Лікування і реабілітація при пошкодженнях та запальних захворюваннях щелепно-лицевої ділянки із урахуванням психофізіологічного стану пацієнтів

Для оцінки впливу наявних у пацієнтів на момент початку лікування психофізіологічних реакцій дезадаптації (непсихотичного реєстру) на ефективність ЛРК в системі комплексного лікування нами виконано порівняльний аналіз рівнів потреби у лікуванні тканин пародонту.

Вцілому при пошкодженнях ЩЛД зареєстровно зростання потреби у лікуванні пародонту (індекс CPITN до лікування - 1,94±0,08 од, після - 2,61±0,08 од), тоді як достовірні статистичні відмінності для пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - відсутні (індекс CPITN до лікування - 2,07±0,10 од, після - 2,24±0,08 од); зважаючи на ці обставини, нами виявлена диференційована наявністю визначених психофізіологічних реакцій та лікувально-реабілітаційної тактики ефективність комплексного лікування. Одже, діагностика та урахування ПФР при застосуванні визначених ЛРК можна розглядати у якості додаткових критеріїв індивідуалізації комплексного лікування.

Вцілому при ЗЗ ЩЛД зареєстровно зростання потреби у лікуванні пародонту (індекс CPITN до лікування - 2,09±0,06 од, після - 2,59±0,15 од), тоді як достовірні статистичні відмінності для пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - відсутні (індекс CPITN до лікування - 2,10±0,09 од, після - 2,12±0,10 од). При пошкодженнях ЩЛД зареєстровано зростання потреби у лікуванні пародонту (індекс CPITN до лікування - 2,17±0,09 од, після - 2,76±0,12 од), тоді як достовірні статистичні відмінності для пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - відсутні (індекс CPITN до лікування - 2,26±0,10 од, після - 2,31±0,17 од).

Зважаючи на ці обставини, нами виявлена диференційована наявністю ПОКД та лікувально-реабілітаційної тактики ефективність комплексного лікування. Одже, діагностика та урахування ПФА при застосуванні визначених ЛРК можна розглядати у якості додаткових критеріїв індивідуалізації комплексного лікування. Вцілому, при пошкодженнях ЩЛД зареєстровано погіршення стану та зростання потреби у лікуванні пародонту (індекс CPITN до лікування - 1,94±0,08 од, після - 2,61±0,08 од), тоді як достовірні статистичні відмінності для пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - відсутні (індекс CPITN до лікування - 2,07±0,10 од, після - 2,24±0,08 од). Зважаючи на ці обставини, нами виявлена диференційована наявністю нікотинової ПФА та лікувально-реабілітаційної тактики ефективність комплексного лікування. Одже, діагностика та урахування, принаймні нікотинової, ПФА при застосуванні визначених ЛРК можна розглядати у якості додаткових критеріїв індивідуалізації комплексного лікування.

Таким чином, доведено, що урахування ПФР при доборі тактики лікування i обсягів ЛРК здатні забезпечувати достовірне зниження індексів потреби у лікуванні пародонту. Ефективність включення окремих груп лікувальних засобів на тлі психосоматичної (тілесно - орієнтованої) реабілітації визначається наявністю та тяжкістю порушень психофізіологічного стану пацієнтів.

Обговорення та узагальнення результатів дослідження

Дослідження виконано впродовж 2011-2016 р. за науково - дослідною програмою, якою перебачалось залучення у досліджені на різних етапах 147 пацієнтів з запальними захворюваннями (ЗЗ) та 179 - з пошкодженнями ЩЛД. Серед цих пацієнтів, на етапах комплексного лікування, вивчено функціональний стоматологічний статус (ФСС), імунометаболічні особливості ротової рідини (РР) та стан мітохондріально-біоенергетичного обміну (МБО) букального епітелію, частоту та характер окремих психофізіологічних (непсихотичних порушень психічної сфери, стан когнітивних функцій) та нейрорефлекторних / нейростоматологічних адаптаційних реакцій (стан цереброваскулярної реактивності (ЦВР) та церебральної гемодинаміки).

Для оцінки ефективності комплексного лікування та клінічно i патогенетично обґрунтованої індивідуалізації реабілітаційних програм виконано порівняльний аналіз різних моделей клінічного моніторингу, включаючи i розроблені безпосередньо здобувачем, якими враховуються базові психофізіологічні відмінності як пацієнтів з ЗЗ ЩЛД, так i пацієнтів з пЩЛД.

Клінічні спостереження, інструментальні та загальноклінічні дослідження виконані на клінічних базах відділення хірургічної стоматології, щелепно-лицевої хірургії та неврології і центральній клінічній лабораторії Харківської обласної клінічної лікарні; окремі дослідження виконані в ЦНДЛ ХНМУ МОЗ України та сертифікованою лабораторією «Екомед» (м.Харків).

Оцінку стоматологічного статусу виконано за показниками: папілярно-маргінально-альвеолярного індексу (РМА), індексу гігієни порожнини рота (ОНІ-S), за показником КПВ (карієс, пломби, видалені зуби (включаючи інтраопераційне), гемодинамічним показником вакуумпресурної зональної стійкості капілярів ясен (ВЗСК), узагальненим індексом потреби в лікуванні пародонту (CPITN) на етапах клінічного моніторингу.

Порівняльний аналіз змін показників стоматологічнгого статусу двох груп пацієнтів виконано з використанням даних попереднього етапу дослідження, що дозволило в узагальненому вигляді визначити відмінності (, та можливо особливості лікувально-відновної тактики) по вказаним групам обстежених (див. табл.3.13).

Порівняльний аналіз змін папілярно-маргінально-альвеолярного індексу (РМА) виявив (див. рис. 3.12), що на І-му етапі КМ групи пацієнтів достовірно не відрізнялись за середніми показниками РМА (при захворюваннях - 1,41±0,12 од, при пошкодження - 1,43±0,10 од, р>0,05). Однак, в процесі КМ виявлено, що показники РМА пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД достовірно (р?0,05) погіршувалися в першому та другому імобілізаційному та післяімобілізаційному періодах (відповідно 1,94±0,08 од, 2,18±0,07)од та 2,61±0,08 од). При захворюваннях ЩЛД динаміка змін РМА мала дещо іншу закономірність, зокрема - достовірне (р?0,05) зростання показниківа РМА зареєстровано у пізньому та віддаленому післяопераційних періодах (відповідно 1,73±0,08 од, 2,18±0,07 од та 2,12±0,11 од). Одже, за умов однакової виразності показників РМА на І-му етапі КМ, більш ранні та виразні запальні зміни слизової пародонту формувалися у пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД.

Клініко-статистичний аналіз показників РМА (див. рис. 3.12) дозволив отримати графічну та поліномінальну (кількісну) моделі змін РМА на етапах КМ пацієнтів порівнюваних груп. Наявність цих кількісних залежностей дозволяє визначати очікувані показники РМА залежно від термінів впливу клініко-технологічних факторів (тривалість імобілізації, тривалість від початку хірургічного лікування, інших).

