Морально-психологічне забезпечення діяльності військ

У зв'язку з цим викладена нижче система роботи зі зміцнення військової дисципліни стосується викорінення локальних факторів їх порушення, тобто вони пов'язані з індивідуально-психічними особливостями воїнів, наявністю у підрозділах певних негативних традицій, невмінням і неспроможністю командирів (начальників) ланки відділення-полк (бригада) управлінськими заходами налагодити статутний порядок у підрозділі та формувати свідому дисципліну у військовослужбовців.

Система роботи зі зміцнення військової дисципліни в підрозділі (частині) - це комплекс управлінських, організаційних, педагогічних і психологічних заходів та основних напрямків роботи командирів (начальників) щодо згуртування особового складу підрозділів (частини) у справжні військові колективи, досягнення у них позитивного МПС, затвердження суспільно схвалених норм і правил поведінки його членів, дотримання ними свідомої дисципліни, бездоганного і неухильного додержання порядку і правил, встановлених військовими статутами, іншими законодавчими актами України та загальноприйнятими моральними нормами поведінки.

Ця система стосується конкретно психологічної проблеми, тому вона має розв'язуватися, у першу чергу, психологічними заходами із широким залученням фахівців - психологів. Військові психологи у полку (бригаді) мають організовувати власну діяльність на трьох рівнях. Перший - на рівні конкретної психологічної проблеми, тобто це робота з певним військовослужбовцем чи групою військовослужбовців, які мають суттєві проблеми з військовою дисципліною.

Цей рівень має бути основним для психологів батальйонів і полків (бригад), бо вони, маючи спеціальну психологічну освіту, спроможні з'ясувати психологічні фактори та механізми порушень військової дисципліни, поставити правильний діагноз та психологічно цілеспрямовано впливати на порушників. Другій рівень - це робота з певними категоріями військовослужбовців (наприклад, призовниками, сержантами, офіцерами, військово-службовцями, схильними до порушень військової дисципліни), підрозділами, яким потрібна кваліфікована допомога професійного психолога. Третій рівень - це аналітична, методична й організаційна робота у масштабі військової частини, пов'язана з психологічним забезпеченням виховних та інших заходів зі зміцнення військової дисципліни.

Але в той же час ця система має відповідати вимогам Міністра оборони України та передбачає:

по-перше, глибоке вивчення, осмислення й усвідомлення командирами (начальниками) основних вимог статутів, військового законодавства України, наказів Міністра оборони щодо зміцнення військової дисципліни;

по-друге, регулярну роботу посадових осіб у підпорядкованих їм підрозділах із всебічного вивчення стану служби військ, військової дисципліни та правопорядку, виконання особовим складом у повсякденній життєдіяльності вимог законів, статутів, наказів і директив Міністра оборони та інших керівних документів; надання практичної допомоги у знятті напруги у військових колективах та забезпеченні позитивного МПС особового складу;

по-третє, заслуховування звітів командирів підрозділів й інших посадових осіб про стан військової дисципліни, їх особистий внесок у її зміцнення, формування і розвиток дисциплінованості у кожного воїна. При цьому (так, як і при роботі в підлеглих підрозділах) звертається особлива увага на всі основні напрями їх роботи щодо зміцнення військової дисципліни та її МПЗ. Це:

§ підбір, розстановка, навчання і виховання кадрів (офіцерів, прапорщиків, сержантів);

§ контроль за діяльністю кадрів, виконанням ними своїх службових обов'язків та надання їм практичної допомоги;

§ вивчення та аналіз МПС особового складу;

§ планування, підготовка та проведення заходів щодо її підвищення й підтримання на належному стабільному рівні;

§ військово-професійне, національне, військово-патріотичне, правове, моральне, естетичне, екологічне і фізичне виховання військовослужбовців;

§ морально-психологічний супровід повсякденної життєдіяльності підрозділів;

§ своєчасне, повне і якісне доведення до військовослужбовців встановлених норм речового, харчового, фінансового, медичного й інших видів забезпечення;

§ підтримання статутного порядку в підрозділах (частинах) і чітка організація бойової підготовки особового складу та служби військ.

Тут слід зробити кілька зауважень щодо статутного порядку у підрозділі та його виховного впливу, бо цього, на жаль, певна кількість офіцерів не усвідомлює. Виховний вплив статутного порядку полягає в тому, що він забезпечує найкращі умови для бойової і гуманітарної підготовки особового складу, оптимально сприяє ефективному виконанню покладених на нього завдань та обов'язків, підсвідомо формує у військовослужбовців навички, звички й уміння вихованої поведінки та дотримання норм і правил військового етикету.

Підтриманню статутного порядку у підрозділах, вихованню дисциплінованості в особового складу безпосереднім чином сприяє висока організація бойової підготовки особового складу. Кожне заняття, при якісній його підготовці і проведенні, досягає мети не тільки щодо формування бойової майстерності, але і виховної - формує дисциплінованість у військовослужбовців.

