Шляхетський Галицький рід Березовських У XV–XVIII СТ. Генеалогічне дослідження

Частина угод, які стосуються продажу своїх часток Березовськими великим землевласникам та магнатам таким як Куропатви, Белжецькі, Балабани, Потоцькі за період з початку ХVII - по другу половину ХVIII ст. відклалася у ф. 134 («Колекція шляхетських документів») ЦДІАЛ. - Ф.134 (Колекція шляхетських документів). - Оп. 2. - Спр. 88, 89. . Це, переважно, оригінальні примірники договорів, укладених на місці в шляхетському осередку, які пізніше були облятовані в галицьких земському та гродському судах і, очевидно, колись були частиною особистого архіву котрогось із магнатів. (Можемо припустити, що йдеться про частину архіву Потоцьких, бо саме вони були останніми власниками великої кількості раніше викуплених у дрібної шляхти часток в Нижньому і Вижньому Березові).

Окремим корпусом документів із генеалогії шляхти кінця XVII - початку XIX. ст. є справи заявників на підтвердження шляхетства та книги вписів легітимацій, зібрані в фонді Краєвого комітету (ф. 165, оп. 3, 6а), а також протоколи заяв на підтвердження шляхетства, відкладених у другому описі ф. 575 (Становий комітет, м. Львів.). Зокрема, у фонді Краєвого комітету віднайдено 57 окремих справ про підтвердження шляхетства різними гілками Березовських. У них задокументовано весь бюрократичний процес легітимації, часто подані церковні метрики хрещень і шлюбів, свідчення старожилів про походження і родовід шляхтичів, нерідко також можна віднайти цілі генеалогічні схеми, укладені на основі зібраних комісією даних. Хоча достовірність історико-генеалогічної інформації поданої в легітимізаційних документах, як показали недавні дослідження І. Смутка Смуток І. Достовірність даних історико-генеалогічних матеріалів легітимізації галицької шляхти кінця ХVІІІ - ХІХ ст.) // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. - Львів, 2007. - Вип. VІ. - С. 87-92., інколи є сумнівною та потребує додаткового підтвердження, попри це фонди містять значний пласт важливої інформації, а для реконструкції генеалогії Березовських кінця XVIII - початку XIX ст. взагалі є основними, оскільки метричні книги з церков Березова за той час майже не збереглися. Також у папках особових справ кожної родини збереглось багато оригінальних документів попереднього періоду, які вони подавали для підтвердження свого шляхетства: це різноманітні угоди, квити, витяги із гродських і земських книг, заповіти та ін., котрі часом сягають початку XVII ст ЦДІАЛ. - Ф.165 (Крайовий комітет, м. Львів). - Оп. 3. - Спр. 243 - 299, Оп. 6а. - Спр. 19 - 39..

Перелік власників окремих дрібношляхетських господарств за 1780-ті та 1820-ті рр. знаходяться відповідно у фондах Йосифінської (ф. 19, оп. 6, спр. 82, 84, 85) та Францисканської (ф. 20, оп. 11, спр. 130-132) метрик. Дані із цих фондів допомагають встановити приблизну кількість сімей Березовських, що мешкали на той час в Нижньому Березові, Вижньому Березові та Бані Березівській. У них здебільшого подано подвійні прізвиська власників господарств, за якими можна згрупувати їх в окремі родини в межах конкретних відгалужень Березовських та віднайти тих, які за якоїсь причини не змогли пройти процедуру легітимації. Проте, на жаль, детальний перепис власності Вижнього Березова кінця XVIII ст. у Йосифінській метриці не зберігся, маємо лише дані з Нижнього Березова і Бані Березівської.

Щодо церковних метричних книг, то збереглися лише фрагменти книги записів про хрещення з греко-католицьої церкви св. Миколая в Нижньому Березові за 1816-1819 та 1829-1852 рр. Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. - Архів Арсенича П. І. Неописаний. Метрична книга парафіян с. Нижній Березів, 1816-1852. 50 арк.. Про тих небагатьох Березовських, які були римо-католиками, знаходимо відомості в метриках костелу містечка Яблунова за 1816-1855 рр. ЦДІАЛ. - Ф. 618 (Римо-католицька митрополича консисторія, м. Львів.). - Оп. 2. - Спр. 799-803.. На жаль жодних церковних книг з Нижнього Березова, Вижнього Березова та Бані Березівської за XVIII ст. не збереглося.

Дані про Березовських, котрі покинули своє родове гніздо і перебралися на Поділля, Київщину і Волинь, містяться в фондах дворянських депутатських зібрань. Зокрема 47 справ про підтвердження Березовськими дворянських прав у кінці XVIII - початку XIX ст. зберігається у фонді «Київського губернського дворянського депутатського зібрання» Державного архіву Київської області Державний архів Київської області (далі - ДАКО). - Ф.782. (Київське губернське дворянське депутатське зібрання). - Оп. 1. - Спр. 367-371, 391-433.. Ще п'ять таких справ знаходяться в фонді «Волинських дворянських депутатських зборів» Державного архіву Житомирської області Державний архів Житомирської області (далі - ДАЖО). - Ф. 146 (Волинські дворянські депутатські збори). - Оп. 1. - Спр. 813-817.. Більше двох десятків справ про підтвердження дворянських прав Березовських були надіслані в Центральну комісію для ревізії дій дворянських депутатських зібрань і, як наслідок, відклалися у відповідному фонді Центрального державного історичного архіву України, м. Київ Центральний державний історичний архів України, м. Київ (Далі - ЦДІАК). - Ф. 482( Центральна комісія для ревізій дій дворянських депутатських зібрань Київської, Подільської і Волинської губерній). - Оп. 1. - Спр. 65, Оп. 2. - Спр. 328, 491, 494, 584, 592, 597, 644, 889, 947, 1007, 1009, 1018, 1028, 1042, 1083, 1123, 1259, 1374; оп. 3. - Спр. 364, 745, 776, 1698.. Матеріали цих фондів загалом є співвідносними із даними легітимаційних тек із Галичини. Інколи справи Березовських з Київської та Волинської губерній містять витяги та копії документів, що були подані для проходження процедури легітимації їхніми близькими родичами в Галичині. Також часто в дворянське депутатське зібрання подавали свідчення про благородне походження, які були спеціально для цього укладені місцевою шляхтою в Березові.

