Проблеми єдності та диференціації відповідальності у трудовому праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Монографія

Проблеми єдності та диференціації відповідальності у трудовому праві України

О.В. Черкасов

Харків «Право» 2019

Зміст

• Перелік умовних позначень
• Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи єдності та диференціації відповідальності в трудовому праві

• 1.1 Засади юридичної відповідальності в трудовому праві
• 1.2 Єдність юридичної відповідальності за нормами трудового права
• 1.3 Диференціація юридичної відповідальності у сфері суспільно-трудових відносин
• 1.4 Дисциплінарна і матеріальна відповідальність у трудовому праві, їх співвідношення
• Висновки до розділу 1

Розділ 2. Дисциплінарна відповідальність працівників у аспекті єдності та диференціації

• 2.1 Особливості правового регулювання дисциплінарної відповідальності працівників
• 2.2 Співвідношення загальної та спеціальної дисциплінарної відповідальності в трудовому праві
• 2.3 Диференціація спеціальної дисциплінарної відповідальності працівників
• Висновки до розділу 2

Розділ 3. Єдність і диференціація матеріальної відповідальності сторін трудового договору

• 3.1 Засади матеріальної відповідальності в трудовому праві
• 3.2 Диференціація матеріальної відповідальності працівників, її сутність і критерії
• 3.3 Матеріальна відповідальність роботодавців
• Висновки до розділу 3
• Висновки
• Список використаних джерел

Перелік умовних позначень

КЗпП України - Кодекс законів про працю України;

КК України - Кримінальний кодекс України;

Проект ТК - Проект Трудового кодексу України;

ЦК України - Цивільний кодекс України.

Вступ

Юридична відповідальність є однією з основних загальнотеоретичних категорій, що характеризується своєю багатогранністю. Сучасні суспільні та правові процеси зумовлюють необхідність переоцінки й уточнення засад юридичної відповідальності, у тому числі й у галузі трудового права. Юридична відповідальність як правова категорія конкретизується й реалізується через певні її різновиди. Дослідження сутності юридичної відповідальності в аспекті єдності та диференціації має наукове і практичне значення, оскільки встановлення єдності відповідальності дає змогу з'ясувати зміст цього правового явища, а диференціація - визначити сферу її дії.

Наявність у трудовому праві двох самостійних видів відповідальності (дисциплінарної і матеріальної) є свідченням його самобутності. З одного боку, вони реалізуються в межах охоронних правовідносин як елементу предмета однієї галузі права, з іншого - свідчать про диференціацію юридичної відповідальності на галузевому рівні.

Єдність та диференціацію юридичної відповідальності, у тому числі й у галузі трудового права, необхідно розглядати через призму чинників, що її зумовлюють. Очевидно, що сама проблема лежить не лише у площині трудового права, а є загальнотеоретичною, оскільки тією чи іншою мірою стосується більшості галузей права.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів: О.А. Абрамової, О.Т. Барабаша, М.Й. Бару, В.С. Венедіктова, К.М. Гусова, В.В. Жернакова, М.І. Іншина, С.С. Карінського, О.М. Лук'янчикова, А.М. Лушнікова, М.В. Лушнікової, П.С. Луцюка, О.С. Пашкова, П.Д. Пилипенка, Ю.М. Полєтаєва, С.М. Прилипка, О.І. Процевського, В.М. Скобєлкіна, В.М. Смирнова, П.Р. Стависького, Л.О. Сироватської, А.М. Хвостова, Г.І. Чанишевої, В.І. Щербини, Н.М. Хуторян та інших учених. Попри значну цінність робіт цих авторів, у правовій науці досі не було проведено комплексного дослідження єдності та диференціації відповідальності в галузі трудового права, яке б становило собою цілісну концепцію правового розуміння засад єдності юридичної відповідальності у трудовому праві й диференціації як способу окреслення сфери її дії. Обґрунтування диференціації відповідальності необхідне для уточнення питання про визначення сфери дії конкретних різновидів відповідальності. У ході реалізації юридичної відповідальності на практиці досить часто виникають проблеми з розмежуванням її видів. Зокрема, певні труднощі існують при визначенні самостійності матеріальної відповідальності у трудовому праві та відмежуванні її від цивільно-правової, під час реалізації дисциплінарної відповідальності за нормами трудового й адміністративного права. Таким чином, обстоюється необхідність проведення наукового дослідження та продовження наукової дискусії щодо значення та особливостей юридичної відповідальності в галузі трудового права в аспекті єдності та диференціації.

Монографія є викладенням основного змісту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, захищеної автором 08 липня 2015 року в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.

Насамперед щиро дякую своєму науковому керівникові кандидату юридичних наук, професору кафедри трудового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Володимиру Володимировичу Жернакову за плідну співпрацю в період навчання в аспірантурі, за набуті навички науково-дослідницької діяльності, спрямування творчого пошуку та всебічну допомогу при підготовці цього дослідження.

Особливу подяку висловлюю колективу кафедри трудового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, зокрема завідувачу кафедри, доктору юридичних наук, професору Олегу Миколайовичу Ярошенку, доктору юридичних наук, професору Андрію Миколайовичу Слюсарю, доктору юридичних наук, професору Сергію Миколайовичу Прилипку, а також кандидату юридичних наук Галині Степанівні Гончаровій та кандидату юридичних наук Петру Аркадійовичу Бущенку, які надавали всіляку допомогу та уважно, кваліфіковано проаналізували моє дослідження, висловили корисні зауваження та рекомендації.

Окремі слова вдячності офіційним опонентам - доктору юридичних наук, професору, завідувачу кафедри трудового права та права соціального забезпечення Київського національного університету імені Тараса Шевченка Миколі Івановичу Іншину, кандидату юридичних наук, доценту кафедри трудового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Сергію Вікторовичу Лозовому.

Висловлюю щиру подяку своїм батькам за підтримку та всебічну допомогу.

Розділ 1. Теоретичні основи єдності та диференціації відповідальності в трудовому праві

1.1 Засади юридичної відповідальності в трудовому праві

Поняття юридичної відповідальності є одним із визначальних у правовій науці та правозастосуванні. Значущість юридичної відповідальності як ключової загальноправової категорії, так і галузі трудового права неодноразово підтверджувалась у численних працях вітчизняних і зарубіжних дослідників.