Порівняльний аналіз змін індексу гігієни порожнини рота (ОНІ-S) виявив, що на І-му етапі КМ групи пацієнтів достовірно не відрізнялись за середніми показниками ОНІ-S (при захворюваннях - 1,22±0,11 од, при пошкодження - 1,29±0,14 од, р>0,05).

Однак, в процесі КМ виявлено, що показники ОНІ-S пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД достовірно (р?0,05) погіршились в першому імобілізаційному періоді (відповідно, сягнувши 1,67±0,09 од) та практично залишалися незмінними на наступних етапах КМ. При захворюваннях ЩЛД динаміка змін ОНІ-S мала дещо іншу закономірність, зокрема - достовірне (р?0,05) зростання показниківа ОНІ-S зареєстровано у пізньому післяопераційну періоді (до 1,48±0,09 од), тоді як на настпуних етапах КМ залишалися стабільно підвищеними. Одже, за умов однакової виразності показників ОНІ-S на І-му етапі КМ, більш ранні та виразні порушення гігієни ротової порожнини мали місце у пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД.

Клініко-статистичний аналіз показників ОНІ-S (див. рис. 3.13) дозволив отримати графічну та поліномінальну (кількісну) моделі змін на етапах КМ пацієнтів порівнюваних груп. Наявність цих кількісних залежностей дозволяє визначати очікувані показники ОНІ-S залежно від термінів впливу клініко-технологічних факторів (тривалість імобілізації, триввалість від початку хірургічного лікування, інших).

Порівняльний аналіз змін гемодинамічним показником вакуумпресурної зональної стійкості капілярів ясен (ВЗСК) виявив, що ще на І-му етапі КМ групи пацієнтів достовірно відрізнялись за середніми показниками (при захворюваннях - 48,6±3,2 с, при пошкодження - 55,1±2,3 с, р<0,05). А в процесі КМ виявлено, що показники ВЗСК пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД достовірно (р?0,05) погіршувалися в першому та другому імобілізаційному та післяімобілізаційному періодах (відповідно сягнувши у 50,8±1,4 с). При захворюваннях ЩЛД динаміка змін РМА мала дещо іншу закономірність, зокрема - достовірне (р?0,05) зростання середніх показниківа ВЗСК зареєстровано у пізньому та віддаленому післяопераційних періодах (відповідно сягнувши у 57,3±2,1 с).

Одже, за умов первинно (на момент поступлення в стаціонар) різної виразності показників ВЗСК на І-му етапі КМ, більш негативні зміни зареєстровано у пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД, що можна пояснити порушенням гемодинамічно-мікроциркуляторного забезпечення. Клініко-статистичний аналіз показників ВЗСК дозволив отримати графічну та поліномінальну (кількісну) моделі змін на етапах КМ пацієнтів порівнюваних груп. Наявність цих кількісних залежностей дозволяє визначати очікувані показники ВЗСК залежно від термінів впливу клініко-технологічних факторів (тривалість імобілізації, тривалість від початку хірургічного лікування, інших).

Порівняльний аналіз потреби у лікуванні пародонту (CPITN, од) виявив (див. рис. 3.15), що на І-му етапі КМ групи пацієнтів достовірно не відрізнялись за середніми показниками. В процесі КМ виявлено, що показники CPITN пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД достовірно (р?0,05) погіршувалися (зростала потреба!) в першому, другому імобілізаційному та післяімобілізаційному періодах ((відповідно сягнувши у 2,74±0,08 од). При захворюваннях ЩЛД динаміка змін CPITN мала дещо іншу закономірність, зокрема - достовірне (р?0,05) зростання середніх показниківа CPITN зареєстровано у пізньому та віддаленому післяопераційних періодах (відповідно сягнувши у 2,24±0,08 од). Клініко-статистичний аналіз показників CPITN дозволив отримати графічну та поліномінальну (кількісну) моделі змін на етапах КМ пацієнтів порівнюваних груп. Наявність цих кількісних залежностей дозволяє визначати очікувані показники потреби у лікуванні пародонту залежно від термінів впливу клініко-технологічних факторів (тривалість імобілізації, тривалість від початку хірургічного лікування, інших).

Стандартизовані індекси показників стоматологічного статусу пацієнтів досліджуваних груп (див. рис.3.16) демонструють виявлені залежності між узагальненим індексом потреби у лікуванні пародонту (зростання якого зареєстровано на 10-40%) та іншими показниками. Так, при пошкодженнях ЩЛД найбільш значимими та впливовими факторами (перші три ранги) є РМА, стан гігієни ротової порожнини та ЗВСК, а потреба у лікуванні пародонту зростає у післяімобілізаційному періоді на 35-40%. При захворюваннях ЩЛД найбільш значимими факторами (перші три ранги) є: РМА, стан гігієни ротової порожнини та ЗВСК, а потреба у лікуванні пародонту у відділеному післяопераційному періоді зростає на 12-18%.

Ці зміни, також, можуть залежати від первісного стану стоматологічного статусу, етапу лікування, клініко-технологічних факторів: застосування хірургічного методу, імобілізації, термінів від початку лікування та інших факторів (що більш детально розглянуті у наступному пункті поточного підрозділу.

Таким чином, пацієнти з запальними захворюванням ЩЛД на етапах хірургічного лікування потребують активного саногенетичного впливу та спрямованого лікування щодо периопераційного захисту пародонту; обсяги цих заходів визначаються, принаймні, етапом лікування.

Достовірні зміни показників стоматологічного статусу пацієнтів з запальними захворюваннями ЩЛД (див. табл. 3.6) характеризуються:

- у ранньому післяопераційному періоді - відсутністю змін показників стоматологічного статусу;

- у пізньому післяопераційному періоді зареєстровано зростання потреби у лікуванні пародонту за рахунок погіршення гігієни порожнини рота, зростання РМА та погіршення гемодинамічно-мікроциркуляторного забезпечення пародонту;

- у віддаленому періоді, на тлі вищезазначених змін стоматологічного статусу, зареєстровано зростання показника РМА.

Відповідно, лікувально-відновна (реабілітаційна) тактика має враховувати виявлені закономірності та клініко-технологічні фактори ризику формування патології пародонту на етапах клінічного моніторингу пацієнтів з захворюваннями ЩЛД.

Достовірні зміни показників стоматологічного статусу пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД (див. табл. 3.12) характеризуються:

- у першому періоді імобілізації зростанням показників індексу РМА при одночасному зростанні показника ОНІ-S і потреби у лікуванні пародонту;

- у другому періоді імобілізації зареєстровано подальше зростання потреби у лікуванні пародонту за рахунок подальшого зростання індексу РМА;

- у післяімобілізаційному періоді, на тлі вищезазначених змін стоматологічного статусу, зареєстровано зростання показника РМА та достовірне погіршення гемодинамічно-мікроциркуляторного забезпечення пародонту.

Відповідно, лікувально-відновна (реабілітаційна) тактика має враховувати виявлені закономірності та клініко-технологічні фактори ризику формування патології пародонту на етапах клінічного моніторингу пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД.

