Історія західних і південних слов’ян (з давніх часів до XX ст.)

Посиленню відчуття слов'янської спільності в чеському суспільстві сприяла діяльність Павла Йосефа Шафарика (1795-- 1861). Він був сином протестантського священика-словака, предки якого належали до "Чеських братів", вигнаних із Богемії. П. Шафарика виховували на збережених у родині гуситських традиціях. Згодом він здобув освіту в Єнському університеті. П. Шафарик працював професором гімназії в Новому Саді. Його монографія "Історія слов'янської мови та літератури всіма наріччями" (1826), пронизана ідеалізацією первісного слов'янства, набула широкої популярності в Цент-рально-Східній Європі. За підтримки чеських патріотів П. Шафарик переїхав до Праги, де прилучився до національного руху. У своїй праці "Слов'янські старожитності" (1837), в якій він використав метод порівняльно-історичного аналізу, П. Шафарик обгрунтував індоєвропейське походження слов 'ян, показав їхній внесок у світову історію. Дослідження вченого, що сприймалося як енциклопедія слов'янознавства, після перекладу європейськими мовами принесло йому заслужену славу. Значний розголос дістала праця П. Шафарика "Слов'янська етнографія "(1852 р.), у якій містилися основні знання з історії, культури і статистики слов'янських народів, окрема карта подавала ареал розселення слов'ян.

В ідеології учасників національного руху чільне місце посідала теза про належність чехів до великої слов'янської родини. Історичні умови та стан справ у Європі в 20-ті роки XIX ст. (там політично домінувала Росія) сприяли усвідомленню значною частиною чеського суспільства власної етнічної самобутності. Спираючись на результати історичних досліджень, активісти національного руху у своїй пропагандистській діяльності робили наголос на мовну близькість усіх слов'янських мов з чеською. У середовищі інтелігенції в той час навіть вважалося за можливе створення спільної слов'янської літературної мови, висувалася концепція слов'янського єднання. Уперше її обгрунтував Ян Коллар (1793--1852). Будучи проповідником протестантської громади в Пешті, він написав поему "Донька слави" (1824), у котрій пророкував можливість зникнення слов'янських народів, чий порятунок уможливлювало лише згуртування всіх слов'ян. Поема набула надзвичайної популярності серед чеських патріотів і стала справжнім "Євангелієм всеслов'янства". Однак запропонована Я. Колларом концепція культурного слов'янського єднання не мала політичного характеру і була тільки першою програмою зближення всіх слов'ян у царині культури.

Важливу роль у формуванні національно-патріотичної думки в ЗО--40-ві роки XIX ст. відігравали часописи: "Квяти"'за редакцією драматурга Й. Тила (1808--1856) та "Чеська бджола" за редакцією поета Ф. Челаковського (1799--1852), а з 1846 р. -- поета-сатирика К. Гавличека-Боровського (1821--1856). Усі разом вони брали участь у виданні єдиної дозволеної владою чеської газети "Празькі новини". З ім'ям К. Гавличека-Боровського пов'язане обґрунтування політичної програми чеських лібералів -- теорії австрославізму, яка передбачала перетворення Австрійської імперії на федеративну конституційну монархію з наданням автономії чехам та іншим народам.

Уже в той час у лібералів з'явилися опоненти на лівому фланзі національного руху, який вщбивав настрої певної частини іїгтелігенції, селян та робітників. Місцем зосередження цих сил з 1845 р. став таємний гурток "Чеський ріпіл", до складу якого входили публіцисти К. Сабіна (1813--1877), Є. Ар-нольд (1800-1869), Й. Фріч (1829-1891) та ін. Розуміючи значення національних гасел, члени гуртка намагалися поєднати їх з гаслами соціальними. Прибічники радикальних поглядів прагнули використовувати для пропаганди різні культурно-просвітні осередки та об'єднання. Однак їхня загальна щейна та організаційна слабкість не дала змоги радикалам посісти скільки-небудь помітне місце в проводі визвольного руху.

3.2 Суспільно-економічний розвиток чеських земель

Уже наприкінці правління Йосифа II в Австрійській імперії розпочався процес переродження "освіченого абсолютизму" в консервативну монархію, який завершився за правління імператора Фран-ца II (1792--1835). Уособленням австрійської державної системи, котрою керували поліція та чиновники, після завершення Віденського конгресу став міністр закордонних справ (1809-1821) і канцлер уряду (1821-1848) князь К. Меттер-ніх -- Віннебург (1773-1859), хоча головним натхненником системи виступав сам монарх.

Після смерті імператора К. Меттерніх залишався провідною фігурою в австрійській політиці аж до революційних подій 1848 р., оскільки імператор Фердінанд І (1835-1848) постійно хворів і не брав активної участі в державних справах.

Політична філософія канцлера К. Меттерніха виходила з досвіду змагань з революційною та наполеонівською Францією і грунтувалася на переконанні, що будь-яка глибока реформаторська діяльність -- це наближення до революції та відхід від традиційних істин і стабільності "вічного правопорядку".

Політичною вимогою суспільного життя держави визнавалася усталеність відносин, а сенсом владної та адміністративної діяльності -- запобігання всім можливим спробам її порушити. Проте панівна еліта не наважувалася скасувати основні реформи періоду "освіченого абсолютизму". Навпаки, завдяки реалістичній позиції ряду чиновників-йосифістів стихійна індустріалізація та модернізація не припинялися.

На початку XIX ст. Австрійська держава приєдналася до інших європейських країн, де відбувалися динамічні зміни у виробничо-технологічній галузі, відомі під назвою "промислова революція ". Настав час переходу від мануфактурного виробництва до фабрично-заводського з широким застосуванням машин і нових технологій. У чеських землях "промислова революція" пройшла такі етапи розвитку: початковий (1800--1830) -- машини використовувалися тільки в текстильному виробництві; серединний (1830-1850) -- машини почали застосовувати в харчовому виробництві, з'явилися перші залізниці; завершальний (1850--1870) -- утворилася залізнична мережа, механізовувався вуглевидобуток, виникла машинобудівна промисловість.

Перше машинне прядильне виробництво виникло в 1796 р. поблизу Дечина. У 1810 р. в Чехії вже було 163 прядильні машини, а в 1825 р. на 81 фабриці використовувалося близько 1700 машин. Товарне машинне виробництво текстилю розвивалося в Празі, Брно та на півночі Чехії і Моравії. За обсягом виробництва перше місце посідав Ліберець з округою.

