Шляхетський Галицький рід Березовських У XV–XVIII СТ. Генеалогічне дослідження

б). Відсутність документів.

Що стосується генеалогії роду Березовських, то дається взнаки відсутність актів коломийських судів (підкоморського, старостинського суду і магістрату), які не збереглися. Хоча обляти Галицького гродського суду вказують на досить значне число документів, які були складені там. І це логічно, бо Коломия знаходилась значно ближче до родинного осідку Березовських, ніж Галич. Вже одні з перших документів галицього земського суду, які стосуються Березовських є облятами актів Коломийського підкоморського суду від 1482 р. (libro camerarorium Colomiensium) AGZ. - Lwow, 1906. - T. 19 - S.188.. У подальшому таких прикладів багато. Так, у 1624 р. Семен Загвойський облятував у гродському суді два документи своєї дружини Настасії Березовської, видані у 1609 р. у Коломиї ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.18. - Арк. 309 - 311.. Два документи із Коломиї облятовані пізніше: один - квит Негричів Березовських якомусь Семену Березовському з Вижнього Березова, інший - документ, який знаходиться на дуже ушкодженій сторінці, а тому ідчитати його зміст змоги немає Там само. - Спр.23. - Арк. 153 - 154, 315.. У 1778 р. спадкоємці Белжецьких представили у гродському суді три договори укладені в Коломийському старостинському суді (Curia Regalis Сolomiensis) у 1610 і 1611 рр. Березовськими. У першому документі, Прокоп Жураковський відступив частку по Івану Лазоровому Березовському Андрію Белжецькому, а у другому - Степан Косовчик Березовський частку і дім у місцевості Стирі у Вижньому Березові, очевидно, тому ж Андрію Белжецькому. Третій документ - це дарування Андрієм Березовським частки біля старої дороги і в місцвості Якуб Яцкові Головчичові Березовському Там само. - Спр.309. - Арк. 653..

в). Розселення і міграція дрібної шляхти.

Приклад Березовських демонструє, що впродовж ХVII-ХVIIІ ст. зберігалась стійка тенденція до міграції дрібної шляхти із своїх родових гнізд як у шляхетські осідки, що знаходились порівняно недалеко, так і на віддалені Поділля і Київщину. Це утруднює дослідження генеалогії через те, що при переїздах шляхта зверталась у суди по місцю нового проживання. Черпаючи генеалогічні дані про Березовських із актових книг галицьких гродського і земського судів часто маємо ситуацію, коли відомості про членів певної родини обриваються. Можна лише здогадуватись, чи це було пов'язане з тим, що рід вигас, з тим, що змінив шляхетське прізвисько, а чи з тим, що емігрував із родинного осідку. Так, на початку ХVIIІ ст. зустрічаємо згадки про Федора Бодруга Березовського і його сина Василя. В подальшому відомостей про них не знаходимо. Якби не облятований родовід Бодругів Березовських з 1773 р. Там само. - Спр.299. - Арк. 1794., який засвідчує, що сім'я згаданого Василя вибралася з Вижнього Березова і осіла в селі Джуркові Джуркімв - село Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. як чиншова шляхта, історія цієї гілки була б невідомою.

г). Краща репрезентація на сторінках актового матеріалу заможнішої та активнішої шляхти.

Багатший прошарок прикарпатської шляхти згадується в рази частіше, ніж їх бідніші родичі. Так, деякі родини і сімейства, що активно провадили свої майнові справи, виступають на сторінках актових документів багаторазово, інколи по кілька разів на рік, натомість деякі фігурують лише в одному із записів і більше про них нічого не відомо. Наприклад, серед Березовських згадки про членів кількох родів, таких як Романчичі, Бодруги, Томичі, Малковичі зустрічаються ледь не в кожному другому документі, де фігурують Березовські. У той же час згадки про Куничичів, Голдишів, Склеповичів Березовських є фрагментарними та рідкими. Але навіть у великих і порівняно заможних родинах не всі з однаковою частотою фігурують у судових справах. Так, у ХVIIІ ст. маємо багато згадок про Матвія Солонинку Урбановича і його синів, тоді, як його брат Лука за тридцять з лишком років згаданий побіжно лише три рази - одного разу в молодості разом із батьком Василем і братом Матвієм, наступного разу як свідок при угоді, і зрештою як учасник судової справи його племінників. Жодних особистих справ у суді він за ціле своє життя, очевидно, не провадив ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.211. - Арк. 819; Спр.241. - Арк. 941; Спр.255. - Арк. 726..

Якщо ж сім'я дрібної шляхти переселялись із своїх родових осередків у інше місце і осідала на панських землях як чиншова шляхта, то з цього моменту її вже годі віднайти на сторінках актових книг.

В підсумку мусимо ствердити, що дослідник дрібної шляхти не може беззастережно довіряти даним записів гродського і земського судів. Окрім того, що тексти давніх актів і так складні для розуміння й інтерпретацій, вони ще й містять велику кількість технічних помилок, упущень, свідомих чи несвідомих перекручень, неспівпадінь, тощо. Ці всі викривлення історичної і генеалогічної інформації можуть завести дослідження в глухий кут і лише кропітка робота із всім обширом джерельної бази, зіставлення, порівняння та скурпульозний аналіз даних різних актових документів дозволяє максимально убезпечити пошукача від помилкових висновків, суджень та інтерпретацій.

РОЗДІЛ ІІІ. ХАРАКТЕРИСИКА ОСНОВНИХ ТИПІВ ПРАВОВИХ І МАЙНОВИХ ІНТЕРАКЦІЙ ДРІБНОЇ ШЛЯХТИ ГАЛИЦЬКОЇ ЗЕМЛІ У XV-XVIII СТ. ЗАФІКСОВАНИХ В ДОКУМЕНТАХ ГАЛИЦЬКИХ ЗЕМСЬКОГО І ГРОДСЬКОГО СУДІВ

