Проблеми єдності та диференціації відповідальності у трудовому праві України

Більш дискусійною є характеристика відповідальності в трудовому праві як правового стану. Так, під трудовою юридичною відповідальністю В.С. Венедіктов розуміє особливий правовий стан суб'єктів трудового права, що обумовлено нормативними приписами, спрямований на забезпечення реалізації суб'єктивних прав і обов'язків у трудових і пов'язаних із ними правовідносинах. Однак сутність поняття правового стану залишається невизначеною, при цьому зауважено, що зовнішній прояв трудова юридична відповідальність знаходить у діяннях (діях чи бездіяльності) суб'єкта трудового права, які характеризують його правовий стан. При цьому позитивні діяння зумовлюють правомірний правовий стан, негативні - протиправний, що відповідає позитивному і негативному аспектам юридичної відповідальності [35, с. 73-74]. Така інтерпретація правового стану суб'єкта права не відповідає розумінню цього поняття, яке склалось у загальній теорії права. Правовий стан - це зумовлений соціально-культурними умовами життєдіяльності суспільства різновид соціального стану, що являє собою спосіб юридичного буття суб'єктів, об'єктів або суспільних відносин у визначений момент часу, визначеному просторі, який закріплений у законодавстві. У логіко-гносеологічному і спеціально-юридичному аспекті категорія «правовий стан» фіксує момент стійкості, стабільності та спокою в зміні, русі, розвитку державно-правових явищ. Традиційно під правовими станами розуміють афект, неосудність, судимість та інші стани особи [129, с. 9-11]. Ураховуючи викладене, вважати юридичну відповідальність особливим правовим станом не видається можливим, адже це правові явища різного порядку, які мають власну сутність і призначення. Різна правова природа цих явищ унеможливлює їхній взаємозв'язок у межах дефініції юридичної відповідальності.

Отже, аналіз відомих загальній теорії права та науці трудового права визначень, окремих концепцій та підходів дав змогу визначити, що категорія юридичної відповідальності має розглядатися в кількох аспектах. Однак, зважаючи на завдання й мету цього дослідження, доцільно сформулювати узагальнену дефініцію аналізованої категорії. У зв'язку із цим пропонується під юридичною відповідальністю в трудовому праві розуміти обов'язок сторін трудового правовідношення зазнати законодавчо визначених несприятливих наслідків особистісного, майнового або організаційного характеру за вчинене правопорушення у сфері застосування найманої праці в порядку, встановленому законодавством про працю.

1.2 Єдність юридичної відповідальності за нормами трудового права

Серед визначних особливостей галузі трудового права важливе значення має єдність та диференціація правового регулювання суспільних відносин, що становлять її предмет. Сутність єдності та диференціації правового регулювання полягає в тому, що існують норми як загального характеру, що поширюються на всі трудові відносини, так і норми з обмеженою сферою дії.

За переконанням С.О. Іванова, Ю.П. Орловського та Р.З. Лівшиця, трудове право, як і будь-яка інша галузь права, характеризується єдністю і диференціацією. Ця ознака проявляється в законодавчих актах кодифікаційного значення, де чітко визначені норми із загальною сферою дії та норми, дія яких обмежена певним колом осіб чи певним видом відносин, а також лежить в основі внутрішньої структури трудового права, визначаючи його зміст, поєднання категорій загального, особливого і конкретного в правовому регулюванні трудових відносин. Особливе значення проблеми єдності й диференціації правового регулювання для трудового права зумовлене двома чинниками: 1) специфікою предмета правового регулювання; 2) роллю трудового права як регулятора міри праці та міри споживання [69, с. 314-315].

Загалом єдність та диференціація в трудовому праві проявляється, по-перше, як один з аспектів методу регулювання правовідносин, по-друге, як один із принципів, по-третє, як особливість джерел трудового права, що виявляється у специфічній побудові норм трудового законодавства. Поглиблення і розширення диференціації правового регулювання праці є однією з тенденцій розвитку трудового права [47, с. 39].

Єдність і диференціація в трудовому праві є значущою особливістю галузі трудового права. Слід зауважити, що вона притаманна не лише правовому регулюванню суспільно-трудових відносин. Ця властивість також реалізується у правових механізмах юридичній відповідальності, які діють у галузі трудового права.

Проблему єдності та диференціації юридичної відповідальності, зокрема в трудовому праві, необхідно розглядати крізь призму чинників, які її зумовлюють. Очевидно, що сама проблема лежить не лише в площині окремої галузі права, а є загальнотеоретичною, оскільки певною мірою стосується більшості галузей. Особливу увагу слід приділити питанням єдності в трудовому праві.

Під єдністю в праві розуміється першочергове утвердження рівності прав, що базується на засадах суцільної загальності та загальнообов'язковості права. Воно може бути забезпечене за допомогою цілісної, несуперечливої системи законодавства і в нормативному вираженні передбачає існування загальних норм (норм-принципів). Правовідносини, що ґрунтуються на загальній частині галузі права, складають єдність галузі [121, с. 389]. Важко не погодитися з Б.К. Бегічевим, який виділив юридичні ознаки, що зумовлюють єдність трудового права: 1) єдиний тип законодавства про працю, що виражає єдиний правовий режим для всіх суб'єктів відносин, що регулюються; 2) єдність способів формування змісту суб'єктивних прав і обов'язків у трудових відносинах; 3) єдність підстав виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин; 4) єдність заходів захисту суб'єктивних трудових прав і засобів забезпечення виконання обов'язків [22, с. 37]. Пізніше Б.К. Бегічев висловив більш чітку думку із цього питання, відзначаючи, що така єдність виражається в єдності принципів регулювання, єдиному типі законодавства про працю для всіх учасників трудових відносин, єдності способів формування змісту прав і обов'язків у трудових правовідносинах, а також в єдності засобів захисту суб'єктивних трудових прав і забезпечення виконання трудових обов'язків [172, с. 97-98].