За своєю сутністю юридична відповідальність є багатоаспектним соціально-правовим явищем. Правове призначення юридичної відповідальності характеризується тим, що відповідальність є однією з основних гарантій реалізації та охорони прав та інтересів суб'єктів суспільних відносин. У зв'язку із цим формулювання цієї правової категорії має бути всеохоплюючим і враховувати значну кількість соціально-правових аспектів. Зважаючи на це, подальші дослідження юридичної відповідальності не втрачають своєї актуальності.

Забезпечення належного правового регулювання та подальше його вдосконалення неможливе без виваженого й узагальненого визначення правових категорій, що становлять основу цього процесу. Тому одним із завдань науки трудового права є формулювання найбільш конкретизованого поняття юридичної відповідальності в цій галузі, визначальних її ознак, а також співвідношення відповідальності в трудовому праві з іншими галузевими видами відповідальності.

Слід погодитися з думкою М.В. Вітрука про те, що юридична відповідальність - найважливіший інститут будь-якої правової системи, одна із сутнісних ознак права, необхідний елемент механізму його дії. Проблема вивчення юридичної відповідальності є досить актуальною як у загальній теорії права, так і галузевих юридичних науках. Прискорене формування соціально орієнтованої правової держави в умовах переходу до вільного громадянського суспільства, плюралістичної демократії, зміцнення системи місцевого самоврядування зумовлює підвищення відповідальності держави, її органів і посадових осіб у суспільному й державному житті, взаємній відповідальності держави, особистості й інших суб'єктів суспільних відносин, що неминуче веде до актуалізації наукового дослідження проблем юридичної відповідальності як у цілому, так і в окремих напрямах. Розвиток теорії юридичної відповідальності має велике наукове значення [37, с. 3].

Проблемам і різним аспектам юридичної відповідальності присвячено чимало праць як вітчизняних, так і закордонних науковців. Особливої уваги заслуговують фундаментальні теоретичні розробки щодо сутності й механізму юридичної відповідальності в працях С.С. Алексєєва, С.М. Братуся, М.В. Вітрука, В.М. Горшеньова, О.С. Йоффе, О.Е. Лейста, Д.А. Ліпінського, М.С. Малеїна, П.О. Недбайло, І.С. Самощенко, М.Х. Фарукшина, Р.Л. Хачатурова, зокрема в галузі трудового права - О.А. Абрамової, О.Т. Барабаша, В.С. Венедіктова, К.М. Гусова, М.І. Іншина, А.М. Лушнікова, М.В. Лушнікової, Ю.М. Полєтаєва, О.І. Процевського, Л.О. Сироватської, В.М. Скобєлкіна, П.Р. Стависького, А.М. Хвостова, Н.М. Хуторян, В.І. Щербини та багатьох інших учених.

Особливістю вивчення юридичної відповідальності як наукової категорії на сучасному етапі є те, що серед значної кількості досліджень сутності цього правового явища існує дуже багато суперечностей. А.М. Лушніков та М.В. Лушнікова слушно зауважують, що масив літератури з проблематики юридичної відповідальності постійно зростає, але аргументація точок зору авторів наводиться постійно однакова. Між тим, відмінність думок учених не така й значна. Це зумовлено галузевою спеціалізацією самих дослідників, недосконалістю термінології, прагненням до надлишкової авторської оригінальності [114, с. 712]. Зважаючи на це, П.Р. Стависький акцентував увагу на тому, що об'єднує авторів і може допомогти в розробленні найбільш загального підходу, значно зменшити кількість взаємовиключних рішень [184, с. 7]. Таким чином, якщо виробити єдиний погляд на поняття й сутність юридичної відповідальності досить важко, то необхідно визначити загальні підходи до розуміння цієї правової категорії. Це зауважує й Н.М. Хуторян, на думку якої поняття юридичної відповідальності взагалі й відповідальності в трудовому праві зокрема належить до базових понять як в юридичній науці, так і трудовому праві. Воно не може бути оціночною неконкретною категорією, що дає можливість правозастосовному органу вільно оцінювати факти. Ці факти мають бути із чимось зіставлені, а отже, має існувати еталон, загальне поняття відповідальності, тільки в такому разі уповноважені органи зможуть правильно застосовувати норми, які регулюють порядок притягнення до юридичної відповідальності [210, с. 124]. З'ясування сутності та визначення окремих проблем юридичної відповідальності в трудовому праві без обґрунтування загальнотеоретичних аспектів не видається можливим.

Розгляд певних аспектів юридичної відповідальності потребує дослідження фундаментальних засад і правової сутності цього правового явища. О.Е. Лейст цілком слушно наголошував, що теоретичне дослідження проблем юридичної відповідальності буде успішним і плідним за умови обов'язкового врахування обсягу цього поняття. Юридичної відповідальності немає і не може бути за межами чинного права. Як і правове регулювання в цілому, юридична відповідальність можлива лише там, де об'єктивно існує можливість доказування й виконання правовідносин засобами юридичного процесу, причому її реалізація потребує спеціального апарату, здатного застосовувати правові норми й у разі необхідності примушувати до їх виконання та дотримання. Важко не погодитися з позицією О.Е. Лейста стосовно того, що немає сенсу шукати поняття відповідальності та його визначення в тлумачних словниках [150, с. 640].

Філософи та теоретики права єдині в тезі, що юридична відповідальність є різновидом соціальної відповідальності, яка знаходить свій прояв у різноманітних формах життєдіяльності та поведінки людини [208, с. 9-10]. У зв'язку із цим можна визначити, що юридична відповідальність є досить складним і багатоаспектним явищем у правовій науці, яке потребує детального дослідження.

