Механізм цивільно-правового регулювання сервітутних відносин в Україні

15) положення щодо необхідності розмежування сервітуту, встановленого заповітом, та заповідального відказу з обов'язком встановити сервітут.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані дисертантом у ході проведення даного наукового дослідження результати можуть бути корисними:

1) у науково-дослідній діяльності - для подальшого розвитку вчення про механізм правового регулювання як у цілому, так і у сфері цивілістичної науки, а також у частині наукових досліджень окремих аспектів сервітутних правовідносин;

2) у правотворчій діяльності - для вдосконалення цивільно-правового регулювання сервітутних відносин в Україні, шляхом внесення відповідних змін та доповнень до цивільного законодавства;

3) у правозастосовній діяльності - для підвищення рівня ефективності застосування відповідних цивільно-правових норм на практиці, зокрема при захисті суб'єктивних цивільних прав та інтересів учасників сервітутних правовідносин;

4) у навчальному процесі - для розробки відповідних розділів підручників та навчальних посібників, а також при підготовці лекційних занять з цивільного права та окремих спецкурсів для студентів юридичних вищих навчальних закладів, у навчально-методичній роботі.

Особистий внесок здобувача. Усі сформульовані в дисертації положення і висновки ґрунтуються на власних дослідженнях. В опублікованій у співавторстві науковій праці особистим внеском здобувача є положення щодо осмислення ролі та значення перспективного планування законотворчої діяльності у сфері правового регулювання сервітутних відносин в Україні, аналізу законодавчих недоліків у вказаній сфері, зумовлених відсутністю чіткої стратегії розвитку національного законодавства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки, одержані в ході проведеного дисертаційного дослідження, були апробовані на ряді всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях та круглих столах, а саме: круглому столі «Законодавча діяльність Верховної Ради України: стратегія та планування в умовах європейської інтеграції» (м. Київ, 28 січня 2015 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Удосконалення правового забезпечення права власності в Україні, Німеччині та Польщі» (м. Київ, 2-4 червня 2015 року); XII Mezinбrodni vмdecko-praktickб konference «Efektivnн nбstroje modernнch vмd - 2016» (Praha, 22-30 kvмtna 2016 roku); Науково-практичній конференції «20-річчя Конституції України: національна традиція та європейські стандарти конституціоналізму» (м. Київ, 22 червня 2016 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Концепція розвитку правової держави у Молдові та Україні в умовах євроінтеграційних процесів» (м. Кишинів, 4-5 листопада 2016 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Інтеграція юридичної науки і практики як основа сталого розвитку вітчизняного законодавства» (м. Дніпро, 25-26 листопада 2016 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (м. Херсон, 8-9 грудня 2017 р.); International Scientific Conference «Modern Jurisprudence of the European Union : the interaction of law, rulemaking and practice» (Lublin, Republic of Poland, April 17, 2018); Міжнародній науково-практичній конференції «Юридична наука в ХХІ столітті: перспективні та пріоритетні напрями досліджень» (м. Запоріжжя, 11-12 травня 2018 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження, включаючи висновки, узагальнення, пропозиції та рекомендації викладено у сімнадцяти наукових працях, а саме: у семи наукових статтях, опублікованих у вітчизняних фахових виданнях, перелік яких затверджений МОН України, два з яких внесено до Міжнародної наукометричної бази «Index Copernicus International» (Польща); у двох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях зарубіжних держав; у восьми тезах доповідей, опублікованих за результатами вітчизняних та міжнародних науково-практичних конференцій та круглих столів.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації складає 242 сторінки, з них основного тексту - 208 сторінок. Список використаних джерел налічує 328 найменувань та займає 28 сторінок, додаток займає 3 сторінки.

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ МЕХАНІЗМУ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СЕРВІТУТНИХ ВІДНОСИН

1.1 Генеза вчення про механізм цивільно-правового регулювання

Існуюча у правовій доктрині та цивілістиці сукупність знань з приводу регулятивних властивостей правової матерії та процесу їх реалізації за тривалий час свого розвитку набула значення самостійного вчення. Останнє досить активно розгортається навколо таких фундаментальних правових категорій як «правове регулювання» та «механізм правового регулювання». При цьому механізм правового регулювання як окреме правове явище було введено в юридичну науку за часовим виміром порівняно нещодавно. Тому слід проаналізувати основні підвалини вчення про механізм цивільно-правового регулювання та поступальний рух розвитку наукових поглядів у його межах від зародження до сьогодення.

Категорії «механізм цивільно-правового регулювання» та «правове регулювання цивільних відносин» тісно взаємопов'язані між собою, але займають відносно самостійне місце в правовій матерії. Механізм цивільно-правового регулювання по суті виконує функцію обслуговування, забезпечення реалізації власне процесу правового регулювання цивільних відносин, приводить його до «руху». Тому ефективність правового регулювання цивільних відносин повною мірою зумовлюється ефективністю механізму цивільно-правового регулювання та власне елементів, що його складають.

У правовій доктрині існує досить велика кількість підходів до розуміння сутності правового регулювання. Певну систематизацію таких підходів на загальнотеоретичному рівні здійснив Ю. В. Кривицький, що дало йому змогу виділити дві групи вчених-правників, кожна з яких характеризується своєрідністю поглядів на природу даного правового явища. Так, науковець об'єднав зазначені погляди в інструментальний (А. І. Бобильов, С. В. Бобровник, О. М. Мельник, П. М. Рабінович і т. д.) та діяльнісний (В. В. Пашутін, В. М. Сирих, Ф. Н. Фаткуллін, Е. Р. Чернова і т. д.) підходи [114, с. 75]. З такою позицією в цілому слід погодитися, адже аналіз юридичної літератури дійсно свідчить, незважаючи на те, що кожний вчений по-різному текстуально формулює дефініції правового регулювання, але в їх основі переважно лежить або інструментальне, або діяльнісне розуміння даної проблематики.

