Історія зарубіжної журналістики (від античності до ІІ пол. ХVІІІ ст.)

У Британському музеї зберігається приватне оголошення на папірусі про продаж раба:

«Він чудово чує обома вухами, бачить обома очима. Гарантую його помірність у їжі, чесність, покірність».

Особливе значення мали римські афіші, які вивішувалися на форумах. Французький дослідник античності Г. Буасьє писав:

«У римлян афиша никогда не превращалась в газету, но продол-жала распространяться на стенах и до конца Империи не переставала служить главным орудием гласности. Посредством афиш, или, как чаще говорили, надписей (inscriptions), объявлений, начальство уве-домляло о своих постановлениях, граждане свидетельствовали о своем почтении богам, преданности государям, признательности благодете-лям и, наконец, посредством афиш же должностные и частные лица распространяли в публике все, что желали довести до ее сведения» Буасье Г. Газета Древнего Рима // История печати: Антология. Т. ІІІ. - М., 2008. - С. 8-9..

Відомо, що «Збірка латинських творів» («Corpus inscrip-torum Latinorum»), ще не закінчена, налічувала 120 тис. написів. А на одній із стін, де жив верховний понтифік, була розміщена спеціальна дошка - album Альбом [від лат. album - біла табличка для записів]. , на якій за наказом офіційних властей робили короткі записи про найбільш значущі події в Римі та його провінціях. Коли закінчувався рік, такі дошки (їх називали Великими літописами, або анналами) зносили в архів, звідки потім почалося написання історії римської держави. Аннали можна вважати першими щорічними періо-дичними виданнями.

Календар давніх римлян - фасти - давав інформацію про дні, у які можна було проводити публічні справи, особливо судові (протилежне значення - nefasti).

Інформацію вміщували елогії Елогія [від лат. eligere] - історичні написи, які мали в генеалогічному дереві родів тих членів родин, що обіймали високі посади. Пізніше подібні фамільні пам'ятники виставляли в храмах. Рідше вони бували на статуях. Август наказав виставляти на форумі, названому на його честь, статуї знаменитих римлян починаючи з Енея і Ромула і супроводити їх елогіями. - короткі написи, складені на честь видатної людини з переліком її заслуг. Найчастіше їх розміщували на обелісках. Про одну з них розповідає Плутарх у життєписі Катона Старшого. Йому поставили статую з написом:

«За то, что, став цензором, он здравыми советами, разумными наставлениями и поучениями снова вывел на правильный путь уже клонившееся к упадку Римское государство».

4.2 Виникнення професії інформатора

Велика територія Римської імперії вимагала нових форм комунікації, і тому виникають професії інформаторів. Дослід-ники виділяють дві основні групи.

До першої - входили довірені особи, або operarii Оперативність [від лат. operatio - дія]. Звідси: оперативний - здатний швидко, точно виконувати певні завдання.. Г. Буасьє називає одного з них на ім'я Хрест.

Имя Хреста, принадлежащее одному из них, заставляет предполагать, что это были Греки, т.е. из тех изворотливых, ловких и смышленых людей, которые проникали всюду и готовы были на всякую работу, лишь бы не умереть с голоду Буасье Г., С. 23..

Такі приватні інформатори-репортери стежили за громад-ським життям і складали донесення. Оскільки це були в основ-ному декласовані елементи або вільновідпущені раби (а царина їхніх інтересів - чутки, скандали, плітки) - тож професія не викликала особливої поваги. До обов'язків цих людей входило бігати містом і збирати будь-яку інформацію. Інформаторів називали ремісниками, compilatio Звідси: компіляція - писання твору на підставі чужих матеріалів. (крадіжник, плагіатор).

У пантеоні римських богів була Чутка (Феме) (з грец. Pheme - чутка, поголос), яку можна вважати богинею інформації. За Вергілієм, це богиня з крилами, яка мала сто очей і сто вух, ніколи не спала, усе бачила й розголошувала сотнею голосів як правду, так і неправду. Земля народила її в помсту богам, щоб вона всюди розповідала про їхні неблаговидні вчинки.

Другу групу інформаторів складали особи, більш знайомі з політикою Риму. Вони були наближені до перших осіб держави і часто знали таємниці політичного життя. До них належав і сам Цицерон, листи якого мають велике історичне значення.

4.3 Давньоримська протогазета

Створення офіційної газети пов'язане з ім'ям Юлія Цезаря. У 59 р. до н.е. після отримання консульства він наказав складати і публікувати на глиняних дощечках як сенатські, так і народні щоденні відомості.

Газета, яку почав видавати Юлій Цезар, називалася «Acta diurna senatus as populi» («Щоденні протоколи сенату і римсь-кого народу»). Цей щоденний листок вміщував протоколи засідань сенату, короткий виклад судових справ, постанови, накази, повідомлення про народні збори, гладіаторські бої, а також промови, навіть зауваження окремих ораторів, відомості про судові засідання. Крім того, у газетaх можна було прочитати оголошення про різні надзвичайні події міського життя, нові призначення, повідомлення про одруження, народження дітей у відомих осіб тощо.

Дослідниця О. М. Корнілова пише, що Юлій Цезар, розпочавши випускати «Acta diurna», найбільше за все хвилю-вався про об'єктивність інформації, що надходила у різні частини республіки.

Про існування римської газети читаємо у П. Берліна.

Римская газета эпохи Цезаря представляла нечто вроде совре-менных официальных указателей. На белой, гипсом покрытой доске делались публикации, которыми правительство Древнего Рима дово-дило до сведения общества все, что считало нужным. Эти доски были весьма сходны с современными афишами, расклеиваемыми на столбах. С этих-то официальных досок и делали копии многочисленные писцы, изготовляя, таким образом, древнейшую римскую газету. Копии изго-товлялись в многочисленных экземплярах и рассылались всем заказ-чикам, оригинал же, провисев некоторое время, сдавался в государ-ственный архив.

Современные археологи раскопали образцы подобных римских досок, служивших прототипом римских газет. По этим раскопкам можно довольно отчетливо восстановить характер римской газеты и ее обычный репертуар. Таких газет современная археология разыскала несколько. Одна из них называлась «Acta diurna Urbis» и имела об-ширное распространение. В репертуар этой газеты входил обычный материал, публикуемый в теперешних официальных органах; в ней печатались официальные указы императоров, распоряжения сената, всяческие назначения, награждения и т.д., заметки о жертвоприноше-ниях, свадьбах, зрелищах и наиболее крупные факты текущей жизни. Газетные сообщения носили сухо официальный характер, сведения сообщались без всякой системы, пестро следуя одно за другим. Вот, например, некоторые известия, опубликованные в древней римской газете и переведенные современными археологами:

«Консул Савиний вступил сегодня в отправление своих служебных обязанностей».