Убачається, що для належного відображення наукової проблематики юридичної відповідальності як правового явища необхідно розглянути всі наявні погляди на це питання. Доцільно погодитися з думкою А.М. Лушнікова та М.В. Лушнікової, що концептуальне осмислення юридичної відповідальності потребує виділення щонайменш двох аспектів проблеми: соціологічного і конкретно-правового, що не виключає багатоманітності підходів до феномену юридичної відповідальності. Соціологічний аспект реалізується через широкий соціально-філософський аналіз підстав, сутності й функцій юридичної відповідальності. Конкретно-правовий аспект, своєю чергою, має два складники: системний і логічний. Системність виражається через визначення загальних ознак, характерних для всіх видів юридичної відповідальності, з одного боку, та особливостей, притаманних окремим її видам, з іншого. Логічний складник реалізується через послідовне розмежування поняття юридичної відповідальності та суміжних, але не ототожнених правових понять, таких як міра державного примусу, міра юридичної відповідальності, санкція правової норми, міра захисту [114, с. 712-713].

Видається, що наведена модель аналізу допоможе дати найбільш конструктивну характеристику юридичної відповідальності як правового явища. Насамперед слід проаналізувати соціологічний аспект юридичної відповідальності.

Сутність відповідальності передбачає її соціальний зміст. Відповідальна особа звітує за свої дії перед певною інстанцією, якою може бути як спільнота, так й інша особа, що є референтними для цієї особи. Тобто тут наявний різновид соціальної взаємодії. Соціальний зміст відповідальності робить очевидним її зв'язок з іншими моральними якостями людини, що мають соціальне значення, - совістю, обов'язком, честю [23, с. 133].

Відповідальність має подвійний характер, виявляючи властивості соціального й індивідуального, і може бути розглянута як одна з детермінант соціальної діяльності, повсякденних практик. Важливим є процес формування, а також рівні рефлексії щодо відповідальності. Специфіка переживання відповідальності полягає в її соціальній обумовленості. Наявність відповідальності як морального мотиву соціальної дії свідчить про високий рівень моральної свідомості та соціалізованості людини [23, с. 132]. Соціальна відповідальність виконує важливу функцію регулятора суспільних відносин, контролю поведінки людини [37, с. 13]. За своєю сутністю соціальна відповідальність являє собою єдність двох складових: відповідальність особи за здійснене діяння перед іншими індивідами, соціальними групами, державою та суспільством у цілому; відповідальність держави та суспільства перед окремою особою чи соціальною групою [233, с. 11].

Сама по собі відповідальність є категорією, що розглядається в межах не тільки соціології й права, але й філософської науки. У загальній філософії та філософії права відповідальність розуміють як соціально-філософське поняття, що відбиває об'єктивно-історичний характер взаємин між особистістю і суспільством, особистістю і соціальною групою, сформований в ході задоволення взаємних вимог [50, с. 259-260].

У соціології та філософії відповідальність традиційно розглядають у двох аспектах: позитивному (перспективному) та ретроспективному (негативному). Тому серед фахівців у галузі права є прихильники як позитивного, так і ретроспективного аспектів розуміння відповідальності.

У загальноправовому значенні під позитивною відповідальністю розуміється вид юридичної відповідальності, який являє собою відповідну реакцію держави та суспільства на здійснене соціально корисне правомірне діяння особи у вигляді застосування різних заходів правового заохочення [233, с. 15]. Одним із перших, хто звернув увагу на проблему позитивної відповідальності в праві, був В.Г. Смирнов, який наголошував на тому, що проблема відповідальності не вичерпується відповідальністю за правопорушення; відповідальність тільки більш рельєфно проявляється в порушенні будь-яких інтересів, дійсно існуючи і при виконанні дозволених, тим більше, прямо співвідносних із законом моральних принципів, діянь. Відповідальність (у широкому розумінні цього поняття) - передусім усвідомлення свого обов'язку перед суспільством та державою, усвідомлення характеру і виду зв'язків, у яких живе та існує людина [183, с. 79].

Дослідження позитивної юридичної відповідальності набули досить великого значення в правовій науці, однак панівним залишається розуміння юридичної відповідальності в ретроспективному аспекті. Серед поглядів науковців, які негативно ставились до розуміння юридичної відповідальності в позитивному аспекті, виокремлюється позиція І.С. Самощенко та М.Х. Фарукшина. На їх думку, про активний (позитивний) аспект юридичної відповідальності взагалі не може бути мови. Юридична відповідальність із того часу, як вона виникла, завжди була відповідальністю за минуле, за скоєне протиправне діяння, тому ані наукові міркування, ані, тим паче, інтереси практики не дають підстав для переосмислення погляду на юридичну відповідальність як наслідок правопорушення [171, с. 25]. Не був прихильником позитивної відповідальності й С.С. Алексєєв, який підкреслював, що розгляд активної та ретроспективної відповідальності як самостійних явищ є неточним. Однак, на його думку, обидва вказаних аспекти охоплює не юридична, а загальносоціальна, морально-політична відповідальність. При цьому активний аспект відповідальності пов'язаний із правом - включає усвідомлену та сприйняту необхідність суворого дотримання і виконання юридичних обов'язків. Юридична відповідальність має тільки ретроспективний аспект, являючи собою «відповідь» за минулу поведінку - правопорушення. У галузі права відповідальність (активний її аспект) отримала особливе вираження: вона постає у вигляді законності [7, с. 371-372]. У свою чергу C.М. Братусь зауважував, що у «спокійному», не пов'язаному з ухиленням від обов'язкової поведінки, стані правовідносин категорія відповідальності не потрібна, вона не працює [29, с. 51].

Найчастіше позитивна юридична відповідальність розуміється як належне і сумлінне виконання суб'єктами права своїх обов'язків. У зв'язку із цим заслуговує на увагу позиція І.М. Тихоненко, відповідно до якої те, що називається позитивною юридичною відповідальністю, точніше було б назвати належним виконанням юридичних обов'язків [196, с. 8]. До того ж, у цьому сенсі слушною є думка О.Е. Лейста, який відзначав, що найбільш уразливою ланкою ідеї правової позитивної відповідальності є неможливість визначити її юридичні властивості та якості, що чимось відрізняються від відомих понять «обов'язок», «правомірна поведінка», «правосуб'єктність», «деліктоздатність», «виконання зобов'язань» [150, с. 637]. О.Е. Лейст зауважував, що в більшій частині міркувань про позитивну відповідальність правові явища теоретично об'єднуються з такими категоріями правосвідомості й моралі, як «усвідомлення необхідності зразкової поведінки», «добросовісне ставлення до своїх обов'язків», «відчуття відповідальності» тощо. За його переконанням, сутність справи в тому, що повага до права є не правовою, а моральною категорією, яка підвладна не стільки юридичним, скільки іншим способам впливу на особу та її духовний світ [97, с. 480, 483].

