Лікування і реабілітація при пошкодженнях та запальних захворюваннях щелепно-лицевої ділянки із урахуванням психофізіологічного стану пацієнтів

Вивчення стану аналітико-синтетичної мисленної діяльності виконували враховуючи помилки на побудову вищої форми абстракції та динамічного мислення; виявлено, що у ранньому післяопераційному періоді достовірно (р<0,05) змінюється кількість відповідних помилок до 57,0±0,8 %; ця закономірність зберігається у пізньому післяопераційному періоді (рівень помилок - 60,3±0,9 %, р<0,05), у віддаленому післяопераційному періоді зареєстровано фактичне досягнення первісного рівня (доопераційний період - 62,9±0,5%, віддалений - 62,0±1,1%, р>0,05). Психофізіологічний зміст виявлених нами у пацієнтів з ЗЗ ЩЛД закономірностей зводиться до того, що залежно від етапу КМ пацієнти характеризуються різним (динамічно змінюваним) рівнем психічних процесів та рівнем реалізації психофізіологічних функцій.

Аналіз результатів вивчення рівня уваги та простого сприйняття на етапах КМ пацієнтів з пошкодження ЩЛД виявив, що у ранньому післяопераційному періоді достовірно (р<0,05) збільшується кількість вірних відповідей до 80,0±0,4 %; ця тенденція зберігається і у пізньому післяопераційному періоді (рівень вірних відповідей - 81,1±0,6 %, р<0,05), і лише у віддаленому післяопераційному періоді зареєстровано фактичне досягнення первісного рівня уваги та простого сприйняття інформації (дооперційний період - 82,1±0,2 %, віддалений - 81,9±0,4 %, р>0,05).

Аналіз вірних відповідей пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД, пов'язаних зі здатністю диференціювати лінійні взаємозв'язки фігур та їх елементів поміж собою, що характеризує рівень складного сприйняття пацієнтами виявив, що у ранньому післяопераційному періоді достовіно (р<0,05) зменшується кількість правильних відповідей - до 82,6±0,3 %; ця тенденція зберігається і у пізньому післяопераційному періоді (рівень вірних відповідей - 83,0±0,6 %, р<0,05) та у віддаленому післяопераційному періоді не відбувається досягнення первісного рівня складного сприйняття інформації (дооперційний період - 86,9±0,4%, віддалений - 84,7±1,3 %, р>0,05).

Аналіз помилок пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД на побудову конкретних умозаключень, що характеризувалось через здатність пацієнтами сприймати плавні графічні зміни виявив, що у ранньому післяопераційному періоді достовірно (р<0,05) зменшується кількість вірних відповідей - до 67,7±0,7%; після чого, у пізньому післяопераційному періоді (69,7±0,9, р>0,05) та у віддаленому післяопераційному періоді зареєстровано фактичне досягнення первісного рівня (дооперційний - 73,6±1,1 %, віддалений - 70,3±1,1 %, р>0,05).

Здатність пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД до побудови абстрактних умозаключень діагностували шляхом оцінки здатності пацієнтів оцінювати складні зміни у графічному просторі тестових завдань, характеризувалась у ранньому післяопераційному періоді вірогідною зміною (р<0,05) кількості вірних відповідей до 62,1±1,3 %; після чого у ранньому післяопераційному періоді (рівень становить - 29,4±1,9 %, р>0,05) та у пізньолму післяопераційному періоді також зареєстровано фактичне зростання цього рівня - до 65,4±2,3 % з його досягненням у віддаленому післяопераційному періоді (доопераційний період - 68,8±1,1 %, віддалений - 68,1±2,1 %, р>0,05).

Вивчення стану аналітико-синтетичної мисленної діяльності пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД виконували враховуючи помилки на побудову вищої форми абстракції та динамічного мислення; виявлено, що у ранньому післяопераційному періоді достовіно (р<0,05) змінюється кількість вірних відповідей - до 57,0±0,8 %.

Ця закономірність зберігається у пізньому післяопераційному періоді (58,7±0,6 %, р<0,05), у віддаленому післяопераційному періоді зареєстровано фактичне досягнення первісного рівня (доопераційний період - 63,3±0,7 %, віддалений - 60,3±1,2 %, р>0,05).

