Менеджмент

Прихильники «людських відносин» стверджували, що економічні інтереси людей є далеко не єдиними спонукальними мотивами, що людину можна успішно спонукати до праці задоволенням її соціальних і психологічних потреб. Йшлося про прагнення працівників до особистого визнання, формування відчуття колективізму, власної значущості і т. ін.

На підставі концепції «людських відносин» було розроблено багато рекомендацій для адміністративних працівників різних рангів щодо того, як треба керувати підлеглими, як примусити їх примиритися з подальшою інтенсифікацією праці та ін.

Починаючи з 70-х років, теорія людських відносин поступово стала відходити на другий план. її почала витісняти теорія «людських можливостей», використання положень якої дає змогу краще забезпечувати основну людську потребу в задоволенні працею і повніше виявляти усі потенційні можливості працівника. Сучасна соціальна психологія розвивається під впливом ряду напрямків і шкіл: фрейдизму і неофрейдизму; теорії поля і групової динаміки; соціометрії; транзактного напрямку; змішаного напрямку і, зокрема, теорії потреб.

Великі зусилля на вивчення потреб індивідуумів спрямовував А. Маслоу (1908--1970 рр.), який розробив ієрархію потреб працівників і теорію мотивації, котра була побудована на трьох припущеннях щодо людської натури: 1) людські прагнення потребують задоволення; 2) людські дії спрямовані на повне задоволення бажань, чого не може бути у даний момент; 3) прагнення проявити себе на більш високій ієрархічній сходинці.

1.9 Інтегровані підходи до управління

Американські спеціалісти в галузі менеджменту Г. Кунц і О'Доннел визначили 9 основних підходів до менеджменту і розглядають його із таких позицій: аналіз конкретних ситуацій; вивчення між особових відносин і проблем лідерства в колективі; оцінка поведінки малих і великих груп як єдиного соціального організму; характеристика процесу функціонування кооперованої соціальної системи; взаємодія соціальної і технічної систем; прийняття рішень з урахуванням їх корисності; обмін інформацією, центром якого є керуючий -- менеджер; застосування математичних методів; операційний підхід (Кунц Г., О'Доннел. Управление: системний и ситуационный анализ управленческих функций.-- Т. І.-- М.: Прогресе, 1981, с. 91 - 106).

Нині найбільш поширеним є системний підхід до дослідження закономірностей імовірних процесів в економічних системах, які мають кількісне та якісне вираження. Характерною особливістю системного підходу є широке використання у дослідженнях проблем менеджменту математичних методів формалізації (лінійне і динамічне програмування, теорія масового обслуговування, теорія ігор та ін.) з одночасним використанням досвіду, інтуїції і міркувань експертів.

Системний підхід передбачає комплексне вивчення соціально-економічних явищ як єдиного цілого, що включає аналіз принципів побудови і функціонування системи у цілому, розгляд особливостей усіх компонентів системи, їх взаємо залежностей і зв'язків по горизонталі з іншими системами такого самого рівня і по вертикалі з системами вищого порядку. За допомогою системного підходу здійснюється глибокий логічний аналіз об'єкта управління, встановлюються закономірності розвитку і функціонування систем на різних ієрархічних рівнях, удосконалюються методи і процедура опрацювання, прийняття і реалізації управлінських рішень.

Помітний вклад в теорію менеджменту вніс ситуаційний підхід, який орієнтує менеджерів на використання можливостей прямого прикладання науки до конкретних ситуацій і умов, на основі вивчення змінних ситуацій і того, як вони впливають на соціально-економічний процес. Ситуаційний підхід вказує на конкретні прийоми і методи вирішення задач і досягнення цілей організації.

Ситуаційне управління передбачає прийняття управлінських рішень не в наперед установлені планові періоди, а в міру виявлення потенційних проблем. Крім того, ситуаційний підхід вимагає децентралізації у виконанні управлінських функцій, скорочення рівнів ієрархії і чисельності персоналу. Це забезпечує необхідну адаптивність і гнучкість організаційної структури, швидку реакцію на умови, які постійно змінюються, максимальне використання творчої активності працівників, надання їм можливостей у придбанні і володінні акціонерним капіталом, можливості розробляти і приймати найбільш важливі рішення.

Як інструмент економічного управління почав використовуватися функціонально-вартісний аналіз (ФВА), що являє собою метод дослідження об'єкта (процесу, структури), спрямований на оптимізацію співвідношення між його споживчою вартістю і витратами на створення, виробництво і застосування (експлуатацію) об'єкта. ФВА передбачає всебічне вивчення функцій, що виконуються досліджуваним об'єктом, і витрат, необхідних для їх здійснення.

Виявлення індивідуальних особливостей і перспектив розвитку особистості здійснюється за допомогою методів психодіагностики. Перспективним є широке використання соціоніки у менеджменті -- науки про типи особистості людини, їх конкретні прояви у соціальному середовищі і взаємовідносини між ними, що складаються об'єктивно. Соціоніка дозволяє робити детальний аналіз особистості і на цій основі складати ділову характеристику людини, підбирати працівникам ефективний вид діяльності, формувати ефективні трудові колективи, раціоналізувати між особові відносини між людьми, щоб уникати конфліктів.

У менеджменті використовують також спеціальні методи соціальної психології: спостереження (систематичне і вибіркове), експеримент, методи опитування (анкетування, інтерв'ювання, соціометричне тестування) та ін.

У менеджменті, як і в інших науках, застосовуються методи індукції, дедукції, аналізу і синтезу, порівняння, міркування, асоціації, інтуїції тощо. Для дослідження причинних зв'язків використовуються методи традиційної логіки:

- метод подібностей;

- метод різниць;

- поєднаний метод подібностей і різниць;

- метод супутникових змін;

- метод залишків.

Наука менеджменту має власний концептуальний апарат, який включає наукові принципи, закони, закономірності, категорії та інструментальний апарат (методи, процедури і техніку дослідження). Вона включає теорію, що розкриває закономірності процесів і явищ у сфері підприємництва, і мистецтво управління як творчий процес, що враховує конкретну ситуацію, особливості виконавців, уміння правильно застосовувати теоретичні знання, певний досвід тощо.

Складовими теорії менеджменту вважають ідеї теорії систем, інформації, комунікації, теорії рішень, організації тощо.

Багато положень менеджменту сформульовано на основі узагальнення методологічних закономірностей різних спеціальних наук (планування, організації, фінансування, кредитування і обліку). Оскільки управління як наука виникло на стику економічних, правових, технологічних наук, філософії, соціології, психології, праксеології, теорії дослідження операцій і систем, її проблеми є предметом комплексного дослідження.

Серед комплексу наук, висновки і концептуальний апарат яких використовуються в менеджменті, важливу роль відіграє економічна кібернетика. Вона розглядає систему менеджменту з єдиних теоретичних позицій і встановлює спільність законів побудови цих систем, зокрема принцип зворотного зв'язку, принцип необхідної і достатньої різноманітності тощо. Використання кібернетичних методів дає змогу розробляти методологію моделювання управляючої системи і системи, якою управляють, досліджувати інформаційні процеси у системі менеджменту, давати кількісну оцінку інформації та ін. У перспективі методи кібернетики і теорії автоматичного регулювання використовуватимуться для розробки та проектування механізму регулювання процесів управління виробництвом.

