Педагогіка вищої школи

Розглянемо поняття «Інформаційні мережі». За тлумачним словником, поняття «мережа» має декілька тлумачень (значень), серед яких даються такі тлумачення,(зокрема такі, як...) як сукупність яких-небудь шляхів, ліній зв'язку, каналів і т. ін., розташованих на певній території; як сукупність однорідних закладів, підприємств і т. ін., розташованих на певній території; як сукупність пристроїв, розташованих на якій-небудь території та пов'язаних однією системою; як сукупність знаків або ліній, розташованих у певній системі. Тобто, провідною ознакою мережі є те, що це певна сукупність будь-чого, яка об'єднана однією властивістю. Н. Морзе зазначає, що до будь-якої мережі може входити різна кількість об'єктів, починаючи з двох і закінчуючи достатньо великою кількістю. Такими об'єктами можуть бути комп'ютери. Від їх кількості, території, яку вони охоплюють в мережі та ін., розрізняють локальні та глобальні мережі.

До локальних мереж відносять ті, що охоплюють обмежену площу, наприклад, навчальний заклад. Глобальні мережі охоплюють великі території, до них підключаються локальні мережі, або окремі комп'ютери.

У словнику зазначається, що інформаційні мережі є засобом об'єднання не лише континентів, корпорацій, урядів чи економік. Вони є засобом об'єднання людей, їхніх способів світобачення. Сьогодні найпопулярнішою інформаційною мережею є Інтернет.

Разом із тим, за словником, виділяють такі інформаційні мережі: комп'ютерна мережа (Інтернет); мережа документів (Всесвітнє павутиння); мережа користувачів (мережеві спільноти).

Комп'ютерна мережа _ це система зв'язку між двома чи більше комп'ютерами. У ширшому розумінні комп'ютерна мережа тлумачиться як система зв'язку через кабельне чи повітряне середовище, або самі комп'ютери різного функціонального призначення і мережеве обладнання.

Всесвітня мережа (англ. World Wide Web, скорочено: WWW; також: всемережжя, веб або тенета) є найбільш всесвітнім багатомовним сховищем інформації в електронному вигляді: десятки мільйонів пов'язаних між собою документів, що розташовані на комп'ютерах, розміщених на всій земній кулі. Вважається найпопулярнішою і найцікавішою службою мережі Інтернет, яка дозволяє отримувати доступ до інформації незалежно від місця її розташування.

Мережеві спільноти створюються для об'єднання груп людей зі спільними інтересами, котрі спілкуються переважно через Інтернет. Такі товариства поступово грають все важливішу роль у житті всього сучасного суспільства. Їх основне завдання: використання мережевого програмного забезпечення, яке підтримує групову взаємодію. Учасники мережевої спільноти ведуть записи, роблять примітки або анотування чужих текстів, розміщують файли тощо. В основному, відбувається комунікація учасників між собою: обмін повідомленнями, спільна робота з документами та ін.

В педагогічній практиці сутність мережевих спільнот використовується у відкритій освіті. Основу освітнього процесу у відкритій освіті складає цілеспрямована, контрольована, інтенсивна самостійна робота учнів, які можуть вчитися у зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання і погоджену можливість контакту з викладачем, а також контактів між собою.

Метою відкритої освіти є підготовка учнів до повноцінної і ефективної участі у громадській та професійній діяльності, в умовах інформаційного та телекомунікаційного суспільства.

В. Биков зазначає, що поява і широке впровадження інструментів відкритої освіти справляє суттєвий вплив на ефективність навчання у відкритих педагогічних системах, забезпечення формування і підтримки в актуальному стані мережних електронних інформаційних ресурсів відкритого навчального середовища, технологій проектування і застосування відкритих педагогічних систем. Такою системою є науково-освітні інформаційні мережі, які наповнені відомостями переважно освітнього і наукового спрямування, і призначенні для інформаційної підтримки освіти і науки та технологічно базуються на комп'ютерній інформаційно-комунікаційній платформі для транспортування й опрацювання інформаційних об'єктів.

Інтернет також називають мережею мереж. Він складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою, з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій.

Інтернет становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, наприклад, таких як взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітньої павутини (www) та електронна пошта. Розглянемо сутнісні аспекти поняття Інтернет-ресурси. Взагалі, ресурси (від. франц. ressource) _ це запаси, джерела, засоби. Інформаційними ресурсами називають документи, або масив документів, які розташовані в інформаційних системах, таких як бібліотеки, фонди, архіви, бази даних тощо. Інформаційні ресурси в електронному вигляді, які розміщені в мережі Інтернет, називають Інтернет-ресурси.

Інтернет-ресурси - це певні інформаційні засоби (технології), що розташовані у мережі Інтернет й використовуються для задоволення особистісних або групових комунікаційних потреб. Разом із тим, Інтернет-ресурси це не тільки текстові документи, а й графічні зображення, відео-, аудіо ілюстрації, програмні модулі тощо. В мережі досить часто на сайтах провайдерів, що надають послуги Інтернет, наприклад, на сайті http://netcity.uz/resours, зазначається таке тлумачення цього поняття: Інтернет-ресурс - це сукупність інтегрованих програмно-апаратних та технічних засобів, а також інформації, призначеної для публікації в мережі Інтернет та відображуваної в певній текстової, графічної або звукової формах. Інтернет-ресурс має доменне ім'я (Uniform Resource Locator) - унікальну електронну адресу, що дозволяє ідентифікувати Інтернет-ресурс, а також здійснювати доступ до Інтернет-ресурсу.

Таким чином, Інтернет-ресурси є певним засобом, джерелом отримання будь-якої інформації, яка розміщена в електронному вигляді в мережі Інтернет. Сьогодні в мережі Інтернет можна отримати інформацію через портали, сайти, форуми, блоги, соціальні мережі та ін.