Слід зауважити, що юридична відповідальність як загальноправова категорія теж характеризується єдністю. Правова відповідальність є певним видом відповідальності - кримінальної, цивільної, адміністративної, дисциплінарної. В окремих видах загальні ознаки юридичної відповідальності виявляються по-різному. Крім того, конкретні види юридичної відповідальності мають такі особливості, що визначають їх специфіку і складають об'єктивну основу їх самостійного існування саме як окремих видів відповідальності. Відповідно, кожен вид юридичної відповідальності включає як те, що об'єднує з іншими видами (загальне), так і те, що відрізняє саме його як самостійний вид (особливе). Конкретні види правової відповідальності за своїм змістом значно багатші, ніж її загальне поняття [171, с. 178]. За своєю сутністю юридична відповідальність є системним правовим явищем. На практиці відповідальність реалізується у вигляді певних її видів, що утворюють систему юридичної відповідальності. На думку Р.Л. Хачатурова, система юридичної відповідальності - це сукупність і взаємодія норм та інститутів права, дотримання яких забезпечує правопорядок, а застосування їх при здійсненні правопорушення відновлює правопорядок. Системна єдність юридичної відповідальності забезпечується предметом і методом правового регулювання, єдиними принципами юридичної відповідальності [212, с. 40].

Єдність юридичної відповідальності проявляється в тому, що всі її види, незалежно від галузевої належності, об'єднуються загальними особливостями цієї правової категорії. Так, кожен із видів юридичної відповідальності має спільні ознаки: 1) єдина підстава для реалізації - правопорушення (правопорушення як першооснова для реалізації механізму юридичної відповідальності); 2) реалізація відповідальності через державний примус; 3) прояв засудження винної особи; 4) наявність негативних наслідків; 5) виникнення у правопорушника обов'язку зазнати таких наслідків. До спільних рис кожного з видів юридичної відповідальності також слід віднести загальні засади, на яких побудований механізм юридичної відповідальності, їх функціональну спрямованість.

Дисциплінарна і матеріальна відповідальність у трудовому праві є самостійними видами юридичної відповідальності, що мають спільні об'єднувальні ознаки. Доцільною є думка І.С. Самощенка та М.Х. Фарукшина про те, що кожен вид юридичної відповідальності відіграє самостійну роль у процесі правового регулювання, виконує свої соціально корисні функції. Тому всі види відповідальності необхідні й протиставляти їх не можна [171, с. 189]. Єдність юридичної відповідальності у трудовому праві визначається чинниками, що її зумовлюють. Такі чинники мають об'єктивний характер і є взаємозалежними.

Слід відзначити точку зору В.О. Процевського на те, що заходи дисциплінарної та матеріальної відповідальності є специфічними санкціями, які застосовуються для забезпечення виконання суб'єктами трудових відносин своїх прав і обов'язків і притаманні трудовому праву [158, с. 158]. Варто погодитися з думкою Д.А. Ліпінського про те, що матеріальна та дисциплінарна відповідальність у трудовому праві мають відмінні риси, але ознаки, що підкреслюють їхню спільність, «переважають» ознаки, що характеризують відмінності цих видів відповідальності. Загальною ознакою, що об'єднує дисциплінарну та матеріальну відповідальність, є їх галузева належність. Крім того, можна підкреслити взаємозв'язок суспільних відносин, що регулюються матеріальною та дисциплінарною відповідальністю, спільність об'єктів правопорушення, схожість суб'єктів матеріальної та дисциплінарної відповідальності [104, с. 64]. У зв'язку із цим саме поєднання заходів двох самостійних видів юридичної відповідальності є виключною характеристикою та особливістю трудового права, яка вказує на його самобутність.

Основним чинником, що об'єднує дисциплінарну і матеріальну відповідальність у трудовому праві, є трудове право-відношення. Заслуговує на підтримку позиція М.Г. Александрова, згідно з якою єдність трудового права як галузі права, полягає в тому, що вона регулює відносини всіх громадян, які виникають безпосередньо з приводу використання здатності до праці, незалежно від сфери застосування їх праці [178, с. 70-71]. Не потребує додаткового обґрунтування висновок О.І. Процевського про те, що в основі трудового правовідношення без сумніву лежить реальне суспільне трудове відношення, яке не піддається розщепленню. До того ж, трудове відношення для наступних відносин постає як необхідний зв'язок. Трудове правовідношення, що виникло як результат реалізації здатності до праці з метою виконання обумовленої роботи та її оплати, включає багатоманітні суспільні зв'язки, що характеризують дисципліну й охорону праці, матеріальну відповідальність за завдання шкоди тощо [157, с. 20-21].

Таким чином, трудове правовідношення є стрижневим чинником єдності юридичної відповідальності в трудовому праві. Це твердження базується на тому, що як дисциплінарна, так і матеріальна відповідальність виникають і реалізуються водночас із трудовими правовідносинами, суб'єктами цих видів відповідальності є сторони трудового правовідношення.

Окрім цього, важливу роль у визначенні єдності різновидів юридичної відповідальності відіграють принципи, що уособлюють керівні положення, на яких ґрунтується юридична відповідальність як правова категорія. Принципи юридичної відповідальності відрізняються від загальноправових лише тим, що вони визначають відправні ідеї функціонування юридичної відповідальності. У загальному розумінні принципами юридичної відповідальності є керівні засади, що закріплені в чинному законодавстві й характеризують сутність і зміст юридичної відповідальності, а також установлюють керівні положення для її реалізації.

В юридичній літературі принципи права прийнято розподіляти на загальні, міжгалузеві та спеціальні (приватно- галузеві). Загальні принципи притаманні всій правовій системі, міжгалузеві - застосовуються в певних галузях права, спеціальні, у свою чергу, визначають особливості правового регулювання окремих галузей права. За переконанням Є.В. Черних, принципи юридичної відповідальності поділяються на загальносоціальні принципи, що притаманні всім видам відповідальності, загальноправові, галузеві, принципи правових інститутів [227, с. 14-15].

