Лікування і реабілітація при пошкодженнях та запальних захворюваннях щелепно-лицевої ділянки із урахуванням психофізіологічного стану пацієнтів

Водночас, в`язкість РР на етапах клінічного моніторингу характеризувалась динамічними змінами, зокрема зареєстроване достовірне зростання в`язкості РР в першому та другому імобілізаційному періодах (відповідно, до 1,54±0,01 од та 1,65±0,01 од, р<0,05), тоді як у післяімобілізаційному відбулося відносне зменшення в`язкості РР, що не сягало вихідних значень (див. табл. 4.2, рис. 4.2).

Зменшення БЄРР та зростання її в`язкості відбувалося на тлі поетапного зменшення індексного показника кислотно-лужного балансу РР: середньогрупові значення рН за період клінічного моніторингу змінились з 6,93±0,02 од до 5,38±0,02 од, р<0,05.

Досить показовим виявився рівень швидкості слиновиділення, яка динамічно змінювалась і, якщо у доімобілізаційному періоді становила (0,98±0,03) см3/хв, то в післяімобілізаційному - 0,33±0,04 см3/хв, р<0,001. Виходячи із наведеного: підтримка кислотно-лужного стану РП забезпечувалась зменшення буферної ємкості РР (на 22,0%), зменшенням pH ротової рідини (на 23,0%) на тлі зростання її в`язкості (на 13,0%) та зменшення швидкості слиновиділення (на 67,0%).

Таблиця 4.2 Біофізичні та біохімічні показники ротової рідини на етапах клінічного моніторингу пацієнтів з пошкодженнями щелепно-лицевої ділянки

Ці функціонально-фізіологічні зміни, природно, супроводжувалися зростанням відносного рівня та абсолютних показників активності мікробного ферменту уреази (див. рис. 4.2); так, активність уреази зростала до кінця другого імобілізаційного періоду (відповідно, у доімобілізаційному - 2,43±0,03 мкмоль/дм3 та 10,71±0,21 мкмоль/дм3), аналогічною закономірністю характеризувалось і зростання рівня відносної активності уреази (відповідно, у доімобілізаційному - 1,43±0,05 од та 5,26±0,10 од).

4.2 Імунометаболічні властивості ротової рідини

4.2.1 Імунометаболічні властивості ротової рідини на етапах клінічного моніторингу пацієнтів з запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки

При аналізі показника місцевого неспецифічного захисту ротової порожнини встановлено що антимікробна активність лізоциму, як абсолютна, так і відносна, у ранньому післяопераційному періоді дещо зросла: з 0,61±0,03 од до 0,69±0,06 од, а у пізньому та у віддаленому післяопераційних періодах, достовірно (р<0,05) зменшилась. Ймовірно, що у даної групи хворих до початку хірургічного лікування мало місце порушення мікробіоценозу даного біотопу за рахунок активності оральної мікрофлори, що підтверджується недостатнім рівнем гігієни РП.

Таблиця 4.3 Імунометаболічні показники ротової рідини на етапах клінічного моніторингу пацієнтів з запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки

На етапах післяопераційного моніторингу, виявлено достовірне зниження ступеня мікробного обсіменіння порожнини рота, на що вказували зміни абсолютної та відносної активності уреази РР (див. табл. 4.1); завдяки таким змінам в оральному біотопі відбулося значне достовірне (табл. 4.3; р<0,01) зменшення ступеня дисбіозу у пізньому та відділеному післяопераційних періодах (відповідно, 2,91±0,09 од та 2,87±0,05 од, що відповідало першій субклінічно компенсованій стадії. На відміну наведеного, у ранньому післяопераційному періоді зареєстровані незначні зміни показників порушеного біоценозу ротової порожнини, що не мали суттєвої різниці у порівнянні з доопераційним періодом та були не достовірними (р>0,05), при цьому, ступінь дисбіозу 3,08±0,11 од залишився на рівні другої клінічно субкомпенсованої стадії.