Дослідження факторів ризику формування патології пародонту виявило, із понад 30 можливих факторів, 20 - є значимими та прогностично цінними для пацієнтів з пошкодженнями та запальними захворюваннями ЩЛД, включаючи спільні фактори.

Порівняльний аналіз дозволив визначити спільні фактори ризику формування патології пародонту для досліджуваних груп пацієнтів (див. рис. 3.17), що з одного боку демонструє диференційовану прогностичну значимість окремих факторів, а з іншого - може бути свідченням відмінності патогенетичних механізмів формування цієї патології. Саме тому, нами виконано і порівняльний ранговий розподіл факторів за показниками їх сили впливу стосовно формування патології пародонту як при пошкодженнях, так і у разі запальних захворювань ЩЛД (див. табл. 3.18).

Вищенаведені фактори розташовані у таблиці в порядку зменшуваної інформативності та характеризують відмінність тригерних впливів на формування патології пародонту серед пацієнтів досліджуваних груп. Зокрема, тригерними факторами формування патології пародонту при запальних захворюваннях ЩЛД (перші три ранги) є: ЧМТ, серцево-судинні захворювання та різні форми інтоксикації (наркотична, тютюнова, алкогольна); тоді як при пошкодженнях ЩЛД: зміщення кісткових фрагментів та зубів у щілину перелому, різні форми інтоксикації та стану гігієни ротової порожнини.

За даними порівняльного клініко-статистичного аналізу, застосовуючи стандартизовану процедуру визначення діагностичної цінності та прогностичного їх значення, опрацьовано алгоритми прогнозування ризику формування патології пародонту у пацієнтів з пошкодженнями та запальними захворюваннями ЩЛД (див. табл. 3.15 та табл. 3.17).

Клінічну верифікацію алгоритмів виконано на окремих підгрупах пацієнтів та доведено, що частота помилок першого роду (?) не перевищує 5,0%, а помилок (?) другого роду - 6,8%. Отже, специфічність прогностичних алгоритмів становить не менше - 95,0%, а їх чутливість - не менше 93,2%, що дозволяє рекомендувати їх у якості попереднього етапу при формуванні груп ризику розвитку патології пародонту у пацієнтів з запальними захворюваннями та пошкодженнями ЩЛД.

Біофізичні та імунометаболічні властивості РР на етапах клінічного моніторингу пацієнтів з ЗЗ ЩЛД характеризуються значимими відмінностями, зокрема це стосується і БЄРР. Так, в доопераційному періоді БЄРР становила 6,21±0,07 од та достовірно (р<0,05) була нижчою на всіх етапах клінічного моніторингу у післяопераційних періодах, сягаючи у віддаленому післяопераційному періоді 5,33±0,04 од. В`язкість РР характеризувалась динамічними змінами: зареєстроване достовірне зростання в`язкості РР в ранньому, пізньому та віддаленому післяопераційних періодах (відповідно, 1,38±0,01 од та 1,48±0,03 од та 1,62±0,06 од, р<0,05. Зменшення БЄРР та зростання її в`язкості відбувалося на тлі поетапного зменшення індексного показника кислотно-лужного балансу РР: середньогрупові значення рН за період клінічного моніторингу змінились з 6,64±0,03 од до 5,57±0,04 од, р>0,05. Швидкість слиновиділення також змінювалась і, якщо у доопераційному періоді становила (0,27±0,02) см3/хв, то у віддаленому післяопераційному -(0,53±0,06 см3/хв, р<0,001. Виходячи із наведеного: підтримка кислотно-лужного стану РП забезпечувалась зменшення буферної ємкості РР (на 25,0%), зменшенням pH ротової рідини (на 17,0%) на тлі зростання її в`язкості (на 23,0%) та зростання швидкості слиновиділення практично в 2 рази. Ці зміни супроводжувалися зменшенням відносного рівня та абсолютних показників активності мікробного ферменту уреази практично в 2,5 рази.

Біофізичні та біохімічні властивості РР у пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД значимо змінювались: у доімобілізаційному періоді БЄРР становила 5,93±0,04 од та достовірно (р<0,05) була нижчою у першому та другому імробілізаційному періодах (відповідно, 5,13±0,05 од та 4,70±0,04 од), тоді як в післяімобілізаційному періоді - не відрізнялась від досягнутих значень. В`язкість РР достовірно зростала в першому та другому імобілізаційному періодах (відповідно, до 1,54±0,01 од та 1,65±0,01 од, р<0,05), тоді як у післяімобілізаційному відбулося відносне її зменшення; зменшувались також і середньогрупові значення рН - з 6,93±0,02 од до 5,38±0,02 од, р<0,05. Це відбувалось на тлі зменшення швидкості слиновиділення, а підтримка кислотно-лужного стану РП забезпечувалась зменшенням БЄРР (на 22,0%), зменшенням pH ротової рідини (на 23,0%) на тлі зростання її в`язкості (на 13,0%) та зменшення швидкості слиновиділення (на 67,0%).

У пацієнтів з ЗЗ ЩЛД виявлено достовірне зниження ступеня мікробного обсіменіння РП, на що вказували зміни абсолютної та відносної активності уреази, що відповідало першій субклінічно компенсованій стадії. Активність лізоциму РР характеризувалась зниженням показників у пізньому та віддаленому післяопераційних періодах та зворотньою закономірністю характеризувалась зміна рівня вмісту у РР секреторного імуноглобуліну sIgA, рівень якого зріс з 0,68±0,03 од - у доопераційному до 0,87±0,03 од - у віддаленому післяопераційному періоді (р<0,01). Показники ферментативного ланцюга АОЗ РР характеризувались зростанням активності СОД (у ранньому періоді та ГВ і Кат - у віддаленому.

При аналізі стану місцевого неспецифічного захисту РР у пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД встановлено зростання активності лізоциму у першому періоді та його стрімке зниження у післяімобілізаційному. Це супроводжувалось достовірним зростанням ступеня мікробного обсіменіння РП, на що вказували зміни абсолютної та відносної активності уреази, а також зростання ступеня дисбіозу у другому імобілізаційному та післяімобілізаційному періодах, що відповідало клінічно декомпенсованій стадії дисбіозу.

Серед 147 осіб з ЗЗ ЩЛД дезадаптивний тип МБО мав місце у 25,3±3,6%. У пізньому післяопераційному періоді частота дезадаптивних типів МБО серед 147 хворих практично не змінилась (відповідно становила 25,3±3,6% та 27,9±3,7%, р>0,05). Однак, при цьому у осіб з ПФА частота типів дезадаптивного реагування БЕО букального епітелію зросла з 44,8±6,5% до 63,8±6,3%, тоді як у пацієнтів без ПФА - залишалась стабільною (у ранньому післяоперпацінйому періоді - 12,4±3,5%, у пізньому - 15,7±3,9%, р>0,05). Одже, у пацієнтів з ЗЗ ЩЛД виявлені зміни БЕО букального епітелію залежно від етапу лікування, що проявляються формуванням визначених його дезадаптаційних типів (можуть бути оцінені за допомогою опрацьованої нами методики), виразність та частота яких залежить від ПФА, урахування яких може підвищити ефективність комплексного лікування і реабілітації.

