На жаль, одним із проявів русифікації української мови стало її оглушення (поряд з іншими прикрими явищами) (І. Качуровський).

Мова, виконуючи естетичну функцію, виступає у формі поетичного мовлення, де одиниці його різних рівнів мають два плани - змісту і вираження. У поетичному мовленні давно вже виділяються різноманітні рівні: 1) лексичний; 2) синтаксичний; 3) звуковий рівень з аспектами: а) фонічним; фономорфологічним; 4) ритмічний [480, с. 5]. І. Качуровський також підтверджує ідею про різні шляхи, якими «доходить» до читача поетичний твір: 1) семантика, зміст слів, об'єднаних у певні речення; 2) ритм віршів; 3) фоніка «себто звучання твору, добір певних фонем, їх послідовність, і це звучання, як, зрештою, і ритм, діє на нас не через інтелект, не опосереднено, а безпосередньо - від душі поета у душу слухача (або читача), якщо той читає ці вірші не подумки, а вголос» [230, с. 4].

Кількість вияву голосних і приголосних фонем у поетичному мовленні можна запропонувати учням на прикладі текстів сучасної української поетеси Л. Костенко. Проведений статистичний аналіз показав, що частота вживання голосних і приголосних у творах Л. Костенко виражається відсотковим відношенням 42:58. Голосні в її поезіях можна подати таким чином: [а] - 25,9%, [о] - 19,2%, [и] - 15,6%, [і] - 15,2%, [е] - 13,4%, [у] - 10,7%.

Отже, загальна музикальність - це той чи той рівень звукової організації вірша, знаходить своє вираження в повторенні звуків і передбачає їх уживання з частотами, що відрізняються від частот звичайного, непоетичного мовлення.

У мові художніх творів широко використовується звукове інструментування (звукопис), яке полягає в закономірному розміщенні й повторюваності окремих звуків, у зв'язку з чим виокремлюють повтори.

Головним елементом звукової організації художньої, переважно віршованої мови, є звуковий повтор. Його «характеризують такі стилістичні процеси й фігури художньо-поетичного мовлення: алітерація, асонанс, анафора, епіфора, рима, ритміка й ін.)» [159, с. 125]. Простий звуковий повтор реалізується у вигляді асонансу - повторення наголошених або слабко редукованих ненаголошених голосних - і алітерації - повторення приголосних [507, с. 18, 33]. Алітерацією зумовлюється передовсім загальна музикальність твору. До найчастіше використовуваних у цій функції належить [р], [л], [б], [г], шиплячі та свистячі звуки, нагромадження яких створює певний естетичний ефект. Приклади цього знаходимо в поезії Т. Шевченка: «Неначе ляля в льолі білій, святеє сонечко зійшло» (п'ятиразове повторення звука [л?] підсилює відчуття чогось світлого і ніжного. В одній із поезій В. Коваленко «Цей ліс, як ми…» звук [с] повторюється 15 разів, [м] і [з] - 14. У звукові картині твору сплітаються різні настрої: спокій, шум, шелест листя, вмирання («цей ліс, як ми…», «ліс віссю - в нас, а ми - у нім», «себе боюся не впізнаю», «себе поволі пізнаєм, бо вже були колись і є».

За словами В. Стуса, «алітерація стає смислозбагачувальним чинником тільки в разі її абсолютної природності, обумовленою конкретною ситуацією» [473, с. 234]. У творах поета змістового значення набувають алітерації, завдяки яким автор поглиблює основну думку («Верстаю шлях - по вимерлій пустелі»):

…і хоч сказися, хоч збожеволій.

Бо вже не я - лише жива жарина

Горить в мені. Лиш нею я живу.

Зазвичай у В. Стуса алітеруються тяжкі, гіркі звуки - [р], [с], [ц], [ж]. Альтерований звук неодмінно втягує в загальну спільноту звуків стрижневе слово, а від нього відлунюють споріднені: «Зрадлива, зраджена Вітчизна в серці дзвонить…».

Прикладом для учнів такого накопичення звуків можуть стати рядки:

…під борлаками, як запах безу,

убрався обрій ворожоконій,

у смерк, у репет, у крик, у кров.

(«Трени М.Г. Чернишевського»)

В останньому рядку наведеного уривка кілька слів зі звуками [кр], [рк], [р], що підкреслює лексико-семантичний мотив кривавості.

З погляду фоніки досить цікавою для спостереження є творчість Е. Авдієвської, де смисл і звукопис настільки органічно сплетені, що витворюється абсолютно інший вимір сприймання. Сама фоніка поезії - елегантне сплетіння, витворене вмілою алітерацією. Для прикладу візьмемо вірш у збірці «Поезія».

Порічок гроно, наче сонм планет,

Застигло в нерухомім танку -

Закам'янілий пірует

На вічному світанку.

Принагідно треба зазначити, що повтор голосних спостерігається рідше. Спирається він на акустичні властивості звуків. Для відтворення «сумних, похмурих картин більше використовують звуки заднього ряду ([а], [о], [у]), а для відтворення світлих і радісних - переднього ряду [е], [и], [і] [304, с. 12]. У поезії В. Коваленко «Цей ліс, як ми…» є частина під назвою «Доторк», де звук [і] повторюється 28 разів. У фоносимволіці цей звук асоціюється з ніжністю, світлом, коханням, спокоєм, молитовністю, високістю, захопленням, подивом, звук [і] позначає синій колір - колір чистого неба, яке «бачимо» в «глибочині високій сосон» На особливу увагу в поезії «Цей ліс, як ми…» (див. частини «Пробудження» та «Єднання») заслуговує звук [о] (у «Пробудженні він повторюється 34 рази, а в «Єднанні» - 50). Звук [о] позначає «світло-жовтий чи білий колір, який відповідає станові просвітлення, сходження, відвертості, прощення», «білий - це невідомість і відкритість, радість, простота, невинність, дівочість»; а ще білий колір співвідноситься із фізичним і душевним болем (слова: самоту, боюся, глумом, сполох, одтина).

Ідею можна живописати звуками. Кожному відомо, «так буває в музиці, і в поезії, не будучи власне музикою, певною мірою, є нею…. голосні, це свого роду ноти» [113, с. 175]. У фоносимволіці обстоюється думка про те, що навіть абстрактні ідеї майже завжди асоціюються з уявленням кольору, звука, смаку, сухості, жорсткості, м'якості. У повсякденному житті часто говорять: легковажні ідеї; похмурі думки, сірі, чорні; і навпаки: яскраві думки, світлі; ідеї широкі, глибокі [113, с. 176]. Наприклад, у вірші Є. Плужника «Рівновага» такі моральні відчуття, як « пізній сум», « радість передчасна», «спокійна щирість» передаються завдяки високій частоті вживання звука [с]:

Суди мене судом твоїм суворим,

сучаснику. - Нащадки безсторонні

простять мені і помилки, й вагання,

і пізній сум, і радість передчасну, -

їм промовлятиме моя спокійна щирість.