У цивілістичній науці дослідженню власне правового регулювання цивільних відносин або ж цивільно-правового регулювання приділяється менше уваги, ніж у рамках загальної теорії права, що пояснюється міжгалузевим фундаментальним характером категорії «правове регулювання». Тому більшість вчених-цивілістів у розумінні концептуальних питань у даній сфері ґрунтуються переважно на позиціях теоретиків права, зосереджуючи основну увагу на аналізі саме галузевої специфіки правового регулювання цивільних відносин та окремих їх видів.

На думку автора, піддавати детальному аналізу кожен з існуючих підходів до розуміння сутності правового регулювання в межах цієї дисертації, враховуючи її мету та завдання, не зовсім доцільно, незважаючи на безпосередній зв'язок проблеми правового регулювання з проблематикою його механізму. З урахуванням того, що дане наукове дослідження проводиться в межах доктрини цивільного права, а також для кращого усвідомлення відповідної проблематики, автор вважає, що під правовим регулюванням цивільних відносин слід розуміти різновид соціального регулювання, що виявляється в регулятивному впливі права на особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, носить переважно диспозитивний характер, реалізується державою через уповноважені нею органи, а також громадянським суспільством з санкції держави з конкретно визначеною метою, за допомогою системи спеціальних правових засобів (норм права, юридичних фактів, правовідносин і т.д.) відповідно до існуючих умов розвитку суспільства і потреб цивільного обороту. Необхідно підкреслити, що запропоноване визначення не претендує на унікальність і є результатом аналізу суттєвих ознак правового регулювання саме цивільних відносин та теоретичного узагальнення позицій вчених-правників щодо розуміння сутності правового регулювання як загальнотеоретичної правової категорії.

У правовій доктрині в цілому та відповідно в доктрині цивільного права визнано, що правове регулювання будь-яких, у тому числі й цивільних відносин здійснюється за допомогою специфічних правових засобів, що дозволяє відмежувати його від суміжних правових явищ, зокрема від правового впливу, який може здійснюватися за рахунок неправових засобів (інформаційних, виховних і т.д.) і які в сукупності утворюють свою цілісну систему - механізм правового впливу.

В аспекті дослідження механізму цивільно-правового регулювання, як фундаментальної правової категорії, доцільно коротко проаналізувати співвідношення правового впливу та правового регулювання, оскільки від цього будуть залежати подальші наші погляди як на сутність самого механізму цивільно-правового регулювання, так і на ті складові елементи, що утворюють його структуру. На нашу думку, в цій частині слід повністю погодитися з тією групою вчених-правників, які відстоюють позицію щодо нетотожності правового регулювання та правового впливу [74, с. 154-155; 258, с. 250; 273, с. 622-624]. В якості аргументу доцільно навести наступні міркування. Правове регулювання як таке спрямоване на підтримання порядку та відповідності об'єкта регулювання встановленим стандартам, правилам, визначення меж його функціонування, створення умов для його розвитку. Звідси випливає, що регулювання реалізується через вплив на відповідний об'єкт, але цей вплив має досить специфічну природу і набуває регулюючого характеру. З урахуванням цього зазначений вплив можна назвати регулюючим або регулятивним впливом. Водночас термін «правовий вплив» за своєю суттю не обмежується лише регулятивним впливом і може носити зовсім інший характер, наприклад, інформаційний вплив права, виховний правовий вплив і т. д. Звідси, очевидно, що правове регулювання виступає окремим різновидом правового впливу, його формою і співвідноситься з ним як частина і ціле. Безумовно, цивільне право не лише регулює відповідні суспільні відносини, що складають його предмет, тобто реалізує регулятивний вплив, а й справляє на зазначені відносини інформаційний, виховний, соціальний вплив. Саме такий підхід до вирішення даної проблеми, на нашу думку, видається більш прийнятним для подальшого аналізу механізму цивільно-правового регулювання.

Специфічні правові засоби, за допомогою яких здійснюється правове регулювання будь-яких, у тому числі й цивільних відносин, у своїй сукупності утворюють механізм правового регулювання. В межах цивільного права відповідна сукупність специфічних правових засобів, що формують механізм цивільно-правового регулювання, набуває свої суто цивілістичні особливості, дослідження яких має для доктрини цивільного права концептуальне значення з огляду на фундаментальність даної проблематики. Однак, очевидно, що така фундаментальність зумовлює й те, що аналіз механізму цивільно-правового регулювання як правової категорії не може відбуватися виключно на основі результатів цивілістики, без врахування загальнотеоретичних здобутків у цій сфері. Фактично механізм цивільно-правового регулювання є похідним від загального механізму правового регулювання, його галузевим різновидом.

Саме механізм цивільно-правового регулювання є тією категорією, яка дозволяє на теоретичному рівні уявити процес перетворення (конкретизації) приписів цивільно-правових норм, що носять загальний характер (тобто розраховані на величезне коло аналогічних життєвих ситуацій) та втілення їх у реальне життя, шляхом забезпечення відповідного рівня урегульованості та упорядкованості суспільних відносин, що складають предмет цивільного права, і тим самим досягнення мети правового регулювання. Це можливо завдяки дослідженню його складових елементів - специфічних правових засобів, оскільки механізм цивільно-правового регулювання є збірним поняттям.

Категорія «механізм правового регулювання» була розроблена та введена в юридичну науку ще в радянський період. Так, вважається, що у витоків появи даного поняття стояв М. Г. Александров, який використовував термін «механізм впливу права на суспільні відносини» [4, с. 183-213]. Разом з тим, безпосередньо термін «механізм правового регулювання» був обґрунтований та детально досліджений С. С. Алексєєвим, котрий сформулював його визначення, охарактеризував складові елементи, з яких складається відповідний механізм та з'ясував його значення для права в цілому [6]. В подальшому зазначені положення були розвинені вченими-правниками, доповнені новими поглядами щодо даної проблематики.