Опубліковані джерела представлені декількома збірниками документів та серією класичних серійних видань. Насамперед, це XII і XIX томи виданих протягом ХІХ-ХХ ст. «Актів гродських і земських», які містять опубліковані судові записи найраніших збережених до сьогодні книг галицького земського і гродського судів (із 1438 по 1489 рр.), а також т.зв. сеймикові томи XX - XXV, котрі являють собою збірники ухвал місцевих сеймиків за 1572-1772 рр. Akta grodzkie i ziemskie z czasуw Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyсskiego we Lwowie w skutek fundacyi њp. Alexandra hr.Stadnickiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydziaіu Krajowego / Wyd. K. Liske, A. Prochaska, W. Hejnosz (далі - AGZ). - Lwуw, 1868-1935. - T. XII, XIX, XX - XXV.. До найраніших опублікованих джерел слід віднести також матеріали «Коронної Метрики» (т. 2, 4) Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservatntur / Ed. Th. Wierzbowski (далі - MRPS). - Varsoviae, 1912. - Pars IV: Sigismundi I regis tempora complectens (1507-1548). Vol. 1- 2., де знаходяться два записи про участь Березовських у повстаннях під проводом Мухи у 1490-их рр. та війні на стороні молдавського воєводи Богдана на початку XVI ст., а також опрацьовані геральдично-сфрагістичні нотатки Яна Замойського Halecki O. Z Jana Zamojskiego inwentarza Archiwum Koronnego. Materiaіy do dziejуw Rusi i Polski XV wieku // Archiwum Komisji Historycznej. - Krakуw, 1919. - T. XII. - Cz. 1; Piekosiсski Fr. Studia, rozprawy i materiaіy z dziedziny historji polskiej. - T. 7: Jana Zamoyskiego notaty heraldyczno-sfragistyczne. - Krakуw, 1907.. Останні містять віднайдені списки руської шляхти, яка у 1427 р. склала васальну присягу польському королю Владиславові Ягайлові. Мусимо зазначити, що згадки про Березовських в опублікованих джерелах хоча й досить малочисельні і такі, що носять лише фрагментарний характер, проте стосуються переважно найраніших збережених документів, де фігурують Березовські, і є цінними з огляду на дослідження витоків та ранньої історії роду.

Серед опублікованих джерел, що стосуються пізнішого часу, маємо поданий Владиславом Семковичем вивід, здійснений однією з гілок Березовських у Галицькому гроді 1636 р. Semkowicz W. Wywody szlachectwa w Polsce XIV-XVII w. / Wі. Semkowicz. - Lwуw: Nakіadem Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, 1913. (Rocznik Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie; T. 3). - Nr 238.. Йшлося про нащадків Івана Урбана Березовського в кількох поколіннях. Цей вивід був облятований Березовськими у галицькому гродському суді, з книг котрого й був взятий істориком.

Важливим джерелом до генеалогії легітимованої шляхти кінця XVIII - початку XIX ст. є «Poczet szlachty galicyjskiej i bukowiсskiej» Poczet szlachty galicyjskiej i bukowiсskiej. - Lwуw, 1857., укладений під керівництвом М. Дзіковського на основі особових справ легітимованих осіб Галичини і Буковини, і який містить їх алфавітний перелік. З нього дізнаємося про загальне число Березовських, які пройшли процедуру легітимації, перелік їхніх прізвиськ та імен, інколи подано ступінь родичання осіб в межах окремих сімей. Ця праця є добрим джерелом для порівняння чисельності різних родів дрібної шляхти, а також детально інформує нас про те, справи яких родів відклалися в теках легітимізаційних документів.

З українських опублікованих на початку ХХ ст. джерел, що стосуються Березовських, можна назвати хіба що «Жерела до історії України-Руси», у яких було вміщено два документи взятих із галицьких гродських книг. Це, зокрема, позов Гаспара Островського до дрібних шляхтичів з Княгинина, Вижнього і Нижнього Березова і Грабовця з березня 1650 р. за участь у повстанні і бунтах. Серед перелічених там осіб знаходимо близько шістдесяти Березовських. За той же рік наводиться й скарга Павла Шумлянського на шляхтича Леся Березовського у тому, що він брав участь в збройному повстанні разом із «полковником» Височаном Жерела до історії України-Руси. - Т. 5 - Львів, 1901. - С. 115-117..

У наші дні польськими істориками Р. Марцінеком та К. Слюсареком було видано перший том «Матеріалів до генеалогії галицької шляхти». Праця містить джерела з кінця XVIII - середину ХІХ ст., а в її основі лежать матеріали легітимації галицької шляхти Marcinek R., Њlusarek K. Materiaіy do genealogii szlachty galicyjskiej. - Czкњж I: A-K (Szlachta w Galicji w XVIII-XIX wieku), Krakуw: Towarzystwo Wydawnicze "Historia Iagellonica", 1996.. В цій роботі маємо алфавітний перелік легітимованих шляхтичів, до кожного з яких подано прізвище і ім'я, назву герба, перераховано предків, котрих було вказано при легітимації, а також зазначено рік і установу, яка підтвердила шляхетські права. Великою мірою це джерело слугує доповненням до вищезгадуваної роботи «Poczet szlachty galicyjskiej i bukowiсskiej».

В останні роки було опубліковано довідники по легітимованій шляхті Київської і Волинської губерній Легітимована правобережна шляхта (кінець XVIII - середина XIX ст.) / Укладачі С. Лисенко, Є. Чернецький. - Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2006. - Т. 2: Список легітимованої шляхти Київської губернії. - 224 c.; Легітимована правобережна шляхта (кінець XVIII - середина XIX ст.) / Укладачі С. Лисенко, Є. Чернецький. - Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2006. - Т. 3: Список легітимованої шляхти Волинської губернії. - 240 c.; Легітимована правобережна шляхта (кінець XVIII - середина XIX ст.) / Укладачі С. Лисенко, Є. Чернецький. - Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2006. - Т. 4: Список легітимованої шляхти Волинської губернії. - 224 c.; Легітимована правобережна шляхта (кінець XVIII - середина XIX ст.) / Укладачі С. Лисенко, Є. Чернецький. - Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2006. - Т. 5: Список легітимованої шляхти Волинської губернії. - 240 c.; Лисенко С., Чернецький Є. Правобережна шляхта (кін. XVIII - перша пол. XIX ст.). Список шляхти Волинської, Київської та Подільської губерній, дворянські права якої перевірила Центральна ревізійна комісія. - Вид. 1-е. - Біла Церква: Видавництво ТОСК, 2002. - 398 с.; Вид. 2-е, випр. та доп. - Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2007. - 448 c.. У них зібрані дані про осіб, які проходили легітимацію та містяться посилання на відповідні архівні справи, в яких зберігаються документи згаданих в довіднику осіб і родин. Укладачами цих довідників було систематизовано значний пласт даних з різних архівів. Самі довідники добре служать для орієнтування в архівних матеріалах та дають деякий зріз статистичних і демографічних даних.

І.2. Історіографія проблеми.

