Шляхетський Галицький рід Березовських У XV–XVIII СТ. Генеалогічне дослідження

Подальші події розгорталися швидко і закінчилися досить плачевно для родини Романчичів. 31 серпня Василь Бодруг Березовський із двоюрідним братом Андрієм скаржилися на того ж Петра Ферлогу Романчича, його брата Олександра та інших посібників за те, що вони «в минулу п'ятницю вдерлися в двір і дім Василя Бодруга Березовського озброєні рогатинами і якимсь гострим угорським ножем. Відрізали цим ножем бороду заявнику і сильно поранили і побили, вимагаючи щоб той дав гроші» Там само. - Спр. 259. - Арк. 1314-1315.. В результаті Бодруги і Урбановичі Березовські не витримали, бо як записано в судових документах, «Петро Романчич Березовський не звик працювати, а тільки розбоєм живе і не задовольняється вже багатьма скоєними злочинами і насильствами» і відплатили за свої утиски і напади. Вже наступного дня 1 вересня 1750 р. у суд явилися Олександр і Георгій Романчичі Березовські, які від свого імені та від імені вдови Маріанни Романчич Березовської і її малолітніх сиріт заявили про вбивство Андрієм та Василем Бодругом і Семеном Урбановичем Петра Романчича Березовського, пред'явивши тіло вбитого Там само. - Арк. 1316-1317.. Далі 24 вересня 1750 р. в протестації Романчичі описали як все сталося. З їх слів Андрій Бодруг і Семен Урбанович Березовські явилися до дому жертви на свято усікновення голови Івана Хрестителя (29 серпня за старим стилем), напали на нього з сокирами / топірцями, побили і повалили на землю. Викравши 21 талер і одну золоту монету, а також якийсь новий одяг з французької тканини, завдали Петру Романчичу ще три удари ножем, які виявилися смертельними, голосно заявивши при цьому, що «те саме, що зробили Петру Романчичу те саме зробимо дружині його і дітям, в пень їх повитинаємо, а потім і пану Раковському таку саму смерть вчинимо, нехай лише поперед вікнами пройде» Там само. - Спр. 260. - Арк. 182..

На цьому конфлікт не закінчився. Через півтора тижні у суд знову явилися Бодруги, уже цілою родиною (Маріанна, дружина ув'язненого Андрія Бодруга, тезка та племінник Андрія Бодруга Андрій Бодруг та інші) та подали скаргу на родину Романчичів Березовських і адміністратора володінь каштеляна Сохачевського Андрій Христофор Мержеєвський - син каштеляна закрочимського Валенти Казимира Мержеєвського і Софії Ячимірської. Займав уряди каштеляна лєнчицько-конарського (1746), а потім каштеляна сохачевського (1748). Андрія Раковського, що теж був якимось чином вплутаний в цей конфлікт. З їх заяви випливало, що Андрій Раковський скликав до себе в двір шляхту і підданих, звелів отаману підданих покликати Бодругів і Урбановичів Березовських ніби-то на раду для мирного вирішення конфлікту і, як в ті часи було заведено, укладення угоди з приводу загибелі Петра Романчича. Як тільки Андрій Бодруг і Семен Урбанович зі своїми приятелями до того двору прийшли, Раковський наказав підданим пов'язати обидвох. Піддані робити цього не хотіли, однак Раковський «сам наказав шаблі познімати і суконяний одяг весь пообдирати», звелів зв'язати та кинути їх до в'язниці. Далі Романчичі з Калинюками та іншими добраними собі до компанії з поради Раковського пішли до двору Андрія Бодруга, де з голови його дружини Маріанни здерли завиття, з шиї зірвали кільце коралів, зняли з неї сукман (кафтан) та побили, налякавши заодно таким нападом її дітей. З двору було забрано 10 мажових волів, бика третяка, чотири корови з трьома телятами; інші речі - пограбували. Коли Бодруги поїхали до суду, Романчичі із Степаном Боровським на дорозі напали на священика Семена Бодруга Березовського, скинули його з коня, зв'язали і повезли у місто Надвірну, де «збиткувалися з його духовної особи, забрали гроші і речі, що при ньому були і тримають до цих пір у себе» ЦДІАЛ. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 259. - Арк. 1365-1368..

12 грудня 1750 р. брати Іван, Ілля, Михайло Урбановичі і їх дядько Лука Урбанович Березовські у гродському суді подали позов про те, що «цієї осені Олександр і Георгій Романчичі Березовські із своїми племінниками Михайлом і Григорієм Романчичами Березовськими з намови Степана Боровського і Андрія Раковського напали на двір Луки Урбановича Березовського, побили матір заявників, розбили дім і забрали різне хатнє начиння, одяг, худобу, овець, сіно, дерево, багато всього понищили, так само в доми братів вдерлися і забрали звідти все хатнє начиння» Там само. - Арк. 1586-1588..

10 березня 1751 р. на вимогу овруцького намісника Антонія Сокольніцкого і вдови Маріанни Романчич Березовської у Загайполі у обох Андріїв Бодругів арештовано 1500 злотих, що на той час було великою сумою для дрібного шляхтича (звичайні оборудки провадилися в межах кількохсот злотих). З документу дізнаємось, що вбитий Петро Романчич Березовських був на службі в Антонія Сокольніцкого Там само. - Спр. 260. - Арк. 519.. У квітні 1751 р. Бодруги не допустили пйотрковського старосту Йозефа Понінського до введення в право власності на землі в Березові Там само. - Арк. 762.. 30 квітня 1751 р. вдова Петра Романчича та його брат Георгій презентували в суді повернуті собі від Андрія Бодруга гвинтівку і дві рушниці (sclopeta), порох і кулі до них Там само. - Арк. 961..

Різноманітні судові позови пов'язані з цим конфліктом тривали ще декілька років, аж поки все не втихомирилось. Здається, в результаті сім'я Андрія Бодруга перебралася жити з Березова на Поділля, до міста Липовця, де згідно перепису населення у 1795 р. згадується родина Василя Бодруга Березовського, сина Андрія ДАКО. - Ф. 782. - Оп. 1. - Спр. 421. - Арк. 22; Спр. 405. - Арк. 1-2. . Як бачимо на цьому відтинку часу, що тривав трохи більше двох десятиліть між родинами Романчичів та Бодругів відбулося чимало різноманітних взаємодій. На жаль з судових документів не завжди до кінця зрозумілими є причини раптових спалахів ворожнечі, оскільки певний контекст міжшляхетських взаємин випадав із поля формалізованих і типових актових записів. У позовах, протестаціях та реляціях ішлося швидше про результат конфліктних відносин, а не їх причину.