«Вчера над городом разразилась сильная гроза. Недалеко от Велии молнией зажгло дуб».

«В винном погребе произошла драка. Хозяин лавки опасно ранен».

«Меняла Анзидий бежал, захватив с собой большую сумму денег. Он был задержан, и все деньги найдены при нем».

«Разбойник Дениофан, недавно пойманный, сегодня утром был казнен».

В древнейшей газете мы находим далее те же сведения, которы-ми так часто пестрит свежий номер теперешней газеты. Мы читаем, например, что «Титаний приговорил к наказанию мясников, продавав-ших мясо, не предъявленное предварительно к освидетельствова-нию». Такие-то вот пестрые репортерские заметки и составляли, наряду с официальными указами, предписаниями и назначениями, обычное содержание древней римской газеты.

Современный газетный работник может с гордостью сказать, что в числе его родоначальников были такие люди, как знаменитый Плиний. Перу Плиния принадлежит целый ряд заметок в римской газете. Он изложил на страницах «Acta» легенду о том, как во время процесса Милоса, обвинявшегося в убийстве Клавдия, в различных частях Рима выпал град из кирпичей <...>.

Такова была прародительница современной газеты, поскольку, конечно, ее могут восстановить современные исследования Берлин П. Очерки современной журналистики // История печати: В 2-х т. - Т. 2. - М., 2001. .

Римські протогазети готували складачі новин - actuarii Акт [від лат. асtus - дія]. Звідси: актуальний - важливий, істотний для певного часу; той, що відповідає найважливішим вимогам сучасності.. Люди, які збирали матеріали для «Acta diurna», називалися диурналістами Звідси етимологія слова «журналіст» [від франц. journal] - щоденник, газета.. Їх можна вважати попередниками сучасних репортерів.

«Acta diurna» тиражувалися у скрипторіях численною кіль-кістю скрибів (переписувачів документів) під керівництвом досвідченого наставника. Копії газети зберігалися у вигляді згортків у спеціальних загальних приміщеннях, і всі, хто бажав, мали змогу з ними ознайомитися. Газети відзначалися лаконічністю й доступністю, не зовсім правильною мовою. Розповсюджувалися «Acta diurna» різними способами. Бажаючі могли переписати її з оригіналу, який вивішували в публічних місцях. У Римі існувала пошта, і спеціальні раби-поштарі або гінці розвозили газету за призначенням.

Зацікавлені особи зазвичай прагнули використовувати газети у своїх цілях. Наприклад, в офіційну хроніку включалися пророкування, прогнози погоди й опис атмосферних явищ, які вже відбулися. Це робилося з політичних міркувань: язичницька релігія забороняла починати важливі державні справи, прий-мати серйозні політичні та військові рішення у дні неспри-ятливого стану атмосфери.

Серед науковців щодо «Acta diurna» залишаються дискусійними деякі моменти. Частина дослідників дотримується погляду французького історика Г. Буасьє, який вказував, що газета у Римі з'явилася випадково й вийшла із реформи, що застосовувалася з іншою метою Буасье Г., С. 21.. Інші сприймають «Аcta diurna» швидше як модернізацію актів сенату. Низка проблем пов'язана з методологічним визначенням газети Цезаря як першого періодичного видання. Серйозні доводи проти цієї думки наводить німецький історик Т. Моммзен.

Журналистика, в нашем смысле слова, никогда не существовала у римлян; литературная полемика ограничивалась брошюрной литера-турой, да еще весьма распространенным в то время обычаем писать в общественных местах кистью и грифелем все сведения, предназначав-шиеся для публики. Зато многим мелким личностям поручалось записывание для отсутствующих господ всех ежедневных происшест-вий и городских новостей; Цезарь еще во время своего первого кон-сульства принял необходимые меры для немедленного обнародования извлечений из сенатских прений. Из частных записок этих римских наемных писак и из текущих официальных отчетов возникло что-то вроде столичного листа новостей (acta diurna), куда заносился краткий отчет о делах, обсуждавшихся в народном собрании и в сенате, список родившихся, смертные случаи и тому подобное. Этот листок стал со временем довольно ценным историческим источником, но никогда не имел настоящего политического и литературного значения Моммзен Т. История Рима: В 5 т. - Т. 3. - СПб., 1995. - С. 422..

Що стосується подальшої ґенези газети, то вже Октавіан Август зменшив обсяг офіційної інформації, значно розширив відділ пригод, які самі римляни назвали «пустощами» (ineptiae).

Після смерті імператора газета під назвою «Аcta senatus at populi» перетворилася на опис церемоній при дворі, остаточно дискредитувавши громадську просвітницьку функцію цезарівсь-кого видання. «Acta diurna» використовували як офіційний доку-мент без огидливості та глузування, а нові «Acta senatus» стали об'єктом сатири в меніппеї Назви «меніппея», «меніппова сатира» - від імені Меніппа Гадарського (2 пол. ІІІ ст. до н.е.), представника кінічної філософії, який писав сатири прозою, вирішуючи в них питання практичної життєвої моралі й перемежовуючи ці сатири вставними віршами. Сатири Меніппа гумористичні за формою і серйозні за змістом. Петронія «Сатирикон».

4.4 Розвиток епістолярного жанру

Епістолярна творчість у Стародавньому Римі замінювала сучасну газету. Багаті римляни, від'їжджаючи у віддалені про-вінції, залишали в Римі своїх рабів або наймали вільних людей, які знали грамоту й регулярно повідомляли у листах своїм гос-подарям про те, що робиться в столиці. Іноді одна така людина працювала на декількох кореспондентів і була, мабуть, прооб-разом інформаційної агенції. Листи давніх римлян не лише джерело, а й засіб доносити свої міркування не тільки до кон-кретних адресатів, а й до широкого кола читачів. Так, Цезар, як досвідчений політик, нерідко сам писав листи, щоб залучити на свій бік видатних людей. Ось свідчення Плутарха:

«Цезарь первый придумал сноситься с друзьями письменно, когда безотлагательные дела или расстояние не позволяли ему объясниться с ними лично».

Цезарь - Цицерону: «Ты открыл все сокровища, свойственные красноречию, и сам первый воспользовался ими. С этой стороны ты много прославил римское имя и возвеличил свою родину. Ты снискал себе лучшую из всех славу и триумф более предпочтительный, чем успехи самых великих полководцев, так как больше ценности в расширении границ ума, чем в расширении пределов государства».