Активність лізоциму РР, також, характеризувалась зниженням показників у пізньому та віддаленому післяопераційних періодах (відповідно до 40,9±1,18 мкг/мл та 44,4±2,13 мкг/мл, у порівнянні з доопераційним, де вона становила 58,9±1,87 мкг/мл. При цьому, зворотньою закономірністю характеризувалась зміна рівня вмісту у РР секреторного імуноглобуліну sIgA, рівень якого зріс з 0,68±0,03 од - у доопераційному до 0,87±0,03 од - у віддаленому післяопераційному періоді (р<0,01).

Аналіз динаміки змін показників ферментативного ланцюга АОЗ РР виявив, що активність СОД достовірно зростала вже у ранньому післяопераційному періоді (відповідно з 14,2±0,39 од до 15,2±0,35 од, р<0,05) та залишалась практично незмінною у пізньому та віддаленому післяопераційних періодах. Дещо інакше змінювалась активність ГВ та Кат; так, достовірне зростання цих показників зареєстровано лише у пізньому періоді та, повторно, у віддаленому післяопераційних періодах.

4.2.2 Імунометаболічні властивості ротової рідини на етапах клінічного моніторингу пацієнтів з пошкодженнями щелепно-лицевої ділянки

При аналізі стану місцевого неспецифічного захисту ротової порожнини встановлено що, антимікробна активність лізоциму, як абсолютна, так і відносна, у першому імобілізаційному періоді достовірно (р<0,05) зросла: з 0,76±0,03 од до 0,88±0,01 од, а у другому імобілізаційному та в післяімобілізаційному - зареєстровано стрімке зниження активності лізоциму (відповідно до 0,53±0,03 од та 0,57±0,02 од, р<0,001), тобто в 1,6 рази. Ймовірно, що у даної групи пацієнтів у доімобілізаційному періоді мало місце порушення мікробіоценозу даного біотопу за рахунок активності оральної мікрофлори, що підтверджується недостатнім рівнем гігієни РП.

На етапах клінічного моніторингу, виявлено достовірне зростання ступеня мікробного обсіменіння порожнини рота, на що вказували зміни абсолютної та відносної активності уреази РР (див. табл. 4.2); завдяки таким змінам в оральному біотопі відбулося значне достовірне (табл. 4.4; р<0,01) зростання ступеня дисбіозу у другому імобілізаційному та післяімобілізаційному періодах (відповідно, 4,94±0,21 од та 8,14±0,27 од, що відповідало клінічно декомпенсованій стадії дисбіозу. На підтвердження закономірного зростання дисбіозу РП у пацієнтів цієї групи, виявлено достовірні (р<0,01) зміни показника дисбіозу вже у першому імобілізаційному періоді у порівнянні з доімобілізаційним (відповідно 3,18±0,10 од та 1,93±0,06 од), а власне, ступінь дисбіозу відповідав другій клінічно субкомпенсованій стадії.

Таблиця 4.4 Імунометаболічні показники ротової рідини на етапах клінічного моніторингу пацієнтів з пошкодженнями щелепно-лицевої ділянки

Активність секреторного імуноглобуліну sIgA, також, характеризувалась поетапним зниженням показників з досягненням мінімальних значень у післяімобілізаційному періоді (у доімобілізаційному - 0,62±0,04 од, у післяімобілізаційному - 0,49±0,03 од, р<0,01).

Аналіз динаміки змін показників ферментативного ланцюга АОЗ РР виявив, що активність СОД достовірно зменшувалась вже у першому імобілізаційному періоді (відповідно з 16,2±0,34 од до 15,1±0,27 од, р<0,05) та, на подальших етапах клінічного моніторингу продовжувала знижуватись до досягнення рівні 11,8±0,23 од у післяімобілізаційному періоді (р<0,001). Дещо інакше змінювалась активність ГВ та Кат; так, достовірне зниження ГВ зареєстровано на усіх етапах моніторингу, а вцілому вона зменшилась в 1,6 разів. Ці показники зареєстровано лише у пізньому періоді та, повторно, у віддаленому післяопераційних періодах. Рівень активності каталази зменшувався більш прогресивно та, практично в 2 рази (у доімобілізаційному періоді - 6,05±0,21 од, у післяімобілізаційному - 3,54±0,23 од).