Важливою умовою зміцнення військового порядку, який активно формує дисциплінованість військовослужбовців, є правильна організація служби військ. Служба військ включає широкий комплекс заходів, який забезпечує підтримання в підрозділах (частинах) високого рівня дисципліни, організованості і порядку, створення оптимальних умов для бойової і гуманітарної підготовки особового складу, всієї його життєдіяльності;

по-четверте, підбиття підсумків роботи зі зміцнення військової дисципліни та правопорядку у відділеннях (екіпажах, обслугах), взводах, ротах (батареях), батальйонах (дивізіонах), полках (бригадах) згідно з вимогами Міністра оборони, яке проводиться у військових частинах - щомісячно; у ротах, батальйонах - щотижнево; у взводах, відділеннях - щоденно;

по-п'яте, вивчення, аналіз, узагальнення і впровадження передового досвіду роботи по зміцненню військової дисципліни та правопорядку. Обмін досвідом роботи щодо практики зміцнення військової дисципліни та навчання посадових осіб щодо її поліпшення рекомендується проводити у військах сержантами 2 рази на місяць; прапорщиками - щомісячно; офіцерами підрозділів - щомісячно; командним складом військових частин - щоквартально;

по-шосте, чітку організацію методичної роботи, яка передбачає навчання підлеглих командирів (начальників) практиці МПЗ військової дисципліни та профілактики правопорушень. При цьому особливу увагу слід приділяти навчанню методів і форм ефективного впливу на свідомість і підсвідомість, емоцію і волю, мотиви і мотивацію, ціннісні орієнтації і настанови військовослужбовців.

Навчання офіцерів, прапорщиків, сержантів системного підходу, сучасних форм і методів роботи з підлеглими, передового досвіду роботи щодо зміцнення військової дисципліни планується та проводиться не менш двох разів на місяць.

Методи МПЗ військової дисципліни - це способи і прийоми впливу на свідомість, підсвідомість, мотиваційну, емоційно-почуттєву і вольову сферу психіки військовослужбовця, його поведінку і військово-професійну діяльність з метою досягнення бездоганного ставлення до виконання службових обов'язків.

До них належать: методи довір'я, поваги до особистості військовослужбовця та її гідності; методи формування свідомості особистості воїна (переконання, заохочення, примус); метод особистого прикладу командира (начальника); метод доручення підлеглому; метод вправи; метод створення виховних ситуацій; метод осуду негідної поведінки військовослужбовця; психодіагностичні, психокорегуючі, психореабілітаційні методи тощо.

Форми морально-психологічного забезпечення (МПЗ) військової дисципліни - це різноманітні організаційні заходи, які цілеспрямовано плануються, ретельно готуються і якісно проводяться з метою допомогти воїнам усвідомлювати вимоги законів, статутів, моральних норм поведінки та необхідність їх свідомого дотримання. Форми залежать від стану військової дисципліни та правопорядку в підрозділі (частині), рівня морально-психологічного стану (МПС) особового складу, поставлених завдань та інших чинників. Найчастіше застосовуються індивідуальні і групові форми МПЗ військової дисципліни;

по-сьоме, постійну турботу про поліпшення якісної характеристики та рівня підготовленості суб'єктів МПЗ військової дисципліни, правопорядку і профілактики правопорушень. Важливо, щоб усі суб'єкти МПЗ військової дисципліни постійно були налаштовані на творчий пошук шляхів удосконалення стилю своєї роботи, підвищення її ефективності.

Розглянемо шляхи удосконалення системи роботи командирів (начальників) щодо зміцнення військової дисципліни та правопорядку - це основні напрямки посилення дієвості позитивного впливу командирів, штабів, фахівців органів виховних структур на воїнів відповідними управлінськими, організаційними, педагогічними, соціально-психологічними та іншими заходами.

Шляхами удосконалення системи роботи командирів (начальників) щодо зміцнення військової дисципліни є:

1. Суттєве поліпшення соціальної захищеності та матеріального добробуту військовослужбовців і членів їх сімей, запровадження ефективних матеріальних і моральних стимулів за високі показники в бойовій і гуманітарній підготовці, службі та дисципліні.

2. Професійне залучення військових психологів до психологічного забезпечення військової дисципліни і профілактики правопорушень.

3. Забезпечення зразковості офіцерів і прапорщиків у повсякденній життєдіяльності військ, поза умовами служби та в побуті, без якої суттєво покращити військову дисципліну неможливо.

4. Збільшення уваги до сержантів. Підбір, навчання і виховання цієї категорії командирів повинно стояти на передньому плані повсякденних турбот командирів рот (батарей), батальйонів (дивізіонів), полків (бригад).

5. Підвищення позитивної ролі військовослужбовців- контрактників у повсякденній життєдіяльності підрозділів (частин), які мають бути військовими професіоналами, демонструвати взірець виконання функціональних обов'язків.

6. Посилення контролю та надання безпосередньої практичної допомоги підлеглим посадовим особам у вдосконаленні стилю й системи їх роботи щодо зміцнення військової дисципліни та правопорядку. Принцип: “Кожний начальник допомагає, контролює і навчає своїх підлеглих, відповідає за рівень їх підготовки і внесок у вирішення поставлених завдань” має стати провідним принципом діяльності кожного командира. Все це передбачає посилення вимогливості до всіх без виключення офіцерів, прапорщиків, сержантів за особистий їх внесок у зміцнення військової дисципліни та правопорядку в підрозділі (частині).

Командири (начальники) особисто займаються навчанням безпосередньо підлеглих офіцерів, прапорщиків і сержантів сучасним гуманним принципам, ефективним методам і ненасильницьким формам роботи щодо зміцнення військової дисципліни, оптимальному використанню наданих їм дисциплінарних прав, творчому поєднанню в своїй діяльності методів безпосереднього і опосередкованого виховного впливу на вихованців та методів самовиховання.

7. Суттєвого ефекту можна досягти цілеспрямованою організацією індивідуально-виховної роботи, яка повинна пронизувати усі військові структури, кожну ланку, проводитися на всіх рівнях. Систематичне проведення такої роботи з офіцерами, прапорщиками, сержантами і рядовими дає можливість мобілізувати їх на якісне виконання бойових, навчально-бойових та інших завдань, сприяє запобіганню загибелі і травмування воїнів, недопущенню негативних проявів у їх поведінці, викоріненню порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями.