На сторінках судових документів маємо представлені дві протилежні сторони правових і майнових взаємодій дрібної шляхти, які умовно можна назвати «мирною» і «конфліктною». Мирну сторону висвітлюють різноманітні угоди, записи, уступки, дарування, заповіти тощо. Тоді як конфліктну - донесення, реляції, позови, інспекції возного, зрештою вироки суду. Звичайно, ці дві сторони відносин були пов'язані, одна з іншої випливали, мирні взаємини могли перейти в конфліктні, а конфлікт закінчувався примиренням. Характерною особливістю соціального життя дрібної шляхти у XV - XVIII ст. було те, що більшість взаємодій відбувавлась в тісному колі собі подібних дрібних шляхтичів, часто в межах кількох розгалужених сімейств, котрі мешкали в одному шляхетському осередку. Інтеракції з магнатерією обмежувались продажем чи заставою їм земельних часток, а також взаємними нападами і захопленням землі і майна, в чому перевага зрештою була на стороні магнатів. В цих ворожих стосунках на боці магнатів часто брали участь його піддані, різноманітного роду слуги, управителі і найманці. З іншої сторони, із підданими, що мешкали по сусідству, хоча й зрідка, але теж укладали угоди та провадили різні майнові оборудки. Більшість згадок про такі угоди маємо в середині XVIII ст. Так, наприклад у 1740 р. брати Остафій і Лука Возняки зі Слободи Рунгурської уступили дві сіножаті у Вижньому Березові, успадковані ними по своїй бабі Катерині з Димидовичів, Івану Малютенку Березовському ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.244. - Арк.140.. У цьому ж році потомок Здечуків Березовських Федір Білавич віддав вдові підданого Василя Петруньового 24 злотих, під які було колись заставлено їх частку у Вижньому Березові Там само. - Арк.141.. Кількома роками пізніше, у 1746 р. калуський лісничий Іван Завадський звинуватив Олександра Романчича і Якова Васкула Березовських у тому, що ті спочатку уклали з селянином Іваном Гурняком контракт про поділ соляної криниці (джерела), та після того, як її на вказаному місці не було відшукано, взяли з Гурняка один талер та випалене вапно. Це не відшкодувало завданих їм збитків, а тому вони на дорозі у невинної людини, калуського селянина Степана Каратника відібрали коня вартістю 10 талерів Там само. - Спр.253. - Арк. 744.. В XVI ст. траплялися навіть записи часток Березовськими на користь підданих. Наприклад у 1560-их р. шляхетний Сіма Малкович Березовський продав піданому Івана Серби Лазару Варваричу частку у Вижньому Березові за 60 злотих Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.51. - Арк.942/1/31..

Мусимо вказати, що різниця в статках між різними дрібношляхетськими сім'ями хоча й існувала, однак вона не була аж такою значною. Якщо найбідніші, ті про яких маємо інформацію із актового матеріалу, оперували сумами в кілька десятків злотих, то їхні заможніші родичі і сусіди - кількома сотнями. Вкрай рідко трапляються оборудки на тисячу і більше злотих. Аналогічною виглядає ситуація і з поземельним володінням цієї шляхетської братії. В документах повсякчас маємо справу із чисельними розпорошеними наділами невеликих розмірів - луками, сіножатями, городами, дворищами. Хоча впродовж XV-XVIII ст. структура земельної власності дрібної шляхти все ж таки зазнавала змін. На початках, в XV-XVI ст. родини володіли відносно великими окремими частками села. Проте в кожному поколінні чисельність шляхти зростала, відповідно меншали і розпорушувались земельні володіння. Згідно традиційного права при успадкуванні кожен земельний наділ батька мав бути порівну поділений між синами. Таким чином з плином часу кожна сім'я володіла багатьма невеликими клаптями землі, які переважно розташовувались у різних частинах шляхетського поселення. З кінця XVI ст. деякі частки Березова внаслідок продажу чи застави потрапили у власність до великих землевласників, таких як Свірські, Куропатви, Балабани, Белжецькі тощо. Магнати заселяли свої володіння підданими, і є всі підстави стверджувати, що таким чином від первісного поселення Берези з часом відокремились вже цілі нешляхетські села, такі як Акришора, Текуча, Свірська Баня та, можливо, Лючки. Водночас і в самому Березові поступово зростала кількість дрібних наділів, що належали магнатерії, на котрих мешкали піддані, а з середини XVII ст. і частина збіднілої шляхти. Так, у Нижньому Березові згідно інвентаря від 1650 р. на чиншу в Евариста Белжецького мешкали шляхтичі Пожога, Мишлак, Свидло, Шах, Тимофійцьов, Семотич, Вовк, Зубко, Нергіш та священники Міхно і Федір Березовські Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.312. - Арк.1257.. На кінець XVIII ст. таких чиншовиків у Вижньому та Нижньому Березові нараховувалось уже більше двох десятків. Серед них були такі Березовські як Іван Перцович, Василь Негрич, Іван Шрамчук, Василь Геник, Микола Білавич, Михайло Шумиляк, вдова Семениха Зубкова, Іван Юриків, Іван Злейків, Михайло Кап'юк, Іван Диндюк, Іван Кораб'юк, вдова Якова Кораб'юка, Іван Попович, Михайло Злейко, Іван Федоричак, Григір Шрамчук, а також представники інших родів дрібної шляхти, а саме Іван Бориславський, Григір Скількський, вдова Михайла Ільницького, Михайло Мединський, Антон Пригродський, Йосип Ільницький, Василь Підлисецький та Іван Дрогомирецький Там само. - Ф.146 (Галицьке намісництво, 1772-1921 рр.). - Оп.64. - Спр. 7735 - Арк.14-15..

Що стосується підданих, то з самого початку дрібна шляхта мала їх мізерну кількість. Вже на початку XVII ст. ситуація виглядає курйозною, коли, наприклад, кілька братів Семотичів у Вижньому Березові спільно володіли єдиним підданим Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.117. - Арк.1460, 1461, 1465, 1466.. В той же час чотирьом братам Нергішовичам належав спільний підданий Кузіла Там само. - Спр.111. - Арк.383.. До середини XVIII ст. лише декілька найзаможніших сімей Березовських, таких як Димидовичі чи Томичі, могли собі дозволити утримувати на своїй землі одного-двох підданих (під 1702 р. є згадка про якогось Григорія, що був підданим Івана Томича Березовського Там само. - Спр.198. - Арк.1083-1084.), та й то ці сім'ї мешкали вже поза межами свого родового гнізда. В самому ж Березові на другу половину XVII - середину XVIII ст. піддані дрібної шляхти здається повністю зникають, натомість мова інколи йде про так званих слуг, котрі могли походили із збіднілої шляхти. Так, під 1638 р. маємо відомості про слугу Семена Перцовича Березовського якогось Василя Катерининого Там само. - Спр.132. - Арк.211, 215, 798, 799, 803., під 1686 р. в одній із судових справ фігурує Василько Дрогомирецький слуга подружжя Петра і Маріанни Моцоків Березовських з Грабовця Там само. - Спр.187. - Арк.229., а у 1745 р. згадується якийсь Іван Пирус слуга Степана Томича Березовського Там само. - Спр.252. - Арк.1089..

Хоча міграції й переїзди були звичною справою, і комунікація між різними шляхетськими осередками на якомусь рівні підтримувалася, все ж зважаючи на відстані, більшість соціальних взаємодій висвітлених на сторінках давніх актів, відбувалось поміж мешканцями одного, максимум сусідніх шляхетських осередків.

Зважаючи на джерельну базу, на яку опирається дане дослідження, легше говорити про кофліктну сторону стосунків та взаємодій в середовищі шляхти, ніж про мирну. На сторінки судових актів частіше потрапляли різноманітні позови про побиття, напади, захоплення земель, невиплати боргів, а не мирні угоди купівлі-продажу, заповіти чи шлюбні контракти. Припускаємо, що велика частина останніх (назвемо їх умовно «мирними документами») вже з кінця першої третини XVII ст. складалася на місці, в шляхетських осередках писарями чи священиками. Легітимності таким документам надавали підписи свідків, їх не завжди облятовували у Галицькому гроді. За умови ж конфлікту, очевидно, іншого вибору, як звертатися до суду, не було.

