Психогігієна професійно-технічного навчання підлітків із зниженим рівнем соціальної адаптації

Недостатньо розроблені методи профілактичних і реабілітаційних заходів психічних порушень у дітей, що розвиваються в умовах сирітства. Наводяться лише розрізнені рекомендації з профілактики та реабілітації цих розладів, які полягають у необхідності поліпшення харчування, умов перебування в державних установах. Проведення тільки цих заходів недостатньо і потрібно розробки комплексної системи допомоги дітям, які перебувають в умовах депривації, що є вкрай важливим з соціальної точки зору. Враховуючи високу частоту сирітства, вивчення проблеми психічних розладів у дітей раннього віку в умовах сирітства представляється значним як в теоретичному, практичному, так і соціальному плані [7, 69, 117].

Захист дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків з боку держави, їх соціальна адаптація та інтеграція в систему суспільних зв'язків є актуальною проблемою нашого часу [99, 137, 320]. Найбільш поширеними організаційними формами державного медичного, соціального та психолого-педагогічного забезпечення дітей-сиріт раннього віку є будинки дитини (БД). Розвиток і стан здоров'я дітей, які виховуються поза родиною, мають ряд негативних особливостей, які відбиваються на всіх етапах - від дитинства до підліткового віку і далі у дорослому житті [7, 198]. Патронування вихованців БД здійснюється спільною діяльністю педіатра (контроль за соматичним статусом), психолога (контроль за нервово-психічним розвитком (НПР), формування розвиваючого середовища, робота з соціалізації дитини), педагога (заняття з придбання знань і умінь, розвиток емоційної сфери), соціального працівника (організація заходів щодо соціально-правового захисту дітей) [99].

Формою контролю за розвитком дитини є медико - психолого-педагогічні наради, на яких кожен фахівець представляє результати своєї професійної діяльності. Однак, відстежуючи окремі сфери розвитку, жоден з фахівців не є відповідальним за цілісний, гармонійний розвиток дитини, при цьому в сім'ї ця функція здійснюється батьками. Отже, назріла проблема модернізації системи медико-психолого-педагогічного супроводу дітей-сиріт з виділенням координуючої ролі педіатра, для здійснення контролю не лише за соматичним статусом, а й НПР дитини та її інтеграцією в соціум [1, 137]. До провідних причин зростання соціального сирітства слід віднести алкоголізм батьків, збільшення серед них числа недієздатних, а також тих, що перебувають у місцях позбавлення волі.

Відомо, що ранній дитячий вік є визначальним як в загальному розвитку дитини, так і для формування її здоров'я [1]. Порівняно з однолітками з благополучних сімей, вихованці будинків дитини мають гірші показники соматичного здоров'я, фізичного і нервово-психічного розвитку [1, 24, 151]. На стабільно високому рівні знаходиться число дітей-сиріт з розладами харчування. Питома вага дітей-інвалідів у 2003 році склала 27 % від загального числа вихованців будинків дитини [312].

Проблема стану здоров'я підростаючого покоління України набула в останні роки виняткового значення, представляючи на думку провідних вчених країн «загрозу національній безпеці» [87, 205]. У цьому зв'язку вивчення донозологічної психічної патології, що виникає в підлітковому і юнацькому віці, має виключне теоретичне і зростаюче практичне значення. Відомо, що в підлітковому віці формується цілий ряд особистісних властивостей, зокрема характерологічних, що надають виражений вплив на особливості адаптації особистості в зрілому віці. В останні роки відзначається різке зростання числа передпатологічних психічних розладів у підлітків і їх тісний зв'язок з різними формами поведінки, що відхиляється від норми: кримінальної, делінквентної, аутоагресивної, адиктивної та ін. [13, 95]. Незважаючи на велику кількість робіт з цієї проблематики значне число актуальних питань залишається невирішеним, або суперечливо трактується.

Тому, визначаючи найбільш пріоритетні завдання на поточне десятиліття, ВООЗ серед інших виділяє наступне: «розробляти і впроваджувати комплексні інтегровані та ефективні системи охорони психічного здоров'я, які включають такі елементи, як зміцнення здоров'я, профілактику, лікування і реабілітацію, догляд та відновлення здоров'я».

Особливого значення набувають дослідження психогігієнічних і психопрофілактичних аспектів проблеми передпатологічної психічної патології в дитячому і підлітковому віці. Основні підходи до неї були сформульовані Г.Н.Сердюковською (1985) і, зокрема, обґрунтована необхідність введення в коло завдань, що вирішуються на профілактичному огляді, оцінку стану нервово-психічного здоров'я. Значущість дослідження в істотній мірі обумовлена винятковою роллю підліткового та юнацького віку, як кризового періоду розвитку особистості щодо виникнення передпатологічної психічної патології та різних проявів соціальної дезадаптації. Особливо актуальним видаються комплексні медико-педагогічні програми їх профілактики та корекції, а також вивчення особливостей динаміки характерологічних властивостей індивіда в плані формування преморбідних якостей, які обумовлюють ризик розвитку психічних порушень у зрілому віці.

Дослідження ролі культуральних, динамічно мінливих макро -і мікро соціальних факторів на показники структури та поширеності передпатологічної психічної патології різного ступеня виразності дозволить оцінити значення окремих факторів ризику в її розвитку, що є одним з основних, фундаментальних завдань аналітичної. Істотне значення представляють обсерваційні (observational studies), когортні дослідження, що стосуються розмежування патологічних станів від крайніх варіантів норми, прогнозу перебігу передпатологічних порушень різного ступеня виразності, оцінки значущості окремих соціальних і біологічних факторів ризику і маркерних факторів. Отримані в ході цих досліджень дані є початковим ключовим етапом у розробці рекомендацій щодо первинної та вторинної профілактики та корекції граничної психічної патології у осіб підліткового та юнацького віку.