Музикальність наведеного уривка визначається високою частотою вживання сонорних звуків (в, л, р, м, н).

У повсякденному мовленні також розмежовують яскраві, гострі, різкі, тихі, суворі, неприємні звуки. Очевидно, що серйозну думку можна, на погляд М. Граммона, передати статечними звуками, а приємну - тихими звуками [113, с. 176].

Для усвідомлення учнями явищ фоносимволізму можна запропонувати текст К. Бальмонта.

Голосні - це жінки, приголосні - чоловіки. Голосні - це сам наш голос; матері - що нас народили, сестри, що нас цілували, першоджерело, звідки ми витекли в словеснім своїм лику. Отже, коли б у нашому мовленні були тільки голосні, ми не вміли б розмовляти - лише голосили б ними в протяжній вільготності без форми, як плещуть води розливу.

А приголосні мужньою своєю вдачею впорядкували розкіш розливу, стали дамбою, греблею, довгим молом, ясним річищем, що спрямовує води до свідомої праці. Все ж, хоч і керують усім приголосні, хоч і вважають вони себе справжніми господарями слова - не на приголосних, а на голосних буває наголос у кожному слові.

Азбука наша починається з А. А - найясніший, найголосніший звук, що без усякої перегороди виходить з рота… А - перший основний звук розкритого людського рота, як М - закритого. М - болісний звук глухонімого, стогін затриманої, здавленої муки. А - голосіння надмірного страждання. Два первні в однім слові, що повторюється трохи не у всіх народів - Мама. Два первні в латинському амо - люблю. Захоплене дитяче гукаюче а, і в глибині мовчання, прямуюче, німіюче м. М'яке м, воложне а, сумне м. Медове м і а - як бджола. У м - мертвий шум зими, в а - чарівна весна… Як камінь, а - не жаркий рубін, а в місячнім чарі опал, іноді, частіше, діамант, що виграє всіма барвами дня, вся гама кольорів… Слава повноголосому А, це наша слов'янська буква!

О - це горло. О - це рот. О - звук захоплення. Урочистий розлог, просторінь єсть о: поле, море, обшир. Чому ми кажемо Оргія? Тому, що в Оргії - стогін захоплення. Все величне, хоч і темне, визначається через о: горе, похорон, сон, море, стогін. Гострозоре око ворога і вовка і око сліпе бездонної півночі. Бездонне о.

У - музика шумів, вигукування жаху… Гук мідяних труб. Грубе по матерії своїй: стук, бунт, тупо, круто, рупор.

Белькотання хвилі чуємо в л, щось воложне любовне - Ліана, Лілея. Переливне слово Люблю.

У самій природі л має певне розуміння, так само, як паралельне р, що стоїть поряд. Стоїть поряд - і протилежне. Два брати - отже, один світлий, а другий темний. Р - скоре, мережане, грізне, суперечливе… Р - один з тих звуків, що беруть участь і в мовах різних народів, і в рокотах всієї природи. Як з, с і ш чуємо в свисті вітру, так і р є в нашому роті й горлі, є і в гарчанні тигра, й у воркуванні горлички, і в крюканні крука, і в рокотанні бурхливих вод, і в гуркоті грому.

Фоносимволісти для голосних звуко-кольорові відповідності характеризують таким чином:

А - насичено-червоний;

О - світло-жовтий або білий;

Е - зеленкуватий;

І - синій;

У - темно-синій;

И - темно-коричневий або чорний [178, с. 102].

О. Сербенська засвідчує, що тривалий час в українському мовознавстві побутувало безапеляційне твердження про зв'язок між словом - звуковим комплексом і поняттям як довільне явище [437, с. 14]. У наукових працях радянського часу свідомо уникали розмов на тему про звуковий зміст тексту, про значення звукової форми в мові. Останнім часом ситуація змінюється, і прикладом може бути увага до теорії звукосимволізму та фоносемантики, що порушують проблеми, які сьогодні можуть об'єднати у спільних пошуках зусилля філологів і математиків, психологів і художників, поетів і кібернетиків. Йдеться про пошук гармонії між звучанням та значенням слова, відповідності між зовнішньою, так званою матеріальною формою слова і його значенням.

Давньогрецький філософ Платон також уважав, що носії мови вільні у виборі імені предмета, але це не воля випадку, не воля анархії. Свобода вибору обмежена властивостями предмета і властивостями звуків мовлення. З погляду Платона, у мовленні є звуки швидкі, великі, круглі й ін. І є предмети швидкі, круглі. Тому «швидкі» предмети отримують імена, що включають «швидкі» звуки; «тонким» предметам підійдуть імена з «тонким» звучанням; до складу імен для «великих» предметів повинні входити «великі» звуки. Наприклад, під час вимови звука [р] язик швидко вібрує, тому [р] - «швидкий» звук, і слова, що означають швидкий чи різкий рух, мають зазвичай цей звук: ріка, трепет, дрібнити, рвати, вертіти й ін. [373].

Учням можна запропонувати приклади, які містять звук [р], і в українській мові підтверджують міркування давньогрецького філософа

О світе мій! О дальній світ дівчат,

Що рвуть солодкі грона винограду!

(М. Рильський)

Під вітром згинаючи лінії прості,

повис нерухомий за вікнами дощ.

(Є. Плужник)

Чи чуєш лепети і рокоти потоків,

Що в них бринить луна прадавніх

райських років.

(М. Зеров)

Одним зі стилістичних прийомів є епіфора - повтор однакових звуків, слів, словосполучень наприкінці суміжних віршованих рядків, строф, речень, абзаців, розділів твору. Ці повторення увиразнюють мову, підсилюють і підкреслюють якусь думку. Наприклад:

Напишеш, рвеш… і пишеш знову!

І знов не так… і знов не те…

Аж доки слів цвілу полову

Утома з пам'яті змете!

(Є. Плужник)

Мов карб старий - цей місяць - білозір,

Мов сни старі - ці хмари білопінні.

І бачу я: в тривожному тремтінні

Поганська ніч лягла на чорний бір

(М. Бажан)

У фоностилістиці досить тісно переплітаються такі явища, як звуковідтворення (наявне тоді, коли текст наповнений звуками певних об'єктів природи, криками тварин, шумами машин) та звуконаслідування (ономатопея) - у художній мові один із способів звук описання, що полягає в оптимальному зближенні звучання слова і його змісту, імітації звуків природи за допомогою прямого їх наслідування. Наприклад: Немов хто косою черк! А друге світліше - дзінь! (А. Головко).

