- при визначенні підстав кримінальної відповідальності за наругу над офіційними символами іноземних держав, інші злочинні діяння проти іноземних держав у деяких кримінальних кодексах згадується принцип взаємності (як-от у кримінальних кодексах Польщі, Італії чи ФРН). На наш погляд, це питання слід врегулювати в міжнародній конвенції у межах ООН;

- покарання за передачу іншій державі чи особі таємних документів, предметів чи відомостей у сфері оборони, їх отримання, придбання, втрату, знищення тощо, а також за шпигунство застосовуються незалежно від того, вчинені ці правопорушення щодо Бельгії чи щодо держави, з якою Бельгія пов'язана регіональною угодою, що переслідує мету спільної оборони (КК Бельгії). На нашу думку, тут йдеться передусім про країни НАТО.

Наступна група злочинних діянь, яку необхідно згадати, це злочинні діяння терористичного характеру. З питань злочинів проти громадської безпеки, зокрема злочинів терористичної спрямованості, в Україні найбільш відомими є роботи В.П. Ємельянова. Принаймні в одній з них застосовано порівняльний підхід [90]. В.А. Ліпкан, ґрунтуючись на досвіді Франції та інших країн, запропонував доповнити КК України статтями «Екологічний тероризм» і «Кібернетичний тероризм» [458]. У порівняльному аспекті поняття тероризму досліджувалось також нами [835; 836]. Є роботи відповідної тематики й інших вчених [65; 66; 140], у т.ч. ближнього зарубіжжя [238; 272]. Російські вчені, проаналізувавши законодавство деяких держав СНД щодо боротьби з актами тероризму, запропонували такі напрямки гармонізації: зниження віку кримінальної відповідальності за тероризм до 14 років; встановлення відповідальності за загрозу використання і за використання не лише радіоактивних, а й хімічних, бактеріологічних, токсичних матеріалів; криміналізація нападів на об'єкти, де знаходяться предмети, що являють підвищену суспільну небезпеку; криміналізація створення терористичної організації і сприяння її діяльності; визначення такого кола адресатів вимоги при захопленні заручника - держава, міжнародні організації, фізичні чи юридичні особи, групи осіб [130].

В останні 20-30 років увага міжнародних організацій прикута до проблем боротьби з тероризмом. Свідченням цього є кількість відповідних конвенцій з цих проблем та їхній зміст, який, в силу своєї надзвичайно ґрунтовної розробки, практично не залишає національним законодавцям можливостей вибору інших кримінально-правових засобів з різними проявами тероризму, крім пропонованих конвенціями.

На сьогодні вичерпного переліку злочинів терористичного характеру не існує ні в міжнародних документах, ні в законодавстві України. За різними ознаками розрізняються: власне тероризм і злочини терористичного характеру, міжнародний, технологічний, політичний тероризм etc. Існує думка, що геноцид, злочини проти людства та серйозні порушення законів війни - це терористичні злочини в найширшому розумінні. Адже вони охоплюють дії, що нагнітають атмосферу терору серед цивільного населення та/або військових. Під час розробки Статуту Міжнародного кримінального суду делегації Ізраїлю та Туреччини наполягали на внесенні до нього злочину під назвою «тероризм». Це не було зроблено лише через труднощі з дефініцією. Дискутується, наприклад, питання про те, чи слід вважати такі терористичні акти, як от знищення Світового торгового центру у 2001 р., злочином проти людства (за цих умов вони потрапили б під дію Римського статуту) на тій підставі, що подібні акти - поширений у світі метод систематичних нападів на цивільне населення [697].