Умови сьогодення вимагають активно використовувати інформаційні ресурси та технології у повсякденному житті. Це пов'язано із тим, що у другій половині ХХ століття розпочався «інформаційний бум» або «інформаційний вибух»: в основі якого процес стрімкого збільшення кількості інформації. Людині орієнтуватися в ній стало досить важко. Зріс документообіг, кількість друкованих видань, стали доступні дані з різних сфер людської діяльності.

Так, за результатами п'ятого щорічного дослідження Digital Universe, які проводяться компанією IDC, було зроблено прогнозування, що к 2020 року світове співтовариство виробить кількість інформації, яка буде перевищувати нинішню кількість інформації мінімум в 50 разів. Причому, 90 відсотків від загальної кількості інформації у 2020 році становитиме неструктурована інформація, така як повідомлення електронної пошти, аматорські зображення, фотознімки та відеоматеріали. У наслідок чого розумове навантаження на людину поступово зростатиме й одним із провідних видів людської діяльності в постіндустріальному суспільстві стає обробка інформації. Разом із тим, через свої обмежені можливості, люди не можуть повною мірою скористатися накопиченою величезною кількістю даних. Ця ситуація призвела до інформаційної кризи.

Виходом із цього становища стала розробка шляхів широкого використання комп'ютерної техніки й інформаційних технологій для обробці даних.

Незважаючи на те, що комп'ютери та обчислювальні мережі посприяли інформаційній кризі, вони лягли в основу інформатизації суспільства. Інформатизація суспільства - це процес, який зачіпає всі сфери суспільства (соціальну, економічну, технічну і наукову) і спрямований на створення кращих умов для задоволення інформаційних потреб усіх видів організації і людей. О. Спірін зазначає, що існує ряд чинників, які обумовили перехід до інформаційного суспільства. До таких чинників автор відносить електронну інформацію, яка має особливі властивості, цінні для ефективної організації суспільного життя: невичерпність, велику швидкість розповсюдження, економічність, екологічну чистоту, значну тривалість зберігання при незначних ресурсних витратах тощо; історію розвитку суспільства, яка свідчить про стрибкоподібне зростання потоків інформації та знань: якщо в 70-ті роки минулого сторіччя обсяг сумарних знань людства збільшувався вдвічі протягом 10 років, у 80-ті роки - протягом 5 років, то у 90-х роках - протягом року; інформацію, яка виступає як основа нових інформаційних технологій, які все більше визначають зміст, масштаби і темпи розвитку інших технологій; інформацію, яка стає інтегральною складовою будь-якої людської діяльності і перетворюється на основний предмет останньої.

Наприкінці минулого століття (у 1998 р.) було прийнято Закон України «Про Національну програму інформатизації», який, з певними доповненнями, є чинним і сьогодні.. У зазначеній програмі вказується, що головною метою Національної програми інформатизації є створення необхідних умов для забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією, шляхом широкого використання інформаційних технологій, забезпечення інформаційної безпеки держави. Безпосередньо, основне призначення цієї програми пов'язано із визначенням стратегії розв'язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення.

У Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» зазначається, що основним завданням розвитку інформаційного суспільства в Україні є сприяння кожній людині на засадах широкого використання сучасних ІТ можливостей створювати інформацію і знання, користуватися та обмінюватися ними, виробляти товари та надавати послуги, повною мірою реалізовуючи свій потенціал, підвищуючи якість свого життя і сприяючи сталому розвитку країни.

Зазначене забезпечує масштабність процесу використання інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах соціально-економічного, політичного і культурного життя суспільства.

Одним із напрямів інформатизації суспільства є інформатизація освіти. За П. Підкасистим, інформатизація освіти - це комплекс заходів щодо перетворення педагогічних процесів, на основі впровадження у навчання та виховання інформаційної продукції, засобів, технологій. Теоретичною основою інформатизації освіти є в першу чергу інформатика, потім кібернетика, теорія систем і, звичайно, дидактика. Інформатика, як відомо, _ галузь знань, що вивчає виробництво, переробку, зберігання та поширення інформації в природі, суспільстві, техносфері.

О. Єльникова ураховуючи визначення інформатизації, зауважила, що для визначення інформатизації навчального закладу є такі аспекти: інформатизація - це сукупність процесів: організаційних, правових, науково-технічних, навчальних, виховних, пізнавальних; інформатизація навчального закладу є цілеспрямованим процесом актуалізації учнів і педагогів до життєдіяльності та професійної діяльності, у динамічних умовах інформатизації соціуму, на основі створення інформаційно-навчального середовища; інформатизація навчального закладу заснована на оптимальному і всебічному використанні інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному та виховному процесах і повсякденному житті; інформатизація навчального закладу передбачає активну діяльність усіх учасників навчально-виховного процесу навчального закладу (адміністрації, вчителів, учнів, батьків) у єдиному освітньому інформаційному середовищі.

Як наслідок, авторка дає визначення поняття інформатизації навчального закладу як цілеспрямовану сукупність процесів: організаційних, правових, науково-технічних, навчальних, виховних, пізнавальних; процес актуалізації учнів і педагогів до життєдіяльності та професійної діяльності у динамічних умовах інформатизації соціуму, на основі створення єдиного освітнього інформаційного середовища для оптимального та всебічного використання інформаційно-комунікаційних технологій всіма учасниками навчального процесу.

Отже, процес інформатизації освіти вимагає переосмислення мети навчання й виокремлення нового змісту навчання. У зв'язку із цим, одним з головних компонентів, що складають модель випускника навчального закладу, стає інформаційна культура. Це вимагає не тільки введення спеціальних предметів у закладі, але й перегляду змісту навчальних дисциплін. Разом із тим, використання в навчальному процесі автоматизованих навчальних систем та інших технологій веде до перегляду методів і форм навчання, до перегляду сутності дидактичного процесу, до встановлення(варіант --- впровадження) нових принципів навчання. Саме це сприятиме розробці навчального забезпечення нового покоління. Вони включають три складові: технічні пристрої, програмне забезпечення та навчальне забезпечення. Технічні пристрої _ це комп'ютер, принтер, модем, сканер, теле-і відеоапаратура, пристрої для перетворення інформації з однієї форми в іншу і ін. Програмне забезпечення - це програми, що керують роботою на комп'ютері, обслуговуючі цю роботу. Навчальне забезпечення _ це особливий клас програм - навчальні програми, навчальні системи.