У всіх словах, що нагадують скрип (скрегіт), різкий, неприємний звук [р]; у словах шкрябати, дряпати також наявність звуків [к], [р]. Виразні засоби приголосних виявляються досить яскраво. Так, дієслово свист завдяки двом приголосним с і в передає повів вітру.

Звук тік-так - чудова ономатопея, адже такий звук утворюється при покачуванні годинникового маятника, що подає два коротких сухих звуки, які дещо відрізняються один від одного. Чергування двох аналогічних складів доводить повторюваність звуків: обидва досить коротких і сухих голосних «малюють» короткий і сухий звук. Ця властивість ще більше підсилюється двома приголосними, що відкривають і закривають склад [113, с. 177].

Аналізуючи усмішки Остапа Вишні, можна простежити, як за допомогою звуконаслідувань передаються голоси птахів, постріли, звуки й шуми природи. В основі семантики звуконаслідувальних слів «лежить звуковий образ, створений уявою спостерігача - мовця на основі реально чутих звукових виявів істот, речей, явищ» [235, с. 110].

Завдяки своїй звукообразній семантиці звуконаслідувальні слова є «специфічним акустичним засобом художньо-образної конкретизації текстів «Мисливських усмішок» [235, с. 110]. Вони використовуються переважно в розповідних чи описово-розповідних частинах твору, пояснюючись словами атрибутивної семантики або предметно-атрибутивної:

Та, сидячи, від скуки перемовляєтесь з крякухою:

- Тась! Тась! Тась!

А вона вам відповідь тихенько й лагідно:

- Ках! Ках! Ках!

Аж ось крякуха різко й тривожно, аж ніби захлинаючись:

- Ках! Ках! Ках!

В голосі тривога, неспокій, істерика.

Фоносимволісти доводять, що «вірші, у яких наявний звуконаслідувальний елемент, відзначалися в поетів усіх епох, як такі, де автори прагнули живописати відомі шуми, передавати за допомогою звуків враження, створене цими шумами» [113, с. 175].

До звукових ігор належить буквена анафора (тавтограма) - стилістичний прийом, створюваний рефреном, який полягає в повторенні тих самих звуків, слів на початку двох або кількох суміжних рядків [159, с. 353]:

Сипле, стеле сад самотній

Сірий смуток - срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха смертний сміх.

(В. Кобилянський)

Холодний сон. Холодний сан добра,

Холодний сенс багряного пера.

(І. Драч)

Серед проблем фоностилістики окремо стоїть питання про вивчення інтонації як складової частини фонології. Розгляд інтонаційної будови як стилістичного засобу творів художньої літератури в українському мовознавстві подано у працях Л. Булаховського, І. Білодіда, В. Шиприкевич. Науковці відзначають, що «дуже мало уваги приділяється аналізові та зіставленню властивостей звукової матерії мови в різних функційних стилях» [548, с. 30].

Інтонація дуже часто служить засобом граматичної організації висловлення, засобом синтаксичного зв'язку між складовими частинами речення. Проте, крім граматично-організаційної ролі, предмет інформації, яку несе в собі ритмо-інтонаційна будова мовлення, становить стилістична функційність. Інтонацію вважають компонентом стилю. Завдяки своїй фізичній субстанції в художньому стилі інтонація є естетичною вартістю, «інакше кажучи, ритмо-інтонаційна будова художнього мовлення, по-перше, допомагає передати красу емоцій та думок, виражених за допомогою мистецтва слова, по-друге, вона є естетичним явищем як фізична реальність і, по-третє, вона виступає джерелом естетичних відчуттів у сприймача художнього твору» [548, с. 18].

Лінгвістична інтерпретація ритму як універсального закону організації матерії передбачає два основні аспекти, перший із яких спонукає розглядати ритм як сукупність ритмоутворювальних чинників, що присутні на всіх мовних рівнях: фонетичному, граматичному, лексико-семантичному. У працях із фонетики прийнятне традиційне розуміння ритму як організованої системи, у якій закономірно чергуються окремі вимірні сегменти і процеси залежно від рівня членування мовленнєвого потоку (Л. Златоустова, Н. Черемисіна, В. Потапов).

Другий аспект вказує на вивчення ритму віршованого, художнього прозаїчного і розмовного різновидів мовлення, об'єктивне розмежування яких у кінцевому результаті призвело до необхідності дослідження ритму у функційно-стильовому аспекті.

Н. Тоцька визначає базу (поєднання наголошених і ненаголошених складів між собою), на основі якої формується ритмічна структура слова [476, с. 72]. Уперше формулу ритмічної структури 5-складового українського слова з наголосом на середньому складі на основі загального прийняття співвідношення наголошеного і ненаголошених складів (емпірично) дав В. Богородицький. Н. Тоцька, виходячи з поданої діаграми, засвідчує: «Ритмічній структурі українського слова властиве біль-менш рівномірне чергування посилення й послаблення наголошеності…» [476, с. 72].

Ритм складає основу будь-якого віршованого твору, зумовлюючи реалізацію принципу повторення і тим самим виступаючи як чинник, що організовує зміст. Він «сприяє смисловому упорядкуванню рядка і твору загалом» [480, с. 29]. Ритмічна побудова вірша визначає важливі особливості віршованої інтонації, шліфує звуковий матеріал, виокремлює естетичний аспект у самому поетичному мовленні, перетворюючи його у витвір мистецтва, завдяки чому вірш вкладає в нашу свідомість предметну матерію мовлення.

Неабияку роль відіграє ритмомелодика тексту, у якій втілюється емоційний стан автора, його сприймання зображуваної ситуації. Найяскравіше, за словами В. Мельничайка, це відбивається в ліричній поезії. Глибокі роздуми, переживання виливаються в довгі рядки, у повільні трискладові стопи: «Де поділися ви, голоснії слова?» (Леся Українка); «Середина жовтня, пора надвечір'їв твоїх» (В. Стус). Бадьорий настрій, заклик до дії, впевненість у перемозі: Косять коси, луг голосе, косять, косять косарі» (Олександр Олесь). Порушення ритму в середині рядка надає висловлюванню напруженості: «За горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, славою политі» (Т. Шевченко).

Залежність ритміки від змісту легко простежується й у творах більшої форми. «Я марила всю ніченьку про тебе, мій паниченьку»; «З гір на долину біжу, стрибаю, лину»; «Я поведу тебе в далекий край, незнаний край, де тихі, темні води спокійно сплять» (Леся Українка).

На думку В. Мельничайка, не чужа ритмічна організація і прозовим творам. Науковець пропонує порівняти два уривки з повісті М. Коцюбинського «Fata morgana» - повільний, тужливий опис осені, що завершує першу частину твору («Ідуть дощі. Холодні Осінні тумани клубочаться угорі…») та страшну картину погрому польського маєтку («Все злилося в однім божевіллі. Люди пили його одне в одного з очей, з передсмертного жаху скалічених речей, криків скла і металу, з стогнання струн…») [304].