Розділ 6. Індивідуалізація лікувально-реабілітаційних програм з урахуванням психофізіологічного стану пацієнтів та обгрунтування інформативних критеріїв оцінки ефективності

Маючи на меті індивідуалізацію комплексного лікування за рахунок якомога раннього початку реабілітаційних програм із урахуванням психофізіологічних особливостей, нами використано дані щодо:

- динаміки змін загального клінічного стоматологічного статусу пацієнтів (хронології його достовірних змін) та факторів ризику формування патології пародонту на етапах КМ (див. розділ 3);

- динаміки змін імунометаболічних властивостей ротової рідини i мітохондріально-біоенергетичного обміну букального епітелію (див. розд. 4),

- у взаємозвязку з психофізіологічними відмінностями та особливостями пацієнтів: частоти та характеру психофізіологічних та нейро-стоматологічних адаптаційних реакцій (див. розділ 5).

Цей клініко-методологічний підхід до забезпечення індивідуалізації комплексного лікування визначає потребу в урахуванні окремих складових загального стану пацієнта (димічна компонента) на етапах КМ (стаціонарна компонента лікування - клінічний протокол) i передбачає використання відповідних найбільш інформативних клініко-функціональних показників.

6.1 Комплексний клініко-інформаційний аналіз показників загального психофізіологічного стану пацієнтів та етапах клінічного моніторингу

Узагальнений клініко-інформаційний аналіз виконано на основі первинних даних, отриманих на етапах КМ за показниками окремих компонентів, якими характеризуються: психофізіологічний стан пацієнта, загальний клінічний стоматологічний статус, імунометаболічні та біофізичні властивості РР. Для отримання клініко-інформаційних показників по кожній із компонентів використано вихідні дані доопераційного / доімобілізаційного, у порівнянні з якими на подальших етапах КМ оцінювались інформаційні властивості конкретних клінічних проявів. Такий іноваційний підхід реалізовано у межах принципів клінічної інформатики, що у повній мірі відповідає сучасним вимогам щодо доказовості клінічних досліджень у галузі стоматології.

6.1.1 Запальні захворювання щелепно-лицевої ділянки

Впорядкованість чотирьохкомпонентної системи патогномонічних клінічних показників пацієнтів з ЗЗ ЩЛД на етапах КМ характеризувалась динамічними змінами, як за узагальненим показником, так i в межах окремих компонентів та клінічних індикаторів, включених до системи.

Внесок психофізіологічної компоненти у ентропію клініко-інформаційної системи пацієнтів з ЗЗ ЩЛД, залежно від етапу КМ, характеризувався значною питомою вагою - на рівні (33,8?35,6)% та зростав на момент закінчення КМ у взаємозв`язку з окремими психофізіологічними показниками. Так, найбільш виразний вплив на стан впорядкованості мали: стійкі психофізіологічні реакції у вигляді невротичних розладів з затяжним перебігом (перше рангове місце), формування у пацієнтів нейро-стоматологічних реакцій у вигляді підвищення рівня цереброваскулярної реактивності та зменшення виразності судинно-рефлекторної дисциркуляції (друге рангове місце). Слід також зазначити, що середнє значення питомого внеску психофізіологічної компоненти у ентропію системи зросло на 6,2% (з КМ-ІІ - 4,8%, КМ-ІV - 5,1%), а в абсолютних значеннях - на 16,0% (з 0,723 біт до 0,610 біт). Отже, психофізіологічна компонента в інформаційній системі клінічних показників пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - є значимою та найменш динамічною складовою оцінки ефективності лікування.

Таблиця 6.1 Абсолютні та структурні значення показників клінічної інформативності загального стану пацієнтів на етапах лікування запальних захворювань щелепно-лицевої ділянки

Внесок імунометаболічної компоненти у ентропію клініко-інформаційної системи, залежно від етапу КМ, характеризувався питомою вагою - на рівні (21,8?15,7)% та зменшувався на етапах КМ, що визначалося динамікою змін відповідних показників. Так, найбільш виразний вплив на стан впорядкованості мали: рівень вмсту у РР sIgA (перше рангове місце), активність лізоциму ротової рідини (друге рангове місце) та активність глутатіону відновленого у ротовій рідині (третє рангове місце). Слід також зазначити, що середнє значення питомого внеску імунометаболічної компоненти у ентропію системи зросло на 40,0% (з КМ-ІІ - 3,1%, КМ-ІV - 2,2%), а в абсолютних значеннях - на 43,0% (з 0,466 біт до 0,269 біт). Одже, імунометаболічна компонента в інформаційній системі клінічних показників пацієнтів з запальними захворюваннями ЩЛД - є найбільш динамічно змінюваною складовою оцінки ефективності лікування.

Внесок клініко-морфологічної компоненти у ентропію клініко-інформаційної системи, залежно від етапу клінічного моніторингу, характеризувався питомою вагою - на рівні (29,3?31,8)% та зростав на етапах, що визначалося динамікою змін відповідних показників. Так, найбільш виразний вплив на стан впорядкованості мали: рівень потреби у лікуванні пародонта (перше рангове місце), показник кровоточивості ясен (друге рангове місце) та показник гігієни ротової порожнини (третє рангове місце).