Але далі ми будемо говорити про злочинні діяння терористичного характеру у більш вузькому розумінні, а саме про ті, які передбачені класичними антитерористичними конвенціями. Це: Конвенція про маркування пластичних вибухових речовин з метою їх виявлення (1991) [350], Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом (1997) [517], Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму (1999) [518], Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (1970) [341], Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (1971), і Протокол про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію, який доповнює Конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (1988) [634], Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів (1973) [345], Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників (1979) [519], Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980) [354], Конвенція про охорону персоналу Організації Об'єднаних Націй та зв'язаного з нею персоналу (1994) [351], Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму (2005) [516], Договір про співробітництво держав-учасниць СНД у боротьбі з тероризмом (1999) [213], Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом (1977) [242], Конвенція РЄ про попередження тероризму (2005) [357], Конвенція РЄ про відмивання, виявлення, вилучення, конфіскацію доходів від злочинної діяльності та фінансування тероризму (2005) [355], Загальна позиція ЄС «Про боротьбу з тероризмом» (2001) [260]. Усі вони аналізувались нами [832]. Слід також назвати Рамкове рішення Ради ЄС «Про боротьбу з тероризмом» (2002) [645], яке проаналізоване нами в іншій праці [827, с. 940].

У кримінальних кодексах деяких держав злочини терористичного характеру загалом не згадуються - або тому, що відповідальність за них передбачена окремими законами (як в Італії - законом про боротьбу з тероризмом і підривною діяльністю 1990 р.), або тому, що держави виконують свої міжнародні зобов'язання по боротьбі з тероризмом безпосередньо на підставі положень антитерористичних конвенцій. КК Албанії і КК Франції присвячують зазначеним злочинам спеціальні розділи.

Решта держав по різному обирають у власних кримінальних кодексах місце для визначення злочинних діянь терористичного характеру, зокрема відносять їх до злочинних діянь проти: а) держави (Латвія, Естонія); б) громадського порядку (Австрія, Іспанія); в) громадської безпеки (Україна, Росія, Білорусь, Литва). У 2003 р. до злочинів проти основ конституційного ладу і безпеки держави (глава 29 розділу І Особливій частині КК Росії) були віднесені: організація екстремістського співтовариства, організація діяльності екстремістської організації та участь у них. Окрема стаття глави 17 «Злочини проти миру і безпеки людства» КК Білорусі передбачає відповідальність за міжнародний тероризм.

До інших специфічних груп злочинних діянь можна віднести:

1) злочинні діяння на морі. Питання імплементації міжнародних конвенцій, які визначають можливі підстави кримінальної відповідальності за злочинні діяння, що вчинюються на морі, у кримінальне законодавство України та інших держав Європи майже не досліджувались.

Між тим відомо, що саме конвенційними є такі злочинні діяння, як: а) розрив або пошкодження підвідного кабелю, що можуть мати наслідком перерву чи припинення телеграфних повідомлень; б) злочинне порушення правил безпеки, експлуатації і кораблеводіння, що спричинили зіткнення суден; в) ненадання допомоги на морі [582, с. 135, 286-294]; г) піратство тощо.

Виходячи із зазначеного можна побачити певну логіку у тому, що законодавці Норвегії та Голландії визначили ці та інші злочинні діяння в окремій главі (розділі) Особливої частини національних кримінальних кодексів. Так, КК Норвегії містить спеціальну главу 30 «Злочини на морі». Визначені цією главою злочини нами класифіковані за суб'єктом їх вчинення, якими можуть бути: капітан корабля; власник судна, його представник, головний інженер чи перший помічник капітана; особа з владними повноваженнями зі складу команди корабля; член екіпажу; стороння особа [827, с. 936]. Розділ ХХІХ Книги 2 КК Голландії «Злочини, пов'язані з судноплавством і авіацією», містить сорок три статті. Суб'єктом більшості злочинів і проступків, передбачених цими статтями, є капітан судна. Ці приписи варто було б у межах окремого дослідження проаналізувати більш ретельно, порівнявши їх з відповідними положеннями КК України, міжнародних конвенцій, Повітряного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства України тощо;

2) злочинні діяння проти порядку забезпечення призову і мобілізації та проти альтернативної служби. У кримінальних кодексах різних європейських держав їх віднесено до злочинних діянь: проти порядку управління (Україна, Росія, Латвія), проти публічної влади та безпеки держави (Молдова), проти обороноздатності (Естонія, Польща, Болгарія, ФРН) або військових (Литва). При цьому у КК Болгарії глава 12 «Злочини проти обороноздатності республіки» містить розділи, якими передбачено відповідальність за злочини проти альтернативної служби в мирний час та пов'язані з порушенням обов'язків громадян під час війни. Так само і в КК Іспанії ці питання вирішені дещо непослідовно: злочини проти альтернативної соціальної служби, хоча і виділені в окремий відділ 3 глави IV розділу ХХІ Книги 2, загалом належать до злочинів проти Конституції.

