо прийняття законодавчих актів, якими незаконно обмежуються права і свободи людини і громадянина; визначення переліку прав людини і громадянина, які не можуть бути обмежені.

Крім того, удосконалено визначення поняття конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина, поняття та класифікацію підстав конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина; положення щодо критеріїв встановлення конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина; теоретичні підходи до характеристики механізму конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина.

Також набули подальшого розвитку характеристика ознак конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина; розуміння ознак конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина як конституційно-правового інституту; положення про форми конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина; положення стосовно необхідності вдосконалення ст. 64 Конституції України щодо деталізації підстав конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина та конкретизації переліку прав людини і громадянина, які не можуть бути обмежені; пропозиції щодо внесення змін до ст. ст. 24, 29, 33 і 55 Конституції України щодо уточнення підстав обмеження, заборони дискримінації та обмеження окремих конституційних прав і свобод; пропозиції щодо внесення змін до низки законодавчих актів (законів України: «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини») з метою вдосконалення конституційно-правового регулювання обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Ключові слова: права і свободи людини і громадянина, конституційно-правовий статус особи, обмеження, обмеження прав і свобод людини і громадянина, конституційно-правові обмеження прав і свобод людини і громадянина.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації:

Андрієвська О. В. Обмеження права на судовий захист: конституційно-правові аспекти. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: «Право». Ужгород, 2015. Т. 1. Вип. 33. С. 60-64.

Андрієвська О. В. Про деякі питання зарубіжного досвіду конституційно-правового регулювання обмеження прав і свобод людини і громадянина. Часопис Київського університету права. Київ, 2015. № 4. С. 67-70.

Андрієвська О. В. Генезис інституту конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні. Часопис Київського університету права. Київ, 2016. № 1. С. 84-88.

Андрієвська О. В. Формальні підстави обмеження прав і свобод людини і громадянина в Україні. Право і суспільство: наук. журнал. Дніпропетровськ, 2016. № 1. С. 3-8.

Андрієвська О. В. Про конституційно-правовий механізм обмеження прав і свобод людини і громадянина в Україні. Альманах права. Право і прогрес: складові забезпечення в сучасних умовах. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2016. Вип. 7. С. 83-86.

Андрієвська О. В. Конституційно-правовий механізм обмеження прав і свобод людини і громадянина: питання окремих елементів. Visegrad jornal on human rights. 2016 № 4/1. С. 54-59.

Наукові праці, які засвідчують апробацію матеріалів дисертації:

Андрієвська О. В. Конституційно-правові обмеження: до поняття категорії. Юридичні науки: проблеми та перспективи: матеріали ІІІ Міжнар. наук. -практ. конф. (м. Київ, 22-23 трав. 2015 р.) Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2015. С. 37-40.

Андрієвська О. В. Критерії допустимості конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні. Особливості нормотворчих процесів в умовах адаптації законодавства України до вимог Європейського Союзу: матеріали міжнар. наук. -практ. конф. (м. Херсон, 5-6 черв. 2015 р.). Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2015. С. 23-25.

Андрієвська О. В. До питання принципів конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні. Юридичні науки: історія, сучасний стан та перспективи дослідження: матеріали міжнар. наук. -практ. конф. (м. Київ, 13-14 трав. 2016 р.). Київ: Центр правових наукових досліджень, 2016. С. 22-25.

Андрієвська О. В. Обмеження як правовідношення між людиною та державою: конституційно-правовий аспект. Юридична наука в ХХІ столітті: перспективні та пріоритетні напрями досліджень: тези доповідей міжнар. наук. -практ. конф. (м. Запоріжжя, 13-14 трав. 2016 р.). Запоріжжя: ЗНУ, 2016. С. 25-28.

SUMMARY

Andriievska O. V. Constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms in Ukraine. - Qualifying scientific work on he rights of manuscripts.

Dissertation for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences (Doctor of Philosophy), specialization 12. 00. 02 «Сonstitutional law; municipal law» (081 - Law). - V. M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2018.

The urgency of this topic of the dissertation research is due to the necessity of identifying in the modern conditions the peculiarities of the constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms in order to fill the above concept with new content, based in particular on important theoretical scientific works of human and rights and freedoms, their implementation, international legal standards in the relevant field.

Among other things, this work is aimed at the comprehensive research of theoretical and applied problems of constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms in the conditions of domestic democratic reforms of the present, aimed at updating the national legal system and creating conditions for an effective solution to the problems of human rights and freedoms, including those related to the establishment and application of the limits of their implementation.

