Кредитні відносини у цивільному праві України

Розгляду окремих теоретичних проблем цивільно-правового регулювання кредитних відносин були присвячені праці вітчизняних і зарубіжних вчених-правознавців, зокрема: М. М. Агаркова, А.Т. Ащеулова, І. А. Безклубого, В. А. Бєлова, М. І. Брагінського, Х. Вебера, О.М. Вінник, О.Ю. Вікуліна, В. В. Вітрянського, С. І. Вільнянського, Л. К. Воронової, К. Гавальда, Д. М. Генкіна, І. С. Гуревича, А.С. Довгерта, Н. В. Дроздової, Л. С. Еліассона, О. М. Ерделевського, Л. Г. Єфімової, О. С. Іоффе, Ф. С. Карагусова, Р. І. Карімулліна, Є. В. Карманова, Н. М. Квіт, Є. С. Компанійця, В. М. Коссака, О. О. Кота, О. О. Красавчикова, О. В. Кривенди, В. І. Кудрявцева, Н. С. Кузнєцової, В. Ф. Кузьміна, Я. О. Куника, І. М. Кучеренко, Д. Г. Лаврова, С. Н. Ландкофа, С. В. Ленського, С. М. Лепех, Л. А. Лунца, В. В. Луця, Р. А. Майданика, В. О. Майорова, Д. І. Мейєра, Н. О. Нерсесова, І. Б. Новицького, Л. О. Новосьолової, О. М. Олійник, Л. П. Оплачко, О. П. Орлюк, Є. А. Павлодського, В. Я. Погребняка, Й. О. Покровського, Е. Г. Полонського, Н. Ю. Расказової, Л. Г. Рябко, О. О. Рясенцева, Н. О. Саніахметової, С. В. Сарбаша, А. О. Селіванова, М. М. Сібільова, І. Л. Соломіна, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Стефанчука, Ж. Стуфле, Є. О. Суханова, Г.П. Тимченка, Г. А. Тосуняна, Є. О. Тупицької, К. А. Флейшиц, С.Я. Фурси, Ю. Б. Фогельсона, Р. О. Халфіної, Є. О. Харитонова, Ю. І. Чалого, О. І. Шаповалової, Я. М. Шевченко, Г. Ю. Шемшученка, Г. Ф. Шершеневича, А. Є. Шерстобітова, В. С. Щербини, С. І. Шимон, Р.Б. Шишки, Ю.М. Юркевича, В. Л. Яроцького та ін. Водночас системних наукових досліджень сучасного стану цивільно-правового регулювання кредитних відносин в Україні не проводилось.

Незважаючи на наявність значної кількості наукових досліджень з окремих питань правового регулювання кредитних відносин, можна вважати, що більшість питань, що пов'язані з цією науковою проблематикою, на цей час є дискусійними та такими, що потребують свого дослідження. Зазначене стосується як наукового розуміння категоріально-понятійного апарату, що використовується у цивільному праві України («кредитні відносини», «кредит», «комерційний кредит» тощо), так і окремих питань, зокрема, щодо правової природи кредитного договору, порядку його укладення, суб'єктного складу його сторін, прав та обов'язків сторін кредитного договору, суб'єктного складу правовідносин комерційного кредиту, його правових ознак та підстав виникнення тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з пріоритетними напрямами розвитку правничої науки та виконана в межах планових тем науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Проблеми гармонізації цивільного законодавства України із законодавством Європейського Союзу» (2015-2016 рр.) (№РК0115V002135) та «Актуальні проблеми цивільно-правового регулювання договірних відносин в Україні» (2017-2019 рр.) (№ РК 0117V002700).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка концептуальних засад цивільно-правового регулювання кредитних відносин в Україні, з'ясування ефективності існуючих правових конструкцій, на підставі яких виникають ці правовідносини, та внесення пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України.

Для досягнення зазначеної мети передбачено вирішення таких завдань:

– висвітлити стан наукової розробки категорії «кредитні відносини» у цивільному праві України;

– встановити правові підстави виникнення кредитних відносин;

– з'ясувати правову природу кредитного договору;

– охарактеризувати форму кредитного договору;

– визначити порядок укладення кредитного договору;

– розкрити істотні умови кредитного договору;

– з'ясувати суб'єктний склад сторін кредитного договору;

– визначити матеріальний об'єкт зобов'язання, що виникає на підставі кредитного договору;

– охарактеризувати права та обов'язки сторін кредитного договору;

– удосконалити понятійний апарат, що використовується у правовідносинах, які виникають на підставі кредитного договору;

– визначити поняття «комерційний кредит» у цивільному праві України та дослідити його форми та види;

– дослідити цивільно-правове регулювання комерційного кредиту в Україні;

– сформулювати пропозиції щодо удосконалення правового регулювання зобов'язальних відносин, що виникають на підставі кредитного договору, змішаного договору з елементами кредитного договору, та договорів, які містять умови щодо надання комерційного кредиту.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають на підставі кредитного договору, змішаного договору з елементами кредитного договору, інших цивільно-правових договорів, які містять умову про надання комерційного кредиту.

Предметом дослідження є кредитні відносини у цивільному праві України.

Методи дослідження. Для проведення комплексного системного дослідження, досягнення об'єктивного наукового результату та формулювання висновків використано низку загальнонаукових та спеціальних методів пізнання. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових підходів та спеціально-наукових методів пізнання суспільних явищ у сфері цивільно-правового регулювання кредитних відносин.

Філософсько-світоглядною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод, що сприяв з'ясуванню сутності та змісту категоріально-понятійного апарату, що використовується у цивільному праві України («кредитні відносини», «кредит», «комерційний кредит» тощо) (підрозділи 1.2, 4.1).

Методологічну основу дисертаційного дослідження також становлять ряд загальнонаукових та спеціально-наукових прийомів та методів: абстрагування, аналіз, дедукція, індукція, синтез, узагальнення, аналогія, порівняльно-історичний, порівняльно-правовий, соціологічний, правового моделювання, системний, формально-логічний.

