Шляхетський Галицький рід Березовських У XV–XVIII СТ. Генеалогічне дослідження

Двома роками пізніше, у 1696 р. Петро Димидович скаржився у суді на братів Адама, Казимира і Станіслава Заячковських, що вони захопили в нього коня вартісю 100 злотих, 10 овець, дві корови і 20 дукатів золотом Там само. - Спр.194. - Арк.525-526.. Вочевидь мова ішла про якийсь конфлікт між спадкоємцями навколо поділу майна по двох покійних чоловіках Магдалени Загвойської. Петро Димидович був одруженим на Єві, дочці Георгія Фіцича Смажича Березовського. У 1707 р. Георгій записав Єві і її чоловікові Петру всі свої маєтки в Старуні і Жураках Старуня і Жураким - тепер села Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. із заувагою, що немає з ким ділити маєток, бо Георгіїв брат Лука і сестри Анна й Гафія були вже досить давно забрані в татарську неволю, а тому, якщо б вони так і не повернулися, то після смерті Георгія Петро та Єва мають дати 200 злотих на Скит (очевидно Манявський) за його душу і тих, що потрапили в неволю, а частки Георгієвих пропавших братів і сестер можуть прилучити і використовувати як свої. Георгій заповів подружжю і частки в Жураках, якими він не користувався, але які йому належали, бо були ще давніше записані на 1000 злотих посагу дружині Георгія Анні її батьком Романом Жучком Жураковським ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.292. - Арк.475.. За логікою документів випливає, що Петро Димидович зі своєю сім'єю мешкав саме в Старуні. У 1707 р. там же він придбав у місцевих шляхтичів ще декілька часток із підданими, таким чином розширивши своє землеволодіння. Так, 13 травня 1707 р. Петро Димидович Березовський отримав у заставу від Георгія Жураковського, сина Матвія, частку Романовську в Старуні за 230 злотих Там само. - Спр.65. - Арк.655.; 7 червня 1707 р. Іван Грабовецький син Іллі, уступив йому заставлену у 1703 р. Грабовецьким частку в Старуні разом із підданим Олексою, який на тій частці сидів Там само. - Спр.65. - Арк.666.; 4 листопада 1707 р. Степан Жураковський Жучок, син Михайла і Анастасії Березовської, записав Петру підданих Романа Харишиного, брата покійного Федора Харишиного, і Івана Харишиного, сина Федора, разом із часткою званою «На ділку», пів сіножаті над Горохолинським вивозом в місцевості Діброва, половину лазу під місцевістю Буковина, половину частки в місцевості Скридровець, половину городу званого Максимовців та половину лану в місцевості званій «На заброді» Там само. - Спр.65. - Арк.720.. 22 листопада 1707 р. брат Степана Роман Жураковський Жучок уступив Петру Димидовичу заставлену в 1682 р. за 100 злотих частку, на якій колись мешкав підданий Федір Харишин в Жураках Там само. - Спр.65. - Арк.730-731.. Петро також фігурує в актах під 1710 р., коли він оскаржував Федора Жураковського, Івана Корчинського, Павла Голинського, Олександра Морзе, Прокопа Жураковського, братів Скаржинських та інших шляхтичів Старуні і Жураків у тому, що вони не хочуть відшкодовувати йому вартості двох волів, яких було конфісковано в нього московським військом в якості побору від всієї шляхетської громади цих сіл Там само. - Спр. 205. - Арк.97.. 18 грудня 1732 в Жукові Жумків -- тепер село Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. Петро, названий чомусь сином Самуеля Димида Березовського, уклав заповіт. В ньому записав синові Петрові дідичні частки успадковані ще від свого батька, а саме: в Черемхові, де аби пусткою не стояло з його дозволу мешкали на трьох частках безземельні шляхтичі - якісь Старицький, Суломирський і Княгиницький, та у Вижньому Березові частки, які по предках залишились у власності їх сім'ї, нікому ані заставлені, ані даровані. На Петра покладено було в заповіті обов'язок поділитися порівну з іншими братами ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.303. - Арк.719..

Варто зазанчити, що за життя Петро (як втім і його батько) в документах фігурував виключно без прізвиська, а лише як Петро Березовський. Саме ж прізвисько Димидович серед Березовських починаючи з 1656 р. і до 1723 р. ми в давніх актах не зустрічаємо (за винятком одного разу, коли у 1697 р. Томичем Димидовичем названий Самуель син Томи Димидовича Березовського). Але оскільки Петро Димидович був ротмістром у коронному війську, то його можна ідентифікувати у давніх актах як «шляхетного Петра Березовського ротмістра його королівської величності».

У шлюбі із Євою Березовською у Петра Димидовича було принаймні четверо дітей - сини Іван, Павло і Петро та дочка Катерина, в подальшому дружина Івана Топчевського, а, після його смерті, Георгія Княгиницького. Дружина ж самого Петра Димидовича - Єва після його смерті вдруге вийшла заміж за Луку Грабовецького і народила в цьому шлюбі ще двох дітей: сина Андрія і дочку Марію.

Із трьох синів Петра Димидовича найбільше відомостей маємо про Івана. Починаючи із 1730-их рр. він був активним учасником різних судових справ та угод Там само. - Спр.232. - Арк.257, Спр.235. - Арк.1 - 3, Спр.237. - Арк.90, Спр.243. - Арк.1645, Спр.244. - Арк.940.. Проте в документах він, як і батько, іменується без прізвиська, лише як Іван Березовський. Зі своєю сім'єю він продовжував мешкати на батьківському місці в Старуні, володіючи також частками в Жураках, прожив довге життя і досить активно провадив фінансово-господарські справи в суді аж до 1774 р. Був одружений двічі. У шлюбі із Софією Незабитовською у нього був син Валентин і дочка Маріанна, в подальшому заміжня за Михайлом Ільницьким. У шлюбі із Маріанною Метельською чи то Жереневецькою у нього був син Бенедикт, який підтвердив своє шляхетство під час легітимації в кінці XVIII ст. Маріанна Жереневецька уже мала зі своїм першим чоловіком Йозефом Кшивковським з Обертина і Джуркова двох синів Тадея і Николая. Втім Николай помер від чуми у 1770 р. не залишивши потомства, і Іван Димидович допомагав його дружині відсудити для Тадея майно у його дядька Ігнатія Кшивковського Там само. - Спр.297. - Арк.1070..

Інший син Петра Димидовича і Єви - Петро згаданий у 1754 р. Тоді його дружина Анастасія, дочка Луки Загурного Фединкевича Жураківського, позивала свою матір Катерину із своїми братами Василем, Георгієм і Михайлом за невиплату їй посагу, призначеного в 1733 р. в сумі 250 злотих, а також інших 250 злотих, які згідно зобов'язання від 1742 р. повинна була отримати від своєї сестри Софії, заміжньої за Іваном Ільницьким (іншого разу його названо Данилом Ільницьким). З документу дізнаємось, що подружжя жило в Старуні Там само. - Спр.263. - Арк.1073.. У 1765 р. Анастасія та її чоловік Петро разом із своїм сином Казимиром Димидовичем повторно позивали цих же осіб у згаданій справі Там само. - Спр.287. - Арк.597.. В подальшому Казимир Димидович добре знаний із цілої вервиці судових справ, які він провадив із шляхтою Березова та своїм швагром Василем Пужньовським Там само. - Спр.287. - Арк.599, Спр.290. - Арк.1316, Спр.291. - Арк.904, Спр.293. - Арк.106, Спр.296. - Арк.372, 909, Спр.298. - Арк.707.. Проте про нащадків Казимира жодних відомомстей немає, і на момент процедури легітимації в кінці XVIII ст. він був, мабуть, уже покійним. Окрім Казимира у Петра і Анастасії були молодші сини Іван і Михайло, а також дочка Катерина, заміжня за згаданим Василем Пужньовським. Іван у 1769 р. схоплений під час наїзду козаками на їх двір в Жукові і забраний до Києва, помер там внаслідок побоїв Там само. - Спр.303. - Арк.753-754.. Михайло ж в кінці XVIII ст. успішно пройшов легітимацію.

