Формування моральних цінностей підлітків у процесі взаємодії сім’ї і школи

У свою чергу, поняття людської гідності і честі характеризують уявлення цінності людини і вимагають шанобливого і доброзичливого ставлення до неї з визнанням її прав і свобод. Разом із совістю ці моральні цінності сприяють самоконтролю і самосвідомості особистості, формуючи в неї вимогливість і відповідальність до себе. Такі цінності припускають здійснення людиною вчинків, забезпечуючи її пошану до суспільства і високу самооцінку, тим самим не дозволяючи людині творити непристойне.

Розуміння честі переважно пов'язане з суспільним оцінюванням поведінки особистості. Відтак, поведінка представників колективу, спільноти, професійного кола тощо характеризує поведінку всієї групи людей. Результати нашого дослідження засвідчили, що зовнішні критерії оцінки вимагають від людини підтримувати і виправдовувати репутацію, отриману її спільністю.

Гідність засновано на визнанні рівних прав людини, пошани до неї та її цінності як морального суб'єкта. Моральною підставою гідності людини в стародавні часи вважалися родовитість, знатність, сила, станова приналежність; із часом з'явилися неморальні підстави: влада, могутність, багатство. Моральна цінність гідності людини орієнтована на внутрішню пошану принципів дійсної людяності, добровільне проходження нею всупереч тиску обставин і спокус. На сучасному етапі розвитку українського суспільства саме гідність кожного члена суспільства стає запорукою морального здоров'я нації.

До важливих моральних цінностей відносимо справедливість, яка розкриває ідею правильного, належного порядку речей у суспільних взаєминах, характеризуючи уявлення про призначення людини. Саме тому протягом тривалого часу поняття справедливості і рівності були взаємопов'язані. Отже, поняття справедливості нами визначається як правильна міра рівності в сенсі відповідності між правами й обов'язками людей, заслугами людини та їх суспільним визнанням.

У свою чергу, чесність - уникнення обману в стосунках з іншими людьми, порівняно з правдивістю, поняття чесності підкреслює відсутність корисливих мотивів дезінформації і, водночас, поблажливіше ставиться до неумисного введення в оману. Чесність - позитивна моральна риса в характері людини; споріднені з нею доброчесність, достоїнство, невинність, непорочливість, цнотливість.

Обов'язковість - беззаперечне дотримування того, чим не можна нехтувати, чого вимагає законодавчий порядок. Тоді порядність - нездатність на погані, аморальні вчинки, що характеризує людину як добру і чесну. Співпраця - виконання певної справи з ким-небудь, а надійність - це те, що викликає цілковиту довіру, дещо перевірене [236].

Регулятором поведінки особистості в суспільстві, за нашими спостереженнями, є наявність у неї таких моральних цінностей, як гуманізм (від лат. humanus - „людський”, „людяний”) - система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність; милосердя - жаліслива й діяльна любов, яка проявляється в готовності допомогти тим, хто потрапив у біду (людям і всьому живому); порядність - моральна якість людини, характеризована суворим дотриманням установлених норм поведінки в тому суспільстві, де триває її життя [76; 175; 191; 217; 236].

У своїх педагогічних дослідженнях Ф. Кодол відзначив важливу роль самооцінки особистості у процесі її морального становлення. Він вважав, що моральні цінності честь і гідність відображають ставлення особистості до себе [107]. В українському педагогічному словнику С. Гончаренка гідність тлумачиться як поняття моральної свідомості, в якому виражаються уявлення про самоцінність людської особистості, її моральну рівність з усіма іншими; у свою чергу, честь визначено як моральну свідомість і категорію етики, тісно пов'язану і багато в чому схожу на категорію гідності [75]

У розвідках Л. Сокол надавалася важлива роль моральній цінності совісті, трактованої як центральний чинник моральної самосвідомості [221]. У психолого-педагогічних та етичних словниках совість - це моральне почуття, в якому виявляється самооцінка особою відповідності її дій прийнятим у суспільстві й перетвореним на внутрішні переконання нормам моральності; найважливіший особистісний моральний регулятор суспільної поведінки людини [75; 175; 191; 219; 236]. Близькі до моральної категорії совісті такі поняття, як сумлінність, терпимість, правдивість, доброзичливість, справедливість.

Важливими моральними цінностями, що відображають моральну сформованість особистості, на нашу думку, є такі: сумлінність - поняття моральної свідомості й етики, характеризоване чесним, старанним виконанням особою покладених на неї обов'язків, морального обов'язку; терпимість - моральна якість, що виявляє ставлення до інтересів, переконань, вірувань, звичок у поведінці інших людей; правдивість - моральна якість, що характеризує людину, яка зробила для себе правилом говорити істину, не приховувати від інших і самої себе дійсний стан справ; доброзичливість - прагнення людини бути відкритою іншим, бажати їм добра. Чуйність, причетність і прихильність один до одного, постійний прояв цих якостей необхідні для формування і підтримки в соціальній групі (колективі) здорової морально-психологічної атмосфери, а справедливість - поняття моральної свідомості, що характеризує такий стан речей, який розглядається як належний, відповідний певному розумінню єства людини та її прав [75; 175; 191; 218; 236].

Ще Платон висловлював думку, що “справедливість... буває властива окремій людині, але буває, що і цілій державі… так в тому, що більше, ймовірно і справедливість приймає великі розміри і її легше там вивчати” [цит. за: 78, с. 104].

У свою чергу, працьовитість - моральна якість, що висвітлює суб'єктивну прихильність особистості до трудової діяльності, зовні виражається в кількості і якості її результатів. Відтак, відповідальність - етична категорія, що характеризує особистість із точки зору виконання нею етичних вимог, що висуваються суспільством; міра участі особистості і соціальних груп як у їх власному етичному вдосконаленні, так і в удосконаленні суспільних стосунків. Вдячність - ставлення однієї людини до іншої (а також до групи, організації), яка надала їй у минулому благодіяння, послугу, що виражається в особливому відчутті готовності відповісти взаємним благодіянням і у відповідних практичних вчинках; вірність же - моральна якість, що характеризує етичну особистість і її лінію поведінки; означає незмінну відданість справі суспільства, класу, суспільного руху, неухильне виконання даних зобов'язань, постійність у стосунках з іншими людьми, з якими конкретна особистість пов'язана дружбою, коханням, шлюбом [75; 175; 191; 218; 236].

