Шляхетський Галицький рід Березовських У XV–XVIII СТ. Генеалогічне дослідження

Повертаючись до нащадків братів Степана і Григорія Бодругів, вкажемо, що всі їхні сини, здається, залишились мешкати у Вижньому Березові. Однак оскільки серед них було по двоє Іванів, Андріїв, Михайлів і Василів, то ідентифікувати їх і їхніх нащадків у документах важко. Якихось нових прізвиськ в XVIII ст. Бодруги не набули, за винятком кількох особових (один з Андріїв Бодругів звався Венгрином, один з Іванів Бодругів - Сіданюком, інший - Сметанюком) Там само. - Спр.263. - Арк.13, Спр.269. - Арк.853, Спр.271. - Арк.593, Спр.302. - Арк.2002, Ф.6. - Спр.103. - Арк.817., тому зважаючи на різке зростання кількості членів родини, їх родовід в одну цілісну генеалогічну картину скласти не вдається. Хоча в другій половині XVIII ст. маємо більше сотні різноманітних згадок про Бодругів Березовських у судових справах, ситуація ускладнюється вкрай низькою варіативністю імен: серед Бодругів знаходимо самих Іванів, Андріїв і Василів. Достеменно відомо лише, що у Івана Степанового Бодруга було принаймні п'ятеро синів - Андрій, Григір, Василь, Іван і Федір, у іншого Степанового сина Матвія був син Іван, у Петра, сина котрогось із Михайлів, були троє дітей - Андрій, Василь і Іван Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.107. - Арк.1755, Ф.5. - Спр.260. - Арк.985.. У 1775 р. згадані якісь рідні брати Петро і Олексій та їх двоюрідні брати Іван, Михайло і Степан Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.303. - Арк.723.. В кінці XVIII ст. частина родини мешкала на Поділлі, в місті Липовці і у Васильківському повіті. На 1799 р. при одній із ревізій у Липовці записані Василь і Іван Бодруги, сини Андрія, а у Васильківському повіті - Томаш, син Миколая-Яна, та Леонтій, син Олександра, Бодруги Березовські ДАКО. - Ф.782. - Оп.1. - Спр.405. - Арк.1-10..

В підсумку родовід Бодругів Березовських з часу першої письмової згадки про них у 1561 р. по кінець XVIII ст. нараховує сім поколінь. До третьої чверті XVII ст. гілка була малочисельною і в перших трьох поколіннях точно ідентифікованими є лише по одному представнику чоловічої статі. Натомість в другій половині XVIII ст. внаслідок різкого збільшення кількості чоловіків у кожному наступному поколінні генеалогія Бодругів Березовських піддається реконструкції лише частково. Окремі Бодруги Березовські користувалися зрідка особистими прізвиськами такими як Венгрин, Сіданюк, Сметанюк, Попівняк.

ІV.3 Васкули Березовські

Даний рід, що виводить своє коріння від Васкула Фіцича Березовського, фактично є одним із відгалужень від стовбура великої родини Фіцичів з села Нижнього Березова. Васкул - це, очевидно, видозміна імені Василь, яке в подальшому почало слугувати патронімічним прізвиськом закріпившись за всіма нащадками.

Безпосередньо про походження шляхетської гілки Васкулів Березовських від Васкула Фіцича розповідають два документи в книгах Галицького гродського суду. Від них і будемо відштовхуватись, розглядаючи генеалогію цієї родини. Так, у 1754 р. у Галицький гродський суд явився Федір з Фіцичів Васкул Дроняк Березовський і облятував власний родовід, даний і засвідчений шляхтою Березова. Ось сам текст документу у перекладі з польської мови: «Васкул Фіцич Березовський з Анастасією Карповною Березовською сплодили Леся і Дроня Васкулів Березовських. У свою чергу Лесь з Маріанною Березовською сплодили Семена, Петра, Василя і Андрія; а Дронь Васкуляк Березовський з Олесею або інакше Олександрою Лазурковною Березовською, дідичі частки в Вижньому Березові на бані горішній великій, сплодили Матвія і Степана Васкулів Дроняків по отцю названих Березовських. Маць Васкул Дроняків Березовський з Парасею Романчичовною Березовською сплодили Михайла, Павла і Івана. Степан Васкул Дроняків Березовський з Євою Труфановною Березовською сплодили Василя, Якоба, Федора, Єжего, Габріеля, Михайла і Степана. З синів Матвія Михайло неодруженим живе в Березові, Павло і Іван знаходяться у Угорському панстві. З синів Степана - Василь, який з Анною Урбановичовною Березовською сплодили Івана, що помер безпотомним і Степана з Маріанною Лазурковною Березовською нині живучого; Якоб, який з дружиною Євою Романчичовною Березовською сплодили Степана, Якоба і Петра, нині живучих; Федір, який з дружиною Анною Чайковською сплодив Василя, Степана і Івана, нині живучих»ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.263. - Арк. 924..

Кількома роками пізніше у 1760 р. до того ж Галицького гродського суду явився Георгій Березовський і облятував ще одну генеалогію Васкулів Березовських, засвідчену самими Васкулами Березовськими та іншою шляхтою, що на той час мешкала в Березові. Документ був даний Григору, Юркові, Яну і Костянтину нащадкам Васкулів Березовських, що емігрували з родинного гнізда. Згідно цього документу «Васкул Фіцич Березовський продав свої дідичні частки в Нижньому Березові Янові Белжецькому Галицькому каштеляну, про що свідчить донація. Син же цього Васкула Фіцича Березовського Олександр Васкул Фіцич Березовський по отцю названий служив у війську при вельможному полковнику Загвойському, а по Калішській баталії Битва відбулася 18 жовтня 1706 року біля міста Каліш у Польщі між російсько-польско-саксонським військом під командуванням князя О. Меньшикова і короля Августа ІІ та польсько-шведським корпусом під командуванням генерала Арвіда Марденфельда. з коронним гетьманом Потоцьким Тут йдеться про Юзефа Потоцького (1673-1751) - воєнного і політичного діяча Речі Посполитої, каштеляна краківського і гетьмана великого коронного. залишився у Волощині і там, оженившись і мешкаючи на землі панів Туркулів, сплодив двох синів Андрія і Григора і там же на Волощині помер. А по його смерті сини перебрались у Подільське воєводство і поселились у селі Винятинцях Кам'янецького повіту Тепер село Винямтинці Заліщицького р-ну Тернопільської обл. на землях пана Папроцького на чиншу, де вже кількадесят років мешкають. Андрій сплодивши трьох синів Григора, Яна і Костянтина зійшов з цього світу» Там само. - Спр.272. - Арк. 3779.. З документу не зрозуміло, хто такі згадані Юрко та Георгій, який власне й облятував документ у гродському суді. При порівнянні цих двох виводів впадає у вічі розбіжність інформації про синів Олександра (Леся) Васкула Березовського. Перший документ називає імена чотирьох синів - Семена, Петра, Василя і Андрія, що народилися від шлюбу з Маріанною Березовською, другий - лише двох: Андрія і Григора. Крім того запис з 1760 р. прямо вказує, що Олександр Васкул оженився та народив синів на Волощині, тобто не з Березовською.

