Адміністративні послуги у сфері внутрішніх справ

1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) органу чи підрозділу внутрішніх справ як суб'єкта владних повноважень.

Адміністративний суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, в тому числі у сфері надання адміністративних послуг, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень може прийняти іншу постанову у випадках, встановлених законом.

Якщо в ході судового розгляду справи суд встановить, що провадження у справі відкрито за позовною заявою, поданою з пропущенням установленого законом строку звернення до адміністративного суду, або викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, позовна заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини 1 ст. 164 КАС України, суд може до закінчення судового розгляду справи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, прийняти постанову щодо частини позовних вимог, якщо з'ясовані судом обставини дають можливість без шкоди для справи вирішити ці вимоги, виділивши їх в окреме провадження.

У статті 166 Кодексу визначено окремі ухвали суду. Так, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали. Також, у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Стаття 167 Кодексу присвячена питанню проголошення судового рішення, видача або направлення судового рішення особам, які беруть участь у справі, та особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов'язки.

Згідно зі статтею 168 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати [78].

Судове рішення по адміністративній справі може бути оскаржено в апеляційному порядку. Питання перегляду судових рішень в апеляційній та касаційній інстанціях наведено у розділі IV КАС України.

Таким чином, публічно-правові спори виникають у зв'язку з порушенням органами публічної влади суб'єктивних прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Останні мають право звернутися за захистом до відповідного уповноваженого органу. Чинне українське законодавство гарантує реалізацію конституційних положень про відповідальність держави перед людиною та можливість оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів публічної влади, їх посадових та службових осіб, у тому числі у сфері надання адміністративних послуг. Проте, не применшуючи значення судового захисту прав фізичних та юридичних осіб, варто відзначити також важливість збереження та оновлення інституту адміністративного оскарження, яке при розумній організації може бути додатковим й надзвичайно ефективним засобом захисту прав та законних інтересів приватних осіб, оскільки воно є простішим, економічнішим, доступнішим та оперативнішим за судове оскарження.

Отже, при адміністративно-правовому захисті законних прав, свобод та інтересів приватних осіб у сфері публічно-правових відносин, необхідно раціонально поєднувати механізми адміністративного і судового захисту.

6.4. Право на відшкодування шкоди, заподіяної суб'єктами надання адміністративних послуг у сфері внутрішніх справ

Стратегія адміністративного реформування органів виконавчої влади в Україні є втіленням у життя такої системи надання адміністративних послуг, яка забезпечила б здійснення покладених на ці органи чинним законодавством та Конституцією України функцій щодо забезпечення охорони прав і свобод, здоров'я, життя громадян, захисту державних та суспільних інтересів, дотримання системи цінностей, що ґрунтуються на демократичних принципах та відповідають європейським та міжнародним стандартам.

Як зазначалося, відносини у сфері надання адміністративних послуг є досить важливою ланкою у системі суспільних відносин, оскільки кожна людина і громадянин є потенційними їх учасниками. При цьому чинним законодавством визначені високі вимоги до адміністративних послуг та процедури їх надання, зокрема такі послуги повинні надаватися у відповідному обсязі та з використанням тільки ефективних і обґрунтованих засобів та методів.

На сьогодні суб'єктами надання адміністративних послуг у сфері внутрішніх справ є: Центри надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, Державтоінспекції МВС України; підрозділи дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду органів внутрішніх справ України, а також посадові особи зазначених підрозділів (а саме: службові особи вказаних Центрів та працівники міліції і службові особи міліції зазначених підрозділів ОВС).

Крім того, суб'єктами надання адміністративних послуг у сфері внутрішніх справ є підрозділи Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) та її посадові особи, уповноважені надавати такі послуги. Зазначені особи є державними службовцями.

Під час надання адміністративних послуг трапляються випадки, коли суб'єкту звернення завдається майнова і моральна шкода внаслідок незаконно прийнятих суб'єктами надання адміністративних послуг рішень, дій чи бездіяльності.

Зауважимо, що під шкодою слід розуміти витрати або неодержані доходи, які суб'єкт звернення за адміністративною послугою міг би одержати, якби правопорушення не сталося. При цьому шкода може бути як майнова, так і моральна (немайнова).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень [92].

У статті 22 “Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди” Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) від 16 січня 2003 р. № 435-ІV вказано, що особа (фізична, юридична), якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування [276].