Серед 179 осіб з пошкодженнями ЩЛД виявлено дезадаптивний її тип МБО у 43,0±3,7%, при цьому у осіб з ПФА частота типів дезадаптивного реагування БЕО букального епітелію достовірно (р<0,05) зросла з 53,2±4,4% до 70,3±4,2%, тоді як у пацієнтів без ПФА - залишалась практично стабільною (у першому періоді - 16,4±4,7%, у другому - 13,1±4,3%, р>0,05). Одже, у пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД виявлені зміни БЕО букального епітелію залежно від тривалості іммобілізації, що проявляються формуванням визначених його дезадаптаційних типів, а також від ПФА, урахування та корекція яких може підвищити ефективність лікування.

Доведено, що залежно від етапу лікування пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД, така гомеостатична система, як «ротова рідина» характеризується різним рівнем санологічної впорядкованості і, відповідно, різною діагностичною значимістю окремих індикаторних її показників. Саме тому, вивчені кореляційні взаємозв`язки між окремими властивостями РР на етапах лікування пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД та з`ясовано, що формування дезадаптивного типу МБО букального епітелію (F14) у меншій мірі було взаємозв`язана з такими факторами, як активність СОД (F7), каталази (F9), вміст секреторного імуноглобуліну А (F10) та лізоциму (F11) - середньої сили зворотні кореляційні взаємозв`язки (rXY=(- 0,479)?(- 0,678). Тобто, ці фактори слід розглядати у якості факторів позитивного впливу на гомеостатичні властивості РР.

Серед пацієнтів з ЗЗ ЩЛД, залежно від етапу лікування, така гомеостатична система, як «ротова рідина» характеризується різним рівнем санологічної впорядкованості і, відповідно, різною діагностичною значимістю окремих індикаторних її показників. Саме тому, нами вивчені кореляційні взаємозв`язки між окремими властивостями РР на етапах лікування пацієнтів з запальними захворюваннями ЩЛД та з`ясовано, що формування дезадаптивного типу МБО букального епітелію (F14) у меншій мірі було взаємозв`язана з такими факторами, як активність лізоциму відносна (F12), активність лізоциму абсолютна (F11), вміст секреторного імуноглобуліну А (F10) з кореляційними взаємозв`язками (¦rXY¦= 0,574?0,778. Тобто, ці фактори слід розглядати у якості факторів позитивного впливу на гомеостатичні властивості РР та МБО букального епітелію. Таким чином, пацієнти з ЗЗ ЩЛД залежно від етапу клінічного моніторингу характеризуються різним гомеостатичним станом РР та МБО букального епітелію. Основними відмінностями гомеостатичного стану у віддаленому післяопераційному періоді, на відміну від доопераційного є активність лізоциму відносна (F12; зменшення на 25,0% за рахунок нормалізації швидкості слиновиділення, яка зросла практично в 2 рази) на тлі зростання вмісту (на 25,0) секреторного імуноглобуліну А (F10).

Дослідження частоти та характеру психофізіологічних реакцій (розділ 5) дезадаптації серед пацієнтів з ЗЗ та з пошкодженнями ЩЛД досліджено залежно від виду патології ЩЛД та рівня потреби у лікуванні тканин пародонту виявило, що частота РПД серед 326 пацієнтів становила 56,1±2,7% та коливалась від (44,9±6,0)% до 66,7±5,3%, р<0,05. Впливовим фактором стосовно цих достовірних відмінностей виявлено рівень потреби пацієнтів у лікуванні тканин пародонту. При цьому, частота реакцій ПФД не залежала від нозологічного виду патології: при пошкодження - у 55,9±3,7%, при захворюваннях - (57,1±4,1)%, р>0,05. У цих групах обстежених - найбільш частим клінічним варіантом реакцій дезадаптації виявлена наявність саме реакцій ПФД.

Частота дезадаптивних психофізіологічних реакцій у вигляді соматогенного астенічного симптомокомплексу становила 19,6±2,2% та коливась в групах пацієнтів у межах від 9,0±3,2% до 27,5±5,4%: достовірно найбільш частими - у 27,5±5,4% ці психофізіологічні реакції зареєстровані серед пацієнтів з ЗЗ ЩЛД з високим рівнем потреби у лікуванні тканин пародонту, тоді як серед таких же пацієнтів з рівнем CPITN<2 частота САСК виявлена майже втричі меншою.

При пошкодженнях ЩЛД, вцілому частота реакцій ПФД була дещо (р>0,05) вищою, ніж при запальних захворюваннях, однак - не залежала від рівня потреби у лікуванні тканин пародонту (відповідно, при CPITN<2 становила 18,5±5,3%, а при CPITN?2 - 22,4±3,7%. З наведеного можна дійти висновку стосовно зростання частоти реакцій ПФД на етапах лікування пацієнтів з ЗЗ ЩЛД.

Частота дезадаптивних психофізіологічних реакцій у формі гострих невротичних розладів становила 4,3±1,1% та коливалась в групах пацієнтів у межах від 3,7±2,6% до 5,1±2,5%: дещо (р>0,05) частими - у 5,1±2,5% ці психофізіологічні реакції зареєстровані серед пацієнтів з ЗЗ ЩЛД з низьким рівнем потреби у лікуванні тканин пародонту, тоді як серед таких же пацієнтів з рівнем CPITN<2 частота ГНР виявлена становила 3,7±2,6%.

Аналіз відсутності психофізіологічної дезадаптації дозволив виявити, що достовірно найбільше було таких осіб серед пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД на тлі задовільного стану пародонту (CPITN<2), тоді як у пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД на тлі високих рівнів потреби у лікуванні пародонту осіб з відсутністю ПФД виявлено в 5-6 разів менше; це дозволяє дійти висновку, що психофізіологічний стан корелює зі станом тканин пародонту (з рівнем потреби у лікуванні).

Серед обстежених пацієнтів реакції психофізіологічної дезадаптації проявалялися переважно астенічним 39,9±3,6%, соматоформним (34,4±3,5%), дистимічним (16,9±2,8%) та афективним (8,7±2,1%) клінічними варіантами.

Серед обстежених стоматологічних пацієнтів з САСК (в структурі реакцій ПФД складає 19,6±2,2% реакції психофізіологічної дезадаптації проявлялися переважно астенічним 8,6±1,6%, астено-субдепресивним (3,4±1,0%), астено-тривожним 16,9±2,8% та диссомнічним 4,3±1,1%.