Як продемонстровано на рис. 4.4, на етапах клінічного моніторингу пацієнтів з пошкодженнями ШЛД найбільшими темпами зниження характеризувалась активність каталази (зменшилась на 30,0%), а найбільшими темпами зростання - ступінь дисбіозу (зросла в 4 рази).

4.3 Оцінка типу мітохондріально-біоенергетичного обміну букального епітелію

Опрацьований у процесі виконання дослідження спосіб оцінки типу мітохондріально-біоенергетичного обміну букального епітелію відноситься до медицини і може застосовуватися в технологіях клініко - лабораторного моніторингу для індивідуалізації комплексного лікування пацієнтів і їх реабілітації.

В основу корисної моделі покладено задачу зменшення ресурсозатратності та підвищення точності діагностики мітохондріальної біоенергетики шляхом динамічної оцінки мітохондріально-біоенергетичного обміну в клітинах букального епітелію.

Задача, яку покладено в основу корисної моделі, вирішується тим, що згідно з корисною моделлю, виконують вимір питомої ваги електронегативних ядер букального епітелію у електрофоретичному середовищі (?, с), а стан мітохондріально - біоенергетичного обміну оцінюють за показником абілітації (ІА), який розраховують за формулою ІА= ?1/ ?2, де ?1 - питома вага електронегативних ядер букального епітелію на попередньому, ?2 - на наступному етапах лікування чи реабілітації; і коли ІА?1,0 мітохондріально-біоенергетичний обмін оцінюють як дезадаптивний, і навпаки.

Дослідження біоенергетики букального епітелію виконано в групі пацієнтів з запальними захворюваннями та в групі пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД; при цьому, обидві групи пацієнтів бцули розподілені на підгрупи, залежно від наявності / відсутності у них аддиктивних станів, оскільки добре відомими для клініцистів є факти порушення імунометаболічних та біоенергетичних процесів у цієї категорії пацієнтів.

4.3.1 Оцінка типу мітохондріально-біоенергетичного обміну букального епітелію на етапах комплексного лікування пацієнтів з запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки

Серед 147 осіб з запальними захворюваннями ЩЛД (група n1), у 58 осіб (клінічна підгрупа 2n1) діагностовано наявність психофізіологічних аддикційних станів (ПФА).

Аналіз частоти типів мітохондріальної біоенергетики у ранньому післяопераційному періоді виявив, що дезадаптивний її тип мав місце у 25,3±3,6% та залежав від наявності ПФА, оскільки серед таких пацієнтів зареєстрований достовірно (р<0,001) частіше (відповідно, з ПФА - у (44,8±6,5%, без ПФА - у 12,4±3,5%).

У пізньому післяопераційному періоді частота дезадаптивних типів МБО серед 147 хворих практично не змінилась (відповідно становила 25,3±3,6% та 27,9±3,7%, р>0,05).

Однак, при цьому у осіб з ПФА частота типів дезадаптивного реагування БЕО букального епітелію зросла з 44,8±6,5% до 63,8±6,3%, тоді як у пацієнтів без ПФА - залишалась стабільною (у ранньому післяоперпацінйому періоді - 12,4±3,5%, у пізньому - 15,7±3,9%, р>0,05).

Таблиця 4.5 Частота типів мітохондріально-біоенергетичного обміну букального епітелію на етапах клінічного моніторингу пацієнтів з запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки залежно від наявності психофізіологічної аддикції

У віддаленому післяопераційному періоді частота дезадаптивних типів МБО серед 147 хворих теж (, як і в попередньому періоді клінічного моніторингу) практично не змінилась (відповідно становила 33,3±3,9%. При цьому у осіб з ПФА частота типів дезадаптивного реагування БЕО букального епітелію зросла до 70,7±6,0%, тоді як серед хворих без ПФА - зменшилась відносно раннього та пізнього післяопераційних періодів - до 9,0±3,0%; р>0,05).

Таким чином, у пацієнтів з ЗЗ ЩЛД виявлені зміни БЕО букального епітелію залежно від етапу лікування, що проявляються формуванням визначених його дезадаптаційних типів (можуть бути оцінені за допомогою опрацьованої нами методики), виразність та частота яких залежить від ПФА, урахування яких може підвищити ефективність комплексного лікування.