1.10 Сучасні напрямки розвитку науки управління: орієнтація на технічні та технологічні нововведення; поєднання інтересів бізнесу, суспільства й людини

До сучасних точок зору відноситься системний підхід. Системний підхід до менеджменту інтегрує загальні функції менеджменту з індивідуальною діяльністю і відповідальністю, а стратегічне планування -- з розглядом зовнішніх і внутрішніх факторів. Системний підхід оперує такими поняттями, як відкрита і закрита система, input (вхід в систему: людські, фінансові і матеріальні ресурси) -- процес -- output (вихід: товари, обслуговування, досягнення і задоволення).

З основі цієї концепції лежить розробка системного підходу до питань організації менеджменту: співвідношення частин системи із системою в цілому, взаємозалежність змінних і ін.

Згідно з системним підходом, кожна організація розглядається як відкрита система, що постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем; вона складається із взаємозалежних підсистем, що знаходяться одна з одною в організаційних відносинах. Організація існує як єдине ціле, що має властивості, відмінні від властивостей її елементів. Відзначається важливість каналів зв'язку системи із зовнішнім середовищем, вирішальна роль комунікації, що забезпечує організаційну цілісність і взаємодію підсистем

Як доповнення до системного підходу, розроблена ситуаційна теорія, яка передбачає відмову від узагальнення і виявлення загальних закономірностей функціонування системи. За цією теорією, головним є вивчення конкретних умов діяльності підприємства. Основні її положення розроблені Пітером Дракером (професор з менеджменту Вищої школи бізнесу при Нью-Йоркському університеті) -- найбільш видатним сучасним вченим в галузі менеджменту. На думку П. Дракера, корені менеджменту можна прослідкувати ще більше як 200 років тому. Проте менеджмент залишався незрозумілим фактором для А. Сміта (1723--1790 рр.), Д. Рікардо (1772--1823), Джона Стюарта Мілля (1806-1873), К. Маркса (1818-1883), А. Маршалла (1842--1924).

П. Дракер писав, що форма власності не є визначальним моментом стосовно того, хто володіє владою. Він називав помилковим твердження, начебто менеджмент лише пристосовує бізнес до ринкових сил. Менеджмент не тільки заздалегідь виявляє ці сили, але і сам формує їх.

На його думку, управління є першопричиною, а розвиток -- наслідком. Використання одних лише економічних факторів, зокрема капіталу, не призводить до розвитку. Тому управління стає головним ресурсом і основною потребою розвитку.

Ще в 50-х роках П. Дракер сформулював концепцію цільового управління -- метод повної орієнтації організації на сформульовану ціль (цілі), що дозволяє менеджерам і підлеглім досягти своїх власних цілей. Його ідея, що інновація може прискорюватись певною організацією менеджменту, є наріжним каменем сучасної концепції підприємництва.

П. Дракер визнає необхідність певної участі деякої частини робітників в управлінні процесами виробництва, але в такій мірі, у якій без цього обійтися просто неможливо. У протилежному випадку нормальне функціонування виробництва зустрічається з непереборними труднощами. Він вважає, що основна задача менеджменту залишається такою ж: зробити людей здатними до сумісних дій шляхом постановки їм загальних цілей, наділення цінностями, правильної структури організації, виховання необхідних трудових навичок і забезпечення росту кваліфікації.

Досліджуючи професіоналізм менеджерів, П. Дракер характеризує їх двома категоріями -- продуктивністю і ефективністю. Під продуктивністю автор розуміє досягнення цілей при мінімумі витрат і зусиль. Тобто продуктивний менеджер використовує людські і матеріальні ресурси з найвищим результатом. Однак високої продуктивності не досить, щоб досягти успіхів у підприємницькій діяльності. Більш важливою є здатність визначати правильні цілі, без досягнення яких продуктивність нічого не варта. Вибір правильних цілей П. Дракер називав ефективністю.

Досить ґрунтовно суть ситуаційного підходу розкриває один із сучасних його представників Р. Моклер. На його думку, цей підхід передбачає здійснення таких етапів:

- діагноз ситуації для визначення головних проблем, формулювання управлінських цілей і виявлення принципових шляхів їх досягнення;

- характеристика ситуації і визначення тих факторів, які впливають на прийняття рішень;

- розробка альтернатив курсу дій;

- оцінка кожної альтернативи і визначення, яка з них найкращим чином відповідає вимогам ситуації;

- переведення наміченого плану в конкретний курс дій, ефективних з точки зору цілей компанії (Американские буржуазные. теории управления.-- М.: Мысль, 1978, с. 122).

Р. Моклер та інші представники ситуаційного підходу зробили спробу теоретично сформулювати, емпірично перевірити і практично рекомендувати різні типові рішення у сфері менеджменту, внутрішньо фірмовому плануванні, бухгалтерському обліку, інформаційному забезпеченні, доборі кадрів і т. п. Тобто замість пошуку універсальних властивостей будь-яких систем управління, як це роблять системники, представники ситуаційного підходу основну увагу зосереджують на виявленні конкретних властивостей організаційних, інформаційних та урахуванням конкретної ситуації.

Лауреат Нобелівської премії, американський професор Дж- Гелбрейт стверджує, що в світі відбувається відокремлення управління від власності і спостерігається присвоєння техноструктурою (кістяк корпорації, що складається із провідних менеджерів і спеціалістів) влади в корпораціях. У цьому процесі основним рухомим моментом є досягнення бюрократичних переваг, ріст престижу і доходу техноструктури, а влада капіталіста, якщо про неї взагалі можна говорити, зменшується.

Дж. Гелбрейт стоїть на позиціях того, щоб ринкові відносини були модифіковані шляхом деякого планування. За його твердженням, економічна система, під якою би формальною ідеологічною вивіскою вона не крилася, у суттєвій своїй частині являє собою планову економічну (Дж. Гелбрейт. Новое индустриальное общество.-- М.: Прогресе, 1969, с. 41).

На думку Дж. Гелбрейта, максимізація прибутку ні в якому разі не є основною метою техноструктури. За його твердженням, «основною позитивною метою техноструктури є ріст фірми. Потім цей ріст став найважливішою метою суспільства, у якому домінують великі фірми». (Дж. Гелбрейт. Экономические теории и цели общества. Пер. с англ.-- М.: Прогресе, 1979, с. 136).

Дж. Гелбрейт досить критично налаштований по відношенню до наукових доробок вчених у галузі менеджменту і відмічає, що йому не відомо жодного нового організаційного рішення, яке б запропонували теоретики менеджменту. Навпаки, дослідники тільки реєструють і дають свою назву тому, Що винаходять талановиті практики (Управленческие нововведення в США. Проблемы внедрения.-- М.: Наука, 1986, с. 46-61).