Вважаємо, що моральні цінності, сформовані часом і досвідом соціуму, укорінюються в природі людини. Історично встановлені суспільством моральні цінності і принципи, що мають соціальне походження, однакові для всіх членів цього суспільства. Не зважаючи на суттєву роль середовища, природи, суспільства й інших зовнішніх реальностей у житті людини, вона є найголовнішим творцем морального боку особистого життя. Сформована людина здатна активно творити моральні вчинки, які посилюють моральність суспільства, в якому вона перебуває.

Відповідно до висновків, сформульованих у працях В. Семиченко із психології соціальних відносин, спостерігаємо суттєвий вплив групи на кожного її члена. “Група здатна примножити індивідуальний потенціал кожного свого члена, але також може виступати негативним фактором його життєдіяльності, стримувати його активність…” [209, с. 33].

О. Лазурський уявляв людські відносини як сукупність внутрішніх переживань і зовнішніх дій, яка надає особливість кожній людині [136]. Підтримуючи погляди О. Лазурського на міжособистісні відносини, В. М'ясищев висловлювався так: “Характер взаємодії залежить не тільки від відносин, а й від зовнішніх обставин та становища людей, які вступають у взаємодію” [166, с. 115].

У сучасних умовах, коли соціально-політичне становище в країні значно ускладнило виховний процес, коли покоління, що підростає, увібравши в себе всі недоліки суспільства, стає ще більш непередбачуваним, моральне виховання і формування моральних цінностей у молодого покоління набувають особливої актуальності як основа виховання особистості в умовах складних взаємин, що вимагає не тільки моральності, самостійності, гнучкості, толерантності, але й виховання нової особистості, орієнтованої на загальнолюдські, моральні цінності.

Сучасні соціальні, екологічні і політичні умови, що впливають на формування моральних цінностей молодого покоління, вимагають від суспільства звернути увагу на позитивне ставлення людини до себе, до інших людей, суспільства, природи. Моральні цінності, виконуючи функцію регуляторів поведінки, охоплюють усі аспекти людського буття: сім'ю, працю, освіту, суспільство. Маючи загальнолюдський характер, моральні цінності діють разом з іншими цінностями і впливають на них, корегуючи загальну поведінку людини.

Серед розмаїття систем цінностей і видів їх класифікацій вирізняють моральні, наукові, естетичні, юридичні, філософські, релігійні, соціальні, політичні, економічні, фінансові, екологічні й інші цінності. Їх поділяють на матеріальні і духовні, особисті й колективні. Головною ознакою цінності вважається наявність у ній позитивних для людини якостей, властивостей, можливості діяти у відповідності до сформованих цінностей на користь іншим людям.

1.2 Формування моральних цінностей підлітків в історико-педагогічній ретроспективі

Формування особистісних моральних цінностей на основі національної моралі, культури, традицій - найважливіша проблема вітчизняного сучасного суспільства, оскільки зміщення світоглядних акцентів, історично характерних для українського народу, викликає нівелювання моральних цінностей, перехід їх у розряд другорядних за значимістю у вихованні молодого покоління. Недооцінка важливості народного педагогічного досвіду, народної культури перешкоджає повноцінному становленню особистості, розвитку її моральності, формуванню і зміцненню моральних якостей. Посилення тенденцій копіювання іноземних віянь стає небезпечним для етичної й духовної основи вітчизняного виховання, тимчасом як формування життєвих уявлень людини, її національної й особистісної гідності в навчально-виховному процесі ґрунтується, насамперед на ознайомленні з ціннісно-орієнтованою виховною традицією свого народу і прийнятті її основних положень на суб'єктному рівні як педагогічної основи.

У період підліткового віку, як свідчить наше дослідження, дитина стикається зі значними труднощами: не може знайти себе в нестримно змінюваному навколишньому світі, не встигає в своєму становленні за його ціннісною і культурною динамікою. Результатом цього є зміна моральних цінностей молодої особистості, перегляд отриманих нею уявлень про людські відносини. У середовищі підліткових міжособистісних стосунків з'являється жорсткість, байдужість, що призводить до кризи довіри соціальним інститутам і цінностям суспільства.

Кожне суспільство має свої моральні норми, які повинні засвоїти його члени. Але набір певних моральних якостей ще не вповні характеризує людину як особистість. Між окремими властивостями особистості, що можуть бути більш чи менш узагальненими, мають скластися певні зв'язки. Людина може погоджувати їх за значенням для себе, за послідовністю прояву в поведінці і діяльності тощо. Одні моральні якості стають своєрідними центрами її внутрішнього світу, навколо яких у певному порядку розміщуються інші. Наявність чіткої системи моральних якостей безпосередньо впливає на життєдіяльність людини. У неї виникає менше внутрішніх суперечностей, конфліктів, вагань; вона впевнено йде до поставленої мети, легше долає перешкоди, успішніше регулює власну поведінку й діяльність, набуває здатності відділяти “важливе” від “не дуже важливого”.

Уявлення дитини про те, що для неї важливе, потрібне, суттєве, розкривається в поняттях “цінності”, “благо”, “добро”, “щастя” й под. Схожість цих понять обумовлена тим, що вони пов'язані з інтересами людей, їх бажаннями, цілеспрямованою діяльністю з задоволення потреб, реалізацією інтересів. Серед названих вище найбільш загальним поняттям є “цінність”.

Відповідно до вчення Конфуція, джерелом моральних вимог і цінностей вважається “…небо як вища творча сила, що діє в природі і суспільстві” [99, с. 31]. Конфуціанство намагалось прищеплювати людині такі моральні цінності, як гуманність, людинолюбство, людяність, шанобливість, доброзичливість, вірність і взаємність у відносинах між людьми.

Стародавня індійська релігія брахманізм, разом з релігійними чеснотами, надавала значення цілому ряду моральних цінностей і норм, таким як: шанування предків і збереження звичаїв, пошана до батьків і взагалі до старших, гостинність, доброзичливе ставлення до всього живого, правдивість, благочестя, щедрість, стримання гніву і прагнень до задоволення [99].