4.3.2 Оцінка типу мітохондріально-біоенергетичного обміну букального епітелію на етапах комплексного лікування пацієнтів з пошкодженнями щелепно-лицевої ділянки

Серед 179 осіб з пошкодженнями ЩЛД (група 2n0), у 118 осіб (клінічна підгрупа 2n4) діагностовано наявність психофізіологічних аддикційних станів (ПФА). Аналіз частоти типів мітохондріальної біоенергетики у першому періоді іммобілізації виявив, що дезадаптивний її тип мав місце у 43,0±3,7% та залежав від наявності ПФА, оскільки серед таких пацієнтів зареєстрований практично в три рази частіше (відповідно, з ПФА - у 53,2±4,4%, без ПФА - у 16,4±4,7%, р<0,001).

Таблиця 4.6 Частота типів мітохондріально-біоенергетичного обміну букального епітелію на етапах клінічного моніторингу пацієнтів з пошкодженнями щелепно-лицевої ділянки залежно від наявності психофізіологічної аддикції

У другому періоді іммобілізації частота дезадаптивних типів МБО серед 179 пацієнтів практично не змінилась (відповідно становила 43,0±3,7% та 50,8±3,7%, р>0,05). Однак, при цьому у осіб з ПФА частота типів дезадаптивного реагування БЕО букального епітелію достовірно (р<0,05) зросла з 53,2±4,4% до 70,3±4,2%, тоді як у пацієнтів без ПФА - залишалась практично стабільною (у першому періоді - 16,4±4,7%, у другому - 13,1±4,3%, р>0,05).

У післяімобілізаційному періоді частота дезадаптивних типів МБО серед 179 пацієнтів з пошкодженням ЩЛД теж (, як і в попередньому періоді клінічного моніторингу) практично не змінилась (становила 48,0±3,7%). При цьому у осіб з ПФА частота типів дезадаптивного реагування БЕО букального епітелію залишалась достовірно більш високою - (66,9±4,3)%, тоді як серед хворих без ПФА - дещо зменшилась відносно першого та другого періодів іммобілізації - до 11,5±4,1%; р>0,05).

Таким чином, у пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД виявлені зміни БЕО букального епітелію залежно від тривалості іммобілізації, що проявляються формуванням визначених його дезадаптаційних типів, а також від ПФА, урахування та корекція яких може підвищити ефективність лікування.

4.4 Кореляційний аналіз імунометаболічних властивостей ротової рідини та біоенергетичного стану букального епітелію на етапах лікування пацієнтів з пошкодженнями та запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки

Виходячи із принципів клінічної інформатики за стандартною методикою отримання інформаційно-ентропійних показників (див. розділ 2) проведено системний аналіз властивостей РР пацієнтів з пошкодженням ЩЛД на етапах їхнього комплексного лікування. Так, у першому імобілізаційному періоді (табл. 4.7) найбільшу невпорядкованість до багатофакторної гомеостатичної системи РР чинили: змінений стан МБО букального епітелію (h=0,530 біт або 20,0%), погіршення мікробіоценозу РР з відповідним зростанням показника відносної активності уреази (h=0,528 біт або 19,9%) та зміни активності у ротовій рідині ферменту окислювальних реакцій СОД (17,8%); тобто, ці три індикативних показника на 57,7% визначали ступінь невпорядкованості гомеостатичної системи РР. При цьому, що у порівнянні з доімобілізаційним періодом, невпорядкованість цієї гомеостатичної системи зросла більш ніз в 2 р. (Н=2,647 біт, при середньому значенні факторної ентропії на рівні 0,221±0,051 біт).