Багато вчених у галузі менеджменту сходяться на тому, що перелічені підходи в дійсності мають певні слабкі сторони і обмеження. Жоден з них не може претендувати на найкращий метод управління. Тому тепер і в недалекому майбутньому доцільно буде поєднувати кращі сторони різних підходів і використовувати випадковий, непередбачений підхід. Випадковий (несподіваний) підхід ґрунтується на припущенні, різні умови і ситуації вимагають застосування різних технічних прийомів менеджменту.

Потреба у розвитку теорії і узагальненні передової практики менеджменту особливо стала відчутною після Другої Світової війни, коли багато держав приступили до відбудови зруйнованого війною народного господарства. Так, лейбористський уряд Великобританії почав розглядати менеджмент як силу, спроможну відродити британську економіку. Тут, а потім і в США почали створювати групи продуктивності, які обмінювалися досвідом і сприяли поширенню прогресивних на той час ідей менеджменту. Менеджмент займав центральне місце в плані Маршалла -- економічної і соціальної реконструкції економіки країн Заходу. Успішна реалізація плану Маршалла підвищила інтерес до вивчення менеджменту не і тільки в Європі, але й в Індії, Бразилії, країнах південно-східної Азії і Африки. Особливо значного успіху у практичному застосуванні прогресивних принципів і методів менеджменту досягла Японія, а також Південна Корея.

1.11 Сучасні проблеми менеджменту в Україні

Розглянемо найбільш важливі проблеми, які повинні бути вирішені менеджерами українських підприємств.

Перша проблема - перехід від товариств із обмеженою відповідальністю до акціонерних товариств (АТ).

Основна маса українських підприємств організовувалися у формі ТОВ. Така форма організації була адекватна існуючій спочатку ринковому середовищу. Ці підприємства сформували основу реальної економіки України, випередивши підприємства-гігантів, які в більшості випадків фактично збанкрутували.

Однак зміни в маркетинговому середовищі в цей час стимулюють підприємства до укрупнення, тобто до заняття не тільки торгово-посередньою діяльністю, але й виробництвом. У підприємств, які функціонують у вигляді ТОВ обмежені можливості залучення фінансових ресурсів.

На Заході дана проблема була вирішена наприкінці 19 початку 20 століття засобами організації АТ: виділення підприємств як юридичної особи від власника привело до укрупнення підприємств, збільшенню масштабів виробництва,

Що дозволило знизити собівартість продукції, поліпшити якість і дістати кошти для інвестицій і інновацій. Поява АТ ознаменувало менеджерську революцію та зробила економіку західних країн менш залежної від окремих осіб.

Рішення даної проблеми актуально для України й вимагає певної допомоги з боку держави. Зокрема - створення внутрішнього інвестора через збільшення доходів домогосподарств, які є основними інвесторами в країнах, що розвиваються.

Друга проблема - заміна керівників-власників професійними менеджерами.

Часи, коли попит на ринку перевищував пропозиції, уже пройшли. У нових умовах досягти успіхів тільки за рахунок інтуїції неможливо. Потрібно не тільки ідея, але й точний розрахунок, стратегії. Розробити їх може тільки фахівець. Часи дилетантів закінчуються. Рівень знань керівників-власників сьогодні в середньому нижче рівня знань їхніх підлеглих, які, в основному, мають професійно утворених керівників, не завжди можуть виступати в ролі постановника завдань, чітко формулювати проблеми й завдання, оцінювати строки і якості виконання. Підбор кадрів ускладнений тим, що в цей час на Україні не існує незалежних рейтингів вищих навчальних закладів. (Як наприклад на Гарвард, Оксфорд, Йєль). Вони тільки починають формуватися.

Третя проблема - сполучення «власника-менеджера»

До одним з особливостей підприємців на Україні ставиться ситуація й власник, він же директор. Якщо в малих підприємствах це часто виправдано, то в середнє й великому таке з'єднання стає причиною багатьох проблем.

Бажання власника-директора контролювати максимальну кількість процесів призводе до того, що:

- придушується ініціатива;

- кадри підбираються за принципом, лояльності, а не професіоналізму;

- бюджет підприємства централізований, тобто навіть самі дрібні видатки контролюються директором, що знижує оперативність рішення на місцях;

- структура стає бюрократичною і негнучкої і т.д.

Четверта проблема - криза росту. Вона виникає при розширенні компаній.

Основні причини розширення:

- підвищення попиту на товар;

- поява нових ринкових можливостей;

- амбіції керівництва.

При цьому розширення не завжди виправдане. Відсутність прогнозів і стратегічного планування приводить до того, що кінцевим результатом розширення багатьох компаній стає їхня збитковість і закриття.

Розширення виправдане лише тоді, коли воно приводить до підвищення стабільності компанії, збільшенню її ринкової вартості. В українських умовах стабільність легше забезпечити при концентрації зусиль на певному моменті (і при диверсифікаційному і при географічному розширенні).

У виді відсутності необхідних знань навіть виправданих розширення проводиться екстенсивно, тобто Шляхом простого збільшення числа співробітників і філій. Це спричиняє заморожування значної частини ресурсів і ускладнює процес контролю. Такі ж способи розширення як холдинг або франчайзинг зустрічаються рідко. Одна із причин кризи росту - страх власників «випустити з рук» керування компанією. На їхню думку, підлеглі можуть ефективно працювати тільки під їхнім безпосереднім контролем. На практиці це вірно тільки на стабільних ринках при стабільній діяльності компанії.

Делегування повноважень найманому керівникові ускладнено по двох основних причинах:

- недостатня кількість менеджерів на ринку праці, які мали б необхідний досвід;

- недовіра до найманих менеджерів з боку власників.

Четверта проблема - невміння керівництва компаній ставити мету та завдання, визначати критерії ефективності роботи.

Результатом цього є неефективність розбіжностей коштів. У таких ситуаціях розрахунок і стратегія, основні на ринковій інформації, поступаються місцем надмірної інтенсифікації комерційних зусиль. З таким явищем зв'язаний і малий % реалізації нових ідей. На Україні тільки 1 % нових проектів стають комерційно успішними. У сукупності з високими податками й труднощами реєстрації підприємств це спричиняє низькі темпи розвитку підприємств в Україні, насамперед малого.

П'ята проблема - формування нової стратегії підбора кадрів.

Значення людського потенціалу усвідомлено вітчизняними власниками ще недостатньо.

Досвід створення нових підприємств показує, що підбор кадрів у таких умовах відбувається спонтанно, а якщо брати українську специфіку, те ще й з кола близьких або знайомих людей дружні відносини й широка спеціалізація персоналу спочатку позитивно впливає на становлення фірми, але ситуація міняється, коли фірма починає розширюватися. Виникає проблема з дотриманням дисципліни: розширення вимагає спеціалізації й посилення професіоналізму працівників. Виникає ситуація коли працівників багато, а запитати фактично нема з кого.

На більшому числі вітчизняних підприємств існують юридичні проблеми зі звільненням працівників, у зв'язку з відсутністю посадових інструкцій (ПІ).

ПІ дозволяють вирішити такі проблеми:

- визначити коло питань за які працівник несе відповідальність;

- сформувати вимоги до знань і вміння працівників, що дозволить проводити ефективну позначку підбора кадрів;

- сформувати в керівництва подання про фактичну організованість структурі підприємства, виявити «вузькі» місця.