Астенічний варіант САСК серед пацієнтів з пЩЛД діагностовано однаково часто - незалежно від рівня потреби у лікуванні тканин пародонту, тоді як серед пацієнтів з ЗЗ ЩЛД астенічний варіант РПД чітко та достовірно диференціювався залежно від потреби у лікуванні тканин пародонту (відповідно: при CPITN<2 - у 1,3±1,3%; при CPITN?2 - 18,8±4,7% пацієнтів): при зростанні потреби у лікуванні тканин пародонту - зростала і частота астенічних варіантів САСК, що можна пояснити більш тривалим перебігом ЗЗ ЩЛД за наявності високого рівня потреби у лікуванні тканин пародонту).

Астено-субдепресивний варіант САСК серед пацієнтів з ЗЗ ЩЛД діагностовано однаково часто - незалежно від рівня потреби у лікуванні тканин пародонту, тоді як серед пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД, насамперед при CPITN<2, виявлено найбільш частим (відповідно: при пЩДЛ - у 5,6±3,1%; при ЗЗ ЩЛД - 1,3±1,3% пацієнтів); частота астено-субдепресивних варіантів САСК при пЩЛД дещо переважала відповідну їх частоту при ЗЗ ЩЛД, що можна пояснити психологічно більш тяжким станом цих пацієнтів після травми.

Астено-тривожний варіант САСК діагностувався практично з однаковою частотою: при пошкодженнях ЩЛД - у 5,0±1,6%, при ЗЗ ЩЛД - у 3,4±1,5% пацієнтів, а його частота не залежала від стану тканин пародонту.

Диссомнічний варіант САСК, також, діагностувався практично з однаковою частотою: при пошкодженнях ЩЛД - у 3,9±1,4%, при ЗЗ ЩЛД - у 2,7±1,3% пацієнтів, а його частота не залежала від стану тканин пародонту.

Запальні захворювання та пошкодження ЩЛД, як правило, мають поєднаний характер з іншими соматичними станами і можуть супроводжуватися формуванням нейро-стоматологічних взаємозв'язків різного ступеня виразності. При цьому, лікування таких пацієнтів, навіть за умов «ідеально» виконаних хірургічних втручань, досить часто характеризується ускладненим перебігом, насамперед за рахунок порушення інтегративних механізмів сано-, патогенезу, що потребує урахування особливостей функціональної перебудови органів та систем, насамперед головного мозку та церебральної гемодинаміки.

Нейро-стоматологічна стратифікація пацієнтів з запальними захворюваннями та пошкодженнями ЩЛД, що виконується при комплексниму урахуванні стану церебральної гемодинаміки та цереброваскулярної реактивності головного мозку дозволяє розподіляти пацієнтів на групи диференційованого лікування та реабілітації.

В основу опрацьованої методики покладено задачу нейро-стоматологічної стратифікації пацієнтів з запальними захворюваннями та пошкодженнями ЩЛД з комплексним урахуванням стану церебральної гемодинаміки та цереброваскулярної реактивності головного мозку. За результатами вивчення узагальнених результатів транскраніальної доплерографії з проведенням гіперкапнічної проби з'ясовано:

- 58,7±6,2% пацієнтів з пошкодженням ЩЛД на першому етапі клінічного моніторингу відносяться до третьої стратифікаційної нейро-стоматологічної групи, оскільки у цих осіб мало місце зниження цереброваскулярної активності у поєднанні з проявами судинно-рефлекторної дисциркуляції мозкового кровообігу. Серед пацієнтів цієї групи відсутність порушень цереброваскулярної реативності та дисциркуляції мозкового кровообігу (перша стратифікаційна нейро-стоматологічна група) зареєстровано на рівні 17,0±5,2%, а до другої стратифікаційної групи (з поодинокими дезінтеграційними адаптаційними нейро-стоматологічними реакціями) віднесені 6 осіб, або 11,5+4,4%.

- 22,6±5,3% пацієнтів з захворюваннями ЩЛД на першому етапі клінічного моніторингу відносяться до третьої стратифікаційної нейро-стоматологічної групи, оскільки у цих осіб, як і при пошкодженнях ЩЛД, мало місце зниження цереброваскулярної активності у поєднанні з проявами судинно-рефлекторної дисциркуляції мозкового кровообігу.

Серед пацієнтів цієї групи відсутність порушень цереброваскулярної реативності та дисциркуляції мозкового кровообігу (перша стратифікаційна нейро-стоматологічна група) зареєстровано достовірно більше, ніж при пошкодженнях ЩЛД, на рівні 54,8±6,3%, а до другої стратифікаційної групи (з поодинокими дезінтеграційними адаптаційними нейро-стоматологічними реакціями) віднесені 14 осіб, або 22,6±5,3%.

Тобто, порівнювані клінічні групи пацієнтів відрізняються за частотою нейро-стоматологічних адаптаційних реакцій, зокрема: у пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД достовірно частіше формуються розлади цереброваскулярної реактивності з поєднаною судинно-рефлекторною дисциркуляцією церебральної гемодинаміки (відповідно у 58,7±6,2% та 22,6±5,3% пацієнтів, р<0,001). На відмуні від пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД, у разі ЗЗ ЩЛД достовірно більша частка осіб має або відсутність порушень цереброваскулярної реативності на тлі фізіологічних та адаптивних судинно-рефлекторних реакцій (відповідно: при пошкодженнях -17,0±5,2%; при захворюваннях -54,8±6,3%), або прояви часткової адаптації (відповідно: при пошкодженнях -11,5+4,4%; при ЗЗ - 22,6±5,3%).

Наведене свідчить про необхідність індивідуалізації лікувальних та реабілітаційних програм в клініці хірургічної стоматології та урахування патогенетичних механізмів, особливостей клінічного перебігу і резервів адаптації пацієнтів; при цьому, процес нейро-стоматологічної адаптації має враховувати не тільки колініко-стоматологічні аспекти, а й індивідуальні особливості психофізіологічного / нейрофізіологічного стану пацієнта та деякі інші аспекти особистості.

Одним із таких функціонально-фізіологічних компонентів функціонування особистості є стан когнітивних функцій пацієнта, оскільки досягнення ефективності корекційно-реабілітаційних заходів (як обов'язковий компонент якісного лікування хіркргічних стоматологічних пацієнтів) вимагає активної та усвідомленої участі пацієнта.

Аналіз результатів вивчення рівня уваги та простого сприйняття на етапах КМ пацієнтів з ЗЗ ЩЛД виявив, що у ранньому післяопераційному періоді достовірно (р<0,05) зменшується кількість вірних відповідей до 89,7±0,4%; ця тенденція зберігається і у пізньому післяопераційному періоді (рівень помилок - 90,7±0,5%, р<0,05), і лише у віддаленому післяопераційному періоді зареєстровано фактичне досягнення первісного рівня уваги та простого сприйняття інформації (дооперційний період - 91,8±0,3%, віддалений - 92,1±0,2%, р>0,05).