Початки вивчення генеалогії галицької шляхти віднесемо до часу укладення перших польських гербовників Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r. p. 1584. - Krakow, 1858; Niesiecki K. Korona Polska przy zіotey wolnosci staroїytnemi Rycerstwa Polskiego y Wielkiego Xiкstwa Litewskiego kleynotami naywyїszymi Honorami Heroicznym, Mкstwem y odwag№, Wytworn№ Nauk№ a naypierwey Cnot№, nauk№ Poboїnoњci№, y Swi№tobliwoњci№ ozdobiona Potomnym zaњ wiekom na zaszczyt y nieњmierteln№ sіawк Pamiкtnych w tey Oyczyџnie Synow podana. - Lwуw, 1728-1743. - T. 1-4.. В подальшому таких гербівників з'являлось все більше Czarniecki-Јodzia K. Herbarz Polski: 2 t -- Gniezno, 1875- 1882, Їychlinski T. Zіota ksiкga szlachty polskiej: roczniki 1-31. -- Poznaс, 1879-1908, , проте їм як довідникам енциклопедичного типу звичайно ж бракувало як обширу джерельного матеріалу так і глибини наукових досліджень. Детальні, оперті не на припущеннях чи усній інформації, а на широкий джерельній базі дослідження почалися щойно із публікацією у кінці ХІХ - першій половині ХХ ст. найстаріших актів земських і гродських судів та Коронної Метрики AGZ. - Lwow, 1868-1935. - T. 1. - 25.; MRPS. - Varsoviae, 1912. - Pars IV: Sigismundi I regis tempora complectens (1507-1548). Vol.1 - 2.. Саме тоді побачили світ роботи польських істориків А. Бонєцького, А. Прохазки, В. Семковича, а далі - Л. Виростка Herbarz Polski. Cz. I: Wiadomoњci historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich / Uіoїyі i wydaі A. Boniecki. - Warszawa, 1899-1913. - T.1-17, Prochaska A. Ze џrуdeі do genealogii szlachty wojewњdztwa Ruskiego / A. Prochaska // Miesiкcznik heraldyczny. -- 1913. -- Rocznik VI. -- Nr 7-8. -- S. 97-101; nr 9-10. -- S. 137-142, Wyrostek L. Rod Dragow-Sasow na Wкgrzech i Rusi Halickiej // Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego.- R. 1931/32. - T. IX. - Krakow, 1932.; Semkowicz W. Wywody szlachectwa w Polsce XIV-XVII w. / Wі. Semkowicz. -- Lwоw: Nakіadem Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, 1913. -- 355 S. (Rocznik Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie; T. 3)..

Варто ширше розглянути цей період, оскільки саме тоді дослідження історії Галичини стають пріоритетними та активно розвиваються, а Львів перетворюється на один із основних центрів польської історичної науки. Починаючи із 1860-х рр. історичному товариству на чолі із К. Ліске вдалося започаткувати видання найдавніших документів гродських і земських судів Галичини. В подальшому роботу К. Ліске продовжили його учні О. Бальцер, Л. Фінкель, А. Прохазка, А. Чоловський. Цей колосальний труд по виданню «Актів гродських і земських», що тривав протягом кількох десятиліть, став пізніше фундаментом для різних історичних студій Галичини пізнього середньовіччя як для польських, так і для українських істориків. Польські історики тієї доби також спричинилися до осмислення політичної історії Галичини в перші століття після її приєднання до Польщі та ролі шляхти в ній, їм належить ряд джерелознавчих праць з історії права та судівництва того часу. Великий вклад у розвиток генеалогії шляхти зробив В. Семкович. Численні його публікації в «Kwartalnik Historyczny» і «Miesiкcznik Heraldyczny» про роди польського рицарства дали початок детальному науковому вивченню шляхетської генеалогії і створили добру методологічну базу для таких студій. Серед найбільш помітних праць його учнів на цю тему варто згадати дослідження Л. Виростка про рід Драгів-Сасів (детальніше про нього нижче), А. Дорфлєрувни про Бучацьких Dorflerуwna A. Ostatni Buczaccy // Miesiкcznik Heraldyczny. - Rok XVI/10. - Warszawa, 1937. - S. 145-148., К. Гурського про Одровонжів Gуrski K. Rod Odrow№џуw w wiekach њrednich. - Krakуw, 1927., О. Лащинської про Гербуртів Јaszczyсska O. Rуd Herburtуw w wiekach њrednich. - Poznaс: nakі. Poznaсskiego Towarzystwa Przyjaciуі Nauk, 1948. тощо. Тоді ж, в першій пол. ХХ ст. з'явилася ціла плеяда наукових, нуково-популярних та етнографічних розвідок про т.зв. «загродову шляхту» Pulnarowicz W. Rycerstwo Polskie Podkarpacia / W. Pulnarowicz. - Przemysl, 1937. - 79 s.Horoszkiewicz R. Szlachta zaњciankowa na ziemiach Wschodnich / R.Horoszkiewicz . - Wyd.II. - Pinsk, 1937. - 40 s., Szajnocha K. Szlachcic chodaczkowy // Szkice hіstoryczne. - Lwуw-Zіoczуw. B.d.w. - S. 8-13, Tarnawski A. Szlachta zagrodowa w Polsce poіudniowo-wschodniej. Materiaіy do bibliografii /A.Tarnawski. - Lwуw, 1938. - 90 s., Saloni A. Zaњciankowa szlachta polska w Delejowie. Materiaіy etnograficzne // Materiaіy antropologiczno-archeologiczne i etnograficzne. - Krakуw, 1914. - T. XIII. - S. 3-151.D№bkowski P. Wendrowki rodzin szlacheckich. Karta z dziejow szlachty halickrj. - Lwow, 1925, D№bkowski P. Szlachta zaњciankowa w Korczynie i Kruszelnicy nad Stryjem / Р.D№bkowski. - Lwуw,1936. - 122 s., що було співзвучним зі створенням багатьох шляхетських товариств та популяризацією даної теми.

Шляхетські звичаї та патерни поведінки дрібної шляхти т.зв. «Червоної Русі» першої половини ХVII ст. одним з перших досліджував Владислав Лозінський. Йому йшлося про схоплення тодішнього «духу часу». Зокрема він детально змалював особливості відносин в дрібношляхетському середовищі того періоду, розкрив різноманітні конфлікти і «релігійні війни», наочно описав функціонування судів та способи покарання винних Јoziсski Wі. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej poіowie XVII wieku / Wі. Јoziсski. - Krakуw: Wydawnictwo literackie, 1960..