За допомогою формально-логічного методу проводилося дослідження понятійного апарату цивільного права, виявлення суперечностей та прогалин у правовому регулюванні кредитних відносин. Цей метод наукового дослідження надав можливості аналізувати правові акти, порівнювати їх один з одним, розкривати зв'язок загального й особливого, сприяв аналізу рішень судів, які повинні додержуватися вимог законності і обґрунтованості рішення у цивільній справі, та відповідно мають вирішувати справу на підставі закону, виходячи з формально-логічних засад законодавства (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4. 3.1, 3.3, 4.2. 4.3).

Застосування системного методу зумовило, з одного боку, дослідження місця кредитного договору в системі цивільно-правових договорів, а з іншого боку - дослідження в сукупності його елементів (предмет, інші умови, сторони, форма), порядку укладення, умов його дійсності (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4).

Порівняльно-історичний метод використовувався для аналізу чинних і раніше діючих нормативно-правових актів щодо регулювання кредитних відносин, що надало змогу побачити в історичній динаміці розвиток тих чи інших інститутів цивільного права та відповідно прогнозувати тенденції їх подальшого розвитку (підрозділи 1.2, 2.1, 4.1).

Порівняльно-правовий метод використовувався для аналізу нормативно-правових актів України, що регулюють кредитні відносини, а також при їх порівнянні з відповідними актами ЄС, актами інших держав та актами «Lex mercatoria», в цілях виявлення спільного, встановлення відмінностей у порівнюваних об'єктах, та надання на підставі їх аналізу пропозицій щодо вдосконалення законодавства України (підрозділ 2.1, 2.3, 3.1, 3.3, 4.3).

В дисертаційному дослідженні використовувались й інші характерні для науки цивільного права методи наукового дослідження, наприклад, герменевтичний (тлумачний, пізнавально-процедурний), аксіологічний метод тощо. Вибір та використання методів дослідження у дисертації мав подекуди комбінований характер залежно від вирішення конкретних завдань дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним науковим дослідженням цивільно-правового регулювання кредитних відносин. У межах здійсненого дослідження відповідно до поставленої мети і завдань отримано такі результати, які мають наукову новизну:

уперше:

1) сформульовано концептуально новий підхід до визначення кредитних відносин в цивільному праві України як зобов'язальних правовідносин, які відмінні від позикових правовідносин, та таких, що виникають на підставі кредитного договору, змішаного договору, якій містить елементи кредитного договору, а також на підставі іншого оплатного цивільно-правового договору, що містить умови комерційного кредиту;

2) запропоновано на рівні параграфу 2 глави 71 ЦК України запровадити комплексне правове регулювання кредитних відносин, що надасть змогу відмовитись від субсидіарного застосування до їх регулювання норм Кодексу, що регулюють позикові відносини;

3) запропоновано запровадити, в якості окремого виду кредитного договору, договір банківського комісійного кредиту, за яким кредитодавець (банк), за дорученням комітента, зобов'язується надати від свого імені та за його рахунок грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути банку банківський комісійний кредит та сплатити проценти за ним;

4) запропоновано запровадити, в якості окремого виду договору комісії, договір, за яким банк (комісіонер) зобов'язується укласти від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента один або кілька договорів про банківський комісійний кредит з третьою особою (особами), яка вказана у договорі комісії на зазначених в ньому умовах;

5) запропоновано віднести до «значних правочинів» акціонерних товариств низку взаємопов'язаних правочинів, що вчиняються акціонерним товариством з одним контрагентом або з групою контрагентів, пов'язаних між собою відносинами контролю, якщо такі правочини мають однакову юридичну або економічну сутність;

6) доведено доцільність запровадження в Законі України «Про банки і банківську діяльність» поняття «значний правочин банку», під якими розуміється будь-який правочин (крім правочину з розміщення банком - акціонерним товариством власних акцій), учинений банком при наданні банківських та інших фінансових послуг, або інших послуг, передбачених для банків законом, якщо вартість фінансових активів та інших вартісних елементів послуг банку, що входять до предмету такого правочину, або обсяг відповідальності банку за наданою гарантією, порукою, або іншою фінансовою послугою, становить 10 і більше відсотків вартості активів банку, за даними останньої річної фінансової звітності або низка взаємопов'язаних правочинів, що вчиняються банком з одним контрагентом або з групою контрагентів, пов'язаних між собою відносинами контролю, якщо такі правочини мають однакову юридичну або економічну сутність та відповідають зазначеним вартісним ознакам. Обгрунтовано доцільність запровадження аналогічного поняття щодо небанківської фінансової установи у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»;

7) доведено, що «криптовалюта» не може бути матеріальним об'єктом зобов'язання, яке виникає на підставі кредитного договору, оскільки обіг криптовалют не передбачає участі в ньому фінансових посередників, а законодавство України не відносить криптовалюти до грошових коштів або іноземної валюти;

8) обгрунтовано, що договір про споживчий кредит не може бути укладено представником споживача, який діє на підставі договору, довіреності, якщо це відбувається одночасно з отриманням таким представником переддоговірної інформації щодо отримання споживчого кредиту;

9) обґрунтовано доцільність запровадження в цивільному праві України інституту співпозичальників, який характеризується таким: а) співпозичальник - це фізична або юридична особа, яка разом з позичальником підписує кредитний договір; б) при визначенні розміру кредиту, що надається за кредитним договором за участю співпозичальника, для оцінки кредитоспроможності беруться доходи та витрати як позичальника, так і співпозичальника (співпозичальників); в) співпозичальник і позичальник мають однакові права та обов'язки за кредитним договором; г) позичальник і співпозичальник несуть солідарний обов'язок перед кредитодавцем за кредитним договором, якщо інше не встановлено договором;