Ще один син Петра Димидовича і Єви - Павло у шлюбі з Маріанною Семаковською чи то Нєпшецькою мав чотирьох синів: Матвія, Степана, Михайла і Івана. Матвій, оженившись у 1776 р. на Антоніні Слонецькій з Обертина, отримав за дружиною чималий посаг, проте невдовзі помер, незалишивши потомства. У 1780 р. Антоніна позивала в суді братів покійного чоловіка Івана, старшого, і Михайла та Степана, молодших, що ті після смерті Матвія не віддають їй посаг, отриманий як грошима, так і худобою, а навіть більше того, через 10 тижнів після смерті чоловіка напали на її дім, вчинили колотнечу, побили, забрали якісь документи і контракти та одежу зі скрині Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.107. - Арк.563.. Із синів Павла Димидовича Березовського лише Іван підверджував своє шляхетство в кінці XVIII ст.

З часу першої згадки про Димидовичів у 1626 р. і до кінця XVIII ст. нараховуємо шість поклінь цього роду. Його генеалогія майже безпроблемно реконструюється, чітко відстежується виділення від Димидовичів окремої гілки - Томичів Березовських у середині XVII ст. Особливістю цього роду є те, що він повністю виемігрував з свогородового гнізда і не залишив там потомства по чоловічій лінії. На кінець XVIII ст. документи не фіксують Димидовичів у Вижньому Березові. Додаткових прізвиськ Димидовичі теж судячи з усього не вживали.

ІV.6 Здечуки Лазаровичі Березовські

Родовід Здечуків Лазаровичів Березовських починається від Петра Косовчича на прізвисько Здец чи то Здеч, котрий мешкав у Вижньому Березові в кінці XVI - на початку XVII ст. Петро згадується в переліку представників родини Косовчичів Березовських з 1608-1609 рр., який міститься у справі про поділ часток між кількома шляхетськими родами Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.112. - Арк.852, 1102-1104, Спр.113. - Арк.341.. У 1614 р. він судився із управителем володінь Белжецьких у Делятині, Микуличині та Ославах через захоплення сіножатей і кражу сіна вартістю 40 злотих Там само. - Спр.117. - Арк.1318.. Петро мав принаймні трьох синів - Федора, Лазара і Олексу та три доньки - Настасію, заміжню за Грицем Скільським, Фенну, заміжню за Семеном Ігнатовичем Дрогомирецьким, та Маріку, заміжню спочатку за Івахном Сваричевським, а потім за Лукою Підгородецьким. Після смерті Петра його сини розпорядились деякими із успадкованих часток, уклавши кілька угод у 1620-их рр. Зокрема Федір у 1626 р. віддав у заставу дві свої частки біля ріки Лючки у Вижньому Березові; записав чотири фальші в урочищі Стирі у Вижньому Березові Настасії, дочці попа Федора Березовського та дружини Василя Жураковського Там само. - Спр.19. - Арк.750, 753, 755.. Того ж року інший син Петра Лазар відступив частку у Вижньому Березові якомусь Сулятицькому Там само. - Спр.19. - Арк.843.. Окрім того Федір, Лазар та Олекса у 1628 р. фігурують у договорі між теребовлянським старостою Адамом Балабаном і шляхтою Вижнього Березова Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.82. - Арк.929.. У 1629 р. вони відступають А. Балабану свою частку у Вижньому Березові Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.20. - Арк.691-692.. У згаданих вище угодах брати почергово іменовані то Косовчичами, то Здечуками Березовськими. Федір Здечук брав участь у нападі гайдуків А. Балабана і шляхти Березова на маєтки Івана Белжецького, під час якого підстрелив з рушниці слугу останнього Прусінського, а потім, коли той хотів втекти на коні, дорубав його шаблею Там само. - Спр.135. - Арк.1224..

Далі маємо прогалину в генеалогічних даних цієї родини тривалістю кілька десятиліть. Ідентифікувати її поодиноких представників можемо лише починаючи із 1670 р. Саме тоді Іван Здечук Березовський фігурує у пописі шляхти галицької землі Там само. - Спр.169. - Арк.1749-1752.. Мабуть цей самий Іван згаданий у протестації Альбрехта Гурсього від 1678 р., у якій він звинувачував шляхту Нижнього Березова у випасі худоби на його пасовища Там само. - Спр.179. - Арк.816.. Можемо лише здогадуватись, чи був цей Іван сином Федора чи Лазара. До нащадків Федора з певними застереженнями можемо віднести гілку Здечуків Березовських, яка з кінця XVII - по кінець XVIII ст. мала свій осідок в Дрогомирчанах, і котра походила від згаданого у 1689 р. Михайла Здечука Березовського Там само. - Спр. 47 - Арк. 1010, Спр.61. - Арк.1465.. Представники цієї гілки в давніх актах виступають виключно як Здечуки, тоді як нащадки Лазара в подальшому іменуються Лазаровичами Здечуками. Відомо, що у Михайла Здечука був син Петро, згаданий у документах із 1717 по 1732 рр. У шлюбі із Маріанною Дрогомирецькою у нього було двоє синів - Степан і Василь Там само. - Спр.75. - Арк.526 - 527, Спр.213. - Арк.2379, Спр.220. - Арк.1962, 2031, 2045, 2064, 2077, Спр.231. - Арк.1977-1978, Спр.233. - Арк.587, 590.. Син Степана Ілля пройшов легітимацію в кінці XVIII ст.

Сини або ж онуки Лазара Здечука Березовського Семен та Андрій починаючи з 1682 р. регулярно з'являються на сторінках судових документів як Ганусяки або ж Шумілові Березовські Там само. - Спр.193. - Арк.1780, 1789, Спр.194. - Арк.364, 377, 1093, Спр.205. - Арк.166, Спр.206. - Арк.1829-1831, 2556.. В Андрія, який з 1695 по 1739 рр. іменується виключно різними варіантами прізвиська Шуміло (Szumilo, Szumilko, Szumelak, Szumilow) у шлюбі із Гасею Шуміловною Березовською було принаймні п'ятеро синів - Федір, Михайло, Василь, Лесь або Олександр і Степан. Останній згаданий лише раз у 1739 р. Там само. - Спр.66. - Арк.959, Спр.73. - Арк.1178-1179, Спр.207. - Арк.340, Спр.242. - Арк.937.. Втім, якщо говорити про їх генеалогію, в актах натрапляємо на застереження, яке випливає із однієї з протестацій Якова Негрича Зубка Березовського. У ній останній звинувачував Андрія і його сина Михайла у незаконному причисленні себе до Березовських і закидав їм обом позашлюбне походження Там само. - Спр.242. - Арк.937.. Не знаємо, чи була в цьому якась доля правди, бо в такого роду протестаціях факти часто перекручувались. Прізвисько Ганусяк походить з материнської сторони. Не зовсім ясно чи прізвисько Шуміло належало Андрію, чи його дружині Гасі. В будь-якому випадку, в подальшому в документах ми не зустрічаємо якогось підтвердження цих закидів Якоба Зубка, а нащадки Андрія завжди виступають як шляхтичі Березова нарівні із іншими. Починаючи із 1739 р. Андрій і його сини в документах іменуються переважно Лазаровичами або ж Шумеляками Лазаровичами, що вказує на їх походження від Лазара, і лише в кінці XVIII ст., подаючи документи для легітимації, їх онуки і правнуки пригадують старе прізвисько й записуються Здечуками Лазаровичами.

