Предмет організації обліку

Для організації калькулювання собівартості продукції, робіт або послуг витрати групують за статтями калькулювання. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

10.3 Методи обліку витрат

Для обліку витрат можна використовувати різні методи або модифікації того самого методу. Незважаючи на застосування деякими підприємствами або галузями економічної діяльності самостійних методів обліку витрат і методів калькулювання, між ними існує тісний взаємозв'язок і взаємозумовленість, тому що вони є етапами єдиного процесу виявлення собівартості продукції підприємства.

Метод обліку витрат - це узагальнення і відображення витрат на виготовлення продукції, а метод калькулювання - процес визначення собівартості одиниці продукції. Методом обліку витрат і калькулювання собівартості продукції називають сукупність прийомів організації документування й відображення в обліку виробничих витрат, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукції. При організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції важливо правильно обирати методи обліку і калькулювання. Застосування певного методу обліку витрат залежить від об'єктивних чинників (технології і організації виробництва, його обсягів, видів продукції, тощо).

Простий метод обліку витрат застосовується у галузях, де виробляється один вид продукції (електроенергетика, добувна промисловість). При його застосуванні собівартість усієї продукції визначається прямим підсумовуванням усіх витрат за місяць. Собівартість одиниці продукції визначається діленням усієї суми витрат на кількість виробленої продукції. Усі витрати, як правило, прямі.

Попередільний метод обліку витрат (від слова «переділ» - певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт праці) використовується у виробництвах, де готова продукція є результатом послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі. Його використовують у серійних виробництвах для обліку витрат на виготовлення окремого виду однакової продукції (випікання одного сорту хліба, печива, виготовлення одного виду макаронних виробів, фармацевтичних препаратів, взуття тощо). При попередільному методі прямі витрати обліковуються по кожному переділу, а всередині переділу - за видами продукції, непрямі збирають у цілому по виробництву і розподіляють між переділами в установленому порядку. Собівартість визначається по кожному переділу, а за видами продукції всередині переділу - коефіцієнтним методом.

Позамовний метод застосовується в індивідуальних і дрібно-серійних виробництвах. Об'єктом обліку витрат та калькулювання собівартості продукції є окреме замовлення, окремий виріб, окремий проект або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. Такими виробництвами є суднобудівне, авіабудівне, видавниче, будівельне, меблеве, тощо. На кожне замовлення відкривається картка аналітичного обліку витрат виробництва, в якій витрати збирають протягом усього виробничого процесу. Собівартість замовлення визначають прямим додаванням витрат.

Найбільш прогресивним із діючих у промисловості є нормативний метод обліку витрат і нормативний метод калькулювання собівартості продукції. Він застосовується на підприємствах обробної промисловості із масовим виробництвом, де для виготовлення технічно складної продукції необхідно використати значну кількості деталей та вузлів (наприклад, машинобудування, легка, взуттєва, шинна, меблева промисловість, тощо).

Нормативний метод обліку витрат базується на таких принципах:

- установлення техніко-економічними методами нормування науково-обгрунтованих норм затрат сировини і матеріалів, палива, електроенергії, заробітної плати та інших видів затрат на усі види продукції;

- систематичне уточнення норм витрат при змінах технології та організації виробництва, облік і контроль цих змін норм;

- облік фактичних витрат виробництва окремо за нормами і відхиленнями від норм;

- визначення фактичної собівартості готової продукції як алгебраїчної суми затрат за нормами плюс (мінус) відхилення від норм.

При переході на нормативний облік необхідно розробити модель (проект) організації нормативного обліку для підприємства; довести проект до працівників бухгалтерії, технологічного відділу та інших, пов'язаних із розробкою норм і нормативів; розробити методику оперативного обліку витрат; випробувати проект і ввести його у практику.

Проектом встановлюють варіант обліку витрат (напівфабрикатний або ненапівфабрикатний); визначають осіб, які розробляють норми; обирають методику і техніку обліку зміни норм затрат, а також форми і способи складання первинних документів з витрат виробництва, способи виявлення відхилень від діючих норм витрат і порядок їх включення у витрати та собівартість одиниці продукції, порядок зведеного обліку витрат виробництва. Перераховані питання вирішуються відповідно до Основних положень обліку затрат за нормативним методом із урахуванням певних умов підприємства.

При організації обліку витрат та калькулювання собівартості продукції в умовах використання комп'ютерної техніки величезне значення необхідно приділити формуванню постійної інформації, яку потрібно закласти у конфігурацію комп'ютерної програми (рис. 10.4).