Слід також зазначити, що середнє значення питомого внеску клініко-морфологічної компоненти у ентропію системи зросло 8,4% (з КМ-ІІ - 5,9%, КМ-ІV - 6,4%), а в абсолютних значеннях - зменшилось на 15,0% (з 0,877 біт до 0,762 біт). Одже, клініко-морфологічна компонента в інформаційній системі клінічних показників пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - є найменш динамічно змінюваною складовою оцінки ефективності лікування.

Внесок клініко-біохімічної компоненти у ентропію клініко-інформаційної системи, характеризувався питомою вагою - на рівні 15,1?16,9% та зростав на етапах КМ, що визначалося динамікою змін індикативних клінічних показників. Так, найбільш виразний вплив на стан впорядкованості мали: показник в`язкості РР (перше рангове місце), показник рН РР (друге рангове місце) та, власне, показник буферної ємкості ротової рідини (третє рангове місце). Слід також зазначити, що середнє значення питомого внеску клініко-морфологічної компоненти у ентропію системи зросло на 10,5% (з КМ-ІІ - 3,8%, КМ-ІV - 4,2%), а в абсолютних значеннях - зменшилось на 11,0% (з 0,565 біт до 0,505 біт).

Вцілому, в результаті комплексного лікування пацієнтів з ЗЗ ЩЛД, абсолютна ентропія клініко-інформаційної системи зменшилась з 14,977 біт до 11,981 біт, що в середньому зменшило дезорганізацію адаптаційних механізмів до 80,0% та визначило 20,0% ефективність патогенетичної корекції патогномонічних для ЗЗ ЩЛД змін.

6.1.2 Пошкодження щелепно-лицевої ділянки

Впорядкованість (ентропія) чотирьохкомпонентної системи патогномонічних клінічних показників пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД на імобілізаційному та післяімобілізаційних етапах КМ характеризувалась динамічними змінами, як за узагальненим показником, та i в межах окремих компонентів та клінічних індикаторів, включених до системи.

Внесок психофізіологічної компоненти у ентропію клініко-інформаційної системи пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД, характеризувався значною питомою вагою - на рівні 37,5?27,8% та зменшувався на момент закінчення КМ у взаємозв`язку з окремими психофізіологічними показниками. Так, найбільш виразний вплив на стан впорядкованості мали: стійкі психофізіологічні реакції у вигляді реакцій психофізіологічної дезадаптації (перше рангове місце), зменшення частоти та виразності судинно-рефлекторних дисциркуляторних реакцій, формування у пацієнтів нейро-стоматологічних реакцій та підвищення рівня цереброваскулярної реактивності (третє рангове місце); середнє значення питомого внеску ПФК у ентропію системи зросло на 35,0% (з КМ-ІІ - 5,4%, КМ-ІV - 4,0%), а в абсолютних значеннях - на 54,0% (з 0,676 біт до 0,676 біт).

Таблиця 6.2 Компонентна структура клінічної інформативності загального стану пацієнтів на етапах лікування пошкоджень щелепно-лицевої ділянки

Одже, психофізіологічна компонента в інформаційній системі клінічних показників пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД - є значимою та найбільш динамічною складовою оцінки ефективності лікування.

Внесок імунометаболічної компоненти у ентропію клініко-інформаційної системи пацієнтів з пошкодженнями, залежно від етапу КМ, характеризувався питомою вагою - на рівні 29,5?32,3% та зростав на етапах КМ, що визначалося динамікою змін відповідних показників. Так, найбільш виразний вплив на стан впорядкованості мали: ступінь дисбіозу РР (перше рангове місце), рівень вмісту у РР sIgA (друге рангове місце) та активність лізоциму РР (третє рангове місце).

Слід також зазначити, що середнє значення питомого внеску імунометаболічної компоненти у ентропію системи зросло 9,5% (з КМ-ІІ - 4,2%, КМ-ІV - 4,6%), а в абсолютних значеннях - на 4,5% (з 0,533 біт до 0,510 біт). Одже, імунометаболічна компонента в інформаційній системі клінічних показників пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД - є найменш динамічно змінюваною складовою оцінки ефективності лікування.

Внесок клініко-морфологічної компоненти у ентропію клініко-інформаційної системи пацієнтів з пошкодженнями щелепно - лицевої ділянки, характеризувався питомою вагою - на рівні 15,0?20,1% та зростав на етапах, що визначалося динамікою змін відповідних показників. Так, найбільш виразний вплив на стан впорядкованості мали: рівень потреби у лікуванні пародонта (внесок зріс практично вдвічі; перше рангове місце), показник кровоточивості ясен (друге рангове місце) та показник РМА (третє рангове місце).