10) обгрунтовано, що надання кредиту овердрафт за рахунком умовного зберігання (ескроу), який відкритий клієнту в банку - кредитодавці, суперечить нормам частини 1 статті 1076-2 ЦК України, оскільки така операція банку не відповідає призначенню та режиму рахунку умовного зберігання (ескроу);

11) обгрунтована потреба у закріпленні в законодавстві України в якості моменту надання кредиту, який надається кредитодавцем в цілях погашення іншого кредиту, що був раніше наданий позичальнику кредитодавцем (рефінансування кредиту), моменту отримання позичальником від кредитодавця в порядку, передбаченому договором, письмового повідомлення про погашення боргу за раніше наданим кредитом (кредитами);

12) обґрунтовано запровадження у ЦК України поняття «обставини, які істотно погіршують становище», до яких відносяться будь-які обставини, що істотно погіршують або можуть погіршувати майновий стан позичальника, його власність (активи), його здатність виконувати свої зобов'язання, причому всі ці обставини матимуть місце, якщо вони настали не тільки щодо власне особи позичальника та її майнового стану, а й щодо групи осіб або окремих членів групи, в які входить позичальник або третя особа, що надала забезпечення (окрім застави/іпотеки);

13) обґрунтовано потребу у розширенні переліку прав та обов'язків сторін кредитного договору, зокрема шляхом закріплення в ЦК України норм, які б: а) надавали право сторонам кредитного договору за участю позичальника - суб'єкта підприємницької діяльності встановлювати в договорі: перелік дій, які позичальник зобов'язаний вчиняти протягом строку кредитного договору; перелік дій, які позичальник протягом строку дії кредитного договору може здійснювати лише за погодженням кредитодавця; б) встановлювали правові наслідки вчинення, неналежного вчинення або невчинення позичальником зазначених дій;

14) доведено доцільність встановлення в ЦК України норм, які б надавали позичальнику право на дострокове повернення кредиту, з урахуванням типу процентної ставки за кредитом;

15) обґрунтовано доцільність надання права сторонам кредитного договору встановлювати в договорі: а) фіксовану процентну ставку на увесь строк або на різні частини строку кредитного договору; б) одночасно встановлювати в кредитному договорі фіксовану та змінювану процентні ставки, які застосовуються у різні періоди строку кредитного договору;

16) доведена необхідність внесення змін до законодавства, які були б спрямовані на унеможливлення «перерозподілу комісій» між кредитодавцями та третіми особами, які надають додаткові та супутні послуги позичальнику та внесені до переліку тих, що відповідають вимогам кредитодавця: а) включення вказаних третіх осіб до переліку осіб, пов'язаних з банком; б) встановлення нікчемності умов договору, укладеного банком з такою третьою особою, щодо розподілу між ними у будь-якій формі винагороди, отриманої третьою особою від позичальника; в) встановлення аналогічних вимог закону до кредитодавців, які відносяться до небанківських фінансових установ;

17) обгрунтовано доцільність визначення на рівні закону поняття «ануїтетні платежі», які можуть бути передбачені сторонами кредитного договору, що містить умову про застосування в договорі фіксованої процентної ставки. Під останніми розуміються регулярні рівні щомісячні або щоквартальні платежі, що складаються з сум, які спрямовуються на погашення боргу за сумою кредиту та суми процентів за кредитом, що розраховуються таким чином, що за умови належного виконання зобов'язання споживачем наприкінці строку кредитного договору заборгованість за таким договором за кредитом та процентами відсутня;

18) доведено, що статтю 16 Закону України «Про споживче кредитування» слід доповнити нормою, яка б давала споживачу право на отримання часткової компенсації його витрат на сплату страхової премії страховику, якщо таке страхування було передбачено договором про споживчий кредит, забезпечувальним правочином або законом у випадку дострокового повернення споживчого кредиту споживачем;

19) доведено, що для дотримання принципу номіналізму у відносинах споживчого кредитування, частину 2 статті 524 та частину 2 статі 533 ЦК України доцільно доповнити нормами, які б виключали можливість застосування цих норм до відносин споживчого кредитування;

удосконалено:

20) положення щодо укладення кредитного договору з використанням конструкції рамкового договору та стандартних (загальних) умов, затверджених суб'єктом підприємницької діяльності з розрахунку на їх багаторазове використання;

21) визначення понять «предмет кредитного договору»; «кредитний ліміт у кредитній лінії»; «кредитний ліміт за кредитом овердрафт»; «кредит овердрафт»;

22) положення, що кредит за кредитним договором не може бути виданий шляхом заліку однорідних зустрічних грошових вимог;

23) положення щодо цільового призначення кредиту за кредитним договором;

24) положення щодо права кредитодавця на відмову в наданні кредиту та щодо обов'язку позичальника достроково повернути кредит на вимогу кредитодавця;

25) положення щодо правового регулювання періоду нарахування процентів за кредитним договором; бази нарахування процентів за кредитом на річній основі до використаної суми кредиту; обмеження щодо застосування складних процентів за кредитом (капіталізація процентів) та сплати авансових процентів за кредитом;

26) положення, що застосування у формулі визначення розміру змінюваної процентної ставки локального індексу банку - кредитодавця, який самостійно встановлюється таким банком на підставі розрахунку середньої вартості залучених банком коштів у валюті, яка відповідає валюті кредиту, не відповідає нормам частини 5 статті 1056-1 ЦК України;

27) положення, що через необмежену кількість надходжень і списань коштів з рахунку клієнта у банку, що може відбуватися протягом операційного дня банку, дебетове сальдо, яке дорівнює сумі наданого овердрафту за рахунком клієнта, підсумовується банком на кінець операційного дня банку, коли воно відображається банком на позабалансовому рахунку овердрафту;

28) положення, що виникнення дебетового сальдо за поточним рахунком клієнта при наданні кредиту овердрафт може мати місце не тільки внаслідок здійснення банком платежу за відсутності на рахунку коштів, а й внаслідок зняття з рахунку клієнта коштів готівкою;