Важливе значення в епістолографічній спадщині Давнього Риму мали листи Цезаря, Горація, Овідія, Сенеки та ін.

Найкраще епістолографія римлян представлена збірками листів Цицерона, який віддавав данину поваги цьому виду людського спілкування. Він писав Гаю Скрибонію Куріону:

«Як ти добре знаєш, листи бувають різних родів; але пряме при-значення листа, ради чого його було винайдено, - це у разі необ-хідності повідомляти відсутнім про щось, що важливо довести до їх відома, з нашої точки зору».

У 1345 р. тексти листів Цицерона знайшов Петрарка. Ра-зом із зустрічними посланнями деяких адресатів кількість цице-ронівських листів включає понад 900 примірників. Тут є листи рекомендаційні, втішливі, листи-прохання, ділові, дружні й жагуче публіцистичні.

Цицерон - Цезарю: Прочел я письмо твое, доставленное мне Фурнием, где пишешь ты, чтобы я оставался пока в столице; ты пишешь, что желаешь пользоваться моими советами и авторитетом моим (как государственного деятеля).

Это еще не так удивительно. Но вот я задал себе вопрос, что это значит, что он хочет пользоваться и моим личным влиянием, и даже помощью? И привела меня надежда к той мысли, что ты, Цезарь, человек удивительного, единственного в своем роде благоразумия, хочешь подумать наконец о мире, покое и о добром согласии среди наших сограждан. Вот и полагаю я, что для этого дела я лично, по самой природе своей, человек самый удобный. А если так, если ты действительно помышляешь об оказании должного нашему Помпею, о примирении с ним и с республикой, то лучше меня в качестве посредника не найдешь никого. Мир и только мир советовал я всегда и ему, и сенату. Меча я не обнажал и к войне ни за кого из вас обоих не причастен. Я всегда был того мнения, что война - это в сущности есть орудие, направленное против тебя, орудие, которым недруги и завистники твои стараются умалить твое достоинство, дарованное тебе народом. Я был и прежде всегда ревнителем твоей чести, всегда советовал и другим то же самое, т. е. поддержать тебя, - и теперь меня сильно беспокоит положение Помпея. Да! вот уже немало лет протекло с тех пор, как я полюбил вас обоих - в качестве своих избранников и друзей. Прошу тебя, или, лучше сказать, заклинаю тебя всеми силами: среди твоих многотрудных забот посвяти хоть минуту времени этой мысли - окажи мне вечное благодеяние, сделав меня честным, благородным и любящим другом! Если бы это нужно было для меня только, то и тогда я надеялся бы достичь желаемого; но ведь, по-моему, это касается твоей чести, касается государства; ты должен признать меня, - конечно, если я уцелею благодаря тебе - меня именно из немногих, наиболее способных содействовать водворению согласия между вами обоими и в самом государстве. Я, со своей стороны, уже выразил тебе раньше благодарность за Лентула, за оказанное ему благодеяние, ему, моему благодетелю; однако же, прочитав его письмо ко мне, воодушевленное чувством глубочайшей признательности за твое щедрое благодеяние, я счел и себя самого получившим от тебя то же самое благодеяние, как и он; если ты убежден в моей к нему благодарности, то устрой так, умоляю тебя, чтобы к Помпею у меня было такое же чувство (т.е., пощадив Помпея, благодаря моему посредничеству, дай мне возможность отблагодарить его за все прежнее).

Перевод С. П. Кондратьева

Листи видатних людей читали вголос, коментували й переписували. Існував також жанр відкритих листів Відкритий лист - один із публіцистичних жанрів, який передбачає епістолярну форму, наявність конкретного адресата й публічну вагомість у тексті фактів і запропонованих оцінок і думок., тексти яких розмножували й розвішували в публічних місцях.

4.5 Політична публіцистика Юлія Цезаря

Гай Юлій Цезар (100 - 44 рр. до н.е.) зіграв велику роль в історії публіцистики й політичної агітації. Мистецтво оратора й письменника він успішно використовував у запеклій політичній боротьбі з прихильниками республіки. Освіту ритора Цезар одержав у відомого родоського вчителя красномовства Молона. Про його літературні твори, які, на жаль, не збереглися: епічну поему «Геркулес», трагедію «Цар Едіп», поему «Подорож», трактат у 2 кн. «Про аналогії», написаний у відповідь на твір Цицерона «Про оратора», два памфлети «Антикатони», які розвінчували цицеронівську апологію стоїка Катона, - згадували майже всі античні історики. Саллюстій, Плутарх, Свєтоній описували випадки красномовства Цезаря, його участь у сенатських засіданнях та його роль у формуванні громадської думки.

Не залишилося жодної з політичних промов Цезаря. Ймо-вірно, що він не оприлюднював тексти своїх виступів, бо, на від-міну від Цицерона, не вважав їх творами високого мистецтва, а вбачав у них лише засіб для досягнення мети. Красномовство Цезаря позбавлене поетичних прикрас, але сповнене жвавості, природності й енергії.

Уперше серйозно Цезар узявся за перо, щоб захиститися від нападок сенату в останні місяці свого проконсульства в Галлії. Сенатська партія була стурбована авторитетом Юлія Цезаря й висунула ряд серйозних обвинувачень у порушенні ним норм римського права та військової честі. Від Цезаря вимагали звіту про його дії за час консульства. Злочин, що ста-вили йому за провину, не вважався у Давньому Римі чимось особливим, навпаки, пограбування скарбниці й одержання хаба-рів консулами були явищами звичними, а підступність на війні з варварами цілком могла розцінюватися як військова хитрість. Для Цезаря такий збіг обставин міг невигідно позначитися на подальшій політичній кар'єрі, стати катастрофою. Тому він негайно пише апологію собі - «Записки про галльську війну» (в 7 кн.), де створює міфічний образ непереможного і справед-ливого захисника інтересів римського народу.

«Записки…» розповідають про діяльність Цезаря в Галлії упродовж майже 9 років. Автор зберігає ілюзію правдивості та об'єктивності. Формально твір має вигляд звіту про наступальні й оборонні операції в Галлії. Цезар пише від третьої особи. Він дає хронологічний та послідовний виклад подій, розповідає про звичаї варварів, про справжні бої, вказує імена воїнів, вживає топоніми. Таким чином, читач бачить полководця - справж-нього стратега, наділеного сміливістю, спритністю й умінням виходити з найскрутніших ситуацій.