Нормативи бувають первинні (норми затрат кожного виду матеріалів на деталь) та зведені (норми затрат матеріалів на виріб). На основі первинних та зведених нормативів формується постійна інформація, на якій ґрунтується облік витрат і калькулювання собівартості продукції (нормативна собівартість продукції), а також розробляються нормативні калькуляції деталей, вузлів та готових виробів. Запис нормативної інформації на електронних носіях дозволить її багаторазово використовувати та економити робочий час на підготовку вихідної інформації. При організації обліку витрат також використовують постійну інформацію, розроблену в інших підсистемах обліку (коди структурних підрозділів, матеріально-відповідальних осіб, елементів витрат, статей калькулювання, готової продукції, рахунків бухгалтерського обліку, причин і винуватців простоїв, відхилень, браку у виробництві). Така інформація має бути однакова для усіх облікових підсистем та усіх користувачів.

10.4 Організація обліку витрат виробництва

Організація обліку витрат виробництва включає: визначення переліку статей витрат виробництва та складу затрат, що становлять кожну зі статей; порядку відображення витрат на рахунках обліку виробництва та способів включення витрат до вартості кожного об'єкту калькулювання; вибір методів оцінки та обліку відходів виробництва, обліку витрат майбутніх періодів, обліку браку у виробництві; розробку виходячи з форми обліку на підприємстві методики і техніки обліку витрат виробництва; вибір регістрів обліку витрат за їх видами та об'єктами обліку (центрами відповідальності) Перелік статей прямих витрат розробляється у спеціальній інструкції на основі П(С) БО 16 «Витрати» та Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Склад затрат за кожною статтею (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати) встановлюється підприємством виходячи із особливостей і специфіки технології і організації виробництва. Також розробляється методика розподілу витрат, які безпосередньо не можна віднести на певний об'єкт обліку витрат (технологічне паливо, енергію, деякі види сировини, заробітну плату погодинників), а також методика оцінки й списання відходів виробництва, погашення витрат майбутніх періодів, зносу інструментів.

При організації обліку втрат у виробництві розробляють класифікатор причин та винуватців браку і простоїв; визначають порядок формування і склад витрат з остаточного браку і простоїв; обирають первинні документи з обліку браку та простоїв; розробляють методику обліку втрат від браку і простоїв; методику виявлення відхилень від норм втрат; систему оперативного обліку браку та втрат від нього.

Документи з обліку витрат обирають виходячи з особливостей технології та організації виробництва. Виробничий процес здійснюється на підставі документів, які створюються саме у цехах і відділах підприємства, тому для їх правильного складання необхідно розробляти спеціальні робочі інструкції. У первинних документах, якими оформляються операції по використанню праці, виробничих запасів та необоротних активів, необхідно вказувати показники, які б забезпечували одержання інформації для організації обліку витрат за центрами відповідальності, за місцями виникнення витрат та об'єктами калькулювання (табл. 10.3).

Таблиця 10.3 Перелік номенклатур з обліку витрат

Для забезпечення своєчасного виконання облікових робіт розробляють графіки документообігу, які під підпис доводять до усіх виконавців.

Методика і техніка обліку витрат залежать від форми бухгалтерського обліку і комп'ютерної техніки, що використовується для облікових робіт.

У проекті обліку витрат висвітлюють методику і техніку поточного обліку витрат на рахунках обліку, форми й зміст облікових регістрів, їх взаємозв'язок із зведеним обліком витрат і калькулюванням собівартості продукції.

Організація обліку загальновиробничих витрат. Для правильного формування виробничої собівартості продукції загальновиробничі витрати необхідно обліковувати у розрізі структурних підрозділів, тому у наказі Про облікову політику зазначають центри обліку витрат; встановлюють склад витрат для кожного підрозділу, визначають, які з них постійні, змінні, розподілені та нерозподілені; розробляють методику і техніку обліку витрат та порядок їх розподілу; обирають регістри аналітичного і синтетичного обліку.

Методика обліку загальновиробничих витрат залежить від форми обліку на підприємстві. При журнальній формі обліку витрати обліковують постатейно у відомостях аналітичного обліку, а при комп'ютерній - в електронних носіях інформації, передбачених конфігурацією програми (наприклад, аналізі рахунку 91 «Загальновиробничі витрати»). Незважаючи на форму обліку номенклатура витрат у носіях інформації повинна повністю відповідати їх переліку, встановленому у наказі про облікову політику (табл. 10.4).

Перелік і склад як постійних, так і змінних загальновиробничих витрат підприємства формують у наказі про облікову політику, виходячи із вимог П(С)БО 16 «Витрати» (табл. 10.5).

Таблиця 10.4 Відомість обліку загальновиробничих витрат по цеху № 1 за січень 201___р.