8. Пожвавлення морально-психологічного забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень. Тут основні зусилля мають зосереджуватися на індивідуальній роботі з військовослужбовцями усіх категорій безпосередньо у підрозділах для визначення причин їх девіантної поведінки, надання їм своєчасної соціально-психологічної, психологічної та інших видів допомоги, проведення сучасних психологічних профілактичних заходів.

9. Організація повноцінної бойової і гуманітарної підготовки, служби військ, всієї життєдіяльності підрозділів (частин) і органів управління.

10. Вдосконалення аналізу стану військової дисципліни та правопорядку, ефективності бойової і гуманітарної підготовки, якості служби військ. При цьому обов'язковим має бути дотримання таких його принципів, як: системність, послідовність, достовірність, комплексність, принциповість, врахування об'єктивних і суб'єктивних причин у їх єдності та взаємозв'язку.

Підведення підсумків стану військової дисципліни проводять: командири відділень з особовим складом по кожному солдату; командири взводів з особовим складом взводу і окремо з сержантами, командирами відділень, яким ставлять завдання на наступну добу, з визначенням місця за рейтингом кожного відділення; командири рот з особовим складом роти на загальних зборах роти і окремо з командирами взводів із визначенням рейтингу відділення і взводів роти. Керівний склад частини бере участь у підбитті підсумків у підрозділах, які відстають.

Основними критеріями оцінки стану дисципліни та ефективності системи роботи з її зміцнення є:

— рівень бойової і мобілізаційної готовності підрозділу, частини. Бойова готовність і дисципліна тісно пов'язані. Якщо військова дисципліна - умова бойової готовності, то стан бойової готовності - найбільш ефективний критерій її оцінки;

— рівень бойової підготовки особового складу та несення ним бойового чергування, вартової та внутрішньої служб, ефективність виконання основних видів діяльності підрозділу (частини);

— ступінь підтримання у підрозділі (частині) статутного порядку, його відповідність вимогам Міністра оборони, військовим статутам і настановам;

— особиста взірцевість у дисципліні командирів (начальників). Це дає можливість командиру проводити МПЗ предметно, з конкретними категоріями військовослужбовців, мобілізувати з цією метою громадськість;

— комплексне проведення інформаційно-пропагандистської, організаторської, соціально-правової, культурно-виховної і просвітницької роботи, ступінь дієвості їх форм і методів;

— ефективність дисциплінарної практики командирів і начальників усіх рівнів та інші критерії.

Висновки

Отже, ми можемо зробити висновок, що для якісного здійснення морально-психологічного забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень необхідна системна робота багатьох категорій командирів (начальників). Ця робота не терпить шаблонності, зважаючи на обставини, вона має бути водночас і конкретною, і творчою.

Контрольні питання та завдання

1. Форми морально-психологічного забезпечення (МПЗ) військової дисципліни.

2. Основні критерії оцінки стану дисципліни та ефективності системи роботи посадових осіб.

3. Шляхи удосконалення системи роботи командирів (начальників) щодо зміцнення військової дисципліни.

4. Сутність та зміст військової дисципліни.

5. Система роботи зі зміцнення військової дисципліни в підрозділі (частині).

6. Основи планування заходів у зміцненнівійськової дисципліни та профілактики правопорушень.

Список використаної літератури

1. Бабенко М., Ротань М.П. Морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень. - К., ВГІ НАОУ, 2000.

2. Бойко О.В., Голик М.М., Романишин А.М. Інноваційні форми та методи навчання військовослужбовців. Навчально-методичний посібник - Львів: ЛВІ, 2006. - 67 с.

3. Варій М.Й., Букреєв В.О. Соціально-психологічний аспект взаємовідносин у військовому підрозділі. - Львів, ВІ ДУ “ЛП”, 1997.

4. Варій М.Й., Букреєв В.О., Зачепа А.М. Основи морально-психологічного забезпечення дисципліни у військовому підрозділі. Наук.-метод.посібник. - Львів, ВВП ДУ “ЛП”, 1996.

5. Варій М.Й. Основи морально-психологічного забезпечення військ. Наук.-метод. посібник. - Львів: ЛВІ НУ “ЛП”, 1999.

6. Варій М.Й. Морально-психологічний стан військ, його оцінка та підтримка на високому рівні. Монографія. - Львів, ВІ ДУ “ЛП”, 1996.

7. Виховна робота у Збройних Силах України. Вип. 1. Виховна робота в бойових обставинах. - Львів, ДУ ”ЛП”, 1996.

8. Виховна робота у Збройних Силах України. Вип. 2. Навч.-метод. посібник - Львів: ВІ ДУ “ЛП”, 1999.

9. Військові статути Збройних Сил України. - К.: Варта, 1999.

10. Державна Програма розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки.

11. Кодекс честі офіцера Збройних Сил України. Затверджений Наказом Міністра оборони України від 31.12.1999 р., № 412.

12. Концепція гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України. Затверджена Указом Президента України від 12 січня 2004 року № 28/2004 // Народна армія. - 2004. - 4 лютого.

13. Концепція морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України. Затверджена Наказом Міністра оборони України від 5.05.1999 р., № 142.

14. Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України. Затверджена Указом Президента України від 4 вересня 1998 р. № 98198.

15. Попович О.І., Петрович В.І., Стасюк В.В. Виховна робота в підрозділі. Навч.-метод. посібник. - К.: КВГІ, 2000.

16. Про додаткові заходи щодо поліпшення дисципліни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях: Директива Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.10.2002 р., № 1-1/1384.