До кінця XVIII ст. спостерігаємо затяті конфлікти між різними шляхетськими родинами, які часом приймали досить несподіваний і дивний характер. У 1772 р. сім'я Негричів Березовських і їх свояки Геники Березовські скаржилися у гродському суді на Перцовичів, Урбановичів, Філейовичів, Лазаровичів, Білавичів Березовських, Івана Ільницького, Якоба Гошовського, Федора Дрогомирецького та адміністратора Вижнього Березова Антонія Мілевського з приводу ексгумації та наруги над тілом Анастасії, дружини Якоба Негрича. За словами заявників, якийсь конфлікт між Мілевським і його підданими та сім'єю Негричів Березовських тривав і раніше. Вказувалося на те, що з намови Мілевського його піддані забрали з пасовища худобу і овець, що належали Негричам, декілька днів не годували її, чим майже довели до смерті. Однак подальший конфлікт мав інший, несподіваний розвиток. Анастасія Березовська, дружина старого глави сімейства Якоба Негрича, померла, а її тіло за християнським звичаєм було поховано на цвинтарі біля церкви Вознесіння Господнього у с. Вижньому Березові. Однак через 10 тижнів, коли сини Негрича відправилися з сіллю до Києва, позвані Березовські та їх піддані прийшли на цвинтар, зруйнували гріб та вийняли тіло, залишивши його після цього на два дні. При цьому такі дії відбувалися нібито за згоди місцевих священиків. У подальшому від тіла покійної відрубали спочатку праву руку та посікли, а потім перенесли його на поле над річкою Лунгою, що на Думинім Ділу, і там спалили ЦДІАЛ. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 298. - Арк. 627-629.. Важко стверджувати, що було причиною такого дивного навіть як на ті часи вчинку. У документі вказується лише на ненависть і змову. Треба не забувати, що люди тоді були досить забобонними, могли здійснити таке, наприклад, через віру у відьм та упирів. Або ж у громаді існували якісь релігійні конфлікти. І одне, і друге пояснювало б причетність і схвалення інциденту священиками.

Інколи причиною конфлікту було звинувачення однієї сторони у протиправному приписуванні собі шляхетського звання. Так було при конфлікті Геника Березовського із Павлом Бідою Карабяком. Перший з них заявив у суді, що Павло не є шляхтичем, не належить до роду Білавичів Березовських, а був лише слугою у чумаків, що наймався погоничем возити сіль «на Україну» Там само. - Спр. 236. - Арк. 252.. Подібним є конфлікт Березовських із Гениками з містечка Липовця Липовець - зараз місто, районний центр у Вінницькій обл.. Шляхта, яка проживала на той час у Березові, стверджувала, що Геники з Липовця неправомірно прибрали собі прізвище Березовський і придомок Геник, бо їх предки належали до родини Княгницьких ЦДІАЛ. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 287. - Арк. 921, 923..

Говорячи про конфлікти між дрібною шляхтою з Березова і великими землевласниками, варто сказати, що найпомітнішим такого роду епізодом у XVII ст. був напад Березовських разом із гайдуками теребовлянського старости Георгія Балабана на маєтки Яна Белжецького в Березові у 1639 р. Останній на той момент уже кілька десятиліть володів частиною Березова, утримував там свій двір, мав управителів і слуг, поосаджував на землі підданих. Таке сусідство, очевидно, не дуже влаштовувало місцеву дрібну шляхту і та скомпанувавшись із православним магнатом Балабаном вирішила здійснити наїзд. Тоді численний гурт березівських шляхтичів укупі із гайдуками теребовлянського старости пограбували панський двір і багато дворів підданих в Вижньому Березові і якійсь Слободі Березівській, позабиравши різне майно, продукти й домашню живність. У результаті цього нападу був убитий якийсь Прусінський - слуга Белжецького ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.135. - Арк.1224.. Судові тяжби в цій справі тривали кілька років. Люблінський трибунал засудив більше двох десятків шляхтичів з Березова до позбавлення доброго імені (інфамії). Проте Березовські з цим вироком вирішили боротися. У 1639 і 1640 рр. вони двічі отримували в королівській канцелярії охоронні листи (т. зв. Salvae conductum), якими могли вборонитись від рішення Люблінського трибуналу і в шестимісячний термін представивши в суді докази своєї невинності, зняти з себе вирок інфамії Там само. - Спр.132. - Арк.889-890, Спр.133. - Арк.1158, Спр.135. - Арк.1224, Спр.136. - Арк.1055, Спр.140. - Арк.586-587.. Зрештою Белжецький все ж взяв верх. У 1642-1644 рр. багато Березовських уступили йому свої частки в Березові або права на грошові суми, які були випозичені в них Балабаном Там само. - Спр.31. - Арк.605-610, Спр.32. - Арк.654-666..

Не бракує таких конфліктів із магнатерією та їх слугами і в XVIII ст. Тоді частиною Вижнього Березова володів зокрема сохачевський каштелян Андрій Христофор Мержеєвський. У 1747 р. у баня-березівських Васкулів Березовських зав'язався спір із ним та його людьми. Цього року Георгій, Федор Васкул з дружиною Анною Чайковською і сином Василем двічі протестують проти адміністратора Березова Андрія Раковського, адміністратора міста Гвіздця Розвадовського й інших слуг та козаків пана Мержеєвського через напад на їх дім, побиття і завдання ран Там само. - Спр.254. - Арк. 660, 662, 1198.. Йшлося, очевидно, про земельний конфлікт, оскільки частки Васкулів межували з володіннями магната Мержеєвського.

Через деякий час Васкули відповіли нападом на напад. У 1750 р. субделегат гродський галицький Якоб Соболевський від імені Андрія Раковського, губернатора (управителя) володінь Мержеєвського у Березові, та якийсь військовий слуга Франциск Франк скаржились на Федора Дроняка, його сина Василя і брата Георгія, через те, що ті, прибувши до соляної бані, яка зі слів скаржників належала магнату Мержеєвському, з сокирами та іншою зброєю, непристойними словами обзивали Раковського і Франка, а потім першого з них вдарили сокирою по руці та перебили кістку Там само. - Спр.259. - Арк. 1673-1674.. Через рік, в 1751 р. брати Федір, Якоб і Георгій В документі, мабуть помилково, записано «Григорій». Васкуляки знову скаржились на Мержеєвського з приводу свавілля з боку Раковського у Бані Березівській, а далі в тому ж році вже вся шляхта Вижнього Березова почала судовий процес із вищезгаданим магнатом, навівши як доказ своїх прав на ці землі привілей короля Владислава ІІ ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.260. - Арк. 1094-1095, 1239..

Часом дрібних шляхтичів наймали більші землевласники для участі в своїх приватних конфліктах. Так було у 1744 р., коли Березовські судячи з документів, діяли як найманці великою озброєною групою. 12 січня нижньоберезівські землевласники шляхтичі Михайло Гурський, Іван Катинський і Антоній Кендзєрський звинуватили у суді стольника овруцького Антонія Сокольницького, шляхтичів Романчичів, Дроняка, Калиняків і Бодругів Березовських та інших, що ті з криками напали на соляну баню, названу баня Гнилецька, порубали цімбрини, а пані Катинську, незважаючи на її слабкий стан, повалили на землю, побили і закривавили. Було сильно побито й Михайла Гурського. При цьому Сокольницький ніби-то казав: «забийте насмерть їх, я заплачу». Побиті залишились напівживими. Киями відлупцювали також і робітників зваричів Гриня Головегу і Степана Сливяна; віз із сіллю порубали, а саму сіль розсипали, після чого зловмисники напали на двір шляхтичів Катинських, що був побудований біля бані, налякали дітей, забрали двох коней вартістю близько 60 золотих угорських, зерно та різне рухоме майно, реєстр якого було представлено суду. Все це нібито відбулося за згоди шляхтичів Івана старшого і Івана молодшого Малютенків Березовських і Андрія Раковського, що були на боці пана Сокольницького. Заяву позивачів потвердив і возний, котрий у своїй реляції не лише вказав на факт побиття у своєму домі в Нижньому Березові Катинської і Гурського, але й зазначив, що двір в Гнилиці понищений - вікна вибрані, лави і двері порубані, піч вибита, у вежі Серелуській працьовитий Сливян теж побитий Там само. - Спр.250. - Арк. 142-144, Спр.259. - Арк. 80-82..