Про синів Андрія відомо із атестації з 1702 р. Згідно неї Федір особисто та від імені своїх братів Василя та Михайла і батька Андрія брав участь у посполитому рушенні Там само. - Спр.305. - Арк.51.. Далі сини Андрія регулярно стають учасниками різних угод та конфліктів у Вижньому Березові. Зокрема, зимою 1711 р. Андрій з двома синами брали участь у нападі на двір Бодругів Березовських у складі багаточисельної компанії як шляхтичів, так і підданих Там само. - Спр.205. - Арк.166.. Через рік, у 1712 р., Андрій із сином Василем підтримали Урбановичів у їх конфлікті із Бодругами Там само. - Спр.206. - Арк.2396.. У 1713 р. в зв'язку з пограбуванням і нападом на Бодругів вперше згадується Андріїв син Лесь Там само. - Спр.207. - Арк.340.. У 1717 р. брати Василь, Федір і Михайло Шумиляки віддали якісь дві частини землі у Вижньому Березові у трилітню заставу Андрію Канючаку Березовському Там само. - Спр.213. - Арк.1625-1626.. У 1723 і 1725 рр. Андрій з синами Лесем і Василем позичали у єврея з Коломиї Іцка Мендльовича гроші, котрі, як можна припустити, повинні були віддати після повернення із чумацької подорожі Там само. - Спр.244. - Арк.676-677..

Протягом наступних двох поколінь родина значно розрослася. Можна нарахувати близько десятка онуків Андрія, однак в актовому матеріалі бракує інформації аби встановити філіаційні зв'язки між ними. Чітко простежити вервицю поколінь вдається лише для декількох осіб. Так, син Михайла Лазаровича Шумеляка Іван, згаданий у одній із справ у 1731 р., у шлюбі із Маріанною Урбановичівною Березовською мав принаймні одного сина Григорія, котрий фігурує в документах у 1780 р. Там само. - Спр.498. - Арк.155.. Інший з братів Шумеляків - Василь у шлюбі із Анною з Романчичів Березовських мав синів Якоба та Івана Там само. - Спр.255. - Арк.1166, Спр.283. - Арк.1199-1200.. Щодо решти онуків Андрія, то наприклад у 1740 р. згадуються Георг, Григір, Федір, Іван, Семен, Михайло і Якоб, названі братами Лазаровичами Березовськими (слово «fratres» мало доволі широке значення і могло означати як рідних, так і двоюрідних братів) Там само. - Спр.244. - Арк.1176-1177.. Однак тут швидше за все йшлося про двоюрідних братів. Також у 1748-1760 рр. натрапляємо на згадки про Василя і Степана Лазаровичів Березовських Там само. - Спр.255. - Арк.1163-1165, Спр.261. - Арк.1431, Спр.272. - Арк.1618, Спр.272. - Арк.2001, Спр.311. - Арк.699.. В кінці XVIII ст. родина стала такою чисельною, що складала більшість шляхетського загалу Бані Березівської, займаючи у 1788 р. згідно Йосифінської метрики 13 господарських номерів. Декілька сімей мешкали і у Вижньому Березові Там само. - Ф.19. - Оп.6. - Спр84. - Арк. 1 - 46..

Підсумовуючи, треба сказати, що родовід Здечуків Березовських, хоча й вкладається в якусь загальну схему, все ж реконструююється далеко не повністю. Починаючи від протопласта роду Петра на прізвисько Здец (перші документальні згадки у 1608 р.) і до кінця XVIII ст. нараховуємо до шести поколінь Здечуків Березовських. Проте встановити родинні зв'язки між великою кількістю представників даного роду немає змоги внаслідок браку точних генеалогічних даних. Найчисельніше відгалуження Здечуків, що походило від Лазара, отримало також нове прізвисько - Лазаровичі, яке зрештою стало для них основним. Іншими додатковими прізвиськами Здечуків були Шумеляк і Ганусяк.

ІV.7 Малковичі Березовські

Це була одна із найчисельніших гілок Березівської шляхти і, одночасно, одна з найдавніших. У 1560-их рр. маємо згадки про двох представників цієї родини, а це може означати, що протопласт Малковичів мешкав ще раніше, очевидно на початку XVI ст. Так, у 1560 р. Іван Малкович Березовський подарував якомусь Ячкові Березовському частку у Вижньому Березові біля річки Ратунзява Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.55. - Арк.959., а у 1565 р. Сіма Малкович Березовський продав кметові Лазару Варваричеві, що був підданим шляхтича Івана Серби, одну фальш у Вижньому Березові за 60 злотих Там само. - Спр.51. - Арк.942 1/31.. Син Семена Василь у 1591 р. записав Михайлові Голинському дві фальші у Вижньому Березові під горою Куптори в місцевості Заноче Там само. - Спр.63. - Арк.713-714.. На початку XVII ст. під час одного із поділів землі у Вижньому Березові Малковичі фігурують вже як велике розгалужене сімейство у складі майже двох десятків осіб. Із наявного в судовій справі списку осіб можна обережно припустити, що на той час (1608-1609 рр.) це були представники трьох сімей. Перша сім'я - це Олександр, Микула, Степан, Семен, Карп і Настасія, заміжня за працьовитим Давидом Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.112. - Арк.852, 1102-04, Спр.113. - Арк.341.. З документів з 1605 - 1625 рр. відомо, що Карп і Настасія були дітьми згаданого вище Сіми Малковича Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.66. - Арк.439, Спр.80. - Арк.999, Спр.81. - Арк.352.. Друга - Сень або Семен, Іван, Васько, Гаврило, Якоб чи то Ярош, Олена, заміжня за Степаном Березовським, і Хіма, заміжня за працьовитим Ігнатом. Третя сім'я - це Іваш, якийсь Денис чи Димид, Степан, Маланка, Марія і Фенна Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.112. - Арк.852-854, 1102-1104, Спр.113. - Арк.341.. Далеко не всіх із цих перелічених осіб вдається ідентифікувати в подальших записах гродського і земського судів. Через два десятиліття, у 1626-1629 рр. маємо згадки про Михайла сина Олександра Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.84. - Арк.787, Ф.5. - Оп.1. - Спр.20. - Арк.707., Федора і Андрія синів Карпа Там само.- Спр.82. - Арк.929, Спр.83. - Арк.229, Спр.85. - Арк.54, Ф.5. - Оп.1. - Спр.20. - Арк.695., Микулу Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.20. - Арк.701., Давида сина Степана Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.83. - Арк.641, Ф.5. - Оп.1. - Спр.20. - Арк.473., Якоба і Абрама, якихось близьких родичів (можливо синів) покійного Гаврила Малковича, та Абрамового сина Луку Там само. - Спр.83. - Арк.551-552, Ф.5. - Оп.1. - Спр.20. - Арк.712., братів Петра, Федора і Івася Малковичів Там само. - Спр.82. - Арк.929.. Ще далі, в середині XVII ст., чітко престежуються генеалогічні лінії нащадків Карпа, Якоба і Івана Малковичів. Решта представників родини губляться у великій кількості шляхти Березова і лише час від часу виринають як окремі особи з цього роду. Ідентифікувати і встановити приналежність таких осіб до котроїсь із сімей доволі важко. Якихось самостійних відгалужень від Малковичів Березовських, котрі б почали постійно вживати інше нове прізвисько, полишивши вживання прізвиська Малкович, також визначити не вдається.