У цивілістиці, на відміну від загальної теорії права, проблема механізму цивільно-правового регулювання в її цілісному вигляді почала досліджуватися порівняно недавно. При цьому вчені-цивілісти в основному дотримуються тих положень вчення про механізм правового регулювання, які є базовими в осмисленні всієї проблематики та вироблені протягом тривалого часу на рівні загальнотеоретичних досліджень, що є підтвердженням фундаментальності даної категорії для права в цілому. Досліджується саме галузева специфіка механізму цивільно-правового регулювання, обумовлена особливостями цивільних відносин та їх окремих видів, як різновиду приватних відносин. Слід зазначити, що в рамках доктрини цивільного права проаналізовано особливості механізму цивільно-правового регулювання окремих видів цивільних відносин. Наприклад, О. О. Отраднова дослідила специфіку механізму цивільно-правового регулювання деліктних зобов'язань [188], С. О. Погрібний проаналізував особливості механізму правового регулювання договірних відносин у цивільному праві України [195], Д. І. Рогов присвятив увагу осмисленню механізму цивільно-правового регулювання відносин у сфері честі, ділової репутації та доброго ім'я громадян [243] тощо.

Однак, у доктрині права в цілому не вироблено єдиного узагальненого підходу до розуміння механізму правового регулювання, що безумовно накладає свій відтінок і на дослідження даної проблематики в межах доктрини цивільного права. Різноманітність результатів аналізу науковців в частині розуміння сутності механізму правового регулювання в цілому, та власне механізму цивільно-правового регулювання зумовила формування окремих, відносно самостійних за своєю суттю, підходів до вирішення даної проблеми, які набули статусу методологічних. Слід відзначити, що не завжди погляди того чи іншого науковця можна чітко віднести до конкретного підходу, що свідчить про їх невідособлене, а навпаки взаємопов'язане існування. Крім того, сам перелік таких методологічних підходів не набув свого остаточного визначення, що є цілком логічним з огляду на постійний розвиток вчення про механізм.

Перш ніж піддати аналізу існуючі в правовій доктрині в цілому та у доктрині цивільного права зокрема теоретико-методологічні підходи щодо механізму правового регулювання загалом та механізму цивільно-правового регулювання, доцільно з'ясувати, що взагалі слід розуміти під поняттям «методологічний підхід». На думку Е. Г. Юдіна, «методологічний підхід - це принципова методологічна орієнтація дослідження, точка зору, з якої розглядається об'єкт вивчення (спосіб визначення об'єкта), поняття або принцип, що керує загальною стратегією дослідження» [319, с. 160]. Саме в значенні фактору, що пронизує весь процес наукового дослідження певного явища чи процесу, визначає його хід та відповідно потенційно можливий результат і доцільно, на нашу думку, використовувати поняття методологічного підходу при розгляді проблематики механізму. Аналіз методологічних підходів до розуміння природи механізму цивільно-правового регулювання слід проводити як зі застосуванням цивілістичних знань у своїй основі, так і певною мірою загальнотеоретичних, з акцентом на особливостях реалізації потенціалу таких підходів саме вченими-цивілістами.

Складність та багатоаспектність механізму правового регулювання, у тому числі й механізму цивільно-правового регулювання, можливість осмислення його під різним кутом зору, іноді навіть із використанням знань психології та соціології, зумовила формування як мінімум двох точок зору щодо виділення методологічних підходів до його розуміння.

Так, ще С. С. Алексєєв, як основоположник даної проблематики, виділяв три основні підходи до розуміння сутності механізму правового регулювання, а саме: інструментальний або спеціально-юридичний, психологічний та соціальний підходи. Основна особливість інструментального (спеціально-юридичного) підходу, на його думку, полягає в розгляді механізму правового регулювання як «комплексу засобів, всього юридичного інструментарію, що працює в процесі правового регулювання». Психологічний же підхід характеризується тим, що основна увага зосереджується на аналізі процесу формування та дії мотивів поведінки людей, як учасників відповідних суспільних відносин, що відбувається в результаті їх правового регулювання. Як зазначає С. С. Алексєєв, це «свого роду проекція способів правового регулювання на психологічну сферу особистості». Сутність же соціального підходу, на думку вченого, проявляється в можливості використання поняття «механізм» більш широко, з позицій правового впливу в цілому. В даному випадку мова йде вже власне не про механізм правового регулювання, а про «соціальний механізм дії права» [7, с. 11-23].

Аналіз виділених С. С. Алексєєвим методологічних підходів до осмислення природи механізму правового регулювання, свідчить, що фактично лише інструментальний або спеціально-юридичний підхід є таким, що притаманний саме правовому дослідженню даного явища. Психологічний та соціальний же підходи характеризуються переважним застосуванням не правових знань, а здобутків однойменних сфер наукового пізнання - психології та соціології. Якщо провести своєрідну проекцію методологічних підходів, виділених С. С. Алексєєвим, на дослідження саме механізму цивільно-правового регулювання (тобто на сферу цивілістики), то, на нашу думку, можливим є застосування лише інструментального або спеціально-юридичного підходу (що активно й відбувається в доктрині цивільного права). Психологічний та соціальний підходи, з урахуванням їх комплексності та загальності, доцільно застосовувати саме на рівні загальнотеоретичних досліджень механізму правового регулювання. Крім того, за своєю природою вони стосуються не власне механізму правового регулювання, а механізму правового впливу. Звідси, наприклад, засновники та прихильники соціального методологічного підходу використовують формулювання «соціальний механізм дії права» [90; 39], а не «механізм правового регулювання», що підкреслює наявність не правових за своєю суттю елементів.

