Проблеми єдності та диференціації відповідальності у трудовому праві України

О.Е. Лейст зазначав те, що відповідальність зазвичай поділяється на види залежно від галузей права. Галузева ж класифікація не пояснює, чому в межах однієї галузі права можуть існувати різні види відповідальності, наприклад, дисциплінарна і матеріальна в трудовому і колгоспному праві [100, с. 30]. У свою чергу, О.М. Чашин наголошує на недоцільності існування дисциплінарної та матеріальної відповідальності поряд із конституційною, кримінальною, адміністративною, цивільною тощо, оскільки критерієм поділу в цьому разі є саме галузь права, а дисциплінарна та матеріальна відповідальність є різновидами трудової відповідальності [219, с. 364-365].

Незважаючи на значну кількість критичних зауважень стосовно диференціації юридичної відповідальності на окремі види за галузевим критерієм, цей варіант поділу є найбільш поширеним як у правовій науці, так і в правозастосуванні. До того, ж галузевий критерій диференціації юридичної відповідальності є найбільш універсальним і дає змогу розрізняти види юридичної відповідальності, враховуючи їх єдність та специфіку окремих галузей права.

Як загальноправова, наукова категорія юридична відповідальність є стабільною, всеохоплюючою, універсальною і фактично не потребує диференціації. Але сутність відповідальності полягає в тому, що вона має реалізовуватися, тобто знаходити своє практичне втілення. У зв'язку із цим для належного функціонування юридичної відповідальності поділ на окремі види є необхідним. Зважаючи на це, диференціація юридичної відповідальності є ключовим чинником у забезпеченні реалізації юридичної відповідальності. Диференціація уможливлює чітке визначення засад, на яких ґрунтується механізм юридичної відповідальності, та меж застосування конкретного виду відповідальності.

У цілому диференціація юридичної відповідальності на окремі різновиди базується на кількох основних підставах (критеріях): галузь права, що регулює певну сферу суспільних відносин; ознаки і характеристики правопорушення як підстави відповідальності; наслідки реалізації механізму юридичної відповідальності. Слід зауважити, що сфера суспільних відносин, у якій застосовується юридична відповідальність, і характер правопорушення є ключовими елементами у визначенні виду відповідальності. Всі інші критерії є допоміжними, і вони лише деталізують межі застосування того чи іншого виду юридичної відповідальності.

Щодо відповідальності в трудовому праві Р.Л. Хачатуров та Д.А. Ліпінський підкреслюють, що точніше за галузевою належністю її слід визначити як трудову відповідальність працівників і службовців, що складається з двох підвидів, або двох підсистем, - матеріальної та дисциплінарної. Далі дослідники доходять висновку, що дисциплінарна і матеріальна відповідальність - це не самостійні види відповідальності, а різновиди трудової. Природно, кожна з них має свої особливі риси, однак спільного в них більше, ніж специфічного. На їх погляд, тією загальною ознакою, яка об'єднує дисциплінарну та матеріальну відповідальність, є їхня галузева належність. Крім цього, можна виділити взаємозв'язок урегульованих матеріальною та дисциплінарною відповідальністю суспільних відносин, взаємозв'язок об'єктів правопорушення, схожі ознаки суб'єктів дисциплінарної та матеріальної відповідальності [210, с. 644-645].

Із думкою про несамостійність дисциплінарної та матеріальної відповідальності в трудовому праві не можна погодитися з ряду причин. Дійсно, дисциплінарна і матеріальна відповідальність мають тісний взаємозв'язок, оскільки реалізуються в межах однієї галузі права, але їх дія спрямована на окремі підвиди суспільних відносин, що виникають при застосуванні найманої праці. До того ж диференціацію цих видів можна провести насамперед за їх цілями: основна мета дисциплінарної відповідальності полягає в забезпеченні дисципліни праці, матеріальної - компенсація спричиненої шкоди. Не можна не погодитися з Ю.М. Полєтаєвим у тому, що дисциплінарна відповідальність характеризується наявністю, як правило, власної підстави - дисциплінарного проступку, особливих санкцій - дисциплінарних стягнень, суб'єкта дисциплінарного проступку і суб'єкта дисциплінарної влади, уповноваженого застосовувати дисциплінарні стягнення в позасудовому порядку [152, с. 76]. Як підкреслює О.І. Процевський, подібність дисциплінарної та матеріальної відповідальності за зовнішніми ознаками є свідченням їхньої належності до однієї галузі права. Внутрішньо ж вони відрізняються за об'єктом і об'єктивною стороною проступку, які й тягнуть відповідний вид відповідальності, а згідно із цим і вид охоронного правовідношення, в межах якого реалізується відповідальність [157, с. 152-153]. Наведені чинники дають підставу говорити про те, що за своєю природою дисциплінарна і матеріальна відповідальність - це самостійні види юридичної відповідальності в галузі трудового права.

У науковій літературі питання диференціації відповідальності в галузі трудового права завжди розглядалося в аспекті визначення місця дисциплінарної і матеріальної відповідності в системі юридичної відповідальності та їх співвідношення з іншими видами. Важливе значення має співвідношення дисциплінарної та матеріальної відповідальності в середині галузі трудового права. Більш детально особливості внутрішньогалузевого співвідношення дисциплінарної та матеріальної відповідальності в галузі трудового права будуть проаналізовані в наступних розділах цього дослідження.

