Морально-психологічне забезпечення діяльності військ

Постійна увага повинна бути зосереджена на організації вартової служби. До 30% самогубств відбуваються на посту із застосуванням зброї. Непоодинокі випадки, коли самогубству передує розправа із кривдниками. Підбір людей для несення служби, копітка індивідуальна робота з кожним з них, чуйне реагування на морально-психологічний стан вартових -- застава від непоправного.

Передумовою самогубств нерідко є недбалість посадових осіб у здійсненні контролю за збереженням і порядком видачі зброї і боєприпасів. При стресових ситуаціях, сильних афективних станах військовослужбовці, в окремих випадках, прибігають саме до застосування зброї для доказу своєї сили, правоти. Доцільне спостереження за воїнами, що вперше заступають у варту, цікавитися їхнім настроєм, висловлюваннями. Не можна залишати без уваги найменших натяків на можливість застосування зброї у відношенні себе чи інших осіб.

Не слід пускати на самоплив питання розподілу нарядів, необхідно забезпечувати регулярний контроль за несенням служби кожним воїном. Варто постійно виявляти турботу про забезпечення осіб добового наряду всіма необхідними видами забезпечення. Збереження зброї повинно бути турботою всіх посадових осіб, лише за цієї умови можливо виключити його застосування у суїцидальних станах.

Як підтверджує військова практика, контроль потрібний не тільки за справедливим розподілом нарядів, але і за виділенням прибиральників, закріпленням ліжок у приміщенні згідно зі штатним розкладом. Потрібно звертати увагу на те, хто прибирає приміщення і територію, чи немає підміни цих осіб, чи не підмінюються особи добового наряду в їдальні, чи забезпечується їм час для сну і відпочинку, чи не створена окремим воїнам нестерпна обстановка. Усе це буде істотно сприяти зняттю суїцидальних ситуацій.

У профілактиці суїцидальних подій не менш важливу роль відіграє організація дозвілля військовослужбовців. Бажано завжди враховувати запити і потреби молодіжного складу підрозділів. При цьому настав час відійти від однаковості: якщо в кіно, то всі, якщо до телевізора, то знов усі. Це, звичайно, полегшує контроль за особовим складом, але не забезпечує самого відпочинку. Тим більше не враховується індивідуальний психологічний стан, коли, наприклад, хочеться дивитися не трагедію, а комедію.

Необхідно знати, що легше за все суїцидальні моделі поведінки засвоюються і відтворюються соціально незрілими людьми, а серед них -- військовослужбовцями першого і другого періодів (курсантами І-го курсу), як найбільш сприйнятливими до поведінкових зразків. Тому доцільно завжди не тільки тримати на контролі те, що дивляться ваші підлеглі, але і цілеспрямовано планувати програму відеосеансів, особливо там, де тривожна суїцидальна обстановка.

Доцільно підібрати кіно-, теле-репертуар для воїнів, що знаходяться у стані депресії. Дослідження показує, що співпереживання відволікає від власних неприємностей, і тому, захопившись долею кіногероя, людина забуває про власні неприємності, і вони відходять на другий план. Необхідно пам'ятати, що на життя військовослужбовців, як і на всіх людей, телебачення, кіно впливають дуже сильно. Можливості використовувати ці засоби в частинах є, і якщо зробити ці передачі захоплюючими, то особистих травм у військовослужбовців буде набагато менше.

Дослідження показують, що проблема дозвілля дуже гостро ставиться військовослужбовцями. На невідповідність організації дозвілля інтересам і потребам особового складу показує більше половини опитаних військовослужбовців. Причому 72% солдатів, сержантів воліли б замість організованих форм дозвілля отримати можливість відпочити вихідного дня за своїм планом. Таке бажання має свою внутрішню логіку. Важливо знати, що постійне перебування у колективі породжує втому від спілкування, у людини з'являється бажання побути наодинці. Не слід забувати: воля вибору форми дозвілля допомагає людині краще виразити себе, реалізувати свої можливості й інтереси. Вона благотворно позначиться на її психологічному настрої.

Не слід забувати, що чималий процент самогубств відбувається на ґрунті сімейних конфліктів. Тому командирам, офіцерам із гуманітарних питань доцільно працювати в тісному контакті з жіночими радами частин.

При цьому важливо:

- знати й аналізувати обстановку в родинах; розробляти і вживати заходів щодо залучення членів родин військовослужбовців в активну суспільну діяльність, різні види творчості, спорт;

- делікатно проводити роботу у неблагополучних родинах;

- виділити в особливий напрямок роботу з родинами військовослужбовців строкової служби, як найбільше гостро реагуючих на безладдя у відносинах із рідними і близькими;

- організувати проведення циклу бесід про культуру сімейно-побутових відносин;

- вжити заходів щодо конкретного підвищення якості роботи Будинків офіцерів і солдатських клубів.

Вивчення проблеми самогубств показує, що боротьба із суїцидальними подіями повинна стати справою всіх посадових осіб. Особливо необхідно підкреслити, що в тих військових колективах, де тривалий час не було суїцидальних подій, різко знижується гострота реагування на суїцидонебезпечні стани військово-службовців, а це веде до їх появи.

За військовослужбовцями з нервово-психічною нестабільністю організується спеціальний нагляд лікарів. Він включає:

- отримання медичними працівниками інформації від командирів і офіцерів виховних органів;

- контрольні медичні огляди вказаних військовослужбовців;

- при необхідності - отримання додаткових медичних даних з лікувальних закладів, характеристик з місця роботи і навчання;

- амбулаторне лікування військовослужбовців вказаних категорій у періоди погіршення стану психічного здоров'я;

- надання рекомендацій командуванню щодо зміни режиму навчальної і службової діяльності (звільнення від певних видів службової діяльності, нічних чергувань, зменшення фізичних навантажень).

Усі військовослужбовці, в яких помічені ознаки соматичного захворювання, нервово-психічної нестабільності, повинні братися медичною службою на облік. Лікарям частин доцільно обстежити таких військовослужбовців. У разі підозри на психічний розлад скеровувати їх із детальною службовою і медичною характеристиками на консультацію до лікаря-психіатра з метою визначення наявності психічного захворювання і, в разі наявності показань, подальшого скерування в найкоротші терміни на медичний огляд військово-лікарської комісії.