Відсутність ПІ не дає можливості визначити оптимальна кількість працівників, але дозволяє об'єктивно вирішувати конфлікти із приводу розміру зарплатні.

Прийом на роботу співробітника без ПІ проводиться на їхній основі об'єктивного аналізу, а на основі власних міркувань менеджерів різних ланок.

КЗоП України передбачає звільнення працівника в трьох основних випадках:

- порушення дисципліни;

- скорочення штатів;

- службова некомпетентність.

Однак довести останнє без чітко виписаних ПІ проблематично.

У числі актуальних проблем Українських підприємств відсутність стабільної середньої ланки менеджерів і «відданості» персоналу фірмі. дуже часто виникає ситуація, коли після придбання певного досвіду працівник іде в конкуруючу компанію ситуація «виріс і пішов». Із собою він забирає інформацію про діяльність компанії власні зв'язки, клієнтуру й т.д.

Шоста проблема - зневага освітою.

На багатьох підприємствах зложилася тенденція до «вирощування» кадрів. У цілому це позитивне явище гіпертрофувалося в неповагу до освіти. Багато керівників віддають перевагу людині з досвідом, хоч і без відповідної освіти . При цьому фірмі доводиться оплачувати дорогі тренінги, по підвищенню кваліфікації. У результаті можна одержати фахівця, що не вміє орієнтуватися на ринку в цілому.

2. ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

2.1 Розширене й вузьке поняття прийняття рішень. місце прийняття рішень у процесі управління

Перетворення, що відбуваються в економіці України в цей час, вимагають підвищення культури керівників саме в області прийняття рішень.

Рішення (англ. decision) - це вибір альтернативи. Прийняття рішень - частина щоденної роботи керуючого (менеджера); сполучний процес, необхідний для виконання будь-якої управлінської функції.

Альтернатива (від лат. alter - один із двох) - кожна із двох або декількох можливостей, що виключають друг друга; вибір між цими можливостями. У теорії прийняття рішень вибір тієї або іншої альтернативи і є рішенням. Питання про правильність вибору єдино можливої альтернативи, що виражає щире положення речей, можна вирішити при дотриманні наступних двох умов: повинні бути перераховані все без винятку можливі альтернативи; альтернативи повинні виключати одна одну.

Внаслідок цього існують дві основні помилки при виборі щирої альтернативи: 1) перераховані не всі альтернативи; 2) перераховані альтернативи перехрещуються, тобто не повністю виключають одна одну.

На рисунку 2.1 показана схема алгоритму вибору альтернативи.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.1 - Схема алгоритму вибору альтернативи

Рішення - центральний момент усього процесу керування. Можна сказати, що суттю професії менеджера є прийняття рішень. Стосовно до рішень, прийнятим менеджером, говорять про організаційні рішення.

Організаційне рішення - це вибір, що повинен зробити керівник, щоб виконати обов'язку, обумовлені займаної їм посадою. Ціль організаційного рішення - забезпечення руху до поставлених перед організацією завданням. Організаційні рішення можна кваліфікувати як запрограмовані, незапрограмовані й компроміси.

Запрограмоване рішення - результат реалізації певної послідовності кроків або дій, подібних тим, що приймаються при рішенні математичного рівняння; такі рішення типові для повторюваних ситуацій. Нові або складні ситуації вимагають незапрограмованих рішень, у цьому випадку керівник сам вибирає процедуру прийняття рішень.

До числа незапрограмованих можна віднести рішення наступного типу: вибір мети організації, як поліпшити продукцію, як удосконалити структуру управлінського підрозділу, як підсилити мотивацію підлеглих.

На практиці деякі управлінські рішення виявляються запрограмованими або незапрограмованими в чистому виді.

Компроміс - угода, досягнута шляхом взаємних поступок. Компроміс - один з п'яти між особистісних стилів дозволу конфліктів. Кожне важливе рішення сполучене з компромісами, негативними наслідками й побічними ефектами, значення яких менеджер повинен співвіднести з очікуваною вигодою. Здатність до компромісу високо цінується в управлінських ситуаціях, тому що це зводить до мінімуму недоброзичливість і часто дає можливість швидко дозволяти конфлікт.

Найбільш типові рішення, прийняті менеджерами фірм, можна також класифікувати в такий спосіб (дослідження в Німеччині, 1983р.):

- ситуаційні, рутинні, відомчі рішення;

- рішення середньої складності (поточні уточнення області діяльності, рішення під стресом і при тиску строків, рішення у виняткових випадках);

- інноваційні та визначальні рішення.

Рішення у вузькому змісті слова - це вибір альтернативи певного варіанта дій для досягнення мети. Рішення в широкому змісті слова включають створення подання завдання, формулювання альтернатив, їхню оцінку, вибір і реалізацію обраної альтернативи. У широкому змісті це поняття включає й підготовку рішення (планування), у вузькому змісті це вибір альтернативи. У рамках перспективного планування приймаються основні рішення (що робити?), потім у процесі поточного планування, організації, мотивації, координації, регулювання, змін планів - рішення у вузькому змісті (як робити?), хоча така границя є умовною.

Залежно від повноти включення цих елементів можливі проміжні варіанти визначення поняття «рішення» (рис. 2.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.2 - Розширення обсягу поняття «рішення»

2.2 Етапи прийняття рішень :діагноз проблеми: накопичення інформації для неї; опрацювання альтернативних варіантів; оцінка альтернатив; прийняття рішень

Рішення проблеми потребує не одиничне рішення, а сукупність виборів.

Ухвалення рішення -- це фундамент виробничого управління, і найбільша частина діяльності менеджерів пов'язана саме з цим процесом. На жаль, рішення не завжди приносять такі результати, як планувалося. Більшість успішних рішень була результатом процесу, що складається з наступних етапів:

- ідентифікувати проблему;

- визначити мету і критерії для вибору рішення;

- розробити альтернативи;

- проаналізувати і порівняти альтернативи;

- вибрати кращу альтернативу;

- здійснити вибрану альтернативу.

Контролювати результати, щоб переконатися в досягненні бажаних результатів.

Успіх або невдача в ухваленні рішення часто залежить від того, наскільки добре здійснений кожний з етапів цього процесу.

Ідентифікація проблеми -- центральна частина процесу. Якщо не виконати її ретельно, то решта етапів процесу може отримати неправильний напрям. Головна небезпека полягає в тому, що зусилля по дозволу проблеми можуть бути направлений швидше на усунення симптомів прояву проблеми, а не на саму проблему. Отже, проблема залишається і може виявитися пізніше. Рішення треба обернуть на основу, причину проблеми, я не на симптоми її прояву.

Той, хто ухвалює рішення, повинен визначити критерії оцінки можливих рішень проблеми. Найпоширеніші критерії: витрати, прибуток, дивіденди, збільшення продуктивності, ризик, імідж компанії, можливий вплив на попит і т.п.