Хоча галузевий критерій поділу юридичної відповідальності на види і має певні недоліки, диференціація юридичної відповідальності за галузями права видається найбільш практичною та логічно обґрунтованою. Окрім галузевого, в теорії права виділяють й інші класифікаційні критерії: функціональний, цільовий, суб'єктивний, суб'єктний, залежно від характеру примусу і виду застосовуваних заходів, залежно від виду правовідносин, залежно від суб'єктів, які застосовують відповідальність. Критерії класифікації юридичної відповідальності потребують ретельного аналізу на предмет установлення їх прийнятності для виділення підсистем і елементів юридичної відповідальності [210, с. 627].

За функціональним критерієм виділяють каральну і правовідновлювальну відповідальність.

Детального вивчення означена проблема набула в працях О.Е. Лейста. На його думку, виражений у санкції спосіб правопорядку визначає порядок її реалізації, тому основним поділом видів юридичної відповідальності (як і санкцій) є поділ на правовідновлювальну і каральну. Каральна відповідальність застосовується тільки за злочини чи адміністративні або дисциплінарні проступки. Виникнення і реалізація цієї відповідальності відбувається лише в процесуальній формі й визначається актами державних органів і посадових осіб, які наділені відповідними повноваженнями. Цей вид відповідальності має відносно визначений характер. Правовідновлювальна відповідальність полягає у відновленні незаконно порушених прав, у примусовому виконанні невиконаного обов'язку. Така відповідальність притаманна цивільно-правовим відносинам. Її покладення може здійснюватися без втручання держави і поза процесуальною формою [98, с. 128-130, 169]. Подібну точку зору обстоює Т.І. Тарахонич, за переконанням якої, класифікація юридичної відповідальності на штрафну (каральну), що застосовується за злочини, адміністративні чи дисциплінарні проступки, і правовідновлювальну, яка полягає в поновленні незаконно порушених прав чи примусовому виконанні обов'язку, можлива за характером правопорушення та змістом санкцій за його скоєння [70, с. 67].

У каральній відповідальності більше проявляється функція покарання правопорушника та настання для нього несприятливих наслідків у вигляді певних позбавлень немайнового або майнового характеру. У свою чергу, правовідновлювальна (компенсаційна) відповідальність головним чином спрямована на поновлення порушеного стану суб'єктів права, яким завдана шкода.

Цілком слушно Л.О. Сироватська заперечує О.Е. Лейсту. На її думку, запропонована О.Е. Лейстом класифікаційна ознака «досить загальна». Якщо уявити собі, що вона пов'язана з класифікацією видів відповідальності, то вона б включала два види - каральну і правовідновлювальну і, відповідно, через занадто загальний характер теоретично була б допустима, але практично не викликала б наукового інтересу [188, с. 39].

Усталеним є погляд, що за способами впливу в трудовому праві можна виділити компенсаційну відповідальність, спрямовану на відшкодування шкоди (матеріальна відповідальність сторін трудового договору), та каральну, що реалізується шляхом застосування дисциплінарних покарань (дисциплінарна відповідальність працівників) [280, с. 153]. Указана позиція видається однобічною, адже право- відновлювальний і каральний вплив може проявлятися певною мірою як у матеріальній, так і дисциплінарній відповідальності.

У питанні поділу юридичної відповідальності на правовідновлювальну і каральну О.Е. Лейст виходив із розрізнення нормативних конструкцій відповідальності, під якими розумів комплекс норм матеріального і процесуального права, які визначають санкцію та інші заходи примусу, що підлягають застосуванню в разі порушення, порядок (процес) і послідовність застосування та реалізації цих заходів, а також норми, що визначають права особи, яка притягується до відповідальності [98, с. 130-150]. В. І. Щербина в основу поділу юридичної відповідальності в галузі трудового права на правовідновлювальну і каральну покладає спосіб впливу [280, с. 152].

Зокрема, на думку Д.А. Ліпінського, правовідновлювальними чи каральними є не санкції, а функції, які вони виконують. Будь-який захід юридичної відповідальності (якщо це дійсно захід відповідальності, а не захисту) виконує відновну і каральну функції. Будь-який захід відповідальності є водночас і каральним, і відновлювальним, оскільки при розгляді відновних властивостей санкцій відновлювальними функціями наділена сама юридична відповідальність, а не тільки один з її проявів - реалізація санкції. Утім, для авторів, які під юридичною відповідальністю розуміють реалізацію санкції, немає різниці між функціями санкцій і функціями юридичної відповідальності [106, с. 36].

Слід зауважити, що функціональний критерій є досить обмеженим і не дає можливості беззаперечно диференціювати юридичну відповідальність. Цілком логічними є висновки дослідників, які наголошують на тому, що юридична відповідальність виконує регулятивну, превентивну, відновлювальну, каральну, виховну і компенсаційну функції, а тому через свою багатофункціональність, функціональний критерій не може бути покладений в основу її класифікації [210, с. 629].