Почнемо все ж з мирної сторони взаємин.

Документами, які представляють цю сторону взаємовідносин, є договори продажу, оренди, позики під заставу землі, боргові зобов'язання, дарування, зречення, шлюбні контракти, заповіти тощо. Так чи інакше мирні документи завжди стосувалися власності і майна. Якщо йшлося про нерухоме майно, то це були: земельні частки, черени з соляною ропою або соляні бані, двори, окремі будівлі тощо. Рухоме майно дрібної шляхти було представлене в основному худобою, готівкою, одягом, домашнім начинням, продуктами, часом мова йшла про сіль, деревину чи що інше. Судячи із актових записів, значна кількість дрібних шляхтичів були доволі підприємливими. Вони активно провадили справи, укладаючи в міру своїх фінансових можливостей різноманітні договори із такими ж дрібними шляхтичами як вони самі, з євреями і магнатерією, а зрідка, як уже йшла мова, навіть з підданими. Контекст давніх актів підказує, що частина цих оборудок, особливо в межах однієї родини могла укладатися усно, без фіксації на папері, і дізнаємось про такі угоди із гродських і земських актів уже лише із занотованих суперечок і судових тяжб. Так, у протестації Якоба Геника Березовського від 1713 р. йшлося про те, що покійний брат позивача Іван позичив колись батькові своєї дружини 20 талерів, а той їх не віддав Там само. - Спр.207. - Арк.1056.. Влітку 1760 р. Георгій Дахненко Березовський син Василя Дахненка разом із своєю сестрою та нащадками іншої позивав у суді підданого Олександра Яблоновського Василя Блащука, сина Семена з Акришори, за те, що цей Василь, а перед тим його батько, близько сорока років уживали сінокіс в урочищі Гнилиця, що межує з селом Акришорою, і збираючи кожного року по сім великих возів сіна з нього нічого окрім бербениці бринзи Дахненкам не давали Там само. - Спр.272. - Арк.2224-2225, 2241.. Можемо припустити, що існував якийсь усний договір між батьком Георгія Василем і Семеном Блащуком, згідно якого останній орендував згаданий сінокіс. З часом ця угода перестала влаштовувати Дахненків, а Блащук волів залишити все як є і землю не повертав.

Значна кількість угод таки укладалась письмово. Існувало дві основні можливості юридично оформити якусь певну домовленість: на місці при свідках за допомогою писаря чи священника скласти угоду і потім за можливості облятувати її в земському чи гродському суді або ж їхати сторонам особисто в суд і там укладати документ. Окрім галицького земського і гродського судів з кінця XV - до початку XVII ст. Березовські також зверталися до Коломийського підкоморського чи старостинського судів і вже складені там документи інколи облятували в Галичі. Вперше таку обляту знаходимо під 1482 р., коли Сенько Баламут викупив половину Нижнього Березова у шляхтичів Івана Юрковича, Семена Данилковича, Івашка Донишковича і Івана Тимші AGZ. - Lwow, 1906. - T. 19 - S.188.. Пізніше на поч. 17 ст. багато угод Березовські укладали в Коломийському старостинському суді (acta capitanealia Curia Regalis Colomiensis) Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.67. - Арк.1002.. Останні такі записи знаходимо під 1610 і 1611 рр. ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.23. - Арк.153-154, Спр.309. - Арк.653.. Тенденція щодо вибору того чи іншого варіанту впродовж століть змінювалась. Тоді як на ранніх етапах ми фактично не зустрічаємо угод складених на місці, в шляхетському осередку, то пізніше, з середини XVII ст. і надалі натрапляємо на обляти що раз більшої кількісті документів укладених там. Очевидно, це пов'язано із появою в шляхетських осередках грамотних осіб, які були спроможними записати потрібну угоду, більш-менш дотримуючись правил тодішнього діловодства. Такі обляти документів, складених на місці, знаходимо починаючи із кінця першої третини XVII ст. Так, під 1629 р. у книгах галицького земського суду зберігся заповіт священника Федора Березовського писаний кирилицею Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.84. - Арк.1257.. Далі, у 1633 р. Іван Попович Березовський, в домі якогось Владислава Черміського, при свідках здійснив запис двох лук своєму зятеві Луці сину Панька Березовського Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.131. - Арк.1084.. Також з 1636 р. маємо збережений вивід шляхетства священика Михайла Березовського, укладений в Березові представниками місцевої шляхти Там само. - Спр.188. - Арк.282-283.. Роком пізніше датується заповіт Івана Фіцича Березовського, вчинений на ім'я його сестри Марусі в домі священика в Нижньому Березові Там само. - Спр.131. - Арк.1084.. З другої половини XVII ст. таких договорів збереглось не багато, але це не означає, що їх не укладали, просто в цей час загалом згадок про дрібну шляхту в актових книгах на порядок менше. Її активність на сторінках давніх актів відновлюється лише з 1670-их р. Так, з-поміж документів укладених на місці, можемо згадати облятований договір продажі Гринем Симчичем Березовським частки у Вижньому Березові Павлові Скількському у 1677 р. Там само. - Спр.179. - Арк.527. та інший договір продажі Михайлом Малковичем Березовським городу за рікою Лунгою у Вижньому Березові Григору Бодругу Березовському у 1688 р. Там само. - Спр.193. - Арк.1185., а також заповіт Івана Урбановича Бантошака Березовського від 1693 р. Там само. - Спр.192. - Арк.308-310.. В подальшому кількість таких облятованих угод неухильно збільшувалась. На середину XVIII ст. більше половини відомих із записів галицького земського і гродського судів угод, що стосуються Березовських, були укладені на місці в шляхетських осередках і дійшли до нас в облятах.

Розглянемо по черзі типи угод дрібної шляхти, які зустрічаються в давніх актах. Найпоширенішими були угоди дарування, відписування або ж застави своїх часток. Їх укладали як в судах, так і безпосередньо в шляхетських осередках. Дарування або інакше донації здійснювалися як правило між близькими родичами, або між партнерами по майнових оборудках. Наприклад, у 1625 р. Панько Симчич Березовський подарував половину частки званої «Шимчицька» у Вижньому Березові своєму рідному братові Андрієві, а іншу половину - своїм двоюрідним братам Івашкові і Луці Симчичам Березовським Там само. - Спр.18. - Арк.411.. У 1729 р. брати Іван і Георгій, сини Федора Шишки Левковича Дрогомирецького, подарували дві частки в селі Дрогомирчанах своєму племіннику Георгію, сину Луки Дрогомирецького Там само. - Спр. 70. - Арк. 951.. Інколи донації були результатом уладнання конфліктів чи раніших оборудок. Так, 28 березня 1764 р. Георгій Дахненко, син Василя Дахненка Березовського надав донацію, уступивши Михайлу Герцику Перцовичу Березовському сіножать біля р. Ратунзєви коло урочища Круглий Ольшаник у Вижньому Березові. Ця угода завершила кількарічну ворожнечу між Михайлом Перцовичем і Дахненком. Перед тим, як свідчать документи, Перцович силою утримував сіножать у своїй власності і вимагав від Дахненка, щоб той учинив йому донацію на неї, погрожуючи грабунками і утисками. Як бачимо, в результаті Перцович таки домігся свого Там само. - Спр.495. - Арк.292, Спр.304. - Арк.601..