Як уже згадувалось, у Карпа Малковича Березовського було двоє синів - Федір і Андрій. Обоє фігурують у судових записах починаючи із 1620-их рр, спочатку разом із батьком, а пізніше самостійно. Відомо, що на 1644 р. Карп був уже покійним, а обидва його сини брали участь у довоголітній судовій тяжбі між шляхтою Березова та магнатами Белжецькими Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.132. - Арк.882, Спр.133. - Арк.1158, Ф.6. - Оп.1. - Спр.86. - Арк.806..

Згідно документів Федір мав своє власне прізвисько - Ворона, тоді як його брат Андрій іменувався Карповичем Березовським. В подальшому за нащадками Федора закріпилось прізвисько Воронюк і вони в документах фігурують як Малковичі Воронюки або ж просто Воронюки, тоді як син Андрія Михайло називався Карповичем Малковичем.

У обох братів було всього по одному синові, Федір мав сина Прокопа, а Андрій - Михайла. Прокоп вперше з'являється у 1678 р., коли судиться із шляхтичем П'ятковським із Утороп Там само. - Спр.179. - Арк.565., а Михайло - у 1668 р. під час судового процесу шляхти Вижнього Березова із спадкоємцями кросненського старости Кароля Фредра Там само. - Спр.169. - Арк.1213, 1217, Спр.165. - Арк.1393. Кароль Фредро - польський військовий і державний діяч. Див.: PSB. - Krakуw, 1948. - T. VII/2, zeszyt 32. - S. 123-124.. У 1680-их рр. між двоюрідними братами Прокопом і Михайлом спалахнув конфлікт. Згідно протестації Прокопа і його дружини Анни з 1688 р., Андрій, син Карпа Малковича, згубив свою половину якоїсь частки ще за життя, то ж його сину Михайлу після смерті батька не було чого успадковувати із тієї частки. У той час половина частки Федора перейшла у власність його сина Прокопа, і той спокійно би нею володів, якби Михайло не ставши гультяєм і пияком та набравшись у єврея боргів, прибився до братів Степана, Григора і Федора Бодругів Березовських і, втершись до них в довіру, намовив відібрати у Прокопа його дідичну власність. Бодруги оформили угоду, згідно якої вони ніби-то оплатили Михайлові борги євреям, а Михайло в свою чергу відступив їм свою частку. В результаті Бодруги силою відібрали у Прокопа згаданий наділ. Конфлікт мусів тривати довго, бо йшлося й про напад сестри Бодругів Палагни на самого Прокопа і побиття його дружини Анни, внаслідок якого вона втратила дитину. Окрім того, Прокоп скаржився, що Бодруги постійно нападали на нього на цвинтарі біля церкви, а тому він змушений був ходити на богослужіння в інше місце, до березівського монастиря ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.189. - Арк.454-455.. Малковичам впродовж десятиліть так і не вдавалось повернути собі у власність згадану частку, бо навіть у 1728 р. син Прокопа позивав синів Григорія Бодруга за загарбання більш ніж 30 років тому частки у Вижньому Березові званої Карпова Там само. - Спр.229. - Арк.1853, 2416. . У подальшому про якихсь нащадків Михайла Карповича відомостей не знаходимо. Натомість Прокоп мав принаймні двох синів - Якова і Федора. Якоб Ворона фігурує в документах коротко у 1701 р. і в 1702 р. Під 1702 р. маємо атестацію його на посполите рушення Там само. - Спр.197. - Арк.2080, Ф.165. - Оп.3. - Спр.280. - Арк.22.. Натомість його брат Федір добре відомий із різних судових справ. Його разом із батьком Прокопом у 1714 р. позивала Маріанна Боровська з Нижнього Березова через застреленого із рушниці на пасовищу її коня і напад на неї саму Там само. - Спр.208. - Арк.1111.. Також, Федір Воронюк свідчив у 1717 р. проти братів Урбановичів Солонинків Березовських Там само. - Спр.212. - Арк.512.. Ще одна згадка про Федора Воронюка від 1722 р. є у судовій справі проти Степана Злейка і Петра Кап'юка Березовських Там само. - Спр.220. - Арк.1873, 1912.. У 1730 р. натрапляємо в документах на останню достовірну згадку про Федора Малковича Воронюка Там само. - Спр.231. - Арк.1342.. Далі маємо невизначену ситуацію, бо судові акти подають дуже скупу генеалогічну інформацію для цієї гілки, а дані легітимаційної справи кінця XVIII-початку XIX ст. суперечливі і наводять на думку про спробу нащадків Федора через брак особистих документальних доказів причислити себе до сім'ї, яка походила від його брата Якоба. Так, маємо легітимованого в кінці XVIII ст. Івана Малковича, сина Івана і Анастасії Яворської, онука Прокопа і Катерини Шуміловної Березовської. Представники цієї гілки відомі як Малковичі Фошаки Там само. - Ф.165. - Оп.3. - Спр.280. - Арк.5-41.. Щоправда, вони походили від іншого Прокопа Малковича, що був сином Якова і Софії, а не Федора Ворони. Цей Прокоп жив у першій половині XVIII ст. і згаданий за життя двічі - у 1734 і 1736 рр. Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.72. - Арк.816-817, Спр.237. - Арк.59.. У 1752 р. він був уже покійним, а його вдова Катерина віддала у заставу свою сіножать Гаврилові Малковичу за 66 злотих. Дружиною Гаврила була рідна сестра Прокопа Анастасія. У її записі своїм дітям з 1767 р. згаданий зокрема і син Прокопа Іван Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.107. - Арк.1755.. То ж в цій частині все співпадає із даними легітимаційної справи. Можемо припустити, що цей Прокоп був сином Якоба Воронюка і онуком Прокопа Воронюка Малковичів. У 1767 р. маємо згадки про Івана і Семена Малковичів Фошаків Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.291. - Арк.49, Ф.6. - Оп.1. - Спр.98. - Арк.992., від 1770 р. зберігся заповіт бездітного Семена Фошака своїй дружині Анні, брату Івану, дядькам Григорові Баранському і якомусь Лазаровичу Там само. - Спр.296. - Арк.747-749.. А у 1780 р. в одній із судових справ шляхти Березова проти магнатів Потоцьких брали участь Василь, Георгій і Іван Фошаки Малковичі Там само. - Спр.314. - Арк.364..

Повертаючись до гілки Малковичів Воронюків, мусимо сказати, що після 1730 р. натрапляємо лише на одну достовірну згадку в судових документах про членів цього сімейства. У 1758 р. Єжи (Юрко) Воронюк Малкович Березовський був свідком при одній з угод між шляхтою Вижнього Березова Там само. - Спр.267. - Арк.1976.. Можемо припустити, що це був син Федора Воронюка. То ж не дивно, що не ведучи ніяких судових справ протягом другої половини XVIII ст. і не маючи відповідно документів, які б підтверджували їх приналежність до шляхти, нащадки Федора Воронюка могли спробувати пройти легітимацію приєднавшись до іншої сім'ї - Малковичів Фошаків.

