Морально-психологічне забезпечення діяльності військ

Знання офіцерами основних форм відхильної поведінки, а також особливостей їх прояву в умовах військової служби дозволить своєчасно виявляти військовослужбовців, що потребують підвищеного контролю з боку командирів, психологів і військових лікарів.

17.1 Поняття і загальна характеристика відхильної поведінки.

Соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні впродовж останніх років, призвели до певних психологічних наслідків як масового, так і індивідуального характеру. Різке порушення звичного стереотипу життя, втрата колишніх і відсутність інших ідеалів, політико-економічна нестабільність суспільства розглядаються як основні причини тих психічних станів, які з психолого-психіатричних позицій позначаються як «криза ідентичності», «соціально-стресові розлади», «ірраціональна деформація суспільної свідомості». У руслі цього науково-дослідного напряму розвивається і концепція саморуйнуючої (відхильної) поведінки, спочатку орієнтована на підлітковий контингент.

Основними передумовами для створення цієї концепції стали такі широко поширені в нашому суспільстві негативні явища, як нездоровий спосіб життя, зростаючий алкоголізм і наркоманія всіх верств населення, зростання криміногенності, делінквентна поведінка (включаючи сексуальні девіації), відхід від соціально-конструктивної діяльності, дозвільне проведення часу й ін. У широкому сенсі йдеться про різні види відхильної поведінки. При цьому слід зазначити, що впродовж всього життя особа (як у своїх окремих проявах, так і в цілому) зазнає поступальний, поетапний розвиток або ж деградацію, саморуйнування.

Відхильна поведінка розглядається як порушення розвитку особи, при якому разом із завданням фізичного збитку організму відбувається важковідтворювана втрата духовності, падіння моральності, що призводить, зрештою, до дисфункції особи і соціальної дезадаптації різного ступеня. В даний час відомий цілий ряд форм поведінки, яка може бути охарактеризоване як відхильна.

17.2 Класифікація відхильної поведінки

Диференційований підхід до відхильної поведінки припускає її різнопланову оцінку і заснований на багатоосьовому клініко-діагностичному принципі, що включає оцінку не тільки типа відхильної поведінки, але і вираженість дисфункції (порушення розвитку) особи, тип акцентуації характеру, а також ступінь соціальної адаптації. З урахуванням даної обставини багатоосьову класифікацію саморуйнуючої (відхильної) поведінки можна представити таким чином:

1. Тип відхильної поведінки (загроза життю; збиток для фізичного здоров'я; збиток для духовного і етичного розвитку; збиток для майбутнього соціального статусу).

2. Рівень дисфункції особи (акцентуація характеру; непсихотичні розлади особи; психотичні розлади особи).

3. Типи акцентуації характеру (гіпертимний; циклоїдний; емоційнолабільний; сенситивний; психастеничний; шизоїдний; епілептоїдний; істероїдний; нестійкий; конформний).

4. Ступінь соціальної адаптації (стійка адаптація; парціальна адаптація; нестійка адаптація; дезадаптація).

Перша вісь служить для визначення типу відхильної поведінки. Загроза для життя характерна перш за все у випадках суїцидальної поведінки, яка включає дії і вчинки, що створюють вітальну загрозу (загрозу для життя). Збиток для фізичного здоров'я (фізичний збиток організму) варіюється в широких межах від «нездорового способу життя» до самоушкоджень. Збиток для духовного та етичного розвитку виявляється в поведінці, яка не відповідає загальноприйнятим нормам (делінквентність, сексуальна розбещеність тощо). Збиток для майбутнього соціального статусу характерний для поведінки, яка має інші причини (крім вищеперелічених) негативного, в соціальному відношенні, розвитку особи (наприклад, відмова від продовження навчання по вибраній спеціальності ради комерційної діяльності, яка може принести сьогохвилинну вигоду).

Друга вісь служить для визначення рівня дисфункції особи. Це можуть бути, по-перше, різного виду акцентуації характеру (яскраво виражені домінуючі риси особи) як крайні варіанти норми, а також розлади особи непсихотичного і психотичного рівнів.

Третя вісь відображає особливості відхильної поведінки при різних типах акцентуації характерів. Відхильна поведінка спостерігається при всіх типах акцентуації, але для оцінки ризику розвитку тих або інших його варіантів визначення конкретної акцентуації стає вельми істотним. Так, делінквентність властива нестійким та істероїдним акцентуантам, суїцидальна поведінка -- емоційно-лабільним і сенситивним, а аддиктивна -- шизоїдним.

Четверта вісь -- ступінь соціальної адаптації, визначається рівнем соціального функціонування і ступенем його конструктивної спрямованості. Стійка адаптація припускає стійку компенсацію патологічних проявів і задовільний рівень соціального функціонування протягом декількох років. Парціальна адаптація виявляється залежно від умов існування: добре адаптована особа при зміні життєвого стереотипу може дати «зрив», але при поверненні у звичну ситуацію знов демонструє високий адаптивний рівень. Нестійка адаптація характеризується періодичним зривом соціального функціонування з незначних приводів і причин. Дезадаптація виявляється у вираженому порушенні соціального функціонування, що призводить до серйозних конфліктів міжособистісного і внутрішньоособистісного характерів.

В окремих випадках відхильна поведінка протягом деякого часу може носити адаптивний характер для даної конкретної ситуації, але все-таки в його основі лежить прагнення до відходу від реальних життєвих проблем, від боротьби особи з негативними явищами соціуму (навколишньої дійсності).

17.3 Основні форми відхильної поведінки

Найбільш актуальними формами відхильної поведінки (девіантної) в умовах військової служби є аддиктивна, аутоагресивна (суїцидальна) і гетероагресивна поведінка. Поняття аддиктивної поведінки означає етап формування алкоголізму і наркоманії і подразумевает наявність ситуативної психічної залежності і «пошукової активності» відносно алкоголю і різних психоактивних речовин до того, як від них сформувалася фізична залежність.

Аутоагресивна поведінка виявляється в наявності суїцидальних думок, переживань («задумів»), тенденцій і дій, а для гетероагресивної поведінки характерні агресивні вислови, погрози і дії, спрямовані на оточуючих.