Слід також зазначити, що середнє значення питомого внеску клініко-морфологічної компоненти у ентропію системи зросло на 33,3% (з КМ-ІІ - 3,0%, КМ-ІV - 4,0%), а в абсолютних значеннях - зменшилось на 17,1% (з 0,380 біт до 0,445 біт). Одже, клініко-морфологічна компонента в інформаційній системі клінічних показників пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД - є динамічно змінюваною складовою оцінки ефективності лікування, а її значимість у відділеному післяімобілізаційному періоді - зростає.

Внесок клініко-біохімічної компоненти у ентропію клініко-інформаційної системи пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД, залежно від етапу КМ, характеризувався питомою вагою - на рівні 18,0?19,8% та зростав на етапах КМ, що визначалося динамікою змін відповідних показників. Так, найбільш виразний вплив на стан впорядкованості мали: показник в`язкості РР (перше рангове місце), показник рН РР (друге рангове місце) та, власне, показник буферної ємкості РР (як інтегральний індикатор стану компоненти; третє рангове місце). Слід також зазначити, що середнє значення питомого внеску клініко-біохімічної компоненти у ентропію системи зросло на 11,1% (з КМ-ІІ - 4,5%, КМ-ІV - 5,0%), а в абсолютних значеннях - зменшилось на 3,4% (з 0,567 біт до 0,548 біт).

Вцілому, в результаті комплексного лікування пацієнтів з пошкодженнями ЩЛД, абсолютна ентропія клініко-інформаційної системи зменшилась з 12,628 біт до 11,059 біт, що в середньому зменшило дезорганізацію адаптаційних механізмів до 87,6% та визначило 12,4% ефективність патогенетичної корекції патогномонічних для пошкоджень ЩЛД змін.

6.2 Доповнення патогенетичної корекції з урахуванням психофізіологічного стану пацієнтів з пошкодженнями та запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки

Виявлені (та відображені у попередніх розділах і оприлюднених нами публікаціях) психофізіологічні особливості пацієнтів з пошкодженнями та запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки наступним:

- тісним патогенетичним взаємозв'язком між наявністю і тривалістю психофізіологічних реакцій дезадаптації та потребою у лікуванні тканин пародонту у віддаленому післяопераційному (при ЗЗ ЩЛД) та післяімобілізаційному (при пошкодженнях ЩЛД) періоді;

- тісним патогенетичним взаємозв'язком між наявністю нейро-стоматологічних реакцій цереброваскулярної дезінтеграції та потребою у лікуванні тканин пародонту у віддаленому післяопераційному (при ЗЗ ЩЛД) та післяімобілізаційному (при пошкодженнях ЩЛД) періоді;

- тісним патогенетичним взаємозв'язком між наявністю частотою i виразністю пісяоперраційної когнітивної дисфункції та потребою у лікуванні тканин пародонту у віддаленому післяопераційному (при ЗЗ ЩЛД) та післяімобілізаційному (при пошкодженнях ЩЛД) періоді;

- тісним патогенетичним взаємозв'язком між наявністю аддикційних станів (станів психофізіологічної залежності) та потребою у лікуванні тканин пародонту у віддаленому післяопераційному (при ЗЗ ЩЛД) та післяімобілізаційному (при пошкодженнях ЩЛД) періоді;

Залежно від цього, для профілактики та лікування захворювань пародонта при ЗЗ та пошкодженнях ЩЛД ми розробили лікувально-реабілітаційні комплекси (ЛРК), до яких, окрім засобів передбачених клінічними протоколами та програмою психофізіологічної реабілітації, нами виконано обгрунтований добір лікувальних засобів кількох фармакотерапевтичних груп:

«Лікувальні засоби, що впливають переважно на процеси тканинного метаболізму»;

«Ангіопротектори та інші капіляростабілізуючі засоби (Код АТС: С05СХ)»;

«Ноотропи та інші ноотропні засоби (Код АТС: N06BX03);

«Препарати для лікування захворювань травної системи та жовчовивідних шляхів, інші (Код АТС: С05АХ)»;

«Анксиолітики та інші анксиолітики (Код АТС N05B X)»;

Саме тому, включення до стандартизованих для клініки хірургічної стоматології ЛРК, нами, з позицій доказованості, виконано добір лікувальних засобів кількох груп.

