Шляхетський Галицький рід Березовських У XV–XVIII СТ. Генеалогічне дослідження

В підсумку треба сказати, що починаючи з перших відомих представників цього роду братів Івана й Ілька (вперше згадані у 1542 р.) до середини XVIII ст. нараховуємо сім поколінь Нергішовичів Березовських, котрі за деякими винятками можна вкласти в одну генеалогічну схему. Проте останні три покоління мешкали уже поза межами свого родового гнізда на чиншу і відомі виключно завдяки тестимонію від 1764 р. Додаткових прізвиськ, котрими користувалися б Нергішовичі Березовські, документи не фіксують.

ІV.10 Перцовичі Березовські

З кінця XVI - по кінець XVIII ст. представники цієї гілки роду Березовських вживали для своєї ідентифікації декілька прізвиськ. Основним було Перцович, яке зустрічаємо з 1589 р., та близькі до нього. У документах їх записували як «Perczicz», «Perczewicz», «Pirczewicz», «Pyrczewicz», «Percowicz», «Pircowicz», «Pyrkowicz» тощо. Друге прізвисько - Степанкович - кілька разів було вжито у документах 1630-их рр. для означення Степанового сина Івана. І, нарешті, третім та таким, яке виникло найпізніше, прізвиськом було - Герцик чи то Герчик: його активно вживали члени родини у другій половині XVIII ст.

Першу відому нам згадку про представника родини Перцовичів Березовських маємо з 1589 р. Тоді Івашко Перчіч Березовський з Вижнього Березова записав у посаг своїй дочці Чарнусі, що була заміжньою за Семеном Жураківським, 100 флоринів на своїх добрах і на соляній бані Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.61 - Арк. 1048.. Запис був зроблений у Коломиї, а потім облятований у галицькому земському суді. Можемо припустити, що саме цей Івашко став родоначальником Перцовичів.

Наступного разу Перцовичі Березовські з'являються на сторінках документів аж у 1622 р. Тоді Васько Перцович Березовський, як опікун онуків свого рідного брата Степана, відступив від їх імені якусь власність Івану Гурбичу Голинському Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.17 - Арк. 1105-1106.. З документів стає відомо, що син Степана Іван, пропавши у татарській неволі, залишив по собі двох малолітніх дітей - Семена і Анастасію Там само. - Ф. 165. - Оп. 3. - Спр. 284. - Арк. 89. . Їх матір та вдова Івана - Катерина з Жураківських - вдруге вийшла заміж за Івана Гурбича Голинського, який став для сиріт вітчимом. Васько ж, оформивши уступку майна, фактично збувся опікунських обов'язків. Того ж 1622 р. Васько Перцович подарував свою частку у Нижньому Березові Григорієві Фіцичу Березовському Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.17 - Арк.1104..

Інших згадок про Васька віднайти не вдалося, однак листопадом 1622 р. датовано запис про те, що до сиріт Івана Перцовича- Семена і Анастасії, перейшли у власність частки у с. Березові із двома кметами Федором Бойком і Петром. Відбулося це згідно із заставним записом на 70 флоринів, колись зробленим Павлом Березовським ще їх покійному батькові Там само. - Спр.121 - Арк. 992, Ф. 165. - Оп. 3. - Спр. 284. - Арк. 89.. Майже через десятиліття, у 1631 р. Іван Гурбич Голинський від імені своїх прийомних дітей Семена і Анастасії відписав якісь їх частки у с. Вижньому Березові із підданими, кметами, загородниками, а також соляну криницю (жупу) галицькому каштеляну Яну Белжецькому Там само. - Спр. 21 - Арк. 516. Ян Белжецький був галицькv каштелянjv і белзьким старостою. Див.: PSB. - T. 1. - S. 414.. Після цього Семен і Анастасія регулярно з'являються на сторінках актових книг уже не як мешканці Березова, а недалекого с. Грабовця. Очевидно, перебралися туди вони невдовзі після того, як їх матір вдруге вийшла заміж, оскільки саме звідти походив їх вітчим. Після настання повноліття Семен Перцович у судових справах не раз виступав разом із вітчимом, а пізніше той навіть відписав йому землю. У 1633 р. вони особисто позивали у суді чотирьох підданих шляхтича Івана Жураківського з Грабовця (Ігната і Гриця з синами Іванком та Андрієм) за те, що останні напавши вночі на двір Гурбича Голинського викрали різну живність, зокрема кіз і півня ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.128 - Арк. 327.. Роком пізніше вітчим подарував Семену Перцовичу частку в с. Грабовці по покійному Іллі Грабовецькому Там само. - Спр. 24 - Арк. 939-940.. Невдовзі по тому згадки про Івана Гурбича Голинського зникають, а у 1643 р. його дружина Катерина значиться в документах вдовою Там само. - Спр. 136 - Арк. 377..

Починаючи із 1637 р. Семен Перцович вів свої справи в гродському суді самостійно. Аж до самої смерті (а прожив він досить довго - останній раз за життя він згадується аж у 1687 р.) Семен не раз укладав численні угоди або ж виступав учасником шляхетських спорів. Лише в галицьких гродських актах нами віднотовано понад 70 такого роду записів. Майнові справи Семен вів чи не з усіма шляхетськими родинами с. Грабовця, як то з Жураківськими, Голинськими, Скільськими, Зубрами, Речинськими, Княгницькими, Кропивницькими, Височанськими, іншими Березовськими тощо. Договори і різні оборудки укладалися ним на значні для тодішньої дрібної шляхти суми. Не було йому рівних серед інших представників роду Березовських тих часів за частотою звернень до суду і інтенсивністю майнових операцій. В той же час Семен Перцович фігурує учасником всього лише декількох конфліктів, які він мав замолоду, і які швидко вдалось залагодити полюбовно. Більшість угод укладених Семеном - це заставні або уступні записи на різні частки у с. Грабовці. При цьому якщо за молодих років Семен переважно заставляв свої маєтки, то на схилі віку він здебільшого відписував свої частки шляхтичам Михайлові Жураківському, Іллі Речинському, Івану Малковичу Березовському, Прокопові Княгницькому, братам Михайлу та Семену Скільським та Михайловому синові Степану, синам Олександра Редьки Голинського, синові Луки Княгницького Семену тощо. Більшість угод була укладена Семеном Перцовичем із місцевою дрібною шляхтою, і лише декілька документів стосувалися інтеракцій із магнатерією.

Почав свої самостійні фінансові справи Семен із повернення батьківських маєтків і їх подальшого поділу із сестрою. У 1637 р. вони, здається, отримали назад якусь земельну власність, що була заставлена у Павла Куропатви за 600 польських злотих Там само. - Спр. 26 - Арк. 991.. Саме ця частка, судячи з усього, стала приданим для Семенової сестри Анастасії, оскільки навесні того ж року вона квитувала свого брата за отриманий посаг і зреклася всіх інших батьківських маєтностей на його користь Там само. - Арк. 1036.. Анастасія вийшла заміж за Михайла Жураківського. Той теж записав їй на половині своїх маєтків 600 польських злотих Там само. - Арк. 1038., а Семен Перцович тоді ж позичив своєму швагрові 200 польських злотих під заставу підданого Кунаша і майна, на якому він сидів Там само. - Арк. 1036-1037.. Оскільки в подальшому (у 1638-1649 рр.) згаданий Кунаш, а потім і його син Андрій значаться як піддані саме Семена Перцовича Там само. - Спр. 36 - Арк. 558., можна стверджувати, що позичені гроші Михайлом не були повернуті.