Упродовж розповіді Цезаря супроводжує Фортуна.

Фортуна (лат. Fortuna) - римська богиня щастя, долі, добробуту, успіху, ототожнювана з грецькою Тіхе. У Римі Фортуна мала особливу шану; значення її зросло, коли занепала віра у стародавніх богів. За Плутархом, Фортуна, прибувши до Риму, скинула крила, зняла взуття і зійшла з кулі щастя з виразним наміром навіки залишитися в столиці. Зображували її у вигляді жінки, яка тримає в лівій руці ріг Амальтеї і розсипає монети або спирається на кулю й у правій руці тримає коло (символ минущого щастя).

@ Латинські прислів'я:

· Fortuna caeca est - Доля сліпа.

· Fortuna faveat fortibus - Щастя сприяє відважним.

· Fortuna fertes metuit, ignavos permit - Доля боїться хоробрих, пригноблює полохливих.

Герой «Записок…» завжди на чолі свого війська, на перед-ньому краї оборони - там, де найважче. Перед битвою наказує всьому війську «залишити коней, щоб, урівнявши небезпеку всіх, полишити надію на втечу». Він простий, невибагливий, нарівні з солдатами переносить весь тягар служби.

Цезар розповідає про мужність своїх підлеглих, про наго-роди й заохочення героїв. Розрахунок автора простий: головна опора могутності Цезаря - армія. Солдат повинен відчувати своє значення, турботу полководця про себе і тоді служитиме вірою й правдою. Мужність армії Цезаря підкреслена описом хоробрості ворогів, їхньої хитрості й завзятості. Автор ставиться з повагою й до військового мистецтва варварів. У розповіді про оборону Алезії звучить гімн стійкості й самовідданості галлів. Однак Цезар постійно підкреслює «варварську» підступність своїх ворогів, послам яких не довіряє, а миролюбства побоюється. Як будь-який римлянин, він говорить, що краще мертвий ворог, ніж ненадійний друг. Описи загибелі римлян пройняті хвилюванням і драматизмом. Тільки прагненням до слави Риму, турботою про благо держави й римського народу пояснює Цезар свою неймовірну жорстокість до варварів. Він повідомляє про продаж у рабство 53 тис. осіб із племені адуатуків, які порушили умови капітуляції. Рятуючи Рим і своє військо від «дуже небезпечної війни», Цезар наказує майже повністю знищити деякі племена варварів, що просили миру; в інтересах римського народу переправляється за Рейн, щоб «вселити германцям... страх за їхні власні володіння». У свідомість громадянина впро-ваджується ідея про мудрість і далекоглядність проконсула, головною турботою якого є інтереси римського народу.

Отже, Цезар своїми «Записками про галльську війну» не тільки вдало спростував усі обвинувачення політичних про-тивників, а й викрив їхню змову з варварами.

У наступній книзі, «Записках про громадянську війну», Цезар стикається ще з більшими труднощами ідеологічного характеру. Йому не вдається довго зберігати позицію об'єктив-ного оповідача й доводиться вдаватися до менш респектабель-них прийомів виправдань та інвектив Інвектива [від лат. invectiva - лайлива (промова)] - гостий викривальний виступ проти кого- або чого-н.; гостре звинувачення, випад. . Намагаючись виправ-дати свої протизаконні дії, автор наводить аргументи, що ство-рюють видимість справедливості. Так, свій перехід через прикордонну ріку Рубікон він робить заради блага держави.

Цезар був прихильником аттичного стилю. Його «Запис-ки…» - це зразок простоти, ясності й переконливості. В обох творах, які залишилися незакінченими, Цезар створив особли-вий стиль політичної публіцистики, де зміг уникнути образ-ливого тону, просторічних слів, архаїзмів, неологізмів, складних поетичних тропів, пишноти, вигадливості, слів у переносному значенні. Іноді Цезар вживає скоромовки або фігури умовчання, зрозумілі тільки уважному читачеві. Його прийоми залишаються майже непомітними, і в читача виникає відчуття прямоти й правдивості автора, який виставляє на суд римського народу «оголену правду». Навіть він був уведений в оману май-стерністю Цезаря, вважав його твори «чистими, простими, чарівними» і писав, що після Цезаря історик не стане описувати війни з галлами.

Стиль автора «Записок…» - це стиль полководця. У промові Критогната він виявляє талант у мистецтві етопеї Етопея [від грец., лат. ethopeia - робити звичай] - фігура думки, при якій певне міркування вкладається у вуста тієї особи, яка має це оцінити., створюючи образ суворого й непохитного галла. Ядром дина-мічного стилю Цезаря вважають пряму мову. Відчуття простору створюють різноманітні топоніми.

Науковців здавна цікавило питання стосовно жанру «За-писок…». Їх називали воєнними мемуарами, історіографічними працями, автобіографічними записками тощо. Античні джерела дають інформацію, що основою тексту були донесення, реляції про воєнні дії, які регулярно складалися у штабі полководця.

Як відомо, твори Цезаря видані з поміткою «commen-tarii», що означало записи по ходу подій, оперативні замітки про те, що відбувається. Плутарх згадував:

«Він [Цезар] вправлявся ще й у тому, щоб, сидячи на коні, диктувати одночасно листи двом або навіть, як стверджує Оппій [наближений Цезаря], ще більшій кількості писців».

Дослідники вважають, що під диктовку була створена і частина «Записок…».

Осада лагеря Цицерона (кн.V, гл. 44) (отр.)

<…> В этом легионе было два очень храбрых человека, оба центуриона, с такими заслугами, что приближались к нача-льникам первого ранга: Тит Пулион и Люций Ворен. Между ни-ми постоянно шел спор, кто из них лучше, и в течение многих лет как соперники они боролись за высшие места. Когда у укре-плений шел очень горячий бой, первый из них, Пулион, гово-рит: «В чем дело, Ворен! Какого еще другого случая ждешь ты, чтобы доказать свою храбрость? Этот день рассудит все наши споры». С этими словами он выходит из укрепления и смело кидается туда, где толпа врагов была особенно густой. Но и Ворен не скрывается за валом: боясь плохого мнения о себе со стороны всех, он следует за ним. Когда между Пулионом и вра-гами был уже маленький промежуток, он бросает во врагов дро-тик и одного из толпы врагов убивает; когда тот пал бездыхан-ным, галлы прикрывают его щитами и все бросают копья в сво-его врага, не давая ему возможности отступить. Щит Пулиона пробит, и копье вонзилось в перевязь меча. Этот случай повер-нул ножны в сторону, и когда Пулион попытался вытащить меч, то сделать это правой рукой он никак не мог, а враги стали окру-жать его, при полной его беспомощности. Тут на помощь свое-му противнику приходит Ворен и помогает ему, попавшему в затруднительное положение. Тогда вся толпа врагов тотчас от Пулиона обратилась на него: они считали, что Пулион убит ко-пьем. Ворен вступает в рукопашный бой и, поразив одного, за-ставляет других немного отступить; но в то время как он насту-пает с слишком большою горячностью, он падает, попав ногою в рытвину. Ему, в свою очередь окруженному врагами, оказы-вает помощь Пулион. Таким образом, оба, перебив много вра-гов, с величайшей славой невредимыми вернулись назад в ла-герь. Так и в этом споре, и в этой битве судьба играла ими обоими: каждый из них, будучи другому соперником, принес ему помощь и спасенье, так что нельзя было решить, кто же из них по доблести должен считаться выше.