Дещо інакше підходить до диференціації юридичної відповідальності М.В. Вітрук. Ураховуючи концепцію поділу галузей права на публічні та приватні, науковець пропонує вирізняти публічно-правову та приватноправову відповідальність [37, с. 94-100]. За переконанням М.В. Вітрука, диференціація відповідальності в публічному праві на конституційну, дисциплінарну, адміністративну, процесуальну визначається сферою їх дії, ступенем небезпеки публічно-правового порушення і специфічними правовими наслідками, що настали в результаті цього. Для приватного права характерна цивільно-правова відповідальність, яка може мати внутрішньовидову диференціацію (матеріальна, таксова та інші види відповідальності) [37, с. 99]. Цю позицію підтримує також В.О. Кислухін, який виходить із того, що процес диференціації галузей сучасного російського права, який приводить до поділу права на приватне і публічне, неминуче підводить до усвідомлення того, що юридична відповідальність також має поділятися на два основних види: приватноправову і публічно-правову. Питання про розподіл правової відповідальності на приватноправову і публічно-правову, їх співвідношення торкається всіх сторін правового регулювання, переводить проблему поділу на ці два основні види юридичної відповідальності з галузі теоретичних міркувань у практичну площину. На думку В.О. Кислухіна, приватноправова відповідальність - це відповідальність суб'єкта приватноправових відносин за вчинене ним порушення норм цивільного, сімейного, трудового та інших галузей приватного права, що реалізується за допомогою примусового впливу з боку держави на підставі закону й (або) договору. Публічно-правову відповідальність В.О. Кислухін визначає як установлену державою на підставі закону відповідальність суб'єкта публічно-правових відносин за вчинене ним порушення норм конституційного, адміністративного, кримінального та інших галузей публічного права [81].

Такий критерій диференціації юридичної відповідальності як публічно-правова або приватноправова природа галузі права є не досконалим, адже при такому розподілі залишаються поза увагою галузі права, що мають змішаний характер. Наприклад, визначення юридичної природи галузі трудового права є досить дискусійним питанням і в правовій науці немає єдиної точки зору щодо належності цієї галузі права до приватно- або публічно-правових галузей. Слід погодитися з О.І. Процевським, який уважає, що предмет трудового права є менш однорідним, ніж предмет цивільного права, у нього включені не тільки відносини, що мають приватний характер, а й, зокрема, відносини щодо нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю, які мають яскраво виражений публічно-правовий характер [159]. У зв'язку із цим диференціація юридичної відповідальності виключно на підставі наведеного критерію може бути односторонньою і не відображати всіх особливостей співвідношення як галузей права, так і видів відповідальності.

Окремі дослідники виділяють суб'єктивний критерій диференціації юридичної відповідальності. О.Ф. Черданцев і С.М. Кожевников зазначають, що на основі аналізу законодавства та юридичної практики можна, беручи до уваги умовність термінології, виділити три види відповідальності за підставами її настання: суб'єктивну (точніше, суб'єктивно-об'єктивну), об'єктивну і абсолютну. Перший вид пов'язаний із винним діянням, у другому і третьому випадках відповідальність покладається на суб'єктів за відсутності в їхніх діях вини. Об'єктивна відповідальність настає без вини (казус у суб'єктивному сенсі), але за наявності причинного зв'язку між дією і шкідливим результатом. Абсолютна - не тільки без вини, а й за відсутності необхідного причинного зв'язку між діяльністю суб'єкта і шкодою, за яку він несе відповідальність (казус в об'єктивному сенсі, відповідальність за непереборну силу) [220, с. 42].

Наведений критерій з певних причин не може бути покладений в основу диференціації юридичної відповідальності. По-перше, як правило, настання відповідальності можливе лише в разі вчинення особою винного діяння. Як зазначає А.М. Хвостов, вина - необхідний елемент будь-якої юридичної відповідальності [213, с. 5]. Наприклад, у трудовому праві відповідальність без вини не можлива. По-друге, такий підхід до диференціації не відображає системних ознак інституту юридичної відповідальності [210, с. 635].

Серед інших критеріїв диференціації юридичної відповідальності виділяють суб'єктний склад, застосовувані заходи, вид правовідносин, характер державного примусу, суб'єктів, які застосовують заходи відповідальності. Так, М.В. Вітрук підкреслює, що на основі внутрішнього законодавства юридичну відповідальність можна класифікувати за порядком її застосування. Відповідно до цього критерію вчений розрізняє юридичну відповідальність, що покладається в судовому порядку (різними видами судів), у судово-адміністративному і адміністративному порядку (органами виконавчої влади, контрольними органами) [37, с. 99].

За переконанням П.М. Рабіновича, критеріями видової класифікації заходів юридичної відповідальності мають бути юридична природа відповідного правопорушення та характер спричиненої ним шкоди. Це дає йому підстави виділити такі види юридичної відповідальності, як конституційна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна, матеріальна, кримінальна тощо [161, с. 149]. На думку Л.О. Сироватської, первинною ознакою для класифікації видів юридичної відповідальності необхідно вважати характер правопорушення і санкції, а також ступінь їх якісної специфіки, що пов'язана з галуззю права [184, с. 39].

Поряд з іншими дослідниками P.A. Ромашов також виділяє різноманітні підстави класифікації видів юридичної відповідальності, серед яких найбільшого поширення набула класифікація за такими критеріями, як часова спрямованість, цілі та предмет правового регулювання. За змістовим критерієм автор виділяє: ретроспективну (негативну) та перспективну (позитивну) відповідальність [168, с. 262].

Таким чином, під диференціацією юридичної відповідальності слід розуміти поділ її на окремі види на підставі загальних критеріїв, а також залежно від стійких ознак, що притаманні конкретному виду відповідальності, з метою спеціалізації та встановлення особливостей правового регулювання. До таких ознак можна віднести: характер і вид правопорушення, що є підставою відповідальності; статус суб'єкта відповідальності; правові наслідки для винної особи, коло суб'єктів, які можуть застосовувати заходи відповідальності тощо.