Протягом наступних п'ятдесяти років спостерігаємо бурхливу фінансово-господарську активність Семена Перцовича, добре задокументовану у різноманітних судових матеріалах Там само. - Спр. 42 - Арк. 168, Спр. 43 - Арк 1449, Спр. 44 - Арк. 500, 503, Спр. 45 - Арк. 905, 1144, Спр. 52. - Арк. 421, 425, Спр.56. - Арк.1646, Спр. 59 - Арк. 19.. Що стосується конфліктів, то маємо, як вже було згадано, всього декілька представлених в судових документах епізодів, які стосуються Семена Перцовича. Так, у 1638-1639 рр. він конфліктував у с. Грабовці із Костем Скільським. На початку травня 1638 р. Кость Скільський заявив у суді, що Семен Березовський підмовив свого підданого Кунаша Горенчика (чи інакше Горильчака) і слугу Василя Катерининого, аби ті «зневажали» Костя як тільки його побачать. Згадані особи нібито напали і побили його при дорозі, потім вчинили напад на дім, ломилися з сокирами всередину, повибивали вікна, кидали каміння, завдали інших збитків Там само. - Спр. 132 - Арк. 211-212.. Через деякий час Кость Скільський із сином Михайлом помстилися Перцовичу Березовському, напавши і добряче побивши палицями згаданого Василя Катерининого та поранивши сокирою Семенового підданого Кунаша Горильчака Там само. - Арк. 215.. У подальшому Семен Перцович, очевидно, помирився із родиною Скільських, оскільки синам Костя у 1658-1670 рр. він кілька разів заставляв різні частки своєї маєтності і то на довготривалі терміни. До цього ж конфлікту можемо віднести якусь певну ворожнечу, яка існувала в Семена із Рашковичами Грабовецькими. У 1641 р. Семен був побитий палицею Федьком Рашковичем Грабовецьким Там само. - Спр. 134 - Арк. 369.. Але конфлікт вдалось швидко владнати. Вже у 1642 р. Семен Березовський квитував Федька Грабовецького сина Леся з приводу завданих побоїв у тому, що не має до нього претензій, а з самим Лесем Грабовецьким уклав мирову угоду з приводу усіх претензій, які вони один до іншого мали Там само. - Спр. 30 - Арк. 1491..

Ще один конфлікт виник у 1639 р. Семен брав у ньому участь як співучасник на боці свого тестя Станіслава Грабовецького. 12 вересня 1639 р. Андрій Височанський скаржився у суді на Станіслава Грабовецького, його сина Івана і Семена Березовського, що ті напали на нього, коли він перебував на землі Івана Грабовецького сина Іллі, образили безчесними словами і сокирою завдали ран на голові і на туловищі Там само. - Спр. 132 - Арк. 798.. Сам Іван Грабовецький та його підданий Андрій з Тисменичан оскаржували Станіслава Грабовецького і його зятя Семена Березовського у крадіжці скошеного сіна та завданні тілесних ушкоджень сокирою Там само. - Арк. 799.. 15 вересня 1639 р. Станіслав Грабовецький у свою чергу оскаржив Андрія Височанського у тому, що той мовляв п'яним увірвався в дім його підданого Маська, а потім і до нього додому, погрожував рушницею і пістолем його сину Івану і зятю Семену Березовському, а йому самому вистрілив у руку, поранивши великий палець на лівій руці Там само. - Арк. 803.. Тут варто зазначити, що у судових записах, які стосуються даного конфлікту, ніде не вказано прізвиська Семена. Але оскільки про інших Семенів Березовських з Грабовця в той час нічого невідомо, то швидше за все, що йдеться саме про Семена Перцовича.

Відомий поодинокий епізод, коли Семен Перцович виступив в числі іншої дрібної шляхти с. Грабовця проти сусіднього великого землевласника Івана Кухарського. Трапилося це у 1641 р. Тоді Олександр Грабовецький Рашкович, Станіслав Грабовецький, Василь Грабовецький, Іван Грабовецький, Олександр Голинський, Семен Березовський, Роман Голинський, Юрко Голинський позивали згаданого Івана Кухарського за те, що він нібито наслав підданих з с. Богородчан і Ляхівців на їхні землі, а ті викрали та вивезли до володінь останнього сіно Там само. - Спр. 134 - Арк. 601..

Що стосується родинних пов'язань та сім'ї Семена Перцовича Березовського, то можна припустити, що одружений він був двічі. Така наша обережність пов'язана з тим, що у всіх документах, які стосуються його першого шлюбу та нащадків від нього, згаданий Семен фігурує без прізвиська чи по-батькові. Наш висновок, що йдеться саме про Семена Перцовича, а не когось іншого, базується на тому факті, що відсутні дані про інших Березовських у с. Грабовці з таким самим іменем на середину - кінець XVII ст. Першою дружиною була донька Станіслава Грабовецького Єва, у шлюбі з якою народились сини Прокіп і Василь. Василь помер у молодому віці, не залишивши нащадків, а Прокіп згадується декілька разів у документах, переважно в зв'язку з успадкуванням майна по материнській лінії. Так, у 1677 р. батько уступив йому по своїй покійній дружині рухоме і нерухоме майно, як наявне, так і заставлене Там само. - Спр. 56 - Арк. 1648-1649.. У 1678 р. Прокіп Березовський, в числі інших спадкоємців, бере участь у поділі маєтку по своєму дідові Станіславу Грабовецькому Там само. - Спр. 179 - Арк. 200, 628, 716, 830, Спр.180 - Арк. 1336-1337.. Востаннє Прокіп згаданий у 1703 р., коли він позивав у гродському суді галицького старосту Юзефа Потоцького Юзеф Потоцький - військовий і політичний діяч, магнат, меценат. Див.: PSB. - T. XXVIII/1, zeszyt 116. - S. 59-72. за якийсь борг, який той мав ще перед його дідом Станіславом Грабовецьким, та який був заповіданий на церкву і монастир у с. Грабовці ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.199 - Арк. 1294-1295.. Нащадків Прокопа відслідкувати не вдалося.