Маючи ці два досить детальні виводи, можемо зіставити їх дані з іншими згадками про Васкулів Березовських, віднайденими нами у галицьких гродських книгах XVIII ст.

Так, у 1703 р. Юрко Васкул Березовський виступає свідком при продажі Юркові Дрогомирецьким свого грунту Григорієві Бодруру Березовському Там само. - Спр.199. - Арк. 890.. Того ж року серед інших був оскаржений у гродському суді Андрієм Редькою Голинським за збитки, нічний напад на дім та побиття служниці Петраш Васкуляк Там само. - Спр.199. - Арк. 900.. У 1706 р. Барбара Вольська, вдова Альбрехта Гурського, що на той час володіла землею у Березові позивала за завдання шкод і побиття слуг (селян) і мельника серед інших Семена Васкула Там само. - Спр.202. - Арк. 2419.. Очевидно цей же Семен, згаданий як приятель Бодругів у їх суперечці із Орфіняками Урбановичами Березовськими у 1713 р. Там само. - Спр.207. - Арк. 192. та у 1726 р. у зв'язку з невиплатою контрибуцї шляхтою Нижнього Березова за 1717 р. Там само. - Спр.225. - Арк. 770.. Далі, у 1735 р. Іван Васкул Березовський виступає серед свідків при укладенні у Нижньому Березові боргового зобов'язання на 166 злотих під заставу половини сіножаті званої Припір Якобом Фіцичом Березовським Івану Білавичу Березовському Там само. - Спр.253. - Арк. 129.. На цьому згадки про Васкулів Березовських у Нижньому Березові припиняються. Як бачимо вони дійсно мешкали там на початку XVIII-го століття, це співпадає з даними першого виводу, співпадають і імена - Семена, згаданого тричі між 1703 і 1726 рр. і Петра, згаданого у 1703 р. Їх брати Василь та Андрій, про яких знаємо з тексту першого виводу, на сторінки актів не потрапили. Докладно встановити родинні зв'язки з гілкою Васкулів Іжи та Івана Березовських на разі нам не вдалося. Не можна напевно й пояснити, чому у Нижньому Березові ця родина в подальшому не згадується в актах: чи то вона не дала нащадків по чоловічій лінії, чи то повністю емігрувала з родинного гнізда. Залишається фактом лишень те, що у 1788 р. у Нижньому Березові Йосифінська метрика не зафіксувала ні одного Васкула.

Інакше виглядає ситуація з нащадками Дроня Васкула у с. Вижньому Березові. Починаючи з 1726 р. вони систематично з'являються на сторінках гродських актів. Дронь і його сім'я осіла на так званій «Старій бані» На основі місцевості у Вижньому Березові, що в актах ХVII ст. зазвичай називається Старою банею, пізніше, в кінці ХVIII ст. остаточно сформувалось окреме село Баня Березівська. У ХVIIІ ст. у актовій документації паралельно вживали як назву «Стара Баня», так і «Баня Березівська»., на землях, що, мабуть, успадкувала його дружина, і з плином часу його нащадки сформують тут у Бані Березівській одну з найчисельніших шляхетських родин. В свою чергу онук Дроня - Якоб, одружившись на шляхтянці Єві з Романчичів Березовських, переселився у Вижній Березів і осів серед Романчичів, з якими від тоді тісно переплетена доля вижньоберезівських Васкулів Березовських.

В подальшому згадки про Васкулів Березовських у гродських і земських книгах в цілому узгоджуються із даними атестацій.

Зокрема син Матвія Дроняка - Михайло від свого імені і імені братів Павла й Івана, що на той час перебували в Угорщині, та сестри Катерини у 1720-их рр. провадив судовий процес із орендарем корчми Маєром Абрамовичем, звинувачуючи його у причетності до смерті їх матері Марії. Згадки про цей конфлікт у судових документах припиняються у 1729 р., і з тих пір нащадки Матвія Дроняка у актах не фігурують аж до 1754 р., коли було укладено вищенаведений вивід. Як бачимо з нього, Павло і Іван - двоє братів Михайла Дроняка, так і залишилися в Угорщині; сестра Катерина одружилась із Степаном Скільським, а сам Михайло, як було згадано, жив неодруженим у Березові.

Про баня-березівську гілку Васкулів Березовських зустрічаємо в актах теж доволі багато відомостей. Правда, немає жодних прижиттєвих згадок про Степана Васкула Дроняка і його дружину Єву Труфанівну Березовську. Починаючи із 1736 р. маємо записи, що стосуються вже синів Степана. Так, у 1736 р. адміністратор Березова Іван Нагорецький і парох Бані Березівської Василь Макогонюк подали скаргу на Георгія Дроняка, що той «з причини смерті коня» присвоїв собі вола скаржників вартістю сім талерів, «використовує його і на їх вимогу не віддає ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.237 Стр. 1273.. У 1740 р. Георгій, Семен і їх двоюрідний брат Іван Лазаровичі Березовські скаржилися на Федора і Георгія Дроняків, що ті захопили і привласнили соляне джерело на землі позивачів у Вижньому Березові Там само. - Спр.244. - Арк. 545.. Того ж року брати Георгій, Григорій, Федір, Іван, Семен, Михайло і Якоб Березовські (очевидно все ті ж Лазаровичі) викликали до суду за привласнення землі і вживання доходу з неї Якоба, Федора і Георгія Дроняків Там само. - Спр.244. - Арк. 1176-1177.. Очевидно, що спір ішов за землі, які розташовані в Бані Березівській, і Васкули могли претендувати на них, як на спадок по своїй матері чи то бабусі. Так чи інакше, в подальшому цим двом родам - Васкулам і Лазаровичам Березовським судилося живучи по сусідству становити більшу частину шляхетського населення Бані Березівської. У 1747-1751 рр. брати Георгій, Федір і Якоб Васкули конфліктували із сохачевським каштеляном Андрієм Христофором Мержеєвським, власником земельних часток у Березові, та його людьми. Окрім цих трьох синів Степана Васкула Дроняка, а саме Василя, Якоба і Федора, інші названі у виводі більше на сторінках документів не згадуються.

Із кінця 1730-тих р. Якоб Васкул активно бере участь у справах разом із родиною своєї дружини Єви з Романчичів Березовських. Так, 1739 р. Єва та Якоб квитували Якова і Анастасію Зубків Березовських з приводу запису на їх користь землі дідом Якобом Романчичем Березовським. Єва отже була близькою родичкою Якоба Романчича Березовського Там само. - Спр.242. - Арк. 942.. У 1751 р. Якоб Васкул Дроняк незмінно виступає на боці вдови по Петру Романчичу Березовському під час довгого судового процесу з Бодругами Березовськими з приводу вбивства її чоловіка Там само. - Спр.260. - Арк. 854-855, 962, 985.. З 1764 р. в документах фігурує син Якоба Степан, а у 1775 р. вже три сини Якоба - Степан, Якоб і Петро беруть участь у спорі за спадщину по материнській лінії із Урбановичами Березовськими.