Буддизм, що згодом зайняв місце брахманізму, теж має ряд подібних моральних цінностей і норм: шанобливе ставлення до старших, незавдання шкоди всьому живому, відмова від грубості, заздрості, гніву, ненависті [99].

Розглядаючи розвиток моралі і моральних цінностей у Стародавній Греції, необхідно звернути увагу на думки Арістотеля, який вважав, що людське життя є найвищою цінністю, яка перевершує всі інші, а мету і сенс людського життя - розумною діяльністю, спрямованою на вирішення поставлених завдань, за вищу мету людини - досягнення щастя, сутність якого - вміння людини виявляти і проявляти в своїй діяльності і спілкуванні з іншими людьми свою функціональну значущість для соціальної спільності, в якій вона живе (сім'я, громада, поліс), і свої моральні достоїнства (мужність, безкорисливість, великодушність та ін.) [18]. У свою чергу, Демокріт вважав, що людина в своїй поведінці повинна прагнути до гармонії, відповідності, яка є критерієм цінності її моральної поведінки [242; 243].

Перший в історії мораліст-просвітник Сократ стверджував, що вся культурно-освітня діяльність, діяльність розуму, має бути спрямована на моральне самовдосконалення особистості. Він виділяв положення моралі як традиційного для античної суспільної свідомості зв'язку понять блага і доброчесності з поняттями користі і щастя [242; 243]. Зокрема, філософ дійшов висновку, що моральні поняття не можна зводити до їх одиничних проявів, у реальному світі немає прямої, безпосередньої відповідності.

Продовжуючи думки попередника, Платон дає свідоме ідеалістичне обґрунтування моралі і закріплює моралістичний підхід до дійсності, що витікає з первинності моральних мотивів стосовно всіх інших мотивів поведінки людини [78]. Він також уважає, що “не здаватися доброю належить людині, але бути доброю…” [78, с. 97]; на його думку, самовдосконалення особистості має підставою принцип безумовного підпорядкування громадян інтересам держави [78].

Якщо Платон надавав перевагу соціальному боку моралі, то Епікур зосереджувався на особистості, її моральних якостях, радив уникати суспільно-політичної діяльності і всіх пов'язаних із нею мотивів як джерела неймовірних духовних тривог [243].

У добу Відродження розпочали звучати ідеї Арістотеля про людське життя як про вищу цінність. Він вважав, що характер індивіда формується на підставі природних передумов і в процесі життєдіяльності і що для його пояснення немає необхідності посилатися на потойбічне царство ідей [78]. У християнському середньовіччі моральні погляди, норми, цінності приймались як божественні заповіді. У ті часи моральні норми розглядалися як критерій моральної значущості поведінки, але передбачався вільний вибір умов їх утілення [237]. Пізніше, у соціологічній теорії марксизму, вважалося, що праця є основою благотворного впливу на моральність людей і розкриває індивідуальні здібності і життєві сили, створюючи певний спосіб спілкування, взаємин і співпраці з іншими людьми, формуючи тим самим особистісні моральні цінності індивіда [151].

На думку К. Гельвеція, об'єктивно оцінити якості індивіда в змозі тільки народ: “Хто хоче точно знати, чого він вартий, може дізнатись про це лише від народу і, відповідно, повинен віддати себе на його суд” [73, с. 232].

Пізніше в роздумах І. Канта мораль і щастя постають як такі, що “виключають одне одного, а дотримання моральних цінностей і добродійна поведінка є зовсім не дорогою до досягнення щастя, а лише засобом стати гідним його” [99, с. 82]. Підкреслюючи важливість чесності в людських відносинах, І. Кант бачив її в “обов'язку особистості перед собою і внутрішній основі чесного ставлення до інших” [74, с. 201]. На думку вченого, кожна людина має гідність, “завдяки якій вона примушує всіх інших розумних істот на світі поважати її, може порівнювати себе з кожним іншим представником цього роду й давати оцінку на основі рівності” [74, с. 69]. Однак важливу роль у житті людини І. Кант відводив совісті, відзначаючи, що “…справа совісті є справа людини, котру вона веде проти самої себе, розум людини примушує її вести цю справу, як би за велінням певної іншої особи…” [74, с. 69].

Суголосне вказаному контексту положення К. Ушинського, що “кожен робить спостереження над власним розвитком, над своїми психічними процесами; кожен робить досліди у психічній сфері та осмислює результати з цих дослідів” [248, с. 98]. Б. Ананьєв, у свою чергу, відзначає, що пізнання людиною особистого морального світу, її норм і цінностей “здійснюється, як і будь-яке пізнання, у рамках відносних, а не абсолютних істин” [10, с. 66].

К. Ушинський підкреслював, що українська система виховання ґрунтується на етнічній педагогіці, її культурних і моральних цінностях [88]. Тоді очевидною стає залежність ефективності морального виховання особистості від національної культури, в основі якої лежать рідна мова, національні традиції, етика, мораль. Стосовно цього І. Бех відзначив важливість духовного багатства для особистості, що включає в себе оптимальний для підліткового віку рівень розвитку інтелектуальної, емоційної, діяльно-практичної сфер та потребу в знаннях, широту світогляду і прагнення до творчості [33].

Звертаючись до досліджень А. Макаренка, звернемо увагу на його переконання у важливості формування в людини моральних цінностей, так само як наявності в неї моральної самосвідомості: “…особистість як свідомий суб'єкт усвідомлює не тільки навколишнє як “Я” в якості суб'єкта, але й свідомо бере на себе відповідальність в якості його автора й творця” [148, с. 37].

Життєві моральні погляди, цінності, поведінка особистості здатні коливатися і розвиватися у процесі її соціалізації від “пасивної слухняності до активної громадянськості, від безслівного спостереження до самовідданого альтруїзму, від елементарної порядності до мужнього благородства” [92, с. 119]. На думку Н. Зотова, цінності „гуманність”, „чесність”, „честь” як “модифікації, грані добра й обов'язку” [92, с. 124] є основними ціннісними ознаками поведінки особистості.