Аналіз основних позицій, сформованих у правовій науці, дає змогу зробити висновок, що виділити єдиний критерій для об'єктивної диференціації юридичної відповідальності на окремі види досить важко. Однак слід підкреслити, що визначальним критерієм розрізнення видів відповідальності є галузевий, що базується на особливостях і предмета, і методу правового регулювання виду суспільних відносин, у якому реалізується той чи інший вид юридичної відповідальності. Потрібно також наголосити, що для створення цілісного уявлення про диференціацію видів юридичної відповідальності поряд із галузевим критерієм слід ураховувати цілі відповідальності, її суб'єктів, характер наслідків, вид примусу і суб'єктів, які уповноважені застосовувати заходи відповідальності. Необхідно відзначити, що вищенаведені критерії можуть бути використані для розмежування видів відповідальності на галузевому рівні.

1.4 Дисциплінарна і матеріальна відповідальність у трудовому праві, їх співвідношення

Завданням юридичної науки є теоретичне обґрунтування правових конструкцій, що втілюються на практиці, шляхом закріплення відповідних загальнообов'язкових норм у законодавстві. У зв'язку із цим наукою трудового права визначаються основні засади, на яких ґрунтується правове регулювання трудових правовідносин, у тому числі дисциплінарної відповідальності працівників і матеріальної відповідальності сторін трудового правовідношення.

Кожен із видів юридичної відповідальності відіграє самостійну роль у процесі правового регулювання, виконує свої соціально-корисні функції. Унаслідок цього всі види відповідальності необхідні й протиставляти їх не можна [171, с. 189]. Як уже зазначалося, серед правознавців немає єдиного погляду на кількість та види юридичної відповідальності. Така ситуація характерна не тільки для всієї системи юридичної відповідальності, а й для окремих галузей права. У трудовому праві зазвичай виділяють два самостійні види відповідальності, що дає підставу говорити про диференціацію юридичної відповідальності на галузевому рівні за специфічними критеріями. У трудовому праві дисциплінарна або матеріальна відповідальність реалізується в межах охоронних правовідносин, які виникають у межах однієї галузі права.

Відповідальність за порушення трудових прав і обов'язків може бути як загальноохоронною, так і специфічно галузевою. Аналіз чинного законодавства України дає змогу визначити, що відповідальність за порушення трудових прав працівників регламентується не лише нормами трудового права, а й адміністративного, кримінального, цивільного. Так, Кримінальний кодекс України визначає низку суспільно небезпечних діянь у сфері застосування найманої праці, за які може наставати кримінальна відповідальність. До таких, зокрема, належать: грубе порушення законодавства про працю, тобто незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК України); грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ним особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (ст. 173 КК України); безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 173 КК України) [91].

Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) у ст. 41 передбачає адміністративну відповідальність за порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплати їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України «Про звернення громадян», або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю [87].

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику визначається законодавством [85]. Загальні засади й порядок відшкодування моральної шкоди регламентуються Цивільним кодексом України [218].

Таким чином, кримінальна, адміністративна, цивільно- правова відповідальність може наступати за порушення, скоєні в межах трудових та пов'язаних із ними правовідносин. Це свідчить про те, що фактично юридична відповідальність як правове явище загального порядку не має меж у правозастосуванні. Однак сфера дії кожного виду відповідальності визначається передусім колом суспільних відносин, які той чи інший вид відповідальності покликаний захищати. До ознак, що визначають сферу дії юридичної відповідальності конкретного виду, слід віднести: певний різновид суспільних відносин, у яких реалізується відповідальність; сукупність норм певної галузі права; особливості механізму реалізації юридичної відповідальності (державою чи самими суб'єктами суспільних відносин); характер наслідків (майнового, організаційного чи особистісного характеру).

Зважаючи на те, що коло суспільних відносин і вид юридичної відповідальності не завжди співвідносяться, необхідно звертатися також до інших критеріїв (ознак) визначення сфери дії конкретного виду юридичної відповідальності. В юридичній літературі традиційно проводилось розмежування дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності за такими критеріями: 1) характер правопорушення, його суспільна небезпечність; 2) суб'єкт відповідальності; 3) порядок застосування відповідальності; 4) правові наслідки правопорушення (санкції) [114, с. 741]. Отже, визначення сфери дії того чи іншого виду юридичної відповідальності слід здійснювати за комплексом критеріїв, до яких належать:

- різновид суспільних відносин, що захищаються юридичною відповідальністю;

- суб'єкти відповідальності;

- характер правопорушення, його суспільна небезпечність;

- правові наслідки правопорушення;

- сукупність норм певної галузі права;

- порядок застосування відповідальності.

Необхідно зауважити, що визначальним чинником для окреслення сфери дії конкретного виду юридичної відповідальності є коло суспільних відносин, які піддаються захисту за допомогою механізму відповідальності, і сукупність правових норм певної галузі, згідно з якими реалізується юридична відповідальність. Зважаючи на це, галузевий розподіл юридичної відповідальності є найбільш прийнятним для відображення загальної диференціації видів відповідальності. Таким чином, сфера дії юридичної відповідальності визначається предметом певної галузі права. Наприклад, предмет трудового права складають трудові та пов'язані з ними відносини. Отже, відповідальність у трудовому праві реалізується в межах указаних відносин. Проте необхідно розмежовувати сферу дії юридичної відповідальності, що реалізується в трудових і пов'язаних із ними правовідносинах.