The dissertation is devoted to the analysis of the constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms in Ukraine. Complex scientific analysis of theoretical and practical problems of the constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms in Ukraine, in particular, such issues as formulation of the author's definition of the concept of «constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms»; disclosure of signs of constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms; improvement of the provisions on the institute of constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms its features, as well as the formation and development of this institute; identification of the features of the national constitutional and legal regulation of restrictions of human and citizen rights and freedoms through the prism of international standards; as well as tendencies of foreign experience of constitutional regulation of the establishment of appropriate restrictions; definition of the peculiarities of consolidation of the constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms, as well as substantiation of conclusions and proposals concerning the improvement of the constitutional and legal regulation of restrictions of human and citizen rights and freedoms in domestic legislation.

Proceeding from the stated goal in the dissertation research, the following tasks are solved: to find out the basic conceptual approaches to the definition of the concept of «constitutional and legal restrictions of human and civil rights and freedoms»: to propose an author's definition of the concept of constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms and outline the features that characterize them; characterize the constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms as an institution of constitutional law; to trace the main tendencies of formation and development of the institute of constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms; to highlight features of the mechanism of constitutional and legal regulation of restrictions of human and citizen rights and freedoms and to characterize its main structural elements; to determine the grounds and forms of constitutional and legal restrictions of rights and freedoms; analyze the foreign experience of constitutional regulation of restrictions of human and citizen rights and freedoms in order to provide proposals for improving the provisions of the current legislation; to propose ways to improve the constitutional and legal regulation of restrictions of human and citizen rights and freedoms.

The scientific novelty of the obtained results consists in the complex constitutional and legal research of the monographic nature of the problems connected with the urgent at the present stage for the domestic society and the state of democratic transformations the tasks of ensuring the realization of the fundamental rights and freedoms, and protecting them from unlawful restrictions, the elaboration of scientifically substantiated proposals for the improvement of the constitutional and legal regulation of the relevant restrictions.

Within the framework of the research, the following results have been obtained that have a scientific novelty and are put forward for defense for the first time: the author's definition of the concept of constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms as a constitutional and legal institute is proposed; on the basis of analysis of the historical aspects of the formation and development of the institute of constitutional and legal constraints on human and citizen rights and freedoms, the author's vision of the main stages of his evolution is proposed; on the basis of system analysis of structural elements features of the mechanism of constitutional and legal regulation of restrictions of constitutional rights and freedoms are determined; revealed tendencies of constitutional regulation of restrictions of human rights and freedoms in foreign countries, detailed regulation of the grounds, goals and purposes of restrictions of human and civil rights and freedoms; the prohibition of the adoption of legislative acts that unlawfully restrict the rights and freedoms; definition of the list of human rights and citizen, which can not be limited.

In addition, the definition of the concept of constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms has been improved, the concept and classification of grounds of constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms; the provisions concerning the criteria for establishing constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms; theoretical approaches to the characterization of the mechanism of constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms.

The characteristics of the constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms were further developed; understanding of the signs of constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms as a constitutional and legal institution; the provisions on the forms of constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms; provisions on the need to improve Art. 64 of the Constitution of Ukraine on the detailed grounds of constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms and the specification of the list of human and civil rights that can not be restricted; proposals for amending the article 24, 29, 33 and 55 of the Constitution of Ukraine to clarify the grounds for the restriction, prohibition of discrimination and restriction of specific features of individual constitutional rights and freedoms; proposals on amendments to a number of legislative acts (laws of Ukraine: «On freedom of movement and free choice of place of residence in Ukraine», «On the Commissioner of the Verkhovna Rada of Ukraine on Human Rights» with the aim of improving the constitutional and legal regulation of restrictions of human and citizen rights and freedoms.

Key words: the rights and freedoms of human and citizen, the constitutional and legal status of the individual, restrictions, restrictions of human and citizen rights and freedoms, constitutional and legal restrictions of human and citizen rights and freedoms.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації:

Андрієвська О. В. Обмеження права на судовий захист: конституційно-правові аспекти. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: «Право». Ужгород, 2015. Т. 1. Вип. 33. С. 60-64.

Андрієвська О. В. Про деякі питання зарубіжного досвіду конституційно-правового регулювання обмеження прав і свобод людини і громадянина. Часопис Київського університету права. Київ, 2015. № 4. С. 67-70.

Андрієвська О. В. Генезис інституту конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні. Часопис Київського університету права. Київ, 2016. № 1. С. 84-88.

Андрієвська О. В. Формальні підстави обмеження прав і свобод людини і громадянина в Україні. Право і суспільство: наук. журнал. Дніпропетровськ, 2016. № 1. С. 3-8.

