Підприємство в сучасній системі господарювання

4. Сутнісно-змістова характеристика ринкового середовища діяльності вітчизняних підприємств.

5. Сучасні проблеми активізації підприємництва в Україні.

6. Складові елементи ринкової структури.

7. Складові елементи ринкової інфраструктури.

8. Економічне й соціальне значення розвитку підприємницької діяльності для формування ефективної системи господарювання.

9. Основні параметри формування належного підприємницького середовища в Україні.

10. Поглиблена оцінка основних принципів поведінки суб'єктів господарювання на вітчизняному та світовому ринках.

11. Основні фактори макросередовища підприємства.

Тести для самоперевірки

1. На діяльність підприємства опосередковано впливає:

а) макросередовище;

б) мікросередовище;

в) внутрішнє середовище;

г) усі відповіді правильні.

2. Біржа, на якій здійснюються операції купівлі-продажу цінних паперів, називається біржею:

а) праці;

б) валютною;

в)товарною;

г) фондовою.

3. Консалтингові послуги належать до діяльності:

а) виробничої підприємницької, що має основний характер;

б) виробничої підприємницької, що має допоміжний характер;

в) посередницької;

г) маркетингової.

4. До основних функцій підприємницької діяльності належать:

а) творча;

б) ресурсна;

в)законодавча;

г) організаційно-супровідна.

5. Продаж товарів з доставкою покупцям здійснює:

а) дилер;

б) торговий дім;

в) консигнант;

г) комівояжер.

6. Господарська та економічна діяльність підприємства не залежить:

а) від планування його діяльності;

б) економічних відносин з іншими суб'єктами господарювання;

в) ціноутворення в межах підприємства;

г) відносин з місцевими радами.

7. Джерелом формування майна підприємства не може бути:

а) інвестиційний проект;

б) інноваційний проект;

в) дохід від цінних паперів;

г) кредити банків та інших кредиторів;

д) матеріальні внески засновників.

8. Споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово-кредитні установи, постачальники утворюють:

а) макросередовище підприємства;

б) мікросередовище підприємства;

в) внутрішнє середовище підприємства;

г) зовнішню структуру підприємства.

9. Оптова торгівля товарами масового вжитку відбувається на біржі:

а) фондовій;

б) валютній;

в) фінансовій;

г) товарній.

10. Ведучим(головним) ринком, що визначає перспективи розвитку інших ринків, є...

а) ринок засобів виробництва;

б) ринок інвестиційних ресурсів;

в) ринок грошово-кредитний;

г) ринок предметів споживання;

д) ринок продуктів харчування.

11. Ринки досконалої та монополістичної конкуренції мають спільну рису:

а) випускають диференційовані товари;

б) на ринку оперує безліч продавців;

в) випускають однорідні товари;

г) ринкова поведінка кожної фірми залежить від реакції її конкурентів.

12. Ринок -- це ...

а) механізм взаємодії покупців і продавців, відносини попиту і пропозиції;

б) сфера обміну в своїй державі і між країнами, яка зв'язує виробників і споживачів продукції;

в) система, організована за законами товарного виробництва та обігу, сукупність відносин товарного обміну.

13. Об'єктивними умовами виникнення і функціонування ринкового господарства є...

а) суспільний поділ праці;

б) економічна відокремленість суб'єктів підприємництва;

в) самостійність суб'єктів підприємництва;

г) жорстка система управління виробництвом і розподілом.

14. Який ринок займається торгівлею цінних паперів?

а) товарна біржа;

б) фондова біржа;

в) валютний ринок.

15. Посередники, які займаються перепродажем товару за свій рахунок і від свого імені, є...

а) торговими агентами;

б) брокерами;

в) комісіонерами;

г) купцями;

д) консигнаторами;

е) дистриб'юторами.