Іншим типом такого роду документів були уступки прав на рухоме і нерухоме майно - т. зв. цесії. Наприклад, у 1629 р. Лазар Здечук Березовський відступив права на частку у Вижньому Березові заставлену йому Семеном Голинським за 60 злотих Михайлові Гошовському Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.84. - Арк.1073.. У 1643 р Іван Моцок Березовський уступив свої права галцькому каштеляну Янові Белжецькому на суму 75 злотих, яку він випозичив теребовлянському старості Олександру Балабану Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.31. - Арк.610..

Поширеним було заставляння земель під позику грошей. Наприклад, у 1571 р. Власин, Федько, Васько, Петро, Олекса і Ячко Фіцичі заставили соляну баню звану Юровська за 20 злотих Павлові Загвойському Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.56. - Арк.162.. 17 лютого 1626 р. Федір, син Петра Здечука Березовського заставив до свята Стрітення наступного року три луки між річками Великою і Малою Лючками у Вижньому Березові Василю, сину Дмитра Брошньовського за 30 злотих Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.19. - Арк.750.. Часом угоди застави були складнішими. Наприклад, у 1735 р. Якоб Фіцич Березовський віддав свою сіножать на 15 косарів у трирічну заставу Івану Білавичу Березовському за 40 злотих готівкою, дві шапки вартістю по 3 злоті, якісь прути за 3 злоті, ділетку жита за 1 злотий і 15 грошів, ділетку проса за 1 злотий і 15 грошів, що разом склало 52 злотих. Половину іншої сіножаті званої Припір ним було віддано у заставу за 160 злотих цьому ж Івану Білавичу Там само. - Спр. 253. - Арк. 129.. Коли проходив умовлений час, родина могла викупити заставлені землі, про що складали угоду - квит. Наприклад у 1565 р. Іван і Карп Нергошовичі квитували Степана Фіцича з приводу сплати 24 марок, під які батько Степана Іван колись заставив млин Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.51. - Арк.942/1/30.. У 1700 р. якийсь Хрущ Березовський віддав 20 злотих Іванові Зубкові Березовському, і таким чином викупив свою землю Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр. 275. - Арк. 1892.. Документи свідчать, що нерідко частки залишались заставленими впродовж довгого часу, інколи десятиліттями, а права на суми, під які їх було заставлено могли передаватись третім особам. Наприклад, на початку XVIII ст. Василь Симчич Березовський заставив свою частку у Вижньому Березові за 50 злотих Іванові Генику Березовському. Той в свою чергу уступив її за цю ж суму єврею Вігдору, сину якогось Гройнтовича. Після смерті Василя Симчича Березовського право на викуп частки перейшло до його рідного брата Станіслава. У 1717 р. цей Станіслав викупив у єврея згадану частку за ту ж суму 50 злотих, про що отримав від нього квит Там само. - Спр.275. - Арк.1856-1858..

Квит також укладався у випадку повернення заборгованих грошей або виплати відшкодування чи штрафу. Наприклад, у 1643 р. Лесь Березовський син Григорія з Лядського квитував братів Юрка і Остафія Голинських з приводу повернення боргу в сумі 200 злотих, а Василь Грабовецький в свою чергу квитував цого Леся Березовського з приводу сплати йому 1000 злотих Там само. - Спр. 31. - Арк.134, 135, 136, 138.. Михайло Урбанович Березовський 29 липня 1774 р. в повітовій канцелярії м. Надвірна надав Михайлу Перцовичу Березовському квит, яким підтвердив отримання від нього 20 злотих відшкодування за побиття дружини Урбановича Там само. - Спр. 306. - Арк. 1059.. Сам же договір позики укладався, як правило, на якийсь термін, у ньому зазначали, коли боржник має віддати позичені гроші, інколи вказувався відсоток, під який було здійснено позику. Ось кілька прикладів. У 1625 р. Григір Фіцич Березовський позичив до наступного свята Архангела Михаїла 200 злотих Івану і Андрію, синам Степана Березовського Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.80. - Арк.868.. 18 листопада 1693 р. Маріанна, вдова по Яцкові Березовському, позичила Станіславу Кендзерському 300 злотих на один рік Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.193. - Арк.261.. У XVIII ст. позики Березовським часто надавали місцеві євреї, котрі зазвичай отримували поверх позиченої суми ще й певний відсоток. Так, у 1723 р. Андрій Шумеляк Березовський з сином Олександром позичили у єврея Іцка Мендльовича 20 талерів, і повинні були віддати до дня святого Федора в тому ж році. Якби вони не змогли цього зробити, надалі набігало б кожен тиждень по шелягу від злотого відсотків. Пізніше, у 1725 р. Андрій Шумеляк з сином і з двома іншими шляхтичами зобов'язались сплатити згаданому Іцкові як повернуться з дороги (очевидно, після продажі солі) 12 талерів готівкою та 10 талерів худобою, яку Іцко зможе забрати з Березова, або ж зобов'язувались пригнати худобу на коломийський ярмарок на свято Іллі і, продавши її, віддати Іцкові 12 талерів. Передбачався навіть запасний варіант. Так, якщо б худобу не вдалось продати в Коломиї, Березовські повинні були б на свято Успіння Богородиці продати її на ярмарку в Делятині Там само. - Спр. 244. - Арк.676-677..

Велика частина угод стосувалася торгівлі сіллю. Цей промисл був актуальним до кінця XVIII ст і приносив шляхтичам добрі прибутки. Так, у 1730 р. Маріанна Боровська із сином Степаном віддали у трирічну заставу Івану Арсеничу Березовському три частки, а саме город званий Мельничків і дві сіножаті звані «Васкончино поле» і «облазок на Глодищах», і за це отримали від Арсенича повну мажу солі впряжену чотирма волами, котрі вартували 280 злотих Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.95. - Арк.624.. Подекуди зустрічаємо угоди, де йдеться про те, що однин шляхтич фактично наймає іншого для виконання певних завдань. В угоді від 6 грудня 1764 р. йшлося про те, що Казимир Димидович Березовський дає Лесеві Боровському 11 талерів, на які останній мав купити в березівській бані 22 тисячки Тисячка - давня міра для обрахунку кількості солі. дрібної солі та повезти продавати її до Києва. За вторговані гроші він повинен був купити 18 корців жита та доставити його Димидовичу. Якби ж Боровському не вдалось здійснити дану оборудку і повернутись з Києва, виконавши все як домовлено, мусив все одно віддати Димидовичу таку суму, яка б мала бути отримана при успішному завершенні оборудки. Передбачалось, що Боровський мав продати в Києві сіль по 16 злотих за тисячку й купити жито по 3 злотих за корець, тоді як в Галичині це жито коштувало вже принаймні по 8 злотих. В підсумку, окрім жита Боровський мав привезти Димидовичу 296 злотих. В заставу Лесь Боровський записав свою частку в Нижньому Березові ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.304. - Арк.1175.. Щоправда, з документу не зовсім зрозуміло якою мала б бути плата за роботу для самого Боровського.