Студії з історії шляхти Галичини сучасних польських істориків зосереджені здебільшого на «австрійському» періоді з кінця XVIII і до середини XIX ст. Активно займаються дослідженням шляхти Галичини цього періоду К. Слюсарек, Р. Марцінек, С. Гужиньські Њlusarek K. Szlachta w Galicji Wschodniej na przeіomie XVIII i XIX wieku. Rozmieszczenie terytorialne i liczebnoњж // Studia Historyczne. - Z. 2, R. XXXIV. - 1991; Њlusarek K. Drobna szlachta w Galicji 1772-1848. - Krakуw, 1994.. К. Слюсареку належить ціла низка монографій та публікацій, в яких він торкається широкого кола проблем пов'язаних із галицьким зем'янством, його чисельністю і розселенням, землеволодінням, самоврядуванням, соціальними зв'язками, життям в маленьких містечках Галичини тощо. В співавторстві із Р. Марцінеком їм, як згадувалось вище, вдалося видати перший том «Матеріалів до генеалогії галицької шляхти». С. Гужиньські вивчав питання нобілітації шляхти в Галичині у 1772-1918 рр. Gуrzyсski Sі. Nobilitacje w Galicji w latach 1772-1918. Warszawa : DiG, 1997. - 300s., Gуrzyсski Sі. Arystokracja polska w Galicji. Studium heraldyczno-genealogiczne. - Warszawa : Wydawnnictwo DiG, 2009. - 434 S..

Тут також окремо слід згадати доробок сучасних польських істориків медієвістів. Так Є. Сперка дослідив представників сілезького рицарства, які осіли на Червоній Русі внаслідок надань Владислава Опольського та Владислава Ягайла. Sperka J. Pocz№tki osadnictwa rycerstwa њl№skiego na Rusi Czerwonej // Kняжа доба: історія і культура. - Львів, 2010. - Вип. 3. - С. 278-301; Idem. Zarys migracji rycerstwa њl№skiego na ziemie Rusi Koronnej w okresie panowania Wіadysіawa Jagieііy // Kняжа доба: історія і культура. - Львів, 2011. - Вип. 4. - С. 221-229; Idem. Z dziejуw migracji rycerstwa њl№skiego na ziemie Rusi Koronnej w koсcu XIV i w pocz№tkach XV wieku (wstкpne rozpoznanie) // Narodziny Rzeczypospolitej. Studia z dziejуw њredniowiecza i czasуw wczesnonowoїytnych / Red. W. Bukowski, T. Jurek. - Krakуw, 2012. - T. 1. - S. 519-548. Питанням міграції шляхетських родів у XIV-XV ст. на Червону Русь також займається й А. Яначек Janeczek А. Udziaі szlachty w kolonizacji Rusi Koronnej: migracje rodуw i ich nowa wіasnoњж (XIV-XV w.). Prуba ujкcia syntetycznego. // Rody na Њl№sku, Rusi Czerwonej i w Maіopolsce: њredniowiecze i czasy nowoїytne. Stan badaс, metodologia, nowe ustalenia. - Rzeszуw 2010. - 264 s., Idem. Polska ekspansja osadnicza w ziemi lwowskie; w XIV-XVI w. // Przegl№d Historyczny. Tom 69 : 1978, z. 4. - S.597-622.. Йому ж належить дослідження польських колонізаційних процесів у Львівській землі у XIV-XVІ ст. Місце, яке займала середня і дрібна шляхта XV ст. в оточенні воєвод і старост руських Одровонжів зі Спрови описав М. Вілямовський. Також в його дослідженнях йдеться й про конфліктні взаємини з місцевою шляхтою. Зокрема ним опубліковано реєстр скарг самбірських зем'ян на старосту Яна Одровонжа Вілямовський М. Надвірна familia Пьотра та Анджея Одровонжа зі Спрови, воєвод і старост руських // Молода нація. К., 2001. № 3. - С. 85-148; Idem. Rejestr skarg ziemian samborskich na starostк Jana Odrow№їa. Nieznane џrуdіo do dziejуw konfliktуw spoіecznych na Rusi Czerwonej w drugiej poіowie XV wieku. // Narodziny Rzeczypospolitej. Studia z dziejуw њredniowiecza i czasуw wczesnonowoїytnych, ed. Waldemar Bukowski and Tomasz Jurek, Krakуw 2012, vol. II. - S.1365-1408.. Дотичною до студій з історії початків галицької дрібної шляхти є робота ще одного польського історика Г. Явора про поселення, які існували на волоському праві Jawor G. Osady prawa woіoskiego i ich mieszkaсcy na Rusi Czerwonej w pуџnym њredniowieczu. - Lublin, 2000..

Українська складова даного історіографічного контексту досі залишається доволі скромною. Розвідка Б. Барвінського про рід П. Конашевича-Сагайдачного Барвінський Б. Конашевичі в Перемиські землі в XV і XVI ст. Генеалогічно-історична монографія // ЗНТШ. Львів, 1930. - Т. 100. - Ч. 2. - С. 127-130., яка вийшла в «Записках НТШ» у 1930 р. і зібрані ним матеріали до генеалогії роду Барвінських, «Золота книга українського лицарства» М. Голубця Голубець М. Золота книга українського лицарства. - Львів, 1939. - Чис. 1. лише розпочали роботу у цьому напрямку. Однак довший час опісля подібні студії не провадились. Українські історики радянського періоду переважно оминали тему дрібної шляхти, яка ідеологічно не зовсім вписувалася у концепцію «Боротьби трудящих мас проти польсько-шляхетського гніту». Тому якщо згадки про участь дрібної шляхти у суспільному житті чи певних заворушеннях подеколи виринали в історичних працях, то про окремі дослідження з її історії чи генеалогії не йшлося.

Зростання зацікавлення українських істориків даною темою спостерігається в останні часи. Зокрема маємо синтетичне, але водночас вельми детальне дослідження української шляхти Волині і Центральної України з кінця XIV - до середини XVII століття здійснене Н. Яковенко Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV - до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. - Київ: Наукова думка, 1993. - 416 с.; вид. 2-ге, переглянуте і виправлене: Київ: Критика, 2008. - 472 с.. В ньому, окрім основних етапів становлення і розвитку шляхетської спільноти зазначеного регіону, автор в характерній для нього манері висвітлює різноманітні внутрішні мотиви і причини, які були рушіями змін в шляхетському середовищі того часу, показує значну лабільність шляхетської станової структури, розкриває питання розшарування стану, ментальність та взаємодії між собою представників цих різних прошарків шляхти. Тут же подано детальну реконструкцію генеалогій панських родів Волині і Правобережжя.

