Воєнно-ідеологічної підготовки особового складу Збройних Сил України

Усі ці фактори викликають необхідність високої відповідальності, моральної залежності кожного військовослужбовця від колективу, від товаришів. Взаємозалежність воїна і колективу неперервно зростає по мірі розвитку й удосконалення бойової техніки та зброї, об'єктивно породжує у військовослужбовців почуття відповідальності за загальний успіх.

Важливою особливістю військового колективу є виключно чітка і статутна (правова) зумовленість його організації. Йому властива сувора, продумана до деталей організаційна структура, чітка погодженість і обов'язковість виконання статутних норм і правил поведінки в службі, у бою. Військовими статутами, настановами, наказами і розпорядженнями начальників регламентується не тільки службова діяльність і поведінка, але й взаємостосунки між військовослужбовцями.

Вірність військовому обов'язку, відданість своїй справі, дотримання вимог статутів сприяють формуванню у кожного військовослужбовця дисциплінованості, акуратності, закаляють волю і характер, виробляють злагодженість і звички колективних дій.

Родом своєї діяльності військовослужбовці покликані не тільки протистояти ворогові, його діям, але й перемогти його. Це зобов'язує кожного військовослужбовця загартовувати у собі мужність, сміливість, настирливість, витривалість, прагнення до професійного оволодіння воєнними знаннями і навичками, бути вірним своєму обов'язку та ідейним цінностям. Виховання патріотів Української держави має бути в своїй основі національним завданням і відповідати вимогам її Конституції, законів.

Головною метою виховання військовослужбовця повинно стати формування його як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального, військового досвіду, фізичного удосконалення, успадкування духовних надбань українського народу досягне достатнього рівня розвитку політичної, військової, правової, моральної, трудової, художньо-естетичної культури, здатний відстояти національні інтереси України.

Пріоритетними напрямами системи патріотичного виховання військовослужбовців мають стати:

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання всіма силами забезпечувати розквіт держави, готовності зі зброєю в руках захищати її суверенітет і незалежність;

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, до жінок, до дітей, до героїчного минулого рідного народу, до історії України;

формування почуття поваги до Збройних Сил України, ветеранів визвольної боротьби, любові до бойової техніки та зброї, гордості за досягнення національної військової науки;

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну та народів інших держав;

формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою й українською військовою термінологією;

виховання поваги до Конституції, законодавства, статутів Збройних Сил України, державної та військової символіки України;

пошук шляхів для розвитку індивідуальних здібностей, талантів військовослужбовців і забезпечення необхідних умов для самореалізації особистості;

формування у військовослужбовців готовності до безконфліктного, толерантного спілкування з іншими у більш екстремальних умовах військової служби, виключення випадків нестатутних взаємостосунків;

подальше поглиблення розвитку таких загальнолюдських якостей, як патріотизм, відповідальність, справедливість, правдивість, колективізм, доброта та інших доброчинностей.

Формування особистості патріота повинно будуватись на національних засадах, на суспільно-історичному досвіді України, на невіддільності його від національного ґрунту, на врахуванні історичного досвіду, народних традицій у вихованні молоді, підготовці її до захисту незалежності України, на розвитку патріотичної свідомості кожного громадянина України незалежно від його національності, віросповідання, соціального положення тощо.

Слід творчо підходити до упровадження народних, національних звичаїв, форм роботи з військовослужбовцями з метою розвитку у них високого рівня національного патріотизму, вірності, свідомої готовності до захисту національних інтересів.



Рекомендована література

1. Біла книга - 2012: Збройні Сили України. - К.: МО України, 2013 - 78 с.

2. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава.: Полтавський вісник, 1994.

3. Закон України "Про Збройні Сили України", Київ, 1991, № 1934-XII від 06.12.91.

4. Закон України "Про оборону України", Київ, 1991, № 1932-XII від 06.12.91.

5. Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2012 року "Про Концепцію реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року" (Введено в дію Указом Президента № 772/2012 від 29.12.2012).

6. Сухушин М.П. Методичні рекомендації з військово-патріотичної роботи. - Миколаїв, 2007.

7. Темко Г.Д., Томчук М.І. Методичні основи виховання воїнів Збройних Сил України. - К.: Варта, 1997.



32. Крим і Донбас - невід'ємна частина України

Загальні відомості про Крим та основні правові норми, порушені Росією при його анексії. Автономна Республіка Крим - адміністративна одиниця на півдні України, розташована на Крмському півострові. Територія Криму перебувала під контролем різних сил багато разів протягом своєї історії. Кіммерйці, греки, скіфи, готи, болгари, хазари, держава Киїівська Русь, візантійські греки,кипчаки, османські турки, татари Золотої Орди і монголи контролювали Крим протягом періоду ранньої історії. У ХІІІ столітті частковий вплив мали венеційці і генуезці; їх замінили Кримське ханство й Османська імперія в XV - XVIII ст., Російска імперія з XVIII по ХХ ст.

Найбільш значимі історичні дати:

1774 - Згідно Кючук-Кайнарджийським мирному договору Крим оголошений незалежною державою на чолі з власним ханом.

1776 - російський полководець О. Суворов переселяє вірмен і греків з Криму в Азовську губернію.

19 квітня 1783 - імператрицею Катериною II виданий Маніфест про приєднання до Російської імперії Криму і Таманського півострова.

1791 - Туреччина визнала анексію Криму по Ясскому світу.

1853-1856 - Кримська війна (Східна війна).