Таким чином, відхильну поведінку (девіантну) можна визначити як систему вчинків (окремих вчинків), що суперечать прийнятим у суспільстві нормам, і психічних процесів, що виявляються у вигляді незбалансованості, адаптаційних механізмів і нездатності до етичного й естетичного контролю за своєю поведінкою. На практиці виділяють ряд типів і форм відхильної поведінки (девіантної), які будуть представлені нижче.

Типи девіантної поведінки:

1. Делінквентна поведінка -- відхильна поведінка з виразною антигромадською спрямованістю набуває в крайніх своїх проявах кримінально караний характер.

2. Аддиктивна поведінка -- відхильна поведінка з прагненням до відходу від реальності за допомогою прийому психоактивних речовин або надмірною фіксацією на певних видах діяльності.

3. Патохарактерологічна поведінка -- відхильна поведінка обумовлена патологічними змінами характеру унаслідок дефектів виховання.

4. Психопатологічна поведінка -- відхильна поведінка обумовлена психічними розладами.

5. Поведінка на базі гіперздібностей -- відхильна поведінка супроводжується девіаціями в буденному житті, при особливій обдарованості і навіть геніальності в інших сферах діяльності.

Клінічні форми девіантної поведінки:

1. Агресивна поведінка.

2. Аутоагресивна (суїцидальна) поведінка.

3. Зловживання речовинами, що викликають стан зміненої психічної діяльності (алкоголізм, наркоманія і ін.).

4. Порушення харчової поведінки (обжерство, голодування).

5. Аномалії сексуальної поведінки.

6. Надцінні психологічні захоплення («трудоголізм», спортивний, музичний і інший фанатизм, ін.).

7. Надцінні психопатологічні «захоплення» (клептоманія, дромомания (нав'язливе прагнення до бродяжництва) й ін.).

8. Характерологичні і патохарактерологичні реакції (емансипації, групування, опозиції й ін.).

9. Комунікативні девіації (аутизация (замкнутість), гіпертовариськість, конформізм, нарцистична поведінка й ін.).

10. Аморальна поведінка.

11. Неестетична поведінка.

Концепція відхильної поведінки у плані профілактично-кореуючих заходів припускає, разом із медико-психологічними заходами дії, розробку відповідних соціальних програм, побудованих на основі вивчення психологічних особливостей підлітків з різного роду поведінковими девіаціями.

Молодий вік військовослужбовців строкової служби, відомі особливості здоров'я сучасного призовника (недостатній фізичний розвиток, низький моральний рівень, формальна установка на військову службу, несприятливі умови виховання тощо), а також тенденція, що продовжується, до зростання суїцидів, делінквентності, схильності до зловживання алкоголем і наркотиками серед підлітків, виділяють проблему відхильної поведінки в число ключових у системі охорони і зміцнення психічного здоров'я військовослужбовців.

Девіантность достатньо широко поширена як серед психічно здорових людей, так і серед осіб із психічними відхиленнями. За даними М.П. Князевой і О.А. Тріфонова, у 30-50% підлітків, що поступають у психіатричні стаціонари, виявляються ті або інші девіантні форми поведінки, а в позалікарняній практиці цей відсоток ще вищий. Так, В.В. Королев при дослідженні великого контингенту осіб молодого віку з так званою «допреступным поведінкою» у 84,6% випадків відзначає ухилення від роботи і навчання, в 63% -- різні антигромадські дії і в 35,2% -- насильницькі (гетероагресивної) дії. Серед девіантної поведінки у військовослужбовців термінової служби провідне місце посідає самовільне залишення частини. При цьому, за даними З.У. Літвінцева, у 51,3% випадків подібні форми мають місце серед психічно здорових військовослужбовців і в 46,6% -- серед осіб з непсихотическими (прикордонними) формами психічних розладів.

Девіантна поведінка як відхилення від етичних норм даного суспільства і делінквентна поведінка, якою позначаються дрібні, незначні антигромадські дії, розглядаються як форми антигромадської поведінки, причинами якої є, зокрема, соціально-психологічна (непатологічна) деформація особи й особливості ситуації, в якій здійснюються протиправні дії.

В умовах морально-психологічної нестабільності суспільства, що природним чином несприятливо відбивається і на життєдіяльності військових колективів, з особливою гостротою виникає питання про розмежування меж компетентності медичних, виховних, командних і правоохоронних органів при аналізі конкретних випадків порушення регламентованої поведінки у військовослужбовців. При цьому кожного разу постає питання: чи є відхилення в поведінці ознакою психічної патології або ж вони відображають психологічні особливості молодого віку, дефекти виховання або обумовлені чисто ситуативними моментами. Однозначно відповісти на це питання часом дуже важко унаслідок відсутності чітких діагностичних критеріїв і термінологічної невизначеності. Тому розглянемо детальніше зміст ряду основних понять, що характеризують різні форми порушення поведінки.

Порушення поведінки -- це відхилення від норми зовні спостережуваних дій, в яких реалізуються внутрішні спонуки людини. Вони можуть виявлятися як у практичних діях (реальне порушення поведінки), так і у висловах, думках (вербальне порушення поведінки).

Антигромадська (антисоціальна) поведінка направлена проти інтересів суспільства в цілому або конкретних людей. Окрім правопорушень сюди відносять вчинки, пов'язані з невиконанням або невизнанням етичних норм суспільства.

«Патологічні порушення поведінки» трактуються неоднаково. Так, В.В. Ковальов розглядає їх у рамках певних форм. До ознак патологічних поведінкових порушень він відносить наявність патохарактерологичного синдрому, особливості якого зумовлюють своєрідність розладів поведінки. На думку А.Е. Лічко, «патологічні порушення поведінки» можуть спостерігатися не тільки при хворобливих станах, наприклад, при психопатіях, але і при акцентуації характеру, тобто на тлі психічної норми. Цим порушенням властива здатність виникати в самих різних ситуаціях і викликатися різними стимулами; схильність набувати властивостей патологічного стереотипу і перевищувати певну «стелю» порушення поведінки, що рано чи пізно призводить до соціальної дезадаптації.