Необхідно відмітити, що сьогодні, на жаль, вважається, що оскільки комп'ютер є основою інформаційних технологій, то інформатизація освіти це одне і теж, що і комп'ютеризація навчання, тобто використання комп'ютера як засобу навчання. Це поняття значно ширше. Воно пов'язано із багатоцільовим використанням комп'ютера в навчальному процесі - створенням єдиного освітнього середовища.

Тобто, складовою інформатизації є створення єдиного інформаційного простору життєдіяльності людей. Єдиний інформаційний простір ? це сукупність баз і банків даних, технологій їх ведення та використання, інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж, що функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечує інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб.

Успішність роботи навчального закладу залежить від рівня професійної компетентності педагога, яка у сучасних умовах ґрунтується на його інформаційній культурі. Для формування інформаційної культури педагога необхідно створювати певні умови. Для цього необхідно стимулювати й активно залучати педагогічних працівників навчального закладу до використання Інтернет-ресурсів в професійній діяльності.

Основними мотиваційними аспектами у формуванні інформаційної культури педагогічних працівників може бути усвідомлення необхідності щодо:

- використання нових методів та засобів представлення, обробки даних, таких як рівень навчальних досягнень учнів, рівень їх навченості та ін.);

- використання мережевих технологій у професійній діяльності забезпечить педагога більш широким спектром навчальних матеріалів та наочності;

- розробка та використання комп'ютерних навчальних програм та комп'ютерних програм для контролю рівня навчальних досягнень учнів й моніторингу розвитку їх навчальної діяльності;

- підвищення власної кваліфікації шляхом дистанційного навчання;

- використання для забезпечення свого професійного рівня і самоосвіти інформаційних ресурсів комп'ютерних мереж.

Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що формування єдиного інформаційного освітнього простору - багатоаспектна проблема, яка вимагає вирішення різних завдань: створення єдиної нормативної бази, створення відповідних засобів інформаційно-комунікаційних технологій та забезпечення їх надійного функціонування, безперервне підвищення ІКТ-компетентності. Саме він є провідним аспектом в інформаційному забезпеченні управління навчальним закладом.

4. Забезпечення якості підготовки фахівця з педагогіки вищої школи

4.1 Якість освіти у сучасній психолого-педагогічній науці

В умовах сталого інноваційного розвитку економіки, суспільства, особистісного розвитку людини якісна освіта розглядається як одна з найвагоміших цілей модернізації системи загальної середньої освіти, як чинник, що визначає могутність і процвітання України. У Національній стратегії розвитку освіти зазначено, що якісна освіта є необхідною умовою забезпечення сталого демократичного розвитку суспільства, консолідації усіх його інституцій, гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості.

Питанням якості взагалі та якості освіти зокрема присвячені роботи таких авторів як Г. Азгальдов, С. Воровщиков, О. Локшина, Т. Лукіна, О. Ляшенко, О. Овчарук, Е. Райхман, Н. Селезньова, О. Суббето, Д. Татьянченко та ін.

Надання освітніх послуг і проведення маркетингових досліджень в освіті розглядалися у роботах Б. Братаніч, М. Волкової, С. Захаренкова, А. Звездової, С. Ільяшенко, М. Карпишенко, Т. Оболенської, О. Панкрухіна, З. Рябової, П. Третьякова, М. Туберозової, Н. Шарай та ін.

Аналіз наукових джерел, публікацій вище згаданих авторів дає підставу стверджувати, що для забезпечення якості надання освітніх послуг навчальними закладами є доцільним та необхідним використання маркетингових досліджень як в освіті взагалі, так і на рівні навчального закладу зокрема. Саме такий підхід забезпечить узгодження сучасних вимог держави, педагогічної теорії і практики, а також потреб споживачів освітніх послуг щодо якості освіти, що сприятиме формуванню конкурентоспроможності навчального закладу й забезпечить необхідний рівень надання ним освітніх послуг.

Зміни в соціальній сфері життя сприяють появі в сучасній освіті нових ідей та концепцій, у яких відображається розуміння радикального розвитку суспільства: криза освіти, зміна освітньої парадигми, поява нових цінностей тощо. Проявом таких змін є переорієнтація освітньої системи на формування певних компетентностей у молоді, на надання відповідних якісних освітніх послуг тощо.

Як педагогічна категорія, якість освіти характеризує ступінь відповідності стану системи та результативності процесу освіти державному замовленню на рівень освіченості й вихованості підростаючого покоління; рівень задоволеності очікуванням споживачів освітніх послуг. Сьогодні вона розглядається як одна з найвагоміших цілей модернізації системи загальної середньої освіти, як чинник, що визначає могутність і процвітання України. «Якість освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства України щодо реалізації права громадян на освіту. На забезпечення якості освіти спрямовуються матеріальні, фінансові, кадрові та наукові ресурси суспільства і держави», - наголошується в «Національній доктрині розвитку освіти» (2002 р.).

Розглянемо поняття «якість». Саме поняття утворилося від питання «який?», «яка?», «яке?» й виступає як характеристика будь-якого об'єкта, предмета, явища. Загальноприйнятими є два підходи щодо трактування цього поняття. Перший підхід визначає «якість» як філософську категорію, що визначає суть об'єкта чи процесу. Завдяки цьому об'єкт є тим, чим він є, а якість проявляється в сукупності його властивостей; проте об'єкт не складається з них, а володіє ними. Тому якість виступає як його цілісна характеристика.

Другий підхід розглядає якість з позицій економіки та управління: це рівень досягнення поставлених цілей, відповідність визначеним стандартам, ступінь задоволення очікувань споживача.