Р.О. Халфіна, критикуючи спроби деяких авторів застосовувати загальновживані поняття до правових категорій, констатувала, що при широкому розумінні юридичної відповідальності, включаючи її позитивний аспект, губиться специфіка юридичного розуміння відповідальності й виникає потреба в новій дефініції, що сьогодні включається в поняття відповідальності в юридичному сенсі [209, с. 316317].

Окремі науковці справедливо звертали увагу на недопустимість переміщення поняття відповідальності в галузь належного розуміння її не як правової реальності, а як певного «психологічного процесу» [208, с. 13]. У зв'язку із цим М.Д. Шаргородський слушно наголошував на тому, що усвідомлення обов'язку, спроможність людини передбачати результати своєї діяльності є не відповідальністю, а лише передумовою, підставою, що надає можливість обґрунтувати відповідальність [94, с. 14-15].

Слід погодитися з М.Л. Петрухіним у тому, що правильніше було б замість «позитивної» відповідальності запровадити поняття соціального (правового) обов'язку. Те, що деякі автори називають позитивною відповідальністю, - не відповідальність, а розуміння особою свого обов'язку перед суспільством, державою, громадянами [138, с. 248-250].

На думку Л.О. Сироватської, у трудовому праві, на відміну від інших галузей права, «обов'язок виконувати всі трудові обов'язки» (і норми права, що їх закріплюють) прямо сформульований у вигляді обов'язку дотримуватися дисципліни праці. І завдяки цьому тут просто немає необхідності запроваджувати додаткову правову категорію, яка по суті дублює цей обов'язок [189, с. 27-28].

У теорії права сформувалась ще одна концепція щодо розуміння позитивної відповідальності, яка йменується «інтегративною». Представники цієї позиції (В.М. Кудрявцев, Л.І. Спірідонов, Д.А. Ліпінський та інші) вважають, що юридична відповідальність як різновид відповідальності соціальної становить єдність позитивної та ретроспективної відповідальності. На думку В.М. Кудрявцева, позитивна і негативна відповідальність є частинами єдиного механізму правового регулювання, спрямованого на правомірну чи протиправну поведінку [93, с. 232]. Р.Л. Хачатуров і З.Г. Ягутян запроваджують поняття «загальної» юридичної відповідальності, розуміючи під нею «обов'язок всіх громадян і організацій дотримуватись приписів правових норм, а в разі невиконання обов'язку зазнавати втрат особистого чи майнового характеру» [211, с. 52]. В.С. Венедіктов робить акцент на тому, що загальна концепція юридичної відповідальності має базуватися на суспільному та філософському її розумінні, оскільки в іншому випадку можна дійти до неправильних висновків, однобічному або неповному її тлумаченню. Отже, юридичну відповідальність необхідно розглядати крізь призму позитивного і негативного аспектів відповідальності [35, с. 42-43]. Такий висновок В.С. Венедіктов робить на підставі того, що в літературі з філософії та соціології ретроспективний і позитивний аспекти відповідальності розглядають взаємопов'язано, і в правовій науці збільшується значущість позитивного аспекту юридичної відповідальності.

Своєрідну думку щодо сутності позитивної відповідальності висловлює В. О. Рибаков. За його переконанням, позитивна юридична відповідальність, як і ретроспективна, - це обов'язок, що супроводжує будь-який інший обов'язок. Обов'язок як сутність відповідальності має додатковий характер і немислимий без основного обов'язку суб'єкта. Ось чому додатковий обов'язок самостійного значення не має і входить складовою частиною до обов'язку підкорятися закону як невід'ємна ознака правосуб'єктності [179, с. 26].

Дійсно, категорія юридичної відповідальності безпосередньо пов'язана з особистістю правопорушника, а точніше - з його правосуб'єктністю. Відповідальність - це певний стан, якого зазнає суб'єкт права, оскільки він має таку здатність, тобто володіє деліктоздатністю. Зважаючи на це, юридична відповідальність може розглядатися як здатність особи (фізичної або юридичної) давати звіт за своє протиправне діяння й зазнавати заходів державного примусу. Однак деякі фахівці в галузі права вказують на існування юридичної відповідальності як елементу правового статусу особи. Така відповідальність іменується статусною, оскільки під нею розуміється відповідальність за належне і правильне виконання обов'язків, покладених на особу. Статусна відповідальність постійно знаходиться в складі загальних (статусних) правовідносин. Вона реалізується в цих правовідносинах [116, с. 214]. Фактично статусна відповідальність - це і є позитивна відповідальність, тобто відповідальність за належне виконання своїх обов'язків, у тому числі морально-правових [116, с. 209]. Між тим, необхідно підкреслити, що така позиція видається недостатньо обґрунтованою, оскільки вона не надає більш глибокого значення поняттю юридичної відповідальності, яке вже набуло в праві доволі визначеного змісту.

Д.А. Ліпінський та Р.Л. Хачатуров звертають увагу на добровільну форму реалізації юридичної відповідальності, яка є проявом позитивної. Вони зауважують, що добровільна форма реалізації юридичної відповідальності не тотожна обов'язку. Цьому обов'язку відповідає правовідношення. Сам обов'язок реалізується в реальній правомірній поведінці, що схвалюється державою [210, с. 151]. Д.А. Ліпінський та Р.Л. Хачатуров доводять, що добровільна форма реалізації юридичної відповідальності не зводиться до понять «обов'язок», правомірна поведінка», «заохочення», «усвідомлення обов'язку», «вольове ставлення до обов'язків» і не розчиняється в них. Ці вчені визначають добровільну форму реалізації юридичної відповідальності як спосіб закріплення юридичного обов'язку дотримуватися вимог правових норм, що реалізується в правомірній поведінці суб'єктів юридичної відповідальності, яка схвалюється або заохочується державою. Д.А. Ліпінський та Р.Л. Хачатуров підкреслюють, що добровільна форма реалізації (позитивна юридична відповідальність) характеризується такими ознаками: базується на правових нормах і як наслідок нормативна; формально визначена й має чіткість; деталізованість і загальнообов'язковість; гарантується державою; забезпечується державним переконанням, примусом або заохоченням; реалізується в регулятивному правовідношенні; у свій зміст включає юридичний обов'язок із дотримання правових норм і правомірну поведінку; своїми наслідками спричиняє схвалення або застосування заходів заохочення. Отже, добровільна форма реалізації юридичної відповідальності - це спосіб закріплення юридичного обов'язку дотримуватися вимог правових норм, що реалізується в правомірній поведінці суб'єктів юридичної відповідальності, яка заохочується державою [210, с. 160182].