Доведено, що при ЗЗ та пошкодженнях ЩЛД, в основі розвитку метаболічних та імунних порушень лежить некомпенсований оксидативний стрес. Концепція оксидативного стресу знайшла своє відображення і в наукових дослідженнях у хірургічній стоматології. Саме тому як антиоксидантні засоби використовують препарати, які належать до фармакологічної групи «Лікувальні засоби, що впливають переважно на процеси тканинного метаболізму».

Одним із таких засобів є «Тіотриазолін», що має виразну антиоксидантну, мембраностабілізуючу, імуномодулюючу, репаративну активність. Цей засіб є також ангіопротектором непрямої дії. Механізм дії тіотриазоліну пов'язаний зі здатністю препарату підсилювати компенсаторну активацію анаеробного гліколізу, а також активувати процеси окиснення в циклі Кребса без зміни внутрішньоклітинного фонду АТФ. Завдяки вмісту молекул меркаптана сірки та третинного азоту препарат активує антиоксидантну систему, що спричинює зниження негативного впливу вільних радикалів і метаболів окиснення ліпідів мембран клітин, білкових фрагментів плазми крові, а також інтенсивності процесів перекисного окиснення й утворення вільних іонів кисню. Препарат нормалізує метаболічні процеси на рівні судинного русла за рахунок активації фібринолітичної системи. При пероральному застосуванні препарат добре абсорбується, його біодоступність сягає 53%.

Зокрема, добір лікувальних засобів з фармакотерапевтичної групи «Ангіопротектори та інші капіляростабілізуючі засоби (Код АТС: С05СХ)» обґрунтований тим, що використання флавоноїдів, зокрема тих, що містять кверцетин, може забезпечувати підвищення антиоксидантної активності в цілому тканин пародонта та РР зокрема. Окрім того, завдяки капіляростабілізуючим властивостям, що пов'язані з антиоксидантною, мембраностабілізуючою дією, препарати цієї групи знижують проникність капілярів і, як правило, мають протизапальну дію, що обумовлено блокадою ліпооксигеназного шляху метаболізму арахідонової кислоти, зниженням синтезу лейкотрієнів, серотоніну та інших медіаторів запалення. Одним із представників цієї групи засобів є «Квертулін гель», який містить кверцетин та інулін, є інгібітором ферментів, що беруть участь у розвитку запально-деструктивних процесів, має антиоксидантну, ангіо- та мембранопротекторну дію. При цьому, флавоноїд кверцетин є похідним багатьох рослинних флавоноїдних глікозидів, у тому числі рутину. Фармакологічні властивості обумовлені вираженою антиоксидантною активністю препарату. Завдяки капіляростабілізуючим властивостям, що пов'язані з антиоксидантною, мембраностабілізуючою дією, препарат знижує проникність капілярів. Кверцетин має протизапальний ефект, що обумовлено блокадою ліпооксигеназного шляху метаболізму арахідонової кислоти, зниженням синтезу лейкотрієнів, серотоніну та інших медіаторів запалення. Репаративні властивості кверцетину полягають у прискоренні загоєння ран; препарат може впливати на процеси ремоделювання кісткової тканини, він проявляє стійку імуномодулюючу активність. Протекторні властивості пов'язані з підвищенням енергетичного забезпечення клітин, має проостеокластні ефекти. Фармакотерапевтичною особливістю глутаргіну є підсилення екскреції токсинів (аміаку) з ЦНС, що його унеможливлює нейротоксичний ефект; має мембраностабілізуючий, антиоксидантний, антигіпоксичний та ефекти, позитивно впливаючі на біоенергетику клітин.

З метою нейрометаболічної церебропротекції застосовуються ноотропні засоби (Код АТС: N06BX03 «Ноотропи», зокрема Пірацетам_, які покращують процес розумової діяльності, стимулюють пізнавальні функції, підвищують стійкість мозку до токсичних впливів, екстремальних навантажень та функціональної гіпоксії, знижують неврологічний дефіцит та покращують кортико-субкортикальних зв`язки.Основними механізмами дії цих засобів метаболічні та біоенергеничні процеси у нервових клітинах, що відбувається стимуляції проникнення через ГЕБ; покращують обмін нуклеїнових кислот, активують синтез АТФ, білків та РНК.