У другому десятиріччі XIX ст. на чеських і моравських заводах з 'явилися перші парові двигуни. Як поки що допоміжна галузь у центрах текстильного виробництва у районі Брно, Ліберця і трохи згодом Праги в 20-х роках виникло машинобудування. У 1836 р. на Вітковицьких залізоплавильнях спорудили першу коксову піч, з якої розпочався процес технологічної модернізації виробництва заліза. Нові виробничі технології, що в ту пору тільки зароджувались, торували собі шлях у хімічній галузі та у виробництві продуктів харчування.

Повільно утворювалася нова транспортна система, котра мала усунути відірваність Чехії від зовнішнього світу, а також пожвавити внутрішні зв'язки. Шосейні шляхи з'єднали Прагу з усіма найважливішими пунктами чеських земель. У 1832 р. стала до ладу перша кінна залізниця від Чеське Будейовіце до Ліпця, в 1836 р. -- від Праги до Ланів. Перша залізниця на паровій тязі з'єднала у 1839 р. Відень з Брно. Потім були споруджені також залізниці від Праги до Оломоуца (1845), від Праги до Дрездена (1851). Виникло виробництво локомотивів, вагонів, залізничного обладнання. Розвиток транспорту сприяв зміцненню єдиного внутрішнього ринку товарів та робочої сили.

Перша парова машина в Чехії з'явилася в 1814 р., а з середини 20-х років XIX ст. у машинобудівних майстернях їх стали виробляти для внутрішнього ринку. В 1841 р. тут уже функціонувало понад 150 парових машин. Як паливо у чеській промисловості переважно використовували буре вугілля та кокс. У 40-ві роки водяні млини поступово замінили на парові. Вдосконалювалися технології в цукровій та пивоварній промисловості, де поступово встановлювалося спеціальне обладнання.

Урбанізація в чеських землях не йшла в ногу з індустріалізацією. Ще в 20-х роках міста здебільшого існували у своїх традиційних межах і тільки Прага (89 тис. жителів) та Брно (34 тис. жителів) являли собою великі населені пункти. Всі інші міста, за винятком Оломоуца, Ліберця, Іглави та Хеба (по 10 тис. жителів), залишалися "містечками на долоні".

У сільському господарстві капіталістичні відносини розвивалися повільно. В чеських землях вони стали активно виявлятися лише в 40-х роках XIX ст. в окремих господарствах великих землевласників, у яких для вирощування аграрної продукції застосовувалися добрива й техніка для обробітку ґрунту та збирання врожаю. Відкрилися спеціальні навчальні заклади. Розвиток середніх та дрібних господарств гальмували феодальні повинності. Діяв указ від 1 вересня 1793 р., котрий дозволяв викуп із кріпацтва за обопільної згоди пана і кріпака. За винятком окремих районів Північної Чехії та частини Моравії, де ще перед 1848 р. панщину витіснив викуп, в інших регіонах значного поширення це явище не набуло. Люди, позбавлені засобів до існування, являли собою армію дешевої робочої сили, що використовувалася на будівництві шляхів, залізниць та інших виробництвах, які не вимагали високої кваліфікації.

У чеських землях швидко зростала чисельність населення: з 4,8 млн (1815) до 6,5 млн чоловік (1847), що було наслідком як промислової революції, так і поліпшення охорони здоров'я.

Уже в 40-х роках XIX ст. чеські землі перетворилися на модернізований господарський осередок Габсбурзької монархії, де вироблялася третина всіх товарів.

Головною соціальною суперечністю в чеському суспільстві виступав антагонізм між землевласниками і залежними від них селянами. Найбільший виступ селян, жорстоко придушений військами, стався у Моравії (1821). Соціальне напруження в промисловості між робітниками і підприємцями виливалося в численні страйки. Одним із найзначніших був виступ ткачів у Празі в червні 1844 р., коли суперечності переросли в конфлікт, під час якого робітники потрощили на фабриці верстати і все обладнання.

На початку XIXст. зазнав змін статус чеських земель. Так, з 1806 р. Чехія перестала бути частиною Священної Римської імперії німецької нації, яку зліквідував Наполеон, і увійшла до складу Австрійської імперії, разом з котрою в 1815 р. вступила до Німецького союзу. Однак процес національного пробудження та зростання національної самосвідомості, що незадовго перед тим розпочався, допоміг чехам не миритися з таким станом речей і спонукав національну еліту зробити спробу відновлення чеської державності.

Консервативна внутрішньополітична система Габсбурзької монархії 1815--1848 рр., що дістала назву "меттерніхівського абсолютизму ", встановила в чеських землях особливий поліційний стан, цензурувала пресу, контролювала поштові відправлення, приватне життя чехів. Були піддані репресіїш діїїчі культури. Так, у 1820 р. увільнили з посади професора Празького університету відомого філософа й математика Б. Больцано (1771 -- 1848). Політична опозиція Габсбургам охопила майже всі верстви чеського суспільства. Чільні позиції в національному русі посідали підприємці та інтелігенція, хоча в акціях брали участь студенти, чиновники, духовенство, торгівці та ін.

Головним напрямом чеського національного руху стала боротьба за відродження та утвердження чеської мови, як найважливішої етнічної ознаки. Незважаючи на певні сподівання, запровадити вивчення чеської мови в гімназіях не вдалося, не були підготовлені й чеські підручники. Однак уже в 20-ті роки чехи домоглися дозволу на видання рідною мовою одного журналу та однієї газети.

На подальший розвиток ситуації на початку 30-х років XIX ст. в чеських землях вплинули революційні події у Франції та польське повстання. До національного руху прилучаються представники вільних професій, студенти, чиновники, які об'єднуються навколо часопису "Квяти"(1834). Поразка польського повстання привела до втрати колишніх ілюзій, пов'язаних із концепцією слов'янського єднання. Молоді патріоти відвертаються від Росії, підкреслюючи, що слов'яни -- це конгломерат самобутніх народів, а тому для чехів вітчизною можуть бути лише землі Чеської корони.