29) положення, що сплата позичальником установлених кредитним договором комісій та/або компенсацій, які сплачуються за дії кредитодавця, що належать до предмета кредитного договору або вчиняються кредитодавцем на виконання вимог публічно-правових норм є такою, що створює дисбаланс прав та обов'язків сторін кредитного договору та має бути заборонена законом;

30) положення, що якщо у договорі не встановлено, що сума, сплачена кредитору в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, платіж, що здійснюється боржником до передання товару (виконання робіт, надання послуг), слід розглядати як аванс, незалежно від того, чи припиняється внаслідок такого платежу борг боржника повністю або частково;

31) положення, що умова щодо повернення комерційного кредиту не відповідає його суті, оскільки гроші або товар, отримані однією із сторін договору з умовами комерційного кредиту, за загальним правилом поверненню не підлягають, а про повернення комерційного кредиту можливо говорити лише в окремих випадках (наприклад, унаслідок розірвання договору з умовами комерційного кредиту, визнання такого договору недійсним);

32) положення, згідно якого в договорі з умовами комерційного кредиту під строком (терміном) комерційного кредиту слід розуміти не строк (термін), зі спливом якого (момент з настанням якого) комерційний кредит має бути повернутий кредитодавцю, а строк (термін), у який (з настанням якого) має бути виконаний зустрічний обов'язок однієї із сторін договору щодо оплати другій стороні договору товару (робіт, послуг), що передані (виконані, надані) до їх оплати (відстрочення, розстрочення оплати) або строк (термін), в який (момент з настанням якого) має бути виконаний зустрічний обов'язок однієї із сторін договору щодо передання (виконання, надання) товарів (робіт, послуг) другій стороні, оплата яких була здійснена наперед (попередня оплата, аванс);

33) положення, згідно з яким під оплатністю комерційного кредиту слід розуміти оплатність, яка може виражатись не тільки у сплаті процентів, а також через встановлення ціни товару (роботи, послуги) у вигляді знижки або надбавки, або встановлення в договорі сплати винагороди непроцентного характеру;

набули подальшого розвитку положення щодо:

34) існування між інститутами кредиту та позики в цивільному законодавстві України координаційно-заповнюючого зв'язку;

35) розуміння кредитного договору як поіменованого, консенсуального, двостороннього, оплатного, строкового, формального, мінового договору, який відноситься до договорів з надання фінансових послуг, та не належить до публічних та фідуціарних договорів;

36) можливості надання кредиту «овердрафт», у разі якщо наявної на рахунку позичальника суми коштів недостатньо для здійснення платежу;

37) можливості надання кредиту позичальнику шляхом його переказу кредитодавцем на рахунок третьої особи, якщо це передбачено сторонами у кредитному договорі;

38) необхідності встановлення в Україні законодавчого обмеження максимального розміру процентної ставки за споживчими кредитами.

Практичне значення результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у:

науково-дослідній сфері - для подальших досліджень кредитних відносин у цивільному праві України;

правотворчій діяльності - для вдосконалення законодавства, що регулює кредитні відносини в Україні;

правозастосовній діяльності - з метою використання теоретичних положень та рекомендації, викладених у дисертації, під час розгляду відповідних спорів в суді, з метою узагальнення судової практики, у регуляторній діяльності Національного банку України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг тощо;

навчальному процесі - при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій для викладачів і студентів юридичних спеціальностей, при викладанні курсу «Цивільне право України», спецкурсів «Теорія договірних зобов'язань», «Банківське право», під час проведення науково-дослідницької роботи студентів та аспірантів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи обговорювались на науково-практичних конференціях, зокрема: Науковій конференції «Держава і право суверенної України: проблеми теорії і практики: проблеми теорії і практики (Київ, 21 червня 2011р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права та правова держава» (м.Ужгород, 15-16 вересня 2017 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції «Право, держава та громадянське суспільство в умовах системних реформ» (м. Одеса, 15-16 вересня 2017 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток міжнародного та національного права на сучасному етапі глобалізації» (м. Київ, 5-6 жовтня 2017 р.); XV Міжнародній науково-практичній конференції «Корпоративне право України та європейських країн: питання теорії та практики» (м. Івано-Франківськ, 6-7 жовтня 2017 р.); Міжнародній науковій конференції «Шістнадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 20-218 жовтня 2017 р.); VIIІ Міжнародній науково-практичній конференції «Правова реформа: концепція, мета, впровадження (м. Київ, 23 листопада 2017 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Новітні тенденції сучасної юридичної науки» (м. Дніпро, 1-2 грудня 2017 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасне державотворення та правотворення: питання теорії та практики» (м. Одеса, 8-9 грудня 2017 р.).

Публікації. Основні теоретичні, практичні положення та результати дослідження висвітлено у 44 публікаціях, в тому числі 1 одноосібній монографії, розділах та підрозділах у 5 колективних монографіях, 1 науково-практичному коментарі до ЦК України, 1 підручнику з цивільного права, 32 термінах в Енциклопедії цивільного права України, 21 науковій статті, опублікованій у фахових виданнях України з юридичних наук, перелік яких затверджено МОН України, 5 статей у іноземних періодичних виданнях, 9 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається із переліку умовних позначень, вступу, чотирьох розділів, які поділяються на дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації становить 429 сторінок, з них список використаних джерел з 869 найменувань на 86 сторінках та додаток на 7 сторінках.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН

1.1 Концептуальні засади визначення змісту та сутності категорії «кредитні відносини» в суспільних науках»

Категорії економічної теорії є підґрунтям багатьох правових категорій. Тому дослідження економічних категорій - передумова для будь-якого дослідження відповідних цивільно-правових категорій. В економічній теорії під економічною категорією, як правило, розуміють теоретичні, абстрактні, логічні поняття, які в узагальненому вигляді відображають основні, суттєві, родові ознаки економічних процесів та явищ і визначають характер науково-теоретичного мислення епохи (потреби, ціни, прибуток, власність, гроші, кредит та ін.) [67; 480].Однією з найдавніших економічних категорій є категорія «кредит». Представники економічної теорії розглядають кредит як історичну категорію, виникнення та розвиток якої пов'язаний із виникненням і розвитком товарного виробництва та грошових відносин. При цьому виникнення кредиту пов'язане передусім зі сферою обміну [642; 743, с.13]. І лише пізніше, потреба у кредиті стала зумовлюватись не тільки потребами обміну, а й таких сфер суспільного відтворення, як виробництво та споживання, що, у свою чергу, зумовило виникнення перших банків.