Вищевикладені обставини підвищують роль суцільних порівняльних, лонгітудинальних, повторних клініко-епідеміологічних досліджень значних підліткових та юнацьких контингентів єдиною групою фахівців з використанням уніфікованих методик оцінки станів пацієнтів.

Діюча система профілактики не відповідає вимогам сучасних умов, про що свідчить негативна динаміка показників здоров'я школярів, та вимагає вдосконалення. Формування здорового покоління є сьогодні провідним напрямком в оцінці ефективності діяльності органів виконавчої влади, системи освіти, охорони здоров'я, та інших відомств і організацій, відповідальних, в рамках своєї компетенції, за збереження і зміцнення здоров'я дітей та підлітків. На практиці пріоритет здоров'я та формування здорового способу життя, охорони навколишнього середовища, які задекларовані Конституцією України реалізуються не в повному обсязі [318].

У Фінляндії діє з 1997 року європейський проект зміцнення здоров'я в ранньому віці націлений на розробку методів сприяння взаємодії та зміцненню зв'язку між батьками і дітьми на ранньому етапі, а також на ефективну профілактику психосоціальних проблем в сім'ях з дітьми грудного та раннього віку. Нідерланди мають широку систему зміцнення психічного здоров'я та профілактики психічних розладів у рамках своїх служб охорони здоров'я, клінік і неурядових організацій. Багато з цих служб мають у своєму розпорядженні спеціалізовані бригади зміцнення психічного здоров'я та попередження психічних хвороб, які фінансуються муніципалітетами або національною системою медичного страхування.

Без сумніву, проблема охорони психічного здоров'я населення, і в першу чергу найменш захищених його груп, до яких відносяться діти та підлітки, є однією з найбільш актуальних проблем сучасності. Це пов'язано зі стрімким збільшенням числа і зміною співвідношень факторів зовнішнього середовища, вантажем нових взаємин, що роблять несприятливий вплив переважно на незміцнілу нервово - психічну сферу підростаючого покоління [342]. У цьому зв'язку проблема адаптації особистості дітей і підлітків до мінливих умов навколишнього середовища, будучи однією з базових у теорії медицини, набуває особливої значущості. Її сутність, а також співвідношення з такими поняттями як «норма» і «патологія», стосовно до нервово - психічної сфери, давно обговорюється в науковому світі [194].

У психогігієні, як одному з наукових напрямів гігієни дітей та підлітків, традиційно велика увага приділяється проблемі адаптації учнів до освітнього середовища. Освітня діяльність, що включає в себе процес навчання і виховання в загальноосвітньому закладі - найважливіший фактор, що робить багатобічний вплив на розвиток особистості дітей та підлітків. Школа з перших же днів ставить перед дитиною ряд дуже складних завдань. Їй необхідно опанувати навчальною програмою, освоїти відповідні норми поведінки, долучитися до класного колективу, пристосуватися до режиму і нових умов розумової праці [281]. У цьому зв'язку проблема потенційної стресогенності освітнього середовища є однією з найважливіших у наукових дослідженнях лікарів різних спеціальностей (гігієністів, педіатрів, психіатрів та ін.)

Особливої актуальності ця проблема набуває в останні роки в умовах багаторазових реорганізацій освітньої сфери, що супроводжуються постійним зростанням навчальних навантажень [46, 283]. Частим приводом до формування шкільної дезадаптації у дітей та підлітків є суб'єктивно значуща психотравматична ситуація, причиною ж - невідповідність їх медико- психосоціального статусу все більш високим вимогам, що пред'являються до учнів у загальноосвітніх закладах. При тому нерідко ця невідповідність буває обумовлена наявністю у дітей та підлітків донозологічних нервово - психічних розладів, захворюваність якими зростає з року в рік. Невірна оцінка характеру і причин труднощів, що виникають у дітей та підлітків з передпатологічними нервово - психічними розладами в процесі їх навчання у загальноосвітньому закладі, що пред'являє все зростаючі вимоги не тільки до пізнавальної сфері дитини, а й до всієї його особистості в цілому, провокує низку складних внутрішніх міжособистісних конфліктів, долати які з кожним роком стає все важче [342]. Разом з тим, дезадаптаційні проблеми, що ускладнюють розвиток і соціалізацію даного контингенту учнів, стали об'єктом наукового вивчення порівняно нещодавно. Цим пояснюється та обстановка, що в теперешній час практично відсутні дослідження з вивчення патогенетичних механізмів формування даного феномена у дітей та підлітків. Суперечливо трактується значення медико-біологічних і соціальних факторів, особистісних особливостей і способу життя учнів з передпатологічними нервово- психічними розладами для особливостей формування у них психогенної шкільної дезадаптації в умовах загальноосвітніх закладів. Залишаються відкритими і питання впливу інноваційних форм навчання на психічне здоров'я учнів [181].

Стан психічного здоров'я та соціальної адаптованості підлітків, що навчаються в освітніх установах, становить серйозну медико-соціальну проблему [1, 312, 318]. До числа проявів цієї проблеми, що мають найбільш негативні індивідуальні та суспільні наслідки, слід віднести широко поширені серед зазначеного контингенту негативні емоційні стани, шкільну дезадаптацію, аутодеструктивну і адиктивну поведінку, граничні психічні розлади, наркоманії та токсикоманії, бездоглядність та соціальне сирітство, протиправні і кримінальні дії [316].