Цілком обґрунтованою є думка О.Т. Барабаша про те, що так звана позитивна відповідальність або «відповідальність за успіх в роботі» юридично нічим не відрізняється від звичайного юридичного обов'язку, за існуючим право- відношенням, від компетенції. Юридична відповідальність повинна мати свої характерні риси. В противному разі обов'язок і відповідальність (засіб забезпечення) стають тотожними явищами. Такою характерною особливістю відповідальності є викликаний порушенням обов'язку за наявним правовідношенням новий, додатковий обов'язок - зазнавати несприятливих наслідків, які полягають у застосовуваних до правопорушника юридичних санкціях. Цей новий обов'язок інший, ніж існуючий між сторонами правовідносин, він має особливу нормативну основу, цілі та способи її досягнення [13, с. 34-36].

Цікавий і водночас суперечливий погляд обстоює О.С. Бондарев. На його думку, досить тривала дискусія і різноманітність поглядів дослідників щодо поняття юридичної відповідальності за правопорушення і відсутність навіть натяку на зближення позицій у майбутньому є свідченням того, що юридичної відповідальності в ретроспективному аспекті не існує в природі сучасного суспільства [26, с. 134]. Наведений висновок є досить суперечливим, адже наявність жвавої наукової дискусії з того чи іншого питання не може свідчити про відсутність категорій, а, навпаки, відображає актуальність і значення питання, що підлягає обговоренню. О. С. Бондарев переконаний, що юридична відповідальність може мати лише позитивний характер, виявляючись цінною (позитивною) правовою властивістю суб'єктів права. Із зовнішнього боку вона постає як соціально активна і звична правомірна поведінка суб'єктів права. Внутрішній (психологічний) її аспект являє собою усвідомленість (зараз або в минулому) суб'єктами соціально активної та звичної правомірної поведінки, яка встановлена регулятивними нормами права, зразків належної поведінки, їх позитивної емоційно- відчуттєвої оцінки і вольової спрямованості своїх діянь відповідно до цих правових зразків [26, с. 143].

Аналіз наявних досліджень різних аспектів юридичної відповідальності дає змогу визначити кілька підходів до тлумачення цього поняття в соціологічному аспекті. З урахуванням наведених в юридичній літературі позицій можна виокремити:

1) розуміння юридичної відповідальності в негативному аспекті (С.М. Братусь, О.Е. Лейст, І.С. Самощенко, М.Х. Фарукшин, Л.С. Явич, у науці трудового права - С.О. Іванов, Р.З. Лівшиць, А.М. Лушніков, М.В. Лушнікова, Л.О. Сироватська, Є.Б. Хохлов та інші);

2) визначення сутності юридичної відповідальності крізь призму негативного і позитивного аспектів, такий підхід іменують ще як інтегративний [89, с. 9] (В.С. Венедіктов, В.М. Кудрявцев, Д.А. Ліпінський, В.О. Рибаков, Л.І. Спіридонов, Р.Л. Хачатуров, Н.М. Хуторян);

3) визнання лише позитивного аспекту юридичної відповідальності (О.С. Бондарев).

На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок про те, що позитивна юридична відповідальність розглядається найчастіше в морально-психологічному аспекті як відчуття обов'язку. Фактично така відповідальність не підкріплена юридичним механізмом. З огляду на це переконливою є думка М.С. Малеїна, який підкреслював, що моральну відповідальність не можна ототожнювати з юридичною. Відповідальність в її справжньому і єдиному юридичному значенні є реакція на правопорушення. Прихильники позитивної відповідальності виводять поняття відповідальності за межі права: свідомість, почуття, мораль - категорії неправові. Доводи юристів на користь позитивної відповідальності не привносять нічого нового в розуміння юридичної відповідальності, оскільки належать до категорії моральної відповідальності. Констатування двох видів юридичної відповідальності, негативної і позитивної, чи об'єднання їх в одну категорію навряд чи прийнятне [115, с. 133-134]. Цілком слушною і логічною є позиція Ю.В. Бауліна, який стверджує, що юридична наука не має оперувати поняттями моралі, оскільки мораль і право, хоча й мають тенденцію перехрещування за обсягом, усе ж залишаються явищами різноплановими. Це дві різні, автономні одна від одної системи нормативного регулювання суспільних процесів, кожна з яких містить власні правила і власні положення про відповідальність за їх порушення [19, с. 32-33].

Отже, заперечувати наявність двох аспектів юридичної відповідальності в теоретичному розумінні не слід, але необхідно наголосити на неспроможності вчення про позитивну відповідальність в її практичному значенні, тому що вона ототожнюється з належним виконанням обов'язків, що встановлені нормами права. Таким чином, позитивна відповідальність - це морально-психологічний аспект механізму юридичної відповідальності, який полягає в належному виконанні суб'єктами права своїх обов'язків, закріплених нормами права.

Необхідно підкреслити, що концепція про позитивну юридичну відповідальність може бути предметом вивчення соціології, філософії права. Однак поглиблення вивчення цієї категорії в правовій науці, зокрема в науці трудового права, не має великого значення. У зв'язку із цим видається, що надалі сутність і зміст юридичної відповідальності слід розглядати, насамперед, у ретроспективному аспекті.