Окремо слід відзначити складні і доволі тісні взаємодії дрібної шляхти, які склалися з початку XVIII ст. із місцевими євреями - орендарями, корчмарями, міщанами найближчих містечок. Як уже було зазначено вище євреї часто надавали Березовським позики грошима, отримуючи зиск у вигляді відсотків, або ж брали у місцевої шляхти в заставу земельні частки. На грунті таких оборудок нерідко виникали судові конфлікти, коли кредитори позивали своїх позичальників з приводу несплати боргу, або ж навпаки дрібні шляхтич, вважаючи несправедливими такі майнові стосунки, нападали на євреїв.

У 1707 р. маємо задокументований судовий процес між Миколою Фіцичем Березовським з Лядського і орендарем із Галича Гіршем. Між ними обома очевидно існували якісь майнові оборудки, в результаті яких виник конфлікт. Гірш позивав Березовського за напад на нього, побиття, кражу капелюха, пояса та грошей Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.95. - Арк.115, 232.. Часто справу вдавалось залагодити полюбовно. Наприклад, у 1723 р. Василь Зубко Березовський із синами Іваном, Михайлом, Семеном і Данилом квитували яблунівського єврея Маєра Абрамовича під закладом 50 гривень з приводу «всіх контраверсій» які вони між собою мали Там само. - Арк.685..

У 1733 р. згідно судових скарг декілька шляхтичів Нижнього Березова зазнали нападів зі сторони євреїв орендарів та їх поплічників. Тоді зокрема Іван Жураковський від імені Степана Гулдяка Березовського скаржився у суді на арендатора корчми у Нижньому Березові Йося Лошака, що той напав на дім Березовського і забрав чотирьох волів разом із возом за невиплату 20 злотих боргу Там само. - Арк.335, 370.. Влітку того ж 1733 р. Іван Хламенко Фіцич Березовський скаржився на арендатора корчми в Вижньому Березові Янкеля Майоровича через захоплення його сіножаті і крадіжку рухомого майна у сестри Березовського Маріанни Там само. - Арк.391.. Згодом він позивав арендатора Йося Губатого Лошака за те, що той з двома драгунами напали на його двір, побили і забрали пару волів із возом, одну корову, а пізніше викрали ще одного вола Там само. - Арк.573, 607.. У випадку із Іваном Хрущем Березовським із Нижнього Березова дійшло до того, що орендарі Йось Лошак і Янкель Друк окрім того, що напавши на двір забрали собі пару волів, три корови і сім талерів, перестріли Березовського на дорозі, зв'язали, відвезли до містечка Яблунова і тримали його там в ув'язненні два тижні поки той не дав розписку на 30 злотих Там само. - Арк.595, 609..

Але й Березовські не гребували нападами євреїв. Так, 30 вересня 1748 р. шляхта Вижнього Березова дала свідчення, що Петро Романчич Березовський перестрів на дорозі на горі Дудин яблунівського міщанина Гершона Іцковича, звалив його з коня, побив, а коли надійшли якісь люди, схопив коня і втік Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.272. - Арк.2001.. Пізніше, у 1750 р. шляхта уклала свідчення про те, що Романчичі Березовські викрали у цього єврея Гершона Іцковича одинадцять волів, шестеро корів з телятами і троє коней. Частина цієї худоби була віддана Гершоном на випас до Вижнього Березова, звідки й була поцуплена Там само. - Арк.2003..

На початку XVIII ст. маємо ще один задокументований конфлікт за участю євреїв орендарів. Він був пов'язаний зі смертю Марії, дружини Матвія Дроняка Березовського і тривав з 1708 по 1729 р. Орендар корчми єврей Маєр Абрамович 1 лютого 1726 р. облятував у Галицькому гроді квит (розписку), даний у 1708 р. Михайлом Романчуком (Романчичем) і Мацем Дроняком Березовськими, орендарям пана Стшатковського, євреям Мошкові і Маєрові про те, що вони, Березовські, не мають жодних претензій до орендарів з приводу смерті Марії Березовської, дружини Матвія Дроняка Березовського. З документу випливає, що цим євреям нібито спочатку закидали вину у смерті дружини Матвія, але пізніше було проведено розслідування, яке їх виправдало (або ж їх причетність до цієї смерті не була встановлена) Там само. - Спр.225. - Арк. 295.. Та як видно з подальших подій, конфлікт затягнувся на десятиліття, бо тоді ж Маєр Абрамович подав у суді скаргу на Михайла, Павла, Івана і Катерину Дроняків, дітей Матвія Дроняка та Марії і на їх опікуна Федора Романчича Березовського з приводу несправедливих звинувачень на його адресу, незважаючи на давній квит, агресивних настроїв всього дому Березовських і тяжке побиття, що мало не спричинило смерть заявника Там само. - Арк. 291.. До цієї судової тяганини в березні 1726 р. долучились Якоб Васкул Березовський, що доводився двоюрідним братом Михайлові Васкулу, та його дружина Єва, котра походила з родини Романчичів і була, очевидно, близькою родичкою позваного Федора Романчича Березовського. Вони заявили, що Федір Романчич Березовський за відсутності господаря вторгся зі зброєю у будинок Васкула, побив господиню, перевернув діжку з сироваткою, налякав весь дім, а на вулиці несподівано з палицею напав на якихсь будівельників Там само. - Арк. 634..

Невдовзі, 5 квітня 1726 р. Михайло Дроняк Березовський, син Маця Дроняка і Маріанни Романчук (Романчич), від свого імені та імені братів Павла й Івана, що на той час перебували в Угорщині, сестри Катерини підписав ще один квит тому ж Маєрові Абрамовичеві на те, що надалі «на вічні часи» ніяких претензій вони до орендаря не матимуть і переслідувати його не будуть. При цьому було вказано, що ворожнечу розпалювали родичі матері Михайла Марії - Теодор (Федір) та Андрій Романчата Березовські Там само. - Спр.70. - Арк. 186-187..

Конфлікт відновився через три роки. 5 лютого 1729 р. Іван Томич, Федір Малкович і Якоб Дроняк Березовські оскаржили в суді Андрія і Федора Романчичів Березовських в тому, що їх батько Михайло украв якісь церковні приналежності, у Степана Скільського - свиню, у Арсеника Березовського - багато одежі, у Василихи Петруньової - туніку і полотно, що вимокало в цей час, у Прокопія Малковича - дві вівці, а сам Андрій Романчич на дорозі біля села Незвища взяв 20 талерів у Миколи Томича, сина заявника, а пізніше, віддавши лише частину від цієї суми, підробив розписку про нібито повне повернення грошей. В скарзі йшла мова й про те, що Федір Романчич намовляв і неправдиво інформував Михайла Дроняка стосовно причини смерті його матері, звинувачуючи в цьому єврея Маєра Друка (Абрамовича). Сам же Федір Романчич заявив в суді, що позивачі підіслали до його двору людей з палицями і сокирами, хотіли забрати в нього коня, домовились з невірним Маєром Друком та, нібито, взяли викуп за голову Романчичової Там само. - Спр.230. - Арк. 111, 128, 246.. Із цієї кількості деталей годі виявити справжню причину ворожнечі, але, очевидно, обидві сторони, перебуваючи в близьких родинних зв'язках, могли претендувати на якесь майно чи землі, що залишились по небіжці Марії Березовській. Зрештою, вони могли надіятися й на запис маєтків від неодруженого Михайла Васкула Березовського.