Девіантна (відхильна) поведінка розглядається, з одного боку, як поняття соціально-психологічне, оскільки позначає відхилення від норм міжособистісних взаємин, прийнятих у даному конкретно-історичному суспільстві, здійснюване в рамках психічного здоров'я, тобто за відсутності граничної психічної патології. З іншого боку, це поняття непомірно розширюється, охоплюючи всі форми порушення поведінки і у здорових, і у психічно хворих людей. Делінквентна поведінка припускає дрібну провину і правопорушення, що не досягають злочину, караного в судовому порядку. А.Е. Лічко, що ввів в практику підліткової психіатрії поняття «делінквентність», позначав їм дрібні антигромадські дії, що не спричиняють за собою кримінальної відповідальності, і вважав, що делінквентність є найбільш яскравим проявом поведінки певних типів психопатій і акцентуації характеру. В.В. Корольов указує, що за кордоном термін «делінквент» уживається здебільшого стосовно неповнолітніх злочинців, які після досягнення повноліття автоматично перетворюються на «кримінальну» або «антисоціальну» особу.

Виходячи з того положення, що психічно здоровим військовослужбовцям можна рахувати людину, яка є етично зрілою, розумово розвиненою, психологічно урівноваженою, здатною опанувати військову спеціальність, адаптуватися до військової служби і подолати специфічні для неї психофізичні навантаження, не отримавши при цьому тривалого розладу здоров'я, порушення регламентованих (Конституцією і законодавством України, статутами ЗС) форм поведінки можуть бути позначені як «девіантно-делінквентна поведінка». До основних видів девіантно-делінквентної поведінки військовослужбовців слід віднести самовільне залишення частини, антигромадські насильницькі і корисливі дії (бійки, крадіжки, псування і знищення майна, здирство, спекуляція тощо), ухилення від виконання військового обов'язку, навчальної і трудової діяльності, нестатутні взаємини, різні сексуальні девіації й ін. Усі перераховані форми об'єднує виражена соціально-негативна спрямованість поведінкових реакцій. При цьому, як правило, має місце поєднаний прояв різних видів девіантно-делінквентної поведінки, яка може носити не тільки індивідуальний, але і груповий характер.

Висновки

Віднесення тієї або іншої поведінки до відхильної в першу чергу грунтується на соціальних, а не на клінічних нормах. Навіть стійка антигромадська поведінка індивіда ще не є ознакою психічної патології, а відхилення в поведінці, що спостерігаються при патологічних психічних станах, не обов'язково характеризуються антигромадською спрямованістю. При рішенні питання про причини відхильної поведінки альтернативний підхід (або психічні розлади, або соціально-психологічна деформація) далеко не завжди виправданий. Йдеться про складну взаємодію чинників, що визначають девіантність і делінквентність, а саме: спосіб життя, безпосереднє соціальне оточення (соціальна група), певні вимоги до поведінки суб'єкта в конкретній ситуації (соціальна роль) і, нарешті, особистісні настанови і сама особа. Проте до теперішнього часу сформувалося чітке уявлення про те, що антигромадські дії можуть здійснювати як здорові, так і хворі у психічному відношенні люди. При цьому правопорушення може бути здійснене: а) психічно здоровою людиною (девіантна форма поведінки); б) людиною, що має психічні розлади, що не виключають осудність; у) людиною, що страждає психічним розладом, що виключає осудність.

Контрольні питання

1. Розуміння сутності відхильної поведінки.

2. Диференційований підхід до вивчення причин відхильної поведінки.

3. Типи поведінки.

4. Клінічні форми девіантної поведінки.

5. Сутність деліквентної поведінки у неповнолітніх.

Список використаної літератури

1. Указ Президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 року „Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях”.

2. Копаниця А.В. Рекомендації щодо системи заходів та контролю органами військового управління, командирами об'єднань, з'єднань, військових частин та підрозділів за станом військової дисципліни.

3. Алещенко В.І. Морально-психологічне забезпечення застосування військ (сил): становлення та сутність: Навчально-методичний посібник. - К.: Національна академія оборони України, 1999. - 32 с.

4. Алещенко В.І. „Методичні рекомендації командирам військових частин (підрозділів) щодо організації профілактики порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями” - Київ, 2003р.

5. Процепка О.Г. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки з'єднань, військових частин та підрозділів Збройних сил України: Методичний посібник. - К.: Національна академія оборони України, 2000. - 30 с.

6. Ягупов В.В. Морально-психологічне забезпечення: Курс лекцій. -К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2002. - 250 с.

7. Ягупов В.В. Військова психологія: Підручник.- Київ: Тандем, 2004. - 656с. - Бібліогр.С. 623-627.

8. Змановская Е.В. Девіантологія (Психологія відхильної поведінки).- М.:2004.

9. Психология и педагогика. Военная психология / Под ред. А.Г. Маклакова. - СПб.: Питер, 2004. - 464с.: ил - (Серия «Учебник для вузов»).

10. Варій М.Й., Козяр М.М., Коваль М.С. Військова психологія і педагогіка: Посібник / За заг.ред. М.Й.Варія. - Львів: Вид-во «Сполом», 2003. - 624с.

11. „Военная психология и педагогіка”. Под редакцией А.В. Барабанщикова, 1986 р.

12. „Основы военной психологи и педагогіки”. Под редакцией А.В. Барабанщикова, 1981 р..

13. „Военная психология и педагогіка”. Под редакцией П.А. Корчемного, 1998 р;

Тема 18. Суїцидальна поведінка військовослужбовців

План

1. Суїцидальна поведінка.

2. Фактори, що впливають на самогубства серед солдатів (курсантів).

За оцінками експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я, зміни, що відбуваються в останні роки у країнах Східної Європи, зненацька привели до важких наслідків у психічному стані населення.

Зростання кількості самогубств в усьому світі привертає увагу соціологів, психіатрів та юристів багатьох країн.