В подальшому генеалогія цього роду кінця XVIII - першої половини XIX ст. добре прослідковується завдяки збереженим легітимаційним документам. Так, у 1780-их рр. пройшли нобілітацію п'ять сімей Васкулів Березовських, що налічували в той час 9 дорослих осіб чоловічої статі. З Вижнього Березова це було троє братів Степан, Якоб і Петро ЦДІАЛ. - Ф.165. - Оп.6-а. - Спр. 31. - Арк. 273.. При цьому у записах, очевидно, було допущено помилку, бо вказувалось, що вони є дітьми Якова Васкула і Єви Романчич Березовських та внуками теж Якова Васкула і Єви Романчич Березовських. Тоді як з виводів знаємо, що вони були онуками Степана Васкула Дроняка Березовського. Насправді брати були онуками Якоба, але Романчича Березовського по материнській лінії. Із пізніших даних дізнаємось, що з трьох братів Петро помер близько 1818 р., а Якоб у 1834 р. був ще живий і, з його ж слів, мав 90 років. У 1830-их рр. підтвердили своє шляхетство нащадки цих трьох братів Там само. - Оп.3. - Спр.253. - Арк. 40-49.. Відомо, що від Якова і Степана походять пізніші відгалуження цієї вижньо-березівської родини - Васкули Сабадюки, Васкули Крепові, Васкули Груздові. На 1820 р. Васкули займали у Вижньому Березові 7 господарств ЦДІАЛ. - Ф.20. - Оп.11. - Спр131. - Арк. 1 - 112., а у 1860 - уже 12 ЦДІАЛ. - Ф.146 (Галицьке намісництво, 1772-1921 рр.). - Оп.64. - Спр. 7712 - Арк.17-20..

Баняберезівська гілка Васкулів була чисельнішою за вижньоберезівську, і при першій легітимації у 1780-их рр. нараховувала близько 6 дорослих осіб чоловічої статі ЦДІАЛ. - Ф.165. - Оп.6-а. - Спр. 31. - Арк. 283, 438, 1307, а також Спр. 34. - Арк. 257.. Згідно Йосифінської метрики у 1788 р. вони займали 5 ЦДІАЛ. - Ф.19. - Оп.6. - Спр84. - Арк. 1 - 18., а через три десятиліття, у 1820 р. згідно Францисканської метрики - уже 12 господарств ЦДІАЛ. - Ф.20. - Оп.11. - Спр130. - Арк. 1 - 80.. У кінці 1830-их легітимацію баня-березівські Васкули пройшли у складі 25-ти осіб ЦДІАЛ. - Ф.165. - Оп.3. - Спр.254. - Арк. 1-128.. При цьому щодо нащадків Василя Васкула Дроняка дані першого виводу дещо розходяться із пізнішою інформацією із легітимаційної справи. Від Василевого сина Івана, який згідно виводу помер безпотомним, за даними легітимаційної справи походять Михайло, Микола і Іван Васкули Березовські.

З легітимаційних справ відома також сім'я Васкулів Іскруків Березовських у селі Вікно, що тепер у Городенківському районі Івано-Франківської області. У 1833 р. там мешкали Олекса, син Якоба Васкула і Федір Іскрук, син Михайла Васкула з дітьми Михайлом, Андрієм, Семеном і Дмитром Там само. - Спр.253. - Арк. 27-31.. Однак встановити їх родинний зв'язок із березівським стовбуром роду наразі не можливо, хоча можна припустити, що це були нащадки тих Васкулів Березовських, які згідно атестації 1760 р. мешкали на чиншу у селі Винятинцях Кам'янецького повіту.

Наявні генеалогічні дані з середини XVII ст. і до 1830-их рр. загалом вкладаються у 8 поколінь родоводу Васкулів Березовських. На жаль ідентифікувати в документах безпосередньо протопласта роду Васкула Фіцича не вдається, тому й вияснити від котрого з відгалужень Фіцичів Березовських походить цей рід немає можливості. В загальному можна виділити два його відгалуження, що походять від двох синів Васкула Фіцича Березовського - Нижньо-Березівське і Вижньо-Березівське. В свою чергу останнє розділилося у XVIII ст. на ще три дрібніші вітки. Представники Вижньо-Березівської гілки Васкулів Березовських відомі також як Дроняки Березовські, іншими додатковими прізвиськми були такі як Іскрук, Сабадюк, Креп, Грузд.

ІV.4 Геники Березовські

Походження Геників Березовських залишається до кінця нез'ясованим. Вперше прізвисько Геник (Genic) зустрічаємо в 1629 р. Тоді Гарасим, син Семена Геника Березовського відписав дві частки у Нижньому Березові галицькому каштеляну Яну Белжецькому ЦДІАЛ. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.83. - Арк.325, 639.. Проте сумнівно, що наступні покоління Геників Березовських походять від цього Гарасима. Реконструювати їх генеалогічне дерево вдається лише від Василя, який мешкав в середині XVII ст. Його нащадки у 1765 р. були звинувачені шляхтою Березова у неправомірному причисленні себе до Березовських під час одного із судових розборів. Тоді було укладено так званий тестимоній, чи то свідоцтво, де стверджувалось, що двоюрідні брати Іван, син Георгія і Георгій, син Степана ніби-то Геники Березовські, насправді не є Березовськими, а самовільно причислили себе до цього роду. Шляхта свідчила, що предки цих братів поселились в Березові давно і завжди були знані як Княгницькі, але згодом, переселившись з Березова до міста Липовець, почали називати себе Березовськими Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.286. - Арк.273, 389.. Під цим свідченням підписалося достатньо багато березівських шляхтичів, тому їх твердження заслуговує довіри. Даний тестимоній слугував доказом у довготривалій судовій справі, в якій Косовчичі Березовські власне звинувачували цих двох Геників у неприналежності до Березовських. Хоча в результаті Геники таки відстояли своє право називатися Березовськими і, як випливає із архівних матеріалів, пізніше принаймі один з них - Іван, повернувся і мешкав у Нижньому Березові, провадив свої майнові справи у галицькому гроді, а у 1780-их рр. успішно пройшов легітимацію. Більше того, в кінці XVIII ст. він обійняв державну посаду, ставши намісником шляхетської громади Нижнього Березова. Все це повинно було б нас переконати у несправделивості закидів місцевої шляхти. Однак, у той же час, під 1648 р. у одному з судових документів дійсно згадується поміж інших шляхтичів Нижнього Березова Василь Гінік Княгиницький (Wasil Hinik Kniehynicki) Там само. - Спр.141. - Арк.923, Спр.146. - Арк.11, Спр.149. - Арк.1025.. Справа стосувалася спору за землю між магнатом Яном Яблоновським і місцевою шляхтою. То ж, очевидно, що принаймні цей Княгницький, мешкаючи в Березові, користувався прізвиськом Геник. Повторно Василь Княгницький згаданий в Березові у 1669 р. вже без прізвиська Там само. - Спр.511. - Арк.999.. З документів, на жаль, не відомо чиїм сином він був і чи мав потомство.