У другому імобілізаційному періоді (табл. 4.7) найбільшу невпорядкованість (ентропію) до багатофакторної гомеостатичної системи «ротова рідина» чинили: змінений стан МБО букального епітелію (h=0,520 біт або 15,5%), зміни активності у РР ферменту окислювальних реакцій СОД (h=0,505 біт, 15,1%) та зміна швидкості слиновиділення (h=0,503 біт або 15,0%); тобто, ці три індикативних показника на 45,6% визначали ступінь невпорядкованості гомеостатичної системи РР. При цьому, зазначаємо, що у порівнянні з першим імобілізаційним переіодом, невпорядкованість цієї гомеостатичної системи зросла та відповідно у першому періоді становила Н=2,647 біт,у другому - Н=3,343 біт. У післяімобілізаційному періоді (табл. 4.7) найбільшу невпорядкованість (ентропію) до багатофакторної гомеостатичної системи РР чинили: змінений стан МБО букального епітелію

Таблиця 4.7 Діагностична інформативність імунометаболічних змін ротової рідини та типу біоенергетичного стану букального епітелію на етапах лікування пацієнтів з пошкодженнями щелепно-лицевої ділянки

(h=0,524 біт або 20,4%), зміни вмісту у ротовій рідині секреторного імуноглобуліну А (h=0,412 біт, 16,0%) та зміна буферної ємкості ротової рідини (h=0,284 біт або 11,0%); тобто, ці три індикативних показника на 47,4% визначали ступінь невпорядкованості гомеостатичної системи РР.

При цьому, зазначаємо, що у порівнянні з другим імобілізаційним періодом, невпорядкованість цієї гомеостатичної системи зросла (відповідно, Н=3,343 біт та Н=2,573 біт).

Одже, залежно від етапу лікування пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД, така гомеостатична система, як РР характеризується різним рівнем синологічної впорядкованості і, відповідно, різною діагностичною значимістю окремих індикаторних її показників (рис. 4.7). Саме тому, вивчені кореляційні взаємозв`язки між окремими властивостями РР на етапах лікування пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД та з`ясовано, що формування дезадаптивного типу МБО БЕ (F14) у меншій мірі було взаємозв`язана з такими факторами, як активність СОД (F7), каталази (F9), вміст секреторного імуноглобуліну А (F10) та лізоциму (F11) - середньої сили зворотні кореляційні взаємозв`язки (rXY=(- 0,479)?(- 0,678). Тобто, ці фактори слід розглядати у якості факторів позитивного впливу на гомеостатичні властивості РР.

Таблиця 4.8 Кореляційні взаємозв`язки властивостей ротової рідини та мітохондріально-біоенергетичного стану букального епітелію на етапах лікування пацієнтів з пошкодженнями щелепно-лицевої ділянки

Вцілому, система парних взаємозв`язків між окремими властивостями РР та типом МБО букального епітелію на етапах лікування пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД може бути охарактеризована у вигляді корелограми з можливою кількістю цих взаємозв`язків - 396. У якості прикладу наводимо частину цих взаємозв`язків, якими характеризується мітохондріально-біоенергетичний стан букального епітелію.

Таким чином, пацієнти з пошкодженнями ЩЛД залежно від етапу клінічного моніторингу характеризуються різним гомеостатичним станом РР та МБО букального епітелію. Основними відмінностями гомеостатичного стану у першому імобілізаційному періоді, на відміну від доімобілізаційного є зростання активності уреази (практично в 3,5 рази) та СОД (на 7,1%) РР на тлі високої частоти формування дезадаптивного типу МБО (до 43,0±3,7% пацієнтів). У другому імобілізаційному періоді основними відмінностями гомеостатичного стану, на тлі збереження дезадаптивного типу МБО та активності уреази РР, є зменшення швидкості слиновиділення практично в 2,7-3 рази, порівняно з доімобілізаційним періодом. Основними відмінностями післямобілізаційного етапу є додаткове зменшення (на 21,0%, у порівнянні з доімобілізаційним періодом) концентрації sIgA у РР.

Системний аналіз властивостей РР пацієнтів з ЗЗ ЩЛД.

Системний аналіз властивостей РР пацієнтів з ЗЗ ЩЛД на етапах їхнього комплексного лікування у ранньому післяопераційному періоді (табл. 4.9) виявив найбільшу невпорядкованість (ентропію) багатофакторної гомеостатичної системи «ротова рідина», пов`язану з наступними факторами: змінений стан МБО букального епітелію (h=0,447 біт або 27,3%), погіршення мікробіоценоз РР з відповідним зростанням показника відносної активності уреази (h=0,207 біт або 12,6%) та зміна швидкості слиновиділення (h=0,332 біт або 20,2%); тобто, ці три індикативних показника на 60,1% визначали ступінь невпорядкованості гомеостатичної системи «ротова рідина». При цьому, зазначаємо, що у порівнянні з доопераційним періодом, невпорядкованість цієї гомеостатичної системи зросла більш ніж в 1,5 р. (Н=1,640 біт, при середньому значенні факторної ентропії на рівні 0,137±0,037 біт).