Представником групи «Препаратів для лікування захворювань травної системи та жовчовивідних шляхів, інші (Код АТС: С05АХ)» є Extractum foliorum Cynarae scomuli (род. Extracti foliorum Cynarae scomuli), діючою речовиною якого є Артишока листя, а серед основних фармакотерапевтичних ефектів - детоксикаційний, гіполіпідемічний та жовчогонний, що проявляється підвищенням екскреції сечовини, токсинів (нітросполук, алкалоїдів, солей важких металів), зменшенням вмісту холестерину в крові. Одне драже містить 300 мг сухого екстракту з листя артишока, застосовується всередину по 1 др. 3 р. на добу тривалістю - впродовж 4 тижнів. Цей лікувальний засіб застосовано нами в ЛРК пацієнтів з психофізіологічною нікотиновою аддикцією, що є обгрунтованим у відомих дослідженнях та не застосовувалося в системі ЛРК пацієнтів з ЗЗ па пошкодженнями ЩЛД.

До фармакротерапевтичної групи «Анксіолітики (Код АТС N05B X) відноситься - похідна 2-меркаптобензимідазолу - селективний анксіолітик, що не належить до класу агоністів бензодіазепінових рецепторів; перешкоджає розвитку мембранозалежних змін у ГАМК-рецепторі, має анксіолітичну дію з активуючим компонентом, що не супроводжується гіпноседативними ефектами (седативна дія виявляється у дозах, що в 40-50 разів перевищують ЕD50 для анксіолітичної дії). Препарат не має міорелаксуючих властивостей, негативного впливу на показники пам'яті та уваги. При його застосуванні не формується медикаментозна залежність і не розвивається синдром відміни. Дія препарату реалізується переважно у вигляді сполучення анксіолітичного (що усуває тривогу) і стимулюючого (активуючого) ефектів. Зменшення або усунення відчуття тривоги (погані передчуття, заклопотаність, побоювання, дратівливість), напруженості (почуття занепокоєння, лякливість, плаксивість, нездатність розслабитися, безсоння, страх), а отже - соматичних (м'язові, сенсорні, серцево-судинні, дихальні, шлунково-кишкові симптоми), вегетативних (сухість у роті, пітливість, запаморочення), когнітивних (труднощі при концентрації уваги, слабка пам'ять) порушень спостерігаються на 5-7 добу. Максимальний ефект досягається до кінця 4 тижня та зберігається після відміни препарату, у середньому 1-2 тижні. Особливо показане його застосування астенічним особам при виникненні тривожності, невпевненості, підвищеної вразливості та емоційної лабільності, схильності до емоційно-стресових реакцій.

Таблиця 6.3 Добір варіативної складової лікуально-реабілітаційних комплексів з урахуванням психофізіологічного стану пацієнтів на етапах клінічного моніторингу

6.3 Критерії індивідуалізації та оцінка ефективності лікувально - реабілітаційних програм з урахуванням психофізіологічного стану пацієнтів

Для оцінки впливу наявних у пацієнтів на момент початку лікування психофізіологічних реакцій дезадаптації (непсихотичного реєстру) на ефективність ЛРК в системі комплексного лікування нами виконано порівняльний аналіз рівнів потреби у лікуванні тканин пародонту.

Серед 72 пацієнтів контрольної групи (ПЛРК0 - лікування проведено у відповідності до існуючих клінічних протоколів) з пошкодженнями ЩЛД та з РПД до початку лікування індекс потреби в лікуванні пародонту (CPITN) становив 1,98±0,05 од та на момент закінчення КМ достовірно (р<0,001) відрізнявся - 2,50±0,04 од, що свідчить на користь значного погіршення загального клінічного стоматологічного статусу (ЗКСС) i, відповідно, зростання потреби у лікуванні тканин пародонту. Водночас, серед 28 пацієнтів, стосовно яких застосовано ПЛРК0 - удосконалену лікуально-реабілітаційну тактику індекс CPITN також зріс (відповідно з 1,87±0,10 од до 2,23±0,03 од) та був достовірно меншим, ніж в контрольній групі. З наведеного можна дійти висновку, що наявність РПД є значимою передумовою ефективного лікування, та у разі застосування ПЛРК1 досягається його більша ефективність за рахунок зменшення потреби у лікуванні пародонту (на 12,1 %) на момент закінчення КМ.

Серед 59 пацієнтів з ЗЗ ЩЛД контрольної групи (ЗЛРК0 - лікування проведено у відповідності до існуючих клінічних протоколів) та з РПД до початку лікування індекс CPITN становив 1,97±0,07 од та на момент закінчення КМ достовірно (р<0,001) відрізнявся - 2,43±0,11 од, що свідчить на користь значного погіршення ЗКСС i, відповідно, зростання потреби у лікуванні тканин пародонту. Водночас, серед 24 пацієнтів, стосовно яких застосовано ЗЛРК0 - удосконалену лікуально-реабілітаційну тактику індекс CPITN достовірно не змінився (відповідно становив 1,92±0,10 од та 1,97±0,10 од) і був достовірно меншим, ніж в контрольній групі.