Андрієвська О. В. Про конституційно-правовий механізм обмеження прав і свобод людини і громадянина в Україні. Альманах права. Право і прогрес: складові забезпечення в сучасних умовах. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2016. Вип. 7. С. 83-86.

Андрієвська О. В. Конституційно-правовий механізм обмеження прав і свобод людини і громадянина: питання окремих елементів. Visegrad jornal on human rights. 2016 № 4/1. С. 54-59.

Наукові праці, які засвідчують апробацію матеріалів дисертації:

Андрієвська О. В. Конституційно-правові обмеження: до поняття категорії. Юридичні науки: проблеми та перспективи: матеріали ІІІ Міжнар. наук. -практ. конф. (м. Київ, 22-23 трав. 2015 р.) Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2015. С. 37-40.

Андрієвська О. В. Критерії допустимості конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні. Особливості нормотворчих процесів в умовах адаптації законодавства України до вимог Європейського Союзу: матеріали міжнар. наук. -практ. конф. (м. Херсон, 5-6 черв. 2015 р.). Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2015. С. 23-25.

Андрієвська О. В. До питання принципів конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні. Юридичні науки: історія, сучасний стан та перспективи дослідження: матеріали міжнар. наук. -практ. конф. (м. Київ, 13-14 трав. 2016 р.). Київ: Центр правових наукових досліджень, 2016. С. 22-25.

Андрієвська О. В. Обмеження як правовідношення між людиною та державою: конституційно-правовий аспект. Юридична наука в ХХІ столітті: перспективні та пріоритетні напрями досліджень: тези доповідей міжнар. наук. -практ. конф. (м. Запоріжжя, 13-14 трав. 2016 р.). Запоріжжя: ЗНУ, 2016. С. 25-28.

Вступ

Обґрунтування вибору теми дослідження. Сучасні процеси вітчизняних демократичних реформ, направлені на оновлення національної правової системи, створення умов ефективного розв'язання проблем конституційних прав і свобод людини і громадянина, посилюють увагу до питань визначення обсягу, підстав необхідних обмежень гарантованих правомочностей. Мова йде про з'ясування особливостей конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина крізь призму міжнародно-правових вимог з метою наповнення зазначеного поняття новим змістом.

Закріплення в Конституції України 1996 р. основних прав, свобод людини, постійне розширення їх обсягу, гарантій реалізації відображає загальну світову тенденцію конституційно-правового регулювання у цій сфері і становить одну з важливих актуальних проблем сучасної цивілізації. Конституційні права і свободи, будучи серцевиною конституційно-правового статусу особи, є важливим соціальним та політико-правовим інститутом у будь-якій демократичній державі, показником рівня розвитку громадянського суспільства.

Основний Закон України закріплює норми, згідно з якими права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім передбачених його нормами випадків (ч. 1 ст. 64). Конституційною гарантією названого принципу є, зокрема, положення, згідно з яким Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (ст. 157 Основного Закону України).

Сьогодні в контексті обґрунтованої доцільності оновлення Основного Закону України нагальною потребою стало приведення переліку конституційних підстав допустимих обмежень використання людиною, громадянином закріплених прав і свобод, їх звуження й уточнення відповідно до сучасних міжнародно-правових стандартів. Не втратили своєї актуальності також рекомендації Венеціанської Комісії Ради Європи (Європейської комісії за демократію через право), у тому числі щодо можливих конституційних обмежень прав людини. У контексті євроінтеграційних прагнень України вказана проблема стає особливо значущою.

Дослідження проблем конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина є вагомим підґрунтям для вирішення питань належної реалізації конституційно-правового статусу особи в контексті нових підходів світового співтовариства до різних проблем гуманітарного характеру та в умовах реальної національної ситуації із забезпечення прав людини.

Зважаючи на вищезазначене, конституційно-правове дослідження названих питань є своєчасним і доцільним для розвитку вітчизняної науки конституційного права та практики.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали розробки різнобічних конституційно-правових аспектів прав людини провідних українських учених, зокрема, таких як О. В. Батанов, Ю. Г. Барабаш, С. П. Головатий, М. І. Козюбра, В. П. Колісник, А. М. Колодій, А. Р. Крусян, В. В. Ладиченко, О. В. Марцеляк, Н. А. Мяловицька, А. Ю. Олійник, Н. М. Оніщенко, М. П. Орзіх, Н. М. Пархоменко, В. Ф. Погорілко, П. М. Рабінович, М. В. Савчин, В. Ф. Сіренко, О. В. Скрипнюк, В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фрицький, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко, О. І. Ющик.