Починаючи із 1650 р. відомий Василь Геник Березовський, родоначальник однойменної родини, який регулярно виступає на сторінках давніх актів, і в достовірності існування якого сумнівів немає. У одній з облят від 1691 р. він записаний також як Василь Березовський Урбанович Геник Там само. - Спр.277. - Арк.1253.. З цього можна припустити, що Геники Березовські були відгалуженням великої родини Урбановичів. Тому однозначно судити про походження Геників Березовських не можемо. Очевидним є і той факт, що приналежність синів Василя Геника і зрештою всіх їхніх нащадків до роду Березовських ніким із місцевої шляхти Вижнього і Нижнього Березова не піддавалася сумніву, за винятком того єдиного випадку у 1765 р. Навпаки, самі Геники закидали Білавичу Карабяку, що він нешляхтич.

Василь Геник Березовський згаданий серед шляхти Березова у 1650 р. як учасник повстання на Покутті у часи Хмельниччини Там само. - Спр.142. - Арк.460.. Востаннє він фігурує у 1669 р. в судовій справі віднайдення скарбу. Микола Грабовецький скаржився, що Василь Геник знайшов у землі заявника скарб, захований ще його батьком Івахном Грабовецьким, і відмовляється його віддавати Там само. - Спр.166. - Арк. 669.. В цьому ж році вперше на сторінках документів з'являються сини Василя - Іван і Якоб Геники у справі побиття і пораннення сокирою останнього Фіцичами Березовськими Там само. - Спр.166. - Арк.667, 670.. В 1670 р. котрийсь із братів був на пописі Галицької землі і зафіксований у реєстрі, правда без імені, а лише як Геник Березовський Там само. - Спр.169. - Арк.1750.. У 1678 і 1691 рр. маємо згадки про третього сина Василя Геника Березовського - Юрася (Іжего). У 1678 р. він із двома братами Іваном і Якобом та іншою шляхтою Нижнього Березова були позвані Ольбрахтом Гурським за те, що випасали на його власних і на арендованих ним полях свою худобу, чим завдали збитку на 300 злотих Там само. - Спр.179. - Арк. 816.. В 1691 р. Василь Симчич Голецький Березовський у Київському гроді підтвердив права трьох братів Геників, спадкоємців їх батька Василя, на город під урочищем Мочари над річкою Лунгою у Вижньому Березові і на поле між потоками Рушорами, які ще його баба продала Василю Генику Березовському Там само. - Спр.277. - Арк.1253.. Можна припустити, що Юрась Геник Березовський помер не залишивши нащадків по чоловічій лінії, бо пізніше, при спорі за спадок по Івану Генику Березовському у 1713 р., ні сам Юрась, ні будь-які його спадкоємці не фігурують Там само. - Спр.207. - Арк.1056.. Щоправда, у подальшому, в середині XVIII ст., маємо сім'ю Юрченків чи інакше Юриків Геників Березовських Там само. - Спр.303. - Арк.790, Спр.312. - Арк.1763., походження яких незрозуміле. Можливо вони й були нащадками Юрася Геника Березовського.

Першопочатково осідок Геників Березовських був у Нижньому Березові, сам Василь Геник і його сини мешкали там. Хоча сім'я й володіла частками не лише у Нижньому, а й у Вижньому Березові та навіть двором в Києві. До Вижнього Березова Геники вперше перебрались жити лише у третьому поколінні. Це були онуки і правнуки Василя, які оженились на вижньоберезівських шляхтянках. Сім'я Геників на прикінці ХVII - початку XVIII ст. була доволі заможною. Про це можна судити із опису майна, що залишив по собі Іван Геник, а також з грошових сум, що фігурують у договорах. Вони є вищими, ніж аналогічні суми в пересічних угодах Березовських. Як випливає з документів, значний статок родина накопичила внаслідок солеторгівлі. У 1682 р. маємо згадку про те, що брати Якоб і Іван Геники мали двох слуг (парубків) - якихось Остафія і Григора, котрі фігурують у судовій справі про побиття підданого Федора Стельмашенка з Нижнього Березова Там само. - Спр.185. - Арк.925.. На той час мало котра з родин Березовських могла собі дозволити слуг.

Із трьох братів Геників найбільше інформації віднаходимо про Івана і Якоба. Іван, очевидно, був досить заможним і водночас підприємливим. У нього в заставі перебувало декілька наділів землі іншої шляхти. Збереглися в облятах договори від 1679 р., коли Дахно Березовський із синами віддав Івану Генику у трирічну заставу своє поле за 70 злотих Там само. - Спр.185. - Арк.937-938.; від 1682 р., коли якийсь Андрій Березовський заставив свою частку в урочищі Фринчели за 200 злотих, а якийсь Степан Березовський - під Фринчелою у Сокирчинім потоці за 40 злотих Там само. - Спр.185. - Арк. 939, 940.. Окрім того, маємо обляти із Київського гродського суду про продаж Іванові Генику Березовському двох маєтків у Нижньому Березові. Перший - двір і сіножать в урочищі Фринчели та частки над Акриним Ділом, на Поліниці, в Сировиці, в кінці Облазу, на Олексійовім городі і на Глодищах у 1690 р. продали Іванові Генику брати Федір і Андрій, сини Івана Олексійовича Березовського, та їх сестра Марія за 550 злотих. Другий маєток, що складався з третини грунту на Великім Ділу між річками Путредами, продав один з трьох братів Симчичів Березовських Василь у 1691 р. за 100 злотих. Тоді ж він піддтвердив права братів Геників на город під Мочарами над річкою Лунгою і поле між потоками Рушорами Там само. - Спр.277. - Арк..1253.. При цьому Іван Геник був сестринцем Василя Симчича Березовського, і їх пов'язував, як свідчить облята, раніший продаж грунтів ще бабою Василя Симчича Василеві Генику.

У документах галицького гродського суду востаннє Іван Геник Березовський фігурує як учасник судової справи у червні 1701 р., коли березівський шляхтич Федір Дахно Березовський скаржився на нього, що той «не боячись законної кари», завдав йому образи «брудними словами» і, здається, поранив Там само. - Спр.198. - Арк.490.. В наступному 1702 р. від імені Івана і Якоба Геників на посполите рушення явився син Якоба Федір Там само. - Спр.303. - Арк.513..