Реконструкцією шляхетських родинних структур Волині у XVI - XVII ст. займається І. Ворончук. У її працях окрім самого генеалогічного матеріалу цікавими для нас є багато методологічних і методичних зауважень щодо родовідних досліджень, аналіз різноманітної документації актових книг ґродських і земських судів Волині цього періоду. В них вміщено та схарактеризовано уживану в актах XVI-XVII ст. термінологію спорідненості, описано процедуру генеалогічних реконструкцій. Окрім того важливими є її дослідження родини, шлюбу, домогосподарства, а також демографічні студії проведені нею на основі отриманого генеалогічного матеріалу Ворончук І. Родоводи волинської шляхти ХVI - першої половини ХVII ст.: реконструкція родинних структур (методологія, методика, джерела). - К., 2009. - 511 с., Її ж. Населення Волині в XVI - першій половині XVII ст.: родина, домогосподарство, демографічні чинники. - К., 2012 р. - 712 с., Її ж. Демографічна ментальність волинської шляхти в XVI-XVII ст.: шлюбна модель та її чинники // Шостий міжнародний конгрес україністів. - Донецьк-Київ, 2005. - С. 30 - 44, Її ж. Родинна термінологія актової документації ґродських і земських судів XVI-XVII cт. // Збірник наукових праць НДІУ. - К., 2006. - Т. ХІ. -С. 308 - 327, Її ж. Акты гродських и земских судов как источник генеалогических исследований (на примере Волыни XVI - XVII вв.). Матэрыялы Міжнароднай навукова-практычнай канферэнцыі "Ягелоны: дынастыя, эпоха, спадчына". - Гальшаны - Навагрудак, 8-10 вересня 2006. - Мінск, 2007. - С. 51 - 73, Її ж. Дітність волинської шляхетської родини XVI - першої половини XVII ст. // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. № 22. Луцьк, 2010. - С. 139-148..

Того ж регіону стосується й робота В. Собчука по історії й генеалогії окремих князівських і шляхетських родах Волині XIV- першої половини XVIІ ст. Увагу тут приділено тому як ці роди з'являлися, розросталися і ділилися на нові гілки, як змінювалась структура їх власності і як зрештою деякі з них вгасали й зникали з історичної арени Собчук В. Від коріння до крони: Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV -- першої половини XVII ст. -- Кременець: Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014. -- 508 с..

Детальні просопографічні і генеалогічні дослідження з історії подільської шляхти XIV-XVI ст. подані в праці В. Михайловського. В ній особливо заслуговують уваги його скурпульзні дослідження панської родини Бучацьких, а також окремих подільських урядників та представників середньої і дрібної шляхти, котрі домоглися просування вгору по соціальній драбині Михайловський В. Еластична спільнота: Подільська шляхта в другій половині XIV - 70-х роках XVI століття. - К.: Темпора, 2012. - 450 с..

Маємо також досить широко охоплені дослідження генеалогії та демографії шляхти у Київській губернії, а зокрема в її Радомишльському і Васильківському повітах, проваджені Є. Чернецьким. Ці студії, щоправда переважно стосуються кінця XVIII - першої половини XIX ст., оскільки саме за цей період наявний великий пласт документів, зокрема і про підтвердження дворянських прав. Публікуючи численні списки і переліки легітимованої шляхти, Є. Чернецький подає наочну картину чисельності шляхти, розкриває її родовий склад, соціальну структуру та специфіку розселення. Йому ж належить ряд джерелознавчих публікацій з історії правобережної шляхти, де проаналізовано доступні архівні матеріали дворянських депутатських зібрань, ревізьких казок, сповідальних розписів тощо Чернецький Є. Шляхта Васильківського повіту Київської губернії за сповідальними розписами православних храмів початку XIX ст. (Білоцерківщина, Васильківщина, Мотовилівщина, Рокитнянщина, Фастівщина). - Біла Церква: Мустанг, 1999. - 26 с.; Його ж. Формування і соціальне структурування шляхти Радомишльського повіту Київської губернії в кінці XVIII - першій третині XIX ст.: генеалогічний та історико-демографічний аналіз. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. - Київ, 2010. - 18 с.; Його ж. Список білоцерківської шляхти. - Біла Церква: Видавництво ТОСК, 2001. - 78 с.; Його ж. Правобережна шляхта за російського панування (кінець XVIII - початок XX ст.). Джерела, структура стану, роди. - Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2007. - 176 с.; Його ж. Михалевські герба Корчак з Вовковинець та Олександрівки: легітимаційні документи (1733-1842 рр.). - Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2015. - 184 с.; Його ж. Фонди дворянських установ Російської імперії в архівах Білорусі, Естонії, Латвії, Литви, Молдови, Польщі, України та Фінляндії. - Біла Церква: Вид. О. Пшонківський, 2013. - Том І. - 176 с..

Поступово з'являються роботи, у яких ведеться вивчення генеалогії окремих родів чи, навіть, дрібної шляхти певних повітів Галичини. У цьому розрізі важливими і ґрунтовними є студії над історією та генеалогією шляхти Перемишльської та Сяноцької земель, які провадить І. Смуток. Перелік його праць та публікацій на цю тему доволі поважний та постійно збільшується Смуток І. Вступ до генеалогії шляхти Самбірського повіту XVI - початку XVII ст. - Львів, 2008; Його ж. Виникнення та використання прізвиськ серед шляхти Турківщини у XVI-XVIII ст. (На прикладі родів Ільницьких, Комарницьких, Височанських, Матківських тощо) // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства - Львів, 2004. - Вип. ІV. - С. 23-32; Його ж. Початки родів Яворських, Турецьких, Ільницьких (XV-XVI ст.) // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. - Львів, 2006. - Вип. 5. -С. 55-64; Його ж. Достовірність даних історико-генеалогічних матеріалів легітимізації галицької шляхти кінця ХVІІІ-ХІХ ст.) // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства - Львів, 2007. - Вип. VІ. - С. 87-92; Його ж. Гродські і земські акти як джерело до генеалогії шляхетських родів православного (греко-католицького) віровизнання Перемишльської землі (XVI - XVIII ст.) // Мандрівець. Всеукраїнський науковий журнал гуманітарних студій. - № 2 (92). - Тернопіль, 2011. - С. 64-68; Його ж. Формування родів руської шляхти Перемишльської землі (XV-XVIII ст.) // Генеалогія. Збірка наукових праць. - Київ, 2013. - Вип. І. - С. 255-270; Його ж. Руська шляхта у Перемишльському повіті (XV-XVII ст.): географія землеволодіння // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич: Коло, 2012. - Вип. XVI. - С. 88-102; Його ж. Родовий склад шляхти Перемишльської землі у XV - на початку XVII ст. // Rocznik Lubelskiego Towarzystwa Genealogicznego. - Lublin, 2013 (2014). - Tom V. - S. 110-148.. У них він зачіпає зокрема питання витоків дрібної шляхти, її розселення та родинних пов'язань, детально розкриває проблематику утворення шляхетських прізвиськ та відгалуження нових родів від вже існуючих. Загалом І. Смутку вдалось реконструювати генеалогії більшості шляхетських родів Самбірського повіту на відтинку кількох століть, починаючи від перших згадок про її представників, та дослідити формування і родовий склад шляхти всієї Перемишльської землі у XV-XVIII ст. В цьому ж напрямку працює російський історик С. Пашин, котрий досліджує історію формування та ранню генеалогію перемишльської шляхти Пашин С. Перемышльская шляхта второй половины XIV - начала XVI века. Историко-генеалогическое