Другою дружиною Семена Перцовича була Анна Васильківська, згадана вперше у 1644 р. Там само. - Спр. 32 - Арк. 1331.. У цьому шлюбі у них, здається, було двоє синів - Павло і Іван. Павло фігурує на сторінках актових книг лише одного разу. У 1681 р. він, від імені свого батька, оскаржив Олександра Редьку Голинського у присвоєнні пари волів і продажу їх за 130 флоринів Там само. - Спр. 184 - Арк. 446.. У генеалогії Перцовичів Березовських від 1772 р. значиться, що Павло помер безпотомним Там само. - Спр. 305 - Арк. 13.. Більше відомостей маємо про Івана, проте нами не було віднотовано жодної згадки, де б біля його імені значилось прізвисько «Перцович» або хоча б по-батькові. В документах він фігурує виключно як Іван Березовський. Ідентифікувати його як сина згаданого Семена вдалося лише завдяки легітимаційній справі його нащадків (1780-ті рр.). У ній читаємо, що для підтвердження свого шляхетського походження Перцовичі подали серед інших документів реляцію з січня 1685 р. У ній Іван Березовський із дружиною Оленою Голинською звинувачували Андрія Гурського та його дружину Христину Шумлянську у привласненні добр першого чоловіка Олени Степана Голинського Там само. - Спр. 186 - Арк. 1166, Ф. 165. - Оп. 3. - Спр. 284. - Арк. 87.. Стверджувалося, що саме згаданий Іван Березовський був предком Перцовичів. Цієї версії притримуватимемося й ми. Із поданого для легітимації документу очевидно і було взято інфомацію для укладення генеалогії Перцовичів Березовських у 1772 р., облята якої збереглася серед фасцикулів галицького гродського суду за 1776 р. Із згаданої реляції, мабуть, було взято й ім'я дружини Івана. То ж в генеалогії вийшло, що Олена Голинська була матір'ю Олександра Перцовича Березовського Там само. - Ф.5. - Оп.1.- Спр. 305 - Арк. 13.. Проте з інших судових документів відомо, що у Івана Березовського і Олени Голинської було лише двоє дітей - Федір і Софія Там само. - Спр. 59 - Арк. 358., а про Олександра жодних згадок немає. Іван зі своєю дружиною Оленою Голинською, очевидно, мешкали в с. Перерісль Перерісль - тепер село Надвірнянського району Івано-Франківської обл.. Так, 2 серпня 1683 р. подружжя Іван Березовський і Олена Голинська, власники дібр в селах Прерісль і Старуня, та їхній слуга Василь Голинський подали протестацію, у якій звинувачували Олександра Бжиського в нападі на їх двір в Старуні, побитті Олени, вибитті вікон і пошкодженні дверей ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.186 - Арк. 652, 654.. Їх шлюб був достатньо короткий: вперше вони згадані як подружжя в 1683 р. Там само. - Арк. 652, 654., а влітку 1686 р. Іван значиться у документах як вдівець із двома сиротами - Федором і Софією Там само. - Спр. 187 - Арк. 410.. Можливо Олександр Перцович Березовський був сином Івана у його наступному шлюбі, але не можна виключити й помилки при написанні імені в судовому документі. У всякому разі ніяких подальших згадок про Федора Перцовича чи Софію Перцович ми не зустріли, їхня доля невідома, натомість Олександр Перцович син Івана згаданий у 1766 р. Там само. - Спр. 304 - Арк. 601-602..

Наступна після 1687 р. більш-менш певна згадка про Перцовичів Березовських з'являється через півстоліття, у 1739 р., коли Анна, вдова по Михайлові Бодругу, відступила сіножать звану «Груник» над річкою Ратунзєвою у с. Вижньому Березові Анні Горчичці, вдові Леся Герчика Березовського Там само. - Спр. 73 - Арк. 1228.. З подальших записів знаємо, що Перцовичі в середині XVIII ст. вживали прізвисько Герцик або ж Герчик. Його, зокрема, зустрічаємо в документах із 1739 по 1767 р. (Чи належав до родини Перцовичів Петро Ґерчук чи то Ґерчак Березовський декілька разів згаданий в документах у 1737 р. Там само. - Спр. 238 - Арк. 563, 564, 825, 2695. не відомо, так само як невідомо чи мав якийсь стосунок до Перцовичів Михайло Герчик Березовський згаданий у 1630 р. Там само. - Спр. 20 - Арк. 717.. Швидше за все, два останні шляхтичі були представниками якоїсь Нижньо-Березівської гілки Березовських, що користувалася схожим прізвиськом, але не була кровно пов'язана з Перцовичами Березовськими. Про це свідчить той факт, що у судових документах вони фігурують разом із шляхтичами з с. Нижнього Березова). На жаль ми не знаємо із наявних документів, які події відбувалися із сім'єю Перцовичів у відтинку часу із 1687 р. до 1739 р. Якимось чином ця родина переселилася із с. Грабовця чи то з с. Переросля назад до Вижнього Березова, звідки вони й походили. Нам не вдалось відшукати жодних прижиттєвих згадок про Іванового сина Олександра Перцовича. Натомість із документів гродського і земського судів добре відомими є представники наступного покоління, а саме двоє синів Олександра - Михайло і Семен. Про третього сина Федора маємо досить скупі та плутані відомості із облятованої генеалогії і легітимаційної справи та жодної згадки в документах гродського чи земського судів. Ще якийсь Василь Перцович Герцик, що разом з Михайлом Перцовичем Герциком у 1751 р. згаданий у одній з протестацій шляхти Березова, а у 1764 р. з тим же Михайлом Перцовичем Герциком підписався як свідок під тестимоніями Телепанів Березовських та Карповичів Малковичів Березовських, міг бути четвертим сином Олександра Там само. - Спр. 284 - Арк. 79-81, 83-84.. Однак про нього окрім цих згадок інших відомостей не виявлено. Немає його і в генеалогії Перцовичів від 1776 р.

Михайло Перцович - мабуть, найстарший син Олександра, - вперше згаданий у 1751 р. у позові березівської шляхти проти магната Христофора Мержеєвського та його адміністратора Андрія Раковського ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.260 - Арк. 1123-1127.. З цього часу він, аж до своєї смерті в 1780 р., доволі часто укладав різноманітні угоди та брав участь в майнових суперечках, будучи одним з найактивніших представників шляхетської громади с. Вижнього Березова. За три десятиліття (з 1751 по 1780 рр.) він 32 рази фігурував у різних записах Галицького гродського і земського судів, в той час як, наприклад, його брат Семен - лише декілька разів згадується побіжно, а про ще одного брата Федора, як вже згадувалось, взагалі жодної згадки в судових документах віднайти не вдалося.

Таку асиметрію даних щодо представників однієї і тієї ж самої сім'ї важко пояснити. Однією з причин могла бути різниця у майнових статках, оскільки бідні шляхтичі не могли собі дозволити ані якихось значних майнових операцій, ані дорогих судових процесів. Однак сини ділили спадок по своїх батьках порівну. Тому розбагатіти можна було або за рахунок вдалого шлюбу, або внаслідок власної праці і ділової активності, або ж насильно захоплюючи майно родичів і сусідів, посилаючись при цьому на суперечки з приводу успадкування землі чи іншого майна. Щодо першого, то дружина Михайла Перцовича Маріанна, яка походила з Романчичів Березовських, 5 вересня 1763 р. отримала в посаг від своєї матері Анни землі, що були дані їй самій колись як придане від батьків (землю і сад звану «Під черешнями», половину іншого саду і ще одну сіножать) Там само. - Спр. 284 - Арк. 820-821.. Це було не так вже й багато як на тодішні реалії, але все ж таки це були земельні частки, а не просто посаг грошима і худобою. Також знаємо із декількох згадок у судових справах, що сини Михайла Перцовича, а, очевидно, й він сам, займались торгівлею сіллю (чумакуванням), що було на той час прибутковим Там само. - Спр. 314 - Арк. 394. . Щодо іншого, то загалом у другій половині XVIII ст. Перцовичі були втягнуті в чотири тривалих конфлікти із місцевою березівською шляхтою: один - з Романчичами Березовськими, другий - з Томичами Березовськими і Дахненками Березовськими, третій - з Урбановичами Березовськими, і четвертий - з Негричами Березовськими. Причиною трьох перших конфліктів були майнові суперечки, при чому із Романчичами Березовськими і Урбановичами Березовськими це була боротьба за успадкування земель, які Перцовичі намагалися утримати силою.