Таблиця 10.5 Групування загальновиробничих витрат підприємства

Загальновиробничі витрати необхідно щомісячно списувати. Для цього у наказі про облікову політику підприємство визначає порядок списання коленого виду загальновиробничих витрат та порядок їх розподілу між готовою продукцією та незавершеним виробництвом, а також між видами продукції (об'єктами калькулювання) (рис. 10.5).

Для розподілу загальновиробничих витрат підприємству необхідно обрати оптимальну базу, яка б забезпечувала формування виробничої собівартості продукції, максимально наближеної до фактичних витрат на її виробництво. Вибір такої бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат) має базуватись на особливостях технології виробництва.

Наприклад, якщо певний вид продукції випускається із використанням ручної праці, то вибір заробітної плати у якості бази розподілу загальновиробничих витрат призведе до перерозподілу загальновиробничих витрат на користь такої продукції і її виробнича собівартість виявиться завищеною порівняно із виробничою собівартістю тієї продукції, що випускалась із використанням машин і обладнання. У такому випадку найбільш прийнятною базою розподілу загальновиробничих витрат є години роботи обладнання, використані на обробку конкретних видів продукції.

Облік витрат необхідно організувати за такими етапами. На першому етапі обліку витрат витрати звітного періоду згідно з первинними документами і накопичувальними регістрами групуються у відомостях аналітичного обліку, які відкривають для обліку витрат у кожному центрі відповідальності (структурному підрозділі) та за об'єктами калькулювання. Прямі витрати списуються на дебет рахунків обліку виробництва (рахунок 23 «Виробництво» із субрахунками за видами виробництв та видів продукції), а непрямі - на дебет рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» у кореспонденції із кредитом рахунків обліку виробничих ресурсів. У кожному регістрі аналітичного обліку витрати групуються у розрізі статей витрат, передбачених відповідною номенклатурою (витрати цехів основного виробництва, витрати допоміжних (підсобних) виробництв, загальновиробничі витрати).

У проекті обліку висвітлюють порядок виявлення відхилень від норм загальновиробничих витрат, що розподіляються. Особливо це важливе при застосуванні нормативного методу обліку витрат, за якого відхилення виявляються методом сигнального документування або розрахунковим способом у цілому по рахунку. Сутність розрахункового методу полягає у тому, що нормативну суму витрат, що одержують множенням норми витрат на одиницю продукції на фактичний випуск цієї продукції, порівнюють з фактичною сумою витрат.

Методичними рекомендаціями по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку не передбачено окремого регістру аналітичного обліку витрат, тому підприємству необхідно самостійно розробити відповідні носії інформації (табл. 10.6).

Витрати виробництва у поточному обліку збираються на субрахунках рахунку 23 «Виробництво» у регістрах аналітичного обліку за центрами відповідальності (окремими відділами, бригадами, цехами) та об'єктами калькулювання за такими варіантами: з розподілом їх на витрати за нормами й відхиленнями від норм (при нормативному методі) та у цілому без такого розподілу (при застосуванні ненормативних методів). При застосуванні нормативного методу обліку витрат обирають певний спосіб визначення відхилень від норм витрат (сигнального документування, партійного розкрою, розрахунковий, інвентарний).

На другому етапі обліку витрат після визначення вартості послуг допоміжних (підсобних) виробництв, вони розподіляються між споживачами, як правило, пропорційно вартості одержаних ними послуг. Для організації витрат допоміжних (підсобних) виробництв необхідно визначити їх склад; розробити перелік статей обліку витрат для кожного виду виробництв та склад витрат, що становлять кожну статтю; порядок розподілу непрямих витрат між об'єктами калькулювання, а також методи розподілу вартості послуг між споживачами.

Таблиця 10.6 Відомість обліку витрат по цеху № 1 за січень 201___р.

На третьому етапі обліку витрат загальновиробничі витрати списуються і розподіляються між об'єктами обліку за методикою, обраною підприємством, а нерозподілені витрати включаються до собівартості реалізованої продукції

На четвертому етапі відбувається зведення витрат виробництва й калькулюванням визначається собівартість готової продукції.

Зведений облік витрат виробництва - це методика й техніка узагальнення усіх виробничих витрат та виявлення частини, що належить до готової продукції та незавершеного виробництва. Вона визначається формою бухгалтерського обліку, методами обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

Організація зведеного обліку витрат передбачає встановлення ступеня централізації обліку витрат; вибору варіанту метода їх узагальнення на рахунках обліку витрат виробництва; порядку оцінки напівфабрикатів власного виробництва, що передаються з цеху у цех; розробку методики та техніки узагальнення витрат, послідовності закриття рахунків обліку витрат виробництва та обліку незавершеного виробництва.