Крім вищевикладеного, важливого значення набуває професійна орієнтація військовослужбовців і призначення їх на посади із врахуванням цивільної спеціальності (особливо осіб із обмеженнями професійної діяльності із врахуванням стану здоров'я), індивідуальних психологічних якостей.

Закінчуючи розгляд навчального питання, ми з вами бачимо, що ефективність профілактичної роботи може бути забезпечена тільки за умов безпосередньої взаємодії командирів, офіцерів з гуманітарних питань та медичних працівників під час проведення заходів профілактики суїцидів.

19.2 Алгоритми роботи посадових осіб щодо профілактики суїцидальних проявів

1. Виявлення осіб суїцидального ризику.

З цією метою доцільно використовувати:

Командиру військової частини (підрозділу), офіцерам штабів, служб:

- вивчення соціально-демографічних даних підлеглих;

- аналіз документів, що характеризують особу;

- спостереження за поведінкою підлеглих у повсякденному житті;

- індивідуальні бесіди;

- листування з батьками.

Заступнику командира з гуманітарних питань:

- психологічне вивчення документів;

- анкетування військовослужбовців за методиками “Прогноз”, “Акцентуація характеру”, “Соціометрія”, Г.Айзенка, “Визначення ризику суїциду”, “Адаптація”; застосування проективних методик.

Начальнику медичної служби військової частини:

- вивчення соціально-демографічних даних підлеглих;

- спостереження за поведінкою підлеглих у повсякденному житті;

- індивідуальні бесіди.

При виявленні групи суїцидального ризику звернути увагу на військовослужбовців, які:

- виросли в сім'ях, де мали місце суїцидальні прояви членів сім'ї або родичів;

- не мали або втратили батька (матір) у ранньому дитинстві;

- виховувались у родичів;

- мають хронічні захворювання (енурез, заїкання, вроджені деформації грудної клітини, дефект мови), косметичні дефекти обличчя.

З етичної точки зору, неприпустиме розголошення отриманих даних. Інформація, отримана офіцерами-вихователями і медичними працівниками, необхідна для корегування дій офіцерів підрозділів, молодших командирів стосовно підлеглих, повинна їм повідомлятись індивідуально і стосуватися конкретних аспектів і дій офіцера, прапорщика, сержанта. Облік групи суїцидального ризику ведуть заступники командирів із виховної роботи усіх рівнів.

Орієнтація командування підрозділу у проблемі профілактики суїциду

У випадку виявлення підозри на суїцидальну поведінку або участь військовослужбовців у тривалому та інтенсивному конфлікті, необхідно виключати їх призначення у варту, інші види служби, пов'язані з доступом до зброї та боєприпасів.

Інформування командира з питань попередження та профілактики самогубств проводити зрозумілою мовою; професійну лексику використовувати у мінімальному обсязі. Офіцерам доводити зміст мотивів та конфліктів, які спричиняють самогубства.

У відповідності до функціональних обов'язків, індивідуальних якостей та досвіду роботи з людьми, офіцерами, прапорщиками та сержантами доводити інформацію стосовно їх участі в профілактиці самогубств, визначити внесок усіх категорій військовослужбовців у таку роботу.

2. Оптимізація спрямованості особи, чинників середовища та життєдіяльності.

Командирам, офіцерам гуманітарних структур оптимізацію спрямованості особи здійснювати через копітку індивідуально-виховну роботу, морально-психологічну підготовку з метою надання військовослужбовцям допомоги в питаннях визначення та деталізації життєвих цілей, у відповідності до їх індивідуально-психологічних особливостей, організувати роботу щодо нейтралізації умов, які збільшують ймовірність та продовжують суїцидальні рішення і дії.

З цією метою суворо дотримуватися вимог керівних документів з питань:

- зміцнення військової дисципліни та правопорядку;

- організації бойового чергування та вартової служби, їх морально-психологічного забезпечення;

- порядку зберігання зброї та боєприпасів;

- розпорядку дня;

- розподілу нарядів та робіт тощо;

- організації індивідуально-виховної роботи у вечірній час, вихідні та святкові дні;

- створення системи контролю за військовослужбовцями, що перебувають за межами частини.

Проведення психологічних та психопрофілактичних заходів у підрозділі здійснюється за трьома напрямками:

- формування у військовослужбовців переконаності у найвищій цінності людського життя і вміння долати перешкоди, які виникають перед ними (у ході проведення заходів виховної роботи);

- навчання особового складу навичкам психологічної саморегуляції (у процесі планової бойової та гуманітарної підготовки, інформування, підготовки і в ході виконання завдань вартової служби);

- здійснення організаторського та психологічного впливу, спрямованого на зняття емоційної напруженості та керування конфліктами (в години культурно-просвітницької та спортивно-масової роботи, проведення дозвілля, індивідуально-виховної роботи та ін.).

3. Визначення та подолання суїцидальних ситуацій.

Можливо, виключно за умов глибокого і ретельного вивчення індивідуально-психологічних якостей військовослужбовців, спостереження за їх поведінкою у повсякденному житті, їх звичайним станом, настроєм, думками, володіння відповідною інформацією, що надає реальну можливість виявити ситуації особливої напруги, причини особистих та службових проблем підлеглих.

Індивідуальна бесіда з особою, що перебуває у суїцидонебезпечній ситуації.

Мета бесіди:

- допомога в подоланні перешкод і протиріч;

- реконструкція спрямованості особи;

- виведення зі стресової ситуації, з “обстановки тупика”;

- встановлення обсягу мінімально необхідних заходів щодо попередження суїцидальної спроби.

Загальні рекомендації для проведення такої бесіди.

Підбирайте “ключі” до розгадки суїциду.

Запобігання самогубству складається не лише з турботи друзів, але й зі здатності розпізнати ознаки майбутньої небезпеки. Ваше знання принципів і прагнення мати цю інформацію може врятувати чиєсь життя. Поділившись ними з іншими, ви здатні зруйнувати міфи, через які не попереджається багато суїцидів.