1917-1920 - Громадянська війна. На території Криму кілька разів змінюють один одного "білі" і "червоні" уряду, в тому числі Радянська Соціалістична Республіка Тавриди, Кримська Радянська Соціалістична Республіка і ін.

18 жовтня 1921 - утворена Автономна Кримська Радянська Соціалістична Республіка у складі РРФСР.

25 червня 1946 - скасування автономії, перейменування населених пунктів на півострові і в прилеглих районах Кримської області.

19 лютого 1954 року на підставі відповідного указу Президії Верховної Ради СРСР Кримська область зі складу РСФСР була передана до складу УРСР. Незважаючи на те, що видання указу часто називають особистою ініціативою тісно пов'язаного з Україною Першого секретаря ЦК КПРС М. С. Хрущова, сучасні історики стверджують, що дане твердження не зовсім відповідає істині. Як вважають деякі українські дослідники, ця передача виявилася вимушеною мірою через надзвичайно важку економічну ситуацію на півострові, викликану післявоєнною розрухою і браком робочої сили після депортації кримських татар, та відсутністю у переселенці з російських регіонів навичок ведення господарства в степових зонах Криму. Тому в 1954 році Кримська область була передана Україні з наступним формулюванням: "Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР".

Відповідь щодо головної причини передання Криму України, на думку дослідників, лежить площині будівництва Північно-Кримського каналу. Цією передачею відповідальність за будівництво кримської частини була покладена на Українську РСР.

Натомість Україна передала до складу РСФСР частину своїх історичних територій, які межували зі Смоленською, Курською, Білгородською, Воронезькою областями. Ростовській області було передано велике місто Таганрог з Таганрозькою округою, де переважна більшість населення на той час визнавала себе українцями, а також до Росії перейшла Шахтинська округа на Донбасі та Стародубщина на Сіверщині. Усього було передано до складу РРФСР земель з українським населенням понад 1,2 млн. осіб. Передані до складу РСФСР українські землі за своєю площею дорівнювали території Автономної Республіки Крим.

Анексія Криму та Севастополя Росією представляла собою військову агресію Росії, спрямовану на насильницьке протиправне відторгнення Кримської автономії та Севастополя від України та їх приєднання до Російської Федерації на правах суб'єктів РФ, що було здійснено протягом кінця лютого - березня 2014 року. Перед цим російськими спецслужбами було здійснено захоплення держустанов і військових об'єктів України на півострові, до чого були залучені так звані "козаки" (завезені з Росії) і "сили місцевої самооборони" (російські військовослужбовці без знаків державної приналежності на уніформі).

17 березня 2014 року після фіктивного референдуму Автономна Республіка Крим, влада в якій за підтримки Росії була захоплена самопроголошеними маріонетковими лідерами В.А. Константиновим і С.В. Аксьоновим, проголосила незалежність як Республіка Крим і звернулася до Російської Федерації із "пропозицією" про прийняття до її складу як нового суб'єкта зі статусом республіки. 18 березня 2014 Державна дума РФ ухвалила "Договір про входження Криму до складу РФ", а 21 березня 2014 президент Путін підписав указ про ратифікацію цього Договору та надання Криму статусу "федерального округу у складі РФ" та статусу міста федерального значення Севастополя.

Насильницька анексія Криму не визнається українською державою, Генеральною асамблеєю ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеціанскої комісії, натомість російською владою трактується як "повернення Криму до Росії". Згідно з Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України територія Кримського півострова внаслідок російської окупації вважається тимчасово окупованою територією.

У серпні призначений російськими військами т.зв. "керівник Криму" Сергій Аксьонов проговорився, що ініціатором анексії Криму був особисто В. Путін.

Офіційні державні структури та посадові особи нашої держави засудили військове втручання Росії і заявили, що за Конституцією та українськими законами вищезазначений референдум в Криму є нелегітимним. Виконуючий обов'язки Президента України Олександр Турчинов звернувся до Президента Росії Володимира Путіна "негайно припинити провокацію і відкликати військових з Автономної Республіки Крим" та зауважив, що разом з США та Великою Британією Росія є гарантом недоторканості території України. 7 березня 2014 року він підписав указ про призупинення рішення кримського парламенту про референдум щодо статусу Криму. Колишні Президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма і Віктор Ющенко у спільній заяві назвали дії Росії у Криму прямим втручанням у внутрішні справи України.

У Центральній виборчій комісії України наголосили, що в українському законодавстві не передбачене проведення "місцевих референдумів". Головне слідче управління Служби безпеки України розпочало розслідування за ознаками частини 3 статті 110 Кримінального кодексу України - зазіхання на територіальну цілісність і недоторканність України. 14 березня 2014 року Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), Постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про проведення загальнокримського референдуму" і прийняв рішення щодо припинення діяльності Комісії Автономної Республіки Крим із проведення загальнокримського референдуму, територіальних та дільничних комісій, створених для проведення цього референдуму, припинення фінансування заходів щодо проведення референдуму та забезпечення знищення бюлетенів, агітаційних матеріалів. Проте, самопроголошена влада Криму, спираючись на російську військову підтримку, не виконала законні рішення української влади.

З 15 квітня 2014 року Автономна республіка Крим і м. Севастополь мають статус тимчасово окупованої території України. Цей статус, зокрема, визначено законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Як йдеться у зазначеному законі, "Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом. При цьому порушуються Конституція та закони України, Гаазькі конвенції 1907 року, IV Женевська конвенція 1949 року, Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України по Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та інші міжнародно-правові акти".

