Воєнно-ідеологічної підготовки особового складу Збройних Сил України

Під час антитерористичної операції багаторазово була доведена причетність Росії до військового конфлікту. МЗС України офіційно стверджує, що саме Росія контролює і забезпечує зброєю сепаратистів на Донбасі. Зокрема, МЗС оприлюднило докази незаконного постачання Росією важкої зброї до України, а саме переносних зенівтно-ракетних комплексів з військової бази Збройних сил Російської Федерації ув м. Єйск, що на Кубані.

За оцінками експертів, у терористів на Донбасі зброї приблизно на 400 мільйонів доларів за цінами "чорного ринку", при цьому 50-60% цієї зброї - російського походження, а решта дісталася бойовикам шляхом нападів на відділення МВС, СБУ, військові частини.

Російською Федерацією розгорнуто безпрецедентну інформаційну війну проти України, спрямовану на введення в оману свого населення задля виправдання російської політики щодо України. Характерною ознакою цієї війни є використання відвертої брехні першими особами держави і заохочення ними брутального перекручення інформації про події в Україні. Так, журналісти телеканалу Міністерства оборони Росії "Звезда" Євген Давидов та Микита Конашенков, які таємно знімали блокпости українських силовиків та передавали інформацію про них, визнали, що спотворювали та вигадували інформацію про події на сході України за вказівкою керівництва каналу, зокрема, про використання українськими силовиками фосфорних бомб та установок "Град" проти мирного населення.

24-27 серпня відбулося масштабне введення військ РФ на територію України. Президент США Обама порівняв агресію Росії по відношенню до України з нацизмом.

За даними ООН, станом на середину листопада 2014 року внаслідок збройного конфлікту на сході України загинуло 4132 людини, а ще майже 10 тисяч зазнали поранень. Разом з тим у доповіді вказано, що це стримані цифри, а в реальності вони значно вище, а станом на 25 листопада кількість загиблих сягнула 4356, а поранених - 10016 осіб.

Таким чином, Україна межує із країнами, які мають різний економічний і військовий потенціал і більшість з яких підтримує в цілому нормальні стосунки з нашою державою. Проте головною загрозою нашій державі на теперішньому етапі є неоголошена військова агресія Росії, окупація нею частки української території (Автономної республіки Крим та часини Донецької та Луганської областей), нанесення колосальних людських і матеріально-технічних втрат нашій державі. Це несе пряму загрозу незалежності та територіальній цілісності України.

У таких надзвичайно складних умовах Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями виконують свою конституційну функцію щодо захисту своєї держави, демонструючи з боку особового складу взірці героїзмі і вірності військовому обов'язку. Реалії сьогодення вимагають від кожного військовослужбовця і державного посадовця надзвичайних зусиль щодо подальшого зміцнення боєготовності української армії.



Рекомендована література

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Збройні Сили України" від 6 жовтня 2000 р., №2019 // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 48. - С. 990-996.

Закон України "Про основи національної безпеки" від 11 червня 2003 року №964-IV // Відомості Верховної Ради. - 2003. - № . - с. 22-26.

Історія Центрально-Східної Європи. - Львів: Львівський національний університет, 2001. - 660 с.

Основні напрями реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року. К. - Міністерство оборони України, 2013. - 20 с.

Державна влада Румунії веде окупаційну політику.18.11.2013 //1political geographer http://politicalgeographer.wordpress.com/2013/11/18.

Порошенко: зі Сходу прийшла війна http://www.bbc.co.uk/ukrainian/ news_in_brief/2014/10/141028_rl_poroshenko_anniversary.



17. Особливості суспільно-політичної обстановки в регіоні, де дислокується військова частина. Порядок та основні форми роботи посадових осіб з її оцінювання

Локальні війни та конфлікти останніх років у світі, агресія Російської Федерації проти України, спеціальні операції зі дестабілізації обстановки у нашій державі продемонстрували, що необхідно враховувати сукупність всіх факторів, які мають місце в регіонах постійної дислокації військових частин та районах воєнних дій.

Суспільно-політична обстановка в районі дислокації військових Частин. Володіння командирами (начальниками) всіх рівнів достовірною інформацією щодо суспільно-політичної обстановки (далі - СПО) в районі дислокації військових частин дозволить забезпечити підтримання високого рівня бойової готовності та морально-психологічного стану особового складу.

Суспільно-політична обстановка - це сукупність соціально-економічних умов, внутрішньополітичних, релігійних, історико-культурних, міжнаціональних (міжетнічних) відносин та інших суспільних факторів у визначеному регіоні країни в певний період часу.

Для повної оцінки СПО військовим керівництвом важливо знати її внутрішній зміст, структурні елементи, тобто умови та фактори, які утворюють конкретну обстановку, формують тип та характер відносин, визначають їх стан і тенденції, формують ставлення населення до військ (сил) та до їх дій.

Військові частини та підрозділи Збройних Сил України сьогодні виконують різні за призначенням бойові завдання. Їх здійснення ускладнюється в умовах складної суспільно-політичної обстановки. Особливо це стосується Донецької та Луганської областей, де проводиться антитерористична операція. З метою прийняття адекватних рішень на виконання різного роду завдань, у тому числі й бойових, кожен командир (начальник) повинен враховувати стан суспільно-політичної обстановки в районі розташування військової частини, підрозділу. Серед основних складників прийняття рішення - оцінювання і прогнозування суспільно-політичної обстановки з метою визначення факторів і обставин, які зумовлюють оперативну обстановку, що склалася (або може скластися) на визначений момент часу в районі відповідальності військової частини або районі виконання ними службово-бойових завдань.

Оцінювання суспільно-політичної обстановки - це комплекс заходів щодо збору, аналізу та прогнозування відносин між суб'єктами суспільно-політичних відносин у певний період та в заданих часових показниках

До суб'єктів, що формують суспільно-політичну обстановку, слід відносити:

органи державної влади та місцевого самоврядування;

політичні партії, рухи або інші організації, об'єднання (блоки);

засоби масової інформації;

громадські, релігійні та інші організації.