Таким чином існування кредиту в умовах сучасної ринкової економіки зумовлено насамперед існуванням об'єктивних економічних причин, до яких можна, зокрема, віднести: приватну власність на засоби виробництва, товарний характер суспільного виробництва, суспільний поділ праці; потребу в організації виробництва за відсутності власного капіталу; потребу в реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за відсутності коштів у її отримувача; вивільнення коштів у одній із галузей суспільного виробництва внаслідок нерівномірного кругообігу капіталу та виникнення потреби в інших галузях суспільного виробництва; розбігу за сумою та строками кругообігу капіталу окремих суб'єктів господарювання тощо.

Розглядаючи кредит, потрібно зазначити, що він є самостійною економічною категорією, яка тісно взаємопов'язана з іншими економічними категоріями, передусім з економічною категорією «гроші» та «фінанси». На думку сучасних економістів, кредит, гроші та фінанси є самостійними економічними категоріями, які виражають різну специфічну суть, сферу використання та характер руху вартості [340].

Аналізуючи економічну категорію «кредит», економісти визнають, що за своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є не просто найдавнішою економічною категорією, а однією з найскладніших економічних категорій [101, с. 251-252; 204; 311; 128; 210]. Зауважимо, що за своєю складністю категорія «кредит» може поступатися тільки категорії «гроші».

Незважаючи на велику кількість наукових досліджень, питання щодо визначення суті кредиту в економічній літературі є досі предметом жвавих наукових дискусій. Аналіз теорій кредиту дає підстави казати про те, що погляди економістів постійно змінювались як наслідок суперечностей між теоретичними уявленнями про кредит і формами його проявів на практиці. З огляду на це можна погодитись з думкою академіка Й. А. Трахтенберга, який вказував, що «кредит має досліджуватися як явище, яке розвивається діалектично та безперервно» [719, с. 15-16].

Аналізуючи погляди сучасних економістів на кредит, можна дійти висновку, що в екoнoмічній теорії немaє єдинoї думки щoдo розуміння цієї економічної категорії. Дoслідження представників нaтурaлістичнoї, кaпітaлoутвoрюючoї та інших теoрій кредиту дaли можливість виявити зміст цієї економічної категорії. Як наслідок більшість сучасних пострадянських економістів розуміє кредит саме як економічні відносини. Наприклад, на думку М. І. Савлука, «кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності» [204]. А. О. Корнега розуміє кредит як «економічні відносини між кредитором і позичальником із приводу мобілізації та використання тимчасово вільних коштів або товарів на умовах повернення, а також строковості і платності» [324, с. 80-81]. Схожої думки дотримується Н. П. Бєлотєлова та Ж. С. Бєлотєлова [91], О. В. Дзоблюк [215, с. 14], В. М. Семененко та Д. І. Коваленко [660], Г. І. Кравцова [331].

Загалом погоджуючись з підходом науковців, які розглядають кредит як економічні відносини, і вважаючи їхню позицію обґрунтованою та практично корисною з огляду на можливість дослідження кредиту через аналіз елементів структури кредитних відносин, та їх взаємозв'язків слід висловити й істотні зауваження до останніх: а) більшість наведених наукових дефініцій характеризують лише грошовий кредит, що є їх суттєвим недоліком; б) спроба окремих науковців віднести до кредитних відносини з мобілізації ресурсів також є помилковою з огляду на те, що така мобілізація безпосередньо не стосується руху кредиту; в) жодна із наведених дифіницій не враховує те, що суб'єктний склад кредитних відносин (кредитор, позичальник) може бути складнішим (наприклад, синдикований/консорціумний кредит тощо).

На відміну від вказаного вище меншість сучасних економістів залишається на позиції, згідно з якою кредит розглядається як форма руху позичкового капіталу [759, с. 187; 758, с. 32; 74, с. 6]. Під останнім вони розуміють, як правило, не просто гроші, які їх власник надає на певний час, на поворотній основі, за плату іншій особі, а грошовий капітал, який передається підприємцем - власником коштів підприємцю-позичальнику в тимчасове користування за відповідну плату з метою отримання прибутку, основною функцією якого є грошове обслуговування суб'єктів ринкового господарювання, що забезпечує стабільність їхньої діяльності, прискорює швидкість обігу їхнього капіталу [660; 762, с. 329; 350, с. 371]. Відповідно кредит надається позичальнику для ведення господарства та отримання прибутку. При цьому грошовий капітал розглядається економістами як відокремлена форма промислового капіталу, від якого грошова форма капіталу відокремилась та набула самостійного різновиду суспільного грошового капіталу [481].

На нашу думку, визначення кредиту як форми руху позичкового капіталу не відображає сутності кредиту. В зв'язку з цим до цього визначення слід висловити такі зауваження: а) воно зводить економічну сутність кредиту до суто грошових відносин, ігноруючи існування інших форм кредиту (наприклад, товарної); б) воно ігнорує факт значного поширення кредитів, які не мають форми руху капіталу, оскільки спрямовані на споживання (споживчий кредит). У зв'язку із цим не можна підтримати і правознавців [715, с. 175], що поділяють вказанні погляди економістів. Зазначимо, що позиція економістів, які розглядають кредит як форму руху позичкового капіталу, в економічному науковому середовищі піддається змістовній критиці [837, с. 31; 215, с. 10].