Актуальними для формування сучасних поглядів щодо конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина є також напрацювання, наприклад, Ю. М. Бисаги, В. Г. Буткевича, Т. М. Заворотченко, О. В. Зайчука, Т. А. Костецької, О. В. Нестеренко, Ж. М. Пустовіт, О. В. Пушкіної, В. М. Селіванова, М. Ф. Селівона, Т. І. Тарахонич, В. Л. Федоренка, М. І. Хавронюка, В. А. Шатіла.

Питанням обмеження прав і свобод людини і громадянина були присвячені праці, зокрема, А. В. Басова, Д. В. Василенка, Ю. В. Дикої, О. В. Козир, Я. А. Колінко, С. О. Магди, Є. О. Мічурина, І. В. Міщенко, В. В. Назарова, О. В. Осинської, І. М. Панкевич, І. І. Припхан, Т. В. Садової, Е. В. Тітко, І. Ю. Філіппа, В. О. Човгана та ін. Спеціальне дисертаційне дослідження, присвячене обмеженням основних прав і свобод людини і громадянина як інституту конституційного права, здійснив вітчизняний фахівець А. Є. Стрекалов (2010 р.).

Варто також відзначити певний доробок, у тому числі з відповідної тематики, таких зарубіжних дослідників, як С. С. Алексєєв, В. М. Агеєв, О. В. Ашихміна, Ю. Г. Бєляєва, К. Є. Грецова, І. В. Данілова, К. В. Єгорова, А. А. Зайцев, О. В. Должиков, О. В. Малько, К. О. Мінаєв, А. О. Переверзєв, О. О. Подмарев, Р. М. Хазієв, І. Д. Ягофарова, Д. Д. Якубовська та ін.

Незважаючи на існуючі наукові розробки такої багатоаспектної проблематики, в українській науці конституційного права все ще не сформована єдина концепція конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина. Усе ще недостатньо висвітлені концептуальні питання щодо їх сутності, бракує комплексних фундаментальних дисертаційних і монографічних досліджень з цієї тематики. Подальшого поглибленого наукового аналізу потребують, наприклад, питання становлення і розвитку інституту конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина, особливостей механізму конституційно-правового регулювання обмежень прав і свобод людини і громадянина у світлі міжнародно-правових стандартів та зарубіжного досвіду їх регламентації, напрями його вдосконалення.

Це позначається на ефективності застосування існуючих законодавчих обмежень прав і свобод, зумовлює неоднозначне їх трактування у практиці правозастосування тощо.

Зазначені чинники зумовили вибір теми дисертаційного дослідження, окреслили його основні напрями.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами та темами, грантами. Дисертація виконана в межах планових науково-дослідних тем Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України: «Діалог громадянського суспільства, особи та держави в забезпеченні та захисті прав людини» (номер державної реєстрації 0115U001439), «Держава і громадянське суспільство: конституційно-правові засади взаємодії» (номер державної реєстрації 0114U003871). Основні положення дисертаційного дослідження відповідають завданням здійснення в Україні конституційної реформи.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному науковому аналізі теоретичних і практичних проблем конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні як категорії, конституційно-правового інституту, об'єкта конституційно-правового регулювання, формулюванні науково обґрунтованих висновків і пропозицій щодо вдосконалення чинного вітчизняного законодавства.

Виходячи із поставленої мети у дисертаційному дослідженні розв'язуються такі завдання:

- з'ясувати основні концептуальні підходи до визначення поняття «конституційно-правові обмеження прав і свобод людини і громадянина»;

- запропонувати авторське визначення поняття конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина та окреслити ознаки, що їх характеризують;

- охарактеризувати конституційно-правові обмеження прав і свобод людини і громадянина як інститут конституційного права;

- простежити основні тенденції становлення й розвитку інституту конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина;

- висвітлити особливості механізму конституційно-правового регулювання обмежень прав і свобод людини і громадянина та охарактеризувати його основні структурні елементи;

- визначити підстави та форми конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина;

- проаналізувати зарубіжний досвід конституційного регулювання обмежень прав і свобод людини і громадянина з метою надання пропозицій щодо вдосконалення положень чинного законодавства України;

- запропонувати напрями вдосконалення конституційно-правового регулювання обмежень прав і свобод людини і громадянина.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина.

Предметом дослідження є конституційно-правові обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Методи дослідження. Аналіз предмета дисертаційного дослідження забезпечується завдяки сучасним методам пізнання явищ і процесів правової дійсності, включаючи як загальнонаукові (діалектичний, системний, аналізу і синтезу), так і спеціальні (порівняльно-правовий, нормативно-юридичний, структурно-функціональний, статистичний, формально-логічний, історико-правовий, прогнозування тощо).