Аналіз вірних відповідей пацієнтів з ЗЗ ЩЛД, пов'язаних зі здатністю диференціювати лінійні взаємозв'язки фігур та їх елементів поміж собою, що характеризує рівень складного сприйняття пацієнтами виявив, що у ранньому післяопераційному періоді достовірно (р<0,05) змінюється їх кількість до 84,1±0,2%; ця тенденція зберігається і у пізньому післяопераційному періоді (рівень вірних відповідей - 84,9±0,3%, р<0,05), і лише у віддаленому післяопераційному періоді зареєстровано фактичне досягнення первісного рівня складного сприйняття інформації (дооперційний - 87,6±0,4%, віддалений - 86,5±1,1%, р>0,05).

Аналіз помилок пацієнтів з ЗЗ ЩЛД на побудову конкретних умозаключень, що характеризувалось через здатність пацієнтами сприймати плавні графічні зміни виявив, що у ранньому післяопераційному періоді достовіно (р<0,05) змінюється кількість відповідних помилок до 69,8±0,9%; після чого у пізньому післяопераційному періоді (рівень помилок - 71,2±1,2, р>0,05) та у віддаленому періоді зареєстровано фактичне досягнення первісного рівня (дооперційний період - 74,3±1,3%, віддалений - 72,4±0,7%, р>0,05).

Здатність пацієнтів з ЗЗ ЩЛД до побудови абстрактних умозаключень діагностували шляхом оцінки здатності пацієнтів оцінювати складні зміни у графічному просторі тестових завдань характеризувалась у ранньому післяопераційному періоді достовірною зміною (р<0,05) кількості відповідних помилок до 26,3±2,1%; після чого у пізньому післяопераційному періоді (рівень становить - 29,4±1,9%, р>0,05) та у віддаленому післяопераційному періоді такою зареєстровано фактичне досягнення первісного рівня (дооперційний період - 33,6±1,6, віддалений - 29,9±2,6, р>0,05).

Вивчення стану аналітико-синтетичної мисленної діяльності виконували враховуючи помилки на побудову вищої форми абстракції та динамічного мислення; виявлено, що у ранньому післяопераційному періоді достовірно (р<0,05) змінюється кількість відповідних помилок до 57,0±0,8%; ця закономірність зберігається у пізньому післяопераційному періоді (рівень помилок - 60,3±0,9%, р<0,05), у віддаленому післяопераційному періоді зареєстровано фактичне досягнення первісного рівня (доопераційний період - 62,9±0,5%, віддалений - 62,0±1,1%, р>0,05). Психофізіологічний зміст виявлених нами у пацієнтів з ЗЗ ЩЛД закономірностей зводиться до того, що залежно від етапу КМ пацієнти характеризуються різним (динамічно змінюваним) рівнем психічних процесів та рівнем реалізації психофізіологічних функцій.

Аналіз результатів вивчення рівня уваги та простого сприйняття на етапах КМ пацієнтів з пошкодження ЩЛД виявив, що у ранньому післяопераційному періоді достовірно (р<0,05) збільшується кількість вірних відповідей до 80,0±0,4%; ця тенденція зберігається і у пізньому післяопераційному періоді (рівень вірних відповідей - 81,1±0,6%, р<0,05), і лише у віддаленому післяопераційному періоді зареєстровано фактичне досягнення первісного рівня уваги та простого сприйняття інформації (доопераційний період - 82,1±0,2%, віддалений - 81,9±0,4%, р>0,05).

Аналіз вірних відповідей пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД, пов'язаних зі здатністю диференціювати лінійні взаємозв'язки фігур та їх елементів поміж собою, що характеризує рівень складного сприйняття пацієнтами виявив, що у ранньому післяопераційному періоді достовірно (р<0,05) зменшується кількість правильних відповідей - до 82,6±0,3%; ця тенденція зберігається і у пізньому післяопераційному періоді (рівень вірних відповідей - 83,0±0,6%, р<0,05) та у віддаленому післяопераційному періоді не відбувається досягнення первісного рівня складного сприйняття інформації (дооперційний період - 86,9±0,4%, віддалений - 84,7±1,3%, р>0,05).

Аналіз помилок пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД на побудову конкретних умозаключень, що характеризувалось через здатність пацієнтами сприймати плавні графічні зміни виявив, що у ранньому післяопераційному періоді достовірно (р<0,05) зменшується кількість вірних відповідей - до 67,7±0,7%; після чого, у пізньому післяопераційному періоді (69,7±0,9%, р>0,05) та у віддаленому післяопераційному періоді зареєстровано фактичне досягнення первісного рівня (дооперційний - 73,6±1,1%, віддалений - 70,3±1,1%, р>0,05).

Здатність пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД до побудови абстрактних умозаключень діагностували шляхом оцінки здатності пацієнтів оцінювати складні зміни у графічному просторі тестових завдань, характеризувалась у ранньому післяопераційному періоді достовірною зміною (р<0,05) кількості вірних відповідей до 62,1±1,3%; після чого у пізньому післяопераційному періоді (рівень становить - 29,4±1,9%, р>0,05) та у пізньому післяопераційному періоді також зареєстровано фактичне зростання цього рівня - до 65,4±2,3% з його досягненням у віддаленому післяопераційному періоді (доопераційний період - 68,8±1,1%, віддалений - 68,1±2,1%, р>0,05).

Вивчення стану аналітико-синтетичної мисленної діяльності пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД виконували враховуючи помилки на побудову вищої форми абстракції та динамічного мислення; виявлено, що у ранньому післяопераційному періоді достовірно (р<0,05) змінюється кількість вірних відповідей - до 57,0±0,8%.

Ця закономірність зберігається у пізньому післяопераційному періоді (58,7±0,6%, р<0,05), у віддаленому післяопераційному періоді зареєстровано фактичне досягнення первісного рівня (доопераційний період - 63,3±0,7%, віддалений - 60,3±1,2%, р>0,05).

У розділі 6, на основі узагальненої оцінки динаміки змін ЗКСС, динаміки змін імунометаболічних властивостей ротової рідини i мітохондріально-біоенергетичного обміну букального епітелію у взаємозвязку з психофізіологічними відмінностями та особливостями пацієнтів: частоти та характеру психофізіологічних та нейро-стоматологічних адаптаційних реакцій обгрунтовано індивідуалізацію комплексного лікування за рахунок якомога раннього початку реабілітаційних програм із урахуванням психофізіологічних особливостей.

Визначено, що внесок психофізіологічної компоненти у ентропію клініко-інформаційної системи пацієнтів з ЗЗ ЩЛД, залежно від етапу КМ, характеризувався значною питомою вагою - на рівні 33,8?35,6% та зростав на момент закінчення КМ у взаємозв`язку з окремими психофізіологічними показниками. Так, найбільш виразний вплив на стан впорядкованості мали: стійкі психофізіологічні реакції у вигляді невротичних розладів з затяжним перебігом (перше рангове місце), формування у пацієнтів нейро-стоматологічних реакцій у вигляді підвищення рівня цереброваскулярної реактивності (третє рангове місце) та зменшення виразності судинно-рефлекторної дисциркуляції (друге рангове місце). Слід також зазначити, що середнє значення питомого внеску психофізіологічної компоненти у ентропію системи зросло на 6,2% (з КМ-ІІ - 4,8%, КМ-ІV - 5,1%), а в абсолютних значеннях - на 16,0% (з 0,723 біт до 0,610 біт). Одже, психофізіологічна компонента в інформаційній системі клінічних показників пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - є значимою та найменш динамічною складовою оцінки ефективності лікування. Вцілому, в результаті комплексного лікування пацієнтів з ЗЗ ЩЛД, абсолютна ентропія клініко-інформаційної системи зменшилась, що в середньому зменшило i дезорганізацію адаптаційних механізмів до 80,0% та визначило 20,0% ефективність патогенетичної корекції патогномонічних для ЗЗ ЩЛД змін.