Окрім угод щодо купівлі, застави чи оренди часто в давніх актах натрапляємо на документи, які стосувалися шлюбних інтеракцій. Це були записи посагу дочкам з боку батька і матері, квитування з приводу отримання посагу, зречення дочок батьківських маєтків на користь братів і сестер після отримання належного посагу, записи чоловіками своїм дружинам певних сум, гарантованих на їх маєтках, взаємні записи майна і певних сум між чоловіком і дружиною тощо. Зазвичай, коли відбувався шлюб, дочка отримувала посаг, про що зять квитував своїх тестя і тещу та її братів і сестер. Посаг, як правило, виражався певною грошовою сумою, хоча наречена не обов'язково отримувала його грошима, але й худобою (коровами, волами, вівцями тощо), одягом та, хоча й не завжди, земельними наділами. Прийнявши посаг, чоловік у відповідь записував своїй дружині певну суму на своїх маєтках. У 1565 р. Степан Фіцич записав своїй дружині Оляфі 30 злотих і четверту частину свого рухомого майна Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.51. - Арк.942/1/28.. У 1643 р. Марія, дочка покійного Яцка Димидовича Березовського, яка була дружиною Федя Сваричовського, квитувала своїх братів Федора, Григора і Романа з приводу сплати назначеного їй ще її батьком у 1635 р. посагу в сумі 50 злотих. В свою чергу Федь Сваричовський посвідчив, що весь посаг дружини склав 75 злотих і записав їй у відповідь 150 злотих на своєму рухомому і нерухомому майні Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.31. - Арк.163, 164..

Дружина, отримавши повністю належний посаг (що могло трапитися значно пізніше від часу одруження), обіцяла більше ні на що не претендувати і офіційно зрікалася з батьківських маєтків на користь братів чи інших законних спадкоємців. У 1632 р. Марухна, дочка Романа Лавровича Жураковського, вдова по Паньку Березовському зреклася батьківських і материнських маєтків на користь своїх рідних братів Івана, Гриця, Юрка і Матвія Там само. - Спр.22. - Арк.1330.. Двома роками пізніше, у 1634 р. Мартоха Березовська, вдова по Степану Флочичу з Космача зреклася спадку по матері Марухні на користь двоюрідних братів і дядьків Нергішів Березовських Там само. - Спр.24. - Арк.1148..

У випадку смерті дружини, якщо у шлюбі не залишилось дітей, посаг повертався її родичам. Так, у 1773 р. Степан Васкул Березовський вимагав від свого зятя Петра Філійовича Березовського повернення посагу по покійній Анні Васкул Березовській, а саме волів, корів, іншої худоби, готівку, оскільки та померла невдовзі після одруження, не залишивши нащадків Там само. - Спр.300. - Арк.1141, Ф.6. - Оп.1. - Спр.101. - Арк.652..

У першій половині XVII ст. батько часто записував своїм дочкам певні суми перед своєю смертю, забезпечуючи їх на своїх маєтках. В результаті такого запису брати повинні були виплатити сестрам зазначені суми, або ж віддати їх худобою, іншим рухомим чи нерухомим майном. Так вчинив у 1625 р. священик Федір Березовський записавши своїм шістьом дочкам (Марусі, заміжній за Андрієм Фіцичем Березовським, Настасії - за Василем Жураковським, Олені - за Якобом Березовським, Таці - за Степаном Березовським, Фенні - за Ігнатом Березовським і Орисі - за Труфаном Березовським) сукупно 300 злотих, тобто по 50 злотих кожній Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.79. - Арк.111.. Так само зробив у 1635 р. Яцко Димидович Березовський, який записав своїм чотирьом донькам по 50 злотих на своїх маєтках Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.25. - Арк.177..

Взаємні квитування і зречення між родичами були поширеними. Так, у 1642 р. Павло, син Петра і Маріанни Березовських квитував своїх зведених братів і сестер, а саме Андрія і Івана, синів Олексія Фіцича і Анни Березовських та Лавра, Михайла, Івана і Григора, синів того ж Олексія Фіцича і згаданої Маріанни, а також Романа, Андрія, Анну і Марію, дітей Григора Сваричевського з Черемхова і Маріанни Березовської з приводу спадку по своїй матері, зрікаючись усіх інших її маєтків на їх користь. В свою чергу Сваричевські те ж квитували Березовських з приводу спадку по спільній матері і зреклися інших частин її маєтку Там само. - Спр.30. - Арк.1155, 1156..

У ХVIII ст. набула поширення практика укладання шлюбних угод на місці в шляхетському осередку за допомогою місцевого писаря або священика. Такі угоди часто виходять за межі сухих канцелярських формулювань і містять багато фактографічних деталей. Наприклад, у 1752 р. вдівець Олександр Романчич Березовський, одружуючись на вдовиці Маріанні Малковичівній Березовській, записав їй доживотно на своїх землях 500 злотих і хату з усім господарством. Дружина у відповідь записала доволі строкатий перелік різноманітного майна, а саме: три корови і двоє телят, десять півкіп прядива, тринадцять хусток, зелену спідницю, червону запаску, якийсь пояс, три мотки ниток, п'ять верет, двадцять мір зрібного полотна, три ділетки Ділетка - невелика дерев'яна бочка, колись одночасно слугувала мірою об'єму. конопляного насіння, порожню скриню, а також два білих і один чорний сердаки ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.276. - Арк.3639-3641..