Діалектичний метод дослідження передбачає розгляд явищ у їх взаємозв'язку та єдності, розвитку і взаємному впливі. Його застосування дало змогу дослідити юридичну природу конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина, проаналізувавши існуючі погляди на розуміння зазначеного поняття в їхньому динамічному взаємозв'язку, охарактеризувати особливості конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина як окремого інституту конституційного права, а також виявити основні тенденції особливостей конституційного регулювання обмежень прав і свобод людини і громадянина в інших державах та виокремити основні особливості конституційно-правових обмежень окремих прав і свобод людини і громадянина в Україні (підрозділи 1. 1, 1. 2, 2. 3, 3. 1, 3. 2).

Системний метод допоміг розкрити й узагальнити існуючі на сьогодні питання закріплення конституційно-правових обмежень окремих прав і свобод людини і громадянина в Україні (підрозділ 3. 1).

Завдяки структурно-функціональному методу було виокремлено види підстав конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні, окреслено форми конституційно-правових обмежень (підрозділ 2. 2). Історичні аспекти становлення і розвитку інституту конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина вивчались за допомогою історико-правового методу (підрозділ 1. 3).

Аналіз нормативно-правового регулювання конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина був проведений із застосуванням нормативно-юридичного методу (підрозділи 2. 3, 3. 1), а за допомогою формально-логічного методу було охарактеризовано окремі питання щодо регулювання конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні й вироблено відповідні рекомендації щодо їх вирішення (підрозділи 3. 1, 3. 2). Під час розроблення таких рекомендацій застосовувався також метод прогнозування. Порівняльно-правовий метод дав змогу дослідити специфіку правової регламентації конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах, виявити недоліки й переваги, а також тенденції розвитку правового регулювання конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні (підрозділи 2. 3, 3. 1).

Основні висновки, положення і результати наукового дослідження ґрунтуються на аналізі засад Основного Закону України, конституцій інших окремих держав, чинного законодавства України, міжнародних правових актів, рішень Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, юридичної наукової літератури та аналітичних матеріалів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексному конституційно-правовому дослідженні проблем, пов'язаних як із нагальними на сучасному етапі для вітчизняного суспільства і держави демократичних перетворень завданнями забезпечення реалізації фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, так і захистом їх від неправомірних обмежень, вироблення науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення конституційно-правового регулювання відповідних обмежень.

Наукова новизна полягає в таких результатах:

уперше:

- запропоновано авторське визначення поняття конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина як конституційно-правового інституту, що становить сукупність взаємозумовлених, взаємозв'язаних закріплених конституційно-правових норм, які визначають межі правомірної поведінки людини і громадянина як суб'єктів конституційно-правових відносин, зумовленої змістом наданого права чи свободи, встановлених з метою утвердження й забезпечення прав і свобод інших людей, стримання від посягання на встановлені Основним Законом України цінності, захист законних інтересів;

- на основі аналізу історичних аспектів становлення та розвитку інституту конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина запропоновано авторське бачення основних етапів його еволюції;

- на основі системного аналізу структурних елементів визначено особливості механізму конституційно-правового регулювання обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- виявлено тенденції конституційного регулювання обмежень прав і свобод людини в зарубіжних державах: детальна регламентація підстав, цілей та мети обмежень прав і свобод людини і громадянина; встановлення заборони щодо прийняття законодавчих актів, якими незаконно обмежуються права і свободи людини і громадянина; визначення переліку прав людини і громадянина, які не можуть бути обмежені;

удосконалено:

- визначення поняття конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина як встановлених конституційно-правовими нормами меж правомірного діяння людини і громадянина (суб'єкта конституційно-правових відносин) з метою стримання від посягання на встановлені Основним Законом України цінності, захисту законних інтересів;

- поняття та класифікацію підстав конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина;

- положення щодо критеріїв встановлення конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина;

- теоретичні підходи до характеристики механізму конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина як системи взаємозв'язаних конституційно-правових засобів та інших складових (цілей, принципів, умов, підстав, форм обмежень), що знаходить своє втілення в соціально корисній поведінці конкретного суб'єкта конституційно-правових відносин, у діях спеціально уповноважених суб'єктів, як послідовно здійснюваного комплексного процесу, спрямованого на охорону встановлених Основним Законом України цінностей, захист законних інтересів;

набули подальшого розвитку:

- характеристика ознак конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина;

- розуміння ознак конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина як конституційно-правового інституту;

- положення про форми конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина;

- положення стосовно необхідності вдосконалення ст. 64 Конституції України щодо деталізації підстав конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина та конкретизації переліку прав людини і громадянина, які не можуть бути обмежені;