Порівняно новим за часом свого формування та становлення поглядом у частині визначення груп методологічних підходів до оцінки суті як механізму правового регулювання, так і механізму цивільно-правового регулювання, є точка зору, за якою прийнято виділяти інструментальний, діяльнісний, системний та комплексний підходи [116, с. 20-27; 95, с. 7]. На відміну від методологічних підходів, виділених С. С. Алексєєвим, характер та зміст даної групи підходів є притаманним осмисленню проблеми механізму правового регулювання саме в межах правової матерії. Тому доцільно більш детально зупинитися на аналізі основних положень зазначених підходів, а також результатів їх застосування в частині дослідження галузевого механізму цивільно-правового регулювання в межах науки цивільного права.

Передусім, розпочнемо з характеристики інструментального підходу, який вважається найбільш усталеним та доктринально розробленим більшістю вчених-правників та цивілістів. Фактично саме з інструментального підходу й була започаткована в доктрині права проблематика механізму правового регулювання в цілому та окремих його галузевих різновидів, у тому числі й механізму цивільно-правового регулювання. Даний методологічний підхід певним чином сприяв формуванню та розвитку діяльнісного, системного та комплексного підходів щодо розуміння механізму. Тому його дослідження має досить важливе концептуальне значення для формування загальної картини вчення про механізм цивільно-правового регулювання. Однак, слід відзначити, що навіть у межах інструментального підходу не існує єдності поглядів науковців на розуміння сутності механізму правового регулювання (а відповідно й механізму цивільно-правового регулювання), визначення його внутрішньої структури (тобто складових елементів) тощо.

Основне розуміння механізму правового регулювання в межах інструментального підходу було теоретично обґрунтоване С. С. Алексєєвим, якого справедливо вважають засновником даного підходу. У своїй першій науковій праці в межах даної теми, С. С. Алексєєв розглядав механізм правового регулювання як «взяту в єдності всю сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини» [6, с. 30]. Пізніше вчений уточнив дану дефініцію наступним чином: взята в єдності система правових засобів, за допомогою якої забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини (виділено мною - В. М.) [7, с. 9]. Таким чином, слово «сукупність» було замінено словом «система», що є цілком логічним з методологічної точки зору, а також добавлено слово «результативний» правовий вплив, що підкреслює його спрямованість на досягнення певної мети (результату).

За тривалий час свого розвитку інструментальний підхід до осмислення природи механізму правового регулювання в цілому та механізму цивільно-правового регулювання збагатився значною кількістю різних за змістом дефініцій даної юридичної конструкції. Безумовно, розглянути та проаналізувати всіх їх у межах цієї дисертаційної роботи не лише об'єктивно неможливо, але й недоцільно. Оскільки, по-перше, відповідне дисертаційне дослідження відбувається в межах науки цивільного права, а переважна більшість загаданих дефініцій сформульовано саме в загальній теорії права, тому надмірне їх цитування було б невірним з методологічної точки зору; по-друге, в основному всі зазначені дефініції, незважаючи на різні текстуальні відмінності, відбивають ті засади, на яких ґрунтується інструментальне вчення про механізм правового регулювання. З урахуванням цього наведемо лише декілька визначень механізму правового регулювання із загальної теорії права, а основну увагу зосередимо на тому, як прихильники інструментального підходу визначають механізм цивільно-правового регулювання в межах доктрини цивільного права.

На думку О. Ф. Скакун, «механізм правового регулювання - це узята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок («належне» у праві стає сущим»)» [259, с. 498]. По-іншому визначає механізм правового регулювання О. В. Малько, вказуючи, що «це система правових засобів, організованих найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод, що стоять на шляху задоволення інтересів суб'єктів права» [273, с. 625]. О. Я. Кархут зазначає, що механізм правового регулювання суспільних відносин у сфері освіти - це «система правових засобів, організованих специфічним чином у певній послідовності, спрямованих на впорядкування, регулювання, закріплення, розвиток і вдосконалення суспільних відносин в освітній сфері відповідно до цілей освітньої політики держави» [95, с. 4].

Аналіз цих визначень механізму правового регулювання, запропонованих в рамках загальної теорії права, свідчить, що, незважаючи на ряд відмінностей, вони в цілому побудовані на спільних ключових засадах. Першою такою засадою є розуміння механізму правового регулювання як «системи правових засобів», причому не простого набору таких засобів, а взаємопов'язаних та взаємодіючих між собою. Другою засадою є те, що механізм завжди підпорядкований досягненню певної мети - меті правового регулювання, в чому, зокрема, й виявляється його обслуговуюча функція по відношенню до останнього. Мета ж, на досягнення якої спрямований механізм правового регулювання, вищевказаними вченими формулюється по-різному і це цілком закономірно, оскільки така мета є не єдиною, а різноплановою. Це й досягнення відповідного рівня впорядкованості певних відносин, зокрема цивільних, а звідси й забезпечення правопорядку, задоволення інтересів різних суб'єктів відносин, гарантування розвитку останніх тощо.

Вчені-цивілісти, прихильники інструментального вчення, опираючись на досягнення загальної теорії права, формулюють власні дефініції механізму цивільно-правового регулювання. Їх особливості можна помітити, лише проаналізувавши ряд з них. Так, О.О. Отраднова, розробляючи питання механізму цивільно-правового регулювання деліктних зобов'язань, визначає останній як «сукупність цивільно-правових засобів, за допомогою яких забезпечується відновлення порушених прав потерпілого, відшкодування або компенсація заподіяної йому позадоговірної шкоди» [188, с. 17]. Як бачимо, визначення механізму набуває якісного цивілістичного забарвлення. Це виявляється в застосуванні формулювання «цивільно-правові засоби», тобто йде мова лише про ті правові засоби, які притаманні власне цивільному праву як галузі та уособлюють приватноправові характеристики, а також у визначенні мети на досягнення якої спрямований зазначений механізм, що притаманна цивільно-правовому регулюванню деліктних зобов'язань. По-іншому визначає механізм Д. І. Рогов, який пропонує розглядати механізм цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин як «упорядковану сукупність (систему) правових засобів, за допомогою яких формується юридична конструкція - модель, типова схема суспільних відносин, що виникають з приводу честі, ділової репутації, доброго імені громадян, урегульованих правом» [243, с. 7-8].

