Морально-психологічне забезпечення діяльності військ

Прояв довіри у вихованні має вигляд доручення військовослужбовцю, який за своїми якостями не у всьому відповідає вимогам поставленого перед ним практичного завдання. В основі прийому лежить принцип виховання - опора на позитивні риси характеру підлеглого. Іноді буває доцільно нагадати людині про його особисту цінність, про нездійснені ним можливості, які, безумовно, будуть сприяти підвищенню його авторитету в очах командирів (начальників), співслужбовців.

Але цей прийом працює тоді, коли авторитет вихователя буде безумовним, коли між підлеглим і командиром (начальником) не буде морального протистояння, соціально-психологічної несумісності. Саме тому велике значення при цьому має система умов, які повинен знати і враховувати вихователь. Що це за умови? По-перше, впевненість вихованців у тому, що вихователь - доброзичлива і сумлінна людина. По-друге, вихователь має авторитет у підлеглих. По-третє, наявність у вихователя саме тих якостей, які він хоче сформувати або розвинути у підлеглого.

Авансування особистості (термін А.С.Макаренка). Зміст цього прийому в тому, що командир (начальник) надає військовослужбовцю деякі блага, тобто переваги порівняно з його теперішнім станом, як би випереджає майбутній рівень морального розвитку воїна, його удосконалення у спеціальності, громадській роботі. Авансування припускає також деяке завищення оцінки позитивних якостей підлеглого.

Пробачення - скасування покарання за провину, скоєний проступок. Педагогічний сенс прийому в тому, що командир (начальник) у певній ситуації не застосовує покарання, не дивлячись на скоєний проступок. На таке педагогічне рішення вихователя наштовхує аналіз ситуації, ознаками якої можуть бути випадкові, але сильні обставини, душевний стан військовослужбовця, переживання того, що сталося, й усвідомлення своєї провини воїном.

Прояв засмучення - прийом, який заснований знову ж на авторитеті вихователя. Зміст прийому в тому, що командир (начальник), який виявив недолік в особистості воїна, зниження критеріїв його самооцінки, виражає відношення до цього через зміст слів, мімікою, інтонацією, жестом.

У виборі форми впливу на військовослужбовця справжньою педагогічною майстерністю є застосування нестандартних методів і прийомів виховання.

Аналіз виховної діяльності показує, що серед них можна виділити дві основні групи:

* методи і прийоми, вироблені в процесі особистої виховної практики. Наприклад, підвищенню відвертості підлеглого сприяє проведення бесіди, коли начальник знаходиться разом з ним у важких, екстремальних умовах (на навчаннях, бойовому чергуванні);

* методи і прийоми, засновані на принципі "очікувана реакція - зворотна реакція", сутність яких полягає у несподіваній для підлеглого позитивній оцінці його провини, неправильної поведінки, що викликає у нього позитивний стрес, іноді навіть шоковий стан і допомагає по-новому глянути на себе, зробити переоцінку своїх поглядів і поведінки.

В індивідуально-виховній роботі офіцерам, особливо молодим, важливо не встати на шлях застосування антипедагогічних методів і прийомів, що дають зворотний результат (опора на "дідівщину" у наведенні порядку; колективні покарання; рукоприкладство і т.п.), що підривають віру підлеглих у командира, у його здатність навести статутний порядок правомірними діями.

Важливим компонентом індивідуально-виховної роботи командира є застосування різних видів психолого-педагогічного корегування поведінки військовослужбовців.

При корегування незначних відхилень у поведінці військовослужбовця доцільно використовувати методи комунікативного регулювання:

- комунікативна адаптація - попереднє інформування військовослужбовця про колектив, про людей, з якими він вступає у взаємодію, про можливі чи майбутні зміни;

- комунікативне включення - встановлення і розширення контактів прибулого в підрозділ воїна з членами колективу.

Особливо це важливо для його взаємин із безпосереднім начальником, їхнє особисте знайомство полегшує службову взаємодію;

- прямий вплив - безпосереднє пред'явлення вимог, наприклад: "У нашому підрозділі не терплять прояву недбалості у виконанні своїх обов'язків";

- ефект "значущості інших" - вплив на військовослужбовця через авторитетних для нього людей: батьків, друзів, земляків;

- виключення альтернативних впливів - негативного впливу на підлеглого, наприклад, з боку негативного лідера.

При істотних відхиленнях поведінки підлеглого в перед конфліктних і конфліктних ситуаціях можуть бути використані наступні види зовнішньої регуляції:

- корегування статусу - роз'яснення військовослужбовцю його службового статусу, його підвищення чи зниження. Наприклад, у ситуації, коли солдат третього періоду служби не бажає прямо чи побічно підкорятися молодшому командиру, що молодший за нього за віком і менш досвідчений, необхідне роз'яснення, що солдат має статус підлеглого;

- корегування самооцінки потрібно при значно зниженому чи завищеному її рівні у воїна;

- корегування рівня сформованості досвіду саморегуляції поведінки досягається створенням умов його підвищення, наданням допомоги підлеглому у формуванні навички вирішення протиріч неконфліктними способами;

- корегування міжособистісних відносин являє собою індивідуальну роботу з військовослужбовцями в передконфліктних (конфліктних) ситуаціях щодо дотримання ними загальноприйнятих правил взаємин, надання допомоги у вирішенні протиріч;

- корегування негативних властивостей характеру підлеглого (самовдоволення, поблажливість, хвалькуватість, безвідповідальне відношення до виконання службових обов'язків тощо). Іноді, навпаки, вимагають корегування такі властивості воїна, як непевність у собі, схильність звинувачувати себе в усьому.

На закінчення назвемо ще один прийом, якій сприяє реалізації в індивідуально-виховній роботі її основних методів, - це психологічна підтримка. Прийом реалізує такі завдання, як корегування суспільної або групової думки в колективі по відношенню до даного воїна, озброєння його відповідними способами і засобами самоствердження в колективі, організації спілкування і взаємодії зі співслужбовцями, командирами.