Збитками є: 1) витрати, які особа (суб'єкт звернення за адміністративною послугою) зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа (суб'єкт звернення за адміністративною послугою) могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала внаслідок цього доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися фізичній чи юридичній особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб. Зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до статті 23 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа має право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди завданої внаслідок порушення її прав - грошами, іншим майном або в інший спосіб, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода полягає - у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Вона відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості [276].

При цьому, відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України, шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи особи [276].

Слід також зазначити, що відповідно до частини 3 ст. 19 Закону України “Про адміністративні послуги” від 6 вересня 2012 р. № 5203-VI, шкода, заподіяна фізичним чи юридичним особам посадовими особами, уповноваженими відповідно до закону надавати адміністративні послуги, адміністраторами внаслідок їх неправомірних діянь, відшкодовується у встановленому законом порядку.

У частині 4 вказаної вище статті Закону вказано, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, заподіяну посадовою особою, уповноваженою відповідно до закону надавати адміністративні послуги, чи адміністратором внаслідок незаконно прийнятих ними рішень, дій чи бездіяльності, мають право зворотної вимоги до винної особи згідно із законом [136].

Отже, відшкодування шкоди - це цивільно-правова компенсація майнових збитків, відшкодованих за рахунок держави, заподіяних суб'єкту звернення за отриманням адміністративних послуг суб'єктами надання таких послуг, їх посадовими або службовими особами внаслідок незаконно прийнятих ними рішень, дій чи бездіяльності. Право на відшкодування шкоди мають суб'єкти звернення, якщо шкода заподіяна органом чи посадовою особою органу внутрішніх справ України, уповноваженою відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Водночас, згідно з частиною 3 ст. 25 Закону України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ, працівник міліції, який виконує свої обов'язки відповідно наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави. Разом з тим, відповідно до частини 5 ст. 25 вказаного Закону, службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку [199].

Зауважимо, що ця норма права потребує вдосконалення, оскільки в ній не вказано, яку цивільно-майнову відповідальність несуть службові особи міліції та як відшкодовується заподіяна ними матеріальна і моральна шкода фізичним чи юридичним особам .

Сьогодні на практиці адміністративні суди приймають постанови про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної службовими особами міліції суб'єктам звернення при надані адміністративних послуг внаслідок незаконно прийнятих ними рішень, дій чи бездіяльності, за рахунок держави.

Разом з тим, підрозділи дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду органів внутрішніх справ України, їх посадові особи - працівники міліції, службові особи міліції, а також Центри надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, Державтоінспекції МВС України, їх службові особи, які є уповноваженими відповідно до Закону України “Про надання адміністративних послуг” надавати адміністративні послуги, при заподіянні матеріальної шкоди внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності не відшкодовують матеріальні і моральні збитки позивачу (суб'єкту звернення за отриманням адміністративних послуг). Ці збитки відповідно до постанови адміністративного суду відшкодовуються за рахунок держави Управліннями МВС України, Головними управлінням МВС України (далі - УМВС, ГУМВС) областей, Головними управліннями МВС України в Автономній Республіці Крим, міст Києва та Севастополя, оскільки ці органи є розпорядниками бюджетних коштів у сфері внутрішніх справ.

Крім того, матеріальні і моральні збитки, заподіяні внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності при наданні адміністративних послуг працівниками міліції Управління дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду Департаменту громадської безпеки МВС України, відшкодовуються Міністерством внутрішніх справ України.

Відповідно до частини 1 ст. 60 ЦК України, а також частини 1 ст. 60 Закону України від 17 листопада 2011 р. № 4050-VІ “Про державну службу” (вступає в дію з 1 січня 2015 р.) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного службовця під час здійснення ним своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави [276; 149].

Слід зазначити, що, відповідно до законодавства України, державний службовець - громадянин України, який займає посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу, а також надання адміністративних послуг й реалізації інших повноважень відповідного органу [149].

Таким чином, підрозділи ДМС України, їх державні службовці, які є суб'єктами надання адміністративних послуг, внаслідок незаконно прийнятих ними рішень, дій чи бездіяльності не відшкодовують матеріальні і моральні збитки позивачу (суб'єктам звернення): ці збитки відшкодовуються за рахунок держави ДМС України, Управліннями ДМС України, Головними управлінням ДМС України (далі - ДМС, ГУДМС) областей, Головними управліннями ДМС України в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, оскільки ці органи є розпорядниками бюджетних коштів у сфері міграційної служби.

Слід також враховувати, що, відповідно до частини 1 ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) [276].