Тобто, суспільно-політична обстановка формується в результаті взаємодії всіх зазначених суб'єктів.

Мета оцінювання суспільно-політичної обстановки - забезпечення командира (начальника) повною та достовірною інформацією щодо ставлення населення у зазначеному регіоні до військ та до їх дій.

Основним змістом оцінювання суспільно-політичної обстановки є цілеспрямована діяльність органів військового управління, командирів, штабів, органів по роботі з особовим складом усіх рівнів щодо системного комплексного вивчення суспільно-політичних відносин, розкриття основних складових елементів та властивостей, зіставлення і порівняння яких дають змогу їх оцінити.

Основні завдання щодо оцінювання суспільно-політичної обстановки:

об'єктивна оцінка подій, що відбуваються у суспільному середовищі регіону;

встановлення зовнішніх чинників, які впливають на виконання завдань особовим складом Збройних Сил України у районах дислокації військових частин;

характеристика об'єктів та суб'єктів, які впливають на стан суспільно-політичної обстановки;

встановлення соціальних груп, які можливо використати як потенційну цільову аудиторію для здійснення інформаційно-психологічного впливу;

вивчення напрямків та тенденцій розвитку суспільно-політичної обстановки, їх взаємозв'язок та взаємозалежність;

прогнозування розвитку суспільно-політичної обстановки та її впливу на виконання завдань військами (силами);

визначення напрямів організаційної та практичної роботи щодо використання суспільно-політичної обстановки в інтересах виконання завдань управління військами та організації роботи з особовим складом;

організації та здійснення заходів морально-психологічного забезпечення, які спрямовані на виконання завдань за призначенням;

інформування особового складу про стан суспільно-політичної обстановки в пунктах постійної дислокації та районах виконання завдань за призначенням;

попередження зростання соціальної напруги в суспільстві під час проведення мобілізації.

Для оцінювання суспільно-політичної обстановки використовуються:

офіційні документи, інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали органів державної влади та місцевого самоврядування, органів військового управління, а також впливових суспільних організацій (виступи керівників, заяви, декларації, звернення, маніфести, офіційні повідомлення, ноти тощо);

інформаційні і довідкові матеріали з різних сфер суспільного життя, в тому числі і з військових питань, які відкрито друкуються різними відомствами, організаціями та закладами;

інформаційні матеріали та повідомлення засобів масової інформації;

інформація з обмеженим доступом, яка добувається спеціальними органами і службами.

Слід зазначити, що ефективна оцінка СПО можлива лише за умов плідної співпраці офіцерів по роботі з особовим складом з органами військової розвідки, їх взаємодії з відповідними органами Служби безпеки України, Державного департаменту прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ України, підрозділами Міністерства з надзвичайних ситуацій, органів державної і місцевої влади тощо.

Оцінювання суспільно-політичної обстановки здійснюється постійно, залежно від умов виконання військами (силами) завдань за призначенням. Правильний підхід до його здійснення сприятиме якісному прогнозуванню суспільної-політичної обстановки, що представляє собою процес передбачення майбутнього стану суспільної-політичної обстановки на основі аналізу її минулого і сучасного та систематичного збору та аналізу достовірної інформації про якісні і кількісні характеристики її розвитку.

Можливість прогнозування СПО сприятиме прийняттю правильних рішень, які у бойових умовах допоможуть уникнути небажаних втрат особового складу та техніки й досягти перемоги над противником.

Діяльність посадових осіб з оцінювання суспільно-політичної обстановки. Загальне керівництво роботою з оцінки суспільно-політичної обстановки покладається на командирів (начальників) військових частин.

Оцінювання суспільно-політичної обстановки здійснюється та координується штабами військових частин. Це комплексна робота, до якої залучаються заступники командирів військових частин, начальники родів військ та служб.

За узагальнення відомостей формування висновків з оцінювання суспільно-політичної обстановки у військовій частині відповідають заступники командирів по роботі з особовим складом.

Основними формами роботи посадових осіб військової частини з оцінювання суспільно-політичної обстановки є:

моніторинг інформаційних повідомлень у регіональних друкованих, електронних засобах масової інформації та мережі Інтернет;

прослуховування та перегляд регіональних телевізійних та радіопрограм;

вивчення друкованих та електронних документів органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій;

участь у робочих нарадах, зустрічах з представниками органів державної влади, місцевого самоврядування, громадськості, засобів масової інформації, правоохоронних органів та інших військових формувань.

Основним змістовним документом з оцінювання суспільно-політичної обстановки є текстовий електронний та друкований документ - Висновки з оцінювання суспільно-політичної обстановки, що включає:

· загальну оцінку суспільно-політичної обстановки (визначається на підставі критеріїв оцінювання суспільно-політичної обстановки);

· характеристику та висновки з оцінки стану суспільно-політичної обстановки за напрямками:

соціально-економічного розвитку регіону та його впливу на добробут населення;

діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування;

впливу діяльності політичних партій та громадських організацій;

ставлення місцевого населення та громадськості регіону до Збройних Сил України;

впливу криміногенної ситуації;

ролі релігійних організацій у регіоні;

рівня соціальної напруженості у регіоні;

розвитку та рівня впливу регіонального медіа-простору у регіоні;

визначення чинників, які можуть негативно вплинути на підготовку та виконання завдань за призначенням особовим складом військової частини.