У такому контексті варта розгляду теза В. Степина, що “система цінностей і світоглядних орієнтирів складає свого роду ген культури, що забезпечує відтворення і розвиток соціального життя на певних підставах” [228, с. 5-6]. За М. Бобневою ж, гуманність проявляється і розвивається в процесі взаємодії з оточенням, “особистість може все більш адекватно пізнавати й оцінювати себе за аналогією з рівними їй суб'єктами, вловлювати моральне значення своїх мотивів і мети, почуттів і бажань, учинків і способу життя” [38, с. 112].

Моральна цінність „чесність” характеризує моральність людини та її моральні принципи і якості, відбиває її світоусвідомлення; “чесність виражає відповідність свідомості й поведінки людей кодексу моральності тієї спільноти, в межах якої вона є конкретною історичною мірою моральної чистоти мотивів й вчинків, синтез доброспрямованості й доброчинності” [168, с. 218].

Стосовно честі людини В. Леві відзначив залежність цього почуття в індивідуума з несформованою самооцінкою від громадської думки. “Дійсно, як би ми не виказували байдужість до громадської думки, кожен з нас хоче поважати самого себе і вважає себе таким, що тим більш заслуговує поваги, чим більше він користується загальною повагою” [137, с. 73].

Розглядаючи сутність таких понять, як гуманність, чесність, честь, слід сказати і про не менш важливу моральну цінність - гідність. Наприклад, Т. Шибутані, надаючи перевагу гідності серед багатьох моральних якостей особистості, відзначає, що “людина може не усвідомлювати своєї людської гідності, не мати почуття власної гідності чи навіть не набути його через потворне виховання” [74, с. 70].

У своїх дослідженнях проблеми самосвідомості особистості Б. Ананьєв підкреслював, що вона стосується ефективності формування моральних цінностей: “у психології саме проблема самосвідомості виявляється найменш розробленою, а внаслідок цього до теперішнього часу не визначений і психологічний аспект моральної проблеми совісті” [12, с. 103]. Моральну цінність „совість” Г. Гегель уявляв як “визначення самої себе стосовно до того, що велить те, що й для себе є добро й обов'язок” [72, с. 148].

Під час нашого дослідження ми переконалися, що життя людини складається зі значної кількості вчинків, які характеризують її рівень і повноцінність морального розвитку у відповідному соціумі. Так, за Г. Гегелем, “думати про наслідки вчинку важливо тому, що завдяки цьому не зупиняються на безпосередній точці зору, а піднімаються над нею” [72, с. 34]. Погоджуємося з такою точкою зору, тому що людині, яка оцінює свої вчинки, значно легше розібратися в їх мотивах і визначити їх моральні цінності. Недаремно філософ зазначав: “Лише виконуючи свої моральні зобов'язання, особистість остаточно звільняється від суб'єктивного свавілля рефлексії про належне і дозволене” [72, с. 40].

Аналіз філософсько-культурологічних джерел із проблеми формування моральних цінностей підлітків у процесі взаємодії сім'ї і школи вказує на необхідність підвищення ефективності виховного процесу, спрямованого на формування в дитини середнього шкільного віку моральної свідомості, яка складатиме основу її моральних цінностей. Саме тому формування моральних цінностей особистості відбувається у процесі складних міжособистісних взаємин, які, в свою чергу, впливають на неї і можуть “виступати як фактор, що

- створює ситуативні мотиви поведінки, насамперед, безпосередні матеріальні інтереси і потреби особистості;

- породжує деякі елементи моральної свідомості чи необхідні для моральної поведінки психологічні властивості;

- полегшує або, навпаки, ускладнює формування основних структур моральної свідомості: моральних переконань і потреб, які б визначали можливості впливу на індивіда суспільної моралі” [56, с. 64].

Наші спостереження підтверджують, що взаємодія сім'ї і школи - це їх сумісна адекватна виховна діяльність, що передбачає обізнаність цих інститутів про зміст діяльності одне одного і можливість взаєморозуміння, результатом чого є повноцінна сформована особистість.

Зокрема, Е. Дюркгейм також відзначав суттєвість соціальних впливів на формуванні морального боку особистості - “цілком психічні, вони складаються, виключно, з уявлень та об'єктивізованих почуттів” [див.: 86, с. 17].

В. Андрєєва у своїх працях звертає увагу на оцінювання людиною самої себе: “Становлення “Я” до свого іншого “Я” є ціннісне ставлення, акт ціннісної саморегуляції”, який “включає перепідготовку і санкціонування нашого волевиявлення і потім наступну оцінку цього волевиявлення, тобто в остаточному підсумку оцінку оцінки” [14, с. 119]. У такому контексті М. Шилова акцентує увагу до важливості впливу на самооцінку особистості з боку інших людей, пишучи: “Висловлювання і дії навколишніх у процесі самооцінювання важливі не самі собою, а лише в безпосередньому зв'язку з його суб'єктом, оскільки останній усвідомлює і переживає їх ставлення до себе, вважаючи цей показник “найбільш важливим виміром” [269, с. 175].

Так, А. Асмолов при цьому важливим вважає оцінювання людиною не тільки себе, а й інших, що допомагатиме їй у визначенні та формуванні моральних цінностей, інакше, “звикаючи робити все без міркування, без переконання в істині, а лише за наказом, людина стає байдужою до добра і зла і без найменшого сорому робить вчинки, протилежні моральним почуттям, виправдовуючись тим, що “так указано” [20, с. 99].

На нашу думку, процес становлення моральності особистості та формування її моральних цінностей залежить не тільки від учителів загальноосвітніх шкіл, які прагнуть прищепити їй моральні норми і правила поведінки в даному соціумі, але і від її особистого прагнення пізнати свій внутрішній світ. Цікаво, що, „чим активніший інформаційний обмін між індивідом та середовищем, тим менше у суб'єкта підстав замислюватися над самим собою, робити себе об'єктом дослідження…” [110, с. 77].

Отже, протягом життя людина змушена приймати осмислені рішення і здійснювати вчинки, керуючись власним моральним вибором, заснованим на її моральних цінностях і принципах. У процесі прийняття важливого для людини рішення вона відчуває протиріччя зі своїм внутрішнім “Я”, що допомагає її самостановленню: “Етичне рефлектування стає при цьому способом внутрішнього самостановлення людини у зіткненні з обставинами” [22, с. 127].