Наступним підходом до розгляду юридичної відповідальності в правовій науці є конкретно-правовий, що охоплює кілька концепцій. Серед усього масиву наукових доробок щодо поняття та ознак юридичної відповідальності можна виділити декілька підходів. Так, цілком слушно А.М. Лушніков та М.В. Лушнікова констатують, що основні суперечності в поглядах на сутність юридичної відповідальності можна звести до того, що одні автори вважають відповідальність мірою державного примусу, яка застосовується до правопорушника, інші - санкцією за правопорушення або розглядають її як реалізацію, застосування санкції, треті - виконанням порушеного обов'язку під впливом державного примусу [114, с. 716, 731].

У численних дослідженнях юридичної відповідальності в ретроспективному аспекті можна виділити кілька основних підходів до визначення сутності цієї правової категорії.

Одним із напрямів до визначення юридичної відповідальності є її розуміння як покарання за вчинення певного діяння. М.С. Малеїн категорично зазначав, що покарання - це і є відповідальність [116, с. 30]. На думку В.А. Ойгензіхта, відповідальність - це завжди покарання за протиправну, відповідно, засуджувану державою і суспільством дію [134, с. 219]. Характеризуючи такий підхід до розуміння юридичної відповідальності, доцільно погодитися з Р.Л. Хачатуровим та Д.А. Ліпінським у тому, що покарання характеризує юридичну відповідальність, але до нього не зводиться. Покаранню передують обов'язок правопорушника його зазнати, факт осуду, а після відбуття покарання слідує стан покараності [207, с. 174].

Наступною інтерпретацією є розуміння юридичної відповідальності як реалізації санкції правової норми, що передбачає певні негативні наслідки. Детального аналізу співвідношення і взаємодія юридичної відповідальності та санкції правової норми набули в працях О.Е. Лейста, який виходив із того, що відповідальність - це застосування й реалізація санкції у випадку правопорушення. З факту правопорушення виникає низка відносин між органами держави, з одного боку, і правопорушником - з іншого, відносин, що складаються в процесі розслідування справи, визначення міри державного примусу, яка підлягає застосуванню, призначення і реалізації цієї міри. Такі відносини у своїй сукупності й охоплюються загальним поняттям «відповідальність» [99, с. 85].

За переконанням О.С. Іоффе, юридична відповідальність є насамперед санкцією за правопорушення, наслідком, передбаченим нормою права на випадок її недотримання. Ця санкція виражається в застосуванні заходів примусу до правопорушника. Іншими словами, відповідальність є мірою примусу до дотримання норм права, що застосовується органами держави до тих, хто ці норми порушує [73, с. 314].

Найбільш поширеним та обґрунтованим у науковій літературі про юридичну відповідальність є розуміння її як заходу державного примусу, реакції на вчинене правопорушення. Зокрема, такого підходу дотримуються О.С. Іоффе, І.С. Самощенко та М.Х. Фарукшин, М.Д. Шаргородський. Відповідальність як міра державного примусу, на думку більшості авторів, виражається в засудженні правопорушення, у встановленні для правопорушника певних негативних (несприятливих) наслідків у вигляді обмежень (позбавлень) особистого чи майнового порядку. До цього додається, що юридична відповідальність служить справі виховання та виправлення правопорушників, спеціального і загального попередження правопорушень [28, с. 8-9]. Слід зауважити, що відповідальність у юридичному значенні є реакцією на правопорушення. Будь-яке правопорушення має викликати реакцію суспільства, яка може набувати різноманітного характеру: від суспільного осуду до засудження на підставі рішення суду.

І.С. Самощенко та М.Х. Фарукшин під змістом юридичної відповідальності в ретроспективному аспекті розуміють, з одного боку, примус порушника певним соціальним утворенням (суспільством, класом, державою и т. ін.) до дотримання соціальних норм, що відповідають інтересам останнього, і, з іншого боку, підпорядкування порушника цьому примусу, необхідність зазнавати його [171, с. 11]. На думку Р.З. Лівшиця, юридична відповідальність полягає в застосуванні до порушника заходів державно-правового впливу, які проявляються в негативних для порушника наслідках [102, с. 147].

За своєю природою юридична відповідальність дуже тісно пов'язана з державним примусом, який є однією з основних ознак юридичної відповідальності. Варто зауважити, що юридична відповідальність - це не єдиний примусовий захід, який може бути застосований у разі порушення порядку, встановленого нормою права. Охоронна функція трудового права пов'язана з реалізацією примусових заходів, які певною мірою забезпечують реалізацію прав і законних інтересів працівників, роботодавців та інших суб'єктів трудового права [72, с. 10]. На думку В.М. Лебедєва, примус у трудовому праві конкретизується в таких проявах: юридичній відповідальності (дисциплінарній та матеріальній), заходах захисту (поновлення) і запобіжних заходах [95, с. 108].

Заходи юридичної відповідальності та заходи захисту суб'єктивних прав достатньо близькі за змістом категорії, але вони мають власні характерні риси. Свого часу ще О.С. Іоффе і М.Д. Шаргородський звертали увагу на те, що серед заходів державного примусу можна виділити заходи, застосування яких не потребує тих умов, що встановлені для застосування юридичної відповідальності. Зважаючи на це, вони виступили проти змішування заходів відповідальності та інших юридичних санкцій [73, с. 318]. Проблема співвідношення юридичної відповідальності та заходів захисту не нова для правової науки, однак і досі вона залишається дискусійною, в тому числі для трудового права. Категорія заходів захисту була визнана вченими в галузі трудового права досить давно. Вони відзначали наявність у трудовому праві заходів, які не можуть бути віднесені до юридичної відповідальності та є заходами захисту [74, 82, 182].