Властиві учням-підліткам психопатологічні і соціопатичні прояви в чималому ступені обумовлені властивими даному віковому періоду інтенсивними, але минущими процесами активної соціалізації особистості та фізіологічної перебудови організму і, тому, нерідко викликають помилкове враження легко оборотних, що усуваються самим природним ходом дорослішання. Наукові факти і практика свідчать про інше. Активні соціальні та медичні впливи, спрямовані на попередження та корекцію зазначених проявів, є обов'язковими для запобігання як їх загострення і обважнення їх перебігу безпосередньо в підлітковому віці, так і формування на їх основі серйозних психосоціальних, психосоматичних та інших наслідків у більш зрілих періодах життя [311]. Важливою умовою ефективності подібних впливів є відповідність їх форми і змісту медико-соціальним особливостям психічного здоров'я та соціальної адаптованості популяції підлітків, що навчаються в середніх загальноосвітніх навчальних закладах та в установах початкової та середньої професійної освіти [172, 176, 299, 311]. У той же час в доступній літературі практично відсутні дані, які, з одного боку, дозволяли б охарактеризувати стан і детермінованість психічного здоров'я та соціальної адаптованості підлітків всебічно і комплексно, з урахуванням і відносно легких, донозологічних психічних і соціоадаптивних відхилень, а з іншого, в рамках цієї ж характеристики вибірково і чітко відображали б специфіку, притаманну основним соціальним групам даної популяції, зокрема виділеним у зв'язку з місцем проживання та місцем навчання підлітків.

Стан здоров'я дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, визначає спектр і виразність їх соціальних і медичних проблем, впливає на життєвий маршрут, можливість створення сім'ї. Діти, що виховуються поза родиною, мають гірші показники здоров'я порівняно з однолітками, які виховуються в сім'ях, з загальної та інфекційної захворюваності, фізичного, психічного, психомоторного і соціального розвитку [172, 336]. На здоров'я дітей, які виховуються в інтернатних установах, крім чинників, що визначають здоров'я дитячої популяції в цілому, впливає фактор соціального сирітства. Особливу значимість набуває проблема стану здоров'я, фізичного і психофізіологічного розвитку дітей-сиріт, позбавлених батьківської підтримки, які виховуються поза родиною [343].

Діти-сироти, з раннього дитинства виховуються в інтернатних установах, мають затримку фізичного і нервово-психічного розвитку і більш високий рівень захворюваності порівняно зі своїми однолітками. Ці діти за станом здоров'я відносяться до контингентів високого ризику.

За даними М.В. Лещенко (2000), відхилення у фізичному розвитку визначається у 58,9 % вихованців, в нервово-психічному розвитку - у 98,0 %. Показники загальної захворюваності в 2 рази вище реєструються у сиріт, ніж у дітей з сімей, дві третини вихованців інтернатних установ мають III групу здоров'я. На думку В.Ю. Альбицкого (2007) та ін., недостатньо повно досліджено проблему організації медичної допомоги дітям-сиротам, особливості формування здоров'я у дітей-сиріт в умовах школи-інтернату. Постійне перебування в закритому колективі визначає низький рівень їх адаптованості до умов соціального середовища. Хоча у сфері формування здоров'я і способу життя дитячого населення накопичений достатній досвід, він все ж ще повільно впроваджується і поширюється в установи інтернатного типу. Дана проблема потребує подальшого вивчення і наукового обґрунтування.

Медико-соціальні дослідження, в яких розглядалися б показники здоров'я дітей, їх соціальна адаптованість комплексно, у взаємозв'язку з умовами перебування в установі інтернатного типу, також нечисленні. У той же час реабілітація дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є багатоцільовим і багатоетапним процесом. При здійсненні заходів з профілактики захворювань серед вихованців сирітських установ необхідно поєднувати спільні підходи з корекцією специфічних факторів ризику даного контингенту.

Зберігається гострота проблеми стану здоров'я дітей, які виховуються в будинках дитини, оскільки число дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, продовжує збільшуватися [7, 122, 137].

Діти, які з раннього дитинства потрапляють у дитячі будинки та соціально-реабілітаційні центри, на 100 % мають затримку фізичного розвитку, девіантну поведінку, захворювання нервової системи та органів чуття; 95 % цих дітей з дефектами постави, 40 % стають інвалідами дитинства.

Сучасною проблемою для суспільства є соціальна, медична та педагогічна реабілітація безпритульних дітей і дітей-сиріт, переважна більшість яких є вихідцями з «неблагополучних сімей» [167, 193]. Сирітство як соціальна проблема повинна бути об'єктом міждисциплінарного медико-психолого-педагогічного дослідження і впливу, що висуває завдання медико-соціальної реабілітації дітей, корекції та компенсації відхилень у розвитку [117].

Не викликає сумніву той факт, що у сучасних умовах соціально-економічних перетворень охорона і зміцнення здоров'я підростаючого покоління, як основного потенціалу суспільства: інтелектуального, трудового, репродуктивного, оборонного є найважливішим медико-соціальним державним завданням [7, 209, 294, 317]. Баранов А.А (2003) відзначає погіршення соціального статусу більшості дітей, як найбільш значимий фактор, який несприятливо впливає на організм, що росте.

Діти, позбавлені права рости в здорових, безпечних і підтримуючих їх сім'ях та громадському оточенні, схильні до ризику соціального відчуження, відставання в розвитку і зростанню хворобливості. В останні десятиліття стали приділяти увагу особливостям здоров'я дітей різних соціальних груп [7, 209].

Результати досліджень вчених свідчать про вкрай незадовільні показники соматичного здоров'я дітей, які виховуються поза родиною. Одиничні дослідження стану здоров'я бездоглядних дітей, що проводяться у соціально-реабілітаційних установах, виявляють високу патологічну ураженість даного контингенту, у багатьох відзначаються порушення у стані психічного здоров'я та розвитку. [69, 280]. Соціально дезадаптованих дітей відносять до групи підвищеного ризику розвитку соціально-обумовлених захворювань [151].