Окремий цікавий сюжет взаємовідносин як всередині шляхетського середовища, так і поза ним, пов'язаний з шляхтичами-опришками. Як випливає з документів, дрібна шляхта не гребувала розбійницьким хлібом. Серед Березовських зустрічаємо Василя Солонинку Урбановича, про якого у 1717 р. згадувалось, що він з синами Лукою і Матвієм уже давно опришки і злодії, що саме вони підпалили острогу (очевидно у с. Слободі РунгурськійСлобода Рунгурська - давня назва теперішнього с. Слободи Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Також їх звинувачувано у намовлянні сина возного з Слободи Рунгурської до вбивства магната Івана Мержеєвського, коли той повернувся з військового табору (обозу) і мав з собою шкатулку талерів ЦДІАЛ. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 212. - Арк. 511.. Ще пізніше, в середині століття цей рух набув розмаху. Декілька Березовських під час судів називано публічними злодіями і розбійниками. Проте важко провести межу між опришківством і збройними конфліктами між різними шляхетськими родинами. У травні 1745 р. Степан і Микола Томичі Березовські скаржачися на свояка Івана Томича за напад на свій двір згадують якогось Степана Березовського і його слугу, що були замішані у співучасті з Олексою Довбушем Там само. - Спр. 252. - Арк. 1089.. Історія іншого шляхтича із вже згаданої родини Романчичів Березовських вельми цікава. У 1755 р. місцева березівська шляхта склала свідчення, у якому скаржилась, що Михайло Галюк Романчич Березовський не задовольнившися тим, що був спочатку разом з Олексою Довбушчуком, Бойчуком і Жупником, які грабували на Покутті, продовжив це розбійницьке діло із кількома іншими напарниками й почав викрадати худобу і овець, зокрема у місцевої шляхти, та переганяти її на Поділля і Волощину і там збувати. Таким чином він із ще двома невідомими поплічниками «викрали вночі у Юрка Романчича Березовського одного вола, тієї ж ночі у Михайлової тітки Анни Романчич Березовської украли теж декілька голів худоби, що була арештована після смерті Петра Романчича Березовського за борги перед князем Пузиною старостою Упітським. Так само у дворах панів Пузини і Цетнера Ігнатій Цетнер (1728 - бл. 1800) - воєвода белзький від 1763 р., маршалок великий коронний королівства Галичини і Володимирії від 1783 р., староста рожновський і коритніцький. Великий землевласник другої половини ХVIII ст. Див.: Polski Sіownik Biograficzny. - T. III. - Krakуw, 1937. - S. 238-239). покрав згаданий Михайло турецьких овець і деякий час через це переховувався зі своєю матір'ю; коней двох у купців старости Тлумацького украв, у Григора Бодруга Березовського кобилу украв, домів декілька шляхетських уночі розбив і зрабував, жінок шляхетських від чоловіків відбирав і жив з ними більш ніж по року, за що на нас клятви найшли і церква наша вже два роки як закрита і самі мусимо ховати своїх покійників без жадного обряду. Пробували громадою спіймати гультяя, але він утік і тепер не знати де перебуває. Але напевне свого розбою не полишає, бо то там, то там по різних селах чути, що господарі то волів то коней не можуть дорахуватися» ЦДІАЛ. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 292. - Арк. 824.. З пізніших родинних переказів відомо, що Михайло Романчич Березовський перебрався до містечка Кимполунг Кимполунг або Довгопілля (рум. Cвmpulung Moldovenesc) - тепер місто у повіті Сучава в Румунії., яке тепер у Румунії, розбагатів там і нібито дожив до 110 років. Родина з Березова інколи навідувала його Зі спогадів Дмитра Йосиповича Романчича Березовського (1876-1968). Родинний архів автора.. Повертаючись до вищеподаного документу, може викликати сумніви справжність викрадення заарештованої худоби у вдови Анни Романчич Березовської. Таке «викрадення», ще й офіційно визнане, могло бути вигідне обом сторонам, і викрадачам, і потерпілим, оскільки худоба була заарештована за борги покійного Петра Романчича перед орендарями і могла відійти їм. Але це лише припущення.

Підсумовуючи огляд правових і майнових взаємин дрібної шляхти на Прикарпатті у XV - ХVIII ст. в першу чергу ще раз варто наголосити на великій кількості справ, які вона вела в земському і гродському судах. Тисячі різних документів ще чекають на свого дослідника. В той же час спираючись на опрацьований нами пласт джерельної інформації мусимо сказати, що основною, чи то провідною першопричиною домінуючої більшості судових справ дрібних шляхтичів були майнові стосунки. Вони могли бути мирними або ж конфліктними, але так чи інакше стосувалися майна, а головно земельних часток. Серед них у XV - сер. XVII ст. переважають документи мирного майнового характеру, що укладалися за згодою сторін. У них, як правило, йдеться про заставу, продаж, оренду чи дарування земельних наділів. Тоді як пізніше - починаючи з другої пол. XVII ст. більша кількість документів галицького гродського та земського судів, що стосуються дрібної шляхти - це справи про різноманітні конфлікти, які точилися в її середовищі. Втім з цих документів, які в основному описують майнові інтеракції та конфлікти можемо дізнатись і про інші сторони дрібношляхетського життя такі як побут та традиційні види занять, сімейні і родові патерни поведінки, шлюбні стосунки, взаємодію з сусідами, магнатами та їх слугами і орендарями, міграції та зв'язок з родовим гніздом, тощо. Розуміючи, що судові документи не відображають загалом всього обширу історичної дійсності, все ж можна сподіватись на те, що в результаті детального вивчення великого масиву судових справ наші уявлення про життя та світ дрібного шляхтича будуть набагато об'ємнішими та повнішими.