Принципи юридичної відповідальності є невід'ємними елементами системи юридичної відповідальності. Цілком обґрунтованим є висновок, що принципи юридичної відповідальності, належачи до структури цього інституту, утворюють складну керівну систему. Вони своєрідно керують дією норм-правил поведінки. Якщо слідувати логіці співвідношення частини і цілого при врахуванні того чинника, що принципи знаходяться всередині системи юридичної відповідальності, то вони є окремим елементом, що становить підсистему в системі інституту юридичної відповідальності. При цьому керівною підсистемою є вся складна сукупність принципів, а не окремо взятий принцип юридичної відповідальності [104, с. 65].

У загальній теорії права виділяють кілька основних принципів юридичної відповідальності. До них належать: принцип законності, справедливості, невідворотності покарання, доцільності.

Принцип законності юридичної відповідальності полягає в дотриманні вимог закону під час реалізації юридичної відповідальності. Юридична відповідальність має наставати лише за діяння, що передбачені законом, і реалізовуватися відповідно до встановленого таким законом порядку. Справедливість юридичної відповідальності полягає в тому, що порушення правопорядку має бути усунуте, порушене право відновлене, а завдана шкода відшкодована в повному обсязі [37, с. 188]. Принцип невідворотності відповідальності означає, що правопорушення має неминуче за будь-яких умов тягти за собою відповідальність правопорушника. Головний зміст принципу невідворотності відповідальності полягає в тому, що без законних підстав ніхто не може бути звільнений від відповідальності ні за яких умов [53, с. 389]. Принцип доцільності втілюється як принцип відповідності заходів покарання, державно-правового впливу цілям юридичної відповідальності. Такі заходи мають відповідати тяжкості вчиненого правопорушення з урахуванням вимоги індивідуалізації відповідальності (коли вибір державно-примусового заходу покарання обґрунтовується і пов'язується із специфікою властивостей особи правопорушника, ступенем суспільної небезпечності його вчинку, колом обставин вчиненого правопорушення [53, с. 389-390].

Заслуговує на увагу думка І.С. Самощенка і М.X. Фарукшина про те, що юридична відповідальність ґрунтується на таких принципах: відповідальність лише за поведінку, а не за думки; відповідальність тільки за провину людей та організацій; законність; справедливість; доцільність; невідворотність і швидкість настання. У межах цих загальних й основних принципів можна виділити специфічні принципи: нормативне визначення виду і меж юридичної відповідальності, індивідуалізація відповідальності правопорушника та інші [171, с. 125]. У свою чергу, Б.Т. Базилєв виділяв п'ять принципів юридичної відповідальності: законність підстави; неприпустимість подвоєння; невідворотність настання; персоніфікованість покладення; регламентованість здійснення [20, с. 87]. О.Е. Лейст до принципів юридичної відповідальності включав законність, обґрунтованість, заборону подвоєння відповідальності за те саме правопорушення, невідворотність, змагальність процесу і право на захист особи, залученої до відповідальності, своєчасність, доцільність і гуманізм [132]. На думку Р. Л. Хачатурова і Д.А. Ліпінського, юридичній відповідальності притаманні принципи справедливості, гуманізму, законності, невідворотності, індивідуалізації та винності діяння. Всі названі принципи юридичної відповідальності відображають стійкі закономірності юридичної відповідальності й практики її застосування, вони зумовлені сучасним рівнем правової культури й розвитку суспільства. Принципи юридичної відповідальності взаємопов'язані один з одним і взаємозалежні один від одного. Наявність одного принципу юридичної відповідальності припускає наявність іншого принципу юридичної відповідальності, порушення одного принципу веде до порушення іншого [210, с. 306].

У науці трудового права немає однозначного підходу до проблеми принципів, зокрема відповідальності за правопорушення у сфері праці. У зв'язку із цим виникало чимало дискусій стосовно найменування принципів, їх кількості та сутності.

Поряд із загальними принципами юридичній відповідальності у трудовому праві притаманні спеціальні принципи. Так, дисциплінарна і матеріальна відповідальність реалізуються на підставі своєрідних принципів. Заслуговують на увагу висновки О.B. П'ятакова, який, розглядаючи трудову дисципліну, визначив систему принципів дисциплінарної відповідальності: 1) невідворотність відповідальності; 2) обґрунтованість стягнення; 3) швидкість і своєчасність стягнення; 4) накладення за кожний дисциплінарний проступок лише одного стягнення; 5) співмірність стягнення скоєного та індивідуалізації покарання залежно від особистості, стану дисципліни та інших умов; 6) застосування встановленого законом стягнення уповноваженими на те органами або посадовими особами в межах їх компетенції; 7) забезпечення правильної реалізації стягнення; 8) гаран- тованість захисту прав працівника, залученого до дисциплінарної відповідальності [160].

Варто наголосити, що відповідальність у трудовому праві не можлива без вини, тому принцип вини є одним з основних.

Слід відзначити, що дисциплінарна відповідальність у трудовому праві має свою часову межу - закінчення реалізації відповідних заходів, погашення або зняття стягнень. У зв'язку із цим, є підстава для виділення принципу тимчасового характеру дисциплінарної відповідальності [233, с. 300]. Окрім цього, необхідно зауважити, що при реалізації як дисциплінарної, так і матеріальної відповідальності в межах трудового права мають значення строки. Звичайно, для кожного з різновидів відповідальності встановлено власні строки, що зумовлені певною процедурою. Наприклад, у дисциплінарній відповідальності мають значення строки з моменту виявлення проступку і його вчинення, проведення службового розслідування, для матеріальної важливе значення мають строки видання розпорядження про притягнення до відповідальності та звернення його до виконання, строки звернення до суду тощо. Саме пропуск таких строків буде свідчити про порушення принципу вчасності юридичної відповідальності. До того ж у разі закінчення строків притягнення до відповідальності юридична відповідальність не може бути реалізована взагалі. З огляду на це важливого значення набуває принцип своєчасності юридичної відповідальності.