Висновки

Таким чином, для успішної реалізації у виховному процесі методики індивідуально-виховної роботи командир (начальник) повинен засвоїти зміст даної методики. Разом з тим зрозуміло, що ефективність індивідуально-виховної роботи з підлеглим не буде високою, якщо командир підрозділу не оволодіє всім набором прийомів реалізації методів виховання. Військовий вихователь може розраховувати на успіх тоді, коли досягне досить високого рівня психолого-педагогічної компетентності, здатності побачити і оцінити в підлеглому особистість, індивідуальність і перспективи його розвитку.

Індивідуально-виховна робота приносить вагомі результати тоді, коли одухотворена діловитістю, відданістю інтересам військового колективу, особистою моральною бездоганністю вихователя. Тільки в цьому випадку підлеглі повірять у щирість прагнення командира допомогти їм стати кращими, позбавитися негативних рис характеру, недоліків у поведінці.

Надані тут рекомендації можуть, звичайно, бути доповнені і скориговані з урахуванням особливостей особового складу і завдань, що виконуються підрозділом. Головне ж, що завжди повинно бути присутнім в індивідуально-виховній роботі, - доброзичливість і уміння зрозуміти людину.

Контрольні питання та завдання

1. Що повинен знати командир підрозділу про підлеглого?

2. Основні напрямки, форми і методи індивідуальної виховної роботи посадових осіб.

3. Які завдання вирішує індивідуально-виховна робота в підрозділі?

4. Складові вивчення особистості підлеглого.

5. Структура індивідуальної виховної роботи.

6. Сутність, напрямки та зміст індивідуально-виховної роботи.

Список використаної літератури

1. Атаманчук М.О. Індивідуалізація виховання військовослужбовців. (Основи теорії, методика і організація): Навч. посібник. - К.: КВГІ, 1996.

2. Бабенко М., Ротань М.П. Морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень. - К.: ВГІ НАОУ, 2000.

3. Бойко О.В., Голик М.М., Романишин А.М. Інноваційні форми та методи навчання військовослужбовців. Навчально-методичний посібник - Львів: ЛВІ, 2006. - 67 с.

4. Варій М.Й., Букреєв В.О. Соціально-психологічний аспект взаємовідносин у військовому підрозділі. - Львів: ВІ ДУ “ЛП”, 1997.

5. Варій М.Й., Букреєв В.О., Зачепа А.М. Основи морально-психологічного забезпечення дисципліни у військовому підрозділі. Наук.-метод.посібник. - Львів: ВВП ДУ “ЛП”, 1996.

6. Варій М.Й. Основи морально-психологічного забезпечення військ. Наук.-метод. посібник. - Львів: ЛВІ НУ “ЛП”, 1999.

7. Виховна робота в Збройних Силах України. Вип. 1. Виховна робота в бойових обставинах. - Львів: ДУ „ЛП”, 1996.

8. Виховна робота в Збройних Силах України. Вип. 2. Навч.-метод. посібник - Львів: ВІ ДУ “ЛП”, 1999.

9. Концепція гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України. Затверджена Указом Президента України від 12 січня 2004 року № 28/2004 // Народна армія. - 2004. - 4 лютого.

10. Коумпленд Н.. Психология и солдат. - М.: Воениздат России, 1999.

11. Методика индивидуальной воспитательной работы. - М.: Воениздат, 1991.

12. Методичний посібник командиру підрозділу щодо зміцнення військової дисципліни. - Львів: Зах. ОК, 2002.

13. Методичні рекомендації командирам військових частин (підрозділів) щодо організації профілактики порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями. - К.: ГУВР, 2003.

14. Організація виховної роботи в підрозділах (Методичні рекомендації випускникові). - Харків: ХВУ, 1998.

15. Попович О.І., Петрович В.І., Стасюк В.В. Виховна робота в підрозділі. Навч.-метод. посібник. - К.: КВГІ, 2000.

16. Практичні рекомендації посадовим особам курсантських підрозділів щодо вивчення індивідуально-психологічних якостей курсантів - першокурсників та полегшення процесу адаптації до умов військової служби. - Львів: ВІ НУ “ЛП”, 2002.

17. Про додаткові заходи щодо поліпшення дисципліни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях: Директива Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.10.2002 р., № 1-1/1384.

18. Про удосконалення діяльності органів військового управління щодо попередження пияцтва та впровадження здорового способу життя в Збройних Силах України: Директива Міністра оборони України від 29.07.1999 р., № 17.

19. "Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України", Директива начальника Генерального штабу ЗС України від 18.06.2005 року №ДГШ-4.

20. Робота командира підрозділу щодо зміцнення військової дисципліни (Методичні рекомендації). - Харків: ХВУ, 1998.

21. Ротань М.П.,Стасюк В.В. Методика індивідуальної виховної роботи. Навч.-метод.посібник. - К.: КВГІ, 1999.

22. Темко Г. Методологічні основи виховання воїнів Збройних Сил України. Монографія. - К.: Варта, 1997.

Тема 12. Соціально-психологічна структура військового колективу

План

1. Сутність військового колективу та його особливості.

2. Зміст і структура психології військового колективу.

Сучасна військова техніка і озброєння достатньо складні і припускають колективне обслуговування. Наприклад, для нормальної експлуатації танкової техніки необхідний екіпаж, для використання можливостей артилерійської гармати - розрахунок. Тому однією з основних особливостей військово-професійної діяльності є те, що діяльність військовослужбовців завжди носить колективний характер. Це означає, що перемога в сучасному бою досягається лише за рахунок колективних зусиль, за рахунок координації дій всього особового складу. Отже, в своїй професійній повсякденній діяльності офіцер стикається не тільки з окремими військовослужбовцями, але і з ійськовим| колективом в цілому. Розглянемо поняття, особливості і структуру військового колективу. В цьому і полягає актуальність вивчення теми.

12.1 Сутність військового колективу та його особливості

Розглянемо, як класифікуються групи і колективи. В ході спільної діяльності люди практично завжди вступають в соціальні спільності -- групи.