Для усвідомлення відомостей зі стилістики та формування стилістичних умінь і навичок учнів М. Пентилюк неабиякого значення надає стилістичним вправам - особливому різновиду завдань, що виконуються учнями в процесі засвоєння шкільного курсу рідної мови. Науковцем розроблено принципи побудови системи стилістичних вправ: 1) змістовність тексту; 2) здійснення міжпредметних зв'язків і порівняння текстів різних стилів; 3) відповідність змісту вправ матеріалові програмових розділів; 4) добір видів вправ залежно від методів та прийомів їх реалізації. А відтак запропоновано систему стилістичних вправ: лексико-стилістичні, фонетико-стилістичні, граматико-стилістичні. Окрім того, М. Пентилюк фонетико-стилістичні вправи поділяє на усні (виразне читання текстів різних стилів, вправи на правильне наголошування слів, інтонування речень, на виправлення порушень милозвучності української мови) та письмові (запис виправлених текстів, редагування речень з недоцільним нагромадженням однакових звуків, складів, добір фонетичних варіантів та конструювання з ними речень, спостереження над евфонічним чергуванням звуків [316, с. 330].

Фонетико-стилістичні вправи, які доцільно використовувати у вивченні гімназійного курсу мови можна, на наш погляд, дещо конкретизувати. Тому пропонуємо систему вправ із фоностилістики уточнити:

1) евфонічні (спрямовані на удосконалення й розвиток навичок мовного чуття, або формування вмінь використовувати засоби милозвучності в мовленні);

2) кількісні, або математичні (передбачають аналіз частотності використання фонем у текстах різних стилів);

3) звукописні (спрямовані на виявлення й аналіз таких стилістичних процесів мовлення, як алітерація, асонанс, анафора, епіфора та ін.);

4) звуковідтворювальні та звуконаслідувальні (формують уміння учнів простежувати в тексті відображення звуків навколишньої дійсності через використання мовцем спеціально дібраних звуків).

Такі вправи цілком природно відображають фоностилістичні особливості української мови і допомагають учням глибше зрозуміти закономірності розвитку рідної мови, пізнати її красу та багатство, навчитися ними послуговуватися.

Отже, під мовною функційно-стилістичною роботою слід розуміти формування в школярів умінь стилістично доцільно, з урахуванням стилю висловлювання, послуговуватися мовними засобами у власному мовленні. Під час опрацювання програмового матеріалу з української мови стилістичні функції мовних одиниць, які найвиразніше характеризують кожен стиль, повинні стати предметом особливої уваги вчителя, адже робота над усвідомленням стилістичного багатства мови - важлива ланка у формуванні мовної особистості, реалізації основних змістових ліній (лінгвістичної, комунікативної, соціокультурної та діяльнісної), поданих у чинних документах сучасної школи. Щоб методично обґрунтовано побудувати роботу зі стилістики, учителеві необхідно знати зміст стилістичних понять, передбачених чинною програмою, особливості кожного стилю мовлення та можливості їхнього опрацювання під час навчання фонетики. Ознаки стилів, а звідси й відмінності між ними школярі можуть засвоїти лише тоді, коли вивчення різних рівнів мовних явищ буде спрямоване у стилістичному аспекті, проводитиметься на текстовій основі.

Висновки

фонетика український навчання дидактичний

Одним із напрямів професійного становлення особистості в умовах модернізації української освіти є перехід до профільного навчання, що забезпечує виконання програми «Освіта (Україна ХХІ століття)», положень Національної доктрини розвитку освіти в Україні, Державних стандартів мовної освіти, концепцій, пов'язаних із профільним рівнем навчання у старшій школі.

Уведення профільного навчання у старших класах сприяє створенню умов для диференціації змісту навчання, ефективної підготовки випускників школи до засвоєння в майбутньому програми вищої професійної освіти, забезпечує поглиблення знань із предмета, який обирається учнем за основу в його професійній діяльності. Диференціація навчально-виховного процесу є умовою відродження культуротворчої функції національної школи з новими можливостями розвитку дітей, які мають різний рівень здібностей.

У системі гімназійної освіти українська мова посідає одне з чільних місць, оскільки є державною мовою України, засобом спілкування, знаряддям пізнання й відображення дійсності, найважливішим засобом виховання. Оволодіння рідною мовою забезпечує здатність випускника школи до комунікації в повсякденному житті та професійній діяльності. Як засіб пізнання українська мова розвиває інтелектуальні та творчі здібності учня, мислення, пам'ять і уяву, формує навички самостійної навчальної діяльності, самоосвіти й самореалізації. Навчання української мови і володіння нею - можливість долучитися до культури нашого народу, до вершин світової науки й культури, засіб усвідомлення мови як культурної й естетичної цінності.

Гімназійний курс передбачає поглиблення знань про лінгвістику як науку, мову як багатофункційну систему; взаємозв'язки основних одиниць і рівнів мови; мовну норму, її функції; функційну-стилістичну систему мови; норми мовленнєвої поведінки в різноманітних сферах і ситуаціях спілкування. Вивчення української мови на профільному рівні забезпечує оволодіння навичками аналізувати, зіставляти, класифікувати мовні явища і факти з урахуванням їх різноманітних інтерпретацій; здатність за необхідності давати історичні коментарі до мовних явищ; оцінювати мовні явища і факти з позицій нормативності, відповідності до сфери та ситуації спілкування; розмежовувати варіанти норм та мовленнєві порушення. Профільний рівень спрямовує на застосування отриманих учнями знань і вмінь у власній мовленнєвій практиці, професійно зорієнтованій сфері навчання.

Теоретичним завданням навчання фонетики є розкриття учням звукового аспекту мови. Роль фонетичних знань, розвинутого фонематичного чуття в лінгвістичному вихованні школярів має неабияке значення. Від наявності чути і розмежовувати звуки в мовленнєвому потоці, виділяти їх зі слова і складу великою мірою залежить становлення навичок читання, адже читання (синтез) можливе лише на ґрунті активної дії зі звуками. Фонематичне чуття необхідне для свідомого оволодіння нормами літературної вимови під час формування артикуляційних навичок. Знання з фонетики, систематична звукова робота сприяють усвідомленню і засвоєнню фонематичного характеру більшості українських написань на етапі продуктивних умінь, бо значна частина орфографічних правил орієнтує на роботу зі звуками.

Актуальним є виявлення зв'язків звукового мовлення з орфоепією, графікою, орфографією, граматикою, стилістикою, поетапного формування орфоепічних та орфографічних умінь і навичок у зв'язку з вивченням фонетики, морфеміки, словотвору, морфології.