Наведені принципи є спеціальними і визначальними як для відповідальності у трудовому праві в цілому, так і для дисциплінарної відповідальності зокрема. Безперечно, дисциплінарна відповідальність також базується на загальних принципах, що притаманні всім видам юридичної відповідальності. До наведеного переліку слід додати фундаментальні принципи законності та принцип гуманізму.

Принципи матеріальної відповідальності у трудовому праві не знайшли широкого наукового обґрунтування. Найбільш яскраво вони проявляються в законодавстві, що регулює порядок відшкодування сторонами трудового договору матеріальної шкоди. Відповідно до загальних положень глави ІХ КЗпП України «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації», можна визначити декілька принципів, на яких ґрунтується правове регулювання матеріальної відповідальності працівників. Зокрема, до основних засад цього виду відповідальності належать:

- принцип відповідальності працівників тільки за пряму дійсну шкоду (ч. 2 ст. 130 КЗпП України);

- принцип покладення на працівника відповідальності лише за шкоду, завдану внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків (ч. 2 ст. 130 КЗпП України);

- обмеження розміру відшкодування завданої шкоди частиною заробітку працівника (ст. 132 КЗпП України);

- принцип неприпустимості покладення на працівника відповідальності за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності (ч. 4 ст. 130 КЗпП України).

Аналізуючи загальні положення глави 37 Трудового кодексу Російської Федерації, основні принципи інституту матеріальної відповідальності сформулював В.І. Миронов. Згідно з його висновками до них належать:

- установлення максимального рівня можливої матеріальної відповідальності працівників перед роботодавцями;

- визначення мінімального рівня відповідальності роботодавців перед працівниками;

- визначення умов матеріальної відповідальності працівників і роботодавців;

- визначення умов звільнення від матеріальної відповідальності;

- можливість поліпшення становища працівників, порівняно із законодавством про матеріальну відповідальність на рівні договорів про працю [123, с. 107].

Отже, юридична відповідальність у трудовому праві базується на загальних принципах справедливості, гуманізму, законності, невідворотності настання відповідальності. Саме в реалізації відповідальності на загальних принципах проявляється єдність її різновидів. Окрім цього, як дисциплінарна, так і матеріальна відповідальність ґрунтуються на специфічних принципах.

Природа юридичної відповідальності як правового явища проявляється не тільки в її принципах, але й у функціях. Наступним чинником, що зумовлює єдність відповідальності в трудовому праві, є її цілі та функції. Слід зауважити, що функції та цілі юридичної відповідальності за своєю сутністю не тотожні поняття. Функції юридичної відповідальності слугують досягненню певної цілі, а її цілі можуть бути критерієм, за яким здійснюється класифікація функцій юридичної відповідальності [210, с. 386]. Цілі юридичної відповідальності розглядаються як конкретне визначення та формулювання того соціального ефекту, результатів, до яких прагне суспільство та юридично визначає від його імені держава (законодавчо і шляхом правозастосовної, правоохоронної діяльності) у випадках вчинення винною особою правопорушення [53, с. 384-385].

Основною метою юридичної відповідальності є забезпечення й охорона правопорядку в суспільстві. У трудовому праві кожному з видів відповідальності притаманні свої цілі, за якими ці види й розмежовують.

Метою дисциплінарної відповідальності в трудовому праві є забезпечення належного дотримання працівниками трудової дисципліни. Заходи дисциплінарної відповідальності застосовуються лише до порушників трудової дисципліни й за своєю сутністю є каральними.

Основною метою матеріальної відповідальності у трудовому праві є забезпечення балансу майнового елементу трудового правовідношення, шляхом реалізації обов'язку однієї сторони трудового договору відшкодувати завдану іншій стороні шкоду. Матеріальна відповідальність у трудовому праві має компенсаційний характер.

Досягнення цілей відповідальності можливе шляхом реалізації функцій останньої. Функціями юридичної відповідальності є основні напрями її впливу на суспільство й конкретних осіб, що характеризують сутність і призначення цього правового явища. До основних функцій юридичної відповідальності належать такі: штрафна (каральна), компенсаційна (правовідновна), превентивна (виховна).

Матеріальна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що має двосторонній обопільний характер, а також тим, що вона виконує компенсаційну функцію [184, с. 24]. Характеризуючи матеріальну відповідальність, окремі дослідники вживають термін «компенсаційна» функція, інші - «правовідновна», хоча це далеко не одне й те ж. Компенсаційна функція пов'язана з поняттям «компенсація». Вона передбачає повернення затрат, що не викликані правопорушенням, заподіянням шкоди, тоді як правовід- новна пов'язана з відшкодуванням заподіяної шкоди, із відновленням майнового стану суб'єкта трудового права.

Крім того, правовідновна функція має забезпечити повне відновлення прав суб'єкта трудових відносин (хоча це не забезпечується чинним законодавством про працю, де передбачається, як правило, обмежена матеріальна відповідальність), компенсаційна - може забезпечити лише часткове повернення затрат [210, с. 186].

Доволі цікавою є думка П.Р. Стависького, за переконанням якого найважливіша особливість матеріальної відповідальності в трудових відносинах полягає в тому, що вона має винятково правовідновний характер. Така риса відрізняє останню від матеріальної відповідальності в цивільному праві, яка в деяких випадках має штрафний, каральний характер [184, с. 62]. Одним із проявів карального впливу цивільно-правової відповідальності є застосування такого виду забезпечення зобов'язання, як неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання свого зобов'язання, зокрема, в разі прострочення. До того ж, боржник, який допустив порушення зобов'язання не звільняється ні від виконання зобов'язання в натурі, ні від сплати збитків, що завдані неналежним виконанням обов'язків перед кредитором (ст.ст. 549, 552 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Таким чином, поряд з основним зобов'язанням у боржника виникає субсидіарне у вигляді сплати штрафу або пені, яке й відображає характер покарання. При реалізації матеріальної відповідальності у трудовому праві ніякі додаткові обов'язки, окрім відшкодування прямої дійсної шкоди, у сторін трудового пра- вовідношення не виникають. Звичайно, певний елемент каральної функції при застосуванні матеріальної відповідальності зберігається, але він повністю поглинається відшкодуванням. Каральна функція матеріальної відповідальності полягає у відшкодуванні заподіяної шкоди за рахунок коштів винного. Відшкодування включає в себе цей каральний елемент. Тому виділяти окремо каральну функцію матеріальної відповідальності немає необхідності [184, с. 68].