Здібність до успішного рішення проблеми часто залежить від того, наскільки успішно розроблені можливі альтернативи. В пошуку альтернатив завжди існує небезпека, що одна або декілька потенційно кращих альтернатив буде упущений. Отже, оптимальна альтернатива може виявитися менше ніж дійсний оптимум. Зрозуміло, є межа числу можливих альтернатив. Багато залежить від досвіду і творчих здібностей приймаючого рішення і від характеру самої ситуації. Проте, як правило, зусилля, що затрачують на ретельне виявлення можливих альтернатив, приносять великі дивіденди з погляду загального рішення проблеми. Одна з альтернатив, яка часто упускається з вигляду, -- можливо, тому що вона здається дуже простою, -- це нічого не робити. Краса бездіяльності полягає в тому, що не потрібно часу і зусиль, немає ніяких витрат і ніяких нововведень. Для аналізу і порівняння альтернатив часто застосовуються математичні або статистичні методи.

Вибір якнайкращої альтернативи залежатиме від мети, що коштує перед приймаючим рішення, і від критеріїв, які використовувалися для оцінки альтернатив.

Здійснення рішення означає просто здійснення дій, позначених у вибраній альтернативі. Наприклад, придбання устаткування, відмова у видачі позики, початок розробки нового виробу, використовування над урочного часу. Звичайно, якщо вибрана альтернатива нічого не робити, то для її здійснення не будуть потрібно ніякі дії. Багато хто використовує цей підхід вимушено: на той час, коли вони нарешті схиляються до ухвалення рішення, просто пізно взагалі щось робити! Ефективне ухвалення рішення вимагає перевірки результатів здійснення рішення, щоб переконатися в досягненні бажаного. Якщо бажаних результатів немає, то може бути необхідний повторити весь процес наново; або ж аналіз ситуації виявить помилку у виконанні, помилку в розрахунках, або неправильне початкове припущення, -- в цьому випадку можливо швидко виправити положення.

Процес рішення не завжди відбувається послідовно. Звичайно доводиться досить часто повертатися назад і починати все спочатку, особливо під час розробки і аналізу альтернатив. Наприклад, якщо жодна з альтернатив не може дати бажаних результатів, повинні бути розроблений додаткові альтернативи. Або ж проблема була визначена недостатньо чітко, тому потрібна додаткова робота на цій і всіх подальших стадіях процесу.

Причини невдалих рішень. Всі зусилля менеджера, рішення іноді виявляється невдалим через непередбачені обставини. На щастя, таке не часте. Набагато частіше невдачі виникають через комбінацію помилок в процесі рішення, об'єктивних обмежень або субоптимізація.

У багатьох випадках, менеджери не можуть оцінити важливість кожного з етапів в процесі ухвалення рішення. Вони можуть пропустити один етап або не надати йому достатньо уваги перед тим, як перейти до наступного. Іноді це походить від стилю роботи менеджера: ухвалювати швидкі рішення або нездатності бачити наслідки невдалих рішень. Важливим чинником може бути особа менеджера. Іноді трапляється, що менеджер випробував ряд успіхів -- важливі рішення виявилися вірними. При цьому у деяких менеджерів виникає враження, що вони взагалі не можуть помилятися. Але вони скоро потрапляють в неприємності, яких звичайно буває достатньо, щоб повернути їх назад на землю. Проте деякі просто не сприймають негативні результати і продовжують процес, зв'язаний в їх уявленні з попередніми успіхами, -- не усвідомлюючи, що частиною успіху вони зобов'язані швидше успіху, ніж своїм особистим видатним здібностям. Проблема може виникнути і від небажання менеджера визнати помилку. Інші менеджери демонструють нездатність ухвалити рішення; вони дуже довго коливаються і упускають оптимальний момент для ухвалення рішення.

Звичайно, не всі менеджери потрапляють в ці пастки -- можна сміливо сказати, що більшість їх все ж таки уникає. Але навіть у такому разі, це не обов'язково означає, що кожне рішення спрацьовує як очікується. Інший чинник, з яким менеджери повинні вважатися -- об'єктивні обмеження, або обмеження, накладені на рішення витратами, людськими можливостями, термінами, технологією і наявністю інформації.

Через ці обмеження, менеджери не можуть постійно розраховувати знайти рішення, оптимальне з погляду максимальної вигоди (наприклад, найбільшого прибутку, мінімальних витрат). Натомість, їм часто доводиться задовольнятися задовільним рішенням.

Інша причина невдалих рішень може полягати в тому, що організації звичайно розглядають проблему в масштабі відділів. Звичайно, розбиття на відділи виправдано з погляду здійсненності контролю і кадрових обмежень. Проте може виникнути субоптимізація. Ця проблема -- результат спроб різних відділів досягти рішення, яке було б оптимальним саме для них.

На жаль, те, що є оптимальним для одного відділу, може бути далекий не оптимальним для організації в цілому.

Умови, в яких ухвалюються рішення по управлінню виробництвом, класифікуються по представленому ступеню точності і упевненості. Є три основні категорії: упевненість, ризик, і невизначеність. Упевненість означає, що значущі параметри, наприклад, витрати, виробничі потужності і потреби, -- величини відомі. Ризик означає, що визначені параметри мають значення вірогідності. Невизначеність -- умови, при яких неможливо точно оцінити вірогідність різних майбутніх подій.

Розглянемо приклад:

Прибуток за одиницю--$5. У вас замовлення на 200 одиниць. Скільки прибутку ви отримаєте? (Це приклад визначеності.)

Прибуток -- $5 за одиницю. Ґрунтуючись на попередньому досвіді, є 50% вірогідність отримання замовлення на 100 одиниць і 50% -- що замовлення буде на 200 одиниць. Який очікуваний прибуток? (Це -- приклад ризику, оскільки показники потреби вірогідність.)

Прибуток -- $5 за одиницю. Вірогідність потенційного попиту невідома. (Це приклад невизначеності.)

Важливість цих трьох можливих умов полягає в тому, що кожне з них вимагає різних методів аналізу. Деякі методи більш підходять для однієї категорії, ніж для інших. Необхідно обов'язково враховувати, в яких умовах застосовується та або інша техніка аналізу.

2.3 Класифікація методів прийняття рішень кількісні та якісні методи

Універсальної теорії прийняття рішень не існує, тому будь-яке конкретне рішення рідко ставиться до якійсь одній категорії. Проте, можна затверджувати , що процес прийняття рішень має інтуїтивний, емпіричний (заснований на судженнях) або раціональний характер.

Інтуїтивне рішення - вибір, зроблений тільки на основі відчуття того, що він правильний. Оскільки інтуїція - це щось, природу чого дотепер не вдається пізнати повністю, те інтуїтивні рішення пов'язані з більшим ризиком. Це обумовлено тим, що з погляду статистики шанси на правильний вибір без якого-небудь додатка логіки невисокі.

Емпіричні рішення - вибір альтернативи, заснований на накопиченому досвіді. При цьому менеджер, опираючись на здоровий глузд, вибирає альтернативу, що принесла успіх у минулому. Судження, як основа управлінського рішення корисно, оскільки багато ситуацій в організації мають тенденцію до повторення.