Система навчання фонетики забезпечує розвиток мовної особистості, діяльність якої ґрунтується на досконалому знанні української мови і володінні різними формами роботи над мовленнєвим матеріалом з орієнтацією на майбутню професію; у гімназійних класах рідна мова освоюється одночасно як предмет вивчення і засіб навчання, що зумовлює своєрідність побудови змісту навчання та добір відповідних форм його організації.

Розвиток мовної, мовленнєвої, комунікативної компетенцій гімназиста у процесі навчання фонетики є ефективним за умови реалізації: 1) сучасних підходів (компетентнісного, особистісно зорієнтованого, комунікативно-діяльнісного, системного, функційно-стилістичного етнокультурологічного, проблемного); 2) принципів засвоєння рідної мови: загальнодидактичних (традиційних та сучасних); лінгводидактичних (загальнометодичних) і запропонованих нами специфічних: навчання фонетики у взаємозв'язку з орфоепією, орфографією, графікою, морфологією, синтаксисом і пунктуацією, стилістикою; співвідношення між звуковим та писемним мовленням; урахуванням особливостей місцевої говірки; фізичного розвитку органів мовлення, принцип аналізу звука в морфемі.

Ефективним у пропонованій концепції навчання фонетики є використання інноваційних технологій (блокових технологій, проектних технологій, комунікаційно-інформаційних технології, мовного архіву учня).

В організації процесу навчання фонетики вчитель керує ним, робить повідомлення, навчає учнів спостерігати за тими чи тими явищами мови та мовлення, власного й чужого. Учень сприймає, запам'ятовує, відтворює мовленнєві зразки, виконує пізнавальні завдання, оволодіває певними компетенціями (мовною, мовленнєвою, комунікативною, соціокультурною). Такий взаємозв'язок і необхідно враховувати під час розгляду методів у навчанні фонетики в гімназії, надаючи переваги класифікації методів навчання за способом взаємодії вчителя й учнів. Окрім того, застосовувати методи навчання, в основу яких покладено якісні чинники, пов'язані з особливістю пізнавальної діяльності (дослідницький, проблемного викладу, гіпотеза), інтерактивні методи (інформаційні, пізнавальні мотиваційні, регулятивні).

Гімназійний курс української мови на завершальному етапі вивчення передбачає поглиблення знань про два рівні фонетичної системи: 1) лінійний, або сегментний (звук, фонема, склад, фонетичне слово, синтагма, фраза); 2) нелінійний, або суперсегментний (словесний наголос, інтонація), що уможливлює засвоєння фонетики української мови з урахуванням етапів пізнання, вимог до внутрішньої логіки навчання, установлення асоціативних зв'язків між фонетичними поняттями, явищами, які сприяють міцності знань, проникненню у внутрішню та зовнішню систему мови на рівні здобутків сучасної мовознавчої науки з урахуванням досягнень психології, педагогіки, методики навчання мови.

Підготовка представників майбутніх мовних професій характеризується багатоаспектністю і потребує: оволодіння навичками аналізувати, зіставляти, класифікувати мовні явища і факти з урахуванням їх різноманітних інтерпретацій; розвитку здатності давати історичні коментарі до мовних явищ; формування вмінь оцінювати мовні явища і факти з позиції нормативності, відповідності до сфери та ситуації спілкування; розмежовування варіантів норм та мовленнєві порушення.

У запропонованій системі навчання роботу над теоретичними відомостями уведено в систему вправ (фонетико-лінгвістичні, фонетико-мовленнєві, фонетико-комунікативні) та завдань, якими передбачено виклад дискусійних питань, тлумачення лінгвістичних термінів і понять за чинними підручниками, посібниками, довідковими джерелами; гімназисти опрацьовують відомості з фонетики дедуктивно-індуктивним і проблемно-пошуковим шляхом з використанням узагальнювальних таблиць, схем, словесних ключів, проведенням лінгвістичних експериментів, спостереженням над мовою та мовленням, що дає можливість старшокласникам дискутувати, зіставляти, аналізувати, узагальнювати, висловлювати власні аргументи, формулювати висновки; розроблені вправи розраховані на закріплення, усвідомлення та розширення відомостей про природу звука, фонеми, складу, наголосу, інтонації, їхніх функцій, диференціацію звуків і букв, розуміння співвідношень між ними; особливості фонетико-графічного, графіко-фонетичного і фонетико-фонемного розборів, під час виконання яких вимовляються звуки, склади, називаються букви, визначаються варіанти фонем у потоці мовлення, опрацьовуються фонеми, чергування, спрощення, з'ясовується відмінність між вимовою та написанням слів, особливості наголошування слів, характеристика інтонації.

Отже, у спеціальному дослідженні, присвяченому вивченню одного з основних розділів гімназійного курсу мови - фонетики, закладено підвалини для лінгвістичної підготовки здібних і обдарованих учнів, формування в них уміння самостійно поповнювати і творчо застосовувати набуті знання в майбутній професійній діяльності та різних мовленнєвих ситуаціях.

Список використаної літератури

1. Аванесов Р.И. Русская литературная и диалектная фонетика: учебн. пособ. для студ. пед. ин-тов / Р.И. Аванесов. - М.: Просвещение, 1974. - 287 с.

2. Аванесов Р.И. Русское литературное произношение / Р.И. Аванесов. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1972. - 415 с.

3. Аванесов Р.И. Ударение в современном русском литературном языке / Р.И. Аванесов. - М.: Учпедгиз, 1958. - 80 с.

4. Аванесов Р.И. Фонетика русского литературного языка / Р.И. Аванесов. - М.: Изд-во Московск. ун-та, 1956. - 240 с.

5. Акишина А.А. Русская фонетика / А.А. Акишина, С.А. Барановская. - 2-е изд., испр. - М.: Рус. яз., 1990. - 102 с.

6. Алгазина Н.Н. Формирование орфографических навыков: пособ. для учителя / Н.Н. Алгазина. - М.: Просвещение, 1987. - 160 с.

7. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі / А.М. Алексюк. - К.: Радянська школа, 1981. - 204 с.

8. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: в 2-х томах / Б.Г. Ананьев; под ред. А.А. Бодалева, Б.Ф. Ломова, Н.В. Кузьминой. - Т. 2. - М.: Педагогика, 1980. - 286 с.

9. Андреев В.И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности / В.И. Андреев. - Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1988. - 258 с.

10. Андрущенко В. Аналіз програм з української та російської мов. Для 5-7 класів шкіл УРСР / В. Андрущенко. - К., 1958. - 31 с.

11. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка: учебн. пособ. для студ. пед. ин-тов по спец. «Иностр. яз.» / И.В. Арнольд. - 3-е изд. - М.: Просвещение, 1990. - 300 с.

12. Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения / Р. Аткинсон. - М.: Прометей, 1980. - 365 с.

13. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов / О.С. Ахманова. - М.: Сов. энциклопедия, 1966. - 605 с.

14. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови / Н.Д. Бабич. - Львів: Світ, 2003. - 432 с.

15. Бабич Н.Д. Психологічні умови викладання і вивчення української мови / Н.Д. Бабич // Українська мова і література в школі. - 1991. - №3. - С. 6-10.

16. Багмут А.Й. Інтонаційна будова простого розповідного речення у слов'янських мовах / А.Й. Багмут. - К., 1970. - 350 с.

17. Багмут А.Й. Інтонаційна організація мовлення / А.Й. Багмут. - К., 1972. - 266 с.

18. Багмут А.Й. Інтонація як засіб мовної комунікації: монографія / А.Й. Багмут, Г.П. Олійник. - К.: Наук. думка, 1980. - 244 с.

19. Багмут А.Й. Семантика й інтонація в українській мові / А.Й. Багмут. - К.: Наук. думка, 1991. - 168 с.

20. Багмут А.Й. Типологія інтонації мовлення: монографія / А.Й. Багмут, Г.П. Олійник, Н.П. Плющ. - К.: Наук. думка, 1977. - 495 с.

21. Багмут А.Й. Фонетика й фонологія в центрі уваги / А.Й. Багмут // Мовознавство. - 1997. - №4-5. - С. 64-67.

22. Бадмаев Б.Ц. Психология в работе учителя: в 2 кн. / Б.Ц. Бадмаев. - Кн. 1: Практическое пособие по теории развития, обучения, воспитания. - М.: Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2004. - 233 с.

23. Бакум З.П. Елементи фоностилістики на уроках словесності / З.П. Бакум, Л.М. Бойко // Українська мова і література в школі - 2006. - №2. - С. 2-4.

24. Бакум З.П. Інтонація як чинник формування пунктуаційної вправності учнів / З.П. Бакум // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. - Серія: Педагогіка. - 2006. - №8. - С. 68-71.

25. Бакум З.П. Когнітивний аспект у формуванні мовної компетенції учнів під час навчання фонетики / З.П. Бакум // Збірник наукових праць: Педагогічні науки. - Вип. 42. - Херсон: ХДУ, 2006. - С. 62-66.

26. Бакум З.П. Лінгводидактична спадщина С.Х. Чавдарова: дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / Зінаїда Павлівна Бакум; Криворізький державний педагогічний університет. - Кривий Ріг, 1997. - 157 с.

27. Бакум З.П. Лінгводидактичні аспекти вивчення складоподілу в гімназійному курсі фонетики / З.П. Бакум // Наука і сучасність: зб. наук. праць Національного пед. ун-ту ім. М.П. Драгоманова. - Т. 47. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. - С. 15-20.

28. Бакум З.П. Проблема вдосконалення лінгвістичного компонента курсу фонетики в гімназії / З.П. Бакум // Педагогічні науки: Вісник Черкаського університету. - Вип. 54. - Черкаси, 2004. - С. 39-41.

29. Бакум З.П. Проблеми підсумкового контролю в навчанні української мови: профільний рівень / З.П. Бакум // Якість вищої мовної освіти. Шляхи вдосконалення організації і проведення педагогічної практики майбутніх учителів-філологів: тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції / за ред. С. Роман. - Горлівка: Вид-во ГДПУ, 2008. - С. 41-44.

30. Бакум З.П. Реалізація культурологічної змістової лінії у процесі вивчення гімназійного курсу фонетики / З.П. Бакум // Мова і культура: Науковий щорічний журнал. - Вип. 7. - Т. 2: Культурологічний підхід до викладання мов і літератури. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 229-236.

31. Бакум З.П. Текстоцентризм у сучасній системі принципів навчання української мови / З.П. Бакум // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. - Вип. 47. - Херсон: ХДУ, 2006. - С. 85-91.

32. Бакум З.П. Фонетико-стилістичні вправи як засіб підвищення мовної культури учнів / З.П. Бакум // Українська мова і література в школі. - 2007. - №1. - С. 2-4.

33. Бакум З.П. Фонетичний синтаксис у навчанні рідної мови / З.П. Бакум // Семантика мови і тексту: матеріали ІХ Міжнародної конференції. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. - С. 570-572.

34. Бакум З.П. Формування дослідницьких умінь і навичок гімназистів на завершальному етапі вивчення фонетики / З.П. Бакум // Рідна школа. - 2005. - №8. - С. 55-56.

35. Бакум З.П. Формування орфоепічної культури учнів у процесі навчання фонетики / З.П. Бакум // Педагогічна освіта: теорія і практика. Психологія. Педагогіка: зб. наук. праць - К.: КМПУ ім. Б.Д. Грінченка, 2005. - №3. - С. 102-110.

36. Баранов М.Т. Выбор упражнений для формирования умений и навыков / М.Т. Баранов // Русский язык в школе. - 1993. - №3. - С. 17-21.

37. Баранов М.Т. Пути совершенствования работы над орфограммой в 4-6 классах при пользовании учебником / М.Т. Баранов. // Русский язык в школе. - 1978. - №3. - С. 26-31.

38. Бардаш М.В. Навчання орфографії у восьмирічній школі / М.В. Бардаш. - К.: Радянська школа, 1966. - 134 с.

39. Бас-Кононенко О.В. Склад в українському мовленні: складотворення та артикуляторна типізація (експериментально-фонетичне дослідження артикуляційної динаміки): автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Оксана Василівна Бас-Кононенко; Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 1999. - 17 с.

40. Батаршев А.В. Психодиагностика способности к общению, или как определить организаторские и коммуникативные качества личности / А.В. Батаршев. - М.: Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2001. - 176 с.

41. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф.С. Бацевич. - К.: Академія, 2004. - 342 с.

42. Безпояско О.К. Граматика української мови: Морфологія: підручник / О.К. Безпояско, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський. - К.: Либідь, 1993. - 336 с.

43. Берковець В.В. Просодичні диференційні ознаки функціонального стилю в українській мові: дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Віра Володимирівна Берковець. - К., 2004. - 203 с.

44. Безпалько В.П. Приложения педагогической технологии / В.П. Безпалько. - М.: Педагогика, 1989. - 192 с.

45. Безпалько В.П. Слагаемые педагогических технологий / В.П. Безпалько. - М.: Педагогика, 1989. - 119 с.

46. Бех І. Д. Виховання підростаючої особистості на засадах нової методології / І. Д. Бех // Педагогіка і психологія. - 1999. - №3. - С. 5-6.

47. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване навчання: Шляхи реалізації / І. Д. Бех // Рідна шк. - 2000. - №1. - С. 13-16.