18.1 Суїцидальна поведінка

СУЇЦИД - у перекладі з англійської -- самогубство. (С) -- акт самогубства, скоєний у стані сильного душевного розладу, або під впливом психічного захворювання; усвідомлюваний акт самоусунення від життя під впливом гострих психотравмуючих ситуацій, при яких особисте життя як вища цінність втрачає сенс. Причини суїциду різноманітні, кориняться не тільки в особистісних деформаціях людини, психотравмуючій обстановці, яка її оточує, але і в соціально-економічній і моральній організації суспільства.Психологія. Словник-- 1998.

Дослідження, проведені в нашій країні, свідчать, що найбільша кількість самогубств припадає на вік від 16 до 29 років і від 45 до 60 років.

Середньорічний рівень самогубств у Збройних Силах України останні 2 роки складає від 11 до 14 випадків на 100 тисяч військовослужбовців. Серед населення понад 29 випадків на 100 тисяч.

Значною мірою сформована у країні ситуація обумовлена збільшенням числа осіб, що страждають алкоголізмом, наркоманією, реактивними станами, неврозами, психічними розладами дитячого і підліткового віку тощо, у виникненні і розвитку яких важливу роль відіграють соціально-економічні фактори. Вони сприяють поширенню розчарування, нігілізму, невір'я у майбутнє, духовного нездоров'я суспільства, різних форм соціальних відхилень.

Таким чином, суїцидальний феномен являє собою стійке соціальне явище, що підкоряється визначеним закономірностям, пов'язаним із соціально-економічним, культурно-історичним і етнічним рівнями розвитку країни чи регіону. Стає зрозумілим, чому командування конкретної військової частини не завжди у стані вплинути на споконвічні причини самогубства. Але звести до мінімуму суїцидальні події, як свідчить військова практика, офіцерському складу цілком під силу.

Не дивлячись на те, що кількість самогубств у Збройних Силах України в цілому зменшується, гострота проблеми настійливо потребує розробки рекомендацій щодо попередження випадків самогубств серед військовослужбовців. Практика роботи в військах свідчить про те, що проблема самогубств (суїцидів) залишається однією з найбільш гострих у роботі щодо збереження життя і здоров'я людей.

Наприклад, за 8 місяців 2005 року у ЗС України скоєно 14 випадків самогубства. Тільки в період з 28.07 по 4.08.05 з військовослужбовця вчинили самогубство. За 9 місяців поточного року тільки в СВ ЗС України через самогубство загинуло 9 військовослужбовців.

Актуальність цієї проблеми для Збройних Сил України зумовлена тим, що самогубство в умовах цілодобового спільного проживання воїнів деморалізує особовий склад, вкрай негативно впливає на морально-психологічний клімат у військових колективах і бойову готовність, викликає різко негативне ставлення до армії з боку батьків і громадськості.

Характерною рисою сьогоднішнього дня е те, що останнім часом збільшується кількість молодих людей (в тому числі і тих, хто вступає до ВНЗ), які не готові до служби ні морально, ні фізично. Зіткнувшись з труднощами військової служби, вони переживають свої невдачі, хворобливо реагують на грубість і безтактність командирів і співслужбовців, у тяжких конфліктних ситуаціях з незначного приводу деякі з них схильні до самогубств.

Необхідність збереження життя військовослужбовців, а також підтримання на належному рівні їх фізичного та морального здоров'я, важливість попередження деморалізації особового складу, викликаного фактами самогубств, викликає нагальну необхідність виховного впливу з попередження суїцидальних проявів серед військовослужбовців.

Діагностика намірів самогубств - надскладне завдання. Тільки 10% самогубств здійснюють психічно хворі людини, решта самогубств - реакція на складну життєву ситуацію, яка проявляється перед самогубством. Нерідко життя покінчують самогубством люди з високим ступенем людської гідності (дуелянти).

Приведемо деякі з міфів про самогубства.

МІФ: "Ті, хто говорять про самогубство, рідко починають таку спробу чи здійснюють".

ФАКТ: Більшість молодих людей до здійснення спроб самогубств приводять важливі словесні докази своїх намірів.

МІФ: "Тенденція до суїциду успадковується".

ФАКТ: Не існує достовірних даних про генетичну схильність до самогубства. Проте, попередній суїцид у родині може бути деструктивною моделлю для наслідувальної поведінки.

МІФ: "Нічого не могло б зупинити його, якщо він уже прийняв рішення покінчити із собою".

ФАКТ: Більшість юнаків, що обмірковують можливість самогубства, розриваються між бажаннями жити і померти. Вони хочуть, щоб їхні страждання закінчилися, і в той же час прагнуть знайти альтернативу чи шляхи вирішення їхньої проблеми. Але занадто часто їхній крик про допомогу залишається не почутим друзями, родиною і навіть фахівцями.

МІФ: "Потенційно суїцидальні молоді люди є психічно хворими”.

ФАКТ: Більшості молодих людей, що починають спробують вчинити самогубство, не міг би бути поставлений діагноз психічного захворювання, хоча, природно, хронічна душевна хвороба підвищує ризик самогубства.

МІФ: "Молода людина, що пережила суїцид, надалі ніколи не може почувати себе в безпеці, навіть коли стає дорослою".

ФАКТ: Багато молодих людей переживають стан депресії, одержують лікарську допомогу, видужують і потім ведуть нормальне здорове життя. Знання попереджувальних сигналів суїциду і володіння способами допомоги стурбованим і потенційно суїцидальним юнакам може допомогти залишитися в живих.

МІФ: „Суїцид скоюють психічно неврівноважені люди”.

ФАКТ: Непоодинокими є випадки, коли добровільно ідуть із життя люди, яких ніхто не міг би запідозрити у неврівноваженості. Наприклад, у 1997 році у ПрикВО скоїв самогубство командир механізованої бригади.

МІФ: „За допомогою різноманітних тестів можна чітко визначити тих, хто схильний до самогубства.”.

ФАКТ: Це не відповідає дійсності. Наприклад, під час виконання миротворчої місії 6 омбр в Іраку скоїв самогубство військовослужбовець військової служби за контрактом, який, за результатами проведених різних тестів, ніяк не попадав у групу “суїцидального ризику”.