Інша гілка Малковичів Березовських, генеалогію якої вдається більш-менш реконструювати походила від Якова Малковича, сина Станіслава або Стаська Там само. - Спр.20. - Арк.712, Ф.6. - Оп.1. - Спр.80. - Арк.921. . У Якова були сини Касіян, Матвій і, мабуть, Іван, згадані в протестації слуги Кароля Фредри Франциска Германовського у 1666 р. як брати Якубишині Там само. - Спр.161. - Арк.936-937.. Про Матвія або його нащадків якихсь певних згадок в подальшому не знаходимо. Швидше за все, Матвій невдовзі помер, бо через два роки, у 1668 р. в продовжені судових тяжб із спадкоємцями Кароля Фредра знаходимо згадку про вдову Матвіїху Березовську Там само. - Спр.169. - Арк.1213, 1217, Спр.165. - Арк.1393.. Єдиний відомий син Касіяна - Іван фігурує в записах гродського і земського судів у 1695-1735 рр. як Івась Касіянів Там само. - Спр.72. - Арк.543, Спр.193. - Арк.1780, 1789, Спр.194. - Арк.364, Спр.198. - Арк.1083-1084, Спр.219. - Арк.1491, 2239, Спр.284. - Арк.874, 993, 995. . Цей Іван із дружиною Катериною зі Скільських мав синів Федора і Романа. У 1735 р. він разом із ними провадив судовий спір із Білавичами Березовськими стосовно частки, яка залишилась по смерті їх рідної чи то двоюрідної бабусі Анни з Романчичів Березовських, дружини Андруха Білавича Березовського Там само. - Спр.236. - Арк.339, 1043.. Дружиною Федора (першого із синів Івана) була Маріанна дочка Івана Негрича Березовського з Нижнього Березова. У них, в свою чергу, було троє синів - Василь, Андрій і Степан. Федір разом із братом та сестрою своєї дружини у 1749 р. продали частку в урочищі Гнилиця священику села Акришори Степану Черемовському та його брату Василю Там само. - Спр.284. - Арк.874, 993.. У 1761 р. Федір був уже покійним, а його дружина разом зі своєю незаміжньою сестрою Софією провадила судовий спір із Іваном Катинським за соляну криницю у Нижньому Березові Там само. - Спр.274. - Арк.620.. Сини Федора у 1762 р. продовжили судові тяжби із Білавичами Березовськими стосовно третини маєтку, яку останні ніби-то незаконно продали Івану Малютенку Березовському Там само. - Спр.277. - Арк.1258-1259.. Андрій, мабуть, невдовзі по тому помер, бо в подальшому згадуються лише Василь і Степан. Відомо, що вони володіли половиною якоїсь частки у Акришорі, успадкованою по своїй матері. У 1775 р. Василь і Степан разом із своїми двоюрідними братами Іваном і Миколою Негричами Березовськими продали її Івану Генику Березовському за 550 злотих Там само. - Спр.303. - Арк.1520..

Роман - другий син Івана Касіянового, мав синів Василя, Григорія і, можливо, Івана. Тут знову ж таки не маємо чіткої картини через розбіжності між багатьма розпорошеними даними гродських і земських книг та матеріалами легітимаційної справи Малковичів Березовських. Із 1762 р. по 1772 р. згадуються лише двоє братів Василь і Григір, які були очевидно синами Романа Малковича Там само. - Спр.277. - Арк.1258-1259, Спр.286. - Арк.273,275,385, Спр.298. - Арк.880, Ф.6. - Оп.1. - Спр.378. - Арк.431.. Вони ж є і у легітимаційній справі. Натомість у 1775 р. якийсь Іван, син Романа Малковича і Катерини Івашковичівни Березовської продає Михайлу Перцовичу Березовському частку звану Великий Лазок у Вижньому Березові Там само. - Спр.497. - Арк.240.. Цей Іван міг бути третім сином Романа, проте тоді не зрозуміло, чому він не згаданий у вищенаведених документах поруч із братами, коли ті вели в судах сімейні справи. Рідною сестрою вищезгаданого Івана Малковича була Параскева, заміжня за Михайлом Кузичем Березовським Там само. - Спр.305. - Арк.1447, Спр.314. - Арк.125.. Дані легітимаційної справи ще більше заплутують ситуацію, бо згадані брати Василь і Григорій документи для підтвердження шляхетства у кінці XVIII ст. не подавали, і лише через покоління, у 1830-их рр. їх сини вирішили легітимуватись. Не маючи підтвердження шляхетства своїх батьків, вони приєдналися до легітимаційної справи Якоба Малковича Березовського, котрий, очевидно, доводився їм близьким родичем. Цей Якоб ще у кінці XVIII ст. підтвердив своє шляхетство як син Гаврила Малковича та Анастасії і онук Романа Малковича та Параскеви Білавичівни Березовських Там само. - Ф.165. - Оп.3. - Спр.280. - Арк.15-41.. Гаврило Малкович дійсно фігурує в одній зі справ гродського суду разом із Романом Малковичом у 1727 р. Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.226. - Арк.108., а його вдова Анастасія у 1767 р. зробила запис синові Якобові і дочкам Маріанні і Євдокії Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.107. - Арк.1755.. Проте в легітимаційній справі вказано, що Роман Малкович мав двох синів - Гаврила і Романа, і від цього другого Романа ніби-то й походять брати Василь і Григорій. Це суперечить даним судових документів, бо знаємо, що Василь і Григорій Малковичі були синами Романа і онуками Івана. Можна припустити, що батько Гаврила Роман був братом Івана Касіянового і сином Касіяна Малковича, або ж взагалі родинний зв'язок між ними був ще дальший. Поза тим нащадків Касіяна знаходимо у Вижньому Березові і пізніше. Так, Михайло і Юрко Малковичі Касіяни у 1820 р. зафіксовані тут Францисканською метрикою Там само. - Ф.20. - Оп.11. - Спр131. - Арк. 1 - 112..