Раціональне рішення (англ. decision rational) - вибір, підкріплений результатами об'єктивного аналізу. Раціональне рішення у відмінності від заснованого на судженнях (емпіричного рішення) не залежить від досвіду, накопиченого в минулому. Раціональні рішення дозволяють підвищити рівень ефективності підприємств, що функціонують в умовах ринку. Процес не є завершеним, поки через систему зворотного зв'язка не буде засвідчений факт реального рішення проблеми завдяки зробленому вибору.

Прогнозування (англ. forecasting) - метод планування, у якому пророкування майбутнього опирається на накопичений досвід і поточні припущення відносно майбутнього. Результати прогнозування використають як основу для планування. Різновиду прогнозів: економічні (використаються для пророкування загального стану економіки й обсягу збуту для конкретної компанії або по конкретному продукті); прогнози розвитку технології ; прогнози на основі опитувань і дослідження; соціальні прогнози.

Результати прогнозування включаються в меті організації, обумовлені керівництвом.

Методологія прогнозування включає три групи методів, використовуваних на практиці:

- методи екстраполяції;

- методи експертних оцінок;

- методи логічного моделювання.

Як позує практика керування, найбільше широко поширені прогнози, засновані на даних тимчасового ряду. Часовий ряд (англ. - time series) - упорядкована в часі послідовність спостережень, які провадяться через строго певні інтервали часу (наприклад, щогодини, щодня, щотижня, щомісяця, щокварталу, щорічно). Даними можуть бути показники попиту, доходу, прибутку, відвантажень, нещасних випадків, виходу продукції, продуктивності та індекс споживчих цін. На аналізі даних тимчасового ряду заснована методика прогнозування, що постулює, що майбутні значення ряду можуть бути оцінені, виходячи з минулих значень. Таким чином буває:

- наївний прогноз (naive forecast);

- прогноз на основі ковзного середнього значення (moving average);

- прогноз на основі зваженого середнього;

- прогноз на основі експонентного згладжування.

Уміння приймати рішення необхідно для реалізації управлінських функцій, тому процес прийняття рішень є основою теорії керування. Як наука, цей напрямок зародилася в Англії, під час Другої світової війни, коли група вчених одержала задні на рішення складної військової проблеми - оптимального розміщення різних підрозділів цивільної оборони й вогневих позицій своєї армії. В 50-х роках ця теорія була модернізована, і стала застосовуватися для рішення проблем цивільної промисловості. Її відмінними рисами є:

- використання наукового методу, тобто спостереження, формулювання гіпотези, підтвердження вірогідності гіпотези;

- системна орієнтація;

- використання різних моделей.

Науковий метод фундаментальна процедура будь-якого наукового дослідження; складається із трьох етапів:

- спостереження (збір і аналіз даних);

- формулювання гіпотези (установлення залежності між компонентами проблеми за даними спостереження;

- перевірка гіпотези (верифікація).

Якщо гіпотеза вірна, то наступний крок - реалізація рішення або моделі. Якщо гіпотеза невірна - тоді цикл дослідження повторюють.

Застосовуючи науковий метод для дозволу проблем керування, необхідно пам'ятати, що організація - це відкрита система, що складається із взаємозалежних частин. Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Така система не само забезпечується, вона залежить від енергії, інформації й матеріалів - об'єктів обміну із зовнішнім середовищем. Відкрита система має здатність пристосовуватися до змін у зовнішнім середовищі й повинна робити це для свого виживання, Тому другою особливістю наукового підходу до керування є системна орієнтація. Третя особливість науки керування - використання моделей.

Процес моделювання часто застосовується при рішенні складних проблем у керуванні, тому що дозволяє уникнути значних труднощів і витрат при проведенні експериментів у реальному житті. Основою моделювання є необхідність відносного спрощення реальної життєвої ситуації або події, разом з тим це спрощення не повинне порушувати основних закономірностей функціонування досліджуваної системи.

Типи моделей: фізична, аналогова (організаційна схема, графік), математична (використання символів для опису дії або об'єктів).

Процес побудови моделей складається з декількох етапів: постановка завдання; побудова моделі; перевірка моделі на вірогідність опису даного процесу, об'єкта або явища; застосування моделі; відновлення моделі в процесі дослідження або реалізації.

Ефективність моделі може бути знижена за рахунок ряду потенційних погрішностей, до яких можна віднести недостовірні вихідні допущення, інформаційні обмеження, нерозуміння моделі самими користувачами, надмірна вартість створення моделі й т.п.

Часто при моделюванні застосовується теорія ігор. Вона спочатку розроблялася військовими, щоб урахувати можливі дії супротивника. У бізнесі вона застосовується при моделюванні поводження конкурента, особливо часто у зв'язку із проблемами зміни цінової політики.

Модель теорії черг (модель оптимального обслуговування). Ця модель використається для визначення оптимального числа каналів обслуговування стосовно потреб у цих каналах.

Модель керування запасами. Ця модель часто використається для оптимізації часу виконання замовлень, а також для визначення необхідних ресурсів і площ для зберігання тієї або іншої продукції. Ціль цієї моделі - звести до мінімуму негативні наслідки при нагромадженні або дефіциті тих або інших запасів продукції або ресурсів.

Модель лінійного програмування. Ця модель застосовується для визначення оптимального розподілу дефіцитних ресурсів при наявності конкуруючих між собою потреб.

Імітаційне моделювання. Часто застосовується в ситуаціях занадто складних для використання математичних методів (маркетолог може створити модель модифікації купівельних потреб у зв'язку зі зміною цін товарів на ринку, і їхнього дизайну).

Економічний аналіз є однієї з форм моделювання. Прикладом може служити економічний аналіз ефективності тієї або іншої фірми.

2.4 Інструменти. обґрунтування управлінських рішень. побудова «дерева рішень». Обґрунтування рішень в умовах невизначеності

Сукупність завдань, що вимагають рішення, може бути представлена як багатомірний простір. Його елементами є характеристики розв'язуваних завдань. У числі найважливіших параметрів цього простору характеристик можна розглядати ступені складності, невизначеності, відкритості й динамізму завдань. У теорії ігор важливим параметром розв'язуваних завдань є ступінь конфліктності середовища.

Якщо обмежитися тільки трьома характеристиками, то для наочності можна зобразити основні класи розв'язуваних завдань у тривимірному просторі у вигляді вершин куба (рис. 2.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.3 - Основні класи розв'язуваних завдань (куб Говарда)

Завдання, залежно від сполучення конкретних характеристик, бувають:

1 Детерміновані (Д) - рішення в умовах визначеності:

- прості й статичні (ДПС);

- складні й статичні (ДСС);

- прості й динамічні (ДПД);

- складні й динамічні (ДСД).

2 Імовірнісні (ризиковані) (ВПС):

- прості й статичні (ВПС);

- складні й статичні (ВСС);

- прості й динамічні (ВПД);

- складні й динамічні (ВСД).

Іншим способом наочного подання типології завдань є побудова дерева розв'язуваних завдань (рис. 2.4).



Рисунок 2.4 - Дерево завдань

Інформація - це відбиття предметного миру, сприймане людиною за допомогою його власних органів почуттів і різної вимірювальної апаратур і, що виражає у виді сигналів і символів.