Найбільше самогубств реєструється в кінці зими і навесні, коли людські нещастя контрастують із цвітінням навколишньої природи. Темні фарби зими якоюсь мірою гармоніюють із душевною пригніченістю, але між похмурими переживаннями "Я" і яскравими днями весни виникає явний контраст. Різка невідповідність весняного радіючого світу і відчаю у душі може провокувати самогубства.

18.2 Фактори, що впливають на самогубства серед солдатів (курсантів)

Конфлікти, що лежать в основі суїцидальної поведінки військовослужбовців, можуть бути кваліфіковані таким чином:

Конфлікти, які обумовлені специфікою військової діяльності:

індивідуальні адаптаційні труднощі військової служби;

труднощі чи негативні результати виконання конкретного службового завдання;

міжособистісні конфлікти з військовослужбовцями інших періодів служби;

службові і міжособистісні конфлікти зі своїми начальниками (підлеглими).

Конфлікти, які обумовлені специфікою особисто сімейних (родинних) взаємовідносин військовослужбовців:

нерозділене кохання (наприклад, РЕР РЦ “Захід”);

зрада коханої дівчини, жінки (дружини), розлучення;

важка хвороба, смерть близьких;

інтимно-сексуальні конфлікти.

Конфлікти, які пов'язані з антисоціальною поведінкою військовослужбовців:

побоювання кримінальної (карної) відповідальності;

страх ганьби у зв'язку з антисоціальним вчинком.

Конфлікти, які пов'язані зі станом здоров'я військовослужбовця:

хронічні, соматичні захворювання;

фізичні недоліки (дефекти мовлення, особливості зовнішності, які сприймаються як недоліки).

Причинами більшості самогубств, які скоєні за територією частини, були сімейні негаразди.

Основними мотивами самогубств можуть бути:

- соціально-економічні: побутова невлаштованість; відсутність перспективи отримання житла; низький рівень соціально-правового захисту; невпевненість у майбутньому;

- службові: конфлікти, пов'язані зі складнощами військової служби; конфлікти між військовослужбовцями різних періодів служби (різних курсів навчання); конфлікти між начальниками та підлеглими;

- сімейні, в тому числі: хвороба, смерть близьких родичів; розлучення; невірність коханої дівчини (дружини);

- стан здоров'я: фізичні вади; соматичні захворювання; психічні захворювання;

- неуважне ставлення командирів (начальників) до вивчення особистих морально-ділових якостей, психоемоційного стану та здоров'я військовослужбовців, як до призову (поступлення), так і після;

- низький рівень санітарно-просвітницької роботи;

- невиконання окремими посадовими особами вимог загальновійськових статутів ЗС України, наказів МО України, інших посадових осіб щодо забезпечення належних умов служби, побуту та відпочинку особового складу;

- невжиття заходів, спрямованих на зміцнення військової дисципліни;

- низький рівень ефективності правових, організаційних та соціально-економічних заходів, спрямованих на попередження спроб суїцидів;

- відсутність наполегливої роботи з попередження нестатутних взаємовідносин (у різних їх проявах) у військових колективах.

До речі, у 2004 році в арміях багатьох держав світу спостерігався великий ріст кількості випадків самогубства. В тому числі і в таких державах, як США, Велика Британія, Японія, Росія тощо.

Лікарі, психологи, соціологи в цих державах не можуть знайти однозначну причину цьому явищу. А в наших ЗС причину “знайшли” відразу - незадовільна виховна робота.

Наведені дані у таблиці свідчать про те, що більшість (46,6%) самогубств зумовлені специфікою особисто сімейних взаємовідносин військовослужбовця.

Таблиця 18.1. ПРИЧИНИ СУЇЦИДУ

Найменування конфліктної ситуації	Кількість суїцидальних дій	У % до загальної кількості за 1998-2000 роки
Індивідуальні та адаптаційні труднощі військової служби	4	26,6
Конфлікти у родині	7	46,6
Хвороба, психічні порушення	3	20
Боязнь ганьби	1	6,6
Всього	15	100

Як видно з таблиці 41% суїцидальних дій припадає на період від 3-го до 4-го місяців, 59% - на період від 5-го до 8-го місяців.

Строк служби	Кількість суїцидальних дій	У % до загальної кількості за 1998-2000 роки
від 3-го до 4-го місяців	7	41
від 5-го до 8-го місяців	10	59
Всього	17	100

Для того, щоб проводити попереджувальну роботу в цьому напрямі, необхідно уявляти, які саме фактори можуть впливати на самогубства в даній групі військових і які їх особливості.

На наш погляд, ці фактори можна поділити на дві групи:

І. Індивідуально-психологічні фактори

1. Вік. Вік військовослужбовців першого періоду служби охоплює інтервал від 18 до 20 років. Для цих осіб дуже велика ймовірність спроби самогубства, але вірогідність закінчених суїцидів значно менша. В осіб даної вікової категорії нерідко спостерігаються муніпулятивні суїцидні спроби, що ґрунтуються на не бажанні вмерти, а включають “крик про допомогу”.

2. Стать. Потрібно врахувати, що чоловіки частіше за жінок здійснюють завершений суїцид.

3. Сімейне виховання. Один із найсерйозніших факторів. Хиби сімейного виховання призводять до появи у підлітків переживання самотності, безпорадності, поглиблення егоцентричних проявів та індивідуалізму. Тому такі потенційні суїциденти частіше потрапляють у ситуації, які переживаються ними як стресові.

4. Сімейний стан. Більшість суїцидентів серед молодих солдатів (курсантів) складають неодружені. Особливо ті з них, хто у себе на батьківщині залишив коханих, дівчат, що обіцяли чекати.

5. Втрата близьких людей. У цьому разі ризик самогубства збільшується. Ще більший відбиток на цей фактор накладає специфіка військової служби, тому що військовослужбовці проходять службу, як правило, далеко від рідного дому, і немає ясної і правдивої інформації про те, що трапилось.