Трудові правовідносини захищаються дисциплінарною та матеріальною відповідальністю сторін трудового право-відношення. Це зумовлено декількома обставинами:

- суб'єктами дисциплінарної та матеріальної відповідальності у трудовому праві є працівники та роботодавці;

- як дисциплінарний проступок, так і трудове майнове правопорушення призводять до негативних наслідків організаційного чи майнового характеру для сторін трудового договору й не мають суспільно небезпечного (суспільно шкідливого) характеру;

- підстави та порядок реалізації і дисциплінарної, і матеріальної відповідальності регламентуються нормами трудового права.

Пов'язані з трудовими правовідносини можуть бути об'єктом захисту адміністративної, дисциплінарної, матеріальної, кримінальної відповідальності. Наприклад, ст. 174 КК України передбачає кримінальну відповідальність за примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій [91]. Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) регламентує адміністративну відповідальність за ухилення осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представників трудових колективів від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, угоди, умисне порушення встановленого законодавством строку початку переговорів або незабезпечення роботи комісій з представників сторін чи примирних комісій у визначений сторонами переговорів строк (ст. 41-1 КУпАП); порушення чи невиконання зобов'язань щодо колективного договору, угоди особами, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, чи представниками трудових колективів (ст. 41-2 КУпАП); ненадання особами, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представниками трудових колективів інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод (ст. 41-3 КУпАП) [87].

Закон України «Про колективні договори і угоди» регламентує відповідальність за ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, угоди; відповідальність за порушення і невиконання колективного договору, угоди; відповідальність за ненадання інформації, необхідної для колективних переговорів і здійснення контролю. Так, на осіб, які представляють роботодавців чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи і ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, угоди, або навмисно порушили строк, визначений частиною третьою статті 10 цього Закону, або не забезпечили роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади (ст. 17 Закону). Згідно зі ст. 20 Закону України «Про колективні договори і угоди» порядок і строки накладення штрафів, передбачених цим Законом, регламентуються Кодексом України про адміністративні правопорушення [63]. Таким чином, за порушення у сфері колективно-трудових відносин може наступати як дисциплінарна, так і адміністративна відповідальність.

Статтею 44 Закону України «Про охорону праці» визначено, що за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом [65].

Поряд із цим, пов'язані з трудовими правовідносини можуть захищатися специфічними заходами примусу, які за своєю сутністю не є юридичною відповідальністю. Так, згідно зі ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення» для посадових осіб органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також фізичних осіб-підприємців, винних у порушенні законодавства про зайнятість населення передбачається система штрафів [60]. Однак у зазначеній статті підкреслюється, що штрафи є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України [45].

Отже, сфера дії юридичної відповідальності у трудовому праві визначається колом правовідносин, що становлять предмет галузі. Слід розмежовувати юридичну відповідальність у трудовому праві залежно від виду правовідносин на таку: відповідальність у межах трудових правовідносин і відповідальність у сфері пов'язаних із трудовими правовідносин. Такий висновок ґрунтується на тому, що відповідальність у сфері пов'язаних із трудовими відносин не обмежується лише матеріальною та дисциплінарною відповідальністю і має загальноохоронний характер. Це черговий раз підтверджує тезу про те, що юридична відповідальність як загальноправова категорія не має меж у правозастосуванні.

У науковій літературі детального вивчення набули проблеми розмежування дисциплінарної відповідальності за трудовим та адміністративним правом, а також виявлення спільних рис і відмінностей матеріальної відповідальності у трудовому праві та майнової в цивільному праві. Наведене зіставлення визначається як зовнішнє співвідношення відповідальності за трудовим правом та іншими галузями права. Окрім цього, необхідно звернути увагу на внутрішнє порівняння дисциплінарної та матеріальної відповідальності в галузі трудового права та їх диференціацію.

Якщо з кримінальною та адміністративною відповідальністю все досить очевидно, то щодо дисциплінарної та матеріальної відповідальності не все настільки однозначно. Дисциплінарна відповідальність реалізується не тільки в трудовому, але також і в адміністративному праві, сфері державних і муніципальних відносин. Це ж певною мірою притаманне й матеріальній відповідальності, що подібна до майнової. Майнова (матеріальна) відповідальність зародилася й розвивалася спочатку саме в цивільному праві [114, с. 724]. З появою трудового права відбулася «спеціалізація» матеріальної відповідальності в трудовому праві, і вона набула специфічної трудоправової природи [184, с. 27-28; 10, с. 246].

Окремої уваги потребує питання розмежування дисциплінарної відповідальності за різними галузями права. Специфіка цього виду відповідальності виявляється в його особливому правовому регулюванні й міжгалузевому характері. Певні ознаки дисциплінарної відповідальності можна виявити лише в її співвідношенні з іншими видами юридичної відповідальності. Зокрема, в правовій науці досить часто дисциплінарну відповідальність порівнюють з адміністративною. Це пов'язано з тим, що за своєю сутністю дисциплінарна відповідальність досить наближена до адміністративної і вони мають певні суміжні ознаки. Ще однією причиною такого співвідношення є те, що окремі дослідники свого часу визначали дисциплінарну відповідальність як інститут адміністративного прав [234, с. 175-176; 235, с. 64; 39, с. 12]. Пізніше в процесі розвитку правової науки така позиція була визнана хибною, а дисциплінарна відповідальність стала розглядатись як «комплексний» правовий інститут, що охоплює норми права, які регулюють суспільні відносини, характерні для декількох галузей права [8, с. 82-93; 82, с. 22].