Спираючись на роботи Г. Азгальдова й Е. Райхмана, можна зазначити, що будь-який предмет має безліч властивостей, які у своїй сукупності складають його якість. Але для характеристики якості продукції, з цієї сукупності необхідно виділити тільки ті, які з точки зору потреб (особистих чи суспільних) мають інтерес щодо їх задоволення. У цьому зв'язку якість продукції завжди пов'язана зі станом задоволення потреб споживачів цієї продукції. Тобто ці підходи щодо тлумачення цього поняття дають цілісне уявлення про природу якості, вони доповнюють один одне: друге конкретизує перше, а перше узагальнює друге. Наочно ці підходи зображені на рисунку 4.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4.1. Суть поняття «якість»

Загальна теорія якості знаходить своє застосування у теорії соціального управління, де загальна якість - це: якість результатів (продукції) та якість процесу, що складається з: якості підготовки кадрів, їх професіоналізму, якості технологій, якості фінансових та матеріальних умов, якості управління тощо.

Якість продукції в соціальному управлінні виражається в двох аспектах: конструкційному та функціональному. Конструкційна якість - це відповідність стандартам, які можуть бути визначені на основі регіональних, національних, міжнародних вимог щодо конкретної послуги. Функціональна якість виступає як задоволення конкретних потреб у співвідношенні з призначенням продукції. Якість продукції означає інтеграцію конструкційного та функціонального аспектів якості.

Отже, якість - це певна характеристика об'єкта, це сукупність його властивостей, які повинні відповідати деяким заданим стандартам. Але сама по собі якість не може бути кінцевим результатом. Вона є лише засобом, за допомогою якого виявляється відповідність кінцевого продукту стандартам й потребам споживачів. Кінцевий продукт повинен відповідати тому, для чого він призначений, і відповідати визначеним цілям.

Об'єктами якості може бути: діяльність суб'єктів будь-якого процесу, сам процес, продукція, організація, система чи окрема особа, чи будь-яка комбінація з них.

На сьогодні поняття «якість» використовується у різних галузях соціального життя, у тому числі в освітній. Взагалі, суть поняття «якість освіти» ґрунтується на положенні теорії соціального управління. З цих позицій якість освіти - це, по-перше, якість результатів освітнього процесу: рівень навчальних досягнень учнів, їх компетентності в обсязі освоєних знань, умінь, навичок, рис особистості тощо.

По-друге, якість освіти - це рівень підготовки й компетентності педагогічних працівників; рівень освітнього середовища (рівень освітніх, фінансових та матеріальних умов); рівень організації методичної служби, рівень управлінської компетентності тощо.

За О. Ляшенком, якість освіти має певні категорії: вона розглядається як політична, соціальна, управлінська і педагогічна категорія. Так, як політична категорія якість освіти акумулює в собі засади освітньої політики держави на певному етапі її розвитку й основні стратегічні лінії розвитку національної системи освіти в контексті світових тенденцій. Як соціальна категорія вона відбиває суспільні ідеали освіченості й окреслює загальні цілі освіти, законодавчо визначені й нормативно закріплені в державних стандартах. Як категорія управління, вона визначає стратегії впливу на певні показники функціонування освітньої системи та обирає можливі шляхи змін і її розвитку. Провідною є педагогічна категорія, яка складається із сутності поняття, процедур діагностування, аналізу явищ і властивостей суб'єктів освітнього процесу. Науковець стверджує, що у цьому сенсі вона має відповідати: особистісним і суспільним цілям освіти, політичній стратегії її розвитку в контексті вітчизняних і світових тенденцій, закономірностям менеджменту освіти на різних рівнях управління - державному, регіональному, муніципальному, інституційному (локальному), особистісному тощо. Тобто, педагогічна категорія складається із сутності поняття, процедур діагностування та аналізу явищ і властивостей суб'єктів навчального процесу. Узагальнюючи О. Ляшенко тлумачить поняття «якість освіти» як багатовимірну модель соціальних норм і вимог до особистості, освітнього середовища, в якому відбувається її розвиток, та системи освіти, яка реалізує їх на певних етапах навчання людини. Вона є багатогранною категорією, яка за своєю сутністю відбиває різні аспекти освітнього процесу - філософські, соціальні, педагогічні, політичні, демографічні, економічні й інші. Крім того, різні його суб'єктиспоживачі посвоєму, залежно від зацікавленості тією чи іншою його властивістю чи запитами, оцінюють якість освіти: як суспільний ідеал освіченості людини; як результат її навчальної діяльності; як процес організації навчання і виховання; як критерій функціонування освітньої системи.

Для нас цінним є тлумачення цього поняття як у широкому сенсі, що розкривається як збалансована відповідність процесу, результату і самої освітньої системи цілям, потребам та соціальним нормам (стандартам) освіти, так і у вузькому значенні, що забезпечує особистісне спрямування освіти й розкривається через інтеграцію індивідуальних характеристик особистості, педагогічних показників організації навчально-виховного процесу і соціальних параметрів функціонування освітньої галузі

Ми погоджуємося з тим, що кожний споживач освітньої послуги по-своєму розуміє «якість освіти» (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Розуміння поняття «якість освіти» різними категоріями респондентів за результатами Інтернет-досліджень

У практико-орієнтованій монографії «Управління якістю освіти», за редакцією М. Поташника, вказується, що якість освіти - це співвідношення цілей і результатів освітнього процесу, які спрогнозовані в зоні потенційного розвитку того, хто вчиться.

За Д. Татьянченком та С. Воровщиковим, якість освіти розкривається як сукупність властивостей освіти, що відповідають сучасним вимогам педагогічної теорії та практики й спроможні задовольнити освітні потреби особистості, суспільства, держави. У цьому зв'язку якість освіти має внутрішні й зовнішні властивості.