Групою прийнято називати певне об'єднання людей. Усе людське суспільство складається з безлічі груп, які розрізняються за цілим рядом ознак:

- за цілями і змістом діяльності. Відповідно до цього критерію виділяють трудові, бойові, навчальні та інші групи;

- за способом об'єднання, що дозволяє підрозділити їх на виробничі, побутові і т.п.;

- за формою організації і виникнення групи можуть бути реальними, умовними, організованими, офіційними і неофіційними;

- за характером і контактністю спілкування, відносин до особи всіх інших членів групи підрозділяються на контактні (первинні) і дистантні (вторинні).

Крім цього, виділяють великі і малі соціальні групи. Великі соціальні групи -- це класи, прошарки, політичні групи (партії, професійні союзи, збройні сили), нації та інші (вікові, освітні) спільності і об'єднання.

Малі соціальні групи -- це військовий підрозділ, цех, шкільний клас, студентський курс. Подібні групи прийнято називати первинними. Вони відрізняються від великих тим, що в них здійснюється постійне міжособистісне спілкування, контакт, взаємодія. На його основі виникають різноманітні соціально-психологічні (в середині групи) явища, без урахування яких неможливе ефективне керівництво колективом.

Слід зазначити, що група -- ширше поняття, ніж колектив. При цьому не всяка група може розглядатися як колектив. Головним критерієм колективу є наявність у групи соціально значущих цілей. Групи, цілі яких виникають тільки із внутрішніх потреб і інтересів групи та не виходять за їх рамки, на відміну від колективу називаються корпораціями.

Колектив -- це організована група людей, об'єднана загальними цілями, спільною соціально-корисною діяльністю. Колектив відрізняє також особливий тип відносин -- відповідальної соціальної взаємозалежності і товариської співпраці. Саме даний тип відносин обумовлює можливість впливу колективу на окрему особу.

Відомо, що особа формується в праці і спілкуванні з іншими людьми. Проте характер і форми праці визначаються не тільки особливостями макросередовища, яке включає соціально-економічні, політичні і виробничі відносини і багато в чому залежить від рівня науково-технічного прогресу, культури, ідеології і моралі, але і мікро середовищем, як сукупністю умов безпосереднього соціального оточення людини. Таким чином, найближче соціальне оточення людини, колектив, мікросередовище є одними з найважливіших чинників, що роблять вплив на формування особи.

Що входить у поняття найближчого соціального оточення? Перш за все, до найближчого соціального оточення слід віднести членів сім'ї. Сім'я, будучи малою соціальною групою, служить первинним регулятором відносин між дитиною і батьками. Залежно від характеру сімейних відносин спочатку формуються особливості особи дитини. При цьому слід зазначити, що у вихованні дитини важлива участь обох батьків. Дуже часто в неповних сім'ях особа дитини формується неправильно, однобічно. Не випадково аналіз стану військової дисципліни показує, що найчастіше дисциплінарне порушення скоюють військовослужбовці із так званих неблагополучних, зокрема неповних, сімей.

Під час вступу дитини до школи ступінь впливу сім'ї на формування її характеру поступово знижується. Все більше значення для неї набуває те, як до неї відносяться однолітки. Особливо значущими ці відносини стають у старших класах. Саме в цьому віці дитина підпадає під вплив соціального середовища у вигляді різноманітних груп. Одні з них -- формальні (навчальні класи, спортивні секції й інші громадські організації) -- сприяють розвитку соціально корисних якостей. Інші групи, так звані неформальні, іноді здійснюють сильніший, але не завжди позитивний, вплив на особу.

З вищесказаного можна зробити висновок про те, що молоді люди, що призиваються до лав Збройних Сил, володіють самими різними поглядами і переконаннями, оскільки вони росли в різних сім'ях і відчували різний вплив з боку найближчого соціального оточення. Офіцер зобов'язаний враховувати цей факт при організації виховної роботи з особовим складом.

Незалежно від виду суспільно корисної діяльності, що лежить в основі об'єднання і організації людей, кожний з колективів має не тільки своє специфічне, але і загальне для всіх своїх членів суспільно корисне завдання, певну організаційну структуру, своєрідне поєднання людей, різних за віком і національністю, певний стиль взаємостосунків. Не є виключенням і військовий колектив.

Військовий підрозділ як певна соціальна спільність виникає на базі організаційної структури частини (корабля) і включає ряд підсистем, яким властиві свої соціально-психологічні особливості. Серед таких підсистем є як формальні, так і неформальні групи. До перших відносяться стройові відділення, бойові розрахунки, екіпажі, варти, до других -- групи земляків, друзів, любителів музики, спорту і т.п.

Не є секретом і те, що багато командирів зазнають великих труднощів у процесі впливу на неформальні і неофіційні групи. Той самий командир успішно вирішує бойове завдання в полі і не володіє ситуацією в казармі. Це значною мірою обумовлено тим, що управління соціальними групами вимагає певних знань про закономірності їх формування і розвитку.

У зв'язку з цим командир підрозділу зобов'язаний знати і враховувати основні закономірності розвитку малих груп, сприяти перетворенню стихійно виниклих груп на згуртовані автономні групи, стежити за їх розвитком і вживати заходів щодо запобігання їх трансформації в хибний колектив.

Як і будь-який колектив, військовий має свої особливості розвитку. Військовий колектив -- високоорганізована група дисциплінованих військовослужбовців, здатних автономно виконувати службові, навчальні, бойові та інші завдання. Ця група може входити до складу підрозділу і називатися первинним колективом, якщо йдеться про бойовий розрахунок, екіпаж або взвод, або вторинним колективом, коли мається на увазі рота або батальйон.

Важливими ознаками колективу є висока дисциплінованість, взаємодія, співпраця, злагодженість у роботі, доброзичливість.

Зв'язки, що поєднують різних за своєю індивідуальністю людей в єдиний колектив, різноманітні і в сукупності служать необхідною умовою для єдності дій.