З таким висновком не погоджуються Р.Л. Хачатуров та Д.А. Ліпінський. На їхню думку, по-перше, державно-примусова форма реалізації юридичної відповідальності не можлива без каральної функції. Наявність каральної функції - її невід'ємна ознака. За відсутності каральної функції можуть реалізовуватися різні заходи захисту, але ніяк не юридична відповідальність. Р.Л. Хачатуров та Д.А. Ліпінський, стверджуючи, що в матеріальної відповідальності відсутня каральна функція, суперечать самі собі. Оскільки це явище в трудовому законодавстві вони називають відповідальністю, а не заходами захисту. По-друге, при виявленні та вивченні каральної функції матеріальної відповідальності необхідно враховувати специфіку її прояву. Суб'єкт, поновлюючи майнову сферу, виконує новий обов'язок, якого до правопорушення в нього не було; у результаті звужується його майнова сфера. У самому рішенні про притягнення до матеріальної відповідальності засуджується правопорушник і демонструється негативність діяння, вчиненого ним. Засудження, яке вона несе в собі, розповсюджується як на самого правопорушника, так і на діяння, що вчинене ним, впливає на його психіку, показує всю порочність його поведінки [210, с. 784-785]. У вирішенні цього питання слід погодитися з думкою П.Р. Стависького, який наголошував, що в матеріальній відповідальності сторін трудового договору компенсаційна функція займає панівне місце і каральний елемент не має самостійного вираження [184, с. 62-63].

Щодо дисциплінарної відповідальності в трудовому праві, то, на перший погляд, вона має виключно каральний характер. Однак їй притаманні також певні елементи правовідновлення. Дотримання працівниками встановленої дисципліни праці є однією з основних умов реалізації трудового договору й організаційного елементу трудового право- відношення. Будь-яке дисциплінарне правопорушення має свій об'єкт, якому завдається шкода або який ставиться під загрозу заподіяння шкоди. Під загальним об'єктом дисциплінарного проступку слід розуміти соціально-трудові відносини, що складаються в процесі виробництва, а точніше - ту їх частину, яка регулюється нормами трудового законодавства. Комплекс цих правовідносин у конкретній організації становить внутрішній трудовий розпорядок, який є спеціальним об'єктом правопорушення у сфері трудового права [157, с. 46]. На відновлення вказаних відносин і спрямований вплив дисциплінарної відповідальності. Порушення трудової дисципліни завдає шкоди суспільним відносинам, ускладнює їх нормальне функціонування, а дисциплінарне стягнення, поновлюючи попередній правопорядок, виконує відновлювальну функцію [210, с. 781]. Способи здійснення відновлювальної функції дисциплінарної відповідальності різноманітні - від засудження й примушування порушника до правомірної поведінки до його виведення з певного виду трудових відносин. Наприклад, наявність у суб'єкта догани примушує останнього не порушувати трудових відносин, оскільки повторне порушення може потягнути застосування вже більш суворого дисциплінарного стягнення. У підсумку, правомірна поведінка сприяє упорядкуванню, стабілізації трудових відносин.

Особливості праці окремих категорій працівників полягають у тому, що вони водночас можуть бути учасниками кількох видів суспільних відносин. Наприклад, педагогічні працівники при здійсненні своєї трудової функції є суб'єктами як трудових, так й інших відносин, що пов'язані з виконанням ними виховних функцій. Відповідно до ст. 54 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства. Так, п. 3 ст. 41 КЗпП України передбачає, що вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця [85]. На практиці, вчинення педагогічним працівником аморального проступку може виявлятись у застосуванні заборонених методів виховання, пов'язаних із фізичним або психічним насильством над особами, які здобувають освіту; появі на роботі у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння тощо. Таким чином, звільнення педагогічного працівника, який учинив подібні порушення трудової дисципліни, сприяє відновленню відносин, що забезпечують належний психофізичний і морально-етичний розвиток неповнолітніх. У зв'язку із цим досить слушною є думка Р.Л. Хачатурова та Д.А. Ліпінського, які наголошують на тому, що в таких випадках водночас із каральною функцією здійснюється відновлювальна функція юридичної відповідальності, об'єктом впливу якої є порушені суспільні відносини [210, с. 432].

Отже, визначення правовідновлювального або карального характеру певного виду юридичної відповідальності залежить від способу впливу, функціональної спрямованості та характеру його наслідків (виду примусу). Правовідновлювальні елементи певною мірою проявляються в кожному з видів юридичної відповідальності, що притаманні трудовому праву. Якщо в матеріальній відповідальності правовідновлювальний елемент виявляється в компенсації завданої шкоди, поновленні балансу майнових прав та інтересів сторін трудового правовідношення, а каральний не має чіткого вираження, то в дисциплінарній відповідальності такі елементи мають дещо інший прояв. Загалом дисциплінарна відповідальність у трудовому праві має каральний характер, однак її правовідновлювальна спрямованість може бути визначена крізь призму функцій, що знаходить своє вираження через поновлення правопорядку, який існував до правопорушення, відновлення нормальних соціальних зв'язків у правовідносинах.