Разом із тим, незалежно від того, на підставі норм якої галузі права настає дисциплінарна відповідальність, їй притаманні загальні ознаки:

1) її підставою є дисциплінарний проступок;

2) за такий проступок передбачено накладення дисциплінарного стягнення;

3) стягнення застосовує уповноважений на те орган (посадова особа) в порядку підлеглості;

4) межі «дисциплінарної влади» цього органу (посадової особи) чітко встановлено правовими нормами;

5) особа, на яку накладено дисциплінарне стягнення, може оскаржити його у встановленому порядку;

6) за один дисциплінарний проступок може бути накладено лише одне дисциплінарне стягнення [11, с. 197].

Цілком слушною є думка Ю.М. Полєтаєва про те, що цей вид відповідальності характеризується наявністю: а) власної підстави - дисциплінарного проступку, б) особливих санкцій - дисциплінарних стягнень, в) суб'єкта дисциплінарного проступку та г) суб'єкта дисциплінарної влади (особи, уповноваженої застосовувати дисциплінарні стягнення) [152, с. 63-69].

Слід зауважити, що дисциплінарна відповідальність реалізується не тільки у сфері застосування найманої праці, але також і в державному, муніципальному управлінні та суспільних відносинах, що складають предмет адміністративного права. Така ситуація зумовлена тим, що дисциплінарна відповідальність осіб, які вчинили проступки, регулюється нормами адміністративного, трудового, кримінально-виконавчого права. Це стосується матеріальної відповідальності, що також має міжгалузевий характер [114, с. 724]. Особливості та сутність дисциплінарної та матеріальної відповідальності в галузі трудового права проявляються в їх співвідношенні з іншими видами юридичної відповідальності.

Відповідно до чинного законодавства України дисциплінарна відповідальність може наставати за порушення трудової дисципліни й службових обов'язків. Так, до дисциплінарної відповідальності можуть бути притягнуті особи в порядку, встановленому окремими Законами України, КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку підприємств, установ, організацій, дисциплінарними статутами та положеннями про дисципліну праці окремих категорій працівників та службовців сфери державного управління.

У зв'язку з тим, що дисциплінарна відповідальність реалізується на підставі нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в різних сферах, виникає ситуація, коли один вид юридичної відповідальності реалізується в різних галузях права. Це проявляється в тому, що нормами адміністративного права встановлюються дисциплінарна відповідальність і порядок її реалізації, коло суб'єктів і повноваження органів управління (посадових осіб), що наділені «дисциплінарною владою», категорії службовців, відповідальність яких регулює адміністративне право. Стосовно більшості працівників дисциплінарну відповідальність передбачено нормами трудового й адміністративного права, а щодо деяких категорій осіб (військовослужбовців строкової служби, працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки України тощо) -- повністю нормами адміністративного права, що пояснюється необхідністю поряд із загальними правилами дисциплінарної відповідальності враховувати особливі вимоги дисципліни до них, встановлення специфіки їх дисциплінарної відповідальності [11, с. 196-197].

Ф.М. Левіант розглядала дисциплінарну відповідальність як самостійний правовий спосіб впливу на працівників і службовців, які допустили порушення трудової дисципліни. Дисциплінарна відповідальність здійснюється шляхом застосування до порушників трудової дисципліни дисциплінарних стягнень в установленому законом порядку. На основі законодавства про працю Ф.М. Левіант визначила основні види дисциплінарної відповідальності працівників і службовців:

1) дисциплінарна відповідальність за правилами внутрішнього трудового розпорядку;

2) дисциплінарна відповідальність у порядку підпорядкованості. До цього виду дисциплінарної відповідальності притягуються посадові особи підприємств:

а) посадові особи, які користуються правом прийому на роботу і звільнення;

б) відповідальні працівники згідно з особливим переліком;

в) посадові особи, які здійснюють свої обов'язки за виборними посадами;

3) дисциплінарна відповідальність за статутами про дисципліну та спеціальними нормативними актами [96, с. 14, 21].

На думку О.С. Літошенко, головним критерієм розмежування адміністративної відповідальності з дисциплінарною є їх нормативні та фактичні підстави, оскільки в ньому «вбачаються дві сторони: юридико-фактична (протиправна поведінка, проступок) та нормативна (наявність норми адміністративного права, що передбачає відповідальність за таку поведінку) [107, с. 39-40]. В основу поділу дисциплінарної відповідальності на види покладено характер діяльності різних категорій працівників і службовців, умови їхньої роботи, систему дисциплінарних стягнень, порядок їх накладення та оскарження.

При розмежуванні дисциплінарної відповідальності за трудовим правом і адміністративним правом потрібно виходити з того, що підставою для дисциплінарної відповідальності у трудовому праві є проступок у трудовому право-відношенні, об'єктом якого є трудова дисципліна. В адміністративному ж праві правопорушення вчиняються у сфері службово-управлінських відносин, загальним об'єктом яких є порядок здійснення службовцями своїх повноважень відповідно до чинного законодавства.