РОЗДІЛ ІV. РОДОВОДИ БЕРЕЗОВСЬКИХ

Родовід шляхтичів Березовських бере свій початок від трьох братів Шандра, Васька і Станка, вперше згаданих в 1419 році ЦДІАЛ. - Ф.146 (Галицьке намісництво, 1772-1921 рр.). - Оп.64. - Спр.7739. - Арк.100.. Того року вони викупили в коломийського війта Миколая Франвенстетера і його дочки Катерини Шеллерової поселення Березу (Brzeza, Brzesza), яке в подальшому розрослося і стало родовим гніздом Березовських. Акт купівлі, а також привілей на поселення Березу, наданий М. Франвенстетерові у 1412 р. королем Владиславом II Ягайлом, зберігся у кількох облятах і його автентичність сумнівів не викликає. Згадок про Васька більше не віднайдено, а от Станко і Шандро ще декілька разів фігурують у тогочасних документах. Зокрема, вони у 1427 році серед іншої руської шляхти приймають васальну присягу королю Владиславові Ягайлові Halecki O. Z Jana Zamojskiego inwentarza Archiwum Koronnego. Materiaіy do dziejуw Rusi i Polski XV wieku // Archiwum Komisji Historycznej. - Krakуw, 1919. - T. XII. - Cz. 1. - S. 184.; Станко у 1438 р. позивав разом із Сеньком і Юрком з Опришовець якогось Прокопа зі Стрільча щодо привілею на Березів AGZ. - Lwуw, 1887. - T. XII. - S. 39-40, 45-46.. У подальшому березівська шляхта завжди виводила себе від цих трьох братів. Так, в укладеній на початку XVIІ ст. генеалогії декількох родин Березовських вказано, що Шадро і Васько нібито осіли в тій частині поселення, яка згодом стала Нижнім Березовом і від них походили місцеві гілки Березовських, а саме: від Шандра - Фіцичі, а від Васька - Кузичі, Білавичі та кілька інших сімей. Відповідно Станко осів у іншій частині поселення, і від нього виводила свій рід шляхта Вижнього Березова. На жаль вказана генеалогія не містить детального переліку нащадків всіх трьох братів, йдеться лише про лінію Васька. Згідно неї він мав двох синів - Юрка і Данила. Сином Юрка був Іван, котрий в свою чергу мав синів Степана, Петра і Гаврила. Від Степана вже походили Мануїл і Кузьма, котрі були відповідно протопластами Мануйловичів і Кузичів Березовських; від Петра - Грицько, від котрого в свою чергу походив Стефанко Іванкулович, від Гаврила - Юрко і Семен, котрі стали родоначальниками Білавичів Березовських ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.282. - Арк.1079..

У галицьких земських актах другої половини XV ст. знаходимо всього чотири записи, які стосуються Березовських. У 1470 р. галицький каштелян Ян Кола з Делієва продав поле зване Пенатков і луку звану Глодище Іванкові, Данкові і Тимкові з Березова за 80 угорських флоринів. Одночасно ці троє шляхтичів зобов'язались сплатити Яну Колі з Делієва 40 флоринів до наступного свята Різдва Богородиці або ж, якщо б не змогли цього зробити, повинні були допустити його інтромісію в своїх маєтках у Нижньому Березові AGZ - T. XII. - S. 334.. Як бачимо на той момент Березів уже був поділеним на Вижній і Нижній. У 1482 р. Іван Юркович, Семен Данилкович, Івашко Донішкович і Іван Тимша з Нижнього Березова продали шляхетному Сеньку Баламуту половину маєтків разом із половиною дворища, третьою частиною млина і валила, соляними криницями та лісом. Сенько Баламут походив з Лядського і не був Березовським по чоловічій лінії AGZ - T. XIX. - S. 188.. Із документів не вдається дізнатись, чи він у результаті придбання цієї власності осів у Березові і чи залишив там якесь потомство.

Як бачимо, матеріали земських актів частково підтверджують вищезгадану генеалогію. Фігурантами угод виступають Іванко, син Юрка, та Данкo, котрий приходився цьому Юркові рідним братом. Можемо припустити, що згадані Тимко і, очевидно, його син Іван Тимша були нащадками Шандра і, відповідно, стали в подальшому родоначальниками Фіцичів Березовських. А от ідентифікувати Іванка згаданого у 1470 р. і Івашка Донішковича згаданого у 1482 р. поки що ми не можемо.

Рід Березовських був соціально активним і регулярно давав про себе знати під час різномантіних заворушень. Так шляхтичі Гринь, Іван, Василь, Петро, Григор з Березова були учасниками повстання під проводом Мухи у 1490-1492 р. У 1498 р. їхні маєтки були конфісковані і передані Петрові ДимідецькомуMatricularium Regni Poloniae Summaria excussibus codicibus qui in Chartophilacio Maximo Varsoviensi asservatur / Wyd. T. Wierzbowski. - Warszawa: Thesaurus J. Mianowski, 1905. - P.2. Iohannis Alberti regis tempora complectens (1492-1501) - S.74.. Пізніше ще декілька шляхтичів з Березова, а саме Григір, Сенько, Грінча, Григор, Фича і Івасько стали на сторону волоського воєводи Богдана під час його походу в Галичину у 1509 р. Їх навіть проголосили зрадниками і конфіскували їхні маєтки, однак після поразки волоського війська, ці шляхтичі повернулися з Волощини і були виправдані польським королем у 1510 р. через те, що вони ніби то пристали до повстання з примусуMatricularium Regni Poloniae Summaria excussibus codicibus qui in Chartophilacio Maximo Varsoviensi asservatur / Wyd. T. Wierzbowski. - Warszawa: Thesaurus J. Mianowski, 1905. - P. 4. Sigismundi I regis tempora complectens (1507-1548). - Vol. 2. - Acta vicecancellariorum 1507-1535. - S. 61.. На жаль ідентифікувати згаданих тут осіб те ж немає змоги за винятком Фичі, який, очевидно, був нащадком Шандра і протопластом родини Фіцичів Березовських.

Впродовж першої половини XVI ст. згадки про Березовських у судових актах фактично відстуні, а тому пов'язати різноманітні відгалуження роду, які з'явились впродовж століття і користувались на його прикінці сталими прізвиськами, із попередніми поколіннями не видається можливим. Особливо це стосується шляхтичів з Вижнього Березова. Так, на кінець XVI ст. зустрічаємо в актах Бодругів, Негричів Григоровичів, Нергошовичів, Поповича з Нижнього Березова і Головчичів, Жигаловичів, Капулу, Косовчичів, Малковичів, Перцовичів, Сербу і Сербу Філіщича, Урбановичів з Вижнього Березова ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.13. - Арк.1348, Спр.14. - Арк.333, Спр.16. - Арк.428, Спр.18. - Арк.405, Спр.96. - Арк.925, Спр.112. - Арк. 852, 1102-1104, Спр.113. - Арк.341, Спр.114. - Арк.1316, Спр.116. - Арк.826, Спр.119. - Арк.916, Спр.120. - Арк.711, Ф.6. - Оп.1. - Спр.44. - Арк.1002, Спр.45. - Арк.1286, Спр.46. - Арк.1330.. Безпосередні предки їх усіх - невідомі. Дещо краща ситуація із встановленням походження гілок Березовських спостерігається в XVII ст. Тут уже деякі родини вдається поєднати спільними предками, хоча, загалом, мусимо визнати, що цілісної генеалогічної схеми добитися годі. Швидше, маємо справу із набором генеалогій чи їх фрагментів. Розгянемо почергово родоводи окремих найбільш помітних гілок.