17. Про зміцнення військової дисципліни у Збройних Силах України: Наказ Міністра оборони України від 19.04.1997р., № 11.

18. Про стан правопорядку, військової дисципліни та додаткові заходи органів військового управління щодо їх зміцнення: Директива Міністра оборони України від 31.05.2001 року, № Д-12.

19. Про удосконалення діяльності органів військового управління щодо попередження пияцтва та впровадження здорового способу життя у Збройних Силах України: Директива Міністра оборони України від 29.07.1999 р., № 17.

20. Про організацію правової підготовки у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України: Наказ Міністра оборони України від 24 лютого 2006 року № 117.

21. Робота командира підрозділу щодо зміцнення військової дисципліни (Методичні рекомендації). - Харків: ХВУ, 1998.

22. Темко Г. Методологічні основи виховання воїнів Збройних Сил України. Монографія. - К.: Варта, 1997.

23. Темко Г. Виховна робота у Збройних Силах України: історія і сучасність. - К.: Варта, 1996.

24. Ягупов В.В. Морально-психологічне забезпечення. - К.: КНУ ім. Т.Шевченка, 2002.

25. Ягупов В.В. Військове виховання. - К: Варта, 2003.

26. Методичний посібник командиру підрозділу щодо зміцнення військової дисципліни. - Львів: Зах. ОК, 2002.

27. Методичні рекомендації командирам військових частин (підрозділів) щодо організації профілактики порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями. - К.: ГУВР, 2003.

28. Організація виховної роботи в підрозділах (Методичні рекомендації випускникові). - Харків, ХВУ, 1998.

Тема 11. Методика індивідуально-виховної роботи в підрозділі

План

1. Сутність і зміст індивідуальної виховної роботи в підрозділі.

2. Основні напрямки, форми і методи індивідуальної виховної роботи посадових осіб.

Виховна робота - система організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, культурно-просвітницьких та військово-соціальних заходів, спрямованих на формування і розвиток у воїнів гуманістичного світогляду, правової свідомості і особистих якостей, необхідних для військової служби, а також для забезпечення високої бойової та мобілізаційної готовності органів управління з'єднань і частин, військової дисципліни та соціальної справедливості у стосунках між військовослужбовцями, начальниками і підлеглими, готовності особового складу до захисту держави.

З метою створення здорових соціально-психологічних умов військової служби та викорінення нестатутних взаємовідносин, попередження ухилень від військової служби, профілактики правопорушень військовослужбовців у позаслужбовий час із року в рік зростають вимоги до командирів, штабів, виховних структур щодо проведення індивідуально-виховної роботи в підрозділах. Але істотного її покращення не спостерігається. Чому індивідуальна виховна робота до цього часу не дає якісного результату в удосконаленні особистісних якостей?

Ми назвемо декілька причин.

v Відсутня єдина система психолого-педагогічного вивчення особистості воїна. А без знання підлеглих неможлива успішна виховна робота. Недоліки у вивченні військовослужбовців нерідко зумовлені бажанням вирішувати складні питання з ходу, відступаючи від наукових рекомендацій.

v Не вдалося подолати авторитарного стилю спілкування. Відсутня культура в діалозі начальника і підлеглого. Спілкування проходить частіше за вказівкою, ніж за потребою.

v Індивідуальна виховна робота не завжди буває конкретною. Справа частіше підміняється розмовами, гаслами, закликами про необхідність бути уважним до вояків, турбуватися про них. Для урахування індивідуального впливу поки ще не існує одиниці виміру. Легше відзвітуватися кількістю масових заходів - це краще сприймають комісії різних рівнів.

v Дефіцит впливу на свідомість особистості зумовлений слабкою озброєністю офіцерів основами і методикою індивідуальної виховної роботи. Але не тільки цим. Зустрічаються офіцери, які взагалі не бажають займатися вихованням своїх підлеглих. Вони вважають, що це повинні робити виключно офіцери виховних структур.

Особливе значення індивідуальна виховна робота має в умовах реалізації Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки, реалізації вимог Концепції соціального і гуманітарного забезпечення у Збройних Силах України, необхідності проводити ефективні заходи щодо зменшення впливу негативних проявів сучасного стану суспільства на морально-психологічний стан військ.

11.1 Сутність і зміст індивідуальної виховної роботи в підрозділі

Починаючи розгляд першого навчального питання, доцільно з'ясувати, що ж таке індивідуальна виховна робота.

Індивідуально-виховна робота - це сукупність способів і прийомів виховної роботи з окремим військовослужбовцем, які зорієнтовані на вирішення конкретного виховного завдання.

Принципи індивідуальної виховної роботи:

- Повсякденна увага до кожного військовослужбовця у поєднанні з високою вимогливістю і батьківською турботою про його життя, побут, відпочинок;

- зв'язок виховання підлеглого з життям країни, із завданнями бойової і гуманітарної підготовки військового колективу;

- єдність індивідуального і колективного впливу на особистість воїна;

- дотримання почуття міри в критиці недоліків воїна та опора на його позитивні якості;

- конкретність, скерованість на певного військовослужбовця;

- цілеспрямованість у досягненні певних завдань виховання;

- оперативність, можливість проведення виховної роботи у будь-якій обстановці, швидке реагування на поведінку воїна в різноманітних ситуаціях;

- планомірність, заздалегідь продумана система індивіду-ального впливу на військовослужбовця.

Система індивідуальної виховної роботи включає:

– визначення цілей і завдань;

– планування;

– визначення, хто і з ким індивідуально працює;

– навчання практиці індивідуально-виховної роботи;

– вивчення і врахування індивідуальних особливостей військовослужбовців, застосування найбільш ефективних форм, методів і засобів впливу;

– організацію оперативної інформації про настрої, інтереси, запити особового складу;

– аналіз, узагальнення передового досвіду, контроль і корегування плану.