6. Відчуття неповноцінності. Великий відсоток суїцидентів складають військовослужбовці, які:

відчувають свою фізичну неповноцінність у суто чоловічому колективі;

відчувають неповноцінність у плані неспроможності на одному рівні з усіма виконувати службові обов'язки, продиктовані військовою службою;

відчувають неповноцінність у плані емоційного спілкування у військовому колективі.

7. Наявність суїцидальних спроб у минулому. Даний фактор переконуючи вказує на велику вірогідність того, що в подальшому військовослужбовець може здійснити завершений суїцид.

ІІ. Зовнішні фактори

1. Кризи в суспільстві. Коли в суспільстві протікають пертурбації (економічні, політичні, військові та інші), індивід втрачає здатність пристосування до соціальних вимог і губить зв'язок із суспільством, серед якого він живе.

2. Специфіка військової служби. Призов молоді на строкову військову службу (вступ до ВВНЗ) пов'язаний, перш за все зі зміною звичного життєвого стереотипу. Військовослужбовцям, для яких характерні несамостійність, комфортність, низька стресова толерантність, тяжко буває впоратись із цією життєвою ситуацією.

Специфіка служби також і в тому, що для потенційних суїцидентів відчиняється доступ до зброї, як засобу самознищення.

Усі суїцидальні дії здійснюються без свідків, а способи суїциду у цих випадках вибираються найбільш "жорстокі": самоповішання та використання вогнепальної зброї.

У ряді випадків перед самогубством військовослужбовці залишають посмертні записки. У них, звичайно, містяться ідеї самозвинувачення і прохання про вибачення їх близькими людьми. Іноді у записках звинувачуються ті, хто став, на думку суїцидента, винним у здійсненні такого вчинку.

За обставинами та місцем скоєння кількість самогубств розподіляється таким чином (табл.. 18.2).

Таблиця 18.2.ОБСТАВИНИ ТА МІСЦЕ СКОЄННЯ СУЇЦИДУ

Обставини та місце суїциду	Кількість суїцидальних спроб	У % до загальної кількості за 1998-2000 роки
Несення вартової служби	2	12
На території в/частини	6	35
Знаходячись у самовільній відлучці, за територією в/ч	3	18
Знаходячись у короткотерміновій відпустці	6	35
Всього	17	100

88% суїцидальних дій припадає на військовослужбовців, які мають середню та середню спеціальну освіту. Цей факт ще раз підтверджує думку, що в теперішній час у державі сформована вкрай напружена ситуація з підготовкою призовників до несення військової служби. Низька професійна, фізична та психологічна готовність є джерелом небезпеки. Спотворене уявлення про ціннісні орієнтації та відсутність механізму їх корегування тільки загострюють цю небезпеку. Нівелювання у суспільстві багатьох понять, на які раніше спирався виховний процес з підготовки призовників, не сприяє реалізації вимог, які висуваються до воїна.

Таблиця 18.3. РІВЕНЬ ОСВІТИ ПОСТРАЖДАЛИХ

Освіта	Кількість суїцидальних дій	в % до загально кількості за 1998-2000 роки, %
Неповна середня	2	12
Середня, середня спеціальна	15	88
Всього	17	100

Лідерами за кількістю суїцидальних актів є представники міського контингенту призовників. Цей факт можна пояснити наступним чином. Еволюція ціннісних орієнтацій, яка відбувається сьогодні, охоплює всі соціальні верства суспільства, поки що не викликає негативних відхилень серед сільської частини молоді. Це, напевно, зумовлено великим консерватизмом у зміні традицій та історично набутих якостей серед сільського населення та більшим рівнем релігійності. Але, з іншого боку, військовослужбовці, які призвані з сільської місцевості, з часом розуміють, що значна частина їх однолітків змогла ухилитись від військової служби і перекласти обов'язки на інших. До того ж військово-службовці спостерігають, що ті, хто ухилився від служби в армії, отримують суспільну підтримку і виправдання своїх вчинків. Саме це явище породжує негатив у ціннісних орієнтаціях та є вірусом для свідомості наступних призовників.

Таблиця 18.4. КІЛЬКІСТЬ СУЇЦИДАЛЬНИХ СПРОБ ЗА ПРОЖИВАННЯМ

Місцевість	Кількість суїцидальних спроб	У % до загальної кількості за 1998-2000 роки
Місто	11	65
Село	6	35
Всього	17	100

Суїцидальна поведінка військовослужбовців є наслідком складної взаємодії різного виду соціальних, психологічних, психофізіологічних та інших чинників. Вже сама військова служба, на думку багатьох вчених, належить до розряду суїцидонебезпечних.

Починаючи проходження військової служби, молоді люди стикаються з обмеженнями, які зумовлені специфікою військової служби, суворими вимогами військової дисципліни, субординації, особистою відповідальністю за свою поведінку тощо. Неспроможність знайти адекватне рішення при труднощах і проблемах, що виникають, спонукає деяких військовослужбовців до фатального кроку.

Для частини юнаків, які призвані на військову службу та мають особисті відміни, сам призов і служба протягом перших 3-4 місяців є сильним психотравмуючим фактором, який веде до нервово-психічних перевантажень.

Виділяються декілька узагальнених факторів:

- перенапруження динамічного стереотипу (механізм нервово-психічної адаптації до навколишнього середовища), зумовлене великою різницею життєвого устрою до служби;

- тривале розлучення з сім'єю при обов'язковому дефіциті інформації про родичів, що викликає почуття тривоги, пригніченого настрою;

- постійна готовність до можливості бойових дій, яка веде до формування у центральній нервовій системі сторожових пунктів, цілодобово готових до прийому команд, а також до роботи окремих приладів, механізмів, що призводять до перевантаження нервової системи;

- виконання службових обов'язків незалежно від метеорологічних умов і часу доби, часто у відриві від колективу, що порушує добовий біоритм і викликає втомленість із нервово-психічною напругою;

- недосконалість організаційної структури, яка дозволяє зловживання службовим становищем, нестатутні взаємовідносини, що викликають почуття відчаю та беззахисності.

Встановлено, що дія психотравмуючих факторів, які змушують військовослужбовців до прийняття суїцидального рішення, пов'язані як з особистими відмінами військовослужбовця, так і зі специфічними умовами армійського устрою, що діють інколи у комплексі.

