12) цікавою особливістю визначення господарських злочинних діянь та злочинних діянь проти фінансової системи є те, що у кримінальних кодексах багатьох держав Західної Європи вони визначаються в окремих законах, створюваних під впливом законодавства ЄС;

13) склади господарських злочинних діянь та злочинних діянь проти фінансової системи у кримінальних кодексах багатьох європейських держав ці діяння досить ретельно структуровані. Наприклад, глава 21 «Винні діяння у сфері економіки» КК Естонії включає сім розділів, що визначають такі злочинні діяння: незаконна господарська діяльність; пов'язані з комерційними товариствами; пов'язані з провадженням у справах про банкрутство і виконавчим провадженням; податкові; пов'язані з легалізацією (відмиванням) грошей; у сфері обігу цінних паперів; у сфері конкуренції. В Особливій частині КК Болгарії глава 6 окремо визначає злочини проти господарства, а глава 7 - злочини проти фінансової системи. При цьому перша поділена ще на п'ять розділів, де виділяються такі злочини проти господарства: загальні; проти кредиторів; в окремих галузях господарства; проти митного режиму; проти грошової і кредитної системи. Подібним чином структуровані відповідні злочинні діяння у кримінальних кодексах Литви, Польщі, Швейцарії, Франції, Іспанії, Бельгії та ін.;

14) у кримінальних кодексах багатьох держав Західної Європи злочинні діяння проти довкілля в окремі розділи чи глави не виділені, а у деяких (наприклад, Швейцарія) вони взагалі не згадуються. Це можна пояснити тим, що вони визначаються окремими законами або обов'язковими актами, прийнятими у межах відповідних міждержавних об'єднань [219]. Йдеться, зокрема, про Рамкове рішення Ради ЄС «Про кримінально-правову охорону навколишнього середовища» (2003) [648], Конвенцію РЄ про захист навколишнього середовища за допомогою кримінального права (1998) [356]. У пострадянських же кримінальних кодексах перелік злочинних діянь проти довкілля практично однаковий. Майже усіма цими кодексами передбачена відповідальність за порушення правил екологічної безпеки, забруднення вод, моря і атмосфери, порчу земель, порушення правил охорони і використання надр, незаконну порубку лісу, незаконне полювання і незаконне зайняття водним добувним промислом тощо;

15) серед відповідних злочинних діянь, передбачених кримінальними кодексами європейських держав, є чимало таких, аналогів яких немає у КК України. Це злочинні діяння:

- у сфері економічної діяльності: перешкоджання законній підприємницькій діяльності (до речі, проаналізувавши положення кримінальних кодексів Білорусі, України, Латвії щодо відповідальності службових осіб за посягання на відносини у сфері підприємництва, російській автор зробив слушний висновок про те, що такі спеціальні норми є зайвими) [180], підкуп учасників і організаторів професійних спортивних змагань і видовищних комерційних конкурсів, а також незаконне отримання ними грошей чи іншого майна або послуг, незаконний обіг дорогоцінних металів, природного дорогоцінного каміння чи перлин та порушення правил здавання їх державі, ухилення від сплати митних платежів, невиконання в особистих інтересах обов'язку податкового агента по обчисленню, утриманню чи перерахуванню податків та (або) зборів до бюджету, приховування коштів або майна організації чи індивідуального підприємця, за рахунок яких повинна бути стягнута податкова недоїмка та (або) збори (КК Росії); недотримання вимог безпеки товарів і послуг, недобросовісна конкуренція або реклама, що вводить в оману, приховування чи підробка бухгалтерських документів, річної та статистичної звітності чи статистичної інформації, лихварство (КК Латвії); ухилення від погашення кредиторської заборгованості, дискредитація ділової репутації конкурента, зрив публічних торгів (КК Білорусі); порушення правил експлуатації, ремонту і реконструкції квартир у багатоквартирному будинку (КК Молдови); вчинені у виді промислу організація та активне сприяння «іграм за ланцюжком» і будівництву фінансових пірамід (КК Австрії) та багато інших;

- екологічні злочинні діяння: знищення критичних місцеперебувань для організмів, занесених до Червоної книги, що спричинило загибель популяцій цих організмів (КК Росії); порушення правил водокористування, що спричинило виснаження водного об'єкта, пошкодження торфовищ в результаті необережного поводження з вогнем, забруднення лісу будівельними і побутовими відходами, стічними водами, шкідливими відходами виробництва тощо (КК Білорусі); незаконне захоронення небезпечних речовин у водах і надрах, незаконний обіг електричних знарядь ловлі риби та водних тварин (КК Латвії); порубка без дозволу понад одного гектару власного лісу або осушення болота (КК Литви); порушення правил обігу радіоактивних, бактеріологічних і токсичних речовин, матеріалів та відходів (КК Молдови); пошкодження ландшафту, заподіяння понаднормативного шуму, штучне затоплення чи заболочування (КК Естонії); протиправне будівництво чи господарська діяльність на території, що охороняється із природознавчих чи краєзнавчих міркувань (КК Польщі); тяжке заподіяння шкоди, пов'язане із створенням шуму (КК Австрії, КК ФРН); створення небезпеки через викид отрути (КК ФРН) тощо.

Розглянемо злочинні діяння проти безпеки і здоров'я населення, громадського порядку та моральності. За часів дії КК України 1960 р. було здійснене наукове дослідження В.І. Борисова, в якому обумовлена необхідність згрупування усіх норм про злочини проти безпеки виробництва в одній самостійній главі [123]. В останні роки питання використання законотворчого досвіду зарубіжних держав в регламентації кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки виробництва розглядала лише російська дослідниця О.О. Смик. Нею, зокрема, визначено, що серед країн континентальної Західної Європи лише у кримінальних кодексах Швейцарії, Іспанії, Болгарії і Польщі є норми, що передбачають відповідальність за порушення загальних правил охорони праці, а у кримінальних кодексах Франції і ФРН таких злочинів немає [707, с. 20-21]. Як буде показано нижче, ці висновки є дещо поспішними і некоректними. Так само слід піддати критиці абсолютно безпідставну думку О.О. Смик про те, нібито в КК України відповідні статті «знаходяться у главі про злочини проти громадської безпеки», хоча повинні міститися у главі про посягання на конституційні права і свободи людини і громадянина. Адже той факт, що безпека виробництва визнана основним об'єктом, а життя і здоров'я людини, навпаки, додатковим, у даному випадку має значення лише у контексті удосконалення структури Особливої частини КК і жодним чином не може свідчити про нехтування правами людини.