На наш погляд, більш правильною є позиція законодавців тих держав, які зазначену групу злочинних діянь виокремлюють у спеціальній главі (розділі) з огляду на їх специфічні об'єкт і суб'єкт. Так, у КК Білорусі відповідні злочини виділені в окрему главу 36 «Злочини призовників і військовозобов'язаних».

Серед визначених у названих кримінальних кодексах злочинних діянь можна назвати такі, що не мають аналогів у КК України. Це, зокрема: ухилення у військовий час від трудової мобілізації (КК Молдови); невиконання в період воєнного стану покладеної на особу оборонної повинності (КК Естонії, КК Болгарії); порушення обов'язків по військовому обліку людей, тварин, транспортних засобів тощо, невиконання розпоряджень, пов'язаних з підготовкою і проведенням мобілізації, порушення обов'язків при медичному огляді військовослужбовців і допризовників, ухилення від виконання альтернативної служби в мирний час та відмова від її виконання тощо (КК Болгарії);

3) дуель. На сьогодні підстави відповідальності за дуель детально визначені кримінальними кодексами Голландії, Італії, Сан-Марино та Фінляндії. Легалізація дуелі, поєднана з чітким визначенням її умов, у певні часи могла бути і була фактором стримування умисних вбивств і заподіяння тілесних ушкоджень з мотивів помсти [791, с. 161], а також фактором виховання більш поважного ставлення чоловіків один до одного, до взаємної честі та гідності. Але положення про дуель, зокрема у такому вигляді, як вони визначені у зазначених кримінальних кодексах, наразі є анахронізмом і не можуть бути визначені у чинному КК України;

4) жебрання і комерціалізація пороку. Цим злочинним діянням спеціально присвячена глава 22 КК Данії. Нею встановлена відповідальність особи, яка, зокрема: незважаючи на попередження поліції, жебракує або дозволяє жебракувати будь-якому неповнолітньому, який проживає з нею разом; заробляє собі на життя азартними іграми або азартними парі, не дозволеними спеціальними правилами; організовує несанкціоновані азартні ігри; у професійних цілях схиляє будь-кого до еміграції шляхом обману чи інших шахрайських методів;

5) злочинні діяння служителів культу. Цілком зрозуміло, що вони можуть бути передбачені лише у країні з міцними духовними традиціями. Так, у Книзі 2 КК Бельгії існує спеціальна глава VIII «Правопорушення, вчинені священнослужителями під час богослужіння». Вона містить дві статті, якими передбачена відповідальність за: виступ проти уряду, закону, королівського указу чи іншого акту публічної влади у публічних промовах; вчинення шлюбного благословення до оформлення шлюбу у порядку, встановленому законом. Аналог першої з цих статей є також у КК Італії.

Підсумовуючи викладене у Розділі 3 дисертації, зазначимо таке:

Загальна характеристика Особливої

частини кримінальних кодексів (підрозділ 3.1.)

1. Порівняння змісту Особливої частини кримінальних кодексів держав континентальної Європи дає підстави для висновку про те, що вельми багато об'єктів кримінально-правової охорони у цих державах збігається, але їх загальний перелік не є тотожним. Відповідно структура Особливої частини більшості кримінальних кодексів держав континентальної Європи загалом є схожою, але водночас має значні відмінності. Найбільш характерною відмінністю порівняно з КК України є, як правило, більш складна структура Особливої частини кримінальних кодексів інших європейських держав.