Один із різновидів зв'язків у середині групи між воїнами полягає у подібності і збігу їх поглядів, думок, позицій, інтересів і переконань. Людей, погляди яких з певних питань близькі або співпадають, називають однодумцями.

Другий різновид зв'язків, що об'єднують воїнів в єдине ціле, формується в процесі їх спільної діяльності, обслуговування колективної зброї, узгодження індивідуальних дій при вирішенні загальних завдань. Ці зв'язки є навичками й уміннями взаємодії і співпраці, які є важливою стороною колективної військової майстерності.

Третій різновид зв'язків ґрунтується на відчуттях, які воїни відчувають один до одного, на взаємних оцінках особи і тієї ролі, яку кожний з них відіграє в житті і діяльності колективу. Переживаючи почуття пошани, довіри і симпатії до своїх товаришів, воїн виявляє прагнення до дружної роботи з ними, піклується про їх потреби, допомагає їм у службі і навчанні. Цей різновид зв'язків у середині колективу одержав назву взаємостосунків або військового товариства, бойової дружби, які спочатку формуються в рамках конкретного військового колективу.

У Збройних Силах України існує велика різноманітність низових (первинних) колективів. У їх структурі і психології багато загального. Всі вони -- колективи військові. У той же час, подібно до того, як кожен воїн має свою індивідуальність, так і колективи відрізняються один від одного. Особливості, схожість і відмінність між військовими колективами обумовлюються низкою причин.

Як основна причина виступає різновид (форма, вид, тип) діяльності, тих завдань, для виконання яких даний колектив призначений, тобто його військово-професійні особливості. Оскільки колективна організація і зміст військової діяльності помітно відрізняються залежно від виду Збройних Сил (роду військ, спеціальних військ), то колективи, що до них відносяться (механізовані, розвідувальні, аеромобільні, танкові, артилерійські, авіаційні, військово-морські і інші підрозділи) правомірно розглядаються як такі, що мають вельми значні соціально-психологічні особливості. Виділяється категорія військово-навчальних колективів (курсантські, слухацькі і ін.). Їх психологія визначається, головним чином, навчальною діяльністю і пов'язаними з нею чинниками. У навчальних закладах діють також військово-педагогічні (кафедральні) колективи.

Важливим критерієм диференціації військових колективів є розділення військовослужбовців на ряд службових категорій: офіцерів, прапорщиків, сержантів, солдатів. Оскільки у цих категорій є загальні, специфічні інтереси і проблеми, вони об'єднуються і утворюють своєрідні колективи: офіцерські, сержантські, колективи прапорщиків, окремих військових фахівців (навідників, механіків-водіїв, ін.).

Залежно від характеру діяльності, особливостей особового складу (однорідність -- різнорідність) та інших об'єктивних умов військові колективи розрізняються і рядом психологічних ознак. Перш за все це - тип спілкування в середині колективу. В одних колективах ділове спілкування, взаємодія утворюють основу колективної діяльності (перш за все там, де є колективна зброя, бойова техніка, що обслуговується групами воїнів, що тісно взаємодіють один з одним). В інших колективах спілкування можливо, в основному, у проміжках між виконанням завдань, під час відпочинку, а також на навчальних заняттях, оскільки члени колективу зайняті індивідуальною діяльністю. У більшості підрозділів форми індивідуальної і колективної діяльності переплітаються, відповідно і спілкування носить різноманітний характер.

Розрізняються колективи і за своїми якісними характеристиками: за рівнем ідейно-політичної й етичної зрілості, згуртованості, рівнем колективної бойової майстерності (злагодженості), за станом дисципліни, морально-психологічного клімату, досягненнями і результатами діяльності.

У своєму розвитку військовий колектив проходить певні стадії. Найчастіше виділяють три основні стадії розвитку колективу: соціальної єдності, військового товариства і соціальної зрілості.

Перша, початкова стадія розвитку військового колективу характеризується тим, що на даній стадії розвитку військовослужбовці встановлюють різноманітні контакти, які необхідні для успішного виконання службових і суспільних завдань. Ця стадія проходить не завжди легко. Як правило, виникають певні труднощі в об'єднанні колективу. Нерідкі випадки, коли одне невелике угруповання аморальних солдатів стає джерелом нестатутних взаємостосунків і непереборною перешкодою на шляху подальшого розвитку військового колективу. Тому командир підрозділу повинен не тільки контролювати процеси, що проходять на даній стадії, але і брати безпосередню участь в об'єднанні колективу.

На другій стадії, стадії військового товариства, як правило, завершується процес взаємного вивчення, встановлюються позитивні відносини між військовослужбовцями, формується достатньо стабільна структура колективу, яка включає колективну думку і настрій, взаємостосунки і згуртованість, дисциплінованість і колективні звички. Дана стадія створює вельми сприятливі умови для всебічного розвитку особистості воїна.

На цій стадії розвитку військового колективу командир зобов'язаний змінити стиль управління. Якщо на першій стадії офіцер сприймається колективом як зовнішня по відношенню до них сила, то тепер він повинен стати керівником, який поєднує вимогливість із турботою про підлеглих, єдиноначальність із опорою на колектив. Тому при проведенні виховної роботи командир зобов'язаний активно використовувати бойові, службові, спортивні, побутові традиції, які стають звичними нормами поведінки більшості воїнів і сприяють досягненню високих результатів у службі.

Стадія соціальної і бойової зрілості є третьою стадією розвитку військового колективу. На даній стадії досягається єдність волі і дій, знань і переконань, інтересів і ціннісних орієнтацій. Відносини між військовослужбовцями характеризуються наявністю взаємодопомоги, взаємної підтримки, взаємної замінюваності і безконфліктності. У колективі, що досяг даної стадії розвитку, переважає здоровий соціально-психологічний клімат, що благотворно впливає на всебічний розвиток особистості воїна.

Таким чином, закінчуючи розгляд першого питання, можна зробити висновок, що грамотне управління процесами, що відбуваються у військових колективах, сприяє не тільки цілеспрямованому формуванню професійно значущих особистих якостей військовослужбовців, але і забезпечує поступальний розвиток соціальної групи на шляху її перетворення у згуртований військовий колектив.