Таким чином, єдність юридичної відповідальності у трудовому праві зумовлена об'єктивними чинниками, що забезпечують цілісність цієї правової категорії. До основних чинників єдності дисциплінарної та матеріальної відповідальності слід віднести, по-перше, трудові правовідносини, що зумовлюють єдність дисциплінарної та матеріальної відповідальності і є передумовою виникнення конкретного виду відповідальності. По-друге, ці види юридичної відповідальності у трудовому праві мають єдину систему принципів, а також спільні цілі та функції. По-третє, єдність відповідальності у трудовому праві зумовлена загальними ознаками, зокрема такими: 1) єдиною підставою для реалізації механізму юридичної відповідальності є правопорушення; 2) можливість реалізації відповідальності за допомогою державного примусу; 3) супроводження відповідальності засудженням винної особи; 4) настання негативних наслідків юридичної відповідальності; 5) виникнення в правопорушника обов'язку зазнати таких наслідків.

1.3 Диференціація юридичної відповідальності у сфері суспільно-трудових відносин

Цілком справедливою є закономірність, відповідно до якої правам особи кореспондують обов'язки, а порушенню прав чи невиконанню обов'язків - відповідальність. Юридична відповідальність є універсальним правовим засобом, що реалізується в її різновидах. Суспільні відносини за своєю сутністю є різноманітними й розгалуженими. Логічно, що для забезпечення юридичної відповідальності в усіх сферах суспільного життя необхідною була б велика кількість видів відповідальності. Однак загальнопоширеною є практика застосування так званих «профілюючих» видів юридичної відповідальності: кримінальної, адміністративної, цивільно-правової, матеріальної та дисциплінарної відповідальності у трудовому праві.

Системність і чітка диференціація видів юридичної відповідальності необхідна насамперед для правозастосовної діяльності, а саме для уніфікації та чіткого розмежування норм, що встановлюють відповідальність того або іншого виду в законодавстві. Як відомо, за одне протиправне діяння особу може бути притягнуто до декількох видів юридичної відповідальності, однак відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж правопорушення [88].

Не можна не погодитися з Л.О. Ужвою в тому, що питання диференціації юридичної відповідальності за різні види правопорушень останнім часом викликало жваву дискусію і серед науковців, і серед практиків. Особливо актуальним є розмежування злочинів і адміністративних правопорушень, бо й дотепер залишаються остаточно невизначеними критерії такого відмежування [200, с. 181]. Окрім цього, залишаються нерозв'язаними численні проблеми, пов'язані з диференціацією інших видів відповідальності.

Види юридичної відповідальності розглядаються як первинні елементи системи юридичної відповідальності, об'єднані за ознакою подібності об'єкта чи суб'єкта посягання. О.Е. Лейст визначає типізацію видів відповідальності, їх укрупнену класифікацію першочерговим завданням [100, с. 32].

На думку І.С. Самощенка та М.Х. Фарукшина, дослідження відповідальності у всій багатоманітності її конкретних властивостей і проявів, а також виконуваних нею функцій не може обмежитися загальною характеристикою юридичної відповідальності в цілому; воно передбачає і розроблення питання про її види. Це необхідно з кількох причин. По- перше, ознаки юридичної відповідальності не існують абстрактно, а проявляються через конкретні її види, тому визначити зміст юридичної відповідальності в цілому можна на основі аналізу окремих її видів. По-друге, питання про види юридичної відповідальності пов'язане з проблемою правового регулювання. Той чи інший вид відповідальності характеризує своєрідність методу, що використовується в конкретній галузі права для регулювання суспільних відносин. Визначення специфіки якого-небудь методу правового регулювання значною мірою залежить від змісту виду юридичної відповідальності, що застосовується. По-третє, у правовій дійсності різні види юридичної відповідальності часто взаємопов'язані, а нерідко поєднуються (цивільно-правова і адміністративна, дисциплінарна і адміністративна) [171, с. 179-180].

Слід зауважити, що при визначенні співвідношення й розрізнення окремих видів юридичної відповідальності не завжди використовують поняття «диференціація». Зокрема, для поділу юридичної відповідальності на конкретні види залежно від певних критеріїв застосовують поняття «класифікація». Так, розглядаючи особливості матеріальної відповідальності в трудовому праві, П. Р. Стависький звертається до поняття диференціації матеріальної відповідальності на певних підставах [184, с. 84]. М. В. Вітрук, навпаки, при визначенні особливостей розподілу юридичної відповідальності на види не вдається до чіткого розмежування дефініцій «диференціація» та «класифікація» [37, с. 93].

У зв'язку із цим видається необхідним за допомогою логічного аналізу визначити найбільш слушне формулювання поняття для характеристики явища й закономірностей поділу юридичної відповідальності на окремі види. В юридичних енциклопедіях класифікацію тлумачиться як система супідрядних понять (класів, об'єктів) тієї чи іншої галузі знань чи діяльності людини, що використовуються як засіб для встановлення зв'язків між цими поняттями чи класами об'єктів [122, с. 277; 33, с. 357]. Також під класифікацією розуміють систему розподілу предметів, явищ або понять на класи, групи тощо за спільними ознаками, властивостями [34, с. 544].

Диференціація (від лат. differentia - розходження) означає поділ, розчленування чого-небудь на окремі різнорідні елементи або цілого на різні частини, форми і ступені [34, с. 301; 108, с. 352]. Зазвичай, поняття «диференціація» та «класифікація» не тотожні, але дуже близькі за змістом, оскільки основним змістом як класифікації, так і диференціації є розподіл певних явищ на окремі складники. Класифікація є універсальним методом у науці. Класифікаційний метод лежить в основі будь-якої діяльності людини, характерний він і для права. Особливим видом класифікації в трудовому законодавстві визнана диференціація, що є поєднанням поділу (класифікації правових норм - зовнішній прояв диференціації) і типології (виділення типів суб'єктів із спеціальним регулюванням праці - внутрішній прояв диференціації) [164, с. 5].

К.В. Ракітіна доцільно відзначає, що диференціація в трудовому праві проявляється не тільки зовні, у поділі норм, а й у змісті цих норм. Поділ усіх норм на загальні та спеціальні - це «зовнішнє», видиме вираження диференціації в праві, що відбивається в класифікації норм трудового права за сферою їх розповсюдження. У цьому значенні диференціація властива не тільки галузі трудового права, поділ норм на загальні та спеціальні - об'єктивно зумовлена риса всіх галузей права в цілому. Галузевої ж специфіки диференціація набуває внаслідок типологізації, виробленої на підставі типових ситуацій, що мають значення для впорядкування відносин у сфері праці [164, с. 11].