У пізньому післяопераційному періоді (табл. 4.9) найбільшу невпорядкованість (ентропію) до багатофакторної гомеостатичної системи «ротова рідина» чинили: змінений стан МБО букального епітелію (h=0,481 біт або 15,5%), зміни активності у РР активності лізоциму (h=0,371 біт, 12,0%) та зміна відносної активності уреази (h=0,402 біт або 13,0%); тобто, ці три індикативних показника на 40,5% визначали ступінь невпорядкованості гомеостатичної системи «ротова рідина». При цьому, у порівнянні з раннім післяопераційним періодом, невпорядкованість цієї гомеостатичної системи достовірно (р<0,05) зросла практично вдвічі та відновідно становила Н=3,102 біт.

Таблиця 4.9 Діагностична інформативність імунометаболічних змін ротової рідини та типу біоенергетичного стану букального епітелію на етапах лікування пацієнтів з запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки

У віддаленому післяопераційному періоді (табл. 4.9) найбільшу невпорядкованість (ентропію) до багатофакторної гомеостатичної системи чинили: змінений стан МБО БЕ (h=0,518 біт або 13,7%), зміни активності уреази РР (h=0,525 біт, 13,9%) та зміна швидкості слиновиділення (h=0,496 біт або 13,1%); тобто, ці три індикативних показника на 40,7% визначали ступінь невпорядкованості гомеостатичної системи РР. При цьому, у порівнянні з пізнім післяопераційним періодом, невпорядкованість цієї гомеостатичної системи зросла (відповідно, з Н=3,102 біт до Н=3,778 біт).

Одже, залежно від етапу лікування пацієнтів з запальними захворюваннями ЩЛД, така гомеостатична система, як «ротова рідина» характеризується різним рівнем санологічної впорядкованості і, відповідно, різною діагностичною значимістю окремих індикаторних її показників (рис. 4.9). Саме тому, нами вивчені кореляційні взаємозв`язки між окремими властивостями РР на етапах лікування пацієнтів з ЗЗ ЩЛД та з`ясовано, що формування дезадаптивного типу МБО букального епітелію (F14) у меншій мірі було взаємозв`язана з такими факторами, як активність лізоциму відносна (F12), активність лізоциму абсолютна (F11), вміст секреторного імуноглобуліну А (F10) з кореляційними взаємозв`язками (¦rXY¦= 0,574?0,778. Тобто, ці фактори слід розглядати у якості факторів позитивного впливу на гомеостатичні властивості РР та МБО БЕ.

Таблиця 4.9 Кореляційні взаємозв`язки властивостей РР та мітохондріально-біоенергетичного стану букального епітелію на етапах лікування пацієнтів з запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки

Вцілому, система парних взаємозв`язків між окремими властивостями РР та типом МБО букального епітелію на етапах лікування пацієнтів з ЗЗ ЩЛД може бути охарактеризована у вигляді корелограми з можливою кількістю цих взаємозв`язків - 396. У якості прикладу наводимо частину цих взаємозв`язків (рис. 4.9), якими характеризується мітохондріально-біоенергетичний стан букального епітелію.

Таким чином, пацієнти з ЗЗ ЩЛД залежно від етапу клінічного моніторингу характеризуються різним гомеостатичним станом РР та МБО букального епітелію. Основними відмінностями гомеостатичного стану у віддаленому післяопераційному періоді, на відміну від доопераційного є активність лізоциму відносна (F12; зменшення на 25,0% за рахунок нормалізації швидкості слиновиділення, яка зросла практичнот в 2 рази) на тлі зростання вмісту (на 25,0) секреторного імуноглобуліну А (F10).