Своєрідним є погляд С. О. Погрібного, який під механізмом правового регулювання розуміє «послідовний ланцюг зміни окремих правових явищ: норма права, що регулює цивільні відносини, - юридичний факт - права і обов'язки, що існують у цивільних правовідносинах, які виникли на його підставі - реалізація цих прав та виконання обов'язків, а за необхідності - також і захист порушеного права чи інтересу» [195, с. 43]. Поверховий та поспішний аналіз даної дефініції може сформувати уявлення про те, що на відміну від попередніх вчених-цивілістів, С. О. Погрібний не розглядає механізм цивільно-правового регулювання як «систему або сукупність цивільно-правових засобів». Насправді, це не так, оскільки зазначене концептуальне розуміння механізму, випливає з самого змісту визначення, запропонованого С. О. Погрібним. Так, науковець веде мову про «окремі правові явища», до яких відносить цивільно-правові норми, юридичні факти, суб'єктивні цивільні права та обов'язки, акти їх реалізації, а також засоби захисту порушених цивільних прав та інтересів. За своєю природою дані правові явища і є власне цивільно-правовими засобами, що в сукупності утворюють механізм цивільно-правового регулювання. Вказівка ж на те, що механізм являє собою послідовний ланцюг зміни зазначених правових явищ, підкреслює, що ці явища організовані певним чином, взаємопов'язані та перебувають у взаємодії. Останнє дає змогу вести мову не про простий набір правових явищ, а про їх систему, а отже й про систему цивільно-правових засобів.

Таким чином, базовим принципом, покладеним в основу інструментального підходу, є розуміння механізму цивільно-правового регулювання як «системи правових засобів» [134, с. 111]. Причому основне принципове значення має саме словосполучення «правові засоби», що своїм смисловим наповненням обумовлює концептуальний напрямок дослідження категорії «механізм цивільно-правового регулювання». Тут даний механізм завжди, незалежно від різних за своїм змістом формулювань, буде підводитися під розуміння його не як процесу, діяльності, а як правового явища, інструменту певного вищого порядку, що охоплює інструменти нижчого порядку для забезпечення процесу цивільно-правового регулювання і досягнення мети останнього. Звідси й назва даного методологічного підходу - інструментальний підхід. У межах цивілістики інструментальний підхід до дослідження механізму цивільно-правового регулювання використовується досить активно. Аналіз юридичної літератури, існуючої у вітчизняній науці цивільного права на момент написання даної дисертаційної роботи, засвідчив, що саме даний підхід є провідним в осмисленні проблематики механізму цивільно-правового регулювання, інші ж методологічні підходи практично не реалізовані в цивілістиці. Підвищений інтерес вчених-цивілістів до інструментального підходу викликаний не стільки його базовим значенням для правової доктрини в цілому, скільки потенціалом, закладеним у ньому. Адже саме інструментальний підхід дає можливість розглянути різні правові явища (норми права, юридичні факти тощо) в механізмі правового регулювання цивільних відносин загалом та механізмах регулювання окремих видів цивільних відносин як комплексно, так і проаналізувати їх окремо, встановити їх взаємозв'язки та взаємодію, виявити існуючі в них проблеми та в кінцевому підсумку виробити пропозиції щодо вирішення цих проблем і відповідно підвищення ефективності цивільно-правового регулювання певних видів цивільних відносин. При цьому відобразити всю галузеву специфіку в межах самого визначення поняття «механізм цивільно-правового регулювання» досить важко. Галузева специфіка механізму цивільно-правового регулювання виявляється власне в особливостях тих складових елементів, які утворюють його структуру.

Наступним методологічним підходом до осмислення сутності механізму правового регулювання є діяльнісний підхід, заснований В. М. Горшеньовим на противагу інструментальному підходу. Зокрема, В. М. Горшеньов першим вказав на можливість розгляду механізму правового регулювання з позицій його зовнішньої організації, коли основна увага зосереджується на дослідженні організаційних сторін (форм) правового регулювання, а також аналізується вся сукупність правових форм діяльності органів держави і громадських організацій, до яких вчений відносив правотворчу і правозастосовну діяльність (останню, у свою чергу, поділяв на декілька видів) [58, с. 55-56]. Таке розуміння механізму правового регулювання й було покладено в основу сформованого діяльнісного підходу до його осмислення. Ще С. С. Алексєєв визнавав можливість дослідження механізму правового регулювання під іншим кутом зору, зокрема з урахуванням діяльності компетентних (державних та громадських) органів [6, с. 30]. Тобто, основна мета діяльнісного підходу зводиться до аналізу механізму правового регулювання через призму діяльності певних уповноважених на те суб'єктів, яка спрямовується на забезпечення втілення приписів правових норм у реальне життя і досягнення мети правового регулювання - відповідного рівня упорядкованості певних суспільних відносин. Увага тут акцентується не на правових засобах з точки зору інструментального підходу, а на тому, що являє собою зазначена діяльність, яким чином вона відбувається, які суб'єкти беруть у ній участь, а також яким чином вона опосередковує процес правового регулювання і забезпечує досягнення його мети. Іншими словами, саме діяльність виступає засобом (інструментом) реалізації правового регулювання.