Офіцер повинен розуміти, що індивідуальна виховна робота - це система цілеспрямованого виховного впливу, який здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей вояка шляхом застосування найбільш педагогічно доцільних засобів і методів із постійним урахуванням реакції на них і досягнутих результатів.

Індивідуально-виховна робота - це велика і складна праця. Її характеризують наступні ознаки:

- вона має конкретні педагогічні цілі;

- проводиться з урахуванням індивідуальних особливостей воїнів;

- є компонентом комплексного підходу;

- проводиться постійно і скрізь;

- здійснюється усіма методами і засобами;

- проводиться у постійній відповідності з принципами виховання.

Структура індивідуальної виховної роботи включає:

§ глибоке вивчення воїна, якого виховують, як особистості;

§ визначення програми виховної роботи з ним;

§ використання усіх засобів, методів і форм виховання;

§ спрямування зусиль усіх вихователів та колективу на воїна;

§ постійний контроль за ходом і результатами виховної роботи.

Структурно зміст цієї роботи включає взаємозалежні етапи; підготовчий, цілеспрямований педагогічний вплив і результативний.

У ході підготовчого етапу прапорщику необхідно визначити, що і як вивчати в особистості підлеглого, спрогнозувати перспективи її розвитку, вибрати найбільш доцільні засоби, форми і методи досягнення поставлених цілей.

Реалізуючі план індивідуально-виховної роботи з підлеглим, командир різними засобами і методами педагогічної взаємодії з військовослужбовцем (впливу на нього) домагається його активної участі у самовдосконаленні.

По завершенні оцінюються результати вивчення і педагогічного впливу на підлеглого. У цей період відбуваються діагностика і корегування виховної діяльності самого начальника.

Які ж дані про підлеглих необхідно знати командиру? До головних з них можна віднести наступні:

Ш загальні біографічні дані: прізвище, ім.'я, по батькові, рік народження, соціальний та сімейний стан, умови, в яких виріс, вчився, виховувався, чим займався до служби, коло друзів, знайомих;

Ш моральні якості: рівень свідомості, відношення до військового обов'язку, виконання норм моралі, дисциплінованість, чесність, організованість, відношення до товаришів, колективу та до служби;

Ш психічні особливості: тип особистості, характер, темперамент, здібності, схильності, вольові якості, увага, пам'ять, мовлення, захоплення тощо;

Ш стан здоров'я: фізичний та психічний розвиток, витривалість, рівень загартування, опір організму до простудних захворювань тощо.

Звичайно, спільна служба сама по собі сприяє вивченню підлеглих, і офіцер, навіть не займаючись спеціально цим питанням, буде багато знати про них. Такий процес носить стихійний характер і потребує тривалого часу. Інтереси ж військової праці потребують, щоб командир скоріше вивчив підлеглих.

Вивчення воїна як особистості - це вихідна передумова успіху індивідуальної роботи. Воно має за мету виявити:

v позитивні риси і якості воїна, на які необхідно спертися у виховній роботі;

v якості, які необхідні у службі, але розвинуті в нього недостатньо;

v якості, які є негативними і можуть перешкоджати виховній роботі.

Можна запропонувати наступні складові вивчення особистості підлеглого.

1. Його життєвий досвід: місце народження; склад родини; де живуть і працюють батьки; у якій школі учився; успіхи у навчанні; чим захоплювався у вільний час; яку виконував суспільну роботу; яку читав літературу; про яку професію мріяв; чи сповідає релігію; відношення до неї.

2. Спрямованість. Вона виявляється: у моральних поглядах, переконаннях, ідеалах, загальному кругозорі; мотивах поведінки, навчання і служби; цілеспрямованості в досягненні цілей.

3. Особливості характеру. Показниками їх можуть бути: відношення до колективу, командиру, до себе, ратної праці; принциповість і відповідальність у питаннях військової служби, суспільної роботи.

4. Інтелектуальні і пізнавальні якості. Вони виявляються у рівні знань, успішності по предметах бойової підготовки; здатності до аналізу, узагальнення, порівняння; схильності до будь-якого виду діяльності; інтересах та їхній спрямованості; навичках самостійної роботи; увазі; спостережливості; пам'яті й ін.

5. Емоційні якості: відповідальність; здатність керувати своїми почуттями. виховний психологічний соціальний військовослужбовець

6. Вольові якості показують цілеспрямованість, самовладання, рішучість, самостійність, наполегливість, ініціативність, ретельність.

7. Особливості темпераменту, що виражають динаміку психіки поведінки військовослужбовця. У залежності від типу нервової системи людини темперамент буває: холеричний, сангвінічний, меланхолійний і флегматичний.

8. Суспільна активність воїна. Виявляється в участі воїна у культурно-просвітницьких і спортивних заходах у підрозділі; у критичності і конструктивності його виступів на зборах, в оцінці своєї діяльності і товаришів.

9. Дисциплінованість характеризує рівень вихованості військовослужбовця, наскільки він здатний керувати своєю поведінкою. Показники дисциплінованості: знання загальновійськових статутів, виконання їхніх вимог; наявність і характер стягнень і заохочень; організованість, ретельність, чесність.

10. Фізичний розвиток визначає можливості щодо подолання труднощів військової служби. Він характеризується: систематичним загартовуванням свого організму; відношенням до фізичної зарядки і спорту взагалі.