2. Доцільно розглянути питання про удосконалення структури Особливої частини КК України. Вона може складатися з п'яти розділів, які відповідатимуть родовому об'єкту посягання. Усередині розділів треба виділити підрозділи - залежно від видового об'єкту, усередині підрозділів (коли це необхідно) відділи - залежно від безпосереднього об'єкту, характеристики потерпілого або предмету, спеціального суб'єкту, засобів вчинення злочину тощо. Це могло б мати не лише теоретичне значення (зокрема, дозволило б чіткіше класифікувати злочини за певними критеріями, уникнути групування злочинів за ознакою вчинення їх у певній «сфері», по іншому визначити підстави відповідальності за кримінально карані службові зловживання тощо), а і зменшило б випадки помилок у кваліфікації злочинів.

3. Вартими уваги є приклади кримінальних кодексів: Литви і Польщі - щодо караності діяча, а не діяння; Литви, Молдови, Польщі, Італії та ін. - щодо надання переваги описовим диспозиціям; Австрії і ФРН - щодо уніфікації термінології, за яким після вживання певного терміну у дужках робиться відсилання до параграфу, в якому цей термін визначений; Росії, Білорусі, Молдови, Естонії та ін. - щодо уніфікованого формулювання обтяжуючих та особливо обтяжуючих ознак.

4. Вважаємо за необхідне врахувати досвід законодавців Іспанії, Сан-Марино та ін. держав і упорядкувати санкції у КК України. Так, у Загальній частині КК для усіх видів покарань слід визначити ступені. Ув'язнення на певний строк могло б мати вісім ступенів (див. табл. 7). Інші основні покарання можуть мати чотири логічних ступеня, наприклад:

- тримання в дисциплінарному батальйоні: 1) від 6 до 12 місяців; 2) від 9 до 18 місяців; 3) від 12 до 18 місяців; 4) від 18 до 24 місяців;

- обмеження волі: 1) від 1 до 2 років; 2) від 1 до 3 років; 3) від 2 до 4 років; 4) від 3 до 5 років;

- арешт: 1) від 1 до 2 місяців; 2) від 1 до 3 місяців; 3) від 2 до 6 місяців; 4) від 4 до 6 місяців;

- службові обмеження для військовослужбовців: 1) від 6 до 12 місяців (з відрахуванням 10% грошового забезпечення); 2) від 9 до 18 місяців (15%); 3) від 12 до 18 місяців (15%); 4) від 18 до 24 місяців (20%);

- виправні роботи: 1) від 6 до 12 місяців (з відрахуванням 10% заробітку); 2) від 9 до 18 місяців (15%); 3) від 12 до 18 місяців (15%); 4) від 18 до 24 місяців (20%);

- громадські роботи: 1) від 60 до 120 годин; 2) від 90 до 180 годин; 3) від 120 до 180 годин; 4) від 180 до 240 годин;

- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю: 1) від 2 до 3 років; 2) від 2 до 4 років; 3) від 3 до 5 років; 4) від 4 до 5 років;

- штраф: 1) від 100 до 200; 2) від 200 до 500; 3) від 500 до 700; 4) від 700 до 1000 одиниць (денних ставок).

5. У КК України пропонуємо розробити типові санкції. При цьому критеріями жорсткості (м'якості) санкцій має бути дійсна суспільна небезпека того чи іншого діяння.