Серед напрямів національного руху особливе місце належало чеському театрові, значення якого для пробудження національної свідомості особливо високо оцінив письменник Йосеф Тил (1808--1856). Він є автором відомої п'єси "Фідло-вачка", поставленої у грудні 1839 р. Під час цієї постановки вперше пролунала пісня "Де мій дім?", що згодом стала чеським національним гімном. Й. Тил організовував у містах Чехії масові народні заходи -- загальні чеські бали.

Активісти національного руху проводили в різних містах "Чеські читання", де співали чеських пісень і читали чеські вірші. Поширенню визвольних ідей допомагала діяльність Товариства сприяння промисловості Чехії, в статуті якого (1844) підкреслювалося прагнення розширити сферу освіти народу, щоб кожний виробник, користуючись посібниками чеською мовою, міг ознайомитися з найпередовішими методами та винаходами.

Німці в чеських землях жили переважно в містах та в прикордонних регіонах. Розвиток виробництва сприяв зосередженню фінансового і торговельного капіталу в руках німців ще до початку промислової революції. Власті Чехії постійно нав'язували думку про особливу придатність енергійної німецької вдачі, про певну закономірність панівного становища австрійських німців у державі. Серед богемських німців побутувало різне ставлення до національних прагнень чехів. Деякі з них були прихильниками якомога швидшого понімечення чехів, інші -- німецькі ліберали -- не тільки симпатизували їхнім національним змаганням, а й вважали, що з чехами в перспективі можна створити німецьку національну державу, а ще інші намагалися й надалі зберігати білінгвізм.

У другій половині 40-х років чеський національний рух фактично вже виробив власну політичну програму. Його очолювали діячі ліберального напряму -- Ф. Палацький, Ф. Рігер, Ф. Бра-унер, А. Троян, яких об'єднувала концепція австрославізму. Соціальні питання в програмі посідали другорядне місце, зміни в суспільному устрої також пропонувалися в австрославістському дусі. Органом чеських національних сил була газета "Празькі новини", яку редагував К. Гавличек-Боровський.

3.3 Революція 1848-1849 рр. у Чехії

Настрої, що поступово поширювалися в -- чеському суспільстві під впливом націо-нально-патріотичної пропаганди, сприяли активізації політичного життя. У Чеському та Моравському сеймах виникла станова опозиція, яку не влаштовувала економічна та національна політика віденських властей. Так, сейм Чехії не захотів виконувати роль пасивного й слухняного виконавця урядових розпоряджень і виступив з вимогами надати депутатам право визначати нові податки, збільшити представництво міщан у сеймі, призначати до гімназій викладачів чеської мови тощо.

Серед проблем, що перебували на той час у центрі уваги чеського суспільства й вимагали якнайскорішого розв'язання, були: рівність чехів і німців, уладнання відносин в аграрній сфері, врегулювання соціально-економічного становища міського населення.

Після перших повідомлень про революційні події у Франції в Празі активізувалося політичне життя. 11 березня 1848р. в Празі, на Святовацлавській площі, відбулися збори представників чеських і німецьких політичних сил радикального і ліберального напряму. Так, чеські радикали вимагали прийняття конституції, розширення виборчих прав, скасування панщини, забезпечення свободи слова, зборів, гарантій особистої безпеки, свободи віросповідання, запровадження чеської мови у судочинстві та шкільництві, вирішення соціальних питань тощо. Чеські ліберали також підготували документ, у якому пропонували створити єдиний сейм Чехії, Моравії та Сілезії, надати виборчі права всім верствам населення, скасувати панщину та привілеї шляхти, зрівняти чеську мову з німецькою, встановити свободу друку, зборів та віросповідання, скоротити строк служби в армії, зменшити податки та ін.

Однак проекти підготовлених петицій не були ухвалені. Для підготовки остаточної редакції документа був створений Святовацлавський комітет. 19 березня депутація комітету відвезла до Відня петицію до імператора.

Документ, який потрапив до імператора Фердінанда І, вимагав об'єднати чеські коронні землі й створити в Празі спільний становий сейм і уряд; надати всьому населенню рівні з дворянством і духовенством права на представництво у сеймі; забезпечити рівність чехів і німців у адміністративних установах і школах та публічне судочинство; призначати на посади людей, які б володіли чеською та німецькою мовами; запровадити свободу особи, друку, зборів, віросповідання; ліквідувати рештки феодальних відносин шляхом викупу державою повинностей селян.

У Відні 13 березня вибухнула революція. Імператор відправив у відставку канцлера К. Меттерніха, скасував цензуру й пообіцяв конституцію. Реакцією на чеську петицію став оприлюднений 23 березня "Кабінетний лист", який дозволяв використання чеської мови та формування збройних загонів. У Празі почалося формування Національної гвардії. Один із її загонів -- Академічний легіон -- складався зі студентів. Але серед чехів запанувало розчарування, оскільки імператор не дав ствердної відповіді на вимогу державної єдності чеських земель.

У Чехії в революційних виступах брали участь широкі народні маси. Особливою організованістю позначалися виступи робітників, які голосно заявили про свої права. Так, у березні 1,2 тис. празьких текстильників виступили з вимогою поліпшити житлові умови і встановити 10-годинний робочий день. Посилилася боротьба селян. У багатьох місцях селяни відмовлялися виконувати повинності, спалювали урбаріальні книги*, вирубували панські ліси, захоплювали пасовиська й вимагали розподілу поміщицької землі.

Збори Святовацлавського комітету 29 березня підготували другу петицію з вимогами чехів до імператора. 8 квітня влада мусила погодитися на створення в Празі вищих державних установ Чеського королівства, запровадження широкого виборчого права на виборах до сейму, визнання рівності чеської і німецької мов. Панщину на всій території імперії скасував спеціальний патент від 28 березня. Проголошувалася також свобода друку та віросповідання, знижувалися податки на виробництво продуктів харчування.

Якщо чехи в цілому сприятливо поставилися до відповіді на петицію, то німці в чеських землях не тільки виступили проти певних вимог, а й вимагали приєднання чеських та австрійських теренів до Німеччини. Це не відповідало інтересам Австрійської імперії, тому віденська влада прагнула співпрацювати з чеськими лібералами, які виступали за збереження Габсбурзької монархії. Так, Ф. Палацький вважав, що створення об'єднаної Німеччини призведе до розпаду Габсбурзької монархії -- гаранта безпеки всіх народів, що входили до її складу. У відкритому листі до Франкфуртського парламенту, куди запросили і його, він заявив, що тільки Австрійська імперія спроможна забезпечити вільний національний розвиток чехів та інших слов'янських народів. Ця позиції!, якої дотримувалася більшість чеських лібералів і радикалів, загострила чесько-німецькі відносини й формально розколола спочатку єдиний рух. У той час, коли австрійсько-німецька ліберальна ідеологія, що народжувалася, в багатьох випадках спиралася на "йосифінську" спадщину й пщкреслювала насамперед загальні аспекти державно-політичної перебудови Центральної Європи, чеські ліберали висували здебільшого національні вимоги.

10 квітня 1848 р. Святовацлавський комітет у Празі було перетворено на Національний. До його складу ввійшло 100 здебільшого ліберально та консервативно налаштованих політиків. Комітет висловив негативне ставлення до виборів депутатів Франкфуртського парламенту, через що вибори відбулися тільки в німецьких округах.

Підготовка до виборів у Франкфуртський парламент, а також посилення у зв'язку з цим войовничих настроїв серед щеологів пангерманізму спонукали чеських, словацьких, хорватських та інших слов'янських політиків до згуртування. 2 червня 1848 р. в Празі розпочав роботу Слов'янський з Чзд, який становив певну альтернативу Франкфуртському парламенту й розглядався як прообраз майбутнього слов'янського наддержавного союзу.

Віденський уряд заборонив скликання загальнослов'янського з'їзду, але не заперечував проти зборів представників австрійських слов'ян. Австрославізм організаторів конгресу розглядався при дворі як передумова використання з'їзду проти революційних сил. Однак австрійська преса різних напрямів виступила проти ідеї з'їзду, вбачаючи в ньому панславістську демонстрацію. Негативною була реакція й угорського уряду, який зробив спробу переконати частину слов'ян відмовитися від участі в роботі з'їзду й домагався од Відня його заборони.

Програма роботи з'їзду передбачала обговорення таких питань: про значення та взаємовідносини слов'ян у Австрійській імперії; про ставлення слов'ян до інших народів монархії; про ставлення австрійських слов'ян до інших слов'янських народів; про ставлення до всіх інших європейських народів. На з'їзд прибуло понад 300 делегатів з різних слов 'янських земель монархії. Більшість учасників форуму належала до ліберальної течії, але були й радикали від "Чеського Репілу", 35 делегатів репрезентували аристократів. До порядку денного з'їзду було внесено питання про підготовку "Маніфесту" і петиції до імператора, про можливість утворення союзу слов'ян.

"Маніфест до європейських народів " -- єдиний ухвалений на з'їзді документ -- являв собою компромісний варіант на основі декількох проектів, підготовлений Ф. Палацьким. У ньому містилися гасла рівності націй ("природного права народів на національну свободу"), проголошувався принцип соціальної рівності й засуджувалися станові привілеї. Поряд із цим у "Маніфесті" й особливо у проекті петиції імператору, який так і не було затверджено у зв'язку з передчасним завершенням з'їзду, проводилася щея збереження Австрійської імперії у вигляді конституційного союзу рівноправних народів під скіпетром династії Габсбургів. Принцип побудови австрійської федерації в документах з'їзду детально не розглядався. 12 червня, після початку повстання в Празі, Слов'янський з'їзд закрився.

Повстання спалахнуло раптово. Значною мірою його спричинив демонстративний військовий вишкіл 40-тисячного гарнізону Праги, який здійснювався за наказом його командувача -- князя В. Віндішгреца. Празькі студенти, зібравшись на мітинг П червня, зажадали виведення військ із міста взагалі. Незабаром у різних районах Праги вщбулися напади вояків на робітників і студентів. У відповідь стихійно формувалися загони опору, споруджувалися барикади. У бойових діях брали участь радикально налаштовані люди, незалежно від національної приналежності. Однак німецькі газети трактували події на вулицях Праги як виступи чехів проти німців, а дії В. Віндішгреца видавали за героїчні. Реакційну роль під час повстання відіграла "Тимчасова урядова рада", утворена 7 червня. її очолив земський президент граф Л. Тун. До складу Ради ввійшли провінції члени Національного комітету -- Ф. Палацький, Ф. Рігер, Ф. Брандер та ін. Однак для чеських лібералів повстання виявилося цілковитою несподіванкою й не вписувалося в їхню стратегію дій. Тому вони своїм авторитетом намагалися вплинути на студентів, щоб ті припинили опір. З 15 червня австрійські війська обстрілювали Старе місто з важких гармат, там розпочалися пожежі. 17 червня повстанці капітулювали.

Одна з основних причин поразки Празького повстання полягала в тому, що німці і чеські ліберали відмовили йому в підтримці, вбачаючи у виступі лише "панславістську змову": Утім революційних вибух за своїм змістом був суто політичним, оскільки в ньому брали участь як чехи, так і окремі німці.

Після поразки повстання в Празі було запроваджено воєнний стан: війська оточили підприємства, безробітних вислали з міста, а студентів-учасників заарештували. Однак за межами Чехії революція тривала. Був скликаний парламент, який законом від 7 вересня 1848 р. скасував панщину, надавши селянам громадянські права та право власності на землю. Шляхта на отримані як викуп за панщину кошти відтепер мала змогу господарювати капіталістичним способом. Саме остаточне скасування феодальної залежності селян стало головним здобутком революції.

Після придушення за допомогою російських військ угорського повстання наприкінці жовтня 1848 р. в моравському місті Кромержиж зібрався загальноімперський парламент. Його головним завданням була підготовка конституції, в розробці якої брала участь група чеських лібералів під проводом Ф. Палацького. 2 грудня 1848 імператор Фердінанд І зрікся престолу на користь свого небожа, 18-річного Франца Йосифа.

До березня 1849 р. проект конституції був приготовлений, але 7 березня імператор розпустив парламент, а до Кромер-жижа увів війська. Це викликало невдоволення в Чехії. Студенти створили в Празі Революційний комітет, який разом із радикальними силами в Німеччині і Австрії розпочав підготовку до спільного виступу. Однак австрійська влада викрила плани змовників і 10 травня провела масові арешти. У Празі знову було запроваджено воєнний стан, що діяв до 1853 р.

Після успішного наступу австрійських військ проти угорських революційних сил імператор Франц Йосиф 7 березня 1849 р. октруїрував (запровадив) конституцію. У ній проголошувалася неподільна конституційна австрійська спадкова монархія, а також рівність усіх націй, що входили до складу імперії. Конституції! стала відповіддю на автономістські прагнення слов'ян.

Однак після остаточного придушення революції централістично-абсолютистську систему було відновлено, а конституція так і не набула чинності.

3.4 Розвиток чуської культури

Розвиток чеської культури в першій половині XIX ст. ознаменувався відродженням чеської мови та літератури, успіхами національного театру й образотворчого мистецтва, появою наукових і літературних видань чеською мовою.

Чеське національне Відродження являло собою захисну реакцію на асиміляційні процеси, що запанували в Габсбурзькій монархії. Природною основою захисту національних культурних традицій виступали мільйони людей у Чехії, Моравії, Сілезії, які розмовляли рідною мовою. Саме з народних джерел, віри в їхню життєздатність насамперед черпали силу й натхнення захисники чеської мови. Так, хранитель Оломоуцької бібліотеки Я. Ганке в 1783 р. видав німецькою мовою "Рекомендації з використання чеської мови та літератури". Наукову розробку проблеми чеської мови здійснювали И. Добровський та Й. Юнгман.

Співіснування чехів і німців у чеських землях на початку XIX ст. ще не набуло характеру відвертої конфронтації. Творчість німецькомовних та чеськомовних діячів культури проходила паралельно, а при висвітленні історичних тем вона навіть перепліталася. Однак більшість чеських науковців публікувала свої праці німецькою мовою і лише згодом перекладала деякі з них чеською.

Значний внесок у розвиток чеської мови та літератури зробив Ф. Челаковський (1799--1852), який після закінчення Празького університету став редактором чеськомовної газети "Празькі новини"; викладав чеську мову у Празькому та в інших університетах. У чеській літературі він відомий як поет-романтик, популярності в народі зажили його збірки "Відлуння руських пісень" (1829) та "Столиста троянда" (1840). Поет залишив по собі цілу школу поетів-послідовників. Відомим поетом цього періоду є К. Марка, чия лірико-епічна поема "Май" відкрила нову добу в чеській поезії.

Оригінально використовував народну творчість у своїх віршах К. Ербен (1811--1876). Майбутній поет закінчив Празький університет і працював архіваріусом у Чеському Національному музеї, а потім у Головному Празькому архіві. Багато історичних джерел, які він зібрав, опубліковано в серіях "Архіву Чеського". К. Ербен був етнографом, перекладачем, істориком, літератором. Його перу належать драматичні твори, романтичні балади, пройняті патріотичним духом.

Особливе місце в чеській літературі посідає К. Гавличек-Боровський -- автор багатьох сатиричних віршів, спрямованих проти католицизму та бюрократії. Найвідомішою є його поема "Хрещення Св. Володимира".

За формою та змістом художні твори, написані чеською мовою в першій половині XIX ст., відповідали вимогам романтизму, який літератори застосовували як засіб перетворення світу, змальовуючи далеке від дійсності ідеальне середовище. Особливо поширені були твори про героїчну минувшину чеського народу та слов'янський демократизм. Народ вони вважали охоронцем головних духовних цінностей і мови.

У Чехії в першій половині XIX ст. динамічно розвивалася журналістська справа. Перша газета чеською мовою з'явилася в 1719 р. й виходила майже до кінця століття. її останній редактор -- В. Крамеріус -- заснував власну "Патріотичну газету Крамеріуса" (1791-1825), на шпальтах якої чільне місце відводилося захистові чеської мови й розвиткові чеської культури. Від 20-х років XIX ст. видавалася перша чеська політична газета "Празькі новини", яку редагували Й. Лінда, а згодом Ф. Челаковський. У 1846 р. виникла газета "Празьскі посел", яку редагував Й. Тил. У період революції 1848-1849 рр. видавалося багато чеськомовних політичних газет.

Дійовим засобом пробудження національної свідомості став театр. Важливу роль у розвитку чеського театру відіграв драматург і актор Й. Тил. Найкращий його твір -- п'єса "Волин-щик зі Стракониць" -- обійшов сцени багатьох театрів Європи. Більш як 60 драм і комедій створив засновник чеської національної комедії В. Кліунер (1792--1859). Першу чеську оперу "Проволочник" написав композитор Ф. Шкроуп (1801-- 1862), автор музики до чеського національного гімну.

Видатними художниками, які залишили по собі образи багатьох діячів чеської культури, краєвиди країни, змальовували життя та працю простого народу були А. Махек (1775-- 1844), Ф. Ткадлик (1786-1840), А. Манес (1784-1843).

У першій половині XIX ст. наукові дослідження в чеських землях проводилися головним чином у царині гуманітарних наук, що найбільшою мірою відповідало завданням виховання національної свідомості народу. Постала потреба в науковій аргументації ідеї про культурну рівність чехів з іншими народами Європи. Найяскравішим представником науки цього часу є Я. Пуркіне (1787--1869) -- фізіолог, який здійснив у своїй галузі низку епохальних відкриттів. З 1823 р. він обіймав посаду професора фізіології в університеті Вроцлава. У 1850 р. Я. Пуркіне повернувся до Чехії, став професором Празького університету, організував тут інститут фізіології, видавав науковий журнал "Жива" й брав активну участь у громадській діяльності.

В архітектурі панував класицизм. Розвиток економіки сприяв перебудові міст за модерними зразками. У Празі знесено кріпосні мури й укріплення, з'явилися набережні та бульвари, споруджувались ампірні будівлі, мости через Влтаву, закладалися парки.

4. Чеські землі в добу модернізації (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

4.1 Становища Чеських земель у 50-60 роки ХІХ ст.

Події та наслідки революції 1848--1849рр. у чеських коронних землях (Чехія, Мора-вія, Сілезія) справили значний прогресивний вплив на суспільство, його перехід до

капіталістичних відносин. Зі скасуванням панщини відходив у минуле феодальний спосіб виробництва, а з ним і найвідсталіші традиції суспільного життя. Створення розгалуженого державного апарату й проголошення свободи підприємницької діяльності сприяли глибоким змінам у економічній сфері.

Чеські землі в цей період охопив індустріальний бум. Тут відбувся промисловий переворот, який закріпив їхнє провідне місце в економіці Габсбурзької монархії. Ліквідація митного кордону з Угорщиною в 1850 р., скасування або зниження мита за торговельним договором з Пруссією сприяли розширенню ринку збуту й розвиткові підприємств у цілому, особливо ж засобів зв'язку і транспорту. Активне залучення передових наукових досягнень і нових технологічних можливостей стали переконливим свідченням не тільки перетворення промисловості з мануфактурної на машинну, а й швидкої індустріалізації чеських земель.

Нові форми організації капіталістичного виробництва, прискорення процесу акумуляції капіталу збудили інтерес німецьких підприємців і фінансистів до чеських земель. У 1869 р. створено перший чеський "Живностенський банк", зорієнтований на національний капітал.

Майже 50 % населення чеських земель працювало в сільському господарстві. Приблизно половина посівної площі перебувала у великому землеволодінні, яке швидко трансформувалося в капіталістичні аграрні підприємства. Саме тут широко застосовувалися машини, запроваджувалися передові технології, здійснювалася спеціалізація виробництва, засновувалися підприємства з переробки аграрної продукції тощо.

Понад 50 % посівних площ зосереджувались у господарствах розміром 20--50 га. їхні власники широко використовували найману працю й постачали продукцію на ринок. Малоземельні господарства тяжіли до кустарного виробництва або шукали додаткових джерел до існування. Саме ці селяни поповнювали лави робітників у містах та емігрували.

Процеси модернізації та урбанізація справляли суттєвий вплив на зміни в соціальній структурі людності чеських земель. Передовсім зростала чисельність національної буржуазії, найманих робітників. Інтенсивність збільшення населення чеських міст (їх налічувалося майже 500) була пов'язана з формуванням нових промислових центрів.

У 50--70-ті роки XIX ст. значно зросла загальна кількість населення чеських земель і ця тенденція зберігалася до кінця століття. У цьому регіоні імперії проживали чехи, німці, євреї, поляки, словаки. Так, за даними перепису 1857 р., чехи становили 61 %, німці -- майже 37 %, а євреї -- 1,8 % усієї людності. У Моравії німців було -- 25 %, а в Сілезії -- 50 %.

"Часом живцем похованих" назвав перше післяреволюційне десятиліття великий чеський письменник Ян Неруда (1834--1891). Така оцінка влучно характеризувала сутність тогочасних подій. Радикально-демократичне крило національних сил було повністю розгромлене, для чеських теренів у 1850 р. укладено "Земельну конституцію Чеського королівства". У ній вказувалося, що вони "є невід'ємною частиною Австрійської спадкової монархії та коронною землею цієї імперії", а відносини між Австрією і чеськими землями визначаються загальною конституцією. Однак положення конституції не були реалізовані: в чеських землях дозволялося лише скликання сейму. Встановлювалася система намісників, які безпосередньо підлягали Відню.

На початку 50-х років XIX ст. формується режим неоабсолютизму імператора Франца Йосифа І (1848--1916). Новий режим намагався централізувати державну владу, створити стабільні політичні умови для розвитку в країні процесів модернізації.

Сформована весною 1851 р. Імперська рада (рейхсрат) підготувала "Сильвестрівські укази ", в яких закладалися реальні підвалини неоабсолютистського режиму. Перший указ скасовував чинність конституції 1849 р.; другий забезпечував захист основних громадянських прав, підтверджував рівність усіх перед законом, скасування кріпацтва та панщини; третій оприлюднював основний закон -- Засади органічного управління коронними землями Австрійської імперії.

Провідником ідей посилення імперської влади виступав міністр внутрішніх справ А. Бах (1813--1893). З його ініціативи земельне управління повністю підпорядковувалося держапарату, запроваджувалося єдине загальноавстрійське громадянство, уніфіковувались кримінальний кодекс і судочинство. Організовано нову владну вертикаль: окремі історичні землі за формального збереження старих кордонні, дитини статус адміністративних районів (провінцій) без жодних ознак політичної самобутності. Управління в історичних землях замінювалися намісництвами, а в "малих"землях -- президіями. Водночас скасовано адміністративний союз Моравії та Сілезії, що існував з XVIII ст., а в Моравії (крім Брноського намісництва), в Опаві, засновувалася земельна президія.

Для захисту національно-правових інтересів чеська буржуазія в цей період активно використовувала досить розгалужену мережу громадських організацій, культурно-спортивних спілок, позичкових та ощадних кас, різноманітних товариств і гуртків.

На рубежі 60-х років XIX ст. правлячі кола Австрійської імперії під тиском економічної кризи та національних рухів переходять до конституційних форм правління. Оприлюднений у 1860 р. "Жовтневий диплом " віддзеркалював тенденцію єдності принципів управління імперією з принципами децентралізації. До загальноімперської компетенції належали іноземні та військові справи, фінанси, торгівля і транспорт. Усі інші функції передавалися місцевим ландтагам (сеймам), які наділялися правом обирати депутатів до рейхсрату.

Але незабаром новий голова уряду (державний міністр) А. Шмерлінг посилив позиції централістів у наступному указі -- "Лютневому патенті". За рахунок передання частини повноважень ландтагів центрові рейхсрат перетворювався на орган парламентського типу. В Австрійських коронних провінціях, до яких належали й чеські землі, засновувався "вузький" рейхсрат з 203 депутатів.

Відхід у Відні від неоабсолютизму стимулював чеську буржуазію до консолідації на платформі поміркованого лібералізму. В 1860 р. в чеських землях виникла перша загальнонаціональна організація -- Національна партія. її очолили ідеологи лібералізму -- Ф. Л. Рігер та Ф. Палацький. Головні програмні засади партії полягали в здобутті національної рівності, громадянських прав і розширенні самоврядування. Для учасників ліберального руху важливого значення набувала проблема подальшого співробітництва з історичним дворянством і ставлення до "державного історичного права".

На початку 60-х років Національна партія фактично розкололася на дві течії. Крило партії, яке репрезентувало інтереси представників поміркованої чеської національної еліти, дістало назву "старочеського". Радикально налаштовані політичні діячі, які представляли інтереси промислової і торговельної буржуазії, утворили "младочеську "течію. Однак поділ на фракції в Національній партії відбувся тільки на початку 1863 р., у зв'язку з польським повстанням. Один із лідерів старочехів -- Ф. Палацький -- характеризував повстання як безнадійну та шкідливу для всіх слов'ян подію. Младочехи, навпаки, вбачали у повстанні приклад послідовної боротьби за державну незалежність. Водночас провідні угруповання чеського ліберального руху не висували на перший план соціальні мотиви й не підтримували застосування насильницьких методів.