Які ж положення Конституції України порушені під час анексії півострову? Основний закон не передбачає можливості довільного відокремлення будь-якої частини України. Це визначається такими положеннями:

1. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2).

2. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ст. 5).

3. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8).

4. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України (ст. 73).

5. Призначення всеукраїнського референдуму з питання зміни території України належить до повноважень Верховної Ради України.

6. Територіальний устрій України, а також організація і порядок проведення виборів і референдумів визначають виключно законами України.

7. На території України забороняється функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом (ст. 17).

8. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території (ст. 132).

9. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання (ст. 134).

Іншим нормативно-правовим актом, грубо порушеним Росією, став Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Російською Федерацією і Україною Київ від 31 травня 1997 року. Згідно ст. 2 цього документа "Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів". Стаття 3 вказаного Договору визначає, що обидві країни будують відносини один з одним на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання суперечок, незастосування сили чи загрози силою, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Своїми незаконними діями Російська Федерація також порушила Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум) - міжнародну угоду, укладену 5 грудня 1994 року між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України. У документі, зокрема, йдеться про надання Україні гарантій безпеки та територіальної цілісності з боку Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що не володіє ядерною зброєю та зобов'язанням України про видалення всіх ядерних озброєнь з її території. Як і інші держави-гаранти, Російська Федерація взяла на себе, крім іншого, зобов'язання щодо утримання від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, не використання ніякої зброї проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

В результаті анексії Криму Російська Федерація також не дотрималась положень Заключного актуНаради з безпеки і співробітництва в Європі (також відомого як Гельсінський заключний акт, Гельсінські угоди або Гельсінкська декларація) - документа, підписаного главами 35 держав у столиці Фінляндії Гельсінкі 30 липня - 1 серпня 1975 року року. Зокрема, згідно із зазначеним документом міждержавні домовленості в міжнародно-правовій сфері передбачають закріплення політичних і територіальних підсумків Другої світової війни, виклад принципів взаємовідносин між державами-учасниками, в тому числі принципу непорушності кордонів; територіальну цілісність держав; невтручання у внутрішні справи іноземних держав.

Іншими порушеними Росією нормативно-правовими актами, як йшлося вище, Гаазькі конвенції 1907 року, IV Женевська конвенція 1949 року та ін., які не передбачають можливості довільних змін території і кордонів країни.

Потурання російським керівництвом правових засад відбувалась водночас із відвертим порушення ним моральних норм, зокрема, президент Росії В.Путін у своєму інтерв'ю щодо 4 березня 2014 року, зазначив: "Наши войска станут позади женщин и детей. И пусть кто-то из украинских военных попробует стрелять в своих людей, российские военные будут стоять позади людей, не спереди, а сзади". Таким чином, керівником суміжної держави фактично було запропоновано взяти на озброєння практику німецько-фашистських загарбників, яка застосовувалася ними у роки Другої світової війни.

Цілком неправомірним і аморальним стала заява президента России про те, що він начебто має "своє право" (!) щодо введення війск в Украину і він скористається ним лише у крайньому випадку. На думку російського керівника, таким випадком могла би стати необхідність "захистити українських громадян".

Пізніше під тиском очевидних фактів влада РФ визнала несанкціоноване перебування своїх військ на території півострову під час кримської кризи. Таке перебування є грубим порушенням Конституції України, яка забороняє знаходження на своїй території незаконних збройних формувань, та низки інших нормативно-правових актів.

Окремо слід сказати про порушення на території Криму після його анексії прав громадян різних національностей. Так, за словами голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова "кримська влада заражена шовінізмом… Влада анексованого Криму своїми діями відносно кримських татар підтвердила, що не сприймає нічого не російського". Стали звичайними обшуки у домах кримських татар і навіть мечетях. Глава Меджлісу вважає, що з точки зору міжнародного права і навіть законів самій Росії, права людей в Криму повністю ігноруються… Сьогодні Крим повернувся в часи репресій 1937 року".

Незаконність анексії Криму підтверджена також світовою спільнотою. Зокрема, 27 березня 2014 року Генеральна асамблея ООН більшістю голосів підтримала резолюцію, якою визнається непорушність територіальної цілісності України і визнається недійсним "Референдум про статус Криму". За відповідну резолюцію проголосували 100 країн-членів ООН.

З метою створення позитивного інформаційного клімату усередині своєї країни російська влада намагається героїзувати анексію Криму. Про це, зокрема, свідчить:

1. Заснування у березні 2014 року відомчої нагороди Міністерства оборони Російської Федерації - медалі "За повернення Криму".

2. Написання композиторами для Двічі Червонопрапорного Академічний ансамблю пісні і танцю Російської Армії імені О.В. Александрова гімну "Вежливые люди", в якому незаконні дії окупаційних російських військ на українській території подаються як приклад сумлінного виконання військового обов'язку (цей гімн був виконаний у квітні 2014 року).

3. Потужна інформаційна кампанія в російських державних структурах і ЗМІ щодо підтримки анексії Криму Росією та ін.

Належність Криму до України підтвердила також на своєму 195-му засіданні підтвердила виконавча Рада Юнеско (Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури).

Донецька та Луганська області як історично українські території. Боротьба України з окупацією частини цих областей. Донецька та Луганська області як важливі адміністративні та економічні регіони України, що входять до Донбасу, історично найтіснішим чином пов'язані з Україною. Археологічні розкопки свідчать про заселення цих територій з найдавніших часів.