Шукайте ознаки можливої небезпеки: суїцидальні погрози, що передують спробі самогубства, депресію, значні зміни поведінки чи особистості людини, а також підготовка до останнього волевиявлення. Вловіть прояв безпорадності і безнадійності і визначте, чи не є людина самотньою та ізольованою. Чим більше буде людей, що усвідомлюють ці застереження, тим збільшаться шанси, що самогубство дійсно коли-небудь зникне з переліку основних причин смерті.

Віднесіться до суїцидента як до особистісті.

Допустіть можливість, що військовослужбовець дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що він не здатний і не зможе зважитися на самогубство. Іноді спокусливо заперечувати можливість того, що будь-хто може втримати людину від суїциду. Саме тому тисячі людей -- усіх віків, рас і соціальних груп -- роблять самогубства. Не дозволяйте іншим вводити вас в оману щодо несерйозності конкретної суїцидальної ситуації. Якщо ви думаєте, що будь-кому загрожує небезпека самогубства, дійте у відповідності зі своїми власними переконаннями. Небезпека, що ви розгубитеся, перебільшивши потенційну погрозу, -- ніщо в порівнянні з тим, що хтось може загинути через ваше невтручання.

Встановіть турботливі взаємини.

Ви можете зробити гігантський крок уперед, якщо станете на позицію впевненого прийняття зневіреної людини. Надалі багато чого залежить від якості ваших взаємин. Їх варто виражати не тільки словами, але й ділом; у цих обставинах є час не для моралізування, а для підтримки.

Замість того, щоб страждати від самоосуду й інших переживань, тривожна особистість повинна спробувати зрозуміти свої почуття. Для того, хто почуває, що він нікому не потрібний, турбота й участь чуйної людини є могутніми підбадьорливими засобами. Саме у такий спосіб ви найкраще проникнете в ізольовану душу зневіреної людини.

Будьте уважним слухачем.

Суїциденти страждають через сильного почуття відчуження. У силу цього вони можуть бути не схильні прийняти ваші поради. Набагато більше вони мають потребу в обговоренні свого болю, фрустрації і того, про що кажуть: "У мене немає нічого такого, заради чого вартувало б жити".

Якщо хтось признається вам, що думає про самогубство, не засуджуйте його за ці висловлення. Спробуйте, по можливості, залишитися спокійним і розуміючим. Ви можете сказати: "Я дуже ціную вашу відвертість, адже для того, щоб поділитися своїми почуттями, зараз від вас потрібно багато мужності". Ви можете надати неоціненну допомогу, вислухавши слова, що виражають почуття цієї людини: сум, провину, страх чи гнів. Іноді, якщо ви просто мовчки посидите з ним, це буде доказом вашого зацікавленого і турботливого відношення.

Як психологи, так і неспеціалісти повинні розвивати в собі мистецтво "слухати третім вухом". Мається на увазі проникнення в те, що "висловлюється" невербально: поведінкою, апетитом, настроєм і мімікою, рухами, порушеннями сну, готовністю до імпульсивних вчинків у гострій кризовій ситуації. Незважаючи на те, що основні провісники самогубства часто завуальовані, проте вони можуть бути розпізнані сприйнятливим слухачем.

Не сперечайтеся.

Зіштовхуючись із суїцидальною загрозою, друзі часто відповідають: "Подумай, адже ти ж живеш набагато краще за інших людей; тобі слід дякувати долі". Ця відповідь відразу блокує подальше обговорення; такі зауваження викликають у нещасної і без того людини ще більшу пригніченість. Бажаючи допомогти таким чином, оточуючі сприяють зворотному ефекту.

Можна зустріти часто й інше знайоме зауваження: "Ти розумієш, яке нещастя і ганьбу ти накличеш на свою родину". Але, можливо, за ним ховається саме те, що бажає здійснити суїцидент. Ні в якому разі не виявляйте агресію, якщо ви присутні при розмові про самогубство, і постарайтеся не виражати потрясіння від того, що почули. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не тільки програти суперечку, але і втратити її саму.

Задавайте питання.

Якщо ви задаєте такі непрямі питання, як "Я сподіваюся, що ти не замишляєш самогубства?", то в них мається на увазі відповідь, яку вам хотілося б почути. Якщо людина відповість "Ні", то вам швидше за все не вдасться допомогти у вирішенні кризи.

Кращий спосіб втрутитися у кризу - це дбайливо поставити пряме запитання: "Ти думаєш про самогубство?". Воно не призведе до подібної думки, якщо в людини її не було, навпаки, коли він думає про самогубство і, нарешті, знаходить когось, кому небайдужі його переживання і хто згодний обговорити цю заборонену тему, то він часто почуває полегшення і йому дається можливість зрозуміти свої почуття і досягти порозуміння.

Слід спокійно і дохідливо запитати про тривожну ситуацію, наприкладі, "Відколи ви вважаєте своє життя настільки безнадійним?", "Як ви думаєте, чому у вас з'явилися ці почуття?", "Чи є у вас конкретні думки про те, яким чином покінчити із собою?", "Якщо ви раніше міркували про самогубство, що вас зупиняло?". Щоб допомогти суїциденту розібратися у своїх думках, можна іноді перефразувати, повторити найбільш істотні його відповіді: "Іншими словами, ви кажете...". Ваша згода вислухати й обговорити те, чим хочуть поділитися з вами, буде великим полегшенням для зневіреної людини, що боїться , що ви її засудите.

Не пропонуйте неможливого.

Одним з важливих механізмів психологічного захисту є раціоналізація. Після того, що ви почули від когось про суїцидальну погрозу, у вас може виникнути бажання сказати: „Ні, ви насправді так не думаєте". Для цих висновків найчастіше немає ніяких підстав, за винятком вашої особистої тривоги.

Причина, з якої суїцидент посвячує вас у свої думки, складається з бажання викликати стурбованість його ситуацією. Якщо ви не виявите зацікавленості і чуйності, то депресивна людина може сприйняти судження типу: "Ви насправді так не думаєте", як прояв байдужості і недовір`я. Якщо вести з ним бесіду з турботою, то це значно знизить погрозу самогубства. У протилежному випадку його можна довести до суїциду банальними розрадами, саме тоді, коли він має потребу в щирій, турботливій і відвертій зацікавленості в його долі.