Ще одна гілка Малковичів Березовських виводиться від якогось Петра Малковича, котрий мешкав на початку XVII ст. Його немає серед перелічених членів родини у 1608-1609 рр., проте у тих самих судових справах він згаданий серед членів сім'ї Олександра Березовського як чоловік його дочки Олени Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.112. - Арк.852, 1102-1104, Спр.113. - Арк.341.. Син цього Петра Іван перебрався з Березова у Грабовець, де й осів. Дружиною Івана Малковича була Оришка, дочка Васька Коника Березовського. Із нею Іван мав чотирьох синів - Івана, Василя, Степана і Ілька та принаймні одну дочку Софію, котра вийшла заміж за Федя Грабовецького Дідика Там само. - Спр.41. - Арк.1987, Спр.139. - Арк.1523, Спр.144. - Арк.656. . Щоправда, син Степан згаданий всього один раз. Іван із дружиною Оришкою регулярно фігурують в гродських і земських актах із 1628 р. по 1652 р. як дідичі Грабовця, котрі активно провадили свої майнові справи Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.83. - Арк.161, Спр.84. - Арк.1056, Ф.5. - Оп.1. - Спр132. - Арк.145, Спр.133. - Арк.1138, Спр.135. - Арк.1076.. Іван, мабуть, був старшим сином Івана Малковича - його в документах зустрічаємо починаючи із 1640-их рр Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.148. - Арк.261, Спр.152. - Арк.168, Спр.153. - Арк.1878, Спр.154. - Арк.536, Спр.155. - Арк.1053, Спр.157. - Арк.984, Спр.158. - Арк.69, Спр.166. - Арк.277, Спр.147. - Арк.995, Спр.179. - Арк.830, Спр.182. - Арк.283, Спр.186. - Арк.857.. У нього було дві дочки - Анна, заміжня за Андрієм Луцьким, і Єва, яка у 1684 р. була незаміжньою Там само. - Спр.32. - Арк.1331, 1177, Спр.33. - Арк.252, Спр.41. - Арк.2014, Спр.39. - Арк.354, Спр.178. - Арк.261, Спр.152. - Арк.168-169, 171, Спр.155. - Арк.1053, Спр.179. - Арк.830.. Інший син Івана і Оришки - Василь із дружиною Маріанною, дочкою Станіслава Сватка, мали синів Самуеля, Андрія і Антона Там само. - Спр.35. - Арк.185, Спр.195. - Арк.40, Ф.6. - Оп.1. - Спр.90. - Арк.839, 960.. Про потомство третього брата Ілька Малковича відомостей немає. Брати Самуель, Андрій та Антон продовжували мешкати у Грабовці та, окрім прізвиська Малкович, інколи послуговувалися ще одним прізвиськом - Івашович. Самуель вперше виступає разом із батьком у 1690 р. підчас судового процесу із синами Олександра Редьки Голинського за частку у Грабовці і з того часу регулярно з'являється на сторінка давніх актів Там само. - Спр.190. - Арк.901, 913, 2219, Спр.191. - Арк.290, 1339, Спр.192. - Арк.237, 241, Спр.194. - Арк.327,393.. Він був одружений на Софії Княгницькій із якою мав сина Василя та дочок Анну, заміжню за Олександром Добрянським, і Катерину, заміжню за якимось Матковським. Василь із дружиною Анною, дочкою Альберта Кадзінського та Анастасії з Бодругів Березовських, теж неодноразово фігурує в судових процесах із Голинськими за поділ спадку по Кадзінських Там само. - Спр.76. - Арк.1587 - 1588, Спр.251. - Арк.1023, Спр.267. - Арк.1909. .

Другий син Василя Малковича Андрій у шлюбі із Анною Шимановською мав трьох синів - старшого Георгія та молодших Василя і Степана. Георгій і Василь в 1760-1780 рр. багаторазово та майже завжди разом стають фігурантами різних угод і конфліктів, зокрема довготривалого конфлікту із Грабовецькими з Грабовця. У 1763 р. вони позивали Івана Булат Грабовецького через побиття дружини Василя Олени з Матковських. Пізніше, у 1767 р., було позвано вже ціле сімейство Грабовецьких за напад на їх дім в Грабовці Там само. - Спр.281. - Арк.333, Спр.292. - Арк.531, 733, Спр.295. - Арк.250.. Цікаво, що Малковичі з Грабовця не поривали зв'язку зі своїм родовим гніздом. Брати Георгій і Василь більше ніж через століття після того, як їх предки поселились у Грабовці, у 1780 р. позивали шляхту Березова у тому, що та захопила частки у Вижньому Березові по смерті їх дядька Василя Малковича, котрі по праву мали б перейти у їх власність Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.107. - Арк.518, Ф.5. - Оп.1. - Спр.318. - Арк.31.. Про наступне покоління Малковичів з Грабовця із судових справ нічого не відомо. Представники цієї сім'ї не подавали документів для підтвердження шляхетства ні в кінці XVIII ст., ні в подальшому.

Окрім цих трьох гілок Малковичів відомими ще є й інші окремі особи з цього роду, віднести яких до будь-якої з гілок проблематично. Так, у 1738 р. згаданий Олександр Малкович Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.241. - Арк.1490.. Чи не його онук Іван-Миколай, син Григора і Еви, записаний як Мадкович, у 1797 р. отримав від березівської шляхти так званий тестимоній шляхетства для подання в дворянське депутатське зібрання ДАЖО. - Ф.146.(Волинське дворянське депутатське зібрання). - Оп.1. - Спр.818. - Арк.1-6..

Миколай Антоній Малкович, син Івана Малковича і Олександри Вишпольської, із сином Йозефом та дочками Сузанною і Маріанною згаданий під 1725 р. ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.69. - Арк.861-862, 864..

Кілька разів у проміжку з 1744 по 1775 рр. маємо згадки про Павла Малковича. Відомо, що його дочка Анна була заміжньою за Іваном Бодругом Березовським Там само. - Спр.247. - Арк.607, 736, Спр.283. - Арк.1162, Спр.304. - Арк.1005, Спр.317. - Арк.1168.. Павло також мав мати сина або навіть декількох синів, бо на 1820 р. у Вижньому Березові мешкали Іван і Михайло Павлюки Малковичі Там само. - Ф.20. - Оп.11. - Спр131. - Арк. 1 - 112..

Ще один із Малковичів - Іван згаданий у 1774 і 1778 рр. Він мав прізвисько Тарарага. Втім дітей у нього не було, натомість із його заповіту знаємо, що він мав брата Федора Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.313. - Арк.180-182, Спр.497. - Арк.148..

Якийсь Іван син Івана Малковича і Маріанни Кшидзянки Березовських із дружиною Анною з Гошовських кілька разів фігурує в актах під 1780 р. Там само. - Спр.313. - Арк.235, 237, Спр.498. - Арк.154..

На завершення варто додати, що у 1764 р. праправнуки іншого Карпа Березовського отримали від шляхти Вижнього Березова тестимоній, який свідчив про їх приналежність до родини Малковичів Карповичів. Насправді до цього роду їх причислено помилково, бо походили вони від Карпа Нергошовича Березовського, який мешкав у Нижньому Березові в кінці XVI - на початку XVII ст. Цей Карп у шлюбі з Анною Березовською мав синів Гавриша, Федора, Григора і Василя. Згадані Карповичі були нащадками Григора. Примітно, що жоден із вижньо-березівських Малковичів Березовських під тим тестимонієм не підписався Там само. - Спр.284. - Арк.83-84..

В підсумку треба сказати, що загалом родовід Малковичів Березовських все ж вдається систематизувати в межах кількох родовідних схем, попри те, що деяка кількість сімей і окремих осіб залишається поза ними. Виділяються три основні великі гілки, родоводи котрих з часу перших згадок про Малковичів у 1560-их рр. і до кінця XVIII ст. нараховують до восьми поколінь. Зважаючи на велику кількість представників цього роду, знаходимо багато особових і внутрішньосімейних прізвиськ, яких вживали Малковичі, а саме: Карпович, Воронюк, Фошак, Сташчак, Якубишин, Касіянів, Івашович, Тарарага. Проте жодне з них не змогло витіснити родового прізвиська, і майже всі вони крім двох (Воронюк і Фошак) функціонували досить коротко.