На суїцидальний ризик наражається будь-хто. Але для різних категорій військовослужбовців причини цього явища мають свою специфічну форму. Так, побутова невпорядкованість, несправедливість у рішенні службових питань і соціально-правова незахищеність військовослужбовців, безперспективність служби і невпевненість у завтрашньому дні, зниження авторитету армії і негативне відношення частини цивільного населення до військових, невисокий рівень грошового забезпечення і проблеми, що виникають у сімейному житті, породжують самогубства офіцерів і прапорщиків.

Однак більша частина суїцидальних спроб здійснюється солдатами і сержантами. І пояснюється це ажніяк не кількісним складом даної категорії військовослужбовців. Основну роль тут відіграють особливості психологічного характеру, що роблять її найменш стійкою в боротьбі з життєвими труднощами.

По-перше, це - юнацький максималізм, завищена самооцінка, нестійкість психіки, що виражається в зривах, неадекватних реакціях і вчинках, неврівноваженість, збудливість, інфантилізм, гостре сприйняття несправедливості. Зіштовхнувшись із труднощами військової служби, молоді люди гостро переживають свої невдачі, болісно реагують на брутальність і безтактність командирів і товаришів по службі. У конфліктних ситуаціях деякі з них йдуть на самогубство навіть з незначних приводів. Не випадково саме на вік від 16 до 23 років приходиться один з основних піків самогубств. У суїцидології він одержав назву "пік молодості". Те, що для дорослої людини є повсякденною проблемою, для юнака може здаватися нездоланною перешкодою. Навіть через незначні, на перший погляд, неприємності в особистому житті, безтактні зауваження, глузування, необґрунтовані обвинувачення на свою адресу молода людина може опинитися у кризовому стані. Ось чому командиру важливо, спираючись на знання індивідуальних особливостей підлеглих, уміти прогнозувати можливі наслідки впливу на їхню психіку як несприятливих життєвих подій, так і застосованих до них заходів виховання.

По-друге, це - специфічні соціально-психологічні умови життєдіяльності військовослужбовців, що проходять службу за призовом (навчаються у ВВНЗі): неможливість вільної зміни виду діяльності, чергування праці і відпочинку, зміна колективу і, отже, кола спілкування, певні обмеження духовних і матеріальних потреб і багато чого іншого. Для молодих воїнів положення посилюється відривом від родичів і відсутністю близьких друзів, страхом порушити традиції, норми, що затвердилися в колективі і піддатися, якщо можна так сказати, психологічним і фізичним "санкціям" за свідомий чи випадковий відступ від них. В армії молоді люди зіштовхуються з обмеженнями, обумовленими специфікою військової служби, вони повинні підкорятися суворій військовій дисципліні, виявляти особисту відповідальність за свою поведінку. Деякі, особливо ті, хто має нестійку нервову систему, не одержали відповідного виховання до призову на військову службу, можуть будь-які армійські труднощі сприйняти як катастрофу життєвих цілей. А це, у свою чергу, підвищує ступінь суїцидального ризику. Тому зусилля командирів, інших посадових осіб і особливо військових психологів повинні бути спрямовані на те, щоб молоді воїни швидше адаптувалися в колективі; на створення обстановки доброзичливості, уваги до запитів і морально-психологічного стану молодих солдатів; турботу про організацію їхнього повноцінного відпочинку, що дозволяє знімати нервову напругу.

Висновки

Отже, суїцидальна поведінка військовослужбовців є наслідком складної взаємодії різного виду соціальних, психологічних, психофізіологічних та інших чинників.

Феномен суїциду являє собою стійке соціальне явище, що підкоряється визначеним закономірностям, пов'язаним із соціально-економічним, культурно-історичним і етнічним рівнями розвитку країни чи регіону. Стає зрозумілим, чому командування військових частин не завжди у спросозі вплинути на споконвічні причини самогубства. Але звести до мінімуму суїцидальні події, як свідчить військова практика, офіцерському складу цілком під силу.

Контрольні питання та завдання

1. Сутність суїцидальної поведінки.

2. Фактори, яки впливають на формування суїцидальної поведінки у військовому колективі.

3. Класифікація конфліктів, що лежать в основі суїцидальної поведінки військовослужбовців.

4. Класифікація основних мотивів самогубств.

5. Міфи і факти щодо суїциду

Список використаної літератури

1. Указ Президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 року „Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях”.

2. Копаниця А.В. Рекомендації щодо системи заходів та контролю органами військового управління, командирами об'єднань , з'єднань, військових частин та підрозділів за станом військової дисципліни.

3. Алещенко В.І. Морально-психологічне забезпечення застосування військ (сил): становлення та сутність: Навчально-методичний посібник. - К.: Національна академія оборони України, 1999. - 32 с.

4. Алещенко В.І. „Методичні рекомендації командирам військових частин (підрозділів) щодо організації профілактики порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями”. - Київ, 2003р.

5. Процепка О.Г. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки з'єднань, військових частин та підрозділів Збройних сил України: Методичний посібник. - К.: Національна академія оборони України, 2000. - 30 с.

6. Ягупов В.В., Морально-психологічне забезпечення: Курс лекцій. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2002. - 250 с.

7. Ягупов В.В. Військова психологія: Підручник.- Київ: Тандем, 2004. - 656с. - Бібліогр.С. 623-627.

8. Коупленд Н. Психологія і солдат: - М.: Вища школа, 1991. - 29 с.

9. Варій М.Й., Козяр М.М., Коваль М.С. Військова психологія і педагогіка: Посібник / За заг.ред. М.Й.Варія. - Львів: Вид-во «Сполом», 2003. - 624с.

10. „Военная психология и педагогіка”, под редакцией П.А. Корчемного, 1998 р.

11. Змановская Е.В. Девіантологія (Психологія відхильної поведінки).- М.:2004.

12. Психология и педагогика. Военная психология / Под ред. А.Г. Маклакова. - СПб.: Питер, 2004. - 464с.: ил - (Серия «Учебник для вузов»).