Тема 4. Структура і управління підприємством

Ключові терміни і поняття:

Управління підприємством, функції управління, принципи управління, методи управління (економічні, соціально-психологічні, організаційні), організаційна структура управління, лінійно-функціональна структура управління, дивізіональні структура управління, матрична структура управління, виробнича структура, цех, виробнича дільниця.

Зміст теми

1. Сутність і функції процесу управління підприємством.

2. Методи управління діяльністю підприємства.

3. Організаційні структури управління підприємством.

4. Виробнича структура підприємства.

Сучасне управління - це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку, його сутність полягає у здійсненні впливу на процес шляхом прийняття рішень.

Основоположником управління вважається американський інженер і дослідник Ф. Тейлор (1856-1915). Запропонована ним раціоналізація праці і відносин на виробництві дозволила докорінно змінити організацію і управління, а значить, і ефективність виробництва. Ф. Тейлор розглядав управління як «мистецтво знати точно, що слід зробити і як це зробити найкращим і найдешевшим способом».

Сьогодні у світовій практиці використовують три інструменти управління: ієрархію, культуру і ринок. Кожен з них є домінуючим в тій чи іншій економічній системі, наприклад, ієрархія в адміністративно-командній економіці.

Наука управління за останні два-три десятиріччя пережила більш глибокі зміни, ніж за весь попередній період свого розвитку. Вдосконаленню управлінської практики посприяв прогрес в оргтехніці, і те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління, називається «тихою управлінською революцією». її початок збігся із вступом західного суспільства в інформаційну стадію. На зміну старій раціоналістичній концепції управління приходить нова неформальна, яку прийнято називати маркетинговою, інформаційною.

Суть раціоналістичної концепції полягає в переконаності, що успіх фірми залежить від раціональної організації виробництва, зниження затрат за рахунок використання внутрівиробничих резервів, ефективності використання виробничих ресурсів, тобто від внутрішніх факторів. Фірма розглядається як закрита система, мета і завдання якої є заданими і стабільними протягом тривалого часу. Основа стратегії такої фірми - поглиблення спеціалізації виробництва, організаційна структура будується за функціональним принципом, вирішальне значення має контроль.

Неформальна концепція має за основу ситуаційний підхід до управління. Фірма розглядається як живий організм, як відкрита система, головна передумова успіху якої лежить поза нею. Успіх пов'язується з тим, наскільки успішно фірма вписується в зовнішнє середовище (економічне, соціально-політичне, науково-технічне) і пристосовується до нього. Ситуаційний підхід до управління означає, що вся внутрішня будова системи управління є відповіддю на різні впливи зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до нових проблем і вироблення нових рішень.

Зміст управління визначається суспільною діяльністю людей, і тому, як особливий вид трудової діяльності, воно виконує ряд функцій:

1. Вивчення потреб споживачів та закономірностей їх формування передбачає врахування різноманітності потреб, які змінюються. Тому з цією функцією межують функції маркетингу та інновацій. Вони спрямовані на залучення нових споживачів, створення нових ринків збуту, формування нових потреб у потенційних клієнтів, що пов'язане з розробкою нових видів продукції.

2. З точки зору необхідності задоволення потреб, слід користуватись принципом - максимум результативності при раціональних витратах. Управління за допомогою цієї функції повинно забезпечувати відповідність мети виробництва засобам її досягнення.

3. Планування - це процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та спрямування індивідуальних і колективних цілей (завдань) на одержання загального кінцевого результату.

4. Організація передбачає формування структури керованої системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками підприємства для досягнення загальної мети діяльності.

5. Мотивація - це причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій з метою забезпечення досягнення поставленої мети. На підприємстві повинні бути створені такі умови, за яких виконавці відчуватимуть, що вони задовольнять свої особисті потреби тільки тоді, коли буде досягнута ціль підприємства в цілому.

6. Контролююча функція полягає у встановленні параметрів діяльності підприємства, їх вимірюванні та порівнянні із запланованими, а за необхідності - коригуванні цієї діяльності для поліпшення результатів роботи.