У 1861 р. уряд у Відні затвердив "земські статути". Вони передбачали створення однотипних структур для всіх коронних земель, у тому числі для Чехії, Моравії, Сілезії. Вибори до сейму мали проводитися на основі майнового цензу та інших обмежень, зокрема двоступеневих виборів у селянських громадах. У чеському сеймі був 241 депутат, у моравському -- 100. У 1864 р. на основі "імперського закону" в Чехії та Моравії прийнято закони про "общинний (муніципальний) устрій".

Коли влітку 1863 р. чеський ліберальний рух перейшов до тактики пасивного опору, а чеські депутати відмовилися від участі в роботі рейхсрату, оскільки, на їхню думку, виборчий закон обмежував чеське представництво, саме органи самоврядування перетворилися на опорні пункти чеського національного руху.

4.2 Чехія у складі конституційно-дуалістичної монархії

Австрійська імперія зазнала ряду невдач, - пов'язаних з "італійським питанням" та загостренням австро-прусського супер-ництва, яке незабаром призвело до короткочасної війни. Виступ численної австрійської армії зустріли прусські війська, які перед тим загарбали більшу частину Моравії та Чехії. 26 липня 1866 р. сторони підписали перемир'я в Микулові.

Блискавична війна, що тривала менше двох місяців, змінила не тільки геополітичну ситуацію в Європі, а й поставила Габсбурзьку монархію в нові умови, що вимагали суттєвих реформ. Безпосередньо зініціював цісарське рішення про перетворення імперії на дуалістичну Австро-Угорську державу новий міністр закордонних справ -- саксонський граф Ф. Бейст (1809-1886).

Відповідно до побажань і вимог більшості депутатів угорського сейму повністю відновлювалася державна незалежність Угорщини з усіма правовими наслідками. Ця частина держави дістала назву Транслейтанія. Святкова церемонія коронації угорською короною Франца Йосифа І 8 червня 1867 р. в І іуді (нині частина Будапешта) стала важливим чинником політичної перебудови Габсбурзької монархії. До складу австрійської частини монархії -- Цислейтанії зі столицею у Відні -- увійшли / 7 королівств і земель, у тому числі й Чеські коронні землі.

У Відні в грудні 1867 р. ухвалено конституцію Цислейтанії, яка проголошувала ряд буржуазно-демократичних свобод: рівність громадян перед законом, рівність їхньої участі в суспільних інститутах, вільне пересування осіб та майна всією територією держави, недоторканність власності, недоторканність особи, свободу слова і віри, право громадських відправ, свободу розвитку науки і освіти, рівність усіх народів у державі, захист національних мов, право навчатися рідною мовою. Австрійський парламент (рейхсрат) складався з двох палат. Депутати верхньої палати призначалися імператором із представників панівної верхівки, депутати нижньої -- обиралися. Вибори проходили за становою (куріальною) системою. Існувало чотири курії (поміщиків, торговців і промисловців, сільська і міська), виборці яких нерівно репрезентували різні верстви суспільства. До того ж у виборчій системі відбивалося й національне гноблення. Так, у Чехії один депутат обирався на 40 тис. німців і 90 тис. чехів.

У конституції 1867 р. всі королівства та землі, що належали до Цислейтанії, розглядалися як окремі історико-політичні утворення, об'єднані представництвом у рейхсраті. Конституція визнавала автономію за землями, населеними різними народностями та з власними ландтагами (сеймами). Однак ці установи розв'язували тільки дрібні питання: підготовки земського статуту, виборчих законів, освіти, обробітку землі, будівництва місцевих шляхів сполучення тощо.

У добу змін, що відбувалися в Габсбурзькій монархії, чеські ліберали піднесли "чеське державно-історичне право " до рівня загальнонаціональної ідеї. Вони вимагали відновити автономію та єдність земель Чеської корони, виборчої реформи на засадах національної ршності, згоди імператора на коронування чеською короною.

Навесні 1868 -- восени 1871 рр. у чеських землях розгорнувся масовий рух таборів (мітингів), який об'єднав опозиційно налаштованих чехів, які критикували укладення австро-угорської угоди. Младочехи солідаризувалися з вимогами ораторів, старочехи прагнули переговорів з урядом. Напруження політичної боротьби спонукало лідерів Національної партії та дворян-автономістів розпочати перетрактації з Віднем, у резулі таті яких з'явилися три, пов'язані між собою законопроекті що закладали підвалини майбутнього чесько-австрійського пс розуміння (Фундаментальні статті): закон зрівнювання, зі кон про охорону нації і закон про зміну системи виборів д сейму. Йшлося тільки про Чехію, а не про всі землі Чеське корони, які не мали спільних представницьких і управлінських органів.

У Декларації від імені 81 депутата чеського сейму (серпеї 1868 р.) чеська політична еліта, оголошуючи бойкот робот земського сейму, заявляла про несприйняття дуалістичного уст рою імперії, в якому відбивався пріоритет австрійських німці і угорців над слов'янами. У документі підкреслювалося, що дуалізація не тільки відкидала "історико-політичну індивідуальність" теренів чеської корони, а й ставила їх на рівен звичайних адміністративних провінцій Цислейтанії. Депута ти виступали на захист державно-правової самобутності чеських земель, за справедливе представництво всіх чехів у рейхс раті, за підписання угоди з імператором.

У вересні 1871 р. Франц Йосиф пообіцяв коронуватися у Про. чеською короною, а в жовтні Фундаментальні статті ухвали (за підтримки німецьких депутатів-лібералів) чеський сейм Це означало визнання дуалізму та відмову від реорганізаці імперії на основі триалізму (Австро-Угорсько-Чеське коро лівство). Загальноавстріиськими справами проголошувалис; військові та закордонні, фінанси, торгівля, комунікації, законодавство та громадянство. Ці питання передавалися в компетенцію сенату (замість верхньої палати рейхсрату), а уряд Цислейстанії мав складатися з придворних канцлерів окремих земель.