За даними дослідження поведінки дітей шкільного віку охорони здоров'я (HBSC), проведеного в 2009-2010 р.р., від 8 до 46 відсотків 15-річних підлітків в країнах Європи і Північної Америки оцінюють своє здоров'я як задовільне або погане. Частіше за інших на своє здоров'я скаржаться підлітки з України, Угорщини, США, Росії, Вірменії і Туреччини. Найрідше - з Греції, Іспанії та Швейцарії. Дівчата частіше, ніж хлопчики, вважають своє здоров'я задовільним або поганим. При цьому в 11-річному віці гендерні відмінності менш значущі, ніж в 15 років. У більшості обстежених країн від 40 до 65 відсотків опитаних 15-річних підлітків повідомляли про симптоми, що характеризують стан як соматичного, так і психологічного здоров'я - щотижневих скаргах на головний біль, біль в животі, поганий настрій, дратівливість, відчуття тривоги, запаморочення. У 11 років подібні скарги зустрічаються рідше. У дівчаток поширеність множинних скарг на здоров'я з віком збільшується. Згідно з даними проведеного в Європі дослідження, 8% дівчаток і 2% хлопчиків у віці 16 років страждали важкою депресією; 14% дівчаток і близько 5% хлопчиків - середньої депресією. Зростають проблеми, пов'язані з депресією, такі як насильство, самогубства, наркоманія, поведінкові розлади. У одного з чотирьох європейських підлітків спостерігаються один або кілька симптомів психічного розладу.

Принцип збереження життя і здоров'я пілітків, декларований як найвищий в системі суспільних цінностей, отримав свій розвиток в концепції «Здоров'я для всіх» і в багатьох документах ВООЗ, Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ. На необхідність оптимізації медико-соціальної допомоги різним контингентам населення вказують більшість вітчизняних учених у галузі суспільної охорони здоров'я [209]. У науковій літературі досить повно відображені основні показники здоров'я дітей, які залишилися без піклування батьків, а також окремі організаційні аспекти надання їм медичної допомоги.

Стан проблеми сирітства на початок 2009 року в Україні: 103 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (включаючи дітей, які перебувають під опікою, в прийомних сім'ях та ДБСТ (дитячі будинки сімейного типу); 275 державних дитячих виховних закладів (53 школи-інтернати, 115 дитячих будинків, 48 будинків малятка, 56 будинків-інтернатів). Близько 30 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувають у державних дитячих виховних установах (31% - діти до 7 років, 89% - діти від 7 до 18 років), 19,7 тис. дітей були прийняті в сім'ї у 2008 році (2087 - усиновлені громадянами України; 1585 - усиновлені іноземними громадянами; 13755 - взяті під опіку / піклування, включаючи внутрішньосімейне улаштування; 2303 - влаштовані у прийомну сім'ю або ДБСТ).

Якщо в 2008 році загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування становила 103,5 тис., то станом на 1 березня 2013 року, кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні становить 94 тисячі. У 2012 році сиротами стали 15 тисяч дітей, тоді як у сімейні форми виховання було влаштовано 17 тисяч дітей. Усього близько двох тисяч дітей завдяки якісній роботі соціальних працівників були повернуті в біологічні сім'ї.

Безумовно, саме несприятливі демографічні процеси в нашому суспільстві супроводжуються погіршенням стану здоров'я дітей і підлітків, відзначається зростання показників захворюваності у дітей та підлітків як загальної, так і за окремими класами хвороб, а також погіршення показників їх фізичного розвитку [86].

Сучасні умови навчання дітей та підлітків пред'являють підвищені вимоги до стану їхнього здоров'я. Особливої уваги та індивідуального диференційованого підходу вимагають діти і підлітки з істотними порушеннями здоров'я.

Діти-інваліди часто вимагають навчання в спеціалізованих (корекційних) школах або класах. Вони мають значні труднощі у виборі професії, так як сучасні економічні відносини між роботодавцем і працівником припускають високі вимоги не тільки до професійних якостей останнього, а й до рівня його здоров'я.

Дитяча інвалідність є однією з найбільш важливих медико-соціальних проблем зважаючи виключно негативних її наслідків - політичних, економічних, моральних, соціальних: зменшення частки працездатного населення та кількості осіб придатних до служби в армії, зниження репродуктивного здоров'я нації тощо. Зростання дитячої інвалідності спостерігається в Україні повсюдно і служить яскравою характеристикою падіння рівня здоров'я населення внаслідок соціально-економічної кризи в країні.

У зв'язку з цим помітно зросла увага до проблем дитячої інвалідності з боку держави, різних відомств. Значну кількість наукових досліджень присвячено цій тематиці. Тим не менш, багато питань залишаються недостатньо вивченими. Практично відсутні роботи з оцінки здоров'я дітей-інвалідів, вивчення їх адаптації до впливу комплексу факторів навколишнього середовища. Недостатньо вивчені психофізіологічні особливості особистості в системі корекційної освіти, є тільки поодинокі роботи з проведення експертно-реабілітаційної функціональної діагностики, вивчення психофункціонального стану дітей-інвалідів. У більшості випадків вивчаються окремі нозологічні форми - порушення розвитку інтелекту, мови, зору та ін. Немає даних про визначення адаптації дітей-інвалідів до існуючих умов середовища, як про центральний системооб'єднуючий фактор на рівні цілісного організму [326].

Останнім часом серед вітчизняних реабілітологів, педагогів і психологів інтенсивно обговорюється питання інтегративного, спільного навчання дітей-інвалідів зі здоровими дітьми в загальноосвітніх установах. Інтегративне навчання покликане забезпечити дітям-інвалідам рівні права і можливості, інтеграцію в суспільство. У той же час в доступній літературі відсутні роботи, присвячені порівняльній оцінці способів реабілітації дітей-інвалідів в установах різного типу - корекційних та загальноосвітніх. Практично невивченими залишаються питання про функціональні витрати організму при інтеграції дітей-інвалідів у середу «здорових» однолітків [38, 105, 106].

У доступній літературі відсутні відомості про лонгітудинальні дослідження, присвячені оцінці здоров'я та реабілітації дітей-інвалідів у динаміці на етапах їх навчання в освітніх установах корекційного типу. Ця оцінка необхідна не тільки для визначення реабілітаційного потенціалу, розробки реабілітаційної стратегії і тактики, виділення факторів ризику навколишнього середовища, а й визначення якості та ефективності системи реабілітації. Також мало вивчені питання професійної орієнтації та консультації підлітків-інвалідів, в той час як професійна реабілітація інваліда є основним елементом його інтеграції в суспільство.

Допомога дітям з обмеженими можливостями є одним з основних завдань держави, тому що це безпосередньо зачіпає сфери медицини і освіти, відповідно до нових розумінь суспільством і державою прав дітей з відхиленнями у розвитку. Особлива роль відводиться дітям з патологією органу зору, тому його порушення веде до появи відхилень, які проявляються у зниженні функції сприйняття предметів і явищ дійсності, дезорієнтації в просторі, недоліках у формуванні рухових функцій, а також знижені рівня успішності навчання.

В даний час мало вивченим залишається питання з оцінки впливу різних факторів освітнього середовища та організації навчально-виховного процесу спеціалізованих шкіл-інтернатів на здоров'я і рівень функціонування основних систем організму, задіяних у навчальному процесі дітей, які погано бачать. Не розкриті питання і механізми розвитку адаптації, резервних можливостей і рівня працездатності слабозрячих учнів, які виховуються в даних умовах. Більше того, велику увагу приділено психосоціальної адаптації дітей, але не проводяться дослідження з вивчення стану центральної нервової та серцево-судинної систем у стратегії розвитку біологічної адаптації, яка особливо необхідна при соціалізації особистості в суспільстві.

Організація режиму дня та навчального процесу в школах-інтернатах не враховує патологію органу зору, і діяльність організується без оцінки рівня працездатності і процесів адаптації організму дітей, у зв'язку з чим залишається відкритим питання з наукового обґрунтування і розробки системи заходів, спрямованих на раціоналізацію навчально-виховного процесу і режиму дня з урахуванням функціонального стану систем організму слабозрячих учнів в умовах простору спеціалізованих шкіл-інтернатів для дітей з вадами зору. У літературі наводяться лише окремі рекомендації з профілактики та реабілітації, які полягають у необхідності поліпшення харчування, умов перебування дітей, які погано бачать, у таких закладах, а проведення тільки даних заходів недостатньо, тому що вони не враховують особливості навчання таких учнів у сучасних умовах, у зв'язку з чим потрібна розробка адекватної комплексної системи допомоги дітям, які перебувають в умовах інтернату [38, 105, 106].

Останнім часом в нашій країні відзначається значне збільшення числа дітей-інвалідів. Основними причинами збільшення числа дітей-інвалідів є: погіршення умов життя, які згубно починають діяти вже в період розвитку плоду; зростання вроджених і спадкових патологій; хронізація багатьох соматичних захворювань; погіршення умов праці жінок; високий рівень захворюваності батьків; погіршення екологічної обстановки; побутових умов життя дітей. Не може не викликати тривоги зростання дитячого травматизму, числа випадків дитячого алкоголізму, наркоманії та токсикоманії як наслідку соціального неблагополуччя і прихованої дитячої бездоглядності. Діти-інваліди самий соціально незахищений суспільний шар нашої держави [8, 23]. Залежно від хвороби або характеру відхилення в розвитку виділяють різні категорії таких дітей: сліпі і ті, які погано бачать, розумово відсталі, з порушеннями мови, опорно-рухового апарату. Діти, що мають настільки значні проблеми фізичного, психічного, інтелектуального розвитку, стають суб'єктами спеціального законодавства, отримують на основі медичних показань особливий медичний статус «інвалід».

У сформованих умовах держава повинна виступити гарантом захищеності таких дітей, взяти на себе обов'язок забезпечення їм умов для нормального життя, навчання, професійної підготовки та адаптації до соціального середовища. У важких сучасних економічних і соціальних умовах для нашої країни неможливо забезпечити дитині повний спектр його прав та інтересів, але, незважаючи на це, державою все ж робляться певні позитивні кроки з метою виправлення ситуації, що склалася, пом'якшення негативного впливу реформ на становище дітей. Базисом вирішення даної проблеми є юридичне закріплення системи заходів, спрямованих на надання допомоги дітям, що стали інвалідами, та забезпечення їх прав та прав сім'ї, в яких вони виховуються. Запитання про виховання і навчання осіб з відхиленнями у розвитку в останнє десятиліття, які є предметом пильної уваги з боку міжнародного співтовариства, відображені в ряді документів Організації Об'єднаних Націй (ООН): Загальній декларації прав людини, Декларації про права інвалідів, Декларації про права розумово відсталих осіб, Конвенції про права дитини, Стандартному правилі забезпечення рівних можливостей для інвалідів.

Система спеціальної освіти є інститутом держави, який виникає і розвивається як особлива форма реалізації його ціннісних орієнтації і культурних норм суспільства. Однією з пріоритетних цілей спеціальної освіти на сучасному етапі є пристосування осіб з фізичними та (або) психічними вадами до соціального середовища, підготовка їх до трудової діяльності, самообслуговування, самозабезпечення і сімейного життя, інтеграція їх у здорове суспільство.

На сьогоднішній день в області спеціальної освіти є ряд проблем, однією з яких є проблема пошуку найбільш ефективних форм організації інтегрованого навчання і виховання дітей з відхиленнями у розвитку. В даний час одним з головних механізмів, що забезпечують максимальний диференційований підхід у навчанні та вихованні дітей з відхиленнями у розвитку, стає психолого-педагогічний супровід дитини. Основні пріоритети психолого-педагогічного супроводу визначають підвищену увагу до особистісного розвитку дітей у навчально-виховному процесі, їх соціально-психологічної адаптації. Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених цій проблемі, вона є мало вивченою і актуальною на сьогоднішній день.

В результаті проведеного аналізу наукової літератури можна зробити висновок, що в доступній літературі відсутні вичерпні дані стосовно особливостей життєдіяльності різних за соціальним статусом підлітків, які одержують освіту у закладах професійно-технічної освіти, оцінки цього впливу на розвиток когнитивної діяльності та психоемоційного стану ліцеїстів, ролі емоційно-вольових та комунікативних властивостей ліцеїстів, психічного та соматичного здоров'я у процесі психофізіологічної адаптації до умов професійно-технічного навчання.

Відсутні данні стосовно системи попереджувальних заходів з психогігієнічної профілактики імовірних порушень психічного здоров'я.

Все це визначило мету, основні завдання дисертаційної роботи та сприяло складенню відповідної до них програми дослідження.

Розділ 2. Об'єкти, об'єм та методи дослідження

2.1 Робоча гіпотеза дослідження

Підліткова інвалідність та сирітство супроводжуються явищем соціальної дизадаптації, що відбивається на особливостях їх життєдіяльності, у порушеннях когнітивної та психічної діяльності, психічному здоров'ї, що діагностується та корегується засобами психогігієни.

Найбільш дієвою формою реабілітації молоді (медичної, соціальної та психологічної) є мотивоване колективне навчання, спрямоване на одержання бажаної професії за умов додержання гігієнічних вимог до умов професійно-технічного навчання та відповідності його змісту фізичним та психологічним можливостям індивідууму. Тому, порівняльна оцінка показників когнітивної діяльності, психоемоційного стану, емоційно-вольових та комунікативних властивостей та здоров'я сиріт, інвалідів та здорових дітей з благополучних сімей, які поставлені в умови одного середнього професійно-технічного навчального закладу, дозволяє отримати об'єктивні діагностичні критерії психофізіологічної адаптації та запропонувати відповідні режимно-організаційні, адаптогенні та саногенні профілактично-реабілітаційні заходи.

2.2 Досліджуваний контингент

Натурний гігієнічний експеримент проводився на базі типового середнього професійно-технічного закладу - Харківського професійного ліцею будівництва та соціальної реабілітації (ХПЛБСР), де учні на базі 8, 9 та 11-річної середньої освіти опановують будівельні професії.

Об'єктом безпосереднього спостереження у натурному гігієнічному експерименті були підлітки обох статей 15-17 річного віку.

Всього під спостереженням протягом 2010 - 2014 років знаходилося 1029 учнів ХПЛБСР.

До першої експериментальної групи увійшли особи, причиною зниженого рівня соціальної адаптації яких є інвалідність. Це ліцеїсти-інваліди із наступними вадами: церебральний параліч, важкі порушення мовлення, інвалід по зору, інвалід дитинства (224 особи), які згідно з санітарних правил з використання праці інвалідів здобували наступні робітничі професії: «штукатур», «лицювальник-пліткар», «маляр», «квітникар-озеленювач».

Другу експериментальну групу склали особи, причиною зниженого рівня соціальної адаптації яких є сироцтвою. Цю групу склали ліцеїсти-сироти (253 особи), які без обмежень освоюють будівельні професії: «штукатур», «лицювальник-пліткар», «маляр», «квітникар-озеленювач», «муляр», «електрозварник ручного зварювання», «столяр».

До контрольної групи увійшли одноліткі представників експериментальних груп - здорові учні з благополучних сімей, які опановують ті ж самі робочі професії, що й представники другої експериментальної групи (552 особи).

2.3 Програма дослідження

Програма дослідження будувалася виходячи із загальновизнаної в гігієнічній науці та практиці послідовності: по-перше, це визначення чинників ризику (пов'язаних із чинниками довкілля та індивідуальними чи груповими особистостями досліджуваних індивідуумів, включаючи спадкові чинники); по-друге, це безпосередня оцінка впливу актуального комплексу чинників довкілля на функціональний стан та здоров'я досліджуваного контингенту, з використанням сучасних високоінформативних загальновизнаних методик виміру відповідних показників; по-третє, це розробка системи спрямованих профілактичних заходів з первинної профілактики порушень загального та психічного здоров'я, на підставі сучасних уявлень про оптимізацію та психогігієнічну корекцію донозологічних станів, адаптаційно-компенсаторні механізми, які лежать у основі психофізіологічної та соціальної адаптації.

Перший етап - порівняльне вивчення впливу умов та режиму професійно-технічного навчання на особливості життєдіяльності різних за рівнем соціальної адаптації ліцеїстів. Основною задачею цього етапу було встановлення чинників ризику та оздоровчих чинників довкілля. До нього увійшла гігієнічна оцінка навчального навантаження, режиму навчання та вільного часу, психологічного мікроклімату в колективі, харчування, рухової активності, виконання правил здорового способу життя та особистої гігієни, а також розміщення, обладнання, метеорологічного стану та освітлення навчальних приміщень.

Другий етап будувався на порівняльному аналізі когнітивної діяльності ліцеїстів із різним рівнем соціальної адаптації. Основним завданням цього етапу було встановлення ролі соціальної адаптованості у успішності навчання за провідними критеріями психофізіологічної адаптації: рівнем реалізації та стійкістю розумової працездатності, уваги та пам'яті. Вивчалася динаміка функціонального стану організму протягом всього терміну навчання та протягом тижневого навчального циклу.

Третій етап - був спрямований на встановлення ролі психологічного компоненту навчальної діяльності різних за рівнем соціальної адаптації підлітків. Предметом порівняльного психогігієнічного вивчення були комунікативні та емоційно-вольові особистісні особливості індивідууму (у т.ч. їх гендерний аспект), психоемоційний стан ліцеїстів, включаючи показники самовідчуття, активності та настрою. Дослідження охоплювали весь період професійно-технічного навчання.

Четвертий етап - дослідити вплив умов професійно-технічного навчання на психічне здоров'я ліцеїстів із різним рівнем соціальної адаптації.

На цьому етапі, порівняльне вивчення психічного здоров'я, передбачало дослідження розповсюдженості серед ліцеїстів донозологічних психічних станів (станів-попередників до астенії, депресії та іпохондрії), а також психогігієнічний аналіз структури хронічної захворюваності ліцеїстів за окремими нозологічними формами, отриманими за даними поглиблених медичних оглядів.

П'ятий етап - наукове обґрунтування системи заходів з психогігієнічної діагностики та оптимізації функціонального стану ліцеїстів у процесі їх соціальної реабілітації.

2.4 Об'єкти, об'єм і методи досліджень

Обсяг проведених досліджень наведений у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Об'єкти, об'єм і методи досліджень

Загальна кількість обстежених 1029 людини, при обстеженні яких здійснено 8511 спостережень. Дослідження фізичних чинників учбово-виробничого середовища включало:

- дослідження мікрокліматичних параметрів - за загальноприйнятою в гігієнічній практиці методикою, що включає визначення температури, відносної вологості і швидкості руху повітря (СНиП 2.04.05-91 «Отопление, вентиляция и кондиционирование»);

- вимірювання шуму та вібрації - з використанням приладу «ВШВ-003». При цьому з визначенням рівня звукового тиску за загальним рівнем (у дБА) та у октавних смугах (у ДБ) (Шум - ДСП 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку»);

- дослідження рівнів освітленості на робочих місцях - з використанням об'єктивного люксметра «Ю-116» за величиною коефіцієнту природної освітленості (КЕО у %), а також рівнем штучної освітленості (у лк) (ДБН В.2.5.-28-2006 р. «Природне і штучне освітлення»).

Вивчення режиму навчання підлітків проводилося за результатами аналізу учбового плану і програми навчання, а також розкладу учбових занять на відповідність гігієнічному регламенту «Санитарные правила по устройству и содержанию учебных заведений системы профтехобразования» СП 2149-80.

Особливості життєдіяльності досліджуваних вивчалися з використанням опитувальника «Спосіб життя» [211].

Опитувальник включає в себе 50 питань і ґрунтується на оцінці стану адаптаційних можливостей індивідууму, виходячи з стійкості організму до несприятливих чинників оточуючого середовища. Оцінка результатів тестування надається за наступними шкалами: 1. Психологічний мікроклімат (фактор М). 2. Рухова активність (фактор А). 3. Режим дня (фактор Р). 4. Харчування (фактор П). 5. Особиста гігієна (фактор Л).

Відповіді на запитання тесту обробляються із використанням спеціального ключа.

Дослідження функціонального стану ЦНС, когнітивних можливостей студентів здійснювалося на підставі аналізу показників розумової працездатності та стійкості уваги, які були отримані за використанням таблиць О.Г. Іванова-Смоленського [144].

За результатами коректурної проби були розраховані:

1) коефіцієнт точності

, де (2.1)

В - кількість пропущених літер;

2) коефіцієнт розумової працездатності

I = К (А+В);

3) коефіцієнт стійкості уваги

, де(2.2)

Об'єм короткочасної пам'яті досліджувалася з використанням методики повного відтворення числового ряду [144].

Принцип методу заснований на визначенні об'єму та способу запам'ятовування інформації в завданнях з повним відтворенням цифр, що експонуються.

Продуктивність короткочасної пам'яті здійснюється за відсотком вірних відповідей (ВВВ). За результатами дослідження отримують об'єм короткочасної пам'яті.

Розраховується ВВВ по кожній з 8 позицій цифрознаків за формулою:

(%), де (2.3)

Х_n - кількість правильно відтворених цифр по кожній з 8 позицій цифрознаків;

10 - максимальна кількість правильних відповідей по кожній з 8 позицій.

Далі розраховується загальний об'єм короткочасної пам'яті, як кількість вірно відтворених цифрознаків по 8 позиціям за 10 наданнями:

(цифрознаків), (2.4)

де А _(1-8) - ВПВ по кожній з 8 позицій цифрознаків.

З метою виявлення значущих особистісних особливостей підлітків, був використаний підлітковий варіант (для осіб 12-18 років) тесту HSPQ-High School Personality Questionnaire (R.Cattell, 1969) (Особистістний опитувальник для масових шкіл, Р. Кеттелл,1969), адаптований Ф.Ю. Панасюком (1978) (Сattell R.B., 1970, Coniam D., 1999) [144].

За умовами виконання тесту, ліцеїст, читаючи запитання, повинен відверто відповідати на запитання, вибіраючи один з трьох варіантів відповідей («а», «б», «в»). Відповіді на запитання тесту обчислювалися з використанням спеціального ключа. Співпадіння відповідей «а» та «б» оцінювалися 2 балами, співпадіння відповіді «в» - 1 балом. Отримані результаті з кожної із шкал співвідносять з нормативними діапазонами оцінок.

З точки зору психодіагностики соціальної дизадаптації, особлива увага приділялася акцентуаціям з окремих шкал, які визначалися при відхиленні фактичних величин за межі нормативного діапазону. Фактор А - «замкнутість - товариськість», Фактор В - «щирість неправда», Фактор С - «емоційна стійкість - емоційна нестійкість», Фактор D - «стриманість - експресивність», Фактор Е - «покірність - домінування», Фактор F - «обережність - легкодумність», Фактор G - «підвладність почуттям - висока нормативність поведінки», Фактор Н - «боязкість - сміливість», Фактор L - «жорсткість - чутливість», Фактор J - «конформізм - нонконформізм», Фактор Q₁ - «самовпевненість - тривожність», Фактор Q₂ - «низька самодостатність - незалежність», Фактор Q₃ - «низький самоконтроль - високий самоконтроль», Фактор Q₄ - «розслабленість - напруженість».

Психоемоційний стан студентів досліджувався за тестом суб'єктивної самооцінки «САН», який надає можливість виміру показників самопочуття, активності та настрою [144]. Кожна із цих вимірюваних категорій віддзеркалює відповідний бік фактичного психічного стану та відбиває динаміку функціонального стану організму під впливом зовнішніх навантажень.

При декодуванні тесту кожному балу опитувальника присвоюється відповідний бал значущості: за шкалами «самовідчуття» та «настрій» від 1 до 7, за шкалою «активність» від 7 до 1. Тому максимальна оцінка за кожною шкалою складає 7 балів.

Значення показників категорій «самопочуття», «активність» та «настрій» визначається за сумацією та усередненням кількості балів за кожною із відповідних шкал.

Шкала С (самопочуття) дозволяє оцінити відчуття фізіологічної та психофізіологічної комфортності внутрішнього стану у вигляді узагальнюючої характеристики. При низьких оцінках самопочуття, пов'язаних з почуттям загальних (або локалізованих щодо окремих органів, систем та функцій переживань), діагностується втома, напруга, стрес або донозологічні форми цих станів - перевтома, перенапруга. При високих значеннях цього показника нервово-психічний стан визначається, як добрий, бадьорий, з відсутністю дискомфорту в різних частинах тіла та із спроможністю до виконання, певних моторних та когнітивних актів.

Шкала А (активність) віддзеркалює динамічну передумову здійснення діяльності. При низьких оцінках індивідуум зазнає складнощів при формуванні, реалізації та зміні діяльності (у т.ч. навчання та праці) безпосередньо при її виконанні. При високих оцінках людина характеризується значною стійкістю до діяльності, наполегливістю в досягненні мети.

Шкала Н (настрій). Низькі оцінки за цією категорією визначають негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Поганий настрій, що з'явився, здатен негативно вплинути на безпосередні емоційні реакції, які пов'язані з діяльністю, погіршити сприйняття, увагу, поведінку, змінювати рух думок. Високі оцінки свідчать як про позитивні характеристики загального емоційного фону так і чітко ідентифіковані стани захопленості, радості, захвату. Як правило, хороший настрій сприяє більш високої результативності діяльності.

Оцінка донозологічних психічних станів ліцеїстів вивчалися за допомогою «Психодіагностичного опитувальника старшокласника», як методу оцінки функціонального стану центральної нервової системи. Опитувальник включає 29 питань і ґрунтується на оцінці функціонального стану центральної нервової системи, виходячи з критеріальних психофізіологічних функцій пам'яті, уваги і мислення. Відповіді на запитання тесту обчислювалися з використанням спеціального ключа. Результат за шкалою А оцінюється як імовірний донозологічний стан відносно можливого розвитку астенії. За шкалою Д діагностується стан-попередник до депресії. За шкалою І визначаеться висока імовірність розвитку ипохондрічного порушення. Контроль шкала Л визначає щирість обстежуваного. Якщо при проведенні опитування визначається два або більше ознак донозологічних психічних станів (стани-попередники до астенії та депресії, або до астенії та іпохондрії та інші варіанти), то такі стани визначаються як поєднані.

Стан здоров'я ліцеїстів вивчався за даними індивідуальних карток і результатів поглиблених медичних оглядів за загальновизнаною методикою. Рівень захворюваності аналізувався за наступними показниками: розраховувалась відсоткова кількість осіб, які мають iнфекцiйнi та паразитарні хвороби, новоутворення, хвороби ендокринної системи, розладу харчування та порушення обміну речовин, розлади психіки та поведінки, хвороби нервової системи, хвороби ока та придаткового апарату, хвороби вуха та соскоподібного відростка, хвороби системи кровообігу, хвороби системи дихання, хвороби органів травлення, хвороби шкіри та пiдшкiрної клітковини, хвороби кiстково-м'язової системи та сполучної тканини, хвороби сечостатевої системи, природжені вади розвитку, деформації та хромосомної аномалії, та ліцеїсти, які не мали патології.

Патологічна ураженість аналізувалася за класами захворювань у відповідності з «Міжнародною статистичною класифікацією хвороб - МКХ - 10. Короткий адаптований варіант для використання в Україні (1998)». Статистичний аналіз отриманих результатів здійснювався з використанням стандартного пакету прикладних програм багатовимірного статистичного аналізу «Statsoft Statistica 8.0» (серійний номер STA862D175437Q), що забезпечило отримання репрезентативних даних, на підставі розрахунку середніх величин, їх похибок, мінімального та максимального значення вибірки, визначенні вірогідності різниці за критерієм Ст'юденту [17, 57, 136]

Результати проведених досліджень підтвердили обґрунтованість і адекватність обраних методів.

Розділ 3. Психогігієнична характеристика впливу умов професійно-технічного навчання на життєдіяльність підлітків із зниженим рівнем соціальної адаптації

Виходячи із завдань дослідження, наступний етап дисертаційної роботи був спрямований на встановлення чинників ризику порушень здоров'я (фізичного, психічного та соціального) в учнів ліцею будівництва та соціальної реабілітації. Він включав дослідження навчально-виховного режиму за даними розкладу навчальних занять та позашкільного режиму дня, вимір показників мікроклімату, природного та штучного освітлення, шуму у шкільних приміщеннях.

3.1 Гігієнічна характеристика умов навчання ліцеїстів ХПЛБСР із зниженим рівнем соціальної адаптації

Аналіз умов перебування ліцеїстів у ХПЛБСР проводився на підставі вивчення відповідності цих умов гігієнічним вимогам [92]. Характеристика умов навчання ліцеїстів наведена у табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Характеристика умов навчання ліцеїстів ХПЛБСР

Під час дослідження було встановлено, що ліцей будівництва та соціальної реабілітації із різним рівнем соціальної адаптації та здоров'я розташований в окремому приміщенні, побудованому за типовим проектом.