11. Для вихователя дуже важливо знати позитивні звички військовослужбовця, тобто дії і вчинки, виконання яких стало потребою. До них можна віднести: акуратність, ретельність, відповідальність, непримиренність до недоліків, ін. Негативних же звичок, таких, як брутальність, лихослів'я, неохайність, незібраність та ін., потрібно допомогти позбутися.

Під час індивідуально-виховної роботи необхідне грамотне використання офіцером відповідних засобів, методів і форм. Вони складають інструментарій індивідуальної роботи. Важливо, щоб ідея їх грамотного використання була глибоко осмислена офіцерами. Інакше недбале користування цими засобами, методами, формами може не дати бажаних результатів.

Для вивчення військовослужбовців педагогічно виправдане використання наступних методів: спостереження, індивідуальна бесіда, вивчення документів, використання думки інших людей; письмовий зв'язок із батьками і колективами, де раніше працював або навчався військовослужбовець, аналіз результатів повсякденної діяльності, опитувальні методики.

Вивчення підлеглих ведеться як безпосередньо (у ході спостереження, індивідуальних бесід, індивідуальної допомоги), так і опосередковано (у процесі аналізу результатів діяльності, вивчення різних документів, узагальнення незалежних характеристик, листування з батьками, керівниками шкіл, підприємств, де вчився чи працював підлеглий). Розглянемо деякі з цих методів.

Одним із найважливіших є спостереження. Під ним розуміється систематичне, цілеспрямоване накопичення фактів про вчинки, поведінку, судження військовослужбовця, що дозволяють зробити висновки про його індивідуальні особливості.

Краще пізнати людину допомагає вивчення документів: автобіографічних даних, характеристик з місця роботи чи навчання, з військових комісаріатів; документів про освіту; матеріалів професійного відбору; медичних книжок; службових карток.

Але найбільш достовірні дані дає, звичайно ж, особисте спілкування з підлеглим. При вмілому проведенні бесіди можна виявити щирі переживання військовослужбовця, його думку про стан справ у колективі, про товаришів по службі, про командирів. Результати бесіди допомагають скласти більш повне уявлення про воїна, на підставі чого і будується індивідуальна виховна робота з ним.

Найкращий ефект дає комплексне використання різних методів вивчення індивідуальних особливостей особистості військовослужбовця.

Ґрунтуючись на знанні індивідуальних особливостей підлеглого, важливо вибирати такі способи впливу на нього, що здійснюють більший позитивний вплив.

Застосовуються нйбільш ефективні традиційні методи і прийоми індивідуального впливу на особистість: переконання, заохочення (нагорода) чи просто схвалення, похвала, вираження свого позитивного відношення до підлеглого, довіри до нього.

Важливу роль грає виховання на прикладах. Зміст методу полягає в тому, щоб допомогти військовослужбовцю знайти приклад для наслідування. Нерідко підлеглі свідомо і несвідомо копіюють свого командира, особливо у важких життєвих ситуаціях. Це підвищує моральну відповідальність начальника за свої дії і поведінку.

Найрозповсюдженим і, напевно, самим доступним методом є бесіда. Це - один із простих і одночасно комплексних засобів впливу на військовослужбовця. Бесіда дозволяє командиру (начальнику) без трудомісткої і тривалої за часом підготовки вирішити виховне завдання. Наприклад, у ході бесіди можна викликати у військовослужбовця певний емоційний стан (відчуття радості, гордості або провини, усвідомлення своєї гідності або сорому, емоційного підйому або пригніченості).

Умовно бесіду можна розділити на три основних етапи:

1-й етап - вступ. Головне завдання тут - зняти напругу і сторожкість (психологи вважають, що при зверненні до людини по важливими для неї питаннями вона споруджує перед собою захисний психологічний бар'єр). Для зниження цього бар'єра можна застосувати кілька способів:

- назвати підлеглого по імені і по батькові;

- сказати кілька теплих слів на його адресу;

- запитати про справи, проблеми воїна, про здоров'я й успіхи членів його родини (якщо знаєте їх чи знайомі з ними);

- виразити вдячність співрозмовнику за те, що він погодився відверто обговорити виниклу проблему;

- визнати, що раніше також помилялися, або що припустилися помилки у взаєминах із ним.

2-й етап - основний. Він являє собою активний діалог, у процесі якого командир прагне досягти поставленої виховної мети з переконання або переконання підлеглого, щоб вплинути на його поведінку чи дії.

У діалозі співрозмовники здійснюють один на одного вербальний (словесний) і невербальний (жести, міміка, пози) вплив.

3-й етап - заключний. Головна його мета - створення гарного враження від проведеної бесіди, емоційного настрою на якісне рішення завдань служби.

Практика свідчить про те, що бесіда як метод індивідуально-виховної роботи не завжди досягає позитивного результату. Причини цього різні. Одна з них полягає в тому, що цей метод повинен застосовуватись вихователем професійно.

Вихователь повинен знати деякі правила ведення бесіди з виховною метою або правила виховної бесіди. Перше правило говорить про те, що бесіда тоді досягає мети, коли підлеглий усвідомлює її необхідність. Якщо бесіда сприймається воїном як така, що не має відношення до його сьогоднішнього стану, то і відношення буде або нейтральним, або зовсім негативним. Друге правило полягає в тому, що бесіда буде тоді результативною, коли вихователь підготує умови для взаєморозуміння, зуміє привабити до себе співрозмовника, встановити з ним міцний контакт взаємодії.