12.2 Зміст і структура психології військового колективу

У процесі об'єднання і розвитку військового колективу досягається морально-психологічна і організаційна єдність особового складу підрозділу. Вона виявляється в чіткості і високій ефективності сумісних дій зі зброєю і технікою, а також і у позаслужбовий час, і в різноманітних формах колективного духовного життя, у свідомості кожного воїна, що відчуває свою близькість і прихильність до товаришів, і відповідальність перед ними.

Цей бік єдності членів військового колективу виражається в його психології, яка є сукупністю різних зв'язків і відносин. Від змісту, спрямованості і стійкості психології колективу залежить якість виконання тих завдань, що стоять перед ним.

Практика показує, що для успішних дій колективу у складній обстановці важливі, перш за все, наступні умови:

а) загальні, узгоджені позиції членів колективу щодо головних питань повсякденного життя і військової служби, що формуються на основі моральної єдності воїнів, спільності їх світогляду, переконань і життєвих принципів;

б) навики взаємодії і спілкування як у процесі діяльності, так і в побуті, пов'язані з чіткою і гнучкою структурою розподілу обов'язків, керівництва і підпорядкування, а також норми і способи регуляції сумісного життя і діяльності;

в) військове товариство і бойова дружба, тобто взаємостосунки, обумовлені міжособистісними відчуттями взаємної довіри, пошани і відповідальності один за одного.

Важливою умовою діяльності і розвитку колективу є традиції, бойові реліквії і військові ритуали.

Все це в єдності і у взаємозв'язку окремих ланок утворює комплекс соціально-психологічних явищ або психологію військового колективу.

У повсякденному житті, коли мова заходить про психологію колективу, часто використовують таке поняття, як соціально-психологічний клімат, під яким розуміють сукупність його якостей і станів, які визначають самопочуття кожного його члена, ступінь задоволення їм своїх соціальних потреб (у спілкуванні, визнанні, пошані, дружбі, розкритті своїх здібностей і ін.) і переважаючі колективні настрої.

Розглянемо структуру соціально-психологічного клімату колективу. У структурі соціально-психологічного клімату виділяють дві основні складові: відношення людей до діяльності, заради виконання якої був створений колектив, і їх відношення один до одного. У свою чергу, відносини один до одного диференціюються на відношення по горизонталі (наприклад, у військовому колективі між рядовими, курсантами, офіцерами, товаришами по службі ) і відносини по вертикалі в системі керівництва і підпорядкування.

Отже, безпосереднє контактне спілкування є не тільки невід'ємним елементом життєдіяльності будь-якого колективу, але і, по суті, разом із діяльністю -- основою його існування. Якщо говорити про взаємостосунки військовослужбовців у цілому, то в їх структурі можна виділити декілька сфер: службову, суспільно-політичну, неслужбову (побутову), а також їх невід'ємний аспект -- систему міжособистісних психологічних відносин.

Службові відносини -- найважливіша основа взаємодії людей під час вирішення професійних завдань, у тому числі і військовослужбовців, у бою, на службі, у повсякденному житті. Система даних відносин припускає неухильне виконання бойових, службових, трудових обов'язків і ролей. Ці взаємостосунки офіційно закріплені в організаційній структурі військового колективу, задаються у відповідних керівних документах: законах, наказах, статутах, правилах, настановах. Проте і на службі, і поза нею взаємодіють конкретні люди, що володіють розумом, відчуттями, волею, тому не можна відривати службові відносини від особистих, так само, як не можна ототожнювати особисті і неслужбові відносини.

Міжособистісні психологічні відносини є однією зі сторін об'єктивних відносин, що здійснює великий вплив на поведінку військовослужбовців. Проте роль міжособистісних відносин вельми значуща для вирішення службових проблем і завдань, тому вивчення структури відносин військовослужбовців у середині колективу потребує пильної уваги і систематичного управління з боку командира підрозділу. Дана необхідність обумовлена і тим, що в процесі міжособистісного спілкування виникають і розвиваються різні соціально-психологічні явища.

Одне з таких явищ -- прагнення особи до самоствердження.

Самоствердження особи -- це її прагнення зайняти і утримувати певну позицію в системі психологічних відносин у колективі, яка забезпечувала б даній особі пошану, визнання або довіру, прихильність або підтримку, допомогу або захист і тим самим сприяла б задоволенню потреби спілкування з іншими людьми, прояву індивідуальності особи, розкриттю її найбільш сильних сторін. Процес самоствердження особи -- це активне прагнення людини усвідомити свої достоїнства у ряді переваг інших людей, порівняти і зіставити себе з іншими людьми з тим, щоб не розгубити свою індивідуальність, розкрити можливості, проявити себе, грати значущу роль у колективі.

Разом з тим слід мати на увазі, що у зв'язку з самоствердженням особи в середовищі собі подібних може виникати безліч різноманітних колізій, ситуацій, що відображаються не тільки на одній особі, але і на колективі в цілому, на його згуртованості, результативності його діяльності. В процесі самоствердження в колективі можуть, наприклад, стихійно складатися групи негативної спрямованості, яка може виражатися в прагненні за всяку ціну зайняти лідируюче положення. Виникнення такого соціально-психологічного феномена військового колективу, як «дідівщина», перш за все, пов'язано з прагненням до самоствердження. У зв'язку з цим робота командира підрозділу щодо надання допомоги своїм підлеглим у самоствердженні є одним із найбільш істотних елементів керівництва колективом.

Іншим соціально-психологічним явищем, що характерне для будь-якого колективу, є колективна думка. Колективна думка -- це один із компонентів морально-психологічної атмосфери підрозділу (частини, корабля).