Ці основні функції тісно пов'язані між собою в єдиному процесі управління. Ігнорування вивчення потреб споживачів, можливостей ресурсного забезпечення їх задоволення, незадовільне планування, слабка мотивація тощо негативно впливають на кінцеві показники діяльності.

Методи управління на підприємстві -- це способи впливу на окремих працівників і трудовий колектив загалом, необхідні для досягнення цілей підприємства. Оскільки методи управління спрямовані на людей, то основою класифікації цих методів є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої діяльності.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методи управління поділяються на:

ь економічні;

ь адміністративно-правові;

ь соціально-психологічні.

Економічні методи управління -- це прийоми і способи управління, в основі яких лежить використання економічних законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають:

- матеріальну відповідальність;

- ціноутворення;

- державне регулювання;

- стимулювання;

- податки.

Адміністративно-правові методи управління передбачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив на відносини людей у процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами:

- законодавчими актами;

- інструкціями;

- положеннями;

- наказами і розпорядженнями.

Ці методи поділяються на регламентуючі (подання методичної, інструктивної, законодавчої допомоги працівникам) і розпорядчі (розподіл завдань, контроль за їх виконанням, застосування в разі потреби адміністративних, матеріальних та карно-правових санкцій).

Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини, оскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Ці методи передбачають вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, вивчення середовища виробництва, громадської думки.

Всі ці методи повинні поєднуватись і створювати необхідний арсенал засобів для найефективнішого управління фірмою.

Кожне підприємство є унікальним, тому не існує єдиної моделі управління. Фактори, що визначають вибір моделі управління підприємством наступні:

- розмір підприємства;

- характер продукції, що випускається;

- характер середовища, де функціонує підприємство.

Система управління має бути простою і гнучкою, забезпечувати ефективність і конкурентоздатність функціонування фірми. Її характеристики:

- невелике число рівнів управління;

- наявність небагаточисельних підрозділів, що мають висококваліфікованих працівників;

- якість продукції і всі процедури повинні бути орієнтовані на споживача.

Однією з характерних рис діяльності підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу -- горизонтальну і вертикальну.

Горизонтальна форма поділу праці пов'язана з розкладанням роботи на окремі завдання. У результаті такого поділу формуються окремі підрозділи підприємства, які виконують певні частини загального завдання. Після цього постає потреба координування дій виконавців для досягнення поставленої мети. Це призводить до появи і відокремлення управлінської праці від виконавчої, що відповідає вертикальному поділу праці на підприємстві.

Система управління підприємством складається з певних елементів, структурованих по вертикалі й горизонталі залежно від взаємовідносин і взаємопідпорядкованості суб'єктів управлінського впливу. Створена в такий спосіб ієрархічна структура управління називається організаційною. Розрізняють кілька типів організаційних структур управління.

1. Найпростішою є лінійна. Її використовують на невеликих підприємствах з нескладною технологію і організацією виробництва. Між елементами лінійної організаційної структури управління існують лише одноканальні взаємодії. Іншими словами, на підприємстві кожний підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує водночас адміністративні та всі інші керівні функції у відповідному підрозділі. До переваг лінійної організаційної структури управління належать чіткість взаємовідносин, оперативність і несуперечливість управлінських рішень і надійний контроль. Недолік цієї організаційної структури полягає в тому, що керівник окрім основних координуючих функцій повинен відволікатися на виконання додаткових робіт з кадрами, з обліку, контролю якості тощо.

2. Функціональна організаційна структура управління так само передбачає наявність штабів, але-їх персонал має права прийняття рішень і керування. При такій організаційній структурі управління кожний виробничий підрозділ може одночасно отримувати розпорядження від кількох керівників функціональних підрозділів (штабів) підприємства. Перевага такої структури полягає в тому, що забезпечують адекватне і компетентне керівництво з кожної проблеми, що виникає на підприємстві. До недоліків належить суперечливість, а іноді й неузгодженість рішень, зниження оперативності в реалізації управлінського рішення.