Дані актових записів вказують на те, що у ХVII-XVIII ст. могла існувати традиція успадкування землі переважно братами, котрі сестрам повинні були виплатити певні суми визначені батьками. Це видно із вищенаведених документів за XVII ст. Дана тенденція прослідковується і в XVIII ст. Наприклад, у заповіті Івана Бодруга Березовського від 1760 року згадується, що його дочка Анна отримала в посаг бичків, і брати повинні ще були виплатити їй певну грошову суму. Після цього в заповіті через деякий час був дописаний квит Анни, яким вона посвідчила отримання грошей від братів Там само. - Ф. 165. - Оп. 6. - Спр. 250. - С. 8.. При укладенні шлюбу між Семеном Будуровичем і Софією Білавич Березовськими у 1726 р. батько Семена Григорій записав йому частки: сінокіс нижче Бані Свірської Окреме село до середини ХІХ ст. Зараз в складі с. Текуче Косівського р-ну Івано-Франківської обл. на 10 косарів Давня приблизна міра площі сіножатей. Дорівнювала площі, яку міг скосити за день один косар., інший сінокіс під Текучею Текуче - село Косівського р-ну Івано-Франківської обл. Очевидно виділилось із Нижнього Березова, на початку XVII ст. ще числилась як баня в Нижньому Березові на 10 косарів, третій сінокіс званий Луги Долина Хрущовська на Глодищах, четверту частку від ріки Лунги до Мочарів і п'яту частку під Тивушем, яка складалася з трьох полян на 8 косарів разом. Також Будурович дав синові одну пару волів, три корови з телятами і 15 овець. В свою чергу батько нареченої Дмитро Білавич зробив значно скромніший запис на користь доньки, а саме лише 2 пари волів і одну корову ЦДІАЛ. - Ф. 165. - Оп. 6. - Спр. 251. - С. 12.. В іншому контракті у 1748 р. Іван Фіцич Березовський і Тереза з Сулятицьких Юхнів записують у посаг своїй дочці Маріанні 500 злотих, і у відповідь їх зять Антоній Славінський записує своїй дружині 500 злотих. У випадку, якщо б хтось з подружжя помер безпотомним, записана сума повинна була бути повернена або готівкою, або худобою, або чим на той час буде змога. Також Фіцичі дозволили зятю викупити грунти, що залишилися заставленими по безпотомних їхніх родичах і використовувати по своїй потребі. До того ж зятеві було дозволено збудувати на їхній землі млин, котрим можна було б користуватися не лише йому, але й батькам Фіцичам. Наголошувалось, що син Фіцичів - Василь ні в який спосіб не повинен перешкоджати цьому шлюбному контракту Там само. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр.298. - Арк. 829-830.. Це був доволі щедрий посаг.

В іншому документі йдеться про те, що у 1749 р. Антоній Кєндзєрскій з дружиною Софією з Димідовичів Березовських записали доньці останньої від першого шлюбу Аполонії 200 злотих на дідичних землях в Нижньому Березові - Мельничковім городі і двох сіножатях званих Мяскунцове поле і Глодище. Оскільки ці землі вартували близько 300 злотих, решта у 100 злотих мала б залишатися для інших дітей. Кєндзєрські дали в посаг Аполонії ще двох чотирирічних волів і одну корову. В свою чергу їх зять - Василь Юсипович Яворський (Половків наймолодший син) записав своїй дружині 400 злотих на грунтах у селі Яворі і пару коней Там само. - Спр.277. - Арк. 1059.. Іншою була ситуація, коли у сім'ї не було синів. Тоді землі розділялися між дочками. Наприклад, у 1738 р. Степан Урбанович Березовський записує як посаг дочці Катерині, що одружувалася з Михалом Лазаровичем Березовським, половину городу в місцевості під Обочами, сіножать в Лючці і частину під Банею. В свою чергу наречений записував на посагу 100 злотих своїй дружині зі свого майна і худоби Там само. - Спр.242. - Арк. 712.. Деколи подружжю передавали в придане боргові зобов'язання, з надією, що молодим вдасться їх собі повернути. Так вчинила у 1752 р. вдова по Петру Романчичу Березовському, котра у придане дочці Анні та її чоловікові Василю Скільському дала заставлену за 117 злотих Романчичовську частку, яку орендував на той момент Григір Геник Березовський. Зроблено це було з умовою, що якщо родині вдалось би викупити її, то брати нареченої повинні були б віддати подружжю іншу частку, успадковану матір'ю нареченої від своїх батьків, або ж дозволити і надалі тримати цю заставлену часку у своїй власності. Вдова по Петру Романчичу дозволила своєму зятеві Василю Скільському відібрати у Леся Білавича Березовського борг в сумі 56 злотих, але з умовою, щоб той за це допоміг їй повернути інший борг в сумі 27 злотих. Загалом записана сума посагу мала становити 200 злотих. Крім того теща давала два воли і дві корови з телятами, а зять в свою чергу записав дружині 200 злотих на своєму майні і чотири воли з мажами (чумацькими возами) Там само. - Спр.272. - Арк. 2061-2063. .

Традиція складати письмові шлюбні контракти в середовищі дрібної шляхти проіснувала до середини ХІХ ст. Зберігся, наприклад, контракт з 1838 р. Власний сімейний архів..

Щодо вибору шлюбних партнерів, то мусимо відзначити, що у більшості віднайдених актах обидва члени подружжя походили з роду Березовських. Навіть селячись поза межами свого родинного гнізда, Березовські регулярно одружувались на представницях свого роду. Наприклад, Петро Димидович Березовський, котрий мешкав у Старуні, у 1707 р. оженився на Єві, доньці Георгія Фіцича Березовського із Жураків ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.292. - Арк.475.. Деякі дружини Березовських походили із інших родів дрібної шляхти, які осіли і розроїлися в Березові, а саме з Голинських, Дрогомирецьких, Грабовецьких, Жураковських, Скільських. Особливості вибору шлюбних партнерів з поміж інших родів дрібної шляхти характеризує таблиця. (Див. додаток П.) Дочки Березовських відповідно виходили заміж за представників свого роду або ж за шляхтичів з інших родів, які мешкали поруч. Шлюбні пов'язання із підданими та міщанами теж мали місце. На початку XVII ст. в переліку різних родин Вижнього Березова знаходимо досить багато дочок шляхтичів Березовських, які були дружинами не шляхтичів. Так, Феська дочка Семена Філіщича Березовського була заміжня за коломийським міщанином Грицем Ганковичем, Настасія Малкович Березовська - за працьовитим Давидом, Хима Малкович Березовська - за працьовитим Ігнатом, Маріка Косовчич Березовська за працьовитим Семеном, Настасія Косовчич Березовська - за працьовитим Сидором, Солоха Березовська - за працьовитим Григором Лазурковичем тощо Там само. - Спр.112. - Арк.852, 1102-1104, Спр.113. - Арк.341..

Зрештою заключним видом «мирних» документів були заповіти. Порівняно із іншими типами документів їх збереглось не так багато. Виходячи із наших спостережень, можемо стверджувати, що вони складалися виключно на місцях священиками чи писарями. Всі віднайдені в галицьких гродських і земських книгах заповіти Березовських збереглися в облятах. Часто до основного тексту заповіту додавався перелік боргів і боржників. На сторінки актових книг заповіти потрапляли рідше, ніж шлюбні контракти, хоча, практика їх укладання була досить звичною в дрібношляхетському середовищі. Ті заповіти, які дійшли до нас в облятах гродського суду, часто дані шляхтичами, котрі не мали прямих нащадків. Наприклад у 1637 р. Іван Фіцич Березовський, що на той момент був уже старшим, хворів, а власних дітей не мав, заповів половину свого маєтку сестрі Марусі, дружині священика Михайла Урбановича Березовського. У заповіті підкреслюється, що брати Івана Фіцича не допомагали йому в часі хвороби, тоді як сестра всіляко за ним доглядала, а тому саме їй він хотів би віддячитися Там само. - Спр.131. - Арк.1084.. Очевидно, якщо б цього заповіту не було укладено, то спадок по Івану Фіцичу був би розділений порівну між його братами, а сестра ніяк не могла би претендувати на половину майна.