- пропозиції щодо внесення змін до статей 24, 29, 33 та 55 Конституції України щодо уточнення підстав обмеження, заборони дискримінації окремих конституційних прав і свобод;

- пропозиції щодо внесення змін до ряду законодавчих актів (законів України: «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини») з метою вдосконалення конституційно-правового регулювання обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі теоретичні положення, висновки й рекомендації є актуальними і можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - в процесі подальших наукових досліджень проблемних питань конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні;

- у правотворчій сфері - для вдосконалення чинних нормативно-правових актів щодо встановлення конституційно-правових обмежень, під час розроблення законопроектів, які стосуються конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина в Україні;

- у навчальному процесі - у процесі підготовки підручників і навчальних посібників з курсів «Конституційне право України», «Права людини», «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні», а також у системі підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування, для навчання народних депутатів України та депутатів місцевих рад;

- у правовиховній роботі - для підвищення правових знань та правової культури населення;

- у правозахисній діяльності - як теоретичний матеріал для роз'яснення прав і свобод людини і громадянина.

Реалізуючи мету дисертаційного дослідження, автор отримав результати, які характеризуються фундаментальністю й науковою новизною. Дисертація має також і практичне значення для вдосконалення чинного конституційного законодавства України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням і завершеною науковою працею. Окремі питання дисертації як науковий матеріал представлені у вітчизняній науці вперше, деякі теоретичні положення удосконалено з наведенням додаткових обґрунтувань. Публікації, в яких викладені результати дослідження, підготовлені здобувачем особисто, без участі співавторів.

Апробація матеріалів дисертації. Окремі результати дисертаційного дослідження оприлюднені в доповідях на: ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Юридичні науки: Проблеми та перспективи» (м. Київ, 22-23 травня 2015 р. ; тези опубліковано) ; Міжнародній науково-практичній конференції «Особливості нормотворчих процесів в умовах адаптації законодавства України до вимог Європейського Союзу» (м. Херсон, 05-06 червня 2015 р. ; тези опубліковано) ; Міжнародній науково-практичній конференції «Юридична наука в ХХІ столітті: перспективні та пріоритетні напрями досліджень» (м. Запоріжжя, 13-14 травня 2016 р. ; тези опубліковано) ; Міжнародній науково-практичній конференції «Юридичні науки: історія, сучасний стан та перспективи досліджень» (м. Київ, 13-14 травня 2016 р. ; тези опубліковано).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в десяти наукових публікаціях: п'ять - у наукових фахових виданнях України з юридичних наук, чотири з яких внесені до міжнародних наукометричних баз даних, одна - в зарубіжному міжнародному правовому виданні, включеному до міжнародних наукометричних баз даних, та опубліковано чотири тези виступів у збірниках наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які поділені на вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 240 сторінок, з яких: основний текст - 208 сторінок, а також список використаних джерел на 30 сторінках, який нараховує 283 найменування, додатки на 2 сторінках.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

1. 1 Поняття та ознаки конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина

Однією з визначальних проблем сучасності, яка становить значний науковий та практичний інтерес в усіх галузях права, є проблема обмежень прав і свобод людини і громадянина. При цьому, попри наявність в Україні значної кількості наукових праць, присвячених тим чи іншим аспектам обмеження прав і свобод людини, бракує праць, присвячених комплексному аналізу досліджуваної категорії. Водночас дослідження зазначеного явища має важливе значення не лише на теоретичному рівні, а й у законотворчій та правозастосовній діяльності держави.

Сьогодні, як підкреслює відомий правник С. П. Головатий, постала потреба в ретельному переосмисленні юридичної регламентації людських прав у вітчизняному основоположному акті, насамперед у контексті висновків та рекомендацій Венеціанської комісії Ради Європи (офіційно - Європейської комісії за демократію через право) щодо тексту Конституції України від 28 червня 1996 р., у тому числі стосовно можливих обмежень основоположних прав, не врахованих донині [38, с. 159].

Актуальність уточнення конституційних засад допустимих обмежень державою, її органами у здійсненні прав і свобод визнають також інші вчені-юристи [268, с. 67].

Необхідність розгляду проблем конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина обумовлена ще й тим, що, за висловом фахівців «одним із основних завдань сучасної науки конституційного права є не лише продовження ретельної науково-теоретичної роботи щодо конституційно-правового аналізу та дослідження прав і свобод людини і громадянина, а й поширення теоретичних знань, створення умов для їх реалізації, розроблення науково обґрунтованих програм їх забезпечення в Україні» [202, с. 3].

За Конституцією України (ст. 3) права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, їх встановлення та забезпечення є її головним обов'язком [95].