Досвід інших держав щодо кримінально-правової охорони безпеки руху та експлуатації транспорту дослідив В.А. Мисливий. Проаналізувавши кримінальні закони шістнадцяти держав Європи, він зробив правильні висновки про те, що відповідні спеціальні розділи виокремлено у кримінальних кодексах Швейцарії, Іспанії, Голландії, Болгарії, Польщі і пострадянських держав, у кримінальних кодексах Австрії, Данії, ФРН, Сан-Марино зазначені злочини розглядаються переважно як злочини проти громадської безпеки, а у Швеції, поряд з деякими статтями КК, діє спеціальний Закон «Про дорожньо-транспортні злочини» 1951 р. [509, с. 8-9; 510, с. 11-29].

За часів дії КК України 1960 р. було здійснене наукове дослідження С.С. Яценка, присвячене кримінально-правовим засобам боротьби з порушеннями громадського (публічного) порядку в інших державах. Ще тоді С.С. Яценком були висловлені пропозиції щодо: криміналізації перешкоджання правомірно здійсненому зібранню, мітингу, ході, розпалювання релігійної ненависті, викрадення документальних пам'яток історії і культури, самовільного ведення археологічних розкопок; декриміналізації зайняття жебрацтвом і жорстокого поводження з тваринами, самоуправства. До системи кримінальних деліктів проти громадського порядку ним пропонувалось включити порушення: громадського спокою; нормальних міжнаціональних і віросповідницьких відносин; умов користування культурним надбанням, - а в окрему главу виділити злочини проти моральності. Ці важливі пропозиції були обґрунтовані саме за допомогою аналізу відповідних положень зарубіжного законодавства [883, с. 10-14].

Кримінальну відповідальність за злочини проти громадського порядку та моральності в зарубіжному законодавстві на рівні підрозділу навчального посібника дослідив В.В. Кузнецов. Він зробив слушні висновки, зокрема про обумовлену різною правовою природою відповідних злочинів необхідність виділити у КК України в окремі розділи злочини проти громадського порядку, проти моральності, проти релігії, проти статевого самовизначення [420, с. 31-50].

В Особливій частині кримінальних кодексів держав з традиційно поважним ставленням до релігії, до пам'яті померлих, до християнської моралі зазвичай існують відповідні окремі розділи чи глави. Їх конкретний зміст українськими вченими ще не аналізувався, крім як О.П. Рябчинською [692, с. 1], П.П. Сердюком [670, с. 5] і Н.О. Горб [177, с. 29, 227-230] у межах робіт, присвячених проблемам кримінального права України, а також іншими вченими в окремих наукових статтях [404; 438; 486]. Зроблено правильний висновок про те, що окремі розділи (глави), присвячені злочинам проти моральності, існують в Особливій частині кримінальних кодексів Литви, Голландії і Сан-Марино, кримінальні кодекси Росії, Іспанії, Данії, Швейцарії і Швеції відносять їх до злочинів проти громадського порядку або до інших злочинів, між тим, як виокремлення моральності як самостійного об'єкта кримінально-правової охорони є позитивним явищем з точки зору акцентування уваги на цій проблемі [435].

Злочинних діянь проти здоров'я населення, як вони визначені у кримінальних законах інших держав, але більше - у міжнародному законодавстві, - серед українських науковців певною мірою торкалися Є.В. Фесенко і А.А. Музика [533, с. 24, 47-48, 78-80]. Підстави кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів за законодавством Голландії, Данії, Іспанії, Франції і Росії розглянув А.В. Савченко [674, с. 11-36]. Я.І. Гилинський зробив висновок про те, що сучасною європейською тенденцією є усвідомлення неефективності прогібіціоністської (заборонної) політики щодо вживання наркотиків, поступова легалізація «легких» наркотиків (похідних каннабісу), пріоритет соціальної, медичної і психологічної допомоги наркоманам; найбільш «просунутими» у цьому є Голландія, Швейцарія і Великобританія [606, с. 51]. Цікавою є думка польської дослідниці щодо наслідків скасування в жовтні 2000 р. у КК Польщі припису про некараність зберігання незначної кількості наркотичних засобів для власних потреб: польський досвід показав, що це законодавче рішення було спрямовано проти наркозалежних осіб, у поводженні з якими перевага була надана репресіям, а не медичним та соціальним заходам [440].

Проведений нами аналіз дозволив знайти такі особливості визначення у кримінальних кодексах європейських держав злочинних діянь проти безпеки, громадського порядку, релігії і моральності, здоров'я населення:

1) деякі зазначені злочинні діяння визначені як такі в актах міжнародного законодавства, положення яких враховуються у кримінальних законах європейських держав. До таких актів слід віднести Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000) [340], Спільні дії ЄС «Про визнання злочином участі в злочинній організації на території держав-членів Європейського Союзу» (1998) [714], Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю [635] і Протокол проти незаконного виготовлення й обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї [636], що доповнюють Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2001), Європейську конвенцію про контроль за придбанням і зберіганням вогнепальної зброї приватними особами (1978) [244], Європейську конвенцію про покарання за дорожньо-транспортні злочинні діяння (1964) [246], Конвенцію РЄ про дорожній рух (1968) [344], Конвенцію МОП про працівників-мігрантів (1949) [335], Директиву Ради ЄС «Про встановлення визначення для допомоги незаконному в'їзду, транзиту і перебуванню» (2002) [209], Єдину конвенцію про наркотичні засоби (1961) [248], Конвенцію про психотропні речовини (1971) [353], Конвенцію ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин (1988) [336] та ін.;

2) у багатьох проаналізованих кримінальних кодексах в окремих статтях передбачена відповідальність за участь в організованій злочинній діяльності, організацію злочинних утворень і керівництво ними. Утім, місце для цих злочинів у кримінальних кодексах різних держав обирається різне. Як правило, це глава (розділ) про злочини проти громадської безпеки (кримінальні кодекси Білорусі, Литви, Росії) або проти громадського порядку (кримінальні кодекси Болгарії, Польщі, Швейцарії, Австрії, Франції, Бельгії, ФРН), інколи - інша (КК Іспанії);