У свою чергу окремі економісти як компроміс намагаються зблизити обидва зазначених підходи та розглядають кредит одночасно як форму руху позичкового капіталу, й як економічні відносини з приводу мобілізації вільних ресурсів на умовах відплатності та строковості [760, с. 329; 351].

Характеризуючи найбільш поширені погляди сучасних вітчизняних економістів на кредит, не можна не звернути уваги й на позицію тих економістів, які ототожнюють кредит з правочином або з грошима, товаром чи іншими цінностями. Такі науковці, як правило, визначають кредит: а) як позичку в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною (або фізичною) особою, кредитором іншій особі - позичальнику [761, с. 362; 255, с. 256; 756, с. 342]; б) як гроші, товар чи інші цінності, що передаються від кредитора до позичальника на певний строк, на умовах повернення та, як правило, зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом [668, с. 320]; в) як зворотний рух мінової вартості обов'язково за умови виплати відсотка [620]. При розгляді цих дефініцій слід пам'ятати, що в економічній науці терміни «кредит», «позика», «позичка» традиційно розглядаються як синоніми. Тому не слід розглядати термін «позичка» в економічному його розумінні як відповідний поіменований договір, передбачений ЦК України.

На нашу думку, науковці, які визначають кредит як правочин, характеризують не стільки економічні відносини, що виникають на його підставі, скільки зосереджують свою увагу на суто зовнішніх та формальних ознаках кредиту, використовуючи для його визначення не економічні, а правові поняття. У зв'язку з цим слід пам'ятати, що ще академік Й. А. Трахтенберг, розглядаючи відносини, що виникають на підставі договору позички, писав, «що не сама позичка характеризує кредит як економічну категорію..., а ті виробничі відносини, формою здійснення яких є угода позички» [718, с. 374].

Аналогічна ситуація й з науковцями, які визначають кредит як гроші, товар, цінності або рух мінової вартості, що свідчить про певне спрощення підходу у визначенні цієї економічної категорії.

У теоретичній площині не надають нічого нового по відношенню до вищенаведених і визначення кредиту, що наводяться сучасними іноземними економістами (наприклад, Р. Л. Міллер і Д. Д. Ван-Хуз [396, с. 82], Е. Дж. Долан [223, с. 17]). На наш погляд це обумовлено тим, що категорія «кредит» досліджується сучасними західними економістами переважно лише як фінансовий інструмент, за допомогою якого банками здійснюється емісія безготівкових грошей і відповідно «накачування економіки ліквідністю». Відсутність сучасних і науково змістовних досліджень кредиту яскраво підтверджує і факт відсутності змістовних наукових досліджень з приводу виникнення таких новітніх явищ у банківській сфері, як негативні процентні ставки за депозитами та кредитами. З теорії класичної політичної економії відомо, що при перевиробництві товарів відбувається падіння цін на товари, аналогічна ситуація й з грошима, за перевиробництва яких відбувається падіння цін на гроші. Доказом цього і є виникнення феномену негативних процентних ставок спочатку за банківськими депозитами, а потім і за кредитами. Зазначене може вести сучасну банківську систему в майбутньому до суттєвих змін, у результаті чого кредитні операції можуть перестати бути основним джерелом доходів банків. На зазначену тенденцію вказували, ще французькі дослідники К. Гавальда і Ж. Стуфле [153, с. 12-13].

Все вищевикладене свідчить про те, що погляди на кредит сучасних вітчизняних та іноземних економістів є дискусійними та далекими від одноманітності. При цьому з точки зору переважної більшості економістів кредит розглядається як економічні відносини, що забезпечують перерозподіл коштів на засадах повернення, строковості та оплатності. Тобто категорії кредит та кредитні відносини розглядаються як тотожні. На відміну від цього представники економічної науки, які розглядають кредит виключно як форму руху позичкового капіталу, правочин, гроші, товари та ін., навіть не висловлюючи своєї позиції з цього приводу, фактично прямо або побічно обґрунтовують існування двох самостійних економічних категорій «кредит» та «кредитні відносини». Відповідно, як і з більшості інших теоретичних питань щодо названих категорій у економічній науці, немає єдиної думки з даного питання.

Зрозуміло, що суспільні відносини, що виникають у зв'язку з кредитом, досліджуються не тільки економічною наукою, а й іншими суспільними науками, зокрема, економічною соціологією. Останню І. З. Танчин визначає як «міждисциплінарну науку, яка інтегрує соціологію та економічну науку, досліджуючи закономірності економічного життя через призму соціологічних категорій, тому більшість учених схильна під останньою розуміти соціологічний підхід у вивченні економічних явищ» [699] Зрозуміло, що економічна соціологія досліджує ті соціальні відносини, які пов'язані з процесами виробництва матеріальних благ, їх обміну, розподілу та споживання.

Г. І. Андрущенко вказує, що під категорією «кредитні відносини» слід розуміти: «а) різновид соціальних зв'язків, які охоплюють усі сфери життєдіяльності суспільства, в основі механізму яких заходиться процес надання різного роду благ у тимчасове користування одними соціальними суб'єктами іншим з метою задоволення обопільних потреб усіх учасників цих відносин; б) форму соціального обміну; в) соціальні відносини, які мають зобов'язальний характер і побудовані з урахуванням довіри, часу, невизначеності, відстрочки, символічної платності, соціальної дієвості, що у свою чергу досягаються завдяки взаємній повазі, люб'язності, чесності, порядності, іміджу, честі та репутації суб'єктів кредитного процесу; г) різновид соціально-довірчих відносин» [11, с. 120-121; 12, с. 4].