Інформація, що обслуговує процеси виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ і забезпечує рішення завдань організаційно-економічного керування національним господарством і його ланками, називається управлінської. Вона являє собою різноманітні відомості економічного, технічного, соціального, юридичного, демографічного й іншого втримування.

Найважливішої складової управлінської інформації є економічна інформація. Під економічною інформацією будемо розуміти інформацію, що виникає при підготовці й у процесі виробничо-господарської діяльності промислових організацій і керування цією діяльністю, і є об'єктом зберігання, передачі й перетворень.

Економічна інформація характеризується особливостями, властивостями, структурою.

Економічна інформація володіє рядом особливостей у порівнянні із загальною масою інформації:

- в основній своїй масі вона має дискретну форму подання; виражається в цифровому або алфавітно-цифровому виді;

- відображається на матеріальних носіях (документах, магнітних стрічках і дисках);

- її більші обсяги обробляються у встановлених тимчасових межах, що залежать від конкретних функцій, найчастіше циклічна регулярна обробка;

- вихідна інформація, що виникає в одному місці, знаходить своє відбиття в різних функціях керування й у зв'язку із цим піддається різній обробці кілька разів, що вимагає багаторазового перегрупування даних;

- обсяги вихідної інформації досягають більших розмірів при відносно малому числі операцій її обробки;

- вихідні дані й результати розрахунку, а іноді й проміжні результати підлягають тривалому зберіганню.

Економічна інформація характеризується наступними властивостями:

- вірогідність;

- повнота;

- цінність;

- актуальність;

- однозначність.

Дерево рішення складається з ряду вузлів і вихідних з них галузей. Квадрати позначають тут пункти прийняття рішень, а кола позначають можливі події. Дерево прочитується з ліва на право. Галузі, що виходять із квадратних вузлів, позначають альтернативи; галузі, що виходять із круглих вузлів, позначають можливі події (тобто можливі умови).

Після того, як дерево рішень побудоване, воно аналізується з права на ліва, тобто починати треба з останнього ухваленого рішення. Для кожного рішення вибирається альтернатива з найбільшим показником віддачі (або з найменшими витратами). Якщо за ухваленням рішення треба кілька можливих варіантів подій, вибирають альтернативу з найбільшою передбачуваною грошовою вартістю (або з найменшою передбачуваною величиною витрат).

2.5 Переваги і недоліки використання кількісних методів

Кількісні підходи в рішенні проблем - це спроба отримати оптимальне рішення математичним методом.

Кількісні методи можуть оказати велику підтримку при прийнятті рішення:

1 Використання цих методів дозволяє менеджеру організувати та розрахувати кількісні показники по всієї наявної інформації, а також довідатися де необхідна додаткова інформація.

2 Методи забезпечують графічне відображення.

Але в умовах невизначеності немає зовсім ніякої інформації про імовірності різних умов. Вибір рішення в умовах невизначеності (DMUU - Decision making under uncertainty) характеризується, таким чином, неможливістю оцінити 1мовірності кожного зі станів об'єктивних умов. Іншими словами, ми не маємо у своєму розпорядженні способи визначення значень p (імовірності виникнення стану об'єктивних умов NJ). Критерії вибору рішень у випадку переваги умов невизначеності, характеризуються як відбиття схильностей і суб'єктивних оцінок ЛПР. В основі вибору відповідних критеріїв лежать біхевіористичні (поведінкові) моделі. Якщо невизначеність очевидна, або дуже мало довіри до оцінок в умовах ризику, при розробці проекту є наступні альтернативи:

- рішення завдань відповідного типу покласти в системі на людину;

- розробити спеціальний вид системи регулювання, придатної в умовах невизначеності.

Другий варіант не застосуємо в області планування, і, отже, при довгостроковому плануванні залишається лише перший варіант. Таким чином, необхідно покладатися на здатності людини.

У багатьох випадках, менеджери не можуть оцінити важливість кожного з етапів в процесі ухвалення рішення. Вони можуть пропустити один етап або не надати йому достатньо уваги перед тим, як перейти до наступного. Іноді це походить від стилю роботи менеджера: ухвалювати швидкі рішення або нездатності бачити наслідки невдалих рішень. Важливим чинником може бути особа менеджера. Іноді трапляється, що менеджер випробував ряд успіхів і важливі рішення виявилися вірними. При цьому у деяких менеджерів виникає враження, що вони взагалі не можуть помилятися. Але вони скоро потрапляють в неприємності, яких звичайно буває достатньо, щоб повернути їх назад на землю. Проте деякі просто не сприймають негативні результати і продовжують процес, зв'язаний в їх уявленні з попередніми успіхами, не усвідомлюючи, що частиною успіху вони зобов'язані швидше успіху, ніж своїм особистим видатним здібностям. Проблема може виникнути і від небажання менеджера визнати помилку. Інші менеджери демонструють нездатність ухвалити рішення; вони дуже довго коливаються і упускають оптимальний момент для ухвалення рішення.

Звичайно, не всі менеджери потрапляють в ці пастки -- можна сміливо сказати, що більшість їх все ж таки уникає. Але навіть у такому разі, це не обов'язково означає, що кожне рішення спрацьовує як очікується. Інший чинник, з яким менеджери повинні вважатися -- об'єктивні обмеження, або обмеження, накладені на рішення витратами, людськими можливостями, термінами, технологією і наявністю інформації.

Через ці обмеження, менеджери не можуть постійно розраховувати знайти рішення, оптимальне з погляду максимальної вигоди (наприклад, найбільшого прибутку, мінімальних витрат). Натомість, їм часто доводиться задовольнятися задовільним рішенням.

Розвиток системи автоматизованої обробки економічної інформації, що передбачають обмін інформацією, зажадало уніфікації й стандартизації всієї документації. По ряду документів розроблені єдині уніфіковані й стандартизовані форми бланків. Уніфікація висунула наступні вимоги до документів:

- стандартна форма побудови;

- пристосування до автоматизованої обробки;

- мінімізація показників;

- виключення дублювання;

- включення всіх необхідних для цілей керування показників.

При цьому важливо застосовувати класифікатори для реквізитів необхідних для автоматизованої обробки. Для уведення в машину первинних документів уніфікованої форми необхідно так само розробити макет майбутнього електронного уніфікованого документа. Він може виглядати також як і форма, але якщо є різні документи з однаковим складом реквізитів, то фахівцями розробляється єдиний уніфікованих макет для уведення відразу декількох уніфікованих документів.

Інформація має велике значення для внутрішнього керування фірмою і її зовнішніми контактами, і особливо для прийняття рішень вона є обмеженим і дорогим ресурсом виробничої активності фірми.

Зв'язок інформації із цілями й рішеннями показана в табл. 2.1

Таблиця 2.1 Зв'язок характеру інформації з повнотою рішення

Стан інформації	Повна	Неповна
Рішення	с визначеністю	с ризиком	с невизначеністю
Об'єктивні очікування	однозначні ...

Подобные документы

• Класична теорія організації: принципи організації А. Файоля, модель бюрократичної організації М. Вебера

  Розробка наукового підходу до вивчення організацій, принципів ефективного управління ними. Принципи класичної концепції М. Вебера. Сутність теорії А. Файоля. Сильні та слабкі сторони ідеальної бюрократії. Розвиток наукового знання теорії організації.
  