Ми підтримуємо розуміння цього поняття як педагогічної категорії й зазначаємо, що якість освіти має зовнішні та внутрішні властивості. Але для її забезпечення необхідно застосовувати певну формулу (рис.4.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4.3. Формула забезпечення якості освіти

Внутрішні властивості об'єкта якості (освіти) - це безпосередньо умови, створені в навчальному закладі (якість управління, матеріально-технічного забезпечення, кадрового забезпечення тощо), сам навчально-виховний процес (якість змісту навчання, якість викладання та якість навчальної діяльності учнів) і його результат (рівень навчальних досягнень та життєвої компетентності учнів).

Для забезпечення якості освіти використовують певні індикатори за якими відбувається сам процес відстеження. Індикатор (лат. indicator _ показник) - це характеристика об'єкта, який досліджується. Ця характеристика повинна бути доступна спостереженню і виміру, вона дозволяє судити про інші його характеристики, які недоступні безпосередньому дослідженню.

Сьогодні в практиці оцінювання якості освіти використовують багато моделей індикаторів якості освіти. Разом із тим, найпопулярнішими є два типи моделей освітніх індикаторів: перший - це міжнародний, другий - національний. До міжнародної відносять модель ЄС. Зазначена модель освітніх індикаторів пропонувалася для оцінки національних освітніх систем. Вона ґрунтується на таких основних складниках:

* Контекстуальна інформація;

* Освітній процес;

* Освітні досягнення;

* Ресурсний внесок в освіту.

Кожний із них деталізується на показники й у зв'язку із цим виділяється 16 показників якості освіти, які згруповані за чотирма блоками:

1. Рівень навчальних досягнень учнів з: математики; читання; природничих наук; іноземних мов; основ громадянського права; інформаційних і комунікаційних технологій - ІКТ та здатності учитися у процесі навчання.

2. Успішність навчання та доступ до освіти: зростання кількості тих, хто не закінчив навчання; закінчення повної загальної середньої освіти; навчання у коледжах або на рівні університету, тобто після повної середньої освіти.

3. Моніторинг системи управління освітою: оцінювання рівня управління шкільною освітою; оцінювання рівня участі батьків.

4. Ресурсне забезпечення та структури освіти: кадри (освіта та підготовка вчителів); охоплення дітей дошкільною освітою; кількість учнів на один комп'ютер; освітні витрати на одного учня.

Найуніверсальнішу на сьогодні модель розробила Організація з економічного співробітництва та розвитку (модель ОЕСР(OECD)). В основу цієї моделі покладено концептуальні та прагматичні аспекти, які відбивають логічні зв'язки між різними частинами освітньої системи й містять 38 індикаторів, згрупованих у 3 розділи: контекстуальна інформація, ресурсний внесок й освітній процес та індикатори досягнень.

Більшість країн світу використовують вищезазначені моделі освітніх індикаторів, але деякі країни мають свої національні, які відбивають специфіку та особливості саме їх суспільства.

В Україні формування власної системи індикаторів освіти перебуває на стадії становлення. Акцентуємо, що сьогодні науковці вважають за доцільне визначати якість освіти, беручи за основу три групи показників:

1.Рівень навчальних досягнень учнів. Ця група показників буде включати сучасні підходи до оцінювання навчальних досягнень учнів шляхом застосування технологій TIMSS, PISA, зовнішнього незалежного оцінювання тощо.

2.Ресурсного забезпечення освіти, яка буде включати кадрове та фінансове забезпечення, матеріально-технічну базу, соціальний захист педагогічних працівників, стан інформатизації освіти тощо.

3.Контекстуальна інформація, яка буде вміщувати демографічні та соціально-економічні показники.

Ми підтримуємо точку зору О. Ляшенка, який зазначив, що якість освіти у широкому сенсі необхідно розуміти як збалансовану відповідність процесу, результату та самої освітньої системи цілям, потребам і соціальним нормам (стандартам) освіти. Якщо за основу означення взяти вимоги міжнародного стандарту якості ISO, що регламентує поняття якості продукції й послуг, то його можна тлумачити як сукупність властивостей і характеристик освітнього процесу або його результату, які дають їм змогу задовольняти освітні потреби всіх суб'єктів навчально-виховного процесу, а саме: учнів і студентів, їхніх батьків, викладачів, роботодавців, управлінців тощо, тобто державу та суспільство в цілому. Автор зазначає, що особистісне спрямування освіти зумовлює потребу інтегровано оцінювати якість освіти в єдності індивідуальних характеристик особистості, педагогічних показників організації освітнього середовища та соціальних параметрів функціонування освітніх систем.

Отже, вирізняють внутрішні й зовнішні чинники якості освіти, які характеризують освітній процес, його результат і систему освіти загалом. Внутрішні властивості (чинники, або характеристики) якості освіти складаються з:

- якості освітнього середовища («технологічність» управління освітнім процесом, ефективність науково-методичної роботи, ресурсне забезпечення навчального процесу, кадровий потенціал навчального закладу тощо);

- якості реалізації освітнього процесу (науковість і доступність змісту освіти, педагогічна майстерність учителя, ефективність засобів навчання, зокрема якість підручників, задоволення різноманітних освітніх потреб тощо);

- якості результатів освітнього процесу (рівень навчальних досягнень учнів, розвиток їхнього мислення, ступінь соціальної адаптації, культури й вихованості учнів тощо).

Забезпечуються внутрішні властивості (чинники) якості, шляхом проведення моніторингових процедур.

Зовнішні властивості (чинники) об'єкта якості (освіти) - це освітні потреби споживачів: держави, суспільства, учасників навчально-виховного процесу (учнів, їхніх батьків, педагогів та ін.). Зовнішні властивості якості освіти характеризують її як соціальну інституцію, яка відбиває ефективність функціонування освітньої системи, її вплив на людину та суспільні процеси, задоволення потреб особистості й держави в цілому. Це доступність до якісної освіти для усіх громадян, незалежно від їх соціального й майнового статусу чи інших обмежень, її відповідність освітнім стандартам, задоволення освітніх запитів, наступність у здобутті вищої освіти, відкриття перспектив професійного росту та соціального статусу тощо.