ІV.1 Білавичі Березовські

Родина Білавичів Березовських виокремилася в середині XVI ст. і походить від Юрка (інакше - Георгія) сина Гаврила та, можливо, від ще одного Гаврилового сина Семена. Гаврило приходився правнуком одному із трьох братів засновників роду Васькові. Першопочатково це відгалуження Березовських мало своїм осідком Нижній Березів, але згодом, на початку XVII ст. Білавичі поселились і у Вижьому Березові. Георгій Білий з Нижнього Березова відомий із судового процесу 1540-их рр. із працьовитим Мануйлом з Пістиня, підданим Яна Творовсього. Йшлося про повернення боргу Мануйлові в сумі 30 флоринів Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.24. - Арк. 48 7/2.. У 1586 р. син Георгія Семен записав на своїх маєтках 60 злотих дружині Марухні, дочці священника Івана з Грабовця, як забезпечення отриманого за нею посагу в сумі 30 злотих Там само. - Спр.59. - Арк. 1728.. У 1585 р. згадуються брати Іван і Прокоп та їх сестри Марухна, заміжня за Гричком, та Фенна, заміжня за Петром, Білавичі Березовські. Усі вони провадили процес із своїми дядьками Іваном і Олександром Зубровичами з приводу успадкування маєтків Там само. - Арк. 1457.. З іншого запису відомо, що Іван Білавич у 1593 р. заборгував Христофору Свірському 50 злотих Там само. - Спр.63. - Арк. 857.. Останню згадку про цього Івана маємо з 1605 р. Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.111. - Арк. 611., натомість починаючи з 1608 р. на сторінках актів з'являється син Івана Данило, одружений на Настасії, дочці Романа Костеніча Березовського Там само. - Спр.112. - Арк. 852, 1102-1104, Спр.113. - Арк.341.. У 1629 р. Данило подарував частину осади, званої Фаньовська, вище хати Юринської у Вижньому Березові Іванові Поповичу Березовському Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.84. - Арк. 772.. У 1636 р. Данило підписався як свідок при виводі шляхетства нащадків священника Михайла з Нижнього Березова Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.188. - Арк. 282.. Він же брав участь на стороні теребовлянського старости Адама Балабана при нападі на маєтки Яна Белжецького у Вижньому Березові, в результаті якого Березовські мали кількарічні судові тяжби із Белжецьким Там само. - Спр.132. - Арк. 889-990, Спр.133. - Арк.1158.. Сином Данила, як відомо із записів XVIII ст., був Степан Білавич, званий також Кораб'є або Кораб'як. Він згаданий у 1666 р. під час судового спору шляхти Березова із кросненськми старостою Каролем Фредром Там само. - Спр.161. - Арк..936-937; Polski Sіownik Biograficzny. - Krakуw, 1948. - T. VII/2, zeszyt 32. - S. 123-124. та в пописі шляхти Галицької землі з 1670 р. ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.169. - Арк.. 1752. Степан, в свою чергу, мав сина Петра, котрий виїхав з Березова на Поділля і там мешкав. Його діти (Павло, Тимко, Дмитро, Юрко і Іван) у 1730-их рр. повернулись до Нижнього Березова та, не маючи де мешкати, осіли на арендованих землях - їхні дідичні землі чомусь за ними вже не були збережені Там само. - Спр.233. - Арк.156, Спр. 237. - Арк.59.. Брати займалися солеторгівлею, наймаючись до інших Березовських. Вони, напевно, добре знали шляхи з Березова на Поділля і звідти на Київ. Відомо, що Юрко служив у хоругві вельможі Казимира Борейка Там само. - Спр.237. - Арк.747; Urzкdnicy wojewуdztwa ruskiego XIV-XVIII wieku. (Ziemie halicka, lwowska, przemyska, sanocka). Spisy. Oprac. Kazimierz Przyboњ. 1987. S. 311.. Павло і Іван у 1730-их рр. мали конфлікт із Гениками Березовськими. Одного разу останні навіть спробували поставити під сумнів приналежність Павла до шляхетського стану, однак безрезультатно: Білавичі швидко довели своє шляхетське походження ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.237. - Арк.538, . - Спр.244. - Арк.1525.. Частина цієї родини згодом повернулася на Поділля і осіла в містечку Липовець Лимповець - тепер місто - районний центр у Вінницькій області. . В кінці XVIII ст. там мешкали Миколай син Томи Білавича і Григір син Дмитра Білавича із своїми сім'ями ДАКО. - Ф.782. - Оп.1. - Спр.404. - Арк.1-12.. Знаємо, що дочка Дмитра Білавича Софія вийшла заміж за Семена Будуровича Березовського ЦДІАЛ. - Ф. 165. - Оп. 3. - Спр. 251. - С. 12.. Принаймні двоє з братів - Іван і Павло Білавичі залишились мешкати в Нижньому Березові Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.237. - Арк. 993, 994, 2215, Спр.238 . - Арк.727, 882, Спр.239 . - Арк.2094, 2684, Спр. 249 - Арк. 338, Спр. 253 . - Арк.1643, Спр. 273 . - Арк.3737.. Дружиною Івана Білавича була Маріанна Пужньовська Там само. - Спр.244. - Арк.1525.. Швидше за все, Іван і Якоб Білавичі Кораб'юки Там само. - Спр.274. - Арк.508, Спр.302. - Арк.1411, Спр.317. - Арк.405, Ф.146. - Оп.64. - Спр. 7735 - Арк.14-15. , котрі мешкали в Нижньому Березові в кінці XVIII ст., були нащадками цих двох братів.

У 1636-1642 рр. згадані Пазя, дружина Яска Березовського, і Маруся, дружина Єремії Негрича Березовського. Вони були дочками Василя Білавича з Нижнього Березова і Палагни Баранецької. Обидві дочки відписали свої частки, успадковані по матері, галицькому каштеляну Яну Белжецькому Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.25. - Арк.674, Спр.30. - Арк.1529..

Інша гілка Білавичів походить від згаданого в 1585 р. Прокопа Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.59. - Арк. 1457.. Він був одруженим на вижньо-березівській шляхтянці з роду Косовчичів і, мабуть, там і мешкав Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.112. - Арк. 852, 1102-1104, Спр.113. - Арк.341.. Його син Ігнат відомий із 1620-их рр. мав, очевидно, власне прізвисько - Канюка Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.82. - Арк.929, Спр.84. - Арк. 792, Спр.89. - Арк. 253.. Він був учасником нападу на двір Яна Белжецького у Вижньму Березові і фігурує у відповідному довготивалому судовому процесі Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.132. - Арк. 889-990, Спр.133. - Арк.1158.. Сам Ігнат востаннє згадується під 1647 р. Там само. - Спр.140. - Арк. 586.. У нього був син Андрій і, можливо, сини Іван та Гаврило. Усі троє вони фігурують в протестації Франциска Германовського, слуги Кароля Фредра з 1666 р., як Канючині Там само. - Спр.161. - Арк. 936.. Цей же Андрій Канючин у 1676 р. позивав підданих Бонавентури Белжецького із сіл Текучі, Микуличина та Лючок за напад на його двір і крадіжку різноманітного добра Там само. - Спр.177. - Арк. 239.. У 1682 р., в одній з угод укладених із Михайлом Сулятицьким, вказувалося, що Андрій був сином Ігнатія Канючки і його дружини Фенни Березовської Там само. - Спр.57. - Арк. 516, Спр. 74. - Арк. 765.. Гаврило Канючак згаданий у 1701 р. разом із своїм племінником Іллею в зв'язку з конфліктом із Прокопом Малковичем Воронюком Там само. - Спр.198. - Арк.588, 646.. У шлюбі Андрія із Анною Смуковною Бодоровною Березовською були сини, котрі називалися Андрієм і Іваном Там само. - Спр.70. - Арк. 711, Спр.226. - Арк.948, Спр.228. - Арк.1272.. Під 1712 р. знаходимо позов Андрія, сина Андрія Канючака, до двоюрідних братів Івана і Михайла Канючків з приводу неповернення рухомого майна, яке було забрано колись уже покійним на час судових розборів Іллею Канючаком та позваним Іваном з маєтку його батька Андрія в часі, коли той потрапив у татарську неволю, а сам позивач був малолітнім Там само. - Спр.206. - Арк. 2394.. Починаючи із 1720-их рр. брати Іван і Андрій іменуються також Братиняками Білавичами Березовськими Там само. - Спр.219. - Арк. 1491, Спр. 223. - Арк. 181, Спр.226. - Арк.108, Спр.228. - Арк.1239, Спр.233. - Арк.156, Спр.235. - Арк.90., а прізвисько Канючак поступово перестає вживатися. Андрій, званий уже Братиняком, був двічі одруженим і мав трьох синів: Івана від першої дружини Олени чи Олександри Голинської та Михайла і Андрія від другої дружини Параскеви Томич Березовської Там само. - Спр.254. - Арк.924, Спр.308. - Арк.433.. Параскева, овдовівши, вдруге вийшла заміж за Івана Бодруга Березовського Там само. - Спр.255. - Арк. 731.. Інший з братів Братиняків - Іван - був, очевидно, одружений на Анні Голинській та мав з нею синів Олександра, Федора та Іллю і дочку Маріанну, заміжньою за Василем Дрогомирецьким Там само. - Оп.1. - Спр.265. - Арк.1550..