Для розробки шкали санкцій передусім треба виділити ті критерії суспільної небезпеки, які стосуються будь-якого суспільно небезпечного діяння (основні). Ними є значимість основного безпосереднього об'єкта посягання, наявність і тяжкість суспільно небезпечних наслідків і форма вини. Н.О. Гуторова правильно вказує на те, що «за вчинене з необережності суспільно небезпечне діяння не може бути встановлено або призначено покарання суворіше, ніж за таке ж діяння, вчинене умисно» [199, с. 270]. Те саме можна сказати і щодо злочинів з так званим формальним складом. Цілком погоджуємось з думкою Н.Ф. Кузнецової та інших вчених, які вважають, що будь-яке суспільно небезпечне діяння спричинює або створює загрозу спричинення шкоди суспільним відносинам, і що усі злочини мають суспільно небезпечні наслідки у вигляді або конкретної матеріальної чи фізичної шкоди, або менш конкретної, але цілком реальної організаційної, політичної, психологічної та інших видів шкоди [763, с. 49-50]. Разом з тим, вважаємо, що за діяння, яке не спричинило жодних наслідків матеріального характеру (фізичної шкоди чи майнових збитків, хоча б і у виді упущеної вигоди) не може бути встановлено або призначено покарання суворіше, ніж за діяння аналогічного характеру, яке спричинило такі наслідки. Не можна ставити в один ряд: вбивство і готування до вбивства; посягання на територіальну цілісність України, яке призвело до загибелі людей (ч. 3 ст. 110 КК України) і збирання з метою передачі іноземній державі відомостей, що становлять державну таємницю (ст. 114). За шпигунство, передбачене ст. 114 КК України, покарання, на нашу думку, має бути визначене у межах від 4 до 8 років ув'язнення. Якщо ж законодавець вважатиме за необхідне, у КК України може бути передбачена відповідальність за шпигунство, обтяжене великою шкодою державі чи іншими тяжкими наслідками, за яке може бути встановлене покарання від 6 до 10 років ув'язнення, але не більше (див. табл. 13 у Додатку А).

З урахуванням зазначеного можна виділити такі групи суспільно небезпечних діянь:

1) за критерієм значимості об'єкта посягання - діяння, що посягають на:

1.1) життя людини та деякі інші, крім життя людини, особливо значимі цінності (адже згідно з ст. ст. 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, при цьому єдиним невід'ємним правом кожної людини визнається право на життя), зокрема: безпеку людства, безпеку держави і безпеку суспільства (тобто національну безпеку України) у цілому, у т.ч. безпеку від проявів організованої злочинності як найбільш небезпечного її виду;

1.2) інші значимі цінності - здоров'я населення і окремих людей, статева свобода і недоторканність, воля людини, виборчі, трудові та інші права громадян, власність, порядок здійснення господарської діяльності, громадська безпека, безпека виробництва, руху та експлуатації транспорту, громадський порядок та моральність, порядок управління, правосуддя, міжнародний правопорядок тощо;

2) за критерієм наявності і тяжкості суспільно небезпечних наслідків - діяння, ознакою яких:

2.1) є настання особливо тяжких наслідків (загибель людей);

2.2) є настання тяжких наслідків;

2.3) є настання наслідків, що не є тяжкими;

2.4) не є обов'язкове настання наслідків (так звані формальні склади злочинних діянь);

3) за критерієм форми вини - діяння, ставлення до яких є:

3.1) умисним у цілому;

3.2) необережним у цілому.

За зазначеними вище критеріями певні види злочинів мають визнаватися злочинами відповідної категорії і, як це і визначено у новому КК, передбачати відповідне покарання, зокрема у виді ув'язнення (див. табл. 13). Санкції будуть узгоджені з існуючою класифікацією злочинів.

Для того, щоб закріпити ці положення нормативно, пропонуємо у розділі Х Загальної частини КК України визначити ступені кожного виду покарання, крім ув'язнення, які узгодити з відповідними ступенями ув'язнення на певний строк першого-четвертого ступенів, - а статтю 12 КК України викласти у такій редакції:

«Стаття 12. Класифікація злочинів і ступені покарання у виді ув'язнення

1. З урахуванням положень відповідних міжнародних конвенцій, а також апробованого досвіду держав континентальної Європи пропонуємо виокремити в Особливій частині КК України і визначити, передбачивши відповідальність за усі можливі їх різновиди, злочини проти:

- сім'ї та проти дітей (як у Латвії, Естонії, Болгарії, Бельгії та ін.). До відповідних підрозділів треба перемістити чинні статті 137, 150, 156, 164-169, 304 та деякі інші КК України. Аналогічні пропозиції в літературі висловлювались й іншими авторами [397, с. 114-123; 400, с. 106]. Важко погодитися лише з пропозицією С.Я. Лихової створити у КК України окремий розділ «Злочини проти інтересів сім'ї, підопічних та неповнолітніх», та з її обґрунтуванням, яке полягає у простому посиланні на існування розділів зі схожими назвами у кримінальних кодексах інших держав [457, с. 247-253]. На нашу думку, інтереси сім'ї, інтереси підопічних (якими можуть бути, зокрема, розумово неповноцінні дорослі особи) та інтереси неповнолітніх часто не збігаються, а загалом є окремими об'єктами кримінально-правової охорони, що продемонстровано, наприклад, прийняттям щодо названих трьох груп суб'єктів суспільних відносин різних як міжнародних документів, так і національних законів. Крім того, ще раз нагадаємо про загальну тенденцію до виділення ювенального кримінального законодавства в окрему галузь;