Таблиця 6.4 Рівень потреби у лікуванні пародонту на етапах моніторингу пацієнтів з різними клінічними варіантами непсихотичних реакцій

З наведеного можна дійти висновку, що наявність РПД є значимою передумовою ефективного лікування, та у разі застосування ЗЛРК1 досягається його більша ефективність за рахунок зменшення потреби у лікуванні пародонту (на 23,3 %) на момент закінчення КМ.

Серед 40 пацієнтів контрольної групи (ПЛРК0) з пошкодженнями ЩЛД та з САСК i НР до початку лікування індекс потреби в лікуванні пародонту (CPITN) становив 1,94±0,06 од та на момент закінчення КМ значно та достовірно (р<0,001) відрізнявся - 3,42±0,09 од, що свідчить на користь погіршення загального ЗКСС - зростання потреби у лікуванні тканин пародонту.

Водночас, серед 25 пацієнтів, стосовно яких застосовано ПЛРК1 - удосконалену лікуально-реабілітаційну тактику індекс CPITN також зріс (відповідно з 1,91±0,10 од до 2,87±0,06 од) та, однак, був достовірно меншим, ніж в контрольній групі. З наведеного можна дійти висновку, що наявність САСК та НР є значимим психофізіологічним фактором стосовно погіршення стану тканин пародонту, що у разі застосування ПЛРК1 в значній мірі можна покращити (на 19,1 %) на момент закінчення КМ.

Серед 28 пацієнтів з ЗЗ ЩЛД контрольної групи (ЗЛРК0) та та з САСК i НР до початку лікування індекс CPITN становив 2,44±0,09 од та на момент закінчення КМ значимо (р<0,05) не відрізнявся - 2,52±0,08 од, що свідчить стабільність ЗКСС при первісному рівню потреби у лікуванні тканин пародонту. Водночас, серед 27 пацієнтів, стосовно з ЗЛРК1 індекс CPITN також достовірно не змінився (відповідно становив 2,46±0,10 од та 2,31±0,07 од), хоча на момент закінчення КМ - був достовірно меншим, ніж в контрольній групі (відповідно 2,31±0,07 од та 2,52±0,08 од). З наведеного можна дійти висновку, що у хворих з ЗЗ ЩЛД за наявності РПД ефективне зменшення потреби у лікуванні тканин пародонту можливе лише у разі ЗЛРК1, оскільки ефективність досягається лише у віддалені терміни (на 9,0 %) - на момент закінчення КМ.

Серед 8 пацієнтів контрольної групи (ПЛРК0) з пошкодженнями ЩЛД, у яких були відсутні непсихотичні розлади психіки (стан психофізіологічної адаптації) до початку лікування індекс потреби в лікуванні пародонту (CPITN) становив 1,98±0,13 од та на момент закінчення КМ достовірно (р<0,05) зріс - до 2,51±0,14 од, що свідчить на користь погіршення загального ЗКСС i, відповідно, зростання потреби у лікуванні тканин пародонту. Водночас, серед 6 пацієнтів, до яких було застосовано ПЛРК1 - індекс CPITN залишався стабільним (відповідно з 1,97±0,11 од до 2,10±0,10 од) та був достовірно меншим, ніж в контрольній групі. З наведеного можна дійти висновку, що у разі адаптивного психофізіолоігчного стану при застосуванні ПЛРК1 досягається виразний ефект лікування (на 19,5 %) на момент закінчення КМ. Серед 5 пацієнтів з ЗЗ ЩЛД контрольної групи (ЗЛРК0), у яких були відсутні непсихотичні розлади психіки (стан психофізіологічної адаптації) до початку лікування індекс CPITN становив 1,80±0,13 од та на момент закінчення КМ значимо (р<0,05) відрізнявся - 2,23±0,10 од, що свідчить про зростання потреби у лікуванні тканин пародонту. Водночас, серед 4 пацієнтів з ЗЛРК1 індекс CPITN достовірно не змінився (відповідно становив 1,82±0,12 од та 1,95±0,13 од), однак та на момент закінчення КМ - достовірно від групи контролю не відрізнявся (відповідно становив 2,23±0,10 од та 1,95±0,13 од). З наведеного можна дійти висновку, що у хворих з ЗЗ ЩЛД можлива стабілізація первісного стану пародонта лише у разі ЗЛРК1.