3. Лінійно-штабна (лінійно-функціональна) організаційна структура управління покликана допомогти лінійному керівникові у вирішенні зазначених додаткових виробничих завдань. Для цього при лінійному керівництві створюється функціональна служба (штаб), яка формує відповідні управлінські рішення, але безпосередньо не віддає розпоряджень, тобто має лише дорадчі права. Перевага такої організаційної структури управління полягає в можливості для лінійного керівництва сконцентруватися на поточних виробничих справах. До недоліків належать збільшення управлінських витрат на утримання штабів і зниження оперативності у процесі прийняття управлінських рішень. Проте така структура поширена і ефективно діє у масовому виробництві, де технологічні зміни незначні, а обсяги продукції великі.

4. Дивізіональна організаційна структура управління будується не за функціональною ознакою, а за принципом групування виробничих підрозділів. Наявність цієї форми організаційної структури пов'язана з процесом укрупнення підприємств у разі диверсифікації, комбінування виробництва, створення корпорацій і конгломератів. На цих підприємствах розподіл управлінської праці поглиблюється так, що вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують керівникам виробничих підрозділів, які, у свою чергу, мають власну структуру управління. При цьому можливі три способи групування виробничих підрозділів:

1) продуктовий (виготовлення певного продукту);

2) за групами споживачів (задоволення потреб певної групи споживачів);

3) за місцем знаходження (розміщення в певному географічному районі).

Перевагами дивізіональної організаційної структури управління є: гнучке реагування на зміни в зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та поліпшення їхньої якості. Але водночас вона потребує збільшення чисельності апарату управління і витрат на його утримання.

5. Матрична структура управління передбачає поряд з лінійними керівниками і штабами створення тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів певних функціональних підрозділів. Тимчасова робота пов'язана, як правило, з розробкою нових видів продукції. Після завершення цих робіт спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником щодо виробничих підрозділів підприємства, котрі забезпечують реалізацію проекту.

Головна особливість матричних організаційних структур -- це їхня винятково висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Проте матричні структури управління мають і певні недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв'язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.

Використання матричної організаційної структури управління є виправданим на підприємствах, що об'єднують велику кількість виробництв із коротким життєвим циклом продукції, і здебільшого тільки за умови високодинамічного ринкового середовища.

Під структурою підприємства розуміється його внутрішня будова, тобто склад підрозділів, система їх зв'язку, взаємодії та підпорядкованості. Сукупність виробничих підрозділів утворює виробничу структуру підприємства. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють структуру цехову, безцехову, корпусну і комбінатську.

1. Цеховою виробничу структуру вважають тоді, коли основним виробничим підрозділом підприємства є цех. Цехи, у свою чергу, поділяються на такі:

ь основні -- виготовляють продукцію для реалізації на сторону: обробні, складальні, прокатні;

ь допоміжні -- виготовляють напівфабрикати для забезпечення насамперед власних виробничо-технологічних потреб підприємства;

ь обслуговуючі -- надають послуги або виконують роботи, що забезпечують необхідні умови для нормальної роботи основних і допоміжних виробничих структур підприємства: ремонтні, інструментальні, транспортні, енергетичні, складські;

ь побічні -- виконують зачисні, прибиральні роботи після відпрацювання основного виробництва (утилізація відходів, відновлення окремих видів сировинно-матеріальних ресурсів);

ь експериментальні -- випробовують і розроблюють нові вироби й технології: хімічні та випробувальні;

ь підсобні -- виконують роботи підсобного характеру (виробництво тари, тепличне господарство, відгодівельний комплекс).

2. Безцехова виробнича структура притаманна невеликим підприємствам. Основою її будови є виробнича дільниця, де виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

3. Корпусна виробнича структура характерна для великих підприємств, де кілька однотипних цехів можуть об'єднуватись у корпус.