Біофізичні та імунометаболічні властивості РР на етапах клінічного моніторингу пацієнтів з ЗЗ ЩЛД характеризуються значимими відмінностями, зокрема це стосується і БЄРР. Так, в доопераційному періоді БЄРР становила 6,21±0,07 од та достовірно (р<0,05) була нижчою на всіх етапах клінічного моніторингу у післяопераційних періодах, сягаючи у віддаленому післяопераційному періоді 5,33±0,04 од. В`язкість РР характеризувалась динамічними змінами: зареєстроване достовірне зростання в`язкості РР в ранньому, пізньому та віддаленому післяопераційних періодах (відповідно, 1,38±0,01 од та 1,48±0,03 од та 1,62±0,06 од, р<0,05. Зменшення БЄРР та зростання її в`язкості відбувалося на тлі поетапного зменшення індексного показника кислотно-лужного балансу РР: середньогрупові значення рН за період клінічного моніторингу змінились з (,64±0,03 од до 5,57±0,04 од, р>0,05. Швидкість слиновиділення також змінювалась і, якщо у доопераційному періоді становила 0,27±0,02 см3/хв, то у віддаленому післяопераційному - 0,53±0,06 см3/хв, р<0,001. Виходячи із наведеного: підтримка кислотно-лужного стану РП забезпечувалась зменшенням буферної ємкості РР (на 25,0%), зменшенням pH ротової рідини (на 17,0%) на тлі зростання її в`язкості (на 23,0%) та зростання швидкості слиновиділення практично в 2 рази. Ці зміни супроводжувалися зменшенням відносного рівня та абсолютних показників активності мікробного ферменту уреази практично в 2,5 рази.

Біофізичні та біохімічні властивості РР у пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД значимо змінювались: у доімобілізаційному періоді БЄРР становила 5,93±0,04 од та достовірно (р<0,05) була нижчою у першому та другому імобілізаційному періодах (відповідно, 5,13±0,05 од та 4,70±0,04 од), тоді як в післяімобілізаційному періоді - не відрізнялась від досягнутих значень. В`язкість РР достовірно зростав в першому та другому імобілізаційному періодах (відповідно, до 1,54±0,01 од та 1,65±0,01 од, р<0,05), тоді як у післяімобілізаційному відбулося відносне її зменшення; зменшувались також і середньогрупові значення рН - з 6,93±0,02 од до 5,38±0,02 од, р<0,05. Це відбувалось на тлі зменшення швидкості слиновиділення, а підтримка кислотно-лужного стану РП забезпечувалась зменшенням БЄРР (на 22,0%), зменшенням pH ротової рідини (на 23,0%) на тлі зростання її в`язкості (на 13,0%) та зменшення швидкості слиновиділення (на 67,0%).

У пацієнтів з ЗЗ ЩЛД виявлено достовірне зниження ступеня мікробного обсіменіння РП, на що вказували зміни абсолютної та відносної активності уреази, що відповідало першій субклінічно компенсованій стадії. Активність лізоциму РР характеризувалась зниженням показників у пізньому та віддаленому післяопераційних періодах та зворотньою закономірністю характеризувалась зміна рівня вмісту у РР секреторного імуноглобуліну sIgA, рівень якого зріс з 0,68±0,03 од - у доопераційному до 0,87±0,03 од - у віддаленому післяопераційному періоді (р<0,01). Показники ферментативного ланцюга АОЗ РР характеризувались зростанням активності СОД (у ранньому періоді та ГВ і Кат - у віддаленому.

При аналізі стану місцевого неспецифічного захисту РР у пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД встановлено зростання активності лізоциму у першому періоді та його стрімке зниження у післяімобілізаційному. Це супроводжувалось достовірним зростанням ступеня мікробного обсіменіння РП, на що вказували зміни абсолютної та відносної активності уреази, а також зростання ступеня дисбіозу у другому імобілізаційному та післяімобілізаційному періодах, що відповідало клінічно декомпенсованій стадії дисбіозу.