Суїцидальні люди із презирством відносяться до зауважень типу: "Нічого, нічого, в усіх є такі ж проблеми, як у тебе" та аналогічних кліше, оскільки вони різко контрастують із муками, які вони переживають. Ці висновки лише мінімізують, принижують їхні почуття і змушують відчувати себе ще більш непотрібними.

Запропонуйте конструктивні підходи.

Замість того, щоб говорити суїциденту: "Подумай, який біль принесе твоя смерть близьким", попросіть поміркувати про альтернативні рішення, що, можливо, ще не приходили йому в голову.

Якщо кризова ситуація й емоції виражені, то далі слід з'ясувати, як людина вирішувала подібні ситуації в минулому. Це називається "оцінкою засобів, що можуть вирішити проблему". Вона включає вислуховування опису попереднього досвіду в аналогічній ситуації. Для ініціювання можна поставити запитання: «Чи не було у вас раніше подібних переживань?». У вас є унікальна можливість спільно розкрити способи, якими людина справлялася з кризою в минулому. Вони можуть бути корисними для вирішення і наявного конфлікту.

Постарайтеся з'ясувати, що залишається, принаймні, позитивно значимим для людини. Що він ще цінує? Відзначте ознаки емоційного пожвавлення, коли мова зайде про ''найкращий" час у житті. І тепер, коли життєва ситуація проаналізована, чи не виникло будь-яких альтернатив? Чи не з'явився промінь надії?

Вселяйте суїциденту надію.

Психотерапевти давно дійшли висновку, що дуже важливим є зосередження на тому, що люди говорять чи почувають. Коли сховані думки виходять на поверхню, лихо здається менш фатальним і більш розв'язуваними.

Надія допомагає людині позбавитись думок про самогубство. Надії повинні бути обґрунтованими: коли корабель розбивається об каміння, є різниця між надією доплисти до найближчого берега і досягти протилежного берега океану.

Оцініть ступінь ризику самогубства.

Крім надії в людині, постарайтеся визначити серйозність можливого самогубства. Адже наміри можуть відрізнятися, починаючи зі скороминущих, розпливчастих думок про такі "можливості" і закінчуючи розробленим планом суїциду шляхом отруєння, стрибка з висоти, використання вогнепальної зброї чи мотузки. Дуже важливо виявити й інші фактори, такі, як алкоголізм, вживання наркотиків, ступінь емоційних порушень і дезорганізації поведінки, почуття безнадійності і безпорадності.

Незаперечним фактом є те, що чим більше розроблено методів самогубства, тим вище його потенційний ризик. Дуже мало сумнівів у серйозності ситуації залишається, наприклад, якщо депресивний юнак, не ховаючись, дарує комусь свій улюблений магнітофон, з яким він нізащо б не розлучився. У цьому випадку ліки, зброю чи ножі варто забрати подалі.

Не залишайте людину сам на сам у ситуації високого суїцидального ризику (нестабільного МПС).

Для того, щоб показати людині, що навколишні піклуються про неї, і створити почуття життєвої перспективи, ви можете укласти з нею так званий “суїцидальний контракт”. Мається на увазі попросити про обіцянку зв'язатися з вами перед тим, як вона зважиться на суїцидальні дії в майбутньому для того, щоб ви ще раз змогли обговорити можливі альтернативи поведінки. Як це не дивно, така угода може виявитися дуже ефективною.

Зверніться за допомогою до фахівців.

Для тих що переживають суїцидальні тенденції, можливим помічником може виявитися священик. Багато священнослужителів є чудовими консультантами -- розуміючими, чуйними і гідними довіри.

Іноді єдиною альтернативою допомоги суїциденту, якщо ситуація виявляється безнадійною, стає госпіталізація у психіатричну лікарню. Проте, лікарні, звичайно, не є панацеєю. Самогубство може бути зроблене, якщо хворому у короткій відпустці дозволять відвідати домашніх, незабаром після виписування з лікарні чи безпосередньо під час лікування. Дослідження показали, що істотним є те, як суїциденти сприймають ситуацію лікування, чи не розглядають вони лікарню як "в'язницю". Встановлено, що ті, хто негативно відноситься до лікування у психіатричному стаціонарі, мають найвищий суїцидальний ризик після виписування з лікарні. Після виписування з лікарні ті, хто має високий суїцидальний ризик, дуже погано пристосовуються до життя в оточенні. Деякі з них надалі покінчують із собою, інші повторюють суїцидальні спроби, у силу чого знову потрапляють у лікарню.

В умовах високої динаміки психологічних процесів, які проходять у військових колективах в період реформування, скорочення військ, змін організаційно-штатної структури частин і підрозділів, що відповідно не завжди позитивно відбивається на морально-психологічному стані особового складу, вивчення індивідуально-психологічних якостей військовослужбовців необхідно проводити постійно, використовуючи всі методи та інструментарії психології.

Застосування запропонованих заходів повинно бути творчим і поміркованим в діяльності кожного офіцера. Ця робота повинна проводитись у організаційній єдності з бойовим навчанням, виконанням завдань бойової готовності.

Правильний підхід до профілактики самогубств військово-службовців націлює командирів, військових психологів і медиків на детальне вивчення всього комплексу психотравмуючих факторів, з якими стикається воїн, на розробку заходів для їхньої нейтралізації і на формування ефективних заходів зняття психологічної кризи. Впевненість у можливості скорочення кількості самогубств серед військовослужбовців базується насамперед на тім, що вирішення цього завдання не вимагає будь-яких істотних організаційних перебудов і матеріальних витрат. Уважний аналіз причин й умов самогубств переконує, що їм можна і треба запобігти.

Висновок

Таким чином, військова служба для значної частини особового складу є початковим етапом трудової та професійної діяльності. Молоді люди, призвані на військову службу, в більшості своїй не мають трудової практики й життєвого досвіду. Оскільки військова діяльність потребує високого напруження фізичних і психічних сил, то молоде поповнення опиняється у важких умовах. Опинившись у соціумі з особливими відношеннями між людьми, підвищеної владності, молодий солдат із нестійкою психікою опиняється у просторі та часі, де підвищується вірогідність морально-психологічного зриву. Такий зрив є причиною відхильної поведінки, в тому числі і суїциду.

Небезпечність суїцидальних дій походить від його джерел. Існування джерел небезпеки (одного чи декількох одночасно) створює небезпечні фактори. Прояв небезпечного фактора і вірогідність виникнення пов'язаної з цим проявом небезпечної ситуації формують загрозу здійснення суїцидальної дії. Спроба здійснити суїцидальну дію обумовлена впливом ряду небезпечних факторів:

1. Недостатня фізична готовність до несення військової служби. Джерело небезпеки - незадовільний стан здоров'я, наявність захворювань.

2. Низька трудова та психологічна готовність. Джерело небезпеки - нестійкість психічного стану та якостей, набутих унаслідок вікових особливостей, а також викривлених психологічних установок.

3. Слабка підготовленість молоді до виконання обов'язків військової служби. Джерело небезпеки - скорочення програм підготовки призовної молоді та державної підтримки установ роботі з призовним складом.

4. Цивільний період життя військовослужбовця, який проходив у несприятливому середовищі. Джерело небезпеки - шкідливі для життя та здоров'я звички, набуті в цивільному житті соціально-психологічні умови.

5. Виконання обов'язків військової служби в деформованому соціальному середовищі. Джерело небезпеки - нестатутні взаємини.

6. Слабка розвиненість позитивної мотивації на збереження та забезпечення особистої життєдіяльності. Джерело небезпеки - невірне уявлення про цінності життя та здоров'я в юнацькому віці, недостатнє виховання для майбутнього періоду військової служби.

Тепер, що стосується наявності “Системи роботи посадових осіб щодо профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців”.

Така система, і не одна(!), існує. Їх обсяг набагато більший від обсягу мого виступу. У них детально розписані обов'язки всіх посадових осіб щодо профілактики суїцидів. Практично будь-яка посадова особа при бажанні може створити таку систему для себе.

Головне, щоб система роботи щодо профілактики правопорушень, суїцидальних випадків, попередження конфліктних ситуацій у військовому колективі чітко визначала:

цілі і завдання роботи;

планування напрямків роботи;

хто, з ким і за якими напрямками проводить роботу;

навчання практиці попереджувальної роботи;

- вивчення і врахування індивідуальних особливостей військовослужбовців, застосування найбільш ефективних форм, методів і засобів впливу;

- організацію оперативної інформації про настрої, інтереси, запити підлеглих;

- аналіз, узагальнення передового досвіду, контроль і корегування відповідної роботи.

Щодо методичних рекомендацій із підготовки та проведення профілактичних заходів, то їх необхідність вимагає саме життя. Від кожної посадової особи необхідно вимагати, що і до якого терміну він має зробити, але якщо їй не пояснити, як це робити, то успіх навряд чи буде досягнутий. Ці рекомендації особливо необхідні молодим офіцерам та посадовим особам, які прибули з інших військових частин і ще не засвоїли специфіки завдань, які вирішує конкретна частина. Наявність таких рекомендацій дає моральне право при здійсненні контролю відкидати заяви підлеглих посадових осіб, наприклад: "Я не знав, як це зробити".

Виконання цих та інших заходів унеможливить скоєння випадків самогубства у підпорядкованих військових колективах.

Контрольні питання та завдання

1. Поведінкові прояви військовослужбовців із високою ймовірністю реалізації суїцидальних дій.

2. Визначення та подолання суїцидальних ситуацій.

3. Напрямки проведення психологічних та психопрофілактичних заходів у підрозділі.

4. Загальні правила проведення бесіди з людиною, схильною до суїцидальної поведінки.

Список використаної літератури

1. Указ Президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 року „Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях”.

2. Копаниця А.В. Рекомендації щодо системи заходів та контролю органами військового управління, командирами об'єднань , з'єднань, військових частин та підрозділів за станом військової дисципліни.

3. Алещенко В.І. Морально-психологічне забезпечення застосування військ (сил): становлення та сутність: Навчально-методичний посібник. - К.: Національна академія оборони України, 1999. - 32 с.

4. Алещенко В.І. „Методичні рекомендації командирам військових частин (підрозділів) щодо організації профілактики порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями”. - Київ, 2003р.

5. Процепка О.Г. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки з'єднань, військових частин та підрозділів Збройних сил України: Методичний посібник. - К.: Національна академія оборони України, 2000. - 30 с.

6. Ягупов В.В., Морально-психологічне забезпечення: Курс лекцій. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2002. - 250 с.

7. Ягупов В.В. Військова психологія: Підручник.- Київ: Тандем, 2004. - 656с. - Бібліогр.С. 623-627.

8. Коупленд Н. Психологія і солдат: - М.: Вища школа, 1991. - 29 с.

9. Варій М.Й., Козяр М.М., Коваль М.С. Військова психологія і педагогіка: Посібник / За заг.ред. М.Й.Варія. - Львів: Вид-во «Сполом», 2003. - 624с.

10. „Военная психология и педагогіка”, под редакцией П.А. Корчемного, 1998 р.

11. Змановская Е.В. Девіантологія (Психологія відхильної поведінки).- М.:2004.

12. Психология и педагогика. Военная психология / Под ред. А.Г. Маклакова. - СПб.: Питер, 2004. - 464с.: ил - (Серия «Учебник для вузов»).

13. „Военная психология и педагогика”, под редакцией А.В. Барабанщикова, 1986 р.

14. „Основы военной психологии и педагогики”, под редакцией А.В. Барабанщикова, 1981 р.

Тема 20. Девіантна поведінка на війні

1. Сутність девіантної поведінки на війні.

2. Характеристика видів девіантної поведінки в бойовій обстановці.

Питання про девіантну (відхильну) поведінку на війні не однозначне, складне для точного психологічного, етичного і правового аналізу і непопулярне як предмет психологічного дослідження. Це обумовлено загальними причинами, що стримували розвиток вітчизняної психології війни, але особливо ідеологічними догмами і стереотипами. Впродовж багатьох років після 1917 р. вважалося, що радянський солдат не допускає відхилень у поведінці на війні. А якщо вони і мають місце, то тільки як виключення і, отже, не складають актуальну проблему наукового дослідження.

Проте постановка питання про відхилення на війні цілком виправдана, оскільки від деяких девіантних вчинків нерідко залежить життя багатьох військовослужбовців і успіх бойових операцій (наприклад, від зради). Інші відхилення здійснюють пригноблюючий (наприклад, самогубства) або розкладовий (наприклад, мародерство) вплив на учасників бойових дій. Треті руйнують психічне здоров'я воїнів, дезорганізують їх взаємодію (пияцтво, наркотизм), унаслідок чого значно зростає бойове навантаження на добросовісних учасників бойових дій (дезертирство, симуляція тощо).

20.1 Сутність девіантної поведінки на війні

Як відомо, під девіантною поведінкою в психології прийнято розуміти систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві соціальним нормам (правовим, етичним) або нормам психічного здоров'я. Проте, з одного боку, війна в суспільній свідомості сама по собі відноситься до ряду явищ, що відхиляються від норми. При цьому як норма виступає мир. З іншого боку, на сьогоднішній день дуже слабо сформульовані і не знайшли абсолютного розповсюдження положення про норму поведінки на війні.

Існує декілька уявлень про норму поведінки.

1. Норма як типова (усереднена) поведінка, характерна для більшості представників даної соціальної групи, визнається в цій групі як прийнятна. Ця норма вдягається в зручну і деколи елегантну упаковку, що містить у собі механізм соціального пробачення за відхилення. Найбільш відомими з таких «фантиків» є: «на війні як на війні», «війна все спише» й ін. Вивчення показує, що така норма практично завжди виробляється у військових колективах і служить могутнім засобом неформальної регуляції поведінки військовослужбовців у бойовій обстановці. У підрозділі, де нормою поведінки є колективізм, всякі тенденції до егоїзму, самоізоляції жорстко засуджуються, а нерідко піддаються груповим санкціям. У підрозділах, слабо підготовлених до ведення бойових дій, морально дезорганізованих, ніхто не пред'явить претензій воїнові, що допустив боязкість. Ясно, що таке розуміння норми не може служити для офіційної оцінки поведінки військовослужбовців у військовий час.

2. Норма як оптимальна поведінка, що забезпечує стійке соціальне і професійне функціонування людини і групи в конкретних умовах. Безумовно, таке трактування норми функціональне, але лише в ідеальному військовому підрозділі, в ідеальній армії. Насправді весь досвід бойових дій свідчить про те, що людина не може стійко функціонувати як бездоганно налагоджена машина, що підкоряється надвимогам протягом нескінченного довгого часу і в умовах граничних навантажень.

Реальність життя така: жодна з воєн не обходилася без найгрубіших і жорстокіших відступів від правових і моральних норм, які вироблені «мирним» суспільством.

3. Норма як відсутність неприпустимих відхилень від встановлених законом, суспільною і груповою мораллю схем, моделей, правил поведінки. Коли йдеться про девіації військового часу офіційно, то найчастіше як норма використо-вується цей, третій варіант.

Нормальною в бойовій обстановці вважається поведінка, яка здійснюється в правовому просторі, орієнтована на основні етичні настанови воєнного часу, не вносить дезорганізацію у діяльність колективу і не ставить під загрозу життя і здоров'я самого суб'єкта поведінки і товаришів по службі.

Девіантна поведінка багатообразна, багатоаспектна. Залежно від того, які норми порушуються або не виконуються військовослужбовцем у військовий час, його поведінка може кваліфікуватися як:

1) асоціальна поведінка, що пов'язана з невиконанням перш за все правових, моральних, культурних норм, але що не переступає меж закону. Дане визначення дуже тісно пов'язане з поняттям протиправної поведінки;

2) антисоціальна поведінка, що спрямована проти суспільства, його інтересів, грубо порушує його правові і моральні вимоги. Це поняття близько сходиться з поняттям делінквентної поведінки;

3) делінквентна поведінка - кримінальна, злочинна поведінка.

Девіантну поведінку необхідно чітко відмежовувати від поведінки аномальної. Аномальна поведінка пов'язана з відхиленням від норми психічного здоров'я. Якщо психічно хвора людина, найчастіше не усвідомлює можливі згубні наслідки своєї поведінки, то людина з девіантної поведінкою в більшості випадків усвідомлює у свої дії та їх можливі наслідки, але через різні причини (боязкості, байдужості, пошуку особистої вигоди й ін.) здійснює девіантний вчинок.

Готовність людини до девіантних вчинків по-різному пояснюється представниками різних наукових традицій і шкіл у психології. Представники біогенетичного підходу пояснюють її несприятливою спадковістю. Прихильники психоаналізу пов'язують причини девіацій із дефектами раннього розвитку особи, апологети біхевіоризму -- з недоліками соціального навчання. Швидше за все, в девіації виявляються як дефекти особистісного розвитку, так і помилки виховання, що поєднуються з несприятливою ситуацією.

20.2 Характеристика видів девіантної поведінки в бойовій обстановці

Загальна класифікація девіацій воєнного часу, побудована на підставі їх спрямованості, може мати наступний вигляд (рис.20.1). Із рисунка видно, що мають місце своєрідні групи девіантних вчинків, що переслідують різні цілі. Так, одні з них орієнтовані на отримання девіантами особистої вигоди у вигляді задоволення ідеологічних потреб, реалізації ідеологічних, етнічних і релігійних настанов, отримання матеріальної винагороди від супротивника, зміни у сприятливий бік умов свого існування, збереження життя й ін. До цієї групи девіацій можна віднести боязкість, зраду, добровільну здачу в полон, мародерство.

Девіації воєнного часу

Спрямовані на отримання особистої вигоди: зрада; здача в полон супротивникові; боязкість; мародерство	Спрямовані на ухилення від бойових дій: боязкість; дезертирство; скалічення членів; симуляція; самогубство; пияцтво і наркотизм	Спрямовані на агресію: вбивство командирів і товаришів по службі; агресивна поведінка по відношенню до населення

Рис. 20.1. Класифікація девіантної поведінки військово-службовців в бойовій обстановці

Іншу групу відхилень складають вчинки, спрямовані на ухилення від участі в бойових діях з метою збереження життя, здоров'я, за ідеологічними, релігійними та іншими міркуваннями. Це, перш за все, - дезертирство, симуляція нездатності участі в бою, скалічення членів, пияцтво, і самогубство.

У третю групу включені девіації, пов'язані з агресивними проявами особи і спрямовані на вирішення тих або інших особистісних проблем за допомогою насильства над місцевим населенням, вбивства неугодних товаришів по службі і командирів, ін.

Ясно, що всяка класифікація має свої вади і обмеження, проте навіть просте перелічення цих психологічних феноменів відкриває командирам, військовим психологам цілий світ психологічного життя армії в бойовій обстановці, указує напрями профілактичної і психокорегувальної роботи.

Розглянемо докладніше основні види девіантної поведінки.

Боязкість - поведінка, у процесі якої під впливом страху зневажаються як етичні, так і моральні норми, створюється загроза життю, соціальному статусу суб'єкта активності або безпеки інших людей.

Боязкість є самостійною девіацією, що виявляється в самостійному припиненні бойової активності і занятті безпечного укриття або залишенні поля бою. При цьому одним із психологічних механізмів реалізації поведінки виступає самозаспокоєння за типом: «Будь що буде, головне - вижити». Боязкість може також бути причиною або фоном інших видів відхильної поведінки: дезертирства, самогубства, вбивства товаришів по службі і командирів тощо.

Боязкість не тотожна страху. Страх на війні зазнають практично всі психічно здорові люди. Проте обставини бойової обстановки, бойове завдання, внутрішньогруповий розподіл бойових функцій, можливі трагічні наслідки а інше не дають учасникові бойових дій права підкорятися страху.

Боягуз же ігнорує решту всіх спонукачів, своє минуле і майбутнє, долі товаришів по службі, результат бою і віддається страху до останку.

Дезертирство в більшості відомих визначень визначається як самовільне залишення військової служби або ухилення від призову в армію. З психологічної точки зору, дезертирство є спосіб виходу з гострої внутрішньоособистісної кризи шляхом украй конфліктного розриву із звичним соціальним оточенням, його нормами, що припускає настання соціальних санкцій.

Причинами дезертирства можуть стати самі різні обставини -- від боязкості, психологічної та професійної непідготовленості до бойових дій, гіпертрофованого бажання «допомогти мамі заготовити сіно».

Своєрідною формою дезертирства є невмотивована відмова військовослужбовця брати участь у бойових діях, у виконанні конкретного бойового завдання.

У разі «спрацьовування» у груповій поведінці військово-службовців психологічних законів натовпу можливе масове залишення ними поля бою. Особливо гостро і масово дезертирство виявляється в періоди загального зниження морально-психологічного стану військ, різкого падіння військової дисципліни, зниження популярності війни і зростання антиармійських настроїв у суспільстві, тривалих невдач (поразки, великі втрати) в збройному протиборстві із супротивником.

Наголошується, що як своєрідні каталізатори масового дезертирства, виступають негативні явища в національних і соціальних відносинах, в області матеріально-побутового і бойового забезпечення й управління військами. Масові дезертирства мали місце в армії Наполеона в 1812 році після втечі французьких військ з Москви, в армії Росії після революційних подій у 1917 році і практично в усіх воюючих арміях в роки Першої і Другої світових воєн. В американській армії в останні роки її участі в бойових діях у В'єтнамі дезертирували майже 43 чоловіки з кожної тисячі воїнів.

Враховуючи величезну шкоду, яка заподіюється дезертирством навіть окремих військовослужбовців морально-психологічному стану військ, їх боєздатності, в усіх арміях світу вживаються найжорстокіші заходи з його попередження та припинення (аж до розстрілу).

Психологічними «пружинами» зради найчастіше виступають ідеологічні, релігійні розбіжності, різного роду образи, відчуття ненависті, презирства, помсти, а також прогнозування переходу до супротивника як вигіднішого в матеріальному, моральному й іншому відношенні. Зрада може полягати в повідомленні супротивнику стратегічно і тактично важливої інформації, проведенні акцій саботажу, диверсій тощо.

Добровільна здача в полон є одним із різновидів зради. Психологічними спонукачами до здачі в полон супротивникові виступають різні феномени, наприклад: особисті переконання, релігійна віра, упевненість у перемозі супротивника, ненависть, відчай, боязкість, конфлікти з командирами і товаришами по службі, неприйняття норм і цінностей, незадоволеність соціальним статусом, і ін.

Скалічення членів полягає в нанесенні військовослужбовцем самому собі травм, поранень і каліцтв, що дозволяють уникнути або припинити участь у бойових діях.

Найчастіше головною причиною скалічення є боязкість, хворобливе переживання за свою долю. При цьому обираються такі способи нанесення собі шкоди, щоб вони значною мірою не перешкоджали життю і діяльності у мирних умовах. У цих девіаціях часто виявляється логіка меншого із двох зол, тобто врятування життя за рахунок каліцтва. Основні різновиди скалічення членів: нанесення собі каліцтв, самоотруєння, самозараження, самообмороження і ін.

Нанесення собі каліцтв військовослужбовцем здійснюється шляхом нанесення поранень сам себе або товаришем по службі в ті частини тіла, вихід з ладу яких призводить до обов'язкової демобілізації, але дозволяє більш-менш соціально і професійно функціонувати в мирних умовах. Цей спосіб уникнення участі у війні старий як світ.

Відомі дані про те, що ще в II в. до н.е. у римській армії існували випадки нанесення воїнами собі поранень з метою ухилення від участі в бою. Щоб уникнути поголовного ухилення у такий спосіб від участі у війнах було ухвалено рішення про застосування страти за такі дії.

В одній із частин рад янських військ, що діяли в Афганістані, швидко виявилася тактика симуляції офіцера А: перед кожним виходом на бойову операцію він «випадково» ламав один з пальців правої руки. Причому ці «нещастя» так і не дозволили А за весь строк служби взяти участь у серйозній бойовій операції.

Не менш витонченим способом скалічення членів є самоотруєння. Він зводиться до замаскованого під бойову поразку ОР свідомого нанесення на власне тіло або прийом усередину нелетальних доз бойових хімічних речовин, що дозволяють отримати травму, пов'язану з подальшою евакуацією з поля бою. Приклади таких девіацій наголошувалися ще в роки Першої світової війни, коли солдати різних армій наносили на своє тіло за допомогою спеціальних паличок невеликі дози іприту, що викликали утворення виразок і всю симптоматику бойової поразки ОР. За деякими даними, таким чином бойові ряди покинули тисячі військовослужбовців.

Самозараження полягає в добровільному зараженні себе вірусами хвороб, що вимагають тимчасової евакуації з поля бою або повної демобілізації. Таке зараження здійснюється шляхом навмисного контакту з інфекційними хворими без дотримання заходів особистої гігієни. Існують і витонченіші способи самозараження. Деякі учасники бойових дій в Афганістані відзначали, що окремі наші військовослужбовці, хворі на гепатит, зуміли зробити на цьому своєрідний «навар». Вони продавали свою сечу охочим заразитися цією інфекцією.

Не менше винахідливості, терпіння і, як не дивно, волі вимагає такий спосіб скалічення членів, як самообмороження. Сутність його полягає в тому, що солдат виставляє на лютий мороз, найчастіше вночі, одну зі своїх кінцівок і чекає доти, поки процес обмороження набуде характеру травми. При цьому доводиться долати жорстокі муки, проте мета, поставлена девіантом, виправдовує засоби.

Широкий круг способів ухилення об'єднаний під назвою «симуляція неможливості участі в бойових діях». Можна виділити наступні різновиди симуляції:

- симуляція соматичних захворювань;

- симуляція психічних захворювань;

- симуляція виходу з ладу бойової техніки і зброї;

- псевдосанітарія;

- псевдоманевр ін.

Стисло зупинимося на їх характеристиках.

Симуляція соматичних захворювань полягає в постійному відтворенні вивчених симптомів захворювання, що дає можливість симулянтові на якийсь час або назавжди припинити свою участь у бойових діях або у виконанні найбільш небезпечних бойових завдань. Такі військовослужбовці регулярно скаржаться на різниц біль, на неймовірну слабкість, на запаморочення і ін. Вони практично «прописуються» в медичних пунктах, вимагають глибокого обстеження, скерування в госпіталь тощо. У товаришів по службі створюється образ такого воїна, як хронічно хворої людини. Йому поступово перестають довіряти відповідальну і складну роботу і поступово виключають із числа учасників активних бойових дій.

Факти симуляції психічних захворювань наголошувалися ще в стародавні часи, а в роки Першої і Другої світових воєн набули масового характеру. Зокрема, багатьма дослідниками наголошувався той факт, що симулянти швидко «обчислювали», які симптоми вважалися лікарем конкретного полку показниками психічного розладу, і навчалися переконливо демонструвати їх. Таким чином, виходило, що залежно від теоретичної орієнтації лікаря полку з його частини демобілізовували на психологічних підставах особи, що демонстрували однакові симптоми.

Не менш старим видом симуляції неможливості брати участь у бою є імітація виходу з ладу бойової техніки і зброї. Так, ще в глибокому Середньовіччі наголошувалися факти перерізання тятиви на арбалетах, пізніше виводилися з ладу особиста зброя, гарматні системи і бойова техніка. Досвід показують, що багато учасників бойових дій в Афганістані і Чечні особисто зустрічалися з цим явищем.

Свого часу ще Наполеон звернув увагу і жорстоко викорінював такий вид симулятивної поведінки, як псевдосанітарія. Сутність його полягає в тому, що симулянти використовують для залишення поля бою факт поранення товариша по службі. Як правило, знаходиться декілька чоловік, охочих евакуювати постраждалого товариша в тил. Свідки стверджують, що іноді деякі з них вважають за необхідне винести з поля бою і речі пораненого. Кількість таких «санітарів» може досягати десяти і більше чоловік.

Нерідко в бойовій обстановці можна зустріти симулянтів, що використовують такий прийом ухилення від колективних дій в бою, як псевдоманевр. Як правило, коли після бою починається уточнення, де був у процесі виконання бойового завдання такий симулянт, він малює картину його тактично грамотного розташування на вигідній позиції, ефективного бойового контакту з супротивником, по суті, врятування бойових товаришів від смерті. Насправді в бою він не брав участь, а відсиджувався в безпечному місці. Досвід Афганістану і Чечні свідчить про те, що нерідко такі симулянти повертаються з поля бою з повним комплектом боєприпасів, тобто не витративши жодного патрона.

Жорстоке відношення до населення, особливо нелояльного по відношенню до військ, є питанням украй складним для етичної оцінки. Якщо використовувати критерії мирного часу, то, безумовно, неактуальну, не викликану конкретними діями мирного населення жорстокість слід віднести до девіантної поведінки. Проте змінена система цінностей і моральних критеріїв, що формується в учасників війни, якби виводить агресію до нелояльного населення з переліку девіацій. Особливо це характерно для випадків, коли населення веде активну партизанську, диверсійну боротьбу, здійснює терористичні акти проти військ. Як правило, вдень бойовики є мирними жителями, а вночі -- диверсантами, терористами, партизанами, підпільниками.

Жорстокі розправи над населенням, які так або інакше сприяли ворогові, мали місце у всі історичні епохи. Так, якщо вірити переказам, при взятті Трої греки-тріумфатори страчували всіх осіб чоловічої статі старше десяти років, а ті, що залишилися в живих, тобто жінки і діти, були продані в рабство. Аналізуючи причини жорстокості по відношенню до мирного населення на війні, фахівці відзначають, що однією з основних причин цього є ірреальність, невловимість образу противника-некомбатанта -- снайпера, терориста. Вони стверджують, що страх під прицілом снайпера створює психічний зсув, перенесення образу ворога з неусвідомлюваного снайпера на реальні несприятливі чинники. Проти них мимоволі випліскується дратівливість, агресивність, злість.

...