Найбільш чітким і вагомим критерієм розмежування означених заходів примусу є підстава їх застосування. Тому для притягнення винної особи до юридичної відповідальності необхідна наявність у його діянні ознак повного складу правопорушення, а для заходів захисту достатньо факту вчинення неправомірної дії чи бездіяльності. До того ж більшість дослідників уважає, що застосування заходів захисту не залежить від наявності в діях порушника вини. Призначення заходів захисту та виявлення їх ознак дає змогу більш детально проаналізувати юридичну природу, сутність цієї правової категорії та з'ясувати підстави її відмежування від юридичної відповідальності. Відсутність законодавчої диференціації, неможливість виділення єдиного погляду науковців щодо означеного питання досить часто призводять до ототожнення заходів захисту і юридичної відповідальності, що негативно впливає на можливість реалізувати певні заходи примусу в трудовому праві. Видається, що основною розпізнавальною ознакою є підстава застосування таких заходів, яка може виражатись у правопорушенні або об'єктивно протиправній поведінці. Поряд із цим, слід обов'язково враховувати спрямованість і зміст конкретного заходу примусу.

Ще одним підходом до розуміння сутності юридичної відповідальності є її тлумачення як обов'язку. За висновками М.В. Вітрука, юридична відповідальність є різновидом обов'язку, що має низку істотних відмінностей від інших видів юридичних обов'язків: по-перше, юридична відповідальність є новим, додатковим обов'язком правопорушника, на якого вона покладається; по-друге, юридична відповідальність відіграє роль гаранта юридичного обов'язку, що існував до правопорушення, оскільки при його невиконанні може наступати юридична відповідальність; по-третє, юридична відповідальність як новий, додатковий обов'язок із відшкодування (компенсації) завданих збитків (шкоди) та несення справедливої відплати як кари за правопорушення виконується в примусовому порядку при невиконанні первинного юридичного обов'язку [37, с. 35].

І.С. Самощенко наголошував, що юридичну відповідальність слід розглядати як особливе, передбачене і врегульоване нормами права відношення між порушником вимог права (правопорушником) і державою в особі певних його органів. Це відношення полягає, з одного боку, у наданні порушником звіту за свій проступок; у втраті ним довіри держави і громадськості, якщо була його вина; у тому, щоб така особа зазнала позбавлень, передбачених правовими санкціями. З іншого боку, це відношення полягає у витребуванні державним органом звіту порушника за його протиправну поведінку, хоча порушник юридично й не зобов'язаний давати його або говорити тільки правду; у засудженні державним органом поведінки винного в правопорушенні; у застосуванні до порушника передбачених правовими санкціями примусових заходів і виконанні прийнятого рішення, коли цього вимагає сам характер обраного заходу (позбавлення волі, штраф і т. ін.) [172, с. 18].

С.М. Братусь обстоював іншу позицію. На його думку, відповідальність - не правовідношення, а атрибут, властивість обов'язку на тій стадії його реалізації, коли його не виконують добровільно, навіть при бажанні зобов'язаної особи, і тому застосовується державний примус. Перетворення відповідальності в правовідношення не викликане необхідністю. Така конструкція, на думку С.М. Братуся, є штучною, оскільки нового правовідношення при настанні відповідальності не виникає, а реалізується правовідношення, змістом якого є або раніше існуючий обов'язок, або обов'язок, що виник у зв'язку з правопорушенням. Унаслідок цього С.М. Братусь під відповідальністю розуміє примусово виконуваний обов'язок, що існував раніше або виник унаслідок правопорушення і є елементом правовідношення, яке порушене [28, с. 102-103]. Твердження про те, що юридичну відповідальність необхідно вивчати з позиції правовідношення не потребує додаткового обґрунтування, оскільки її не можна уявити у вигляді одностороннього явища - як відповідальність перед самим собою. Однак така концепція залишає невирішеною низку теоретичних проблем. Серед них: характер правовідношення (матеріальне, процесуальне), момент виникнення правовідношення, співвідношення з охоронним правовідношенням тощо [210, с. 185]. Таким чином, невизначеність і певна дискусійність такого розуміння юридичної відповідальності викликає більше запитань, аніж відповідей.

Проблема відповідальності в будь-якій галузі права за своєю сутністю є проблемою правовідношення, що породжене правопорушенням як певним юридичним фактом [21, с. 122]. У загальному розумінні юридична відповідальність являє собою регламентоване нормами права суспільне відношення, у якому на правопорушника покладається обов'язок зазнати відповідних позбавлень і несприятливих наслідків за вчинене правопорушення, що кореспондує з обов'язком компетентного органу притягнути винну особу до відповідальності. Логічною є думка про те, що юридичної відповідальності немає і не може бути за межами чинного права. Як і правове регулювання в цілому, юридична відповідальність можлива лише там, де об'єктивно існує можливість доказування і виконання правовідносин засобами юридичного процесу, причому її реалізація потребує спеціального апарату, здатного застосовувати правові норми і в разі необхідності примушувати до їх виконання та дотримання [150, с. 640].

Цілком виправданим є судження, що з'ясування сутності охоронних правовідносин дозволяє більш глибоко розкрити поняття юридичної відповідальності та її зміст. Крім того, зв'язок цих категорій дає можливість встановити місце юридичної відповідальності серед інших правових явищ, із правильних методологічних позицій підійти до вирішення питання про класифікацію видів відповідальності [183, с. 27].

Визначення основних положень, що містяться в більшості концепцій і поглядів щодо юридичної відповідальності, дає змогу зробити висновок про те, що вони не виключають один одного, а, навпаки, розкривають окремі ознаки та характерні риси цієї правової категорії. Поділ усіх наукових напрацювань на окремі концепції дає можливість визначити, що більшість означених підходів до розуміння юридичної відповідальності вказує на якусь окрему ознаку (елемент) юридичної відповідальності як правового явища. У зв'язку із цим не можна не підтримати позицію М.С. Малеїна, за переконанням якого, юридичну відповідальність можна характеризувати трьома ознаками: державним примусом, засудженням правопорушення і його суб'єкта, наявністю несприятливих наслідків для правопорушника. Указані ознаки є обов'язковими, а відсутність хоча б однієї з них свідчить про відсутність відповідальності [121, с. 134, 136]. Подібну точку зору підтримує більшість дослідників, зокрема, І.С. Самощенко та М.Х. Фарукшин розглядали юридичну відповідальність як наслідок правопорушення і як реалізацію правових санкцій [171, с. 45, 54]. У свою чергу, Л.О. Сироватська звертала увагу на громадське чи державне засудження правопорушника як одну з основних ознак юридичної відповідальності [188, с. 18].