Юридична відповідальність - це складний, системний, багатофункціональний інститут, частина системи вітчизняного права. Юридична відповідальність, у свою чергу, складається із підсистем, у ролі яких виступають окремі види юридичної відповідальності. Кожен вид юридичної відповідальності поділяється на підвиди (підсистеми), а підвиди складаються із сукупності норм юридичної відповідальності. Слід погодитися з Р.Л. Хачатуровим та Д.А. Ліпінським у тому, що кожен із видів юридичної відповідальності є самостійною системою, але іншого рівня (на рівні галузі права). Її компоненти - підвиди юридичної відповідальності, що закріплюють відповідальність в якісно однорідних сферах суспільних відносин, тобто в межах галузі права [210, с. 624625]. Наприклад, у межах галузі трудового права виділяють дисциплінарну та матеріальну відповідальність.

На думку К.В. Басіна, класифікація дає можливість: визначити зміст і сутність відповідальності; установити взаємозв'язок відповідальності та державної діяльності; охарактеризувати форми відповідальності; встановити галузеву належність відповідальності; визначити взаємодію різноманітних видів відповідальності; проаналізувати суб'єктний склад відповідальності; визначити її природу та значення в процесі регулювання суспільних відносин [18, с. 93]. За переконанням В.О. Кислухіна, класифікацією юридичної відповідальності слід називати систему різних підходів до диференціації юридичної відповідальності, в основу яких покладені різні критерії (підстави) поділу юридичної відповідальності на самостійні види. Диференціація як процес протилежний інтеграції характеризується поділом юридичної відповідальності на окремі види, відповідно до яких законодавець установлює різні підстави їх виникнення й дії, різні правові наслідки, що визначаються характером відповідних правопорушень [81, с. 9-12].

Р.Л. Хачатуров, Д.А. Ліпінський наголошують на тому, що диференціація відповідальності є правотворчою діяльністю, а не правозастосовною, але її підсумком стає створення правових основ індивідуалізації юридичної відповідальності. У ході диференціації законодавець окреслює загальний контур, межі караності, враховуючи ступінь суспільної небезпеки [210, с. 633-634].

Ю.Б. Мельникова доходить висновку, що диференціація юридичної відповідальності - це встановлення в законі різних її видів за різні правопорушення. Її сутність полягає у класифікації відповідальності за ступенем тяжкості залежно від суспільної небезпеки правопорушень [120, с. 17].

За висновками Т.О. Леснієвські-Костаревої, поняття диференціації означає не тільки матеріальний процес, що включає поділ, відмінність окремого, частки при розгляді, вивченні чого-небудь, але й ідеальний, розумовий процес, метою якого є конкретизація на основі юридично значущих чинників загальних закономірностей права й законодавства в межах самостійних видів юридичної відповідальності [101, с. 43].

Л.Л. Кругліков та О.В. Васильєвський диференціацію відповідальності визначають як здійснюваний законодавцем поділ останньої, дозування з урахуванням певного роду обставин, метою якої є створення для особи, яка застосовує право, бажаного режиму при визначенні міри (виду і розміру) відповідальності за вчинене правопорушення [92, с. 62].

Таким чином, юридична відповідальність диференціюється під час установлення й закріплення її в законі, а її поділ відбувається з урахуванням стійких ознак і на підставі певних критеріїв. Ураховуючи вищевикладене, видається, що стосовно поділу юридичної відповідальності як системного і складного правового явища на окремі види більш доцільно вживати термін «диференціація».

Метою диференціації юридичної відповідальності у трудовому праві є виявлення відмінностей між різновидами відповідальності для формування загального уявлення про структуру відповідальності в галузі суспільно-трудових відносин та визначення сфери дії окремих її видів і особливостей правового регулювання. Цілком слушною є думка Р.Л. Хачатурова та Д.А. Ліпінського про те, що систему юридичної відповідальності умовно можна уявити у вигляді схеми: юридична відповідальність у цілому (як система) - види юридичної відповідальності (як підсистема) - підвиди юридичної відповідальності (як елементи системи) - норма, що передбачає юридичну відповідальність (як первинний елемент) [210, с. 624]. Системна єдність видів юридичної відповідальності забезпечується предметом і методом правового регулювання, єдиними принципами юридичної відповідальності [212, с. 40]. Розглядаючи систему юридичної відповідальності, дослідники мають на увазі її рівні. Так, на одному рівні вони визначають вид юридичної відповідальності як її підсистему, а на іншому - як самостійну систему. Зокрема, систему юридичної відповідальності в галузі трудового права складають дисциплінарна і матеріальна відповідальність, що є її різновидами на галузевому рівні. У свою чергу, відповідальність працівника і роботодавця - підвиди матеріальної відповідальності, загальна і спеціальна - підвиди дисциплінарної. Отже, метою диференціації юридичної відповідальності у трудовому праві є визначення закономірностей і формулювання підходів до розмежування дисциплінарної та матеріальної відповідальності суб'єктів трудового правовідношення задля відображення структури й сутності цих різновидів відповідальності.

Юридична відповідальність характеризується складною міжгалузевою сукупністю норм. Їх дотримання забезпечує правопорядок, а застосування при вчиненні правопорушення - відновлює правопорядок і карає правопорушника [105, с. 146]. Цілком логічною є позиція Р.Л. Хачатурова та Д.А. Ліпінського, які відзначають, що класифікацію юридичної відповідальності слід проводити на рівні її системи в цілому як підсистеми права, на рівні виду юридичної відповідальності, на рівні підвиду юридичної відповідальності та на рівні норми юридичної відповідальності [210, с. 627].