Лише певна частина службовців, які здійснюють свої повноваження не на підставі трудового договору або правил внутрішнього трудового розпорядку, несе дисциплінарну відповідальність не відповідно до норм чинного законодавства про працю України, а згідно з законами, статутами та положеннями про дисципліну, затвердженими уповноваженими органами. Зокрема, на підставі статутів про дисципліну і спеціальних положень дисциплінарну відповідальність несуть військовослужбовці, працівники рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівники транспорту, зв'язку та інші. Види стягнень, передбачені цими нормативними актами, загалом аналогічні тим, які застосовуються до державних службовців взагалі. Водночас є певні відмінності. Наприклад, відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ на осіб рядового і начальницького складу можуть накладатися такі стягнення: зауваження, догана, сувора догана, затримка у присвоєнні спеціального звання або подання до його присвоєння на строк до одного року, попередження про неповну посадову відповідність, пониження в посаді, пониження в спеціальному званні на один ступінь, звільнення з органів внутрішніх справ. Особи, нагороджені нагрудним знаком органів внутрішніх справ, можуть бути позбавлені цього знака.

Не можна залишити поза увагою проблему співвідношення матеріальної та цивільно-правової відповідальності, оскільки ці види відповідальності мають багато спільного, а труднощі з їх розмежуванням виникають і досі.

Серед дослідників радянського періоду не було єдиного підходу до визначення правової природи матеріальної відповідальності. В.М. Смирнов, І.С. Самощенко, М.Х. Фарукшин наголошували на тому, що матеріальна відповідальність у трудовому праві має договірну природу, що є характерним також для багатьох відносин у цивільному праві. За переконанням В.М. Смирнова, відповідальність працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації при виконанні своїх службових (трудових) обов'язків належить до широко відомої цивільному праву договірної відповідальності, яка має лише свої особливості нормативного регулювання, а відшкодування підприємству, установі, організації шкоди, заподіяної ними не при виконанні своїх службових (трудових) обов'язків, є деліктною і регулюється відповідними нормами цивільного законодавства [182, с. 91]. На думку І.С. Самощенко і М.X. Фарукшина, цивільно-правова відповідальність може бути використана і для захисту норм інших галузей права, хоча її зміст, порядок і умови застосування регламентовані нормами тієї галузі права, назву якої цей вид відповідальності має [171, с. 185]. Разом із цим, указані ж автори визначають, що матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну власнику або уповноваженому ним органу, є окремим видом юридичної відповідальності за ознаками галузевої приналежності [168, с. 183].

Слушним є висновок В.А. Рахмиловича, який вважає, що всі майнові відносини охороняються цивільним правом подібно до того, як різноманітні суспільні відносини регулюються різними галузями права, мотивуючи це тим, що цивільно-правова відповідальність застосовується при будь-якому протиправному заподіянні майнової шкоди незалежно від того, до якої галузі права належить норма, яка забороняє діяння, в результаті якого завдана шкода [161, с. 53]. Точку зору про цивільно-правову природу матеріальної відповідальності у трудовому праві підтримує і С.М. Братусь. Визнаючи те, що матеріальна відповідальність працівників має низку специфічних ознак, і що панівним є судження про норми, які регулюють матеріальну відповідальність як самостійний інститут трудового права, автор доходить висновку, що майнова відповідальність - це цивільно-правова відповідальність, і ніякі суб'єктивні чинники не можуть зрушити об'єктивну основу, яка випливає з компенсаційної природи цієї відповідальності, хоча й може звузити або розширити обсяг цієї відповідальності. Тому майнова відповідальність у трудовому праві - різновид цивільно-правової [28, с. 127].

Потрібно наголосити на тому, що вченими не заперечувався той факт, що матеріальна відповідальність має трудову природу, оскільки реалізується у відносинах, пов'язаних із трудовими. Зараз не викликає заперечень твердження про те, що матеріальна відповідальність сторін трудового правовідношення є самостійним видом юридичної відповідальності. Це було вже неодноразово доведено багатьма дослідниками [74, с. 36; 82, с. 13-20; 175, с. 418-421; 188, с. 143-152]. П.Р. Стависький одним із перших навів перелік характерних рис, за якими можна розмежувати цивільно-правову (майнову) та матеріальну відповідальність [184, с. 143-152].

Ураховуючи досягнення науки трудового права з цього питання, загальні принципи відповідальності, а також положення трудового й цивільного законодавства, видається можливим виділити кілька ознак, за якими розмежовуються матеріальна і цивільно-правова відповідальність:

1. Основним критерієм відмежування матеріальної відповідальності від цивільно-правової є суб'єктний склад. Суб'єктами матеріальної відповідальності є сторони трудового правовідношення, тобто працівник і роботодавець, у цивільно-правовій відповідальності суб'єктом може бути будь-хто як із фізичних, так і юридичних осіб.

2. Матеріальна відповідальність у трудовому праві побудована на принципі вини, цивільно-правова ж можлива і без такої (ч. 2 ст. 130 КЗпП України) [85].

3. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом установлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду (ч. 2 ст. 130 КЗпП України) [85].

4. Розмір матеріальної відповідальності працівників обмежується прямою дійсною шкодою, але, як правило, не більше середньомісячного заробітку (ст. 132 КЗпП України), роботодавець же зобов'язаний відшкодовувати завдану працівникові шкоду в повному розмірі [85].

5. На відміну від цивільного права, граничні розміри матеріальної відповідальності у трудовому праві диференційовані залежно від форми вини працівника. Обмежена матеріальна відповідальність передбачає необережну форму вини, в той час як повна допускає умисну і необережну вину [114, с. 855].

6. У цивільному праві при спільному заподіянні шкоди декількома особами застосовується солідарна відповідальність. У трудовому праві за загальним правилом наступає не солідарна, а дольова матеріальна відповідальність.