Порядок узагальнення витрат виробництва залежить від ієрархії виробничої структури підприємства. Фактичні витрати виробництва узагальнюють спочатку по кожному структурному підрозділу (цеху, а всередині його - виробничим дільницям, бригадам), а потім по підприємству у цілому. При журнальній формі витрати кожного структурного підрозділу узагальнюють у спеціальній відомості (див. табл. 10.7), а потім підсумки кожної з них переносять до журналу 5 або 5 А.

Журнали 5 або 5 А використовують для узагальнення витрат підприємства за місяць і відображення кредитових оборотів на рахунках обліку матеріальних витрат, витрат з оплати праці, відрахувань на соціальні заходи, тощо. їх заповнюють за показниками первинних облікових документів по нарахуванню заробітної плати, використанню матеріальних ресурсів, тощо, а також зведені відомості обліку витрат. Спочатку в третьому розділі журналу відображаються обороти за кредитом рахунків обліку виробничих ресурсів з дебетом рахунків 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут». Далі з третього розділу показники за рахунками 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» переносяться до першого розділу журналу. Такий порядок відображення витрат забезпечує узагальнення усіх витрат на виробництво за елементами витрат.

Журнал 5 складається з трьох розділів, які дозволяють визначити витрати операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, втрати від надзвичайних подій, а також витрати з податку на прибуток.

10.5 Організація калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

Калькулювання - це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Його використовують для визначення фактичної виробничої собівартості одиниці обліку (виробу, деталі, замовлення).

Організація калькулювання собівартості продукції включає: розробку порядку вибору об'єктів калькулювання; переліку статей калькулювання; встановлення періодів та термінів калькулювання, розробку методики і техніки калькулювання.

На промислових підприємствах перелік об'єктів калькулювання визначається галузевими підприємствами, на інших - безпосередньо виробниками. Безперервне оновлення асортименту продукції, посилення контролю за результатами діяльності підприємства, удосконалення технологічних процесів зумовлюють необхідність безперервного уточнення переліку об'єктів калькулювання. Головний бухгалтер підприємства разом із працівниками інших служб (економічним, технологічним, тощо) повинен щороку уточнювати перелік об'єктів калькулювання та калькуляційних одиниць. Необхідно розробити перелік об'єктів калькулювання основного виробництва, перелік об'єктів калькулювання продукції та послуг допоміжних (підсобних) виробництв, об'єктів калькулювання найважливіших видів продукції, за якими складаються розгорнуті калькуляції з розшифровкою матеріальних статей витрат і заробітної плати робітників виробництва. Також необхідно визначити види продукції, за якими складаються групові калькуляції, виробів одиничного випуску продукції із тривалим виробничим циклом, по яких калькуляції складаються у розрізі окремих технологічних вузлів і агрегатів виробів, що мають різні модифікації.

Калькуляційні одиниці на товарну продукцію встановлюються галузевими міністерствами. Продукція цехів, калькулювання окремих частин виробів або замовлень обліковуються у калькуляційних одиницях, що встановлюються безпосередньо на підприємстві. Калькуляційні одиниці повинні відповідати одиницям виміру, прийнятим у стандартах або технічних умовах на продукцію (вироби) у натуральних показниках. Калькуляційними одиницями можуть бути і умовно-натуральні показники (консерви - в умовних банках).

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством у наказі про облікову політику. Номенклатура статей калькулювання залежить від технологічних і організаційних особливостей підприємства (підрозділу підприємства). Для калькулювання собівартості продукції цеху, дільниці статті калькулювання встановлюються головним бухгалтером разом із керівником економічного відділу. При цьому, статті калькулювання у нормативних та фактичних калькуляціях повинні бути однаковими. Витрати з виробництва продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за наступними статтями калькуляції: 1. Сировина та основні матеріали. 2. Паливо й енергія на технологічні потреби. 3. Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій. 4. Зворотні відходи (вираховуються). 5. Основна заробітна плата робітників. 6. Додаткова заробітна плата. 7. Відрахування на соціальне страхування. 8. Витрати з підготовки та освоєння нових видів продукції або нових виробництв. 9. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати. 10. Загальновиробничі витрати. 12. Втрати від неминучого технологічного браку. У проекті встановлюються калькуляційні періоди та терміни складання звітних калькуляцій. Як правило, періоди калькулювання співпадають зі звітними періодами (місяць, квартал, виробничий сезон, рік). Терміни складання калькуляцій встановлюють із урахуванням строків, необхідних для узагальнення витрат звітного періоду.

Важливою складовою організації калькулювання є вибір оптимальних методів калькулювання, що найбільше відповідають технології і організації виробництва (простий, позамовний, попередільний, нормативний). Найбільш прогресивним є нормативний метод, який дозволяє визначити відхилення від норм витрат для аналізу собівартості продукції.