Встановленню непримусової, доброзичливої, спонукаючої до відвертої розмови обстановки сприяє правильна методика постановки запитань. Необхідно ставити лише ті запитання, які дозволяють краще пізнати духовний світ воїна, його індивідуальні психологічні особливості; запитання формулювати зрозуміло, щоб вони не викликали лаконічних або двозначних відповідей; уникати запитань, які можуть виставити воїна в негативному вигляді і викликати негативний психічний настрій; більше задавати непрямих запитань; по можливості не вести в ході бесіди ніяких записів або робити їх якомога менше, бо це може насторожити співрозмовника; не вести бесіду поспішно або у збудливому стані.

Трете правило: готуючись до бесіди, не слід забувати про те, що підлеглий може по-різному бути орієнтований на її розвиток і результат.

Досвід показує, що частіше з все зустрічаються два варіанти орієнтації:

q підлеглий не бачить у майбутній бесіді сенсу і заздалегідь впевнений в її безрезультативності. Причини такої орієнтації можуть бути різними, в тому числі і така, наприклад, що воїн рахує, що цей спосіб спілкування з командиром (начальником) неадекватний очікуванням або ж не бачить в особистості вихователя засіб (умови) вирішення його проблеми;

q підлеглий у командирі (начальникові) бачить особу, інстанцію, яка обов'язково повинна вирішити його проблему, переконати, наставити, навчити і т.п.

Четверте правило полягає в тому, що бесіда може забезпечити очікуваний виховний ефект тоді, коли в ній буде повністю реалізована можливість основного методу виховання - переконання, який складає фундамент бесіди. У залежності від обставин командир (начальник) може скористатись різними прийомами цього методу: роз'ясненням, спростуванням, доказом, демонстрацією своєї позиції, зразків позитивного досвіду співслужбовців тощо.

У випадку, коли доцільність розвитку певної якості підлеглого не викликає сумнівів, але він не впевнений в тому, що зможе його розвинути у себе, можна застосувати метод навіювання, тобто вплинути словом, інтонацією на вихованця. При навіюванні під час бесіди слід орієнтуватись на створення такої психологічної атмосфери взаємодії з підлеглим, яка сприяла б некритичному сприйняттю змісту установок, які повідомляє йому вихователь. Це досягається за рахунок сприятливого емоційного фону бесіди, відкритої доброзичливості і сильно вираженого намагання вихователя надати практичну допомогу підлеглому, спираючись на безумовний авторитет джерела інформації, самого командира (начальника).

Важливим етапом індивідуально-виховної роботи є аналіз досягнутих результатів, який повинен здійснювати командир підрозділу кожен день і при необхідності вносити корективи в свою роботу з підлеглими. Для цього необхідно мати об'єктивну інформацію про стан справ у підрозділі і поведінку військовослужбовців. З цією метою використовуються доповіді підлеглих командирів, чергових і днювальних, результати індивідуальних і групових бесід, вечорів запитань і відповідей та інших виховних заходів, а також поведінка військовослужбовців на заняттях, в їдальні, у казармі, автопарку тощо.

Результати аналізу обговорюються з молодшими командирами, прапорщиками і офіцерами при підведенні підсумків бойового навчання за тиждень, місяць. Тут важливо вислухати думку підлеглих, разом обговорити успіхи і невдачі, дати оцінку роботі підлеглих, а потім прийняти рішення щодо удосконалення індивідуально-виховної роботи.

У процесі індивідуальної роботи командир (начальник) спирається на своїх помічників - прапорщиків та сержантів. Вона проводиться у межах того колективу, членом якого він є, з опорою на громадськість.

Вона здійснюється з воїнами у ході проведення занять із усіх видів бойової і гуманітарної підготовки, у процесі всієї служби.

Так, індивідуальна робота під час гуманітарної підготовки включає: врахування рівня підготовленості кожного воїна і його бойового вишколу, визначення соціально-психологічних рис воїнів і груп в цілому. Це сприяє активізації виступів воїнів. Допомагає почувати себе впевнено, коли вони висловлюють свої думки у присутності товаришів.

У процесі вивчення бойової техніки і зброї індивідуально-виховна робота полягає в тому, що, враховуючи їх індивідуальні особливості і підготовленість, вихователь організує додаткові заняття і тренування, культивує наставництво, збуджує зацікавленість до занять, спирається на досвід солдата, враховує його інтереси, демонструючи при цьому взірець майстерності і любові до своєї справи.

У ході тактичної підготовки індивідуалізація виховних зусиль командира досягається належною обізнаністю про обстановку і майбутні заняття, формуванням у кожного воїна установки на індивідуальні дії, ретельною підготовкою його за темою заняття і перевіркою готовності, різним заохоченням активності воїна у поєднанні з керівними вказівками, предметним розглядом кожного заняття, діловим розглядом недоречних дій та позитивною оцінкою рішень, які успішно виконані. В ході занять вихователь повинен переконатися, що воїн глибоко зрозумів сутність, зміст майбутніх дій.

Безумовно, що індивідуально-виховна робота проводиться в процесі вогневої та стройової підготовки, озброєння воїнів знаннями військових статутів, організації життя і побуту, повсякденної військової діяльності.

Отже, можна зробити висновок про те, що в цілому індивідуальна виховна робота - справа складна, творча, тривала і важка, яка потребує серйозної підготовки і досвіду, і відповідно, індивідуально-виховну роботу з воїнами в процесі їх військової діяльності командир (начальник) повинен проводити постійно і всюди.

11.2 Основні напрямки, форми і методи індивідуальної виховної роботи посадових осіб

Індивідуально-виховну роботу в підрозділах повинні проводити всі, хто має відношення до вишколу і виховання особового складу: командир підрозділу і його заступники, старшини, командири відділень (екіпажів).