Критерії оцінювання суспільно-політичної обстановки. За рівнем соціального напруження суспільно-політична обстановка визначається як:

"звичайна" - характеризується відсутністю соціального напруження у взаємовідносинах суб'єктів суспільно-політичної обстановки;

"загострена" - характеризується соціальним напруженням у взаємовідносинах суб'єктів суспільно-політичної обстановки, унаслідок чого органи державної влади і місцевого самоврядування змушені перейти до посиленого режиму функціонування;

"кризова" - характеризується соціальним напруженням у взаємовідносинах суб'єктів суспільно-політичної обстановки, яке проявляється у перешкоджанні встановленому режиму функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, правоохоронних органів;

"надзвичайна" - характеризується значним соціальним напруженням у взаємовідносинах суб'єктів суспільно-політичної обстановки та підвищеним ступенем загрози життю громадян.

За рівнем стабільності суспільно-політична обстановка визначається як:

"стабільна" - чинники, які визначають її зміст, протягом певного часу перебувають у встановлених межах і під управлінням органів державної влади та місцевого самоврядування;

"нестабільна" - чинники, які визначають її зміст, протягом певного часу ведуть до зміни обстановки в кращий або гірший бік, а заходи органів державної влади та місцевого самоврядування досягають (або не досягають) успіху в її стабілізації.

Оцінювання суспільно-політичної обстановки здійснюється поетапно.

Перший етап - підготовчий, включає визначення заступником командира військової частини по роботі з особовим складом практичних завдань службовим особам частини щодо оцінювання суспільно-політичної обстановки в зазначеному районі, порядку та особливостей збору інформації, часових показників (термінів) вирішення завдань з оцінювання суспільно-політичної обстановки, форму та порядок звіту - доповіді висновків за напрямками оцінювання.

Другий етап - передбачає збір первинної інформації, фактів, їх підбір та групування за елементами суспільно-політичної обстановки, методом вивчення документів, спостереження, опитування тощо.

Третій етап - систематизації даних, інформації, фактів їх оцінку, аналіз та класифікацію за значимістю (важливістю), виявлення проблемних ситуацій, чинників, які формують негативне ставлення у місцевого населення до військ та їх дій. Результатом систематизації даних є загальний опис суспільно-політичної обстановки в районі дій.

Четвертий етап - прогнозування можливих подій змін суспільно-політичної обстановки, вироблення загальних гіпотез щодо напрямків можливого розвитку суспільно-політичної обстановки, а також її можливих змін внаслідок співпраці з різними групами населення, верствами населення в зазначеному районі, керівництвом політичних партій та громадських об'єднань, представниками засобів масової інформації, міжнародних організацій тощо.

П'ятий етап - формулювання висновків та відпрацювання звітно-інформаційних документів.

Для оцінювання суспільно-політичної обстановки вивчаються такі питання:

значення регіону (району) та його основні характеристики (адміністративно-територіальний устрій, історична довідка, соціально-економічна обстановка, перелік, класифікація та місцезнаходження об'єктів, які знаходяться під захистом Міжнародного гуманітарного права;

у прикордонних районах - суспільно-політична обстановка у сусідній державі (розстановка політичних сил, політика правлячих кіл, можливі воєнно-політичні цілі щодо України, економічна обстановка, діяльність партій та рухів антиукраїнського спрямування, участь у міжнародних воєнно-політичних організаціях);

розстановка політичних сил і соціально-політичні процеси у регіоні (найбільш впливові політичні партії і громадські рухи, їх представництво у місцевих органах влади; характер діяльності політичних сил; соціальна база політичних партій, рухів і об'єднань; зони можливого впливу та діяльності екстремістських та сепаратистських угруповань; ставлення партій, рухів, населення до органів державної влади);

міжнаціональні відносини і демографічна ситуація (щільність населення району; ступінь однорідності регіону за національною ознакою; райони компактного проживання національних меншин; наявність і ступінь міжнаціональних суперечок; ставлення населення різних національностей до захисту територіальної цілісності і незалежності держави, військ; соціально-демографічні аспекти населення; прогнозування можливих дій сепаратистських рухів і угруповань; ступінь їх загрози військам; національні особливості населення);

релігійна обстановка (ступінь впливу релігії на населення регіону, кількість релігійних організацій, основні центри їх діяльності; коротка характеристика міжконфесійної ситуації, спрямування діяльності основних конфесій, їх ставлення до служби в збройних силах і збройної боротьби; кількість і впливовість антидержавницьких та пацифістських релігійних організацій);

криміногенна ситуація (загальна характеристика криміногенної обстановки у регіоні; кількість та розташування виправно-трудових установ та орієнтовна кількість в'язнів, що в них утримуються; криміногенна обстановка серед місцевого населення; прогнозування розвитку криміногенної ситуації, райони можливої діяльності незаконно створених збройних угруповань, ступінь загрози з їх боку для військ, об'єктів та комунікацій);

екологічна та санітарно-епідеміологічна обстановка (наявність в регіоні екологічно-небезпечних об'єктів; вплив руйнування цих об'єктів на особовий склад, населення; кліматичні особливості місцевості, можливість виникнення надзвичайних природних явищ (землетруси, селі, затоплення); наявність небезпечних інфекційних захворювань у регіоні; можливість виникнення та поширення епідемій;

інформаційний простір (наявність в регіоні телерадіоцентрів, друкарень, редакцій газет, журналів, їх кількість, місцезнаходження, частка державних, комунальних та комерційних засобів масової інформації, їх спрямованість; можливості технічних засобів інформації, які знаходяться на території регіону та можливість їх використання для організації і проведення інформаційної роботи серед військ та населення; оцінка діючих та ймовірних інформаційних каналів, наявність засобів ведення інформаційно-психологічного впливу).

Отже, події 2014 року в Україні засвідчили, що анексії Криму Росією, організації сепаратистських рухів та подальшому захопленню частини Донецької та Луганської областей російсько-террористичними військами сприяла недооцінка суспільно-політичної обстановки в державі та по регіонам. Лише врахування СПО при прийнятті рішень на будь-якому рівні сприятиме їх якісному виконанню. При цьому важливим є співпраця всіх силових структур з місцевою владою, громадськими та релігійними організаціями.