Причиною першого конфлікту став договір застави. З його обляти дізнаємось, що у 1760 р. Григір (в документах його також іменовано Георгієм) Романчич Березовський, син Олександра від першого шлюбу, віддав Михайлові Перцовичу Герцику в заставу за 410 злотих так званий «Великий город» під горою Ратундул (пізніше в документах ця частка фігурує також як «Велика левада»). Віддав з тією умовою, що право викупу матимуть лише сам Григір або ж його молодший брат Степан. Якби ж до Михайла мав якісь претензії брат Степана через його половину, то спочатку брат повинен був сплатити ще батьківський борг у сумі 9 талерів. Далі в договорі, очевидно через якийсь час, була зроблена приписка від імені вдови по померлому Григору Єви про те, що Михайло сплатив євреям та іншим кредиторам борги покійного чоловіка в сумі 6 талерів Там само. - Спр. 284 - Арк. 822.. З іншого боку у 1761 р. Маріанна, вдова по Олександру Романчичу, скаржилася в суді, що після смерті чоловіка його син від першого шлюбу Георгій (Григір) відібрав у неї та її сина Степана частки у с. Березові та різне рухоме майно. Згадані частки він віддав у заставу Михайлу Герцику Березовському і Степану Якубовському і ті, нібито, користуються ними та не повертають їй Там само. - Спр. 276 - Арк. 3641-3642.. У 1766 р. Михайло судився вже із братами Іваном і Йозефом Романчичами та їх дядьком Георгієм за цю взяту раніше в трирічну заставу у покійного Григора Романчича частку. Іван і Йозеф були рідними братами дружини Михайла Перцовича Маріанни, а Георгій Романчич Березовський був їх дядьком. Романчичі старалися силою відібрати наділ, що належав колись їх родині, перешкоджаючи Михайлу Перцовичу Березовському користуватися ним, хоча той і володів письмовим контрактом застави і квитом Григорової вдови про сплату боргів небіжчика Там само. - Спр. 290 - Арк. 2180.. У свою чергу Романчичі заявляли, що 20 лютого 1764 р. Григорів брат Степан Романчич (на момент наступних судових розборів у 1767 р. був покійним) уступив власну половину частки званої «Велика левада» своїм двоюрідним братам Івану і Йозефу та дядькові Георгієві Там само. - Ф.6. - Оп.1.- Спр. 98 - Арк. 950-951, 994.. Цього ж року Михайло Перцович повторно скаржився у суді на Романчичів, що ті не віддають належне придане для його дружини Маріанни, сестри Романчичів, та спричинилися до крадіжки у позивача опришком Іваном Жупником 60 талерів, 40 возів дерева, 10 кварт Кварта - давня міра об'єму, становила ј діжки. вівса, винесли до себе додому 60 сіток сіна, привласнили його землю і наводять неправдиві докази, ніби це їх власність ЦДІАЛ. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.98 - Арк. 999-1000..

Суперечка щодо згаданої землі тривала ще довго. У 1772 р. Михайло Перцович позивав сина Григора Романчича Степана і його рідню Там само. - Ф.5. - Оп.1.- Спр. 299 - Арк. 157.. Через рік виявилося, що і у Романчичів є претензії до Перцовичів. Так, на початку 1773 р. Анна вдова по Петру Романчичу із своїми дітьми подала позов проти іншої частини сімейства Романчичів, а також Михайла Перцовича з синами. Йшлося про те, що Олександр і Георгій Романчичі після вбивства їх рідного брата Петра забрали коня вартістю 14 талерів, 10 волів, грошей готівкою 200 злотих, пістолі і рушниці та ще багато чого іншого. Михайло Перцович із дружиною Маріанною привласнили і уживають вже 8 років якусь землю Романчичів, крім того Михайло із синами напав на її сина Івана, коли той їхав мажею упряженою волами до соляної бані щоб купити сіль, побив його, а потім разом із своєю дружиною Маріанною ще й увірвався в дім Романчичевої вдови та облаяв і побив там іншого її сина Там само. - Арк. 343-345.. Більше того, Перцовичі продовжили свої напади і на інших Романчичів. Дещо пізніше, у лютому 1773 р. Михайло Перцович із синами Григором і Іваном, та Григоровою дружиною напали на дорозі на дружину Юрка Романчича Березовського Єву з Куничичів Березовських, їх сина Івана та Семена Куничича Березовського, коли ті поверталися з присілка Баньок Баньки - тепер Баня Березівська, село Косівського р-ну Івано-Франківської обл., виділилась в XVIII ст. із Вижнього Березова спочатку як присілок, а потім як окреме село., та сильно побили їх палицями. Зробили це так, що Семен Куничич не міг явитися в суд, бо лежав на ліжку вдома із побитою головою і саднами по всьому тілі, а в дружини Юрка Єви був вибитий зуб і поставлені синець під оком та гуля на чолі ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.299 - Арк. 495-496.. Зрештою у березні 1773 р. між Михайлом Перцовичем та його дружиною Маріанною та Анастасією вдовою по Георгію Романчичу із її синами Андрієм, Михайлом та Василем було укладено мирову угоду. Сторони квитували одна одну з приводу шкод і більше претензій обіцяли не пред'являти Там само. - Спр. 497 - Арк. 964..

Інший конфлікт прослідковується в судових актах із 26 січня 1761 р., коли галицький гродський субделегат Михайло Томич Березовський від імені свого дядька (теж Михайла) і Георгія Дахненка Березовського заявляв в суді, що Михайло Герцик Березовський не задовольняючись тим, що раніше захопив значну частину городу у Михайла Томича Березовського, зібрав своїх поплічників більше 20 осіб, і вони разом напали на двір Михайла Томича Березовського, сильно його побивши обухами сокир. Окрім того напали на двір Георгія Дахненка Березовського, який був племінником Томича, і не заставши господаря, розігнали всю родину з дому, забрали з собою пару волів і шість корів. Крім того Перцович, заявив, що віддасть худобу тоді, як Дахненко напише йому донацію на сіножать, а як не дасть донацію, то буде продовжувати його грабувати Там само. - Спр. 274 - Арк. 155-156.. Михайло Перцович Березовський домігся свого, бо 28 березня 1764 р. Георгій Дахненко таки надав донацію, уступивши Михайлу Герцику Перцовичу, сину Олександра Герцика Перцовича сіножать біля р. Ратунзєви коло урочища Круглий Ольшаник у Вижньому Березові Там само. - Спр. 495 - Арк. 292, Спр.304 - Арк. 601.. На цьому конфлікт, очевидно, себе вичерпав.