ІV.8 Негричі Березовські

Рід Негричів Березовських бере свій початок як відгалуження котроїсь із гілок шляхти Нижнього Березова у XVI ст. Вперше згадки про братів Грицька і Степана Негричів знаходимо у 1570-их рр. Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.56. - Арк.309.. З цього часу і до кінця першої половини XVIІ ст. маємо зо два десятки згадок про різних представників даного роду, проте вибудувати із них цілісну структуру сімейства доволі проблематично. Так, у 1607 р. Федько Фіцич Березовський засвідчив у суді пораннення, завдані Семеном Негричем Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.112. - Арк.1114.. Через кілька років у 1610 р. у одній із облят фігурують Семен і його стриєчний брат Ігнат Негричі з Нижнього Березова Там само. - Спр.23. - Арк.153-154.. У 1636 р. Андрусь і Вась Негричі сини Семена та, очевидно, їх сестра Мася, заміжня за Василем Хрущем Березовським, відписали Янові Белжецькому деякі свої частки, зокрема дворисько Негричовське у Нижньому Березові Там само. - Спр.25. - Арк.628, 675.. Під 1607 р. згаданий Іван Демшич Негрич Там само. - Спр.126. - Арк.9-14., а у 1620-их рр. - Василь Домшов Негрич та Місь, син Юркуча Негрича Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.82. - Арк.808, 1166.. У 1636-1642 рр. знаходимо Михайла, сина Федора Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.25. - Арк.629., Тимофія і Федора, що мав особисте прізвисько Кручило, синів Андрія Там само. - Спр.25. - Арк.673, Спр.27. - Арк.446-447, Спр.30. - Арк.1531., Ігната, Івана і Андруся, синів Степана Там само. - Спр.30. - Арк.1524, Спр.132. - Арк.537., та Матвія і Єремію, синів Олександра Негричів Березовських Там само. - Спр.30. - Арк.1529., а також якогось Павла Негрича згаданого двічі - у 1638 р. разом із Ігнатом та у 1650 р. Там само. - Спр.37. - Арк.403, Спр.132. - Арк.537.. Як бачимо, родина вже на середину XVIІ ст. була доволі чисельною. Проте наступні покоління Негричів представлені лише поодиникими особами, які вряди-годи виринають на сторінках судових документів. Відомо, що у 1670 р. Федір та Василь, що мав прізвисько Зубко, Негричі явилися на попис шляхти галицької землі Там само. - Спр.169. - Арк.1749-1752.. У 1677 р. Семен Негрич засвідчив у суді побої, завдані йому управителем Устя Умстя -- тепер село Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. якимсь Поломським, та скаржився, що останній присвоїв собі двох волів Семена ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.178. - Арк.1653..

Далі більш-менш добре вдається реконструювати родовід гілки Зубків Негричів. Вперше прізвисько Зубко згадане у інвентарі маєтку Евариста Белжецького в Нижньому Березові за 1650 р. Там, серед іншої шляхти, записано якогось Зубка, котрий платив 15 злотих чиншу за частку, займану ним у тому маєтку Там само. - Спр.312. - Арк.1257.. Проте імені Зубка в інвентарі не подано. Із 1670 по 1689 рр. декілька разів у актах фігурує Василь Зубко Березовський. Відомо, що він їздив до Києва із сіллю, де у 1670 р. разом із іншими шляхтичами з Нижнього Березова брав участь у конфлікті із Федором Зубром із Грабовця Там само. - Спр.54. - Арк.255-256, Спр.169. - Арк.1917, Спр.170. - Арк.14 1/11, 410.. Його сином мабуть був Іван Зубко Березовський, у котрого у травні 1701 р. якийсь Хрущ Березовський викупив свою частку за 20 злотих Там само. - Спр.275. - Арк.1892.. Також Іван Зубко у 1703 р. записаний свідком при угоді Бодруга Березовського Там само. - Спр.199. - Арк.890.. У 1719 р. він уклав ще одну угоду із Іваном Хрущем Там само. - Спр.275. - Арк.1891.. Востаннє Іван Зубко разом із Степаном Зубком фігурує у протестації Казимира Краєвського проти шляхтичів Нижнього Березова у 1721 р. Там само. - Спр.219. - Арк.1493.. Наступне покоління цього сімейства представляють шляхтичі Степан та Василь Зубки Березовські. Степан за життя згаданий один раз під 1721 р., тоді як про Василя маємо дещо більше інформації. У 1723 р. він разом із синами Іваном, Михайлом, Семеном і Данилом квитував яблунівського орендаря Маєра Абрамовича з приводу «різних контроверсій», які між ними були. Свідком при цій угоді був якийсь Григір Зубко Березовський Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.95. - Арк.685.. Василь Зубко є в переліку шляхтичів Нижнього Березова, який міститься в позові регента галицької землі Миколая Соболевського з приводу несплати контрибуції Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.225. - Арк.770.. Збереглась також облята застави з 1728 р. Якобом Микульцем Березовським своєї сіножаті Василю Зубкові в рахунок 10 талерів боргу, внесена до галицького гроду сином вищезгаданого Маєра Анкелем Майоровичем через декілька десятиліть, у 1765 р. Там само. - Спр.286. - Арк.240.. У 1731 р. Василь Зубко виступив свідком при позичці грошей Андрієм Братиняком Березовським у нижньо-березівського орендаря яблунівського єврея Йося Лошака Там само. - Спр.233. - Арк.156.. Найпізніша згадка про Василя і, мабуть, його сина Івана Зубків міститься в справі Івана Фіцича Березовського проти цього яблунівського єврея у 1737 р. Тоді Фіцич, Малютенки, Зубки та Герчук Березовські позивали Йося Лошака та якогось шляхтича Луковського за напад у Яблунові на Фіцича, коли той їхав до Києва із мажею солі Там само. - Спр.238. - Арк.563, 564, 825, Спр.239. - Арк.2695.. Що сталося із синами Василя Зубка невідомо, більше жодних очевидних згадок у галицьких судових актах про них немає. Можна обережно припустити, що нижньо-березівська гілка Негричів, яка веде свій родовід від Івана Негрича, і котрий мав синів Івана і Миколу та двох сестер - Маріанну та Софію, походить саме від Василя Зубка Негрича. Однак вагомим аргументом проти такого припущення є той факт, що нащадки згаданого Івана в документах ніколи не іменувалися Зубками, а виключно Негричами.

Згаданий Іван Негрич у Нижньому Березові фігурує в 1749 р. разом з сестрою Софією та швагром Федором Малковичем, коли вони продали частку в урочищі Гнилиця священику села Акришори Степану Черемовському та його брату Василю Там само. - Спр.284. - Арк.874, 993.. Дружиною Івана була Маріанна Васкул Березовська. Їх сини Іван і Микола Негричі декілька разів згадуються в 1764-1776 рр. у зв'язку із поділом і продажею успадкованих по батьку часток в Акришорі Там само. - Спр.303. - Арк.1520-1521, Спр.304. - Арк.617, Спр.305. - Арк.528-529, 869-870, 871-872, Спр.497. - Арк.190-191.. Вони ж обидвоє разом зі своїми сім'ями були єдиними представниками роду Негричів у Нижньому Березові на момент укладання Йосифінської метрики у 1788 р. Там само. - Ф.19. - Оп.6. - Спр82. - Арк. 1 - 36.. Їхні близькі родичі Осип і Павло Негричі, сини Івана і Анни Арсенич Березовської, котрі називали себе племінниками згаданих Івана і Миколи, наприкінці XVIII ст. мешкали в селі Чернин Васильківського повіту Київської губернії Чемрнин -- тепер село в Таращанському р-ні Київської обл.. Подаючи документи для підтвердження дворянських прав вони вказували, що їх дідом був Олександр Негрич, котрий приймав участь посполитому рушенні в 1702 р., і котрий мав би бути братом Івана Негрича ДАКО. - Ф.782. - Оп.1. - Спр.370. - Арк.1-12..