Пізніше, у грудні 1713 р., маємо занотований позов Якоба Геника Березовського до вдови брата Івана Маріанни з приводу поділу майна її покійного чоловіка. Оскільки той помер не залишивши нащадків, то на спадок по ньому законно претендував його брат Якоб. Іванова вдова згідно документу не хотіла ані відступати нажите майно, ані не квапилася віддавати борги чоловіка. Ішлося про різноманітне майно небіщика, дорогий одяг, худобу, двір і комору на сіль в Києві, гроші готівкою тощо. Наводимо тут переклад цього позову повністю, оскільки він сам пособі є доволі цікавим і містить багато фактологічних деталей. «4.12.1713 до уряду і актів Галицьких гродських старостинських явився шляхетний Якоб Геник Березовський, брат покійного Івана Геника Березовського, певних частин Нижнього Березова дідич і маніфестував і протестував проти пані Маріанни Березовської, вдови по Івану Генику Березовському, що вона різні речі, які залишилися по небіжчику, як гроші готівкою так і різне рухоме майно, про яке скаржнику лише частково відомо, а саме: пас срібний вартістю 30 талерів битих, новий жупан кармазиновий підбитий хутром вартістю 20 талерів, також іншу різну сукняну одежу тій пані краще відому, також двір в Києві будучий за котрий дав був небіжчик брат маніфестанта 100 битих талерів, той двір продала пані Березовська по смерті свого чоловіка, також комора в Києві яку за свої гроші небіжчик купив на сіль, вісім волів, коров невідомо скільки зосталось, також інше рухоме майно і ціле господарство, старанням брата маніфестанта, що помер безпотомним, надбане. Також позичені Іваном Геником Березовським батькові пані вдови Степанові 20 талерів. Все згадане на численні вимоги маніфестанта, на те що йому природнім і спадковим правом по брату належить, пані Березовська вдова віддати не хоче. Також по брату маніфестанта Іванові Генику залишився борг єврею міщанину міста Яблунова Вігдору, котрий має розписку від пана небіжчика на 250 злотих і за три роки нарахував вже відсотки, тому нинішній маніфестант, щоби не мав утрати свого майна, протестує проти пані Березовської, аби вона повернула борг євреєві. Бо єврей хоче забирати людей за свій борг, а маніфестант проситься щоби почекав поки відшукає ту худобу у своєї братової.» Там само. - Спр.207. - Арк.1056.. Як бачимо, Іван був тісно задіяний у солеторгівлі, яку тоді провадила березівська шляхта. Він мав постійний осідок у Києві, де мешкав принаймні з 1690-тих рр., там же утримував склад солі.

Інший з братів Геників - Якоб, згадується в документах гродського суду теж доволі часто. Він прожив доволі довге для тих часів життя. Відтинок часу між першою появою його у гродському суді у 1669 р. Там само. - Спр.166. - Арк.667, 670. і останньою у 1715 р. Там само. - Спр.209. - Арк.559. складає 46 років - це заледве не півстоліття активного ведення справ. У 1726 р. Якоб вперше у документах значиться вже покійним Там само. - Спр.225. - Арк.770.. На відміну від свого брата Івана він був фінансово менш активним, мабуть, мешкав все ж переважно в Нижньому Березові, хоча теж мав відношення до солеторгівлі. Про це опосередковано свідчить судова справа 1703 р., де Якоб Геник вкупі з Іваном Арсеничем Щокаником Березовським і Дахнейком Березовським скаржились на коломийського старосту Солтика, його адміністратора Дроздевича та єврея Менделя за те, що вони «узурпували сіль» Там само. - Спр.199. - Арк.876.. Мабуть, йшлося про захоплення соляних криниць у Нижньому Березові, з яких черпано в ті часи солену ропу і виварювано сіль. Також у 1691 р. Якоб Геник із братами знаходився в Києві серед цілого гурту інших березівських шляхтичів, очевидно прибувши туди із сіллю Там само. - Спр.277. - Арк.1253.. Востаннє Якоб фігурує як учасник судової справи у 1715 р., коли спадкоємці по Томі Помажанському позивали його за заборговані в 1704 р. 60 злотих Там само. - Спр.209. - Арк.559..

Відомо про п'ятьох синів Якоба Геника Березовського - Степана, Григора, Федора, Василя і Івана, які продовжили рід, і від котрих й походять більшість пізніших багаточисельних гілок Геників Березовських. Внаслідок стрімкого збільшення чисельності роду в наступних поколіннях існує плутанина із точною ідентифікцією осіб, а тому доволі складно вписати всіх нащадків Якоба у одну генеалогічну схему. Додаткий безлад вносять дані легітимаційних документів з кінця XVII - початку XIX ст., які у великій мірі не сходяться із даними матеріалів галицького гродського суду Там само. - Ф. 165. - Оп. 3. - Спр. 260-263.. Всі разом сини Якоба згадуються лише одного разу у 1726 р. Тоді у числі багатьох інших шляхтичів з Нижнього Березова брати Степан, Григір, Федір, Василь і Іван Геники Березовські були позвані Миколаєм Соболевським намісником галицької землі (regentis terrestini Haliciensi) у зв'язку з невиплатою контрибуцї шляхтою Нижнього Березова Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.225. - Арк.770.. В інших документах брати Геники виступають переважно окремо.

Хронологічно першим з синів Якоба у давніх актах згадується Григір Геник. У одній з облят за 1700 р. він записаний свідком при викупі з застави Хрущем Березовським землі у Івана Зубка Березовського Там само. - Спр.275. - Арк.1892.. На той час Григір повинен був бути доволі молодим. Далі довший час про нього згадок немає, і лише у 1726 р. він згадується разом з іншими чотирма братами. В 1733-1737 рр. маємо досить багато згадок про Григора Геника, але з великою долею імовірності ці згадки можуть стосуватися двох різних осіб. Один із них мав дружину Єву, дочку Данила Білавича Березовського, а інший - Анну, дочку Федора Романчича і Маріанни Скільської. Про останнього йтиметься далі, а от першого можемо ототожнити із Григором, сином Якоба Геника Березовського, про якого власне мова. Як випливає з документів, у 1735 р. цей Григір Геник Березовський був на стороні Білавичів Березовських при їх спорі із Малютенком, Малковичами і Романчичами Березовськими за дворище назване Андруховщизна Там само. - Спр.236. - Арк.252.. Здається, у цього ж Григора Геника в 1736 р. був судовий конфлікт із Павлом Бідою Караб'яком Білавичем Березовським. 23 березня 1736р. Геник звинувачував Караб'яка, що «йому справжнє ім'я Березовський Білавич не належить, а статус шляхтича він собі присвоїв», мовляв цей Павло за оплату возив сіль на Україну і вкрав сіль у Григора, чим приніс шкоду Там само. - Спр.237. - Арк.538.. 14 квітня 1736 р. Павло Білавич Березовський у гродському суді навів свій родовід у чотирьох поколіннях і у відповідь теж скаржився на Григора Геника і єврея Йося Юменовича Лошака арендатора корчми у Нижньому Березові за завдані образи і очорнення шляхетської честі заявника Там само. - Спр.237. - Арк.747.. У той же час, в березні 1736 р. почався конфлікт Арсеничів Березовських із Григором Геником. Софія, дружина Івана Арсенича Березовського скаржилася у суді на свого сусіда Григора, що той за борги відібрав у неї поле. Пізніше він ще й побив її сокирою та напав на її служницю Настю, потім висловлюючи жаль, що «не вбив Іваниху Арсеничову щоб більше не ходила в Галич до суду» Там само. - Спр.237. - Арк.1407.. Достеменно невідомо коли Григір помер - вперше покійним він згадується в документах у 1756 р. Там само. - Спр.302. - Арк.1977.. Судові спори із Софією Березовською, що на той момент вже овдовіла і вийшла заміж вдруге за Антонія Кендзєрського, продовжили сини Григора - Федір, Василь, Іван і Степан чи то Семен, котрі регулярно провадять судові справи у 1760-их Там само. - Спр.272. - Арк.1888, Спр.275. - Арк.2021, Спр.278. - Арк.2360, Спр.279. - Арк.3677, Спр.281. - Арк.429..