Про початок третього конфлікту дізнаємось із реляції возного, що прибув 14 червня 1772 р. у с. Вижній Березів, щоб оглянути разом із двома свідками з поміж місцевої шляхти і описати відібрану Михайлом Перцовичем частину маєтку Михайла Урбановича Березовського. Згідно опису Перцович захопив двір, огороджений плотами, із хатою, частиною саду, що налічував 140 дерев, а в іншій частині саду, зніс плоти і напустив кіз і худобу, що б ті випасли все. Самого Михайла Урбановича, коли той прийшов з'ясувати ситуацію, його супротивник наказав побити своєму слузі і той накинувся на нього з сокирою Там само. - Спр. 304 - Арк. 603, Ф.6. - Оп.1. - Спр.100. - Арк. 530.. Контекст ворожнечі стає більш зрозумілим із судового позову 1776 р. Михайло Урбанович із своєю дружиною Анастасією з Симчичів Березовських скаржились, що після того як помер безпотомним рідний брат Анастасії Петро, Михайло Перцович захопив його двір званий «Моцоковка» із хатою і садом та з 1768 р. утримував його у власності, а саму Анастасію не лише звідти вигнав, але й побив до крові Там само. - Ф.6. - Оп.1.- Спр. 103 - Арк. 800-801.. Тут треба згадати, що тещею Михайла Перцовича, як випливає з документів, була рідна сестра Андрія Моцока Філійовича Березовського, котрий приходився дідом згаданій Анастасії. То ж спір ішов за спадок по материнській лінії. Квит Михайла Урбановича від 29 липня 1774 р., даний Михайлу Перцовичу в повітовій канцелярії м. Надвірна свідчить, що Урбанович отримав 20 злотих з рук Перцовича як присуджене відшкодування за побиття, мабуть, дружини Урбановича Там само. - Ф.5. - Оп.1.- Спр. 306 - Арк. 1059.. Але пристрасті навколо спірної землі після цього не вляглися. У 1776 р. Маріанна, дружина Михайла Перцовича за відсутності свого чоловіка, разом із сином Петром та дочкою Анною та племінником Іваном Перцовичем скаржились у суді на Михайла Урбановича та його дружину Анастасію. Зі свідчень наданих у суді Урбановичі силою відібрали у Перцовичів двір званий Моцоковка із хатою, якими останні володіли близько 10 років, самих Перцовичів з хати вигнали, а Анну дочку Перцовичів, що була заміжньою за Іваном Геником Березовським, побили і облаяли та розірвали на ній сорочку, кидали камінням, захопили урожай тощо. Все це не зважаючи на отримання 20 злотих відшкодування у 1774 р. Там само. - Арк. 1057, 1117-1118.. У даному епізоді маємо першу персоніфіковану згадку про двох із відомих 14 дітей Михайла Перцовича. На цьому історія конфлікту між Перцовичами і Урбановичами навколо спірного маєтку «Моцоковка» обривається, подальшого перебігу подій у цій справі судові документи не зафіксували.

Щодо останнього конфлікту, то він був доволі специфічним. Із судової справи за 1772 р. відомо, що Михайло Перцович із дружиною Маріанною були одними із зачинщиків і підбурювачів дивної ексгумації тіла покійної дружини Якоба Негрича Березовського Анастасії Там само. - Спр. 298 - Арк. 627-629.. Негричі, очевидно, довго не пробачали цього Перцовичам, що вилилось пізніше в переслідування ними дружини та синів Михайла Перцовича.

Оборудок Михайла Перцовича, до яких по судових документах не прослідковувалися б якісь супутні конфлікти, не так вже й багато, але все ж вони є. Так, у 1766 р. Петро Редька Голинський відступив Михайлу частку біля соляної бані під лісом звану «Лазок» Там само. - Спр. 304 - Арк. 601-602.. У березні 1775 р. Микола Філійович Березовський продав Перцовичу частку звану «Лаз» у с. Вижньому Березові за 91 злотий Там само. - Спр. 497 - Арк. 171.. Пізніше в жовтні цього ж року Михайло викупив у Івана Малковича Березовського за 104 злотих ще одну частку у с. Вижньому Березові звану «Великий лазок» Там само. - Арк. 240..

У 1780 р. Михайло Перцович уже був покійним. Про це ми дізнаємося з судової справи, яку провадила його вдова Маріанна, котра огородила поле «Лаз Протасов'ят», що з давніх часів було у власності її чоловіка, та посіяла там просо. Її сини в цей час поїхали продавати сіль, а тому давнім ворогам родини випала нагода відплатити за завдані кривди. Василь з сином Йосипом і Іван з сином Михайлом Негричі Березовські, Василь Урбанович Фіцак Березовський і Якоб Гошовський порубали огорожу на згаданому полі та напустили худобу. В результаті було витолочене посіяне просо. Спроба Маріанни відновити загорожу закінчилась невдачею - її знову порубали і понищили. Маріанна звернулась зі скаргою до Коломийського повітового суду, суддя якого дав завдання шляхетському наміснику с. Вижнього Березова Степану Урбановичу Березовському розібратися в цій справі на місці. Однак оскільки Степан був ще й родичем позваних, то це не вирішило ситуацію. Як стверджувала Маріанна, намісник написав якийсь неправдивий тестимоній, згідно з яким це поле було громадським, а Перцовичева вдова самовільно зайняла його. Коломийський суддя виніс вирок не на користь Маріанни та заборонив користуватись цим полем. Постанову було зачитувано у корчмах і різних публічних місцях. Далі Петро і Іван Васкули і Михайло Романчич Березовські напали на дорозі на Петра Перцовича, сина Маріанни, і побивши його відібрали шапку і одяг. Василь Негрич Березовський з сокирою напав на дорозі на дочку Маріанни Анну, дружину Якова Геника Березовського, та зірвав з її голови завиття, що коштувало 4 злотих. Син Георгія Романчича Іван та Георгій Вертополан Березовський напали на Григорія Перцовича, котрий їхав з с. Баня Березівська, а у самої Маріанни відібрали жито (Іван і Степан Урбановичі 8 ділеток жита по 6 злотих кожна, а Вертополан - 4 ділетки жита по 6 злотих кожна) Там само. - Спр. 314 - Арк. 394-396..

У 1780 р. маємо ще одну згадку про синів Михайла - Григорія і Петра Перцовичів в позові Василя і Георгія Малковичів Березовських з Грабовця. Йшлося про те, що в діда Малковичів, хоча він і мешкав у с. Грабовці, залишалась якісь частки у с. Вижньому Березові, якими, очевидно, користувався дядько Малковичів Василь Малкович, котрий помер не залишивши потомства. Після його смерті кілька родин Березовських, серед них і брати Перцовичі, присвоїли собі володіння Малковичів і не віддавали законним власникам Там само. - Ф.6. - Оп.1.- Спр. 107 - Арк. 518.. У тому ж році маємо згадку і про інших синів Михайла Перцовича - Федора, Михайла і Василя Там само. - Ф.5. - Оп.1.- Спр. 314 - Арк. 364..

Про дочок Михайла і Маріанни Перцовичів відомо зі збереженого в легітимаційній справі заповіту останньої з 1796 р. Цікаво, що у них було по дві доньки із іменами Анна і Олена. Перша Анна була заміжня за Якобом Геником Березовським Там само. - Арк. 394., а друга Анна - за Іваном Там само. - Спр. 306 - Арк. 1057. Геником Березовським. В свою чергу перша Олена була віддана за Гаврила Скільського, а друга Олена - за Дмитра Геника. Те, що це не помилка, підтверджують нам легітимаційні справи Геників і Скільських. Інші їх дочки: Маріанна була дружиною Іллі Негрича Березовського, Софія - Семена Кузича Березовського, Тереза - Якоба Симчича Березовського, Анастасія - Івана Голинського Там само. - Ф. 165. - Оп. 3. - Спр. 284. - Арк. 74-75.. У заповіті згадано чотирьох синів Маріанни і Михайла Перцовичів, а саме двох старших Петра і Григора, котрі вже були давніше одружені і жили окремо, та двох молодших, неодружених Василя і Федора, котрі жили разом із матір'ю. Ще один син - Михайло, згаданий в документах з 1780 р. очевидно помер безпотомним у молодому віці. Про ще одного Михайлового сина Івана, котрий теж помер молодим і не залишив потомства розповідали свідки виставлені Перцовичами у 1830- тих рр. підчас чергового етапу легітимації.