3) кримінальні кодекси деяких держав Європи (Болгарії, Польщі, Швейцарії, Австрії, Іспанії, ФРН, Швеції) містять глави, побудовані не за традиційною ознакою спільності родового об'єкта, а за ознакою створення загальної небезпеки, застосування способу, який являє небезпеку для життя і здоров'я багатьох осіб або для значних матеріальних цінностей. Ці глави мають назву «Загальнонебезпечні злочини» (йдеться про використання речовин великої руйнівної сили, керувати якими люди нездатні [553, с. 319]);

4) більшість законодавців європейських держав кримінальну відповідальність за хуліганство не встановили, але визначили у кримінальних кодексах більш конкретні діяння аналогічного характеру. Так, згідно з КК Литви нецензурна лайка у громадських місцях або порушення громадського спокою чи порядку іншою «неналежною поведінкою» є кримінальним проступком, злочином же визнаються вчинені у громадському місці зухвалі дії, погрози, знущання або вандальські вчинки, які демонструють неповагу до оточуючих і порушують громадський спокій чи порядок. КК Австрії і КК ФРН передбачено відповідальність за перешкоджання похованню, КК Швеції - за порушення «голосним шумом» або насильством «благочестивого торжества», весілля, похорон, публічного зібрання, лекції тощо, багатьма іншими кодексами - за створення голосного шуму, безсоромні дії у публічному місці, докучливі телефонні дзвінки, бешкетування під час футбольних матчів, вандалізм та інші подібні діяння;

5) надзвичайно ретельно визначені у кримінальних кодексах окремих європейських держав підстави відповідальності за участь у масових зборищах. Так, глава 1 «Про посягання на громадський спокій» розділу 3 Книги 4 КК Франції виділяє як злочинне діяння протиправну участь у зборищі. При цьому, по-перше, така участь є кримінально караною лише у випадках, коли: особа має при собі зброю або озброєна чи неозброєна особа умисно продовжує участь у зборищі після вимоги розійтися. По-друге, безпосередньо у КК чітко регламентовано порядок розсіювання зборища і визначено, що зборище може бути розсіяне після двох вимог розійтися, які залишились без результату. КК Голландії містить схожу норму, відповідно до якої особа, яка у випадку масових безпорядків умисно не уходить відразу ж після третього наказу, відданого компетентною владою чи від її імені, є винною в участі у незаконному зборищі. Згідно з КК Данії участь у незаконному зборищі є караною лише за умови, що його учасник не виконав наказ представників влади розійтися. Відповідно до КК Швеції, підбурювачі і керівники масових безпорядків караються тюремним ув'язненням на строк до 4 років, але якщо натовп розходиться за наказом властей, покарання суттєво зменшується - до тюремного ув'язнення на строк до 2 років або штрафу. На відміну від КК України, у КК Литви застосування зброї і опір представникам влади під час масових безпорядків правильно віднесені до кваліфікуючих обставин, а не до ознак основного складу;

6) із досліджених нами кримінальних кодексів лише у кримінальних кодексах Росії, Латвії, Білорусі, Молдови, Албанії, Швейцарії, Іспанії, ФРН визначаються окремі злочини проти безпеки виробництва, але в окремі розділи чи глави вони не виділяються. Такі розділи (глави) є тільки у кримінальних кодексах України, Естонії та Болгарії. У кримінальних кодексах інших держав вони взагалі не згадуються. Їх і не потрібно з огляду, наприклад, на положення ч. 3 ст. 132 і ч. 3 ст. 137 КК Литви, якими встановлено відповідальність за необережне вбивство або заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю внаслідок порушення правил безпеки поводження. Якщо ж порушення таких правил спричинює тяжкі наслідки майнового характеру, злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 188, яка встановлює відповідальність за необережне знищення або пошкодження чужого майна внаслідок порушення спеціальних правил безпеки праці. Такий самий підхід у кримінальних кодексах Австрії, Франції. Крім того, за кримінальними кодексами Австрії, Швейцарії, Іспанії та деяких інших держав за відповідними статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти життя, здоров'я тощо за наявності підстав кваліфікуються і діяння, пов'язані з порушенням правил дорожнього руху. Таким чином, відпадає потреба в оснащенні конструкції десятків складів злочинів, які передбачають відповідальність за порушення тих чи інших правил безпеки, цілою низкою ознак, що обтяжують відповідальність. Це суттєво зменшує обсяг Особливої частини КК і врешті-решт спрощує його застосування. Немаловажною є і диференціація відповідальності за заподіяння реальної шкоди і за створення небезпеки її заподіяння (у КК України чимало статей передбачають однакову відповідальність за це). Крім того, законодавці європейських держав, як правило, не прирівнюють до смерті людини будь-які інші наслідки фізичного, а тим більше майнового, організаційного тощо характеру. Смерть людини, з одного боку, і завдання кільком особам середньої тяжкості тілесних ушкоджень, велика майнова шкода або перерва у забезпеченні споживачів послугами зв'язку, з іншого (ст. 188, 236, ч. 2 ст. 245, ч. 2 ст. 270, ч. 3 ст. 292, ч. 2 ст. 414 КК України), аж ніяк не можуть стояти в одному ряду, адже це неповага до вищої цінності - життя людини;

7) серед відповідних злочинних діянь, передбачених кримінальними кодексами європейських держав, є чимало таких, аналогів яких немає у КК України. Це злочинні діяння проти:

- громадської безпеки та громадського порядку: вандалізм (кримінальні кодекси Росії, Литви, Білорусі); неналежне виконання обов'язків по охороні зброї, боєприпасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв, порушення правил обігу піротехнічних виробів, незаконне виготовлення газової та метальної зброї (кримінальні кодекси Росії, Латвії, Білорусі); незаконний обіг глушителя, лазерного чи нічного прицілу до вогнепальної зброї, повторне протягом року перебування іноземця в Естонії без законних підстав (КК Естонії); вчинення дій, що викликали повінь чи обвал, публічний заклик до вчинення злочину (КК Швейцарії); зловживання сигналами лиха і пошкодження засобів попередження нещасних випадків і засобів аварійної служби, поширення матеріалів, які містять вказівки по вчиненню злочинів, винагорода за вчинення злочинного діяння, що посягає на громадську безпеку, чи його публічне схвалення (кримінальні кодекси Болгарії, ФРН); бродяжництво, не перешкоджання вчиненню очевидного тяжкого злочину, якщо це можна було зробити без небезпеки для себе та інших осіб, передавання неправильних позивних чи сигналів про допомогу, лихо чи тривогу (КК Болгарії); організація зібрань у публічних місцях за участю озброєних людей, наклеп на Республіку, її конституційний лад, її символи або на мучеників нації, докучливі телефонні дзвінки, кидання камінням у приміщення громадян, створення докучливих шумів, використання сили ув'язненим до посадової особи (КК Албанії); публічна пропаганда фашистського чи іншого тоталітарного державного режиму (КК Польщі); невиправдане піддавання тварини стражданням шляхом допущення її перевтомлення (КК Швеції); заколот на кораблі, незаконне перешкоджання гасінню пожежі, продаж чи частування алкогольними напоями особи, яка знаходиться в очевидному стані сп'яніння, якщо внаслідок цього настає її смерть (КК Голландії); участь у «вуличному скандалі», умисне або через грубу недбалість приведення себе у стан алкогольного сп'яніння (КК Данії);

- безпеки руху та експлуатації транспорту: залишення місця транспортної події (кримінальні кодекси Молдови, Болгарії, Польщі, Албанії, Франції, ФРН); керування механічним транспортним засобом у стані сп'яніння (кримінальні кодекси Болгарії, Литви, Естонії, Польщі, Албанії, Іспанії, ФРН); передача керування чи допуск до керування транспортним засобом осіб, які перебувають під впливом алкогольних напоїв, наркотичних, психотропних або інших одурманюючих речовин (кримінальні кодекси Латвії, Естонії); керування механічним транспортним засобом в період відбування покарання у виді позбавлення права керувати ним (кримінальні кодекси Болгарії, Албанії); недоброякісний догляд за транспортними шляхами, дорожніми спорудами (КК Литви). У КК ФРН дано виключний перелік порушень правил дорожнього руху, які тягнуть кримінальну відповідальність. Це порушення, пов'язані з: ненаданням права переважного проїзду; обгоном; переїздом пішохідного переходу; перевищенням швидкості руху на ділянках з пониженою видимістю, на вуличних перехрестях, на вулицях, що примикають, і залізничних переїздах; недотриманням правил правостороннього руху на ділянках з пониженою видимістю; розворотом на автотрасах чи вулицях для руху автотранспорту, рухом у зворотному напрямку чи проти напрямку руху; не позначенням на певній відстані і певним чином транспортних засобів, які зупиняються чи стоять;

- релігії та моральності: вилучення органів чи тканин від неживого донора (кримінальні кодекси Білорусі, Литви, Естонії); розголошення неправдивих домислів про померлого і порушення церемонії похорон з метою знущання над померлим (кримінальні кодекси Литви, Естонії, Сан-Марино та ін.); ініціювання або організація жебрацтва (КК Молдови); незаконне розчленування трупа людини, залишення його без захоронення, приховування, викрадення трупа (кримінальні кодекси Естонії, Швейцарії, Голландії, Італії, Сан-Марино); заборона або перешкоджання вільно виражати свої релігійні вірування (кримінальні кодекси Албанії, Швейцарії); вислання адресату без його прохання предмета чи зображення, що «ображає благопристойність» (КК Голландії); безсоромні дії у публічному місці (кримінальні кодекси Італії, Голландії); осквернення символів релігії, предметів культу чи поклоніння (кримінальні кодекси Іспанії, Сан-Марино та ін.). Згідно з кримінальними кодексам Росії і Білорусі наругу над трупом чи могилою обтяжує вчинення її щодо братської могили чи могили захисника Вітчизни, а згідно з кримінальними кодексам Росії, Литви і Франції акт вандалізму на кладовищі - вчинення його за расовими, національними чи релігійними мотивами;

- здоров'я населення: створення технологій чи інструкцій для виготовлення наркотичних або психотропних речовин, незаконний посів і вирощування будь-яких рослин, включених до списку наркотичних та психотропних речовин (КК Литви); незаконне виготовлення лікарських засобів, ігнорування вимог гігієни і безпеки праці (КК Естонії); «створення всупереч правовим приписам чи адміністративним постановам шуму у такому обсязі чи за таких обставин, що це тягне за собою тривале і тяжке заподіяння шкоди фізичному стану багатьох осіб» (КК Австрії); пропозиція наркотиків іншій особі для особистого вживання, неможливість обґрунтувати джерела існування за наявності систематичних стосунків з особами, які займаються вчиненням злочинних діянь, пов'язаних з наркотиками (КК Франції).

До останньої групи злочинних діянь, які у кримінальних кодексах України та інших держав континентальної Європи виділяються в окремі розділи (глави), хоча і з певними особливостями, ми відносимо злочинні діяння у публічній сфері: злочинні діяння проти безпеки держави, проти порядку управління, проти правосуддя, службові (посадові) та військові, а також злочинні діяння проти міжнародного правопорядку.