Перевод М. М. Покровского

Речь Критогната (отр.)

[Вождь Галлии, восставшей против оккупации ее Цезарем, - Верцингеторикс, потерпев поражение, со всей пехотой бросился в укрепленную Алезию. Цезарь сплошным укреплением запер Верцингеторикса с войсками в Алезии. Общее ополчение Галлии задержалось, и в Алезии начался голод, а с ним появилось и малодушие; стали раздаваться голоса, что надо сдаваться. Тогда выступил Критогнат, пользовавшийся большим авторитетом. В своей речи он освещает «победы» римлян с точки зрения покоренных ими народов].

<…> Каково настроение, думаете вы, будет у наших близ-ких и родственников после того, как в одном месте будет избито восемьдесят тысяч человек? Если им придется вступить в сраже-ние почти что на наших трупах? Не лишайте же своей помощи тех, кто ради вашего спасения пренебрег своей собственной опасностью, и по собственной глупости и легкомыслию, по сла-боумию нашему не повергайте в прах всю Галлию, не надевай-те на нее ярмо вечного рабства. Или потому, что они не пришли к назначенному сроку, вы уже сомневаетесь в их верности и постоянстве? В чем дело? Или вы думаете, что римляне ежедне-вно работают на своих внешних укреплениях ради удовольст-вия? Если вас не могут подкрепить вестники от наших друзей, так как всякая возможность добраться до нас совершенно отре-зана, то воспользуйтесь свидетельством наших врагов, что при-ближается момент их прихода; испуганные этим, они дни и ночи заняты работами. Итак, каково же мое предложение? Сделать то, что наши предки сделали далеко не в такой важной войне с кимврами и тевтонами: запертые в своих городах и испытывая такой же недостаток, как мы, они поддержали свою жизнь телом тех, которые, казалось, по возрасту были бесполезны для войны, но не сдались врагам. Если бы даже мы не имели примера такой твердости, я во имя свободы счел бы прекраснейшим делом - показать его и передать на память потомству.

Но разве та война была в чем-либо похожа на нынешнюю? Опустошив Галлию, причинив огромные бедствия нашим преде-лам, кимвры в конце концов ушли и устремились на другие страны; права, законы, поля, свободу они нам оставили. Римля-не же к чему, по правде, другому стремятся или чего желают, как не того, чтобы под влиянием зависти засесть на полях и в областях тех, о которых они по молве узнали, как славных и мо-гущественных на войне, и навязать им навсегда вечное рабство. Ни на каком другом условии они войны не вели. Если того, что делается у далеких народов, вы не знаете, то посмотрите на со-седнюю Галлию, которая обращена в провинцию: ее права и законы изменены, она подчинена секирам ликторов и задавлена непрерывным рабством.

Перевод С. П. Кондратьева

Основні принципи публіцистики Цезаря намагалися вжи-вати його послідовники, автори записок «Александрійська вій-на», «Африканська війна», але мали менший талант і політич-ний досвід, що позначилося на художньому рівні цих творів.

@ Цезар:

· Прийшов, побачив, переміг.

· Перейти Рубікон.

· Досвід усьому вчитель.

· Люди охоче вірять тому, чому бажають вірити.

· Кожен - коваль своєї долі.

Отже, важливими письмовими інформаційними джерелами Стародавнього Риму були історичні записи, епістологріфія, політична публіцистика Цезаря. Велике значення мало створення офіційної газети.

Рекомендована література

1. Античная литература. Рим: Антология / Сост. Н. А. Федоров, В. И. Мирошенкова. - М.: Высш. шк., 1988. - 720 с.

2. Берлин П. Очерки современной журналистики // История печати: В 2 т. - Т. 2. - М.: Аспект Пресс, 2001. - (Серия «Классика журна-листики»). - Режим доступа: http://evartist.narod.ru/text2/34_2.htm

3. Електронна бібліотека світової літератури. - Режим доступу: http://www.ae-lib.org.ua

4. История печати: Антология: Т. 3: Газета Древнего мира / Очерки по истории мировой почты / Сатирико-нравоучительные журналы Стиля и Аддисона: Учебное пособие для вузов (сост., предисл., комм. Засурского Я. Н., Бакулина О. А.). - М.: Аспект Пресс, 2008 г. - 271 с. (Серия «Классика журналистики»).

5. Корнилова Е. Н. Риторика - искусство убеждать. Публицистика античного мира. - М.: Изд-во МГУ, 2010. - 240 с.

6. Лосев А. Ф. История античной эстетики. Ранний эллинизм. Том V. - М.: Искусство, 1979.

7. Моммзен Т. История Рима: В 5 т. - Т. 3. - СПб., 1995. - Режим досту-па: http://www.centant.pu.ru/sno/lib/momm/index.htm

8. Прутцков Г. В. Введение в мировую журналистику: Антология: В 2 т. - М.: Омега-Л, ИМПЭ им. А. С. Грибоедова, 2003.

9. Тронский И. М. История античной литературы. - Режим доступа: http://www.sno.pro1.ru/lib/tron/index.htm

10. Утченко С. Л. Юлий Цезарь. - М.: Мысль, 1976. - Режим доступа: http://militera.lib.ru/bio/utchenko_sl/index.html

11. Федченко П. М. Преса та її попередники. - К.: Наукова думка, 1969. - 350 с.

Контрольні питання та завдання

1. Які історичні записи дають найбільше уявлення про існування письмової пражурналістики? Проілюструйте це за допомогою прикладів.