18. Історичний аспект формування бойових традицій Українського війська

Нинішні події і процеси, учасником яких є Україна, є надзвичайно напруженими та відповідальними. Неприхована жорстока агресія суміжної країни, розв'язана з метою захоплення українських земель та дестабілізації ситуації у суспільстві, призвела до численних жертв серед військовослужбовців і мирного населення, руйнації інфраструктури великого промислового регіону. Ці події ставлять питання про саме існування України як незалежної суверенної держави.

У таких надзвичайно нелегких умовах з особливою гостротою постає питання подальшого зміцнення Збройних Сил України. Природно, що армія не може бути потужною без патріотично налаштованого особового складу, який знає славетні бойової традиції українського війська та готовий їх зберігати і розвивати. Поважне ставлення до бойових традицій та орієнтація на них у військовій службі позитивно впливатиме на зміцнення боєготовності українського армії та досягненню перемоги над ворогом.

Питання використання потенціалу бойових традицій знаходить своє відображення у відповідних нормативно-правових актах. Зокрема, закон України "Про Збройні Сили України" визначає виховання військовослужбовців на патріотичних, бойових традиціях Українського народу однією із засад діяльності Збройних Сил України. Згідно із законом України "Про оборону України" військово-патріотичне виховання громадян, підготовка молоді до служби в Збройних Силах України віднесені до однієї із складових підготовки держави до оборони. У Військовій присязі, статутах і відповідних нормативно-правових документах визначаються інші аспекти формування в особового складу патріотизму. Це зобов'язує військовослужбовців всіх категорій розглядати питання збереження та помноження бойових традицій як важливе державне завдання.

За весь період української історії життєдіяльність військових формувань була пов'язана з дотриманням воїнами певних традицій і норм, які несли в собі відповідний моральний та патріотичний зміст і сприяли підвищенню бойового духу війська. Звичайно, що повсякденна діяльність сучасних Збройних Сил України також тісно пов'язана з бойовими традиціями наших попередників.

Бойові традиції в українському суспільстві мають глибокі корені. Можна припустити, що серед пращурів українців традиції патріотизму існували ще за найдавніших часів. Зокрема, дослідниками була знайдена так звана присяга херсонесців, датована ІІІ ст. до н.е., текст якої викарбуваний на колоні одного зі стародавніх палаців і може служити взірцем патріотизму: "Я буду єдинодумним про врятування і свободу держави та громадян … Я буду служити народові і радити йому найкраще та найсправедливіше…".

Витоки бойових традицій, зокрема хоробрість і військова майстерність воїнів, простежуються також у згадках про давніх слов'ян й український народ. Перші описи слов'ян пов'язуються з військовою справою. Вони змальовуються як хоробрі й здібні до військової справи люди. Так, візантійський письменник Прокопій Кесарійський при описі подій 549 року звертав увагу на високий бойовий дух слов'ян: "...військо... чисельністю не більше, ніж три тисячі, перейшло річку Істр, причому ніхто не виявив їм опору... І ось архонти ромейського війська в Іліріці та Фракії, вступивши у бій і з тими, і з іншими, несподівано зазнали поразки... хоч ці (слов'яни) сильно поступалися їм у чисельності".

З появою Київської Русі і створенням регулярної армії військові традиції та елементи військово-патріотичного виховання набувають більшого значення і взаємозв'язку. Носіями традицій, правил і звичаїв були батьки. Патріотична свідомість дітей та молоді формувалась у сім'ї, або ж опосередковано, всією громадою. Це відбувалося через їх ознайомлення з традиціями роду, прикладами його героїзму, розвиток у них моральної свідомості, почуття патріотизму, відповідальності за долю народу. Після виховання у сім'ї юнаків брали з собою у військові походи.

Важливою передумовою формування у воїнів патріотизму стали розвиток лицарства і воєнних звичаїв. Лицарство як еліта війська мало свій "...неписаний кодекс принципів, форм і звичаїв...", які "ніхто не міг... легковажити під карою сорому й ганьби". Йому були властиві такі ознаки: хоробрість, що була на першому місці; вірність своєму князеві; особливо святе, шанобливе ставлення до тих, хто загинув у бою, та їх урочисте поховання; вшанування місць, де в бою склали свої голови рядові вояки та ін.

У суспільній свідомості формувалися й отримували подальшого розвитку такі військові традиції й патріотичні почуття: глибока повага до свого війська, котре, як вважалося, добувало державі силу й могутність; готовність у разі необхідності йти на ворога, як писали літописці "всім від малого до великого". Патріотичний дух тієї доби яскраво ілюструють, наприклад, слова князя Святослава: "Не осоромимо землі руської", і строки Волинського літопису: "Лучче на своїй землі кістками лягти, ніж на чужій славним бути!". Природно, що така соціально-психологічна атмосфера справляла позитивний вплив на формування особистості захисника Батьківщини та розвиток бойових традицій.

Таким чином, за часів Київської Русі набули розвитку такі традиції - любов до рідної землі, свого народу; готовність їх захищати; шанобливе ставлення населення до свого війська та ін.

Татаро-монгольська навала ХІІІ ст. призвела до занепаду держави, розмежування суспільства, загальмувала розвиток національно-історичних і бойових традицій. Звільнення давньоруських земель від татаро-монголів відбувалося поступово. Проте згодом майже всі землі України опинилися під владою Литви, а після об'єднання останньої з Польщею - Речі Посполитої. При цьому формуванню патріотичної свідомості населення та збереженню бойових традицій чинила шалений опір польсько-литовська влада, яка проводила політику ополячення і покатоличення українців.

Але і тоді існувала реальна сила того часу, яка була здатна чинити духовний опір поневолювачам - українське православне духовенство. Православні церкви та монастирі були осередками культури, національно-історичних і бойових традицій, джерелом патріотичних ідей.