Донецька область. Зібрані й систематизовані факти з історії заселення Донеччини XVI--XVIII століття дозволяють виділити в цьому процесі з урахуванням характеру й результатів такі періоди:

XVI - перша половина XVII століття (заселення козацтвом);

друга половина XVII - початок XVIII століття (народна колонізація);

середина XVIII століття - заселення Слов'яносербії;

остання чверть XVIII століття - роздача земель Запорізької Січі.

Після відновлення Запорозької Січі (створення Нової Січі) у середині XVIII ст. більша частина території Донеччини входила до земель Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового.

Ґрунтовні дослідження про заселення і освоєння краю в 16-18 ст. проведені доктором історичних наук, професором В. О. Пірко, які показують, що його в цей період заселяли і освоювали різні етноси, серед яких українці становили 60-70%. Наприкінці XVIII ст. населення регіону представляли понад 30 етносів, серед яких у 779 р. українці становили понад 61,3% від загальної чисельності населення. За ними йшли росіяни (20,5%), греки (7,3), вірмени (6,1), молдавани (2,5), а на решту припадало трохи більше 2% від загальної кількості населення краю.

Після Жовтневої революції 1917 року Постановою ЦК РКП(б) від 15 березня 1918 року Донецький басейн був визнаний територією України. На Другому Всеукраїнському з'їзді рад були присутні делегати від Донбасу, а Україна була проголошена незалежною радянською федеративною республікою. Таким чином, з перших місяців існування радянської влади Донбас був визнаний нею українською територією і був у такому статусі протягом існування СРСР.

На всеукраїнському референдумі 1991 року 83,90 % відсотків виборців підтримали Акт проголошення незалежності України. В подальшому, однак, в Донецькій області спалахували сепаратистські настрої. Так, 2004 року у Сєвєродонецьку було проведено з'їзд депутатів усіх рівнів, на якому обговорювалося створення так званої Південно-Східної Української Автономної Республіки.

У 2014 році територія Донецької області стала ареною виступів сепаратистів, які 12 травня 2014 проголосили утворення на території області так званої Донецької народної республіки. Шляхом захоплень адмінбудівель і відділків міліції сепаратисти встановили контроль над частиною території області. Як реакцію на дії сепаратистів, українська влада розпочала проведення антитерористичної операції.

Луганська область. Заселення території області розпочалося приблизно 100 тис. років тому. У 1360-х роках у Подінців'ї (неподалік від сучасного села Шипилівка Попаснянського району) тимчасово розташовувалась столиця Золотої Орди. З розпадом цієї держави донецькі степи перетворились на "Дике Поле", що відділяло Руську державу від Кримського ханства.

З XVI ст. в південних степах починають утворюватися сторожеві служби, укріплені лінії. З'являється багато російських військових. Після придушення польсько-шляхетськими військами збурень 20-30-х років XVII ст. тут почала утворюватися нова історична область -- Слобідська Україна. Наприкінці XVIII ст. розпочався значний для того часу видобуток кам'яного вугілля в районі Лисичанська.

За радянської влади з метою об'єднання в одне ціле вугільних районів басейну в лютому 1919 року було утворено Донецьку губернію з центром у місті Луганськ, яку 3 червня 1938 року було розділено на Сталінську і Ворошиловградську. У 1958 році, область було перейменовано на Луганську, й так вона проіснувала до 1970 року, коли їй знову було повернено назву Ворошиловградська.

Зі здобуттям Україною незалежності Луганська область увійшла до складу її земель і сьогодні є одним з провідних індустріальних центрів. У 2014 нерегулярні та регулярні російські військові підрозділи зайняли частину території Луганської області.

Територія України, у тому числі Криму, Донецької та Луганської областей була офіційно визнана Росією після підписання у 1997 році вищезазначеного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Проте цей договір був грубо порушений російською стороною. Після анексії Криму керівництво РФ розпочало війну на сході України. Ця війна представляє собою збройний конфлікт на території Донецької і Луганської області України між з одного боку - організованими та керованими з РФ незаконними збройними формуваннями Донецької і Луганської "народних республік", визнаних терористичними організаціями, за підтримки регулярних військових частин РФ та з іншого боку -- українськими представниками силових структур, у першу чергу Збройних Сил України.

Конфронтація насильства в регіоні розпочалася в середині квітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу (зокрема, у Слов'янську, Артемівську та Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних сил. Поступово протистояння переросло у масштабний воєнний конфлікт.

Масові захоплення адмінбудівель у Донецькій області були спровоковані силами розвідувально-диверсійних підрозділів збройних сил Російської Федерації, коли російські диверсанти, застосовуючи зброю, зайняли у Слов'янську та Красному Лимані Донецької області ряд державних установ і будинки силових структур. Вони також роздали зброю і допомагали сепаратистам в розхитуванні ситуації.

Російська влада неодноразово заявляла про своє неприйняття Антитерористичної операції і вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками.

Ряд українських політиків називають війну на сході України "гібридною війною" Росії проти України.

Існують різні погляди щодо дати початку російської агресії. Згідно першого підходу, нею є 27 лютого 2014 року, коли підрозділи спецназу Головного розвідувального управління Генштабу та 45-го окремого повітряно-десантного полку Збройних сил РФ захопили приміщення Верховної Ради та Ради Міністрів АРК, а військові частини кримського угруповання Збройних сил України стали об'єктом провокаційних нападів із дислокованих на півострові російських військових баз.

Натомість на думку екс-міністра оборони України В. Гелетея, війна з Російською федерацією розпочалася 1 серпня 2014 року, коли "вже бачили їх присутність", а з 25 серпня "почався черговий широкомасштабний наступ в інших напрямках".