Забезпечується задоволення освітніх потреб споживачів шляхом визначення самих потреб, стану їх задоволення, що здійснюється під час проведення маркетингових досліджень.

Отже, «якість освіти» - це педагогічна категорія, яка має зовнішні та внутрішні властивості, що ґрунтуються на визначенні й задоволенні освітніх потреб споживачів, які задовольняються шляхом створення умов, організації освітнього процесу та отримання певних результатів.

Забезпечення якості освіти здійснюється через маркетингово-моніторингові процедури відстеження стану надання освітніх послуг навчальним закладом. Відтак, необхідно розглянути суть освітніх послуг, що надаються навчальним закладом.

За словником, послуги - це товари, які можуть вироблятися, передаватися і споживатися одночасно. Послуга характеризується невідчутністю, вона не зберігається, у ній немає постійної якості, вона невіддільна від джерела. Також словники вказують, що послуга - це благо, яке надається за допомогою діяльності.

У сфері освіти питанням послуги присвячені роботи В. Александрова, С. Ніколаєнка, Т. Оболенської, О. Панкрухіна та ін. Під освітніми послугами розуміють цілісну систему, яка спрямована на реалізацію місії закладу і сприяє розвиткові того, хто навчається, через формування у нього життєвої компетентності. Освітні послуги в основному спрямовані на реалізацію місії навчального закладу.

Ми під освітніми послугами будемо розуміти специфічний нематеріальний товар у вигляді соціального блага, що задовольняє певні освітні потреби особистості (суспільства, держави) й надається за допомогою діяльності того, хто їх виробляє.

Освітні послуги, за твердженням М. Гончаренка, голови Державної інспекції навчальних закладів, визначають місце навчального закладу в освітньому просторі та суспільстві. Взагалі, освітні послуги спрямовані на реалізацію місії навчального закладу, а якість освітніх послуг забезпечується рівнем організації навчально-виховного процесу у закладі.

М. Поташнік, спираючись на дослідження В. Лазарєва, зазначає, що будь-яка освітня система, характеризується: складом освітніх послуг (вона має забезпечувати їх необхідну розмаїтість); доступністю освітніх послуг (включає і обсяг плати за деякі з них, і відстань до навчального закладу, і зручний час і ін.); якістю реалізації цих послуг (вони мають відповідати високому рівню сучасних освітніх технологій, що забезпечується системою атестації освітніх установ).

Розглядаючи природу освітніх послуг, необхідно зазначити їхні властивості й параметри. За О. Панкрухіним, сутність освітніх послуг можна описати за такими напрямами: бажані характеристики майбутнього контингенту учнів; мета навчання і адекватне їй співвідношення між загальнокультурними, фундаментальними і спеціальними, прикладними знаннями; тривалість та режими, ступені навчання; тип навчального закладу, з урахуванням місця його розташування; технології навчання та контролю його результатів; характеристика персоналу, який надає освітні послуги; типи навчально-методичних засобів і напрями їх використання, у т.ч. засобів візуалізації знань, індивідуалізованого контролю, програмованого навчання, тренінгів тощо.

Спираючись на роботи науковців, можна стверджувати, що навчальні заклади надають комплекс освітніх послуг, який спрямований на задоволення потреб споживачів, що пов'язані зі зміною їх освітнього рівня чи професійної підготовки й забезпечені ресурсами цього навчального закладу. Цей комплекс послуг називають освітньою програмою, яка водночас є продуктом навчального закладу. Також, можна стверджувати, що якість освіти і якість надання освітніх послуг - це два взаємопов'язаних питання, які доповнюють одне одного. Якість освіти більш ємне поняття, яке включає в себе якість надання освітніх послуг.

Для забезпечення якості надання освітніх послуг навчальному закладу, перш за все, необхідно отримання інформації про тенденції ринку та про стан діяльності навчального закладу (рис. 4.5).

Отримання інформації в управлінській діяльності має назву інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень, під яким в освіті розуміють сукупність організаційно-технічних дій щодо забезпечення зустрічного руху управлінської інформації, яка відображає стан освітнього процесу, і сутність соціального замовлення суспільства, з наступним діалогічним узгодженням цієї інформації й поточним коригуванням діяльності об'єктів.

Отримання інформації відбувається через інформаційні потоки, серед яких ми виділяємо і маркетингово-моніторинговий.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4.5. Забезпечення якості надання освітніх послуг навчальним закладом

Використання інформації, що надходить за цими потоками, сприяє отриманню вичерпного знання про стан об'єкта управління. Тобто, відбувається отримання інформації: повної, об'єктивної, релевантної, адекватної, точної, яка дозволяє приймати ефективні управлінські рішення.

Таким чином, для створення освітніх послуг необхідно виявити, вивчити коло освітніх потреб споживачів. На основі проведеного аналізу розробити й запропонувати механізми їх задоволення у вигляді розширення навчальних занять: запровадження нових навчальних програм, курсів, спецкурсів, факультативів тощо. Застосування такого механізму сприяє регулюванню потреб з метою досягнення соціального ефекту від освітньої діяльності. Іноді навчальний заклад створює умови для формування нових освітніх потреб споживачів, з метою підняття цінності освіти. Описаний механізм є комплексом маркетингових заходів, що є видом соціальної технології, яка спрямована на виявлення ефективних засобів управління ринком, на основі об'єктивного розуміння ситуації на ньому.

4.2 Інтернет-ресурси у забезпеченні якості надання освітніх послуг щодо підготовки фахівців у вищій школі

Сутнісні аспекти використання Інтернет-ресурсів в діяльності навчальних закладів розкриваються в роботах таких авторів як В. Биков, О. Губаш, Р. Гуревич, О. Єльникова, Ю. Жук, М. Згуровський, М. Кадемія, Л. Калініна, К. Колін, Л. Рубина, О. Спірін, І. Успенський, А. Хуторськой та ін.