Внесок психофізіологічної компоненти у ентропію клініко-інформаційної системи пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД, характеризувався значною питомою вагою - на рівні 37,5?27,8% та зменшувався на момент закінчення КМ у взаємозв`язку з окремими психофізіологічними показниками. Так, найбільш виразний вплив на стан впорядкованості мали: стійкі психофізіологічні реакції у вигляді реакцій психофізіологічної дезадаптації (перше рангове місце), зменшення частоти та виразності судинно-рефлекторних дисциркуляторних реакцій формування у пацієнтів нейро-стоматологічних реакцій (друге рангове місце) та підвищення рівня цереброваскулярної реактивності (третє рангове місце); середнє значення питомого внеску ПФК у ентропію системи зросло на 35,0% (з КМ-ІІ - 5,4%, КМ-ІV - 4,0%), а в абсолютних значеннях - на 54,0% (з 0,676 біт до 0,676 біт). Одже, психофізіологічна компонента в інформаційній системі клінічних показників пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД - є значимою та найбільш динамічною складовою оцінки ефективності лікування.

Базуючись на виявлених закономірностях залежності (між потребою у лікуванні тканин пародонту та лікувально-реабілітаційною тактикою) розроблено лікувально-реабілітаційні комплекси (ЛРК), до яких, окрім засобів передбачених клінічними протоколами та програмою психофізіологічної реабілітації, включено обгрунтований добір лікувальних засобів кількох фармакотерапевтичних груп: «Лікувальні засоби, що впливають переважно на процеси тканинного метаболізму»; «Ангіопротектори та інші капіляростабілізуючі засоби (Код АТС: С05СХ)»; «Ноотропи та інші ноотропні засоби (Код АТС: N06BX03); «Препарати для лікування захворювань травної системи та жовчовивідних шляхів, інші (Код АТС: С05АХ)»; «Анксиолітики та інші анксиолітики (Код АТС N05B X)»;

Для оцінки впливу наявних у пацієнтів на момент початку лікування психофізіологічних реакцій дезадаптації (непсихотичного реєстру) на ефективність ЛРК в системі комплексного лікування нами виконано порівняльний аналіз рівнів потреби у лікуванні тканин пародонту.

Вцілому при пошкодженнях ЩЛД зареєстровно зростання потреби у лікуванні пародонту (індекс CPITN до лікування - 1,94±0,08 од, після - 2,61±0,08 од), тоді як достовірні статистичні відмінності для пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - відсутні (індекс CPITN до лікування - 2,07±0,10 од, після - 2,24±0,08 од); зважаючи на ці обставини, нами виявлена диференційна наявність визначених психофізіологічних реакцій та лікувально-реабілітаційної тактики ефективність комплексного лікування. Одже, діагностика та урахування ПФР при застосуванні визначених ЛРК можна розглядати у якості додаткових критеріїв індивідуалізації комплексного лікування.

Вцілому при пошкодженнях ЩЛД зареєстровано зростання потреби у лікуванні пародонту (індекс CPITN до лікування - 2,09±0,06 од, після - 2,59±0,15 од), тоді як достовірні статистичні відмінності для пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - відсутні (індекс CPITN до лікування - 2,10±0,09 од, після - 2,12±0,10 од).

Вцілому при пошкодженнях ЩЛД зареєстровано зростання потреби у лікуванні пародонту (індекс CPITN до лікування - 2,17±0,09 од, після - 2,76±0,12 од), тоді як достовірні статистичні відмінності для пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - відсутні (індекс CPITN до лікування - 2,26±0,10 од, після - 2,31±0,17 од).

Зважаючи на ці обставини, нами виявлена диференційована наявністю ПОКД та лікувально-реабілітаційної тактики ефективність комплексного лікування. Одже, діагностика та урахування ПФА при застосуванні визначених ЛРК можна розглядати у якості додаткових критеріїв індивідуалізації комплексного лікування. Вцілому, при пошкодженнях ЩЛД зареєстровано погіршення стану та зростання потреби у лікуванні пародонту (індекс CPITN до лікування - 1,94±0,08 од, після - 2,61±0,08 од), тоді як достовірні статистичні відмінності для пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - відсутні (індекс CPITN до лікування - 2,07±0,10 од, після - 2,24±0,08 од). Зважаючи на ці обставини, нами виявлена диференційована наявністю нікотинової ПФА та лікувально-реабілітаційної тактики ефективність комплексного лікування. Одже, діагностика та урахування, принаймні нікотинової, ПФА при застосуванні визначених ЛРК можна розглядати у якості додаткових критеріїв індивідуалізації комплексного лікування.

Таким чином, доведено, що урахування ПФР при доборі тактики лікування i обсягів ЛРК здатні забезпечувати достовірне зниження індексів потреби у лікуванні пародонту. Ефективність включення окремих груп лікувальних засобів на тлі психосоматичної (тілесно - орієнтованої) реабілітації визначається наявністю та тяжкістю порушень психофізіологічного стану пацієнтів.

Висновки

1. У дисертаційній роботі наведені нові науково-теоретичні і клінічні дані, спрямовані на вирішення актуальної проблеми стоматології: обґрунтовано концептуальну модель індивідуалізації лікувально-реабілітаційних комплексів з урахуванням психофізіологічного статусу та імунометаболічних властивостей ротової рідини, а також психофізіологічних, нейрофізіологічних а біоенергетичних реакцій пацієнтів з пошкодженнями та запальними процесами щелепно-лицевої ділянки на етапах надання спеціалізованої стоматологічної допомоги..

2. Виявлено, що пацієнтам стаціонару хірургічної стоматології властива значна поширеність ПФР - на рівні 56,1±2,7%; коливається залежно від етапу лікування у межах від 44,9±6,0% до 66,7±5,3%, а найбільш частими клінічними варіантами є РПД - у 56,1±2,7% та САСК - у 19,6±2,2%. Невротичні розлади різної давності зареєстровані серед 12,9±1,9% пацієнтів, включаючи - серед 11,2±2,4% осіб з пЩЛД та серед (15,0±2,9) осіб з ЗЗ; при цьому, якщо ГНР діагностовано практично з однаковою частотою в цих групах то НРЗП достовірно частіше (у 20,3±4,8%) - при ЗЗ. Наявність ПФР корелює з РМА (rXY=+0,408), ОНІS (rXY=+0,611), ВЗСК (rXY=+0,354) та з рівнем CPITN у віддаленому післяопераційному / післяімобілізаційному періоді (rXY=+0,731), що визначає потребу у догоспітальній персоніфікації ризику та інтрагоспітальній випереджаючій профілактиці патології пародонта. Обґрунтовані у дослідженні анамнестичні алгоритми (дихотомічний варіант) дозволяють прогнозувати наявність високих рівнів CPITN на момент виписки із стаціонару, а розширення ЛРК шляхом включення препаратів 5-этокси-2-[2-(морфоліно)-этилтіо] бензимідазола дигідрохлориду забезпечує зменшення цієї потреби у віддаленому періоді: при пЩЛД - на 12,1 %, при ЗЗ ЩЛД - на 23,0%.