Злочинні діяння проти безпеки держави у компаративному аспекті українськими вченими не досліджувалися, крім як у контексті аналізу деяких міжнародних договорів [837; 545, с. 227-229, 242-2471009-1013]. Злочини проти держави за КК Італії ретельно досліджені М.А. Ігнатовою [755]. Злочинні діяння проти порядку управління, передбачені кримінальними кодексами деяких європейських держав, але переважно у контексті аналізу закономірностей появи у КК України норми про відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, досліджувала А.М. Соловйова. Вона підтримує і думку про необхідність повернення до старої назви зазначеного розділу КК України - «Злочини проти порядку управління» [711, с. 10, 33-34]. Окремі аспекти кримінального законодавства інших держав про злочини проти порядку управління аналізував В.М. Мамчур, що дозволило йому обґрунтувати деякі важливі висновки [483, с. 3-5]. Порівняльну характеристику кримінальної відповідальності за посягання на представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань у КК України та інших держав зробив В.І. Осадчий. Згідно з нею, кримінальними законами європейських держав передбачена кримінальна відповідальність за: опір зазначеним особам - в Австрії, Білорусі, Іспанії, Латвії, Франції, ФРН, Швеції, Україні; втручання в їх діяльність - в Білорусі, Болгарії, Голландії, Данії, Польщі, Сан-Марино, Швейцарії, Швеції, Україні; погрозу їм і насильство щодо них - в усіх названих державах; посягання на їх життя - в Білорусі, Росії та Україні; їх образу - в Білорусі, Латвії, Польщі, Росії, Сан-Марино, Франції; наклеп щодо них - тільки в Росії; захоплення їх як заручників і за знищення їх майна - тільки в Україні [571, с. 72-75].

Дослідниця службових податкових злочинів Р.Ю. Гревцова, вивчивши досвід зарубіжних держав, запропонувала встановити відповідальність за деякі злочини, що посягають на права і законні інтереси суб'єктів оподаткування: видання рішень, що посягають на їх права та законні інтереси; розголошення податкової таємниці; протиправне неповернення або невідшкодування суб'єктам оподаткування сум обов'язкових внесків державі [185, с. 4, 12-14]. Ці пропозиції варті уваги з боку законодавця. Утім, це не означає, що їх треба реалізувати негайно, адже окремі з них потребують додаткового обґрунтування і техніко-юридичного оформлення, яке б дало гарантію від виникнення у КК України колізійних норм. О.М. Костенко, проаналізувавши кримінальне законодавство Іспанії, запропонував включити до КК України норму про кримінальну відповідальність за незаконну відмову у кримінальному переслідуванні того, хто вчинив злочин [380, с. 73].

На рівні спеціального розділу проаналізував службові злочини у зарубіжному законодавстві Б.В. Волженкін, але ця праця має переважно ознайомлювальний характер [154, с. 328-365]. В іншій праці російських дослідників, присвяченій відповідальності за посадові злочини зокрема в Італії, Франції, ФРН, зроблені слушні висновки про те, що: досвід зарубіжних держав у сфері регулювання відповідальності за посадові злочини є вельми різноманітним, часто суперечливим і мінливим, але повчальним; для кваліфікації посадових злочинів першочергове значення має не об'єкт, а суб'єкт, і важливу роль грає поняття посадової особи; у ряді держав встановлене різне покарання за одержання хабара залежно від того, одержаний він за законні чи незаконні дії, до вчинення дій чи після їх вчинення; в кримінальних кодексах одних держав передбачено загальний вид зловживання службовим становищем, в кримінальних кодексах інших - тільки низка спеціальних видів зловживання; засудження за посадові злочини має специфічні правові наслідки [576, с. 5-8]. Вельми глибокий, але дещо застарілий на сьогодні порівняльний аналіз відповідних злочинів здійснив А.В. Наумов [548]. Інші вчені окремо проаналізували перевищення посадових повноважень за кримінальним законодавством держав СНД [369], відповідальність за хабарництво за кримінальним законодавством ФРН і Швейцарії [410; 411; 412].

Д.І. Крупко зробив важливі висновки про те, що: предметом хабара в кримінальному праві ФРН і Швейцарії є вигода і що у зв'язку з наступною ратифікацією Європейської конвенції про кримінально-правову боротьбу з корупцією вигоду треба буде визнати предметом хабара і в Україні; пропозиція хабара формально підпадає під визначення підбурювання до одержання хабара, а вимога хабара - під визначення підбурювання до давання хабара, а тому в законі треба зробити з цього приводу певні уточнення; необхідно стимулювати до позитивної посткримінальної поведінки як хабародавців, так і службових осіб, для чого передбачити спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності за одержання хабара, якщо особа добровільно заявила про те, що сталося, до порушення щодо неї кримінальної справи [409, с. 4, 5, 15-17].

Тема кримінальної відповідальності за загальні службові злочинні діяння, а також за хабарництво за кримінальним законодавством європейських держав досліджувалась і нами [501; 802; 807]. На підставі порівняльного аналізу законодавства ФРН, Італії, Франції та інших держав був зроблений висновок про необхідність виключення з КК України загального виду перевищення службових повноважень як такого, що охоплюється більш загальним видом зловживання службовими повноваженнями і встановлення кримінальної відповідальності лише за таке перевищення, що супроводжується застосуванням насильства [502]. У цьому зв'язку зазначимо також, що у КК Естонії містяться лише прості склади зловживання службовим становищем, халатності і перевищення влади, при цьому перевищенням влади визнається тільки незаконне застосування посадовою особою зброї, спеціального засобу чи насильства. Такий підхід означає, що наслідки цих діянь мають додатково кваліфікуватися за іншими відповідними статтями цього КК. Кримінальні кодекси Польщі і Литви не знають загального виду зловживання владою чи службовим становищем і передбачають відповідальність лише за перевищення публічною посадовою особою своїх повноважень та за невиконання нею своїх обов'язків на шкоду публічним чи приватним інтересам.

Військово-кримінальне законодавство деяких європейських держав (Франції, ФРН, Угорщини, Польщі, Болгарії) раніше аналізувалося нами [818], Б.Д. Леоновим [446] і М.М. Сеньком [689, с. 8-9]. Питання про визначення у кримінальному законодавстві європейських держав міжнародних злочинів досліджувалось на рівні окремих статей [310; 434].