исследование. - Тюмень, 2001; Его же. Генеалогический комментарий к копиям грамот князя Льва Даниловича //Исследования по русской истории. Сборник статей к 65-летию профессора И.Я. Фроянова / Отв. ред. В.В.Пузанов. - СПб.-Ижевск: Издательство Удмуртского университета, 2001. - С. 125-140; Его же. Червонорусские акты XIV-XV вв. и грамоты князя Льва Даниловича. - Тюмень, 1996. - С. 81-101; Его же. Шляхетство позднесредневековой Польши: сословные критерии и пути нобилитации (на примере перемышльских конюхов XV-XVI вв.) // Европа на этапе от классического средневековья к новому времени. Сб.научн. трудов. - Тюмень, 1991. - С. 40-47; Его же. Дрогобычская шляхта XV - начала XVI века // Европа. Международный альманах. - Тюмень, 2002. - Вып. II. - С. 68-78; Его же. Земяне из саноцкого села Добра в XV веке // Европа. Международный альманах. - Тюмень, 2003. - Вып. III. - С. 46-56, Его же. Самборские шляхтичи волошского происхождения во второй половине XIV?начале XVI века. // Материалы научной конференции, посвященной 100-летию со дня рождения проф. П. И. Рощевского, Тюмень 2003... Правда, на сьогоднішній день це поодинокий випадок грунтовних і детальних історико-генеалогічних студій дрібної шляхти в окремих повітах та землях. Щодо шляхти решти території Галичини такого поступу в дослідженнях поки не спостерігається.

З поміж інших праць, у 2009 р. побачило світ і дослідження Л. Сливки з історії галицької дрібної шляхти в Австрії та Австро-Угорщині у 1772-1914 рр. Сливка Л. Галицька дрібна шляхта в Австро-Угорщині (1772-1914 рр.). - Івано-Франківськ, 2009., що претендувало на певне узагальнення, однак у контексті генеалогічних досліджень таким на стало. Також варто згадати студії до історії шляхти руського воєводства ХV ст. Ю.Зозуляка Зазуляк Ю. Шляхта руського воєводства у XV ст.: дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. - Львів, 2004. - 197 с.; Його ж. До історії генеалогічної свідомості перемишльського руського можновладства у XV-XVI століттях. - С.125 - 133. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Випуск 15 / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів, 2006-2007. - 940 с. та доробок з історії шляхти Сяноцької землі Я. Лисейка Лисейко Я. Участь шляхти у військових справах Сяноцької землі в другій половині ХIV-XVI ст. - С. 45 - 58. // Військово-науковий вісник академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. - Львів, 2010. - Вип.14; Його ж. Стосунки шляхти сяноцької та перемишльської земель у XV - першій половині XVI ст. - С.73 - 80. // Дрогобицький краєзнавчий збірник /ДДПУ імені Івана Франка. - Вип. XIV - XV. - Дрогобич: Коло, 2011. . Серед недавніх праць маємо також студії Олексія Вінниченка про чиншову шляхту на Поділлі і Південній Волині у 1740-1770-х роках та її соціально-економічне становище і спосіб життя Вінниченко О. Чиншова шляхта на Поділлі і Південній Волині у 1740-1770-х роках. II. Соціально-економічне становище і спосіб життя (На документальних матеріалах з маєтків Жевуських) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Львів, 2008. - Том CCLVI: Праці Історично-філософської секції. - С. 647-684.. Соціально-економічні стосунки шляхти Галичини відображені в дослідженні Юрія Зазуляка про особливості шляхетських конфліктів в Руському воєводстві у ХV ст. і їх емоційної сторони Зазуляк Ю. Погрози та вияви емоцій у шляхетських конфліктах у Руському воєводстві XV ст. // Соціум. Альманах соціальної історії. - Київ, 2008. - Випуск 8. - С. 239-254., роботі Оксани Вінниченко про конфлікти в шляхетському соціумі кінця ХVII - першої половини ХVIIІ ст. Вінниченко О. Конфлікти у шляхетському соціумі кінця XVII - першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг Львівського гродського суду). // Соціум. Альманах соціальної історії. - Київ, 2007. - Випуск 7. - С. 161-173. та ін. По новому підходить до інтерпертації шляхетських взаємин у своїх працях Н. Старченко, котра досліджує шляхту Волині другої половини XVI - початку XVII століття Старченко Н. Честь, кров і риторика. Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI - XVII століття). Laurus, 2014. - 510 с.; ЇЇ ж. Дещо про спокусу джерел та пастки інтерпретацій (на прикладі справ про шляхетські наїзди на Волині наприкінці XVI ст.) // Український історичний журнал. - 2009. - № 6. - С. 165-182.; ЇЇ ж. Про ефективність судочинства на Волині (на прикладі роботи Луцького гродського суду 1598 і 1600 pp.) // Український історичний журнал. - 2011. - № 5. - С. 4-27.; ЇЇ ж. Честь як регулятор шляхетського повсякдення (Волинь останньої третини XVI - початку XVII ст.) // Український історичний журнал. - 2012. - №6. - С. 25-39.. Зокрема вона акцентує увагу на розумінні тогочасної дійсності та її символів, підкреслює важливість таких понять як шляхетська честь, захист якої міг бути рушієм багатьох конфліктів описаних у судових книгах. З іншого боку вона подає нове бачення того як взагалі функціонувало шляхетське суспільство в досліджуваний період і яке відношення до регуляції міжшляхетських відносин мали суди, документи котрих нині є основним джерелом для вивчення цих відносин. Такі інтерпретації цінні для розуміння ситуації не тільки на Волині, а в загальних рисах можуть стосуватися й Галичини. Певне значення для розуміння контексту соціальних взаємовідносин дрібної шляхти із іншими становими групами мають праці з історії прикарпатського селянства Гошко Ю. Населення Українських Карпат XV - XVIII ст. / Юрій Гошко. - К., 1976. - 204 с, Інкін В. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI-XVIII століттях: історичні нариси. - Львів, 2004, Его же. Волость (краина) и вече (сбор) на Галиции в XVI-XVIII вв.// Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. 1970г. - Рига, 1977. - С.72-79, Его же. К вопросу происхождения волошских князей в галицкой деревне в XV--XVIII в.в.// Славяно -- волошские связи -- Кишинев 1978. - 116. C..