Під тиском угорській політичних сил, що дістали підтримку Німецької імперії, Франц Йосиф відмовився підписаті угоду з чехами. Це свідчило про остаточну поразку курсу ш федералізацію двоєдиної монархії і призвело до зміни концепту альиих настанов усередині чеського ліберального руху. На змію австрославізму, що грунтувався на етнічних принципах, прийшов австрофедералізм, що спирався на державно-історичне право.

Процес перетворення Габсбурзької монархії з абсолютистської держави на конституційну завершився навесні 1873 р прийняттям "Квітневої конституції", що була нічим іншим, як оновленим законом про вибори до рейхсрату. Вона однозначно змінювала систему виборів: імперська рада обиралася прямим голосуванням, а не за посередництва земських сеймів, збільшувалася кількість курій. Чисельність депутатів зросла до 253.

Провал австро-чеської угоди призвів до поглиблення кризи в чеському ліберальному русі. Чеські ліберали чинили пасивний опір тискові правлячих кіл Цислейтанії, уряд якої в 1871-- 1879 рр. очолювали німецькі ліберали. За цих умов старочехи відмовлялися брати участь у засіданнях рейхсрату та Чеського сейму, а младочехи виступали за припинення пасивного опору. Останні, дотримуючись послідовних позитивістських і реалістичних переконань, гостро критикували "духовні лінощі" чеського суспільства, котре не бажало сприймати нові ідеї. Загострення протистояння ліберального і радикального крил Національної партії завершилося її розколом.

Младочехи, зібравшись наприкінці 1874р. на свій з 7зд, заснували Національну партію вільнодумців. В її програмі проголошувалася необхідність використання трибуни сейму та рейхсрату для обгрунтування й захисту вимог щодо демократизації суспільства, запровадження рівності, вдосконалення парламентського устрою, розширення самоврядування, поліпшення системи освіти, стимулювання діяльності чеських підприємців тощо. Головна мета младочехів полягала у визнанні самостійності чеських земель на основі "чеського державного історичного права", національної рівності та запровадження загального виборчого права.

Трансформацію державно-політичного устрою Габсбурзь-кої монархії в третій чверті XIX ст. супроводжували зміни в економіці. Певною мірою цьому сприяла уніфікація системи мір та ваги. У липні 1877 р. з'явився закон про запровадження метричної системи довжини, площини, об'єму, ваги, яка з 1 січня 1878 р. стала єдиною загальновизнаною. У зв'язку з різким падінням у 70-х роках вартості срібла на світовому ринку, що призвело до знецінення австрійських грошей, під час реформи здійснено перехід до золотої крони.

Зміни в умовах господарювання сприяли ефективному застосуванню технічних можливостей промислової революції й забезпечували високі темпи економічного зростання на чеських землях. Державна підтримка акціонерного підприємництва привела до того, що вже в середині 70-х років у Чехії і Моравії налічувалось понад 300 акціонерних товариств.

У ході індустріалізації чеська економіка посіла чільні позиці Австро-Угорщині. Так, видобуток значної кількості вугілля сто рив умови для утворення паливно-енергетичної бази в чеські землях. Тут активно розвивалися сталеливарна (Вітковіце, Пр га) та машинобудівна (Прага, Пльзень, Брно) промисловість Прогресивні технології послідовно запроваджувалися на пі; приємствах легкої та харчової промисловості. Досить швидко виникла нова транспортна система. Вже у середині 70-х рок довжина залізниць у чеських землях збільшилася в 4,5 раза досягла 5 тис. км. Поширювалася телеграфна мережа.

Концентрація промислового виробництва на чеських землях найсильніше виявилась у важкій промисловості. Таї великі чесько-моравські машинобудівні заводи поглинули багато дрібних підприємств. Серед п'яти найбільших металургійних підприємств Цислейтанії були Вітковіцьке гірничо-металургійне і Празьке металургійне товариства.

Поступово зміцнював свої позиції чеський фінансовий кап, тал. І хоча кількість банків на початку XX ст. зросла в 3,5 ра за, австро-німецьким фінансистам належало 75 % їхніх фон дів. Цей період позначався активізацією процесів зрошування банківського і промислового капіталів. Німецький капіта продовжував домінувати на чеських землях, особливо впливовими його позиції були в електротехнічній, моторноавто мобільній, локомотивобудівній, хімічній та інших галузях промисловості.

На рубежі 80-х років уряд проводив політику "державного інтервенціоналізму " щодо економічної і соціальної сфер. У цеі період внесено зміни до митних тарифів, які обмежували розвиток торгівлі. Спрямованість митної політики Австро-Угорщини в наступні роки сприяла економічному зближенню і інтеграції країн Центрально-Східної Європи.

Соціальні наслідки процесів модернізації, що відбували^ в чеських землях на зламі століть, призвели до поділу суспільства на класи, верстви, групи і стани. Цьому сприяли дальший поділ праці, виникнення нових галузей промисловості, поліпшення якості праці в загальновиробничому процесі.

Наприкінці XIX ст. на чеських землях завершується промислова революція, в ході якої вони перетворилися у найбільш розвинений індустріальний регіон Центральної Європи. Саме тут тривало прискорене зростання основних галузей економіки, що характеризувалося переходом від екстенсивних до інтенсивних форм господарювання. У цілому ж на чеських теренах переважало велике й середнє промислове виробництво. Дворянські латифундії і надалі відігравали провідну роль в аграрному секторі: підвищувалася товарність господарства великих землевласників, збільшувалася чисельність малоземельних селян та ін.

Унаслідок загострення внутрішньої кризи в Габсбурзькій монархії після окупації Боснії і Герцеговини в 1878 р., зміни зовнішньополітичного курсу, пов'язаної з підписанням таємного договору між Австро-Угорщиною і Німеччиною в 1879 р., відновлення чинності австро-мадярської угоди, приходу до влади в серпні 1879 р. одного з найвідоміших австрійських політиків свого часу Е. Тааффе (1833--1895), складних переговорів між представниками різних національних фракцій у рейхсраті, переорієнтації політики імператора Франца Йоси-фа -- Цислейтанія, опинилася на порозі перемін, які віщували певні перспективи для чеських політичних сил. У1879 р. після 16 років пасивної опозиції представники обох чеських Національних партій повертаються до активної політики: беруть участь у засіданнях рейхсрату і входять до уряду Цислейтанії.