Ще одного з синів Олександра Перцовича Семена (інакше Самуеля) вперше в документах згадано у 1772 р. Обидва брати - Михайло і Семен - були тоді свідками угоди між Лазаровичами Березовськими і Куничичами Березовськими Там само. - Ф.5. - Оп.1.- Спр. 317 - Арк. 1423.. З 1776 р. маємо згадку про Семенового сина Івана, одруженого на Олені Гошовській. Починаючи з 1760 р. майже два десятиліття між двома гілками родини Гошовських тривали судові тяжби з приводу поділу майна, ворожнеча, взаємні напади, побиття та грабунки. Спір, зокрема, йшов за частку звану «від Лунги до Лумшори». У 1776 р. Олена разом з чоловіком і тестем позивали Василя, Георгія і Якоба Гошовських через побиття ними до смерті матері Олени Маріанни, а також грабунок різних речей та худоби, привласнення спірної землі Там само. - Спр. 305 - Арк. 1290, Спр.306 - Арк. 964-965, 1118.. У 1778 р. Якоб Мороз Гошовський, не зважаючи на постанову суду, знову увірвався в маєток Григорія Мороза Гошовського, де погрожував йому і його зятеві Івану Перцовичу Там само. - Спр. 310 - Арк. 1333.. Загалом відомості про Семена Перцовича і його нащадків на сторінках давніх актів доволі скупі. Нам вдалося віднайти всього три судові документи, у яких він фігурує. Семенів син Іван згадується починаючи із 1776 р. Про інших синів Семена відомостей у актах галицьких гродського і земського судів, окрім облятованої генеалогії, немає. Можна припустити, що на момент коли ці інстанції перестали існувати, вони були ще неповнолітніми.

Варто зазначити, що коли була потреба, не зважаючи на наявні внутрішні суперечки і конфлікти, різні родини березівської шляхти разом протистояли проти зазіхань великих землевласників на землі їх родового гнізда. Так, Михайло Перцович, як вже згадувалось, разом із іншою шляхтою с. Березова судились із магнатом Христофором Мержеєвським та адміністратором його березівських володінь Андрієм Раковським. Конфлікт тривав ціле десятиліття. Раковський намовив ніби-то Бодругів Березовських, які після вбивства Петра Романчича стали очевидно під його протекцію, викрасти давній привілей на с. Березів, наданий братам Шандру, Станку і Ваську королем Владиславом ІІ Ягайлом. Цей привілей для березівської шляхти, яка вела свій родовід від згаданих трьох братів, неодноразово служив доказом їх прав на займані маєтки при різних межових спорах із великими землевласниками. У 1751 р. місцевим шляхтичам вдалось утримати привілей у своїй власності і перестраховуючись, вони навіть ще раз його облятували у галицькому гродському суді Там само. - Спр. 260 - Арк. 1123-1127.. У 1760 р. Раковський намовив опришків, котрі напали на цілий ряд березівських родин. Потерпів і Михайло Перцович. Його витягнули з хати, пов'язали і забрали з собою кудись до лісу, де тримали день і ніч, вимагаючи 100 злотих Там само. - Спр. 272 - Арк. 2064-2067.. У 1765 р. Михайло Перцович, в числі іншої шляхти с. Вижнього і Нижнього Березова, судився із белзьким воєводою Миколаєм Потоцьким Микола Василь Потоцький -  польський магнат, меценат, скандаліст XVIII століття, урядник Речі Посполитої. Староста Канівський,корсуньський,богуславський, воєвода белзький, мальтійський кавалер. PSB. - T. 28. - S. 113-115. за ліси і землі с. Березова з боку Печеніжина, які той захопив ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.286 - Арк.273.. У 1767 р. його слуги, піддані та дворові козаки з боку с. Слободи Рунгурської здійснили напад на маєтки шляхти Вижнього Березова, багатьох побили і пограбували. Постраждали і Михайло Перцович із своєю дружиною Маріанною - їх обох тяжко побили Там само. - Спр. 291 - Арк. 1085.. Потоцькі очевидно хотіли захопити частину лісів і пасовищ березівської шляхти зі сторони так званого Печеніжинського ключа. Дрібна шляхта продовжувала вперто відстоювати свої права, правда із перемінним успіхом. Через деякий час, у 1780 р. шляхта с. Вижнього Березова, серед них і Семен Перцович із племінниками Григорієм, Петром, Федором, Михайлом і Василем Перцовичами, знову судилися із власниками Печеніжина Миколаєм і Теодором Потоцькими та їх урядниками, слугами, смоляками та підданими через напад на с. Березів та пограбування багатьох родин. Там само. - Спр. 314 - Арк. 364.

В кінці слід зауважити, що генеалогія цього роду досить добре реконструюється. Впродовж більш ніж двох століть (з 1589 р. по кінець XVIII ст.) налічуємо вісім поколінь Перцовичів Березовських, майже всі згадувані в документах особи цього роду вписуються в єдину генеалогічну схему. Як уже зазначалося Перцовичі також користувалися двома додатковими прізвиськами - Степанкович (коротко в першій третині XVII ст.) і Герцик (в другій половині XVIII ст.).

ІV. 11. Романчичі Березовські.

Протопласт роду Роман Косовчич Березовський мешкав у Вижньому Березові десь в середині - наприкінці XVI ст. Його син Ігнат згаданий серед перерахованих Косовчичів під час одного з судових спорів у 1608-1609 рр. Там само. - Спр.112. - Арк.852, 1102-1104, Спр.113. - Арк.341. Окрім того, у 1612-1614 рр. Ігнат разом із іншою шляхтою Вижнього Березова та підданими судився із найманцями, слугами та підданими Андрія Белжецького за напад на Вижній Березів і пограбування багатьох родин Там само. - Спр.115 - Арк.56-58.. Ігнат мав синів Івана, Федя, Павла, Степана, Лучку і, можливо, Юрка. Іван і Павло Романчата Березовські у 1629 р. були учасниками угоди між шляхтою Вижнього Березова і теребовлянським старостою Адамом Балабаном Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.82. - Арк.929.. Вони ж брали участь на стороні Балабана у нападі на маєтки Іоана Белжецького у Вижньому Березові Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.133. - Арк.1158, Спр.135. - Арк.1224, Спр.140. - Арк.586-587.. У 1643 р. син Ігната Павло отримав від Романа Димидовича Березовського частку у Хотимирі Там само. - Спр.31. - Арк.169..