2. ? «Уникай, як підводного каменя, нового й незвичного слова», - писав Цезар у роботі «Про аналогії». Які ще його вислови вам відомі? Як вони використовуються в журналістиці? Наведіть приклади.

3. Використовуючи науковий матеріал до теми, підготуйте розповідь про виникнення римської протогазети.

4. Цицерон у трактаті «Брут» дає таку характеристику творам Цезаря: «Записки…» …заслуговують на вищу похвалу - в них є гола простота і чарівність, вільні від пишного ораторства». Обґрунтуйте справедливість цих слів.

5. ? Ознайомтеся з уривками з творів Цезаря і випишіть з тексту, переклавши українською, основні стильові прийоми. Доведіть, що стиль публіцистики Цезаря - це стиль полководця.

6. ? Дослідник С. Л. Утченко підрахував, що у творах «Записок…» ім'я Цезаря згадується 775 разів. Про що це свідчить?

7. ? До якого жанру слід віднести «Записки…» Юлія Цезаря?

8. Яке значення мав епістолярний жанр у Стародавньому Римі?

Завдання для самостійного опрацювання

1. ? Розкажіть про формування й розвиток епістолярного жанру та жанру відкритих листів у Стародавньому Римі.

2. Підготуйте розповідь на одну з запропонованих тем: «Публіцистика і ораторство Юлія Цезаря», «Особливості політичної публіцистики у «Записках…» Юлія Цезаря».

5. Публіцистичні жанри античності І-ІІ ст.

…коли навіть природа відмовила в хисті, - обурення створить вірш.

Ювенал

5.1 Розвиток віршованої сатири

У І ст. до н.е. - І-ІІ ст. н.е. для викриття політичних супро-тивників використовували як переписані промови, так і прозові твори та вірші. Значного поширення набувають жанри віршо-ваної сатири Сатира [від лат. satura - суміш] - вірш, що висміює негативні явища. Походить від назви міфічних істот, напівбогів-напівтварин - сатирів. і послання Послання - віршований літературний твір, написаний у формі звернення до певної особи чи групи людей.. Пражурналістика виявляє себе у формах інвективи, епіграми Епіграма [від лат. еpigramma ] - напис, короткий сатиричний твір., памфлету тощо.

Батьком римської сатири традиційно вважають давньо-римського публіциста Гая Луцілія (бл. 180 - 102 рр. до н.е.). Він писав про всі сфери римського життя, різко критикував окремих осіб. Його «сатури» мають форми пародії, памфлету, послання, фейлетону тощо. Написані вони здебільшого дактиличним гекзаметром. Ім'я Луцілія стало синонімом безкомпромісної критики.

Найкращі зразки римська сатира залишила у творах Горація, Ювенала, Марціала (епіграми) та ін.

Квінт Горацій Флакк (65 - 8 рр. до н.е.) - один із найвидатніших поетів античності. Орієнтуючись на Луцілія, запозичив у нього традиційні типи людей, образи, навіть імена, проте збагатив сатиру новими мотивами, зробив мову соковитішою. Улюблену працю над віршами Горацій мусив поєднувати зі службою в державній установі на посаді переписувача фінансових документів. Окрилений визнанням, Горацій завершив першу книгу сатир, які називав бесідами, бо й справді невимушено говорив то з адресатом твору, то з уявним співрозмовником, то сам з собою.

Сатира ІV (урив.)

<…> Поміркуєм над іншим: чи ти справедливо

Дивишся оком кривим на сатиру. Ось Капрій і Сульгій,

Два скаржники, все винюхують, нишпорять, люті й охриплі,

Страх на злочинців наводять. Та хто за собою не чує

Жодного злочину - той жартуватиме з їхніх донесень.

Хай би ти й схожий на Целія був, розбишаку, чи Бірра -

Все ж би не мусив лякатись мене: я ж не Капрій, не Сульгій.

Творів моїх і в книгарні нема, й на стовпі їх не хвалять.

Люд не обслинить їх, пальцем пітним Гермоген не торкнеться.

Їх лише друзям я зрідка читаю, та й то хіба змусять,

Звісно, не будь-де почну й не для всіх, як, буває, читають

Посеред Форуму, в гущі людей; залюбки й у купальні

Дехто читає: там голос, мовляв, аж гуде під склепінням.

От і милується ним. А чи впору гуде, чи доречно -

Байдуже їм, недотепам. - «А ти таки звик дошкуляти, -

Часто мені дорікають,- кольнеш і вже радий!» - Стривайте,

Звідки цей докір? Чи, може, хто з тих, із якими дружив я,

Кинув його? Буває ж такий, що позаочі й друга

Геть обчорнить, ще й обмовнику, встрявши в розмову, підтакне.

Слави дотепного прагне такий, а щоб гурт розсмішити -

Піде на все: таємницю довір йому - тут же розплеще.

Ось в кому зло, громадянине римський, таких бережися!

Переклад А. Содомори

@ Горацій:

· У межах природи живи!

· Великі обіцянки зменшують довір'я.

· Ті, що виїздять за море, міняють небо, а не душу.

Децім Юній Ювенал (45-130 рр.) - знаменитий пред-ставник картаючої сатири. Народився у місті Аквін. Переїхав-ши до Риму, вивчав ораторське мистецтво й виступав публічно, але без особливого успіху. Ювенал мав командну посаду в армії і лише у зрілі роки прославився як сатирик.

Перша сатира - ніби вступ до всіх інших. Перебираючи ха-рактерні риси римських звичаїв періоду імперії, Ювенал писав, що, спостерігаючи таке, не можна не взятися за перо.

Сатира І (урив.)

<…> Хто б тут сатир не писав, коли євнух весілля справляє,

Мевія, груди свої оголивши, у бік кабанові

Списа встромляє, коли за патриціїв нині береться

Той, хто голив мені, хлопцеві, бороду вже жорсткувату.

Інший он, раб із Канопа, з-над Нілу пройдисвіт, Кріспін той,

Вправно плечем ворухнув і свій плащ пурпуровий тирійський

Все поправляє й на пальці пітнім вертить золотий свій

Перстень, немовби в жару він занадто обтяжував руку.

Важко сатир не писать: хто б настільки міг бути байдужим

До зіпсуття в нашім Римі, настільки залізним, щоб гнівом

Не спалахнуть, коли стріне Матона, юриста, що в ношах

Ледь помістивсь, а за ним - на найближчого друга донощик;

Так він і ловить ті крихти усі, що лишились від краху

Знатних людей; його Масса боїться, його задобряють

Кар і тремтливий Латин, підсилаючи на ніч Тімелу.