XV-XVIII ст. знаменують собою надзвичайно важливу, багато в чому унікальну добу в історії України, - період козаччини. Поступово у свідомості народу починає формуватися образ нового захисника - козака: лицаря, патріота, людини вільної, рішучої та хороброї. Заснування князем Дмитром Вишневецьким у 1553-1554 рр. на дніпровському острові Мала Хортиця першої Січі стало значним позитивним чинником для розвитку Козацької держави.

Поступово впроваджувалась спеціальна система військового виховання юнаків - козацька педагогіка. Одними із її завдань були збереження і розвиток бойових традицій та відповідних морально-бойових якостей воїнів, перш за все готовності боротися за волю, честь і славу України.

Виховання молоді на духовних і бойових традиціях українського народу розпочиналося в сім'ї з раннього дитинства. Козацька сім'я відзначалася глибоким демократизмом, рівноправністю чоловіка та жінки, духовними традиціями. Керуючись лицарськими чеснотами, чоловік, як правило, робив поступки дружині в розв'язанні багатьох сімейно-побутових питань, створював їй психологічний комфорт, що благотворно впливало на виховання дітей. Усвідомлення матір'ю необхідності захисту України від чужоземних загарбників, виживання в тяжких, почасти екстремальних умовах (під час Визвольної війни, повстання, проживання у прикордонній смузі та ін.) обумовлювало те, що вона формувала у своїх синів мужність, твердість і рішучість, інші вольові якості характеру. Виховуючи дітей на козацькому фольклорі, вона не лише співала відомі пісні про козаків, їх походи, традиції, але й творила нові.

Сімейні виховні традиції, зокрема батьківські, продовжували досвідчені козаки у школі джур. Від своїх наставників джури переймали науку жити і перемагати в екстремальних умовах, високий рівень військової майстерності, патріотичні почуття і мотиви, які були нерозривно пов'язані з військовими традиціями. Разом з тим, джури жили в куренях і одночасно обов'язково вчилися в січових школах, де їх привчали до національного способу життя і поведінки, оборонно-військової справи. По закінченню січової школи найздібніші хлопці вступали, як правило, до Києво-Могилянської академії, а частина працювала церковнослужителями і вчителями в козацьких школах. З них виростали загартовані і мужні воїни.

Козацька духовність розвивалася на основі багатогранних національних традицій і християнської віри, яку козаки шанували і використовували її об'єднуючи миротворчі засади в інтересах самостійності України. Як і весь український народ, козацтво збагачувало християнську мораль своїми гуманними традиціями, звичаями і обрядами. Об'єднані національно-визвольними ідеями, високими цілями та ідеалами, козаки постійно зміцнювали свої лави. Козацькі об'єднання вражали багатьох іноземців згуртованістю, одностайною волею до перемоги, бойовою звитягою, а в разі необхідності - задля свободи України - жертовністю.

В духовному житті молоді особлива роль відводилась лицарській честі та звитязі, які становили основу відповідних національних і бойових традицій. Неписані закони кодексу лицарської честі передбачали:

любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до Батьківщини - України;

готовність захищати слабших, турбуватися про молодших;

шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;

непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, працьовитість і скромність тощо);

відстоювання свободи і незалежності особистості, народу, держави;

турботу про розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі;

прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей всього організму;

уміння скрізь поступати благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти.

Також із століття в століття у козацької молоді формувалися такі героїчні якості, що складали кодекс лицарської звитяги:

готовність боротися "до загину" за волю, честь і славу України;

нехтування небезпекою, коли йшлося про життя друзів, побратимів та України в цілому;

ненависть до ворогів, прагнення звільнити рідний край від завойовників;

героїзм, подвижництво у праці і в бою тощо.

Крім того, важливі військові традиції козаків формувались в ході фізичного та психофізичного загартування підростаючих поколінь. Загартовуючи себе і готуючи організм до складних випробувань, козаки влітку спали "просто зоряного неба". Вони ґрунтовно знали медицину, її рецепти, які забезпечували міцне здоров'я, повноцінне довголіття. Французький інженер Г.Боплан, який у 1630-1640 роках знаходився на польській службі, переважно на території нинішньої України, писав: маючи міцне здоров'я, козаки майже не знають хвороб.

Як і козаки, молодь на свята народного календаря у процесі народних ігор змагалася силою, спритністю винахідливістю, точністю попадання в ціль тощо. Традиційними були різноманітні змагання на конях (скачки, перегони та ін.). Козаки любили своїх коней і це ставлення закріплене у теплих зверненнях до них ("брате мій", "товаришу мій"), у прислів'ях ("козак без коня - не козак").

Існувала ціла система відбору і вишколу молодих людей до військової служби. Досвідчені козаки, козацька старшина уважно і прискіпливо перевіряли загартованість і витривалість новобранців. Тим, хто хотів бути козаком, ставилися вимоги - бути сильною, вольовою і мужньою людиною, володіти українською мовою, присягнути на вірність України, сповідувати християнську віру. Є наукові відомості, що новобранців-козаків піддавали певним випробуванням.

Всебічно розвинені, козаки блискуче володіли в бою не лише різними видами зброї (рушницею, мушкетом, шаблею, списом, арканом та ін.), а й своїм тілом. Так, вінницький полковник Іван Богун заслужено вважався кращим фехтувальником Європи: він по-лицарські бився двома шаблями в руках, перемагаючи в боях одразу кількох противників.

Інші військові традиції, які отримали розвиток у добу козаччини, пов'язані із високим мистецтвом козаків вести наступальні й оборонні бої, створювати неприступні для ворога споруди з дерева і землі, каміння, рити шанці, володіти всіма видами вогнепальної та холодної зброї, опануванням системами єдиноборств (найвідоміша з яких лягла в основу козацького танцю гопака), зокрема таких, як гойдок і спас, вмінням боротися (навкулачки, "на ременях", "навхрест", "на палицях" тощо), здібністю козаків спеціальними вправами досягати неймовірного ефекту, коли "тіло грає" (в такому разі больові удари супротивника не відчувалися) та ін.