Думкою військового колективу називається єдина позиція, що поділяється всіма його членами, з конкретного, значущого для всіх питання. Вона виступає у формі знання, думки про цей предмет, відношення до нього у формі колективного рішення, тобто наміру зробити певну колективну дію. Для більшості людей думка оточуючих, відносно себе надзвичайно важлива, оскільки носить оцінюючий характер. Через цю призму відносин людина осмислює своє місце в колективі, виробляє правила своєї поведінки в ньому. Окрім цього, колективна думка може відображати основні принципи організації конкретного колективу. Тому досвідчені командири при проведенні виховної роботи завжди враховують і використовують колективну думку. Але слід мати на увазі, що психологічний механізм дії колективної думки може здійснювати не тільки позитивний, але і негативний вплив на особу. Так, наприклад, одні військовослужбовці оцінюють вчинки товаришів по службі, виходячи з норм і правил, встановлених законами і військовими статутами, інші ж користуються при цьому обивательськими критеріями. Тому в практиці нерідко трапляється так, що в повсякденному житті, на загальних зборах військовослужбовців раптом виявляються дві думки: одна - офіційна, зовнішня, інша -- внутрішня, кулуарна, нерідко дієвіша, глибоко захована у середині міжособистісних відносин.

У процесі керівництва підрозділом офіцери обов'язково повинні вивчати думки колективу, оцінювати їх вплив на вирішення завдань, впливати на них особистим переконанням, через актив, за допомогою колективного обговорення цих завдань і заходів для їх виконання.

Колективні норми є різновидом стійких колективних думок, предметом яких є правила, вимоги до поведінки воїна в тих або інших умовах. У якості єдиних норм у колективній свідомості закріплюються вимоги законів, принципів моралі, військових статутів.

Іншим, не менш значущим, соціально-психологічним явищем, характерним для більшості колективів, є колективний настрій.

Колективні (групові) настрої -- найважливіша складова психології колективу. Вони виражаються в сумісному переживанні тих або інших подій, фактів і, у свою чергу, підсилюють відчуття окремих людей. Тому практичне значення колективних настроїв велике. Вони впливають на поведінку і діяльність, на працездатність людей. При цьому одні настрої (ентузіазм, віра в загальний успіх, захопленість, стан загального підйому) сприяють успіху колективу; інші ж (стан занепаду, невіра в свої сили, смуток, нудьга, образа або незадоволеність) навпаки, різко знижують можливості колективу.

Колективні настрої сильно впливають на поведінку воїнів, відбиваються на рівні дисципліни й організованості частин і підрозділів, на ефективності їх ратної праці. Командири зобов'язані враховувати це у своїй роботі та проявляти активність у формуванні відповідних колективних настроїв.

Невід'ємною складовою соціально-психологічного клімату військового колективу, елементом структури його психології служать традиції, які існують у середині колективу.

Традиції -- це властивість певних сторін психології колективу зберігати свою стійкість і розвиватися відносно незалежно від змін в особовому складі. Цією властивістю володіють колективні думки, що раніше сформувалися, норми, зокрема так звана норма досягнень, згідно з якою колектив, що добився високих результатів у тій або іншій області військової діяльності, має тенденцію зберігати і примножувати досягнуте (бойові традиції, спортивні й ін.).

До традицій відносять також деякі колективні звички, які забезпечують раціональне, засноване на досвіді, вирішення звичного круга завдань колективної діяльності (звичаї), або спеціально спрямовані на подальше зміцнення колективу, підвищення його згуртованості, залучення нових членів до його духовних цінностей - ритуали.

До колективних звичаїв відносяться деякі особливості внутрішнього порядку, військового побуту, сталого в підрозділі, стабільні форми сумісного відпочинку воїнів, система основних виховних заходів, що міцно увійшли до способу життя підрозділу, і ін.

Роль традицій колективу у вихованні особистості надзвичайно велика, оскільки людина непомітно для себе засвоює звички і буденні уявлення про суспільне буття, характерні для її соціального оточення. Отже, кожен командир зобов'язаний проявляти турботу про формування позитивних традицій свого підрозділу і підтримувати ці традиції, використовуючи їх можливості для виховання своїх підлеглих.

Висновки

Таким чином, підбиваючи підсумки лекції, можна зробити висновок|виведення|, що структура психології колективу дуже|дуже| складна і різноманітна|різноманітна|. При цьому кожен структурний елемент може мати свої особливості (наприклад, колективна думка може бути єдиною або різноплановою, відносини в колективі можуть бути принциповими або безпринципними, доброзичливими або напруженими; настрої колективу -- тонізуючими або такими, що знижують активність людей тощо).

Тому сучасний офіцер повинен мати добрі знання психології, щоб не тільки знати особливості військового|воїнського| колективу і колективної психології, але й уміло використовувати дані особливості у практиці керівництва підрозділом і виховання своїх підлеглих.

Контрольні питання та завдання

1. Група як соціальна спільність людей.

2. Колектив як організована група людей. Основні характеристики військового колективу.

3. Психологічні ознаки військового колективу.

4. Основні умови для успішних дій колективу у складній обстановці.

5. Традиції, бойові реліквії і військові|воїнські| ритуали - важлива|поважною| умова діяльності і розвитку військового колективу.

6. Службові відносини - найважливіша основа взаємодії людей під час вирішення професійних завдань. |з'являються,являються|

7. Міжособистісні психологічні відносини як|з'являються,являються| одна із сторін об'єктивних відносин, що|робить,виявляє,чинить| |винятково| впливають на поведінку військовослужбовців.

Список використаної літератури

1. Указ Президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 року „Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях”.

2. Копаниця А.В. Рекомендації щодо системи заходів та контролю органами військового управління, командирами об'єднань, з'єднань, військових частин та підрозділів за станом військової дисципліни.

3. Алещенко В.І. Морально-психологічне забезпечення застосування військ (сил): становлення та сутність: Навчально-методичний посібник. - К.: Національна академія оборони України, 1999. - 32 с.

4. Процепко О.Г. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки з'єднань, військових частин та підрозділів Збройних Сил України: Методичний посібник. - К.: Національна академія оборони України, 2000. - 30 с.

5. Ягупов В.В. Морально-психологічне забезпечення: Курс лекцій. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2002. - 250 с.