Деякі дослідники виділяють окремі види диференціації відповідальності «по вертикалі»: 1) юридична (загальноюридична), 2) міжгалузева, 3) галузева, 4) на рівні інституту, 5) у межах групи норм, 6) у межах окремої норми [92, с. 58].

У питанні диференціації юридичної відповідальності на окремі види важливу роль відіграють критерії, за якими здійснюють такий поділ. Доречно підкреслити, що не всі дослідники при визначенні ознак, за якими здійснюється розподіл юридичної відповідальності, використовують поняття «критерії диференціації». Це питання є доволі дискусійним і досить часто в науковій літературі замість «критеріїв» можна зустріти застосування визначень «підстави» [92, 120], «умови» [37, с. 93] диференціації. У загальному розумінні «критерій» - це підстава для оцінки, визначення або класифікації чогось, мірило [34, с. 588]. Таким чином, при застосуванні понять «підстава» або «умова» виникає ситуація, коли те саме поняття йменується по-різному. Видається, що для визначення стійких ознак, за якими проводиться диференціація юридичної відповідальності, слід застосовувати саме поняття «критерій диференціації».

Найбільш поширеною є диференціація відповідальності за галузями права. Досить слушною є думка, що різниця галузевих видів відповідальності зумовлена не тільки особливостями предмета і метода регулювання суспільних відносин, але й характером правопорушень, наслідками [37, с. 93]. Д.М. Лук'янець відзначає, що класифікація видів юридичної відповідальності має здійснюватися не лише за галузевою ознакою, виділяючи за даним критерієм кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, дисциплінарну та матеріальну відповідальність, а й згідно з комплексом ознак. Однією з таких ознак він вважає суб'єкта притягнення до відповідальності, розрізняючи за цим критерієм публічну (кримінальна та адміністративна відповідальність), приватну (цивільно-правова) та службову відповідальність (дисциплінарна і матеріальна відповідальність) [109, с. 122].

За висновком А. Олійника, широковідомою є класифікація залежно від видів правопорушень (за галузевою ознакою), а саме: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, трудова (дисциплінарна, матеріальна відповідальність робітників та службовців) та інші [135, с. 1057].

Підставою для розмежування системи юридичної відповідальності на види служать специфічні властивості предмета і методу правового регулювання, які дають змогу визначити систему юридичної відповідальності, її зв'язок із системою права, галузеву належність певного виду юридичної відповідальності, факт взаємопроникнення і точки перетину різних видів юридичної відповідальності. На користь цього критерію говорить і факт визнання наявності самостійної юридичної відповідальності як «однієї з ознак, що характеризують самостійність галузі права» [228, с. 33-34; 54, с. 93], що свідчить про взаємопроникнення критеріїв класифікації юридичної відповідальності та критеріїв класифікації галузей вітчизняного права [210, с. 640].

На думку Н.О. Чечиної та П.С. Елькінд, виражаючи своєрідність методу правового регулювання, юридична відповідальність утворює один із необхідних компонентів такого методу. Поряд з іншими компонентами (предметом, методом, принципами) вона становить юридичну ознаку відповідної галузі права. Як похідна від предмета правового регулювання - матеріальної ознаки, відповідний метод, а значить і вид правової відповідальності відображає своєрідність суспільних відносин, які лежать в основі відокремлення певної групи правових норм у самостійну галузь права. Отже, розрізняючи галузі права за предметом і методом правового регулювання, треба їх розрізняти також за видом юридичної відповідальності [228, с. 34]. Однак такий критерій видається недосконалим. При диференціації галузей права з урахуванням виду відповідальності можуть виникати ускладнення в тих ситуаціях, коли певним галузям права не притаманний власний вид юридичної відповідальності, або в межах однієї галузі реалізується кілька видів відповідальності.

Певною мірою галузевий критерій поділу юридичної відповідальності дає можливість визначити загальні закономірності існування й функціонування конкретного виду відповідальності, його правову природу і особливості співвідношення з іншими видами. Класифікація відповідальності залежно від галузевої приналежності має важливе значення для вдосконалення законодавства і правозастосовної діяльності, «вона найбільш доступна для громадян і впливає на рівень їх правосвідомості та правової культури» [212, с. 40].

На підставі галузевого критерію в юридичній літературі традиційно виділяють цивільно-правову, кримінальну, адміністративну, матеріальну та дисциплінарну відповідальність [21, с. 31-47; 180, с. 544-546; 229, с. 429-430; 42, с. 208-209; 52, с. 12-13]. Проте і з цією найпоширенішою класифікацією виникають певні проблеми.

Слід підкреслити, що наведені варіанти поділу юридичної відповідальності не є загальновизнаними й беззаперечними. Так, відомі позиції дослідників, які піддають галузевий розподіл юридичної відповідальності жорсткій критиці й наголошують, що така диференціація не збігається з галузевою структурою права вже з тієї причини, що видів відповідальності менше, ніж галузей права, причому за порушення норм права різних галузей може застосовуватися відповідальність одного й того ж виду [37, с. 94; 100, с. 30].

Одним з аргументів проти галузевої диференціації юридичної відповідальності є те, що дисциплінарна відповідальність є, а дисциплінарного права немає. Нормами трудового права передбачена як дисциплінарна, так і матеріальна відповідальність. І.С. Самощенко і М.X. Фарукшин наголошували, що таку відповідальність «умовно можна назвати дисциплінарно-матеріальною» [171, с. 194]. М.В. Вітрук також зважає на невідповідність кількості видів відповідальності галузям права й підкреслює, що в характеристиці видів юридичної відповідальності зв'язок галузей права і видів юридичної відповідальності не є жорстко однолінійним. З огляду на це М.В. Вітрук підкреслює, що точка зору про галузевий критерій розмежування видів юридичної відповідальності як єдиний правильний непослідовна й суперечлива [37, с. 94]. До того ж, галузева класифікація видів юридичної відповідальності не спростовує закономірності, відповідно до якої в межах однієї галузі права можуть існувати різні види відповідальності, наприклад дисциплінарна і матеріальна відповідальність у трудовому праві.