Степан Негрич, який, як уже було сказано, за життя згаданий лише раз у 1721 р. разом з Іваном Негричем, якому приходився або сином, або братом. Оженившись на шляхтянці з Вижнього Березова Анні Романчич Березовській, став засновником чисельної вижньо-березівської гілки Негричів. Маємо згадки про двох його синів Григорія і Якоба та дочку Настасію. Син Григорій, щоправда, міг бути сином від поперднього шлюбу, бо Якоб Романчич Березовський, заповідаючи свої землі онукам, згадував лише двох дітей Зубкових - Якоба і Настасію ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.242. - Арк. 942.. Григорій згадується всього кілька разів і, судячи з документів, потомства не залишив Там само. - Спр.242. - Арк.937, Спр.260. - Арк.1123-1127, Спр.292. - Арк.824., в той час Якоб Зубко Негрич, починаючи з 1738 р. і до 1780-их рр., був активним фігурантом багатьох судових справ із місцевою шляхтою і євреями. Історія цієї сім'ї зіткана із цілої вервиці тривалих конфліктів, які супроводжувались нападами, бійками, грабунками, захопленням часток тощо. У Якоба із Анастасією родом з Геників Березовських було аж восьмеро синів - Іван, Василь, Микола, Ілля, Григір, Федір, Семен і Михайло. Старші з них Іван і Василь вже у 1760 р. згадуються разом з батьком під час судового процесу із Андрієм Раковським Там само. - Спр.272. - Арк.2064.. Загалом до 1780 р. Якоб разом із синами фігурує в більше як двох десятках різних судових документів Там само. - Спр.274. - Арк.508, Спр.282. - Арк.909-911, 1155, 1156, Спр.284. - Арк.697, Спр.379. - Арк.226, Спр.289. - Арк.273, 1203, Спр.298. - Арк.627-629, Спр.299. - Арк.503, 499, 497, 1826, 1830, Спр.300. - Арк.995, 1013, Спр.303. - Арк.997, 1162-1163, Спр.304. - Арк.1831, Спр.317. - Арк.1337, 1371, Ф.6. - Оп.1. - Спр.105. - Арк.343. . Судячи з них, вони активно займалися солеторгівлею, часто вирушали з сіллю до Києва, і зрештою двоє синів Семен і Михайло осіли в місті Липовці, яке знаходилось якраз на чумацькому шляху. Там же в Липовці наприкінці XVIII ст. мешкав Іван, син якогось Данила Негрича зі своєю сім'єю ДАКО. - Ф.782. - Оп.1. - Спр.420. - Арк.1-16.. Решта шестеро синів Якова мешкали у Вижньому Березові, де залишили численне потомство. На початку XIХ ст. Негричі займали у Вижньому Березові 26 господарських номерів ЦДІАЛ. - Ф.20. - Оп.11. - Спр.131. - Арк. 1 - 112., становлячи одну з найбільших родин Березовських на той час.

Як бачимо генеалогія Негричів Березовський значною мірою фрагментарна і реконструювати вервицю близько семи поколінь починаючи від братів Грицька і Степана, що згадані у 1570-их рр., не видається можливим. Більш-менш можна відтворити родовід лише однієї гілки - нащадків Василя Зубка, та й то не повністю. Негричі Березовські також фігурують в документрах під таким додатковими прізвиськами як Демшич, Юркуч, Кручило і Зубко.

ІV.9 Нергішовичі або Нергіші Березовські

Першими відомими представниками цієї родини були брати Іван і Ілько Нергішовичі звані також Григоровичами, то ж можемо припустити, що вони були синами Григорія. Існує кілька угод, де вони фігурують. У 1542 р. Іванко Фіцич Березовський надав братам Нергішовичам зобов'язання на 10 марок Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.19. - Арк.793.. У 1547-1549 рр. вони позивали за різні кривди Ігнатія Мануйловича і Івана Кузоловича Березовських Там само. - Спр.24. - Арк.305.. У 1560-их рр. маємо згадку про Івана і Карпа Нергішов'ят, котрі квитували Степана Фіцича Березовського з приводу сплати 24 марок Там само. - Спр.51. - Арк.942 1/30.. Спосіб написання прізвиська у судових актах значно вар'ювався, знаходимо його як Nyergoszowiycz, Niergoszowietha, Nergiszowicz, Niergiszow, Niergies, Nergic, Niergicz, Niedzic тощо. Карп Березовський ще раз згаданий у протестації Труфана Степанковича Березовського з 1601 р., в якій останній звинувачує його в завданні ран і загарбанні батьківської частки у Нижньому Березові званої «на Петратині» Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.109. - Арк.805.. Наступне покоління Нергішовичів представляли сини Карпа та якийсь Степан Нергіш. Брати Федір, Гавриш (в тексті виправлений на Бадор), Василь і Григор, які були синами Карпа вперше на сторінках актів з'являються під 1605 р. Тоді Семен Іванович Скільський позивав їхнього підданого Кузілу за завдання ран Там само. - Спр.111. - Арк.383.. Про Бадора більше згадок немає, натомість із пізніших судових справ добре відомим є син Карпа Гавриш. Так, у 1637 р. Іван Княгницький записав Гавришу, Василю, Федору, Григору і Івану Березовським частку у Нижньому Березові, успадковану по своєму дідові Гарасимові Березовському Там само. - Спр.26. - Арк.1330.. Що то за Іван, згаданий разом із братами, з документу не зрозуміло. Дещо пізніше у 1642 р. Гавриш Березовський одну четверту наділу у Нижньому Березові, успадкованого по своїй матері Анні при поділі із іншими братами, записав Павлові, синові Андрія Березовського Там само. - Спр.30. - Арк. 1151.. Із нащадків згаданих братів Нергішовичів відомо лише про чотирьох синів Григора. Троє з них, осиротівши по смерті батька поїхали в Угорщину і там осіли. Двоє невдовзі померли, а третій брат Михайло повернувся в Березів. У Григора був ще син Степан, який по смерті батька був малолітнім, а тому в Угорщину не їздив, а залишився при матері. Невдовзі сім'я перебралася до села Загайполя Загамйпіль - тепер село Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. і там осіла. У Степана, званого Карповичем, разом із дружиною Терезою, дочкою Бантоша Березовського, було четверо синів - Юрко, Іван, Федір і Василь. Вони перебралися із Загайполя в село П'ядики П'ядики - тепер село Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. і осіли там на чиншу. У кожного з них на середину XVIII ст. було по кілька синів, котрі у 1764 р. отримали від шляхти Березова т. зв. тестимоній, що підтверджував їх шляхетське походження ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.284. - Арк.83-84.. Проте у ньому їх помилково було віднесено до Малковичів Березовських, очевидно сплутваши з нащадками Карпа Малковича. Крім цієї гілки Нергошовичів в документах із 1617 по 1641 рр. згадується Степан Нергіш Там само. - Спр.24. - Арк.1148, Спр.29. - Арк.426-427, Спр.118. - Арк.610, 733, 755, Спр.123. - Арк.787., про якого йшлося вже вище, а у 1649-1651 рр. Андрусь Нергіш Там само. - Спр.141. - Арк.1190, Спр.142. - Арк. 78, 75, 350, 443, 462., який міг бути сином Степана. Після 1651 р. згадки про Нергішів Березовських у актах галицького гродського і земського судів не зустрічаються.