Нині діяльнісний підхід знаходиться в стані свого розвитку, хоча, порівняно з інструментальним підходом, активно не застосовується. Серед прихильників діяльнісного розуміння проблематики механізму правового регулювання доцільно назвати наступних науковців: В. М. Карташов [94, с. 20], Е. Р. Чернова (хоча погляди останньої тяжіють більше до комплексного методологічного підходу) [310].

На момент проведення даного дослідження, в доктрині цивільного права потенціал діяльнісного підходу до осмислення сутності механізму цивільно-правового регулювання практично не реалізовано. Його застосування в даній сфері обов'язково повинно супроводжуватися врахуванням сучасних тенденцій розвитку цивільного обороту, включаючи фактор зростання значення саморегулювання цивільних відносин, тобто безпосередньої участі членів громадянського суспільства в регулюванні цих відносин, шляхом використання конструкції цивільно-правового договору.

Своєрідним поглядом на проблематику механізму правового регулювання та механізму цивільно-правового регулювання є системний підхід до розуміння його природи. Даний підхід був обґрунтований В. О. Шабаліним і справив значний вплив на подальший розвиток інструментального вчення про механізм правового регулювання. На думку вченого, під останнім слід розуміти «складну сукупність юридичних засобів як управляючу систему, за допомогою якої здійснюється цілеспрямований правовий вплив на суспільні відносини» [313, с. 137].

Системний підхід ґрунтується на розумінні механізму правового регулювання як цілісної та динамічної системи, елементи якої повністю підпорядковані її меті. Вони мають притаманні їм особливості, які перекладаються на систему (тобто механізм) в цілому, зумовлюючи її головні риси. Основна увага в даному випадку акцентується на аналізі елементів механізму правового регулювання (під якими також розуміються правові засоби) не відірвано від системи, не поза нею, а у функціональній єдності, у взаємодії. Всі елементи механізму правового регулювання мають безліч взаємозв'язків, без яких такі елементи втрачають своє значення і відповідно сам механізм припиняє своє існування. При цьому на відміну від інструментального підходу, представники системного погляду не вказують на критерій виділення зазначених елементів механізму правового регулювання. Це обумовлює включення до структури механізму різних за своєю природою правових явищ, що мають не лише спеціально-юридичні, але й певні психологічні, соціальні характеристики (наприклад, правосвідомість, правова культура). Тобто виділяються такі складові елементи механізму, які не несуть у собі регулятивного потенціалу, а є лише передумовою або створюють середовище для реалізації процесу правового регулювання.

Порівняно новим фактом застосування системного методологічного підходу в загальнотеоретичних дослідженнях механізму правового регулювання є праця С. П. Нарикової «Системний підхід до дослідження механізму правового регулювання» [172].

У межах доктрини цивільного права, на сьогоднішній день, системний підхід не отримав свого активного застосування під час осмислення проблематики механізму цивільно-правового регулювання. Однак, його вплив на подальший розвиток інструментального вчення безумовно відобразився й на застосуванні основних положень даного вчення у цивілістичних дослідженнях. Це виявилось у дослідженні механізму цивільно-правового регулювання не лише у статиці, але й у динаміці, у функціональній єдності його елементів.

Потенційна здатність інтеграції основних положень вищепроаналізованих методологічних підходів та прагнення виробити універсальне бачення картини призвели до формування комплексного або інтегративного підходу до проблематики механізму. Напевно, через свій порівняно нещодавній характер виникнення, комплексний підхід поки що не знайшов прикладів своєї реалізації в частині дослідження механізму цивільно-правового регулювання. На рівні загальнотеоретичних досліджень механізму правового регулювання, прихильниками комплексного або інтегративного підходу є: Ю. І. Гревцов [61, с. 43-57], М. І. Матузов [155, с. 58-60], В. М. Сирих [272, с. 167], Е. Р. Чернова [310] (інструментально-діяльнісний), Д. В. Єрмашов [72] (діяльнісно-системний), Ф. Ш. Ямбушев [323, с. 15] (інструментально-соціальний). Крім того, останнім часом комплексного, зокрема інструментально-діяльнісного, підходу в частині розуміння механізму правового регулювання дотримується й О. Ф. Скакун [258, с. 262-263].

Всі вищезазначені методологічні підходи є цілком застосовними й для дослідження механізму цивільно-правового регулювання та його галузевих особливостей. Разом з тим, для дослідження механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, на наш погляд, доцільним є застосування інструментального вчення. Аргументом на користь обрання даного методологічного підходу є його відповідність тим завданням, які поставив дисертант на початку дослідження. Інструментальний підхід дасть можливість охарактеризувати механізм цивільно-правового регулювання сервітутних відносин в цілому, проаналізувати окремі його складові елементи, їх взаємозв'язки та взаємозалежності. Це, в свою чергу, полегшить виявлення різних недоліків, дефектів у механізмі цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, встановлення причин їх появи та вироблення можливих шляхів їх усунення, що сприятиме підвищенню рівня правового регулювання сервітутних відносин в Україні.

Незважаючи на те, що категорія «механізм правового регулювання» є фундаментальною для права та найбільш повно розкриває сутність та регулятивні властивості правової матерії, деякі науковці піддають критиці її застосування в юридичній науці та пропонують повністю відмовитися від неї. Безумовно, зазначена критика у повній мірі стосується й категорії «механізм цивільно-правового регулювання», що зумовлює неможливість її ігнорування.

Особливу увагу питанню неефективності та недоцільності використання даної правової категорії приділила Л. О. Корчевна. Дослідниця, ґрунтуючись на положеннях філософії природного права, піддала жорсткій критиці причинно-механістичну методологію дослідження правових явищ. На її думку, поява категорії «механізм правового регулювання» в юридичній науці була зумовлена виведенням останньої на один рівень з природознавчою наукою і широким використанням в її межах природничих категорій та причинно-механістичного підходу до пояснення сутності основних явищ правової матерії. Л. О. Корчевна доходить до висновку, що онтологічна революція в науці й пов'язана з нею гуманітаризація теоретичних знань, включаючи й знання про державу і право, спростовують механістичний підхід у правопізнанні як спрощений, а отже, й недостатній. Інтелігібельний елемент у функціонуванні правової системи не підвладний каузальній детермінації і тому не пізнається за допомогою механістичних понять [109, с. 119].