4. Комбінатська виробнича структура існує на підприємствах з багатостадійними процесами виробництва, що здійснюються згідно з технологічною послідовністю переробки сировини.

Окремо зазначимо, що до складу будь-якого підприємства входять не лише виробничі підрозділи, а й відділи апарату управління та заклади культурно-побутового призначення.

Сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів утворює загальну структуру підприємства.

При створенні раціональної структури управління фірмою необхідно правильно встановити чисельність зайнятих у сфері управління підприємством. Чисельність працівників функціональних підрозділів підприємства визначається на основі відповідних нормативів. Залежно від виконуваних функцій такими підрозділами можуть бути відповідні відділи, бюро, групи. Нормативи встановлюються науково-дослідними інститутами праці і відображаються в основних методичних рекомендаціях. На підприємствах найчастіше чисельність управлінського персоналу встановлюється у відсотках до чисельності робітників фіксується у штатному розписі підприємства.

Економічність апарату управління визначають за формулою відповідного коефіцієнта Кеу:

Кеу = Кс Кчу

де Кс - коефіцієнт відповідності існуючої структури на підприємстві типовій структурі;

Кчу - коефіцієнт відповідності фактичної чисельності працівників апарату управління їх нормативній чисельності.

Допоміжними показниками економічності апарату управління є:

ь питома вага чисельності управлінського персоналу в загальній чисельності працюючих;

ь кількість робітників, що припадають на одного працівника управління;

ь питома вага фонду заробітної плати управлінського персоналу в загальному фонді заробітної плати всіх працюючих.

Застосування згаданих показників є доречним при порівнянні економічності управління в однотипних підрозділах підприємства.

Питання для перевірки знань

1. Об'єктивна необхідність управління підприємствами та іншими суб'єктами господарювання (діяльності).

2. Функції управління підприємством (організацією) та їхня адаптація до умов ринкової економіки.

3. Методи управління підприємствами (організаціями): сутність, пріоритети, узгодженість і взаємодія.

4. Наукове обґрунтування доцільного (найбільш ефективного) типу організаційної структури управління щойно утвореним підприємством.

5. Умови доцільності використання дивізіональної та матричної організаційних структур управління суб'єктами господарювання.

6. Що утворює виробничу структуру підприємства?

7. Який існує поділ цехів?

8. Особливості побудови безцехової виробничої структури.

9. Особливості побудови корпусної виробничої структури.

10. Особливості побудови комбінатської виробничої структури.

11. Як визначити економічність апарату управління?

12. Чинна в Україні система загальнодержавного управління суб'єктами господарювання і напрями її вдосконалення.

Тести для самоперевірки

1. Горизонтальна форма поділу праці на підприємстві -- це:

г) форма, що охоплює і структурує складові внутрішнього середовища підприємства.

2. Вертикальна форма поділу праці на підприємстві спричинила:

а) виникнення структур управління;

б) появу окремих цехів;

в) появу поняття загальної структури підприємства;

г) поділ цехів на основні, допоміжні та обслуговуючі.

3. До функцій управління на підприємстві належать:

а) інновація;

б) організація;

в) мотивація;

г) кооперування.

4. Процес ефективного впливу на людей заради реалізації місії підприємства називається:

а) контролем;

б) організацією;

в) мотивацією;

г) плануванням.

5. Способи впливу на окремих працівників і трудовий колектив загалом, що необхідні для досягнення цілей підприємства, називаються:

а) методами управління;

6. Економічні методи управління підприємством реалізують мотиви:

а) соціальної поведінки людини;

7. Виробнича структура, коли кілька однотипних цехів можуть бути об'єднані, називається:

а) дивізіональною;

8. До різновидів організаційної структури управління підприємством не належить структура:

а) дивізіональна;

9. До особливостей функціональної (штабної) організаційної структури належить:

а) надійність контролю;

г) компетентне керівництво кожної функції управління.