- майбутнього (ненародженого) життя (як в Естонії, Австрії, Бельгії, Іспанії, ФРН та ін.);

- біоетики, що пов'язані з генетичними маніпуляціями (як в Естонії, Франції, Іспанії та ін.);

- моралі, що пов'язані з порнографією і проституцією (як у Бельгії, Іспанії, Сан-Марино та ін.);

- недоторканності приватного життя особи (як у Литві, Швейцарії, Австрії, Іспанії, ФРН та ін.);

- громадської довіри (як у більшості європейських держав);

- культурної спадщини (як у Білорусі, Молдові, Болгарії, Іспанії та ін.);

- інтересів служби у комерційних й інших організаціях (як у Росії, Латвії, Молдові, Албанії, Іспанії, Норвегії та ін.);

- відносин з іншими державами (як в Естонії, Албанії, ФРН, Австрії та ін.). Кримінальне переслідування за такі діяння слід починати за умов, що: Україна підтримує дипломатичні відносини з відповідною державою; взаємність гарантована і була гарантована на момент вчинення діяння;

- проти порядку забезпечення призову і мобілізації та альтернативної служби (як у Білорусі і Болгарії);

- злочини терористичного характеру (як в Албанії, Франції та ін.).

2. Необхідності у криміналізації наклепу і образи в Україні немає. Для протидії цим діянням цілком достатньо існуючих цивільно-правових засобів.

3. Відповідальність за власне заняття проституцією передбачена лише кримінальними кодексами Албанії, Бельгії і Сан-Марино, а решта держав проституцію злочинним діянням не вважає. З урахуванням цих та інших висловлених вище аргументів слід підтримати як декриміналізацію проституції, так і посилення відповідальності за торгівлю людьми й експлуатацію проституції третіми особами.

4. Усі положення чинного КК України мають бути приведені у відповідність до ратифікованої Україною Конвенції про кіберзлочинність (2001) [348] у частині боротьби з дитячою порнографією (як це зроблено у кримінальних кодексах Австрії, Іспанії, ФРН та ін.). Йдеться про доцільність: криміналізації пропонування предметів дитячої порнографії, надання доступу до них; визнання ввезення, виготовлення, переміщення, збуту і розповсюдження предметів, які є дитячою порнографією, обставинами, що обтяжують незаконні дії з такими предметами.

Висновки

1. Кримінальні кодекси України та більшості інших держав Європи водночас є схожими та відмінними, що носить закономірний характер. Схожість стосується структури Загальної й Особливої частин цих кодексів, змісту багатьох інститутів та конкретних положень кримінального права, що свідчить про розвиток кримінального законодавства у зазначених державах під впливом: однакових факторів політичного, економічного, соціального, культурного, правового тощо характеру; відповідних актів міжнародного та загальноєвропейського законодавства; взаємних запозичень. Існуюча відмінність у регулюванні тих або інших інститутів чи положень може розглядатися лише як наслідок впливу на його розвиток специфічних факторів різного характеру, як-от: національна самобутність у сфері правових звичаїв і традицій, що знайшли відображення в сучасному законодавстві; різні доктринальні і політичні підходи при визначенні окремих питань; різне значення судової практики при формуванні законодавства.

2. Факторами впливу на гармонізацію національного кримінального законодавства європейських держав є: його дуалізм (негативний фактор); міжнародне і загальноєвропейське кримінальне законодавство (насамперед створене у межах ООН, РЄ і ЄС), що має характер наднаціонального (позитивний фактор). На гармонізацію національного кримінального законодавства держав Європи також впливає існування положень кримінально-правового характеру у конституціях цих держав, судове тлумачення кримінального закону Європейським судом з прав людини та національними судами.