Зважаючи на зазначене, суб'єкт звернення за отриманням адміністративних послуг відповідно до вимог статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) від 6 липня 2005 р. № 2747-ІV, подає до адміністративного суду як суду першої інстанції письмово позовну заяву особисто або за допомогою свого представника (позовна заява може бути надіслана до суду поштою) за місцем реєстрації чи проживання (юридичною адресою) на стягнення коштів з відповідача - суб'єкта владних повноважень, яким виступає МВС України, УМВС, ГУ МВС України областей, ГУ МВС України Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, а також ДМС України та її територіальні підрозділи, на відшкодування шкоди (матеріальної, моральної), завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю [78].

Водночас, відповідно до частини 2 ст. 105 КАС України, письмова позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позовної заяви, наданого судом. У частині 3 цієї статті також вказано, що, на прохання позивача, службовцем апарату адміністративного суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви.

До позовної заяви позивачем чи його представником додається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім'я та прізвище представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

Копія ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі невідкладно після постановлення надсилається особам, які беруть участь у справі, разом з витягом про їхні процесуальні права та обов'язки, встановлені статтями 49, 51 КАС України.

Відповідно до частини 1 ст. 122 КАС України, адміністративна справа має бути розглянута і вирішена судом протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено вказаним вище Кодексом [78].

Упродовж всього часу судового розгляду позивач може збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті, позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені КАС України, для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 зазначеного Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу.

Отже, адміністративний позов як процесуальний засіб - це вимога заявника до суду про захист публічного права, як суб'єктивного, так і об'єктивного. Захист об'єктивного публічного права за допомогою адміністративного позову може і повинен здійснюватися, принаймні, за двох умов:

а) у зв'язку із суперечками про законність нормативно-правових актів (суперечками про абстрактне право);

б) у зв'язку зі здійсненням адміністративної провини, що порушує правила поведінки і заборони у сфері публічного управління.

Слід зазначити, що, відповідно до частини 1 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства [78].

На наш погляд, адміністративний позов характеризується цілим рядом ознак, що відрізняють його від цивільного позову, зокрема він:

1) виникає із спірних адміністративно-правових стосунків і як вимога про правовий захист завжди пов'язаний з адміністративно-правовою суперечкою або адміністративним правопорушенням;

2) сигналізує про виникнення розбіжностей між сторонами з протилежними юридичними інтересами;

3) мета адміністративного позову - захист порушеного суб'єктивного публічного права або порушеного правопорядку передбаченим в законі способом, а саме шляхом відновлення порушеного права або покладання певного обов'язку, у тому числі обов'язку понести адміністративне покарання;

4) предмет позовного захисту - суб'єктивне публічне право, законність адміністративного акту або публічний правопорядок, які особа, що звертається до суду, припускає порушеними;

5) основа вимоги - юридичні факти, що включають факти правопорушення у сфері публічного управління і матеріальні норми публічного права, а також факти адміністративно-процесуального характеру і процесуальні норми, на підставі яких у особи існує право на судовий захист і які регулюють процес здійснення цього права;

6) використання судом спеціальних процесуальних засобів і механізмів при вирішенні суперечки, заявленої адміністративним позовом.

Позов як елемент системи судового захисту прав та інтересів фізичних та юридичних осіб тісно пов'язаний з іншими засобами процесуального та матеріального права і активно взаємодіє з ними. Заінтересовані особи при порушенні або сперечанні за їх права формують свої вимоги у вигляді позовних вимог.

Таким чином, адміністративний позов забезпечує ініціювання адміністративно-судового захисту прав і свобод громадян від неправомірних рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, який здійснюється за правилами адміністративного судочинства [126, с. 151].

Для належного захисту прав, свобод та інтересів у сфері надання адміністративних послуг необхідно закріпити такі правові механізми, які б могли забезпечити повну реалізацію прав фізичних і юридичних осіб за адміністративним позовом до адміністративного суду як суду першої інстанції, а адміністративний суд, своєю чергою, повинен стати надійним гарантом у поновленні прав і свобод позивача, а також стягненні коштів з відповідача - суб'єкта владних повноважень на відшкодування шкоди (матеріальної, моральної) завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, адміністративний позов у сучасному адміністративному судочинстві слід розглядати як матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, звернену через суд стосовно захисту прав, свобод та інших інтересів позивача, а також стягненні коштів з відповідача - суб'єкта владних повноважень на відшкодування шкоди.

Слід зауважити, що судове рішення, яким адміністративний суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.