Проведений нами аналіз кримінального законодавства держав континентальної Європи показав, що до особливостей визначення злочинних діянь проти безпеки держави, проти порядку управління, проти правосуддя, службових (посадових) та військових злочинних діянь, а також злочинних діянь проти міжнародного правопорядку слід віднести таке:

1) злочинні діяння проти порядку управління, а так само проти правосуддя, пов'язані з посяганнями на осіб, що перебувають під особливим захистом закону, у кримінальних кодексах багатьох держав визначені так, що дозволяють уникнути дублювання схожих положень закону, які відрізняються лише за переліком потерпілих осіб. Так, згідно з КК Латвії вчинення у зв'язку з виконанням потерпілим чи його близьким своїх службових чи професійних обов'язків, участю у запобіганні чи припиненні протиправного діяння, дачею показань в суді чи на досудовому розслідуванні розглядаються як кваліфікуючі обставини умисного вбивства, умисного тяжкого і середньої тяжкості тілесне ушкодження. Схожий підхід застосовано у кримінальних кодексах Литви, Албанії, Болгарії, Франції, Голландії. Злочинними діяннями власне проти порядку управління, спрямованими проти відповідних службових осіб, у цих та більшості інших держав Європи визнаються лише опір таким особам, злісна непокора їм та узурпація їхньої влади через незаконне привласнення (носіння) їх звань, уніформи, емблеми, іншого службового знаку.

На наш погляд, слід виключити із КК України статті 112, 348, 379, 400, 443 і ч. 4 ст. 404, якими передбачена відповідальність за вбивство осіб окремих категорій у зв'язку з виконанням ними службового або громадського обов'язку. Їх існування можна поставити під сумнів з огляду на положення ст. 24 Конституції України. Адже виходить, ніби життя судді чи адвоката є менш цінним для суспільства, ніж життя народного депутата чи керівника політичної партії, а життя усіх названих осіб - менш цінним, ніж життя, скажімо, керівника профспілки (адже санкція ч. 2 ст. 115 є найбільш суворою, а санкції статей 379 і 400 - більш суворими, ніж санкція ст. 112). До речі, якщо із статей 348, 379, 400, 443 вилучити слова «або замах на вбивство», то кваліфікація цих злочинів практично не зміниться: відповідно до ст. 16, кримінальна відповідальність за замах на вбивство наставатиме за статтями 348, 379, 400, 443, але з посиланням на ст. 15 КК України. Цілком логічним є висновок В.М. Мамчура про необхідність викласти п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України у такій редакції: «особи або близької для неї людини у зв'язку із здійсненням цією особою службової, професійної або іншої правомірної суспільно корисної діяльності» [483]. Але без виключення із КК статей 112, 348, 379, 400, 443 та ч. 4 ст. 404 такий крок був би неповним;

2) при визначенні службових (посадових) злочинних діянь, а також частково злочинних діянь проти правосуддя національні законодавці керуються низкою актів міжнародного та загальноєвропейського законодавства, а саме: Основними принципами застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку (ООН, 1990) [574], Декларацією ООН про захист усіх осіб від насильницького зникнення (1992) [205], Конвенцією ООН проти корупції (2003) [339], Конвенцією РЄ про корупцію у контексті кримінального права (1999) [349], Резолюцією РЄ «Про двадцять принципів боротьби з корупцією» (1997) [655], Протоколом Ради ЄС до Конвенції про захист фінансових інтересів Європейських співтовариств [216] тощо;

3) визначаючи відповідальність за злочинні діяння, пов'язані з хабарництвом, більшість європейських держав імплементували до національного законодавства положення зазначених вище актів міжнародного та загальноєвропейського законодавства, у зв'язку з чим: такими діяннями ними визнаються не лише власне одержання і давання неправомірної вигоди, а й її пропонування, обіцянка її дати чи прийняти тощо, посередництво у даванні і одержанні неправомірної вигоди та відповідна провокація; розрізняються одержання і давання певних благ за законну (неправомірна вигода) і незаконну (власне хабар) дію, хабар-підкуп і хабар-винагорода тощо.

Спеціальні підстави відповідальності за посередництво у хабарництві існують у кримінальних кодексах Латвії, Білорусі, Литви та ін. У КК України їх також слід поновити. Адже існуючи сьогодні підходи до кваліфікації дій посередника не можна визнати такими, що ґрунтуються на законі. Так, відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» [617], «дії особи, яка сприяла у вчиненні злочину тому, хто дав чи одержав хабар, або організувала цей злочин, або підбурила до його вчинення, належить кваліфікувати як співучасть у даванні чи одержанні хабара. При цьому питання про кваліфікацію дій співучасника потрібно вирішувати з урахуванням спрямованості його умислу виходячи з того, в чиїх інтересах, на чиїй стороні і за чиєю ініціативою - того, хто дав, чи того, хто одержав хабар, - він діяв». Проте ця рекомендація не враховує, зокрема, того факту, що ч. 5 ст. 27 КК України містить вичерпний перелік дій пособника, якими, не враховуючи дій по сприянню приховуванню злочину, є лише поради, вказівки, надання засобів чи знарядь і усунення перешкод. Передача хабара явно не охоплюється жодною з цих дій. Таким чином, якщо посередник не є ні організатором, ні підбурювачем до одержання чи давання хабара, його дії за статтями 27 і 368 (369) КК України кваліфікувати все ж таки не можна. Це типова прогалина у законі;

4) у багатьох кримінальних кодексах зазначених держав службові (посадові) злочинні діяння класифікуються за суб'єктом їх вчинення (Австрія, Швейцарія, Іспанія, Голландія, Італія, ФРН, Данія, Сан-Марино), в інших - за об'єктом посягання. При цьому у КК Іспанії і КК Албанії окремо виділяються вчинені службовими особами порушення прав громадян - свавільні дії чи розпорядження, що стосуються свобод громадян, відмова вжити заходів для зупинення таких свавільних дій, дискримінація громадян тощо; у КК Франції зловживання публічною владою поділяються на вчинені проти порядку управління, проти приватних осіб і водночас як порядку управління, так і приватних осіб.