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім передбачених Основним Законом України випадків (ч. 1 ст. 64) [95]. Із закріпленням рівності конституційних прав і свобод громадян перед законом забороняються, зокрема, обмеження (як і привілеї) за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Основного Закону України) [95].

Ці, а також інші положення є першоосновою для конституційно-правового статусу людини і громадянина і, як підкреслюється в літературі, «є необхідним елементом у сфері правового регулювання суспільних відносин» [221, c. 27], який дає можливість державі привести в належний стан обстановку, що склалась у результаті тих чи інших надзвичайних обставин [115, c. 10].

У зв'язку з цим актуальність дослідження теоретико-прикладних проблем конституційно-правових обмежень прав і свобод людини і громадянина, включаючи, зокрема, питання підстав, можливостей та меж таких обмежень, є однією з ключових для реалізації закріплених в Основному Законі України прав і свобод людини і громадянина.

Так, реалізація конституційно закріплених прав і свобод людини і громадянина, на нашу думку, неможлива без встановлення допустимих меж права на свободу людини, вільного розвитку своєї особистості. Згідно з Конституцією України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (ст. 23 Основного Закону України) [95].

Свобода людини, як відмічається у спеціальній літературі, - це одна з її найвищих цінностей, в умовах якої людина може сформуватися як особистість [105, с. 8], а ще - це образ можливої та дозволеної поведінки людини в суспільстві. Як і права людини, свободи - це «соціальне благо суспільства, визначальний показник ступеня демократизму суспільства і держави, зокрема правової держави і громадянського суспільства. Тільки в умовах свободи людина повною мірою може задовольнити власні потреби й інтереси, розвивати й реалізовувати здібності, здійснювати будь-яку не заборонену законом діяльність тощо» [101, c. 22].

Безумовно, значення має і формальне конституційне закріплення свободи як основоположного права людини, і її гарантованість, захищеність від неправомірного втручання будь-кого, тобто практична її реалізація [7, с. 38].

При цьому, як обґрунтовують фахівці, першою і неодмінною ознакою «права на свободу» як одного з природних прав людини є його поєднання з законом, внаслідок якого воно, власне, і стає правом, а не звичайною природною можливістю робити все, що заманеться [196, c. 253]. Науковці наголошують на тому, що «Конституція надає людині свободу таким чином, щоб ця свобода не могла бути використана проти інтересів суспільства, держави та інших громадян» [147, c. 7]. Тобто свобода надає можливість людині і громадянину використання соціального блага, цінності, задовольняючи при цьому свої інтереси чи якісь життєві потреби таким чином, аби не порушувати права інших людей, а вчинки її носіїв мають бути правомірними.

За визначенням відомих правників П. М. Рабіновича та М. І. Хавронюка, право на свободу є можливістю людини бути незалежною від інших людей, вільно здійснювати передбачені Конституцією й законами України права, проявляти свою волю у власних висловлюваннях, вчинках діяльності згідно з власними світоглядними уявленнями та переконаннями без будь-яких обмежень, якщо такі обмеження прямо не передбачені Конституцією та законами України [208, c. 121].

Водночас, за висловом знаного вченого М. Ф. Орзіха, будь-яке обмеження особи у виборі варіанта поведінки на основі і в обсязі юридично-визнаної свободи є довільним розширенням сфери правової дії, порушенням законності (незважаючи на те, що подібне розширення може бути виправдане господарськими, етичними чи іншими мотивами [139, c. 30].

Зазначимо, що в контексті нових підходів світового співтовариства до різних проблем гуманітарного характеру висувається об'єктивна вимога національної адаптації, сформульована в такий спосіб, аби встановлювані обмеження були зведені до мінімуму [116, c. 8].

Відповідно до обґрунтованого вченим-правником М. В. Савчиним принципу зв'язаності держави правами і свободами людини і громадянина сутність обмежень фундаментальних прав людини полягає в забезпеченні легітимного втручання держави у приватну автономію індивіда з метою забезпечення загального блага [222, c. 277]. З цього приводу дисертант підтримує наявний у науці підхід відносно розуміння обмежень як цивілізованого способу регулювання ступеня свободи людини в суспільстві [140, c. 75].

Окрім іншого, наприклад, А. В. Зимовець зазначає, що держава і людина у стосунках між собою є самостійними і рівноправними суб'єктами (у випадках, визначених Конституцією України), які мають як права, так і обов'язки і можуть вимагати один від одного їх реалізації та виконання. У разі недотримання однією зі сторін прав іншої сторони або невиконання нею своїх обов'язків стосовно іншої сторони вона може бути притягнена до відповідальності [61, c. 7]. При цьому, на нашу думку, ключовим питанням взаємовідносин людини і держави є визначення меж свободи людини і встановлення підстав та способів для її обмеження державою [10, с. 25].