Таким чином, економічна соціологія на відміну від економічної науки досліджує передусім суб'єктивні чинники, що притаманні кредитним відносинам, зокрема, соціальну довіру та взаємну зацікавленість учасників кредитних відносин у їх використанні. При цьому, на нашу думку, у процесі таких досліджень більшість соціологів абсолютизують довірчий характер відносин у сфері кредитних відносин.

Соціально-економічні відносини, на переконання багатьох представників економічної соціології, мають будуватися, зокрема, на такій цінності соціального життя, як «довіра». У сучасний період вагомий внесок у розробку теорії довіри зробили такі економісти та філософи, як Л. фон Мізес, А. Маршал, К. Ерроу, Р. Г. Коуз, Ф. Фукуяма [395, с. 355-359; 382, с. 62; 828, с. 78-80; 329, с. 92-95; 770, с. 28], а серед українських економістів - Л. Є. Турчин [729] і О. Т. Євтух [242, с. 46], серед соціологів - П. Штомпка [821, с. 10-11], українські соціологи Ю. О. Свєженцева [659, с. 140], Н. І. Соболєва [669, с. 262-266].

Зрозуміло, що виникнення кредитних відносин може вимагати певного ступеня довіри один до одного від учасників таких відносин. Поряд з тим науковцям слід розрізняти відносини, що виникають між фізичними особами на побутовому рівні (наприклад, що виникають на підставі договору позики, укладеного між родичами, або добре знайомими між собою людьми) та кредитні відносини, що виникають між позичальником та кредитодавцем - фінансовою установою.

У першому випадку відносини кредиту можуть мати певною мірою довірчий характер, що на практиці в багатьох випадках супроводжується наданням коштів навіть без належного оформлення відносин позики між сторонами та наявності забезпечення. На відміну від цього у випадку, коли кредитодавцем є фінансова установа, кредитодавець не може надавати кредит виключно на підставі довіри. Як указував відомий радянський економіст З. С. Каценельбаум, «у сучасному господарстві угоди, що ґрунтуються на особистій довірі, по суті угоди не забезпеченні, зустрічаються вкрай рідко» [298]. Зазначене зумовлено таким: а) представник фінансової установи, який обслуговує позичальника, як правило, особисто не знайомий з останнім та отримує інформацію про нього з отриманої від останнього кредитної заявки та анкети позичальника, дані яких перевіряються кредитодавцем, з використанням різноманітних джерел інформації; б) банки та інші кредитодавці зобовязанні перевіряти кредитоспроможність позичальників; в) законодавство обмежує можливість надання фінансовими установами бланкових кредитів (кредити без забезпечення). Таким чином, навіть небанківські фінансові установи, що надають так звані «експрес кредити» (дрібні кредити до зарплати без забезпечення з мінімальною перевіркою особи позичальника та його кредитоспроможності) надають такі кредити не на підставі особистої довіри до позичальника, а на підставі врахування існуючих у такому випадку кредитних ризиків, які значною мірю нівелюються величезними процентними ставками за виданими кредитами, одним із завдань яких є компенсація втрат кредитодавця від неповернення позичальниками значного обсягу таких кредитів.

Як указує О. І. Лаврушин, «довіра в кредиті дійсно має місце, її не можна ігнорувати, вона має психологічний моральний аспект. Довіра має важливий економічний зміст. Тільки той суб'єкт має можливість отримати в тимчасове користування чужий капітал, який довів свою кредитоспроможність, уміння вести господарство, хто завоював довіру партнерів» [353, с. 49]. Оскільки довіра властива не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим економічним відносинам (наприклад, відносинам позички, майнового найму, відносинам з виконання робіт та надання послуг тощо), а також те, що не усі кредитні відносини характеризуються наявністю довіри, остання не є специфічною властивістю кредиту, яка б могла розкривати його сутність як категорії економічної соціології.

На нашу думку, представники економічної соціології не враховують того факту, що діяльність банку або іншого кредитодавця є підприємницькою діяльністю, а остання має ризиковий характер (ст. 42 ГК України) [170]. Однак більшість соціологів не приділяє належної уваги значенню впливу ризиків (анг. risk; фр. risque; від лат. resecum - скеля або небезпека [306, с. 14]) на виникнення та динаміку кредитних відносин [394].

З урахуванням викладеного висновки багатьох представників економічної соціології про суто довірчий характер кредитних відносин свідчать про дещо однобічний підхід науковців при досліджені таких відносин. Зазначені висновки є сумнівними і з огляду на те, що самі по собі вони не можуть пояснити, яким чином отримання кредиту (за винятком дрібного споживчого кредиту) може відбутися лише за умови існування відносин довіри між кредитором та позичальником, за відсутності ознак кредитоспроможності позичальника та наявності забезпечення. Зазначимо, що деякі види кредиту взагалі не передбачають обов'язкової наявності відносин довіри кредитора до позичальника. Прикладом цього є фінансовий кредит ломбарду, при наданні якого людські якості позичальника - фізичної особи та стан його кредитоспроможності, як правило, не мають принципового значення (якщо сума кредиту та процентів за ними покривається вартістю предмета застави), але обов'язково вимагається надання забезпечення у формі закладу. Як вказував з цього приводу відомий німецькій економіст К. Рау, «якщо кредит повністю забезпечений заставою, немає потреби у кредиті, …немає ризику немає довіри» [713, с. 15].

На нашу думку, якщо на початку виникнення кредиту довіра дійсно мала суттєве значення для останнього, з виникненням на кредитному ринку банків та інших фінансових посередників, значення особистої довіри кредитодавця до позичальника значною мірою впало.

Що ж до існуючого рівня довіри у кредитних відносинах, то в цьому питанні в цілому можна підтримати О. А. Лебедєву, яка вважає, що «за останні роки поняття «довіри» втратило повністю своє реальне призначення. Воно …перестало бути фундаментом для побудови економічних, політичних, соціальних відносин…, що призводить до кризових результатів у діяльності усіх сфер життя» [359]. Тому на переконання багатьох сучасних соціологів кредитні відносини навіть у площині соціальних зв'язків не можна зводити лише до довіри сторін кредитного правочину, а слід розглядати як взаємодію довіри та відповідальності» [8, с. 9-10; 387, с. 29-39].