У наступному поколінні вдається ідентифікувати трьох синів Павла - Степана, Федора та Івана. Четвертим сином Павла міг бути Михайло. У документах їх іменовано Романчатами, Романчуками, Романчичами, а з 1662 р. зустрічаємо також інше їхнє прізвисько - Фолосулець або Фолосов. Окрім того під 1666 р. єдиний раз зафіксовано ще одне їхнє прізвисько - Марін. Найпершим із братів на сторінках актів з'являється Степан. Він у 1643 р. відступив Яну Белжецькому свої права на суму 150 злотих, які раніше були випозичені Адамом Балабаном Там само. - Спр.31. - Арк.609.. Про Федора знаходимо згадку у 1662 р. Тоді Данило Мединський з Нижнього Березова скарживася на братів Степана і Федора Фолосуляків, Петра Романчича та Саву і його сина Олексія Березовських, що ті напали на нього по дорозі і побили Там само. - Спр.153. - Арк.1492.. Про третього брата Івана дізнаємось найпізніше. Під 1666 р. він фігурує в одній із протестацій. Тут він названий Іваном Маріним Фолосулцем. Поруч записаний Михайло Марін, котрий міг бути Івановим братом Там само. - Спр.161. - Арк.936-937..

У 1662-1670 рр. натрапляємо на згадки про Петра Романчича Березовського, який, зокрема, фігурує у пописі шляхти галицької землі від 1670 р. Там само. - Спр.168. - Арк.696.. Відомо, що він був зятем березівського священника Григорія Голинського, проте документи не вказують, ким він приходився братам Романчичам.

Із онуків Павла відомими є Марко, син Івана, та двоє дітей Степана і Анни Урбановичівни Березовської - Якоб і Фенна, яка була заміжньою за Матвієм Дроняком Березовським. Марка бачимо у 1695 р. серед шляхти, що провадила процес із Андрієм Редькою Голинським Там само. - Спр.193. - Арк.1780, 1789, Спр.194. - Арк.364.. Відтоді він стає частим фігурантом різних конфліктів і судових процесів, а надто коли виросли його сини, які починаючи із 1720-их рр. пліч-о-пліч із батьком виступають із ним як в спорах за землю із сусідами і родичами, так і в нападах, побиттях і грабунках. В одному з таких конфліктів у 1727 р. дістається й самому Маркові, якого добряче побили у містечку Яблунові Томичі і Бодруги Березовські Там само. - Спр.226. - Арк.370, 457, 526.. Проте йому вдалось видужати і до кінця 1730-их рр. він був ще досить активним главою сімейства. Дружина Марка називалась Параска. У них було доволі багато дітей. Починаючи від 1706 р. ми натрапили в документах принаймні на імена дев'ятьох його синів: Іван, Василь, Федір, Олекса, Петро, Микола, Юрко, Семен і Михайло. Про деяких з них дані фрагментарні, як наприклад, про Івана, який згадується всього один раз у 1706 р. Там само. - Спр.202. - Арк.1744.. Обмаль інформації про Миколу і Семена, які лише кількаразово з'являються на сторінках документів як учасники певних конфліктів Там само. - Спр.226. - Арк.457, 526, Спр.227. - Арк.1339, 1432-1433, Спр.231. - Арк.1570.. Цього не скажеш про інших братів, котрі фігурують чи не в кожній другій судовій справі середини XVIII ст., що стосувалася Березовських Там само. - Спр.231. - Арк.1891, 2062, 2268, Спр.233. - Арк.550, 1002, Спр.234. - Арк.431, 462, Спр.235. - Арк.90, Спр.236. - Арк.306, 1043, 1084, Спр.237. - Арк.59, 535, 536, 552, 652, 872, 981, 989, 990, 2043, Спр.238. - Арк.493, 706, 884, 970, Спр.240. - Арк.587, 1187, Спр.241. - Арк.941, Спр.242. - Арк.195, 939, Спр.244. - Арк.665, Спр.245. - Арк.43, 527, 528, Спр.247. - Арк.607, 736, 863, Спр.250. - Арк.107-111, 115, Спр.253. - Арк.744, Спр.255. - Арк.705, 707, 710, 726, 1166, Спр.258. - Арк.1592-1595, Спр.259. - Арк.80-82, 506, 1314-1315, 1365-1368, 1586-1588, Спр.260. - Арк.519, 854, 961, 962, Спр.268. - Арк.1110.. Сини Марка отримали також нове прізвисько Маркові, але одночасно у документах вживано і прізвиська Фолосул і Романчич. У наступному поколінні родина значно розрослася і загалом числила більше двох десятків осіб. Так, у Олександра Романчича було двоє синів від різних шлюбів - старший Григорій і молодший Степан Там само. - Ф.6. - Оп.1. - Спр.98. - Арк.769-770, 950-951, 994.. По Петру Романчичу залишились сини Іван і Йозеф та три дочки - Анна, Маріанна і Тереза Там само. - Спр.101. - Арк.654, 979.. У Юрка Романчича з Анастасією з Бодругів Березовських було чотири сини - Андрій, Іван, Василь, Михайло та три дочки - Маріанна, заміжня за Федором Скільським, та ще одна Маріанна, заміжня за Василем Скільським, Анастасія або Анна заміжня за Василем Підгородецьким Там само. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.497. - Арк.964, Ф.6. - Оп.1. - Спр.101. - Арк.981.. У Михайла Романчича із Анною Філійовичівною Березовською була лише дочка Маріанна, заміжня за Іваном Ільницьким Там само. - Спр.299. - Арк.347, 491, Ф.6. - Оп.1. - Спр.101. - Арк.356, Спр.104. - Арк.67.. Василь Романчич помер досить рано, залишивши дітей Михайла, Григора, Івана, Якова, Василя, Юрка, Феську і Марусю народжених у шлюбі із Геленою Язвінською. В подальшому за ними закріпилося додаткове прізвисько - Галюки Там само. - Спр.255. - Арк.1163-1165, Спр.259. - Арк.1314-1316, Спр.260. - Арк.854-855, 985, Спр.261. - Арк.127-128, 1542, Спр.270. - Арк.455, Спр.276. - Арк.3347, Спр.284. - Арк.697, Спр.306. - Арк.55..

Повертаючись до ще одного онука Павла Романчича Якоба, мусимо сказати, що він прожив доволі довге життя. Останній судовий запис від його імені був зроблений у 1739 р. - через 57 років з часу першої згадки про нього в актових книгах. У шлюбі із Анною Жураковською мав двох дочок - Анну, заміжню за Степаном Зубком Негричем, і Єву, заміжню за Якобом Васкулом Там само. - Спр.185. - Арк.296-297, Спр.192. - Арк.993-994, Спр.193. - Арк.1780, Спр.206. - Арк.1829-1831, Спр.222. - Арк.1168, Спр.242. - Арк.942..

Маємо й окрему невелику гілку Романчичів Березовських, що походили від Михайла, котрий, як уже згадувалось, міг бути четвертим сином Павла Романчича. За життя Михайло тричі фігурує в документах - у 1666, 1695 і 1708 рр. Там само. - Спр.161. - Арк.936-937, Спр.193. - Арк.1780, 1789, Спр.194. - Арк.364, Спр.225. - Арк. 295.. У нього в шлюбі із Анною з Філійовичів Березовською було двоє синів - Андрій і Федір. Вони, як і решта Романчичів, мешкали у Вижньому Березові і у 1720-1730 рр. неодноразово були фігурантами різних справ. Відомо, що Федір із Маріанною Скільською мав дві доньки- Анну, заміжню за Григором Геником, і Олену, заміжню за Петром Бережницьким Там само. - Спр.225. - Арк.126, 137, 291, 305, Спр.230. - Арк.111, 128, 246, 247, Спр.231. - Арк.1342, Спр.234. - Арк.286.. Про нащадків Андрія нічого не відомо.