Отже, військові традиції за часів козаччини отримали надзвичайно великого розвитку та мали в своїй основі потужну патріотичну складову. Тому не випадково, що до них звертались і звертаються їх наступники, у тому числі військовослужбовці сучасних Збройних Сил України.

У XVIII ст., внаслідок політики Катерини ІІ щодо русифікації України, почався період поступового занепаду Козацької держави. Із втратою державності система козацького виховання поступово згорталася, однак тогочасне козацтво не втратило боєздатності, високого морального стану та традицій. Так, німецький мандрівник Гаммард, який подорожував Україною у 1783 році, писав, що козаки "…незрівнянні з іншими арміями. Їх відвага, мужність, хоробрість, послух перевищують вояків найкращих армій Європи".

Наприкінці XVIII - початку XIX ст. український народ зазнавав постійних утисків з боку польської та російської влади, що негативно відображалося на стані його духовності та збереженні традицій. Так, на початку ХVІІІ ст. Правобережна Україна ввійшла до складу Польської держави. Після знищення Січі частина запорожців втекла у Туреччину, решта - розсіялася по інших територіях. Поява у 1787 р. чорноморського козацтва та його перетворення на кубанське відбувалися водночас із переселенням козаків у 1792-1794 рр. з Очаківської області до Таманського півострову, що, на жаль, не припинило негативні тенденції.

За таких умов важливим чинником збереження козацьких традицій стало п'ятдесятирічне існування нащадка Запорозької Січі - Січі Задунайської, яка нагадувала її "...і зовнішнім виглядом, і внутрішнім устроєм", а також азовського козацтва. Утім, на початку 60-х років ХІХ ст. рештки козацтва розпорошилися серед населення Російської імперії.

У таких задушливих умовах значущими подіями, які дозволили зберегти традиції та патріотичні засади українців, стало відкриття першого південного університету в Харкові у 1804 р., а у 1834 р. - Київського університету ім. Святого Володимира. Інтелігенція, яка працювала в них, зробила значний внесок у розвиток національної свідомості українського народу, збереження традицій. Величезну роль у цьому відіграли також видатні педагоги і просвітителі XIX-XX ст. - К.Д. Ушинський, М.І. Костомаров, П.О. Куліш, М.П. Драгоманов, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, видатні поети і письменники - Л. Українка, І.Я. Франко, Т. Г. Шевченко та ін.

Новий підйом національно-визвольної боротьби українського народу розпочався на початку ХХ ст., центром якої стала Галицька Україна, де зародився молодіжний стрілецький рух. Утворюються таємні громадсько-політичні гуртки української молоді та стрілецькі товариства. Назву "Січ" одне з таких товариств запозичило від січового козацтва. Поповнювалось воно за рахунок пластунів - членів дитячих молодіжних товариств. Пластуни навчались фізичним вправам, влаштовували вечори, де читали реферати, співали пісні, випускали газети, журнали на патріотичну тематику тощо. У такій діяльності в учнів формувались патріотичні почуття, а їх виховним ідеалом були січові стрільці, героїчна історія козацтва, що свідчило про спадковість традицій українського народу.

Товариства "Січ" і "Сокіл" відігравали значну роль у розвитку бойових традицій. Виходили перші військові підручники українською мовою - "Правильник піхотинця", "Польова служба" та ін., розроблялась українська військова термінологія. При цьому основою виховання у цих товариствах також були традиції Запорізької Січі.

Суттєвим чинником збереження бойових традицій стало утворення з початком Першої світової війни Легіону Українських січових стрільців, вояки якого неодноразово проявляли зразки мужності й патріотизму.

За часів визвольних змагань 1917-1921 рр. система військово-патріотичного виховання українських вояків набула певного розвитку, але проходило це здебільшого стихійно, оскільки за часів Української Центральної Ради тогочасне керівництво закріпило антимілітаристський курс державного розвитку. Позитивним чинником розвитку бойових традицій стало створення Центральною Радою спеціального органу - Українського Генерального Військового Комітету на чолі з С.М. Петлюрою, який взяв на себе функцію організатора процесу формування українізованих частин.

Багато уваги проблемі збереження бойових традицій приділяв гетьман П.П. Скоропадський, який прийшов до влади 29 квітня 1918 р. і розпочав якісно новий етап розбудови українських збройних сил. Ним був відданий наказ про відновлення кадетських корпусів і передачу їх до Військового міністерства. У відкритих військових юнацьких школах в основу виховання було покладено почуття любові до Батьківщини, проведена ґрунтовна робота зі створення власної військової форми з урахуванням національної атрибутики, відновлення та розвитку бойових традицій.

За часів Директорії військові традиції були покладені в основу військово-патріотичного виховання у Першій козацько-стрілецькій дивізії (сірожупанників) і Українській Галицькій Армії, в якій воно ґрунтувалося на ідеї соборності українських земель та єдності нації. Цікавим є вислів генерала Генштабу Армії Української Народної Республіки М.О. Капустянського, якій відмітив, що "Галицька Армія витворила… національно вихований, з палкою любов'ю до свого краю елемент…".

Важливими датами для розвитку національно-історичних і бойових традицій вітчизняної історії стали 22 січня 1918 р., коли IV Універсалом Україна була проголошена державою незалежною, вільною і суверенною, а також 29 січня цього ж року, коли поблизу Крут під час бою українська молодь виявила взірець героїзму та палкої любові до своєї Батьківщини.

Розвитку бойових традицій серед українських вояків сприяла активізація діяльності національних засобів масової інформації, зокрема військових. Так, у Легіоні Українських січових стрільців видавалися журнали "Червона калина", "Бомба" та ін., а у Галицькій Армії - "Козацький голос", "Стрілецький шлях"; було вжито державні заходи щодо відродження українських військових відзнак і нагород; прийнято власну військову присягу; відроджено стрілецькі пісні; присвоєно пам'ятні імена військовим частинам (полки ім. І. Мазепи, П. Дорошенка, П. Конашевича-Сагайдачного тощо); введено у практику оголошення командуванням подяки окремим корпусам, бригадам за успішні бойові дії, відзначення державних свят; введено військову уніформу.