У грудні 1693 р. у Вижньому Березові був укладений заповіт Івана Урбановича Бантошака Березовського, яким той залишав все своє майно разом із хатою і земельними частками у доживотне володіння дружині Олені, оскільки та добре його доглядала в часі хвороби і каліцтва. По смерті Олени частина городу і хата мали б відійти священикові, а інша довга частина городу позаду церкви навпроти криниці - сестрі Настасії, ще одна частина від церкви до грушки - сестрінцям. Іншими частками означені сестрінці повинні були поділитися самі Там само. - Спр.192. - Арк.308-310..

У іншому документі, так званій «диспозиції», з 1739 р. Якоб Романчич Березовський записує землі по своїй матері Анні Несторовичовній Березовській своїм онукам Якобові і Анастасії Негричам Зубковим Березовським. При цьому додані дописку, що ні інша онука, ні Урбановичі Березовські нічого проти такого запису не мають, а ті ж Урбановичі ще й підтверджували, що згадані несторовичовські землі «не належать до їхнього дому» Там само. - Спр. 242. - Арк. 942..

У 1768 р. Семен Малкович Березовський у своєму заповіті ретельно, аж до дрібниць, перераховує все, що кому заповідав: дружині Анні до кінця її життя мала залишитися хата із всім господарством і городом, продати яку, однак, вона могла б лише за згоди рідного дядька Григорія Баранського. Цьому ж дядькові укладач заповіту винен був 12 талерів без 17 грошей, Іванові Білавичу Братинякові Березовському - 6 талерів, орендарю Вижнього Березова Беркові Шимонюкові - 4 злотих і 27 грошів, а матері орендаря - 40 грошів, єврею Перцеві - 1 злотий і 12 грошів, єврею Шимойлові - два ободи (колеса) від возу, зятеві Сединому - 1 злотий і 12 грошів, у нього ж у заставі перебувала зламана сокира і обрус (скатертина). В свою чергу самому Семену Малковичу, як дізнаємося із документу, були винні: Якоб Урбанович Фіціків Березовський 7 злотих, його дружина - Якобиха - винна була ще покійній сестрі Семена Малковича 3 злотих, якась Рекулашка - 1 злотий 8 грошів, Хотимирська - 1 злотий і 15 грошів, Григір Диндюків за сіль був винен ділетку жита або кукурузи, Петро Лукачов - дошки, Федір Стріпаків - дошки і півділетки жита, якась Галиха - 2 тимфи, 2 злотих і 17 грошів, Іван Сметанюк - 1 талер і 8 злотих, Дмитро з Балинець -сіль і дві сокири. Ці всі борги Семен Малкович записав своєму дядькові Григорію Баранському. Дізнаємося, що ще батькові Семена Малковича за воли були винні: підданий Яцко з Вижнього Березова - 14 талерів, Іван Білавич Смихайлюк Березовський - 12 злотих. Останні мали віддати половину боргу на церкву у с. Вижньому Березові, а половину - Семеновому брату Івану. Землі у заповіті були поділені наступним чином: частку в селі Акрешорах Акрешори - тепер село в Косівському р-ні Івано-Франківської обл. - місцевому пароху, в с. Березові в урочищі під Дільницями - іншому своєму дядьку Лазаровичу Березовському (тут не названо ім'я), частку сіножаті в місцевості Мала Лючка - брату Івану, решта дідичних земель у с. Вижньому Березові - дядькові Баранському ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп. 1. - Спр. 296. - Арк. 747-749.. Як бачимо все розписано до дрібниць, ні гроша не упущено. При цьому вибудувати із цього заповіту родовід Малковичів Березовських немає змоги, оскільки не названі ні ім'я батька укладача заповіту, ні імена сестер, ні ім'я другого Семенового дядька Лазаровича Березовського.

Переходячи до конфліктної сторони взаємин у середовищі шляхти, а документи, що їх засвідчують у судових актах переважають, треба сказати, що багатша частина шляхти досить активно вела свої справи, часто позиваючи один одного з приводу майнових чи фінансових питань, пред'являли суду як докази боргові документи, заповіти, контракти тощо. Нерідко у підсумку сторони підписували перемирний акт і узгоджували свої претензії, інколи діло доходило до баніції - позбавлення шляхетських прав. Все ж найчастіше приводом для звертання до гродського суду були збройні напади, крадіжки і побиття. З початку XVII ст. і аж по кінець XVIII ст. спостерігаємо значне число таких справ. Виникає навіть враження, що вони були в той час чимось абсолютно звичним для дрібношляхетського середовища. Хоча до смертельних випадків доходило досить рідко, криваві побиття рогатинами і топірцями траплялися доволі часто. Також в ужитку у шляхти у XVII - XVIII ст. було багато вогнепальної зброї - рушниць і пістолів, якими та залюбки користувалася у своїх чварах.

Здебільшого зустрічаємо конфлікти, які точилися поміж різними родинами дрібної шляхти. Члени таких родин утворювали між собою своєрідні групи чи клани, які протягом кількох поколінь спільно провадили справи. Як правило, за основу, яка ці групи єднала, були родинні зв'язки. Одночасно ці родові клани між собою ворогували. При цьому ворожнеча могла тривати також протягом кількох поколінь. Конфлікти точилися із-за неподіленої землі, невідданих боргів, невиплаченого посагу тощо. Так, родини Романчичів Березовських і Васкулів Березовських та Боровські, що були поєднані сімейними зв'язками, декілька десятиліть ворогували з родинами Бодругів Березовських, Томичів Березовських, Симчичів Березовських і Урбановичів Березовських.