Усі посадові злочинні діяння, передбачені КК ФРН, Ф.М. Решетніков класифікував, так: а) одержання і давання хабара; б) зловживання владою; в) неправдиве засвідчення документів; г) зловживання при стягненні винагород і зборів; д) розголошення службової таємниці [576, с. 42-52]. Ця класифікація є неповною, оскільки не враховує усіх передбачених розділом 30 Особливої частини КК ФРН злочинів, а також застарілою, оскільки не враховує змін, внесених до КК ФРН в останні роки. Набагато більш складною, але також не безспірною через відсутність чіткого критерію поділу, є класифікація посадових злочинних діянь за КК ФРН, зроблена А.Е. Жалінським. Він виділяє злочини: а) що полягають у хабарництві; б) загального характеру; в) вчинювані при вирішенні правових спорів; г) проти порядку стягнення податків та інших платежів; д) у сфері іноземної служби; е) пов'язані з порушенням таємниці; є) пов'язані з порушенням обов'язку [253, с. 510]. Схожу класифікацію запропонувала і А.В. Серебреникова [755, с. 365]. Але, на наш погляд, класифікувати посадові злочинні діяння, передбачені КК ФРН, треба за двома критеріями. Передусім виділити злочинні діяння, пов'язані з корупцією. Усі ж інші передбачені розділом 30 КК ФРН діяння за критерієм суб'єкта (яким не завжди є посадова особа) можна умовно поділити на дві групи - злочинні діяння, що можуть бути вчинені: а) будь-якою посадовою особою (загальні); б) тільки спеціальною посадовою особою чи іншим спеціальним суб'єктом: суддею; посадовою особою, призначеною для участі у застосуванні примусових заходів (у кримінальному процесі, дисциплінарному процесі, виконанні вироку тощо); посадовою особою, яка має повноваження по складанню публічних документів; адвокатом чи іншим захисником; посадовою особою, яка перебуває на дипломатичній службі; особою, яка зобов'язана зберігати таємниці;

5) в Австрії, Бельгії, Голландії, Іспанії, Італії, Сан-Марино, Фінляндії, Франції, ФРН, Швейцарії діють військово-кримінальні кодекси, і військові злочини визначаються саме в них та в деяких інших спеціальних законах. Кримінальними кодексами деяких держав військові злочини визначаються і мають значні особливості. Так, основними особливостями глави 33 «Злочини проти військової служби» КК Росії, порівняно з розділом ХІХ Особливої частини КК України, є такі: а) у ній підкреслено: Росія не готується до війни, а діяння, які можуть вчинюватися лише під час війни, не підлягають включенню до чинного кримінального закону [558, с. 361]. Тому кримінальна відповідальність за злочини проти військової служби, вчинені у воєнний час або у бойовій обстановці, визначається законодавством воєнного часу [695, с. 113-157] (до речі, так само і глава 21 «Злочини військовослужбовців» КК Швеції у мирний час не є чинною, а у Голландії, поряд з Військовим КК, існує Закон про злочини воєнного часу [854]); б) у КК Росії визначені лише дві категорії військових злочинів - спеціально-військові, тобто такі, що є типовими тільки в умовах військової служби (непокора, дезертирство, порушення правил бойового чергування тощо), і відносно військові, тобто злочини, які хоча й мають певні аналоги серед загальнокримінальних злочинів, але посягають на військовий правопорядок (насильницькі дії щодо начальника, образа начальником підлеглого тощо) [558, с. 362]. Але злочинів, які фактично повторюють відповідні загальнокримінальні злочини (як-от передбачені КК України військові службові злочини, злочини, що посягають на «військове» майно, розголошення військової таємниці тощо), глава 33 КК Росії не містить;

6) у відповідних розділах (главах) різних кримінальних кодексів зустрічається найбільше так званих «трансформованих описів деліктів» [852, с. 32-33] - національних норм, описи яких запозичені із міжнародних і наднаціональних договорів, згідно з якими держави зобов'язалися забезпечити кримінальне переслідування за певні діяння. Тому ці розділи кримінальних кодексів, в яких імплементовано положення відповідних конвенцій та інших міжнародних актів, найбільше схожі між собою. До вказаних міжнародних актів насамперед треба віднести ті, що визначають міжнародні злочини, а також ті, що передбачають відповідальність за злочинні діяння, які посягають на стабільність міжнародних відносин.

Поступово все більше європейських держав визнають юрисдикцію Міжнародного кримінального суду і, відповідно, з їх національних кримінальних кодексів положення про відповідальність за міжнародні злочини (злочини проти миру та безпеки людства, воєнні злочини, геноцид тощо) зникають. Римський статут міжнародного кримінального суду досконало визначає міжнародні злочини, а ще більш чітко вони будуть визначені у Кодексі злочинів проти миру і безпеки людства, який невдовзі буде прийнятий і почне діяти після його ратифікації певною кількістю держав [202, с. 465-598; 469, с. 127-131; 582, с. 128-129];

7) серед відповідних злочинних діянь, передбачених кримінальними кодексами європейських держав, є чимало таких, аналогів яких немає у КК України. Це злочинні діяння:

- проти безпеки держави: публічна образа Нації чи Республіки (кримінальні кодекси Польщі, ФРН, Італії, Австрії, Швейцарії та ін.); участь у діяльності іноземної розвідки, організація такої діяльності чи керівництво нею, вчинені на шкоду «союзницькій державі» (КК Польщі); зловживання офіційними повноваженнями представників держави у міжнародних відносинах, перевищення ними повноважень, свідоме невиконання посадових обов'язків, недбале ставлення до них (кримінальні кодекси Литви, Болгарії, Польщі, Швеції та ін.); порушення санкцій, встановлених Радою Безпеки ООН, поширювання завідомо неправдивих відомостей про кандидата в депутати (КК Латвії); колаборування - допомога ворогу в умовах окупації або анексії країни (КК Литви); належність до співтовариства, створеного з метою здійснення діяльності, спрямованої проти незалежності і суверенітету Республіки (кримінальні кодекси Естонії, Швейцарії, Австрії, Франції та ін.); підбурювання іноземної держави до ворожих дій проти Республіки, підняття бунту чи непокори в болгарській армії з метою ослаблення обороноздатності республіки, проповідування фашистської чи іншої антидемократичної ідеології (КК Болгарії); заснування антиконституційних партій чи об'єднань, використання символів, що належать таким партіям чи об'єднанням (кримінальні кодекси Албанії, ФРН та ін.); прийняття на себе військових обов'язків в іноземній армії (КК Польщі); дипломатичне шпигунство, заборонена розвідувальна діяльність, підбурювання до порушення обов'язків військової служби (КК Швейцарії). Загалом перелік злочинних діянь проти безпеки держави у більшості європейських держав є значно більшим, ніж передбачений КК України, а їх система часто є більш ретельно розробленою. З цього приводу Ю.В. Голик згадує норвежців, які виходять з того, що тільки сильна держава здатна захистити права людини і громадянина [172, с. 21]. Те саме можна зазначити і про іспанців;