Ураховуючи результати проведеного аналізу, можна зробити висновок про те, що під юридичною відповідальністю слід розуміти правове явище, зміст якого полягає в обов'язку особи, у разі вчинення діяння, яке має ознаки правопорушення, зазнати заходів державного примусу, що супроводжуються осудом правопорушника й негативними наслідками у вигляді обмежень майнового та/або немайнового характеру.

Загальна дефініція юридичної відповідальності в галузі трудового права практично не відрізняється від визначення цієї правової, виробленої в межах загальної теорії права. Більше питань виникає при застосуванні узагальненого поняття відповідальності в трудовому праві. У науковій літературі зазвичай використовують дефініції «відповідальність у трудовому праві», «відповідальність за порушення трудового законодавства», «трудоправова відповідальність», «відповідальність за нормами трудового права» тощо. Однак частіше в трудовому праві розглядаються дисциплінарна і матеріальна відповідальність як самостійні види юридичної відповідальності та складові юридичної відповідальності в межах галузі трудового права як єдиного і узагальненого поняття.

У цьому контексті П.Р. Стависький відзначає, що в межах галузі існують лише трудова матеріальна і трудова дисциплінарна відповідальність, унаслідок цього немає потреби в абстрактному, збірному понятті відповідальності в трудовому праві. За його переконанням, порушення обов'язків у трудових правовідносинах веде до виникнення тільки або дисциплінарної, або матеріальної відповідальності. При цьому характер відповідальності визначається галузевою належністю порушеного обов'язку, а отже, норми права [184, с. 43-45]. Л.О. Сироватська ставила знак рівності між трудоправовою відповідальністю і відповідальністю за трудовим правом. Остання визначалась як обов'язок працівника чи службовця відповісти за скоєне ним трудове правопорушення [188, с. 18].

Цікавою є позиція А.М. Лушнікова та М.В. Лушнікової, які виокремлюють єдину трудоправову відповідальність. На їх думку, трудоправова відповідальність є узагальнювальною галузевою категорією [114, с. 728] і визначається як обов'язок працівників та роботодавців, їх представників зазнати юридично несприятливих наслідків у формі позбавлень особистісного, організаційного і майнового характеру в порядку і на умовах, передбачених трудовим законодавством, іншими нормативно-правовими актами, що містять норми трудового права, колективними договорами, угодами, локальними актами [114, с. 731]. З позицією дослідників про трудоправову відповідальність як узагальнювальну галузеву категорію навряд чи можна погодитися з таких підстав.

Слід зауважити, що дисциплінарна і матеріальна відповідальність за своєю сутністю є самостійними видами відповідальності й відрізняються, щонайменше, за підставами виникнення, суб'єктами, принципами, функціями, механізмом реалізації, характером правових наслідків, а тому необхідно чітко розмежовувати ці види юридичної відповідальності. Зважаючи на самостійність дисциплінарної і матеріальної відповідальності в межах галузі трудового права, видається, що використання у трудовому праві поняття «трудоправова відповідальність» не є коректним.

У вирішенні цього питання також слушною є думка К.В. Коваленка, який підкреслює, що спроба ввести категорію «трудова відповідальність» і відмовитися від понять «дисциплінарна відповідальність» і «матеріальна відповідальність» на тій підставі, що немає таких галузей права, як дисциплінарне право і матеріальне право, є безперспективною. Запропонована узагальнювальна категорія є штучною теоретичною конструкцією, яка, по-перше, не знаходить свого підтвердження в положеннях чинного трудового законодавства; по-друге, не відповідає традиційному поділу видів юридичної відповідальності; по-третє, не має власних підстав, умов, порядку та наслідків застосування; по-четверте, ускладнює рішення багатьох проблем, пов'язаних з юридичною відповідальністю у сфері праці [83, с. 35-36].

Однак не можна не погодитися з П.С. Луцюком у тому, що переосмислення юридичної відповідальності в трудовому праві за напрямом формування трудоправової відповідальності має стати однією зі стратегічних цілей триваючої реформи трудового права в Україні, що сприятиме не лише оптимізації правового регулювання відповідного інституту трудового права, але й значному перегляду чинних та проектних норм законодавства про працю в частині юридичної відповідальності [111, с. 30].

До того ж необхідно відзначити, що трудовому праву, на відміну від інших галузей права, не притаманний єдиний інститут юридичної відповідальності. У загальнотеоретичному розумінні інститут права - це відокремлена група правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини конкретного виду [53, с. 250]. Норми, що регулюють дисциплінарну відповідальність у трудовому праві, включені до інституту дисципліни праці й фактично є його субінститутом. Правове регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору здійснюється на основі норм самостійного інституту. Таким чином, норми, що регламентують відповідальність у трудовому праві, не утворюють самостійного правового інституту в межах цієї галузі. Ця обставина є додатковим свідченням недоцільності виокремлення трудоправової відповідальності.

Окремі дослідники визначають юридичну відповідальність у трудовому праві як передбачений нормами трудового права і забезпечуваний у необхідних випадках заходами з його реалізації особливий правовий стан правопорушника і уповноваженої особи, що реалізується в охоронних правовідносинах і виявляється в обов'язку правопорушника, незалежно від його бажання, дати звіт про свої неправомірні дії й зазнати обмежень, установлених санкцією, а також у праві уповноваженої особи вимагати звіту щодо неправомірної поведінки і застосувати в необхідних випадках санкції [72, с. 47].

Можливість реалізації юридичної відповідальності в трудовому праві лише в межах охоронних відносин не викликає сумніву. На цьому наголошує О.І. Процевський і відзначає, що виділення охоронних правовідносин у самостійний вид похідних від трудового відношення пояснюється діалектичною взаємозумовленістю обов'язку дотримуватися дисципліни праці за трудовим відношенням і настанням відповідальності за її невиконання або неналежне виконання. Оскільки дисциплінарна і матеріальна відповідальність розглядаються як самостійні види юридичної відповідальності за порушення трудової дисципліни, а відповідальність є суспільнім відношенням за змістом і формою, тому й слід визнати наявність похідних охоронних відносин у межах предмета трудового права [157, с. 34].