Наступним з синів Якоба Геника Березовського в судових справах з'являється Федір. У 1702 р. брати Іван і Якоб Геники відправили Федора сина Якоба на посполите рушення, «де він пробув аж поки всі не розійшлися» Там само. - Спр.303. - Арк.513.. Тобто на цей момент Федір мусів бути уже дорослим. Пізніше, у 1706 р. Барбара Вольська, вдова Альбрехта Гурського, що володіла землею у Березові, позивала за завдання шкод і побиття слуг і мельника серед інших Березовських і Федора Геника Там само. - Спр.202. - Арк.2419.. Востаннє він згаданий на сторінках актів гродського суду у 1726 р. разом з іншими братами у зв'язку з невиплатою контрибуції Там само. - Спр.225. - Арк.770., про що було зазначено вище. Про нащадків Федора із документів галицького гроду нічого не відомо.

Маємо всього дві згадки про Степана Геника Березовського. Обидві стосуються виплати шляхтичами Нижнього Березова контрибуції, яку вони у 1717 р. зобов'язалися видати в сумі 110 злотих. Але як видно із судових справ, робити це вони не поспішали і всіляко затягували час, отримавши кілька позовів про її стягнення. Отож, у першому позові з 1720 р. Степан Геник фігурує сам Там само. - Спр.217. - Арк.139., а в наступному за 1726 р. уже з усіма братами Там само. - Спр.225. - Арк.770.. В подальшому про Степана нічого не відомо. Аж під 1761 р. є згадка про Михайла, сина Степана Геника, що разом із двоюрідними братами Іваном, сином Василя Геника, і Василем, сином Григора Геника, мали спір із Іваном Симчичем Березовським за частку, що називалась Мочари Димидовські. Історія на той момент була давня. Згідно слів Івана Симчича його дядько Василь заставив 54 роки тому цю свою частку за 50 злотих Іванові Генику. Той, в свою чергу, перезаставив її за цю ж суму єврею Вігдору сину якогось Гройнтовича. Очевидно, після смерті Василя Симчича право на викуп частки перейшло до його рідного брата Станіслава Іванікового Симчича Березовського. Згідно облятованого квиту у 1717 р. цей Станіслав викупив у єврея згадану частку за ту ж суму в 50 злотих, про що отримав квит. По смерті безпотомного Станіслава права на цю частку перейшли до його племінника Івана Симчича, але Геники не хотіли вступатися, господарювали на цій землі самі і отримували з неї прибуток Там само. - Спр.275. - Арк.1856.. Треба згадати, що Геників з Симчичами пов'язували родинні зв'язки по материнській лінії (дружина Василя Симчича, засновника роду, походила з Симчичів Березовських Там само. - Спр.277. - Арк.1253.), тому наявність спору не дивна. Повертаючись до лінії Степана Геника і згаданого Михайла, котрий можемо припустити, був його сином, мусимо сказати, що надалі інформація з судових актів не дає змоги простежити історію цієї гілки.

Четвертий син Якоба Геника Березовського Василь теж згданий лише два рази. Перший раз разом із всіма братами у 1726 р. Там само. - Спр.225. - Арк.770.. А вдруге він фігурує у 1728 р., коли позивав у Галицькому гродському суді орендаря єврея Маєра Чорного за невиплату боргу. Той, живучи в Вижньому Березові, позичив у Василя Геника 100 злотих, а перебравшись до села Нижнього Вербіжа, про борг «забув». На вимогу заявника повернув лише 60 злотих, тоді як разом з відсотками ця сума мала б складати 140 Там само. - Спр.228. - Арк.1272.. В подальшому про Василя Геника відомостей немає, і лише у 1761 р. у вище описаному судовому спорі між Гениками і Симчичем фігурує його син Іван Там само. - Спр.275. - Арк.1856.. Під 1775 р. знаходимо запис дарування половини частки між потоком Гнилицею, пасовищем Поляниця і горою Юрів Діл в селі Акришори Акришора - тепер село Косівського району Івано-Франківської обл., вчинений братами Іваном і Миколаєм Негричами Березовськими на ім'я Івана сина Василя Геника і Олени Арсенич Березовської. Цього Івана, ймовірно, можна ототожнити із сином Василя і онуком Якоба ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.497. - Арк.190..

Про п'ятого сина Якоба Геника Березовського Івана відомості практично відсутні. Якби він не був перерахований разом із іншими братами у згаданому позові про сплату контрибуції від 1726 р., ми могли б і не здогатуватись про його існування. Не ясно, чи у двох записах за 1738 і 1739 рр. йдеться саме про нього, а чи про якогось іншого Івана Геника. (19 серпня 1738 р. котрийсь Фіцик Березовський, Степан Томич Березовський, Василь Сулятицький та Іван Геник скаржились на Олександра Малковича Березовського за побиття і утримування в заперті Георгія Томича Березовського, а також за те, що той облаяв Анну Березовську Там само. - Спр.241. - Арк.1490.. А від 13 січня 1739 р. зберігся позов до Марка й Олександра Фолосулів Березовських про напад і побиття, де серед позивачів теж значиться Іван Геник Березовський Там само. - Спр.242. - Арк.195..) Бо у 1746 р. серед іншої шляхти у позові до пресвітера Нижнього Березова Івана Стопчанського з приводу захоплення ним шляхетської землі записано аж три особи із іменем Іван Геник Березовський Там само. - Спр.253. - Арк.1643.. Тобто в середині XVIII ст. існували вже і онуки Якоба Геника Березовського, що мали ім'я Іван.

На жаль в наступних двох поколіннях генеалогія Геників Березовських не піддається реконструкції, хоча в судових актах натрапляємо на багато згадок про Геників Там само. - Спр.288. - Арк.81, 184, Спр.299. - Арк.61, Спр.302. - Арк.1977, Спр.303. - Арк.509, Спр.304. - Арк.2102, Спр.305. - Арк.775, 879, Спр.306. - Арк.1057, 1142, Спр.307. - Арк.758, Спр.312. - Арк.1767, Спр.314. - Арк.364, Спр.315. - Арк.450, Спр.317. - Арк.126 - 129, Спр.497. - Арк.190., але мова там йде лише про велику кількість розрізнених осіб, ступінь сімейних зв'язків яких невідомий. Труднощів додає ще й використання в цій родині одних і тих самих імен в різних поколіннях, що абсолютно ускладнює ідентифікацію окремих осіб. Загалом за півтора століття нащадки Василя Геника так розроїлися, що на 1820 р. у своєму родовому гнізді у Нижньому Березові володіли 36 окремими господарствами, а у сусідньому Вижньому Березові - 17 господарствами Там само. - Ф.20. - Оп.11. - Спр132. - Арк. 1 - 56, Спр131. - Арк. 1 - 112.. Тобто сукупно весь рід на початок XIX ст. складався із більше як 50 сімей, і це не враховуючи тих, що виемігрували із родинного гнізда.