3. Конституції держав континентальної Європи містять надзвичайно велику кількість норм кримінально-правового характеру, що стосуються: принципів кримінального права; інших загальних положень кримінального права; покарання та інших кримінально-правових заходів; криміналізації тих чи інших діянь; амністії, помилування і припинення кримінального переслідування; імунітету й інших особливостей кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави.

4. В інших державах Європи існують тенденції до систематизації й уніфікації кримінального законодавства з одночасним звуженням загального обсягу криміналізованих діянь за допомогою положень Загальної частини кримінального законодавства, що стосуються відповідальності за незакінчену злочинну діяльність, співучасть тощо. Цей досвід слід враховувати під час подальшого удосконалення КК України.

5. Більшість європейських держав закономірно перейшла на «двоколійну» систему правових наслідків злочинного (протиправного) діяння, додатком до якої можна визнати кримінально-правову реституцію.

6. Класифікація, система та конкретні види покарань у кримінальному законодавстві різних держав Європи мають багато як спільних, так і відмінних рис. Більшість держав Європи має відмінні від України системи грошових штрафів, конфіскації майна та запровадили цілком специфічні нові види покарань, альтернативні тюремному ув'язненню, які вже пройшли період апробації і підтвердили свою ефективність.

7. Інститут судимості відсутній у багатьох європейських державах, де замість нього існує інститут реабілітації, а також законодавчо регламентовано реєстрацію засудження і реабілітації. Цей досвід також може бути запозичено.

8. Більшість європейських держав мають багатий й апробований досвід визначення у кримінальних кодексах загальних і спеціальних видів припинення кримінального переслідування, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання і заміни покарання більш м'яким, який варто додатково вивчити в Україні з метою можливого запозичення.

9. У КК України відсутні, але у кримінальних кодексах більшості інших держав Європи врегульовані особливості правових наслідків вчинення злочинного (протиправного) діяння щодо окремих категорій осіб, що обумовлюються відповідними положеннями актів сімейного, військово-адміністративного, соціального тощо законодавства.

10. Незважаючи на те, що у багатьох європейських державах існує кримінальна відповідальність юридичних осіб, запроваджувати її в Україні недоцільно. Утім, підлягає удосконаленню законодавство України щодо відповідальності юридичних осіб за адміністративні проступки.

11. У Загальній частині кримінального законодавства держав континентальної Європи існують інститути та окремі положення, які не мають аналогів у КК України. Між тим, доцільно регламентувати у КК України: принципи кримінального права; правила кваліфікації злочинів; невинне заподіяння шкоди; поняття та правові наслідки юридичної і фактичної помилки; обопільну вину; особливості кримінальної відповідальності у справах приватного обвинувачення, а також визначити кримінально-правові терміни.

12. Інститути екстрадиції і примирення (медіації) є комплексними міжгалузевими інститутами, а тому умови і процедура екстрадиції та примирення в Україні мають регламентуватися спеціальними законами, як це має місце в інших державах Європи.

13. Підходи законодавців більшості держав Європи щодо криміналізації діянь та їх об'єднання у певні групи є аналогічними, що виявилось у схожості структури Особливої частини кримінальних кодексів цих держав.

14. Різні європейські держави мають специфічний, але позитивний досвід формулювання диспозицій, санкцій та назв статей Особливої частини кримінальних кодексів, який варто запозичити. Особливо це стосується визначення у КК України системи типових санкцій.

15. Необхідним представляється визначення у КК України особливо кваліфікованих видів вбивства та покарання за них, а також виділення видів довічного позбавлення волі. Так само важливо використати зарубіжний досвід встановлення відповідальності за злочини зі спеціальним потерпілим з метою уникнення зайвої казуальності, поліпшення системності та внутрішньої уніфікованості КК України.