3.Виявлено, що патогенетично значимою складовою щодо персоніфікації лікувально-реабілітаційної тактики в стаціонарі хірургічної стоматології є наявність дезадаптивних нейро-стоматологічних реакцій: у 58,7±6,2% пацієнтів з пЩЛД та 22,6±5,3% - при ЗЗ, що формуються за рахунок зниження цереброваскулярної активності у поєднанні СРД мозкового кровообігу. Обґрунтовано алгоритм оцінки НСР (Пат.93265, Україна) та вивчена ефективність їх корекції, зокрема, стосовно впливу на ЗКСС: доведено, що наявність цих реакцій на догоспітальному етапі визначає ефективність комплексного лікування за показником CPITN. Так, у пацієнтів з пЩЛД за наявності судинно-рефлекторної дисциркуляції потреба у лікуванні пародонту на I-ІV ЕКМ зростала з 2,04±0,09 од. до 2,74±0,08 од., у хворих з ЗЗ - з 1,92±0,10 од. до 2,24±0,08 од. Застосування препаратів групи «Ноотропи та інші ноотропні засоби» зменшує рівень цієї потреби у віддаленому періоді: при пЩЛД - на 17,9 %, при ЗЗ ЩЛД - на 8,3%.

4. Доведено, що потреба у лікуванні тканин пародонту взаємозв`язана з наявністю ПОКД, зокрема у пацієнтів з пЩЛД та ПОКД до початку лікування CPITN становив 2,28±0,18 од., на момент закінчення достовірно (р<0,05) зростав - до 3,26±0,14 од, тоді як при ЗЗ до початку лікування CPITN становив 2,27±0,11 од., на момент закінчення лікування - 2,37±0,11 од. Доведено, що у хворих з ЗЗ та у пацієнтів з пЩЛД патогенетично обґрунтований ЛРК (інтраопераційне застосування фармакотерапевтичних засобів групи «Лікувальні засоби, що впливають на процеси тканинного метаболізму» знижує рівень потреби у лікуванні пародонту у віддаленому періоді, відповідно на 6,2% та 21,2%. Окрім того, це забезпечує якомога ранню та активну участь пацієнтів у виконанні завдань фізичної реабілітації (за етапною програмою КМ).

5. Визначено, що наявність психофізіологічних станів нікотинової аддикції у пацієнтів з ЗЗ та пЩЛД є фактором, що впливає на ефективність комплексного лікування та проявляється достовірним погіршенням стану тканин пародонту (при пЩЛД: доімобілізаційний період 2,67±0,12 од, віддалений післяімобілізаційний - 3,28±0,14 од; при ЗЗ: доопераційний період - 2,56±0,09 од., віддалений післяопераційний - 2,73±0,10 од) на етапах застосування хірургічного методу. Доведено, що застосування засобів групи «Препарати для лікування захворювань травної, інші (Код АТС: С05АХ) починаючи з раннього післяімобілізаційного / післяопераційного періоду є ефективним при корекції ПФС нікотинової аддикції та, одночасно, покращує ЗКСС за рахунок зниження рівня CPITN у віддаленому періоді, відповідно на 15,4% та 7,4% .

6. Критеріями оцінки ефективності лікувально-реабілітаційної тактики на етапах застосування хірургічного методу, якою враховується ПФС пацієнта та забезпечується більш ефективний вплив за ЗКСС є: на ЕКМ-I - персоніфікація ризику патології пародонта; на ЕКМ-IІ - випереджаюча профілактика порушень ПФС; на ЕКМ-IІІ - корекція ПФР; на ЕКМ-ІІ-IV - корекція аддитивних станів. Клінічний моніторинг та, за потребою, етапна корекція ПФС пацієнтів дозволяє підвищити ефективність лікування: при ЗЗ ЩЛД - на 20,0%, при пЩЛД - на 12,4% за рахунок уникнення психосоматичних дезорганізаційних впливів та формування відновно-пристосувальних адаптаційних реакцій, включаючи імунометаболічну, клініко-морфологічну та клініко-біохімічну компоненту ЗКСС.

7. Обґрунтовано та впроваджено багатоетапний систематизований комплекс науково - інноваційного забезпечення нової моделі індивідуалізації лікування та реабілітації пацієнтів з запальними захворюваннями та пошкодженнями щелепно-лицевої ділянки з урахуванням ЗКСС, властивостей РР, нейрофізіологічних, біоенергетичних реакцій та, уцілому, психофізіологічного стану пацієнтів (догоспітальна персоніфікація ризику - інтрагоспітальна випереджаюча профілактика - етапна індивідуалізована корекція психофізіологічних реакцій) в умовах закладів ІІІ-ІV рівня надання медичної допомоги - стаціонарах хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії.

практичні пропозиції

Забезпечення ефективності комплексного лікування ЗЗ та пЩЛД пропонується виконувати в системі клінічного периопераційного / периімобілізаційного моніторингу ЗКСС та психофізіологічного стану пацієнтів, зокрема:

1.На доопераційному / доімобілізаційному етапі, при обґрунтуванні тактики введення пацієнтів з ЗЗ та пЩЛД пропонується виконувати персоніфіковану оцінку ризику патології пародонту (за обґрунтованим алгоритмами), враховувати наявність адитивних станів, можливих ПФР та визначати тип гемодинамічних реакцій (Пат. 93265), що дозволяє забезпечити індивідуалізацію варіативної частини ЛРК стосовно корекції ПФС та, як наслідок, підвищувати ефективність ЛРК. У разі незадовільного рівня гігієни РП та високих рівнів CPITN невід`ємною складовою ЛРК, насамперед при пЩЛД (зважаючи на наступну тривалу іммобілізацію), є виконання професійної гігієни РП.

2.При плануванні оперативних втручань у пацієнтів з ЗЗ та ПЩЛД, які мають психофізіологічні стани аддикції (зокрема, тютюнової залежності), або реакції психічної дезадаптації (САСК, невротичні реакції) або порушення процесів нейро-стоматологічної дезінтеграції (ЧМТ в анамнезі чи/або за даними транскраніальної допплерографії), для профілактики ПОКД та у якості попередження погіршення ЗКСС у віддаленому періоді пропонується інтраопераційне застосування фармакотерапевтичних засобів групи «Лікувальні засоби, що впливають на процеси тканинного метаболізму».