48. Бєляєв О.М. Концепція навчання державної мови в школах України / О.М. Бєляєв, Л.В. Скуратівський, Л.М. Симоненкова, Г.Т. Шелехова // Дивослово. - 1996. - №1. - С. 16-12.

49. Бєляєв О.М. Сучасний урок української мови: навч.-метод. посіб. / О.М. Бєляєв. - К.: Радянська школа, 1981. - 177 с.

50. Битанас Б.П. Особенности структурного подхода. Структура процесса воспитания: Методологический аспект. - Каунас: Швиеса, 1984. - 190 с.

51. Бібік Н.М. Компетентнісний підхід: рефлексивний аналіз застосування / Н.М. Бібік // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / під заг. ред. О.В. Овчарук. - К.: К. І. С., 2004. - С. 47-53.

52. Білодід І. К. Деякі аспекти взаємодії пізнавальної та естетичної функції мови / І. К. Білодід // Вісник АН УРСР. - 1975. - №8. - С. 37-45.

53. Біляєв О.М. Концепція інтенсивного навчання мови // Українська мова і література в школі. - 1991. - №8. - С. 1 - 18.

54. Біляєв О.М. Концепція мовної освіти в Україні / О.М. Біляєв, М.С. Вашуленко, В.М. Плахотник // Рідна шк. - 1994. - №9. - С. 71-73.

55. Біляєв О.М. Проблемні ситуації й пізнавальні завдання на уроках мови // Українська мова і література в школі. - 1974. - №4. - С. 62-63.

56. Близниченко Л.А. Значение экспериментального исследования интонации для овладения навыком устной речи на иностранном языке // Питання психології навчання і виховання: тези доповідей на конференції / за ред. Г.С. Костюка, П.Р. Чамати. - К., 1961. - С. 70-73.

57. Блик О.П. Українська мова для гімназій, ліцеїв, коледжів гуманітарного профілю, шкіл (класів) з поглибленим вивченням української мови. - Ч. 1: Фонетика. Орфографія. Лексика і фразеологія. Будова слова (Морфеміка). Словотвір. Морфологія. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 397 с.

58. Блик О.П. Українська мова: підручник для 5-6 класів / О.П. Блик, Б.Н. Кулик. - К.: Радянська школа, 1987. - 289 с.

59. Блик О.П. Фонетика. Графіка. Орфографія: посіб. для вчителів. - К.: Радянська школа, 1988. - 128 с.

60. Блинов Г.И. Методика пунктуации в школе / Г.И. Блинов. - М.: Просвещение, 1978. - 221 с.

61. Богомазов Г.М. Возрастная фонология (двухуровневая фонологическая система и ее роль в формировании чутья языка и грамотности учащихся 1-6 классов) / Г.М. Богомазов. - М.; Ярославль: Ремдер, 2005. - 320 с.

62. Богомазов Г.М. Современный русский литературный язык: Фонетика: учебн. пособ. для студ. высш. учебн. заведений / Г.М. Богомазов. - М.: Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2001. - 352 с.

63. Богоявленский Д.Н. Некоторые психологические проблемы обучения грамматики / Д.Н. Богоявленский // Вопросы психологии усвоения грамматики и орфографии. - М.; Л.: АПН РСФСР, 1959. - С. 3-25.

64. Богоявленский Д.Н. Психологические принципы обучения орфографии / Д.Н. Богоявленский // Русский язык в школе. - 1976. - №4. - С. 29-35.

65. Богоявленский Д.Н. Психология усвоения знаний в школе / Д.Н. Богоявленский, Н.А. Менчинская. - М.: АПН РСФСР, 1959. - 346 с.

66. Богоявленский Д.Н. Психология усвоения орфографии / Д.Н. Богоявленский. - М.: Просвещение, 1966. - 305 с.

67. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і практика / А.М. Богуш. - Запоріжжя: Просвіта, 2002. - 216 с.

68. Бодуэн де Куртенэ И.А. Введение в языковедение / И.А. Бодуэн де Куртенэ. - 5-е изд. - Пг., 1917. - 223 с.

69. Бодуен де Куртене І. О. До питання про сонанти / І. О. Бодуен де Куртене // Мовознавство. - 2002. - №1. - С. 63-68.

70. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию: в 2 т. / И.А. Бодуэн де Куртенэ; С.Г. Бархударова. - Т. 1. - М.: Изд-во АН СССР, 1963. - 387 с.

71. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию: в 2 т. / И.А. Бодуэн де Куртенэ; С.Г. Бархударова. - Т. 2. - М.: Изд-во АН СССР, 1963. - 391 с.

72. Божович Е.Д. Развитие языковой компетенции школьников: проблемы и подходы / Е.Д. Божович // Вопросы психологии. - 1977. - №1. - С. 33-44.

73. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте: Психологическое исследование / Л.И. Божович. - М.: Просвещение, 1968. - 464 с.

74. Бондар О. І. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія: навч. посіб. / О. І. Бондар, Ю.О. Карпенко, М.Л. Микитин-Друженець. - К.: Академія, 2006. - 368 с.

75. Бондарко Л.В. Звуковой строй современного русского языка / Л.В. Бондарко. - М.: Просвещение, 1977. - 176 с.

76. Бондарко Л.В. Фонетическое описание языка и фонологическое описание речи / Л.В. Бондарко. - Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1981. - 200 с.

77. Бондарко Л.В. Основы общей фонетики: учебн. пособ. / Л.В. Бондарко, Л.А. Вербицкая, М.В. Гордина. - Л.: Изд-во Санкт-Петербургск. ун-та, 1991. - 152 с.

78. Борисова Р.И. Использование фоноупражнений на первом этапе обучения английскому языку в вузах неязыковых специальностей: дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / Р.И. Борисова. - К., 1976. - 158 с.

79. Борисюк І. В. Інтонація українського питального речення / І. В. Борисюк. - К.: Наук. думка, 1975. - 127 с.

80. Босак Н.Ф. Формування фонетико-орфоепічної компетенції студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів південно-східного регіону України: дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / Ніна Федорівна Босак; Південноукраїнський держ. Пед. ун-т ім. К.Д. Ушинського. - Одеса, 2003. - 259 с.

81. Брахнов В.М. Явища асиміляції в консонантизмі української мови / В.М. Брахнов. - К.: Наук. думка, 1970. - 102 с.

82. Бровченко Т.О. Словесний наголос у сучасній українській мові / Т.О. Бровченко. - К.: Наук. думка, 1969. - 250 с.

83. Брызгунова Е.А. Звуки и интонация русской речи / Е.А. Брызгунова. - М., 1969. - 251 с.

84. Брызгунова Е.А. Практическая фонетика и интонация русского языка / Е.А. Брызгунова. - М., 1963. - 306 с.