В умовах сьогодення, коли світом править інформація (Е. Тоффлер англ. Alvin Toffler), успішним буде той, хто володіє інформацією. Отже, для забезпечення успішної діяльності навчального закладу необхідно забезпечити його систему управління інформацією. Вище нами було зазначено, що швидкісний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій й глобальної мережі Інтернет створили можливість доступу до гігантських обсягів інформації, збереження її. Використання Інтернет, як засобу зберігання і розповсюдження інформації, середовища співпраці та спілкування людей надає широкі можливості ефективного використання Інтернет-ресурсів в освіті. Безпосередньо, в управлінні соціально-педагогічними системами взагалі й в управлінні навчальним закладом зокрема, використання Інтернет-ресурсів здійснюється за такими напрямами:

1. Робота із сервісами Інтернет. Створення власного сайту як офіційного представництва навчального закладу, відділу (управління) освіти в мережі Інтернет.

2. Ведення баз (банків) даних, для отримання інформації про стан системи освіти в навчальному закладі, районі, області та ін.

3. Використання програмних засобів для автоматизації управлінської діяльності.

4. Використання комп'ютерних технологій для проведення маркетингово-моніторингових досліджень якості освіти взагалі та якості надання освітніх послуг певним навчальним закладом зокрема.

Безпосередньо, використання Інтернет-ресурсів в управлінській діяльності має певні переваги у забезпеченні:

? інтерактивності зі споживачами освітніх послуг (утворилося від англ. Interaction - взаємодія), що характеризує ступінь взаємодії між суб'єктами комунікації й забезпечує обмін інформацією між ними;

? об'єктивності як здатності неупереджено сприймати інформацію й робити на її підставі вірні висновки;

? оперативності, що забезпечує швидкість отримання інформації;

? достовірності як незаперечної точності отриманої інформації, що максимально наближена до істини й не потребує додаткової перевірки.

Разом із тим, в умовах ринкових відносин, з метою залучення цільової аудиторії (існуючих та потенційних споживачів), стимулювання активної діяльності споживачів освітніх послуг та створення позитивного іміджу навчального закладу результативним є Інтернет-позиціонування навчального закладу на ринку освітніх послуг, яке відбувається шляхом розміщення інформації про навчальний заклад в мережі Інтернет. Про фундаментальність роботи закладу може свідчити організація його діяльності на основі інформаційних систем управління, які підтримують мережне спілкування й групову взаємодію.

Позиціонування навчального закладу. Спираючись на роботу Ела Різа та Джека Траута, можна констатувати, що позиція - це положення, яке займає образ товару (послуги, організації) в свідомості споживачів. Відповідно, позиціонування - це процес, завдяки якому відбувається формування уявлення про той чи інший товар (послугу, організацію) й це уявлення необхідно закріпити у свідомості потенційних споживачів. Відомий маркетолог Арнотт, зазначає, що позиціонування - це обдуманий, проактивний і повторюваний процес визначення, виміру, модифікації і моніторингу сприйняття споживачами об'єкта, який піддається маркетинговому впливу. У межах нашого дослідження ми будемо спиратися на тлумачення цього поняття, що надає Девід Ейкер. Автор стверджує, що позиціонування - це процес створення образу і цінності товарів або послуг, що організація у споживачів з цільової аудиторії таким чином, щоб вони розуміли, навіщо існує компанія чи бренд, чим він відрізняється від конкурентів.

Таким чином, позиціонування навчального закладу - це процес створення його іміджу, формування образу і цінності освітніх послуг, що він у його так існуючих так й потенційних споживачів.

Крім цього позиціонування забезпечує уявлення про особливості навчального закладу, чим він відрізняється від інших навчальних закладів. Успішність позиціонування навчального закладу залежить від його представлення в мережі Інтернет.

В умовах ринкових відносин, з метою залучення цільової аудиторії (існуючих та потенційних споживачів), стимулювання активної діяльності споживачів освітніх послуг та створення позитивного іміджу навчального закладу результативним є Інтернет-позиціювання навчального закладу на ринку освітніх послуг та ринку праці, яке відбувається шляхом розміщення інформації про навчальний заклад в мережі Інтернет.

Про фундаментальність роботи закладу може свідчити організація його діяльності на основі інформаційних систем управління, які підтримують мережне спілкування й групову взаємодію.

Провідні завдання використання соціальних мереж зазначено на рис. 4.6.

Отже, створення власного сайту це швидше необхідність, аніж розкіш. Розуміння того, що сайт - це візитка кожного навчального закладу в Інтернет-мережі. Для навчальних закладів сайт-візитка це вже не забаганка, а скоріше необхідність як для позиціонування закладу, так і для обміну інформацією зі споживачами його освітніх послуг.

Розглянемо детальніше сутнісні аспекти інформаційного наповнення, яке залежить від типу сайту. Н. Морзе зазначає, що розрізняють кілька різних типів веб-сайтів: інформаційні сайти (сайти новин, освітні портали, сайти ЗМІ, сайти урядових та владних структур, вони призначені для надання певної інформації), комерційні сайти (основне призначення _ продаж товарів, надання послуг, просування бізнесу та ін.), розважальні сайти (музичні сайти, зібрання відео, ігор та ін.), персональні сайти призначені для розміщення інформації про власника тощо).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4.6. Мета й основні завдання використання сайту та соціальних мереж в позиціонуванні навчального закладу

Основна інформація, яка повинна бути розміщена на сайті відображена на рис. 4.7. Крім того, на сьогодні існує певна класифікація сайтів: «сайти-візитівки», «сайт-каталог». «Інтернет-магазин», «промо-сайт». «Сайти-візитівки», мета яких показати те, що така компанія існує. На такому сайті знаходиться інформація про саму компанію, напрямки її діяльності, контакти.

При відносній простоті таких сайтів, а вони, як правило, складаються лише з декількох сторінок, наявність його в Інтернеті дозволить компанії заявити про своє існування. Адже на ділових зустрічах відбувається обмін візитками. Візитка з назвою компанії, її контактами дозволить зацікавленій стороні зв'язатися з власником для взаємовигідних відносин.