Основними принципами нормативного методу калькулювання собівартості продукції є: розробка нормативних калькуляцій як моделі калькуляції майбутньої фактичної собівартості продукції (готового виробу, вузла, деталі або машинокомплекту); визначення фактичної собівартості готової продукції шляхом алгебраїчного підсумовування нормативної собівартості із відхиленнями та змінами норм витрат.

При впровадженні нормативного методу калькулювання собівартості продукції необхідно вирішити такі завдання: вибрати об'єкти, для яких будуть розроблятись нормативні калькуляції; розробити порядок розробки калькуляцій - одразу на виріб або спочатку на деталі, потім на вузли і лише в останню чергу на виріб у цілому; встановити терміни коректування нормативних калькуляцій у зв'язку зі змінами норм затрат (щомісячно, поквартально); призначити осіб, відповідальних за розробку калькуляцій; визначити спосіб включення до собівартості одиниці продукції змін норм та відхилень від норм.

Для калькулювання собівартості продукції використовують регістри аналітичного обліку-калькуляції, (картки; вільні аркуші; книги; електронні носії інформації). їх заповнюють за показниками первинних документів з використання виробничих ресурсів. Для кожного об'єкту калькулювання (виробу, замовленню, групі виробів, тощо) відкривають окрему калькуляцію. У ній у розрізі статей калькулювання обраховують собівартість за показниками: залишок незавершеного виробництва на початок місяця; витрати за місяць; залишок незавершеного виробництва на кінець місяця.

Таблиця 10.7 Калькуляція собівартості сукні моделі НК-54 грн.

10.6 Організація обліку доходів і результатів діяльності підприємства

Необхідність безперервного зростання прибутків підприємства, виявлення резервів збільшення доходів потребують своєчасної, повної та специфічної інформації, формування якої забезпечує підсистема обліку доходів і фінансових результатів.

Об'єктами організації обліку доходів та обліково-економічними завданнями, розв'язання яких забезпечує підсистема, є:

- облік доходів за видами діяльності підприємства;

- облік доходів за структурними підрозділами;

- облік доходів за видами продукції (робіт, послуг);

- формування фінансових результатів діяльності підприємства.

Кожне з перерахованих завдань на практиці деталізується на більш конкретні завдання і об'єкти, у розрізі яких і здійснюють упорядкування та подальше удосконалення обліку доходів і фінансових результатів.

Елементи облікової політики по доходах наведено у табл. 10.8.

Таблиця 10.8 Елементи облікової політики по доходах

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи регламентуються П(С) БО 3 «Звіт про фінансові результати» та П(С)БО 15 «Дохід». На їх основі кожним підприємством розробляються внутрішні нормативні документи: робоча інструкція з обліку доходів від реалізації продукції (робіт, послуг); інструкція з обліку інших операційних доходів; фінансових доходів; інших доходів та надзвичайних доходів; робоча інструкція з обліку доходів майбутніх періодів; інструкція з обліку та порядку формування фінансових результатів.

Дохід підприємства формується з доходів, одержаних від різних видів його діяльності та доходів структурних підрозділів, тому облік доходів необхідно організувати як за видами діяльності, так і структурними підрозділами, а всередині них - за видами продукції, робіт та послуг. Лише така ієрархічна побудова підсистеми обліку дозволить забезпечити управління доходами та виявлення збиткових видів діяльності та структурних підрозділів (рис. 10.6).

У наказі про облікову політику підприємство розкриває склад доходів кожної групи, який наводить його у примітках до фінансової звітності, на основі групування доходів розробляють робочий план рахунків. До кожного субрахунку обліку доходів від реалізації (субрахунки 701 «Дохід від реалізації готової продукції», 702 «Дохід від реалізації товарів», 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг») аналітичні рахунки відкривають за напрямками, обраними підприємством для обліку доходів від реалізації (видами (групами) продукції, товарів, робіт, послуг). До рахунку 71 «Інший операційний дохід» аналітичні рахунки відкривають за видами певних доходів, наприклад, до субрахунку 711 «Дохід від реалізації іноземної валюти» аналітичні рахунки відкривають за видами валюти; до субрахунку 712 «Дохід від реалізації інших оборотних активів» - за видами (групами) оборотних активів, тощо. До рахунку 72 «Дохід від участі в капіталі» доцільно відкрити рахунки аналітичного обліку доходів від участі в капіталі у розрізі об'єктів інвестування (підприємств і організацій); до рахунку 73 «Інші фінансові доходи» аналітичні рахунки відкривають за контрагентами та термінами одержання доходів (табл. 10.9).