Підсумовуючи треба сказати, що Геники Березовські хоча й згадуються вперше у 1629 р., та достовірно реконструювати їх родовід вдається лише з середини XVII ст. І то з певними заувагами, бо кровний зв'язок цього роду з Березовськими не є безсумнівним. Загалом починаючи з середини XVII ст. і до кінця XVIII ст. маємо згадки про представників всього чотирьох поколінь Геників, які більш-менш можна вкласти в одну генеалогічну схему. Генеалогічна інформація з останньої чверті XVIII ст. і за першу третину XIХ ст. вкрай заплутана, непослідовна і часом суперечлива. З додаткових прізвиськ Геників з XVIII ст. відомими є лише одне - Юрченко.

ІV.5 Димидовичі Березовські

Рід Димидовичів Березовських походить від Димида Косовчича, який мешкав у Вижньому Березові в другій половині XVI ст. У одному із пізніших документів вказано ще й друге ім'я Димида - Богдан Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.272. - Арк.2224.. Димид, а потім і його нащадки володіли частками у східній і північній частині Вижнього Березова, неподалік від межі із Слободою Рунгорською. На 1607 р., коли проходив процес розмежування маєтків між різними родами шляхти Вижнього Березова, Димид, очевидно, уже був покійним, а серед перелічених в судових актах представників великої родини Косовчичів можемо ідентифікувати його двох синів - Яцка і Тому, та, можливо, двох дочок - Маріку, яка була заміжньою за працьовитим Семеном, і Настасію, яка була заміжньою за Михайлом Березовським Там само. - Спр.112. - Арк. 852, 1102-1104, Спр.113. - Арк.341.. Остання, щоправда, могла бути й онукою Димида, бо в одному з пізніших документів згадано якусь Настасію дочку Дмитра Димидовича, а дружину Михайла Фіцича Березовського Там само. - Спр.309. - Арк.653.. Від Яцка і Томи власне й походять дві гілки Димидовичів. Правда, за нащадками Яцка це прізвисько закріпилось і використовувалось аж до кінця XVIII ст., тоді як нащадки Томи вже в другому поколінні змінили своє прізвисько з Димидович на Томич, і таким чином сформували окремий рід. Вперше прізвисько Димидович знаходимо в давніх актах під 1626 р. Тоді Микола син Васька Коника Березовського позивав Тому Димидовича із дружиною Марухною і сином Дронем за збройний напад на нього на дорозі у Вижньому Березові Там само. - Спр.123. - Арк.987.. З цього часу Димидовичі Березовські регулярно фігурують у документах галицького гродського і земського судів. Тома Димидович згаданий ще декілька разів у 1639-1642 рр. як учасник збройного і судового конфлікту, котрий березівська шляхта, виступаючи на стороні теребовлянського старости Георгія Балабана, провадила із магнатами Белжецькими Там само. - Спр.132. - Арк.882, Спр.133. - Арк.1158.. Але Тома Димидович Березовський, очевидно, невдовзі помер, а вже у 1644 р. його сини Прокоп і Нестор, як і багато інших шляхтичів Березова, уступили Еваристу Белжецькому, сину Яна, свої права на заставлені раніше Олександром Балабаном за 1100 злотих частки у Вижньму Березові Там само. - Спр.32. - Арк.651.. В подальшому, як уже було сказано, нащадки Томи Димидовича перестали іменуватися Димидовичами і фактично виділились в окрему гілку Томичів Березовських. Лише зрідка прізвиськом Димидович послуговувався один з онуків Томи Самуель та його нащадки. Так, у 1694 р. він названий Самуелем Томичем Димидовичем Березовським Там само. - Спр.192. - Арк.105., а в 1720 р. у одному з контрактів підписаний Димидовичем, мабуть, його син Ілля Там само. - Спр.262. - Арк.2428..

Другий син Димида Косовчича Березовського Яцко чи інакше Яким, ймовірно продавши більшу частину свого маєтку в Березові Яну Белжецькому Там само. - Спр.20. - Арк.368., покинув своє родове гніздо і переселився разом із сім'єю до містечка Хотимира Хотимимр -- тепер село Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. . Відомо, що в Хотимирі Яцкові відписала чималий маєток дружина Станіслава Шпадовського Софія з Цебровських. Разом із декількома частками Димидовичі володіли там правом вільного помолу в млині і правом на рубання лісу ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.31. - Арк.158.. Записавши 18 квітня 1635 р. 200 злотих посагу своїм чотирьом дочкам, народженим у шлюбі з Веклою Березовською (Марії, дружині Андрія Венжика, Чарнусі, дружині Федя Сваричовського, Фенні, дружині Лазара Дрогомирецького, Настасії, дружині Івана Фіцича Березовського Там само. - Спр.25. - Арк.177.), Яцко Димидович невдовзі помер. Він залишив по собі окрім дочок ще й трьох синів - Федора, Григора і, наймолодшого, Романа. Невдовзі по смерті Яцка вже в 1638 р. між Чарнухою (в судових документах її двічі названо також Марією) та її братами через неповернутий посаг розгорівся конфлікт, який втім через короткий час вдалось владнати Там само. - Спр.132. - Арк.180.. Брати Димидовичі взялись активно розпоряджатися успадкованою нерухомістю. Спочатку Роман у 1642 р. віддав у трирічну заставу успадковану по батьку половину своєї частини маєтку у Хотимирі якомусь М. Грабовецькому, сину Гаврила Грабовецького за 100 злотих Там само. - Спр.30. - Арк 767.. Далі, у лютому 1643 р. брати Димидовичі уклали цілий ряд угод. Спочатку вони із незнаних ближче причин подарували четверту частину своїх успадкованих маєтків у Хотимирі Андрусеві Фіцичу Березовському, сину Федька Там само. - Спр.31. - Арк.158-159.. В той же час згаданий Андрусь віддав у трирічну заставу цю частку Іллі Березовському, сину Федя, за 110 злотих Там само. - Спр.31. - Арк.165., а Федір Димидович квитутвав самого Андруся з приводу отримання посагу в сумі 100 злотих за своєю дружиною, а його донькою Марусею Там само. - Спр.31. - Арк.167. та записав дружині на власних маєтках 200 злотих Там само. - Спр.31. - Арк.168.. Тоді ж в лютому 1643 р. Роман Димидович відступив успадковану по батькові частину майна в Хотимирі Павлові Березовському, сину Ігната Там само. - Спр.31. - Арк.169.. Федір Димидович заставив кілька часток у Хотимирі (півтори ниви в місці званому Слупки біля джерела та інші) Федору Голинському, синові Гринька за 60 злотих Там само. - Спр.31. - Арк.161-162.. Через рік у 1644 р. брати Димидовичі заставили частку у Хотимирі звану Кохановська якомусь Голинському Там само. - Спр.32. - Арк.861..