Ще одне вижньо-березівське відгалуження Білавичів наприкінці XVIII ст. теж виводило своє коріння від Ігната Білавича, котрий у шлюбі з Маріанною Креховецькою мав сина Івана Там само. - Спр.298. - Арк.657.. Не зрозуміло, чи йдеться про того самого Ігната Канюку, від якого походили Канючаки Березовські, чи про його тезку. Якщо про того самого, то насторожує значна різниця в кількості поколінь між цими двома гілками, починаючи від Ігната і до кінця XVIII ст. Так, у Канючаків маємо всього три покоління нащадків за цей час, а у другій гілці аж шість поколінь. Таке було б можливим за великої різниці у віці між синами Ігната та раннім народженням дітей в одній родні і пізнім в іншій. Згідно виводу з кінця XVIII ст. Іван Білавич з дружиною Анною Бодурович Березовською мав сина Андрія. Той, в свою чергу, був одружений на Анастасії, дочці березівського священика, і мав з нею сина Данила. Андрій, відомий з документів і як Андрух, був одним з учасників повстання на Покутті в часи Хмельниччини Там само. - Спр.142. - Арк.462, Спр.145. - Арк.1377, 1439.. Про Данила жодних прижиттєвих згадок в судових актах знайти не вдалось, як втім і про його сина (теж Данила), народженого в шлюбі з Параскевою Мединською. Лише діти цього другого Данила активно фігурують у різноманітних договорах і судових справах. Так, його сини від першого шлюбу із Фенною Симчичовною Березовською Олександр (Олесь), Василь і Федір у 1735 р. мали спір із Малковичами і Романчичами Березовськими за частку звану Андруховщизна. У цьому ж шлюбі Данило мав ще дочку Єву, що вийшла заміж за Григора Геника Березовського Там само. - Спр.236. - Арк. 252, 339.. Олександр, на прізвисько Диндюк, а в подальшому його сини Якоб, Іван та Андрій відомі як Диндюки Березовські Там само. - Спр.296. - Арк.747, Спр.298. - Арк.627, Спр.496. - Арк. 872. . Якоб у 1761 р. одружився на Палагні, дочці Василя Малковича, і у 1775 р. згаданий в звязку із спорами за землю із Філейовичами Березовськими Там само. - Спр.304. - Арк.1608.. Інший син Олександра - Іван був одруженим на Параскеві Підлисецькій, з котрою мав сина Василя. Федір, син Данила і Фенни, залишив по собі синів Михайла і Івана. Востаннє в судових актах все сімейство згадане в 1780 р., коли вимагало у Василя Малютенка Березовського, сина Івана, повернення заборгованих ще в 1735 р. 40 талерів Там само. - Спр.313. - Арк.1242.. У другому шлюбі із Маріанною Симчичовною Березовською у Данила Білавича був син Василь. На 1772 р. сини цього Василя Іван, Якоб і Петро мешкали на Поділлі в селі Летаві Там само. - Спр.298. - Арк.657..

Загалом мусимо сказати, що починаючи з 1540-их рр., відколи Білавичі Березовські вперше згадуються в документах, і до кінця XVIII ст. їх генеалогія нараховує до семи поколінь і відносно досить добре реконструююється. На початку XVII ст. з єдиного стовбура виділяються три окремі гілки, представники яких згодом отримують нові додаткові прізвиська такі як Кораб'як, Канючак, Братиняк, Диндюк. Протопласти двох з цих гілок переселилися з первісного осідку у Нижньому Березові у Вижній Березів і там осіли. То ж у XVII - XVIII ст. маємо одну Нижньо-Березвіську гілку Білавичів Березовських і дві Вижньо-Березівські.

ІV.2 Бодруги Березовські

Першим, хто фігурує в актах із даним прізвиськом, був Федір Бодруг Березовський з Нижнього Березова. Першу згадку про нього знаходимо під 1561 р., коли Власим Фіцич Березовський відписав йому частку у Нижньому Березові Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.55. - Арк. 972.. Знаємо ім'я його одного сина - Павло або ж Панько. Хоча в одному з договорів і йдеться про те, що той успадкував свою частку у Нижньому Березові, яка припала йому з-поміж решти братів, проте жодних інших Бодругів у Березові на початку XVII ст. не зустрічаємо. Павло Бодруг вперше згадується у 1603 р. у скарзі Христофора Свірського як співучасник (разом з Труфаном, сином Степана, та Прокопієм Шепелехом) нападу на його підданого на дорозі, коли той вертався з грошима після продажу пшениці із міста Сигота. Жертва була побита до смерті, у неї забрали гроші і віз із конем Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.110. - Арк. 1041.. У зрілому віці Павло Бодруг доволі інтенсивно провадив свої господарські справи. У 1629-1631 рр. Степан Зубр заставив йому чотири ниви і дві сіножаті у Лядському за 100 злотих Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.83. - Арк.135., Гаврило Склепович Березовський заставив йому частку у Нижньому Березові за 30 злотих Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.83. - Арк.176.. Володів Павло часткою на окраїні Березова біля річки Прутець під горою Якимовською Там само. - Спр.83. - Арк.143.. У 1640 р. Панько Бодруг квитував Петра Куропатву з приводу сплати 400 злотих, які той йому заборгував Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.28. - Арк.941.. Востаннє Павло згадується у 1644 р., коли відписує свою частку у Нижньому Березові Яну Белжецькому. Дружиною Павла була Настасія Березовська Там само. - Спр.32. - Арк.666..

В наступному поколінні знаходимо двох представників даної родини - Івана, сина Павла, та якогось Андрія Бодракового, який згадується лише раз під 1665 р. Там само. - Спр.159. - Арк.1035.. Іван в документах фігурує як шляхтич з Вижнього Березова, і з цього часу всі наступні покоління Бодругів Березовських стали частиною шляхетської громади цього села. У 1663 р. він заставив частку у Вижньому Березові Федору Дрогомирецькому Юричевичові за 27 злотих і 15 грош Там само. - Спр.45. - Арк.1112.. У 1674 р. Іван відписав згаданому Дрогомирецькому частку звану Осада Город Чаровська Там само. - Спр.54. - Арк.463.. Очевидно, між Бодругами Березовськими і Дрогомирецькими були якісь родинні зв'язки.