Під кінець XVIII ст. Романчичі стали одним з найбільш розгалужених і чисельних родів березівської шляхти. Деякі сім'ї, очевидно, збідніли, бо не всім вдалось подати документи для проходження легітимації, якась частина виемігрувала з родинного гнізда і осіла деінде. Так, Михайло Романчич Галюк, згадуваний як опришок, що був разом з Довбушем, зрештою переселився до Кимпулунга (Румунія). Його син Дмитро жив на Поділлі, де спробував підтвердити шляхетське походження на початку XIX ст. ЦДІАК. - Ф.481 (Центральна комісія для ревізій дій дворянських депутатських зібрань Київської, Подільської і Волинської губерній.). - Оп.2. - Спр.1007. - Арк.126..

Таким чином Романчичі Березовські, виокремившись на початку XVII ст. з вижньо-березівського роду Косовчичів Березовських, до кінця XVIIІ ст. сформували доволі розгалужений і великий рід. За два століття нараховуємо сім поколінь у їхньому родоводі, котрий вдається реконструювати відносно досить добре. З додаткових особових і сімейних прізвиськ, якими користувалися Романчичі, в судових документах зафіксовані наступні: Фолосулець, Марін, Марков, Галюк.

ІV.12 Телепани Березовські

Представники цієї невеликої родини Березовських походять від Дем'яна Березовського, котрий мешкав у с. Нижній Березів наприкінці XVI - першій чверті XVII ст. Єдиний його відомий син Іван вперше згаданий під 1626 р., коли сам Дем'ян був уже покійним. Саме прізвисько «Телепан» вперше з'являється в актах у 1633 р. В подальшому в документах знаходимо різні варіанти його написання, як то «Telepul», «Telepan», «Telipan», «Telepanow», «Thelepanow», «Telepa», «Telepanowicz», «Telephunowicz», «Telepanczuk», «Telepanczak», «Telaponczuk» тощо.

В той час, як про Дем'яна нічого, окрім імені, невідомо, інформація про Івана представлена у декількох судових записах. Так, у 1626 р. Гаврило Склепович Березовський заставив Івану Березовському дві луки біля річки Аскунче Аскунче чи Аскунка - топонім, тепер один з кутків села Нижній Березів має назву Ласкунца у Нижньому Березові, а також соляну криницю в соляній бані званій «Текуча» за 40 злотих ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.19. - Арк.884-885.. 2 травня 1628 р. Федір Жураковський, котрий був спадкоємцем по Ільку Склеповичу Березовському, заставив Івану Доманевичу Березовському ще дві луки біля р. Аскунка із половиною криниці з соляною ропою на бані Текучій в Нижньому Березові за 30 злотих Там само. - Спр.20. - Арк.214.. У 1633 р. Іван Телепан Березовський з Нижнього Березова був свідком при записі посагу Іваном Поповичем Березовським Луці Березовському. Посаг становив 100 злотих на двох частинах в городі, що його Іван Попович Березовський купив раніше у Гаврила Склеповича Березовського Там само. - Спр.131. - Арк.1084.. Також майнові справи Іван провадив із Княгницькими, котрі мешкали у Нижньому Березові. Відомо, що він придбав у Лазара і Михайла Княгницьких частку із соляною банею в Нижньому Березові, яку 30 квітня 1636 р. записав галицькому каштеляну Івану Белжецькому Там само. - Спр.25. - Арк.622.. Окрім того 25 червня 1637 р. Іван Телепан Березовський склав дарчий запис на якісь свої частки у с. Вижньому і Нижньому Березові Григору Княгницькому сину Федя Там само. - Спр.26. - Арк.1189.. Як бачимо, попри те, що осідком Телепанів Березовських був Нижній Березів, вони володіли деякими частками й Вижнього Березова. Про продаж ними часток у Вижньому Березові в документах йтиметься в першій половині XVIII ст. Під 1638 р. є згадка, що Іван Телепан Березовський володів часткою у Нижньому Березові, яка межувала із часткою якогось Гарасима Березовського сина Васька, а також неподалік була частка Альберта Свірського Там само. - Спр.27. - Арк.85.. Очевидно це було поруч із соляною банею, яка в документах пізніше часто фігурує як Баня Свірська, і котра на середину XIX ст. існувала як окреме поселення.

Оскільки Іван Телепан мав сина, який теж називався Іван, тому із документів інколи не до кінця зрозуміло про кого саме йдеться, про батька чи про сина. Взагалі, як би не збережений тестимоній від 1764 р., про який буде мова далі, ідентифікувати Івана-сина не було б змоги. То ж, наприклад, знаємо, що Іван Телепан приймав участь в скликаному королем посполитому рушенні у 1649 р. і, як записано в атестації, «всі обов'язки виконував згідно свого рицарського статусу» Там само. - Спр.141. - Арк.1806.. Можемо припустити, що мова тут іде про Івана сина, оскільки батько на той час, мабуть, був уже не молодим. У 1651 р. маємо також згадку про дочку Івана Телепана Олену. Того року Іван Березовський син Ілька подарував своїй дружині Олені дочці Івана Телепана і Анни Березовської свою частку, яку успадкував по матері і одну шосту землі, яку придбав у Олекси Негрича і Гаврила Склеповича Березовських Там само. - Спр.38. - Арк.809.. Можемо припустити, що у всіх подальших згадках фігурує саме Іван Телепан-молодший. Так, у 1665 р. маємо запис про те, що Іван Телепан разом із Григорієм Томичем Березовським явились у галицький гродський суд і облятували охоронну грамоту надану королем Яном Казимиром шляхті Нижнього і Вижнього Березовів Там само. - Спр.159. - Арк.1035, Спр.162. - Арк.693.. Березуни мали конфлікт із Станіславом Яблоновським PSB: Wrocіaw - Warszawa - Krakуw, 1963. - T. Х/2, zeszyt 45. - S. 232-239. і Каролем Фредром, котрі неодноразово здійснювали наїзди і напади на маєтки дрібної шляхти. То ж останні не мали іншого виходу, як шукати правди у найвищій інстанції. Через два роки знаходимо ще одну згадку про Івана Телепана. 4 травня 1667 р. він був свідком при угоді продажу Михайлом Топчевським Григорію Томичу Березовському двориська званого «Григоровське Фіцичовське» у Нижньому Березові і сіножаті на Пукорах у Вижньому Березові на 20 косарів за 100 злотих ЦДІАЛ. - Ф.5. - Оп.1. - Спр.51. - Арк.999-1002.. Ще пізніше, у вересні 1678 р. Ольбрахт Гурський, землевласник у Нижньму Березові, скаржився на дрібних шляхтичів цього села, які частково «сиділи» на своїх землях, а частково на чинші, що вони, а серед них і Івась Телепан, випускали влітку свою худобу на його луки і та випасла їх, завдавши заявнику збитків на суму 300 злотих Там само. - Спр.179. - Арк.816, Ф.6. - Оп.1. - Спр.92. - Арк.984, Спр.93. - Арк.1989.. Востаннє в документах Іван Телепан фігурує у 1694 р. Тоді він підтримав Бодругів Березовських у їх конфлікті із Андрієм Редькою Голинським. В м. Надвірній на свято Покрови Бодруги із іншою шляхтою Березова, а серед них і Іван Телепан, напали і всіляко облаяли та погрожували Голинському Там само. - Спр.192. - Арк.993-994..