Дещо складнішим є сайт, на якому детально представлені зразки продукції компанії чи напрямки її діяльності. Часто такий сайт називають «каталогом», за аналогією з буклетом компанії, який детально знайомить з зовнішнім виглядом продукції, технічними характеристиками та іншим. Зазвичай на такому сайті є новини компанії та інші модулі, наприклад, форма зворотного зв'язку.

Рис.4.7. Основна інформація, що розміщується на офіційному сайті навчального закладу

Промо-сайт створюється з метою реклами якогось товару чи певної послуги або події наприклад, виставки промислових товарів.

Необхідно зазначити, що органами державної влади сьогодні приділяється багато уваги щодо стимулювання навчальних закладів до створення та ведення власних сайтів. Так, наприклад, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України при інформаційній підтримці освітнього порталу ПедПРЕСА у 2012 році провело Всеукраїнський конкурс на кращій Інтернет-сайт дошкільного навчального закладу. Крім того, у межах виставки «Сучасна освіта в Україні», у лютому 2012р. проведено вже ІІ Всеукраїнський конкурс на кращий інформаційний сайт навчального закладу - «Веб-сайт - обличчя успіху» (http://www.osvita.relc.com/index.php/ konkursna-programa/veb-saytoblichchya-uspikhu.html).

Найнеобхідніший напрям використання інформаційних ресурсів в управлінні навчальним закладом - це ведення баз та банків даних. Автоматизований банк даних призначений для оптимізації збору, обробки та отримання аналітичної інформації по окремих галузях системи освіти.

Використання програмних засобів для автоматизації управлінської діяльності. Програмне забезпечення (англ. Software) - це набір програм, документів, процедур, повсякденних операцій комп'ютерної системи, що допомагають технічним засобам виконувати різні операції. Сьогодні в Україні створено багато таких програмних засобів. Наприклад: «Програмний комплекс «Річний план роботи управління освіти»; «Програмне середовище «Тестування»; «Моя школа»; «Net Школа Україна»; «Net Місто»; «СМС-Школа» та ін.

В умовах ринкових відносин, з метою залучення цільової аудиторії (існуючих та потенційних споживачів), стимулювання активної діяльності споживачів освітніх послуг та створення позитивного іміджу навчального закладу результативним є Інтернет-позиціювання навчального закладу на ринку освітніх послуг, яке відбувається шляхом розміщення інформації про навчальний заклад в мережі Інтернет. Про фундаментальність роботи закладу може свідчити організація його діяльності на основі інформаційних систем управління, які підтримують мережне спілкування й групову взаємодію.

Одним із таких засобів є навчальна екосистема «Моя школа» (www.MySchool.ua), сутність якої полягає в об'єднанні суб'єктів навчально-виховного процесу (учнів, їхніх батьків, педагогічних працівників та ін.), його методичного супроводу та стимулювання як педагогічної, так й навчальної діяльності учасників. В основу діяльності системи покладено принципи соціальних мереж. Але, окрім спілкування, що є основним завданням соціальних мереж, екосистема «Моя школа» забезпечує ще й навчання школярів, зворотний зв'язок з їхніми батьками.

Зазначимо, що в умовах сьогодення основним методом дослідження в багатьох науках та інструментом впливу на формування будь-якої інформації є соціальні мережі. За Вікіпедією, соціальні мережі _ соціальна структура, яка утворена індивідами або організаціями. Вона відображає зв'язки між ними через різноманітні соціальні взаємовідносини.

Соціальна мережа -- соціальна структура, утворена індивідами або організаціями. Вона відображає різноманітні зв'язки між ними через різносторонні соціальні взаємовідносини, починаючи з випадкових знайомств і закінчуючи тісними родинними узами. Вперше термін було запропоновано в 1954 році Дж. А. Барнесом (в роботі Class and Committees in a Norwegian Island Parish, «Human Relations»). Максимальний розмір соціальних мереж становить близько 150 осіб, а середній _ 123 (Хілл та Данбер, 2002). Вважається, що перший сайт, що став соціальною мережею, в Інтернет з'явився у 1995 році. Зазначений сайт (http://www.classmates.com) пропонує пошук шкільних друзів й об'єднання людей за роками випуску із школи. Починаючи з 2001 року почали з'являтись сайти, в яких використовувалась технологія під назвою Коло друзів. Ця форма соціальних мереж, яка широко використовується у віртуальних спільнотах, набула широкої популярності в 2002 році та розквітнула з появою сайту Friendster. Сьогодні в мережі Інтернет, за даними Вікіпедії, існує більш ніж 200 сайтів з можливостями організації соціальних мереж. Питання розвитку контенту соціальних мереж українського Інтернету є предметом вивчення дослідницької компанії GFK, яка провела аналіз його в рамках Microsoft Blogfest 2011. За результатами цього аналізу, як зазначає «Українська блогосфера», за даними GFK кількість Інтернет-користувачів України станом на третій квартал 2011 року сягнуло 12 мільйонів. Кількість користувачів порівняно з 2008 роком збільшилася вдвічі. Цікаво те, що основною метою використання Інтернету для 46% користувачів є соціальні мережі. Також необхідною вони вважають і можливість користування електронною поштою. Зазначимо такий факт, що у 2008 році соціальні мережі цікавили всього 13% українських інтернет-користувачів. Для порівняння, результатами дослідження української Інтернет-аудиторії, що проводилося компанією InMind на замовлення ІнАУ, у жовтні 2012 року в Україні налічувалось 19,7 мільйонів регулярних користувачів Інтернету серед населення віком старше 15 років, що складає майже половину мешканців України. Необхідно актуалізувати, що в липні 2012 р. кількість користувачів Інтернету в Україні складала всього 17,6 мільйонів, тобто 45% дорослого населення країни. Тобто, за три місяці аудиторія збільшилася на 2,1 мільйони.

...