16. Європейські держави набули позитивного досвіду щодо виявлення об'єктів, що підлягають кримінально-правовій охороні. У контексті гармонізації кримінального законодавства, з урахуванням положень міжнародного, загальноєвропейського законодавства і кримінальних кодексів інших європейських держав, є необхідність визначити і виокремити в Особливій частині КК України злочини, пов'язані з генетичними маніпуляціями, злочини терористичного характеру, проти сім'ї та дітей, проти майбутнього (ненародженого) життя, проти культурної спадщини та деякі інші.

17. Проведений аналіз структури кримінальних кодексів держав континентальної Європи дає підстави для того, щоб запропонувати таку оптимальну, на нашу думку, структуру КК України:

Загальна частина

Розділ І. Кримінальний закон

І.І. Загальні положення

І.ІІ. Принципи кримінального права

І.ІІІ. Роз'яснення термінів кримінального закону

І.IV. Дія кримінального закону

Відділ 1. Дія кримінального закону в часі

Відділ 2. Дія кримінального закону у просторі

Відділ 3. Екстрадиція

Відділ 4. Передача осіб для відбування покарання

Розділ ІІ. Злочин

ІІ.І. Поняття злочину і категорії злочинів

ІІ.ІІ. Суб'єкт злочину

ІІ.ІІІ. Вина. Невинне заподіяння шкоди. Помилка

ІІ.IV. Спеціальні форми злочину

Відділ 1. Вчинення злочину шляхом бездіяльності

Відділ 2. Вчинення необережного злочину шляхом дії

Відділ 3. Готування до злочину і замах на злочин. Добровільна відмова

Відділ 4. Співучасть у злочині

Відділ 5. Множинність злочинів

ІІ.V. Обставини, що виключають злочинність діяння

ІІ.VІ. Загальні положення про кваліфікацію злочинів

Розділ ІІІ. Правові наслідки злочину

ІІІ.І. Загальні положення про кримінальну відповідальність та форми її реалізації

ІІІ.ІІ. Обставини, за яких особа не підлягає кримінальній відповідальності

Відділ 1. Загальні положення про обставини, за яких особа не підлягає кримінальній відповідальності (смерть особи, яка вчинила злочин, декриміналізація діяння та інші)

Відділ 2. Відсутність вимоги потерпілого чи іншої зацікавленої особи, як обставина, за якої особа не підлягає кримінальній відповідальності. Справи приватного обвинувачення

ІІІ.ІІІ. Звільнення від кримінальної відповідальності

Відділ 1. Загальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності

Відділ 2. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності: загальні положення

ІІІ.IV. Покарання

Відділ 1. Загальні положення про покарання

Відділ 2. Види покарань

Відділ 3. Ерзац-покарання (пробація)

Відділ 4. Призначення покарання

Відділ 5. Звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання та заміна покарання більш м'яким. Амністія і помилування

ІІІ.V. Заходи безпеки і кримінально-правова реституція

Відділ 1. Заходи безпеки медичного характеру і примусове лікування

Відділ 2. Заходи безпеки виховного характеру

Відділ 3. Інші заходи безпеки

Відділ 4. Кримінально-правова реституція

ІІІ.VІ. Поєднання покарань і заходів безпеки

ІІІ.VІІ. Реабілітація

ІІІ.VІІІ. Особливості покарання та інших правових наслідків злочину щодо окремих категорій осіб.

Відділ 1. Неповнолітні і молодь

Відділ 2. Вагітні жінки і особи, які піклуються про малолітніх дітей

Відділ 3. Службові особи

Відділ 4. Особи, захищені імунітетом

Відділ 5. Військовослужбовці

Відділ 6. Інші категорії осіб

Особлива частина

Розділ І. Злочини проти людини

I.VII. Злочини проти статевої свободи і статевої недоторканності

Відділ 1. Насильницькі злочини

Відділ 2. Ненасильницькі злочини

I.VIII. Злочини проти рівноправності і політичних прав громадян

Відділ 1. Злочини проти рівноправності особи

Відділ 2. Злочини проти виборчих прав громадян

Відділ 3. Злочини проти інших політичних прав громадян