7. Існують відмінності й у порядку покриття шкоди. За трудовим правом допускається стягнення шкоди, що не перевищує середньомісячного заробітку за розпорядженням власника або уповноваженого органу не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної шкоди і звернене до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.

8. Відсутність у трудовому праві відповідальності за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності (ч. 4 ст. 130 КЗпП України). Однак слід зауважити, що згідно із цією нормою відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами [85].

9. У трудовому праві, на відміну від цивільного, загальним правилом є дія презумпції невинуватості працівника (ст. 138 КЗпП України) [85].

10. Визначення розміру відшкодування шкоди не на підставі принципу змішаної форми вини, а з урахуванням ступеня вини працівника, враховуючи його майнове становище та конкретні обставини, за яких було завдано шкоду власнику або уповноваженому ним органу (ч. 5 ст. 135-3 КЗпП України) [85].

Безперечно, вказані критерії не становлять вичерпний перелік, за яким можна розмежувати цивільно-правову та матеріальну відповідальність у трудовому праві. Наведені ознаки лише характеризують особливі риси матеріальної відповідальності у трудовому праві та дають підстави говорити про самостійність цього виду юридичної відповідальності.

Незважаючи на достатнє обґрунтування самостійності матеріальної відповідальності у трудовому праві, на практиці й досі трапляються випадки ототожнення цього виду відповідальності із цивільно-правовою.

Наприклад, рішенням Апеляційного суду Луганської області від 10 квітня 2013 р. за апеляційною скаргою на рішення Слов'яносербського районного суду Луганської області в цивільній справі за позовом підприємства до працівника про стягнення завданих збитків установлено, що позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача відшкодування збитків, посилаючись на такі обставини. Відповідач працював у нього водієм автотранспортних засобів із виконанням функцій експедитора, і з ним було укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність. У відповідача під час рейсу в м. Любляни (Словенія) було викрадено паливну картку та особистий телефон, в якому записаний код цієї картки. Після цього за певний період за цією карткою було придбано паливо на загальну суму 2 082,84 євро, за які відповідач не звітував, чим заподіяв йому шкоду, від добровільного відшкодування якої відмовився. Рішенням Слов'яносербського районного суду Луганської області в задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.

Апеляційний суд при перевірці матеріалів справи дійшов наступних висновків. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що підстав для відшкодування позивачу шкоди з відповідача, з яким укладено договір про повну матеріальну відповідальність, не має, оскільки відповідачу паливна картка за актами приймання- передачі не передавалася і, крім того, відсутня вина відповідача в заподіянні позивачу шкоди у зв'язку з крадіжкою цієї паливної картки, що звільняє його від відшкодування шкоди на підставі ч. 2 ст. 1166 ЦК України. Із цим суд апеляційної інстанції не погодився і зазначив, що передбачені статтею 1166 ЦК України підстави відповідальності особи за завдану майнову шкоду застосовуються в разі наявності між сторонами спору в деліктних зобов'язаннях.

Разом із тим, підстави, умови, порядок, межі й розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації, встановлені главою ІХ КЗпП України.

Відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР із праці і соціальних питань, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 (далі - Перелік).

Оскільки робота водія не внесена до зазначеного вище Переліку, то укладання позивачем із відповідачем, саме як із водієм, договору про повну матеріальну відповідальність, юридичної сили не має, а тому не може бути підставою для матеріальної відповідальності відповідача в повному обсязі.

Відповідно до чинного законодавства відповідач, як працівник, з інших підстав не несе матеріальної відповідальності в повному розмірі шкоди, то на нього має бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність у зв'язку із заподіянням позивачу матеріальної шкоди з його вини, бо він не зберіг паливну картку та секретний PIN-код належним чином, зупинився на території, яка не охороняється, що йому було заборонено, внаслідок чого сталася крадіжка цієї картки і PIN-коду, за допомогою якої здійснені покупки палива на суму 2 082,84 євро [166].

Підставою застосування матеріальної відповідальності сторін трудового договору є трудове майнове правопорушення, шкода, завдана таким правопорушенням, виникає в межах трудових правовідносин і, відповідно, її відшкодування має здійснюватися за нормами законодавства про працю. На практиці досить часто трапляються випадки, коли неправильно визначається характер правовідносин, у межах яких завдано шкоду, внаслідок чого неправильно застосовуються норми матеріального права.

Так, 11 липня 2013 р. було переглянуто заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю до фізичної особи про відшкодування майнової шкоди. При перегляді зазначеного рішення Апеляційним судом м. Києва встановлені такі обставини справи.

Із досліджених у судовому засіданні доказів убачається, що між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю та відповідачем було укладено строкову трудову угоду, відповідно до умов якої працівник був прийнятий до ТОВ на посаду водія терміном до 24 травня 2013 року.

25 червня 2012 року комісією ТОВ було складено акт огляду транспортного засобу - автомобіля, на якому працював відповідач, і виявлені певні дефекти. Позивач зазначив, що ремонт автомобіля був здійснений за його рахунок, тому просив стягнути вартість ремонту з відповідача.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ТОВ працівника про відшкодування майнової шкоди, посилався на те, що позивачем, відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, не надано суду належних та допустимих доказів того, що саме внаслідок винних дій відповідача автомобіль зазнав механічних пошкоджень. Не надано суду також доказів того, що пошкоджень автомобіль зазнав під час його експлуатації відповідачем у неробочий час у ніч із 24 на 25 червня 2012 року, а тому відсутні правові підстави для покладення відповідальності з відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля, на відповідача.