Тут тебе з шляху зметуть усі ті, хто отримує спадок

Протягом ночі, хай знає, яким є найкращий сьогодні

Шлях, що веде до зірок, - піддобритись багатій бабусі:

Вже Прокулей має унційку; аж одинадцять у Гілла -

В кожного плата така, на яку, як мужчина, спромігся.

Хай бере плату й за кров - і хай блідне, мов той, хто босоніж

Раптом на люту змію наступив, чи промовець, що мусить

Мову врочисту вести при вівтарі лугудунськім.

Переклад М. Зерова, В. Волощука

Друга сатира скерована проти лицемірів, що, марнуючи життя в розпусті, наважуються говорити про моральність. Наступні твори - про невигоди столичного життя для бідної, але чесної людини, про придворне життя, про римських жінок, для яких немає нічого, що б вони не вважали за ганебне, про аристократичне чванство, яке поєднується в сучасних поетові вельможах з найганебнішим життям, про розбещеність, яка панувала в Римі, тощо. Сатири розвивають моральні теми в дусі поширеної на той час у Римі стоїчної філософії. Сумному становищу людей інтелігентських професій - поетів, істориків, ораторів, учителів - присвячена сьома сатира.

Сатира VІІ (отр.)

<…> Только в Цезаре - смысл и надежда словесной науки:

Он ведь один почтил печальных Камен в это время -

Время ненастья, когда знаменитые наши поэты

Брали на откуп то в Габиях баню, то в Риме пекарню

И не считали позором и срамом глашатая дело,

Время, когда из долин Аганиппы, покинув их, Клио,

Вовсе голодная, переселилась в приемные залы.

Если нельзя увидать и гроша в тени Пиэрии,

Ты поневоле возьмешь ремесло и кличку Махеры:

Выйдешь толпе продавать на комиссию взятые вещи -

Мебель, посуду для вин, треноги, комоды, шкатулки,

Пакка и Фавста стихи - «Алцитою», «Фивы», «Терея».

Лучше уж так, чем в суде заявлять, что ты очевидец,

Сам ничего не видав; хоть и так поступают вифинцы,

Разные всадники там азиатские, каппадокийцы

Да голопятый народ, что Галлия нам поставляет.

Только лишь с этой поры наукам противной работы

Взять не захочет никто, вплетающий звучные речи

В мерно-певучий размер, никто, отведавший лавра…

<… > свободы нам не дано, а зараза писать не у всех излечима.

Болью души она держит людей и в них матереет.

Лишь выходящий из ряда поэт, особенной крови,

Что не привык повторять приведенное, что не чеканит

Пошлых стихов одинаковой для всех разменной монетой, -

Этот поэт - я не знаю его, а чувствую только -

Создан духом превыше забот, без горечи вовсе;

Он стремится в леса и жадно пьет Аонидин

Ключ вдохновенья. Не будет певцом пиэрийского грота,

Тирса не сможет держать - бедняк печальный, лишенный

Всех тех средств, что нужны его телу днем или ночью:

Клич заздравный творя, Гораций, конечно, был сытым!

Есть ли таланту простор, когда не только стихами

Сердце полно и стремленьем к владыкам Кирры и Нисы, -

Сердце, которому трудно нести двойную заботу?

<…> Жить под личиною средств, превышающих их состоянье;

Но расточительный Рим не знает предела издержкам.

Разве мы верим речам? Ведь никто не доверил бы нынче

Двести монет Цицерону, когда бы не перстень блестящий.

<…> Перед лицом этих трат полагают, что пары червонцев

Хватит вполне заплатить хотя бы Квинтилиану.

Сын для отца дешевле всего. «Откуда же столько

Квинтилиан имеет лесов?» Не надо примеров

Редкой удачи: кому повезет, тот и мудр и прекрасен,

Красноречив; кому повезет - родовит, благороден

И, как сенатор, - обут в сапоги с застежками лункой;

Раз повезло, он великий оратор, искусный стрелок он.

Чудно поет (даже если охрип). Вся разница в том лишь,

Что за светила тебя с материнского лона приемлют,

Слыша твой первый крик рожденного только младенца.

Если захочет Судьба, ты из ритора консулом станешь;

Волею той же Судьбы ты не консул будешь, а ритор.

<…> Вот так и блюди суровой науки обычай,

Ибо учителя долг - языком в совершенстве владея,

Помнить историю всю, а авторов литературных

Знать, как свои пять пальцев, всегда <…>.

Перевод Д. С. Недовича

У новій європейській літературі ім'я Ювенала стало сино-німом гнівної сатири.

5.2 Публіцистика Сенеки

Луцій Анней Сенека (4 р. до н.е. - 65 р. н.е.) - філософ, поет і державний діяч. При імператорі Калігулі (37-41 рр.) став відомим письменником і оратором, членом сенату.

У 41 р. Сенеку було звинувачено у перелюбстві й відправ-лено у вигнання на о. Корсика. Тут він написав трактат «Про стислість життя» - на користь філософії, яка веде до щирого блага. Слідом за стоїками Сенека думав, що монархія за умови правління справедливого царя може бути запорукою добробуту держави. Йому випало боротися із впливом Агриппини. Сенека переміг, але ця перемога стала гіршою за поразку: у 59 р. Нерон наказав убити Агриппину, і Сенека був змушений не тільки санкціонувати матеревбивство, але й виступити з виправданням перед сенатом. Він написав трактат «Про блаженне життя», у якому намагався примирити стоїчну доктрину й дійсність.

У 62 р. філософ пише трактат «Про спокій душі». Діяння залишається для нього щирим поприщем чесноти і справою на благо держави. Автор демонстративно відсторонювався від громадського життя. Людина має право на дозвілля, навіть не відслуживши визначений термін державі, - доводив він у трактаті «Про дозвілля». Останній твір Сенеки - «Моральні листи до Луцілія», написаний в епістолярній формі.

Сенека вітає свого Луцілія!

