Адміністративні послуги у сфері внутрішніх справ

1) дострокове присвоєння рангу в порядку, визначеному вказаним Законом;

При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов'язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися.

Працівник міліції, який виконує свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави.

У свою чергу, службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку [199].

Слід наголосити, що на нашу думку, ця норма права потребує вдосконалення, оскільки в ній не вказано на такі види юридичної відповідальності працівників міліції, як адміністративна, цивільна (майнова). Для службових осіб міліції в законі зовсім не вказано, яку юридичну відповідальність несуть ці посадові особи.

У п. 23 розділу ІІ Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня1991 р. № 114, вказано, що особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством [175].

Дисциплінарна відповідальність. За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу (зокрема, працівники міліції, які надають адміністративні послуги) несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 р. № 3460-ІV [151].

Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно із вказаним Статутом.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України”, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ [151].

Отже наявність різноманітних за характером дисциплінарних стягнень, що застосовуються до працівників міліції, надає можливість реалізувати принцип індивідуалізації відповідальності шляхом вибору того стягнення, що найбільшою мірою відповідає тяжкості проступку та особі винного.

Також слід зауважити, що за умовами оплати праці, матеріально-побутового забезпечення державні службовців Державної міграційної служби України відносяться до посад, які належать відповідно до ІІІ групи посад державної служби (окрім керівників ДМС) згідно із Законом України “Про державну службу” від 17 листопада 2011 р. № 4050-VI. Відповідно, питанню дисциплінарної відповідальності державних службовців присвячено розділ VIII “Дисциплінарна та майнова відповідальність державного службовця” цього Закону. Так, згідно зі ст. 52 Закону підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку [149].

Окремі з видів проступків державних службовців безпосередньо стосуються і сфери надання адміністративних послуг службовцями підрозділів Державної міграційної служби України, зокрема:

1) невиконання або неналежне виконання в межах посадових обов'язків рішень державних органів та/або органів влади Автономної Республіки Крим, наказів, розпоряджень та доручень керівників, наданих у межах їхніх повноважень;

2) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків;

3) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;

4) невжиття передбачених законом заходів щодо усунення конфлікту інтересів;

5) порушення правил внутрішнього службового розпорядку;

6) порушення правил професійної етики державного службовця;

7) прогул, тобто відсутність державного службовця на робочому місці більше трьох годин підряд протягом робочого дня без поважних причин;

8) поява державного службовця на робочому місці у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння [149].

Тож, вчинення службовцями підрозділів Державної міграційної служби, які надають адміністративні послуги, будь-якого із перелічених вчинків матиме наслідком застосування до такого службовця дисциплінарних стягнень на підставі вказаного вище Закону.

Відповідно до ст. 53 Закону України “Про державну службу” встановлено, що до державних службовців застосовуються такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) звільнення з посади державної служби [149].

Зауважимо, що статтею 53 вказаного Закону встановлено порядок застосування дисциплінарних стягнень, суб'єктів, уповноважених застосовувати дисциплінарні стягнення, загальний порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців.

Отже, з точки зору суб'єктів звернення за отриманням адміністративних послуг, важливо відзначити, що останні можуть звертатися зі скаргами щодо рішень, дій та бездіяльності працівників міліції, службових осіб міліції та державних службовців, уповноважених надавати адміністративні послуги, в тому числі щодо їх поведінки (неетичного ставлення до суб'єктів звернення тощо) - до керівників органів і підрозділів внутрішніх справ, які надають ці послуги безпосередньо, а також до керівників органів внутрішніх справ вищого рівня. Однією з форм реагування з боку керівництва органів внутрішніх справ може бути ініціювання дисциплінарного провадження та, у разі підтвердження провини працівника міліції та державного службовця, - застосування дисциплінарних санкцій [117, с. 303].

Цивільна (майнова) відповідальність. Негативна цивільна (майнова) відповідальність службових осіб ОВС, які надають адміністративні послуги суб'єктам звернення, настає за вчинення ними цивільного проступку, під яким слід розуміти протиправне, винне порушення врегульованих нормами цивільного права майнових та особистих немайнових відносин, що складаються в різноманітних сферах суспільної життєдіяльності, зокрема, у сфері надання адміністративних послуг.

Відповідно до статей 1173 та 1174 Цивільного кодексу України, відшкодуванню підлягає шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу публічної влади (органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування) або службовими особами цього органу при здійсненні ними своїх повноважень. У таких випадках шкода відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини відшкодовується незалежно від вини цих органів або їх службових осіб [276].

Однак, не завжди завдана шкода згідно закону відшкодовується працівником міліції. Так, відповідно ч. 3 ст. 25 Закону України “Про міліцію”, працівник міліції, який виконує свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави. Згідно ч. 5 ст. 25 вказаного Закону, службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку [199].

Отже, службові особи міліції відповідно до ст. 130 Кодексу законів про працю України несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну органу чи підрозділу внутрішніх справ внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків [79].

Адміністративна відповідальність. Особливостями адміністративної відповідальності працівників міліції при наданні адміністративних послуг суб'єктам звернення є такі:

Так, відповідно до статті 166-10 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність за порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру.