У цій частині принагідно відзначити, що не слід у категоричній формі заперечувати можливість використання в доктрині права в цілому, та в цивілістиці зокрема, юридичної конструкції «механізм правового регулювання» і відповідно похідної від неї - «механізм цивільно-правового регулювання». Спробуємо аргументувати власну думку, посилаючись на вчених-цивілістів, які певною мірою порушували дане питання. На наш погляд, обидві категорії - механізм правового регулювання та механізм цивільно-правового регулювання - дають змогу якнайповніше зрозуміти якісну сторону власне процесу правового регулювання, незважаючи на їх яскраво виражений технічний характер. Ведучи мову, як про механізм цивільно-правового регулювання, так і про механізм правового регулювання взагалі, в жодному разі не слід сприймати даний термін в прямому сенсі цього слова як певний пристрій, прилад, апарат. Введення технічного терміну «механізм» у правову сферу передбачає необхідність розгляду його як певної фікції, явища, що пристосоване, адаптоване до потреб юридичної науки [135, с. 55]. Дійсно, гуманізація та гуманітаризація знань про державу та право не дає можливості для простого перенесення термінів природничих наук в юридичну науку як гуманітарну сферу наукових знань. Однак, це не означає, що природничі науки не накладають свій відтінок на гуманітарні науки та відповідно навпаки. Категорія «механізм правового регулювання» є наслідком знаходження окремих точок дотику між вищезгаданими сферами наукового пізнання. В цій частині досить слушним є твердження С.О. Погрібного, який вказує, що в правознавстві досить широке коло термінів має природниче походження (наприклад: структура, система, регулювання) [195, с. 41].

Фундаментальність категорій «механізм правового регулювання» та «механізм цивільно-правового регулювання», їх принципове значення для осмислення регулятивної сутності права, процесу правового регулювання сфери приватних відносин, уявлення про які склалися протягом тривалого часу наукових пошуків, унеможливлює просту відмову від них раз і назавжди. Адже подібний шлях порушує принцип наступності в науці і може потягти за собою негативні наслідки. Категорія «механізм правового регулювання», а отже й «механізм цивільно-правового регулювання», містить у собі значний науковий потенціал та простір для пізнання регулятивної сутності права, на що вказується в юридичній літературі. Наприклад, О. О. Отраднова підкреслює, що поняття «механізм правового регулювання» дає можливість розглянути та проаналізувати різні явища правової дійсності як цілісність, показати їх зв'язок між собою та взаємодію, уявити їх у працюючому (тобто динамічному - додано мною - В. М.) вигляді [188, с. 10].

Як аргумент, на користь невизнання критики категорії «механізм правового регулювання», слід навести також й думку, яку висловлює з цього приводу В. Л. Яроцький. Вчений зазначає, категорія «механізм правового регулювання» не може розглядатись як методологічно визначена і пов'язана лише з механістичним підходом, оскільки в літературі йдеться про те, що методологічні підходи до дослідження права, які ґрунтуються на виключно однобічному аналізі, можуть бути оцінені як невиправдані відхилення від науково виваженого розуміння змісту права [325, с. 247].

З урахуванням вищесказаного, на нашу думку, критика Л.О. Корчевної є передчасною, оскільки будь-яке явище (у тому числі й у правовій сфері) можливо перетворити і пристосувати до існуючих потреб суспільства, особливо, якщо це явище має в собі певний потенціал. З урахуванням цього, необхідно не заперечувати можливість використання в юридичній науці категорії «механізм правового регулювання», й похідної від неї категорії «механізм цивільно-правового регулювання», а навпаки спрямувати всі зусилля на їх переосмислення відповідно до сучасних умов розвитку суспільства та правової доктрини. Такий перегляд, переосмислення концептуальних положень вчення про механізм, на наш погляд, згодом може бути оформлений в окремий науково обґрунтований методологічний підхід до дослідження даної проблематики. Очевидно, що в рамках цивілістики зазначений методологічний підхід повинен враховувати принципові положення даної галузі права.

1.2 Загальна характеристика механізму цивільно-правового регулювання

Характер, зміст та динаміка цивільних відносин в цілому і окремих їх різновидів справляє величезне значення для формування комплексу ознак, характерних саме для механізму їх регулювання. Тому вважаємо за потрібне присвятити даний підрозділ дисертаційної роботи дослідженню механізму цивільно-правового регулювання як загальної цивілістичної юридичної конструкції, що охоплює собою всі види цивільних відносин, зокрема: його поняттю, галузевим особливостям, виділенню елементів, що складають його структуру, а відтак і відповідно стадіям цивільно-правового регулювання. Застосована схема дослідження «від загального до конкретного (сервітутні відносини)» сприятиме кращому та глибокому осмисленню відповідної проблематики.

У доктрині цивільного права спостерігається неоднозначність у формулюванні науковцями дефініцій механізму цивільно-правового регулювання. Деякі вчені-цивілісти в цілому підтримують визначення механізму правового регулювання, запропоноване відомим теоретиком права та цивілістом С. С. Алексєєвим, зокрема: О. П. Войтовіч [45, с. 29], Н. С. Кузнєцова [117, с. 32], О. О. Отраднова [188, с. 17].

