Воєнно-ідеологічної підготовки особового складу Збройних Сил України

конституційний порядок "затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України" (пункт 22 стаття 85, пункт 17 частина 1 стаття 92);

порядок "схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України" (пункт 23 стаття 85; пункт 2 частина 2 стаття 92);

конституційні повноваження Президента України Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Голови Ради національної безпеки і оборони України (пункт 17-19 стаття 106);

призначення, функції та структура Ради національної безпеки і оборони України (стаття 107);

Проголошення незалежності України та будівництво української армії в умовах курсу держави на розбудову демократичного устрою зумовили департизацію Збройних Сил, яку в нашій країні можна вважати успішно завершеною. Конституційними гарантіями позапартійного статусу Збройних Сил України та їх деполітизації є наступні норми:

заборона будь-якої партійної активності у Збройних Силах, що знайшла своє відображення в основних концептуальних документах і законах України з військових питань. У статті 37 Конституції йдеться про недопущення створення і діяльності органів організаційних структур політичних партій у військових формуваннях;

підпорядкованість Збройних Сил парламентському, президентському та урядовому контролю, зафіксована статтями 85, 92, 106, 107, 116 Конституції, статтями 4-7 Закону України "Про Збройні Сили України";

призупинення військової служби військовослужбовцями, обраними до органів місцевої або центральної влади (стаття 3 Закону "Про вибори народних депутатів України");

припинення і заборона будь-якої дискримінації у Збройних Силах на політико-ідеологічних підставах, відповідна зміна критеріїв прийому у ВВНЗ і підвищення по військовій службі. У статті 15 Конституції України зазначається, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою обов'язковою.

Конституцією України, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, законодавчо закріплено права, свободи і обов'язки людини і громадянина. Крім цього політичного значення Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все, це Основний Закон держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і мають відповідати їй. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства, розрахованим на тривалий період.

Таким чином, Конституція України - це основа подальшого розвитку законодавства (у тому числі і військового) і правової системи у цілому. Конституція України є своєрідним юридичним фундаментом держави, Збройних Сил України.



Рекомендована література

1. Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" / Відомості Верховної Ради України від 07.07.1992 р., № 27, стаття 385.

2. Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року № 4061-VІ / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 10-11, ст. 73.

3. Закон України "Про Збройні Сили України" від 6 грудня 1991 року № 1934-XII.

4. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року / Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996.

5. Мартиненко П.Ф. Преамбула / Коментар до Конституції України. - Київ, 1996. - С. 24-25.

6. Указ Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" / Офіційний вісник України від 22.12.2008 р., № 95, стор. 9, стаття 3129, код акту 45142/2008.

7. Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм. - Київ: Юрінком Інтер, 2005.



28. Практика організації та проведення заходів психологічного забезпечення та інформаційно-психологічної протидії в ході нав'язаної Україні Російською Федерацією гібридної війни

Тактика російської агресії в Україні викликала подив експертів по всьому світу. Події на території Кримського півострову та Сході України продемонстрували у широкому прояві новий тип війни - гібридної.

Гібридна війна та її особливості. Гібридна війна - війна із поєднанням принципово різних типів і способів ведення війни, які скоординовано застосовуються задля досягнення спільних цілей. Типовими компонентами гібридної війни є використання:

класичних прийомів ведення війни (із військовослужбовцями в уніформах, військовою технікою та ін.);

нерегулярних збройних формувань (повстанців, терористів, партизан та ін.);

та таких типів війни і прийомів як інформаційна і кібервійна.

За словами члена верхньої палати парламенту Нідерландів генерал-майора у відставці Франка ван Каппена: "Держава, яка веде гібридну війну, укладає оборудку з недержавними виконавцями - бойовиками, групами місцевого населення, організаціями, зв'язок із якими формально повністю заперечується. Ці виконавці можуть робити такі речі, які сама держава робити не може, тому що будь-яка держава зобов'язана дотримуватися Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни, домовленості з іншими країнами".

При цьому країна-агресор залишається публічно непричетною до розв'язаного конфлікту. Експерти називають гібридну війну типом конфлікту, який все частіше буде застосовуватися у XXІ столітті.

Тепер, після відкритого військового вторгнення з Росії, ситуація дещо змінилася - прямим втручанням Кремль демонструє, що навіть підлу гібридну війну він Україні почав програвати. Але щоб зрозуміти, як боротися далі, потрібно зрозуміти, за якими принципами противник діяв раніше. А основні тактики ведення гібридної війни відомі вже давно.

В Україні немає і не було громадянської війни. А ось війна з Росією була. Для всіх, хто повернувся з передової - це очевидно. Так звані "ополченці" або "сепаратисти" - тільки частина чітко відпрацьованої технології розпалювання конфлікту - кажуть політологи, а по суті - красива упаковка для транспортування тероризму з іншої країни.

Гібридна або дивна війна починається задовго до власне бойових дій. Спочатку її "сіють", так сказати, в душах людей. Прикладом розпалювання гібридної війни може послужити ситуація у місті Краснодоні. Жителі невеликого прикордонного містечка не хотіли воювати, були далекі від революції, і зовсім не знали, що таке федералізація. ЗМІ і пропаганда на підготовленому ґрунті швидко зробили свою справу. Але люди воювати так і не захотіли. Тоді з Росії приїхали перші гості - козаки. За ними вже кістяк гібридної війни - спецназ.

Схема проста і геніальна. Десяток завербованих у так званій "Луганській народній республіці" маргіналів або просто обдурених пропагандою місцевих жителів вже дали право на горду назву "ополчення". З такою ж тотальною брехнею зіткнулася і Грузія - спочатку в 1993 році, коли втратила Абхазію, а потім у 2008 році. Пройшли роки, а Росія свою тактику не міняє, хіба що відточує. Очевидці війни в Абхазії згадують - все було один в один, як в Україні. Масова видача російських паспортів жителям Абхазії, захоплення місцевих адміністрацій, сила-силенна російської техніки, прихід російського спецназу, козаків і... чеченців.

Яніс Берзиньш з латвійської академії національної оборони описав вісім фаз гібридної війни:

перша - ідеологічна підготовка ґрунту для інтервенції;

друга - дезінформація щодо західних і локальних лідерів;

третя - залякування і підкуп високопоставлених людей з армії і адміністрацій;

четверта - поява збройних банд, захоплення будівель держустанов;

п'ята - заборона польотів над захопленими територіями;

шоста - точкові удари по ключових об'єктах;

сьома - повномасштабне вторгнення, в Україні таким вторгненням можуть стати миротворці;

остання фаза - ліквідація решти пунктів опору.

Мир у гібридній війні не досягається засобами традиційної війни. У гібридній війні традиційні стратегії не працюють. В гібридній війні демократичні держави приречені на поразку. Лише держава, яка може забезпечити повний контроль інформаційного простору на всій території, де ведеться війна, перевагу військових мобільних підрозділів й інфраструктур доставки фінансів, солдат, зброї та боєприпасів, має шанс на перемогу.

Гібридна війна планується не під стратегію фронтальної війни, а під стратегію інформаційної війни.

Саме в інформаційній війні відбувається побудова альтернативної (зомбі-) реальності, всередині якої є можливим перетворення супротивника на ворога (приреченого на фізичне знищення) і нелюдь (хто не має права вважатися людьми).

Метою військових дій у гібридній війні є не завоювання чи втримання території, а хаос, неперервний конфлікт і постійне генерування провокацій і постановочних для зомбі-ЗМІ військових подій.

Постановочні військові події це події, які за суттю призначені винятково для зйомки картинки, яка використовуватиметься для показу в зомбі-ЗМІ. Після зйомки постановочні військові події припиняються, і учасники постановки зникають з місця події.

Інформаційна війна є головною і управляючою складовою гібридної війни. Відповідно аналіз військової ситуації гібридної війни має включати аналіз сюжетів ЗМІ супротивника, бо саме там будується альтернативна зомбо-реальність, яка є базовою.

Суть інформаційної війни - ідентоцид, тобто знищення національної-державної-громадянської ідентичності країни-суперника до такого стану, коли про нього можна сказати одне - нелюдь і ворог. Суть ідентоциду - переконання більшості народу своєї країни, а в ідеалі і частини народу супротивника в злих намірах супротивника щодо своїх.

Маніпуляція реаліями в інформаційній війні відбувається так, що в неї попадає лише те, що вписується в зомбі-реальність.

Давайте для прикладу подивимося на дві ситуації:

1) "вантаж-200" повертається на територію Росії;

2) на російсько-українському кордоні відбувається військовий конфлікт.

Перша ситуація. У російській зобі-реальності "вантаж-200" (загиблі росіяни на Сході України) відсутній як факт, бо його переправлено на територію Росії приховано. Всі ж спроби поговорити про цей "вантаж" публічно класифікуються як брехня. Отже, якщо війну не буде розширено до відкритого нападу російських військ на Україну, то будь-які втрати залишаться поза гою росіян. А це означає, що загиблих росіян просто не існує в масовій зомбо-свідомості в Росії.

Друга ситуація. В російській зомбо-реальності не існує тієї маси колон техніки, що перетинають російсько-український кордон майже щодня з терористами-найманцями, зброєю і боєприпасами. Відтак, коли українські війська знищують ці колони, вони мають ще й піклуватися про те, щоб кулі не потрапляли у російських прикордонників, бо інакше Росія пред'являє протест про мовби напад українців на російських прикордонників. Інакше, кажучи якщо в зомбо-реальності росіян колон з терористами, зброєю і боєприпасами нема, то дії українських військових кваліфікуються як напад.

Допоки ми не контролюємо інформаційний простір на власній території Сходу України, ми не можемо розраховувати на підтримку там власного населення. А це означає постійне підкріплення терористів з боку зомбованого населення.

Інформаційно-психологічна протидія у ході гібридної війни. Профілактичні заходи в системі інформаційно-психологічної протидії (ІПП) являють собою широкий спектр організаційних, суспільно-політичних, соціально-економічних, спеціальних і інших заходів органів державного і воєнного управління, спрямованих на досягнення морально-психологічної переваги, нейтралізації негативного інформаційного впливу.

З метою профілактики негативного інформаційно-психологічного впливу (НІПВ) в бойовій обстановці на оперативно-тактичному рівні особлива увага звертається на роз'ясненні військовослужбовцям воєнно-політичної і оперативно-тактичної обстановки в районі виконання завдань, істинних цілей, завдань, тематики, форм, методів психологічних операцій.

Позитивний ефект дає ознайомлення військовослужбовців з конкретними фактами, що свідчать про найрізноманітніші прийоми, методи і наслідки інформаційно-психологічного впливу (ІПВ) протиборчих сторін. Так, наприклад, розвиткові негативних реакцій у поведінці військовослужбовців можна запобігти, завчасно попередивши їх про можливість використання противником нових, невідомих до цього часу форм і способів впливу тощо. Роз'яснення військовослужбовцям можливих форм і способів ІПВ протиборчими сторонами, а також з боку сил психологічних операцій зумовлює надійне перекриття каналів цього впливу на особовий склад. Важливо тримати під постійним контролем людей, чия діяльність пов'язана з прийомом і передачею інформації.

Для підвищення психологічної стійкості особового складу доцільно виявляти лідерів, створювати неформальні групи військовослужбовців, які б формували відповідні стереотипи про армію противника, були б носіями високого морально-психологічного стану.

При виконанні завдань в оперативному районі може виникнути необхідність призначення у кожному підрозділі відповідальних осіб, в частинах - спеціальних команд по збору і знищенню агітаційно-пропагандистських матеріалів противника. Зарубіжні фахівці вважають листівки найбільш ефективним засобом психологічного впливу на людей, тому закриття цього каналу впливу на військовослужбовців дозволить значно знизити його ефективність.

Ще одним важливим фактором, що позначається на оцінках впливу інформації, є подання інформації у незвичній, різкій формі. Так, інформація, яка шокує, випала із загального потоку і сприймається як така, що чинить сильний вплив.

Зрозуміло, що сила впливу також залежить від характеристик каналу. Так, за інших рівних умов більш впливовою є інформація, надана через телебачення та Інтернет, тому що вона подається з використанням аудіо-, візуального, емоційного каналів сприйняття. Джерела, які використовують лише один канал, є менш впливовими.

Крім цього, важливим є офіційний статус каналу інформацій. Попри те, що Інтернет має безліч переваг у передаванні інформації, він досить рідко і відверто формально використовується офіційними джерелами, у той час як опозиційні, асоціальні та інші елементи суспільства широко використовують його можливості.

Найефективнішим каналом передавання інформації є міжособистісне спілкування, тобто той канал, у якому мають місце вербальне передавання інформації, ставлення до неї (емоційне забарвлення повідомлення), власне ставлення до особи, яка передала інформацію, можливість дискусії тощо.

З метою визначення ступеню впливу ІПВ на військовослужбовців потрібно встановити рівень морально-психологічного стану військовослужбовців військової частини (з'єднання).

У системі інформування значну роль відіграють прес-центри, які поряд із суспільно-політичним інформуванням мають здійснювати оперативне висвітлення життєдіяльності українського війська, а також постачати інформаційні матеріали для військових ЗМІ.

Головною метою протидії інформаційно-психологічному негативному впливу противника на особовий склад є досягнення інформаційно-психологічної переваги над ним. Це можливо завдяки організації і проведення з військовослужбовцями підрозділів відповідних заходів інформаційно-психологічної протидії:

перш за все, визначаються морально-ціннісні установки особового складу і фактори бойової, соціально-політичної та психологічної обстановки, які можуть бути використані для інформаційно-психологічного впливу на особовий склад підрозділу;

по-друге, вивчаються сили та засоби ведення інформаційно-психологічних операцій противника (гучномовні станції, теле- і радіостанції і т.д.) і негайно вживаються заходи, щодо їх приглушення, знищення або придушення;

по-третє, своєчасно інформується особовий склад. Він знайомиться з методами дій сил і засобів інформаційно-психологічних операцій противника, при необхідності нейтралізуються канали розповсюдження чуток, дезінформації;

по-четверте, своєчасно збираються і знищуються агітаційно-пропагандистські матеріали противника, радіоприймачі з фіксованою частотою, обмежується індивідуальне використання теле- і радіоприймальних засобів;

по-п'яте, організовується робота з військовослужбовцями, які схильні до панічних настроїв, стресів, забезпечується висока пильність, здійснюється суворий контроль за використанням радіо засобів;

по-шосте, організовується співпраця з питань проведення заходів протидії інформаційно-психологічному впливу з державними та місцевими органами влади в регіоні перебування, правоохоронними органами, ведеться роз'яснювальна робота серед місцевого населення та ін.

Отже, маніпулювання свідомістю широких верств населення, агресивна пропаганда та контрпропаганда, насамперед через засоби масової інформації, набувають характеру збройних засобів. Методи та тактичні засоби ведення "нової війни" - це не тільки вогнепальна, а й ментальна та інформаційна зброя.

Сучасна "гібридна війна" - це також бойові дії у віртуальній реальності за допомогою засобів масової комунікації. Соціальні інженери та технологи за допомогою ЗМІ й Інтернету створюють віртуальну реальність, яка є "оперативним простором " для ведення бойових дій.

Політологи стверджують, прийоми оборони проти нового типу війни розроблені погано. По суті, це міжнародний тероризм. Але ті, хто повернулися з бою живими, вірять - все просто. Потрібно тільки любити свою Батьківщину і захищати її від ворога. У них немає сумнівів, навіщо пішли воювати. Кожен вимовляє тільки одне - "хто, якщо не я".



Рекомендована література

1. Корнієнко С. Путін веде в Україні гібридну війну - генерал Каппен // Радіо Свобода, 27.04.2014.

2. Дацюк С. Стратегія перемоги України у війні з Росією" (2000-2014) // Українська правда [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://blogs.pravda. com.ua/authors/datsuk.

3. Іщенко Н. // Урядовий кур'єр [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ukurier.gov.ua

4. Росія проти України: основні принципи гібридної війни [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://fakty.ictv.ua

5. Литвиновський Є.Ю., Попович О.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. Морально-психологічне забезпечення підготовки та ведення бойових дій: Навчально-методичний посібник, видання ІІ, доповнене, у двох частинах: частина І. - К.: ВГІ НАОУ, 2002. - 207 с.

6. Макаревич О.П. Психологічна підготовка особистості до поведінки в складних ситуаціях: Навч.-метод. посіб. - К.: ВГІ НАОУ, 2000. - 188 с.

7. Наказ Міністра оборони України від 5.05.99 р. №142 "Про затвердження Концепції морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України".

8. Методичні рекомендації щодо заходів інформаційно-психологічної протидії для офіцерів по роботі з особовим складом, офіцерів - психологів: метод. посібник. - К.: Соціально-психологічний центр Збройних Сил України.



29. Військова служба за контрактом та особливості її проходження у Збройних Силах України

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 та іншими нормативно-правовими актами.

Військова служба в Україні організується з дотриманням конституційної вимоги про відокремлення церкви і релігійних організацій від держави.

Відбір кандидатів на військову службу за контрактом на посади рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу проводиться військовими частинами та військовими комісаріатами.

На військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу, а також на навчання курсантів вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів приймаються добровільно громадяни України, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби:

військовослужбовці, які прослужили на строковій військовій службі не менше трьох місяців, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну або повну загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не мають військових звань офіцерського складу, з відповідною освітою та спеціальною підготовкою віком від 18 до 40 років - на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу;

особи з повною загальною середньою освітою віком від 17 років до 21 року, у тому числі ті, яким 17 років виповнюється в рік початку військової служби, військовослужбовці та військовозобов'язані віком до 23 років, які мають повну загальну середню освіту та не мають військових звань офіцерського складу, у разі зарахування їх на перший та наступні курси навчання, а також особи віком до 25 років, які мають базову вищу освіту, у разі зарахування їх на випускний курс навчання - на військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів та військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, віком до 30 років - на військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку осіб на посади сержантського та старшинського складу;

військовослужбовці, які закінчили вищі військові навчальні заклади або військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів та яким присвоєно військове звання офіцерського складу, - на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу;

прапорщики (старші прапорщики) та мічмани (старші мічмани), які мають повну вищу освіту, що відповідає профілю службової діяльності, - на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу;

офіцери запасу, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, - на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу;

особи офіцерського складу, які перебувають на кадровій військовій службі, - на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу;

особи офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, - на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

Жінки можуть бути прийняті на військову службу за контрактом за наявності вакантних військових посад, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками.

Громадянам України, які звільняються з роботи у зв'язку з прийняттям на військову службу, виплачується вихідна допомога в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Перший або новий контракт про проходження військової служби не може бути укладено, а громадянин не може бути прийнятий на військову службу за контрактом у разі коли:

особа була звільнена з військової служби у запас через службову невідповідність, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;

особа під час попереднього проходження військової служби мала не зняте дисциплінарне стягнення, пониження у військовому званні або у займаній посаді;

стосовно особи винесено обвинувальний вирок суду за кримінальною справою і призначено покарання, ведеться дізнання, досудове слідство або кримінальна справа передана до суду;

особа має не зняту або не погашену судимість за вчинення злочину;

особа перебуває на відповідному обліку в органах внутрішніх справ за антигромадську поведінку;

особа під час прийому на військову службу не дала згоду на проведення спеціальної перевірки відомостей, або не надала визначені документи, або якщо за результатами спеціальної перевірки та розгляду письмових пояснень претендента на посаду встановлено факт подання ним підроблених документів, неправдивих відомостей або невідповідності встановленим законодавством вимогам для призначення на посаду військових посадових осіб, що унеможливлює призначення претендента на посади військових посадових осіб;

час, що залишився громадянинові до досягнення граничного віку перебування на військовій службі, менший за строк дії першого контракту про проходження військової служби.

3 громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються:

контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби;

контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (навчання).

Контракт про проходження військової служби укладається:

з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, - строком на 3 роки;

з військовослужбовцями, прийнятими на посади сержантського та старшинського складу, - строком на 5 років;

з курсантами вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів після закінчення цих навчальних закладів про проходження військової служби на посадах осіб сержантського та старшинського складу, офіцерського складу - строком на 5 років;

з особами офіцерського складу - строком на 5 років.

Контракт про навчання укладається з курсантами вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів на час їх навчання у цих навчальних закладах.

Граничний вік перебування на військовій службі встановлюється:

для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до 45 років;

для військовослужбовців молодшого офіцерського складу - до 45 років;

для військовослужбовців старшого офіцерського складу: майорів (капітанів 3 рангу), підполковників (капітанів 2 рангу) - до 50 років, полковників (капітанів 1 рангу) - до 55 років;

для військовослужбовців вищого офіцерського складу - до 60 років.

Строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі:

для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах рядового складу, - на 3 роки;

для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах сержантського та старшинського складу, - на 5 років;

для осіб офіцерського складу - на строк від 5 до 10 років.

Для осіб офіцерського складу, які мають право на пенсію за вислугу років, за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 2 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Строк останнього контракту про проходження військової служби визначається часом, який залишився до досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі, або строком, на який його залишено на військовій службі понад граничний вік.

Строк проходження військової служби за контрактом про проходження військової служби обчислюється повними роками, крім випадку, коли контракт укладається з військовослужбовцем до досягнення ним граничного віку перебування на військовій службі.

Строк контракту про проходження військової служби обчислюється з дня набрання ним чинності.

Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби.

Військовослужбовці укладають новий контракт про проходження військової служби у разі:

закінчення строку дії попереднього контракту про проходження військової служби;

прибуття для проходження військової служби у Збройних Силах України з інших військових формувань із виключенням зі списків особового складу цих військових формувань;

продовження військової служби після досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

присвоєння прапорщику (старшому прапорщику), мічману (старшому мічману) первинного військового звання офіцерського складу;

дострокового припинення (розірвання) контракту про навчання з курсантами, якщо до зарахування на навчання вони проходили військову службу за контрактом осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу;

поновлення на військовій службі у зв'язку із незаконним звільненням, якщо строк попереднього контракту про проходження військової служби закінчився.

Новий контракт про проходження військової служби військовослужбовцями, які досягли граничного віку перебування на військовій службі, укладається після прийняття рішення про залишення їх на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі посадовими особами, яким надано таке право.

Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, які мають високу професійну підготовку, досвід практичної роботи на займаній ними посаді, визнані військово-лікарською комісією придатними за станом здоров'я для проходження військової служби, на їх прохання можуть бути залишені на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, на строк до 5 років у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Військові звання рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу присвоюються військовослужбовцям, військовозобов'язаним, а також особам жіночої статі при прийомі на військову службу за контрактом у послідовному порядку та штатної категорії посади, на яку призначено громадянина України, а також з урахуванням інших умов.

Просування по службі осіб рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу здійснюється на альтернативній основі за умови перебування військовослужбовців у резерві.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;

у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування у запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби:

у зв'язку із закінченням строку контракту;

за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби;

за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі;

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України;

через службову невідповідність;

у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади;

у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;

у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця);

у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;

у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, відповідно до якого військовослужбовця притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";

у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.

Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" та іншими законами.



Рекомендована література

1. Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (із змінами та доповненнями) // [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2232-12.

2. Указ Президента України "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" від 10.12.2008 № 1153/2008 (із змінами та доповненнями) // [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1153/2008/page.

3. Наказ Міністра оборони України "Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" від 10.04.2009 № 170 (із змінами та доповненнями) // [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0438-09.



30. Міжнародне гуманітарне право. Кодекс поведінки учасника бойових дій

Міжнародне гуманітарне право - це система міжнародно-визнаних правових норм, які спрямовані на:

захист жертв збройних конфліктів (так зване право Женеви);

заборону або обмеження методів і способів ведення війни (так зване право Гааги);

встановлення відповідальності осіб за порушення вимог права збройних конфліктів.

Міжнародне гуманітарне право уникає визначення воєн, їх юридичної оцінки та класифікації (це завдання окремої галузі - права міжнародної безпеки) і оперує поняттям збройний конфлікт, під яким розуміється будь-яке зіткнення із застосуванням збройних сил різних держав (міжнародний збройний конфлікт) або збройних сил певної держави з антиурядовими організованими збройними загонами (внутрішній збройний конфлікт).

Під збройними силами розуміються організовані збройні формування, що знаходяться під командуванням осіб, відповідальних перед цією державою (стороною) за дії своїх підлеглих. Збройні сили підпорядковуються внутрішній дисциплінарній системі, яка забезпечує можливість дотримання норм міжнародного гуманітарного права. До складу збройних сил входять комбатанти (ті, які воюють) та медичний і духовний персонал (ті, які не воюють).

Правила, які стосуються основних категорії осіб та об'єктів. Комбатанти - особи зі складу збройних сил сторони, яка бере участь у збройному конфлікті (за винятком медичного та духовного персоналу). Вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях. Комбатанти повинні відрізняти себе від цивільного населення військовою формою та (або) носити встановлені розпізнавальні знаки, а в той час, коли вони беруть участь у нападі, щонайменше - відкритим носінням зброї під час бойового розгортання. Застосування військових заходів насильства щодо комбатантів у воєнних діях, аж до їх знищення, визнається законним. У випадку захоплення комбатанта противником, він має право на отримання статусу військовополоненого.

До комбатантів прирівнюються і партизани або бійці національно-визвольних рухів, якщо вони очолюються особою, яка відповідає за їх дії, мають знаки, що відрізняють їх від цивільного населення, відкрито носять зброю та дотримуються норм міжнародного гуманітарного права.

Некомбатанти - особи, які входять до складу збройних сил та надають їм допомогу, але безпосередньої участі в воєнних діях не беруть. До них належать медичний персонал, духовні особи, військові кореспонденти тощо. До вказаних осіб не повинна застосовуватися зброя доти, доки вони зайняті виконанням своїх безпосередніх обов'язків. Вказані особи стають комбатантами в разі їх безпосередньої участі у воєнних діях.

Особливо необхідно виділити категорії осіб - шпигунів та найманців, які є незаконними учасниками воєнних дій і тому несуть кримінальну відповідальність за вироком компетентного судового органу.

Шпигуни - особи, які, діючи таємно або обманним шляхом (віроломно), збирають відомості на території, що контролюється однією із конфліктуючих сторін, з метою подальшої передачі інформації протилежній стороні. Проявом віроломства можуть бути факти використання форми одягу військовослужбовців іншої держави або маскування під цивільних осіб, а також розвідувальні дії під прикриттям розпізнавальних знаків Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала, що перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права.

Військовий розвідник, який здійснює збір інформації, що має воєнне значення на території, що контролюється протилежною стороною, не вважається особою, яка займається шпигунством, якщо вона носить формений одяг своїх збройних сил та (або) діє під розпізнавальними знаками цих збройних сил. Така особа не втрачає свого права на статус військовополоненого, з нею не можуть поводитися, як із шпигуном.

Найманці - особи, які спеціально завербовані та беруть участь у воєнних діях з метою отримання особистої вигоди. Вони не є громадянами протилежної сторони, що знаходиться у збройному конфлікті, та особами, які постійно мешкають на території, що контролюється цією стороною. Найманці не входять до складу збройних сил сторін, що воюють.

До найманців не відносяться військові інструктори та радники, які офіційно направляються однією державою для надання допомоги в будівництві збройних сил іншої держави за умови, якщо вони не беруть особистої участі у воєнних діях.

Особливу категорію осіб складають цивільні особи, до яких належать всі, хто перебуває в районі воєнних дій, не входить до складу збройних сил і утримується від будь-яких ворожих дій. У випадку сумніву щодо того, чи є особа цивільною, вона вважається цивільною.

Цивільне населення складається з цивільних осіб. Наявність серед цивільного населення окремих людей, які не підпадають під визначення цивільних осіб, не позбавляє решту населення цивільного статусу і захисту, який надається міжнародним гуманітарним правом.

До осіб, які перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права відносяться: a) жертви збройних конфліктів, до яких належать: вбиті, поранені, хворі, біженці, військовополонені тощо; b) медичний і духовний персонал; c) парламентери і особи, які їх супроводжують; d) персонал цивільної оборони; e) персонал, який відповідає за захист і охорону культурних цінностей та особи, які беруть участь у гуманітарних акціях. Напад на таких осіб забороняється.

Окрім цієї категорії осіб міжнародне гуманітарне право виділяє об'єкти, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, до яких, зокрема, належать: a) медичні формування, санітарно-транспортні засоби, санітарні зони (місцевості); c) цивільні об'єкти, місцевості, що не обороняються, демілітаризовані зони; d) культурні цінності; e) особливо небезпечні об'єкти, об'єкти цивільної оборони. Напад на такі об'єкти заборонено.

Правила, що забороняють методи і засоби ведення воєнних дій, встановлені з метою запобігання зайвим стражданням та невиправданим жертвам серед цивільного населення, заподіянню великого і довгострокового збитку природному середовищу, пов'язаного з воєнними діями. Для сторін, які воюють, встановлюються заборони та обмеження у виборі методів і засобів ведення воєнних дій.

Під час збройного конфлікту заборонено застосовувати наступні методи:

убивати або завдавати поранення цивільним особам;

убивати або завдавати поранення особам, які, склавши зброю або не маючи засобів захищатись, здалися в полон;

убивати парламентера і осіб, які його супроводжують;

нападати на осіб, які потерпають у корабельній аварії або покидають на парашуті літальний апарат, що терпить лихо, і які не чинять ворожих дій (за винятком осіб, які десантуються у складі повітряних десантів);

примушувати осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права (пункт 1.2.33 Керівництва), брати участь у воєнних діях;

віддавати наказ нікого не залишати в живих або загрожувати ним;

брати заручників;

вводити противника в оману шляхом віроломства;

використовувати не за призначенням розпізнавальну емблему Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала, міжнародні розпізнавальні знаки цивільної оборони та розпізнавальні знаки культурних цінностей, міжнародний спеціальний знак особливо небезпечних об'єктів, білий прапор парламентера, інші міжнародно-визнані знаки і сигнали;

незаконно використовувати розпізнавальну емблему Організації Об'єднаних Націй;

здійснювати напад невибіркового характеру, який може спричинити такі втрати серед цивільного населення та такий збиток цивільним об'єктам, що будуть неспіврозмірними з досягненням необхідної воєнної переваги над противником;

здійснювати терор відносно цивільного населення;

використовувати голод серед цивільного населення з метою досягнення воєнних цілей;

знищувати, вивозити або приводити в несправність об'єкти, які необхідні для виживання цивільного населення;

нападати на медичні формування та санітарно-транспортні засоби, які мають належні відмітні емблеми (знаки) і сигнали;

здійснювати вогневе ураження населених пунктів, портів, осель, храмів та госпіталів (за умови, коли вони не використовуються у воєнних цілях);

знищувати культурні цінності, історичні пам'ятники, місця відправлення культу та об'єкти, які складають культурну чи духовну спадщину народів, а також використовувати їх з метою досягнення успіху у бойових діях;

знищувати або захоплювати власність противника, крім випадків, коли такі дії викликані воєнною необхідністю;

віддавати на пограбування населені пункти або місцевості.

У ході воєнних дій забороняється застосовувати наступні засоби:

розривні кулі та кулі, що легко розвертаються або сплющуються в тілі людини (кулі з твердою оболонкою, яка не повністю покриває сердечник або має надрізи);

снаряди, вагою менше 400 грамів, які є розривними або споряджені вибуховою чи запалювальною речовиною;

отрути, отруйні речовини та сильнодіючі отруйні речовини;

бактеріологічну (біологічну) і токсичну зброю;

будь-яку зброю, дія якої полягає в завданні ураження осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів;

міни, що спроектовані для спрацьовування від випромінювання міношукача або іншого неконтактного впливу у ході їх розвідки (пошуку);

будь-які міни, що самодеактивуються, оснащені елементом невилучення, який може функціонувати після того, як міна втратила спроможність до спрацювання;

міни-пастки, що якимось чином сполучені або асоціюються з: міжнародно-визнаними захисними емблемами, знаками чи сигналами, а також з іншими предметами (об'єктами), які, на перший погляд, не становлять небезпеки для людини (пораненими або померлими, медичним обладнанням, дитячими іграшками тощо);

дистанційно встановлювані міни, встановлення яких не відповідає визначеним технічним вимогам;

торпеди без устрою самоліквідації;

автоматичні контактні міни, які закріплені на мінрепах, коли вони не стають безпечними у випадках зриву з якоря;

лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні прилади;

засоби впливу на природне середовище, що мають довгострокові серйозні наслідки руйнації;

запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об'єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покрову, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію.

Відповідальність за порушення правил, що містяться в нормах міжнародного гуманітарного права, передбачена в Кримінальному кодексі України, зокрема в ст. 114. Шпигунство; ст. 431. Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні; ст. 432. Мародерство; ст. 433. Насильство над населенням у районі воєнних дій; ст. 434. Погане поводження з військовополоненими; ст. 435. Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання ними; ст. 447. Найманство.



Рекомендована література

1. Право війни. Порадник командного складу Збройних Сил України. - Київ: ВКФ "Любава", 1996. - 128 с.

2. Право війни: вибрані питання. Порадник командного складу Збройних Сил України. - Київ: ВКФ "Любава", 1997. - 112 с.

3. Правова робота в Збройних Силах України: Навчальний посібник / За заг. ред. В.І. Кириленка. - К.: РВЦ "Військовий інститут", 2010. - 408 с.

4. Репецький В.М. Міжнародне гуманітарне право: підручник / В.М. Репецький, В.М. Мисик. - К.: Знання, 2007. - 467 с.

5. Дмитрієв А.І. Міжнародне гуманітарне право: основи концепції / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Вища школа права при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К.: Логос, 1999. - 119 с.



31. Патріотизм, вірність військовому обов'язку - важливі ціннісні орієнтири військовослужбовців

Патріотизм - одна з найбільш значних, неперехідних цінностей, притаманних усім сферам життя суспільства, держави, яка є важливішим духовним набутком особистості, характеризує високий рівень її розвитку і проявляється в її активно-діяльністній самореалізації на благо Вітчизни. Ідея патріотизму в усі часи займала особливе місце не тільки в духовному житті суспільства, а й у всіх значущих сферах його діяльності - ідеології, політиці, культурі, економіці.

Зміст і спрямованість патріотизму визначаються насамперед духовним і моральним кліматом суспільства, його історичним корінням, що живить суспільне життя поколінь. Роль і значення патріотизму зростають у ті історичні періоди, коли об'єктивні тенденції розвитку суспільства супроводжуються підвищенням напруги сил його громадян (війни, навали, соціальні конфлікти, революційні потрясіння, кризові явища, загострення боротьби за владу, стихійні й інші лиха). Прояв патріотизму у такі періоди відзначений високими благородними поривами, особистою жертовністю в ім'я Батьківщини, свого народу, що дозволяє віднести це явище до одного з найбільш складних і неординарних.

Слово "патріотизм" походить від грецького patris - батьківщина, вітчизна. Патріотизм - це любов до Батьківщини, відданість своїй батьківщині, прагнення служити її інтересам і готовність до її захисту, аж до самопожертви, це почуття безмірної любові до свого народу, гордості за нього, це хвилювання, переживання за його успіхи і гіркоти, за перемоги і поразки.

На особистісному рівні людину-патріота характеризують такі риси, як наявність сталого світогляду, моральних ідеалів, дотримання норм поведінки. На громадському рівні патріотизм можна розуміти як прагнення підсилити значимість своєї держави, підвищити її авторитет у світовому співтоваристві. Патріот любить свою батьківщину не за те, що вона дає йому якісь блага і привілеї перед іншими народами, а тому, що це його Батьківщина.

Носієм патріотичної ідеї в усі віки завжди була і залишається армія. Саме вона зберігає і примножує у своєму середовищі патріотичні традиції, символи, ритуали, захищає свідомість військовослужбовців від сумнівних політичних ідей. У військовослужбовця патріотизм, у його вищій пробі, повинен проявлятися у вірності військовому обов'язку, у самовідданій службі Батьківщині, у захисті Вітчизни - це обов'язок патріота.

Патріотизм завжди знаходить своє вираження в почутті обов'язку перед Батьківщиною. У якому б вигляді обов'язок не виступав, він завжди пов'язаний із суспільними інтересами, з моральними цінностями і вчинками. Високе почуття обов'язку допомагає кожному з нас встояти від спокус, від невірного кроку, зберегти совість і гідність.

У мирному повсякденному житті ратний обов'язок вимагає від кожного військовослужбовця глибокого розуміння особистої відповідальності за захист Батьківщини, майстерного володіння ввіреною йому технікою і зброєю, удосконалення своїх морально-бойових і психологічних якостей, високої організованості та дисципліни.

Бути вірним військовому обов'язку - значить усіма своїми справами і вчинками підвищувати бойову готовність, зміцнювати бойову міць країни, а якщо буде потрібно - встати на її захист. Українським військовослужбовцям є з кого брати приклад. У літопис Вітчизни золотими літерами вписані немеркнучі подвиги українського воїнства, якими пишається вся країна. Наш воїн завжди знав, за що він боровся, і тому почуття патріотизму, обов'язку було притаманне і воїнам княжих дружин, і українським козакам, і хоробрим синам України - воїнам Великої Вітчизняної війни.

Пройдений історичний шлях України свідчить, що її воїни, зберігаючи спадковість, із покоління у покоління не тільки зберігали, а й накопичували бойові традиції, примножували славу батьків. З набуттям досвіду у захисті Вітчизни військовий героїзм знайшов силу міцної моральної традиції, перетворився на норму поведінки для українського воїнства.

Сьогодні Збройні Сили України продовжують залишатися школою патріотизму, життєвого гарту, соціальної зрілості та професійної майстерності для десятків тисяч військовослужбовців. Для нинішнього захисника вітчизни, як і раніше повинні залишатися святими такі поняття, як вірність присязі, беззаперечне виконання наказу і прояв військової честі. Усі ці складові, що мають прояв у особистих якостях кожного військовослужбовця, відображаються у характері військового колективу та мають значущий вплив на виховання патріотичних цінностей кожного.

Найсуттєвішою особливістю військового колективу, яка відрізняє його від багатьох інших колективів нашого суспільства, є особлива спільна значущість мети і завдань його практичної діяльності. Перед військовим колективом стоїть тільки йому властива задача: збройний захист суверенітету і національної незалежності України. Військовий колектив об'єднує людей не тільки метою, родом діяльності, яка носить яскраво виражений колективний характер (її завдання виконуються у складі екіпажу, відділення і т.д.), а також єдиною ідеєю, свідомістю, здатністю, за необхідності, самопожертви заради спасіння колективу.

...