Якщо справа розглядається судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень (яким у нашому випадку виступає МВС України, ГУ МВС України, УМВС України областей, ГУ МВС України Автономної Республіки Крим, міста Києва та Севастополя, а також ДМС України та її територіальні підрозділи) і відповідач не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, суд не надсилає копії такого рішення, а лише повідомляє суб'єкту владних повноважень у порядку, передбаченому частиною 1 ст. 38 КАС України, про можливість отримання копії судового рішення безпосередньо в суді.

Після розгляду позовної заяви адміністративний суд приймає постанову про стягнення з відповідача коштів у визначеній сумі на відшкодування шкоди позивачу.

На наш погляд, зацікавленість викликає також питання про можливість існування зустрічного позову в адміністративному процесі. У позовному судочинстві, наприклад у цивільному, він є своєрідним гарантуванням відповідачу права на захист.

Зустрічний позов подається з метою захисту прав відповідача та нейтралізації первісного позову до нього повністю або частково. Сьогодні в адміністративному судочинстві України такий інститут відсутній, але на нашу думку, він має право на існування в адміністративному процесі, оскільки можна передбачити випадки, коли відповідачем може бути подана зустрічна вимога до позивача, пов'язана з первинною вимогою.

Слід також зазначити, що правовідносини у сфері відшкодування шкоди винних службових осіб органів внутрішніх справ України, які виникають внаслідок заподіяння останніми шкоди органу чи підрозділу внутрішніх справ, зумовлені сукупністю певних юридичних фактів з-поміж яких визначальне місце займають підстава та умови матеріальної відповідальності.

Відповідно до частини 4 ст. 1191 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди) [276].

Закон України “Про адміністративні послуги” також містить подібну вимогу (частина 4 ст. 19) [136].

Таким чином, держава в особі суб'єкта призначення (відповідача) - ГУ МВС, УМВС областей, ГУ МВС Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, Державна міграційна служба України та її територіальні органи - після проведення службової перевірки та встановлення вини працівника міліції, службової особи міліції, службовця чи державного службовця, має право зворотної вимоги (регресу) до винного працівника чи службовця у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Умовами негативної матеріальної відповідальності службових осіб ОВС, потрібно вважати: а) протиправну поведінку; б) наявність прямої дійсної шкоди; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та настанням шкоди; г) вину в заподіянні шкоди.

У разі застосування зворотної вимоги (регресу) працівник міліції, службова особа міліції, службовець чи державний службовець несуть майнову відповідальність тільки за шкоду, спричинену їх протиправними діями або бездіяльністю. Серед способів відшкодування такої шкоди, виділяють:

по-перше, добровільний (за заявою працівника та службовця);

по-друге, адміністративний (за розпорядженням начальника органу внутрішніх справ);

по-третє, судовий (за рішенням суду).

Слід зазначити, що відповідно до частини 4 ст. 1191 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки [276].

Згідно з частиною 1 ст. 247 КАС України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом одного місяця після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини. При цьому заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з підстави істотної для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (п. 1 ч. 2 ст. 245 КАС), може бути подана не пізніше ніж через три роки з дня набрання судовим рішенням законної сили. У разі якщо така заява подана до адміністративного суду після закінчення цього строку, адміністративний суд відмовляє у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, незалежно від поважності причини пропуску цього строку [78].

Підводячи підсумки викладеного, необхідно зазначити, що відшкодування шкоди є цивільно-правовою компенсацією майнових збитків, заподіяних суб'єкту звернення за отриманням адміністративних послуг суб'єктами надання таких послуг, внаслідок незаконно прийнятих ними рішень, дій чи бездіяльності. При цьому обов'язок відшкодовувати за рахунок держави майнову шкоду, заподіяну позивачу (суб'єкту звернення) у ході надання адміністративних послуг ОВС, покладається згідно з чинним законодавством на суб'єктів надання таких послуг, а саме на органи, що є розпорядниками бюджетних коштів у сфері внутрішніх справ - МВС та ДМС України, а також їх територіальні органи обласного рівня.

Список використаних джерел

1. Авер'янов В.Б. До питання про поняття так званих "управлінських послуг" / В.Б. Авер'янов // Право України. - 2002. - № 6. - с. 125-127.

2. Авер'янов В.Б. Методологічні засади реформування українського адміністративного права / В.Б. Авер'янов // Правова держава: щорічник наукових праць Інст-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - Вип. 12. - С. 292-300.