Офіцери, прапорщики, сержанти складають свого роду педагогічний колектив підрозділу, колектив вихователів. Прямими його керівниками є командир підрозділу і його заступник з гуманітарних питань (якщо він призначається по штату).

Які завдання вирішує індивідуально-виховна робота в підрозділі?

Ш Первинне вивчення прибулих у підрозділ воїнів, визначення тих, хто потребує більш уважного відношення до себе.

Ш Організація постійного контролю за життям і діяльністю підлеглих, забезпечення об'єктивної інформації про їх настрої, поведінку.

Ш Забезпечення пильного несення особовим складом гарнізонної, вартової і внутрішньої служби.

Ш Підтримання статутних взаємовідносин між воїнами підрозділу.

Ш Організація допомоги і взаємодії під час бойової та гуманітарної підготовки.

Ш Постійний аналіз виконання морально-етичних норм військовослужбовцями у повсякденній життєдіяльності.

Ш Грамотна дисциплінарна практика, уміле застосування заохочень із урахуванням особливостей воїнів.

Ш Організація роботи з військовослужбовцями, схильними до протиправної поведінки.

Ш Постійна і конкретна турбота про збереження здоровя особового складу.

Ш Турбота про постійне і повне матеріальне і культурне забезпечення особового складу.

Ш Систематичне вивчення, узагальнення і впровадження передового досвіду індивідуально-виховної роботи.

Ш Створення системи підведення підсумків індивідуально-виховної роботи тощо.

Індивідуально-виховна робота в підрозділі - найважливіший елемент виховного процесу, вивчення особистісних особливостей воїнів і створення згуртованих колективів, здатних успішно виконати будь-які бойові завдання.

Що повинен знати командир підрозділу про підлеглого?

v Біографічні дані:

- прізвище, ім'я та по батькові;

- дата народження;

- освіта;

- сімейний стан;

- вид занять до військової служби;

- умови життя сім'ї;

- батьки (усі дані).

v Морально-психологічні якості: рівень гуманітарної підготовки, загальний кругозір; відношення до сучасного життя країни, настрій; відношення до служби - на що можна спертися в індивідуальній роботі; дисциплінованість; участь у громадській роботі та відношення до неї; духовні потреби; поведінка в побуті; з ким товаришує, чи є друзі поза межами частини, підрозділу тощо.

v Психологічні особливості: темперамент, пам'ять, особливості характеру, нахили, увага; вольові якості: цілеспрямованість, самовладання, мужність, ініціативність, наполегливість; мовлення: словарний запас, якість мовлення, змістовність, виразність.

v Фізичний розвиток: загальний розвиток, сила, витривалість, спритність, який вид спорту полюбляє, чи вміє плавати, чи має спортивний розряд тощо.

v Індивідуальні особливості: егоїст або альтруїст, надмірно довірливий; балакучий, байдужий до служби; може стати “лідером”, може бути тільки “підлеглим” тощо.

Починаючи вирішення виховних завдань із підлеглим, командир (начальник) часто стикається з проблемою вибору найбільш ефективного методу (групи методів) педагогічного впливу.

Це потребує від командира (начальника) максимальної розбірливості в методах індивідуально-виховної роботи у відповідності з соціальними, психологічними, психофізичними особливостями військовослужбовця, а також з його роллю в колективі, авторитетом, особистими домаганнями та ціннісними орієнтаціями.

У педагогічній логіці формування (розвитку) якостей особистості воїна є два основних етапи індивідуально-виховної роботи: перший - це безпосередній вплив на свідомість підлеглого і його емоційно-почуттєву сферу за допомогою прикладів або конкретних поведінкових зразків; другий - навчання вихованця прийомам і засобам здійснення дій, вчинків, поведінки в різних умовах і ситуаціях.

Методика індивідуально-виховної роботи з особовим складом має притаманні їй педагогічні прийоми, які дозволяють результативно вирішувати завдання формування та розвитку особистості військовослужбовця.

Розглянемо основні прийоми, за допомогою яких реалізується методика індивідуально-виховної роботи командира (начальника) з підлеглими.

Прояв співчуття, уваги, доброти. Прийом орієнтований перш за все на скорочення дистанції педагогічної взаємодії командира (начальника) з воїном, на встановлення взаєморозуміння між учасниками виховного процесу.

Застосування цього прийому індивідуально-виховної роботи доцільно тоді, коли підлеглий опинився у складній для себе ситуації через невідповідність особистого потенціалу вимогам ситуації, скоєної ненавмисної помилки, прорахунку або ж обставин, незалежних від його особистих якостей. Прийом діє в тому випадку, коли військовослужбовець відчуває душевний дискомфорт, образу, розгубленість або загубив віру в свої сили. Тут важливо, щоб військовослужбовець відчув у діях вихователя щирість і непідробну зацікавленість, участь у його долі.

Прохання виконує роль морального тренінгу, робить педагогічні відношення командира (начальника) з підлеглим довірливими, більш теплими, посилює взаєморозуміння.

При застосуванні цього прийому важливим є те, як промовлене прохання, з якою інтонацією, яке приховано в ньому особисте відношення командира (начальника) до підлеглого.

Прохання не сумісне з моральним або психологічним тиском на підлеглого, в іншому випадку воно втрачає виховний ефект.

Схвалення, похвала - цей прийом є частиною заохочення як загальнопедагогічного методу виховання. Він є фактором стимулювання ініціативи, заохочення зробленого вибору. Форми цього прийому виявляються в коротких репліках типу: «Молодець», «Вірно», «Я в вас вірив» або «Був впевнений» і т.п., а також у вигляді оцінки з аналізом скоєної дії або вчинку, зробленого вибору або позиції.

...