Таблиця 10.9 Робочий план рахунків з обліку доходів підприємства

У наказі про облікову політику необхідно встановити порядок визнання кожного виду доходів (табл. 10.10).

Таблиця 10.10 Порядок визнання доходів від звичайної діяльності

У наказі про облікову політику необхідно розкрити порядок оцінки ступеня завершеності операцій з надання кожного виду послуг. Така оцінка проводиться:

- вивченням виконаних робіт (коли сторони, вивчивши обсяг наданих послуг, визначили ступінь їх готовності та оцінили їх конкретну суму);

- визначенням питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані;

- визначенням питомої ваги витрат, яких зазнає підприємство у зв'язку із наданням послуг, у загальній очікуваній сумі таких витрат. Сума витрат, здійснених на певну дату, включає тільки ті витрати, які відображають обсяг наданих послуг на цю саму дату.

Дохід (виручка) від виконання робіт з тривалим циклом визначається по завершенні виконання робіт у цілому або у міру їх готовності (по закінчених етапах або комплексах робіт) шляхом: 1) огляду виконаних робіт; 2) співвідношення виконаних робіт на дату балансу до загального їх обсягу за договором; 3) співвідношення фактично понесених витрат на дату балансу до їх оціненої загальної суми.

Організація обліку доходів і результатів фінансово-господарської діяльності включає: розробку системи оперативного обліку доходів і результатів господарювання як у цілому по підприємству, так і у розрізі структурних підрозділів, видів діяльності та видів прибутків (збитків); розробку методики і техніки синтетичного й аналітичного обліку доходів, результатів та прибутків (збитків); вибір регістрів аналітичного і синтетичного обліку доходів і фінансових результатів; розробка порядку розподілу прибутку.

Для організації обліку доходів від реалізації продукції (робіт, послуг) необхідно: визначити спосіб передавання відділом збуту до бухгалтерії планів реалізації, місячних графіків відвантаження продукції, нарядів і рознарядок реалізації, договорів з покупцями та інших документів, що є підставою для відпуску продукції покупцям; вибрати первинні документи на відпуск продукції, надання послуг, виконання робіт {товарно-транспортна накладна, накладна на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, акт виконаних робіт, наданих послуг) і документів, що є обов'язковими додатками до них (технічні паспорти, специфікації, сертифікати, свідоцтва про якість); встановити порядок оформлення документів на відвантаження продукції, надання послуг та виконання робіт; розробити методику і техніку аналітичного і синтетичного обліку доходів; вибрати регістри обліку.

У проекті організації обліку встановлюється порядок передавання комірниками і експедиторами до бухгалтерії документів на продукцію, що була відвантажена; методика і техніка обробки документів у бухгалтерії; методика і техніка складання платіжних вимог-доручень та порядок передавання їх покупцям і замовникам.

Для своєчасного відображення в обліку доходів від реалізації продукції та прискорення одержання виручки документи про відвантаження продукції повинні передаватись до бухгалтерії щоденно, а при цілодобовому відвантаженні продукції - по закінченні кожної зміни під підпис особи, що їх одержує. Для своєчасного виконання облікових робіт розробляють графіки приймання-здавання документів та їх подальшої обробки.

Для розробки методики і техніки обліку доходів від реалізації продукції (робіт, послуг) необхідно вибрати носії первинної вхідної, первинної постійної та вихідної інформації, а також систему обробки показників. Первинними носіями вхідної інформації є накази-накладні, товарно-транспортні накладні, якими оформлюють відвантаження готової продукції. При використанні комп'ютерної техніки показники документів переносяться на електронні носії інформації, які формуються за видами продукції, покупцями та регіонами. Система обробки показників залежить від форми обліку підприємства та наявної комп'ютерної техніки.

Вихідна інформація може бути представлена на різноманітних за формою та способом складання носіях інформації. Для обліку доходів слід обирати оптимальну кількість раціонально побудованих носіїв: відомостей (при журнальній формі обліку) та електронних носіїв при застосуванні комп'ютерної техніки.

Незалежно від форми обліку відомості аналітичного обліку відкривають за видами доходів, центрами відповідальності та видами (групами) продукції, товарів, робіт, послуг, за регіонами збуту та іншими напрямками, визначеними підприємством. Відомості обліку заповнюють на основі первинної документації з обліку відвантаження продукції, виконання робіт або надання послуг (товарно-транспортна накладна, накладна на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, акти виконаних робіт, рахунки-фактури, квитанції, тощо).

Аналітичний облік фінансових результатів необхідно організувати за видами діяльності підприємства, структурними підрозділами, видами (групами) продукції, робіт, послуг, що є предметом його діяльності.