Від середини липня 2014 року Збройні сили Російської Федерації почали брати пряму участь у бойових діях проти Збройних сил України. Підрозділи Збройних сил Росії діють як з території Російської Федерації, так і безпосередньо на території України.

28 серпня 2014 року Радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк заявив, що відбувається вторгнення Росії в Україну. До цього були лише розрізнені заяви з Прес-служби про чергову військову колону з Росії, що перетнула кордон у районі міста Новоазовська.

5 вересня 2014 року у Мінську було підписано угоду про припинення вогню на Донбасі. Робота контактної групи у Мінську була продовжена, і сторони підписали наступний меморандум у ніч проти 20 вересня 2014. Проте, станом на 28 вересня 2014 року, бої і обстріли продовжуються.

Діям Росії на території Україні властивий надзвичайний цинізм, жорстокість і підступність. Через такі дії, фактично за прямих вказівок російського керівництва, банд формуваннями та регулярними російськими військами майже повністю знищена інфраструктура Донбасу, вбито і поранено тисячі людей, десятки мирних мешканців, у тому числі старих, жінок і дітей, потерпають від голоду, холоду та моральних страждань.

Російськими ЗМІ свідомо розповсюджується брехлива, надзвичайно агресивна антиукраїнська пропаганда, мета якої - силою та загрозами винищити у свідомості населення окупованої частини Донбасу все українське.

Українська влада вживає необхідних заходів щодо припинення кривавого протистояння, штучно створеного суміжною державою і готує відповідні позовні документи у міжнародні судові інстанції щодо притягнення агресора до суворої відповідальності.

Таким чином, Крим, Донецька та Луганська області історично є українськими територіями. На нинішньому етапі головним завданням кожного громадянина нашої держави, у тому числі військовослужбовця Збройних Сил України, має бути звільнення окупованих територій від загарбників.



Рекомендована література

1. Конституція України.

2. Закон України "Про основи національної безпеки України".

3. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифіковано 14.01.98).

4. Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум).

5. Сергійчук. Етнічні межі і державний кордон України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.e-reading.me/ bookreader. php/1016024/Sergiychuk_-_Etnichni_mezhi_i_derzhavniy_kordon_Ukraini.html.

6. Чубаров Р. Кримська влада заражена шовінізмом. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ua.krymr.com/content/article/26634379.html.

7. Крим повернувся в часи репресій 1937 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:: http://galinfo.com.ua/news/173603.html.

8. Интервью Владимира Путина 4 марта 2014 года. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uainfo.org/blognews/286937-intervyu-vladimira-putina-zhurnalistam-4-marta-2014-goda-polnaya-versiya.html.

9. Лукашенко предложил поделить Россию между Казахстаном и Монголией. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:: http://www.utro.ua/ ru/politika/lukashenko_predlozhil_podelit_rossiyu_mezhdu_kazahstanom_i_mongloliey_video_1412796864.

10. Михаил Веллерю Террористы в Украине -- расходный материал. За россиян мыслит фюрер. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:: http://cripo.com.ua/?sect_id=10&aid=179593

11. ЮНЕСКО підтвердила, що Крим - це Україна. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.unian.ua/politics/1000155-yunesko-pidtverdila-scho-krim-tse-ukrajina.html.

12. Порошенко: зі Сходу прийшла війна. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news_in_brief/2014/10/141028_ rl_poroshenko_anniversary.



33. День захисника України - свято історичних бойових традицій і військової звитяги Українського народу

З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості Президент України П.О.Порошенко 14 жовтня 2014 року підписав Указ № 806/2014, яким в Україні встановлено свято - День захисника України, що відзначатиметься щорічно 14 жовтня. (Цим же актом було скасовано Указ Президента України від 23 лютого 1999 року №202, яким встановлювався День захисника Вітчизни).

14 жовтня є особливим днем для українців - він поєднав у собі три значущих підстави вважати його святковим: релігійну, державну, ідеологічну. Цього дня українці відзначають День Покрови Пресвятої Богородиці - старовинне християнське свято з'явлення Пресвятої Богородиці, яке відбулося, за церковними переказами, у Х столітті в Константинопольському Влахернському храмі (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, її головний покров і частина поясу, перенесені з Палестини у V столітті).

Сарацини-загарбники з великими силами напали на місто й загрожували зруйнувати його дощенту. Не знаючи, як зарадити такій страшній біді, греки йшли до Влахернського храму для молитви. Юродивий чоловік на ім'я Андрій, який ще молодим хлопцем потрапив у полон і був проданий у рабство одному з жителів Константинополя, приблизно о четвертій годині ночі підняв очі до неба й побачив Пресвяту Богородицю, яка в цю мить йшла небом у місячному світлі, супроводжувана святими та янголами. Діва Марія почала зі сльозами на очах молитися за весь християнський люд. Вона просила Ісуса Христа прийняти молитви всіх тих людей, які звертаються до неї, сподіваючись на заступництво. Закінчивши молитву, Богородиця зняла з голови покрову та простерла її над тими християнами, які молилися в цю мить у храмі. Видіння це бачив не тільки Андрій, але й його учень Єпіфаній. Таким чином Богородиця наче захищала людей від усіх видимих і невидимих ворогів. Покрова Божої Матері сяяла сильніше за сонце. А по завершенні всіх цих дій Богородиця зникла. Зникла і її покрова, але ще довго християни відчували ту благодать, що осінила святий храм. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано.