  курсовая работа [39,0 K], добавлен 10.04.2016
  

• Поняття планування, його місце серед функцій управління

  Планування як систематичний процес прийняття рішень в ході керування організацією, його завдання та складові, характерні риси, необхідність в умовах конкурентного середовища. Характеристика основних етапів у процесі планування на сучасному підприємстві.
  
  контрольная работа [14,0 K], добавлен 19.03.2011
  

• Основи менеджменту

  Сутність і рівні менеджменту, історія розвитку, його методологічні основи, планування як інструмент. Організація і структура управління на підприємстві. Мотивація управління підприємством. Прийняття управлінських рішень. Культура і стиль управління.
  
  учебное пособие [330,6 K], добавлен 01.04.2012
  

• Розробка системи менеджменту в організації "Авторемонтне мале приватне підприємство Автошлях"

  Формування функцій менеджменту на підприємстві: планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання. Розробка пропозиції з удосконалення керівництва, механізмів прийняття управлінських рішень. Оцінка ефективності систем менеджменту.
  
  курсовая работа [319,5 K], добавлен 28.11.2010
  

• Розробка системи менеджменту фармацевтичній компанії публічного акціонерного товариства

  Використання методів менеджменту в організації. Розробка механізмів прийняття управлінських рішень. Проектування комунікацій на підприємстві. Формування механізмів управління групами працівників в організації. Оцінювання ефективності систем менеджменту.
  
  курсовая работа [2,4 M], добавлен 01.06.2019
  

• Ефективність контролю в організації: поняття, основні параметри, система показників, проблеми

  Сутність, види та етапи контролю. Спостереження за процесом роботи об’єкта й перевірка його відповідності щодо ухвалених управлінських рішень. Ефективність контролю в організації. Характеристики ефективного контролю. Проблеми ефективності контролю.
  
  курсовая работа [557,1 K], добавлен 24.12.2007
  

• Основи теорії прийняття управлінських рішень

  Поняття "прийняття рішення": місце цього процесу в системі управління. Етапи інтуїтивної та раціональної технологій прийняття рішень. Критерії оцінки якості інформації та істотні чинники впливу на рішення. Умови для використання різних стилів рішень.
  
  методичка [1,3 M], добавлен 07.08.2008
  

• Розробка системи менеджменту

  Сутність системи менеджменту на підприємстві, її головні цілі та завдання. Формування функцій менеджменту в організації: планування діяльності, мотивація і контроль персоналу. Розробка механізмів прийняття управлінських рішень й вдосконалення керівництва.
  
  курсовая работа [56,5 K], добавлен 13.10.2012
  

• Розробка системи менеджменту в організації на прикладі ТзДВ Салон краси "Наталі"

  Характеристика організації та формування функцій менеджменту: планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання. Використання методів та механізмів прийняття управлінських рішень. Розробка пропозицій з удосконалення керівництва.
  
  курсовая работа [132,5 K], добавлен 22.05.2012
  

• Розробка системи менеджменту в організації на прикладі ТзДВ Салон краси "Наталі"

  Формування менеджменту на підприємстві. Механізми прийняття управлінських рішень в організації. Проектування комунікацій на підприємстві. Формування механізмів управління групами працівників в організації. Розробка пропозицій з удосконалення керівництва.
  
  курсовая работа [139,2 K], добавлен 29.12.2013
  

• Менеджмент

  Основні підходи до визначення поняття "менеджмент". Види діяльності менеджерів. Рівні менеджменту в організації. Основні школи менеджменту. Поняття організації, її ознаки, еволюція та концепції життєвого циклу. Сутність ситуаційного підходу до управління.
  
  шпаргалка [318,9 K], добавлен 05.06.2010
  

• Ефективність управлінських рішень в системі менеджменту туристичного ТзОВ "Аккорд-Тур"

  Фінансово-господарська діяльність та організаційна структура фірми. Економічні, організаційно-розпорядчі та соціальні методи управління трудовим колективом. Аналіз ефективності розробки і прийняття управлінських рішень в системі менеджменту підприємства.
  
  дипломная работа [1,5 M], добавлен 16.10.2014
  

• Принципи менеджменту: сутність, різновиди, формування

  Вивчення теоретичних основ принципів менеджменту, їх застосування в управлінні російської організацією. Принципи наукового управління Ф. Тейлора, організації виробництва Г. Форда, адміністративного управління А. Файоля та продуктивності Г. Емерсона.
  
  контрольная работа [30,1 K], добавлен 25.04.2015
  

• Розробка системи менеджменту в організації ТзОВ – виробництво електроприладів

  Характеристика організації. Формування функцій та методи менеджменту на підприємстві. Механізми прийняття управлінських рішень та проектування комунікацій. Управління групами працівників в організації. Розроблення пропозицій з удосконалення керівництва.
  
  курсовая работа [257,8 K], добавлен 30.11.2011
  

• Поняття і сутність менеджменту

  Організація як об'єкт управління. Основні види ресурсів організації. Загальна системна модель організації. Горизонтальний та вертикальний поділ праці. Чотири основних функції менеджменту. Основні складові менеджменту. Спільні ознаки діяльності менеджера.
  
  презентация [345,6 K], добавлен 20.05.2011
  

• Менеджмент: теоретичні засади та прикладні аспекти

  Сутність та значення менеджменту, історичні етапи розвитку. Організації як об'єкти управління. Функції й технологія менеджменту, його методи. Значення управлінських рішень. Роль інформації та комунікацій у менеджменті. Особливості його зарубіжних систем.
  
  курс лекций [1012,4 K], добавлен 02.03.2011
  

• Розробка комплексу функціональних моделей управління якістю в системах прийняття управлінських рішень

  Системний підхід в розробці принципів управління якістю організації. Стандарти ІСО в системі управління якістю виробничих процесів. Документація системи менеджменту якості. Менеджмент ресурсів. Якість та управління організацією. Економічна ефективність ро
  
  дипломная работа [199,7 K], добавлен 20.06.2004
  

• Прийняття рішень по функціонуванню операційної системи на промисловому підприємстві

  Принципи системного, ситуаційного підходів до управління та реалізації управлінських функцій: планування, організації, мотивації і контролю. Використання методу прогнозування та найменших квадратів для розрахунку можливого стану об’єкта в майбутньому.
  
  курсовая работа [69,5 K], добавлен 28.04.2011
  

• Розробка системи менеджменту в ПП "Фармакс"

  Загальна характеристика, напрямки господарської діяльності організації, що вивчається. Формування функцій менеджменту на підприємстві: планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання. Розробка механізмів прийняття управлінських рішень.
  
  курсовая работа [82,7 K], добавлен 26.08.2014
  

• Розробка системи менеджменту на підприємстві легкої промисловості "Оріон"

  Загальна характеристика та напрямки діяльності підприємства, його місце на ринку. Формування функцій менеджменту на підприємстві: планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання. Розроблення механізмів прийняття управлінських рішень.
  
  курсовая работа [128,3 K], добавлен 18.03.2013
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам