Воєнно-ідеологічної підготовки особового складу Збройних Сил України

Однією з найтрагічніших подій в історії людства стала Друга світова війна 1939-1945 років. у вир збройного протистояння було втягнуто 61 державу, понад 80 % населення земної кулі. Кровопролитні битви охопили 40 країн Європи, Азії та Африки, басейни Тихого та Атлантичного океанів. Ця війна завдала найважчих страждань сотням мільйонів людей, незліченних людських жертв і небачених руйнувань матеріальних і культурних цінностей, створених людською працею протягом багатьох століть. До армій воюючих сторін було мобілізовано понад 110 мільйонів осіб. За роки Другої світової війни загинуло майже 60 мільйонів осіб, половина втрат припала на цивільне населення.

Українці - громадяни СРСР і представники численної зарубіжної української діаспори брали участь у воєнних діях Другої світової війни у складі регулярних і нерегулярних збройних формувань. Доля склалася так, що часто вони стояли по обидва боки фронту.

На початку Другої світової війни багато українців, що населяли "південно-східні креси" (Західна Україна) Польської держави, перебували у складі її армії, яка першою зазнала гітлерівської агресії. Українці служили також у румунській армії. Значна кількість українців увійшла до чехословацьких збройних формувань, які створювалися на території СРСР у ході війни. У 1_й окремій Чехословацькій бригаді під командуванням полковника Людвига Свободи з 15 тисяч її особового складу 11 тисяч були закарпатськими українцями. В армії Канади служили близько 40 тисяч етнічних українців, у збройних силах Франції, тільки у складі "Іноземного легіону" - 5 тисяч. Близько 40 тисяч американців українського походження воювали у тихоокеанському регіоні, Малій Азії, Північній Африці, Європі, допомагали здійснювати поставки до СРСР по ленд-лізу, брали участь в операції "Оверлорд" і, нарешті, зустрілися зі своїми земляками - бійцями Червоної Армії на Ельбі у 1945 році.

Вихідці з України брали активну участь у лавах борців європейського руху Опору. Статус окремих підрозділів у таборі французького руху опору одержали три українські відділи - курінь ім. І.Богуна, курінь ім. Т. Шевченка та відділ поручика Круковського. За активну участь у боротьбі з фашизмом сотні наших співвітчизників були відзначені високими урядовими нагородами європейських країн.

За роки Другої світової війни до лав Червоної Армії було мобілізовано понад 7 млн. жителів України. Представники України становили значну частку вищого командного складу Червоної Армії - серед генералів та адміралів їх близько 300. Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини фронтів, які діяли у період Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу з Німеччиною.

Вихідці з України воювали на різних фронтах, виявляючи при цьому звитягу і доблесть. 20 українців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу у битві під Москвою, 68 - у боях за Ленінград, 15 - під Сталінградом, 30 - на Курській дузі, 200 - за визволення Білорусії, 143 - за бої на території Прибалтики, причому 7 осіб були удостоєні цього високого звання вдруге. Українці брали участь у боях за визволення Румунії, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Югославії, Австрії; 100 українців із 389 кавалерів "Золотої Зірки" були удостоєні цієї нагороди у битві за Берлін. Всього понад 2 тисячі українців стали Героями Радянського Союзу, 32 особи - двічі Героями, а льотчик Іван Микитович Кожедуб - тричі Героєм. Він став найрезультативнішим повітряним асом серед союзників під час Другої світової війни, маючи на своєму рахунку 62 повітряні перемоги.

Першим Героєм Радянського Союзу у війні з німцями 8 липня 1941 року став льотчик донеччанин Петро Харитонов (Ленінградський фронт). 14 липня були названі перші Герої Балтійського флоту - льотчики ВПС Балтійського флоту капітан Олексій Антоненко (українець з Гомельщини) і донеччанин Петро Бринько. Не треба забувати, що у вогненному екіпажі М. Гастелло, який скерував охоплений полум'ям літак "Іл_4" у скупчення німецької техніки, були українці Бурденюк і Скоробогатий. У вересні 1941 року у районі Миргорода уродженка Рівненської області лейтенант Катерина Зеленко здійснила на штурмовику "Су_2" єдиний серед жінок повітряний таран. Найрезультативнішою серед жінок-повітряних асів стала уродженка Краматорська Лілія Літвак - на її рахунку 17 знищених німецьких літаків. Одним з перших льотчиків, що таранили німецькі літаки, був уродженець Амвросіївки на Донбасі Сергій Титовка. Першим двічі Героєм Радянського Союзу під час війни (22 липня 1941 р.) став підполковник Степан Супрун із Сум.

13 липня 1941 року першим танкістом - Героєм став генерал-майор Кузьма Семенченко. Вже після війни стало відоме ім'я найрезультативнішого радянського танкового аса - Дмитра Лавриненка, на його рахунку - 90 німецьких танків. Він же встановив світовий рекорд за кількістю знищених танків в одному бою - 16 листопада 1941 року він підбив 17 німецьких танків! Звання Героя Радянського Союзу йому було присвоєне через багато років після закінчення Другої світової війни - 5 травня 1990 року (посмертно).

Найзнаменитішим у СРСР підрозділом морських десантників став 1-й десантний загін 384-го батальйону морської піхоти Чорноморського флоту під командуванням харків'янина Костянтина Ольшанського. Цей загін зумів захопити морські порти Маріуполь, Бердянськ і Миколаїв.

У 1990 році, через 27 років після смерті, звання Героя Радянського Союзу отримав одесит Олександр Марінеско - у роки війни командир підводного човна "С-13", який 30 січня 1945 року знищив океанський лайнер "Вільгельм Густлофф". На його борту перебували 1300 німецьких підводників, яких перевозили з оточеного радянськими військами Кенігсбергу до Кіля для формування нових екіпажів підводних човнів. Гітлер оголосив одесита своїм особистим ворогом, а атака Маринеска на "вовків Деніца" одержала назву "атаки століття".

Багато воїнів українського походження здійснили подвиги, що переросли у самопожертву в ім'я перемоги. Так, 52 українці повторили подвиг М. Гастелло, 55 наших співвітчизників здійснили повітряний таран, 25 закрили своїм тілом амбразури ворожих вогневих точок.

Всього за мужність та відвагу, виявлені у боях з гітлерівськими загарбниками, українці та вихідці з України отримали 2,5 млн. орденів та медалей (із загальної кількості 7 млн.).

У тилу німецьких військ, на території України, воювали понад 50 тис. радянських партизанів, близько 2 тис. загонів і груп, численні підпільні організації, а також збройні загони українських націоналістів.

Неоднозначним сьогодні залишається ставлення до участі у війні Української Повстанської Армії. Але зазначимо, що тільки у липні-листопаді 1943 року українські повстанці провели 120 боїв, знищивши близько 4,5 тис. гітлерівців, при цьому втратили 1,6 тис. своїх вояків і старшин. Цілі райони Волині і Галичини опинилися під повним або частковим контролем УПА. Тут створювалась нова адміністрація, проводилось наділення селян землею. Восени 1944 року УПА провела 800 рейдів.

Українські збройні формування воювали і на боці Німеччини. Це батальйони "Роланд" (350 чол.), "Нахтігаль" (330 чол.) і дивізія СС "Галичина" (зареєструвалося близько 80 тис. добровільних рекрутів, призвано на службу 19 тис., з них 11 578 увійшли до дивізії, з решти німці створили 5 полків та 1 батальйон, пізніше до дивізії влилося ще 6 тис. добровольців). Багато українців воювали на боці Німеччини на добровільній та примусовій основі. Згідно з радянськими документами, лише на Лівобережжі наприкінці 1942 року понад 150 тис. осіб виявили бажання воювати проти більшовиків. А в Дніпропетровську, наприклад, гітлерівці створили 15-тисячний добровольчий козачий корпус, рядовий склад якого представляли українці, а командний - німці та угорці. Кілька тисяч колишніх військовополонених-українців перебували у складі Російської визвольної армії. Взимку й на весні 1944 року їх виокремлено в батальйони Українського визвольного війська, які брали участь у боях на території СРСР та Польщі. За деякими оцінками УВВ налічувало у цілому 180 тис. осіб.

Протягом війни німецька окупаційна адміністрація на всій захопленій території спиралася на цілу систему поліцейських формацій, створених з місцевих жителів та військовополонених. В Україні діяла так звана "Допоміжна українська поліція". На початок 1943 року чисельність цієї поліції та інших воєнізованих частин (охоронних сотень та батальйонів або куренів) в Україні становила близько 300 тис. осіб.

Зазначимо, що українські вояки у мундирах чужинців-завойовників - явище складне й неоднозначне. Вони воювали на боці Німеччини з різних причин: одні - з політичних міркувань (мрія про суверенну Україну, ненависть до сталінізму); інші - з безвиході (німецький полон, страх перед НКВС); деяка частина на знак помсти за пережиті кривди (голодомор, розкуркулювання, репресії, утиски на релігійно-світоглядному ґрунті тощо).

Головною і вирішальною подією Другої світової війни стала Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941-1945 років проти фашистської Німеччини та її союзників. Протяжність Східного (радянсько-німецького) фронту у різні періоди сягала від 4 до 6 тис. кілометрів - це у чотири рази перевищувало довжину північно-африканського, італійського та західноєвропейського фронтів. 800 км Східного фронту проходили по території України.

На українській ділянці у ході війни практично ніколи не наставало затишшя, не було стабільної лінії фронту, "окопної війни". Про це свідчить той факт, що із 40 місяців війни на території України (з 22 червня 1941 до 28 жовтня 1944 р.) 35 припадають на активні бойові дії і те, що тут відбулася майже половина стратегічних операцій, проведених на радянсько-німецькому фронті.

смерч війни, руйнувань і смерті двічі пронісся над українською землею - під час її оборони та переможного визвольного наступу. У ході оборонних боїв 1941-1942 років бійці та командири Червоної Армії виявили масовий героїзм і мужність. На цей період припадає і найбільший відсоток безповоротних військових втрат. Лише у Київській оборонній операції, що тривала понад 70 діб, кількість убитих перевищила 616 тис. осіб (вермахт втратив понад 100 тис. солдатів і офіцерів). Цей період став суворою школою боротьби, найважчим і для народу, і для збройних сил.

Ареною запеклих і кровопролитних боїв Україна була і під час вигнання гітлерівських окупантів з її території у 1943-1944 роках, коли ворог відчайдушно чіплявся за кожен клаптик української землі. У цих боях з обох сторін брали участь понад 6 мільйонів осіб, було задіяно 85 тисяч гармат і мінометів, 11 тис. танків, самохідних артилерійських установок та штурмових гармат, 10,5 тис. літаків. Протягом січня 1943 - жовтня 1944 років були проведені одна оборонна, 11 стратегічних і 23 фронтових наступальних операції, у ході яких загинуло й було поранено майже 3,5 млн. воїнів Червоної Армії. Під час особливо напружених боїв середньодобові безповоротні втрати становили 68 тис. осіб. Коли битва за Україну досягла свого апогею, на її фронтах було зосереджено до половини діючої Червоної Армії.

У цей період німецькі війська та їх союзники втратили один мільйон особового складу, 20 тисяч гармат і мінометів, 4 200 танків, 4 200 штурмових гармат, 5 000 літаків. Лише у 1943 році на Чорному морі було потоплено 123 транспорти і 244 бойових кораблі ворога. Протягом зимових наступів 1944 року на Правобережній Україні і в Криму радянськими військами були повністю знищені 30 дивізій та одна бригада противника, розгромлені 142 дивізії і 5 бригад (із них у подальшому 14 дивізій і 3 бригади були розформовані).

Війна принесла українському народу незлічені жертви і страждання. Україна посідає перше місце за абсолютною кількістю загиблих у роки Другої світової війни і друге (після Польщі) за відсотковим співвідношенням між чисельністю загиблих і тими, хто вижив. загальні безповоротні втрати військовослужбовців українського походження становлять понад 4 млн. (вбитих, загиблих у полоні, зниклих безвісти, померлих у шпиталях у перші повоєнні роки), з них майже 1,6 мільйони були страчені у таборах військовополонених. Кожен другий з тих, хто лишився живим, залишився на все життя інвалідом.

У зоні окупації загинули 3,9 млн. мирних жителів. 250 населених пунктів (97 на Волині, 32 у Житомирській області, 21 у Чернігівській області, 17 у Київській області та ін.) окупанти спалили, знищивши усіх мешканців.

на території України (не враховуючи Криму) було створено понад 255 концентраційних таборів і таборів примусової праці. Тільки у Києві діяло 5 таборів для військовополонених та Сирецький концентраційний табір. Ось лише кілька офіційних цифр про винищення людей у таборах на території України: у Рівному - 102 тис. осіб; у Львові - понад 200 тис. у Янівському таборі і 14 тис. у таборі військовополонених; у Києві - понад 100 тис. у Бабиному Яру і 340 тис. у Дарниці; 150 тис. у Гросс-Лазарет Славута (район Кам'янець-Подільського). Жінок і дітей знищували нарівні з чоловіками (8 тис. дітей лише за два місяці у Янівському таборі!).

З 2,8 млн. молодих людей, вивезених із Радянського Союзу до Німеччини на примусові роботи, 2,4 млн. були вихідцями з України, близько 1 млн. з них загинули.

Кількість українців, які загинули будучи бійцями радянських партизанських загонів і учасниками підпільних груп досі залишається невідомою. Не встановлена і кількість українців, які загинули у боях на боці інших держав.

На території України були знищені 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, що позбавило притулку 10 млн. мешканців. Протягом війни Україна втратила близько 40 % свого економічного потенціалу, що на довгі десятиліття вплинуло на характер розвитку промислового виробництва, сільського господарства, на матеріальне становище людей.

Після визволення України на її території було розміновано 2 813 мінних полів і близько 7 800 населених пунктів, зібрано і знищено близько 21 млн. мін, авіаційних бомб, снарядів та інших вибухонебезпечних засобів.

Значною була роль України, її економічний і оборонний потенціал у створенні матеріально-технічних передумов розгрому нацистської Німеччини. Потужний внесок у зміцнення воєнного потенціалу СРСР зробили підприємства, евакуйовані з України до Сибіру, на Урал, у Середню Азію. Завдяки зусиллям українських робітників з прифронтових районів було демонтовано і перебазовано понад 550 великих підприємств, майно колгоспів, радгоспів, машино-тракторних станцій, евакуйовані 3,5 млн. жителів республіки, які включилися в промислове та сільськогосподарське виробництво у тилових районах СРСР і своєю працею наближали Перемогу.

Ще йшла війна, а мешканці визволених районів розпочали відбудову промисловості, сільського господарства, житла тощо. Український народ докладав неймовірних зусиль до того, аби підняти з попелу і згарищ заводи й фабрики. Слід зазначити, що на кінець війни, наприклад, машинобудівної промисловості в Україні майже не існувало. Було зруйновано 599 машинобудівних заводів, на яких до війни працювало понад 600 тис. робітників. Долаючи неймовірні труднощі, на вересень 1945 року було відбудовано 95 заводів машинобудівної та оборонної промисловості. На кінець року відновили роботу 3 тис. великих промислових підприємств. У народному господарстві республіки було зайнято близько 4 млн. українських трудящих, які своєю працею зробили гідний внесок у розгром ворога.

У результаті Другої світової війни істотно змінилася геополітична ситуація, зокрема у Центральній та Східній Європі. Це безпосередньо торкнулося й України. До України відійшли західноукраїнські землі, що в міжвоєнний період перебували у складі Польщі. Відбулося приєднання Закарпатської України до УРСР. Україна стала членом - засновником ООН. Таким чином, волелюбні народи світу визнали великі заслуги українського народу у боротьбі за свою, а також народів Європи й світу свободу і незалежність. Україна, також уперше, була включена в систему світової співдружності, набула статусу суб'єкта міжнародного права.

Титанічна боротьба українського народу за своє національне виживання засвідчила велику силу характеру і невмирущу волю його до життя. Відзначаючи вагомий внесок України і українців у перемогу в Другій світовій війні, слід завжди пам'ятати про всіх загиблих у тому жахливому Апокаліпсисі. Світла пам'ять про тих, хто поліг на фронтах, загинув від нацистських тортур, повинна стати духовною підмогою для українського народу на шляху утвердження держави, суспільної консолідації, примирення живих і мертвих незалежно від національності, політичних і релігійних поглядів та переконань.

Рекомендована література

1. Безсмертя. Книга пам'яті України. 1941-1945. - К., 2000.

2. Брицький П.П. Україна у Другій світовій війні (1939-1945 рр.) - Чернівці, 1995.

3. Військове будівництво в Україні у ХХ столітті: історичний нарис, події, портрети. - К., 2000.

4. Дробот І., Кучер В., Чернеча П. Український народ в Другій світовій війні. - К., 1998.

5. Коваль М.В. Україна у Другій світовій війні і Великій Вітчизняній війні (1939-1945 рр.). - К., 1999.

6. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993.

16. Країни, що межують з Україною: політичний устрій, збройні сили та політика стосовно нашої держави

Україна - держава, розташована в Східній Європі. Це найбільша країна Європи із площею 603,7 тис. кв. км. і населенням майже 46 мільйонів осіб, включаючи населення тимчасово окупованої Автономної республіки Крим. Вона має вигідне географічне і геополітичне положення, потужний природно-ресурсний, трудовий і виробничий потенціал. Територія України простягається зі сходу на 1316 км. У найширшій центральній частині держави відстань між крайніми північною та південною точками - 896 км.

Україна межує по суходолу з сімома країнами: на півночі з Білоруссю, на півночі і сході - з Російською Федерацією, на заході - з Польщею, Словаччиною, на південному заході - з Угорщиною, Румунією та Молдовою. На півдні нашу державу омивають Чорне та Азовське моря.

Загальна протяжність державного кордону України становить 7698 км. З них: з Росією - 2484, Білоруссю - 952, Румунією - 608, Польщею - 542, Словаччиною - 98, Угорщиною - 135, Молдовою - 1194 км. Протяжність морської ділянки державного кордону - 1758 км (чорноморська частина - 1533 км, азовська - 225 км).

Республіка Білорусь - індустріально-аграрна держава в східній Європі із загальною площею території 207 600 кмІ і населенням країни 9,461 млн. чол. (за даними на 1 березня 2013 року). Білорусь є республікою. Основні галузі економіки: тракторна, металообробна, машинобудівна, торфорозробна, велосипедна, виробництво добрив, телевізійна. Столиця - місто Мінськ.

Збройні сили Білорусі були створені після проголошення державної незалежності у 1991 році. В білоруській армії є три види військ: Сухопутні війська, Військово-повітряні сили та війська протиповітряної оборони. Чисельність білоруської армії становить 65 тис. осіб, з них 15 тис. - цивільний персонал. Станом на кінець 2006 року на контрактній основі проходив службу 23,1 % військовослужбовців. Білоруська армія бере активну участь в різноманітних навчаннях, як всередині країни ("Неман - 2001", "Березина-2002", "Чисте небо-2003", "Щит Союзу - 2006", "Захід - 2009"), так і за її межами ("Бойова співдружність").

Політика Республіки Білорусь щодо України. Дипломатичні відносини між Республікою Білорусь і Україною встановлено 27 грудня 1991 Посольство Республіки Білорусь в Україні функціонує з жовтня 1993 р. Орієнтири розвитку білорусько-української взаємодії на сучасному етапі визначені в посланнях Президента Республіки Білорусь О.Г. Лукашенко білоруському народу і Національним зборам: "З українським народом нас пов'язують сторіччя спільної історії, особлива духовна і культурна близькість. Прийшов час наповнити білорусько-українські відносини принципово новим змістом. Тим самим ми внесемо величезний внесок у забезпечення суверенного статусу наших держав, підвищимо геополітичне значення Східноєвропейського регіону" (2010 рік); "Зміцнення співпраці в різних областях з Україною та іншими партнерами буде залишатися нашою першочерговим завданням" (2011 рік). Відносини Білорусі та України не схильні до політичної кон'юнктури, відштовхуються від взаємних інтересів двох держав і народів. У вибудовуванні діалогу білоруська сторона на практиці демонструє повагу суверенного права України на вибір власної політичної та соціально-економічної моделі розвитку.

Між країнами укладено понад 170 двосторонніх міжнародних договорів, інших міжнародно-правових документів. Основоположні - Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво, Угода про вільну торгівлю. Вони надають широкі можливості для розвитку політичних, економічних та інших зв'язків на міждержавному рівні.

Дружня політика, що послідовно проводиться Мінськом і Києвом, дозволила сформувати довірчу атмосферу взаємодії, вийти на вагомі результати в різних сферах, визначити перспективні проекти на майбутнє. Нинішній рівень відносин Білорусі та України можна впевнено кваліфікувати як стратегічне партнерство, засноване на взаємній повазі, розумінні і співпадаючих інтересах.

Таким чином, є всі підстави говорити не просто про контакти двох країн у різних сферах, а про сформувалася системі довгострокового партнерства. Його характер ємко охарактеризував глава білоруської держави А.Г. Лукашенко: "Відносини Білорусі з Україною відрізняються тим, що сторони вміють домовлятися. Якщо є проблеми, ми сідаємо за стіл і обговорюємо їх. Ми намагаємося їх вирішити, зрештою, йде нормальний діалог".

Румунія - індустріально-аграрна держава у південно-східній частині Європи, переважна частина площі розташована у басейні нижньої течії Дунаю. Вона є республікою з парламентським правлінням. Основні галузі промисловості: гірнича, лісоматеріалів, металургійна, хімічна, машинобудування, харчова, нафтопереробна.

Збройні сили Румунії. Включають у себе Сухопутні війська, Військово-морські сили, Військово-повітряні сили.

До складу Сухопутних військ організаційно входять такі роди військ і служби, як: піхота, артилерія, танкові війська, ракетні частини і зенітна артилерія, розвідувальні частини, інженерні війська, частини і підрозділи РХБ захисту, парашутні частини, румунський спецназ, військова поліція та ін.

У Військово-морські сили включено: Головний штаб військово-морських сил, управління флоту, Військово-морську академію "Мирча Старий", флотилію фрегатів, вертолітну групу, дивізіони ракетних кораблів, корветів, мінних загороджувачів і тральщиків, спеціальних кораблів, школу застосування ВМС "Віце-адмірал Костянтин Бэлеску", Військову школу фахівців ВМФ "Адмірал И. Мургеску", Морський технічний центр обслуговування та секції матеріально-технічного забезпечення, водолазний центр, радіоелектронний і спостережливий центр, інформаційний центр, Центр професійної підготовки, моделювання і оцінки, морське гідрографічне управління, Морський медичний центр, батальйон морської піхоти, а також пункти базування (військово-морські бази Констанца та Мангалія).

Військово-повітряні сили мають у своєму складі Головний штаб ВПС Румунії, оперативний центр, академії ВПС, авіабази, авіаційний інженерний полк і полк зв'язку, полігон ВПС Капу Мидиа, навчальні заклади, школу застосування ВПС, школу підофіцерів ВПС та пункти базування (чотири авіабази).

У 2006 році скасований загальний військовий обов'язок, відбувся перехід до контрактної армії.

Чисельність Збройних Сил Румунії - 90 000 чоловіків і жінок (75 000 військовослужбовців та 15 000 - цивільних осіб. Румунські військові сили проходять триступеневу реструктуризацію. У 2007 році перший короткостроковий етап був завершений. 2015-й знаменує закінчення другої стадії, коли збройні сили будуть досягати сумісності з силами НАТО. У 2025 році довгостроковий етап має бути завершений. Етапи спрямовані на модернізацію структури збройних сил, скорочення персоналу, а також придбання новіших і досконаліших технологій, сумісних зі стандартами НАТО.

Політика Румунії стосовно України. Як вважають деякі фахівці сучасна державна влада Румунії відкрито проводить "імперську" політику стосовно деяких суміжних держав, зокрема України. Останні роки Румунія неодноразово висувала територіальні претензії до України та порушила справу проти нашої держави в Міжнародному суді 16 вересня 2004 року стосовно статусу острова Зміїний. Після позитивного для Румунії рішення румунська влада звернула свій погляд на гирло Дунаю. Зокрема, було висловлено претензії на український острів Майкан.

Також теперішній президент Румунії Траян Бесеску, ще коли вперше здобув президентську посаду у 2005 році, обрав курс політики румунської держави щодо приєднання Північної Буковини (Чернівецька область), частини Бессарабії (Хотинський район Чернівецької області і південна частина Одеської області) до Румунії.

8 травня 2013 р. парламент Румунії вніс поправку у Закон "Про надання підтримки румунам за кордоном", згідно якого усі дакорумуни, молдовани, буковинці, бессарабці, істрорумуни, куцовлахи, молдовлахи, волохи, арумуни, армуни, рремуни, фершероти, мегленорумуни, македорумуни, марамурешани, херчани, дунайські латиняни називатимуться тепер "румунами звідусіль". Тобто згідно цієї поправки до румунського законодавства, усі, хто проживають на території Молдови, Буковини, Бессарабії, а також певні національні меншини в Сербії, Болгарії, Греції, Македонії, Албанії відтепер вважаються румунами у Румунії. Отже, сучасна державна влада Румунії вважає румунами все населення Чернівецької та частини Одеської області України.

25 жовтня 2013 року румунські парламентарії зробили ще один недружній політичний крок щодо української держави, а саме проголосили нове румунське державне свято - День Буковини, яке буде святкуватись щороку 28 жовтня. У цей день в 1918 році Чернівецька область України (Північна Буковина) була окупована Румунією, однак румунська влада називає цю подію приєднанням Буковини до "Великої Румунії". Більше того, у серпні 2013 року було повідомлено в ЗМІ, що у преамбулі нової редакції Конституції Румунії з'являться слова про румунського короля Фердинанда і королеву Марію та їхній внесок у приєднанні Бессарабії, Трансільванії, Буковини до румунської монархії у 1918 році.

Окрім цього Румунія, починаючи з 1991 року, видає румунські паспорти громадянам тих держав, чиї території входили до складу Румунії у 1918-1940 рр., зокрема, й громадянам України. Особливо збільшилась видача паспортів Румунії громадянам інших країн з 28 жовтня 2009 року, коли президент Румунії Т. Бесеску ухвалив закон, який спрощує процедуру "відновлення" румунського громадянства, адже офіційний Бухарест вважає, що не надає іноземцям румунське громадянство, а лише відновлює "втрачене" громадянство людям, чи нащадкам тих людей, які жили в межах Румунії 1940 року. Серед українських громадян найбільше румунських паспортів мають громадяни Чернівецької, менше - Одеської і Закарпатської областей. Варто зазначити, що особи, котрі отримують румунський паспорт, складають у румунському консульстві України присягу на вірність Румунії.

Румунське влада ініціює процес румунізації молдован, проти чого активно виступає Молдовська спільнота України. Зокрема, 18 травня 2013 року Всеукраїнська національно-культурна молдавська Асоціація написала відкритого листа Генеральному секретарю Ради Європи Турбйорну Ягланду і Генеральному секретарю Організації з безпеки і співробітництва в Європі Ламбертові Заньєрі, де сказано: "Румунські дипломати, політики, церковні діячі (вони отримують заробітну плату від держави) постійно намагаються втручатися у внутрішні справи молдовської громади України з метою її румунізації, а отже - і у справи України… Молдовани України обурені прийнятим Румунським парламентом Закону, нехтуючи правом на самоідентифікацію, прираховуючи громадян різних держав, різних національностей…до "румун звідусіль". Навіть більше, у 2012 році в румунській агітації серед молдовського населення України брав участь посол Молдови в Україні Іон Ставіле, який агітував молдован Чернівецької області записуватись румунами у разі нового Всеукраїнського перепису населення, про що написали керівники молдовських організацій Чернівецької області у своєму зверненні до МЗС України.

Таким чином, нинішній політиці Румунії стосовно України бракує конструктивності, а зазначені територіальні претензії вносять додаткову напруженість у взаємовідносини двох країн.

Республіка Польща - індустріально-аграрна держава у Центральній Європі, унітарна парламентська республіка із площею 312 575 кмІ і населенням близько 38 млн. осіб. Вона є дев'ятою державою Європи за площею та восьмою за населенням. Основою польської економіки є промисловість, а саме машинобудівна, металургійна, гірнича та хімічна промисловість. Вагому роль відіграє й сільське господарство.

Польща є членом багатьох міжнародних організацій, зокрема ООН, МВФ, Європейського союзу, НАТО, ОБСЄ, Ради Європи тощо.

Збройні сили Республіки Польща. Неофіційна назва - Військо Польське. Складаються з сухопутних військ, військово-морських, військово-повітряних сил і спеціальних військ.

З 1 січня 2010 року в Польщі скасований загальний військовий обов'язок, відбувся перехід до контрактної армії.

Станом на 2013 рік загальна чисельність збройних сил Польщі складає близько 120 тис. осіб, у тому числі:

Сухопутні війська Польщі: 68 тис. чол.;

Повітряні сили Польщі: 25 тис. чол.;

Військово-морські сили Польщі: 8 тис. військовослужбовців;

Спеціальні війська Польщі: близько 3 тис. чол.

військова жандармерія: 2 тис. чол.

інспекторат підтримки: 11 тис. чол.

інспекторат військово-медичної служби: 1 тис. чол.

Крім того, нині йде формування Військ територіальної оборони (резерву).

Політика Польщі стосовно України. В історії мали місце різні, у тому числі негативні етапи українсько-польських відносин. Так, під час перебування українських земель у складі Речі Посполитої (1569 - 1795 рр.) польсько-литовська влада чинила шалений опір формуванню національної свідомості українців і проводила політику ополячення та покатоличення українців. Тим, хто приймав католицизм або уніатство, надавали різні привілеї, матеріальні винагороди.

Погляди більшості польських політиків кінця ХІХ - початку XX ст. базувалися на переконанні у необхідності відродження польської держави у її історичних кордонах, де українські землі також були б органічною часткою Речі Посполитої. Проголошену 1 листопада 1918 р. Західно-Українську Народну Республіку новоповстала польська держава буквально "задушила" в ході українсько-польської війни (1918-1919 рр.) за Східну Галичину. Польська сторона не могла допустити утворення в Східній Галичині незалежної української держави.

Ще яскравішим прикладом ігнорування Польщею прагнень українського народу була спільна польсько-українська війна 1920 р. проти більшовиків. 24 квітня 1920 р. між урядами УНР і Польщі було укладено т.зв. Варшавський договір, що містив визнання Польщею незалежної Української Народної Республіки. Проте, договір не був рівноправним. Користуючись безвихідним на тоді становищем Директорії, Польща залишала за собою Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину з Підляшшям і Полісся. Варшавський договір забезпечував широкий вплив поляків на адміністрацію, військо, фінанси і залізниці України. Договір вороже сприйняли західні українці та неприхильно - значна частина українців Наддніпрянщини.

Зрештою, польська сторона не дотримала умов договору і віддала УНР на поталу більшовицькій Росії. Польща уклала перемир'я, а згодом, 18 березня 1921 р., Ризький мир з РСФРР і УРСР. За Ризьким миром українські землі було поділено між Польщею і Росією. Поляки визнали Радянську Україну як самостійну державу. За Польщею залишалися, крім Галичини (Східна Галичина була анексована Польщею після рішення Ради послів 15 березня 1923 р.), Холмщина з Підляшшям та західні частини Волині й Полісся.

Друга світова війна поклала початок одному з найтрагічніших періодів в історії українсько-польських відносин. У результаті розподілу між Німеччини і СРСР та ними польських територій на підставі таємних протоколів угоди Ріббентроп - Молотов від 23 серпня 1939 р. західноукраїнські землі увійшли до складу Радянської України.

Спорадичні контакти діячів українського націоналістичного підпілля з поляками у 1941-1944 рр. не дали жодного результату. Обидві сторони представляли цілком протилежні позиції. Усе це призвело до кривавого українсько-польського конфлікту, що й до сьогодні отруює взаємини між двома народами. Розглядаючи причини українсько-польського протистояння американський та український історик Ярослав Пеленський, між іншим, зазначав: "Існують переконливі докази про те, що українське націоналістичне підпілля мало намір "деполонізувати" західноукраїнські території, зокрема, через примусове виселення польського населення та селективні винищувальні акції... З другого боку, польський уряд і його збройні сили намагалися зробити все можливе, щоб утримати так званий "стан польського посідання" (присутності) на українських землях, і вдавалися до терористичних та військово-винищувальних методів для здійснення цього плану". Жертвами кривавого терору стали десятки тисяч мирних жителів з обох сторін.

На сучасному етапі склались якісно нові польсько-українські взаємини. Незважаючи на складну історичну спадщину, вони вступають у фазу конструктивного, прагматичного взаємовигідного розвитку. Останні роки Польща всіляко підтримує Україну на шляху її європейської інтеграції.

Як зазначила у жовтні 2014 року прем'єр-міністр Польщі Єва Копач, політика нового уряду Польщі щодо України буде прагматичною.

Словацька Республіка - країна на сході центральної Європи із площею 49 035 кмІ та населенням близько 5,397 млн. осіб (перепис 2011 р.). Вона є унітарною державою та парламентською республікою з досить широкими повноваженнями президента. Є членом міжнародних організацій: СОТ, МВФ, ООН, НАТО, та ін.

Збройні сили Словаччини складаються з сухопутних військ і військово-повітряних сил, військ протиповітряної оборони, пограничних військ і військ цивільної оборони.

Військовий бюджет Словаччини в 2010 році складав 1,09 млрд. доларів США. За станом на 2011 рік, загальна чисельність збройних сил складала 16 530 чол., комплектування здійснювалося за призовом (термін служби за призовом - шість місяців), ще 20 тис. служили в національній гвардії.

Сухопутні війська: 7322 чол., включають штаб, дві механізовані бригади, окремий розвідувальний полк, один артилерійський дивізіон, один інженерний батальйон і один батальйон хімічного захисту. На озброєнні є 245 танків Т-72М, 383 БМП, 132 бронетранспортерів, 5340 гармат польової артилерії (у тому числі, 119 самохідних гаубиць, 46 самохідних гаубиць, 51 шт. буксируваних гаубиць Д- 30, 16 шт. гаубиць М- 200), 84 РСЗО, 12 шт. 120-мм мінометів, 425 ПУ ПТУР, 48 шт. ЗРК.

Військово-повітряні сили: 4190 чол., 22 винищувача МиГ- 29 (з них 12 модернізовані до стандартів НАТО), три Су-22М4, 15 шт. L - 39, 16 бойових вертольотів Ми-24, 14 шт. вертольотів Ми- 8 і Ми-17, шість Ми- 2.

Політика Словаччини щодо України. Основоположною лінією зовнішньої політики Уряду Словацької Республіки в її регіональному вимірі є політика добросусідських відносин на основі партнерства з Україною та іншими державами з метою сприяння економічному та соціальному розвитку, територіальної згуртованості та солідарності.

Виходячи із зовнішньополітичної частини Програми Уряду СР на період 2012-2016 рр., можна стверджувати, що словацька влада готова до співпраці з Україною у двох напрямках - двосторонньому (у рамках чого словацька сторона розвиватиме весь комплекс відносин з нашою державою як з своїм сусідом на Сході) та багатосторонньому (словацька сторона підтримуватиме європейську інтеграцію України у разі виконання нею відповідних критеріїв та умов членства в ЄС). Можна також прогнозувати, що головний наголос у рамках двосторонньої співпраці між Україною та Словаччиною словацька влада робитиме на економічній сфері (інвестиції, транспорт, енергетика, туризм тощо) та на реалізації конкретних проектів, що матимуть безпосередній позитивний вплив на економіку Словаччини в кризовий та посткризовий періоди (зокрема, таким проектом є обговорювана на протязі кількох років ширококолійна залізниця між Україною та Австрією територією Словацької Республіки).

Загалом логіка сучасної політики Словаччини щодо співробітництва а з Україною спрямована на підтримку поступового входження України до європейського простору. В цьому контексті ключове місце у відносинах між нашими державами завжди посідало торговельно-економічне співробітництво. Важливою складовою відносин є міжрегіональне співробітництво між Україною та Словаччиною, яке є водночас одним з основних векторів співпраці обох країн, що розвивається досить високими темпами. На сьогодні між двома країнами на міжрегіональному рівні укладено близько 50 угод про співпрацю на різних рівнях. Окрім того, укладено близько 30 документів про співпрацю між навчальними закладами.

Таким чином, можна констатувати, що наразі розвиток українсько-словацьких відносин продовжується в умовах напрацьованої стабільності та взаємодії.

Угорщина - країна у Центральній Європі із населенням 9982 000 осіб (перепис 2011 р.). Є унітарною державою, парламентською республікою. Угорщина є членом ООН, ОБСЄ, МВФ, НАТО, СОТ, ЄС та інших міжнародних організацій.

Угорська армія включає Сухопутні сили і Військово-повітряні сили Угорщини. Найбільш численний вид збройних сил - сухопутні війська. ВПС - другі за чисельністю. Крім того, є військово-морські підрозділи, що патрулюють Дунай.

Міністр оборони Угорщини оголосив про скорочення чисельності Збройних сил з 30 тисяч до 22 тисяч, заявивши, що Угорщини більше не потрібно зміцнювати збройні сили на межах держави, щоб готуватися дати відсіч передбачуваному супротивникові. Їх мета - протистояти конфліктам і проявам тероризму усередині країни.

Політика Угорщини щодо України. У другій половині XX ст. Угорщина відмовилась від насильницької ревізії кордонів із сусідніми державами. Після зміни суспільного ладу і формування народно-демократичного устрою в 90-ті роки відбулося становлення справді незалежного зовнішньополітичного курсу Угорщини. Його найсуттєвішими елементами є визнання недоторканості кордонів, рівноправність, інтеграція Угорщини до Європейського Союзу, й прагнення вступити до НАТО та зближення з ним, у подальшому захист прав угорських національних меншин лише міжнародно-правовими засобами.

Угорщина без жодних застережень визнала незалежність української держави, перша серед усіх сусідніх держав підписала з нею 6 грудня 1991 р. Договір про основи добросусідства та співробітництва -- поки що єдиний договір такого значення між Угорщиною й сусідньою державою. Сторони визнали кордони обох держав непорушними, передбачили надання взаємодопомоги в разі агресії проти однієї з них третьої держави, зобов'язалися брати участь у захисті етнічних, культурних, мовних і релігійних прав та свобод національних меншин відповідно до міжнародних документів. Повноцінне угорсько-українське співробітництво зумовлене сприятливим становищем угорської національної меншини в Закарпатті, яке за оцінками угорських політиків, краще в порівнянні зі станом угорців у Румунії, Словаччині, Сербії.

Політичні діячі народно-демократичної Угорщини послідовно наголошують, що "за всяку ціну треба зберегти незалежність України та інших нових країн Європи. Угорщина не виграє від дестабілізації становища в жодній із сусідніх країн або коли СРСР відродиться і знову стане нашим сусідом". Отже, політика Угорщини щодо України є конструктивною та добросусідською.

Республіка Молдова - держава у Східній Європі, столиця - місто Кишинів. На півночі, сході й півдні межує з Україною, на заході - з Румунією. Площа країни - 33 843 кмІ. Молдова є унітарною парламентською республікою. Це записано в конституції країни, яку було прийнято 29 липня 1994 року з наступними змінами, внесеними 19 липня 1996 і 5 червня 2000 року. Також згідно з нею Молдова є нейтральною державою. На чолі держави є президент, якого обирає парламент.

Молдова входить до таких міжнародних організацій ОБСЄ (з 30 січня 1992 року), ООН (з 2 березня 1992 року), МВФ, СОТ, СНД.

У межах Молдови виділяється Придністровська Молдавська Республіка - не визнане державне утворення, незалежність якого проголошена 25 серпня 1991 року. Згідно із законодавством Молдови, Придністров'я має статус Автономного територіального утворення з особливим правовим статусом.

Збройні сили Молдови. Склад збройних сил: Сухопутні війська та Військово-повітряни сили.

Сухопутні війська налічують близько 3230 осіб і включають в себе три піхотні та одну артилерійську бригади, окремий інженерний батальйон, окремий полк зв'язку, окремий батальйон особливого призначення. Мають на озброєнні невелику кількість легкої бронетехніки і бронетранспортерів радянського виробництва. Танки відсутні.

Військово-повітряні сили Молдови обмежуються персоналом приблизно у 800 осіб та включають авіаційну бригаду. У складі ВПС знаходяться літаки Ан-2, Ан-26 і Ан-72, а також вертольоти Мі-8 і Мі-17. Винищувачі МіГ- 29 небоєготові і знаходяться на зберіганні.

Політика Молдови щодо України. Українсько-молдовські відносини базуються на низці міждержавних договорів, головними з-поміж яких є базовий Договір про дружбу та співробітництво Республіки Молдова і Україна від 23 жовтня 1992 р., Договір про взаємне визнання кордонів 1994 р., що трансфрмувався у Договір про державний кордон. Достатньо складним у суперечливим для обох країн стало вирішення територіальних питань, які критично оцінюються деякими фахівцями. Передавши Україні восьмикілометрову ділянку автошляху Одеса - Рені, Молдова натомість отримала від України ділянку землі на березі Дунаю в районі с.Джурджулешти, що перетворило її на морську державу й учасника низки міжнародних організацій на кшталт Дунайської комісії. Крім того, на отриманій від України в 2001 р. ділянці землі Молдова будує нафтотермінал, першу чергу якого вже збудовано. Отже, Молдова стала першою державою колишнього СРСР, з якою Україна врегулювала всі прикордонні питання. Ще одним "подарунком" України Молдові стали 130 об'єктів молдавської власності на території України (головним чином - пансіонати і будинки відпочинку).

Співпраця України й Молдови охоплює низку питань загальноєвропейського спрямування, а саме: запровадження спільного прикордонного та митного контролю, перспективи створення необхідної інфраструктури для здійснення такого контролю, процес демаркації українсько-молдовського державного кордону тощо.

Російська Федерація - держава у північній Євразії, федеративна змішана республіка. Столиця - місто Москва. З площею 17 098 246 кмІ Росія є найбільшою за територією країною у світі, що охоплює більше однієї восьмої площі Землі, дев'ятою за чисельністю населення з 143 мільйонами (2012). Простягається по всій північній Азії, приблизно на 26,5% у Східну Європу.

Економіка Росії посідає восьме місце за величиною номінального ВВП, третє - за рівнем військового бюджету. За розвитком економіки відноситься до країн, що розвиваються. Обширні мінеральні й енергетичні ресурси зробили її одним з найбільших виробників нафти і природного газу в світі.

Збройні сили Російської Федерації. Станом на 2013 рок Збройні сили РФ складались з 1 млн. осіб (5-е місце у світі). З бюджету на потреби армії у 2012 році було виділено 71,2 млрд. американських доларів.

Російські Збройні сили поділяються на три види: Сухопутні війська; Військово-повітряні сили; Військово-морський флот і три самостійних роди військ: Космічні війська; Ракетні війська стратегічного призначення; Повітряно-десантні війська. Крім того, в них входять Тил Збройних сил; внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ; Війська цивільної оборони Міністерства у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих; Служба зовнішньої розвідки; органи Федеральної служби безпеки (в тому числі прикордонні, спеціального зв'язку та інформації); органи Федеральної служби охорони.

Верховним Головнокомандувачем Збройних сил є Президент Російської Федерації. У даний час реалізується реформа Збройних сил Росії. Збройні сили Російської Федерації вважаються одними з найпотужніших у світі.

Політика Росії щодо України. Дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією встановлені в 1991 році, після розпаду Радянського Союзу. Вони часто були складними, виникали різні спірні питання. Одним з них була приналежність Кримського півострова. Проблему було вирішено, коли Росія погодилася на те, щоб Крим залишився у складі України, зберігаючи при цьому автономний статус.

Ще одним спірним питанням стала приналежність м. Севастополь та розміщеного в його порту Чорноморського флоту СРСР. Після довгих інтенсивних переговорів було вирішено поділити Чорноморський флот, за російською його частиною зберегти право використовувати Севастополь як базу до 2017 р. У 2010 р. Харківські угоди подовжили термін до 2042 р.

Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найсприятливішими і, певною мірою, добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України. Найгострішим із суперечливих питань часів Леоніда Кучми стало протистояння в районі острова Тузла (Крим).

Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося під час і особливо після Помаранчевої революції 2004 р.

У квітні 2010 року були укладені Харківські угоди, що передбачали збереження бази російського флоту в Севастополі до 2042 року й знижки для України на російський газ. У липні 2010 року Прем'єр-міністр України Микола Азаров заявив, що уряд України веде переговори про створення газотранспортного консорціуму між Україною, ЄС і Росією.

У серпні 2013 року Росія почала проти України торговельну експортну блокаду, метою якої, на думку аналітиків, було змушення державної влади України відмовитись від підписання договору про асоціацію з ЄС.

Негативним явищем в російсько-українських відносинах став інцидент в Азовському морі 17 липня 2013 року. Далеко за межами територіальних вод Росії катер берегової охорони прикордонної служби РФ влаштував погоню за українським риболовецьким човном, наздогнав його і протаранив, унаслідок чого загинуло четверо з п'ятьох українських рибалок, а щодо вцілілого і врятованого переслідувачами п'ятого порушили карну справу за "браконьєрство та порушення кордону". Російські прикордонники були без форми, замовчували той факт, що відразу знайшли тіла всіх загиблих, і не віддавали їх, бо хотіли приховати кульові поранення. Вцілілий українець Олександр Федорович, госпіталізований у російському Єйську, стверджував, що російські прикордонники стріляли в українців без попередження і потопили човен.

Зміна політичного керівництва в Україні у лютому 2014 року призвела до сплеску антиукраїнської діяльності Росії. Починаючи з кінця лютого 2014 року розгорнуто російську диверсійну діяльність в Україні - комплекс дій, спланованих, організованих та втілених російськими спецслужбами Україні за допомогою місцевих російських агентів впливу, проросійських сепаратистів, кадрових диверсантів російських військ і співробітників ФСБ, починаючи з кінця лютого 2014 року, метою яких є дестабілізація політичної ситуації в Україні, провокування міжетнічних та міжрегіональних конфліктів, посилення сепаратистських рухів у Східній Україні. Ці диверсійні дії є складовою більш широкої, на геополітичному рівні, атаки на українську державність, частинами якої єінформаційна війна проти України та пряма військова агресія - окупація Росією Автономної республіки Крим.

Найбільш драматичною подією стала Російсько-українська війна або Вітчизняна війна 2014 року - політичний та військовий конфлікт між України з одного боку, і Росією та створеними нею невизнаними самопроголошеними Республікою Крим, "Донецькою народною республікою", "Луганською народною республікою" з іншого. Назва цієї війни як "Вітчизняної" була дана Президентом України П.Порошенком під час його виступу з нагоди 23-ї річниці Незалежності України. Незважаючи на численні докази присутності російських військ на території України, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, відтак з української сторони війна розглядається як неоголошена.

Першою частиною зазначеного збройного конфлікту між Росією та Україною стала російська інтервенція до Криму, розпочата Російською Федерацією з метою встановлення контролю над територією Кримського півострову, а саме територіальними одиницями України - м. Севастополь та Автономною республікою Крим. Анексія Криму та Севастополя Росією здійснювалась шляхом захоплення держустанов і військових об'єктів України з використанням привезених з Росії "козаків" та так званих "сил місцевої самооборони" (російських військовослужбовців без знаків державної приналежності на уніформі). Україна втратила контроль на територією Криму у другій половині березня 2014 року, коли Автономна республіка Крим, вслід за проведенням фіктивного референдуму, в односторонньому порядку проголосила незалежність як Республіка Крим, після чого одразу була прийнята до складу Російської Федерації як новий суб'єкт зі статусом республіки.

Україна та переважаюча більшість країн світу різко засудили незаконні дії РФ. Парламентська асамблея ОБСЄ в ухваленій 1.07.2014 р. резолюції під назвою "Очевидне, грубе та невиправлене порушення Гельсінських принципів Російською Федерацією" визнала "неспровоковані та засновані на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах" дії Росії "військовою агресією на догоду власним інтересам".

Особливого загострення та ескалації підривна діяльність на Сході набула на початку квітня 2014. У період з 12 по14 терористами було захоплено ряд адміністративних будівель у містах Донецької області: Слов'янськ, Краматорськ, Артемівськ, Красний Лиман, Дружківка, Єнакієве, Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Харцизьк, Жданівка і Кіровське .

Згідно із Законом України "Про боротьбу з тероризмом" 14 квiтня 2014 року на сході України була розпочата антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Початок проведення антитерористичної операції - дата набрання чинності Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Район проведення антитерористичної операції був визначений Кабінетом Міністрів України у затвердженому переліку, розпорядження № 105. Для оперативного керівництва антитерористичною операцією був створений Штаб АТО, який очолив керівник Антитерористичного центру при СБУ України. До антитерористичної операції були залучені сили СБУ, МВС, пiдроздiли Міністерства оборони та Прикордонної служби, а також центральні та мiсцевi органи влади.