Результати фінансово-господарської діяльності підприємства залежать від підсумків господарювання кожного структурного підрозділу, тому аналітичний облік фінансових результатів необхідно організувати у розрізі кожного цеху, відділу, дільниці. Це дозволить оперативно встановлювати участь кожного з них у формуванні фінансових результатів підприємства та управляти їхньою діяльністю.

Облік збитків, втрат та інших непродуктивних витрат організується апаратом бухгалтерії у процесі приймання та обробки первинної документації. Кожному з бухгалтерів доручають здійснювати оперативний облік збитків за тією дільницею обліку, по якій він веде бухгалтерський облік та закріпленому за ним структурному підрозділу. Наприклад, облік штрафів, пені, що нараховують при придбанні виробничих запасів, доручають старшому бухгалтеру матеріального сектору бухгалтерії; облік цілодобових або позмінних простоїв обладнання веде бухгалтер з обліку основних засобів, а простоїв працівників - бухгалтер з обліку праці та її оплати; облік браку та втрат від нього покладається на бухгалтера сектору обліку витрат виробництва, тощо. Обов'язки з обліку збитків та втрат закріплюються наказом по підприємству, зазначаються у посадових інструкціях на основі схеми обліку непродуктивних затрат і втрат (табл. 10.11).

Таблиця 10.11 Схема обліку непродуктивних затрат і втрат

Для оперативного виявлення непродуктивних затрат і втрат ведуть спеціальні накопичувальні регістри, форма яких залежить від форми обліку на підприємстві. У них втрати обліковують за їх видами, центрами виникнення та відповідальними особами (табл. 10.12).

Таблиця 10.12 Відомість обліку непродуктивних затрат та втрат

У терміни, встановлені наказом по підприємству, узагальнену інформацію передають певним структурам управління, які вживають заходи, спрямовані на усунення непродуктивних втрат і витрат.

Доходи і прибутки (збитки) обліковують на підприємстві у відповідності із формою обліку. При журнальній формі обліку для узагальнення інформації про доходи підприємства використовують Журнал 6 «Облік доходів та результатів діяльності». Його заповнюють за показниками як первинних документів, так і зведених відомостей обліку доходів за їх видами і структурними підрозділами. У першому розділі журналу наводяться доходи за їх видами у кореспонденції з рахунками обліку джерел доходів та визначаються фінансові результати звітного періоду. У другому розділі наводяться аналітичні показники, що характеризують окремі види доходів як за звітний місяць, так і наростаючим підсумком з початку звітного року.

11. Організація звітності підприємства

11.1 Основи організації звітності підприємства

Звітність - це упорядкована сукупність техніко-економічних, економічних та інших показників, що характеризують результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітній період та його фінансовий стан на звітну дату.

Таблиця 11.1 Склад річної фінансової звітності та строки її подання

Організація звітності повинна забезпечити достовірність, об'єктивність, реальність, дієвість та своєчасність її показників, тому що лише за таких умов можливе прийняття ефективних управлінських рішень.

Бухгалтерію підприємства необхідно забезпечити нормативними документами, що регламентують склад фінансової, податкової, статистичної звітності та звітності до позабюджетних фондів, порядок її складання та терміни подання. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» встановлює загальні вимоги до фінансової звітності, звітний період, а також регламентує порядок її подання та оприлюднення. П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначає мету фінансової звітності, її склад та елементи, звітний період, якісні характеристики, принципи підготовки. П(С)БО 2 «Баланс», П(С)БО З «Звіт про фінансові результати», П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів», П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал», П(С) БО 20 «Консолідована фінансова звітність», П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», Накази Міністерства фінансів України «Примітки до річної фінансової звітності» та «Про внесення змін до типової форми фінансової звітності» визначають зміст статей та порядок складання відповідних форм звітності. П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» визначає порядок виправлення помилок у фінансових звітах та внесення змін до облікової політики підприємства. Постановою Кабінету Міністрів України «Порядок подання фінансової звітності» встановлено перелік користувачів фінансової звітності та терміни її подання.

Нормативними документами передбачені фінансові санкції за неподання фінансової звітності, подання її з недостовірними показниками. Згідно зі ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення при виявленні таких порушень органи контрольно-ревізійної служби можуть накласти штраф у розмірі від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) (від 136 до 255 грн.). При повторному вчиненні таких дій протягом року після накладання адміністративного стягнення штраф становить від 10 до 20 НМДГ (від 170 до 340 грн.).

Сукупність вихідних показників для складання звітності, методів їх збирання та обробки, одержання підсумків утворює систему звітності підприємства. Оскільки основним джерелом інформації для складання звітності є показники, сформовані у системі бухгалтерського обліку, то звітність є невід'ємною складовою системи обліково-економічної інформації підприємства.