Водночас володіння тими частками в Хотимирі для братів Димидовичів не було спокійним. На початку травня 1643 р. вони разом з Андрієм Фіцичем Березовським (в документі він чомусь записаний як їх брат) скаржились на дружину Альберта Залеського Єдвігу Шпадовську у тому, що вона захопила дві частки (одна з них в полі званому Жабокруки), котрі ще їх батькові відписала Софія з Цебровських Там само. - Спр.25. - Арк.330.. В подальшому братам швидше за все таки вдалось відстояти свої права на ті частки.

Дещо пізніше, у 1650 р. Федір і Григір Димидовичі та Андрій Фіцич за згодою власних дружин відписали свої частки у Хотимирі галицькому чашнику Броніславу Грушецькому Там само. - Спр.37. - Арк.348-349.. Не зовсім зрозуміло, чи йшлося про весь маєок, чи лише про певні частини, але від тоді згадок про наділи Федора або ж Григора Димидовичів у Хотимирі не знаходимо.

Третій з братів - Роман продовжував володіти своєю частиною маєтку. 21 серпня 1656 р. він віддав одну восьму частки званої Осада у Хотимирі між Чортовським Каменем, двірським ставом та попівським ровом, а також дві фальші в місцевості званій «На деренку», дві фальші лук в місцевості Жабокруки та ще якусь ниву Маркові Грабовецькому у трирічну заставу за 135 злотих Там само. - Спр.41. - Арк.Ф.1702-1703.. Повертати заставлену землю довелось уже дружині Романа після його смерті. Більш ніж через десять років, навесні 1667 р. Марко Грабовецький квитував вдову Романа Фенну та його дочок Анну, заміжню за Іваном Березовським, та Марусю з приводу сплати ними 135 злотих, під які у 1656 р. було заставлено Романом згадані частки у Хотимирі Там само. - Спр.49. - Арк.931.. Окрім двох дочок Роман Димидович залишив по собі сина Івана, достовірна згадка про якого є лише з 1723 р. Щоправда, можливо саме на нього скаржився Степан Кукавський 30 травня 1670 р. Йшлося про те, що якийсь Іван Березовський в Хотимирі побив істиком Істик - кий, оббитий залізом для відгортання / чищення землі з лемеша. згаданого Кукавського ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.168. - Арк.956.. Діти і онуки Романа Димидовича продовжували володіти успадкованими наділами в Хотимирі принаймні до кінця першої чверті XVIII ст. Так, 27 березня 1723 р. Григорій Березовський, син Івана, онук Романа і правнук Яцка Димидовича разом із своїми двоюрідними сестрами, дочками Івана Кривіцького і Маріанни Димидович (це була донька Романа) Анастасією, заміжньою за священиком Григорієм Міхалецьким, і Євфимією, заміжньою за Гіацинтом Островським, позивали в гродському суді львівського чашника Йоана Злочовського і якихсь Грабовецьких та Ільницьких із Хотимира через те, що вони незаконно зайняли їх землю між Чортовським Каменем, двірським ставом та попівським ровом, а також інші частки Там само. - Спр.221. - Арк.791.. Подальших згадок про нащадків Романа Димидовича по чоловічій лінії у галицьких гродських і земських книгах нами не знайдено.

Повертаючись до історії двох інших синів Яцка Димидовича мусимо сказати, що прижиттєвих достовірних згадок про Григорія після 1650 р. нами не було відшукано, і лише в середині XVIII ст. згадується його онука Софія Димидович, заміжня спочатку за Іваном Арсеничем Березовським, а після його смерті - з Антонієм Кендзерським. Мешкала вона у Нижньому Березові. У одній із протестацій вказано, що Софія була дочкою Федора Димидовича і Настасії Любкевичівни, проте ідентифікувати самого Федора Димидовича, сина Григорія, в інших записах гродського і земського судів нам не вдалось. Софія ж добре відома із довготривалого судового процесу, який вона зі своїм чоловіком провадила проти Кузичів та Геників Березовських і Боровських з Нижнього Березова Там само. - Спр.264. - Арк.1490, Спр.272. - Арк.1888, Спр.278. - Арк.2360, Спр.279. - Арк.3677, Спр.281. - Арк.429.. Цікаво, що навіть тоді, в середині XVIII ст. шляхта Березова ще пам'ятала про походження Димидовичів від Косовчичів Березовських, бо Софію одного разу записано саме Косовчичовною Там само. - Спр.275. - Арк.2021-2022..

Щодо іншого сина Яцка - Федора, то достовірних відомостей про нього після 1650 р. маємо вкрай мало. Відомо, що у нього був син Олександр Димидович, якому він 15 лютого 1669 р. уступив успадковані батьківські маєтки у відповідь на запис свого тестя Олександровій дружині Магдалені Загвойській Там само. - Спр.168. - Арк.890.. Сам запис знаходимо під 1666 р. Тоді Василь Загвойський віддав у заставу своїй заміжній дочці Магдалені половину дворища в Княгинині Княгимнин -- колишнє старовинне село, передмістя теперішнього Івано-Франківська. в рахунок належного посагу, який мав складати 1000 злотих ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.48. - Арк.487-488.. Як бачимо сума посагу була доволі високою. І взагалі мусимо вказати, що ця гілка Димидовичів Березовських починаючи від Олександра різко збільшила свої статки і, мабуть, тоді ж вони змінили обряд на римо-католицький. Про особу самого Олександра Димидовича відомо небагато, якихось його фінансових оборудок в актах не зафіксовано, зрештою навіть не зрозуміло, де він із сім'єю мешкав. На 1679 р. Олександр Димидович був уже покійним, а його вдова Магдалена вдруге вийшла заміж за Олександра Заячковського Там само. - Спр.57. - Арк.91, Спр.151. - Арк.1678., знову овдовівши через десять років. Від першого шлюбу у неї залишився син Петро Димидович, про якого в гродських і земських актах міститься доволі багато відомостей. Вперше він згадується 18 березня 1690 р., коли разом із матір'ю та дядьком Миколаєм Загвойським, який був товаришем гусарської хоругви краківського каштеляна Андрія Потоцького Андрій Потоцький (†1692) -- польський військовий та державний діяч. Див. про нього: PSB. - Wrocіaw - Warszawa - Krakуw - Gdaсsk - Јуdџ: Zakіad Narodowy Imienia, Ossoliсskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. - Tom XXVIII/1. - Zeszyt 116. - S. 773-779., з однієї сторони і галицький гродський писар Себастьян Сасин з Криниці з другої сторони роборували спільну угоду з приводу відшкодування якихось збитків ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.61. - Арк.527-528.. Тоді ж Магдалена відступила Сасину власність в Голині і Воловинці Гомлинь -- тепер село Калуського рай-ну Івано-Франківської обл. Воловинець - невідома нам географічна назва., а Миколай Загвойський на два роки позичив у неї та Петра Димидовича 2000 злотих, які отримав з рук галицького гродського писаря Себастьяна Сасина ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.61. - Арк.536-537.. Пізніше, у 1694 р. згаданий Себастьян Сасин уступив отриману землю в Голині і Воловинці Якобові Дубравському, а той, в свою чергу, надав письмове зобов'язання на 2400 злотих Петру Димидовичу і його матері Там само. - Спр.63. - Арк.977-978, 980-981..