Останнім часом з'являються науково-популярні публікації до історії та генеалогії дрібної шляхти Галичини. Серед них можемо згадати розвідки М. Терлецького про рід Драго-Сасів, в яких він представив шляхтичів гербу Сас в досить широкому історичному контексті та вмістив детальні генеалогічні відомості про десять поколінь роду Креховецьких, власників Крехівців і Княгинина Терлецький М. Контури роду Драго-Сасів. - 2-е вид., змін. і доп. - Львів: Центр Європи, 2005; Його ж. Драго-Саси на тлі століть. - Львів, 2008.; Його ж. Дві сутності Сасівського роду. - Львів: Тріада плюс, 2009..

В контексті методологічних та джерелознавчих студій з історії шляхти варто згадати оцінку гродських і земських актів як джерела генеалогічної інформації для православної шляхти Перемишльської землі дану І. Смутком Смуток І. Гродські і земські акти як джерело до генеалогії шляхетських родів православного (греко-католицького) віровизнання Перемишльської землі (XVI-XVIII ст.) // Мандрівець. Всеукраїнський науковий журнал гуманітарних студій. - № 2 (92). - Тернопіль, 2011. - С. 64-68. . Коротку характеристику актових книг гродських і земських судів як джерела до вивчення шляхти Волині подано у одній із статей І. Ворончук. Зокрема, нею відзначено декілька типових трудностней, пов'язаних з ідентифікацією окремих осіб шляхетського роду (вживання однакових імен у межах одного роду, використання різних іменних та прізвищевих форм для однієї і тієї ж особи, переважання чоловіків у родовідних схемах), розгляzenj часті помилки у встановленні філіаційних зв'язків (ототожнення двох різних осіб та роздвоєння однієї особи на двох окремих людей), порушується проблематика пов'язана з використанням у дослідженнях іменного критерію Ворончук І. Актові книги ґродських і земських судів як джерело генеалогічних досліджень: складнощі та пастки практичних процедур. // Генеалогія. Збірка наукових праць. - Вип. І. - Київ, 2013. - С. 105 - 114.. Також, як уже було згадано, багато методологічних зауважень щодо техніки і процедури генеалогічних реконструкцій подано І. Ворончук у праці про родоводи волинської шляхти Ворончук І. Родоводи волинської шляхти ХVI - першої половини ХVII ст.: реконструкція родинних структур (методологія, методика, джерела). - К., 2009. - 511 с..

Говорячи про історіографію, яка стосується безпосередньо роду Березовських, мусимо відзначити, що вона здебільшого становить собою поодинокі згадки в різних наукових працях, гербовниках тощо. Відмітимо, що до кінця XVIII ст. польські гербовники фактично не містять інформації про рід Березовських. Очевидно, це було пов'язано із тим, що ті, попри свою чисельність, знаходились на найнижчому і, відповідно, найбіднішому щаблі шляхетської ієрархії, та, за рідкими винятками, не займали якихось важливих урядів чи служб. А навіть, якщо і знаходимо про них згадки, то повідомлення обмежуються кількома словами, як в гербовнику Г. Ступніцкого від 1855 р. де зазначено, що «Березовські - рід чисельний в землях Галицькій і Київській» Stupnicki H. Herbarz polski i imionospis zasіuїonych w Polsce ludzi wszystkich stanуw i czasуw: uіoїony porz№dkiem alfabetycznym na podstawie Herbarza Niesieckiego i manuskryptуw. - T. 1 - S. 23.. Лише у 1794 р. польський геральдик Войцех Віляндек перераховує в своїй праці кількох Березовських, які займали уряди на Правобережжі Wiel№dko W. Heraldyka Czyli Opisanie Herbуw oraz Famile Rodowitey Szlachty Polskiey Y W.X. Litt. Z Ich Herbami. - Warszawa, 1794. - T.1, cz.3 - S. 402-403. . Йшлося про частину роду, яка вже досить давно покинула своє родове гніздо, належала на той момент до римо-католицького обряду та була відносно заможною. Цю ж інформацію копіює в середині XIX ст. Я. Бобровіч Herbarz polski Kaspra Niesieckiego powiкkszony dodatkami z pуџniejszych autorуw, rкkopismуw, dowodуw urzкdowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza. - Lipsk, 1839. - T. 2. - S. 106.. У праці Дуніна-Борковського знаходимо перелік придомків сімей Березовських, які пройшли легітимацію в кінці ХVIII - першій половині ХІХ ст. Dunin Borkowski J. Spis nazwisk szlachty polskiej. - Lwуw, 1887. - S. 18.. Лише у гербовниках А. Бонецького та С. Уруського подано короткі статті про рід Березовських, де також перелічено придомки сімей, які пройшли легітимацію. При цьому С. Уруський вмістив дані про легітимованих представників роду як в Галичині, так і в Подільській і Волинській губерніях Російської імперії Herbarz Polski. Cz. I: Wiadomoњci historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich / Uіoїyі i wydaі A. Boniecki. Warszawa, 1907. - T. 1. - S. 168. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. - Warszawa, 1904. - T. 1. - S. 140..

Вперше спробу охопити загалом та реконструювати генеалогію Березовських від самих початків здійснив Л. Виростек, скориставшись для цього даними «Актів гродських і земських» Wyrostek L. Rod Dragow-Sasow na Wкgrzech i Rusi Halickiej // Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego. - R. 1931/32. - T. IX. - Krakуw, 1932. - S. 90-91, 121, 125, 152, 155.. Щоправда, до відомостей про Березовських він вплітав згадки із джерел про інший шляхетський рід - Бережницьких з Бережниці над р. Лімницею та допускав можливість ототожнення цих двох родів, що є маловірогідним. Тим не менше, йому вдалось вибудувати певну послідовність кількох поколінь Березовських та коротко осягнути історію цього роду. Фактично в своїй праці він подає більшість доступних джерельних згадок про Березовських за XV ст., починаючи від опису судового спору між Станком з Березова та Прокопом зі Стрільча, згадуючи про продаж половини Березова Сенькові Баламутові шляхтичами Іваном Юрковичем, Семеном Данилковичем та Іваськом Данишковичем у 1482 р. та про участь Березовських у повстанні під проводом Мухи у 1490 р. і польсько-молдавській війні у 1510 р. Л. Виростек також припускав близьку кровну спорідненість Березовських із Опришовськими і Підмихальськими, а також вказував на можливі волоські корені Березовських, доказом чого нібито є волоська форма імені одного з перших шляхтичів Березова - Шандра.