3. Административный регламент: Материал из Википедии - свободной энциклопедии [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org.

4. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: підр. / Під заг. ред. І.П. Голосніченка та Я.Ю. Кондратьєва. - Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1995. - 177 с.

5. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П. Тимощук. - К.: Факт, 2003. - 496 с.

6. Адміністративна реформа для людини: Науково-практичний нарис / І.Б. Коліушко, В.Б. Авер'янов, В.П. Тимощук та ін.; за заг. ред. І.Б. Коліушка. - К.: Центр політико-правових реформ, 2001. - 72 с.

7. Адміністративне право України. Академічний курс: підруч.: У 2 т. / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова). - Том 1. Загальна частина. - К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. - 584 с.

8. Адміністративне право України: підр. для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.; за ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 528 с.

9. Адміністративне право України: підр. / За заг. ред. С.В. Ківалова. - Одеса: Юридична література, 2003. - 896 с.

10. Адміністративні послуги ДМС та МВС: Аналіз правових засад надання та результати соціологічного дослідження. Науково-практичне видання / Під заг. ред. Бєлоусова Ю.Л., Батчаєва В.К. - К., 2013 р. - 92 с.

11. Акмеология: учеб. / Под общ. ред. А.А. Деркача. - М.: Изд-во РАГС, 2002. - 650 с.

12. Алексеев С.С. Теория права / С.С. Алексеев. - M. : Издательство БЕК, 1995. - 320 с.

13. Алексеев С.С. Теория государств и права: учеб. для вузов. / Отв. ред. С.С. Алексеев , С.И. Архипов. - М.: Норма, 2005. - 496 с.

14. Алёхин А.П. Административное право Российской Федерации: Учебник / А.П. Алёхин, А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. - М.: ИКД "Зерцало-М", 2003. - 608 с.

15. Алфьоров С.М. Адміністративне право України. Загальна частина / С.М. Алфьоров. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 216 с.

16. Андреєв О. Принцип “єдиного вікна”: що це таке? / Урядовий кур'єр від 18 січня 2011 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukurier.gov.ua.

17. Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади : дис. …д-ра юрид. наук : 12.00.07 / І.В. Арістова ; НУВС. - Х., 2002. - 408 с.

18. Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://umdpl.info/rus/index.php?r=2.1.

19. Асоціація українських моніторів дотримання прав людини: Звіт за результатами всеукраїнського громадського моніторингу якості надання адміністративних послуг Державною міграційною службою України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://umdpl.info/activity/administrative_services/.

20. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): учеб. пособие / Г.В. Атаманчук. - М.: ОАО “НПО "Экономика"”, 2000. - 302 с.

21. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: курс лекций. / Г.В. Атаманчук. - изд. 2-е, доп. - М.: Омега-Л, 2004. - 584 с.

22. Афанасьєв К.К. Адміністративні послуги: навч. посіб. / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка / К.К. Афанасьєв. - Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. - 176 с.

23. Афанасьєв К.К. Критерії якості надання ОВС адміністративних послуг / К.К. Афанасьев [Електронний ресурс]. - Режим доступу: jurlugansk.ucoz.org/publ/7-1-0-5.

24. Бандурка О.М. Адміністративний процес: підр. для вищ. навч. закл. / О.М. Бандурка, М.М. Тищенко. - К.: Літера ЛТД, 2002. - 288 с.

25. Бандурка А.М. Административный процесс: учеб. / А.М. Бандурка, Н.М. Тищенко. - Харьков: Изд-во НУВД, 2001. - 352 с.

26. Барциц И.Н. Публичные услуги и административный регламент их оказания / И.Н. Барциц // Аналитические обзоры Института научных исследований и информации Российской академии государственной службы при Президенте Российской Федерации: Периодическое издание (открытая серия). № 1/2008. - М.: Изд-во РАГС, 2008. - 54 с.

27. Адміністративні послуги ДМС та МВС: Аналіз правових засад надання та результати соціологічного дослідження. Науково-практичне видання / В.К. Батчаєв, П.В. Грибан, Д.О. Кобзін та ін.; під заг. ред. Ю.Л. Бєлоусова , В.К. Батчаєва - К.: Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ), 2013. - 92 с.

28. Бойко І.В. Контрабанда зброї в Україні та окремі шляхи вирішення цієї проблеми / І.В. Бойко. - К.: Науковий вісник НАВС. - 2004. - № 4. - С. 143-145.

29. Большой юридический словарь/ Под ред. А.Я. Сухарева. - 3-е изд., доп. и перераб. - М.: ИНФРА-М, 2007. - 858 с.