Вцілому при пошкодженнях ЩЛД зареєстровно зростання потреби у лікуванні пародонту (індекс CPITN до лікування - 1,94±0,08 од, після - 2,61±0,08 од), тоді як достовірні статистичні відмінності для пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - відсутні (індекс CPITN до лікування - 2,07±0,10 од, після - 2,24±0,08 од); зважаючи на ці обставини, нами виявлена диференційована наявністю визначених психофізіологічних реакцій та лікувально-реабілітаційної тактики ефективність комплексного лікування. Одже, діагностика та урахування ПФР при застосуванні визначених ЛРК можна розглядати у якості додаткових критеріїв індивідуалізації комплексного лікування.

Нами виконано аналіз потреби у лікуванні пародонту серед 53 осіб з пошкодженнями та 62 осіб з ЗЗ ЩЛД у взаємозв`язку з типом церебральних рефлекторно - гемодинамічних та нейростоматологічних реакцій та застосованим ЛРК. Так, серед 17 пацієнтів контрольної групи (ПЛРК0) з пошкодженнями ЩЛД з діагностованими реакціями часткової чи повної рефлекторно-гемодинамічної дезінтеграції до початку лікування індекс потреби в лікуванні пародонту (CPITN) становив 2,14±0,13 од та на момент закінчення КМ достовірно (р<0,05) зріс - до 2,94±0,10 од, що свідчить на користь погіршення загального ЗКСС.

Таблиця 6.5 Рівень потреби у лікуванні пародонту на етапах клінічного моніторингу пацієнтів залежно від типу церебральних гемодинамічних та нейро-рефлекторних адаптаційних реакцій

Водночас, серед 10 пацієнтів, стосовно яких застосовано ПЛРК1 - індекс CPITN залишався відносно стабільним (відповідно з 2,04±0,11 од до 2,24±0,09 од). З наведеного можна дійти висновку, що у разі наявності рефлекторно-гемодинамічних реакцій дезінтеграції при застосуванні ПЛРК1 досягається більший ефект лікування (на 7,5 %) на момент закінчення КМ. Серед 6 пацієнтів з ЗЗ ЩЛД контрольної групи (ЗЛРК0) з діагностованими реакціями часткової чи повної рефлекторно-гемодинамічної дезінтеграції до початку індекс CPITN становив 2,18±0,06 од та на момент закінчення КМ значимо (р<0,05) не відрізнявся - 2,31±0,09 од. Водночас, серед 6 пацієнтів з ЗЛРК1 індекс CPITN достовірно зменшився (відповідно становив 2,21±0,10 од та 2,02±0,05 од), та на момент закінчення КМ - достовірно відрізнявся від групи контролю (відповідно становив 2,31±0,09 од та 2,02±0,05 од).

З наведеного можна дійти висновку, що у хворих з ЗЗ ЩЛД можлива стабілізація первісного стану пародонта та навіть зниження потреби у лікуванні пародонту (9,4%) лише у разі ЗЛРК1.

Вцілому при пошкодженнях ЩЛД зареєстровно зростання потреби у лікуванні пародонту (індекс CPITN до лікування - 2,09±0,06 од, після - 2,59±0,15 од), тоді як достовірні статистичні відмінності для пацієнтів з ЗЗ ЩЛД - відсутні (індекс CPITN до лікування - 2,10±0,09 од, після - 2,12±0,10 од). Зважаючи на ці обставини, нами виявлена диференційована наявністю визначених рефлекторно-гемодинамічних реакцій дезінтеграції та лікувально-реабілітаційної тактики ефективність комплексного лікування. Одже, діагностика та урахування ПФР при застосуванні визначених ЛРК можна розглядати у якості додаткових критеріїв індивідуалізації комплексного лікування.

Нами виконано аналіз потреби у лікуванні пародонту серед 43 осіб з пошкодженнями та 31 особи з ЗЗ ЩЛД у взаємозв`язку з наявністю післяопераційної когнітивної дисфункції та застосованим ЛРК.

Так, серед 10 пацієнтів контрольної групи (ПЛРК0) з пошкодженнями ЩЛД та діагностованою ПОКД до початку лікування індекс потреби в лікуванні пародонту (CPITN) становив 2,28±0,18 од та на момент закінчення КМ достовірно (р<0,05) зріс - до 3,26±0,14 од, що свідчить на користь погіршення загального ЗКСС, відповідно, зростання потреби у лікуванні пародонту.

Водночас, серед 10 пацієнтів, стосовно яких застосовано ПЛРК1 - індекс CPITN залишався відносно стабільним (відповідно з 2,38±0,14 од до 2,37±0,11 од). З наведеного можна дійти висновку, що у разі наявності ПОКД та при застосуванні ПЛРК1 досягається більший ефект лікування (на 21,2 %) на момент закінчення КМ. Серед 7 пацієнтів з ЗЗ ЩЛД контрольної групи (ЗЛРК0) з діагностованою ПОКД до початку лікування індек...