Кілька разів побіжно згадує Березовських В. Лозінський. Перший епізод стосувався нападу опришків на пнівський замок у 1621 р., коли серед нападників був не вказаний з ім'ям шляхтич Березовський. В іншому місці йдеться про підтримку дрібною шляхтою, в т.ч. Березовськими, повстання на чолі з Семеном Височаном у 1640-их рр. та про позбавлення кількох Березовських шляхетських прав та конфіскацію їх маєтків за участь в ньому Јoziсski Wі. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej poіowie XVII wieku / Wі. Јoziсski. - Krakуw: Wydawnictwo literackie, 1960. - S. 236. 290, 404, 409..

В українській історіографії Березовські згадуються здебільшого в зв'язку з кількома повстаннями, що в них вони себе активно проявили. Інші поодинокі звістки стосуються участі представників цього роду в солеторгівлі та опришкуванні. Як приклад, згадаємо одну із робіт В. Грабовецького, у якій він наводить факт спору у 1438 р. між шляхтичами Сеньком і Юрком з Березова та Прокопом з Хриплина за привілей на Березів, вказуючи, що вищезгаданий Прокіп «позичив Березовським гроші і взяв у заставу їх привілеї, а згодом не хотів їм їх повернути та забрав у Сенька та Юрка Березовських половину села, яку покривджені зуміли відстояти з великими труднощами» Грабовецький В.В. Селянське повстання на Прикарпатті під проводом Мухи 1490-1492 років. - Львів: Видавництво при Львівському державному університеті видавничого об'єднання «Вища школа» 1979 . - С.80.. В цій же роботі в кількох місцях згадується про участь шляхтичів з Березова в повстанні під проводом Мухи та війні на боці молдавського воєводи, зокрема наведено оригінальний текст латиною та його переклад про конфіскацію маєтків шляхтичів з Березова у 1498 р. за участь у повстанні під проводом Мухи Грабовецький В.В. Селянське повстання на Прикарпатті під проводом Мухи 1490-1492 років. - Львів: Видавництво при Львівському державному університеті видавничого об'єднання «Вища школа» 1979. - С. 21, 80, 118.. Правда інтерпретація тих подій звичайно відповідала духові і логіці часу, коли була опублікована праця, яка рясніє типовими радянськими кліше про «пригнічення трудящих» та «польсько-шляхетське панування».

Дещо пізнішого часу стосуються повідомлення про участь Григора, Сенька, Гринчі, Григора, Фичі і Іваська Березовських у молдавсько-польській війні на стороні воєводи Богдана влітку 1509 р. М. Грушевський у «Історії України-Руси» наводить міркування про внутрішній культурно-релігійний зв'язок дрібної православної шляхти Галичини із Волощиною та причини приєднання досить великого її числа до волоського воєводи під час його походу на Галичину. Згадана в джерелах шляхта, а серед них Березовські, після поразки волоського війська, коли господар зобов'язався відпустити всіх людей, виведених з Галичини, повернулася з Волощини й виправдовувалася перед королем, що пристали до воєводи не добровільно, а з примусу. Їхнє виправдання було прийнято королем, з них знято звинувачення в зраді і повернуто всі права, маєтки та добре ім'я Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 6. - Київ-Львів, 1907. - С. 242.. Оригінальний текст із коронної метрики про звільнення дрібних шляхтичів, в т.ч. Березовських, від втрати доброго імені і кари за участь у згаданій війні був уміщений також і в його «Матеріалах до історії суспільно-політичних і економічних відносин західньої України» Грушевський М. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин західньої України (ЗНТШ. - 1905. - Том LXIV. - Кн. 2). - С. 70-71..

Про участь Березовських у повстанні Мухи та молдавських походах згадує І. Крип'якевич у своїй праці «З історії Гуцульщини» Крип'якевич І. З історії Гуцульщини. - Львів, 1929. - С. 10.. Тут же маємо звістку про напад на березівський маєток Белжецьких, організований і здійснений Ю. Балабаном у 1642 р. Правда, про деталі цього нападу і про масову участь в ньому шляхтичів Березовських не повідомляється.

Названі історики згадують і про кілька десятків Березовських, які брали участь у повстанні під проводом Семена Височана у 1640-их рр. Так у, «Історії України-Руси» М. Грушевський серед інших названо Березовських у складі повстанських ватаг Семена Височана Грушевський М. С. Історія України-Руси. - Т. 6. - Київ-Львів, 1907. - С. 245.. І. Крип'якевич згадує шляхтича Леся Березовського з Березова «помічником Височана» Крип'якевич І. З історії Гуцульщини. - Львів, 1929. - С. 10.. В. Грабовецький вказує, що з Березова у загони Височана пішло 60 шляхтичів Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. - Львів: Світ,1990. - С. 123; Грабовецький В. Селянський рух на Прикарпатті в другій половині XVII - першій половині XVIII ст. - Київ, 1962. - С. 75., а шляхтич Лесь Березовський навіть став «головним ад'ютантом і керівником штабу» Грабовецький В. Селянський рух на Прикарпатті в другій половині XVII - першій половині XVIII ст. - Київ, 1962. - С. 64; Жерела до історії України-Руси. - Том 5. - Львів, 1901. - С. 116-117..

Щодо інших аспектів шляхетського життя Березовських, то тут маємо хіба якісь спорадичні відомості. Так, скупу згадку про опришкування одного з Березовських віднаходимо в праці В. Грабовецького. Йдеться про Василя Солонинку, який «діяв біля Березова» Грабовецький В. Антифеодальна боротьба карпатського опришкiвства ХVI-ХIХ ст. - Львів: вид-во Львiвського ун-ту, 1966. - С. 80.. Правда, не подається відомостей, що насправді йшлося про Василя Березовського, який мав прізвисько Солонинка та його двох синів, на яких інші Березовські у 1717 р. склали скаргу. Також В. Грабовецький в IV томі «Нарисів Історії Прикарпаття» нотує, що у 1718 р. в Києві перебувала валка гуцульських солеторговців з Березова - брати Юрко і Андрій Томачів із 25 наймитами. Як відомо, Томич - прізвисько однієї із гілок Березовських. Тут же розглядаючи убогість дрібної шляхти йдеться про те, що шляхтичі Вижнього і Нижнього Березова посідали приблизно скільки ж землі, скільки й селяни. В цьому ж томі повністю подано текст одного із тестимоніїв березівської шляхти, даного Голдишам Березовським у 1744 р., але із інтерпретацією, ніби йшлося про повернення до рідного дому сімейства Березовських, котрі змушені були тікати, рятуючись перед розправою за участь у повстанні у 1648-1655 рр. Така інтерпретація не має документального підтвердження, а тестимоній стосувався швидше за все мігрантів, які покинули родове гніздо на початку XVIII ст. Гарбовецький В. Нариси Історії Прикарпаття. - Т. IV. - Івано-Франківськ, 1994. - С. 16-17, 143..