- проти порядку управління: вилучення, переміщення чи знищення прикордонних знаків, незаконні придбання чи збут державних нагород, виготовлення чи збут підроблених нагород (КК Росії, КК Білорусі); приховування ідентичності своєї особи під час перебування в республіці (КК Латвії); порушення правил перебування в Республіці і правил транзитного проїзду через її територію, образа Президента Республіки (КК Білорусі); наклеп на Президента Республіки (КК Албанії, КК Білорусі); публічна образа представника влади чи конституційного органу (КК Білорусі, КК Польщі); ненадання сприяння органу влади особою, яка за законом зобов'язана це робити (КК Болгарії); посягання на цивільний стан приватних осіб - прийняття чужого прізвища, укладення шлюбу до розірвання попереднього, надання похоронам характеру, який суперечить волі померлого тощо (КК Франції); публічний заклик до вчинення караних діянь, ненадання допомоги під час стихійного лиха чи нещасних випадків (КК ФРН); відмова на правомірну вимогу посадової особи надати дані про особу, носіння у громадських місцях форми державного службовця, привласнення академічних, громадських, дворянських чи рицарських звань або нагород (КК Сан-Марино);

- службові (посадові): привласнення повноважень посадової особи державним службовцем або службовцем органу місцевого самоврядування, який не є посадовою особою, незаконна участь у підприємницькій діяльності (КК Росії, КК Білорусі); порушення обмежень, встановлених для державної посадової особи і недозволена участь у майнових угодах (КК Литви); умисна бездіяльність посадової особи (КК Білорусі, КК Болгарії); створення необґрунтованих пільгових умов чи переваг для одного з учасників державних замовлень (КК Естонії, КК Франції); безпідставна відмова у видачі спеціального дозволу на здійснення певної діяльності, використання службового становища для незаконного придбання майнових благ, утруднення здійснення власником його прав (КК Болгарії); неправомірне стягнення зборів чи завищення їх розміру (КК Швейцарії); участь своєю працею, порадою чи капіталом у приватному підприємстві, за яким особа здійснювала нагляд чи контроль, у т.ч. протягом п'яти років після залишення посади (КК Франції); винесення завідомо несправедливого рішення з адміністративного питання, перешкоджання кримінальному переслідуванню, відмова від належного сприяння судовій владі чи іншим органам влади, стягнення податків, тарифів по недійсним прейскурантам або у більшому розмірі, ніж передбачено законом (КК Іспанії); продовження виконання посадовою особою своїх повноважень після одержання повідомлення про їх припинення чи призупинення (КК Італії); підбурювання чи потурання підлеглому у вчиненні службового чи професійного злочину (КК Болгарії, КК Данії) тощо;

- проти правосуддя: неповага до суду, що виразилася в образі учасників судового розгляду (кримінальні кодекси Росії, Литви, Франції, Сан-Марино та ін.); наклеп щодо судді, присяжного засідателя, прокурора, слідчого, особи, яка проводить дізнання, судового пристава, судового виконавця (КК Росії, КК Естонії); незаконне звільнення від кримінальної відповідальності, фальсифікація доказів у цивільній чи господарській справі (кримінальні кодекси Росії, Білорусі, Молдови); вплив на потерпілого для примирення з винним (КК Литви); видача себе за обвинуваченого, підсудного, потерпілого чи свідка, викрадення, умисне знищення, пошкодження чи підробка матеріалів кримінальної справи (кримінальні кодекси Латвії, Франції, Іспанії та ін.); сприяння втечі із місця ув'язнення (кримінальні кодекси Молдови, Литви, Естонії, Болгарії, Албанії, Польщі, Швейцарії, Франції, ФРН, Данії та ін.); незаконна передача заборонених предметів особам, які утримуються в пенітенціарних установах (кримінальні кодекси Молдови, Естонії, Франції); відмова судді здійснити правосуддя (кримінальні кодекси Франції, Іспанії); приховування трупа вбитої людини, уникнення від негайного давання показань про завідомо існуючі докази невинності особи, взятої під варту, лжеприсяга при розгляді цивільних справ, публікація до винесення остаточного рішення у справі коментарів, які можуть бути розцінені як тиск на суд (КК Франції); злісне затягування правосуддя, винесення незаконного вироку чи рішення через грубу необережність, нез'явлення адвоката, прокурора, члена суду без поважної причини до суду, якщо судом розглядається справа про злочин, а підсудний перебуває у попередньому ув'язненні, дії чи бездіяльність адвоката або прокурора на шкоду інтересам, які йому довірені (кримінальні кодекси Іспанії, Італії, ФРН); перешкоджання судово-медичному дослідженню трупа (КК Голландії) тощо;

- військові: порушення правил несення служби по охороні громадського порядку і забезпеченню громадської безпеки (КК Росії); втрата прапору частини або наруга над ним (КК Литви) (до речі, згідно з військовим законодавством України, втрата прапору тягне за собою розформування частини. Наругу ж над прапором частини не можна кваліфікувати за ст. 338 КК України, оскільки у ній йдеться про Державний Прапор України); представлення військовослужбовцем неправдивого донесення (КК Естонії); явне вираження незадоволення розпорядженням чи наказом начальника, образа начальника, навіть і за його відсутності, ухилення від несення військової служби, поєднане із залишенням меж країни (КК Болгарії); самовільне використання військового транспорту з метою, не пов'язаною з військовою службою (КК Польщі); намагання перешкодити зверненню підлеглого із заявою чи проханням (КК Норвегії); контакти з противником, підрив волі до битви, зневажливе ставлення до військової підготовки (КК Швеції).

3.3 Групи злочинних діянь, які у Кримінальному кодексі України не виділяються в окремі розділи (не згадуються)

Український правозахисник С.Ф. Глузман піддав критиці недбалість вітчизняного законодавця, якою спричинені правові дисфункції, що не дають можливості громадянам країни ефективно відстоювати свої права. Серед них прогалини в праві, аж до цілком усвідомленого законодавцем «кваліфікованого мовчання права» (тобто свідомого небажання законодавця регулювати певні відносини за допомогою чіткої правової норми) [170, с. 10].