30. Бюджетний кодекс України: Закон України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 50-51. - Ст. 572.

31. Великий енциклопедичний юридичний словник / НАН України, Інст-т держави і права ім. М. Корецького; за ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Юрид. думка, 2007. - 992 с.

32. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел.- К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. - 1440 с.

33. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел ; 250 тисяч слів. - Київ-Ірпінь, 2005. - 1728 с.

34. Великий тлумачний словник української мови [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.slovnyk.net/.

35. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов / А.Б. Венгеров. - М.: Юриспруденция, 2000. - 3-е изд. - 528 с.

36. Венедіктова І.В. Юридична природа публічних послуг / І.В. Венедіктова // Серія: Право. - 2009. - Випуск № 1(5). - С. 67 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vkhnu/Pravo/2009.../18.pdf.

37. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 2002. - 668 с.

38. Герлянд Т.М. Формування професійної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників як педагогічна проблема / Т.М. Герлянд [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/profos/2010_1/1/2010_1_04.pdf.

39. Головченко О. Справедливість як фундаментальний принцип права у практичній площині / О. Головченко // Віче. - 2012. - № 20 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/3334/.

40. Головщинский К.И. Концепция стандартизации государственных услуг в Российской Федерации / К.И. Головщинский // Стратегия реформы государственного управления в России и ее реализация на региональном уровне: материалы конференций (г. Москва, 28-29 сентября 2004 г. и 21 декабря 2004 г.). - М.: Издательство “Алекс”, 2005. - 304 с.

41. Голосніченко І.П. Адміністративно-процедурний кодекс - необхідна правова основа надання державних послуг міліцією / І.П. Голосніченко // Запровадження у Міністерстві внутрішніх справ України системи управління якістю: проблеми і перспективи // Збірник матеріалів науково-практичної конференції / За заг. ред. О.Н. Ярмиша. - К.: ДНДІ МВС України, 2008. - 199 с.

42. Голосніченко І.П. Адміністративне право України: основні поняття: навч. посіб. / І.П. Голосніченко, М.Ф. Стахурський, Н.І. Золотарьова; за заг. ред. І.П. Голосніченка. - К.: ГАН, 2005. - 232 с.

43. Голосніченко І.П. Адміністративний процес: навч. посіб. / І.П. Голосніченко, М.Ф. Стахурський. - К.: ГАН, 2003. - 256 с.

44. Голосніченко І.П. Поняття адміністративного процесу, його структура та різновиди проваджень / І.П. Голосніченко, М.Ф. Стахурський, Н.І. Золотарьова // Наука і правоохорона. - 2009. - № 3. - С. 104-113.

45. Голосніченко І.П. Поняття та особливості функціонального обстеження органів внутрішніх справ / І.П. Голосніченко, О.Г. Циганов // Теорія та практика забезпечення якісного управління у сфері діяльності Міністерства внутрішніх справ: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 27 листопада 2009 р. / Упорядники: Т.О. Проценко, І.П. Голосніченко, О.Г. Циганов, П.П. Кульчицький / За заг. ред. Т.О. Проценка. - К.: ДНДІ МВС України, 2009. - с. 88-93.

46. Голосніченко І.П. Публічні послуги, що надаються міліцією, їх класифікація та проблема якості / І.П. Голосніченко, Л.М. Черненко // Наука і правоохорона. - 2008. - № 1. - С. 124-131.

47. Гражданин, закон и публичная власть / Ред. колл. А.Ф. Ноздрачев, А.Е. Постников, Ю.А. Тихомиров. - М.: Норма, 2005. - 368 с.

48. Гражданский процесс : учеб. - 3-е изд., испр. и доп. / Под ред. М.К. Треушникова. - М. : ООО “Городец- издат.”, 2000. - 672 с.

49. Гражданский процесс: учеб. / Под ред. В.В. Комарова. -- Х.: ООО «Одиссей», 2001. - 704 с.

50. Гуржій Т. Вихідні засади формування галузевої парадигми адміністративно-процесуального права / Т. Гуржій // Право України. - 2007. - № 3. - С. 16-19.

51. Гурковський М.П. Реєстраційна діяльність публічної адміністрації: організаційно-правовий аспект: монографія / М.П. Гурковський. - Львів: ЛьвДУВС, 2012. - 204 с.

52. Декларація про державний суверенітет України: Декларація Верховної Ради УРСР від 16 липня 1990 р. № 55-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - № 31. - Ст. 429.

53. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право України: навч. посіб. / Е.Ф. Демський. - К.: Юрінком Iнтер, 2008. - 496 с.

54. Державне управління в Україні: навч. посіб. / 3аг. ред. докт. юрид. наук, проф. В.Б. Авер'янова. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецього НАН України, 1999. - 266 с.

55. Державне управління: навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; за ред. А.Ф. Мельник. - К.: Знання-Прес, 2003. - 343 с.

56. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Факт, 2003. - 384 с.

57. Деякі питання діяльності Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва : Указ Президента України від 30 березня 2012 р. № 237/2012 // Офіційний Вісник України. - 2012. - № 26. - Ст. 970.

58. Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг: постанова Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1098 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 84. - Ст. 3068.

59. Деякі питання утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади: постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 р. № 1001 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 75. - Ст. 2799.

60. Долечек В.С. Надання управлінських послуг населенню органами виконавчої влади України: організаційно-правовий аспект: автореф. дис. … канд. наук з держ. управління: 25.00.02 / В.С. Долечек; Національна академія державного управління при Президентові України. - К., 2005. - 18 с.

61. ДСТУ ISO 9001-2001: Системи управління якістю. Вимоги. - К.: Держстандарт України, 2001. - 27 с.

62. Дубенко С.Д. Адміністративні послуги органів виконавчої влади: теоретичні підходи до вирішення практичних завдань (на допомогу слухачам системи підвищення кваліфікації державних службовців) / С.Д. Дубенко , В.І. Мельниченко , Н.Г. Плахотнюк . - К.: НАДУ, 2008. - 44 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://napa-portal.academy.gov.ua:8101/.../Адміністративні%20послуги.pdf.

63. Еропкин М.И. Административно-правовые проблемы охраны общественного порядка в советском государстве: автореф. дисс. ... докт. юрид. наук / М.И. Еропкин. - М., 1967. - 32 с.

64. Європейський суд з прав людини у справі “Круселен” проти Франції: рішення Європейського суду від 24 квітня 1990 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.echr.ru/documents.

65. Загвойська О. Концептуальні засади функціонального обстеження органів виконавчої влади / О. Загвойська // Вісник Державної служби України. - 2006. - № 2. - С. 42-46.

66. Занфіров В.А. Критерії якості управлінських послуг публічної сфери [Текст] / В.А. Занфіров // Держава та регіони. - 2009. - № 4. - С. 35-40. - Серія: Державне управління.

67. Зварич М.М. Інформаційне забезпечення надання адміністративних послуг в Україні / М.М. Зварич , Н.В. Вдовінова [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.nbuv.gov.ua/portal/soc.../Zvarich.pdf.

68. Звіт про реалізацію в Україні Ініціативи “Партнерство “Відкритий Уряд” (липень 2012 року - жовтень 2013 року), 31.10.2013 // Офіційний веб-сайт Ініціативи “Партнерство “Відкритий Уряд” [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.ogp.gov.ua.

69. Інструкція про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія: наказ МВС України від 7 грудня 2009 р. № 515 // Офіційний вісник України. - 2010. - № 8. - Ст. 415.

70. Інформаційні матеріали до питання запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади. - К.: Головне управління державної служби України, 2006. - 177 с.

71. Іншин М.І. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні : монографія / М.І. Іншин. - Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. - 428 с.

72. Йоффе О.С. Вопросы теории права / О.С. Йоффе, М.Д. Шаргородський. - М.: “Юридическая литература”, 1961. - 380 с.

73. Казначейська система: підр. / С.І. Юрій , В.І. Стоян , М.Й Мац . - Тернопіль, 2002. - 394 с.

74. Клишина М. Стандартизация государственных услуг: новые вопросы и новые возможности / М. Клишина // Бюджет. - 2009. - № 3. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bujet.ru.

75. Клюєв О.М. Поняття та сутність контролю, що здійснюється правоохоронними органами [Текст] / О.М. Клюєв // Юридична наука і практика. - 2011. - № 1. - С. 52-56.

76. Клюшниченко А.П. Производство по делам о мелком хулиганстве / А.П. Клюшниченко. - К.: РИО КВШ МВД СССР, 1970. - 147 с.

77. Князев С.Д. Принципы административного права Российской Федерации: отраслевой формат и юридическое значение / С.Д. Князев // Государство и право. - 2003. - № 10. - С. 39-47.

78. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 6 липня 2005 р. № 2747- ІV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 35, 35-36, 37. - Ст. 446.

79. Кодекс законів про працю України: Закон Української РСР від 10 грудня 1971 р. № 322-VІІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1971. - № 50.

80. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон Української РСР від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984. - № 51. - Ст. 1122.

81. Козюбра М.І. Верховенство права i Україна / М.І. Козюбра // Право України. - 2012. - № 1-2. - С. 30-63.

82. Козюбра М.І. Принцип верховенства права та вітчизняна теорія і практика / М.І. Козюбра // Українське право: Матеріали міжнародної конференції “Верховенство права: питання теорії та практики” - 2006. - № 1. - С. 15-23.

83. Коліушко І.Б. Адміністративна юстиція: європейський досвід та пропозиції для України / Автори-упорядники І.Б. Коліушко, Р.О. Куйбіда. - К.: Факт, 2003. - 536 с.

84. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Монографія / І.Б. Коліушко. - К.: Факт, 2002. - 260 с.

85. Коліушко І. Управлінські послуги - новий інститут адміністративного права / І. Коліушко, В. Тимощук // Право України. - 2001. - № 5. - С. 31-34.

86. Коломоєць Т.О. Адміністративне право України : підр. / Т.О. Коломоєць. - К.: Істина, 2012. - 528 с.

87. Колпаков В.К. Адміністративне право України: підр. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 736 с.

88. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: монографія / В.К. Колпаков. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 528 c.

89. Колпаков В.К. Адміністративне право України: підр. / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.

90. Конопльов В.В. Організаційно-правовий механізм підготовки та прийняття управлінських рішень в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.07 / В.В. Конопльов; Харківський національний ун-т внутрішніх справ. - Х., 2006. - 413 с.

91. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України: Конституційний договір від 8 червня 1995 р. № 1к/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 18. - Ст. 133 (втратив чинність на підставі Закону № 254/96-ВР від 28.06.96, ВВР, 1996, № 30, ст. 142).

92. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

93. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер'янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. - Харків: Видавництво “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. - 808 с.

94. Конституція Української Народної Республіки : Статут про державний устрій, права і вольності УНР) : від 9 січня 1918 р. / Доба Центральної Ради / Д. Дорошенко / Історія України. 1917-1923 рр. - Ужгород, 1932. - Т. 2.

95. Контроль та його види [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.pravoznavec.com.ua/books/252/18629/13.

96. Королева Ю.А. Ответственность военнослужащих за административные правонарушения: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.14 / Ю.А. Королева. - М., 2004. - 187 с.

97. Корупційні ризики надання адміністративних послуг та контрольно-наглядової діяльності в Україні / І. Коліушко, В. Тимощук, О. Банчук та ін.; І. Бекешкіна; Центр політико-правових реформ, Фонд «Демократичні ініціативи». - К.: Москаленко О.М. ФОП, 2009. - 196 с.

98. Космін Ю.П. Поняття та види послуг. Договори про надання юридичних і фактичних послуг (доручення, комісія, схов, охорона об'єктів) / Ю.П. Космін / Цивільне право: навч. посіб. / За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. - К.: Вентурі, 1996. - 480 с.

99. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

100. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VІ // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 9-10. - Ст. 88.

101. Кузьменко О.В. Адміністративний процес у парадигмі права: автореф. дис. … докт. юрид. наук: 12.00.07 / О.В. Кузьменко; Київський національний університет внутрішніх справ. - Київ, 2006. - 34 с.

102. Курс адміністративного права України: підр. / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, І.Д. Пастух, В.Д. Сущенко та ін. / За ред. В.В. Коваленка. - К.: Юрінком Інтер, 2012. - 808 с.

103. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления / Б.М. Лазарев. - М.: Спарк, 1971. - 192 с.

104. Личность и профессия: психологическая поддержка и сопровождение: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Л.М. Митина, Ю.А. Кореляков, Г.В. Шавырина и др.; под ред. Л.М. Митиной. - М.: Издательский центр «Академия», 2005. - 336 с.

105. Люхтергант О. Проект Адміністративного процедурного кодексу України та сучасне адміністративне процедурне право / О. Люхтергант // Юридичний журнал. - 2002. - № 5. - С. 25-30.

106. Маковецкая С.Г. Практика разработки стандартов государственных и муниципальных услуг. Модуль 2. Стандартизация как способ обеспечения качества / С.Г. Маковецкая / Методика разработки и внедрения стандартов государственных услуг [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ar.gov.ru.

...