Наступне покоління представляють три брати - Степан, Григорій і Федір Бодруги та їх сестра Палагна, заміжня за Максимом Березовським. Вони разом та поодинці доволі часто ведуть свої справи у судах. Проте в документах ні разу не вказано, чиїми синами ці троє братів Бодругів були. Можемо припустити, що їх батьком був саме Іван Бодруг Березовський. На користь цього опосередковано свідчить обопільна скарга Івана і Григора Бодругів у 1686 р. на волоську хоругву руського воєводи Станіслава Яблоновського і її ротмістра Олександра Давиденка за те, що вони стягнули з них різних поборів (сіном, харчами, возами, тощо) на загальну суму 1787 злотих Там само. - Спр.187. - Арк.995..

Першим з трьох братів Бодругів згадується Степан (названий тут Бодруговичем) у 1673 р., коли Григір Сваричевський доніс на нього у суд за побиття Олени, дружини Івана Якубовича Березовського Там само. Спр.173. - Арк.780.. З того часу і аж до 1726 р. він кілька десятків разів виступає фігурантом різноманітних судових справ. Степан був двічі одруженим. І перша, і друга його дружина мали однакове ім'я та прізвище - Анна Голинська. Із Анною, дочкою Івана Голинського Пупея і Марусі Підлисецької, що була, очевидно, родом з Дрогомирчан, Степан мав принаймні сімох синів: Івана, Андрія, Михайла, Василя, Григора, Іллю і Матвія. Всі вони досить часто згадуються у різних судових документах. Спочатку (у 1694 р.) фігурують Іван та Андрій, котрі, мабуть, були старшими Там само. - Спр.192. - Арк.723, 993.. Згодом у 1697 р. знаходимо вже згадки і про інших братів Там само. - Спр.194. - Арк. 377, 1089.. З другою дружиною, що походила з родини Гурбичів Голинських з Вижнього Березова, Степан побрався на схилі віку у 1720 р., і дітей у них, очевидно, не було. Збереглася їх шлюбна угода, в якій Степан записав дружині половину свого майна у разі, якщо б у них народилися діти (інша половина мала відійти дітям від першого шлюбу), а якщо дітей не було б, то сума пожиттєвого забезпечення дружини мала складати 50 злотих Там само. - Спр.221. - Арк.1500.. Сини Степана, як і батько, брали участь у різноманітних майнових опереціях і конфліктах, часто виступаючи в суді і позивачами, і відповідачами. У 1720-1760 рр. Бодруги вели із Романчичами Березовськими затяжний конфлікт, зафіксований у десятках різних судових протестацій, позовів і донесень. У результаті цього конфлікту був убитий один із братів Романчичів - Петро Там само. - Спр.226. - Арк. 370, 457, 526, 570, Спр.227. - Арк.1339, 1374, 1432, Спр.237. - Арк.552, Спр.255. - Арк.707, Спр.259. - Арк.1314, 1316, 1365, 1405, 1586..

У другого з братів Бодругів - Григорія - разом із Євою з Горфіняків Урбановичів Березовських було принаймні п'ятеро синів (Іван, Степан, що був священиком, Василь, Михайло і Андрій) та троє дочок (Анастасія, заміжня за Альбертом Кадзінським, Анна, заміжня за Іваном Чоканом Березовським, і Маруся, мабуть заміжня за Олександром Березовським) Там само. - Спр.71. - Арк.369, Спр.203. - Арк.1374, Спр.206. - Арк.2555, Спр.210. - Арк.1206, Спр.215. - Арк.2490, Спр.248. - Арк.132 - 134..

Не так однозначно виглядає історія третього з братів - Федора та його нащадків. З 1688 по 1713 рр. він кілька разів разом з братами фігурує в різних актах Там само. - Спр.189. - Арк..454, Спр.191. - Арк.2152, Спр.207. - Арк.192.. Пізніше у 1727-1729 рр. є фрагментарні згадки про Федора і Івана, синів Федора Бодруга Березовського, а також ніби-то Іванового рідного брата Петра. Зокрема, у 1727 р. Маріана вдова по Павлу Боровському позивала Федора-батька і Федора-сина Бодругів за те, що вони найнявшись продати для неї на Волині сіль, забрали чотирьох волів з мажею солі і обернули забране на свій пожиток, не повертаючи ні волів, ні гроші за сіль. Крім того, Федір привласнив свиню пані Боровської вартістю два талери Там само. - Спр.226. - Арк.1101, Спр.227. - Арк.1190.. Через два роки, у 1729 р. Федір-батько значиться в судових актах як покійний, а його сина Івана позиває згадана Маріанна Боровська через те, що той не віддав у призначений термін згідно мирової угоди 80 злотих. Тут же разом з Іваном виступає його рідний брат Петро Там само. - Спр.230. - Арк.110, 243.. У подальшому про Федора, Івана і Петра Бодруга жодних згадок немає. Можемо лише домислювати, чи то в судових справах виникла якась плутанина з іменами, чи дійсно ці всі сини у Федора були. Натомість, у 1739 р. в переліку всього сімейства Бодругів Березовських серед інших записано Василя, сина Федора Бодруга і Гандзі Стрильчанки Березовської Там само. - Спр.242. - Арк.940.. Цього ж Василя згадує в своєму заповіті у 1767 р. Анастасія, вдова по Гаврилу Малковичу Березовському. Йшлося про те, що дочка Василя Федорового Бодруга, яка була заміжньою за якимсь Погорецьким мала повернути синові Анастасії 10 злотих, заплачених євреєві Янкелеві Майоровичові за її батька Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.107. - Арк.1755.. Два сини Федора Бодруга Березовського згадуються й в тестимонії від 1773 р., укладеному шляхтою Вижнього Березова. Згідно цього документу Федір Бодруг під примусом і тиском Евариста Белжецького продав йому деякі свої частки, а решту просто втратив, не в силах їх відстояти. Федір вибрався з Березова і поселився спочатку у Княждворі Княждвімр -- тепер село Коломийського району Івано-Франківської області., а пізніше перенісся до Джуркова Джуркімв -- тепер село Коломийського району Івано-Франківської області., де осів на чиншу у панів Заклік. Там із дружиною Анастасією у нього народилися сини Василь і Ігнат. Ігнат виїхав «на Україну», де й осів, а Василь, оженившись на Софії Березовській, мав трьох синів - Григорія, Івана і Олександра. З них Григорій потомства не залишив, Іван із Анною Драчинською мали дітей Прокопа і Степана, а Олександр із Маріанною Войцеховською - синів Мартина і Ігнатія ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.299. - Арк.1794.. Описана у тестимонії справа містить хронологічні неспівпадіння, оскільки Еварист Белжецький мешкав у середині XVII ст., коли Федір Бодруг мусів був малолітнім. Між магнатами Белжецькими і Березовськими справді був довготривалий конфлікт в 1630-1640-их рр., але у ньому могли брати участь хіба батько і дід Федора Бодруга, а не він особисто.