У цьому контексті важливо зазначити, що механізм цивільно-правового регулювання доцільно розглядати не як сукупність, а як систему цивільно-правових засобів. Оскільки сукупність за своєю суттю має вигляд множини певних явищ, процесів, для яких характерна наявність окремих спільних (загальних) властивостей, що створює можливість об'єднати їх. Тобто, сукупність не наділена системними властивостями. Разом з тим, система це досить складне, порівняно із сукупністю, формування. Вона складається з комплексу взаємопов'язаних між собою та розміщених у певній послідовності (тобто ієрархії) елементів (явищ, процесів) і являє собою єдине ціле. Кожен з елементів системи має свою мету, яка в цілому підпорядковується досягненню мети самої системи. Звідси система отримує свої ознаки, які не співпадають з ознаками її елементів, але відсутність останніх повністю «руйнує» систему. Якщо розкласти механізм цивільно-правового регулювання на окремі елементи, то стає очевидним, що всі ці елементи тісно пов'язані між собою і перебувають у взаємодії, крім того, вони розташовані в чітко визначеному порядку і не являють собою простий набір.

Інше визначення механізму цивільно-правового регулювання дає С. О. Погрібний, вказуючи, що це «послідовний ланцюг зміни окремих правових явищ: норма права, що регулює цивільні відносини, - юридичний факт - права і обов'язки, що існують у цивільних правовідносинах, які виникли на його підставі - реалізація цих прав та виконання обов'язків, а за необхідності - також і захист порушеного права чи інтересу» [195, с. 43]. Аналіз даної позиції свідчить про прагнення автора розкрити поняття механізму правового регулювання цивільних відносин через стадійність процесу цивільно-правового регулювання та відповідно ієрархічність основних елементів зазначеного механізму. Безумовно, такий підхід дозволяє відобразити механізм правового регулювання цивільних відносин у динаміці. Однак, таке визначення має досить високий ступінь загальності, що створює можливість розглядати його як базу, шаблон, оскільки на практиці запропонована схема зміни правових явищ може зазнавати своєрідної трансформації. Наприклад, відомо, що динаміка цивільних правовідносин не обмежується виключно їх виникненням та припиненням. Цивільні правовідносини, з часу свого виникнення, можуть підлягати зміні, що зумовлює відображення цього й у вищезгаданій схемі, шляхом введення до неї ще одного юридичного факту - правозмінюючого. За таких умов відповідний «ланцюг зміни окремих правових явищ» буде мати наступний вигляд: правовстановлюючий юридичний факт - цивільні правовідносини, породжені ним - правозмінюючий юридичний факт - видозмінені цивільні правовідносини і т. д. Але очевидно, що відобразити весь спектр можливих змін елементів в межах дефініції механізму цивільно-правового регулювання об'єктивно неможливо. Крім того, зазначене визначення за таких умов буде досить об'ємним і переобтяженим. Тому відповідно його можна використовувати як загальний шаблон, який з урахуванням кожної конкретної ситуації зазнаватиме відповідної зміни.

О. В. Гіль визначає механізм цивільно-правового регулювання як «систему правових засобів, які знаходяться у взаємозв'язку і взаємодії та сприяють реалізації мети подолання перешкод, що стоять на шляху задоволення законних інтересів суб'єктів права» [52, с. 74]. Аналіз даного визначення свідчить, що воно ґрунтується на дефініції механізму правового регулювання, розробленій О. В. Малько [273, с. 625]. Таким чином, визначення поняття «механізм цивільно-правового регулювання», запропоноване О. В. Гіль, є яскравим прикладом відсутності перешкод для екстраполяції результатів загальнотеоретичних правових досліджень на сферу галузевого (цивільного) механізму правового регулювання.

На думку Д. І. Рогова, механізм цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин являє собою «упорядковану сукупність (систему) правових засобів, за допомогою яких формується юридична конструкція - модель, типова схема суспільних відносин, що виникають з приводу честі, ділової репутації, доброго імені громадян, врегульованих правом» [243, с. 7-8]. Доцільно відзначити, що зазначена дефініція є дискусійною, адже, по-перше, вчений дає визначення механізму через формулювання «сукупність (система) правових засобів». Використання слова «система» у дужках поряд із словом «сукупність» може привести до невірного судження, що нібито сукупність і система тотожні явища. Однак, насправді це зовсім не так, про що вже зазначалося вище. Якщо ж сукупність і система не співпадаючі між собою поняття, то виникає питання ключового характеру: що автор розуміє під механізмом цивільно-правового регулювання - сукупність чи все ж таки систему? По-друге, з аналізу висловленої Д. І. Роговим позиції випливає, що вчений розглядає механізм цивільно-правового регулювання в поєднанні з поняттям «юридична конструкція», розуміючи під останньою правовідносини, як своєрідну модель суспільних відносин, врегульованих правом і відповідно пов'язаних із честю, діловою репутацією та добрим ім'ям громадян. З урахуванням цього випливає, що дослідник вбачає основну мету механізму цивільно-правового регулювання у формуванні (виникненні) правовідносин як юридичної конструкції. Однак, очевидно, що мета механізму проявляється не в оформленні певних цивільних відносин у форму правовідносин, а в забезпеченні реалізації процесу правового регулювання і досягнення мети останнього - впорядкування відповідних цивільних відносин. Упорядкування ж цивільних відносин відбувається не в момент встановлення правовідносин між відповідними суб'єктами, а внаслідок реалізації останніми своїх суб'єктивних цивільних прав та юридичних обов'язків, у випадку ж порушення останніх - застосування засобів цивільно-правового захисту.

Слід підкреслити, що вищевисловлені думки, в жодній мірі не мають на меті спростувати запропоновану Д. І. Роговим дефініцію механізму цивільно-правового регулювання або зменшити її наукову цінність. Оскільки механізм правового регулювання є ідеальною, абстрактною науковою категорією, розробленою для потреб юридичної науки, то й відповідно кожна думка вченого в цій частині справляє неабияке значення для розвитку вчення про нього.