Розглянемо детально хронологію їх взаємодії як приклад та ілюстрацію типових конфліктів того часу. На початку лютого 1727 р. голова сімейства Романчичів Березовських Марко з синами Олексою, Михайлом і Федором та, очевидно, Степаном Боровським на дорозі напали і сильно побили палицями і обухами топірців Андрія Бодруга Березовського та його дружину Анну з Томичів Березовських, коли ті поверталися додому від Андрія Касаняка Березовського Там само. - Спр. 226. - Арк. 370.. Від завданих ран жінка невдовзі померла. Крім того Бодруги звинувачували Романчичів в кражі 8 талерів, коня, пари волів і скрині для зерна (сусіка) Там само. - Арк. 457.. Через два тижні Іван Томич Березовський зі своїм сином Георгієм та Андрієм Бодругом Березовським у місті Яблунові Яблунів - тепер селище міського типу Косівського району Івано-Франківської обл. напали на Марка Романчича Фолосула Березовського і, очевидно чинячи помсту, палицями забили його майже до смерті ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп. 1. - Спр. 226. - Арк. 526.. На початку травня 1727 р. Романчичі у відповідь знову побили Андрія Бодруга, вломившися до дому та повибивавши при цьому вікна Там само. - Спр. 227. - Арк. 1339.. В свою чергу Бодруги через декілька днів разом з якимсь опришком з Текучі Григором Вербою напали на двір Олександра Романчича Березовського, били, душили, а потім звя'зали і забрали останнього з собою Там само. - Арк. 1374.. 16 травня 1727 р. Бодруги і Романчичі у гродському суді ніби-то досягли компромісу з приводу смерті Анни та інших шкод, завданих одні одним Там само. - Спр.70. - Арк. 302-303.. Однак уже 24 травня 1727 р. до галицького суду явилися Іван, Ілля і Григорій Бодруги Березовські, щоб засвідчити рани завдані їм Марком Романчичем Березовським із його синами Там само. - Спр. 227. - Арк. 1432-1433.. Але це були, мабуть уже відголоски конфлікту, бо далі на наступні два десятиліття все заспокоїлось, і у судових документах про якісь суперечки між цими родинами не йдеться. Романчичі з Бодругами навіть поєдналися шлюбними зв'язками - дружиною Олександра Романчича була Маріанна з Бодругів, а дружиною Георгія Романчича - Анастасія Бодруг. Відомо, що крім цього деякі земельні частки Бодругів Березовських і Романчичів Березовських межували між собою. Наприклад, Андрій Бодруг, син Степана у 1745 р. подарував своєму племіннику Андрію Бодругу, синові Івана, частку звану Ковальовську, що з однієї сторони межувала з часткою Романчичів Там само. - Спр. 75. - Арк. 556-557.. У 1740-их роках Бодруги на деякий час навіть стали спільниками Романчичів у їх різноманітних нападах і конфліктах. Так, 4 квітня 1742 р. Симчичі Березовські у суді скаржились на Олексу Романчича, Якоба Дроняка, Андрія, Василя, Івана Бодругів Березовських та інших за напад із зброєю на їх двір у понеділок на другий день Великодня 1742 року. Зі слів Симчичів нападники вивели зі стайні 6 волів, 5 корів і 1 теля, а потім напали на будинок, вторглися всередину, розбили скриню та вибрали звідти 10 талерів грошей і одяг, після чого Василя Симчича і його зятя Геника витягли за волосся з дому і побили обухом сокири. Дісталось і дружині та синам Симчича, з шиї дочки зірвали коралі, частково понищили, а частково забрали хатнє начиння - миски, глечики, ложки таі інше, після чого зв'язали хатніх і відійшли Там само. - Спр.247. - Арк. 607..

Місяцем пізніше (2 травня 1742 р.) вже Андрій і Іван Бодруги та Дроняк Березовські скаржились на Симчичів та інших шляхтичів. Йшлося про те, що коли Андрій Бодруг продавав на Поділлі сіль, Симчичі напали на його дім, пограбували, побили дружину і молодшого сина Григорія, забрали корову вартістю 7 талерів, викрали готівки на 400 злотих і різного рухомого майна на 150 злотих, відвізши скрині до себе додому, там це все поділили між собою. Звинувачені нібито відмовились віддати награбоване та відшкодувати втрати Там само. - Спр.247. - Арк. 736.. Чи розгортались події саме таким чином, як подали Дроняки - не відомо, оскільки уже 26 числа того місяця звинувачені Симчичі репротестують Романчичів, Дроняка та Бодругів Березовських, не визнають вчинення завданих збитків, важають незаконними вимоги останніх та в свою чергу звинувачують їх у кражі шістьох волів Там само. - Спр.247. - Арк. 863.. На цьому відомості про конфлікт у судових матеріалах обриваються.

У 1744 р. Романчичі і Бодруги Березовські разом брали участь у нападі на маєтки нижньо-березівських землевласників Гурського і Катинського. Там само. - Спр.250. - Арк. 443, 1057.

Наприкінці березня 1748 р. Петро Романчич, Олександр Романчич з сином Георгієм і Андрій Бодруг Березовські скаржилися на Йозефа Колендовського з містечка Яблунова управителя влодінь Павла Беное Павло Беное - галицький підстароста в 1735 р., коронний інстигатор в 1737 р., посесор маєтків Теофілії Яблоновської. (Urzкdnicy wojewуdztwa ruskiego XIV--XVIII wieku (ziemie halicka, lwowska, przemyska, sanocka). Spisy, oprac. K. Przyboњ. - Wrocіaw, 1987. - S. 307). за нічний напад підданих на їх дім, побиття і кражу коня вартістю 15 угорських золотих. (Тут ідеться вже, очевидно, про іншого Андрія Бодруга, який доводився племінником попередньому Андрію Бодругу, дружину якого вбили). У цій сутичці Олександру Романчичу було вибито око ЦДІАЛ. - Ф. 5. - оп. 1. - Спр. 255. - Арк. 705.. Днем пізніше, 29 березня 1748 р. Петро Романчич скаржився на Матвія Урбановича Солонинку Березовського та його синів Семена, Івана, Михайла і Іллю за те, що ті у 1747 р. захопили сіножать скаржника, покосили на ній сіно та забрали його собі, а коли той почав вимагати відшкодування, прийшли до нього озброєні рушницями і пістолями, декілька разів вистрілили в нього, щоправда, не завдавши шкоди («лише чудом він врятувався») Там само. - Арк. 707.. У квітні 1748 р. ціла сім'я Урбановичів Березовських (брати Семен, Іван, Михайло, Ілля і їх батько Матвій і дядько Лука та тітка Анастасія, вдова по Івану Гошовському) подали скаргу на Ферлогу Березовського Ідеться про того ж Петра Романчича Березовського, який мав ще прізвисько Ферлога, а також часто називаний Фолосулом Романчичем. Фолосул - інше прізвисько яким часто називались Романчичі Березовські.. В ній ішлося, що той вночі проник у дім Луки Урбановича і викрав речей на суму 30 злотих, а коли заявники почали вимагати компенсації, погрожував їм. Він же незаконно забрав у їх тітки Анастасії 200 злотих, дві діжки сушених слив та інші запаси «для свого вжитку і наживи» ЦДІАЛ. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 255. - Арк. 726.. У вересні 1749 р. ті ж брати Семен і Михайло Урбановичі подали позов на Петра Ферлогу Романчича Березовського та його поплічників Григора Березовського, Олексу Калинюка Березовського та Степана Боровського через збройний напад, побиття і пограбування. Зі слів постраждалих, вони поїхали в Угорщину придбати там речі собі до вжитку та вино. Це вино вони продали на Поділлі, і з грошима та придбаними речима 18 січня 1749 р. поверталися через Нижній Березів додому. Там на них несподівано збройно напали вищезгадані позвані особи, топірцями і палицями побили і поранили їх, стріляли з пістоля в коней. Їхню зброю і топірці порубали на частини, забрали 150 польських злотих готівкою, рушницю фузею, декілька мір пшениці і проса та інші речі, а те, що залишилось, посікли і порубали. Заявники звернулися до суду аж у вересні, і судячи з показаних на суді шрамів і рубців, таки добре були поранені Там само. - Спр. 258. - Арк. 1592-1595..