Вважаємо, що досліджуючи категорію кредитні відносини як соціальний зв'язок науковцям не можна спиратися лише на дослідження довіри та відповідальності учасників кредитних відносин, а слід також досліджувати взаємну зацікавленість учасників кредитних відносин у встановленні останніх. Без наявності останньої, навіть за наявності довіри та відповідальності не може виникнути будь-якій соціальний зв'язок у сфері економіки. Зрозуміло, що досліджувати дію вказаних чинників та їх вплив на виникнення та динаміку соціальних зв'язків можна лише за умови дослідження їх у комплексі, що надасть змогу встановити їх взаємозв'язки та вплив один на одного.

Таким чином, в умовах подальшого розвитку в економіці України грошово-кредитних відносин, дослідження представниками економічної теорії та економічної соціології категорії «кредитні відносини» є актуальним і необхідним, оскільки вони мають забезпечити правильне теоретичне розуміння цієї категорії, що, у свою чергу, може бути з користю використане представниками інших суспільних наук, у тому числі науки цивільного права.

1.2 Стан наукових досліджень категорії «кредитні відносини» в цивільному праві України

Сучасна практика використання термінe «кредит» у законодавстві та юридичній літературі характеризується тим, що він має багатоаспектний характер та застосовується у різних галузях права для визначення різних відносин. Наслідком цього є наступне.

1. Деякі цивілісти розглядають категорію кредит як економічне поняття (наприклад, Є. О. Тупицька [727, с. 293], О. А. Костюченко [326], К. Т.Трофімов [720, с. 287-288], С. А. Муратова і В. Г. Голишев [414, с. 141]). Деякі з них взагалі заперечують можливість встановлення цивільно-правової сутності категорії «кредит» [164, с. 10]. На думку А.Т. Ащеулова кредитні правовідносини являють собою правову форму кредитних відносин як економічної категорії [18, c.25].

На нашу думку, хоча розуміння сутності кредиту та його адекватне правове регулювання неможливі без розуміння його економічної природи, юридичну сутність категорії «кредит» не можна розкрити виключно за допомогою аналізу економічних категорій, тим більше, що і серед самих економістів немає єдиного погляду на сутність категорій «кредит» та «кредитні відносини». У зв'язку з цим слід погодитися з Л. Г. Єфімовою, яка вважає, що «існуючі підходи в дослідженні кредиту як економічного явища не могли не вплинути на нечисленні правові дослідження кредиту останніх десятиліть, у яких останній розглядався переважно через призму економічних категорій» [238, с. 174-180].

2. Деякі цивілісти розглядають кредит та кредитні правовідносини як економіко-правову категорію (наприклад, В. Ф. Кузьміна, А. А. Травкін, Н. Н. Ареф'єва, К. І. Карабанова) [344, с. 63; 343, с. 4-7; 78, с. 169; 75, с. 175; 717, с. 47; 287]. Обґрунтовуючи цю правову позицію, Н. Н. Ареф'єва вказує, що «кредит і кредитні правовідносини слід визнати економіко-правовою категорією, оскільки право не тільки регулює економічні відносини, а й справляє на них прямий вплив» [15, с. 11; 16, с.12]. На економіко-правову категорію кредиту, що лежить в основі споживчого кредитування вказує і український цивіліст В. П. Янишен [838, с. 53].

На нашу думку, не можна підтримати правову позицію, яка обґрунтовує існування єдиних економіко-правових категорій. Вважаємо, що кожна суспільна наука має розробляти та використовувати власний категоріальний апарат, певні категорії якого можуть мати однакове або подібне найменування, але мають різне за змістом смислове навантаження, тому такі категорії не можуть бути повністю ідентичними. Не заперечуючи впливу економіки на право вважаємо, що кредит та кредитні відносини з економічної та правової точок зору не можна ототожнювати. Як зазначає Л .Г. Єфімова, є відносини, які можуть бути розглянуті економічною наукою як кредитні, однак з точки зору права вони такими не є [237, с. 496]. Аналогічної думки в цьому питанні дотримуються Є. О. Боннер [106], Р. Г. Юсипов [833, с. 188] та О. В. Боброва [102, с. 12-15]. На думку Є. О. Суханова, «у будь-якій ситуації, коли йдеться про передання одним з учасників товарного обігу іншому коштів (або майна) з умовою повернення їх еквіваленту і, як правило, сплати винагороди, то йдеться про надання кредиту в економічному розумінні. Однак подібно до того як економічні відносини посередництва оформлюються різноманітними цивільно-правовими договорами, так і кредитні економічні взаємозв'язки юридично можуть бути оформлені по-різному: …у вигляді кредитного договору, за допомогою комерційного кредиту, в формі договору факторингу» [192, с. 204].

Отже, якщо навіть з економічної точки зору деякі відносини і розглядаються як кредитні (наприклад, відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, факторингу, при здійсненні банком операцій урахування векселів або наданні гарантій) у приватних правовідносинах, що регулюються цивільним правом, вони не можуть розглядатися в якості таких.

Підсумовуючи критику прихильників «економічного підходу» до визначення цивільно-правової категорії «кредит», «кредитні відносини» треба зазначити, що запропонований ними підхід безмежно розширює рамки цієї правової категорії, оскільки дає можливість віднести до кредитних відносин широке коло відносин, що виникають на підставі відплатних правочинів, за якими надання товару (робіт, послуг) та сплата грошових коштів за них переважно не збігаються у часі.

З урахуванням вищевказаного вважаємо, що категорія «кредит», «кредитні відносини» у цивільному праві має значно вужче значення, ніж однойменна категорія в економічній теорії.