У "Літописі Руському" (XI століття) йдеться про те, що Великий князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Землю Руську під покров Божої Матері. На згадку про це чудесне з'явлення людям Божої Матері зараз і святкується Покрова Пресвятої Богородиці.

14 жовтня відзначається також День Українського козацтва. Це свято встановлено Указом Президента України №966 від 7 серпня 1999 року, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення.

З давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Богородиця була заступницею козаків у походах, її зображення було вибите на хрестах, які вони носили. На Покрову козаки часто проводили загальновійськову Раду, де переобирали кошового отамана і старшину. Першу церкву на честь Покрови запорожці побудували в 1659 році на Чортомлицькій Січі. За час існування Січей було збудовано 13 церков Покрови Богородиці. Крім того, Покрова уособлювала ще й материнство - святе поняття для козаків. Як писав історик Д.І. Яворницький: "… це свято для козаків мало подвійне значення, під покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого огню, ні грізної стихії, ні морської бурі; під Покровом Пріснодіви вони залишалися нежонатими, і свято виконували головний девіз святого життя - захист православної віри".

Існує навіть переказ, що по зруйнуванні в 1775 році Запорозької Січі москалями козаки, які попросили захисту в турецького султана, із собою забрали й образ Пресвятої Покрови.

Козацьку традицію вшанування Богородиці перейняли захисники Української Народної Республіки, які також називали себе козаками.

У роки Другої світової війни, попри всю радянську атеїстичну пропаганду, багато українців - солдатів радянської армії перед боєм з нацистами зверталися до Господа та Діви Марії з молитвою про порятунок та перемогу.

14 жовтня 1942 року вважається днем створення Української повстанської армії, метою якої було звільнення України від німецького, польського та радянського панування задля відновлення незалежної держави - "Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу!". Воїни УПА обрали свято Покрови за день заснування, віддавшись під опіку Божої Матері.

Це був широкомасштабний партизанський рух опору, дуже добре організований, мобільний, скоординований. В УПА були люди різних національностей: росіяни, вірмени, грузини, узбеки, азербайджанці, німці, італійці, євреї і татари. Вони переходили до повстанської армії, протестуючи проти політичних режимів Німеччини і СРСР, переховуючись від їх спецслужб.

Українські повстанці, незважаючи на те, що не отримували жодної зовнішньої допомоги, лише за підтримки свого народу, продовжували боротьбу аж до кінця 50-х років XX століття. Слід зазначити, що діяльність УПА насправді не обмежувалась територією Галичини і Волині, як стверджувала і продовжує стверджувати московська пропаганда, а поширювалася на інші регіони України, особливо Правобережної.

З 2005 року в Україні 14 жовтня офіційно святкуються річниці створення УПА. Ставлення до її історії в українському суспільстві впродовж років незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і протилежним (німецькі колаборанти): сама оцінка часто опирається на пропагандистські штампи обох сторін. Питання про офіційне визнання УПА воюючою стороною у Другій світової війні та пов'язане з цим питанням надання ветеранам УПА пільг на державному рівні (декілька західних областей вже прийняли це рішення на своєму рівні), досі залишаються невирішеними.

Сучасна Українська армія від часу її створення в 1991 році на заміну радянським символам почала активно запроваджувати козацькі. На прапорах українських частин замість червоної зірки з'явилися козацькі хрести і національний герб - тризуб, а іменами козацьких полководців стали називати військові навчальні заклади і частини.

У Конституції України вказано, що українська держава спирається "на багатовікову історію українського державотворення", а у Державному Гімні України є слова "І покажем, що ми браття козацького роду". Сучасна незалежна Україна - держава і народ - є нащадками Київської Русі, козацтва, збройних формувань Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, визвольного руху та тисячолітньої християнської традиції.

Слід зазначити, що патріотична спільнота країни в якості свята українських військових переважно відзначала 14 жовтня - Козацьку Покрову. Саме з огляду на традиції та глибокий історичний зміст цього дня Президент України Петро Порошенко встановив 14 жовтня, коли святкується Покрова Пресвятої Богородиці, новим державним святом - Днем захисника України.

У Зверненні до народу 14 жовтня 2014 року Глава держави зазначив: "Уже багато років поспіль 14 жовтня ми відзначаємо величне християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці. Упродовж століть воно набуло особливо важливого змісту, оскільки пов'язане із боротьбою за свободу та порятунком від ворогів. Волелюбні козаки, які зі зброєю в руках боронили свою Вітчизну та віру, були переконані, що Свята Покрова охороняє їх, а Божу Матір вважали своєю заступницею. Тому у часи незалежності свято Покрови почало відзначатися ще і як День Українського козацтва.

Під час Другої світової війни зародилася Українська повстанська армія як збройна сила проти гітлерівської окупації батьківських земель та більшовицької наруги над нашим народом.

Віддавшись під опіку Пресвятої Богородиці, вояки вважали свято Покрови днем створення легендарної визвольної армії. Переконаний, що радянські солдати також зверталися з молитвою до Господа та Святої Діви перед атакою на позиції фашистів.

Для нас це свято не тільки народне і релігійне, а й національне. Воно єднає країну, закликає усіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами. Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатих традицій і славних справ предків. Цим зумовлено рішення встановити День захисника України саме 14 жовтня, який має стати святковим для сучасних воїнів та суспільства у цілому. Він має символізувати нерозривний зв'язок усіх поколінь захисників України. На Покрову слід вшановувати пам 'ять і тих, хто у різні часи боронив нашу землю від ворога. Тож складемо сьогодні щиру молитву Пресвятій Богородиці, щоб покрила своїм омофором Український народ та наше військо, повсякчас підтримувала нас, плекала мужність українських військовослужбовців й оберігала їхні життя".