Я розумію, Луцілію, що не лише вдосконалююсь, а й перемінююсь. Не кажу, та й не сподіваюся, що в мені вже не зосталось нічого такого, чого б не треба було змінювати. Та й дивно, якби не було ще всякого-різного, що належало б чи то пригамувати в собі, а чи примножити. Та вже як душа бачить свої хиби, хоч досі й не помічала їх, то хіба це не свідчення того, що вона - на стежці до вдосконалення? Деяких недужих вітають з тим, що вони самі відчули себе недужими. Отож я хотів би поділитися з тобою тією раптовою своєю переміною: тоді був би впевненіший щодо нашої дружби - справжньої дружби, якої неспроможні порушити ні надія, ні страх, ані корисливість, дружби, з якою люди вмирають, задля якої вмирають. Назву тобі багатьох, котрим бракувало не друга - дружби. А цього не буває, коли душею однаково пориваємось до чеснот. Та й не диво: ми ж тоді знаємо, що все у нас спільне, надто - прикрощі. Не можеш собі уявити, скільки корисного, я сам це помічаю, приносить мені кожен день! - «Поділись і зі мною, - скажеш, - тим, що ти випробував і визнав таким помічним». - Я ж і сам радий усе перелити в тебе, та й вивчаю щось, власне, для того, аби мати ту приємність - навчити. Ніяке знання - хай і незвичайне, рятівне - мене не втішатиме, якщо ним володітиму тільки для себе. Коли б мудрість давалася лише з тією умовою, щоб я тримав її, мов у клітці, й нікому про неї не говорив, - я б одкинув її. Ні з ким не поділене добро, хоч би яким було воно, радості не приносить. Отож перешлю тобі й самі книжки, а щоб ти не трудився, вишукуючи корисне, то зроблю помітки - відразу зможеш приступити до того, що я сам подивляю і схвалюю. І все ж кориснішими, ніж книжки, були б для тебе живий голос і товаришування з розумними людьми. Потрібно бути на місці і самому все побачити, по-перше, тому, що люди більше вірять очам, аніж вухам, по-друге, тому, що шлях через настанови - довгий, а через приклади - короткий і надійний. Клеант не повторив би Зенона, якби тільки слухав його; він же входив у його життя, вникав у потаємне, спостерігав, чи той живе згідно зі своїми настановами. Платон, Арістотель, та й весь загін філософів, які мали потім розійтися протилежними стежками, більше почерпнули із самих звичаїв Сократа, ніж із його бесід. Метродор, Гермарх і Полієн завдячують своєю знаменитістю не так настановам Епікура, як спільному з ним життю. А втім, закликаю тебе не лише користати, а й допомагати: чимало добра дамо собі навзаєм.

А тим часом, аби сплатити тобі мій щоденний борг, скажу, чим я нині захопився, читаючи Гекатона. «Запитаєш, - мовив, - чого я домігся? - Я почав бути другом сам собі». Чималого, скажу, домігся: ніколи не буду самотнім. А ще, вір мені, хто став другом собі, той буде другом для всіх інших. Бувай здоров!

Переклад А. Содомори

Вільні міркування Сенеки на різні теми вплинули на євро-пейську літературу. Основоположник англійського есе Ф. Бекон прямо називав листи Сенеки зразком, на який він орієнтувався при написанні своїх творів.

Улюбленою формою наставляння з часів Сократа став філософський діалог, або діатриба Діатриба [від грец. diatribe - бесіда] - започаткований кініками популярний усний виклад етичних настанов; нещадна, сувора, різка критика.. З усного мовлення діатри-ба легко переходила в невеликі трактати (у Сенеки вони так і називаються «Діалоги») і листи.

Сенека не користувався складною системою засобів кла-сичної риторики, а створював свою. Він вживав короткі фрази, перебивав сам себе запитаннями, вводив розмовну лексику, тво-рив неологізми. Зразком такого стилю є незакінчений публіци-стичний памфлет «Огарбузення», написаний у стилі «меніппової сатири». Назва твору - каламбур до слова «обожнювання». У Римі гарбуз був символом глупоти. Сенека замінює слово «обожнювання» словом «огарбузення». Майстерно висміюючи імператора Клавдія за допомогою високих цитат з Гомера, Евріпіда, Вергілія та народних приказок і грубих слів, Сенека прославляє молодого, вихованого ним імператора Нерона. «Огарбузення» - сатира не тільки на Клавдія, але й на прийоми імператорського самовладдя та засідання сенату.

Отыквление (отр.)

Клавдий начал задыхаться, а все душа с телом не рас-стается. Вот Меркурий, всегдашний почитатель его талантов, отозвал в сторонку одну из Парок и молвил: «Послушай, лихо-дейка ты эдакая, доколе у тебя этот бедняга корчиться будет? Неужто его мучению и конца нет? Уж никак шестьдесят четвер-тый год пошел, как он все издыхать собирается: что, ты ни ему, ни государству добра что ли не хочешь? Дай ты гадателям хоть раз-то не соврать: ведь с тех пор как он императором стал, они его все время хоронят, чуть не ежемесячно. А впрочем, коли и врут они, так и то не диво: часа его смерти никто не ведает; никто не считал, что он и на свет-то родился. Делай ты, однако, свое дело. Этого ты умертви, а дворец дай другим, получше!»

<…> Что потом на земле поделалось - и говорить нечего: все это вам отлично известно. Нечего бояться, что вылетит из памяти такая всеобщая радость, - как гвоздем засела: своего счастья никто не забывает! А вот послушайте, что на небе-то потом было: тут уж за верность ручаюсь!

Докладывают Юпитеру, что пришел какой-то верзила, седой совсем; грозится за что-то, видно: все головой трясет; а правую ногу совсем волочит. Спросили-де у него, из каких он, - пробурчал что-то несуразное: ничего разобрать нельзя; и языка-то его не поймешь: не по-гречески это, и не по-римски, да и не по-каковски. Тут Юпитер Геракла за бока; тот весь свет на-сквозь прошел и, надо полагать, - уж все языки знает; ему и велит он пойти и доподлинно узнать, что это за человек такой. Струсил, однако ж, Геракл по первому разу; а он, надо сказать, никакого чудовища не пугался. Как увидел он невиданную рожу, неслыханную поступь да как голос услыхал такой, что на земле и зверя этакого нет, - надо быть, в океане этакие чудови-ща водятся, - хриплый да перекатистый, подумал Геракл, что ему «тринадцатая» работа приспела. Вгляделся, однако, попри-стальней - как будто бы и на человека смахивает. Подошел поближе, да как сам-то из греков был, так сразу по-гречески его и вопросил: «Кто ты таков? где отчизна твоя? где родитель живет твой?» [Стих из Гомера. Здесь Сенека смеется над Клавдием, который мнил себя знатоком классической греческой поэзии и считал себя видным филологом].

Обрадовался Клавдий, что и на небе «филологи» завелись; подумал, что авось и его «Истории» [Клавдий мнил себя и историком. Он написал на греческом языке историю Карфагена и на латинском языке историю Рима со времени Юлия Цезаря] там местечко найдется куда пристроиться <…>.

...