85. Будянський В. І. Мистецтво виразного читання / В. І. Будянський, Д.В. Будянський. - Суми: Корпункт, 2001. - 196 с.

86. Бузук П.О. Нарис історії української мови: Вступ, фонетика і морфологія з додатком історичної хрестоматії / П.О. Бузук. - К., 1927. - 96 с.

87. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства / Л.А. Булаховський // Вибрані праці в 5 т. / за ред. І. К. Білодіда. - Т. 1. - К.: Наукова думка, 1975. - С. 51-320.

88. Буяльський Б.А. Поезія усного слова: Азбука виразного читання: кн. для вчителя / Б.А. Буяльський. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Радянська школа, 1990. - 255 с.

89. Ваараск П.К. Очерк развития теории фонем / П.К. Ваараск // Труды Таллиннского политехнического института: Серия Б. - 1962. - №3. - С. 31-32.

90. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка: учебн. для вузов / Н.С. Валгина. - М.: Высшая шк., 1973. - 423 с.

91. Валгина Н.С. Трудные вопросы пунктуации: пособ. для учителя / Н.С. Валгина. - М.: Просвещение, 1983. - 176 с.

92. Валентій Л.В. Лінгводидактичні основи мовного аналізу в школі (5-7 класи): дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / Людмила Василівна Валентій; Чернігівський держ. пед. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. - Чернігів, 1996. - 155 с.

93. Варзацька Л. Інтерактивні методи навчання: лінгводидактичні засади / Л. Варзацька, Л. Кратасюк // Дивослово. - 2005. - №2. - С. 5-19.

94. Варзацька Л. Особистісно зорієнтоване навчання рідної мови. Способи розвивальної допомоги / Л. Варзацька // Українська мова і література в школі. - 2005. - №8. - С. 12-16.

95. Вашуленко М.С. Орфоепія і орфографія в 1-3 класах: посіб. для вчителів / М.С. Вашуленко. - К.: Радянська школа, 1982. - 104 с.

96. Вашуленко М.С. Робота над орфоепією як одна з умов формування в учнів 1-3 класів навичок орфографічного письма: дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / Микола Самійлович Вашуленко; Науково-дослідний ін-т педагогіки УРСР. - К., 1975. - 196 с.

97. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові / В.С. Ващенко. - Х.: Вид-во ХДУ ім. О. Горького, 1958. - 228 с.

98. Ващенко Г. Загальні методи навчання / Г. Ващенко. - К.: Українська Видавнича Спілка, 1997. - 441 с.

99. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. - 1440 с.

100. Веніг Н.М. Формування мовленнєвої компетенції старшокласників: автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / Наталія Миколаївна Веніг; Ін-т педагогіки АПН України. - К., 2001. - 16 с.

101. Винницький В.М. Дистинктивні функції наголосу в сучасній українській літературній мові: дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Василь Михайлович Винницький. - Запоріжжя, 1973. - 230 с.

102. Винницький В.М. Наголос у сучасній українській мові / Василь Михайлович Винницький. - К.: Радянська школа, 1984. - 160 с.

103. Винницький В.М. Українська акцентна система: становлення та розвиток / Василь Михайлович Винницький. - Л.: Бібльос, 2002. - 576 с.

104. Виноградов В.В. Понятие синтагмы в синтаксисе русского языка / В.В. Виноградов // Вопросы синтаксиса современного русского языка. - М., 1950. - С. 183-256.

105. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики / В.В. Виноградов. - М.: Высшая шк., 1981. - 320 с.

106. Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Грищенко. - К.: Радянська школа, 1982. - 208 с.

107. Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис: підручник / І. Р. Вихованець. - К.: Либідь, 1993. - 368 с.

108. Власенков А.И. Развивающее обучение русскому языку (IV-VII классы): пособ. для учителей / А.И. Власенков. - М.: Просвещение, 1982. - 208 с.

109. Вовк П.С. Проблемы управления артикуляцией при обучении русскому языку как иностранному: автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / П.С. Вовк. - М., 1971. - 19 с.

110. Вовк П.С. Теорія центрів і периферії фонологічної та акцентної систем: монографія / Поліна Самаріївна Вовк. - К.: ІЗМН, 1997. - 164 с.

111. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Словотвір / О.Т. Волох. - К.: Вища шк., 1986. - 199 с.

112. Воронин С.В. Основы фоносемантики / С.В. Воронин. - Л., 1982. - 244 с.

113. Воронин С.В. Фоносемантические идеи в зарубежном языкознании: Очерки и извлечения: учебн. пособие / С.В. Воронин. - Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1990. - 200 с.

114. Выготский Л.С. Мышление и речь: Психологические исследования / Л.С. Выготский. - М.; Л.: Изд-во АН РСФСР, 1934. - 217 с.

115. Выготский Л.С. Проблемы обучения и умственного развития в школьном возрасте / Л.С. Выготский // Избранные психологические исследования. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1958. - С. 27-34.

116. Выготский Л.С. Проблемы общей психологии: собр. соч. в 6-ти т. / Л.С. Выготский. - Т. 2. - М.: Педагогика, 1982. - 504 с.

117. Выготский Л.С. Проблемы общей психологии: собр. соч. в 6-ти т. / Л.С. Выготский. - Т. 6. - М.: Педагогика, 1982. - 518 с.

118. Вятютнев М.Н. Коммуникативная направленность обучения русскому языку в зарубежных школах / М.Н. Вятютнев // Русский язык за рубежом. - 1977. - №6. - С. 38-45.

119. Вятютнев М.Н. Традиции и новации в современной методике преподавания русского языка / М.Н. Вятютнев // Научные традиции и новые направления в преподавании русского языка и литературы: докл. советской делегации на VI Конгрессе МАПРЯЛ. - М., 1986. - С. 79-82.

120. Гальперин П.Я. Психология мышления и учение о поэтапном формировании умственных действий / П.Я. Гальперин // Исследования мышления в советской психологии / под ред. Е. Шорохова. - М.: Наука, 1966. - С. 122-143.

121. Гамезо М.В. Атлас по психологии: учебн. пособ. для студ. пед. ин-тов / М.В. Гамезо, И.А. Домашенко. - М.: Просвещение, 1986. - 272 с.

122. Ганич І. Д. Словник лінгвістичних термінів / І. Д. Ганич, І. С. Олійник. - К.: Вища шк., 1985. - 360 с.

123. Гез Н.И. Формирование коммуникативной компетенции как объект зарубежных методических исследований / Н.И. Гез // Иностранные языки в школе. - 1985. - №2. - С. 17-24.

124. Голобородько Є. П. Загальні питання інтерактивного навчання / Є. П. Голобородько // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Інтерактивне навчання: Досвід упровадження / за заг. ред. В.Д. Шарко. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2000. - С. 3-6.

...