Таким чином, аналіз поглядів науковців дозволяє зробити висновок, що на початку ХХ ст., особливо у період визвольної боротьби 1917-1921 рр., відбувся значний розвиток військово-патріотичного виховання та традицій воїнів українських збройних формувань. Були збережені та отримали подальшого розвитку такі військові традиції та патріотичні почуття: любов до Батьківщини, прагнення до боротьби за її свободу і незалежність.

Після втрати Україною незалежності та входження у склад СРСР наші відомі співвітчизники плекали національну ідею, підтримували моральний дух українців, їх патріотичні почуття й традиції. У Радянському Союзі розвиток суто українських бойових традицій було згорнуто. У передвоєнні роки в засобах масової інформації, художній літературі переважали заклики, гасла, а в розуміння понять "патріотизм", "військові традиції", які майже не мали національного відтінку, закладався партійно-класовий зміст.

Масовий героїзм і патріотизм проявили українці у лавах Радянської Армії за часів Великої Вітчизняної війни. На всіх її етапах вони складали значну частину військ, що билися з ворогом на терені рідної землі. Серед Героїв Радянського Союзу - вищої відзнаки СРСР - українці становили 18,2% - 2072 особи. Із 115 двічі Героїв Радянського Союзу, удостоєних цього звання під час війни - 32 українці та уродженці України, а один - І.М. Кожедуб - тричі Герой Радянського Союзу.

Радянське керівництво під час війни стало приділяти більше уваги вихованню у воїнів патріотизму і відновленню бойових традицій. Так, з метою піднесення бойового духу в Діючій армії Президія Верховної Ради СРСР затвердила нове положення про Бойові прапори, які мали напис "За нашу радянську Батьківщину" і вручалися кожній частині та з'єднанню. Велике моральне значення надавалося запровадженню ордена Богдана Хмельницького трьох ступенів. Цим кроком не лише підкреслювалася повага до національних почуттів українців, але й необхідність їх спільної боротьби з іншими народами СРСР проти загарбників.

За часів Другої світової війни українське військо також існувало у вигляді партизанських формувань, діяльність яких включала елементи військово-патріотичного виховання і бойових традицій. Так, у першому значному партизанському формуванні - "Поліській Січі" Української Повстанської Армії - такі елементи містились у так званому "Законі Українського Партизана". Основним виховним ідеалом вважалася ідея незалежної держави - самостійної України.

Найсерйознішим недоліком радянської системи військово-патріотичного виховання та бойових традицій було те, що у ці поняття здебільшого вкладалися штучні ідеологічні стереотипи і догми, позбавлені національного змісту.

Вони були важко зрозумілими для народів СРСР, у тому числі й для українців, не відображали їх національних прагнень і не могли слугувати підґрунтям патріотичних переконань у широкому смислі цього слова. Утім, багатий досвід виховної роботи, набутий за радянських часів, і відповідні військові традиції потребують уважного вивчення, аналізу та узагальнення.

У 1991 році із проголошенням нашою державою незалежності та утворенням Збройних Сил України почався якісно новий етап розвитку бойових традицій, коли військовослужбовцями були продемонстровані героїчні приклади збереження і помноження бойових традицій. Одним із найбільш яскравих є подвиг молодшого сержанта служби за контрактом 95-ї окремої аеромобільної бригади Північного оперативного командування Василя Мельникова, який 21 листопада 2002 року, під час здійснення чергового стрибка з парашутом, ціною власного життя врятував свого молодшого товариша Павла Солоніцина, якій дезорієнтувався у повітрі і почав хаотичне падіння, допомігши йому відкрити парашут. Проте самому рятівникові не вистачило висоти. Указом Президента України від 20.02.2003 року № 145/2003 за здійснення героїчного вчинку молодшому сержанту за контрактом 95-ї окремої аеромобільної бригади Північного оперативного командування Василю Мельникову присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно).

Показовими також є мужні професійні дії льотчика бригади тактичної авіації м. Івано-Франківськ майора І. Лободи під час виконання ним польотного завдання 23 квітня 2003 року. На винищувачі МіГ-29, який він пілотував, відмовив інформаційний комплекс курсовертикалі. Без цього приладу неможливо визначити ані потрібний курс, ані положення літака у просторі.

Здійснити посадку літака вдалося завдяки високому рівню професіоналізму і майстерності льотчика та блискавичним і точним розрахункам офіцерів групи керівництва польотами. За високопрофесійні дії, які дозволили зберегти життя льотчика та авіаційну техніку, майора І. Лободу та офіцерів групи керівництва польотами нагороджено цінними подарунками.

3 липня 2003 року під час виконання польоту на літаку Л-39, яким керував екіпаж учбової авіаційної бази м. Чугуїв у складі льотчиків капітана В. Степанова та майора О. Касьянова, виникла позаштатна ситуація - було виявлено обтяження важеля управління двигуном. Здійснивши точний розрахунок, екіпаж розпочав виконання заходу на посадку та, діючи грамотно, холоднокровно та високопрофесійно, чітко посадив аварійний літак.

У 2010 року у льотчика бригади тактичної авіації (м. Івано-Франківськ) капітана В. Самуся під час виконання навчального польоту на літаку МіГ-29 відмовив двигун. Пілот холоднокровно виконав нештатний розрахунок на посадку та зумів безаварійно посадити літак. Льотчик не тільки запобіг можливій катастрофі, але й врятував для держави дорогу повітряну машину. Офіцера нагороджено відзнакою Міністра оборони України "Доблесть і Честь".

У Збройних Силах України знаходить своє підтвердження традиція мужності та готовності військовослужбовців виконувати поставлені завдання, незважаючи на загрозу смерті.