Через прийняття і дотримання моральних норм і цінностей суспільства людина набуває мудрість, “мудре знання того, що насправді є в собі і для себе справедливим та розумним” [70, с. 375].

Формування моральних цінностей індивіда неможливе без контактів його з іншими людьми, йому необхідні емоційні почуття як результат взаємодії з суспільством. Ця потреба емоційно визначає “моральне самопочуття особистості мовою почуттів, виражаючи систему цінних координат” [190, с. 171]. Адже “у наших думках ми можемо себе обманювати, але відчуття наші скажуть нам, хто ми є: не те, чим би ми хотіли бути, але те, що ми таке насправді” [248, с. 118].

Як свідчать результати нашого дослідження, у процесі формування моральних цінностей особистості особливе значення набуває її здатність аналізувати і синтезувати значну кількість різної інформації, що захльостує кожного дня сучасну людину, “щоб людина вміла бачити не лише навколо себе, але й опускатися в глибини свого власного духу, прагнути знаходити себе і свідомо розвивати свої суб'єктивні можливості” [196, с. 117]. Зокрема, Я. Рейковський вважав, що “моральний вибір є не просто вибором вчинку, але, насамперед, і головним чином вибором себе як особистості” [197, с. 125].

Однією з якостей, що сприяють формуванню моральних цінностей особистості, є здатність людини стримувати власні спонтанні імпульси: “Стриманість виховується внутрішньою дисципліною, умінням володіти собою” [109, с. 109].

М. Шилова відзначила важливу роль моральних цінностей у житті підлітка. Досліджуючи значення моралі у процесі оцінювання життєвих ситуацій індивідом і його здатність прийняття гідного рішення, науковець указала, що: “триматися у моральному значенні - це означає не дати собі деморалізуватись, дезорганізуватись, зуміти зберегти тверезу оцінку становища, бадьорість і твердість духу” [269, с. 109].

Отже, констатуємо залежність моральних цінностей від комплексу ідей, що орієнтують людську діяльність у певному напрямі. Протягом усього часу існування людства стикаються різні ідеали, абсолюти і святині. Кожна культура містить стійкі ціннісні орієнтацій, які сприяють порівнянню дій індивіда з його метою і загальновизнаними нормами. Але моральні цінності не завжди проявляються в соціальній практиці, що є наслідком недостатності наочних прикладів для молодого покоління з боку близьких і вихователів.

Із далекого минулого беруть начало основи нашої теперішньої моралі, закріпленої в народній практиці через сказання, міфи, пісні, ритуали тощо. Елементи народної творчості містять виховний момент, що допомагає підліткам у пошуку особистого “місця” в суспільстві. С. Карпенчук відзначає: “Народна педагогіка є джерелом педагогіки-науки. Як вершини світового мистецтва своїм корінням глибоко сягають у народну основу (народна музика, народний танець, народна пісня, народний театр тощо), як кваліфікована медицина спирається на народну, так і професійна педагогіка починається з народної творчості” [101, с. 14].

Важливість впливу педагогіки народознавства на формування моральних цінностей підлітка підтверджують П. Ігнатенко і Ю. Руденко: “…В ряді шкіл поряд з поняттям народна педагогіка вживається й інше - педагогіка народознавства. Обсяг останнього значно ширший за перший. Педагогіка народознавства передбачає постійне і систематичне застосування у навчально-виховному процесі народних знань про різноманітні сфери життя (народне землезнавство, зокрема хліборобство, медицину, математику, матеріологію та ін.), а також засобів сучасних наук (історії, соціології, демографії, етнографії, психології тощо) про багатогранне і розмаїте матеріальне та духовне існування народу” [94, с. 5].

Здійснений нами теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури підтвердив, що в різні вікові періоди існують неоднакові можливості для морального виховання. Світогляд, знання, досвід, набуті індивідом у процесі дорослішання, сприяють впливу виховання на підвищення його моральності. Одним із важливих засобів етичного виховання є використання створених у культурі на різних етапах історичного розвитку етичних зразків поведінки, до яких прагне людина. “Слово виховання - a educa, латинською мовою походить від ховати, переховувати, тобто оберігати, опікуватися дитиною, а отже, навчати пристойно поводитися, здобувати освіту, розширювати світогляд, моральні норми. Виховання повинно готувати дитину до самостійного життя” [16, с. 248].

Залежно від віку дитини в її моральному формуванні бере участь різна кількість соціальних інститутів. Спочатку у виховному процесі домінує сім'я, а з часом до цієї дії додається вплив спілкування з однолітками і дорослими людьми, які не відносяться до членів сім'ї та родини. З початком шкільного життя дитини (стосунки з дітьми у школі, учителями, вплив на дитину навчально-виховного процесу) кардинально змінюються її погляди на навколишній світ, унаслідок чого виникає і необхідність у зміні виховної дії на її особистість, яка формується під зовнішнім впливом з боку навколишніх людей і засобів масової інформації. З науковим і технічним розвитком суспільства зростає важливість ролі нових комунікаційних технологій у житті людини (свобода у виборі і подачі матеріалу).

У підлітковому віці, особливе значення для розвитку особистості має спілкування з однолітками, друзями, серед яких підліток проводить більшу частину часу. У вчителя загальноосвітньої школи виникає необхідність володіти умінням і здатністю до творчого морально-виховного процесу, постійно вносити спрямовані на його вдосконалення корективи. “Підліток повинен відчувати, що ви поважаєте його право мати свою думку, що ви вважаєте його усе більш дорослим і що ви довіряєте його здібності все частіше і частіше приймати самостійні рішення” [158, с. 37].

Компоненти раціональної людської діяльності втілені в загальній системі цінностей, “...приймаються індивідами і створюють смислову основу їх власних мотивів і цілей. Можна вважати, що саме ці сенсоформувальні ціннісні принципи утворюють ядро, “душу” тієї цілісності, яку ми називаємо цивілізацією” [83, с. 76].

Упродовж історії людства складалися різні цінності, що завжди пов'язувалися з етикою доби. Процес зміни ціннісних орієнтацій, як свідчать результати нашого дослідження, може відбуватися в межах однієї культури, але переважно він спричиняє її загибель. Система цінностей є фундаментом будь-якої культури і має визначальну роль у формуванні культурної ідентичності людини.

У XX столітті інформація набула незаперечно важливого значення як основний засіб та інструмент переходу суспільства від книжкової і письмової форми передачі інформації до аудіовізуальної. Час письмових текстів минає, а на зміну йому приходить доба комп'ютеризації. Одним з головних сучасних джерел задоволення потреби в інформації і моральних цінностях стає комп'ютер, у якому все більше місця займають ілюстрації й малюнки. На тлі зміни технологій відбуваються й зміни моральних цінностей людини, їх перегляд. Ідеологічна криза вітчизняної культури призводить до зміни моральності, морально-етичних норм, моральних принципів багатьох людей. С. Тищенко зазначав, що “небезпеку для здоров'я молоді представляє експансія західних, невластивих традиційній культурі, цінностей (культ гіпертрофованого практицизму, індивідуалізму, знецінювання моральних норм і принципів, пропаганда почуттєвих задоволень, сексуальної розбещеності, орієнтація на іншу людину як на засіб реалізації потреб власного Я” [239, с. 344].

У свою чергу, В. Абраменкова відзначає байдужість сучасної культури до формування моральних цінностей особистості, яка зростає: “Розмиваючи межу між належним і неналежним, сучасна культура позбавляє дитину можливості морального вибору, прирікає її на помилкову альтернативу вибору кращого з гіршого” [1, с. 83].

На думку Г. Романенко, має місце негативний вплив з боку засобів масової інформації на духовний і моральний розвиток особистості: “Під видом публікацій у сучасних журналах про моду, макіяж ми бачимо вкраплення (пропаганду наркотиків, статті проти моралі, хворі обличчя, неприродні пози, вираження жадоби до грошей і розваг, моделі девіантної поведінки), які залишають у психіці дитини значні шрами, нав'язуючи нездорові стереотипи поведінки” [197, с. 218]. В. Менделевич також відзначає суттєвий негативний вплив засобів масової інформації не тільки на формування моральних цінностей і загальний моральний розвиток особистості, але й на її психіку. Пропаганда рекламою і деякими передачами нездорового способу життя формує в людини відчуженість і недоброзичливе становлення до інших. Найбільш схильні до впливу підлітки, вони перебувають у стадії духовного формування, самоствердження, пізнання нового, осмислення людських цінностей, пошуку відповідей на власні питання, визначення власного місця в соціумі [157]. Саме прагнення підлітків здаватися дорослими, моральна несформованість, психоемоційне перенапруження, провини, бажання самоствердження штовхають їх на аморальні вчинки, що можуть призвести до деструкції морально-естетичних якостей дитини.

У сучасному процесі формування особистості підлітка надається особлива увага його духовному, моральному, етичному розвитку, особливо - формуванню моральних цінностей, що складатимуть основу його етично-моральної поведінки в суспільстві. У середньому шкільному віці дитина не тільки глибше пізнає сутність моралі та осмислює її, але й оцінює її знання у вчинках і діях оточення, власних вчинках. Зокрема, як свідчать результати нашого дослідження, сім'ї, учителю в процесі виховання дітей, формуванні їх особистісних якостей, підготовці їх до дорослого життя і суспільної праці відводяться головні ролі. Доросла людина, тим більше вчитель, вихователь або хтось із рідних, завжди є для учнів прикладом, користується підвищеною довірою з боку дитини, доносить до дитячої свідомості високі принципи.

З моменту народження дитина перебуває серед рідних і близьких людей, а коли підростає, то коло її оточення стає ширшим. З віком збільшуються і межі пізнання дитини, сприйняття того, що відбувається. Формуючи поведінку особистості, її моральні цінності, моральні принципи, вихователь здійснює зовнішній вплив на її психіку, що сприяє виробленню в вихованця особистих моральних правил і використанню їх у подальшому житті. Розглядаючи проблеми становлення особистості і зовнішнього впливу на неї, В. Гаврилов відзначав: “Формування особистості є результатом не тільки зовнішніх впливів специфічних елементів мікросередовища, а взаємодії з ним, певного співвідношення специфічних для кожної людини зовнішніх і внутрішніх умов. Саме через це співвідношення в одних і тих самих умовах (наприклад, умовах життя і виховання двох дітей в одній сім'ї) формуються індивідуальні риси особистості” [63, с. 116]).

Сучасні діти легко оволодівають формами діяльності, що раніше вимагали напруженої творчості і натхнення, але на тлі ускладнення життя залишається менше місця для моральності. Різноманітне і складне життя потребує більше часу та уваги до духовно-етичного боку особистості, для засвоєння традицій, культури, моральних норм суспільства, моральних цінностей і принципів. Свобода поведінки, виникла в соціальних відносинах, надає сучасному індивіду більше незалежності від позитивного впливу родини і школи. Дитина, виростаючи в складніших відносинах, повинна швидше соціально адаптуватися і бути морально сильнішою, але за недостатністю особистісного життєвого досвіду прийняті нею рішення не завжди бувають моральними. Г. Миньківський і А. Тузов, зокрема, наголошують на важливості формування моральних цінностей особистості, що допомагатимуть їй співіснувати в соціумі: “…елементи зовнішнього світу породжують мотив злочину й іншого правопорушення не самі по собі, а лише у взаємодії з особистістю людини, заломлюючись через її потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, які, у свою чергу, обумовлені суспільними стосунками, в які входить людина” [159, с. 40].

З моменту народження і протягом життя особистість розвиває в собі різноманітні духовно-моральні якості, тому, розпочинаючи з раннього віку дитини, вихователям необхідно звертати увагу на формування в неї культури поведінки, моралі, любові до природи, спираючись на підліткове прагнення до пізнання, що в результаті сприятиме моральному становленню молодої особистості. У цьому контексті варто пригадати думку П. Гальперина, який звертав увагу на залежність моральної поведінки дитини та її моральних цінностей від впливу зовнішнього середовища: “Внутрішнє середовище індивіда відбивається в його потребах, відчуттях задоволення-невдоволення, так званому “загальному почутті”. Зовнішнє середовище відбивається в почуттях, образах і поняттях” [64, с. 93].

Отже, можемо констатувати, що ефективність формування в дитини моральних цінностей залежить від впливу на неї безпосереднього оточення, в якому вона перебуває, його інтересів, позицій і потреб. Звідси випливає, що, маючи вплив на дитину, не можна бути впевненим в отриманні намічених позитивних результатів. Це вимагає постійного вивчення своїх вихованців, перебування завжди в курсі подій, володіння інформацією про їх характер, стосунки з однолітками, батьками, що, у свою чергу, дозволяє зайняти правильну позицію, яка забезпечить повагу з боку дітей. На думку А. Андреєвої і Н. Гуткиної, у процесі формування моральних цінностей особистості як складової частини її морального становлення важливими є взаємини дітей і дорослих: “Соціальна дорослість” може не відповідати паспортній дорослості. Відомі випадки, коли навіть маленькі діти, які в силу обставин виконували соціальні функції дорослого (наприклад, у війну), дуже рано дорослішали. І навпаки, зайва опіка призводить до тривалої інфантильності навіть серед повнолітніх” [254, с. 103].

Поділяємо переконання А. Богуш, що “вплив середовища на людину не однобічний: людина послідовно діє в системах “середовище - людина”, “людина - середовище”. Означена взаємодія зумовлює і розвиток усіх психічних процесів і функцій людини, які пов'язані з середовищем. Водночас високий рівень розвитку психічних процесів дає змогу людині цілеспрямовано впливати на оточення і змінювати його” [40, с. 21].

Відтак, підсумовуємо, що у процесі морального формування дитина зазнає впливу різних колективів (сім'я, школа, вулиця). Вплив на дитину з боку дорослих широкого виховного спектру, але, як свідчить наше дослідження, він не має чіткої системи зв'язку. Наслідком цього є інформація, яку отримує дитина: вона може усвідомлюватися з відсутністю пояснень, не бути зрозумілою. Саме в цій ситуації допомагають дитині батьки або педагог: користуючись своїми знаннями і досвідом, вони доповнюють те, чого не вистачає вихованцю. Довіра у стосунках дитини з батьками або вчителями можлива тільки за наявності чіткої позиції останніх. У процесі загального розвитку в дітей виникає потреба спілкування з дорослими, через це з'являється можливість глибше поринути в особливості процесів, що відбуваються в дитячому середовищі, проаналізувати їх з урахуванням точки зору дітей. Думається, така взаємодія вихователя і вихованців ґрунтується на взаємодовірі, надає вихователю можливість бути людиною, якій довіряють, яку поважають і слухають у дитячому колективі.

Процес взаємодії вчителя й учня формує міжособистісні стосунки, які, у свою чергу, залежать від упорядкованості і відносної стабільності сімейних взаємин. Існування такої структури взаємодій між учителем-учнем-батьками сприяє утворенню певної системи моральних цінностей і норм. У кожної спільноти є свої, створені її представниками моральні цінності, культура, звичаї і норми. Слід зазначити, що загальна система норм і цінностей будь-якого суспільства складається з систем, утворених в умовах їх автономій. Злагоджена і продуктивна взаємодія культурно-моральної системи суспільства залежить від засвоєння і прийняття цих норм кожним індивідом, який є членом цього суспільства. Якщо широкий спектр звичаїв, традицій, моральних норм, юридичних законів прийнятий більшістю людей у суспільстві, то можна говорити про домінантну культуру. Однак, як зазначалося вище, домінантна культура складається з субкультур, в умовах яких і триває життя кожного індивіда. Зокрема, у Південному регіоні України, як показують наші спостереження, мешкає значна кількість людей різних національностей, які мають свою культуру, релігію, традиції, моральні цінності. В умовах тісної взаємодії різних культурних і моральних відносин виникає необхідність дослідження питання формування моральних цінностей дітей середнього шкільного віку. Від їх стосунків, взаємодії, розуміння одне одного буде залежати якість духовно-моральних взаємин між людьми в нашому суспільстві та майбутнє української культури взагалі [88].

Звертаємо увагу на особливості стосунків між дітьми у школі, а саме між членами шкільних колективів, де часто спостерігалося існування “формальної” і “неформальної” субкультури. Діти підліткового віку схильні потрапляти під шкідливий вплив неформальної субкультури, внаслідок цього виникає суттєва проблема створення соціокультурного середовища, яке сприяє задоволенню їх культурних потреб та інтересів. Вирішення вказаної проблеми залежить від суспільства, особливо від взаємодії сім'ї і школи [88].

І. Крип'якевич [125], Г. Сковорода [215], М. Стельмахович [226] та інші відзначають, що з глибокої старовини традиційними рисами українця були лагідність, загальна інтелігентність, наближеність до природи, моральність, розвиненість естетичних почуттів і здібностей, шляхетна хоробрість. Так, І. Крип'якевич, досліджуючи українську народну культуру, підкреслював національні якості українців: солідарність, вірність, почуття честі, патріотизму, серед яких понад усе цінувалася любов до Батьківщини [125]. Людина змалку виховувалась на українському фольклорі, піснях, літературних джерелах, сімейних і національних традиціях [88].

На думку Г. Сковороди, одними з ідеальних рис людини є прагнення до пізнання і пошук істини, тобто освіченість, на яких ґрунтується формування мудрості і внутрішньої свободи людини. У процесі виховання Г. Сковорода перше місце відводив моральному вихованню людини, єдності особистих і суспільних інтересів, патріотизму, шанобливому ставленню до батьків, учителів [215]. У свою чергу, А. Гусейнов зазначав, що “…вибір людських якостей - це завдання самої людини, хоче вона того чи ні, їй “належить бути мірою” [78, с. 52].

Результати проведеного нами дослідження засвідчили необхідність орієнтації особистості на гуманістичні настанови і життєві цінності в нових умовах суспільства, формування самосвідомості і національної самосвідомості, патріотизму, пошани до державних норм і законів, внутрішньої свободи і відчуття власної гідності; виховання потреби підлітків до засвоєння загальнолюдських і національних цінностей та залучення їх до загальнолюдських норм моралі і національних традицій.

Ґрунтуючись на пошані до давніх національних традицій, на власній культурі, наше суспільство створювало ідеал виховання людини. Але останні роки українська культура дедалі більше відчуває вплив чужоземних культур. Елементи останніх (мова, побутові звички, музика тощо) переймаються і поширюються в українському суспільстві. Наша історія вже мала подібні приклади, коли вітчизняна еліта у вихованні своїх дітей зверталась до послуг іноземних гувернанток або вихователів. Як наслідок цього виховання, в дитини розвивалася зневага до власної національної культури, традицій, моральних цінностей. Зміни духовно-моральної основи дитини через вплив іноземної культури на її особистість помічали і застерігали від цього ще Г. Сковорода і Т. Шевченко [88].

Можемо констатувати, що формування особистості в соціальному оточенні потребує спілкування з навколишніми й обміну з ними інформацією. Розвиваючи культуру спілкування, формуючи духовні і моральні цінності як обов'язкову передумову суспільної згоди в нашій державі, ми реалізуємо важливу функцію розвитку моральності людини. Наявність в Україні представників різних культур із різними традиціями, моральними цінностями вимагає взаємодії між ними у нормативно-аксіологічному процесі морального регулювання суспільства. На моральних нормах, принципах, цінностях, традиціях ґрунтується культура і моральність народу, без чого неможливе існування сучасного суспільства [50; 152].

Моральні цінності особистості в значній мірі пов'язані з етносом, що формувався протягом усієї історії нації з народними звичаями і мистецтвом. У підлітковий період відбувається засвоєння й осмислення дитиною значної частини духовно-моральних норм народу, частиною якого вона є. Але для людини, яка живе в сучасному суспільстві, пізнання тільки свого етносу недостатньо [274].

Моральні цінності - це історично встановлена суспільством моральна основа особистості (моральні зразки, норми, поняття, вимоги), що впливає на всі сфери її життєдіяльності та надає можливість орієнтуватися в житті. Розглядаючи проблеми ефективності формування моральних цінностей особистості, В. Кардашов відзначав, що ціннісна орієнтація: “…є глибше і стійкіше утворення, ніж окремі норми, правила, принципи, доброчесності, ідеали, оскільки є результатом їх взаємодії” [99, с. 268]. На думку вченого, „мораль надає виняткового значення саме розвиненій особистій мотивації, здібностям особистості керуватися в поведінці не егоїстичними інтересами або тиском чужих авторитетів, а власним баченням морального значення ситуації, моральними цінностями” [99, с. 233].

Очевидно, що основу свідомості особистості складають національні і загальнолюдські моральні цінності (доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повага, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повага і любов до своїх батьків, роду), що визначають її культуру поведінки [264]. К. Чорна вказує на необхідність взаємодії загальноосвітньої школи і сім'ї, оскільки забезпечення повнокровного буття школярів є одним з найважливіших аспектів особистісно-зорієнтованого цілісного підходу до виховання особистості [264].

У такий спосіб, ретроспективний аналіз дозволяє стверджувати, що ціннісні орієнтації - це внутрішньо прийняті особистістю матеріальні і духовні цінності, що формуються, складаються, розвиваються і змінюються в процесі накопичення нею життєвого досвіду. Проведене нами дослідження філософської і психолого-педагогічної літератури переконує, що сучасний процес формування моральних цінностей підлітків потребує використання більш ефективних форм і методів, що об'єднуватимуть у єдину систему виховні зусилля вчителів і батьків.

1.3 Сучасний стан проблеми в педагогічній теорії та виховній практиці

У кризові і переломні моменти історії зростає інтерес до ціннісних основ функціонування суспільства або діяльності окремої особистості. Глобальні зміни суспільної системи, які відбулися в останнє десятиліття з моменту проголошення незалежності, вимагають переоцінки багатьох моральних цінностей, що змушують кожного перейняти на себе відповідальність за свою долю і долю держави, відповідно складаються основи формування нової системи моральних цінностей. Сьогоднішня молодь не пов'язана з колишніми моральними цінностями, а моральні цінності нового суспільства ще не сприймає повною мірою. У зв'язку з такою ситуацією виникає необхідність формування моральних цінностей, що складають духовну основу особистості, необхідну для її повноцінного існування в соціумі. Актуальність проблеми визначається наявністю протистояння між сучасними соціальними умовами, що детермінують процеси формування моральних цінностей особистості, і недостатністю вивчення чинників і способів їх формування, а також недостатньою розробленістю форм і методів відповідної цілеспрямованої педагогічної дії, зокрема, в загальноосвітній школі [281].

Процес виховання в сучасних навчальних закладах спрямований на формування в дитини духовно-моральної основи, але для об'єктивної оцінки результатів впливу цього процесу на дитину необхідно періодично аналізувати рівні сформованості моральних якостей на прикладі ставлення до навколишнього світу й, насамперед, у взаємодії сім'ї і школи. Так, І. Мар'єнко вважає, що моральний розвиток людини залежить від будь-яких її дій (розумових або практичних), що й допомагають виявити його початок. “Розвиток моральних якостей особистості залежить від якісних змін структури інтелекту, який характеризується чітким переходом від чуттєвих сприймань моральних понять до абстрактно-логічних суджень і від них до цілеспрямованої поведінки”, - зауважує дослідник [155, с. 34].

Моральні цінності, як зазначаємо вище, складають важливу частину морального становлення людини, свідчать про її духовне зростання, що відбувається завдяки набуттю культурного, суспільного й особистісного досвіду. Формування моральних цінностей людини у процесі виховання потребує від учителів загальноосвітньої школи надання більшої уваги питанню вироблення моральних норм і моральної поведінки підлітка. На основі морально-ціннісних орієнтирів відбувається розвиток особистісного морального становлення підлітка, формуються його духовність і здатність до взаєморозуміння і взаємодії в соціумі. Необхідною умовою у процесі морального формування особистості та її моральних цінностей є участь у цьому сім'ї і школи і прагнення самої людини до духовно-морального розвитку і самовиховання, яке повинне відбиватися в спрямованості її націлених на підвищення моральності дій і боротьбі з етичними недоліками. Вищевказане переконує у важливості наявності в людини моральних цінностей, що сприяють її особистій життєвій реалізації.