Пресвята Богородиця й нині залишається заступницею усіх українських військових. Через військову загрозу цілісності нашої держави з боку Російської Федерації українці нині часто згадують приклад звернення жителів Константинополя до Богородиці, самі звертаються з молитвою до Божої Матері з проханням покрити своїм омофором (покровом) наших воїнів, які героїчно відстоюють незалежність України. А духовний зміст свята говорить про те, що Пресвята Богородиця завжди молиться за людей до Бога. Де б ми не знаходилися, Її божественний покров простягнений над нами, Її безперервна молитва зберігає нас від бід, умудряє і дає силу нести свій хрест. Будемо дякувати Пречистій і Преблагословенній Богородиці Марії за Її молитовний покров, за Її молитовне піклування про нас і будемо з глибини душі і серця взивати до Неї словами з акафіста: "Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним твоїм омофором". Очевидно, що сьогодні свято Покрови Пресвятої Богородиці - це свято не тільки релігійне, але й народне і національне.

Віднині 14 жовтня - у день Покрови Пресвятої Богородиці, вшановуючи мужність та героїзм захисників незалежності і територіальної цілісності України, військові традиції і звитягу Українського народу, ми будемо відзначати величне свято - День захисника України.



34. Етичні норми поведінки військовослужбовців

Діяльність людини - дуже різноманітний процес, що вміщує в собі економічну, політичну, наукову та інші види діяльності.

Кожна професія висуває до людей, які її обрали, певні моральні вимоги. Але є особливий вид професій, в компетенції яких знаходиться життя та доля людини. Саме до них суспільство ставило вищі моральні критерії. Ставши військовослужбовцем, людина стає представником Держави, а тому її власнi уявлення про добро i зло, справедливість та несправедливість, вiрнiсть та зраду стають справою державної важливості.

Етика взагалі ? це галузь філософської науки, яка набула самостійного статусу, предметом якої є мораль, моральні відносини як специфічна форма суспільної свiдомостi та життєдiяльностi людини. Професійна етика ? це галузь етичної науки, що вивчає систему моральних норм та принципів, які діють в специфічних умовах взаємовідносин людей будь-якої професії. Вона поєднує як загальноетичні норми, так i особливі норми професійної моралі, що виникають та існують в певній професiйнiй групі.

Категорії етики ? є найбільш загальні поняття, що відображають саме суттєві сторони та моменти моралі i що складають теоретичний апарат етики як науки. Категорії етики ? це явища духовного, ідеального порядку, які існують на теоретичному рiвнi моральної свiдомостi. Але відображення моральних явищ здійснюється не тільки на теоретичному рiвнi, а й у повсякденній свiдомостi у вигляді певних почуттів, уявлень, iлюзiй та ін. (Наприклад, є категорії справедливості, вiдповiдальностi, а є уявлення iндивiда про те, що таке вiдповідальнiсть та справедливість).

Головними категоріями етики з давніх часів вважають добро i зло. Вони є найбільш узагальненою формою оцінки та розподілу соціальних груп, а також визначених історичних подій.

Добро вiдображає найбiльш загальнi iнтереси, спрямованiсть та надiї на майбутнє, те, що повинно бути i що заслуговує схвалення.

Форми вияву добра i добропорядностi численнi та в принципi притаманнi будь-якiй позитивнiй якостi, поведiнцi або вчинку. Так, вiдповiдно працi ? добросовiснiсть, точнiсть, акуратнiсть та ін., вiдносно до людини ? це гуманнiсть, справедливiсть тощо.

Зло ? категорiя етики, протилежна добру. В нiй узагальненi уявлення про аморальнi вчинки та людськi якостi, що заслуговують на моральне засудження. Це все те, що протидіє суспiльному та особистому благу, все, що спрямовано проти добра. Боротьба зi злом, захист та затвердження добра ? сутнiсть i сенс служби військовослужбовців.

В етицi всю сукупнiсть категорiй здебiльшого дiлять, виходячи iз структури моралi. Тому серед категорiй оцiнки можливо вiдмiтити:

- категорії моральної свiдомостi;

- категорії моральних вiдносин;

- категорії моральної дiяльностi.

Категорiя обов'язку ? одна з найважливiших в етицi взагалi та серед категорiй професійної етики особливо. Обов'язок ? це суспiльна необхiднiсть, яка вiдображена в моральних вимогах до особистостi. Виконуючи вимоги повинностi, особистiсть виступає як носiй певних моральних обов'язкiв перед суспiльством, який усвідомлює їх та реалізує у своїй дiяльностi. Сферу моралi з достатньою пiдставою називають сферою належного.

Бути людиною обов'язку ? це не тiльки знати його суть, вимоги, але й виконувати цi вимоги на практицi.

Військова етика є складовою частиною етики, що вивчає і висвітлює специфіку прояву моралі під час процесу підготовки військовослужбовців до виконання завдань, пов'язаних із ризиком для життя.

Сутність військової етики полягає в тому, що вона є концентрованим виразом моральних принципів, норм та правил, які визначають відношення військовослужбовців до виконання ними своїх службових обов'язків.

Воєнно-етична теорія є конкретизацією основних положень етики відносно військової та бойової дійсності. Разом з тим, вона є суміжною з тією частиною воєнної науки, що досліджує питання військового виховання та психологічної підготовки військ, тобто пов'язана з військовою педагогікою та психологією.