Так, 22 березня 2012 року під час збройного нападу на вартове приміщення 164-ї радіотехнічної бригади повітряного командування "Центр", начальник варти старший лейтенант О. Гурін і вартовий солдат І. Шило дали гідну відсіч нападникам. Вони не дозволили бандитам заволодіти зброєю, і, незважаючи на загибель солдата В. Березюка від чисельних ударів ножем та отримані ними самими поранення, застрелили одного із злочинців, а другого знешкодили. Указом Президента України від 30 березня 2012 року № 220/2012 за мужність і самовіддані дії, виявлені під час виконання військового обов'язку, солдата Березюка В.В. (посмертно), старшого лейтенанта Гуріна О.О. та солдата Шила І.І. нагороджено орденом "За мужність" ІІІ-го ступеню.

З особливою силою вірність українських воїнів бойовим традиціям проявилася під час проведення Антитерористичної операції. За мужність і героїзм нагороди отримали сотні захисників Вітчизни, а вісім з них отримали звання "Герой України" (шість - посмертно).

Таким чином, бойові традиції як сукупність елементів бойової спадщини передаються від покоління до покоління захисників Батьківщини. Вони уособлюють норми і правила поведінки воїнів у бойових умовах та мобілізують військовослужбовців на самовіддане виконання військового обов'язку.

На сучасному складному етапі, в умовах агресії суміжної країни військовослужбовці Збройних Сил України залишаються вірними кращим бойовим традиціям і помножують їх своїми практичними справами. На нинішньому етапі бойові традиції є важливим ціннісним орієнтиром для українських воїнів, який нагадує їм про подвиги попередніх поколінь захисників Вітчизни та мобілізує на сумлінне служіння своєму народу зі зброєю в руках.



Рекомендована література

1. Андрушко С.М. Безсмертя бойових традицій / Сергій Миколайович Андрушко // Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945 / Голова Головної редакційної колегії І.О. Герасимов. - К.: Пошуково-видавниче агентство "Книга Пам'яті України", 2000. - С. 587-603.

2. Афанасьєв А. Національні військові традиції та ритуали у Збройних Силах України - основа формування в особового складу патріотизму та активної громадянської позиції // Народна армія. - 2012. - 6 квітня.

3. Гломозда К. Українське військо: повернення до традицій // Військо України. - 1995. - № 1-2. - С. 22-27.

4. Голоднюк О. День Сухопутних військ Збройних Сил України / О. Голоднюк // Військо України. - 2010. - № 12. - С. 18-23.

5. Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. - К.: Дніпро, 2006. - 976 с.

6. Сергійчук В. Іменем Війська Запорозького: Українське козацтво в міжнародних відносинах ХVІ - середини ХVІІ століття. - К.: Вид-во "Україна", 1991. - 253 с.

7. Скоростецький В. Полковий щит неба // Народна армія. - 2011. - №134 (4742). - 26 липня.

8. Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини ХVІІ cт. Книга перша: Воєнні дії 1648-1652 рр.: Наукове видання. - Дніпропетровськ: Видавництво ДДУ, 1996.



19. Співпраця з представниками церков як важливий фактор духовної підтримки військовослужбовців Збройних Сил України

Церква в Україні відокремлена від держави. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Багато людей сьогодні розглядають церкву лише як будівлю. Але це не відповідає біблійному розумінню церкви. Слово "церква" походить від грецького "еклесіа", що означає "зібрання" чи "скликані". Основне значення церкви - не будова, а люди. Тому церква - це особливий тип релігійної організації, об'єднання послідовників того або іншого релігійного напряму на основі спільності віровчення і культу.

Зародження співпраці з релігійними організаціями в Україні. У духовному житті багатьох людей важко знайти фактор, який би відігравав важливішу роль, ніж релігія, що своїм корінням пов'язана з сивою давниною людства. Співпраця служителів віри та воїнів формується ще з перших віків поширення християнства на Русі. З часом вона міцніла і набирала конкретних форм. Не можна собі уявити війська у давньоруський період без проведення Божої служби, спілкування з представниками церкви, освячення священиками воїнів, воєнних атрибутів, без Божого благословення на ратні подвиги тощо. Всі ці заходи підтримували високий бойовий дух війська. Історії навіть відомі приклади самопожертви служителів церкви, які неодноразово ставали у лави захисників Вітчизни і мужньо боронили її від ворогів.

Козацький період історії нашої країни також багатий на факти тісної співпраці церкви і січового та реєстрового війська. Православ'я суттєво вплинуло на козацтво як на військову формацію. Тісні взаємозв'язки православної церкви та Січового козацького війська склалися лише з початку XVII століття за гетьмана П.Сагайдачного. Діяльність духовенства не обмежувалася лише релігійними рамками, мова йшла про військово-патріотичне виховання, а релігія розглядалася як важливий важіль такого виховання. Основна робота з релігійного навчання і виховання військових проводилися січовими, місцевими та полковими священиками. Існувала система підбору, призначення і підготовки духовенства на посади. Структура військового духовенства, існуючі форми і методи його діяльності дозволяли успішно проводити у козацькому війську роботу з релігійно-морального виховання, а при необхідності оперативно впливати на моральний стан військ.

Хоча існують певні відомості щодо участі православних священиків як рядових воїнів у боротьбі за визволення України, однак це були, скоріш за все, виключення. Важливо відмітити, що існувала певна межа впливу священиків на козацтво через залежність військового духовенства на Січі від кошового отамана, а у козацьких полках - полковника.

Практика ефективного співробітництва українського війська і церкви у впровадженні духовної опіки над військовослужбовцями знайшла подальший розвиток у добу боротьби за незалежність України у 1917 - 1921 рр. Саме в добу Директорії УНР в Українській національній армії відбулося повномірне становлення інституту душпастирства, незважаючи на воєнний стан і слабке матеріальне забезпечення.

...