Серед 147 осіб з ЗЗ ЩЛД дезадаптивний тип МБО мав місце у 25,3±3,6%. У пізньому післяопераційному періоді частота дезадаптивних типів МБО серед 147 хворих практично не змінилась (відповідно становила 25,3±3,6% та 27,9±3,7%, р>0,05). Однак, при цьому у осіб з ПФА частота типів дезадаптивного реагування БЕО букального епітелію зросла з 44,8±6,5% до 63,8±6,3%, тоді як у пацієнтів без ПФА - залишалась стабільною (у ранньому післяоперпацінйому періоді - 12,4±3,5)%, у пізньому - 15,7±3,9%, р>0,05). Одже, у пацієнтів з ЗЗ ЩЛД виявлені зміни БЕО букального епітелію залежно від етапу лікування, що проявляються формуванням визначених його дезадаптаційних типів (можуть бути оцінені за допомогою опрацьованої нами методики), виразність та частота яких залежить від ПФА, урахування яких може підвищити ефективність комплексного лікування і реабілітації.

Серед 179 осіб з пошкодженнями ЩЛД виявлено дезадаптивний її тип МБО у 43,0±3,7%, при цьому у осіб з ПФА частота типів дезадаптивного реагування БЕО букального епітелію достовірно (р<0,05) зросла з 53,2±4,4% до 70,3±4,2%, тоді як у пацієнтів без ПФА - залишалась практично стабільною (у першому періоді - 16,4±4,7%, у другому - 13,1±4,3%, р>0,05). Одже, у пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД виявлені зміни БЕО букального епітелію залежно від тривалості іммобілізації, що проявляються формуванням визначених його дезадаптаційних типів, а також від ПФА, урахування та корекція яких може підвищити ефективність лікування.

Доведено, що залежно від етапу лікування пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД, така гомеостатична система, як «ротова рідина» характеризується різним рівнем санологічної впорядкованості і, відповідно, різною діагностичною значимістю окремих індикаторних її показників. Саме тому, вивчені кореляційні взаємозв`язки між окремими властивостями РР на етапах лікування пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД та з`ясовано, що формування дезадаптивного типу МБО букального епітелію (F14) у меншій мірі було взаємозв`язана з такими факторами, як активність СОД (F7), каталази (F9), вміст секреторного імуноглобуліну А (F10) та лізоциму (F11) - середньої сили зворотні кореляційні взаємозв`язки (rXY=(- 0,479)?(- 0,678). Тобто, ці фактори слід розглядати у якості факторів позитивного впливу на гомеостатичні властивості РР.

Серед пацієнтів з ЗЗ ЩЛД, залежно від етапу лікування, така гомеостатична система, як «ротова рідина» характеризується різним рівнем санологічної впорядкованості і, відповідно, різною діагностичною значимістю окремих індикаторних її показників. Саме тому, нами вивчені кореляційні взаємозв`язки між окремими властивостями РР на етапах лікування пацієнтів з запальними захворюваннями ЩЛД та з`ясовано, що формування дезадаптивного типу МБО букального епітелію (F14) у меншій мірі було взаємозв`язана з такими факторами, як активність лізоциму відносна (F12), активність лізоциму абсолютна (F11), вміст секреторного імуноглобуліну А (F10) з кореляційними взаємозв`язками (¦rXY¦= 0,574?0,778. Тобто, ці фактори слід розглядати у якості факторів позитивного впливу на гомеостатичні властивості РР та МБО букального епітелію. Таким чином, пацієнти з ЗЗ ЩЛД залежно від етапу клінічного моніторингу характеризуються різним гомеостатичним станом РР та МБО букального епітелію. Основними відмінностями гомеостатичного стану у віддаленому післяопераційному періоді, на відміну від доопераційного є активність лізоциму відносна (F12; зменшення на 25,0% за рахунок нормалізації швидкості слиновиділення, яка зросла практично в 2 рази) на тлі зростання вмісту (на 25,0) секреторного імуноглобуліну А (F10).

Розділ 5. Психофізіологічні відмінності та особливості пацієнтів на етапах лікування запальних захворювань та пошкоджень щелепно-лицевої ділянки

5.1 Частота, діагностична цінність та прогностичне значення психопатологічних симптомів серед пацієнтів з пошкодженнями та запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки

Вивчено частоту, діагностичну цінність та прогностичне значення психопатологічних симптомів шляхом порівняльного їх аналізу між пацієнтами з ЗЗ та пошкодженнями ЩЛД. Вказані психопатологічні симптоми (табл.5.1) впорядковані у...