Військова етика відбиває специфіку функціонування моралі в умовах службово-бойової діяльності, досліджує шляхи формування морально-бойових якостей та їх прояв під час війни.

Особливості військової етики обумовлені характером та змістом об'єкту відображення та характером соціальних завдань, що стоять перед військами. До них можемо віднести:

- постійну готовність та моральну здатність стояти на захисті народу України;

- необхідність виконати поставлені командуванням завдання будь-якою ціною;

- високу регламентацію життя військовослужбовців морально-правовими положеннями Конституції України, Військової присяги, статутів, наказів та розпоряджень командирів та начальників тощо.

Головним завданням військової етики є:

- конкретизація суспільних моральних вимог відповідно до військової діяльності;

- узгодження суспільних та професійних інтересів;

- отримання нових знань в сфері військової моралі.

Вiдносно вiйськового етикету можна теж багато сказати. Армiя справдi є школою мужностi i дисциплiни. Але вона може i завжди повинна бути школою високої культури. Військовий етикет сьогодні ? це загальна потреба.

Вiйськовий етикет ? це встановленi у вiйськовому колективi норми i правила поведiнки вiйськовослужбовцiв на службi i поза нею. На чому тримається вiйськовий етикет, що лежить в його основi?

Дисциплінованість ? важлива норма етикету, вона мiцно пов'язана з її статутними вимогами. Дисциплiнований воїн ? це людина, що дотримується статутних вимог i може служити взiрцем виконання своїх обов'язкiв.

Ввiчливiсть, тактовнiсть. Це такi якостi, якi пом'якшують суворi статутнi вимоги i роблять їх бiльш людяними, демократичними.

Скромнiсть завжди прикрашала людину, i це насамперед стосується вiйськових, бо їх iмiдж вже дає їм змогу бути на виду, тому скромнiсть помiтної особи завжди буде помiчена i оцiнена.

Естетичнiсть ? головний елемент етикету. Естетичнiсть вiйськовослужбовця одразу помiтна. Це й зрозумiло: вiйськова форма помiтна здалеку. "Парадною красивістю" називали колись вiйськову форму, i цiєю красивiстю повинен відрізнятись вiйськовослужбовець.

Охайнiсть, пiдтягнутiсть ? характернi риси зовнiшнього вигляду вiйськового. До особливостей військового етикету належать: сувора регламентацiя вiйськової служби i побуту, однострiй, вiйськова форма одягу, нерiвний статус вiйськовослужбовцiв. Як вiдомо, в армії дiє iнститут субординацiї, який вимагає виконання певних норм поведiнки вiйськовослужбовцiв.

Таким чином, як ми з'ясували, вiйськовий етикет ? це сукупнiсть норм i правил поведiнки вiйськовослужбовцiв.

Культура поведінки військовослужбовця. Рівень розвитку культури завжди був показником рівня розвитку людства, якісного розвитку самої людини.

Найбільш наочно і розповсюджено загальна культура людини виявляється в її поведінці. Культура поведінки людини тісно пов'язана з її внутрішнім світом, з моральними нормами, яких людина дотримується, які вона засвоїла від батьків, у школі, у результаті читання книг, самовиховання. І навпаки, культура людини виявляється в її поведінці, яка може бути культурною або безкультурною, моральною або аморальною. Будь-яке суспільство зацікавлене в тому, щоб люди дотримувалися культури поведінки, норм та правил спілкування.

З чого починається зустріч людей? З вітання. Вітання ? своєрідна формула чемності. Історично в військовому середовищі закріпилася формула: "Здоров'я бажаємо (бажаю)" у відповідь на вітання начальника або старшого.

В розмові безкультурну людину видно, як то кажуть, за версту. Достатньо почути нецензурну лайку або крик, і все стає зрозумілим: перед вами безкультурна людина, особливо якщо навколо неї є люди.

Крик ? найвірніша ознака відсутності культури людських стосунків, казав видатний педагог В.О. Сухомлинський.

Жалюгідно виглядає мова, що перевантажена модерновими словами (неологізмами) типу "рубати", "кимарити" та ін. І ще одна порада ? не слід сміятися з мовних помилок інших.

Якщо ви бажаєте, щоб з вами було цікаво вести розмову, то візьміть до уваги деякі рекомендації:

- тема для розмови повинна бути цікавою для всіх співрозмовників;

- нетактовно переривати іншого; уміння вислухати співрозмовника - неодмінна умова бесіди;

- якщо в розмові беруть участь дві людини, потрібно вміти слухати і мовчати;

- молодшим корисно пам'ятати, що їм слід чекати, доки дорослі звернуться до них і втягнуть їх у бесіду;

- висловлюватися потрібно зрозуміло і гранично стисло, думки повинні бути логічно пов'язані між собою;

- в присутності інших не шепочуться, це сприймається як образа;

- розмовляючи, не потрібно гримасувати, розмахувати руками, ляпати співрозмовника по плечу, штовхати ліктем або тримати за рукав.

Якщо ви дотримуватиметесь цих правил, то завжди знайдете собі співрозмовника.

Перед тим як вирушити у звільнення або відбути у відпустку, кожний військовослужбовець одержує інструктаж командира, як поводитись за межами розташування частини. Цей інструктаж, як правило, обмежується рамками статутних вимог. В результаті виявляється, що солдат, сержант знає правила поведінки військовослужбовця, але слабко уявляє правила поведінки на вулиці громадянина і взагалі молодої людини. Адже про кожного з нас люди судять не тільки з того, як ви віддаєте честь, але й за іншими чинниками.

...