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини в галузі функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Суспільні відносини в галузі дозвільної діяльності регулюються Законом України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” від 6 вересня 2005 р. № 2806-ІV, іншими законами, які визначають особливості надання дозволів в різних сферах господарювання, Положенням про дозвільну систему, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576, Порядком здійснення контролю за додержанням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру, затвердженим наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 15 травня 2006 р. № 45 та іншими правовими документами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 166-10 КУпАП, полягає у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні дозвільним органом (яким, зокрема, є підрозділи дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду органів внутрішніх справ) рішення суб'єкта господарювання або державного адміністратора про відмову у видачі документа дозвільного характеру. Адже, відповідно до положень ст. 7 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” від 6 вересня 2005 р. № 2806-ІV, регіональні та місцеві дозвільні органи протягом п'яти робочих днів з дати одержання від адміністратора заяви та документів, якщо інше не передбачено законом, приймають рішення про видачу або відмову у видачі суб'єкту господарювання документа дозвільного характеру та передають протягом двох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення адміністратору відповідні документи. У рішенні про відмову у видачі документа дозвільного характеру зазначаються підстави такої відмови. У разі прийняття місцевим дозвільним органом рішення про відмову у видачі документа дозвільного характеру адміністратор повідомляє про це заявника наступного робочого дня після одержання відповідного рішення [152]. Порушення вказаних строків і складає правопорушення, передбачене ч. 1 вказаної статті.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 цієї статті, полягає у порушенні строків прийняття дозвільним органом рішення про видачу документа дозвільного характеру або неповідомлення адміністратором суб'єкта господарювання про одержання від дозвільних органів відповідних документів у строк, встановлений законом. Відповідно до положень ст. 7 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, регіональні та місцеві дозвільні органи протягом п'яти робочих днів з дати одержання від адміністратора заяви та документів, якщо інше не передбачено законом, приймають рішення про видачу або відмову у видачі суб'єкту господарювання документа дозвільного характеру. Адміністратор наступного робочого дня після одержання документа дозвільного характеру повідомляє заявника про місце і час видачі документа дозвільного характеру. Порушення вказаних строків і складає правопорушення, передбачене ч. 2 статті 166-10 КУпАП.

Частина третя даної статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення особливо кваліфікованого складу правопорушення, передбачених частиною 1 та 2 цієї статті.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 4 статті 166-10 КУпАП, полягає у безпідставній відмові дозвільним органом суб'єкту господарювання у видачі документа дозвільного характеру. Відповідно до положень ст. 4 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” вичерпний перелік підстав для відмови у видачі документа дозвільного характеру встановлюється виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру. Так, відповідно до пп. 13 п. 7 ст. 9 Закону України “Про адміністративні послуги” підставами для прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на експлуатацію тиру є неподання суб'єктом господарювання передбачених законом установчих документів юридичної особи.

Суб'єктом правопорушення, передбачених цією статтею, може бути державний реєстратор а також дозвільний орган, посадова особа, яка від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так й у формі необережності.

Відповідно до статті 166-12 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про ліцензування певних видів господарської діяльності.

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері ліцензування. Вказані відносини регулюються Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 “Про затвердження переліку органів ліцензування” та іншими правовими актами. Реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи до яких відносяться і підрозділи дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду органів внутрішніх справ, які уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 166-12 КУпАП, полягає у порушенні встановлених законом строків для повідомлення про прийняття рішення про видачу, відмову у видачі ліцензії або її копії, про залишення заяви про видачу ліцензії або її копії без розгляду; порушення встановлених законом строків для оформлення ліцензії або її копії, видачі дубліката ліцензії, видачі переоформленої ліцензії; вимагання не передбачених законодавством документів для одержання такої ліцензії або її копії; порушення встановлених законом строків складання актів перевірок щодо дотримання вимог законодавства з питань ліцензування. Щодо цього зауважимо, що орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 статті 166-12 КУпАП, полягає у видачі органом ліцензування ліцензії за відсутності рішення органу ліцензування про її видачу. Адже рішення органу ліцензування про видачу відповідної ліцензії суб'єктові господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, здійснюється на основі поданої цим суб'єктом господарювання заяви встановленого зразка про видачу ліцензії та необхідних документів. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 3 статті 166-12 КУпАП, полягає у тому, що дії, передбачені ч. 1 або ч. 2 цієї статті (особливо кваліфікований склад правопорушення), вчинені посадовою особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж правопорушення.

Суб'єктом правопорушень, передбачених вказаною статтею, можуть бути лише посадові особи спеціально уповноважених органів з питань ліцензування, а також органів виконавчої влади, до яких відносяться і підрозділи дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду органів внутрішніх справ, визначених Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважених виконавчих органів рад, уповноважених провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею 166-12 КУпАП, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так й у формі необережності, повторне правопорушення може бути вчинене лише з умислом.

Також слід наголосити на тому, що службові особи органів та підрозділів внутрішніх справ, які надають адміністративні послуги, несуть адміністративну відповідальність відповідно до ст. 188-39 КУпАП (Порушення законодавства у сфері захисту персональних даних), оскільки, відповідно до Закону України “Про захист персональних даних” вони є володільцями персональних даних, котрі отримують у зв'язку із наданням адміністративних послуг. Зокрема, ст. 188-39 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення суб'єкта персональних даних про його права у зв'язку із включенням його персональних даних до бази персональних даних, мету збору цих даних та осіб, яким ці дані передаються [80].