6. Ягупов В.В. Військова психологія: Підручник.- Київ: Тандем, 2004. - 656с. - Бібліогр.С. 623-627.

7. Бородій А. Сучасні погляди на організацію та зміст морально-психологічного забезпечення застосування військ (сил) //Народна Армія. - 2004. - 12 трав.

8. Коупленд Н. Психологія і солдат: - М.: Вища школа, 1991. - 29 с.

9. Варій М.Й., Козяр М.М., Коваль М.С. Військова психологія і педагогіка: Посібник / За заг.ред. М.Й.Варія. - Львів: Вид-во «Сполом», 2003. - 624с.

10. Психология и педагогика. Военная психология / Под ред. А.Г. Маклакова. - СПб.: Питер, 2004. - 464с.: ил - (Серия «Учебник для вузов»).

11. „Военная психология и педагогика” под редакцией А.В. Барабанщикова, 1986 р.

Тема 13. Психологія взаємовідносин серед військово-службовців

План

1. Авторитет у військовому колективі.

2. Колективна думка у військовому колективі.

3. Колективні настрої і традиції.

Як відомо, особа може розвиватися лише за умови, що людина живе між собі подібних, постійно вступає у відносини з іншими людьми. Безпосереднє спілкування, реальні зв'язки і взаємні відносини людей у колективі відбиваються в їх психології і виявляються в суб'єктивних міжособистісних відносинах.

Система міжособистісних взаємин складається під впливом цілого комплексу об'єктивних і суб'єктивних умов. До об'єктивних умов належать особливості державного устрою, характер і призначення колективу, ін. Разом із об'єктивними умовами відомий вплив на формування міжособистісних відносин роблять суб'єктивні, психологічні чинники - зрілі і незрілі погляди окремих людей, позитивні і негативні риси характеру і темпераменту, рівень культури і підготовленості офіцерів, прапорщиків і сержантів як вихователів і т.п.

Збройні Сили відповідно до свого суспільного призначення мають специфічну організацію. Наприклад, служба вимагає від військовослужбовців точного і беззаперечного підпорядкування командирам і начальникам. Отже, специфіка військової діяльності та організації породжує особливу структуру реальних взаємин у військових колективах. У ній найчастіше виділяють наступні підструктури:

- відносини субординації;

- відносини координації;

- відносини співпраці.

Кожна підструктура володіє міжособистісним психологічним аспектом, що робить певний вплив на реальні відносини. Відповідно до психологічного змісту відносин між військовослужбовцями прийнято оцінювати їх як відповідні або не відповідні, а деколи і такі,що суперечать статутним нормам. Як правило, відносини, відповідні статутним вимогам, сприяють вирішенню завдань, що стоять перед військовим підрозділом. У той же час взаємовідносини, що не повністю відповідають статутним нормам, виступають як умови, що сприяють скоєнню військової провини, розвитку негативних якостей особи військовослужбовців. Тому кожен офіцер зобов'язаний прагнути до того, щоб встановити у військовому колективі правильні статутні взаємини.

Що є статутними взаєминами? Це відносини, що відповідають вимогам, викладеним у військових статутах, притому що у статутах, як і в документах, регулюючих взаємини військовослужбовців, знаходять свій вираз моральні принципи суспільства в цілому. Але ці принципи одночасно є і правовими нормами поведінки військовослужбовців.

До основних принципів взаємин між військовослужбовцями відноситься принцип єдиноначальності і строгої субординації. Суть даного принципу полягає у поділенні всіх військовослужбовців на начальників і підлеглих, старших і молодших; у чіткому визначенні їх прав і обов'язків; у наданні начальникам права наказувати і обов'язку підлеглих точно і беззаперечно виконувати накази і розпорядження начальників, суворо дотримувати правила військової ввічливості і віддання вітання. Статути зобов'язують не тільки начальника, але і старшого вимагати від підлеглого і молодшого дотримання вимог військової дисципліни і порядку.

Разом з тим велике значення військові статути відводять принципу колективізму у взаєминах військовослужбовців. Статути зобов'язують військовослужбовців дорожити військовим товариством, допомагати товаришам словом і справою, утримувати їх від негідних вчинків і, не щадивши свого життя, виручати їх із небезпеки.

Але слід мати на увазі, що хоча військові статути чітко і достатньо повно регламентують взаємини військовослужбовців, у той же час вони не можуть передбачити всіх деталей і можливих ситуацій. У частинах і підрозділах, у праці і в побуті складаються і розвиваються найрізноманітніші відносини, які виникають стихійно і офіційно нічим не регламентуються. Тому взаємини у військовому колективі вимагають постійної і пильної уваги командирів, знання ними особливостей відносин між всіма категоріями військовослужбовців.

При організації службових відносин офіцер завжди повинен мати на увазі, що між начальниками і підлеглими виключно важлива взаємна довіра. Сучасний бій вимагає від особового складу граничної самовіддачі, рішучих самостійний дій, готовності до особистого і колективного самопожертвування. Для досягнення перемоги необхідно, щоб кожен військовослужбовець глибоко розумів задум і вимоги командира, проникся відчуттям безмежної довіри до нього, до своїх бойових товаришів, був постійно готовий до самостійних, ініціативних дій. І звичайно ж, успіх бойових дій немислимий без віри командира в підлеглих, в їх творчі сили, непохитну рішучість до кінця виконати бойове завдання.

Психологічна значущість довіри полягає в тому, що вона підвищує у військовослужбовця відчуття власної гідності, стимулює особу до самовиховання, деколи стає вирішальним чинником перевиховання окремих військовослужбовців. Довіра не має нічого спільного з потуранням військовослужбовцю, що несумлінно ставиться до ратної праці, має низькі моральні якості. У свою чергу, недовіра начальника до підлеглих виявляється в оцінці і підміні підлеглих при виконанні ними своїх обов'язків по службі, в ігноруванні начальників нижчого звена, в утиску їх прав, у віддачі наказів через їх голову тощо.