Вченими наголошується на виправданості обмежень для реалізації свобод в будь-якому, навіть демократичному, громадянському суспільстві, оскільки їх відсутність призводить до того, що дані цінності демократії можуть набувати викривлених і спотворених форм [85, c. 157]. Україна, як відмічається, дотримується міжнародних стандартів і обмежує свободу винятково на підставах, які мають важливе значення й закріплені на рівні міжнародних документів, проте підстави та обсяг таких обмежень у багатьох випадках є надмірними [262, c. 14]. Саме тому, на думку дисертанта, визначення правомірних меж здійснення свободи зумовить встановлення обмежень відповідно до вимог Основного Закону України.

Ще давньогрецький філософ Платон у своїх працях зазначав, що надмірна свобода і для окремої людини, і для держави стає нічим іншим, як надмірним рабством, з крайньої свободи виникає найбільше і найлютіше рабство [153, c. 92-93]. Дж. Локк у праці «Два трактати про правління» підкреслив, що свобода людини за умови існування системи правління полягає в тому, щоб жити згідно з постійним законом, загальним для кожного в цьому суспільстві і встановленого законодавчою владою, створеною в ньому, це свобода слідувати власному бажанню в усіх випадках, коли це не заборонено законом, і не бути залежними від непостійної, невизначеної, невідомої волі іншої людини [114].

З огляду на зазначене вище для найповнішого з'ясування порядку встановлення меж свободи людини та відповідно до визначення сутності конституційно-правових обмежень вважаємо за доцільне звернутись до порядку взаємовідносин між людиною й державою.

Так, А. Р. Крусян виокремлює три підходи щодо взаємовідносин людини й держави: системоцентристський і персоноцентристський, які сформувались історично, а також змішаний [108, c. 129]. Такий поділ зумовлений визначенням пріоритетності інтересів людини чи інтересів держави.

Суть першого полягає в тому, що людина є допоміжним аспектом, призначенням її є досягнення якихось надособистісних цілей, держава в такому разі займає домінуюче положення щодо людини, а тому встановлення тих чи інших обмежень її прав залежить винятково від волі держави, яка в такому разі необмежена будь-якими нормами законодавства, а згідно з другим - сама людина, як і її інтереси, переважає над інтересами держави й не може суперечити останнім, а тому встановлення державою обмежень прав людини в такому разі суперечитиме правовій природі людини. Сутністю ж третього підходу є заперечення гіпертрофованих уявлень про індивідуальні чи колективні начала в концепції прав людини та її взаємовідносин із суспільством, державою й іншими формами колективного буття, що були притаманні минулому, і яка визнає необхідність органічного поєднання у значенні прав та обов'язків людини як особистих, так і колективних начал [108, c. 129]. Тобто з згідно третім підходом існує рівновага між інтересами окремої людини та інтересами держави.

Такого ж підходу щодо визначення взаємовідносин між людиною й державою та встановлення меж реалізації людиною її свободи дотримуються такі українські вчені, як В. Я. Тацій, який вважає, що метою юридичної науки є встановлення ефективних механізмів і юридичних засобів поєднання суспільних та особистих інтересів, розв'язання конфліктів між реалізацією прав людини й дотриманням суспільних інтересів [244, c. 6]. У свою чергу, Ю. М. Тодика зазначав, що важливо дотриматись балансу інтересів між громадянином і державою. Правове регулювання їх взаємовідносин має бути спрямоване на оптимальне поєднання публічних та приватних інтересів, але в жодному разі не можна принижувати роль держави [250, c. 103].

Крім того, питання забезпечення балансу інтересів розглядається не лише в науці, а й на практиці. Так, Європейський суд з прав людини у пункті 124 рішення від 10 лютого 2011 р. у справі «Дубецька та інші проти України» зазначив, що залишається визначити, чи дотрималась держава, забезпечуючи права заявників, справедливого балансу між конкуруючими інтересами заявників і суспільством загалом [212].

У зв'язку з цим, на нашу думку, доцільним є розгляд взаємовідносин між людиною і державою, відповідно до якого під час встановлення балансу між інтересами людини і держави враховуватимуться чітко визначені обмеження, які будуть спрямовані на встановлення рівноваги між інтересами всіх суб'єктів конституційно-правових відносин.

При цьому дисертант погоджується з твердженням В. М. Селіванова, який вважав, що як окремий індивід у своїх правах має бути обмеженим публічними інтересами, так і держава не є всевладною щодо людини, бо у своїй діяльності вона має бути обмеженою, «зв'язаною» конституційно закріпленими правами й свободами людини, нормами приватного права [227, c. 173].

...