Для організації звітності необхідно забезпечити певні організаційні передумови. Вихідною інформацією для складання звітності є показники, що формуються тією чи іншою підсистемою обліку, тому необхідно, щоб усі підсистеми обліково-економічної інформації підприємства були максимально пристосовані, адаптовані до форм звітності. Високий рівень організації звітності можливий лише за високого рівня організації обліку, тому головний бухгалтер повинен постійно забезпечувати відповідність організації обліку організації звітності. Для цього, виходячи із зауважень органів Держкомстату, одержаних при здаванні звітності, та змін нормативних документів з обліку та звітності, головний бухгалтер повинен пристосовувати облік до формування показників, необхідних для складання форм звітності.

Особливо це стосується побудови аналітичного обліку кожного об'єкта господарювання. Групування показників в аналітичному обліку повинно бути наближеним або абсолютно співпадати із показниками, необхідними для складання звітності. Наприклад, аналітичний облік основних засобів необхідно вести за субрахунками обліку та показниками, передбаченими другим розділом Приміток до річної фінансової звітності «Основні засоби»; групування заробітної плати у поточному обліку повинно повністю відповідати статтям «Звіту з праці». Для приведення аналітичного обліку у відповідність із показниками форм звітності необхідно на початку року всебічно вивчити показники кожної форми звітності і скорегувати позиції аналітичного обліку у необхідному напрямку.

Роботи зі складання звітності необхідно централізувати і комп'ютеризувати, процес складання і подання звітності необхідно ретельно планувати, а методику і техніку складання завчасно проектувати із урахуванням конкретних організаційно-технічних умов підприємства.

11.2 Організація поточної звітності

Поточна фінансова звітність формується протягом року за певний період часу (квартал, півріччя, 9 місяців). До неї належать Баланс та Звіт про фінансові результати. Інші форми звітності, крім фінансової, можуть бути добові, тижневі, декадні, місячні, квартальні, піврічні, дев'ятимісячні. До такої поточної звітності належать: оперативно-технічна звітність, податкова звітність, статистична звітність та звітність до позабюджетних фондів. Для організації робіт зі складання та подання звітності, у першу чергу, необхідно визначити: перелік форм звітності, які підприємству необхідно подавати державним установам та іншим користувачам; користувачів звітності (за кожною державною установою); терміни подання кожної форми звітності; взаємозв'язок форм звітності; осіб, відповідальних за виконання робіт зі складання кожної форми звітності; строки виконання робіт; оптимальні способи передавання інформації між їх виконавцями; склад технічних засобів, необхідних для виконання облікових робіт.

Склад звітності, зміст кожної статті, порядок складання та подання, терміни подання та користувачі регламентуються нормативними документами органів державного управління (Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету статистики України, Пенсійного фонду та інших позабюджетних фондів, тощо). Такі інструкції необхідно систематизувати за тематичною ознакою (за суб'єктами державного управління та видами звітності), постійно оновлювати та зберігати у бухгалтерії, забезпечивши доступ усіх працівників. Для контролю за їх наявністю доцільно вести спеціальний опис. У ньому вказують: назву нормативного документу, рік його затвердження, особу, за якої її закріплено; а також дату внесення змін або скасування.

Для забезпечення своєчасного складання і подання звітності та контролю за дотриманням термінів облікових робіт розробляють табель-календар звітності. Його доцільно розробляти окремо для коленого виду звітності (фінансової, податкової, статистичної

та внутрішньої). Табель-календар звітності є таблицею, у якій за підметом вказують форми звітності, які необхідно подавати у різні органи державного управління (зовнішня звітність) або форми внутрішньої звітності, що надходять до керівництва підприємством з його структурних підрозділів. За присудком таблиці вказують періодичність, строк подання звітності, осіб, відповідальних за її складання і подання, способи подання (табл. 11.2).

Таблиця 11.2 Табель-календар звітності підприємства

Додатково до централізованих інструкцій зі складання поточної звітності необхідно розробляти внутрішні робочі інструкції. У них визначаються сектори (відділи) підприємства і посадові особи, відповідальні за складання звітності та виконання підготовчих робіт, що забезпечують її складання; строки підготовки відповідними особами облікової інформації для складання звітності; терміни завершення робіт зі складання звітності та строки її подання; трудомісткість робіт зі складання звітності, а також розробляється технологія складання звітності.

Особливістю організації робіт зі складання звітності є залучення працівників інших підрозділів управління підприємством, відповідальних за формування тієї чи іншої інформації. їх участь у підсумкових роботах також зазначають у робочих інструкціях. Наявність інструкції дозволяє оптимізувати методику й техніку складанн...