13. „Военная психология и педагогіка”, под редакцией А.В. Барабанщикова, 1986 р.

14. „Основы военной психологии и педагогики”, под редакцией А.В. Барабанщикова, 1981 р.

Тема 19. Профілактика суїцидальної поведінки

План

1. Форми попередження суїцидальних випадків.

2. Алгоритм роботи посадових осіб щодо профілактики суїцидальних проявів.

Знання соціальних і психологічних провісників суїциду може допомогти нам зрозуміти і запобігти йому. Чому він спрямував свою силу і розум на руйнування цієї сили і цього розуму? Це питання задають майже всі, хто був знайомий із жертвою самогубства.

19.1 Форми попередження суїцидальних випадків

Профілактика самогубств у Збройних Силах України повинна ґрунтуватися на знанні вірогідних причин та їх усуненні. Основа профілактики - висока моральність. Необхідно максимально домагатись поважного ставлення до оточуючих, враховуючи особисту гідність. Оперативно інформувати про порушення статутних відносин військовослужбовцями, проводити просвітницьку роботу, в тому числі релігійне виховання. Значення статутного порядку у профілактиці захворювань і самогубств важко переоцінити.

Під час служби деякі військовослужбовці потрапляють в екстремальні для них умови. Людина в таких умовах втрачає особистісну оцінку перспектив особистого життя. З метою запобігання спроб самогубства командирам необхідно вчасно вирішувати конфліктні ситуації та уникати психотравмуючих .

Профілактика самогубств серед військовослужбовців включає виконання заходів медичного і немедичного характеру.

Дослідження доводять, що на основі різних поведінкових проявів можна вчасно виявити військовослужбовців із високою ймовірністю реалізації суїцидальних дій. До числа таких ознак можна віднести відкриті висловлювання про бажання покінчити із собою (товаришам по службі, командирам, у листах родичам і знайомим).

На можливість суїцидальних дій вказують і непрямі натяки (наприклад, поява в колі товаришів по службі з петлею на шиї з брючного ременя, мотузки, телефонного дроту і т.п.; публічна демонстрація петлі з будь-яких гнучких предметів; гра зі зброєю з імітацією самогубства тощо). Звичайно спробі самогубства передує активна попередня підготовка, цілеспрямований пошук засобів покінчити із собою (збирання таблеток, залишення й збереження патронів після виконання навчальних стрільб, пошук і збереження отруйних рідин і т.ін.). Командирів (начальників) повинні насторожувати і надзвичайно наполегливі прохання окремих військовослужбовців про перевід в інший підрозділ, про госпіталізацію, надання відпустки за сімейними обставинами (найчастіше військовослужбовці звертаються до родичів і знайомих із проханням направити у військову частину "фіктивну" телеграму про важкий сімейні обставини). Також не можуть не викликати стурбованість прагнення воїна до самоти, звуження кола контактів у військовому колективі. На ймовірність реалізації суїцидальних дій вказує раптовий прояв невластивих раніше військовослужбовцю якостей охайності, відвертості, щедрості (роздача особистих речей тощо). Міркування на тему самогубства можуть мати художнє оформлення: у записній книжці, зошиті для занять зображуються малюнки, що ілюструють депресивний стан (наприклад, труни, хрести, шибениці, ін.).

Особлива увага командирів і офіцерів з гуманітарних питань повинна зосереджуватися на особах, які:

- відстають у бойовій та спеціальній підготовці;

- схильні до порушень військової дисципліни, не можуть ужитися в колективі, конфліктні;

- особи з неадекватною поведінкою, постійно піднятим настроєм, багатослівністю;

- замкнуті, слізливі, недовірливі, легкоранимі, схильні до самоти, з постійно зниженим настроєм, з висловлюванням думок про самогубство;

- сором'язливі, байдужі до навколишнього, надмірно підозрілі;

- схильні до вживання алкоголю, наркотиків;

- одружені, мали відстрочки від призову в армію з різних причин, були засуджені до служби в армії;

- фізично слабкі;

- перенесли травми і захворювання нервової системи, скаржаться на головний біль, помічені у сноходінні тощо.

Особлива увага у профілактиці самогубств повинна бути звернена на умови, що можуть сприяти суїцидальному рішенню.

Це - стан військової дисципліни, організація вартової і внутрішньої служби, контролю за особовим складом, порядок видачі зброї, дотримання розпорядку дня і багато чого іншого.

При аналізі стану військової дисципліни в підрозділі варто виявляти її залежність від пори року, дня тижня, часу доби, враховувати, коли й у які години відбувається найбільша кількість порушень військової дисципліни. Зіставляти це із суїцидальними подіями чи намірами. Так, дослідження показують, що максимальне число самогубств відбувається у вересні, грудні-лютому, квітні, червні. Велика частина самогубств відбувається у вечірній час -- 36%, нічний --26%, ранковий -- 30%, час, коли люди, покинутих на самих себе, залишаються наодинці зі своїми думками і переживаннями. Найбільш суїцидонебезпечним днем тижня є середа. За статистикою, на середу випадає до 24% суїцидальних подій, на четвер - 18%, на інші - по 16%. У ці дні повинні бути прийняті додаткові заходи з посилення контролю: чіткий облік особового складу і недопущення його відриву від планових занять, скрупульозне проведення вечірніх перевірок, контроль за вибуттям військовослужбовців у відрядження, відпустки і своєчасне їхнє повернення. У випадку відсутності військовослужбовця на прийомі їжі, на навчанні, при виконанні робіт чи у місцях відпочинку особового складу необхідно негайно вжити заходів із розшуку і з'ясування причин його зникнення.

Контроль за статутною організацією життєдіяльності військовослужбовців відіграє особливу роль у профілактиці суїцидальних подій. Треба розуміти, що коли збільшується кількість замахів і самогубств через тяготи і позбавлення військової служби (звичайно такі складають 30%), то необхідно глибоко проаналізувати, чи не створюються вони штучно, а не ремствувати на непідготовленість солдатів і сержантів до їх перенесення. Усунення цих штучних труднощів, безсумнівно, пом'якшить суїцидальную обстановку в частині.

...