Разом з тим у професійній діяльності офіцер повинен уникати упередженого відношення до підлеглих, обумовленого неправильною думкою, що наперед склалася. Упереджене ставлення начальника до підлеглого може виявлятися у двох формах: упереджено-негативній та упереджено-позитивній. Упереджене ставлення, як правило, є результатом односторонньої оцінки особи воїна і його поведінки. Командир, що відноситься до підлеглого упереджено, або прагне видати бажане за дійсне і переоцінює достоїнства підлеглого, або ж відзначає у нього тільки негативні риси. І те, і інше веде до неправильного вибору шляхів і засобів впливу на підлеглих, утруднює формування у них високих морально-бойових якостей.

Відносини субординації повинні характеризуватися доброзичливістю, яка спонукає підлеглих бути відвертими і щирими з начальником, сприяє внутрішньому схваленню вимогливості командира. Доброзичливість, простота і доступність формують позитивне відношення до служби, пошану до начальників і старших, сприяють визнанню і виправленню помилок, що допускаються підлеглими, підсилюють дієвість командирської вимогливості. Навпаки, недоброзичливість до підлеглих різко знижує ефективність виховних дій начальника.

У відносинах начальника з підлеглими неприйнятна зарозумілість, яка може виявлятися в різних формах, - від байдужості до людських прагнень і потреб до зневаги ними. Зовні це виявляється в манері і тоні розмови з людьми, в підкресленні своєї службової, а іноді і особистої, переваги, в уособленні і створенні для себе особливих привілеїв у питаннях побуту. Зарозумілість, як правило, виливається у грубість і нетактовність окремих офіцерів і сержантів. Серйозну небезпеку несе і грубість з підлеглими, оскільки вона завдає збитку формуванню позитивного відношення до армії, до військової служби, створює передумови втрати авторитету начальників, виникнення негативних настроїв у колективі, появи груповщини і кругової поруки. Грубість офіцера неминуче породжує напруженість і конфлікти, тому офіцер не має права проявляти грубість до підлеглого, навіть якщо цей підлеглий йому несимпатичний.

Особливу увагу необхідно приділяти взаємовідношенню рядових і сержантів. Як показує практика, статутні взаємини найчастіше порушуються саме в ланці „сержант - солдат”. Однією з головних причин такої ситуації є недоліки і помилки в керівництві сержантами з боку офіцерів, у відсутності належної вимогливості до сержантів, слабкій методичній допомозі їм, у недостатній турботі про підвищення їхнього авторитету. Деколи має місце і недбале відношення окремих сержантів до виконання своїх службових обов'язків, пов'язане із слабким відчуттям відповідальності, негативними рисами характеру, недостатнім знанням служби і своєї бойової спеціальності.

До психологічних причин виникнення неправильних взаємин із підлеглими слід віднести статус сержанта як молодшого командира. На відміну від офіцерів, сержанти не мають перед підлеглими значної вікової переваги в життєвому досвіді, який є важливим чинником морально-психологічного впливу на людей. Сержанти можуть лише трохи перевершувати своїх підлеглих і в службовому досвіді. До того ж вони в порівнянні з офіцерами менш підготовлені в педагогічному відношенні і не завжди здатні знайти правильний підхід до людей, раціонально використовувати дисциплінарні права. Разом з тим за умовами праці і побуту сержанти не відрізняються від своїх підлеглих: вони і сплять, і харчуються, і займаються завжди разом із ними, постійно знаходяться на очах у підлеглих. Вони більш схильні до впливу думки солдатів, ніж офіцери. Все це утруднює завоювання сержантами авторитету серед своїх підлеглих.

У відносинах сержантів і рядових можуть виникати різні непорозуміння, а іноді і прямі порушення вимог статутів. Так, прагнучи сумлінно виконати свій обов'язок, деякі з них намагаються будувати і службові, і позаслужбові взаємини з підлеглими виключно на строго офіційній основі, що, як правило, призводить, зрештою, до виникнення емоційного бар'єра, що утруднює нормальне спілкування з підлеглими і керівництво ними. З іншого боку, деякі сержанти бояться проявити справжню командирську вимогливість. Зустрівши негласний опір підлеглих, найчастіше з боку недисциплінованих старослужащих солдатів, і не знаючи, як його подолати, деякі недосвідчені сержанти стають на шлях панібратства, підлабузництва перед ними і приховування їх вчинків.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що на користь підвищення боєготовності підрозділів офіцери повинні постійно піклуватися про зміцнення авторитету сержантів, підвищення їх педагогічної підготовленості, навчати їх роботі з підлеглими.

Іншим вельми складним напрямом діяльності офіцера є формування відносин між рядовими військовослужбовцями, оскільки особливості цих відносин роблять безпосередній вплив на їх вчинки і поведінку, на формування у них певних рис характеру.

Як правило, між солдатами складаються взаємні симпатії і прихильності, затверджуються братерство, дружба, постійна турбота про товаришів, безпосередня зацікавленість в їх долі. Разом з тим у взаєминах рядових воїнів можуть спостерігатися і відхилення від статутних норм. Найчастіше це обумовлено певними психологічними причинами. Так, всі рядові військовослужбовці займають однакове правове положення. Будучи рівними за правовим положенням, рядові об'єктивно грають у колективі різні службові й інші ролі, що обумовлене термінами служби, відношенням до обслуговуваної техніки і зброї, спеціальною підготовленістю, умовами, в яких вони знаходилися у минулому, і т.ін. Все це не може не відбиватися на їх взаєминах, особливо між військовослужбовцями різних термінів служби.

Як було сказано вище, людина, знаходячись у колективі, прагне до самоствердження. Це повною мірою стосується і старослужащих солдатів. У тих підрозділах, де подібне самоствердження старослужащих солдатів протікає стихійно, різниця в термінах служби може стати передумовою виникнення в окремих військовослужбовців позиції переваги, прагнення зайняти командне положення і підпорядкувати своєму впливу молодь. Саме дана обставина часто призводить до конфліктів між військовослужбовцями. Тому командир підрозділу повинен контролювати процес формування відносин між різними групами рядових військовослужбовців.

...